КОРЧАГІН МАКСИМ ПАВЛОВИЧ. ДОБРОСОВІСНЕ НАБУТТЯ МАЙНА, ВІДЧУЖЕНОГО НЕУПОВНОВАЖЕНОЮ ОСОБОЮ

Краткое описание

КОРЧАГІН МАКСИМ ПАВЛОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ДОБРОСОВІСНЕ НАБУТТЯ МАЙНА, ВІДЧУЖЕНОГО НЕУПОВНОВАЖЕНОЮ ОСОБОЮ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
КОРЧАГІН МАКСИМ ПАВЛОВИЧ
УДК 347.2:347.451
ДОБРОСОВІСНЕ НАБУТТЯ МАЙНА,
ВІДЧУЖЕНОГО НЕУПОВНОВАЖЕНОЮ ОСОБОЮ
Спеціальність 12.00.03 – Цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Кузнєцова Наталія Семенівна,
доктор юридичних наук,
професор, дійсний член (академік)
Національної Академії правових
наук України
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………. 3
Розділ І. Загальна характеристика добросовісного набуття майна
від неуповноваженої особи……………………………………………... 12
1.1. Поняття та значення добросовісності у цивільному праві……….. 12
1.2. Правова природа добросовісного набуття майна…………………. 28
1.3. Правовий статус добросовісного набувача майна, одержаного
від неуповноваженої особи.………..……………………………….. 45
Висновки до Розділу І…………………………………………………..... 62
Розділ ІІ. Набуття добросовісним набувачем права власності на
майно……………………………………………………………………… 65
2.1. Умови набуття добросовісним набувачем права власності на
майно, відчужене неуповноваженою особою…………………… 65
2.2. Особливості добросовісного набуття окремих видів майна……… 93
Висновки до Розділу ІІ...………………………………………………..... 121
Розділ ІІІ. Захист прав та інтересів добросовісного набувача
майна ……………………………………………………………………... 124
3.1. Захист прав та інтересів добросовісного набувача від вимоги про
евікцію майна………………………………………………………... 124
3.2. Презумпція добросовісності як особлива гарантія захисту
набувача…………….………………………………………………... 141
3.3. Розрахунки між добросовісним набувачем та власником майна… 157
Висновки до Розділу ІІІ…………………………………………………... 175
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………...………… 187
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. З римських часів право власності у
цивілізованому світі завжди вважалось найбільш важливим з майнових прав,
яке забезпечує стабільність цивільного обороту. Звичайно, здійснення права
власності в окремих випадках може бути обмежене і навіть припинене, але
виключно з підстав та мети, визначених законом.
Тим не менш, за певних умов допускається виникнення у добросовісної
особи права власності на майно, що було відчужене не власником, а особою,
яка не мала на це права. І якщо в римському праві набуття від невласника
існувало лише в межах набувальної давності, яка давала можливість принаймні
припустити волевиявлення власника на відмову від свого права із плином часу,
то в подальшому приватне право допустило моментальне набуття речі за
договором із неуповноваженою особою. Власник взагалі міг не знати про те, що
стосовно його речі укладались договори купівлі-продажу, а сама річ декілька
разів передавалась у володіння третіх осіб, і все ж за певних умов він втрачав
своє право на річ, хоча не виражав на це своєї волі.
Наведене свідчить про існування певної невідповідності між уявленням
про непорушність права власності та набуттям майна від неуповноваженої
особи, що поставило перед наукою завдання обґрунтувати можливість їх
спільного існування. Втім, незважаючи на тривалі пошуки, доктрина дотепер не
змогла сформувати цілісне вчення про добросовісне набуття майна, пояснити
його правову природу і вирішити численні локальні проблеми. Багато
науковців взагалі заперечують доцільність існування відповідних норм права.
Водночас, із розвитком економіки та суспільства до приватного обороту
залучаються все нові блага, швидкість переміщення яких зростає, виникають
нові інструменти, які дозволяють здійснювати відчуження товару навіть без
прямого контакту між продавцем та покупцем. Все це обумовлює нові виклики
перед наукою приватного права, тоді як відповідні норми законодавства
залишаються незмінними майже століття, а судова практика змушена
4
самостійно шукати відповіді на складні питання, що раз по раз виникають у
житті.
За часів незалежності України обрана тема на монографічному рівні у
вітчизняній юридичній доктрині окремо не досліджувалась. Частково питання
добросовісного набуття майна розглядалися О.В. Дзерою у монографії
«Розвиток права власності громадян в Україні» (1996 р.), І.О. Дзерою у праці
«Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні» (2001 р.) та І.А.
Спасибо у дослідженні «Набуття права власності» (2009 р.), підготовлених за
результатами дисертаційних робіт. Разом з тим, вони мали інший предмет та
мету, внаслідок чого не вирішували існуючих проблем добросовісного набуття
майна. Дисертаційне дослідження А.П. Місяця «Відчуження майна особою,
якій воно не належить на праві власності» (2014 рік) було присвячене
відчуженню майна за наявності повноважень на це.
Особливо слід відзначити працю дореволюційного цивіліста
І.М. Трепіцина «Приобретение движимостей в собственность от лиц, не
имеющих права на их отчуждение» (1907 р.) та ґрунтовні дослідження
радянського цивіліста Б.Б. Черепахіна: «Виндикационные иски в советском
праве» (1945 р.) і «Юридическая природа и обоснование приобретения права
собственности от неуправомоченного отчуждателя» (1957 р.). Незважаючи на
глибокий науковий аналіз, з моменту написання останньої з цих робіт минуло
більше як півстоліття, проведено декілька кодифікацій приватного права,
цивільний оборот вийшов на якісно новий рівень, а окремі висновки вчених
втратили свою актуальність.
Отже, незважаючи на існування цілої низки наукових та практичних
проблем, пов’язаних із добросовісним набуттям майна від неуповноваженої
особи, сучасні системні дослідження відповідних правовідносин, в тому числі
дисертаційні, практично відсутні. У зв’язку із цим, виникла нагальна
необхідність проведення системного аналізу проблем набуття добросовісною
особою права власності від неуповноваженої особи, в якому були б узгоджені
принципи непорушності права власності і реалізація засад добросовісності.
5
Науково-теоретичною базою дослідження є наукові праці вітчизняних і
зарубіжних учених-дослідників у галузі приватного права дореволюційного,
радянського та сучасного періодів, зокрема праці: М.М. Агаркова, М.Й. Бару,
Т.В. Боднар, Є.В. Васьковського, В.В. Вітрянського, Г. Дернбурга, І.О. Дзери,
О.В. Дзери, А.С. Довгерта, В.А. Дозорцева, О.С. Іоффе, О.В. Кохановської,
Н.С. Кузнєцової, О.О. Красавчикова, Л.А. Лунца, Р.А. Майданика,
В.П. Маслова, Д.І. Мейєра, К.А. Мітюкова, І.Б. Новицького, О.А. Підопригори,
Й.О. Покровського, З.В. Ромовської, І.А. Спасибо, І.В. Спасибо-Фатєєвої,
Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, І.М. Трепіцина, В.А. Удінцева, В.М. Хвостова,
П.П. Цитовича, Б.Б. Черепахіна, Г.Ф. Шершеневича, а також праці англійською
мовою таких дослідників, як C. von Bar, J. Domat, U. Drobnig, S. van Erp,
M.W. Hesselink, R.-M. McGuire, V. Sagaert, A.F. Salomons, L. van Vliet,
R. Zimmermann та інших.
Нормативну основу цієї роботи склали Конституція України, Цивільний
кодекс України, інші акти цивільного законодавства України, законодавство
УРСР. Фактологічна база ґрунтується на матеріалах судової практики
Верховного Суду України, судів касаційних інстанцій та інших судів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі цивільного права юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
відповідно до бюджетної теми «Доктрина права в правовій системі України:
теоретичний і практичний аспект» (номер теми 11БФ042-01, номер державної
реєстрації 0111U008337), яка досліджувалась на юридичному факультеті
Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 01 січня 2011
року по 31 грудня 2015 року.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є системний аналіз
правового регулювання відносин добросовісного набуття майна від
неуповноваженої особи, виявлення теоретичних і практичних проблем у цій
сфері та шляхів їх вирішення, а також розробка науково-обґрунтованих
рекомендацій щодо вдосконалення законодавства та підвищення ефективності
6
його застосування.
Мета дослідження обумовила вирішення таких завдань:
- з’ясувати поняття та значення добросовісності у цивільному праві;
- дослідити правову природу добросовісного набуття майна від
неуповноваженої особи;
- охарактеризувати особливості правового статусу добросовісного
набувача;
- обґрунтувати механізм та відповідні умови добросовісного набуття
майна від неуповноваженої особи;
- визначити блага, які можуть бути об’єктами добросовісного набуття
від неуповноваженої особи;
- проаналізувати особливості захисту прав та законних інтересів
добросовісних набувачів у відносинах з попереднім власником та суб’єктами
інших речових прав на майно;
- виробити та сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на
вдосконалення чинного законодавства України.
Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини щодо добросовісного
набуття майна від неуповноваженої особи.
Предмет дослідження складають система норм чинного законодавства
України, відповідні положення законодавства інших країн, доктринальні
погляди зарубіжних і вітчизняних вчених, судова практика, які визначають
особливості цивільних відносин щодо добросовісного набуття майна від
неуповноваженої особи.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження обрана
відповідно до поставлених в роботі мети і завдань, з урахуванням об’єкту та
предмету дослідження. В процесі дослідження були застосовані як загальний
діалектичний метод, так і спеціальні методи наукового пізнання дійсності:
історичний метод, за допомогою якого виявлене значення добросовісності у
приватному праві, вивчено процес формування, розвитку і становлення
юридичної конструкції добросовісного набуття майна; порівняльно-правовий, на
7
основі якого проведено аналіз законодавства та цивілістичної доктрини
зарубіжних держав і України щодо категорії «добросовісність», механізму
добросовісного набуття, його умов та об’єктів; метод системного аналізу, який
був використаний під час виконання всіх поставлених завдань дослідження;
абстрагування та узагальнення, за допомогою яких визначались поняття
добросовісності, характерні риси правового статусу добросовісного набувача,
об’єкти добросовісного набуття; теоретико-прогностичний, за допомогою
якого розроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Крім того,
зважаючи на складність проблеми під час дослідження правової природи
добросовісного набуття майна було використано одночасно історичний,
порівняльно-правовий та метод системного аналізу, а при визначенні механізму
добросовісного набуття був додатково застосований метод комплексного
дослідження, який дозволив вирішити проблему із використанням досягнень
інших наук, а саме економіки, соціології та філософії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є
першим у вітчизняній науці приватного права системним науковим
дослідженням юридичної конструкції добросовісного набуття майна від
неуповноваженої особи. Наукова новизна одержаних результатів
конкретизується у таких найважливіших науково-теоретичних положеннях:
Вперше:
‒ запропоновано уніфіковане визначення добросовісності у приватному
праві як характеристики учасника правовідносин, яка демонструє, що у
конкретних обставинах дії цієї особи відповідають очікуваній суспільством
моделі поведінки;
‒ доведено, що в основу добросовісного набуття майна покладений
принцип публічності суб’єктивного права та відомий європейським
правопорядкам «ефект протиставлення», внаслідок дії яких власник не може
протиставити (реалізувати) своє право щодо особи, до відома якої не доведено
існування та належність відповідного права способами, які є
загальноприйнятими у даній правовій системі;
8
‒ обґрунтовано, що правовий конфлікт між власником і добросовісним
набувачем слід вирішувати шляхом оцінки обґрунтованості ризику і довіри в
діях цих осіб, коли власник віддає свою річ третій особі, а набувач отримує цю
річ від такої особи. Ризик добросовісного набувача завжди заснований на довірі
до об’єктивного легітимаційного факту, який вказує на продавця як на
власника, в той час як первісний власник, добровільно віддаючи свою річ особі,
яка в подальшому здійснює її відчуження без повноважень на це, ризикує менш
обґрунтовано, оскільки його довіра базується на суб’єктивних мотивах (досвід
співпраці з особою, поради інших осіб тощо);
‒ встановлено, що сучасному приватному праву відомі дві нормативні
моделі оцінки ризику і довіри в діях набувача та власника щодо рухомих речей
– «добровільна втрата володіння річчю» та «ввірення речі», однак жодна з них,
взята окремо, не забезпечує обґрунтованого вирішення всіх можливих ситуацій.
Добросовісне набуття майна може мати місце як у випадках, коли власник чи
законний володілець добровільно передали річ третій особі, так і якщо річ була
втрачена цими особами поза їх волею, однак в подальшому без повернення собі
володіння була ввірена ними особі, яка її відчужила;
‒ обґрунтована можливість добросовісного набуття будь-яких об’єктів
цивільних прав, якщо вони є оборотоздатними і такий спосіб набуття не
суперечить сутності об’єкту, оскільки належність будь-якого майнового права
підтверджується легітимаційним фактом;
Удосконалено:
‒ розуміння недобросовісності як окремої від вини категорії.
Недобросовісність як об’єктивна категорія протиставляється вині, яка завжди
повинна розглядатись як суб’єктивна, оскільки є психічним ставленням особи
до своїх дій та їх наслідків;
‒ твердження про можливість добросовісного набуття речі, яку власник
віддав під впливом обману, помилки, тяжкої обставини та інших вад волі, за
винятком насильства. Обґрунтовано, що на відміну від правочину, для якого
необхідна вільна воля, добросовісне набуття потребує лише наявності волі як
9
такої на передачу речі у володіння третій особі безвідносно до мети такої
передачі, оскільки цього достатньо для висновку про вираження довіри третій
особі;
‒ положення про дійсність договору купівлі-продажу, продавцем у
якому виступає неуповноважена особа. Доведено, що оскільки у вітчизняному
праві сприйнята характерна римському праву модель купівлі-продажу,
відповідний договір є зобов’язальним і сам по собі не тягне перехід права
власності до набувача, внаслідок чого відсутність у продавця права власності на
момент укладення договору не є юридичним недоліком цього договору;
‒ висновок про те, що власник не повинен компенсувати лише ті
необхідні витрати на майно, зроблені добросовісним набувачем, які фактично
покриті плодами і доходами. Це правило покликане не допустити збагачення
набувача за рахунок власника при набутті плодів та доходів, до того ж
добросовісний набувач не може знаходитись у гіршому становищі, ніж
недобросовісний володілець, який має право на відшкодування необхідних
витрат за весь період володіння;
Дістали подальшого розвитку:
‒ положення про те, що правовий статус добросовісного набувача
виникає тільки у випадку відчуження речі особою, яка не є власником та не має
права на відчуження цієї речі. Набуття майна від власника, повноваження якого
на розпорядження річчю були обмежені, не може розглядатись різновидом
добросовісного набуття;
‒ теза про те, що існуюча в цивільному законодавстві норма про
обмеження віндикації розрахована лише на набуття рухомих речей та не
враховує особливостей інших об’єктів цивільних прав. В юридичному складі,
що є підставою для обмеження віндикації за ст. 388 ЦК України,
легітимаційним фактом виступає володіння, яке може виконувати цю функцію
тільки для рухомих речей, оскільки для інших об’єктів володіння не визнається
фактом, що вказує на власника;
‒ висновок про те, що власник не позбавлений права звернутись із
10
позовом про визнання недійсним договору, укладеного між неуповноваженою
особою та набувачем, хоча він і не може вимагати застосування реституції.
Заінтересованість власника обумовлена тим, що в разі визнання вказаного
договору недійсним буде відсутній один з елементів юридичного складу, на
підставі якого виникає право у добросовісного набувача;
‒ доводи щодо припинення всіх обмежених речових прав на річ, про які
набувач не знав і не міг знати: дія речових прав невласника, як і права
власності, також підпорядкована принципу публічності, тому якщо набувач
майна не знав і не міг знати не тільки про неуповноваженість продавця, а також
і про наявність обтяжень, відповідні обмежені речові права третіх осіб на річ
припиняються з тих же підстав, що і право попереднього власника;
‒ твердження про виникнення у добросовісного набувача права
власності на плоди і доходи від речі, що не потребує титулу (договору), а
вимагає лише способу набуття. Механізм набуття плодів і доходів хоча й має
вказані особливості, втім загалом також обумовлений дією принципу
публічності суб’єктивних прав.
У висновках дисертаційного дослідження запропоновані зміни до
чинного цивільного законодавства України.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що
сформульовані автором висновки та рекомендації можуть бути використані в
подальшій науково-дослідній роботі, в процесі викладання курсів «Цивільне
право України», спецкурсів «Право власності» та «Проблеми цивільного права»
у вищих навчальних закладах, законодавчими органами в процесі
вдосконалення законодавства, а також судами при застосуванні правових норм.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна роботи є самостійною
науковою працею, основні положення і висновки в якій належать авторові.
Сформульовані положення наукової новизни та інші наукові результати
отримані на основі особистого вивчення та аналізу наукових, нормативних і
правозастосовних джерел.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані
11
в дисертації, обговорювались на засіданні кафедри цивільного права
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Окремі положення дисертації висвітлювались на: Шостих цивілістичних
читаннях, присвячених пам’яті професора О.А. Підопригори «Розвиток права
інтелектуальної власності в умовах інформаційного суспільства» (Київ,
22 березня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Право як
ефективний суспільний регулятор» (Львів, 6-7 квітня 2012 р.); Міжнародній
науковій Інтернет-конференції, присвяченій 15-річчю національного
університету «Одеська юридична академія» та 165-річчю Одеської школи
права (Миколаїв, 20 квітня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній
конференції «Цивілістична доктрина і формування громадянського
суспільства» (Київ, 3 жовтня 2014 р.); Науково-практичній конференції
студентів та молодих вчених, присвяченій 150-річчю інституту судових
приставів «Практика исполнительного производства. Методология
исполнительного права» (Іркутськ, 27 березня 2015 р.).
Публікації. Результати дослідження знайшли відображення у 10 наукових
публікаціях: 5 наукових статтях, які опубліковані у виданнях, що входять до
переліку фахових видань, затверджених ВАК України, в тому числі 1 у
науковому виданні іноземної держави, та у 5 тезах виступів на науковопрактичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження.
Дисертація складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків
та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 225
сторінок. Список використаних джерел містить 402 найменування і викладений
на 39 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене наукове дослідження, виходячи з поставленої мети і завдань,
дозволило вирішити теоретичні та практичні проблеми юридичної конструкції
добросовісного набуття майна від неуповноваженої особи, що виявляється в
наступних висновках:
1. Добросовісність у цивільному праві не слід ототожнювати з чесністю,
альтруїзмом та іншими суб’єктивними категоріями. Вона є об’єктивним
мірилом, характеристикою учасника правовідносин, яка демонструє, що у
конкретних обставинах дії цієї особи відповідають очікуваній суспільством
моделі поведінки.
2. Запропоновані у науковій літературі теорії видимості права, захисту
обороту, статичного і динамічного захисту права власності тощо мають
суперечливе обґрунтування і тому не можуть однозначно пояснити природу
добросовісного набуття майна. В основі такого набуття лежить принцип
публічності суб’єктивного права та відомий європейським правопорядкам так
званий «ефект протиставлення», згідно яких суб’єктивне право не може бути
протиставлене особі, до відома якої не була доведена належність цього права.
Це означає, що власник не може примусово реалізувати своє право проти
добросовісного набувача, тому ці особи є рівними за своїм правовим
положенням як носії конфліктуючих законних інтересів.
3. Правовий статус добросовісного набувача є проміжним: до настання
моменту, з яким пов’язується перехід права, він є покупцем за договором, а
після настання цього моменту або набуває відповідне право, або залишається
незаконним володільцем майна. Умовою набуття вказаного правового статусу є
укладення договору про набуття майна з особою, яка не є власником чи іншим
чином уповноваженою на розпорядження цим об’єктом. Особливим елементом
цього правового статусу є добросовісність, що може характеризуватись
виключно як незнання з розумних підстав про відсутність повноважень у
контрагента. Вона не може вважатись незнанням про інші перешкоди для
180
переходу права чи ототожнюватись з виною, як суб’єктивним вольовим
ставленням особи до своїх дій.
4. Захист прав та інтересів добросовісного набувача речі через
обмеження віндикації характеризується наявністю системних протиріч.
Неможливість віндикації має бути наслідком виникнення права власності у
добросовісного набувача, а не навпаки.
5. Механізм добросовісного набуття майна заснований на тому, що
набувач виражає довіру легітимаційному факту, який вказує на відчужувача як
на власника. Захист може отримати тільки обґрунтована довіра, виражена
добросовісною особою, яка не знає про оманливість видимості права, створеної
легітимаційним фактом. Для отримання захисту довіра має бути виражена зовні
шляхом укладення договору про набуття майна із особою, на яку вказує
легітимаційний факт. Оскільки договір укладається не із власником, його
виконання не може забезпечити перехід права на майно, тому добросовісне
набуття майна відбувається в момент, визначений законом (передача речі,
державна реєстрація права тощо). Для недопущення несправедливого
збагачення за рахунок власника набуття повинно бути оплатним.
6. Правовий конфлікт між власником і добросовісним набувачем слід
вирішувати шляхом оцінки обґрунтованості ризику і довіри в діях цих осіб.
Ризик добросовісного набувача під час набуття речі завжди заснований на
довірі до об’єктивного легітимаційного факту, який вказує на продавця як на
власника. Коли ж власник добровільно віддає свою річ третій особі, яка в
подальшому здійснює її відчуження без повноважень на це, він ризикує менш
обґрунтовано, оскільки його довіра базується на суб’єктивних мотивах (досвід
співпраці з такою особою, поради інших тощо). Якщо ж власник втрачає річ
поза своєю волею, він взагалі не ризикує і не виражає довіру іншій особі, тому
на набувача в повній мірі покладаються наслідки його ризикових дій.
7. Сучасному приватному праву відомі дві нормативні моделі оцінки
ризику і довіри в діях набувача та власника щодо рухомих речей, однак жодна з
них, взята окремо, не забезпечує обґрунтоване вирішення всіх можливих
181
ситуацій. Добросовісне набуття майна повинне допускатись як у разі втрати
речі за волею уповноваженої особи, так і у випадку, якщо річ була втрачена
цією особою поза її волею, однак потім без повернення собі володіння була
ввірена нею продавцю.
8. Базовими умовами добросовісного набуття майна є: 1) свідомі дії
власника з розпорядження об’єктом цивільних прав; 2) легітимація відчужувача
як суб’єкта права на майно; 3) особливий правовий статус набувача, який
передбачає добросовісність; 4) договір про розпорядження об’єктом цивільних
прав; 5) оплатний характер набуття; 6) настання обставини, з якою норма
закону пов’язує виникнення права власності на цей вид майна.
9. Якщо власник втратив володіння річчю під впливом обману, помилки,
тяжкої обставини та інших вад волі, за винятком насильства, добросовісне
набуття цієї речі можливе. Навіть якщо власник помилково, під впливом
обману чи тяжкої обставини віддав свою річ, він все одно цим довірився третій
особі, ввірив їй річ.
10. Чинне законодавство України визнає можливість добросовісного
набуття від неуповноваженої особи рухомих і нерухомих речей,
забезпечувальних речових прав на рухоме майно. До об’єктів добросовісного
набуття помилково віднесені гроші, що суперечить їх сутності та правовому
режиму. Модель добросовісного набуття нерухомого майна не відповідає
правовому режиму цього об’єкту, оскільки спирається на володіння, а не на
запис про державну реєстрацію права. Набуття забезпечувальних речових прав
від невласника належним чином не обумовлене добросовісністю та вибуттям
речі з володіння власника. Однак, оскільки належність будь-якого майнового
права підтверджується легітимаційним фактом, слід допустити добросовісне
набуття будь-яких об’єктів цивільних прав, якщо вони є оборотоздатними і
такий спосіб набуття не суперечить сутності об’єкту.
11. Вимога про визнання позивача добросовісним набувачем не є
належним способом захисту прав та інтересів, оскільки закон пов’язує
обмеження віндикації та виникнення права власності у набувача не тільки із
182
добросовісністю, а з наявністю всіх елементів юридичного складу, визначеного
у ст. 388 ЦК України. Належним способом захисту прав добросовісного
набувача є визнання права власності.
12. Укладення договору про відчуження речі неуповноваженою особою
не є підставою визнання цього договору недійсним. Закладена у ЦК України
модель переходу права власності обумовлює кваліфікацію договору купівліпродажу як виключно зобов’язального акту, який безпосередньо породжує
лише право вимоги передати річ у власність і є підставою набуття права
власності, містить волю на його перехід, але сам по собі це право не переносить
– для цього необхідний законний спосіб набуття. За таких умов, обов’язок
передати річ у власність може покладатись і на особу, яка на момент укладення
договору не є власником цієї речі.
13. Захист добросовісного набувача пов'язаний із наявністю всіх
елементів юридичного складу, що є підставою виникнення у нього права
власності. Якщо з передбачених законом підстав договір між неуповноваженою
особою і набувачем буде визнано недійсним, це означатиме відсутність одного
з елементів юридичного складу, тому первісний власник має заінтересованість і
не повинен обмежуватися у праві пред’явити позов про визнання недійсним
такого договору. Цей спосіб захисту не є зобов’язальним. Проте власник в
цьому випадку позбавлений права вимагати застосування реституції між
сторонами договору, яка є зобов’язальним способом захисту, тому фактичне
повернення майна відбувається шляхом віндикації.
14. Норма закону про вирішення конфлікту інтересів обтяжувача і
набувача рухомої речі є суперечливою, оскільки ставить добросовісне набуття
майна в залежність від реєстрації обтяження. Однак незнання набувачем про
відсутність у продавця права на продаж речі і незнання про існуючі обтяження
речі мають різне значення й повинні тягти різні наслідки. Укладення договору
купівлі-продажу набувачем, який не знав і не міг знати про відсутність
належних повноважень у продавця, проте знав чи міг знати про наявність
обтяжень майна, свідчить лише про те, що набувач погодився на придбання
183
майна разом із обтяженнями. Якщо ж не забезпечена публічність обтяження для
набувача, таке обтяження повинно припинятись.
15. Приватне право побудовано на засадах, які встановлюють презумпцію
добросовісності особи, в тому числі набувача майна.
16. Правове регулювання розрахунків між власником і добросовісним
набувачем здійснюється за моделлю обмеження віндикації та недопущення
несправедливого збагачення. Водночас, в контексті плодів і доходів головним
призначенням цієї норми має стати вказівка на виникнення у добросовісного
набувача права власності на ці об’єкти. Механізм такого набуття схожий із
загальним випадком набуття речі від неуповноваженої особи, однак не вимагає
наявності титулу, оскільки плоди і доходи набуваються первісним способом.
17. Власник не повинен компенсувати ті необхідні витрати
добросовісного набувача, які фактично покриті плодами і доходами. Причиною
такого правила є недопущення збагачення набувача за рахунок власника, а не
презумпція перевищення доходів над витратами. Але власник повинен
компенсувати не покриті плодами і доходами необхідні витрати добросовісного
набувача, адже останній не повинен знаходитись у гіршому становищі, ніж
недобросовісний володілець, який має право на відшкодування необхідних
витрат за весь період володіння.
За результатами проведення дисертаційного дослідження сформульовано
пропозиції з удосконалення чинного цивільного законодавства України
стосовно регулювання правовідносин щодо добросовісного набуття майна від
неуповноваженої особи:
- викласти статтю 330 Цивільного кодексу України у такій редакції:
«Стаття 330. Добросовісне набуття майна
1. Набувач майна є добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те,
що майном розпоряджається особа, яка не має на це права.
2. З моменту передачі рухомої речі добросовісний набувач за відплатним
договором набуває право власності на неї, за винятком випадків, коли річ
вибула з володіння власника або особи, якій власник ввірив її, не з їхньої волі.
184
3. Право власності на цінні папери на пред'явника виникає у
добросовісного набувача за відплатним договором з моменту передачі йому
цінних паперів.
4. Право власності на бездокументарний цінний папір виникає у
добросовісного набувача за відплатним договором з моменту переказу за
умови, що попередній власник добровільно здійснив переказ належних йому
прав на цінні папери іншій особі.
5. Право власності на нерухоме майно виникає у добросовісного набувача
за відплатним договором з моменту державної реєстрації його права, за
винятком випадків, коли рішення державного реєстратора про реєстрацію права
власності за відчужувачем було прийнято на підставі підроблених документів
чи внаслідок скоєння іншого злочину.
6. Право власності на частку (її частину) у статутному капіталі товариства
з обмеженою відповідальністю виникає у добросовісного набувача за
відплатним договором про її відступлення з моменту державної реєстрації змін
до статуту товариства за умови, що попередній учасник товариства добровільно
уклав договір про відступлення цієї частки іншій особі.
7. З моменту виникнення у добросовісного набувача права власності на
майно припиняються всі обтяження та права третіх осіб на це майно, про які
набувач не знав і не міг знати.
8. За правилами цієї статті у добросовісного набувача виникає також
право застави та інше речове право на чуже майно. Для виникнення у
добросовісного набувача права застави не вимагається оплатності договору.»;
- доповнити Цивільний кодекс України статтею 3301
наступного змісту:
«Стаття 3301
. Виникнення у добросовісного володільця права власності
на плоди і доходи від речі
1. Добросовісний володілець речі набуває право власності на плоди з
моменту їх відділення від речі та право власності на доходи від речі з моменту
їх отримання.»;
- виключити з Цивільного кодексу України статті 388-389;
185
- викласти статтю 390 Цивільного кодексу України у такій редакції:
«Стаття 390. Розрахунки при витребуванні речі
1. Незаконний володілець має право вимагати від власника
відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження речі, здійснених
ним з моменту, коли володілець дізнався чи міг дізнатись про незаконність
свого володіння.
2. За період добросовісного володіння власник зобов’язаний
відшкодувати перевищення зроблених володільцем необхідних витрат над
вартістю отриманих володільцем плодів і доходів від речі.
3. Незаконний володілець вправі залишити собі здійснені ним
поліпшення майна та додані елементи розкоші, якщо вони можуть бути
відокремлені від майна без завдання шкоди цьому майну.
4. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна,
добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених
витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна.»
- доповнити Цивільний кодекс України статтею 4271
наступного змісту:
«Стаття 4271
. Добросовісне набуття майнових прав інтелектуальної
власності
1. В разі укладення відплатного договору про передання майнових прав
інтелектуальної власності особою, якій вони не належать, відповідні права
виникають у добросовісного набувача за умови, що особа, якій ці права
належать, добровільно вчинила дії з передання цих прав.»
- доповнити Цивільний кодекс України статтею 5121
наступного змісту:
«Стаття 5121
. Добросовісне набуття права вимоги
1. В разі укладення відплатного договору про відступлення дійсного
права вимоги, добросовісний набувач стає кредитором за цим правом вимоги і
боржник повинен виконати зобов’язання такому набувачу за умови, що
попередній належний кредитор добровільно уклав договір про відступлення
цього права вимоги.
2. З набуттям права вимоги добросовісним набувачем припиняється право
186
застави та інші права третіх осіб на право вимоги, про які набувач не знав і не
міг знати.
3. Якщо дійсне право вимоги було передане в заставу особою, якій воно
не належало, у добросовісного заставодержателя виникає право застави за
умови, що попередній належний кредитор добровільно уклав договір про
відступлення цього права вимоги.»
- доповнити Цивільний кодекс України статтею 6581
наступного змісту:
«Стаття 6581
. Набуття майна в порядку, передбаченому для виконання
судових рішень
1. Добросовісний набувач набуває право власності на майно, продане в
порядку, передбаченому для виконання судових рішень.»