СЕРЬОГІН СТАНІСЛАВ ЮРІЙОВИЧ. ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ У СФЕРІ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

Краткое описание

СЕРЬОГІН СТАНІСЛАВ ЮРІЙОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ У СФЕРІ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
Серьогін Станіслав Юрійович
УДК 347.122
«ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ У СФЕРІ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН
(ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)»
Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент
Козьяков Сергій Юрійович
Київ – 2014
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ І УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…………………….... 3
ВСТУП…………………………………………………………………………. 4
Розділ І. ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОБЛЕМИ
ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ В ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН…..……………………15
1.1. Аналіз основних методологічних підходів до розуміння проблеми
зловживання правом………………………...………………………………… 16
1.2. Дослідження основних концепцій визначення сутності зловживання
суб’єктивним правом та відмежування від звичайної реалізації приватних
прав……………………………………………………….................................. 21
1.3. Принцип доброї совісті в правовому регулюванні недопущення
зловживання правом в корпоративних відносинах…………………………. 67
Висновки до Розділу І………….…………………………………………….. 84
Розділ ІІ. ВИДИ ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ ТА СПОСОБИ ЇХ
ЗАПОБІГАННЯ В КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИНАХ…………………... 87
2.1. Аналіз мотивуючої складової та основних видів зловживання правом
на прикладі господарських товариств в Україні...……..…............................ 87
2.2. Порівняльне дослідження основних способів запобігання
зловживанню правом в корпоративних відносинах…………….…………... 99
Висновки до Розділу ІІ……...……………………………….………………... 132
Розділ ІІІ. ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
НЕДОПУЩЕННЯ ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ У СФЕРІ
КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН……………………………………………. 135
3.1. Аналіз доцільності становлення нормативної заборони зловживання
правом в корпоративних відносинах...………………………………………..135
3.2. Сучасні проблеми зловживання правом в акціонерних товариствах…. 148
3.3. Додаткові напрямки та засоби вдосконалення правового регулювання
захисту прав учасників господарських товариств від зловживання правом 161
Висновки до Розділу ІІІ……..………………………………………................ 178
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………............... 191
Додаток №1. Проект Закону України…………………………………………206
3
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ І УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
BGB - Bürgerliches Gesetzbuch (Німецьке цивільне уложення)
OJ - Official Journal of the European Communities
SNW - Strength, Neutral, Weakness
SW/SWOT - Strength, Weakness/Strength, Weakness Opportunities Threats
ВГСУ - Вищий господарський суд України
ВР - Верховна рада України
ВСУ - Верховний суд України
ГКУ - Господарський кодекс України
ГПК - Господарський процесуальний кодекс України
ЄС - Європейський союз
ЗУ - Закон України
ККУ - Кримінальний кодекс України
КМУ - Кабінет Міністрів України
ПКУ - Податковий кодекс України
ЦКУ - Цивільний кодекс України
ЦКФ - Цивільний кодекс Франції (Code Civile)
ЦПКУ - Цивільний процесуальний кодекс України
ЦУШ - Цивільне уложення Швейцарії (Schweizerisches Zivilgesetzbuch)
4
ВСТУП
Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена тим, що в теорії
цивільного (приватного) права одним з найбільш дискусійних залишається
питання правової характеристики відносин, що виникають між учасниками
господарських товариств та самими господарськими товариствами у зв’язку із
виходом за межі здійснення суб’єктивних прав. В зв’язку з чим виникає
необхідність виробити універсальні способи захисту прав та інтересів
добросовісних учасників правовідносин від безрозсудної і несумлінної
поведінки окремих уповноважених осіб, що використовують норми права не у
відповідності з їх внутрішнім призначенням. При цьому однією з пріоритетних
завдань вдосконалення системи правового регулювання відносин, що
виникають у господарських товариствах, є захист прав їх учасників від
зловживання правом. Зазначене можливо досягти як шляхом розвитку та
вдосконалення механізмів захисту прав власності та інших майнових прав
учасників корпоративних відносин та забезпечення балансу їх інтересів, так і
через створення універсального правового механізму для унеможливлення
появі такої проблеми, як зловживання правом.
Вирішення проблеми захисту прав учасників господарських товариств від
зловживання правом з боку інших учасників та органів управління
господарських товариств безперечно забезпечить ефективну, реальну участь в
управлінні справами господарюючих суб’єктів, поліпшить зміст прийнятих
його органами управління рішень, забезпечить стабільність економічних
відносин та сприятиме загальному розвитку економіки України.
Для цього ретельного вивчення вимагає і ряд теоретичних питань,
пов’язаних з виявленням сутності зловживання суб’єктивними цивільними
правами взагалі та у корпоративних відносинах зокрема. До цих пір в науці
цивільного (приватного) права немає єдності поглядів на юридичну природу
феномена зловживання правом (дії суб’єкта зловживання правом визнаються як
правопорушенням, так і формою реалізації права; намір – як умисним так і
необережним; шкода – матеріальна і нематеріальна); відсутнє уніфіковане
5
наукове визначення поняття «зловживання цивільним правом», мало вивчені
форми і види зловживань правами в корпоративних відносинах; йдуть дискусії
про умови застосування наслідків (відмова в захисті) за зловживання особою
своїм правом; не отримано відповіді на питання про умови виникнення
ситуацій, пов’язаних із зловживанням правом в господарських товариствах;
недостатньо вивчені суб’єктивні межі здійснення цивільних прав в
господарських товариствах в рамках критеріїв сумлінності і розумності тощо.
Проблематика зловживання правом в господарських товариствах,
пов’язана і з нечіткістю норм, регулюючих дане правове явище, і з
необхідністю узагальнення судової практики у спорах між учасниками
господарських товариств. Відповідно до пункту 3 статті 13 ЦКУ не
допускаються дії громадян і юридичних осіб, що вчиняються з наміром завдати
шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Зазначена
норма не визначає поняття «зловживання правом», а також не розкриває
ознаки, за наявності яких можна кваліфікувати «інші форми» зловживання
правом, що створює істотні труднощі в ході її застосування на практиці.
Чинне законодавство, що стосується господарських товариств, у тому
числі Цивільний кодекс України та закони України у цій сфері, містять безліч
диспозитивних норм, реалізація яких недобросовісними особами може
здійснюватися неналежним чином. Також недостатньо чітко регулюються
права та обов’язки учасників господарських товариств, з одного боку, та
органів управління господарських товариств – з іншого, що призводить до
великої кількості корпоративних конфліктів та спорів. Статистика судової
практики служить ілюстрацією того, що з кожним роком кількість судових
справ, пов’язаних із зловживанням правом в господарських товариствах,
збільшується.
Українська доктрина цивільного права у сфері недопущення зловживання
правом переважно базується на результатах дослідження В.П. Грибанова
«Пределы осуществления и защиты гражданских прав» (1972 р.), проте
більше уваги приділила дослідженню корпоративних прав як таких. Зокрема,
йдеться про роботи І.В. Спасибо-Фатєєвої «Цивільно-правові проблеми
6
акціонерних правовідносин» (2000 p.), В.М. Кравчука «Припинення
корпоративних правовідносин в господарських товариствах» (2010 p.),
О.В. Регурецької «Охорона прав акціонерів у цивільному праві» (2005 p.),
С.С. Кравченка «Юридична природа прав учасників господарських товариств»
(2007 р.), І.Б. Саракун «Здійснення корпоративних прав учасниками
(засновниками) господарських товариств (цивільно-правовий аспект)» (2007 р.)
та інших правників.
Окремі проблеми здійснення суб’єктивних цивільних прав були
предметом наукових досліджень М.О. Стефанчука «Межі здійснення
суб’єктивних цивільних прав» (2006 р.), Д.В. Горбася «Здійснення
суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб: поняття, способи, межі» (2009 p.).
Проте, не зважаючи на численні теоретичні напрацювання, залишаються
невирішеними питання щодо поняття та правової природи, форм, видів та
правових наслідків зловживання правом у корпоративних відносинах. Це
зумовлює актуальність дослідження цивільно-правових аспектів зловживання
корпоративними правами.
Теоретичною основою дослідження стали наукові висновки та
положення, сформульовані такими вченими-правниками, як М.М. Агарков,
М.Й. Бару, В.А. Белов, С.М. Братусь, В.А. Васильєва, О.М. Вінник,
О.В. Волков, Д.В. Горбась, В.П. Грибанов, О.С. Губар, Ю.М. Жорнокуй,
О.Р. Кібенко, В.М. Коссак, О.О. Кот, С.С. Кравченко, В.М. Кравчук,
Н.С. Кузнєцова, О.А. Кузнєцов, В.В. Луць, М.С. Малеїн, В.М. Махінчук,
Д.І. Мейєр, Є.О. Мічурін, І.Б. Новицький, В.Ю. Пашутіна, Т.Т. Полянський,
С.Д. Радченко, О.В. Регурецька, О.Я. Рогач, І.Б. Саракун, І.В. Спасибо-Фатєєва,
Р.О. Стефанчук, М.О. Стефанчук, І.Т. Тарасов, І.А. Тімаєва, Д.А. Токарєв,
М.М. Хміль, Л.Л. Чантурія, О.В. Чернокальцева, Р.Б. Шишка, В.С. Щербина,
Т.С. Яценко та інші.
Також автор спирався на праці класиків цивілістики та теорії права, що
відповідає українській правовій традиції: К.Н. Анненкова, Є.В. Васьковського,
Ю.С. Гамбарова, Н.А. Гредескула, Н.М. Коркунова, Д.І. Мейера,
7
К.П. Победоносцева, И.О. Покровського, І.І. Петражицького, В.І. Синайского,
Г.Ф. Шершеневича та інших.
Зарубіжна правова доктрина у дослідженні представлена роботами як
загального так і спеціального спрямування таких відомих вчених та правників,
як А. Бебек (Anton Babak), Х. Брокс (Hans Brox), О. Будек (Oguz Budak),
Ф. Виакер (Franz Wieacker), Т. Вір (Tony Weir), К.-Х. Гурський (Karl-Heinz
Gursky), У. Дідеріхсен (Uwe Diederichsen), В. Ебке (Werner F. Ebke), Х. Коц
(Hein Kotz), Х. Лезер (Hans G. Leser), Ш. Матіс (Mathis Stephen), А. Робілен
(Anna di Robilan), Л. Серіоні (Luca Cerioni), Б. Стейнхауер (Bettina M.
Steinhauer), Р. Ціммерманн (Reinhard Zimmermann), П. Шелештрейм (Peter H.
Schlechtriem), С. Уіттакер (Steve Whittaker), Н. Хорн (Norbert Horn) та інших.
Метою дослідження є комплексний порівняльно-правовий аналіз
основних положень правового регулювання недопущення зловживання правом
у корпоративних відносинах в Україні існуючим стандартам та
правозастосовній практиці провідних країн світу для наступної розробки
науково-теоретичних та практичних рекомендацій з вдосконалення
законодавства України.
Досягнення поставленої мети зумовило постановку наступних завдань:
– провести аналіз розвитку доктрини, основних теорій, концепцій та
підходів, а також їх застосування в існуючій практиці законодавчого
регулювання недопущення зловживання правом у корпоративних відносинах
країн континентальної системи права, до якої генетично відноситься правова
система України, щодо запобігання та усунення наслідків зловживання правом
у корпоративних відносинах;
– визначити особливості суб’єктного складу учасників, які можуть
зловживати правом, об’єктивні та суб’єктивні ознаки для кваліфікації їх
дії/бездіяльності в якості зловживання правом у сфері корпоративних відносин,
а також дієві критерії та ефективні способи недопущення зловживання правом
та захисту порушених шляхом зловживання прав у сфері корпоративних
відносин;
8
– узагальнити досліджені підходи до регулювання недопущення
зловживання правом у корпоративних відносинах, класифікувати виявлені види
зловживання правом, уніфікувати застосування відповідної термінології, що
допоможе встановити особливості та розкрити межі позитивної (звичайної)
реалізації корпоративних прав для забезпечення їх справедливого судового
захисту;
– проаналізувати характерні риси та встановити існуючий стандарт
правового регулювання на предмет ефективного застосування застереження
про недопущення зловживання правом у сфері корпоративних відносин у світі
та розробити на цій основі науково обґрунтовані пропозиції й рекомендації по
вдосконаленню законодавства України у досліджуваній сфері відносин.
Об’єктом дослідження є цивільні (приватні) правовідносини, що
виникають при встановленні порушення з боку учасників корпоративних
відносин принципів розумності, добросовісності, справедливості, що
кваліфікується в якості зловживання належними їм корпоративними правами.
Предметом дослідження виступають норми національного та іноземного
законодавства, що можуть бути застосовані для недопущення, у випадку
виявлення, зловживання правом у корпоративних відносинах, а також
вітчизняні та іноземні теоретичні та доктринальні положення, узагальнення, що
дають можливість встановити як сутність, так і зміст зловживання правом у
корпоративних відносинах, критерії та способи захисту, судова (арбітражна)
практика.
Методи дослідження зумовлені його метою та завданнями. Основу
складають сучасні як загальнонаукові методи наукового пізнання, так і
спеціальні методи юридичної науки, зокрема, діалектичний із системноструктурним підходом до вивчення матеріалу, порівняльно-правовий,
історичний, формально-логічний та логіко-граматичний методи.
У ході дослідження також було встановлено, що класичні методи не
дають повного уявлення про особливості тлумачення окремих нормативноправових актів та правозастосовної практики. Тому для проведення
об’єктивного аналізу положень вітчизняного та зарубіжного законодавства
9
було використано SNW підхід, як раціональний розвиток SW/SWOT методу
при моделюванні внутрішнього середовища та корпоративних взаємин між
учасниками господарських товариств на предмет можливості та наслідків
зловживання правом.
Емпіричною базою дослідження стали національні та іноземні
нормативно-правові акти, науково-практичні коментарі, матеріали та
узагальнення судової практики розгляду корпоративних спорів, у яких
порушувалося питання застосування наслідків зловживанням правом у
корпоративних відносинах.
Наукова новизна одержаних результатів полягає як у самій постановці
теми дисертаційного дослідження, так і в запропонованих підходах до
застосування застереження про недопущення зловживання правом у
корпоративних відносинах в чинному законодавстві та розробленому
авторському проекті ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо запобігання випадкам зловживання правом у сфері
корпоративних відносин».
На підставі аналізу основних проблем, пов’язаних із зловживанням
правом у корпоративних відносинах та шляхів їх розв’язання у теорії та
практиці держав континентальної системи права, сформульовано нові, або такі,
що містять елементи наукової новизни та відображають основні напрямки
дисертаційного дослідження, положення, що виносяться на захист.
Уперше:
– доведено та науково обґрунтовано, що розумність та добросовісність в
корпоративних відносинах є необхідними, проте не загальними, а спеціальними
в тому розумінні, що мають встановлюватись у кожному конкретному випадку,
межами та критеріями аналізу дії учасника при реалізації належного йому
корпоративного права;
– обґрунтовано, що матеріальні наслідки зловживання правом у вигляді
нанесення реальної шкоди не є необхідною ознакою зловживання правом у
корпоративних відносинах;
10
– дано авторське визначення поняття «зловживання правом у
корпоративних відносинах», як особливої форми реалізації права, що
представляє собою вольову поведінку учасників корпоративних відносин,
всупереч принципам розумності та добросовісності, які здійснюють права і
виконують обов’язки в рамках законодавства, що регулює корпоративні
відносини;
– запропоновано підходити до правового регулювання недопущення
зловживання правом у корпоративних відносинах як до особливої форми
реалізації корпоративних прав, що не є з формально-юридичної точки зору
протиправним діянням, за яке передбачена юридична відповідальність;
– обґрунтовано, що зловживання правом у корпоративних відносинах це
завжди умисна, усвідомлена, дія чи бездіяльність, яка ні за яких обставин не
може бути вчинена внаслідок необачності, необережності чи недбаливості;
– визначено, що до зловживання правом у корпоративних відносинах
можуть бути віднесені дії спрямовані як на отримання, так і на користування,
тобто реалізацію корпоративних прав.
Удосконалено та систематизовано:
– основні умови виникнення ситуації зловживання правом у
корпоративних відносинах;
– види зловживання правом у корпоративних відносинах залежно від
мети, змісту порушуваного права, суб’єкта, який зловживає правом;
– обґрунтовано, що «корпоративний шантаж в господарському
товаристві» є однією з форм зловживання правом;
– запропоновано та обґрунтовано застосування превентивних засобів
захисту від зловживання правом, а також доводиться необхідність їх
застосування разом з групою запропонованих спеціальних засобів захисту від
негативних наслідків зловживання правом.
Дістали подальшого розвитку:
– наукове обґрунтування того, що відмова у захисті права при
встановленні зловживання корпоративними правами є системним заходом
(санкцією) корпоративного права, гарантією недопущення зловживань
11
учасників за допомогою засобів (форм) самого корпоративного права і може
застосовуватися (в тому числі з власної ініціативи суду) як до позивача, так і
відповідача. Відмова у захисті права має розглядатися як системний захисний
засіб корпоративного права, що містить у собі можливість суду обмежити
охоронну складову суб’єктивного корпоративного права з метою припинення
зловживання корпоративними правами та обов’язками;
– концепція М.О. Стефанчука щодо доктринальних меж здійснення
суб’єктивних цивільних прав, висновки І.Б. Саракун щодо цивільно-правових
аспектів здійснення корпоративних прав учасниками (засновниками)
господарських товариств, пропозиції В.Ю. Пашутіної щодо зловживання
корпоративними правами, як «складного» юридичного факту, кваліфікуючих
ознак недобросовісного здійснення корпоративних прав в господарських
товариствах та класифікації видів зловживання корпоративними правами,
розробки О.В. Волкова у сфері зловживання цивільними правами у площині
корпоративних відносин та дослідження О.А. Кузнєцова у сфері недопущення
зловживання правом між акціонером та акціонерним товариством.
У роботі зроблено пропозиції з удосконалення норм ЦКУ, ЦПК, ГПК,
ЗУ «Про акціонерні товариства», ЗУ «Про господарські товариства» головні з
яких наступні:
- обґрунтовано необхідність викладення пункту 3 статті 13 ЦКУ в
наступній редакції: «Не допускається недобросовісна реалізація особою
власного суб’єктивного права, всупереч його призначенню, принципам
добросовісності, розумності та справедливості, яка прямо чи опосередковано
направлена на заподіяння шкоди іншим учасникам правовідносин у вигляді
певних позбавлень і обмежень майнового і немайнового характеру, а також
зловживання правом в інших формах»,
- запропоновано, з урахуванням важливості питання викласти статтю 143
ЦКУ у наступній редакції: «Статут товариства з обмеженою відповідальністю
крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити
відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного
учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними
12
рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання
(переходу) часток у статутному капіталі, положення про дії, як товариства, так і
його учасника у випадку встановлення факту зловживання правом»,
- запропоновано за умови збереження чинності нову редакцію пункту 4
статті 57 ГКУ: «Статут суб’єкта господарювання повинен містити відомості
про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення
статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків,
про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та
ліквідації суб’єкта господарювання, положення про дії, як суб’єкта
господарювання, так і його учасника у випадку встановлення факту
зловживання правом, способи захисту суб’єкту господарювання та його
учасників від недобросовісних дій (зловживання правом), а також інші
відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта
господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші
відомості, що не суперечать законодавству»,
- обґрунтована необхідність доповнення частини 1 статті 29 ЗУ «Про
акціонерні товариства» підпунктом: «не використовувати власні корпоративні
права, всупереч їх призначенню, з прямою чи опосередкованою метою
заподіяти шкоду іншим учасникам товариства або самому товариству»,
- запропоновано доповнити частиною 3 ст. 10 ЗУ «Про господарські
товариства» у наступній редакції: «Забороняється використовувати права
передбачені частиною 1-2 цієї статі, всупереч їх призначенню, з прямою чи
опосередкованою метою заподіяти шкоду іншим учасникам товариства або
самому товариству»,
- пропонується доповнити частину 2 статті 122 ЦПКУ підпунктом 6
наступного змісту: «6) відповідно до отриманої інформації судом буде
встановлено факт зловживання учасником юридичної особи правом на
звернення до суду, або факт блокування діяльності юридичної особи».
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в
тому, що положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути
використані як у науково-дослідній та навчальній, так і правотворчій та
13
правозастосовній роботі. Зокрема у правотворчій діяльності – для
обґрунтування прийняття нових нормативно-правових актів, внесення змін та
перегляду актів чинного законодавства; у сфері правозастосування – для
додаткової аргументації юристами позиції при розв’язанні корпоративних
спорів; у навчальному процесі – для вдосконалення підручників, навчальних
посібників та навчальних програм курсів «Цивільне право», «Порівняльне
цивільне право», «Актуальні проблеми міжнародного приватного права»,
«Корпоративне право», «Цивільний процес».
Результати дослідження доповнюють існуючі розробки у сфері
недопущення зловживання правом в корпоративних відносинах та дають змогу
визначити закономірності подальшого розвитку правового регулювання у цій
сфері.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації положення,
узагальнення, висновки, рекомендації та пропозиції зроблені і обґрунтовані
дисертантом самостійно, на підставі особистих досліджень, у результаті
опрацювання та аналізу наукових і нормативних джерел, а також практики
правозастосування.
Апробація результатів дослідження. Результати і висновки
дисертаційного дослідження були обговорені на засіданні кафедри
міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського
національного університету імені Тараса Шевченка та отримали позитивну
оцінку.
Основні теоретичні положення та висновки дисертації були оприлюднені
на наукових та науково-практичних конференціях, а саме:
ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Публічне та приватне
право: шляхи вдосконалення законодавства і практики», (Харків, 09-10
березня 2012 р.);
Десятій міжнародній науково-практичній конференції студентів,
аспірантів і молодих вчених «Шевченківська весна» (Київ, 22 березня
2012 р.);
14
Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і
молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (Київ,
25 жовтня 2012 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і
молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (Київ,
24 жовтня 2013 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і
молодих вчених «Шевченківська весна» (Київ, 10 квітня 2014 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і
молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (Київ,
16 жовтня 2014 р.);
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження
знайшли відображення у семи наукових статтях у журналах та збірниках, що
входять до переліку наукових видань, затверджених ВАК України, у тому числі
одна вийшла друком у фаховому виданні іноземної держави, та у п’яти тезах
доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначена метою та задачами дослідження і
складається з вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків та
списку використаних джерел та літератури, одного додатку (на 14 сторінках).
Основний текст дисертації складає 183 сторінки. Загальний обсяг дисертації
складає 220 сторінок, у тому числі список використаних джерел на 15 сторінках
(171 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ
Узагалюнюючи теоретичні здобутки, виявлені ризики та проаналізовані
підходи до регулювання зловживання правом у сфері корпоративних відносин,
перспективи подальшого вдосконалення національного законодавства
неможливо окреслити без дослідження системи та узагальнення існуючих
підходів до матеріально-правового регулювання недопущення зловживання
правом у сфері корпоративних відносин у доктрині, законодавстві та судовій
практиці держав континентальної системи права, до якої генетично належить
правова система України.
Збільшення випадків зловживання правом у досліджуваній сфері в
Україні пов’язано із високим ступенем фрагментації та неузгодженості
існуючого правового регулювання, перериванням у традиції розвитку
приватного права за радянських часів та динамічністю процесів глобалізації в
умовах накопичення капіталу при переході від планової до ринкової економіки.
За цих умов також дається в знаки відсутність сталої культури корпоративних
відносин, тривала існуюча за радянських часів по суті державна монополія на
підприємництво, заснування юридичних осіб та пов’язані з цим корпоративні
права.
У такій ситуації стабільність та правова визначеність регулювання
корпоративних відносин є як запорукою подальшої інтеграції України у світове
співтовариство, так і необхідною передумовою отримання тих переваг, що
можуть мати її фізичні та юридичні особи за сучасного рівня глобалізації
світової економіки.
Розвиток цивільного права (починаючи від римського права до
сьогодення) супроводжувався потребою ефективно перешкоджати можливим
зловживанням правом з боку суб’єктів відносин. Частково, з історичної точки
зору, можливі зловживання правом та відомі історії випадки мали місце при
застосуванні застарілих, але ще діючих норм права, у нових правових реаліях
відносин, що розвивалися. Застосування позовів «доброї совісті» (римське
право), посилання на «добрі звичаї» як заперечення недозволеного здійснення
182
права, обґрунтування категорії «дух закону» (французька доктрина), «право
справедливості» (країни загального права), свідчать про постійні спроби
встановлювати у приватному (цивільному) відповідні правові конструкції, як
запобіжники використання права на шкоду іншим суб’єктам відносин, які вони
були покликані регулювати. Отже, зловживання правом частіше пов’язувалося
із несумлінним використання права в умовах правової невизначеності.
На сучасному етапі існуюче законодавство України є доволі
суперечливим, тому що більша частина правових норм, які регулюють
корпоративні відносини, запозичені з різних джерел, які не завжди
відповідають реаліям економічного розвитку України або вступають у
протиріччя на концептуальному рівні (побудовані на різних підходах:
нормативістські, неонормативістські, ліберальні, природні теорії тощо).
В науці цивільного (приватного) права немає єдності поглядів на
юридичну природу феномена зловживання правом (дії суб’єкта зловживання
правом визнаються як правопорушенням, так і формою реалізації права; намір –
як умисним так і необережним; шкода – матеріальна і нематеріальна). У зв’язку
з цим відсутнє уніфіковане наукове визначення поняття «зловживання
корпоративним правом» та не достатньо приділено уваги дослідженню форм та
видів зловживання правом в корпоративних відносинах. Продовжуються
дискусії про умови застосування наслідків (відмова в захисті) за зловживання
особою своїм правом у корпоративних відносинах через недостатнє вивчення
та юридичну формалізацію суб’єктивних меж здійснення цивільних прав в
господарських товариствах з точки зору критеріїв сумлінності, розумності та
справедливості тощо.
Історію появи та застосування поняття «зловживання правом» слід
розпочинати з часів Стародавнього Риму (VIII ст. до н.е. - VIII ст. н.е.) з
утвердження принципу «malitiis non est indulgendum» (лат. - зловживання
непробачно). Пізніше поняття «зловживання правом» набуло подальшого
розвитку в законодавчих актах Західної Європи (XVIII - XX ст.) будучи
оформленим у вигляді принципу: не допускається здійснення права тільки з
183
метою завдання шкоди іншій особі (класичним є приклад §226 Німецького
цивільного уложення, ст. 2 Цивільного уложення Швейцарії).
За радянських часів та в перші роки незалежності України поняття
«зловживання правом» мало політичне забарвлення, оскільки під зловживанням
правом розумілось здійснення цивільних прав усупереч їх соціальногосподарському призначенню (ст. 1 ЦК УРСР від 16.12.1922 р.) та призначенню
цих прав у соціалістичному суспільстві в період будівництва комунізму (ст. 5
ЦК УРСР від 18.07.1963 р.).
Наступний етап пов’язаний із законодавчим закріпленням поняття
«зловживання правом» у частині 3 статті 13 ЦКУ, відповідно до якої не
допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а
також зловживання правом в інших формах.
З точки зору реалізації корпоративних прав та визначення сутності
зловживання правом, її відмежування від звичайної реалізації приватних прав в
Україні було вперше введено у ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України від
31.12.1992 р. «Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької
діяльності, створених за участю державних підприємств» без визначення
самого поняття корпоративних прав. Законодавче закріплення корпоративних
прав відбулося в ЗУ від 28.12.1994 р. «Про оподаткування прибутку
підприємств» та збережено в подальших редакціях. Законодавець визначав
корпоративні права як право власності на статутний фонд (капітал) юридичної
особи або його частку (пай), включаючи певні правомочності. Продовження, з
точки зору наповнення, категорія «корпоративні права» набула у зв’язку із
прийняттям ГКУ від 16.01.2003 р., відповідно до норми ст. 167 якого,
корпоративні права вже розглядаються як права особи, частка якої визначається
в статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають певні
правомочності, визначені законом. Визначення корпоративних прав акціонерів
знайшло своє закріплення в п. 8 ч. 1. ст. 2 ЗУ «Про акціонерні товариства»,
згідно з яким корпоративні права акціонера розглядаються як множинність
суб’єктивних прав, що належать особі ‒ власникові акцій («сукупність
майнових і немайнових прав»), у той час як у ГКУ закріплено підхід до
184
корпоративних прав як універсальної єдності певних правомочностей особи,
частка якої визначається в статутному капіталі (майні) господарської
організації.
В силу найбільшої популярності в Україні та світі організаційно-правової
форми у вигляді публічного (відкритого) акціонерного товариства серед
господарських товариств, переважна більшість корпоративних спорів та
випадків зловживання корпоративними правами, пов’язаних з їх
функціонуванням, має місце через законодавчу неузгодженість відносин, що
складаються між суб’єктами корпоративних прав та їх нормативним
закріпленням, як на рівні закону, так і установчих документів.
Проведений аналіз наукових досліджень свідчить про необхідність
вироблення універсальних способів захисту прав та інтересів добросовісних
учасників правовідносин від безрозсудної і несумлінної поведінки окремих
уповноважених осіб, що використовують норми права не у відповідності з її
внутрішнім призначенням. При цьому однією з пріоритетних задач розвитку
системи правового регулювання відносин, що виникають у господарських
товариствах, є захист цивільних прав їх учасників від зловживання правом.
Вона може бути реалізована шляхом розвитку механізмів захисту права
власності та інших майнових прав учасників господарських товариств та
забезпечення балансу їх інтересів.
Вирішення проблеми захисту прав учасників господарських товариств від
зловживання правом з боку інших учасників та органів управління
господарських товариств забезпечить ефективну, реальну участь в управлінні
справами товариств і поліпшить зміст прийнятих органами управління рішень.
Проведене дослідження доводить наявність функціональної єдності
використовуваних закордоном категорій «доброї совісті», «добрих звичаїв» та
зловживання правом. Це, по суті, однопорядкові «відповіді», які дають різні
національні правові системи на запитання про те, чи може закон бути
досконалий взагалі, та у регулюванні корпоративних відносин зокрема.
Проте при їх функціональній єдності виявляється, що у понять
зловживання правом та добрих звичаїв відсутня самостійна, відмінна від
185
принципу доброї совісті, юридична природа. Вони по суті служать лише
провідником ідей, духу природного права, якій не знайшов належного
закріплення у формі закону чи певного корпоративного акту. Тому видається
доцільним зробити наступний крок в рамках науки ‒ відмовитись від
паралельного застосування дублюючих одна іншу категорій.
Нами було запропоновано, у загальнотеоретичному сенсі, під
зловживанням правом розуміти здійснення особою суб’єктивного права у
відсутності інтересу, що визначається законом, або якщо здійснення права
входитиме в протиріччя з метою, яку намагався досягти законодавець,
приймаючи норму права, з якої витікає наявність суб’єктивного права.
Як факультативну ознаку зловживання правом слід розглядати наявність
шкоди, яка повинна досліджуватися судом після встановлення всіх
кваліфікуючих ознак зловживання. Факт спричинення шкоди при здійсненні
суб’єктивного права не дає достатніх підстав порушувати питання про
зловживання правом в корпоративних відносинах.
Ми дійшли висновку, що правова природа зловживання правом має інші
межі здійснення приватних (цивільних) прав, ніж сумлінність і розумність.
Зазначені принципи приватного (цивільного) права є універсальними та
системоутворюючими. В розумінні нашого дослідження поняття
недобросовісної поведінки ширше, ніж поняття зловживання правом. При
кваліфікації зловживання правом необхідно використовувати максимально
формалізовані та об’єктивні критерії, щоб звузити можливості суддівського
розсуду. Критерії сумлінності і розумності такими не є та потребують
деталізації у сфері корпоративних відносин.
Розглядаючи численні наукові дискусії встановлено, що у світі найбільш
адекватно описують наявну правову дійсність представники саме
непозитивістської лібертарно-юридичної школи права. Саме тому її можна
визнати як в якості дескриптивної теорії, що описує явище зловживання правом
в корпоративних відносинах, загальні підходи та пояснює причини їх
існування, так і в якості прескриптивної, що надає суддям максимально чітке
розуміння принципу доброї совісті, яке вони мають вкладати при застосуванні
186
на практиці відповідних клаузул. Всі інші теорії не змогли повною мірою
уникнути логічної несуперечності, наукової строгості і відповідності сучасним
реаліям, якого ми можемо досягти в рамках юридичного лібертаризму.
Наприклад з позитивістської точки зору добра совість позбавлена
нормативного змісту. Закон має містити відповідні моделі поведінки,
відхилення від яких у діях чи бездіяльності має корегуватися судом. Це
породжує відповідну казуїстику у тексті нормативних документів та змушує
вказувати нескінченну кількість можливих приватних випадків.
Натомість, добру совість необхідно розглядати не як норму права, і навіть
не як його принцип, а в якості генеральної клаузули, яка відіграє роль
інструмента, завдяки якому суддя, у виняткових випадках, може коректувати
формулювання законів, які мають високий рівень абстракції, задля винесення
рішення щодо окремої справи. Тобто суддя формулює нову правову норму,
керуючись саме генеральною клаузулою принципу доброї совісті.
З іншого боку, добра совість не підкріплена випадками із судової
практики є не більше ніж формою, порожньою посудиною, наповнити змістом
яку зможе лише суддя, адже законодавець цього зробити не в змозі. Певну
аналогію можна провести із законом, природа якого відмінна та незалежна від
права. Закон не може бути правомірним чи неправомірним, оскільки ці його
характеристики залежать від того, який зміст привнесе до закону законодавець.
Так само і добра совість не має ознаки юридичності, оскільки відсутня правова
норма, яка буде визначати її зміст.
Правове формування соціальних норм відбувається в процесі судової
практики, і саме такі конкретні норми, сформульовані на основі загальної
практики, повинні піддаватися юридичній оцінці. Такий підхід створює єдиний
простір, у якому можуть конкурувати ті чи інші соціальні цінності. Автор
притримується думки про те, що, приймаючи рішення суддя, звернувшись до
генеральної клаузули доброї совісті, повинен приймати рішення, керуючись в
основному принципом формальної рівності. Очевидно, що цей алгоритм не є
універсальним, адже не всі судді притримуватимуться певних соціальних норм
і, відповідно, не завжди звертаються до них у процесі розгляду справи. Проте
187
це не означає, що з точки зору юридичного лібертаризму, необхідно
відмовитися від закріплення загальної клаузули доброї совісті.
На сьогоднішній день відсутній ефективний спосіб забезпечення повного
домінування принципу формальної рівності не лише у прийнятті судових
рішень, а і в законодавчих актах. Найбільшого наближення та втілення даного
підходу у Україні вдалося досягти, наприклад, у Постанові Пленуму
Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного
процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9
від 22.12.2006 р., зокрема щодо заходів по забезпеченню позову судам
рекомендовано враховувати та слідкувати за тим, щоб вжиті заходи не
перешкоджали господарській діяльності юридичної особи.
Проте добра совість, як і закон, є заручниками загальної культури
суспільства. Якщо культура певної спільноти схиляється до правового полюсу,
то як і законодавець, так і суддя, призначені у рамках однієї демократичнополітичної процедури, будуть працювати виключно над правовими нормами.
Якщо ж культура тяжіє до неправого полюсу, то норми, що формуватимуться у
процесі практики, будуть часто порушувати принцип правової рівності та
будуть мати довільний характер.
Крім того у правовідносинах між учасником і господарським
товариством, ознакою зловживання правом з боку учасника також має
вважатися факт здійснення суб’єктивного права без мети задоволення власного
законного інтересу як учасника товариства, або якщо в результаті здійснення
права буде порушений баланс приватного і загально корпоративного інтересів.
У зв’язку з цим, суди можуть відмовити в захисті права учасника
товариства, у випадку якщо дії останнього направлені не на задоволення
власних корпоративних інтересів, а на спричинення шкоди господарському
товариству.
Аналогічно, всі дії органів господарського товариства, які формально
досконалі і здійснені в межах змісту права, але порушують корпоративні
інтереси учасників, можуть бути позбавлені судом правового захисту.
188
Наслідком зловживання правом має бути відмова в його захисті, оскільки
жодних інших спеціальних наслідків законом досі не передбачено. Вважаємо це
наслідком обережного відношення законодавця до вирішення цієї проблеми.
Разом з тим відповідно до п. 4 ст. 1166 ЦКУ шкода, завдана
правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦКУ та
іншими законами. Таким чином, законом можуть бути закріплені винятки, і до
їх числа завжди може бути віднесено зловживання правом у корпоративних
відносинах.
Також ми дійшли висновку про можливість застосування виключення
учасника товариства, як способу захисту товариства у випадку зловживання
учасником своїми власними правами, у тому числі правом голосу.
За результатами вивчення форм і видів зловживань правами, як з боку
учасників, так і з боку органів товариства, ми можемо констатувати незмінність
загальних способів зловживання правом, що дозволяє судовим органам за
наявності відповідних критеріїм без особливих складностей класифікувати та
запобігати спробам зловживання правом у корпоративних відносинах.
Однак необхідно застерегти від поверхневого застосування положень
статті 13 ЦКУ, так як сама конструкція зловживання правом, будучи складною
для розуміння навіть вчених-правознавців, при неправильному застосуванні
здатна стати знаряддям доведення по суті права до абсурду, похитнути основи
законності.
Зловживання правом в корпоративних відносинах це завжди умисна,
усвідомлена, дія яка не може бути вчинена внаслідок необачності,
необережності чи недбалості. Якщо для застосування правових заходів при
недобросовісності в її суб’єктивному сенсі психічне ставлення особи до свого
вчинку байдуже, то при зловживанні правом в корпоративних відносинах
прямий умисел є виною порушника, а несумлінність проявляється в прихованій
експлуатації норм корпоративного права, у перекрученні змісту, наданих
учаснику правових можливостей, під прикриттям реалізації власного
суб’єктивного права.
189
Недобросовісна в даному випадку поведінка учасника корпоративних
відносин – це дія чи бездіяльність, що виражається в невиконанні суб’єктом
правовідносин соціального обов’язку дбати про дотримання прав і законних
інтересів інших учасників, порушення принципу формальної рівності.
Нерозумною слід вважати поведінку учасника корпоративних відносин,
яка при нормальному розвитку причинно-наслідкових зв’язків не має логічної
обґрунтованості або корисності з точки зору досягнення правового результату
від реалізації відповідного права.
Зловживання правом в корпоративних відносинах – це особлива форми
реалізації права, що представляє собою вольову поведінку учасників
корпоративних відносин, в супереч принципам розумності та добросовісності,
які здійснюють права і виконують обов’язки в рамках законодавства, що
регулює корпоративні відносини.
Така поведінка характеризується прямою або непрямою метою на
заподіяння шкоди у штучному створенні нерівності між учасниками
корпоративних відносин господарського товариства та/або самим товариством і
тягне для учасників негативні наслідки у вигляді певних позбавлень і обмежень
прав: на участь в управлінні господарським товариством, на отримання
інформації про діяльність господарського товариства, на отримання частини
прибутку господарського товариства, на отримання ліквідаційної квоти тощо.
На нашу думку такий підхід дає можливість застосовувати існуючі
правові конструкції правового регулювання корпоративних відносин як
матеріального так і процесуального права із дотриманням балансу інтересів
всіх учасників.
Зважаючи на особливості корпоративних відносин слід передбачити
можливість застосування превентивних спеціальних засобів захисту від
зловживання правом, а саме: застосування особливого порядоку обрання
органів управління та виконавчих органів господарського товариства,
встановлення спеціального порядку регулювання ціни акції (частки)
господарського товариства, встановлення юридично збалансованої процедури
придбання акцій (часток) в господарському товаристві або заборони чи
190
особливого порядку їх продажу третім особам, внесення положень у трудові
договори на випадок дострокового звільнення виконавчих органів
господарського товариства. Застосування превентивних засобів захисту має
бути в єдиному зв’язку з групою спеціальних засобів захисту, зокрема:
спеціальний порядок реструктуризації активів і пасивів господарського
товариства, обов’язковий моніторинг кредиторської заборгованості,
корпоративний контроль за діями керівників структурних підрозділів
господарського товариства тощо.
Підсумком всіх наукових досліджень стали також пропозиції щодо
вдосконалення чинного законодавства, шляхом внесення змін та доповнень до
п.3 ст.13 ЦКУ, ст.143 ЦКУ, п.4 ст.57 ГКУ, ч.1 ст.29 ЗУ «Про акціонерні
товариства», ч.3 ст.10 ЗУ «Про господарські товариства», ч.2 ст.122 ЦПКУ
підпунктом 6, які ґрунтуються на розумінні того, що відмова у захисті права
при встановленні зловживання корпоративними правами є системним
охоронним заходом (санкцією) корпоративного права, гарантією недопущення
зловживань учасників за допомогою засобів (форм) самого корпоративного
права і може застосовуватися (в тому числі з власної ініціативи суду) як до
позивача, так і до відповідача.
Відмова у захисті права має розглядатися як системний захисний засіб
корпоративного права, що містить у собі можливість суду обмежити охоронну
складову суб’єктного корпоративного права з метою припинення зловживання
корпоративними правами чи обов’язками.
Проте, незважаючи на останні наукові розвідки та існуючу судову
практику в цьому напрямку, питання правової характеристики відносин, що
виникають між учасниками господарських товариств та органами управління
господарських товариств у зв’язку із виходом за межі здійснення суб’єктивних
прав та цілковите усвідомлення того, що ніщо, включаючи юридичний
формалізм та недоліки закону, не може бути визнано підставою
недобросовісного використання прав та обов’язків, залишається одним із
найбільш дискусійних питань теорії та практики приватного права