ТРУБАКОВ ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ . НЕУКЛАДЕНІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ДОГОВОРИ: ПОНЯТТЯ, ПРАВОВА ПРИРОДА, ПРАВОВІ НАСЛІДКИ

Краткое описание

ТРУБАКОВ ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ . Назва дисертаційної роботи: "НЕУКЛАДЕНІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ДОГОВОРИ: ПОНЯТТЯ, ПРАВОВА ПРИРОДА, ПРАВОВІ НАСЛІДКИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ТРУБАКОВ ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
УДК 347.4
НЕУКЛАДЕНІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ДОГОВОРИ:
ПОНЯТТЯ, ПРАВОВА ПРИРОДА, ПРАВОВІ НАСЛІДКИ
Спеціальність 12.00.03. – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ...................................................... 3
ВСТУП........................................................................................................... 4
РОЗДІЛ І. Договір як юридичний факт цивільного права……….…. 15
1.1. Поняття, ознаки цивільно-правового договору та його місце в
системі юридичних фактів ............................................................................. 15
1.2. Значення істотних умов для укладення договору.............................. 41
1.3. Вплив форми на факт укладення договору.........................................
Висновки до Розділу І.……………………………………………………..
60
71
РОЗДІЛ ІІ. Загальна характеристика неукладеного цивільноправового договору………………………………………………………… 76
2.1. Неукладений договір як цивільно-правове явище, його правова
природа ............................................................................................................. 76
2.2. Співвідношення недійсних і неукладених договорів...................... 95
2.3. Підстави віднесення договорів до категорії неукладених................ 109
Висновки до Розділу ІІ……………………………………………………… 141
РОЗДІЛ ІІІ. Правові наслідки, пов’язані із кваліфікацією договору
як неукладеного…………………………………………………………….. 147
3.1. Загальні наслідки, пов’язані із кваліфікацією договору як
неукладеного .................................................................................................... 147
3.2. Стягнення збитків у зв’язку із кваліфікацією договору як
неукладеного .................................................................................................... 165
3.3. Застосування кондикції у зв’язку із кваліфікацією договору як
неукладеного .................................................................................................... 180
Висновки до Розділу ІІІ……………………………………………………... 192
ВИСНОВКИ .................................................................................................. 198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................. 206
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ГК України Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.
№ 436-IV
ГПК України Господарський процесуальний кодекс України від 6
листопада 1991 р. № 1798-ХІІ
Диспозитивні норми норми Цивільного кодексу України, які визначають
договірні умови за допомогою диспозитивних правил
ВССУ Вищий спеціалізований суд України з розгляду
цивільних і кримінальних справ
ЦК України Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
№ 435-IV
ЦК УРСР Цивільний кодекс Української Радянської
Соціалістичної Республіки від 18 липня 1963 р.
№ 1540-VI
ЦПК України Цивільний процесуальний кодекс України від 18
березня 2004 р. № 1618-IV
4
ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається роллю
правової конструкції цивільно-правового договору як регулятора суспільних
відносин, засобу опосередкування обігу майнових благ. Розбудова ринкової
економіки в Україні, що ґрунтується на засадах юридичної рівності учасників
цивільного обороту, їх вільному волевиявленні та майновій самостійності,
зумовила зростання обсягу договірної практики суб’єктів цивільного права.
Водночас така динаміка дозволила частіше встановлювати дефекти (в
широкому розумінні) юридичної конструкції договору.
Насамперед це проявилося у значному зростанні кількості судових
справ про визнання цивільно-правових договорів недійсними. Проте
дефектність юридичної конструкції цивільно-правового договору не
обмежується невідповідністю змісту, характеру волевиявлення або форми
договору нормам законодавства: вона також охоплює випадки, коли під
сумнів ставиться саме укладення договору, його формування як юридичного
факту.
Неукладений договір є відносно новою юридичною категорією для
українського законодавства, яка характеризується фрагментарним правовим
регулюванням. Факт того, що на прогалини у чинному законодавстві,
пов’язані із кваліфікацією договору як неукладеного, першою відреагувала
судова практика (Верховним Судом України та Вищим господарським судом
України прийнято Постанови Пленумів «Про судову практику розгляду
цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9
та «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів)
недійсними» від 29.05.2013 р. № 11 відповідно), свідчить про актуальність
дослідження правової конструкції неукладеного договору, а також про її
важливість для забезпечення стабільності цивільного обороту.
5
У чинному цивільному та господарському процесуальному
законодавстві закріплено принцип диспозитивності, виходячи із змісту якого
сторони несуть ризик вибору неналежного способу захисту своїх прав та
інтересів, що може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Неукладений договір, на рівні із недійсним, характеризується здатністю
зумовлювати ненастання правового результату, намір досягти який мали
сторони такого договору, або на досягнення якого розраховувала хоча б одна
із них. Однаковий правовий ефект зазначених юридичних конструкцій
обумовлює їх конкуренцію, а неправильний вибір способу захисту (в
широкому розумінні цього терміна, адже кваліфікація/визнання договору як
неукладеного не закріплено у ст. 16 ЦК України як самостійний засіб захисту
цивільних прав та інтересів) може призвести до негативних наслідків.
Таким чином, актуальність дослідження також полягає у необхідності
визначення критеріїв розмежування неукладеного та недійсного договорів, їх
співвідношення.
Обраний Україною шлях інтеграції до Європейського Союзу зумовлює
її обов’язок щодо адаптації чинного законодавства з метою створення
єдиного з країнами ЄС регулювання у сфері зобов’язального права. На
відміну від вітчизняної цивілістичної доктрини, європейському праву вже
понад декілька століть відома конструкція неукладеного договору, а тому
вивчення досвіду зарубіжних країн, зокрема, щодо поняття, правової природи
та юридичних наслідків неукладеного договору, дає можливість використати
деякі прогресивні надбання для підвищення ефективності правового
регулювання договірних відносин, визначення чинників, які впливають на
виникнення договору як юридичного факту.
Теоретичну основу дослідження становлять праці як українських
науковців, таких як І.Е. Берестова, Т.В. Боднар, С.М. Бервено, О.В. Дзера,
І.А. Діковська, А.C. Довгерт, А.В. Коструба, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць,
Р.А. Майданик, Н.І. Майданик, С.О. Погрібний, Я.М. Шевченко та інші, так і
6
зарубіжних, зокрема, К.Н. Анненкова, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського,
М.Л. Дювернуа, О.О. Красавчикова, В.Б. Ісакова, Л. Еннекцеруса,
О. С. Іоффе, Д.І. Мейєра, М.О. Рожкової, Д.О. Тузова, Н.В. Рабінович,
В.М. Шахматова, Г.Ф. Шершеневича, Т.М. Яблочкова та інших авторів.
Дослідження названих вчених охоплювали загальні питання правового
регулювання договірних відносин, а також окремі питання недійсності та
неукладеності договорів. Водночас спеціальні комплексні дослідження
поняття, правової природи та юридичних наслідків кваліфікації договору як
неукладеного не проводилися, що визначає актуальність дисертаційної
роботи як у теоретичному, так і практичному аспектах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертації затверджена на засіданні Вченої ради юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол
№ 3 від 26 листопада 2012 року). Дисертацію виконано відповідно до
державної бюджетної науково-дослідної теми «Доктрина права в правовій
системі України: теоретичний та практичний аспекти» (№ 11 БФ 042-01;
номер державної реєстрації 0111U008337), яка досліджується на юридичному
факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у
проведенні системного, з урахуванням міжнародного досвіду, дослідження
теоретичних і практичних аспектів правового регулювання цивільноправових відносин, пов’язаних із кваліфікацією договору як неукладеного.
Мета дослідження обумовила вирішення таких завдань:
- аналіз поняття та ознак цивільно-правового договору, визначення
його місця в системі юридичних фактів;
- встановлення обставин, які впливають на формування договору як
юридичного факту;
- визначення впливу істотних умов і форми договору на факт
укладення договору;
7
- розкриття юридичної природи неукладеного договору, визначення
правових підстав для кваліфікації договору як неукладеного, проведення їх
класифікації;
- встановлення критеріїв розмежування недійсних і неукладених
цивільно-правових договорів;
- визначення як загальних, так і спеціальних правових наслідків,
пов’язаних із кваліфікацією договору як неукладеного;
- проведення аналізу доцільності імплементації доктрини culpa in
contrahendo в українське цивільне законодавство, формулювання пропозицій
щодо її проведення;
- визначення особливостей застосування кондикційного зобов’язання
як правового наслідку, пов’язаного із кваліфікацією договору як
неукладеного;
- обґрунтування пропозицій з удосконалення чинного цивільного
законодавства України в частині регулювання правовідносин, пов’язаних із
кваліфікацією договору як неукладеного.
Об’єктом дослідження є підстави віднесення цивільно-правових
договорів до категорії неукладених, а також цивільно-правові відносини, що
виникають у зв’язку із кваліфікацією договору неукладеним.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти України, які
дозволяють визначити підстави віднесення договорів до категорії
неукладених, регулюють наслідки, що виникають у зв’язку із кваліфікацією
договору неукладеним, практика їх застосування, а також зарубіжне
законодавство та міжнародні уніфіковані документи, які встановлюють
підстави та наслідки віднесення договорів до категорії неукладених.
Методи дослідження. У дисертації використано комплекс
загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. Базовою
методологічною основою дисертаційного дослідження є синергетичний
метод, який у поєднанні з діалектичним методом і методом аналізу дав
8
можливість виявити ознаки цивільно-правового договору, визначити його
місце в системі юридичних фактів (підрозділ 1.1). Системно-функціональний
метод дозволив розкрити правову природу неукладеного договору, визначити
критерії його розмежування із недійсним правочином (договором)
(підрозділи 2.1, 2.2). Формально-логічний метод дав можливість
класифікувати підстави для кваліфікації договору як неукладеного, а також
юридичні наслідки, пов’язані із правовою конструкцією неукладеного
договору (підрозділи 2.3, 3.1, 3.2, 3.3). Догматичний метод дозволив провести
аналіз норм чинного законодавства, сприяв виявленню у ньому прогалин і
колізій, створив передумови для формулювання пропозицій щодо його
вдосконалення (підрозділи 2.2, 3.1). Застосування історично-правового
методу забезпечило глибину та системність дослідження розвитку вчення
про неукладений договір, його співвідношення із недійсним правочином
(договором) (підрозділи 2.1, 2.2). Статистичний метод використано для
узагальнення судової практики (підрозділ 2.2). За допомогою порівняльноправового методу проаналізовано застосування доктрини culpa in contrahendo
у законодавстві зарубіжних країн, що дозволило сформулювати пропозиції
стосовно рецепції зазначеної доктрини в українське законодавство. Методи
аналізу й синтезу використано при дослідженні юридичних конструкцій
недійсного та неукладеного договорів з метою виявлення правової природи
останнього, а також визначення їх співвідношення шляхом розкладення або
узагальнення через правову конструкцію складу юридичного факту цивільноправового договору (підрозділи 2.1, 2.3).
Наукова новизна одержаних результатів визначається метою
дослідження та особливостями його об’єкта. Наукова новизна
конкретизується в положеннях, висновках і пропозиціях, найважливішими з
яких є такі:
9
Вперше:
1) визначено поняття неукладеного договору як правового акту, в
якому фіксуються елементи складу юридичного факту цивільно-правового
договору, створюючи передумови для виникнення, зміни або припинення
зобов’язального (договірного) правовідношення;
2) визначено вичерпний перелік підстав для кваліфікації договору як
неукладеного: відсутність акцепту оферти (в тому числі неакцептована
відповідь про згоду укласти договір на інших умовах); недосягнення
сторонами домовленості стосовно всіх істотних умов; порушення процедури
прийняття пропозиції на укладення договору, яка охоплює такі випадки:
оферта не охоплює всі істотні умови договору або не виражає намір особи, яка
її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття; оферент відкликав
пропозицію укласти договір до моменту або в момент її отримання адресатом;
акцепт оферти надійшов після спливу строку на відповідь; акцептант
відкликав прийняття пропозиції укласти договір до моменту або в момент
одержання оферентом такої відповіді (акцепту); вчинення дій на виконання
договору (конклюдентних дій) в тих випадках, коли зі змісту оферти або
закону випливає, що такі дії не є акцептом;
3) визначено поняття фактичного договору як домовленості сторін,
спрямованої на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та
обов’язків, що не забезпечується державним примусом через відсутність
необхідних елементів складу юридичного факту цивільно-правового договору;
4) встановлено, що юридична конструкція фактичного договору
охоплює сукупність квазідоговірних явищ, котрі виникають через
невиконання умов, з якими закон пов’язує момент укладення договору
(недотримання вимог щодо проведення державної реєстрації та/або вчинення
нотаріального посвідчення, відсутність акту передачі майна (або вчинення дії)
у реальних договорах, недосягнення згоди з усіх істотних умов договору);
10
фактичний договір, сторони якого не досягли згоди з усіх істотних умов, є
різновидом неукладеного договору;
5) обґрунтовано, що факт укладення договору залежить виключно від
погодження істотних умов сторонами договору та не залежить від дій третіх
осіб (нотаріуса, державного реєстратора), форми договору як способу фіксації
договірних умов, початку фактичного виконання договору (передача речі або
майна у реальних договорах);
6) обґрунтовано, що недійсність цивільно-правового договору не є
санкцією за порушення загальних вимог, додержання яких є необхідним для
чинності правочину, однак є наслідком виходу за межі здійснення
суб’єктивного цивільного права, передбаченого ст. 627 ЦК України;
7) обґрунтовано висновок, що наслідки виходу за межі здійснення
суб’єктивного цивільного права, передбаченого ст. 627 ЦК України
(недійсність цивільно-правового договору), аналітично розкладаються на
припинення первісного договірного правовідношення та виникнення замість
нього сукупності нових зобов’язань, зокрема зобов’язань із взаємного
повернення майна, переданого на виконання недійсного договору, або
компенсації його вартості (реституція), відшкодування збитків і моральної
шкоди;
8) обґрунтовано висновок, що визнання договору неукладеним не може
розглядатися як спосіб захисту цивільних прав та інтересів.
Удосконалено:
9) визначення складу юридичного факту цивільно-правового договору.
Зокрема, встановлено, що він складається з таких елементів: наявність дійсної
волі та волевиявлення, спрямованої на виникнення, зміну або припинення
договірних правовідносин; погодження сторонами всіх істотних умов
договору.
11
10) розмежування цивільно-правового договору та квазідоговірних
юридичних конструкцій за ознакою сформованості складу юридичного факту і
дефектності (в широкому розумінні) його елементів;
11) зміст поняття «предмет договору». Зокрема, встановлено, що він,
окрім поведінки сторін та об’єкта договору, також охоплює майновий титул
(правомочність), на підставі якого сторона здійснює свої повноваження
стосовно блага, отриманого за договором;
12) класифікацію юридичних наслідків, пов’язаних із кваліфікацією
договору як неукладеного: обґрунтовано, що, окрім виникнення кондиційного
зобов’язання, кваліфікація договору як неукладеного є підставою для
витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
Дістали подальшого розвитку:
наукові напрацювання щодо імплементації у чинне українське
законодавство доктрини culpa in contrahendo, зокрема, у вигляді складу
цивільного правопорушення, яке полягає у недобросовісному перериванні
процесу укладення договору або ухиленні від укладення договору.
Встановлено, що він складається з таких елементів: 1) досягнення
домовленості сторонами стосовно мінімальної кількісної та якісної
характеристики предмета договору до моменту переривання процесу
укладення договору недобросовісною стороною; 2) виникнення у
потерпілого в результаті поведінки недобросовісної особи впевненості в
тому, що договір буде укладено; 3) навмисне переривавання процесу
укладення договору та/або ухилення від його укладення недобросовісною
особою, яка володіє інформацією про наявність реальних витрат на
підготовку до укладення та виконання договору її потенційним
контрагентом.
На підставі проведеного аналізу конструкції неукладеного договору
внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України:
12
- обґрунтовано необхідність викладення у новій редакції частини 1
статті 210 Цивільного кодексу України такого змісту: «Правочин підлягає
державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий
правочин набуває чинності з моменту його державної реєстрації»;
- запропоновано чинне законодавство доповнити правилом, яким
встановити обов’язок особи, що має здійснити передачу речі, майна (або
вчинити дію), не допускати здійснення дій, що можуть призвести до
неможливості передачі речі, майна (або вчинення дії) у реальних договорах в
майбутньому;
- запропоновано доповнити Цивільний кодекс України статтею 626-1
«Неукладений договір» такого змісту:
«1. Договір не вважається укладеним (неукладений договір), якщо
сторони порушили норми статей 641-646 цього Кодексу, які визначають
порядок його укладення.
2. Факт неукладення договору не залежить від його встановлення
судом.
3. Договір може бути кваліфікований як неукладений тільки до
моменту його повного виконання.
4. Часткове виконання договору є прийняттям пропозиції укласти
договір на інших умовах у порядку статті 646 цього Кодексу.»;
- обґрунтовано необхідність доповнити статтю 627 ЦК України новою
частиною другою, яку викласти в такій редакції:
«Переривання процесу укладення або ухилення від укладення договору
може бути підставою для покладення на винну особу обов’язку із
відшкодування збитків, отриманих під час підготовки до виконання
договору, щодо укладення якого велися переговори, якщо характер
переговорів або дій винної особи свідчив про:
1) досягнення попередньої домовленості щодо укладення договору в
майбутньому;
13
2) погодження мінімального обсягу грошових коштів, товарів, робіт
або послуг, які мали були передані на користь винної особи;
3) винна особа знала, що до моменту переривання процесу укладення
договору або ухилення від його укладення в результаті проведення
попередніх переговорів потерпілий розпочав підготовку до виконання
договору.
Розмір збитків встановлюється судом з урахуванням вини
недобросовісної особи, а також характеру майнових і немайнових благ, що
були набуті потерпілим для підготовки до виконання договору.».
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
сформульовані автором роботи теоретичні положення, висновки та
рекомендації можуть бути використані:
а) у науково-дослідній сфері при подальшому дослідженні правового
регулювання юридичної конструкції неукладеного договору;
б) у правотворчій діяльності для удосконалення українського
цивільного законодавства та гармонізації українського законодавства із
законодавством країн Європейського Союзу;
в) у правозастосуванні для підвищення ефективності розгляду в судах
України спорів, пов’язаних із визнанням цивільно-правових договорів
недійсними та/або кваліфікацією їх як неукладених;
г) у навчальному процесі для розроблення навчальних курсів,
методичних матеріалів, під час викладання та вивчення курсу цивільного
договірного права.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні
положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях
кафедри цивільного права Київського національного університету імені
Тараса Шевченка. Результати дослідження висвітлено в доповідях на 2
міжнародних та вітчизняних наукових і науково-практичних конференціях.
14
Публікації. Основні результати дисертації викладено у 7 наукових
працях: 5 наукових статтях, з яких 4 вийшли друком у вітчизняних фахових
юридичних виданнях та 1 у науковому виданні іноземної держави, а також у
2 тезах доповідей на науково-практичних конференціях

Список литературы

ВИСНОВКИ
За результатами проведеного дослідження юридичної конструкції
неукладеного договору можна дійти таких висновків:
1. У науці цивільного права не вироблено єдиного підходу до поняття
категорії «цивільно-правовий договір». Українське цивільне право
побудоване за «класичним» підходом до розуміння договору як
домовленості, спрямованої на виникнення, зміну або припинення цивільних
прав й обов’язків. Термін «договір» є багатозначним і використовується для
позначення низки юридичних явищ, зокрема, і юридичного факту (точніше –
одного із видів юридичних фактів). Цивільно-правовий договір, як і будьякий інший юридичний факт, є матеріально-ідеальним юридичним явищем.
З одного боку, юридичний факт – це явище або процес об’єктивної дійсності,
яке відбувається у просторі і часі, а з другого – це ідеальне явище, суттєві
ознаки якого закріплюються у конкретних нормах права, формуючи зміст їх
гіпотез. Сукупність характерних ознак, необхідних для виникнення певної
правової конструкції як юридичного факту, в юридичній літературі,
отримала назву склад юридичного факту. Специфікою договору як
юридичного факту є те, що формування складу юридичного факту договору
відбувається шляхом «накопичення» його елементів відповідно до
процедури, визначеної імперативними правилами глави 53 «Укладення,
зміна і розірвання договору» і деякими іншими нормами (зокрема, ч. 1
ст. 626, ч. 1 ст. 210 ) ЦК України. Відсутність юридичних наслідків договору
через призму конструкції складу юридичного факту пояснюється дефектами
(в широкому розумінні) його елементів. Залежно від характеру недоліків
складу юридичного факту договору відсутність юридичних наслідків
останнього пояснюється: недійсністю правочину – у випадку наявності
199
недоліків елементів складу (дефектний договір); кваліфікацією договору як
неукладеного – у випадку відсутності елементів складу юридичного факту.
2. Домовленість, яка складає зміст цивільно-правового договору, як
писав Р. Потьє, аналітично може бути розкладена на акцепт і оферту. Тобто з
точки зору права не будь-яка домовленість, досягнута між сторонами, може
бути визнана договором, а лише та, що виникає внаслідок прийняття
пропозиції укласти договір (акцепту оферти) із дотриманням процедури
укладення договору. Таким чином, укладення договору є виключною
дискрецією його сторін. Тому на факт укладення договору не впливають такі
фактори: 1) форма договору (окрім винятку, закріпленого у ч. 2 ст. 642 ЦК
України); 2) нотаріальне посвідчення; 3) проведення державної реєстрації
договору; 4) факт передачі речі або майна (вчинення певної дії) у реальних
договорах. Зазначені обставини (за винятком форми договору) впливають не
на факт його укладення, а на вступ у силу (набуття чинності) договору. З
огляду на зазначене, цивільно-правовий договір необхідно відрізняти від
юридичної конструкції фактичного договору як домовленості сторін,
спрямованої на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та
обов’язків, що не забезпечується державним примусом (а отже, і не є
юридичним фактом) через відсутність необхідних елементів складу
юридичного факту цивільно-правового договору, з якими закон пов’язує
момент укладення договору: проведення державної реєстрації, вчинення
нотаріального посвідчення, акту передачі майна (вчинення дії) у реальних
договорах. Фактичний договір є цивільно-правовою аномалією, що виникла
через невідповідність правового регулювання правовій природі
вищезазначених факторів. Фактичний договір, «укладений» без погодження
всіх його істотних умов, входить до змісту поняття неукладеного договору.
3. Неукладений договір за правовою природою є правовим актом.
Укладення договору, маючи процедурний характер, потребує певної форми
закріплення «проміжних» результатів виконання цієї процедури. Такою
200
формою для цивільно-правових договорів є правовий акт – юридична
конструкція, за допомогою якої фіксуються елементи складу юридичного
факту цивільно-правового договору, створюючи передумови для
виникнення, зміни або припинення зобов’язального (договірного)
правовідношення. У зв’язку з тим, що чинне законодавство як юридичний
факт визначає лише правочин (договір), то правові акти не є юридичними
фактами (за винятком факту передачі речі або майна). Через те, що
процедура укладення договору визначена імперативними нормами, є
можливим визначення вичерпного переліку форм правових актів, які мають
місце в процесі укладення договору: (неакцептована) оферта, фактичний
договір, факт передачі речі або майна (яке відбувається не на виконання
укладеного договору або оферти), а також будь-які інші форми виразу
правосуб’єктності, які містять договірні умови (наприклад, у випадку
звернення одного із контрагентів із пропозицією укласти договір, яка не
містить всіх істотних умов договору). Перелік підстав для кваліфікації
договору як неукладеного є вичерпним: відсутність акцепту оферти (в тому
числі неакцептована відповідь про згоду укласти договір на інших умовах);
недосягнення сторонами домовленості стосовно всіх істотних умов;
порушення процедури прийняття пропозиції на укладення договору, яка
охоплює такі випадки: оферта не охоплює всі істотні умови договору або не
виражає намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її
прийняття; оферент відкликав пропозицію укласти договір до моменту або в
момент її отримання адресатом; акцепт оферти надійшов після спливу
строку на відповідь; акцептант відкликав прийняття пропозиції укласти
договір до моменту або в момент одержання оферентом такої відповіді
(акцепту); вчинення дій на виконання договору (конклюдентних дій) в тих
випадках, коли зі змісту оферти або закону випливає, що такі дії не є
акцептом.
201
4. Недійсний та неукладений договори є різнорівневими правовими
явищами. Так, якщо перший виникає через дію норм об’єктивного права
(норми інституту недійсності правочину), то другий є наслідком
об’єктивної неможливості реалізації правових норм договірного права через
відсутність підстав (елементів гіпотези правової норми) її застосування.
Іншими словами кваліфікація дійсності/недійсності може бути проведена
тільки після встановлення укладеності/неукладеності правочину (договору),
як передумови здійснення такої кваліфікації. Альтернативно зауважимо, що
недійсність цивільно-правового договору за своїм змістом є наслідком
виходу за межі здійснення суб’єктивного цивільного права, передбаченого
статтею 627 ЦК України, а не є санкцією за порушення загальних вимог,
додержання яких є необхідним для чинності правочину. Факт виходу за
межі здійснення суб’єктивного цивільного права, передбаченого ст. 627 ЦК
України, зумовлює настання несприятливих юридичних наслідків, які
аналітично можуть бути розкладені на: 1) припинення первісного
договірного правовідношення; 2) виникнення сукупності нових зобов’язань,
визначених ч.ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України. Таким чином, неукладений договір
не може бути визнаний недійсним, адже він не є правочином (недійсність
складає предикат правочину), і недійсність не впливає на сформованість
складу юридичного факту – виключно на правові наслідки правочину.
5. Аналіз ознак та правової природи неукладеного договору дає
підстави для визначення переліку загальних загальні наслідків, пов’язаних із
кваліфікацією договору як неукладеного: 1) сторони неукладеного договору
позбавлені можливості посилатися на неукладений договір як на підставу
виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків (в т.ч.
посилатися на ціну договору при вирішенні питання про компенсацію речі
або майна, переданого «на виконання» неукладеного договору); 2) сторону
неукладеного договору не можна зобов’язати виконати свій обов’язок в
натурі; 3) до сторони неукладеного договору не можуть бути застосовані
202
будь-які заходи договірної відповідальності та/або заходи забезпечення
виконання зобов’язання; 4) кваліфікація договору як неукладеного
призводить до неможливості його визнання недійсним, при одночасній
наявності відповідних підстав; 5) у неукладений договір не можуть бути
внесені зміни (в т.ч. на підставі рішення суду), 6) неукладений договір не
може бути розірваний (в т.ч. на підставі рішення суду); 7) неукладений
договір не є правовою підставою для відшкодувати збитків (майнової шкоди)
та моральної шкоди, що виникла у зв’язку із кваліфікацією вказаної правової
конструкції; 8) неукладений договір не є підставою для переходу права
власності на майно, що було передане на його «виконання». Кваліфікація
договору як неукладеного, за своїм змістом, є констатацією негативного
факту відсутності цивільно-правового договору (відсутності договору як
юридичного факту), яка: 1) не може перебувати в залежності від спливу будьякого строку; 2) не може захистити оспорювані, порушені або невизнані
цивільні права та обов’язки, адже не тягне настання будь-яких правових
наслідків (такі наслідки можливі лише у поєднанні із фактом передачі речі
або майна). Таким чином, визнання договору неукладеним не може бути
самостійним способом захисту цивільних прав та обов’язків. Юридична
конструкція неукладеного договору у поєднанні із фактом передачі речі або
майна призводить до юридичних наслідків у формі кондикційного
(зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави)
зобов’язання. Разом з тим, за своєю правовою природою кондикційне
зобов’язання характеризується субсидіарністю по відношенню до інших
способів захисту, а тому необхідно розрізняти застосування норм про
безпідставне збагачення (застосування норм про безпідставне збагачення
субсидіарно до інших способів захисту) і позов, що виникає з факту
безпідставного збагачення (повернення речі або майна, або відшкодування
вартості такого майна, якщо повернення в натурі є не можливим).
Кондикційне зобов’язання, яке виникає внаслідок кваліфікації договору як
203
неукладеного у поєднанні із передачею речі або майна на його «виконання»,
є різновидом позову, що виникає з факту безпідставного збагачення.
Субсидіарна природа кондикційного зобов’язання знаходить свій прояв у
конкуренції із іншими способами захисту цивільних прав та інтересів (у
широкому розумінні), зокрема із віндикацією. Тобто, кондикційне
зобов’язання (зокрема, вимога про повернення майна в натурі) має місце
лише в тих випадках, коли відсутні правові підстави для звернення із
віндикаційним позовом. Аналіз чинного законодавства дає підстави для
висновку, що позов, що випливає з факту безпідставного збагачення (вимога
про повернення майна в натурі) може бути заявлений у таких випадках: 1) річ
або майна не наділено індивідуально-визначеними ознаками; 2) передане
майно втрачає індивідуальні ознаки (в т.ч. через знищення або
пошкодження); 3) потерпіла особа не є власником майна (т.зв. кондикція
володіння, яка виникає внаслідок того, що положення норм про набуття,
збереження майна без достатньої правової підстави, на відміну від ст. 387 ЦК
України, не передбачають тягаря доказування права власності на майно, а
тільки факту його передачі без достатньої правової підстави). У зв’язку з
цим, вважаємо за доцільне ініціювати питання про внесення доповнень до
постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику
розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від
06.11.2009 р. №9 та постанови Пленуму Вищого господарського суду
України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів)
недійсними» від 29.05.2013р. № 11 щодо визначення віндикації як одного із
правових наслідків, пов’язаних із кваліфікацією договору як неукладеного.
6. Чинне українське законодавство не передбачає стягнення збитків у
зв’язку із кваліфікацією договору як неукладеного. З метою забезпечення
стабільності цивільного обороту є доцільним впровадження переддоговірної
відповідальності за недобросовісне переривання переговорів (доктрина culpa
in contrahendo). За своєю правовою природою така відповідальність є не
204
тільки деліктною, а й (навіть більшою мірою) обмеженням суб’єктивного
права на свободу у визначенні доцільності вступу у договірні відносини. В
українське цивільне законодавство має бути імлементовано доктрину culpa in
contrahendo у формі складу цивільного правопорушення (делікту), який
змістовно закріплює відповідальність недобросовісної особи за факт
заподіяння збитків добросовісній особі шляхом введення її в оману стосовно
беззаперечності (неминучості) факту укладення договору в майбутньому.
7. За результатами проведення дисертаційного дослідження
сформульовано пропозиції з удосконалення чинного цивільного
законодавства України стосовно регулювання правовідносин, пов’язаних із
кваліфікацією договору як неукладеного:
- обґрунтовано необхідність викладення у новій редакції частини 1
статті 210 Цивільного кодексу України такого змісту: «Правочин підлягає
державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий
правочин набуває чинності з моменту його державної реєстрації»;
- запропоновано чинне законодавство доповнити правилом, яким
встановити обов’язок особи, що має здійснити передачу речі, майна (або
вчинити дію), не допускати здійснення дій, що можуть призвести до
неможливості передачі речі, майна (або вчинення дії) у реальних договорах в
майбутньому;
- запропоновано доповнити Цивільний кодекс України статтею 626-1
«Неукладений договір» такого змісту:
«1. Договір не вважається укладеним (неукладений договір), якщо
сторони порушили норми статей 641-646 цього Кодексу, які визначають
порядок його укладення.
2. Факт неукладення договору не залежить від його встановлення
судом.
3. Договір може бути кваліфікований як неукладений тільки до
моменту його повного виконання.
205
4. Часткове виконання договору є прийняттям пропозиції укласти
договір на інших умовах у порядку статті 646 цього Кодексу.»;
- обґрунтовано необхідність доповнити статтю 627 ЦК України новою
частиною другою, яку викласти в такій редакції:
«Переривання процесу укладення або ухилення від укладення договору
може бути підставою для покладення на винну особу обов’язку із
відшкодування збитків, отриманих під час підготовки до виконання
договору, щодо укладення якого велися переговори, якщо характер
переговорів або дій винної особи свідчив про:
1) досягнення попередньої домовленості щодо укладення договору в
майбутньому;
2) погодження мінімального обсягу грошових коштів, товарів, робіт
або послуг, які мали були передані на користь винної особи;
3) винна особа знала, що до моменту переривання процесу укладення
договору або ухилення від його укладення в результаті проведення
попередніх переговорів потерпілий розпочав підготовку до виконання
договору.
Розмір збитків встановлюється судом з урахуванням вини
недобросовісної особи, а також характеру майнових і немайнових благ, що
були набуті потерпілим для підготовки до виконання договору.».