Верещінська Ірина Вікторівна. ПРЕДМЕТ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ЩОДО СПАДКУВАННЯ

Краткое описание

Верещінська Ірина Вікторівна. Назва дисертаційної роботи: "ПРЕДМЕТ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ЩОДО СПАДКУВАННЯ "

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Юридичний факультет
На правах рукопису
Верещінська Ірина Вікторівна
УДК 347. 65 (477)
ПРЕДМЕТ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ЩОДО СПАДКУВАННЯ
Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник
Захарова Олена Семенівна
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2015
2
ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень …………………………………………………3
Вступ…………………………………………………………………………….4
Розділ 1. Формування предмета доказування у справах щодо
спадкування …………………………………………………………………..13
1.1. Зміст предмета доказування у справах щодо спадкування……… 13
1.2. Підстави звільнення від доказування у справах щодо
спадкування………………………………………………………….30
1.3. Розподіл обов’язків по доказуванню у справах щодо
спадкування………………………………………………………….37
1.4. Особливості формування предмета доказування в окремих
категоріях справ…………………………………………………….. 41
Висновки до 1 розділу……………………………………………………..60
Розділ 2. Характеристика окремих засобів доказування у справах щодо
спадкування ………………………………………………………………….62
2.1. Належні та допустимі докази у справах щодо спадкування……..62
2.2. Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як
свідків у справах щодо спадкування……………………………… 76
2.3. Показання свідків у справах щодо спадкування………………….94
2.4. Письмові та речові докази у справах щодо спадкування…………101
Висновки до 2 розділу…………………………………………………….117
Розділ 3. Предмет доказування у справах щодо спадкування за
законодавством окремих держав Європи ………………………………..122
3.1. Місце міжнародного цивільного процесу у національних правових
системах та міжнародно-правових актах…………………………..122
3
3.2. Особливості формування предмета доказування та визначення
підсудності у справах з іноземним елементом……………………138
3.3. Формування предмета доказування у справах щодо спадкування за
законодавством Франції…………………………………………….154
Висновки до 3 розділу…………………………………………………….174

Висновки…………………………………………………………………….. 179
Список використаних джерел………………………………………………183
Додатки …………………………………………………………………….. 196
Додаток А. Узагальнення опитування суддів-делегатів ХІІ позачергового
зїзду суддів України
Додаток Б. Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження
Верещінської І.В. у навчальний та науково-дослідний процес юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Додаток В. Акт впровадження наукових розробок дисертаційного
дослідження Верещінської І.В. у навчальний і науковий процес Національної
школи суддів України
Додаток Г. Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження
Верещінської І.В. в аналітичній роботі Міжнародного фонду Центр
суддівських студій
4
Перелік умовних скорочень
ЗК України – Земельний кодекс України [145].
МЦП – міжнародний цивільний процес
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина.
РФ – Російська Федерація.
ЦПК України 1963 – Цивільний процесуальний кодекс України 1963 р.
[146].
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України 2004 р.
[147].
ЦК України – Цивільний кодекс України 2003 р. [149].
ЦК Франції – Цивільний кодекс Республіки Франція [178].
ЦПК Франції – Цивільний процесуальний кодекс Франції [71].
5
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Процесуальні інститути доказів і
доказування так само, як і спадкове право, мають багатовікову історію, що
обумовлює інтерес дослідників. Водночас актуальність теми дослідження
обумовлюється доктринальними змінами державної правової політики: від
радянського минулого до сучасного уявлення про приватноправові відносини
в сфері судочинства в справах щодо спадкування, в т.ч. в контексті норм
міжнародного цивільного процесу. У 1992 р. Верховною Радою України
затверджена концепція судово-правової реформи. Головною метою судовоправової реформи в Україні визначалось формування незалежної судової
влади, перебудова судової системи та удосконалення законодавства щодо
судочинства та самої практики судочинства. Незважаючи на відхід від
радянського способу організації державної влади і господарювання та
прийняття в 1996 р. Конституції України, реформування цивільного
процесуального законодавства розпочалося лише в 2001 р., а оновлення
спадкового права відбулося з часу ухвалення в 2003 р. ЦК України. Проте
ігнорування концептуального бачення реформування судочинства призвело
до непослідовності і невиправданої повільності процесу запровадження
нових правових інститутів або реінкарнації випробуваних часом
процесуальних інститутів в сфері доказової діяльності. Автори
законопроектів нерідко не прораховували проблеми ефективної реалізації
захисту прав та інтересів людини у сфері судочинства, обходячи увагою те,
чи є пропоновані ними моделі функціонально придатними для України, чи
спроможна держава забезпечити їх фінансами та кадрами, чи використано в
них позитивний вітчизняний досвід, що накопичувався роками. Так, у 2001 р.
були внесені суттєві зміни до процесуального законодавства, проте
регламентація доказової діяльності багато в чому зберегла радянську модель
цивільного судочинства. У зв’язку з цим в Україні не припиняється
новелізація процесуального законодавства. На сучасному етапі розвитку
6
суспільного ладу в Україні не існує єдиного погляду на докази і засоби
доказування, підстави звільнення від доказування, допиту сторін як свідків,
договірної підсудності, що випливає з міжнародно-правових актів тощо.
Норми спадкового права, що безпосередньо впливають на формування
предмету доказування, містять колізії щодо моменту виникнення права
власності, правових наслідків державної реєстрації прав тощо. Тому, в
процесі удосконалення вітчизняного процесуального законодавства варто
всебічно дослідити як вітчизняний досвід регулювання досліджуваних
інститутів попередніх років, так і сучасний досвід демократичних держав,
насамперед, європейських.
Окремі положення, покладені в основу дисертації, зокрема, щодо
питань доказів і доказування, містяться у працях
Н.Л.Бондаренко-Зелінської, С.С.Бичкової, К.В.Гусарова, О.О.Грабовської,
Ж.В.Васильєвої-Шаламової, О.С. Захарової, Я.П.Зейкана, І.О.Ізарової,
В.В. Комарова, С.О.Короєда, Н.С.Кузнецової, О.В.Дзери, Д.Д.Луспеника,
Р.В.Тертишнікова, Г.П.Тимченко, О.С.Ткачука, О.З.Хотинської-Нор,
Т.В.Цюри, М.Й.Штефана, та інших. У роботі також використані праці інших
українських процесуалістів: С.В.Васильєва, В.М.Кравчука, А.С.Олійник,
Р.Ю.Ханик-Посполітак, Н.Ю.Сакари, О.І.Угриновської та ін. В рамках
проведеного дослідження було проаналізовано окремі роботи вчених
радянської доби та вчених-процесуалістів інших держав, зокрема: М. А.
Гурвича, А.Ф.Клейнмана, С.В.Курильова, В.М.Молчанова, Г.Л.Осокіної,
В.К.Пучинського, І.В.Решетникової, М.К.Треушнікова, Х.Шака,
К.С.Юдельсона, Т. М. Яблочкова, В.В.Яркова та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідної
роботи юридичного факультету Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, зокрема, бюджетної теми «Удосконалення правового
механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини та громадянина в
Україні» (номер державної реєстрації 0191U007725) і плану науково-
7
дослідної роботи кафедри правосуддя Київського національного
університету імені Тараса Шевченка. Тема дисертації затверджена вченою
радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка
24.10.2011 р. (протокол № 2).
Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному і
системному розгляді теоретичних і практичних проблем нормативного
регулювання доказової діяльності в цивільному судочинстві України у
справах щодо спадкування та розробленні пропозицій з їх вирішення.
Для досягнення цієї мети дисертанткою поставлені наступні завдання
дослідження:
- розкрити зміст предмета доказування у справах щодо спадкування;
- визначити та розкрити сутність підстав звільнення від доказування в
цивільному судочинстві України та встановити проблемні питання
нормативного регулювання звільнення від доказування у справах щодо
спадкування;
- виявити проблеми нормативного регулювання та запропонувати
шляхи їх вирішення щодо встановлення обов’язків по доказуванню;
- виявити правові проблеми регламентації доказової діяльності в
цивільному судочинстві в контексті інститутів належності і допустимості
доказів;
- виявити правові проблеми нормативного регулювання засобів
доказування в цивільному судочинстві в контексті норм міжнародного
цивільного процесу;
- виробити та обґрунтувати пропозиції і рекомендації стосовно
внесення змін до законодавства з метою усунення колізій у правовому
регулюванні доказової діяльності у цивільному судочинстві України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі
формування предмета доказування в цивільному судочинстві в справах щодо
спадкування.
8
Предметом дослідження є предмет доказування у справах щодо
спадкування в контексті норм спадкового права та відповідно до нормативної
регламентації в ЦПК України доказування і подання доказів.
Методи дослідження обрані відповідно до його мети та завдань, з
урахуванням особливостей об’єкта та предмета дослідження. У роботі
використовувалися такі методи наукового пізнання, як діалектичний,
формально-юридичний, статистичний, структурно-логічний, порівняльноправовий та ін.
За допомогою діалектичного методу поглиблено понятійний апарат,
визначено сутність понять «докази», «доказування», «засоби доказування»,
«предмет доказування» ( підрозділ 1.1).
Структурно-логічний метод було застосовано при аналізі особливостей
формування предмета доказування в справах щодо спадкування земельних
ділянок (підрозділ 1.4).
Формально-юридичний метод було застосовано при аналізі підстав
звільнення від доказування (підрозділ 1.2), допиту сторін, третіх осіб, їх
представників як свідків ( підрозділ 2.2 ), що в поєднанні з методом логічного
аналізу дозволило запропонувати шляхи подальшого розвитку вітчизняного
законодавства у цій сфері.
Для визначення тенденцій, які характеризують розвиток
процесуальних інститутів доказів і доказування, використовувався
історичний метод наукового пізнання при аналізі застосування
презумпцій в спадковому праві УРСР, України, Франції (підрозділ 1.2).
Методи класифікації та групування застосовувались при визначенні
характеристик окремих засобів доказування (пояснення сторін, третіх осіб,
свідків, письмових доказів) (розділ 2). Метод правових аналогій
використовувався в процесі аналізу нормативно-правових актів, що
регулюють приватноправові відносини з іноземним елементом у цивільному
процесі та місце міжнародного цивільного процесу у вітчизняній правовій
системі (підрозділ 3.1).
9
За допомогою порівняльно-правового методу було досліджено
особливості формування предмету доказування в справах щодо спадкування
з іноземним елементом за законодавством України з урахуванням укладених
міжнародних договорів в цій сфері та в порівнянні з законодавством окремих
держав. Це, у свою чергу, дало можливість зробити висновок про типові та
відмінні підходи до регламентації цивільного процесу, визначити, які ідеї
щодо оптимізації вітчизняного цивільного процесу з міжнародним елементом
можуть бути запозичені (підрозділ 3.2), а також провести компаративний
аналіз окремих інститутів спадкового та цивільного процесуального права
Франції і України (підрозділ 3.3).
У процесі написання дисертаційної роботи використовувались наукові
праці з цивільного та цивільного процесуального права, міжнародного
приватного права, адміністративного, конституційного права, загальної
теорії держави та права та інших галузей права і процесу.
Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України,
міжнародні договори й конвенції, закони України, укази Президента України,
акти Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти низки зарубіжних
держав - Австрії, Бельгії, Болгарії, Франції, Швейцарії та інших.
Емпіричною базою дослідження є узагальнені дані про практику
діяльності судів, довідкові видання та матеріали судової практики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше
досліджено проблеми нормативного регулювання доказової діяльності у
цивільному судочинстві у справах щодо спадкування крізь призму норм
міжнародного цивільного процесу.
У межах проведеного дослідження одержано результати, які є новими
або вирізняються новизною у розв’язанні проблем нормативного
регулювання доказової діяльності у цивільному судочинстві у справах щодо
спадкування.
Зокрема, у дисертації вперше:
10
– обґрунтовано висновок, що до предмета доказування у справах
щодо спадкування доцільно відносити не тільки факти матеріальноправового, але й процесуального характеру, без позначення останніх як
факультативних. При цьому, залежно від стадії провадження, окремі факти
матеріально-правового характеру, зокрема, місце проживання фізичної особи
(ст. 29 ЦК України), набувають ознак фактів процесуального характеру при
визначенні судом, наприклад, питань про підсудність (ст. 109 ЦПК України),
що обумовлює, в свою чергу, певні вимоги до формування предмета
доказування на цьому етапі провадження;
– обґрунтовано правову позицію про порушення балансу рівності
прав і обов’язків сторін, визначених у ч. 1 ст. 31 ЦПК України, не на користь
сторони, що займає активну позицію і надає згоду про допит її як свідка і,
таким чином, сприяє якнайшвидшому розгляду справи;
– доведено положення про те, що, проголошений в загальних
положеннях ЦПК України принцип процесуальної рівності прав і обов’язків
сторін має належно втілюватись на всіх стадіях процесу, у зв’язку з чим
запропоновано доповнити ст. 184 ЦПК України нормою про те, що у
випадку надання згоди однією з сторін про допит її як свідка, інша сторона
не може відмовитись від аналогічного допиту, за винятком випадків,
передбачених ст. 51, 52 ЦПК України;
– обґрунтовано висновок про наявність колізії між нормами ЦПК
України та Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо
визначення підсудності цивільних справ відповідно до правового інституту
договірної підсудності. Оскільки норми ЦПК України не встановлюють
договірної підсудності, що негативно впливає на захист спадкових прав у
справах з іноземним елементом, запропоновано внесення відповідних змін і
доповнень до ст. 109 ЦПК України;
– обґрунтовано положення про те, що особливості преюдиційності
окремих фактів в спадковому праві полягають не лише у звільненні від
11
доказування, а й у наперед визначених законодавцем правових наслідках, які
є обов’язковими для суду і не мають альтернативи.
Удосконалено:
- наукову позицію щодо необхідності врахування світового досвіду
регламентації процесуального статусу суб’єктів доказової діяльності у
цивільному судочинстві та запровадження норми-вимоги про обов’язковість
допиту сторін під присягою, а не як свідка;
– правову позицію щодо допустимості використання у цивільному
судочинстві інших засобів доказування, які існують в іноземному праві, якщо
це випливає з положень міжнародного договору.
Дістали подальший розвиток:
- теоретичні положення про те, що одержання пояснень шляхом
допиту сторін, третіх осіб в цивільному судочинстві – це загальносвітовий
досвід, до якого український законодавець правомірно звертається;
- теоретичні положення про причини відсутності єдиного
уніфікованого зводу норм у сфері міжнародного цивільного процесу в
контексті порівняння законодавства окремих держав Європи;
- теоретичні та практичні підходи щодо поспішності запровадження
норми про допит представників як свідків, оскільки тільки сторона має право
заявити відповідне клопотання, а не її представник ініціювати власний допит.
Теоретичне та практичне значення результатів дослідження
полягає у тому, що досягнутий результат дослідження особливостей
формування предмета доказування у справах щодо спадкування, засобів
доказування, з урахуванням іноземного елементу сприятиме:
1) в науково-дослідній діяльності – як підґрунтя для подальшого
наукового дослідження проблем формування предмета доказування у
цілому, а також окремих питань, пов’язаних із правовим регулюванням
формування предмета доказування у справах щодо спадкування;
2) у правотворчій діяльності – сформульовані в роботі положення
щодо правового регулювання формування предмета доказування у справах
12
щодо спадкування та окремі рекомендації з удосконалення чинного
цивільного процесуального законодавства можуть стати підґрунтям для
внесення відповідних змін до ЦПК України, Цивільного кодексу України,
Закону України «Про міжнародне приватне право»;
3) у навчальному процесі – при викладанні курсу «Цивільний процес
України», «Актуальні проблеми цивільного процесу України», «Особливості
провадження в окремих категоріях цивільних справ»;
4) у практиці правозастосування ‒ використання одержаних
результатів дослідження надасть змогу вірно здійснювати аналіз фактів, що
входять до предмета доказування у справах щодо спадкування, можуть бути
корисними при підготовці постанов Пленуму Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки та пропозиції
дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри правосуддя юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та
оприлюднювалися на науково-практичних конференціях, зокрема,
доповідались на: Міжнародній науково – практичній
конференції «Забезпечення єдності судової практики – основне завдання
вищих судових органів держави» (19 квітня 2012 р., м. Київ, Верховний Суд
України; Міжнародному цивілістичному форумі (м. Київ, 25–26 квітня
2013 року); 10-тій Всеукраїнській науково - практичній інтернет -
конференції (Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет
імені Григорія Сковороди, 30-31 грудня 2014 р.); міжнародній науковопрактичній конференції «Європейські стандарти захисту прав у цивільному
судочинстві: випробування часом» (м. Київ, 26 вересня 2014р.).
Публікації. Основні наукові положення й висновки дисертації
відображені у шести наукових статтях, опублікованих в наукових фахових
періодичних виданнях, а також у двох тезах доповідей на конференціях.
Структура дослідження обумовлюється предметом та метою і
завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, що
13
містять одинадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
Повний обсяг дисертації складає 206 сторінок, з них основного тексту – 195
сторінки. Список використаних джерел нараховує 196 найменувань, додатки
– 10 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дало змогу вирішити важливе наукове
завдання – обґрунтувати ряд наукових положень, сформулювати висновки і
пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення для вдосконалення
нормативного регулювання доказової діяльності в цивільному судочинстві та
правозастосуванні у справах щодо спадкування, зокрема:
1. Обставини, що підлягають доказуванню в даній категорії справ,
випливають із диспозиції норм матеріального права в справах щодо
спадкування. При цьому норми матеріального права мають сприйматися
крізь призму підстав позову та заперечень проти позову. Зміна предмета
доказування залежить від конкретних норм спадкового права, відповідно до
яких обґрунтовуються вимоги та заперечення. У зв’язку з цим змінюється
склад фактів, які входять до предмета доказування.
2. До предмета доказування в справах щодо спадкування необхідно
віднести факти матеріально-правового характеру та процесуально-правового
характеру. При цьому в залежності від стадії провадження окремі факти
матеріально-правового характеру розглядаються в якості процесуальноправового характеру. Юридичні факти матеріально-правового характеру – це
факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення. Іншу групу
фактів, які можуть входити до предмету доказування, становлять факти, які
впливають на відкриття та рух провадження в цивільній справі і їх прийнято
іменувати фактами процесуального характеру.
3. Преюдиційність окремих фактів в спадковому праві має свої
особливості і полягають вони не тільки у звільненні від доказування, але й в
наперед визначених законодавцем правових наслідках, які є обов’язковими
для суду і не мають альтернативи. Суд може застосувати правило про
звільнення від доказування, викладене в ч. 1 ст. 61 ЦПК України, якщо жодна
особа, що бере участь у справі, не заперечує визнання іншими особами
відомостей про факти, що входять до предмету доказування.
181
4. З урахуванням того, що до складу спадщини входять усі права та
обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не
припинилися внаслідок його смерті робиться висновок, що до складу
спадщини не можуть входити не оформлені належним чином права власності
на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, що є
частиною складу спадщини. Доцільним виглядає доповнення ч. 3 ст. 1277
ЦК України реченням, що спадщина у вигляді прав та обов’язків на землі
приватної власності, визнана судом відумерлою, переходить у власність
територіальної громади за місцем її розташування. Свідоцтво про право на
спадщину в певних випадках може бути виключним засобом доказування і
не може підтверджуватись іншими засобами доказування, зокрема, щодо
набуття спадкоємцем права власності на нерухомість. Право власності на
нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього
майна. У випадку коли спадкоємець прийняв спадщину, але не отримав
свідоцтва про право на спадщину і, відповідно, не набув права власності,
наприклад, на нерухомість, то в цьому випадку законодавець не передбачив
правові наслідки такої бездіяльності. Вважаємо, що ця прогалина в
спадковому праві має бути виправлена, оскільки тут йдеться не тільки про
приватний інтерес особи-спадкоємця, але й про публічний інтерес, зокрема,
щодо штучного звуження об’єктів оподаткування та виникнення певних
бюджетних втрат у держави чи певної громади.
5. Доведено, що процесуальний інститут допиту сторін, третіх осіб, їх
представників як свідків потребує вдосконалення з метою подолання колізії
норм, які проголошують рівність процесуальних прав і обов’язків сторін, з
одного боку, та виникненням додаткових обов’язків у однієї сторони в
зв’язку з її активною позицією, пов’язаною з її допитом як свідка. Звернуто
увагу на шляхи виходу з цього неприпустимого процесуального становища
однієї з сторін та запропоновано внесення змін до ст. 184 ЦПК України про
те, що у випадку надання згоди однією з сторін про допит як свідка, інша
182
сторона не може відмовитись від аналогічного допиту, за виключенням
випадків, передбачених ст. 51, 52 ЦПК України.
6. За результатами порівняльного аналізу нормативного регулювання
доказової діяльності в цивільному судочинстві України та Франції
обґрунтовано необхідність запровадження норми-вимоги про обов’язковість
допиту сторін, третьої особи під присягою, а не в якості свідка. Надання
пояснень шляхом допиту сторін, третіх осіб в цивільному судочинстві – це
загальносвітовий досвід, до якого український законодавець правомірно
звертається. Так, ст. 199 Цивільного процесуального кодексу Франції
встановлює, що коли доказування шляхом допиту свідків є допустимим,
суддя вправі вимагати пояснення від третіх осіб задля з’ясування фактів, які
оспорюються та котрі відомі їм особисто. Пояснення надаються або
одбираються шляхом допиту. Щодо процедури допиту сторін за ЦПК
Франції, то вона доволі детально регламентована в контексті процесуальних
обов’язків. Так, ст. 189 ЦПК Франції визначає, що сторони допитуються в
присутності один одного, якщо обставини не вимагають окремого допиту.
Якщо одна зі сторін вимагає проведення між ними очної ставки, така очна
ставка має бути проведена. Сторони особисто відповідають на запитання і не
мають права користуватися попередніми записами. Допитані сторони
підписують протокол або підтверджують, що він відповідає їх показам і про
це робиться відповідний запис. Коли це доцільно, в протоколі вказується, що
сторони відмовились його підписувати або підтвердити його правильність.
7. Констатовано, що спадкове право не містить імперативної норми
про обов’язковість доказування смерті спадкодавця виключно через
наявність реєстрації акту цивільного стану та видачею свідоцтва про смерть.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 1220 ЦК України юридичним фактом, який
тягне відкриття спадщини, є смерть особи або оголошення її померлою. При
цьому в Загальних положеннях про фізичну особу ЦК України зазначається,
що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті
(ч. 4 ст. 25 ЦК України). В іншому місці законодавець встановлює, що
183
актами цивільного стану, які підлягають державній реєстрації, окрім інших
подій, є смерть фізичної особи. Звернуто увагу на необхідність
вдосконалення практики застосування процесуальної норми про
допустимість доказів в цій сфері доказової діяльності, оскільки іншим
способом встановити факт смерті, ніж послатися на реєстрацію акту
цивільного стану про смерть особи, не виявляється можливим.
8. Особливу увагу приділено аналізу окремих аспектів нормативного
регулювання спадкових відносин з іноземним елементом. Розгляд цивільної
справи з іноземним елементом допускає застосування договірної підсудності,
що випливає з міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України. ЦПК України встановлює множину варіантів
визначення підсудності цивільних справ, при цьому жодної згадки про
договірну підсудність. З цього випливає, що відповідно до ч. 2 ст. 59
обставини справи, які мають бути підтверджені певними засобами
доказування, в даному випадку – нормами ЦПК про підсудність, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування. Оскільки глава 1
«Підсудність» Розділу ІІІ ЦПК України не передбачає договірної підсудності,
в цьому сенсі виникає певна колізія норм ЦПК України та міжнародноправових норм. З метою подолання вказаної колізії пропонується внести
зміни і доповнення до ст. 109 ЦПК України, а саме, вказану статтю
доповнити частиною другою наступного змісту «2. За заявою відповідача,
якщо така заява зроблена до розгляду справи по суті та знаходить своє
обґрунтування положеннями письмової угоди сторін, укладеної відповідно
до міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною
Радою України, справа розглядається відповідним судом держави за місцем
проживання позивача». У зв’язку зі збільшенням ст. 109 ЦПК України з двох
до трьох частин, нумерувати другу частину як третю.