Рибак Ольга Сергіївна. ВИКОНАННЯ ДОРУЧЕНЬ СУДІВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое описание

Рибак Ольга Сергіївна. Назва дисертаційної роботи: "ВИКОНАННЯ ДОРУЧЕНЬ СУДІВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ"

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
РИБАК ОЛЬГА СЕРГІЇВНА
УДК-347.91/95
ВИКОНАННЯ ДОРУЧЕНЬ СУДІВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ У
ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне
право; міжнародне приватне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Притика Юрій Дмитрович,
доктор юридичних наук,
професор
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП ........................................................................................................... 6
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КАТЕГОРІЇ
ДОРУЧЕННЯ СУДУ ІНОЗЕМНОЇ ДЕРЖАВИ ЯК ЕЛЕМЕНТУ
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ............................................. 17
1.1 Становлення та розвиток міжнародної правової допомоги в аспекті
виконання судових доручень..................................................................... 17
1.2 Сутність та види міжнародно-правової допомоги у цивільних
справах ......................................................................................................... 31
1.3 Поняття та правова природа доручення суду іноземної держави у
цивільному процесі..................................................................................... 47
1.4 Джерела правового регулювання виконання іноземних судових
доручень у цивільному процесі України: аналіз міжнародних
конвенцій, двосторонніх і багатосторонніх договорів............................ 67
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1..................................................................... 85
РОЗДІЛ 2 ВИКОНАННЯ В УКРАЇНІ СУДОВИХ ДОРУЧЕНЬ
ІНОЗЕМНИХ СУДІВ І ЗВЕРНЕННЯ СУДІВ УКРАЇНИ З СУДОВИМИ
ДОРУЧЕННЯМИ ДО ІНОЗЕМНИХ СУДІВ ................................................. 88
2.1 Порядок виконання судових доручень іноземних судів судами
України......................................................................................................... 88
2.2 Відмова від виконання доручення суду іноземної держави........... 119
2.3 Порядок звернення судів України з дорученнями до іноземних
судів............................................................................................................ 139
3
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2................................................................... 154
РОЗДІЛ 3 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОНАННЯ ІНОЗЕМНИХ
СУДОВИХ ДОРУЧЕНЬ У ДЕРЖАВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА
СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ........................................................ 159
3.1 Уніфікація процедур виконання іноземного судового доручення в
межах Європейського Союзу................................................................... 159
3.2 Процесуальний порядок виконання доручення суду іноземної
держави в Німеччині................................................................................. 169
3.3 Особливості застосування інституту судового доручення у
Сполучених Штатах Америки ................................................................. 182
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3................................................................... 194
ВИСНОВКИ..................................................................................................... 197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................. 208
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ЦПК Цивільний процесуальний кодекс
України
Інструкція від 27.06.2008 р. Інструкція «Про порядок виконання
міжнародних договорів з питань надання
правової допомоги в цивільних справах
щодо вручення документів, отримання
доказів та визнання і виконання судових
рішень» від 27.06.2008 року
ZRHO Rechtshilfeordnung für Zivilsachen
Закон про МПП Закон України «Про міжнародне приватне
право» від 23 червня 2005 року
Конвенція 1954 р. Гаазька конвенція з питань цивільного
процесу від 1 березня 1954 року
Конвенція 1965 р. Гаазька конвенція про вручення за
кордоном судових та позасудових
документів з цивільних і торговельних
справ від 15 листопада 1965 року
Конвенція 1970 р. Гаазька конвенція про отримання за
кордоном доказів у цивільних та
торговельних справах від 18 березня 1970
року
Мінська конвенція 1993 р. Конвенція про правову допомогу і правові
відносини у цивільних, сімейних та
кримінальних справах від 22 січня 1993
року
Мін’юст Міністрество юстиції України
5
Регламент Європейського Регламент Європейського парламенту і
парламенту і Ради ЄС №1393/ Ради ЄС №1393/2007 від 13.11.2007 року
2007 Ради ЄС від 13.11.2007р. «Про передачу судових і позасудових
документів документів з цивільних і комерційних
спорів (сервіс за документами)»
Регламент Ради ЄС №1206/ Регламент Риди ЄС №1206/2001 від 25
2001 від 25 травня 2001 р. травня 2001 року «Про кооперацію між
судами країн-членів в отриманні доказів у
цивільних та комерційних справах»
Іноземне судове доручення Доручення суду іноземної держави
6
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Доручення суду іноземної
держави як елемент міжнародної правової допомоги відіграють важливу
роль під час розгляду та вирішенню цивільних справ. Завдяки
забезпеченню ефективного функціонування даного інституту здійснюється
реалізація основних завдань цивільного судочинства, а саме: своєчасний
розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених,
невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Інститут іноземного судового доручення активно використовується
в процесуальній діяльності судів як один із способів забезпечення
здійснення судочинства у цивільних справах та захисту прав і свобод
особи. Особливо це простежується у траскордоних відносинах за участю
іноземного елементу, де судове доручення суду іноземної держави
(іноземне судове доручення)1
є дієвим засобом для сприяння у розгляді та
отриманні необхідних фактичних даних у справах.
Регулювання виконання іноземних судових доручень на разі в
Укрвїні здійснюється Цивільним процесуальним кодексом України, а
також низкою міжнародних угод, найважливішими з яких є: Гаазька
конвенція з питань цивільного процесу 1954 року; Гаазька конвенція про
вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або
комерційних справах 1965 року; Гаазька конвенція про отримання за
кордоном доказів з цивільних і комерційних справ від 1970 року.
Згаданий інститут сприяє реалізації функцій з всебічного та повного
з’ясування обставин справи, забезпечення прав учасників судового
розгляду на отримання документів про порушення та хід судового процесу,

1 У роботі доручення суду іноземної держави та іноземне судове доручення є синонімами однієї і тієж
дефініції. Іноземне судове доручення є скороченням від повної назви дефініції доручення суду іноземної
держави.
7
одержання інформації щодо змісту іноземного законодавства у справах,
ускладнених іноземним елементом. Разом з цим, практика розгляду
цивільних справ, ускладнених іноземним елементом довела, що в деяких
ключових питаннях, зокрема, в питанні виконання доручень іноземних
судів, вітчизняне законодавство характеризується фрагментарністю,
суперечливістю та недостатністю регулювання. Отже, дослідження
проблематики роботи є актуальним з практичної точки зору з огляду на
зясування напрямків удосконалення цивільного процесуального
законодавства України.
Аналіз наявної вітчизняної та іноземної спеціальної літератури
свідчить про те, що проблема виконання іноземних судових доручень
залишається недостатньо дослідженною. Не зважаючи на наявність
публікацій щодо окремих аспектів цієї проблематики, комплексного
монографічного дослідження питання виконання іноземних судових
доручень ще на сьогодні немає. Виходячи з цього, необхідним є
дослідження правової природи та особливостей інституту іноземного
судового доручення, зокрема, з’ясування таких проблемних питань, як
строк виконання доручення; відповідальність за невиконання чи неналежне
виконання; відмова та відкладення виконання іноземного судового
доручення; дослідження та критичний аналіз нормативно–правових джерел
і правозастосовчої практики щодо реалізації процесуальних норм права;
удосконалення норм права, що регулюють процедурні дії щодо надіслання
і виконання іноземного судового доручення. Зазначене також підкреслює
актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних і
зарубіжних вчених-правників: О.А. Банчука, Генe М. Бард (Gene M. Burd),
В.А. Бігуна, Ю.В. Білоусова, А.П. Белова, С.С. Бичкової, Джона Бувье
(John Bouvier), Н.О. Васільчікової, І.В. Воронцової, О.Г. Григор'євої, О.О.
Грабовської, М.С. Демкової, А.С. Довгерта, І.В. Дробязкіної, Є.В.
8
Доротенко, В.Б. Євдокімова, Я.П. Зейкана, В.М. Кравчука, В.В. Комарова,
Т.В. Комарової, В.І. Кисіля, О.В. Лесіна, Девіда Мак-Кліна (David
McClean), Джона Дж. Коелта, Джона Кієрмана (John G. Koeltl, John S.
Kiernan), Н.І. Маришевої, К.Є. Михайленко, Памели Д. Пенджелей (Pamela
D. Pengelley), М.М. Петрової, Ю.Д. Притики, З.В. Ромовської, Ганса Сміта
(Hans Smit), Н.Д. Халімулліна, Г.А. Цірата, Ю.В. Черняк, Н.О.Чучкової,
О.І. Угриновської, С.Я. Фурси, Є.І. Фурси, Л.С. Фединяк, Х. Шака, М.І.
Штефана, Н.М. Юрової, В.В. Яркова.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної
роботи юридичного факультету Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, зокрема, бюджетної науково-дослідної теми
«Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний
аспекти» (№ 11 БФ 042-01; № державної реєстрації 0111U008337), яка
досліджується на юридичному факультеті Київського національного
університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2011 р. по 31 грудня 2015 р.
Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(протокол №4 від 17 грудня 2012 року).
Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичний
проблем розуміння та застосування інституту виконання доручень судів
іноземних держав і звернення суду України до суду іноземної держави з
судовим дорученням про надання правової допомоги; виявлення
характерних ознак інституту доручення суду іноземної держави у
цивільному процесі; здійснення аналізу стану правового регулювання,
оформлення, надіслання та виконання доручення суду іноземної держави;
здійснення порівняльно-правової характеристики та зясування
особливостей правового регулювання інституту виконання іноземного
судового доручення на прикладі Європейського Союзу ЄС, Німеччини та
9
Сполучених Штатів Америки; вдосконалення діючого цивільного
процесуального законодавства України та підвищення ефективності його
застосування судами.
Для досягнення визначеної мети в дисертації було поставлено такі
завдання:
- з’ясувати в історико-правовому аспекті основні етапи становлення
міжнародної правової допомоги;
- розробити доктринальне визначення поняття «доручення суду
іноземної держави (іноземне судове доручення)»;
- здійснити подальше дослідження сутності міжнародної правовової
допомоги;
- виявити особливості правового регулювання виконання і
надсилання іноземних судових доручень;
- з’ясувати процесуальні особливості виконання доручень
іноземних судів судами України;
- дослідити порядок звернення судів України з дорученнями про
надання правової допомоги до іноземних судів;
- дослідити особливості виконання доручень судів іноземних
держав в ЄС, Німеччині та США;
- на підставі аналізу судової практики виробити пропозиції та
рекомендації щодо удосконалення цивільного процесуального
законодавства України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються під
час виконання іноземних судових доручень.
Предметом дослідження є міжнародні уніфіковані акти, цивільне
процесуальне законодавство України, Закон України «Про міжнародне
приватне право», інші нормативно-правові акти, які містять норми, які
регулюють особливості виконання доручень судів іноземних держав та
судова практика із застосування цих норм.
10
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження
становить сукупність загальнонаукових і спеціально–наукових методів
дослідження. У процесі дослідження застосовувались такі методи, як:
історичний метод (дозволив прослідкувати ґенезу правового регулювання
та розвиток доктрини щодо інституту доручення суду іноземної держави як
елемента міжнародно–правової допомоги); діалектичний –
(використовувався для визначення процесуальних особливостей
регулювання означеного інституту в його розвитку та взаємозв’язку;
обґрунтування взаємозумовленості та взаємозв’язку усіх процесів, що
простежуються у сфері виконання доручень судів іноземних держав);
системно-структурний – (дозволив сформувати критерії класифікації
видів правової допомоги та доручення суду іноземної держави); логіко–
семантичний – (допоміг сформулювати відповідний понятійний апарат);
аналіз і синтез – (використовувався при розробці пропозицій щодо
удосконалення чинного законодавства, яке регулює питання виконання
іноземного судового доручення); формально–юридичний –
(використовувався для аналізу змісту актів цивільного процесуального
законодавства та практики його застосування); порівняльно-правовий – (на
основі якого проведено аналіз положень законодавства ЄС, Німеччини,
США, а також міжнародно-правових документів у сфері надіслання і
виконання доручення суду іноземної держави).
Емпіричну основу дослідження склали дисертаційні та
монографічні роботи вітчизняних і зарубіжних вчених, наукові статті та
інші матеріали теоретичного характеру, матеріали судової практики,
постанови Пленуму Верховного Суду України і статистичні матеріали, що
відображають стан виконання доручень судів іноземних держав.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що
дисертація є першим самостійним комплексним дослідженням
теоретичних та практичних аспектів виконання доручення суду іноземної
11
держави і його надсилання. Проведене дослідження дало змогу зробити
низку нових наукових висновків з питань виконання доручень судів
іноземних держав, внести пропозиції щодо удосконалення цивільного
процесуального законодавства. Наукова новизна одержаних результатів
конкретизується в наступних положеннях, висновках та пропозицій, що
виносяться на захист:
Вперше:
- розкривається зміст поняття « інститут міжнародної судовоправової допомоги», під якою пропонується розуміти – сукупність
правових норм, закріплених у національному законодавстві, міжнародних
нормативно-правових актах (конвенціях, двосторонніх, багатосторонніх
договорах), які регулюють питання, пов’язанні з виконанням
процесуальних дій судами однієї держави на прохання суду іноземної
держави з метою забезпечити ефективний розгляд цивільних справ,
ускладнених іноземним елементом;
- обґрунтовано висновок про те, що іноземні судові доручення у
міжнародному цивільному процесі може розглядатися по-перше, як один із
процедурних інструментів, за допомогою якого надається міжнародна
правова допомога; по-друге, як процесуальний документ, який
оформлюється відповідно до вимог процесуального законодавства певної
держави; по-третє, як форма звернення суду однієї країни до суду іншої,
яка містить прохання щодо вчинення певних процесуальних дій, зокрема,
стосовно отримання доказів, вручення особам судових документів та інше,
які необхідно здійснити в іноземній юрисдикції;
- запропоновано визначення поняття «ускладнень у виконані
доручення суду іноземної держави», які уявляють собою такі ситуації
(випадки), що призводять, у разі їх виникнення, до наступних наслідків:
відмова у виконанні іноземного судового доручення, відкладення
виконання, не прийняття до виконання доручення іноземного суду;
12
- виділено відмінні ознаки відмови від виконання і неприйняття до
виконання. Так, процесуальним наслідком відмови від виконання є те, що
суд або інший компетентний орган взагалі не буде виконувати такий запит
про правову допомогу у цивільних справах, ускладнених іноземним
елементом. В той же час неприйняття до виконання тягне за собою те, що
уповноважений орган може виконати таке прохання про правову
допомогу, якщо будуть виправлені недоліки або, коли іноземне судове
доручення буде надіслане до іншого органу, який є компетентним у його
виконанні;
- визначено та проаналізовано підстави для відмови від виконання і
неприйняття до виконання доручення суду іноземної держави;
- обґрунтовано необхідність введення в законодавство ще одного
поняття відкладення (відстрочка) у виконанні іноземного судового
доручення, яке застосовується у випадку, коли виконуючому суду
необхідно звернутися до органу, який надіслав таке прохання про правову
допомоги для отримання додаткових відомостей, необхідних до виконання
іноземного судового доручення;
- здійснено аналіз останніх тенденцій у регулюванні процесуальної
процедури надіслання та виконання іноземного судового доручення у ЄС,
Німеччині та Сполучених Штатах Америки;
- запропоновано з огляду на необхідність обмеження строку на
виконання доручення суду іноземної держави внести зміни до статті 416
ЦПК, якими встановити шести місячний строк виконання з моменту
отримання доручення компетентним судом;
- запропоновано доповнити Розділу Х ЦПК України статтями, які б
передбачали особливості виконання окремих видів судових доручень,
зокрема, статтею 418-1 «Виконання доручень суду іноземної держави про
отримання доказів», статтею 418-2 «Виконання доручень суду іноземної
держави про допит осіб».
13
Удосконалено:
- етапізацію, за хронологічним критерієм, розвитку правового
регулювання міжнародної правової допомоги і одночасно інституту
виконання доручення суду іноземної держави як її складової;
- визначення поняття міжнародної правової допомоги як допомоги,
яка надається з питань, які стосуються транскордонного цивільного
процесу та яка полягає у вчиненні процесуальних дій на прохання
компетентних органів запитуючої держави на території іншої держави;
- перелік кваліфікаційних ознак міжнародної правової допомоги у
цивільних справах, ускладнених іноземним елементом;
- перелік умов, які впливають строк виконання іноземного
судового доручення суду іноземної держави, наступними: складність
справи, що розглядається, обсяг правової допомоги (в іноземному
судовому дорученні може бути зазначено декілька процесуальних дій, які
необхідно вчинити і це може вимагати затрати більшого часу для їх
виконання), ступень навантаження суду, якому надсилається таке
доручення, наявність необхідних засобів до виконання вказаних дій;
Отримали подальший розвиток:
- класифікація видів міжнародної судово-правової допомоги у
цивільних справах: а) вручення судових та позасудових документів; б)
щодо допиту осіб, які знаходяться за кордоном; в) отримання доказів, що
знаходяться за кордоном; г)проведення експертизи та інші процесуальні
дії; д) отримання офіційних документів, що стосуються питань іноземного
законодавства.
- аналіз основних та альтернативних видів шляхів направлення та
отримання іноземних судових доручень: безпосереднього, змішаного,
дипломатичного, консульського;
14
- аналіз правового регулювання та функціонування інституту
виконання іноземного судового доручення в ЄС, Німеччині, США,
зясування спільних та відмінних ознак;
- пропозиція про необхідність подальшої гармонізації цивільного
процесуального законодавства України з процесуальним правом ЄС,
зокрема, до Регламенту Європейського парламенту і Ради ЄС №1393/2007
від 13.11.2001 року про передачу судових і позасудових документів з
цивільних і комерційних спорів (сервіс за документами) та до Регламенту
Ради ЄС №1206/2001 від 25 травня 2001 року «Про кооперацію між судами
країн-членів в отриманні доказів і цивільних та комерційних справах».
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів
роботи. Одержані теоретичні і практичні висновки можуть бути
використані у нормотворчій діяльності з метою удосконалення чинного
законодавства, яке регулює процедуру виконання доручення суду
іноземної держави.
У науково–дослідницькій сфері теоретична частина роботи може
бути підґрунтям для подальшого наукового дослідження актуальних
питань інституту доручення суду іноземної держави у співвідношенні з
теоретичними підходами, які існують у зарубіжних державах. Результати
дослідження можуть бути використанні науковцями, суддями,
викладачами, державними службовцями.
Теоретичні і практичні результати дослідження можуть бути
використані у навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін:
«Міжнародний цивільний процес», «Актуальні проблеми цивільного
процесуального права України», «Цивільне процесуальне право» у вищих
навчальних закладах, а також для написання підручників, посібників,
підготовки методичних матеріалів для студентів, аспірантів та викладачів
юридичних спеціальностей.
15
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою
працею, як і всі опубліковані дисертанткою наукові праці, що
відображають результати проведеного дослідження.
Сформульовані теоретичні положення, висновки та пропозиції було
одержано дисертанткою у результаті аналізу та безпосереднього
використання в роботі науково-інформаційних, нормативно-правових
джерел і матеріалів судової практики. Використані в дисертації ідеї, теорії
інших авторів мають відповідні посилання і наводжилися для підкріплення
ідей дисертанта.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і
висновки роботи доповідались на міжнародних, закордонних і
регіональних наукових і науково-практичних конференціях, семінарах,
круглих столах, а також засіданнях кафедри правосуддя Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі результати
дисертаційного дослідження також були оприлюдненні на науковопрактичних конференціях: Перша Міжнародна науково-практична
конференція «Актуальні проблеми теорії і практики нотаріального,
цивільного, виконавчого процесу: їх співвідношення та взаємодія» (м.
Київ, 21-22 лютого 2013 р.); ІХ Міжнародній науково-практичній
конференції молодих учених «Правове життя : сучасний стан та
перспективи розвитку» (м. Луцьк, 22–23 березня 2013 року); Міжнародна
науково-практична конференція "Тенденції та пріоритети реформування
законодавства України" (м. Херсон, 25-26 жовтня 2013 року); Міжнародна
науково-практична конференція “Європейські стандарти захисту прав у
цивільному судочинстві: випробування часом” присвячена 10-річчю
прийняття ЦПК України (м. Київ, 26 вересня 2014 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у
8 наукових статтях, з них 3 – у міжнародних наукових виданнях, а також у
7 тезах, включених до матеріалів науково-практичних конференцій.
16
Структура роботи обумовлена метою та предметом дослідження.
Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають
десять підрозділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних
джерел. Повний обсяг роботи складає 228 сторінок, з яких 175 сторінок
основний текст. Список використаних джерел налічує 156 найменувань і
займає 21 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На підставі проведено дослідження можна зробити наступні
висновки:
1) обґрунтовано, що одним із видів міжнародної правової допомоги
виступає міжнародна судово-правова допомога, при цьому міжнародна
правова допомога виступає в якості родового поняття щодо останньої.
2) Доведено, що зміст міжнародної правової допомоги складають три
види процесуальних дій, які здійснюються виконуючим компетентним
судовим органом: виконання іноземного судового доручення про вручення
судових документів; виконання іноземного судового доручення про
отримання доказів, в тому числі про призначення експертизи; виконання
іноземного судового доручення про допит свідків.
Одним із видів міжнародно-правової допомоги виступає
міжнародна судово-правова допомога. Важливим є з’ясування питання
співвідношення понять «міжнародно-правова допомога» і «міжнародна
судово-правова допомога» і поняття «судове доручення».
Вважаємо, що вони співвідносяться між собою як родове і видове
поняття та як вид та засіб (спосіб). Міжнародно-правова допомога є
родовим поняттям по відношенню до всіх інших.
Судово-правова допомога, яка маж міжнародний характер, є видом
міжнародно-правової допомоги.
Судове доручення виступає засобом за допомогою якого
здійснюється реалізація міжнародної судово-правової допомоги.
Міжнародно-правова допомога у цивільному процесі – це допомога,
яка надається з питань, які стосуються цивільного процесу, яка має
транскордонний характер, оскільки полягає у вчиненні процесуальних дій
на прохання іншої держави з метою забезпечення швидкого та
ефективного здійснення цивільного судочинства.
198
Як інституту міжнародно-правову допомогу можна визначити, як –
сукупність правових норм, закріплених у національному законодавстві,
міжнародних нормативно-правових актах (конвенціях, двосторонніх,
багатосторонніх договорах), які регулюються питання, що стосуються
виконання процесуальних дій на прохання іноземної держави (суду
іноземної держави), яке виникло під час судового розгляду цивільних
справ, які ускладнені іноземним елементом.
Міжнародна судово-правова допомога у цивільних справах – це
один із видів міжнародно-правової допомоги, оформлення надання якої
здійснюється за допомогою судового доручення, особливість такої
допомоги полягає у тому, що основними суб’єктами, від яких виходить
прохання про правову допомогу, - є судові органи держав та основною
метою реалізації якої є забезпечення виконання основних завдань
цивільного судочинства.
3) Визначено, що зміст іноземного судового доручення складають:
а) обов’язкові умови, не зазначення яких призводить до
неможливості виконання содового доручення та які передбачені
імперативними нормами міжнародних двосторонніх договорів, та
багатосторонніх конвенції, національним процесуальним законодавством;
б) факультативні умови, які носять деталізуючий характер,
визначаються на розсуд компетентного надсилаю чого судового органу.
Інземне судове доручення (у вузькому розумінні) – це процесуальна
форма звернення про правову допомогу у порядку цивільного судочинства
українського суду до суду іноземної держави про вчинення процесуальних
дій чи дії у випадках передбачених законодавством, які знаходять в межах
юрисдикції іноземного суду та у порядку визначеним процесуальним
законодавством і з дотриманням вимог міжнародних нормативно-правових
актів.
199
Іноземне судове доручення (у широкому розумінні) -
процесуальний документ, який є процесуальною формою, інструментом
звернення про правову допомогу до суду іноземної держави про вчинення
процесуальних дії (вручення документів, отримання доказів, проведення
окремих процесуальних дій на території іншої держави та ін.), які виходять
за межі територіальної підсудності суду, що розглядає справу та у порядку
визначеним процесуальним законодавством і з дотриманням вимог
міжнародних нормативно-правових актів.
Іноземне судове доручення може розглядатися, як:
- інструмент за допомогою використання якого здійснюється
надання міжнародної-правової допомоги у цивільних справах, тобто це
спосіб міжнародного співробітництва судових та інших юрисдикційних
органів;
- процесуальний документ;
- форма звернення суду однієї держави з проханням до суду
іноземної держави щодо вчення певних процесуальних дій, у випадку
необхідності отримання доказів, вручення особам судових документів та
інших дій, тобто це форма у якій здійснюється взаємодія між відповідними
органами різних держав.
4) Обґрунтовано, що під час виконання доручення суду іноземної
держави застосування примусових заходів судом країни місця виконання,
спрямованих на забезпечення виконання доручення, допускається лише як
виключення.
Значення інституту судового доручення у цивільному процесі
України полягає у тому, що:
- завдяки йому стає можливим приведення у дію іншого інституту,
зокрема – міжнародно-правової допомоги, а саме міжнародної судовоправової допомоги;
200
- як процесуальний документ судове доручення є гарантією
ефективності здійснення правосуддя у цивільних справах за участю
іноземного елемента.
5) Звернення до інституту іноземного судового доручення
здійснюється у випадках:
- документи, які необхідно отримати; особи яких необхідно вручити
документи, допитати знаходяться в межах юрисдикції іншого іноземного
органу, який не здійснює розгляд справи по суті;
- інших чином не можна отримати докази чи допитати осіб, та їх
отримання має важливе значення для розгляду справи;
- суд місця виконання судового доручення (іноземний суд) є
компетентним у виконанні судового доручення про вчинення окремих
процесуальних дій.
5) Доведено, що безпосередній (судовий) порядок пересилання
доручення суду іноземної держави є найбільш ефективним для
забезпечення міжнародної правової допомоги, але основним способом є
надсилання доручення через центральні органи юстиції країн.
6) Проаналізовано судову практику, яка свідчить, що
найрозповсюдженішою підставою для відмови у виконанні іноземного
судового доручення є порушення вимоги щодо змісту іноземного судового
доручення та надіслання доручення до некомпетентного органу.
7) Запропоновано класифікацію ускладнень у виконанні доручення
суду іноземної держави: відмова від виконання, неприйняття до
виконання, відкладення виконання.
Вважаємо, що відмова від виконання – наявність обставин, які
стосуються питання безпеки держави (наприклад, якщо таке виконання
буде суперечити публічному порядку держави виконання доручення).
Ускладнення у виконанні судового доручення або так звані
перешкоди до його виконання – це такі ситуації, (випадки) що призводять,
201
у разі їх виникнення, до того, що у виконанні судового доручення може
бути: відмовлено, відкладено виконання (інститут відкладення виконання
більш відомий кримінальному судочинству), не прийняття до виконання.
Інституту відкладення (відстрочки) відрізняється від інституту
неприйняття до виконання - у даному випадку не відбувається пере
направлення судового доручення до компетентного органу його
виконання, оскільки таке доручення надіслано компетентному органу.
Також, інститут відкладення (відстрочки) відрізняється від
інституту відмови від виконання, оскільки суд не відмовляє у виконанні
доручення на підставі зазначених у законі причин, а лише відкладає його
виконання.
Попри це є і спільні ознаки можливість часткового виконання
прохання про правову допомогу.
Відкладення (відстрочка) застосується у разі, якщо виконання
судового доручення може зашкодити здійсненню процесу у державі місця
розгляду спору – це буде вважатися причиною відкладення, але після
консультації запитуючої держави з запитуваною сторони можуть вирішити
питання щодо можливості виконання доручення у певній частині. А у
іншій частині виконання відкладається.
Неприйняття до виконання – наявність обставин, які стосуються
процесуальних аспектів діяльності суду (наприклад, не належить до
юрисдикції цього судового органу).
Ці поняття відрізняються за процесуальними наслідками, які
настають при виникненні певних ускладнень у виконанні прохання про
правову допомогу:
- відмова від виконання – процесуальний наслідок: суд або інший
компетентний орган у будь-якому випадку не буде виконувати такий запит
про правову допомогу у цивільних справах ускладнених іноземним
елементом;
202
- неприйняття до виконання – процесуальний наслідок:
уповноважений орган може виконати таке прохання про правову
допомогу, якщо будуть виправлені недоліки або коли судове доручення
буде надіслане до компетентного органу, який і буде його виконувати.
8) Встановлено, що вимоги до судового доручення, з яким звертається
суд України поділяються на дві групи: перша – це ті відомості, які
вказуються у всіх випадках; друга – ті, які вказуються в разі необхідності
виконання певних процесуальних дій;
9) Додатково обґрунтовано пропозицію необхідність поступової
гармонізації процесуального законодавства України з процесуальними
Регламентами ЕС.
Уніфіковані правила значно прискорюють пересилання необхідних
документів у судових справах між країнами ЄС та виконання іноземного
судового доручення. Такої уніфікації потребую і українське законодавства.
Доцільним було б запозичити з Регламенту Європейського парламенту
і Ради ЄС №1393/2007 від 13.11.2007 року «Про передачу судових і
позасудових документів з цивільних і комерційних спорів (сервіс за
документами)», правове положення, що стосується врегулювання строків
відмови у прийняття іноземного судового доручення, зокрема:
- адресат може відмовити в отриманні документа, що вручається в
момент самого вручення або ж повернути вручений документ
отримуючому органу протягом одного тижня.
10) Визначено, що однією із особливостей виконання іноземних
судових доручень в Сполучених Штатах Америки та доручень
американських судів в інших державах є їх виконання із залученням
спеціально-уповноважених осіб.
В США можливе виконання на її території іноземного судового
доручення спеціально-уповноваженою особою, яка призначена судом
203
іншої держави, за відсутності заперечень з боку органів влади іноземної
держави.
Судове доручення є належним чином оформлене прохання суду
однієї держави до суду іншої держави для надання допомоги в отриманні
судових документів.
За загальним правилом існує чотири порядки звернення судів однієї
держави у суди інших держав:
- безпосередні зносини судів;
- дипломатичний і консульський порядок;
- використання спеціальних уповноважених;
- передача через центральні органи юстиції.
Доручення, як правило, передаються до іноземних судових органів
дипломатичним шляхом зносин.
У Сполучених Штатах Америки означене питання регулюється
такими загальними нормативно-правовими актами, які застосовуються на
території всіх штатів: Міжамериканської Конвенції про докази і
інформацію про іноземне право від 08.06.1979; Міжамериканської
конвенції про отримання доказів за кордоном від 30.01.1975;
Міжамериканська Конвенція про судове доручення, яка прийнята в Панамі
30.01.1975 року.
У Німеччині означене питання регулюється також ще такими
внутрішніми актами: Закон про судоустрій, дата видання від 12.09.1950 р.;
Порядок надання правової допомоги у цивільних справах від 19 жовтня
1956 р.; Цивільний процесуальний кодекс, дата видання від 12 вересня
1950 р.
11) Вважаємо, що з метою належного функціонування інституту
судового доручення у міжнародному цивільному процесі необхідно
розроблення документу, зокрема, для врегулювання правовідносин між
країнами СНД, у якому будуть передбачені основні положення щодо
204
судового доручення, особливості його надіслання і виконання та основні
вимоги до означеного процесуального документу, які будуть уніфіковані,
що буде поліпшувати і прискорювати процес виконання запиту про
надання правової допомоги.
12) Для підвищення ефективності механізму виконання доручень
судів іноземних держав пропонується внести зміни до назви статті 419
ЦПК України та виключити п. 3 ст.419 ЦПК України, ч. 2 ст. 415 ЦПК
України, ст. 416 ЦПК України, доповнити ст. 417 пунктом 7 та 8,
доповнити ЦПК України ст. 418-1, 418-2. Також необхідно внести
доповнення до п. 2.1.2 Інструкції «Про порядок виконання міжнародних
договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо
вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових
рішень» від 27.06.2008 р.
Доцільним було б виключити п. 3 ст. 419 ЦПК України і у той же
час доповнити статтю 417 ЦПК України п. 7 та п.8 де передбачити
наступне:
- «п. 7. Під час виконання судового доручення застосовується
процесуальне законодавство України.
У випадку надходження прохання від запитуючої установи
(установа від якої виходить доручення), незалежно від того чи укладено з
нею міжнародний договір, запитувана установа може застосовувати при
виконанні доручення процесуальні норми запитуючої сторони, якщо вони
не суперечать законодавству України».
- «п. 8. Для виконання доручення суду іноземної держави не можуть
застосовуватися примусові заходи».
Потребує уточнення назва статті 419 Цивільно-процесуального
кодексу України, тому доцільним було б зазначити таку назву –
«Виконання судових доручень закордонними дипломатичними чи
консульськими установами України».
205
Доцільним було б доповнити Розділ Х ЦПК України статтями, які б
передбачали особливості виконання інших видів доручень, зокрема:
-статтею 418-1 «Виконання доручень суду іноземної держави про
отримання доказів»;
- статтею 418-2 «Виконання доручень суду іноземної держави про
допит осіб».
Вважаємо, що в обсяг правової допомоги повинні також включати
виконання процесуальних дій, які стосуються питання спеціальних прав
позивача (ст. 31 Цивільно-процесуального кодексу України), зокрема:
- повідомлення відповідача про зміну підстави або предмету позову
відповідачем, збільшення або зменшення позовних вимог, відмови від
позову.
Тобто судове доручення може використовуватися не тільки для
вручення відповідачу копії позовної заяви разом із копіями доданих до неї,
але і подальше повідомлення відповідача про зміни, які відбуваються під
час розгляду справи, може бути здійснено також за допомогою судового
доручення.
«Стаття 418-1 «Виконання доручень суду іноземної держави про
отримання доказів»:
1. Доручення іноземного суду про отримання доказу має відповідати
вимогам ст. 416 ЦПК України та містити положення про доказ, який
необхідно отримати (вид доказу, місце знаходження та інші суттєві дані,
які стосуються запитуваного виду доказу).
2. Для отримання доказів застосовуються правила, які передбачені
процесуальним законодавством України. Суб’єкт виконання судового
доручення може дотримуватися процедури до отримання доказів, які були
зазначенні запитуючою державою у дорученні, якщо це не суперечить
процесуальному законодавству України.
206
3. Про час та місце виконання доручення повідомляються запитуюча
сторона.
4. Після виконання доручення усі документи, які підтверджують його
виконання надсилаються запитуючій стороні.
Стаття 418-2 «Виконання доручень суду іноземної держави про допит
осіб»:
1. Доручення іноземного суду про отримання доказу має відповідати
вимогам ст. 416 ЦПК України та містити такі положення, як: прізвище,
ім’я, по-батькові осіб, яких необхідно допитати, яке супроводжується
переліком питань, які потрібно поставити відповідачу, свідкам або іншим
залученим особам, суть фактів щодо яких необхідно одержати пояснення
цих осіб або заяву про предмет, стосовно якого потрібно отримати
свідчення та документи, які стосуються цього доказу або заяви.
2. До допиту осіб не можуть вживатися примусові заходи.
3. Уповноважені особи можуть допитувати власних громадян через
свої дипломатичні представництва чи консульські установи.
4. До оформлення матеріалів допиту осіб застосовується процесуальне
законодавство України.»
.Ч. 2 статті 415 ЦПК України: Доручення суду України надсилається
через центральні органи юстиції держав (який є основним порядком
зносин між державами), або у порядку визначеному у міжнародному
договорі, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України,
а якщо міжнародний договір не укладено, - Міністерству юстиції України,
яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для
передачі дипломатичними каналами.
У п. 2.1.2. Інструкції «Про порядок виконання міжнародних
договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо
вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових
рішень» від 27.06.2008 зазначити наступну вимогу щодо змісту доручення:
207
- «якщо запитується отримання доказів, що знаходяться за кордоном, -
положення про доказ, який необхідно отримати».