РОМАНЮК ІРИНА ІВАНІВНА . ОХОРОНА ПРАВА НА ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ В УКРАЇНІ (ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

Краткое описание

РОМАНЮК ІРИНА ІВАНІВНА . Назва дисертаційної роботи: "ОХОРОНА ПРАВА НА ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ В УКРАЇНІ (ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
РОМАНЮК ІРИНА ІВАНІВНА
УДК 347.121.1
ОХОРОНА ПРАВА НА ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ В УКРАЇНІ
(ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник
Кохановська Олена Велеонінівна
доктор юридичних наук, професор
член-кореспондент НАПрН України
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ…………………………………………………..…….………3
ВСТУП…………………………………………………..……………………………..….4
Розділ І. Поняття персональних даних фізичної особи як об’єкта правової
охорони………………….……………………………..……….……………………..….14
1.1. Дослідження правових аспектів персональних даних та охорони прав на
персональні дані у науковій літературі…….……….…….………………………….....14
1.2. Поняття «персональні дані» та його відмежування від суміжних понять............20
1.3. Розвиток концепції персональних даних фізичної особи в Україні та
зарубіжних країнах………………………….………………….………………………..42
Висновки до Розділу І………………………………….…..…………………………...66
Розділ ІІ. Правове регулювання у сфері використання персональних даних
фізичної особи…………….………………………………………………………….….68
2.1. Доктринальне розуміння суб’єктивного права на власні персональні дані
фізичної особи, його ознаки і місце в системі особистих немайнових прав
в Україні…………………………………………………………………….…………….68
2.2. Дискусійні питання визначення правової природи сучасного права на
персональні дані………………….……………………………….………….………......96
2.3. Особливості змісту та реалізації права на персональні дані фізичної особи
в Україні……………………..…………………………………………….…………….112
2.4. Персональні дані фізичної особи як об’єкт цивільного обороту……..….……..153
Висновки до Розділу ІІ………………………………………………………….….…170
Розділ ІІІ. Особливості цивільно-правової охорони суб’єктивного права
фізичної особи на персональні дані…………….…………………………………...174
3.1. Форми та види цивільно-правової відповідальності за порушення права
фізичної особи на персональні дані, умови та підстави її застосування ..................174
3.2. Проблеми цивільно-правового захисту права фізичної особи на персональні
дані в Україні……………………………………………………………....………...….206
Висновки до Розділу ІІІ…………………………………………..…………………...227
ВИСНОВКИ………………………………………………………..…………………..229
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………..………………………………….236
3
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
ГК України – Господарський кодекс України від 16.01.2003 року № 436-ІV
Директива 95/46 ЄС – Директива 95/46 ЄС Європейського Парламенту і Ради
Європи «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне
переміщення таких даних» від 24.10.1995 року
Директива 97/66 ЄС - Директива 97/66 ЄС Європейського Парламенту і Ради
Європи «Стосовно обробки персональних даних і захисту права на невтручання в
особисте життя в телекомунікаційному секторі» від 15.12.1997 року
ЗУ – Закон України
КК України – Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 року № 2341-ІІІ
Конвенція № 108 - Конвенція Ради Європи № 108 «Про захист осіб у зв’язку з
автоматизованою обробкою персональних даних» від 28.01.1981 року
ОЕСР – Організація економічного співробітництва
ООН – Організація Об’єднаних Націй
РФ – Російська Федерація
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
США – Сполучені Штати Америки
Уповноважений – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ЦК України – Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року №435-ІV
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сучасний стрімкий розвиток
інформаційних технологій, постійна інтеграція телекомунікацій, удосконалення
комп’ютерної техніки та програмного забезпечення, накопичувальних та
аудіовізуальних систем створюють для людини безліч новітніх можливостей для
спілкування, полегшення процесу споживання товарів та послуг, «стискання» часу
та «скорочення» відстаней. Водночас, інтегруючись у вказані процеси, особа
неминуче розкриває значний обсяг інформації про себе, загострюючи при цьому
проблему неправомірних та несанкціонованих дій з такою інформацією з боку
різноманітних суб’єктів, які використовують засоби електронно-інформаційного
середовища.
Сьогодні вдосконалення методів автоматичної обробки даних, формування
глобальних комунікаційних мереж, впровадження технологій електронного
урядування створюють можливості збору, обробки, компіляції та поширення
інформації з надзвичайною швидкістю та неймовірною точністю передачі. За таких
умов постає серйозна загроза використання персональних даних громадян органами
державної влади та приватними особами всупереч інтересам суб’єктів таких даних, а
часто – і з метою порушення їх прав та законних інтересів.
У зв’язку з означеними проблемами, починаючи з другої половини ХХ
століття, правовий захист персональних даних в умовах побудови інформаційного
суспільства перетворюється в один із пріоритетних напрямків теоретичних
досліджень зарубіжних вчених та об’єкт особливої уваги міжнародної правотворчої
діяльності. Однак Україна почала долучатися до цих процесів порівняно нещодавно
– зі здобуттям незалежності, а у зв’язку зі вступом нашої держави у 1995 році до
Ради Європи та обранням курсу на європейську інтеграцію питання забезпечення
європейських стандартів дотримання і захисту прав людини, в тому числі і права на
персональні дані, набувають особливої гостроти і актуальності.
Вказані процеси, а також поступовий вихід права на персональні дані за рамки
історично «материнського» права особи на таємницю особистого життя,
зумовлюють необхідність ґрунтовного теоретичного осмислення та забезпечення
5
ефективної практичної реалізації права фізичної особи на власні персональні дані. У
цьому контексті особливу роль відіграє цивільне право як галузь права, що за своїм
глибинним покликанням спрямована на забезпечення автономії індивіда та його
особистої свободи. Як показує практика, існуючі публічно-правові механізми далеко
не завжди є ефективними при забезпеченні дотримання прав людини, у зв’язку з чим
право на персональні дані повинне бути визначене, закріплене на законодавчому
рівні та наділене дієвим механізмом реалізації саме як суб’єктивне особисте
немайнове право фізичної особи.
Водночас, реалізація вказаних завдань ускладнюється незадовільним станом
відповідних наукових досліджень. Здебільшого різні аспекти порушеної
проблематики висвітлювалися в межах конституційного (В.О. Серьогін
«Конституційне право особи на недоторканність приватного життя (прайвесі):
проблеми теорії та практики» (Харків, 2011)), адміністративного (В.М. Брижко
«Організаційно-правові питання захисту персональних даних» (Київ, 2004); А.В.
Тунік «Правові основи захисту персональних даних» (Київ, 2012); М.В. Різак
«Правове регулювання відносин обігу персональних даних» (Київ, 2012)) та
міжнародного (А.В. Пазюка «Міжнародно-правовий захист права людини на
приватність персоніфікованої інформації» (Київ, 2004)) права. У сфері цивільного
права у 2010 році була захищена кандидатська дисертація О.А. Дмитренко на тему
«Право фізичної особи на власні персональні дані в цивільному праві України», яка
містить авторське розуміння поняття та змісту права фізичної особи на власні
персональні дані та його місця у системі особистих немайнових прав особи; а у 2014
році О.П. Радкевичем захищено кандидатську дисертацію на тему «Цивільноправова охорона і захист персональної інформації в мережі Інтернет». Обидві
роботи розглядають персональні дані з позицій цивілістики, але не зачіпають, або
зачіпають фрагментарно проблеми, які комплексно і в такому обсязі аналізуються в
аспекті охорони права на персональні дані в Україні з цивілістичних позицій і з
урахуванням сучасного стану їх розвитку в даному дисертаційному дослідженні.
Усе вищевикладене зумовлює актуальність обраної теми дослідження та
необхідність проведення глибокого та ґрунтовного цивільно-правового аналізу
6
окресленого кола проблем в період активного входження України в європейське
співтовариство і швидкого розвитку інформаційного суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження
виконувалося відповідно до державної бюджетної науково-дослідної теми
"Доктрина права в правовій системі України: теоретичний та практичний аспекти"
№ 11 БФ 042-01 (номер державної реєстрації 0111U008337), яка досліджується на
юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса
Шевченка з 01 січня 2011 р. по 31 грудня 2015 р.
Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у формуванні
власних наукових та практичних висновків у процесі поглибленого цивільноправового аналізу поняття персональних даних фізичної особи та їх цивільноправової охорони, правової природи та змісту права фізичної особи на власні
персональні дані, місця цього права у системі особистих немайнових та
інформаційних прав фізичної особи, особливостей обігу персональних даних у
суспільстві, форм та способів захисту права фізичної особи на персональні дані, а
також у розробленні пропозицій щодо вдосконалення сучасного законодавства і
рекомендацій щодо практичного застосування відповідних норм законодавства у цій
сфері.
Для досягнення цієї мети поставлені наступні завдання дослідження:
- визначити зміст усталеного в обігу поняття «персональні дані» та провести
його відмежування від суміжних понять, провести класифікацію персональних
даних фізичної особи;
- встановити особливості розвитку концепції персональних даних як об’єкта
суб’єктивного цивільного права фізичної особи в Україні та зарубіжних країнах;
- визначити характерні ознаки та зміст суб’єктивного права фізичної особи на
власні персональні дані;
- розкрити зміст дискусійних наукових позицій щодо визначення правової
природи сучасного права на персональні дані фізичної особи у правовій системі
України;
- встановити місце суб’єктивного права фізичної особи на персональні дані у
системі особистих немайнових та інформаційних прав фізичної особи;
7
- визначити особливості реалізації права на персональні дані фізичної особи в
Україні;
- проаналізувати здатність персональних даних фізичної особи перебувати у
цивільному обороті;
- встановити форми та види цивільно-правової відповідальності за порушення
права фізичної особи на персональні дані, а також умови та підстави для її
застосування;
- виявити форми і способи цивільно-правового захисту права на персональні
дані фізичної особи.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини у сфері охорони права
фізичної особи на власні персональні дані.
Предметом дослідження є міжнародні акти, норми українського
законодавства, що регулюють цивільно-правові відносини у сфері охорони права
особи на персональні дані, а також наукові погляди, ідеї, концепції і теорії,
матеріали судової практики, що сформувалися у зазначеній сфері.
Методологічною основою дослідження є низка загальнонаукових та
спеціальних методів пізнання. Зокрема, за допомогою діалектичного та історичного
методу досліджуються загальнотеоретичні аспекти поняття персональних даних та
становлення концепції права фізичної особи на власні персональні дані з
приватноправових позицій, а також надається загальна характеристика джерел
правового регулювання відносин щодо інформації про фізичну особу в Україні.
Використання системного підходу та системно-структурного методу дає можливість
розглядати право фізичної особи на персональні дані водночас як складну структуру
і як складову частину системи особистих немайнових та інформаційних прав
фізичної особи. Формально-логічний метод застосовується для з’ясування механізму
реалізації права на персональні дані фізичної особи у цивільному праві України та
визначення особливостей реалізації цього права у сфері особистих немайнових та
інформаційних відносин, а також для визначення методологічних засад та гарантій
цивільно-правового захисту права фізичної особи на персональні дані. Порівняльноправовий метод використовується для порівняльного аналізу відповідних положень
про поняття персональних даних та права на персональні дані фізичної особи у
8
теоретичних розробках представників різних галузей права та положень Цивільного
кодексу України; також цей метод дає змогу встановити перевагу цивільно-правової
природи права фізичної особи на персональні дані як особистого немайнового
права, заснованого на принципах неприпустимості свавільного втручання у сферу
особистого життя людини, свободи договору, судового захисту цивільного права та
інтересу, а також справедливості, добросовісності та розумності.
Науково-теоретична основа дослідження. В основі теоретичних підходів
дисертації – вітчизняна концепція особистих немайнових прав фізичної особи,
покладена в основу ЦК України, а також концепція інформаційних відносин як
приватноправових, розроблена відомими вітчизняними цивілістами Київської і
Харківської шкіл цивілістики О.В. Кохановською і В.І. Жуковим та їх
послідовниками.
Окремі аспекти цивільно-правового регулювання і захисту права особи на
інформацію про себе відображені в роботах цивілістів дореволюційного,
радянського та сучасного періодів, зокрема: В.І. Бобрика, С.Ю. Бурлакова, Н.В.
Волкової, Б.М. Гоголя, О.І. Гуменюка, Н.О. Давидової, В.А. Дозорцева, В.О.
Калятіна, А.О. Кодинця, Н.В. Коробцової, Л.О. Красавчикової, Л.В. Красицької,
О.О. Кулініч, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, Л.В. Малюги, Е.Е. Мухамєдової, Ю.В.
Носіка, Є.В. Петрова, М.Є. Петросян, Й.О. Покровського, З.В. Ромовської, С.О.
Сліпченка, Р.О. Стефанчука, Н.В. Устименко, Л.В. Федюк, К.А. Флейшиць, С.І.
Чорнооченко, Р.Б. Шишки та інших, а також у працях правознавців – спеціалістів у
сфері дослідження інформації та інформаційних відносин: І.Л. Бачило, В.М. Брижка,
О.М. Гальченка, О.О. Городова, Р.А. Калюжного, В.О. Копилова, В.Н. Лопатіна,
М.М. Рассолова, В.С. Цимбалюка, М.Я. Швеця та інших.
Теоретичну базу дослідження склали роботи видатних та відомих цивілістів
Т.В. Боднар, В.І.Борисової, І.В. Венедіктової, М.К. Галянтича, О.В. Дзери,
А.С.Довгерта, Ю.О. Заіки, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, О.О.
Отраднової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Я.М.
Шевченко, В.Л. Яроцького та інших.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в
тому, що дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням цілісного
9
особистого немайнового права фізичної особи на власні персональні дані та його
охорони з приватноправових позицій в умовах активного входження України в
європейське і світове інформаційне співтовариство.
У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд наукових
положень і висновків, що виносяться на захист:
Вперше:
- запропоновано розуміння усталеної в праві категорії «право особи на власні
персональні дані» як особистого немайнового інформаційного права фізичної особи,
що становить комплексне утворення у системі особистих немайнових прав фізичної
особи, які забезпечують її соціальне буття, і об’єднує в собі на сьогодні
інформаційну складову права на особисте життя – право на таємницю особистого
життя, право на інші види таємниць, право на ім’я, право на власне зображення,
інформаційні складові права на індивідуальність та права на особисті папери, а
також право на таємницю кореспонденції;
- запропоновано поділяти персональні дані фізичної особи за режимом
доступу на відкриті (загальнодоступні) та з обмеженим доступом. Відкритими є
персональні дані, визначені як такі згідно із законом, або які були явно, тобто
відкрито, очевидно та без приховування, оприлюднені самим суб’єктом цих даних.
Персональні дані з обмеженим доступом поділяються на конфіденційні та таємні.
Конфіденційними є персональні дані, доступ до яких обмежено суб’єктом цих
персональних даних, а таємними є дані, на які режим таємниці поширюється
відповідно до вимог законодавства (таємниця стану здоров’я, таємниця особистого
життя, таємниця усиновлення та ін.);
- обґрунтовується, що персональні дані фізичної особи, як інформація про
особу, наділені усіма необхідними ознаками для здатності їх виступати об’єктом
цивільного обороту: об’єктивованістю, відособленістю, віддільністю та здатністю до
грошової оцінки. Доводиться, що можливість комерційного використання
персональних даних особи не змінює визначальних ознак права особи на власні
персональні дані: його особистісності, нерозривного зв’язку з особою – суб’єктом
персональних даних, та немайновості;
10
- обґрунтовується, що відносини щодо надання фізичною особою згоди на
використання своїх персональних даних третім особам можуть носити і майновий
характер. У зв’язку з цим аргументується висновок про те, що суб’єктивне цивільне
право особи на персональні дані є особистим немайновим інформаційним правом
фізичної особи, реалізація якого може відбуватися і в майновій сфері;
Удосконалено:
- висновок про те, що відносини у сфері права фізичної особи на персональні
дані мають приватноправову природу. Обґрунтовується, що цивільне право як таке,
що засноване на принципах неприпустимості свавільного втручання у сферу
особистого життя людини, свободи договору, судового захисту цивільного права та
інтересу, а також справедливості, добросовісності та розумності, здатне найбільш
повно забезпечити фізичній особі реалізацію її суб’єктивного права на персональні
дані;
- висновок про те, що індивідуалізаційна та ідентифікаційна здатність є
визначальними ознаками персональних даних як інформації про особу.
Пропонується розуміти процеси індивідуалізації та ідентифікації як взаємозалежні і
взаємодоповнюючі, оскільки визначення тотожності суб’єкта конкретній фізичній
особі неможливе без встановлення певних особливих, індивідуальних ознак та їх
співставлення, а вирізнення конкретного суб’єкта серед інших фізичних осіб,
відповідно, неможливе без встановлення його специфічних ідентифікаційних ознак;
- положення про право на захист персональних даних фізичної особи.
Пропонується розуміти право на захист персональних даних фізичної особи як
правомочність у складі суб’єктивного цивільного права фізичної особи на
персональні дані, що поєднує можливості (субправомочності) вибору форми (форм)
захисту права на персональні дані, способу (способів) його захисту, моменту
(моментів) здійснення правомочності захисту у часі, та можливість здійснити такий
захист;
Дістали подальшого розвитку:
- висновок про те, що поняття «персональні дані» та «інформація про особисте
життя» не ідентичні за своїм обсягом. Обґрунтовується, що уся інформація про
особисте життя фізичної особи персоніфікує її особистість через відображення
11
процесу її життєдіяльності у сфері особистого життя, а тому вона зазвичай
становить персональні дані особи. Поняття «персональні дані» у широкому
розумінні включає в себе інформацію про особисте життя фізичної особи, при цьому
поза цим інформаційним масивом залишається досить значний обсяг персональних
даних, які, хоча й ідентифікують фізичну особу, однак не є інформацією про її
особисте життя;
- висновки щодо змісту права фізичної особи на персональні дані.
Пропонується додатково включати до складу позитивних правомочностей права на
персональні дані: право вносити застереження стосовно обмеження права на
обробку своїх персональних даних (право на застереження); право пред’являти
вимогу про зміну або знищення своїх персональних даних у разі, якщо ці дані
обробляються незаконно чи є недостовірними (право на зміну або знищення)). До
складу негативних правомочностей пропонується додатково включати право
отримувати відповідь на запит про те, чи обробляються персональні дані особи, і
якщо обробляються, то ким саме, а також отримувати зміст таких персональних
даних (право на відповідь);
- висновок про неприпустимість існування в Україні таємних баз даних.
Пропонується доповнити відповідним положенням статтю 7 Закону України «Про
захист персональних даних»;
- висновки про необхідність визначення на законодавчому рівні чіткого
переліку публічних осіб у зв’язку з тим, що до публічних фізичних осіб та до їх
особистого життя прослідковується більш високий рівень уваги та інтересу, ніж до
життя пересічних українців, і до яких пропонується включити, перш за все, осіб, що
займають посади, пов’язані з виконанням функцій держави або органів місцевого
самоврядування, посадових або службових повноважень. Обґрунтовується
необхідність встановити на рівні закону обсяг персональних даних таких публічних
осіб, ознайомлення з якими є допустимим у зв’язку зі здійсненням публічної
діяльності;
- висновки про те, що фізична особа - суб’єкт персональних даних має право
на відшкодування шкоди, завданої порушенням її права на персональні дані, а також
12
на моральну (немайнову) компенсацію. Пропонується доповнити статтю 8 Закону
України «Про захист персональних даних» відповідним положенням;
- висновки щодо цивільно-правових способів захисту суб’єктивного права
фізичної особи на персональні дані. Пропонується додатково включити до способів
захисту права фізичної особи на персональні дані такі цивільно-правові способи, як:
визнання правочину недійсним; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності
органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу
місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб;
На основі проведеного наукового дослідження вносяться конкретні пропозиції
щодо вдосконалення законодавства:
1. Запропоновано доповнити статтю 7 Закону України «Про захист
персональних даних» частиною 3 наступного змісту: «3. Не допускається існування
таємних файлів та баз персональних даних як таких, про які невідомо громадськості,
і таких, що не доведені до відома громадськості в законному порядку, а також не
допускається використання персональних даних фізичних осіб із таких файлів і
баз»;
2. Запропоновано доповнити частину 2 статті 8 Закону України «Про захист
персональних даних» про права суб’єкта персональних даних пунктом 14
наступного змісту: «14) на відшкодування завданих суб’єкту персональних даних
збитків та моральної (немайнової) шкоди».
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості
використання сформульованих наукових висновків для проведення подальших
наукових досліджень питань, пов’язаних з особистим немайновим та інформаційним
правом фізичної особи на власні персональні дані, для використання у навчальному
процесі під час викладання нормативного курсу "Цивільне право" та спеціальних
курсів "Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин", «Абсолютні цивільні
права», а також при підготовці навчальних посібників, підручників із вказаних
дисциплін, коментарів до чинного законодавства України. Висновки наукової
роботи можуть сприяти вдосконаленню чинного законодавства України шляхом
внесення запропонованих змін до нормативно-правових актів України.
13
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною
науковою роботою. Сформульовані в ній теоретичні положення і висновки,
пропозиції та рекомендації обґрунтовано на основі особистого вивчення та аналізу
наукових і нормативних джерел, узагальнення практики їх застосування.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та
рекомендації дисертаційної роботи оприлюднено у доповідях на п’яти міжнародних
науково-практичних конференціях: "Нове міжнародне та національне законодавство
– нові завдання юридичної науки ", м. Київ, 14-15 вересня 2013 р.; "Політикоправові реформи та становлення громадянського суспільства в Україні", м. Херсон,
20-21 вересня 2013 р.; "Сучасні правові системи світу: тенденції та фактори
розвитку", м. Запоріжжя, 27-28 вересня 2013 р.; "Правова держава: історія,
сучасність та перспективи формування в Україні", м. Ужгород, 28 лютого – 01
березня 2014 р.; "Право як ефективний суспільний регулятор", м. Львів, 28 лютого –
01 березня 2014 р.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли
відображення у восьми опублікованих автором працях за темою дисертації, із них –
чотири у наукових фахових виданнях України та одна у науковому зарубіжному
фаховому виданні, а також у п’яти публікаціях тез доповідей на міжнародних
науково-практичних конференціях.
Структура і обсяг дисертації зумовлені метою і завданнями здійсненого
дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів,
висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 267 сторінок, у
тому числі 32 сторінки – список використаних джерел із 341 найменування

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Персональні дані слід розуміти як будь-яку інформацію, яка ідентифікує та
індивідуалізує особу як учасника суспільних відносин. Поняття «персональні дані»
за змістом рівнозначне поняттю «інформація про особу», однак включає в себе
поняття «інформація про особисте життя».
2. Поняття «персональні дані» та «інформація про особисте життя» не
ідентичні за своїм обсягом: уся інформація про особисте життя фізичної особи
персоніфікує її особистість через відображення процесу її життєдіяльності у сфері
особистого життя, а тому вона зазвичай становить персональні дані особи. Поняття
«персональні дані» у широкому розумінні включає в себе інформацію про особисте
життя фізичної особи, при цьому поза цим інформаційним масивом залишається
досить значний обсяг персональних даних, які, хоча й ідентифікують фізичну особу,
однак не є інформацією про її особисте життя.
3. Індивідуалізаційна та ідентифікаційна здатність є визначальними ознаками
персональних даних як інформації про особу, а самі процеси індивідуалізації та
ідентифікації є взаємозалежними і взаємодоповнюючими.
4. Перелік підстав для класифікації персональних даних на сьогодні є
відкритим та таким, що постійно поновлюється новими критеріями для поділу, що
пов’язано з багатоаспектністю самого феномена «персональних даних», який
перебуває в динамічному розвитку, а також із прогресуючими процесами
інформатизації та глобалізації сучасного суспільства.
5. Ідея автономії особистості від втручань держави та інших осіб в
американській правовій науці втілилася у концепції так званого «privacy», що
позначає таку якість життя, яка визначається реальною можливістю людини
здійснювати автономію та свободу в тій сфері життя, яка може бути названа
приватною.
6. Виникнення комп’ютерів, а потім електронних накопичувачів інформації 
баз даних поступово трансформувало європейське розуміння поняття «privacy» у бік
застосування заходів захисту права на інформаційний суверенітет особи, зокрема,
права людини визначати - ким, коли, з якою метою та яким чином інформація про
230
неї буде використовуватися іншими особами. Ця трансформація отримала
визначення у вигляді терміну «захист персональних даних».
7. Потреба у правовому врегулюванні транскордонного обігу інформації
призвела до прийняття низки міжнародно-правових актів гармонізаційного
характеру, зокрема, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про
громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав людини та основних
свобод, Конвенції № 108 «Про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою
персональних даних», які заклали підвалини правового регулювання суб’єктивного
права фізичної особи на власні персональні дані в різних країнах.
8. Незважаючи на дещо запізнілий розвиток в Україні концепції персональних
даних, на сьогодні рівень теоретичного осмислення та законодавчого регулювання
відносин у цій сфері дають підстави стверджувати, що персональні дані особи
визнаються об’єктом суб’єктивного цивільного права фізичної особи.
9. Основу права особи на персональні дані становить її інтерес регулювати
обіг власних персональних даних у суспільних відносинах.
10. Під особистим немайновим правом на персональні дані мається на увазі
право, яке 1) належить фізичній особі від народження або за законом; 2) не має
економічного змісту; 3) тісно пов’язане з фізичною особою, вона не може
відмовитися або бути позбавлена цього права; 4) належить фізичній особі довічно.
11. Суб’єктивне цивільне право особи на персональні дані є особистим
немайновим інформаційним правом, реалізація якого може відбуватися і в майновій
сфері.
12. Право особи на власні персональні дані є особистим немайновим
інформаційним правом фізичної особи, що становить комплексне утворення у
системі особистих немайнових прав фізичної особи, які забезпечують її соціальне
буття, і об’єднує в собі на сьогодні інформаційну складову права на особисте життя
– право на таємницю особистого життя, право на інші види таємниць, право на ім’я,
право на власне зображення, інформаційні складові права на індивідуальність та
права на особисті папери, а також право на таємницю кореспонденції.
13. В окремих випадках право на персональні дані може співпадати із правом
на інформацію (при розпорядженні особою інформацією про себе), а в інших
231
ситуаціях ці права можуть конкурувати, і механізм забезпечення балансу
відповідних інтересів закріплений у ЦК України.
14. Індивід повинен мати право бути обізнаним про те, яка інформація про
нього накопичується в суспільстві, і мати право впливати на процес її накопичення.
Поряд з цим, персоніфікація особистості також є необхідним та вихідним елементом
її соціалізації в державі, найважливішою передумовою для включення особистості в
соціальні контакти та створює юридичну платформу для реалізації її правоздатності.
У світлі зазначених чинників виникає об’єктивна потреба у гармонізації інтересів
особи та держави – приватних та публічних інтересів – у сфері обігу інформації
персонального характеру.
15. Цивільне право як таке, що засноване на принципах неприпустимості
свавільного втручання у сферу особистого життя людини, свободи договору,
судового захисту цивільного права та інтересу, а також справедливості,
добросовісності та розумності, здатне найбільш повно забезпечити особі реалізацію
її суб’єктивного права на персональні дані.
16. Закон України «Про захист персональних даних» потребує удосконалення
шляхом доповнення статті 7 частиною 3 наступного змісту: «3. Не допускається
існування таємних файлів та баз персональних даних як таких, про які невідомо
громадськості, і таких, що не доведені до відома громадськості в законному
порядку, а також не допускається використання персональних даних фізичних осіб
із таких файлів і баз».
17. Для встановлення балансу суспільного та приватних інтересів з
урахуванням принципу пропорційності повинні застосовуватися як публічноправові, так і приватноправові засоби. Однак при цьому право особи на персональні
дані має яскраво виражений цивільно-правовий характер, оскільки відповідає
основним принципам цивільного права - юридичній рівності, вільному
волевиявленню та автономії особистості тощо.
18. Право особи на персональні дані включає наступні правомочності:
1. Позитивні правомочності (право на власні дії):
1.1. погоджувати використання даних перед його початком (право на
погодження);
232
1.2. вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх
персональних даних (право на застереження);
1.3. одержувати доступ до власних персональних даних та інформацію про
засади їх використання (право на доступ);
1.4. заперечувати проти використання, яке вже відбувається (право на
заперечення);
1.5. пред’являти вимогу про зміну або знищення своїх персональних даних у
разі якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними (право на зміну або
знищення).
2. Негативні правомочності (право на дії інших осіб):
2.1. бути повідомленим про зміст та засади використання персональних даних
(право на повідомлення);
2.2. отримувати відповідь на запит про те, чи обробляються персональні дані
особи, а також отримувати зміст таких персональних даних (право на відповідь);
2.3. гарантування безпеки даних (право на безпеку даних).
3. Правомочність захисту свого права у випадку його порушення, невизнання
або оспорювання.
19. Персональні дані за режимом доступу поділяються на відкриті
(загальнодоступні) та з обмеженим доступом. Відкритими є персональні дані,
визначені як такі згідно із законом (наприклад, дані, що стосуються здійснення
особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів
місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень), або які були
явно, тобто відкрито, очевидно та без приховування, оприлюднені самим суб’єктом
цих даних. Персональні дані з обмеженим доступом поділяються на конфіденційні
та таємні. Конфіденційними є персональні дані, доступ до яких обмежено суб’єктом
цих персональних даних, а таємними є дані, на які режим таємниці поширюється
відповідно до вимог законодавства (таємниця стану здоров’я, таємниця особистого
життя, таємниця усиновлення та ін.).
20. Обмеження права особи на персональні дані, в тому числі і під час
оперативно-розшукової діяльності, повинні запроваджуватися на підставі закону,
мати легітимну ціль та бути необхідними у демократичному суспільстві.
233
21. Загальним критерієм для встановлення балансу між конкуруючими
інтересами є дотримання принципу пропорційності при впровадженні обмежень.
22. У зв’язку з тим, що до «публічних» фізичних осіб та до їх особистого
життя прослідковується більш високий рівень уваги та інтересу, ніж до життя
пересічних українців, необхідно на законодавчому рівні чітко визначити перелік
публічних осіб, до яких необхідно включити, перш за все, осіб, що займають посади,
пов’язані з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування,
посадових або службових повноважень. Необхідно також встановити на рівні закону
обсяг персональних даних таких публічних осіб, ознайомлення з якими є
допустимим у зв’язку зі здійсненням публічної діяльності.
23. Персональні дані фізичної особи, як інформація про особу, наділені усіма
необхідними ознаками для здатності їх виступати об’єктом цивільного обороту:
об’єктивованістю, відособленістю, віддільністю та здатністю до грошової оцінки.
24. Можливість комерційного використання персональних даних особи не
змінює визначальних ознак права особи на власні персональні дані: його
особистісності, нерозривного зв’язку з особою – суб’єктом персональних даних, та
немайновості.
25. Цивільно-правову відповідальність за порушення права фізичної особи на
персональні дані слід розуміти як покладення на правопорушника заснованих на
законі невигідних майнових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних
прав, у заміні невиконаного обов’язку новим або у приєднанні до невиконаного
обов’язку нового додаткового, відмінного від порушеного.
26. Цивільно-правова відповідальність за порушення права особи на
персональні дані настає за умови, що дія чи бездіяльність, якими заподіяно шкоду, є
протиправними чи заборонені законом. Протиправною визнається така поведінка
учасника відносин у сфері персональних даних, яка порушує приписи цивільноправових норм та суб’єктивне право особи на персональні дані, незалежно від того,
знав чи ні правопорушник про протиправність своєї поведінки.
27. До заходів цивільно-правової відповідальності за порушення права особи
на персональні дані належать відшкодування збитків та відшкодування
(компенсація) моральної шкоди.
234
28. У разі посягання на право особи на персональні дані порушник повинен
відшкодувати потерпілому витрати, пов’язані з відновленням свого права або
нормальної життєдіяльності. Також порушення права особи на персональні дані
може спричинити неможливість одержання певних доходів, які особа могла би
одержати за звичайних обставин.
29. Порушення права особи на персональні дані може завдавати їй моральної
шкоди, яка полягає у втратах немайнового характеру внаслідок моральних чи
фізичних страждань або інших негативних наслідків, заподіяних особі
протиправними діями або бездіяльністю інших осіб.
30. Необхідно доповнити частину 2 статті 8 ЗУ «Про захист персональних
даних» про права суб’єкта персональних даних пунктом 14 наступного змісту: «14)
на відшкодування завданих суб’єкту персональних даних збитків та моральної
(немайнової) шкоди».
31. Право на захист персональних даних – це правомочність у складі
суб’єктивного цивільного права фізичної особи на персональні дані, що поєднує
можливості (субправомочності) вибору форми (форм) захисту права на персональні
дані, способу (способів) його захисту, моменту (моментів) здійснення
правомочності захисту у часі, та можливість здійснити такий захист.
32. Право на персональні дані може бути захищене шляхом юрисдикційної
(діяльність уповноважених органів) та неюрисдикційної (самозахист) форм захисту.
33. Способами захисту суб’єктивного права особи на персональні дані є
визнання цього права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища,
яке існувало до порушення, припинення та зміна правовідношення, відшкодування
збитків та моральної шкоди, а також визнання правочину недійсним та визнання
незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади
Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх
посадових і службових осіб.
34. Судова практика у сфері захисту права особи на власні персональні дані на
сьогодні ще перебуває на стадії формування і тому є дещо неоднозначною та
суперечливою внаслідок відсутності у судової гілки влади єдиного та усталеного
235
розуміння сутності поняття персональних даних та відповідного суб’єктивного
права.