ФУРСА Євген Євгенович. ВЧИНЕННЯ КОНСУЛОМ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ ЩОДО СПАДКУВАННЯ МАЙНА

Краткое описание

ФУРСА Євген Євгенович. Назва дисертаційної роботи: "ВЧИНЕННЯ КОНСУЛОМ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ ЩОДО СПАДКУВАННЯ МАЙНА"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ФУРСА ЄВГЕН ЄВГЕНОВИЧ
УДК 341.72 +341.82+341.96+ 347. 65
ВЧИНЕННЯ КОНСУЛОМ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ ЩОДО
СПАДКУВАННЯ МАЙНА
Спеціальність : 12.00.03- цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне при ватне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор
Довгерт А.С.
Київ ̶2015
2
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………4
Розділ 1. Теоретичні і нормативні основи спадкування з іноземним
елементом………………………………………………………………………….13
1.1. Теоретичні основи спадкування з іноземним елементом …………….13
1.2. Міжнародні конвенції та договори, що регламентують повноваження
консулів з вчинення нотаріальних дій щодо спадкування………………………29
1.3. Консули та інші уповноважені на вчинення нотаріальних дій щодо
спадкування особи…………………………………………………………………41
1.4. Повноваження консулів, які випливають зі змісту виконуваної ними
нотаріальної функції …………………………………………………………...… 57
1.5. Взаємодія консулів з нотаріусами та іншими уповноваженими особами
при спадкуванні з іноземним елементом…………………………………………74
1.6. Оформлення консулом документів щодо спадкування, їх легалізація
(апостилювання) …………………………………………………………………...83
Висновки до розділу 1……………………………………………………....100
Розділ 2. Особливості вчинення консулом нотаріальних дій щодо
спадкування майна………………………………...……………………………119
2.1. Правові передумови діяльності консулів щодо спадкових
правовідносин …………………………………………………………………….119
2.2. Посвідчення консулом заповітів, внесення до них змін, їх
скасування та оголошення секретного заповіту………………………………...127
2.3. Нотаріальне посвідчення заяв щодо прийняття або відмови від
прийняття спадщини та визначення статусу спадкоємців…………………….139
2.4. Вчинення консулом нотаріального провадження з вжиття заходів
щодо охорони спадкового майна ………………………………………………..159
2.5. Вчинення консулом нотаріального провадження з видачі свідоцтва
про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті
одного з них…….…………………………………………………………………169
3
2.6. Деякі аспекти видачі консулом свідоцтва про право на спадщину…176
Висновки до розділу 2. ……………………………………………………..189
Висновки…………………………………………………………………….202
Список використаної літератури ………………………………………..205

4
ВСТУП
Актуальність теми. З прийняттям Конституції в Україні відбулась
переорієнтація суспільних відносин на охорону та захист прав громадян. Нині
права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності нашої держави, яка здійснюється через відповідні органи та
установи.
Розвиток міжнародних відносин як між країнами, так і фізичними та
юридичними особами обумовлює міграцію населення, інтенсивний розвиток
економічних відносин, що призводить до укладення різних видів правочинів з
іноземним елементом, які підлягають нотаріальному посвідченню як
нотаріусами України, так і іноземними нотаріусами, а також посадовими
особами дипломатичних представництв та консульських установ України. У
Плані дій Україна ̶ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки звернено увагу на
необхідність посилення співробітництва щодо заповітів і спадкоємства, а це
безпосередньо стосується діяльності як нотаріусів, так і консулів.
Мільйони громадян України, які проживають за кордоном, можуть стати
суб’єктами спадкових відносин. Це спонукає нашу державу забезпечити
охорону та захист їхніх безспірних спадкових прав за кордоном у
нотаріальному порядку. Таку функцію держава делегувала консульським
установам і дипломатичним представництвам, але на практиці виникають
істотні проблеми із вчиненням консулами нотаріальних дій щодо спадкування
майна. Хоч у консульських конвенціях мають місце посилання на зазначені
нотаріальні дії, процедури їх вчинення недостатньо виписані, що спричинює
негативні наслідки. Також потребують регламентації питання взаємодії
консулів із нотаріусами України, іноземними нотаріусами у випадках
міжнародного спадкування. Виконання таких завдань можливе лише за умови
дослідження їх на теоретичному рівні, оскільки наукові прогнози мають
втілюватись у законодавство, яке регламентує процесуальну діяльність консула
щодо вчинення нотаріальних дій.
5
Питанням спадкування майна присвятили свої роботи М.В. Бондарєва,
Г.В. Галущенко, А.С. Довгерт, Ю.О. Заіка, О.О. Кармаза, В.І. Кисіль, В.Я.
Калакура, О.М. Клименко, О.Є. Кухарєв, І.Г. Медведєв, Є.І. Фурса, Є.О.
Рябокінь, Л.В. Скок, В.В. Ярков та ін. Вчені О.О. Гріненко, Н.Ю. Гуть, Н.П.
Кравченко, О.М. Криштопа, С.Я. Фурса розглядали деякі аспекти вчинення
консулом нотаріальних дій, проте комплексних наукових досліджень з питань
компетенції та процедури вчинення консулом нотаріальних дій щодо
спадкування майна в Україні немає. Тому слід визнати тему дисертаційного
дослідження актуальною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана в рамках теми наукових досліджень «Правові
засади співпраці з міжнародними інтеграційними об’єднаннями: теорія і
практика», що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція
України у європейські правові, політичні та економічні системи» (номер
державної реєстрації 11БФ048-01).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
розкриття питань спадкування з іноземним елементом та ролі консульських
установ і дипломатичних представництв у нотаріальному посвідченні таких
правочинів. Для досягнення зазначеної мети в роботі зосереджено увагу на
вирішенні таких завдань:
̶проаналізувати наукові праці у сфері міжнародного спадкування, зокрема
ті, які стосуються діяльності консулів з нотаріального посвідчення правочинів
щодо спадкування майна;
̶проаналізувати норми міжнародних договорів, зокрема, багатосторонні
конвенції з питань спадкування, консульські конвенції, які стосуються питань
вчинення консулами нотаріальних дій зі спадкування майна, законодавство
провідних країн у галузі спадкових відносин, зокрема консульської діяльності у
цій сфері, та міжнародну практику;
̶проаналізувати процедуру вчинення консулом нотаріальних дій щодо
6
спадкування, зокрема посвідчення заповітів, односторонніх правочинів щодо
прийняття чи відмови від прийняття спадщини, вжиття заходів щодо охорони
спадкового майна, видачі свідоцтва на частку у спільному майні подружжя в
разі смерті одного із них, свідоцтва про право на спадщину, яка належить
громадянам України та знаходиться за кордоном;
̶ виробити власні пропозиції з удосконалення теорії міжнародного
спадкування, законодавства, яке регламентує діяльність консула з вчинення
нотаріальних дій щодо спадкування майна.
Об’єктом дослідження є сфера міжнародних відносин, яка пов’язана із
забезпеченням спадкових прав та інтересів фізичних і юридичних осіб України
за кордоном посадовими особами консульських установ та дипломатичних
представництв під час вчинення нотаріальних дій.
Предметом дослідження є діяльність консула із вчинення нотаріальних
дій щодо посвідчення заповітів як підстав спадкування, так і самого
спадкування майна після смерті за кордоном громадян України, теоретичні
концепції як іноземних, так і вітчизняних учених, присвячені цій тематиці, а
також міжнародні конвенції, договори та національне законодавство, що
регламентує такі правовідносини, та відповідна консульська нотаріальна
практика.
Методи дослідження обрано відповідно до мети та завдань з
урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Використано такі наукові методи:
діалектичний – для виявлення основних закономірностей, властивих
відносинам під час вчинення консулом нотаріальних дій щодо спадкування
майна; формально-логічний ̶для з ’ясування змісту термінів, понять і
категорій, дослідження; системний – для аналізу системи способів і форм
охорони консулом спадкових прав , інтересів фізичних та юридичних осіб
України за кордоном ; історичний – для з ’ясування етапів еволюції наукової
думки та законодавства , яке регулює питання із вчинення консулом
нотаріальних дій щодо спадкування ; порівняльний ̶для дослідження
особливостей і закономірностей вчинення консулом нотаріальних проваджень ,
7
їх стадій щодо спадкування майна з урахуванням досвіду зарубіжних країн ;
метод прогнозування ̶для визначення суті нотаріального провадження у сфері
охорони консулом спадкових прав громадян України за кордоном ; метод
узагальнення ̶для формулювання основних положень і висновків дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця
дисертація є першим у вітчизняній науці нотаріального процесу комплексним
дослідженням вчинення консулом нотаріальних дій щодо спадкування майна з
метою охорони прав і законних інтересів суб’єктів спадкових відносин, у
результаті якого запропоновано висновки, що мають наукову новизну і
винесені на захист.
Уперше:
1) дано визначення поняття «спадкування з іноземним елементом», під
яким слід розуміти комплексні правовідносини (матеріальні та процесуальні) із
специфічними ознаками:
̶суб’єктами таких відносин можуть бути українські фізичні та юридичні особи
у випадку спадкування за кордоном та іноземці, особи без громадянства або
іноземні юридичні особи в Україні, а також інші особи, включаючи держави,
визнані спадкоємцями, нотаріуси та консули;
̶об’єкт спадкових правовідносин може знаходитися на території іноземної
держави та/або в Україні, коли він належав громадянину України або
іноземному громадянину. Це положення обумовлює можливість здійснення
представництва інтересів спадкодавця і спадкоємців посадовими особами
консульських установ;
̶юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи
має місце на території іноземної держави або України та обумовлює
необхідність застосування законодавства України в іноземній країні або
іноземного права в Україні на підставі норм міжнародних договорів чи за
принципом взаємності;
2) надано кваліфікацію різних видів спадкових правовідносин та
виокремлено найскладніші ̶відносини з іноземним елементом. Сутність таких
8
відносин полягає в тому, що спадкові права громадян України можуть
реалізовуватися за кордоном, а іноземних громадян ̶ на території України,
зокрема якщо спадщина знаходиться за кордоном у декількох країнах та
складається як із рухомого, так і нерухомого майна. Такі відносини
передбачають участь і співпрацю не лише українських та іноземних нотаріусів,
а й консулів, а також застосування норм міжнародного та іноземного права.
Об’єктивними ускладненнями, які потребують уваги з боку науковців, є різні
варіанти змішаного спадкування (одночасно як за заповітом, так і за законом,
та за правом на обов’язкову частку у спадщині) та визначення кола спадкоємців
за законодавством різних країн;
3) виділено специфічні риси діяльності консулів під час вирішення ними
питань щодо спадкування майна, які слід звести до представництва інтересів
фізичних та юридичних осіб України за кордоном і повноважень на вчинення
нотаріальних дій. Виконання консулами таких повноважень зумовлює
необхідність постійного аналізу й узагальнення консульської та нотаріальної
практики щодо спадкування. Відбір кандидатів на посаду консулів потребує
спеціальної підготовки з метою направлення в конкретну іноземну країну
висококваліфікованих фахівців, уніфікації в міжнародних договорах і
конкретизації в законодавстві України спеціальної процедури консульської
діяльності із вчинення нотаріальних дій;
4) обґрунтовано доцільність приєднання України до Конвенції «Про
міжнародне управління майном померлих осіб» (м. Гаага, 2 жовтня 1973 р.), що
випливає із необхідності видачі консулом міжнародного сертифіката особі(ам),
які уповноважуються на управління рухомим майном спадкодавця під час
міжнародного спадкування в країнах, у яких немає інституту виконавця
заповіту;
5) обґрунтовано доцільність узгодження положень Додатка до Конвенції
«Про міжнародне управління майном померлих осіб» (м. Гаага, 2 жовтня 1973
р.), в якому визначено повноваження управителя майном померлої особи на
предмет встановлення аналогічних повноважень у законодавстві як України,
9
так і країн, що ратифікували цю Конвенцію. Повноваження управителя майном
померлих осіб мають знайти відображення у ст. 1033 ЦК, а також у
повноваженнях виконавця заповіту, передбачених ст. 1290 ЦК. Запропоновано
закріпити у двосторонніх договорах повноваження управителів майном
померлої особи, що передбачені в Додатку до Конвенції;
6) обґрунтовано необхідність внесення страхової застави професійної
діяльності осіб, які згідно з Гаазькою конвенцією «Про міжнародне управління
майном померлих осіб» здійснюватимуть управління рухомим майном
померлої особи на підставі міжнародного сертифіката. Тим самим будуть
мінімізовані ризики негативних наслідків їх діяльності та гарантовані права
громадян під час їх реалізації у спадкових відносинах. Запропоновано
визнавати такий сертифікат не лише у разі його оголошення, а й прийняття
рішення компетентним органом;
7) доведено необхідність розробки універсальних і узгоджених
повноважень нотаріусів та консулів щодо оформлення і забезпечення переходу
права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємця. Це
зумовлено тим, що спадщина може знаходитись не лише в окремій іноземній
країні, а й у кількох країнах світу. У зв’язку з цим мають існувати уніфіковані
правила, за допомогою яких нотаріуси, консули зможуть встановити місце
відкриття спадщини, а також визначити, яких заходів щодо її збереження треба
вжити у певній країні світу;
8) на розвиток положень ст. 10 Конвенції про колізію законів, що
стосуються форми заповідальних розпоряджень (м. Гаага, 1961 р.) слід
враховувати положення національного законодавства і/або привести його у
відповідність до Конвенції. Лише в разі неможливості, з об’єктивних причин,
посвідчити заповіт у нотаріальному порядку суд може визнати його чинним,
навіть якщо він викладений у простій письмовій формі. Якщо заповідач, з
об’єктивних обставин, не зміг викласти заповіт власноруч, то виходячи з його
останньої волі, висловленої у присутності не менш як двох свідків, суд може
визнати її такою, що підлягає виконанню;
10
9) доведено, що з метою захисту суб’єктивних прав та інтересів
спадкоємців консул має вчиняти такі дії: а) збирати відомості про відкриття
спадщини в інтересах громадян України, повідомляти Мін’юст України про
розшук спадкоємців та про необхідність вжиття заходів щодо охорони
спадкового майна померлого громадянина України на території України або
негайно повідомляти спадкоємців про відкриття спадщини за кордоном, якщо
консулу відоме їх місце проживання або роботи; б) ініціювати вжиття заходів
щодо охорони спадкового майна компетентними органами держави
перебування в інтересах спадкоємців – громадян України та/або щодо майна
померлого громадянина України; в) заводити спадкову справу, вносити туди
всі відомості про взяте на зберігання консулом майно, спадкоємців та іншу
інформацію, необхідну для видачі свідоцтва про право на спадщину, і
повідомляти ці відомості спадкоємцям; г) бути присутнім під час опису
спадкового майна, що належало громадянину України за кордоном,
компетентними органами держави перебування як представник чи
безпосередньо здійснювати такий опис; ґ) у разі вжиття заходів щодо охорони
спадкового майна враховувати інтереси спадкоємців щодо не відчуження
певних видів майна, зокрема фамільних реліквій тощо;
10) запропоновано, виходячи з Віденської конвенції про консульські
зносини, в основу компетенції консула покласти територіальний критерій, з
урахуванням якого він може забезпечувати докази, необхідні для спадкування
майна: а) у межах свого консульського округу; б) поза межами консульського
округу; в) в іншій державі; г) у державі перебування від імені третьої держави,
але з певними застереженнями.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що
висновки і рекомендації, викладені в науковій праці, можуть бути використані
так:
̶ у галузі правотворчості ̶ з метою вдосконалення законів України «Про
міжнародне приватне право», «Про нотаріат», Консульського статуту України,
11
Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних
представництвах та консульських установах України (далі ̶Положення);
̶у навчальному процесі ̶під час викладання курсів «Міжнародне приватне
право», «Міжнародний нотаріальний процес», «Консульське право» та
спецкурсу «Процедура вчинення консулом нотаріальних дій щодо
спадкування»;
̶ у правозастосуванні ̶ сприятимуть підвищенню професійного рівня
консулів, нотаріусів з питань вчинення нотаріальних дій щодо спадкування
майна, а також поліпшенню якості охорони прав громадян України за
кордоном;
– у науково -дослідницькій галузі ̶ стати підґрунтям для подальшого
вивчення низки проблемних питань, що стосуються охорони консулом
спадкових прав громадян України за кордоном.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного
дослідження було оприлюднено на: другій міжнародній науково-практичній
конференції «Проблеми процесуальної науки: історія і сучасність» (м. Київ, 25–
26 листопада 2010 р.); першій міжнародній науково-практичній конференції
«Актуальні проблеми теорії і практики нотаріального, цивільного та
виконавчого процесу: їх співвідношення та взаємодія» (м. Київ, 21–22 лютого
2013 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Законодавство України
у світлі сучасних активних реформаційних процесів» (м. Київ, 11–12 жовтня
2013 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Сучасний стан і
перспективи розвитку держави і права» (м. Львів, 18–19 жовтня 2013 р.);
міжнародній науково-практичній конференції «Нові завдання та напрями
розвитку юридичної науки у XXІ столітті» (м. Львів, 15–16 листопада 2013 р.);
міжнародній науково-практичній конференції «Перспективы реформирования
гражданского процессуального права» (м. Саратов (РФ), 21 лютого 2015 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дослідження, що
сформульовані в дисертації, відображено у 23 наукових праць із них 7- статті,
опубліковані у наукових фахових виданнях України, 2 - статті, опубліковані у
12
фахових виданнях іноземних держав, 8 - статті, опубліковані в інших виданнях,
та 6 - тези доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів,
що включають 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел
(234 найменування на 27 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 231
сторінку, основний текст викладено на 204 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті здійсненого дослідження виявлено проблемні питання у
спадкових відносинах з іноземним елементом та запропоновано способи
комплексного підходу до їх вирішення: від нових теоретичних гіпотез до
вдосконалення практичної діяльності консулів і законодавства України, що
регламентує ці питання. Сучасні теоретичні дослідження спадкового права з
іноземним елементом орієнтують діяльність консулів України на загальні
підходи до врегулювання окремих правових ситуацій у разі спадкування в
іноземних країнах, але не дають відповідей щодо вирішення питань, якщо
спадщину відкрито не в одній, а в кількох країнах. До останнього часу не
налагоджено співпрацю консулів з нотаріусами як України, так і держави
перебування консула. Тому потрібно узагальнювати досвід діяльності консулів
у країнах із різним правовим устроєм та конкретизувати їх повноваження
залежно від того, чи існує в цій країні нотаріат або він слабо розвинений.
Подальшим кроком має стати розробка інструкцій (правил) щодо вчинення
консулом нотаріальних дій у конкретних країнах світу, в яких акредитовано
дипломатичні й консульські установи України. З цією метою потрібно
налагоджувати шляхи безпосередньої співпраці консульських установ із
Міністерством юстиції України у сфері нотаріату, оскільки воно здійснює
державне регулювання нотаріальної діяльності в Україні та має забезпечувати
координувальну роль у цих питаннях, зокрема, доступ консулів до реєстрів,
отримання термінової інформації, необхідної для вчинення нотаріальної дії,
забезпечення нотаріальними бланками, розробку підзаконних актів та
інформаційних листів для консулів щодо вчинення нотаріальних дій,
узгоджувати їх діяльність як між собою, так і з нотаріусами України.
Автором зроблено численні пропозиції з удосконалення законодавства, яке
регламентує діяльність консулів. Зокрема, запропоновано наділити консулів
повноваженнями: з вжиття заходів щодо охорони закордонного майна особи –
203
громадянина України, яка визнана судом безвісно відсутньою або
місцеперебування якої невідоме; з посвідчення безспірного факту, що фізична
чи юридична особа є виконавцем заповіту, та видачі свідоцтва про це; з видачі
«Свідоцтва потенційного спадкоємця»; з посвідчення договору довічного
утримання (догляду), спадкового договору тощо. У роботі вдосконалено
процедури з вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, посвідчення
секретного заповіту та оголошення його змісту, видачі свідоцтва на частку у
спільному майні подружжя в разі смерті одного з них тощо. На розвиток
пропозиції Є.І. Фурси запропоновано викласти ч. 1 ст. 1217 ЦК у такій редакції:
«Спадкування здійснюється за заповітом з урахуванням права на обов'язкову
частку або (і) за законом та змішане». При цьому спадкування, що
здійснюватиметься в одній або кількох країнах, у яких знаходиться спадкове
майно і відкриватимуться спадкові справи, автор пропонує назвати складеним,
а спадкову справу (як документ) зведеною.
Обґрунтовано доцільність імплементації параграфа 11а Закону Німеччини
«Про нотаріат» (BGBI. 1961 I S. 98; 2005 I S.2188) та з урахуванням цієї норми
запропоновано доповнити Закон України «Про нотаріат» статтею, яку викласти
в такій редакції: «Нотаріус України за зверненням іноземного нотаріуса
уповноважений на надання професійної допомоги з вчинення нотаріальних дій.
З цією метою нотаріус вправі виїхати за кордон, якщо це не суперечить нормам
законодавства іншої держави. При цьому нотаріус повинен дотримуватися
професійних обов’язків, передбачених українським правом. Іноземний нотаріус
вправі надавати професійну допомогу українському нотаріусу тільки за
зверненням останнього в межах сфери дії цього Закону. При цьому іноземний
нотаріус повинен дотримуватись обов’язків, які покладені на нотаріуса згідно із
законодавством його країни».
Слід доповнити ст. 60 Закону України «Про нотаріат» положенням про
взаємодію нотаріусів і консулів, зокрема щодо вжиття останніми заходів з
охорони спадкового майна, яке знаходиться на території іноземної держави, та
викласти її в такій редакції:
204
– частина перша: «Ці заходи вживаються ним безпосередньо або шляхом
доручення нотаріусам, чи посадовим особам органів місцевого
самоврядування, чи посадовим особам консульських установ і дипломатичних
представництв за кордоном за місцем знаходження майна».
– частина друга: «Посадові особи органів місцевого самоврядування,
консульських установ і дипломатичних представництв повідомляють нотаріуса
за місцем відкриття спадщини про вжиті заходи щодо охорони спадкового
майна».