СТАХЄЄВА-БОГОВИК ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА. ТРАНСКОРДОННА НЕСПРОМОЖНІСТЬ: ПРАВОВА КАТЕГОРІЯ «ЦЕНТР ОСНОВНИХ ІНТЕРЕСІВ БОРЖНИКА»

Краткое описание

СТАХЄЄВА-БОГОВИК ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ТРАНСКОРДОННА НЕСПРОМОЖНІСТЬ: ПРАВОВА КАТЕГОРІЯ «ЦЕНТР ОСНОВНИХ ІНТЕРЕСІВ БОРЖНИКА»"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
СТАХЄЄВА-БОГОВИК ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 341.96: 347.736
ТРАНСКОРДОННА НЕСПРОМОЖНІСТЬ:
ПРАВОВА КАТЕГОРІЯ «ЦЕНТР ОСНОВНИХ ІНТЕРЕСІВ БОРЖНИКА»
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
БІРЮКОВ Олександр Миколайович,
доктор юридичних наук, професор
КИЇВ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОЇ КАТЕГОРІЇ «ЦЕНТР
ОСНОВНИХ ІНТЕРЕСІВ БОРЖНИКА»…….……………………………………..16
1.1. Правова категорія «центр основних інтересів боржника» та її місце серед
принципів транскордонної неспроможності…………………………………………..16
1.2. Основні теоретичні підходи до тлумачення правової категорії «центр основних
інтересів боржника» ………..………………………………………………………….31
Висновки до розділу 1……………………………………………………………….….47
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПИТАННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ З ПРАВОВОЮ КАТЕГОРІЄЮ
«ЦЕНТР ОСНОВНИХ ІНТЕРЕСІВ БОРЖНИКА»…………………...…………. 50
2.1. Правова категорія «центр основних інтересів боржника» як підстава для
міжнародної підсудності щодо порушення основного провадження у справі про
транскордонну неспроможність……………………………………………………….50
2.2. Правова категорія «центр основних інтересів боржника» як критерій для
визначення основного провадження у справі про транскордонну
неспроможність…………………………………………………………........................64
2.3. Встановлення належного моменту у часі для визначення та оцінки
місцезнаходження «центру основних інтересів боржника» та його вплив на визнання
основного іноземного провадження на території інших держав…….………….…72
2.4. Співвідношення lex societatis та lex fori concursus у справах про транскордонну
неспроможність…………………………………………………………………………83
Висновки до розділу 2………………………………………………………………….95
3
РОЗДІЛ 3. МОДЕЛІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСКОРДОННОЇ
НЕСПРОМОЖНОСТІ, СУДОВА ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО
ТРАНСКОРДОННУ НЕСПРОМОЖНІСТЬ В ЄС ТА ПРАВОВЕ
РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН НЕСПРОМОЖНОСТІ З ІНОЗЕМНИМ
ЕЛЕМЕНТОМ В УКРАЇНІ……………………………………………………………99
3.1. Правове регулювання відносин неспроможності з іноземним елементом на
основі Типового Закону ЮНСІТРАЛ 1997 р. про транскордонну
неспроможність………………………………………………………………………...99
3.2. Правове регулювання відносин неспроможності з іноземним елементом на
основі Регламенту Ради (ЄС) 1346/2000 про провадження у справах про
неспроможність………………………………………………………………………..115
3.3. Огляд судової практики розгляду справ про транскордонну неспроможність
в ЄС…...............................................................................................................................123
3.4. Правове регулювання відносин неспроможності з іноземним елементом у
законодавстві України ……………………………………………………………..…..139
Висновки до розділу 3………………………………………………………………….159
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………...169
4
ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження. У випадку, коли суб’єкти
господарювання, які ведуть свою підприємницьку діяльність на території більше,
ніж однієї держави, зазнають фінансових труднощів, ефективно регулювати
відносини неспроможності з іноземним елементом («транскордонна
неспроможність») стає досить проблематично.
Складність регулювання відносин неспроможності з іноземним елементом
найчастіше проявляється у таких найпоширеніших трьох випадках. По-перше, може
виникнути ситуація, коли провадження у справі про банкрутство боржника
порушено в одній державі, а певні активи боржника знаходяться на території інших
держав. У такому випадку виникає необхідність у визнанні порушеного
провадження на території інших держав для співпраці між органами різних держав з
метою сприяння веденню такого провадження та допомоги у включенні
закордонних активів боржника до єдиного провадження для подальшого найбільш
повного та справедливого задоволення вимог усіх кредиторів. По-друге, може
статися так, що стосовно одного і того самого боржника порушується провадження
у справі про банкрутство у кожній державі, де є «присутність» боржника, і виникає
необхідність у координації паралельних проваджень. В обох вищезазначених
випадках постає питання про визначення статусу провадження (тобто чи є воно
«основним», чи «неосновним») та визнання такого провадження на території іншої
держави, що впливатиме на вид судової допомоги чи спосіб координації
проваджень. По-третє, дуже поширеним випадком транскордонної неспроможності,
який трапляється в Європейському Союзі («ЄС»), є ситуація, коли суд певної
держави порушує основне провадження стосовно іноземного боржника, але не на
підставі «присутності» боржника на території такої держави, а за критерієм
прийняття управлінських рішень та здійснення контролю над боржником з боку
іноземної по відношенню до боржника юридичної особи. У такій ситуації виникає
необхідність у визначенні статусу та визнанні порушеного провадження, зокрема на
5
території держави, в якій боржник був створений. Така ситуація досить часто
виникає, коли є доцільність у веденні єдиного провадження стосовно групи
компаній, а отже виникає необхідність у віднайденні найбільш оптимального
форуму для регулювання відносин неспроможності з іноземним елементом стосовно
усієї групи.
Сьогодні врегулювати відповідні випадки транскордонної неспроможності
можливо шляхом застосування правової категорії «центр основних інтересів
боржника», яка передбачена двома основними міжнародними документами у сфері
регулювання відносин неспроможності з іноземним елементом, зокрема: Типовим
Законом ЮНСІТРАЛ 1997 р. про транскордонну неспроможність (UNCITRAL Model
Law 1997 on Cross-Border Insolvency) та Регламентом Ради (ЄС) 1346/2000 про
провадження у справах про неспроможність (Council Regulation (EC) 1346/2000 on
Insolvency Proceedings).
В Україні правова категорія «центр основних інтересів боржника» та можливість
її застосування не були ще предметом окремого наукового дослідження і детально
не вивчалися вітчизняними науковцями. З огляду на це існує об’єктивна
необхідність у проведенні комплексного дослідження саме в такому ракурсі. Дана
праця є першим науковим дослідженням, яке обґрунтовує доцільність введення у
законодавство України правової категорії «центр основних інтересів боржника» як
ефективного засобу регулювання відносин неспроможності з іноземним елементом.
Вона має сприяти вдосконаленню вітчизняного законодавства у сфері регулювання
транскордонної неспроможності і тим самим полегшити входження України до
європейського економічного простору шляхом наближення до норм і стандартів ЄС.
Стан дослідження проблеми. У вітчизняній науці міжнародного приватного
права відсутні комплексні дослідження правової категорії «центр основних інтересів
боржника». Деякі науковці лише дотично підходили до даної проблематики. Так,
О. М. Бірюков розглядав це питання в рамках своєї докторської дисертації,
присвяченої темі міжнародних банкрутств і міжнародного приватного права.
І. І. Новосельцев зачіпав цю тематику в кандидатській дисертації на тему
6
транскордонної неплатоспроможності у міжнародному приватному праві. Російська
вчена О. В. Мохова аналізувала зазначену правову категорію в рамках дослідження
доктрини основного провадження у транскордонній неспроможності.
Теоретичні та практичні аспекти права транскордонної неспроможності
висвітлювалися в роботах В. В. Джуня, В. Ф. Попондопуло, Б. М. Полякова,
О. А. Рягузова, В. В. Степанова, Є. О. Файншмідта та ін. Вивчення цієї тематики
було б неможливим без звернення до доктрини міжнародного приватного права при
дослідженні питань транскордонної неспроможності. Автором дисертації були
проаналізовані праці таких вчених, як Л. П. Ануфрієва, М. М. Богуславський,
В. В. Васильченко, І. В. Гетьман-Павлова, А. С. Довгерт, М. Г. Єлисєєв, В. І. Кисіль,
Л. А. Лунц, В. Л. Толстих, Г. А. Цірат, Ю. В. Черняк, В. В. Ярков та ін.
Стосовно західної іноземної наукової літератури, проблематика транскордонної
неспроможності почала там висвітлюватися значно раніше. При написанні цієї
дослідницької роботи автор проаналізувала роботи Дж. Армура, Р. Барретта,
С. Баффорда, А. Белохвалека, М. Бергера, Дж. Бріга, С. Брукса, П. Бромфільда,
О. Валка, Б. Весселза, І. Веста, Р. Вестбрука, С. Віллкока, М. Віргоса, К. Волша,
Л. Гайлота, Ф. Гарцімартіна, Л. Гастена, Р. Гітліна, Б. Дюфона, С. Еберта, В. Ебке,
Д. Елкіна, Ж. МакКормака, Б. Крістенсона, Р. Крістмаса, Б. Кюглера, Х. Ловелса,
К. Лоуренса, Р. Лоусона, Г. Мосса, С. Мура, В. Омз, П. Лучіані, К. Паулюса,
Л. Перкінса, П. Редмонда, Р. Сільвермана, Д. Стевенсона, Д. Траутмана, Ф. Тунга,
Т. Фельсберга, А. Флетчера, Е. Фокса, А. Фрада, Б. Хесса та ін. З огляду на це,
теоретичною основою дисертаційної роботи стали праці вітчизняних, але
здебільшого іноземних дослідників.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконано в рамках наукової теми «Правові засади співпраці України з
міжнародними інтеграційними об’єднаннями: теорія і практика», яка є частиною
планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного
університету імені Тараса Шевченка «Україна у міжнародних інтеграційних
процесах» № 11БФ048-01.
7
Метою дисертаційної роботи є здійснення комплексного дослідження правової
категорії «центр основних інтересів боржника» та пов’язаних з нею практичних
аспектів її застосування судовими органами у справах про банкрутство з іноземним
елементом, щоб науково обґрунтувати доцільність її введення у науковий обіг та
національне законодавство України з метою регулювання відносин неспроможності
з іноземним елементом.
На виконання цієї мети було поставлено такі завдання:
- дослідити основні теоретичні підходи та наукові концепції до регулювання
відносин неспроможності з іноземним елементом з метою визначення найбільш
оптимального принципу транскордонної неспроможності, на якому має
засновуватися вітчизняне законодавство у зазначеній сфері, та пошуку ефективного
засобу регулювання відносин неспроможності з іноземним елементом з подальшим
науковим обґрунтуванням його доцільності впровадження у чинне законодавство
України;
- проаналізувати основні моделі правового регулювання транскордонної
неспроможності, передбачені Типовим Законом ЮНСІТРАЛ 1997 р. про
транскордонну неспроможність та Регламентом Ради (ЄС) 1346/2000 про
провадження у справах про неспроможність з метою визначення, яке місце посідає
правова категорія «центр основних інтересів боржника» серед існуючих моделей та
яким є її функціональне призначення;
- вивчити судову практику тлумачення та застосування правової категорії «центр
основних інтересів боржника» і запропонувати юридичне визначення даної правової
категорії для цілей її використання у законодавстві України;
- дослідити пов’язані з правовою категорією «центр основних інтересів боржника»
питання, які можуть впливати на рішення про впровадження у національне
законодавство цієї правової категорії;
8
- за результатами проведеного дослідження розробити конкретні пропозиції щодо
вдосконалення чинного законодавства України у сфері регулювання транскордонної
неспроможності.
З огляду на поставлену мету дослідження, об’єктом дисертації є
правовідносини, пов’язані зі встановленням місцезнаходження «центру основних
інтересів боржника – юридичної особи» (далі – «центр основних інтересів
боржника») у справах про транскордонну неспроможність.
Предметом дослідження є правова категорія «центр основних інтересів
боржника» та комплекс пов’язаних з нею питань; міжнародно-правові та внутрішні
акти України у сфері регулювання відносин неспроможності, ускладнених
іноземним елементом; судова практика різних держав світу, здебільшого держав –
членів ЄС та преюдиціальні рішення Суду ЄС, в яких розкриваються різні аспекти
визнання основного провадження у справах про транскордонну неспроможність, у
тому числі надається тлумачення правової категорії «центр основних інтересів
боржника» та наводяться ключові критерії, які можуть слугувати для так званого
«спростування правила презумпції» щодо місцезнаходження «центру основних
інтересів боржника» тощо.
Методологічну основу дисертації склали різні методи пізнання. Діалектичний
метод разом із системно-структурним підходом надали можливість досягти
поставленої мети дисертації шляхом комплексного вивчення проблематики
дослідження на базі об’єктивних та достовірних наукових результатів. У ході
проведення дослідження автор також використовувала такі методи: метод
історичного аналізу (при вивченні питання становлення та розвитку принципів
транскордонної неспроможності), метод структурного аналізу (при визначенні місця
правової категорії «центр основних інтересів боржника» серед принципів
транскордонної неспроможності та теорій визначення особистого закону юридичної
особи), описовий метод (під час аналізу змісту даної правової категорії та різних
підходів до тлумачення «центру основних інтересів боржника»; при визначенні
видів судової допомоги, яка може надаватися під час проходження процедури
9
визнання іноземного провадження та способів координації паралельних проваджень
у справах про транскордонну неспроможність тощо), порівняльно-правовий метод
(при здійсненні порівняння законодавства іноземних держав з національним
законодавством України у сфері регулювання транскордонної неспроможності),
метод правового аналізу (для загального дослідження правової категорії «центр
основних інтересів боржника») тощо.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній науці
на рівні дисертаційного дослідження проведено комплексний аналіз правової
категорії «центр основних інтересів боржника» і пов’язаних з нею питань (зокрема:
право, що підлягає застосуванню, визначення належного моменту у часі для
встановлення місцезнаходження «центру основних інтересів боржника) та
обґрунтовано доцільність введення цієї правової категорії в науковий обіг та чинне
законодавство України як: а) критерію для визначення основного провадження у
справі про банкрутство з іноземним елементом; б) підстави для виключної
підсудності судам України справ про банкрутство з іноземним елементом
(міжнародна виключна підсудність).
У дисертаційному дослідженні представлено такі положення, які мають наукову
новизну і виносяться на захист:
Вперше:
- обґрунтовано висновок про те, що оптимальним принципом, який допоможе
найбільш ефективно регулювати відносини неспроможності з іноземним елементом
при впровадженні у вітчизняне законодавство, є принцип модифікованої
універсальності, згідно з яким: має порушуватися одне основне провадження у
справі про банкрутство з іноземним елементом стосовно боржника – юридичної
особи у державі, де знаходиться «центр основних інтересів боржника», і таке
провадження повинне мати універсальну дію та охоплювати всі активи боржника,
незалежно від їх місцезнаходження; усі кредитори (як місцеві, так і іноземні), за
умови визнання основного іноземного провадження на території іншої держави,
зможуть заявляти свої грошові вимоги в єдиному основному провадженні; має
10
застосовуватися одне матеріальне право – право держави, в якій порушено основне
провадження (lex fori concursus), за виключенням певних винятків. При цьому так
звана «модифікованість» принципу проявляється у можливості обмеження
універсальної дії основного провадження у випадку існування підстави для
порушення неосновного провадження;
- встановлено, що правова категорія «центр основних інтересів боржника» має
комплексний характер і складається з «правила презумпції» та можливості
«спростування правила презумпції». «Правило презумпції» передбачає, що якщо не
доведено протилежне, «центр основних інтересів боржника» знаходиться у місці
реєстрації юридичної особи, тому «правило презумпції» відповідає теорії
інкорпорації. Довести протилежне (тобто «спростувати правило презумпції»)
можливо шляхом застосування: а) «критерію здійснення функцій головного офісу»,
що відповідає теорії осілості; та б) «критерію об’єктивності та очевидності для
третіх осіб», що є нехарактерною для міжнародного приватного права формулою
прикріплення;
- зроблено висновок про те, що сьогодні спостерігається тенденція до відходу від
романо-германського підходу до тлумачення правової категорії «центр основних
інтересів боржника» з переходом до застосування англосаксонського підходу навіть
у державах континентальної правової системи. Це означає, що «правило
презумпції», яке передбачає, що «центр основних інтересів боржника» знаходиться
у місці реєстрації юридичної особи, є слабким аргументом для застосування, а тому
воно досить легко спростовується, якщо буде надано докази того, що реальний
«центр основних інтересів боржника» знаходиться у державі, відмінній від тієї, де
боржник був зареєстрований;
- запропоновано ввести у національне законодавство України правову категорію
«центр основних інтересів боржника», за основу визначення якої взяти Типовий
Закон ЮНСІТРАЛ 1997 р. про транскордонну неспроможність, а саме:
«Презюмується, що «центр основних інтересів боржника – юридичної особи»
11
знаходиться у місці реєстрації юридичної особи, за відсутності доказів
протилежного».
Удосконалено:
- вітчизняний підхід та критерій для визначення основного провадження у справі
про банкрутство з іноземним елементом, встановлений у чинному законодавстві, а
саме: запропоновано замість проведення розмежування на «основне» та «основне
іноземне провадження» надати одне визначення основного провадження та змінити
критерій, який визначає таке провадження (тобто замість прив’язки до «місця
створення і здійснення діяльності на певній території» використати правову
категорію «центр основних інтересів боржника»). Це дасть можливість:
а) українському суду порушувати провадження у справі про банкрутство з
іноземним елементом стосовно іноземного боржника та кваліфікувати його як
основне для цілей визнання такого провадження на території іншої держави, якщо
«центр основних інтересів» іноземного боржника знаходитиметься на території
України; б) при вирішенні питання про визнання іноземного провадження в Україні
здійснювати кваліфікацію іноземного провадження за міжнародними стандартами та
кваліфікувати порушене іноземне провадження в якості основного, навіть якщо таке
провадження буде відкрито стосовно вітчизняного боржника. Зокрема,
пропонується ч. 6 ст. 119 Розділу ІХ Закону України «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» видалити, натомість
доповнити ч. 1 ст. 119 терміном «основне провадження», виклавши його у такій
редакції: «основне провадження у справі про банкрутство з іноземним елементом –
це провадження, яке здійснюється у державі, в якій знаходиться «центр основних
інтересів боржника»»;
- доктрину міжнародного приватного права в частині запровадження нової підстави
для встановлення міжнародної виключної підсудності справ про банкрутство з
іноземним елементом, таким чином, щоб не встановлювати виключну підсудність
судам України справ про банкрутство з іноземним елементом стосовно вітчизняних
боржників, а передбачити, що виключна підсудність судам України справ про
12
банкрутство з іноземним елементом є у випадку, коли «центр основних інтересів
боржника» знаходиться на території України (основне провадження). Це дасть
можливість: а) українським судам порушувати основне провадження стосовно
іноземного боржника, якщо його «центр основних інтересів» знаходитиметься на
території України; та б) іноземним судам порушувати основне провадження у справі
про банкрутство стосовно вітчизняного боржника, якщо його «центр основних
інтересів» знаходитиметься за кордоном, а не в Україні. Це також дасть змогу
поширювати регулювання відносин транскордонної неспроможності на групи
компаній, якщо буде встановлено, що «центр основних інтересів боржника» кожної
компанії, яка входить до певної групи, знаходиться на території однієї і тієї самої
держави. Таким чином, пропонується ч. 7 ст. 77 Закону України «Про міжнародне
приватне право» викласти у такій редакції: «Суди України мають виключну
підсудність у справах про банкрутство з іноземним елементом, якщо «центр
основних інтересів боржника» знаходиться на території України (основне
провадження)»;
- законодавство України у сфері регулювання відносин неспроможності з іноземним
елементом в частині відкоригування переліку підстав для відмови у визнанні
іноземного провадження, які унеможливлюватимуть впровадження принципу
модифікованої універсальності на практиці. Зокрема, запропоновано видалити
п. п. 4 та 6 ч. 1 зі ст. 125 Закону України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом», а саме: «4) іноземна процедура
банкрутства стосується боржника, створеного відповідно до законодавства
України;» і «6) пропущено встановлений законодавством України строк
пред’явлення рішення іноземного суду до виконання в Україні».
Дістали подальшого розвитку:
- основні критерії, що можуть слугувати підставою для «спростування правила
презумпції», на які суд має звертати увагу при оцінюванні доказів того, що «центр
основних інтересів боржника» знаходиться в іншому місці, ніж те, де боржник був
зареєстрований, а саме: 1) «критерій здійснення функцій головного офісу», який має
13
відповідати не просто формальному місцезнаходженню вищого органу управління
боржника, а вказувати на місце здійснення ефективного управління (наприклад,
прийняття управлінських рішень, здійснення контролю тощо); та 2) «критерій
об’єктивності та очевидності для третіх осіб», який має допомогти суддям
встановити, чи дійсно кредитори знали або могли знати про реальне
місцезнаходження «центру основних інтересів боржника» з доступної для них
інформації;
- твердження про те, що сьогодні в ЄС розвиток законодавства у сфері
транскордонної неспроможності свідчить про поступовий відхід від принципу
модифікованої універсальності, який вже більше 10 років діє в ЄС, до реалізації
принципу універсальності в його більш чистому вигляді. Це підтверджується
Пропозицією Європейського Парламенту та Європейської Комісії щодо внесення
змін до Регламенту Ради (ЄС) 1346/2000 про провадження у справах про
неспроможність (Proposal for a Regulation of the European Parliament and of the
Council Amending Council Regulation (EC) 1346/2000 on Insolvency Proceedings) щодо
надання суддям можливості відмовляти у порушенні неосновного (другорядного)
провадження, якщо задоволення вимог місцевих кредиторів не буде основною
метою порушення такого провадження та за умови «надання гарантій» з боку
керуючого основного іноземного провадження про те, що вимоги місцевих
кредиторів отримають не нижчий статус, ніж у випадку, коли було б порушено
неосновне провадження і застосовувалося б законодавство держави відкриття
неосновного провадження;
- аргументація щодо необхідності для цілей сприяння веденню іноземного
провадження, за умови відсутності паралельного місцевого провадження та, якщо не
буде підстав для порушення неосновного провадження, запровадження нової
категорії справ, підвідомчих господарським судам – справ про визнання іноземного
провадження, в межах яких було б можливо надавати судову допомогу у веденні
іноземного провадження. За допомогою такої категорії справ буде можливо сприяти
реалізації принципу модифікованої універсальності, зменшити витрати та час на
14
порушення і ведення повноцінної справи про банкрутство, що дало б змогу не
затягувати процес і сприяло б консолідації конкурсної маси та максимально
повному задоволенню вимог усіх кредиторів у єдиному провадженні.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів роботи. Основні
положення роботи можуть бути використані у навчальному процесі у вищих
навчальних закладах під час розробки навчальних посібників, підручників та
методичних матеріалів, а також викладання дисципліни «Міжнародне приватне
право» та в рамках англомовної програми «Транскордонне банкрутство».
Положення дисертації також мають практичне значення в силу запропонованих
конкретних пропозицій щодо вдосконалення законодавства України у сфері
регулювання відносин банкрутства, ускладнених іноземним елементом. Відповідно,
дані результати можуть бути використані у законодавчій діяльності для подальшого
вдосконалення законодавства України у сфері регулювання транскордонної
неспроможності (насамперед Закону України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом», Закону України «Про міжнародне
приватне право» тощо).
Особистий внесок здобувача. Наукові положення, висновки, рекомендації та
пропозиції сформульовано та обґрунтовано дисертантом самостійно, на підставі
особисто проведених досліджень, у результаті опрацювання та аналізу наукових і
нормативних джерел, а також практики правозастосування. Основні положення
дисертації відображені в 13 друкованих роботах.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки
дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного приватного права
Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені
Тараса Шевченка. Результати дослідження були представлені на п’яти науковопрактичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Від
громадянського суспільства – до правової держави» (Харківський національний
університет імені В. Н. Каразіна, 26–27 лютого 2010 р., м. Харків);
ХVIIІ Міжнародній науковій конференції студентів і молодих учених (Класичний
15
приватний університет, 22–23 квітня 2010 р., м. Запоріжжя); Міжнародній науковопрактичній Інтернет-конференції «Проблеми правотворчості очима науковців»
(9 лютого 2010 р., м. Тернопіль); Міжнародній науково-практичній конференції
«Розвиток правової системи України в умовах сьогодення» (16–17 лютого 2013 р.,
м. Донецьк); Міжнародній юридичній науково-практичній Інтернет-конференції
«Актуальна юриспруденція» – «Стратегія і тактика правових реформ: виклики
сучасності» (5 березня 2013 р., м. Київ). Тези всіх зазначених виступів опубліковано.
Публікації. Основні висновки та результати дослідження викладено у 13
публікаціях із зазначеної тематики, серед них: 7 наукових статей у фахових
періодичних виданнях України, 1 наукова стаття в іноземному фаховому виданні
англійською мовою і 5 тез доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданням
дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять десять
підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації
становить 188 сторінок, з них 168 сторінок основного тексту, список використаних
джерел налічує 174 найменування на 19 сторінках

Список литературы

ВИСНОВКИ
У висновках наведено теоретичне узагальнення та пропонується нове вирішення
наукової проблеми, пов’язаної з регулюванням відносин неспроможності з
іноземним елементом, що зводиться здебільшого до того, суд якої держави
компетентний порушити основне провадження, і як таке провадження визнати на
території інших держав з метою отримання судової допомоги та здійснення
співпраці у веденні іноземного провадження, або як координувати паралельні
провадження. Підсумками дослідження є, зокрема, такі положення:
1. Автором дисертаційного дослідження встановлено, що законодавство України у
сфері регулювання відносин неспроможності з іноземним елементом потребує
вдосконалення, оскільки запозичена у 2011 р. модель правового регулювання
транскордонної неспроможності, яка заснована на основі Типового Закону
ЮНСІТРАЛ 1997 р., була не досить коректно впроваджена у вітчизняне
законодавство, зокрема: встановлено дещо неправильний критерій для визначення
основного провадження у справі про банкрутство з іноземним елементом та
залишено незмінною норму про виключну підсудність справ про банкрутство з
іноземним елементом судам України стосовно вітчизняних боржників, що не дадуть
змоги реалізувати принцип модифікованої універсальності, який автором визначено
як найбільш оптимальний для ефективного регулювання відносин неспроможності з
іноземним елементом.
2. Виявлено, що у світі простежується загальна тенденція до запровадження
принципу модифікованої універсальності, що першочергово передбачає введення у
законодавство правової категорії «центр основних інтересів боржника» як
інструменту для реалізації даного принципу на практиці. Наразі, можна
констатувати, що ця правова категорія дає змогу порушити основне провадження у
справі про банкрутство з іноземним елементом стосовно боржника (вітчизняної або
іноземної юридичної особи), не обов’язково у державі його створення чи на підставі
критерію фізичного зв’язку («присутності») боржника на території певної держави,
166
а за іншим критерієм зв’язку боржника з певною державою – за критерієм
місцезнаходження «центру основних інтересів боржника», який може вказувати на
державу, де здійснюється управління та контроль за боржником. Така практика є
дуже поширеною в ЄС, коли, серед іншого, вирішується питання щодо регулювання
відносин неспроможності з іноземним елементом стосовно групи компаній, і є
доцільність ведення одного провадження стосовно усієї групи.
3. Враховуючи, що випадки транскордонної неспроможності найчастіше зводяться
до: 1) здійснення паралельних проваджень у справах про банкрутство стосовно
одного і того самого боржника на території різних держав; та 2) існування одного
провадження у справі про банкрутство з іноземним елементом на території певної
держави, – у будь-якому із цих випадків існує необхідність у визнанні іноземного
провадження на території іншої держави. У зв’язку з цим автор дослідження
запропонувала варіанти, які б, на її думку, дозволили найбільш оптимально
вирішувати питання про визнання іноземного провадження в Україні. У випадку
існування паралельних проваджень стосовно одного і того самого боржника –
питання про визнання іноземного провадження доцільно розглядати в межах
відкритого місцевого провадження у справі про банкрутство. У випадку порушеного
одного іноземного провадження, без існування місцевого провадження, питання про
визнання іноземного провадження необхідно розглядати в межах так званої
«спрощеної» категорії справ – справ про визнання іноземного провадження. При
цьому, другий випадок транскордонної неспроможності (тобто існування одного
провадження) автор дослідження ділить на дві підгрупи і стверджує про
необхідність відображення у законодавстві України цієї класифікації із визначенням
права, що підлягатиме застосуванню, а саме: а) визнання основного іноземного
провадження в межах справи про визнання іноземного провадження без подальшого
відкриття місцевого провадження у справі про банкрутство з іноземним елементом
(неосновне провадження) – із застосуванням іноземного права, яке регулюватиме
відносини неспроможності, наприклад, правових наслідків порушення провадження
у справі про банкрутство, передбачених у праві держави, де було порушено
іноземне провадження, за винятком певних випадків; б) визнання основного
167
іноземного провадження в межах справи про визнання іноземного провадження з
подальшим відкриттям місцевого провадження у справі про банкрутство з
іноземним елементом (неосновне провадження) – таке неосновне провадження буде
регулюватися правом України.
4. Доведено, що процедура визнання іноземного провадження є не тільки засобом
допуску керуючого іноземного провадження на територію іншої держави та
інструментом, за допомогою якого можна здійснювати співпрацю з органами іншої
держави та отримувати судову допомогу, а й механізмом уникнення порушення
повноцінного місцевого паралельного провадження у справі про банкрутство з
іноземним елементом, за умови введення у національне законодавство нової
категорії справ – справ про визнання іноземного провадження.
5. З метою встановлення єдиних стандартів автор дослідження пропонує ввести
правову категорію «центр основних інтересів боржника» у вітчизняне законодавство
як критерій для визначення основного провадження у справі про банкрутство з
іноземним елементом і передбачити положення про можливість та критерії для
«спростування правила презумпції» щодо місцезнаходження «центру основних
інтересів боржника», а саме:
- ч. 1 ст. 119 Розділу ІХ Закону України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом» доповнити наступним: «Презюмується,
що «центр основних інтересів боржника – юридичної особи» знаходиться у місці
реєстрації юридичної особи, за відсутності доказів протилежного.
Довести, що «центр основних інтересів боржника» знаходиться не у місці
(державі) реєстрації боржника – юридичної особи є можливим у випадку, коли
центральний орган управління та контролю за боржником знаходиться на
території іншої держави, ніж де боржник був зареєстрований, при цьому,
всебічний аналіз критеріїв, за допомогою яких можливо віднайти тісний зв'язок
боржника з певною державою, свідчить, що «центр основних інтересів боржника»
знаходиться на території іншої держави, ніж де було зареєстровано боржника.
Критерії, за допомогою яких можливо віднайти тісний зв’язок боржника з
певною державою:
168
1) «критерій здійснення функцій головного офісу» (звідки здійснюється
управління та контроль за боржником, де приймаються стратегічні рішення щодо
управління боржником та його фінансовими потоками, підбір персоналу тощо); та
2) «критерій об’єктивності та очевидності для третіх осіб» (встановлення
факту, що кредитори знали і їм було очевидно з доступної для них інформації, що
боржник тісно пов’язаний із територією іншої держави)», а отже:
- ч. 6 ст. 119 Розділу ІХ Закону України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом» видалити, натомість доповнити
ч. 1 ст. 119 визначенням терміну «основне провадження», виклавши його у такій
редакції: «основне провадження у справі про банкрутство боржника з іноземним
елементом – це провадження, яке здійснюється у державі, де знаходиться «центр
основних інтересів боржника».
6. Запропоновано ввести правову категорію «центр основних інтересів боржника» як
підставу для визначення виключної підсудності судам України справ про
банкрутство з іноземним елементом (основне провадження), а саме:
- ч. 7 ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» викласти у такій
редакції: «Суди України мають виключну підсудність у справах про банкрутство з
іноземним елементом, якщо «центр основних інтересів боржника» знаходиться на
території України (основне провадження)».
7. Пропонується п. 6 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України,
ч. 1 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом», які стосуються територіальної підсудності справ
господарському суду, доповнити другим реченням, а саме: «Справи про
банкрутство боржника – іноземної юридичної особи (основне провадження)
розглядаються господарським судом за місцезнаходженням «центру основних
інтересів боржника»: за місцезнаходженням органу управління та контролю,
філіалу чи представництва іноземного боржника на території України».
8. Запропоновано ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України,
яка стосується справ, підвідомчих господарським судам, доповнити новою
категорією справ та викласти таким чином: «Господарським судам підвідомчі […]
169
2. Справи про банкрутство (у тому числі з іноземним елементом) та справи про
визнання іноземного провадження».
9. Визнаючи необхідність у якнайшвидшому вдосконаленні чинного законодавства
України у сфері регулювання транскордонної неспроможності і внесенні
поодиноких змін, автор вбачає створення у майбутньому окремого закону як
найкращий варіант існування норм, які б регулювали відносини неспроможності з
іноземним елементом.