ПРАВОВИЙ СТАТУС ДИПЛОМАТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП
3
РОЗДІЛ І
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПОСТІЙНОГО ДИПЛОМАТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА: 13
1.1. Правовий статус постійних дипломатичних представництв в науці міжнародного права 13
1.2. Становлення та сучасний стан міжнародно-правового регулювання діяльності дипломатичних представництв 21
1.3. Система національного законодавства України в сфері діяльності постійних дипломатичних представництв 31
Висновки до першого розділу 41

РОЗДІЛ ІІ
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОСТІЙНОГО ДИПЛОМАТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА: 45
2.1. Встановлення дипломатичних відносин та заснування дипломатичних представництв 45
2.2. Функціональні завдання дипломатичного представництва та засоби їх здійснення 57
2.3. Структура та персонал дипломатичного представництва. Дипломатичний корпус 79
2.4.Особливості організації внутрішньої роботи дипломатичного представництва 93
Висновки до другого розділу 103
РОЗДІЛ ІІІ
ПРАВОВИЙ СТАТУС СПІВРОБІТНИКІВ ДИПЛОМАТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ: 107
3.1. Поняття дипломатичних привілеїв та імунітетів. Теорії їх походження 107
3.2. Привілеї та імунітети дипломатичного представництва як органу акредитуючої держави 118
3.3. Привілеї та імунітети співробітників дипломатичного представництва 135
3.4. Особливості юридичної відповідальності дипломатичних агентів на території держави перебування 159
Висновки до третього розділу 167
ВИСНОВКИ 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 179

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з визначальних тенденцій розвитку світової цивілізації на сучасному етапі є глобалізація, концепція якої базується на інтеграційній економічній, культурологічній, екологічній, демографічній цілісності та взаємозалежності людського суспільства. Вирішення глобальних проблем людства сьогодні неможливо без тісної співпраці на всіх рівнях, в першу чергу – на міждержавному.
Основною формою встановлення та підтримання офіційних відносин між державами відповідно до норм міжнародного права і практики міжнародного співробітництва є дипломатичні відносини, покликані сприяти розвитку дружніх стосунків між державами, забезпечувати мир, дружбу та безпеку народів. Встановлення та розвиток дипломатичних відносин між державами та іншими суб’єктами міжнародного права забезпечується цілою гамою засобів, з дотриманням напрацьованих світовим співтовариством норм і принципів міжнародного права. А їх втілення в життя забезпечується з допомогою різного роду інституційних механізмів. Одним із найбільш важливих серед них є дипломатичні представництва – постійні органи зовнішніх зносин держави, що знаходяться на території іншої держави. Дипломатичні представництва, виступаючи від імені держави, що їх заснувала, мають широкі повноваження в усіх політичних та інших питаннях, що виникають у міждержавних взаєминах.
Для України роль і значення дипломатичних представництв на сучасному етапі особливо підвищується в зв’язку з активізацією процесів європейської та євроатлантичної інтеграції, а також в контексті реалізації власних інтересів розбудови демократичної правової держави, в тому числі в зовнішньополітичній сфері.
Правове регулювання функціонування дипломатичних представництв здійснюється нормами як міжнародного, так і національного права.
Загальний правовий статус дипломатичних представництв, права та обов'язки їх співробітників визначаються кодифікованими нормами міжнародного дипломатичного права. Основним міжнародним договором, який регулює дипломатичні відносини, є Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року (далі - КДЗ). До інших міжнародних договорів, які також мають регулятивний вплив на дипломатичні відносини, належать: Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року, Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, 1973 р. та деякі інші.
Міжнародне дипломатичне право створювалось в часи відсутності міжнародних інститутів, які були б здатні забезпечити його функціонування. Міжнародно-правовий аспект регулювання відповідних відносин традиційно носив саморегулюючий, координаційний характер, і лише останнім часом в зв’язку з появою наднаціональних органів Європейського Союзу, як стверджується в літературі, він почав набувати ознак субординаційного процесу. При цьому відзначається, що внутрішньодержавний аспект регулювання дипломатичних відносин у свою чергу має спрямованість на реалізацію норм дипломатичного права через державні органи і регулюється національним правом.
Майже півсторіччя, що минуло з часів прийняття основного міжнародно-правового акта, яким регулюється діяльність дипломатичних представництв, поставило нові завдання перед теорією та практикою організації та функціонування дипломатичних представництв, зокрема, в зв’язку з необхідністю впорядкування правового статусу цих органів та правового положення їх працівників, вдосконалення деяких функцій дипломатичних представництв, забезпечення безпеки їх діяльності тощо. Звертає на себе увагу зростаюча невідповідність правового регулювання відповідних відносин новим геополітичним, економічним та соціальним змінам у світі. Актуальність теми зумовлена всезростаючим тяжінням до вирішення питань між суб'єктами міжнародного права виключно дипломатичними шляхами; наявністю «білих плям» в законодавстві, що регулює дипломатичні відносини і в деяких випадках стає перепоною на шляху реалізації законних прав суб'єктами дипломатичного права; важливістю приведення національного законодавства України, що регулює дипломатичні відносини, у відповідність з міжнародним правом. Потребує вдосконалення також законодавство, що регулює питання охорони дипломатичного представництва з урахуванням всезростаючої терористичної загрози. Почуття незахищеності з боку держави перебування не дає можливості дипломатичному представництву повністю та якісно реалізовувати поставлені перед ним завдання, а через це страждають інтереси держави, яку представляє посольство чи місія, створюються дискомфортні умови життєдіяльності їх працівників. Вирішення цих та інших питань вимагає комплексного наукового дослідження. Водночас слід констатувати, що в сучасній вітчизняній науці міжнародного права не приділяється достатньої уваги відповідним проблемам.
Теоретичною основою дослідження стали наукові праці таких вітчизняних вчених, як І.П. Бліщенко, В.Г. Буткевич, Б.І. Гуменюк, В.Н. Денисов, Ю.Г. Дьомін, В.О. Зорін, Д.Б. Левін, І.І. Лукашук, В.М. Репецький, К.К. Сандровський, Г.І. Тункін. Крім того, в роботі автор спирається на науковий доробок інших дослідників відповідної проблематики, зокрема М.О. Баймуратова, Г.Л. Боброва, В.В. Блажея, В.М. Дурденевського, Г.С. Зикова, В.Г. Кардашева, О.А. Ковальова, М.І. Лазарєва, А.П. Мовчана, Ф.Ф. Молочкова, Б.А. Нечитайла, Л.В. Павлової, В.І. Попова, В.А. Романова, Г.Д. Руденка, О.П. Селянінова та інших. Водночас в дисертації використані праці таких зарубіжних вчених, як Г. Гроцій, Р.П. Барстон, Л. Дембінські, К.Е.Джоргенсен, Б.С. Мурті, Л. Оппенгейм, М. Харді та інші.
Однак незважаючи на наявність певних досліджень з даної проблематики, існує виражена недостатність комплексного аналізу ключових питань дипломатичного права з урахуванням останніх правових, а також політичних, економічних та глобально-трансформаційних змін у суспільстві.
Наукові дослідження проблем правового статусу дипломатичних представництв повинні передувати практичній адаптації норм національного права до системи міжнародного права.
Робоча гіпотеза даного дослідження виходить з того, що основним зовнішньополітичним курсом України є інтеграція до таких світових інтеграційних структур, як ЄС та НАТО. Перебіг цього процесу, його тривалість та якісний рівень значною мірою залежать від «мови» та засобів міждержавного спілкування, в першу чергу на дипломатичному рівні, що потребує розвитку як міжнародного дипломатичного права, так і послідовної імплементації його норм до національного законодавства України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі науки конституційного права. Дисертація виконана як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема, програми «Стратегія розвитку законодавства України» (Державний реєстраційний номер 0103U007975).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є підвищення ефективності регулювання правового статусу дипломатичних представництв шляхом усунення прогалин у міжнародному праві та національному законодавстві України, узгодження національного законодавства України в сфері дипломатичних відносин з міжнародним правом.
Для досягнення зазначеної мети перед дослідженням поставлено такі завдання:
• сформулювати бачення сутності права зовнішніх зносин, та дипломатичного права як його частини;
• визначити сучасний стан розробленості в науковій літературі питань правового статусу дипломатичних представництв;
• визначити місце національного дипломатичного права в системі права України;
• охарактеризувати роль дипломатичного права у сучасних світових глобалізаційних процесах та його вплив на процеси, пов'язані з євроінтеграцією України;
• дослідити регулююче значення основних міжнародних конвенцій, які встановлюють правовий статус дипломатичних представництв;
• виявити основні прогалини в дипломатичному праві, особливо в тій частині, що стосується привілеїв та імунітетів дипломатичних співробітників та запропонувати шляхи їх усунення;
• вивчити можливість та доцільність нормативного закріплення та практичного впровадження інституту відповідальності співробітників дипломатичного представництва за скоєні правопорушення на території держави перебування;
• розглянути особливості організації та діяльності українських дипломатичних представництв у сучасних умовах;
• сформулювати рекомендації щодо вдосконалення міжнародно-правових актів, спрямованого на вирішення поставлених проблем;
• визначити шляхи підвищення ефективності законодавства України в сфері регулювання зовнішніх зносин.
Об’єктом дослідження є врегульовані нормами міжнародного права та національного законодавства суспільні відносини у сфері організації та діяльності дипломатичних представництв.
Предметом дослідження є акти міжнародного права та національного законодавства з питань організації та діяльності дипломатичних представництв, практика їх застосування, праці вітчизняних та зарубіжних науковців з даного питання.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є загальнофілософський діалектичний метод, за допомогою якого право дипломатичних зносин розглядається як структура, що розвивається динамічно. Дисертаційне дослідження побудоване на принципі методологічного плюралізму, що обумовило використання широкого спектру наукових методів і підходів при аналізі проблематики правового статусу дипломатичних представництв. Автором у першу чергу використовувалися загальнонаукові методи дослідження, а саме: формально-логічний, системного аналізу, структурно-функціональний, прогностичний та інші.
Так, формально-логічний метод покладений в основу побудови структури дисертаційного дослідження, визначення його основних елементів та взаємодії між ними. Метод системного аналізу забезпечив сприйняття дипломатичних представництв як цілісного об’єкта пізнання, дозволив розглянути їх організацію та діяльність в становленні та взаємодії з іншими правовими інститутами. Структурно-функціональний метод дозволив прослідкувати правовий зв’язок між функціями та структурою дипломатичних представництв та його відображення в міжнародному праві та національному законодавстві України. На основі методу прогнозування розроблені рекомендації та пропозиції щодо подальших напрямків розвитку правового статусу дипломатичних представництв, сформульовані перспективні підходи до реформування вітчизняного законодавства в сфері права дипломатичних відносин.
Крім загальнонаукових методів у дисертації широко використані спеціальні юридичні методи наукового пізнання: формально-юридичний, метод компаративного (порівняльного) правознавства, історико-правовий, емпіричний та інші. За допомогою формально-юридичного методу проаналізований зміст міжнародно-правових актів, що регулюють дипломатичні відносини і здійснено дослідження їхньої імплементації до національного законодавства. За допомогою порівняльно-правового методу досліджується ефективність правового регулювання відносин щодо дипломатичних представництв в їх порівнянні з аналогічними інститутами інших держав та інтеграційних утворень. В окремих частинах роботи дисертант також спирається на соціологічний метод дослідження, що дозволяє дослідити проблему з використанням даних конкретно-соціологічних досліджень.
На основі емпіричного методу в дисертації наводяться практичні приклади, а також узагальнені дані, що мають достатню доказову силу та висвітлюють окремі особливості проблеми дослідження в той або інший період часу, у тій або іншій країні або у світовому масштабі.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці в нових геополітичних умовах і на основі системного підходу проведено дослідження питань теорії та практики правового статусу дипломатичного представництва. Вперше:
визначено, що правова природа та регулюючий вплив міжнародних договорів (конвенцій, угод тощо) на дипломатичні відносини є ключовим системоутворюючим елементом дипломатичного права, оскільки не лише вимагає імплементації своїх норм до національних систем права, а через таку імплементацію сприяє гармонізації відповідних правових норм різних національних систем права між собою;
виявлено правовий зв’язок «білих плям» та недоліків у наявній міжнародно-правовій базі та в національному дипломатичному законодавстві з виконанням співробітниками дипломатичної установи своїх функціональних обов'язків;
установлено, що в Україні на конституційному рівні ще не створено належної правової бази для забезпечення виконання державою своїх міжнародно-правових зобов’язань на рівні примату міжнародного права над національним як правової передумови забезпечення дотримання Україною принципу pacta sunt servanda у цій сфері;
доведено, що імплементація Україною норм міжнародного права в національне законодавство має ряд системних недоліків, обумовлених головним чином відсутністю нормативно-визначеної концептуальної основи такої імплементації та вузьковідомчим підходом до правового регулювання міжнародних відносин та визначені основні напрямки підвищення ефективності функціонування українських дипломатичних представництв;
на основі проведеного аналізу законодавства України, яке регулює діяльність органів зовнішніх зносин, визначені напрямки його адаптації до міжнародних та європейських норм дипломатичного права з урахуванням активної зовнішньої політики України;
запропоновано шляхи вирішення низки правових проблем стосовно забезпечення дипломатичних представництв відповідними приміщеннями та набуття цими приміщеннями дипломатичного статусу, стосовно перевірки технічними засобами дипломатичної пошти, що перетинає державний кордон та ін.
Дістало подальшого розвитку:
положення про те, що специфіка правового статусу дипломатичного представництва як закордонного органу держави передбачає необхідність збалансованого узгодження в регулюванні відповідних відносин норм міжнародного права, національного законодавства акредитуючої держави, а також врахування особливостей законодавства держави перебування.
Внесено наступні пропозиції:
запропоновано зміни до Віденської конвенції про дипломатичні зносини (далі в тексті – КДЗ) в частині:
- посилення гарантій недоторканості дипломатичного представництва, формування механізму відшкодування шкоди дипломатичному представництву з боку держави перебування;
- закріплення механізму доступу органів держави перебування на територію дипломатичного представництва за виняткових обставин;
- формування інституту відповідальності дипломатичних співробітників за протиправні діяння, які виходять за межі їх компетенції та дипломатичного статусу.
сформульовано пропозицію щодо змін до Кримінального кодексу України з метою посилення кримінально-правових гарантій забезпечення безпеки представників іноземних держав.
Практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю та новизною піднятих проблем, орієнтованістю на вдосконалення міжнародної договірно-правової та вітчизняної нормативно-правової бази в сфері права зовнішніх зносин, зокрема, дипломатичного. Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в системному та комплексному осмисленні правового статусу дипломатичного представництва в умовах глобалізації, частковому заповненні прогалин у теорії правового регулювання діяльності Посольства як основного виду серед інших представництв.
Практичні висновки та рекомендації, що містяться в роботі, можуть бути використані:
• у практичній діяльності органів виконавчої влади, що відповідають за розробку та застосування заходів по реалізації завдань, спрямованих на євроінтеграцію України, а також дипломатичних представництв України за кордоном;
• при підготовці законодавчих та підзаконних актів України у сфері регулювання зовнішніх зносин, зокрема, дипломатичних відносин;
• при підготовці навчальних програм, методичних та інших матеріалів з курсу міжнародного права, спецкурсу права зовнішніх зносин.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України. Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції доповідались на науково-практичних конференції конференціях, зокрема, на міжнародному науковому симпозіумі-круглому столі «Євроатлантична безпека – нові виклики» (м. Київ, 29 листопада 2006 року), де дисертант виступив з доповіддю «Роль дипломатичних представництв в укріпленні та розширенні співробітництва з державами-членами НАТО».
Публікації. Основні положення та теоретичні висновки автора знайшли відображення в 4 статтях у фахових виданнях та тезах доповідей і наукового повідомлення на міжнародному симпозіумі.
Структура дисертації та її зміст підпорядковані меті та завданням дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, розбитих на 10 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (229 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 198 стор., з яких 18 стор. – список використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Ураховуючи стрімкий розвиток міждержавних відносин, виникнення нових потреб держав у більш інтенсивному міжнародному спілкуванні, а також ті геополітичні зміни, які відбулися протягом останніх 17 років, дипломатичне представництво як орган відповідної держави повинен зазнати відповідних якісних змін. Разом з тим зміни повинні стосуватись не лише самого дипломатичного представництва, але й міжнародно-правового та національного регулювання кожної окремої держави. Саме з урахуванням змін у світовій геополітичній системі, враховуючи необхідність відповідних якісних змін у функціонуванні українських дипломатичних представництв, їх ролі на міжнародній арені, а також досягнення необхідних результатів у забезпеченні процесу подальшої євроінтеграції України, проведене в дисертаційної роботі дослідження дало змогу зробити такі основні висновки:

1. Стан дослідження питання правового статусу дипломатичних представництв у науці міжнародного права вказує на наявність певних «білих плям» в теорії дипломатичного права. Зокрема, не існує єдиного погляду на доцільність застосування терміну «право зовнішніх зносин» і виділення відповідної сукупності правових норм в окрему галузь міжнародного публічного права, із виділенням в її структурі підгалузей дипломатичного права, консульського права, права спеціальних місій та дипломатичного права міжнародних організацій. Часто до дипломатичного права включається право спеціальних місій, хоча відповідна група правових норм є кодифікованою окремо від норм дипломатичного права. В роботі виборюється точка зору необхідності визначення «права зовнішніх зносин» як галузі, до якої на правах підгалузі входить дипломатичне право.
2. Дослідження з питань правового статусу дипломатичних представництв традиційно характеризуються однобічним підходом до розкриття проблеми. Зокрема, відсутній порівняльний аналіз співвідношення міжнародного права з національним щодо регулювання функціонування дипломатичного представництва. У дослідженні проведено порівняння норм міжнародного права з нормами внутрішньодержавного права України в частині, що стосується правового статусу дипломатичних представництв, виявлені суперечності та неузгодженості між ними та окреслено шляхи їх подолання..
3. Визначено необхідність поділу міжнародно-правових інструментів регулювання правового статусу дипломатичних представництв на основні та допоміжні. До основних слід віднести КДЗ, а до допоміжних, зокрема, Конвенцію про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, 1973 р.
4. Розкривається роль Комісії ООН з міжнародного права в кодифікації норм дипломатичного права з метою дослідження природи норм дипломатичного права та процесу їх переходу від неписаної форми до формально-вираженої.
5. На основі аналізу процесу розроблення та підписання КДЗ доводиться, що вона мала велике значення для науки міжнародного права, адже дозволила досліджувати дипломатичне право, зокрема, правовий статус дипломатичних представництв в якості певної зведеної системи, що, в свою чергу, створило передумови для виділення окремих підгалузей права зовнішніх зносин.
6. КДЗ є обов'язковою до виконання усіма державами-суб'єктами міжнародного права, які її ратифікували. Крім того, враховуючи що КДЗ містить загальні принципи міжнародного права, які за своєю сутністю є обов’язковими для виконання усіма державами, можна говорити про обумовленість загальнообов’язковості норм КДЗ не тільки ратифікацією Конвенції.
7. З урахуванням практики міждержавних відносин визначено необхідність доповнення КДЗ нормами, які б не лише констатували порядок дій у певних ситуаціях, але й містили б чітко окреслену процедуру реалізації, що, в свою чергу, сприяло б уникненню непорозумінь між різними державами-учасницями КДЗ та формуванню одноманітної практики застосування Конвенції. Як приклад – чітко визначена процедура оголошення дипломатичного агента persona non grata у разі порушення ним законів країни перебування.
8. Вбачається за необхідне доповнення КДЗ окремими нормами, які б передбачали посилений захист дипломатичних представництв та їх співробітників на території країни перебування з урахуванням певних особливостей регіону, у якому знаходиться представництво. Особлива увага має звертатися на захищеність дипломатичних представництв від загрози з боку терористичних організацій та злочинних угруповань.
9. На основі аналізу нормативної бази робиться висновок, що питанню забезпечення приміщеннями дипломатичних представництв України за кордоном приділяється велика увага. Проте, незважаючи на чітке нормативне закріплення порядку оренди та придбання приміщень для дипломатичних представництв, існує нагальна необхідність детальної юридичної регламентації для забезпечення максимально можливого рівня їх безпеки. Така необхідність підкріплюється зростанням кількості протиправних посягань з боку терористичних та інших злочинних організацій.
10. Аналіз норм КДЗ у частині, що регулює питання заснування дипломатичного представництва, вказує на певні недоліки. Не визначено, з якого часу, у разі оренди дипломатичним представництвом будівлі для своїх офіційних цілей, воно набуває правового статусу «приміщення представництва». Вважаємо, що врегулювання даного питання можливо шляхом введення норми в КДЗ, яка б чітко передбачала, що в разі оренди будівлі для офіційних цілей іноземного дипломатичного представництва воно набуває статусу «приміщення дипломатичного представництва» одразу після підписання договору оренди та виконання внутрішньодержавних процедур його засвідчення в державних органах країни перебування. Саме з цього моменту виникає зобов'язання держави перебування забезпечувати охорону такого представництва.
11. У результаті аналізу функцій дипломатичного представництва виявляється, що КДЗ потребує внесення уточнень, зокрема в частині регулювання інформаційної функції. Вважаємо за необхідне включити до КДЗ ті засоби збору інформації, які є законними і мають бути дозволені у всіх країнах. Така норма надасть можливість уникнути обвинувачень дипломатичних агентів в шпіонажі з боку країни перебування.
12. На основі аналізу норм КДЗ, а також практики їх застосування державами, робиться висновок про необхідність введення до КДЗ норм, які б чітко визначали мінімум заходів з боку держави перебування щодо забезпечення охорони вільних зносин представництва.
13. Визначені легальні способи збору інформації в країні перебування та обґрунтовано пропозицію щодо їх включення в окремий факультативний протокол до КДЗ з метою надання таким засобам характеру загальноприйнятих.
14. Оскільки з положень КДЗ випливає, що держава перебування або третя держава, через яку транзитом прямує дипломатична пошта у супроводженні дипломатичного кур'єра, не можуть ані оглянути, ані перевірити вміст цієї пошти, держава перебування фактично втрачає можливість захистити себе від вивезення, наприклад, речей, які мають історичну цінність або речей, які заборонені до ввозу чи вивозу. Враховуючи зростаючі загрози з боку терористичних організацій, з метою забезпечення безпеки авіаційних перевезень, вбачається за необхідне доповнити КДЗ нормою, яка б передбачала можливість відповідних органів країни перебування констатувати на кордоні, що дипломатична пошта не містить нічого забороненого для перевезення. У будь-якому разі органи держави перебування не мають права знайомитись зі змістом документів, які містяться в дипломатичній пошті. У зв’язку з цим робиться наголос на необхідності застосування технічних засобів, здатних контролювати вміст дипломатичної пошти на предмети, ввіз чи вивіз яких з країни перебування заборонений. При цьому обов’язковою умовою є унеможливлення ознайомлення з документальними матеріалами диппошти.
15. На основі практики іноземних органів зовнішніх зносин робиться висновок про необхідність анулювання дипломатичних рангів у системі МЗС України, оскільки такі ранги сприяють поширенню нерівноправності серед співробітників МЗС України, але не виконують ніякої дисциплінуючої функції. У зв'язку з тим, що МЗС України є суто цивільною установою, то вважається за необхідне залишити за співробітниками МЗС України лише ранги державних службовців.
16. Незважаючи на певну критику доцільності існування торговельно-економічних місій у складі дипломатичних представництв України, підтримується необхідність їх подальшого включення до представництв, оскільки завдяки цим місіям підвищується якість виконання завдань, які стоять перед дипломатичним представництвом у цілому, а також можливість уточнення вихідної інформації.
17. З урахуванням всезростаючої кадрової проблеми в МЗС України, виникає необхідність перегляду принципів підготовки майбутніх дипломатів. Зокрема, запропоновано поєднання принципів загальності та спеціалізації в професійній підготовці майбутньої еліти дипломатів. Доведено необхідність створення навчальних закладів, які стали б наступними після Дипломатичної академії при МЗС України ланками в підготовці співробітників МЗС України як менеджерів вищого рівня.
18. На основі проведеного аналізу практичної діяльності дипломатичних представництв робиться висновок щодо наявності двох напрямків оптимізації їх роботи: 1) підвищення ефективності управління дипломатичним та адміністративно-технічним персоналом дипломатичного представництва; 2) оптимізація отримання, обробки, передачі інформації. У першому випадку оптимізація має відбуватись шляхом урахування нових життєвих реалій, зокрема, через застосування нових мотиваційних пропозицій для співробітників, а також через застосування психолого-педагогічних методів, спрямованих на укріплення морально-психологічного клімату в колективі представництва. Другий напрямок оптимізації має забезпечуватись шляхом використання сучасної оргтехніки, а також професійною підготовкою співробітників дипломатичного представництва до використання нових технічних засобів.
19. У зв'язку з тим, що на державі перебування лежить обов'язок уживати заходів з попередження та припинення будь-яких дій з боку фізичних та (або) юридичних осіб, здатних такими діями в будь-якій формі спричинити збитків приміщенню дипломатичного представництва, вбачається за необхідне доповнити ст. 22 КДЗ пунктом 4 такого змісту:
«На відповідні органи держави перебування покладається обов’язок вжиття усіх можливих заходів із забезпечення недоторканності дипломатичного представництва. У разі нанесення будь-яких збитків дипломатичному представництву з вини держави перебування, внаслідок її недбалого ставлення до обов’язків по захисту представництва, така держава повинна відшкодувати ці збитки в повному обсязі».
20. Аналіз п.1 ст. 22 КДЗ виявляє, що положення про те, що органи держави перебування не мають права вступати в приміщення дипломатичного представництва, не враховує інтересів країни перебування. Цілком можливо виникнення ситуацій, коли дипломатичне представництво може спричинити збитки майну держави перебування, наприклад, під час горіння. У такому випадку органи держави перебування повинні діяти як за форс-мажорних обставин. У зв’язку із цим уважається за доцільне доповнити п. 1 ст. 22 КДЗ нормою такого змісту: «У виняткових випадках та виключно з метою нейтралізації загрози життю та здоров’ю людей, розташованим поряд з дипломатичним представництвом будівлям (реальна можливість займання, вибуху тощо), за умови неспроможності співробітників дипломатичного представництва нейтралізувати такі загрози своїми силами, органам держави перебування надається право доступу до приміщення дипломатичного представництва».
21. На основі аналізу сучасної світової геополітичної ситуації робиться висновок про неможливість подальшої ефективної роботи дипломатичних представництв на території окремих держав в разі продовження зростання масштабів світового тероризму. Гарантії забезпечення недоторканності приміщень дипломатичних представництв та його співробітників буде дотримано лише в тому разі, коли самі дипломатичні представництва, використовуючи усі законні невійськові засоби дипломатії, будуть сприяти ліквідації такого негативного наслідку глобалізації, як тероризм.
22. Зроблено висновок про необхідність нормативного врегулювання на двосторонньому рівні функціонування внутрішньої охорони дипломатичного представництва з числа громадян акредитуючої держави.
23. Оскільки КДЗ передбачає звільнення дипломатичного агента від цивільної юрисдикції держави перебування з певними обмеженнями, важливого значення набуває вирішення питання, коли саме дипломатичний агент виступає офіційно, а коли ні. Оскільки КДЗ не дає відповіді на таке питання, вважається за необхідне доповнити її статтею такого змісту: «Дипломатичний агент не вважається таким, що перебуває в стані виконання своїх службових обов’язків, якщо виконувана ним робота не має ніякого відношення до офіційної діяльності представництва на території держави перебування».
24. На основі аналізу підвищеної загрози нанесення шкоди представникам іноземної держави, які перебувають в Україні, а також можливості вчинення злочинів проти осіб та установ, що мають міжнародний захист, ураховуючи необхідність посилення гарантій недоторканності дипломатичних представництв та його співробітників, уважається за необхідне внести зміни до ст. 443 Кримінального кодексу України й доповнити її пунктом 2 такого змісту: «Погроза вбивством представника іноземної держави, незалежно від мети його перебування на території України, а також незалежно від наявності дипломатичних відносин України з державою, громадянином або підданим якої є потерпілий, карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років».
25. На основі узагальнення практики робиться висновок про необхідність внесення відповідних змін до КДЗ з метою обмеження дипломатичного імунітету від адміністративної відповідальності у випадках навмисного порушення співробітниками іноземного диппредставництва правил дорожнього руху в країні перебування.
26. Ураховуючи проведений аналіз норм КДЗ, які передбачають відповідальність дипломатичного агента за скоєне правопорушення на території країни перебування, яке фактично наносить шкоду державі акредитації, вбачається за необхідне доповнити КДЗ статтею такого змісту: «У разі скоєння дипломатичним агентом діяння, за яке передбачено юридичну відповідальність згідно з чинним законодавством держави перебування, якщо це діяння виходить за межі офіційного статусу дипломата та за рамки його компетенції та пов'язане з його комерційною діяльністю або майновими правами, на дипломата не поширюється імунітет від юрисдикції держави перебування».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александров С. Новая Венская конвенция по дипломатическому праву // Международная жизнь. – 1975.-№ 7.
2. Андреев С. Дипломатические представительства // Международная жизнь. – 1986.-№ 3.
3. Андреев С. Дипломатические привилегии и иммунитеты // Международная жизнь. – 1986.- № 6.
4. Антонович М.М. Міжнародне публічне право: Навч. посіб.– К.: Видавничий дім «КМ Акдемія», «Алерта», 2003. – 308 с.
5. Бажанов Е.П. Актуальные проблемы международных отношений: в трех томах –М., 2002. – Т. 1.
6. Баймуратов М.А. Международное публичное право. – К.: Истина, 2004. – 552 с.
7. Баймуратов М.А. Проблема международной правосубъектности органов местного самоуправления. – Одесса.: АО Бахва, 1996. – 128 с.
8. Барулин П.Г. Статус дипломатической почты и дипломатического курьера // Советский ежегодник международного права, 1983. – М., 1984.
9. Берридж Дж. Р. и Джеймс Аллан. Словарь по дипломатии. Хаундсмилл, Палгрейв, 2001.
10. Білорус І.О. Теорія та практика розширення правового статусу та обсягу правосуб'єктності сучасних суб'єктів міжнародного права // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2005. - № 5-6.
11. Блажей В. В. Правові засади організації дипломатичної служби України // Науковий вісник дипломатичної академії України. – 1998. – Вип. 1.
12. Блищенко И.П., Дурденевский В.Н. Дипломатическое и консульское право. – М.: Институт международных отношений, 1962. – 480 с.
13. Блищенко И.П. Современное дипломатическое право дипломатия ad hoc. – М.: ВДШ, 1964.
14. Блищенко И.П., Жданов Н.В. Принцип неприкосновенности дипломатического агента // Советский ежегодник международного права, 1973. – М., 1975.
15. Блищенко И.П. Дипломатическое право. – М.: Высшая школа, 1990. – 288 с.
16. Блябин В.Г. Некоторые вопросы толкования современной международно-правовой доктриной норм международного права, регулирующих дипломатические привилегии и иммунитеты // Советский ежегодник международного права, 1985. – М., 1986.
17. Бобров Р.Л. Основные проблемы теории международного права. – М.: Наука, 1974. – 272 с.
18. Борунков А. Глава дипломатического представительства // Человек и закон. – 1978. - № 4.
19. Борунков А. Дипломатический корпус // Человек и закон. – 1979. - № 7.
20. Буриан А.Д. Введение в дипломатическую практику. – Arc, 2001.
21. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.
22. Внешнеполитическая информация и современная дипломатия / отв. ред. и сост. д-р ист. наук, проф. Ю.Б. Кашлев. Дипломатическая академия МИД России. – М., 2001.
23. Войцехович А. М. О понятии института права убежища // Советское государство и право. – 1981. - №4. - с. 95-99.
24. Воронин А. О совершенствовании стиля и методов дипломатии // Международная жизнь. – 1987. - № 8.
25. Воронцов Г. А. Правила процедуры в многосторонней дипломатии. – М.: Международные отношения, 1986. – 444 с.
26. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року. // Українська РСР на міжнародній арені. – К., 1963.
27. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року // Парламентське видавництво. – К., 2002.
28. Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. – М., 1976.
29. Галенская Л.Н. Право убежища (международно-правовые вопросы). – М.: Международные отношения, 1968. – 128 с.
30. Геворгян К. Дипломатические привилегии и иммунитеты // Международная жизнь. – 1977 - № 6.
31. Геновски М. Лекции по дипломатическо и консульско право и дипломатически протокол. – София, 1971.
32. Горбачев М.С. и др. Грани глобализации: трудные вопросы современного развития. – М.: Альпина Паблишер, 2003. – 592 с.
33. Гроций Г. О праве войны и мира.– М.: Госюриздат, 1956.
34. Гуменюк Б. І. Структура та персонал дипломатичного представництва. Дипломатичний корпус // Політика і час. – 1997. - № 7.
35. Гуменюк Б. І. Дипломатичні привілеї та імунітети // Політика і час. – 1997. - № 3.
36. Гуменюк Б.І. Встановлення дипломатичних відносин, відкриття дипломатичних представництв, припинення дипломатичної місії// Політика і час. – 1997. - № 5-6.
37. Гуменюк Б.І. Торговельні представництва в сучасній дипломатичній практиці // Політика і час. – 1997. - № 9.
38. Гуменюк Б.І. Спеціальні місії як форма дипломатії // Політика і час. – 1997. - № 11.
39. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби. – К.: Либідь, 1998. – 247 с.
40. Гуменюк Б.І. Кадры для внешней политики Украины 3-го тысячелетия // Материалы российско-украинского круглого стола
41. Гуменюк Б.І., Щерба О.В. Сучасна дипломатична служба. – К.: Либідь, 2001. – 255 с.
42. Демин Ю.Г. О проблеме служебного иммунитета в международном праве // Советский ежегодник международного права, 1988. – М., 1989.
43. Демин Ю.Г. Статус дипломатических представительств и их персонала. – М., 1995.
44. Дипломатическая служба: учеб.пособие / под ред. А.В. Торкунова. М., 2002.
45. Дипломатический словарь: В 3-х томах / под ред. А.А. Громыко – М.: Наука, 1986. – 422 с.
46. Дипломатія сучасної України. – К., 1997. – 83 с.
47. Документ ООН A/CN. 4/245, 1971, 23 Арч., Р. 150.
48. Документ ООН А/47/277 от 17 июня 1992 г. Генеральная Ассамблея ООН.
49. Документ ООН А/53/170 от 10 июля 1998 г. Генеральная Ассамблея ООН.
50. Дроздова Л.П. Роль дипломатии в международном сотрудничестве // Томский ун-т. Сб. науч. студ. работ. – Томск, 1973.
51. Дурденевский В.Н., Блищенко И.П. Понятие дипломатического иммунитета // Изв. Вузов. Правоведение. – 1962. - № 4.
52. Евгеньева Е. Дуайен дипломатического корпуса // Международная жизнь. – 1978. - № 4.
53. Європейська конвенція по боротьбі з тероризмом від 27 січня 1977 року // Действующее международное право: в трех томах – М., 1997. – т. 1.
54. Закон України «Про Державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації» від 20.02.2003 р. // Відомості Верховної Ради України від 25.04.2003 – 2003 р., № 17, ст. 140.
55. Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 28.12.1993 - 1993 р., № 52, ст. 490.
56. Закон України «Про дипломатичні ранги України» від 28.11.2002 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 24.01.2003 - 2003 р., № 4, стаття 30.
57. Закон України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 01.02.2002 - 2002 р., № 5, стаття 29.
58. Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 16.04.1991 - 1991 р., № 16, ст. 198.
59. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 р. // Голос України вiд 30.03.1994 р.
60. Закон України «Про Службу зовнішньої розвідки України» від 01.12. 2005 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 24.02.2006 - 2006 р., № 8, ст. 94.
61. Заллет Р. Дипломатическая служба. – М., 1956.
62. Захарова Н.В. Индивид – субъект международного права // Советское государство и право. – 1989. - №11.
63. Зонова Т.В. Дипломатия в условиях европейской интеграции и регионализации // Мир и Россия на пороге XXI в. – М., 2001.
64. Зорин В.А. Основы дипломатической службы. – М., 1977. – 368 с.
65. Зыков Г.С., Короленко А.С. Основы дипломатической практики. – М., 1978.
66. Ильин М.В. Суверенитет как интегратор власти // Грани глобализации: Трудные вопросы современного развития. – М.: Альпина Паблишер, 2003. – 592 с.
67. История дипломатии. – М.: Международные отношения, 1959.
68. Кардашев В.Г. Неприкосновенность помещений дипломатических представительств и ее гарантии в современном международном праве: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.10 / Московский государственный университет им. Ломоносова. – М., 1986. – 22 с.
69. Карягин В.В. Дипломатическая жизнь за кулисами и на сцене. – М., 1994.
70. Качуренко Ю., Кравець А. Про статус дипломатичної пошти і дипломатичних кур’єрів // Радянське право. – 1985.- № 9. - с.70 - 73.
71. Ковалев А.Г. Азбука дипломатии. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Международные отношения, 1988. – 240 с.
72. Ковалев А.А. Привилегии и иммунитеты в современном международном праве: Учеб. пособие. – М., Всесоюз. акад. внешн. торговли, 1986.
73. Кожеуров Я.С. Проблемы международной правосубъектности индивидов. – М., 2001.
74. Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 року // Действующее международное право: в трех томах – М., 1997, - т. 1.
75. Конвенція про спеціальні місії 1969 року // Закони України .– К., 1997, - т. 14.
76. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р // Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141.
77. Консульська конвенція між Україною та Італійською Республікою 2006 р. // Офіційний вісник України вiд 18.12.2006 - 2006 р., № 49, ст. 3295.
78. Кравец А. В. Становление и развитие института свободы отношений государств в официальных целях // Сов. ежегодник международного права. – М., 1989. - с. 194 - 202.
79. Курс международного права в 7-ми томах / АН СССР. Ин-т гос-ва и права. Глав. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1989. – Т.4. Отрасли международного права / Отв. ред. тома И.И. Лукашук. – 1990.
80. Лазарев М.И. Вступная статья к книге: Вуд Дж., Серре Ж. Дипломатический церемониал и протокол. – М.: Прогресс, 1976.
81. Лазарев М. И. Значение международно-правовой терминологии в работе дипломата. – М., 1969.
82. Левин Д.Б. Международное право, внешняя политика и дипломатия. – М., 1981.
83. Левин Д.Б. Дипломатический иммунитет. – Ленинград.: Академия наук СССР, 1949. – 416 с.
84. Левин Д.Б. О неприкосновенности дипломатических представителей и их персонала. – М.: Юриздат, 1946. – 109 с.
85. Левин Д.Б. Дипломатия. Ее сущность, методы и формы. – М.: Соцэкгиз, 1962. – 175 с.
86. Левин Д.Б. Актуальные проблемы теории международного права. – М.: Наука, 1974. – 264 с.
87. Левин Д.Б. Международное право, внешняя политика и дипломатия. -. М.: Международные отношения, 1981.
88. Лукашук И.И. Механизм международно-правового регулирования. – К.: Вища школа, 1980.
89. Лукашук И.И. Международно-правовое регулирование международных отношений. – М.: Международные отношения, 1975. – 176 с.
90. Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе. – М.: Издательство "Спарк", 1997. – 322 с.
91. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: Учеб. для студентов юрид. фак. и вузов. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 432 с.
92. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть: Учеб. для студентов юрид. фак. и вузов. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 544 с.
93. Машев Д. Дипломатическое и консульское право. – София, 1986.
94. Международное право / отв. ред. Г.И. Тункин. – М., 1974.
95. Международное публичное право: Учебник / Л.П. Ануфриева, Д.К. Бякешев, К.А. Бякешев и др. – М.: Проспект, 2007. – 784 с.
96. Международное право: Учебник для вузов. – 2-е изд., изм. и доп. / Отв. ред. проф. Г.В. Игнатенко и проф. О.И. Тиунов. – М.: Издательская группа НОРМА ИНФРА-М, 2002. – 592 с.
97. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1995. – 608 с.
98. Мережко А.А. Введение в философию международного права. Гносеология международного права. – К.: Юстиниан, 2002. – 192 с.
99. Минансян Н.М. Источники дипломатического права // Советский ежегодник международного права. – М., 1976.
100. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України від 27.09.2002 – 2002 р., № 38, ст. 288.
101. Міжнародне право. Основні галузі: Підручник / В.Г. Буткевич, С.А. Войтович, О.М. Григоров та ін. – К.: Либідь, 2004. – 816 с.
102. Мовчан А.П. Венская конвенция по вопросам о дипломатических сношениях и иммунитетах (март-апрель 1961 г.) // Сов. государство и право. – М.,1962. - № 2. – с. 115 - 121.
103. Моджорян Л.А. Правовое положение дипломатического корпуса: Учебн. пособие. – М., 1971.
104. Моджорян Л.А. Правовое положение дипломатических пред-ставительств и их персонала // Советский ежегодник международного права. – М., 1976.
105. Молочков Ф.Ф. Дипломатический протокол и дипломатичес¬кая практика. – М.: Междунар. отношения, 1977.
106. Наказ Державної митної служби України «Про затвердження Правил митного контролю та митного оформлення предметів дипломатичних представництв, консульських установ, представництв міжнародних організацій, а також їх персоналу та членів сімей персоналу, які користуються на території України митними пільгами від 19.07.2001р. № 491 //Офіційний вісник України № 34, стор. 418, ст. 1620 вiд 07.09.2001р.
107. Наказ Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації «Про затвердження Інструкції з організації та здійснення контролю на безпеку в аеропортах України» № 81 від 28.09.2004 № 81// Офіційний вісник України вiд 24.12.2004 - 2004 р., № 49, стор. 168, ст. 3244
108. Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про виконання Закону України від 5 квітня 2001 року "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху" від 22.10.2003 р. № 1217 //Офіційний вісник України вiд 14.11.2003 - 2003 р., № 44, стор. 200, ст. 2333.
109. Наказ Міністерства закордонних справ України «Про затвердження Положення про акредитацію співробітників дипломатичних і консульських установ іноземних держав, міжнародних організацій та їхніх представництв, інших іноземних організацій» від 13.01.2003 р. // Офіційний вісник України вiд 14.02.2003 - 2003 р., № 5, стор. 178, ст. 202.
110. Наказ Міністерства закордонних справ України «Про затвердження Інструкції про порядок забезпечення комплексної безпеки дипломатичних установ України за кордоном» № 1041 від 11.07.1999 р. // Офіційний вісник України від 14.07.1999-1999 р., № 22, ст. 102.
111. Нариси з історії дипломатії України. – К., 2001.
112. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002.
113. Нечитайло Б.А. Захист закордонних представництв України. – К., 2005. – 30 с.
114. Николаев А. Дипломатические привилегии и иммунитеты // Международная жизнь. – 1983. - №8.
115. Николаев А. Советский автомобильный транспорт за границей и консулы СССР // Автомобильный транспорт. – 1977. - № 2.
116. Оппенгейм Л. Международное право. – М.: Издательство иностр. лит., 1949, т.1, полутом 2.
117. Павлов О. Дипломатический корпус // Международная жизнь. – 1986.- № 4.
118. Павлова Л.В. Функции дипломатических представительств и их обязанности в отношении страны пребывания: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.11. / Белорусский госуд. университет. – М., 1968.
119. Петренко Н.И. Учреждение дипломатического представитель-ства: Учеб. пособие. – М., 1979.
120. Попов В.И. Современная дипломатия. – М.: Международные отношения, 2004.
121. Постанова Верховної Ради України «Про відкриття дипломатичних або консульських представництв в Україні» від 3.03.1993 р. // Відомості Верховної Ради України від 27.04.1993-1993 р., № 17, ст. 178.
122. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про кадровий резерв дипломатичної служби» від 24.02.2003 р. // Офіційний вісник України вiд 14.03.2003 - 2003 р., № 9, стор. 106, ст. 376.
123. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про МЗС України» від 12.07.2006 р. // Урядовий кур'єр вiд 26.07.2006 - № 137.
124. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок розміщення дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних та іноземних організацій в Україні від 27.02.1995 р. № 146 // Офіційний вісник України 1997, № 27, ст. 132.
125. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку забезпечення приміщеннями закордонних дипломатичних установ України» від 29.11.2001 р. // Офіційний вісник України вiд 14.12.2001 - 2001 р., № 48, стор. 33, ст. 2146.
126. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію» № 1074 від 29.12.1995 р. // Зібрання постанов Уряду України, 1996 р., № 4, ст. 148.
127. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення конкурсу для прийняття на дипломатичну службу» від 16.11.2002 р. // Урядовий кур'єр вiд 04.12.2002 - № 226.
128. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок надання спеціальних дозволів на використання радіоелектронних засобів дипломатичними представництвами, консульськими установами іноземних держав, представництвами міжнародних організацій в Україні» від 11.07.2001 р. № 818 // Урядовий кур'єр вiд 08.08.2001 - № 141.
129. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку звільнення від обкладення податком на додану вартість операцій з продажу та ввезення (пересилання) на митну територію України товарів (робіт, послуг), передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав та представництв міжнародних організацій в Україні, а також для використання дипломатичним персоналом цих дипломатичних місій та членами їх сімей, які проживають разом з особами цього персоналу” від 2.06.1998 р. № 772 // Офіційний вісник України вiд 18.06.1998 - 1998 р., № 22, ст. 25.
130. Почесний консул // Політика і час. – 1993.- № 8.
131. Проблемы подготовки дипломатов России и Украины в условиях глобализации // Материалы российско-укринского круглого стола 30-31 октября 2003 г. – К.: Институт международных отношений, 2003. – 128 с.
132. Пядышев Б. Дипломатическая служба // Международная жизнь. – 1991. - № 2.
133. Репецький В.М. Дипломатичне та консульське право. – К.: Знання, 2006. – 372 с.
134. Розпорядження Президента України «Про порядок доставки дипломатичної пошти України» від 27.07.1992 р. № 130-92-рп // Збірник розпоряджень Президента України від 30.09.1992 – 1992 р., № 3.
135. Романов В.А. Венская конвенция о дипломатических сношениях и основные вопросы кодификации международного права в области дипломатических привилегий и иммунитета // Советский ежегодник международного права, 1961. – М., 1962.
136. Руденко Г.Д. Основи дипломатичного протоколу. – К., 1996.
137. Сабанин П.В. Посольское и консульское право. – М., 1934. – 89 с.
138. Сандровский К.К. Дипломатия и международное право как средство регулирования международных отношений // Вест. Киев. ун¬-та. Сер. Междунар. отнош. и междунар. право. – 1976.- Вып. 3.
139. Сандровский К.К. Право внешних сношений: Учебник. – К.: Вища школа, 1986.
140. Сандровский К.К. Дипломатическое право. – К.: Вища школа, 1981. – 239 с.
141. Сандровский К.К. Право внешних сношений: Учеб. пособие. – К.: КГУ, 1974. – 79 с.
142. Сандровский К.К. Право внешних сношений. Вопросы теории и практики: Автореф. дис…д-ра юрид. наук: 12.00.10 / Киевский госуд. университет им. Т.Г. Шевченка. – К., 1989.
143. Сандровский К.К. Дипломатия и международное право как средство регулирования международных отношений // Вестн. Киев. Ун-та. Сер. международные отношения и международное право. – 1976. – Вып. 3.
144. Сандровский К.К. Гарантии осуществления норм международного права о защите дипломатических представительств и безопасности их персонала // ИВУЗ. Правоведение. – 1973. – № 5.
145. Сандровский К.К. К вопросу о повышении эффективности норм дипломатического права // Демократия и право развитого социалистического общества. – М., 1975.
146. Сардачук П.Д., Кулик О.П. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи: Навч. посіб. – К.: Україна, 2001. – 176 с.
147. Сардачук П., Кулик О. Елементи дипломатичного протоколу та дипломатичної практики в історії України. – Львів, 2000.
148. Сатоу Э. Руководство по дипломатической практике. – М.: ИМО, 1961. – 496 с.
149. Селянинов О.П. Дипломатические беседы. М., 1984.
150. Селянинов О.П. Дипломатические представительства. – М., 1986
151. Селянинов О.П. Дипломатические отношения государств: принципы, формы, методы. – М., 2004.
152. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право. – Харків, 2005.
153. Современные международные отношения: Учебник.– М., 2000.
154. Соловьев Э.Я. Основы дипломатического права. – М.:Ось-89, 2005. – 143 с.
155. Стародубцев Г.С. Международный обычай в дипломатическом праве // Конституционные проблемы государства и права на совре-менном этапе. – Кемерово, 1979.
156. Танин О. Внешнеполитические органы государств // Международная жизнь. – 1986. - № 2. – с. 149.
157. Тимченко Л.Д., Тимченко Л.А. Международное право: основные отрасли, институты, нормы. – Ирпень, 2004.
158. Тункин Г.И. Теория международного права. – М., 1979.
159. Тункин Г.И. Право и сила в международной системе. – М., Международные отношения, 1983.
160. Угода між Міністерством закордонних справ України і Міністерством закордонних справ Грузії про підготовку дипломатичних працівників 2006 р. // Офіційний вісник України вiд 24.05.2006 - 2006 р., № 19, стор. 194, стаття 1406, код акту 36246/2006.
161. Указ Президента України «Про Перелік посад, приписаних до дипломатичних рангів України» від 05.03.2004 р. // Офіційний вісник України вiд 02.08.2002 - 2002 р., № 29, стор. 1, ст. 1350.
162. Указ Президента України «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав» від 10.06. 1993 р. // Збірник указів Президента України, квітень-червень 1993 року – 1993 р., № 2.
163. Указ Президента України «Про Програму розміщення дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні» № 517 від 12.09.1994 р. // Збірник указів Президента України, липень-вересень 1993 року – 1993 р., № 3.
164. Указ Президента України «Про торговельно-економічну місію у складі закордонної дипломатичної установи України» від 30 квітня 1994 року // Збірник указів Президента України, квітень-червень 1993 року – 1993 р., № 2.
165. Усачев И.Г. Современная дипломатическая практика: Учеб.по-собие / МГИМО. – М., 1980.
166. Устав Организации Объединенных наций // Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996.
167. Федоров Л. Дипломат и консул. – М.: Международные отношения, 1965. – 168 с.
168. Фельдман Д.И., Курдюков Г.И. Основные тенденции развития международной правосубъектности. –Казань: Издательство Казанского университета, 1974. – 90 с.
169. Фельтхэм Р. Дж. Настольная книга дипломата / Пер. с англ. В.Е. Улаховича. – Минск, 2000.
170. Хайд Ч. Международное право, его понимание и применение Соединенными Штатами Америки. – М., 1950. – Т.1.
171. Хо Фонг Ты. Дипломатическая защита прав граждан за границей: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.0.10. / АН СССР. Институт государства и права –К., 1987. – 16 с.
172. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. –М.: Интер