ПРАВОВИЙ СТАТУС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 6

РОЗДІЛ 1
Загальна характеристика Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу 13
1.1. Становлення і розвиток Європейського Парламенту в інституційному механізмі ЄС 13
1.2. Порядок формування та внутрішня структура Європейського Парламенту 27
1.3. Правове положення Європейського Парламенту в системі органів та інститутів ЄС 46

РОЗДІЛ 2
Компетенція Європейського Парламенту в процесі прийняття рішень Європейського Союзу 58
2.1. Правотворча функція Європейського Парламенту 58
2.1.1. Процедура консультації 69
2.1.2. Процедура співробітництва 76
2.1.3. Процедура спільного прийняття рішень 79
2.1.4. Процедура згоди 89
2.2. Бюджетна функція Європейського Парламенту 96
2.3. Контрольна функція Європейського Парламенту 111

РОЗДІЛ 3
Компетенція Європейського Парламенту в сфері зовнішньої політики Європейського Союзу 128
3.1. Правові форми участі Європейського Парламенту в реалізації зовнішньої політики ЄС 128
3.2. Роль Європейського Парламенту в процесі розширення Європейського
Союзу 138
3.3. Правові основи міжпарламентського співробітництва між Україною та ЄС 147

ВИСНОВКИ 167

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176
ВСТУП

Актуальність теми дослідження
Особливості договірного механізму інтеграції, здійснюваної в Європейському Союзі (далі Євросоюз), дістали відображення в характерних рисах інституційного механізму цього об’єднання. За допомогою інститутів та органів Європейський Союз забезпечує досягнення поставлених цілей та реалізацію завдань в різних сферах суспільного життя. Разом органи утворюють цілісну систему або організаційний механізм, в якому кожний інститут Європейського Співтовариства (далі ЄС) має значення як окремо, також і в правовому зв’язку з іншими. Значного розвитку набули й правові форми регулювання інтеграційних процесів в Європейському Союзі, в його рамках відбувається активне формування власної системи правових норм. Тенденція до зближення правового статусу громадян держав-членів, значна частина прав і обов’язків в економічній і соціальній сферах визначається не національним, а наднаціональним правом ЄС, свідчить про встановлення безпосереднього і постійного правового зв’язку між громадянином і даною організацією, аналогічного тому, що існує між державою і громадянином. Даний зв’язок було інституціоналізовано в створенні суттєво нового органу ЄС – Європейського Парламенту та наданні прямого виборчого права громадянам Євросоюзу.
Зважаючи на те, що національні інтереси України безпосередньо пов’язані з поступовою інтеграцією до Європейського Союзу, одним із найважливіших інструментів для реалізації даного завдання є право ЄС. Необхідно особливо звернути увагу на тенденцію збільшення впливу права ЄС на правопорядок України у зв’язку з поглибленням процесу співробітництва (прийняття Плану Дій та Концепції Сусідства), розширення Європейського Союзу та вступу до нього в травні 2004 року безпосередніх країн-сусідів України. Тому дослідження інституційного механізму Євросоюзу, правового статусу Європейського Парламенту та участі в процесі прийняття рішень ЄС – становить актуальну проблему української правової науки в цілому.
Актуальність дослідження зумовлена й тим, що внаслідок розширення Європейського Союзу Україна безпосередньо межує з ним, що сприяє тіснішій співпраці з ЄС та державами-членами. У зв’язку з цим, важливим є аналіз інституційного механізму та процесу прийняття рішень в Євросоюзі, що дасть змогу визначити напрями проведення правової та адміністративної реформи в нашій державі та реалізувати нові інструменти співробітництва між Україною та ЄС. Велике практичне значення має Угода про партнерство і співробітництво та План дій між Україною та ЄС, успішна реалізація можливостей яких передбачає необхідність правового забезпечення, приведення законодавства у відповідність до норм та принципів Євросоюзу та перспективу європейської інтеграції нашої держави. Власне тому важливим є розвиток та поглиблення співробітництва України на рівні інститутів і органів ЄС, які відіграють провідну роль в керівництві та управлінні інтеграційними об’єднаннями.
Основний внесок у дослідження системи органів та інститутів ЄС та процесу прийняття рішень в Європейському Союзі зробили вчені та фахівці з держав-членів ЄС Гр. де Бурка, В. Вейденфельд, Л. Гормлі, А. Дешвуд, В.Кернз, Д. Ласок, А. Маршалек, Дж. Монкретьєн, Н. Ньюджент, А. Татам, В. Весельс, Т. Хартлі, О. Шмук, депутати Європейського Парламенту Р. Корбет, Ф. Якобс і М. Шеклтон.
У радянській науці слід виділити опубліковану в 1987 році монографію І.С. Крилової присвячену правовому статусу Європейського Парламенту, хоча після прийняття Маастрихтського, Амстердамського, Ніццького договорів та в перспективі Договору про Конституцію для Європи, постає необхідність актуалізації даного дослідження. Деякі аспекти розглядались у роботах російських вчених, зокрема В.В. Безбаха, Л.М. Ентіна, А.Я. Капустіна, С.Б. Кашкіна, В.К. Пучинського, Б.М. Топорніна. В українській юридичній науці дослідженню правової проблематики Європейського Союзу присвячені праці М.В. Буроменського, В.І. Євінтова, В.Н. Денисова, В.К. Забігайла, В.І. Муравйова, М.М. Микієвича, В.Ф. Опришка та Р.Б. Хорольського. Незважаючи на актуальність даної теми, на жаль, на даний час відсутній ґрунтовний аналіз процесу прийняття рішень в Європейському Союзі у вітчизняній юридичній літературі та постає необхідність комплексного дослідження правового статусу Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертаційна робота виконана в рамках планового дослідження кафедр міжнародного та європейського права Львівського національного університету імені Івана Франка „Міжнародно-правові аспекти входження України до світового та європейського співтовариства” (№ державної реєстрації 0102U003572). Тема дисертації пов’язана з дослідженнями права Європейського Союзу, які проводилися кафедрою європейського права та кафедрою міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка відповідно до проекту TEMPUS-TACIS CD_JEP 21174-2000 „Вивчення європейського права в університетах України”.
Мета і завдання дослідження
Метою даної роботи є аналіз місця та ролі Європейського Парламенту в системі органів Євросоюзу та ЄС шляхом визначення його правового статусу та напрямків реалізації компетенції, в тому числі в сфері зовнішньої політики Євросоюзу, а саме на прикладі Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.
У рамках даної роботи були поставлені наступні завдання:
- дослідити етапи становлення та розвитку Європейського Парламенту в контексті реформування Європейських Співтовариств та створення Європейського Союзу;
- порівняти порядок формування та внутрішню структуру Європейського Парламенту з представницькими асамблеями міжнародних організацій та парламентами держав;
- визначити правове положення Європейського Парламенту в системі органів та інститутів Європейського Союзу;
- виявити особливості реалізації правотворчої функції Європейського Парламенту в процесі прийняття рішень ЄС;
- проаналізувати роль Європейського Парламенту в затвердженні та нагляді за виконанням бюджету ЄС;
- встановити механізми забезпечення парламентського контролю на рівні Європейських Співтовариств та Європейського Союзу;
- розглянути правові форми участі Парламенту в здійсненні зовнішньої політики Євросоюзу та перспективи співробітництва з нашою державою з урахуванням стратегії та програми інтеграції України до Європейського Союзу та наслідків розширення ЄС.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правові відносини, які виникають між Європейським Парламентом та іншими органами Європейського Союзу в контексті реалізації їх цілей та завдань.
Предметом дисертаційного дослідження є правовий статус Європейського Парламенту в системі органів та інститутів ЄС та його компетенція в процесі прийняття рішень в Європейському Союзі.
Методи дослідження
З метою досягнення наукової об’єктивності результатів дослідження автором використано комплекс методів дослідження, які застосовуються в сучасній правовій науці. В основу дисертаційного дослідження покладено наукові методи та принципи, властиві як загальній теорії права, так і науці міжнародного права з притаманними їй специфічними особливостями. Методологічну основу складають як філософсько-світоглядні, так і загальнонаукові (конкретно-соціологічні, статистичні та інші) та спеціально-юридичні (порівняльно-правові, структурний, формально-логічний метод, а також прийоми узагальнення юридичної практики). Так, історико-правовий метод пізнання, суть якого полягає у розгляді правових явищ в динаміці з моменту їх виникнення й до сучасного часу, було застосовано для аналізу становлення і розвитку правового статусу Європейського Парламенту починаючи від установчих Римських договорів 1957 року, далі через призму змін та доповнень, внесених Єдиним Європейським актом 1986 року, Маастрихтським і Амстердамським договорами відповідно 1992 і 1997 років, та напрямки реформування згідно з Ніццьким договором 2001 року та проектом Договору про Конституцію для Європи 2004 року. У ході застосування порівняльно-правового методу дослідження було виявлено як схожі, так і відмінні риси у способі формування та функціях Європарламенту як представницького законодавчого органу держави, так і міжпарламентського об’єднання або асамблеї міжнародної організації. Формально-юридичний метод слугував для проведення аналізу системи джерел права Європейського Союзу, держав-членів, країн-кандидатів та України, правозастосувальної та правотлумачної практики ЄС. При виробленні підходів щодо перспектив подальшого розвитку відносин України та ЄС автором використано метод прогнозування. У цілому, дослідження побудоване на принципі методологічного плюралізму, відповідно до якого при аналізі необхідно спиратися на цілий ряд наукових методів, а не віддавати виняткову перевагу одному якомусь методу.
Наукова новизна результатів дослідження
Ця дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правового статусу Європейського Парламенту в системі органів ЄС та аналізом його участі в процесі прийняття рішень Європейського Союзу. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором було виявлено особливості реалізації правотворчої, бюджетної та контрольної функції Європейського Парламенту та визначено компетенцію в сфері зовнішньої політики на прикладі міжпарламентського співробітництва між Україною та ЄС.
Наукова новизна дисертації характеризується, зокрема, її основними положеннями, які виносяться на захист:
- поглиблення інтеграційних процесів в Європі змінило правовий статус Європейського Парламенту з органу міжпарламентського співробітництва держав – членів ЄС на представницький інститут парламентського типу Європейського Союзу;
- спосіб формування Європейського Парламенту шляхом загального прямого голосування громадян Європейського Союзу забезпечує безпосередній вплив населення на політику наддержавних органів ЄС.
- форми участі Європейського Парламенту в процесі прийняття рішень ЄС – консультація, співробітництво, спільне прийняття рішень та надання згоди, визначають розвиток від формально консультативних повноважень до становлення законодавчого органу на рівні Євросоюзу;
- компетенція Європейського Парламенту була розширена не лише за допомогою зміни установчих договорів Співтовариств і Союзу, а завдяки міжінституційним угодам, укладеним з іншими органами ЄС, та рішенням Суду ЄС;
- особливістю реалізації правотворчої функції Європейського Парламенту є погоджувальна процедура переговорів з Радою ЄС, що змінила підхід до процесу прийняття рішень в Європейському Союзі та створила так званий двопалатний законодавчий орган ЄС;
- роль Європейського Парламенту в прийнятті та нагляді за виконанням бюджету ЄС необхідно забезпечити затвердженням всіх статей бюджету без поділу на обов’язкові та необов’язкові видатки ЄС;
- характерною ознакою парламентського контролю в Європейському Союзі з розроблення та прийняття вторинного законодавства ЄС є діяльність спеціалізованих комітетів, яка полягає в обов’язковому врахуванні висновків Європейського Парламенту в імплементаційних актах Комісії та Ради ЄС;
- поглиблення міжпарламентського співробітництва між Україною та ЄС реалізується за допомогою створення спеціального комітету в Європейському Парламенті по зв’язках з Україною, що є початком виокремлення політики ЄС з спільного підходу до східних країн-сусідів.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки і теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвитку вітчизняної науки міжнародного та європейського права, а її результати можуть бути використані для подальших наукових досліджень, пов’язаних із інтеграцією України до Європейського Союзу, а також в сфері вивчення права ЄС. Практичне значення роботи полягає в тому, що основні результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в діяльності державних органів, які займаються питаннями співробітництва з ЄС. Дослідження може також бути використане в рамках навчального процесу, що здійснюється у вищих навчальних закладах України юридичного профілю, при викладанні навчальних курсів „Міжнародне публічне право”, „Міжнародне економічне право”, „Право Європейського Союзу”. Висновки та положення дисертації вже використовувалися дисертантом у навчальному процесі з такої дисципліни як „Інституційне право ЄС”.
Апробація результатів дисертації
Основні положення і висновки дослідження обговорювались на Всеукраїнській науковій конференції „Другі юридичні читання” Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (18 травня 2005 року, тези опубліковано), звітній науковій конференції факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка (24 лютого 2004 року), 10-й щорічній науковій конференції „Дні науки Національного університету Києво-Могилянська Академія” (26 січня 2004 року), міжнародних наукових конференціях "Україна та ЄС: до нового виміру відносин" (11 березня 2005 року, Львів), „Європейське управління” (31 березня 2004 року, Київ), „Європейське право сьогодні: наука, освіта, практика” (21 березня 2003 року, Львів).
Публікації
Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в 6 наукових публікаціях у фахових виданнях з юридичних наук.
Структура й обсяг дисертації
Згідно з метою, завданнями, предметом та логікою дослідження обрано структуру дисертації, що містить вступ, три розділи, які об’єднують 9 параграфів, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 197 сторінок, список використаних джерел викладений на 21 сторінці (обсяг – 302 джерела).

Список литературы

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного дисертаційного дослідження можна зробити узагальнення напрацьованих в європейському праві теоретичних і практичних здобутків та запропонувати нові наукові підходи до реформування правового статусу Європейського Парламенту в системі органів та інститутів Європейського Союзу. Головні результати дослідження викладені в наступних висновках:
1. Створений згідно Римського договору, Європейський Парламент, названий у договорі Асамблеєю, був органом міжпарламентського співробітництва держав – членів ЄС, оскільки складався з представників країн ЄС, які були членами національних парламентів. Внаслідок запровадження прямих виборів до Європейського Парламенту інституційна система ЄС значним чином відрізняється від інших міжнародних організацій, у яких представницькі органи, такі як Генеральна асамблея чи подібні органи, як правило, представляють собою збори офіційних представників, делегованих державами-учасницями міжнародної організації. З поглибленням інтеграційних процесів спочатку в Європейських Співтовариствах, а тепер Європейському Союзі продовжується трансформація Європейського Парламенту з органу міжпарламентського співробітництва в бік наднаціонального представницького органу з рисами класичного парламенту. Виходячи з положень загальної теорії права та застосовуючи їх до права міжнародного, юридичну природу Європейського Парламенту можна визначити як орган парламентського типу. Європейський Парламент можна умовно характеризувати не тільки як інститут, що здійснює функції представницької установи, а як парламентський орган, оскільки його існування та функціонування доповнюють механізм керування і управління Співтовариствами і Союзом таким важливим елементом як участь представників, обраних народами, в здійсненні владних і управлінських повноважень. Це має досить позитивний характер і сприяє посиленню демократичних засад в механізмі функціонування Співтовариств, який все ще залишається досить бюрократичним за своєю природою, недостатньо відкритим і мало підконтрольним населенню держав-членів. Можна прогнозувати, що після розширення ЄС та перегляду установчих договорів буде продовжена інституційна реформа у зв’язку з подальшим збільшенням кількості держав-членів Європейського Союзу та демократичним дефіцитом в процесі прийняття рішень, яка в основному буде стосуватися реформування Європейського Парламенту і зміни його правового статусу.
2. Розглянувши процедури формування, склад та структуру Європейського Парламенту, права та обов’язки депутатів можна зробити висновок, що за всіма формальними ознаками Європарламент є виборним представницьким органом Європейського Союзу. Прямі вибори депутатів Європарламенту змінюють міждержавну природу Співтовариств і Союзу на наднаціональну та додають легітимності даному органу в процесі прийняття рішень. Європейський Парламент не здійснює представництва народу Європейського Союзу в цілому, а виконує функцію представництва народів держав-членів, об'єднаних в Співтовариство. Незважаючи на існуючу систему квот, депутати Європейського Парламенту не є представниками окремих держав-членів тобто, де не був обраний депутат, він представляє всіх громадян Європейського Союзу. Європейський Парламент, що складається з представників народів Євросоюзу, та Рада, яка складається з представників урядів держав-членів, що призначаються національними парламентами, забезпечує інституційний баланс Європейського Союзу. Серед інститутів Європейського Союзу Європейський Парламент найбільше відповідає принципу гласності та відкритості, за загальним правилом, пленарні засідання та засідання парламентських комітетів (крім слідчих комісій) є відкритими і публічними, а протокол засідання та інша інформація оприлюднюється. Європейський Парламент називають найбільш демократичним інститутом Європейського Союзу, оскільки всі його члени обираються шляхом загального прямого голосування громадян Європейського Союзу, що забезпечує безпосередній вплив населення на політику наддержавних органів. Формування в Європейському Парламенті політичних груп (фракцій), які створюються не на основі національної чи національно-територіальної приналежності, а на основі спільних політичних інтересів є також важливим фактором інтеграції всередині Євросоюзу. Необхідними засобами реформування має стати запровадження єдиної системи виборів у державах-членах ЄС та відповідність квоти депутатських мандатів населенню країни, хоча нерівність на користь малих країн теоретично розглядається як спосіб забезпечення прав народів за умов політичного та економічного домінування великих країн.
3. Правове положення Європейського Парламенту визначається ступенем впливу на формування системи органів та інститутів ЄС. На початку інтеграційних процесів в Європі Парламент не мав можливості брати участь в призначені посадових осіб органів та інститутів ЄС, оскільки держави-члени призначали кандидатів на основі консенсусу та виходячи більше з національних, ніж європейських міркувань. На даний момент Європарламент затверджує Президента Єврокомісії, кандидатура якого пропонується державами-членами, відносини по лінії Парламент-Комісія все більше перетворюються на аналог поділу гілок влади в державі, важливим фактором цього є призначення і звільнення Комісії. Оскільки політична інтеграція в Європейському Союзі буде поглиблюватись, суттєвою реформою може стати номінація кандидата на посаду Президента Комісії кожною політичною групою перед парламентськими виборами, що без сумніву персоніфікує вибори до Європейського Парламенту і дозволить підвищити політичну активність громадян Європейського Союзу. Невирішеним залишається питання участі Парламенту в призначенні окремих членів Комісії, адже Парламент не має формального права відхилити одного кандидата, лише призначити або відхилити запропонований склад Комісії в цілому. Хоча установчими договорами закріплена лише колективна відповідальність Комісії, Парламент може прийняти резолюцію з критикою на адресу одного з членів Комісії або з пропозиціями його відставки. Все ж подальша формалізація даного положення не видається можливим з огляду на негативні наслідки для колегіального статусу Європейської Комісії. Європейський Парламент не має більше жодних формальних повноважень відправити у відставку орган ЄС, за винятком звільнення Омбудсмена Рахунковою Палатою на вимогу Парламенту, яке не було жодного разу реалізоване. Загалом дані кроки свідчать про поступове прагнення Європейського Парламенту здійснювати все більший вплив на процес формування системи органів та інститутів, що призведе до посилення демократичної відповідальності та відкритості системи органів та інститутів ЄС. Зв’язок між службовцями Співтовариства та депутатами здобув характерні риси відносин „уряд-парламент”, що притаманно системі державного управління країни. З доволі високим ступенем певності можна стверджувати, що інтереси подальшого розвитку інтеграційних процесів та підвищення їх ефективності продовжують залишатись важливим фактором розвитку інституційного механізму ЄС, котрому притаманні риси, властиві, як правило, моделі держави у класичному розумінні. Прийняття Конституції для Європи має на меті продовжити процес реформування інституційної системи ЄС та ролі і місця Європейського Парламенту.
4. Складність завдань, які вирішує Європейський Союз, різноманітність його інститутів та органів, певний характер їхньої компетенції і відносин – усе це неминуче породжує множинність формалізованих процедур, які відіграють суттєву роль у процесі вироблення, прийняття і реалізації рішень. Установчі договори досить чітко визначають систему інститутів, наділених правом приймати рішення, та встановлюють принципи їхніх відносин і, що особливо важливо, обсяг здійснюваних ними повноважень. Значний відбиток на механізм прийняття рішень накладає поетапний характер процесу європейської інтеграції, з яким пов’язані зміни в характері процедур, їхній внутрішній структурі та сфері застосування. Розширення компетенції Європарламенту відбувалося за рахунок повноважень Ради ЄС та Єврокомісії, що зумовлює формування нового співвідношення компетенцій Комісії та Парламенту у інституційно-правовому механізмі ЄС, а відтак підтверджує постійний потенціал і змінність існуючої інституційної системи. Таким чином, за роки існування Європейських Співтовариств і Європейського Союзу склалася доволі складна й зовсім неоднакова практика, визначальною рисою якої є поступове розширення повноважень Європейського Парламенту та відповідно демократизація процесу прийняття рішень. Компетенція Європейського Парламенту була розширена не лише за допомогою внесення змін і доповнень до установчих договорів Європейських Співтовариств і Союзу, але й за допомогою міжінституційних угод з Радою ЄС та Європейською Комісією, та рішенням Суду ЄС. Компетенція Європейського Парламенту як органу парламентського типу в процесі прийняття рішень - це сукупність повноважень щодо предметів та об’єктів діяльності ЄС, а також повноваження щодо прийняття нормативних актів з певною юридичною силою.
5. Правотворча функція Європарламенту реалізується в межах так званого інституційного трикутника Європейська Комісія – Європейський Парламент – Рада ЄС, а також за допомогою безпосереднього прийняття рішень, резолюцій, що носять рекомендаційний характер. Характерною ознакою механізму реалізації правотворчої функції Європейського Парламенту є застосування погоджувальної процедури, яка є основою спільного прийняття рішень, адже власне ця заключна стадія переговорів між Радою і Парламентом змінила підхід до процесу прийняття рішень ЄС. В межах погоджувальної стадії Парламент має набагато більше можливостей відстоювати свою точку зору, ніж під час застосування консультативної або процедури співробітництва, оскільки компромісний варіант досягнутий Радою і Парламентом може досить суттєво відрізнятися від початкового внесеного проекту. Відповідне розширення правотворчих повноважень Європейського Парламенту, якому передувало запровадження двох читань розгляду проектів нормативно-правових актів, спричинило зміщення напрямів роботи Парламенту. Значно зросла кількість прийнятих нормативно-правових актів, близько третини яких було розглянуто в межах процедури спільного прийняття рішень. Простежується тенденція Парламенту зосереджуватись не на процесуальних моментах та наданні консультативного висновку, але внесення змін і доповнень до нормативних актів. Застосування процедури спільного прийняття рішень є результатом компромісу між демократизацією правотворчого процесу ЄС шляхом збереження традиційної ролі Ради і посилення позицій Парламенту. Проаналізувавши форми участі Європейського Парламенту в процесі прийняття рішень – консультація, співробітництво, спільне прийняття рішень та надання згоди, можна прийти до висновків, що роль Парламенту розвинулась від формально консультативних повноважень до становлення законодавчого органу на рівні Співтовариства.
6. Європейський Парламент володіє повноваженнями традиційно притаманними парламентським установам в сучасних державах такими як розгляд бюджету та звіту за його виконанням. Відмінність і особливість в реалізації бюджетної функції Європейським Парламентом пов'язані з його статусом, місцем та роллю в загальній системі інститутів Співтовариств та Союзу. Це обумовлено також специфікою здійснення компетенції Парламенту, які значним чином обмежені як діючою нормативно-правовою базою на рівні ЄС, так і відсутністю в більшості випадків самостійності в прийнятті рішень. Бюджетна функція Парламенту, яку він певною мірою реалізує з Комісією та Радою, має велике значення для визначення правового статусу та участі Парламенту в процесі прийняття рішень. Оскільки Парламент досягнув високого ступеня участі в правотворчій діяльності, це призвело до збільшення ролі Парламенту разом з Радою в прийнятті бюджету Співтовариства. Бюджетний процес, який супроводжувався спочатку певними конфліктними ситуаціями з Радою ЄС, в даний час характеризується високим рівнем співпраці у формі тристоронніх засідань між Радою, Комісією та Парламентом (так званих тріалогів) та засідань узгоджувальних комітетів, що було формально закріплено Міжінституційними угодами. Хоча залишається відмінність між повноваженнями Парламенту щодо видатків ЄС та незначним впливом на структуру доходів для фінансування цих видатків, все ж бюджет використовується Парламентом як важіль впливу на політики ЄС, розширення повноважень і відповідно збільшення демократичного контролю щодо процесу прийняття рішень Європейського Союзу. Роль Європейського Парламенту в прийнятті та нагляді за виконанням бюджету ЄС необхідно забезпечити затвердженням всіх статей бюджету ЄС без поділу на обов’язкові та необов’язкові витрати.
7. Європейський Парламент розвинув свої контрольні повноваження, які є близькими до аналогічних парламентських функцій в державах-членах, і відповідно інші органи Співтовариства вже не можуть не брати їх до уваги та, що характерно, перелік доступних Парламенту юридичних механізмів постійно зростає, що сприяє посиленню демократичного контролю та взаємної відповідальності. Спочатку контрольна функція Парламенту полягала в праві отримати й обговорити річний звіт, розгляді усних і письмових парламентських запитів та праві відправити Комісію у відставку. Поступово контрольні повноваження Парламенту були розширені, а саме щодо призначення та підзвітності посадових осіб ЄС, обговорення та надання висновків, створення слідчих комісій, посилення відповідальності Комісії перед Парламентом, подання колективних та індивідуальних петицій до Європарламенту та скарг Омбудсмену. Повноваження Європейського Парламенту щодо контролю за розробкою та прийняттям вторинного законодавства ЄС є важливими для реалізації парламентського контролю на рівні Євросоюзу та держав-членів. Система спеціалізованих комітетів передбачала створення робочих груп (комітетів) між службовцями держав-членів та Комісією для розробки імплементаційного акту, та Парламент отримав право бути проінформованим та подавати свої висновки щодо цих проектів рішень. Зобов’язання Комісії полягало у врахуванні якомога більше висновків Парламенту і постійне його інформування про етапи прийняття, Рада ЄС також могла прийняти імплементаційний акт лише після отримання висновку Парламенту. Система спеціалізованих комітетів є визначальним інструментом парламентського контролю за розробленням і виконанням вторинного законодавства ЄС. Застосування її в практиці Європейського Парламенту вдосконалює механізми забезпечення контрольної функції та сприяє поширенню транспарентності та парламентської відповідальності на рівні Євросоюзу.
8. Повноваження Європейського Парламенту в сфері здійснення зовнішньої політики Співтовариств чи зовнішньої політики та політики безпеки Європейського Союзу можна порівнювати з компетенцією національних парламентів у сфері зовнішніх зносин. Після укладення угод з іншими інститутами ЄС та внесення змін до установчих договорів вони значно розширились, так рішенню Ради ЄС про укладення міжнародного договору повинно передувати отримання консультативного висновку від Європейського Парламенту. Набрання чинності міжнародного договору залежить від прийняття рішення Європейським Парламентом відповідно до процедури згоди, тобто Парламент затверджує відповідну угоду, що є аналітично до процедури ратифікації міжнародного договору парламентом в державі. Необхідно відзначити, що Європейський Парламент бере участь в здійсненні зовнішньополітичних функцій не стільки за рахунок наділення його правом винесення самостійних рішень, скільки шляхом досить активного обговорення різноманітних проблем міжнародного розвитку та через розгалужену систему міжпарламентських делегацій. Європейський Парламент відіграє надзвичайно важливу роль у процесі розширення Європейського Союзу та прийняття нових членів, адже необхідно отримати обов’язкову згоду Європарламенту на укладання угод про асоціацію та угод про прийняття нових членів. Парламент також бере участь в моніторингу виконання зобов’язань взятих на себе країнами-кандидатами. Дана роль багато в чому виходить за межі його зовнішньополітичних компетенцій, визначеними установчими договорами ЄС, і простежується на всіх етапах розширення Союзу, забезпечуючи у такий спосіб його демократичність та ефективність.
9. Інтеграція України до ЄС проголошується як пріоритетне завдання її зовнішньої та внутрішньої політики. Передумовою цього є поглиблення міжпарламентського співробітництва між Україною та ЄС, яке реалізується за допомогою створення спеціального комітету в Європейському Парламенті по зв’язках з Україною, що є початком виокремлення політики ЄС з спільного підходу до східних сусідів ЄС. Європейський Парламент як представницький орган Європейського Союзу завжди прихильно ставився до України, в той час як представники Комісії та Ради критично оцінювали можливість вступу України до ЄС. У рамках своєї Стратегії та Програми інтеграції до ЄС Україна намагалась створювати організаційну структуру та правову базу для досягнення цієї мети, однак навіть програмами адаптації законодавства займались лише центральні органи виконавчої влади, тоді як роль Верховної Ради України зводилась до розгляду відповідних законів. В контексті євроінтеграційних прагнень нашої держави особливої уваги заслуговує не лише адаптація законодавства, а передусім інституційна спроможність для його належного виконання, оскільки питання ефективного механізму співробітництва стояло на порядку денному усіх країн-кандидатів, а тепер вже членів ЄС. Отже, доцільним видається розширення компетенції парламентського Комітету з питань європейської інтеграції Верховної Ради в галузі адаптації законодавства з метою підвищення спроможності українського Парламенту здійснювати належний контроль за цією діяльністю. Оскільки Європейський Парламент відіграватиме значну роль у визначенні загальнополітичного курсу ЄС, в тому числі з питань розширення, адже вага Парламенту як одного з найважливіших органів та інститутів Європейського Союзу постійно зростає, та інші органи та інститути ЄС надають все більшого значення його рішенням та пропозиціям, нашій державі слід зосередитись на поглибленні саме міжпарламентського співробітництва між Україною та ЄС, з огляду на процес гармонізації законодавства та стратегічну мету – вступу до Європейського Союзу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Законодавство України

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141
2. Закон України "Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами” від 10 листопада 1994 року № 237/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 46. – Ст. 415.
3. Закон України "Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 21 листопада 2002 року N 228-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 3. – Ст. 12.
4. Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 року № 1629-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 29. – Ст. 367.
5. Постанова Верховної Ради України „Про рекомендації за підсумками парламентських слухань з питань реалізації державної політики інтеграції України до Європейського Союзу” № 2999 – III від 17 січня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 7. – Ст. 63.
6. Постанова Верховної Ради України „Про Звернення Верховної Ради України до парламентів, урядів та громадськості держав - членів Європейського Союзу” № 20 – IV від 20 червня 2002 року. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 24. – Ст. 356.
7. Постанова Верховної Ради України „Про рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з Європейським Союзом” № 2708 – ІІІ від 28 листопада 2002 року // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 34. – Ст. 245.
8. Постанова Кабінету Міністрів України „Питання діяльності Української частини Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) № 1074 від 13 липня 1998 року // Урядовий кур’єр. - 1998. – 23 лип.
9. Постанова Кабінету Міністрів України „Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” № 852 від 12 червня 1998 року // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2001. - № 3. – С. 78 – 85.
10. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про Міжвідомчу координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” № 1773 від 12 листопада 1998 року // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2001. - № 3. – С. 92 – 94.
11. Указ Президента України „Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14 вересня 2000 року N1072/2000 // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2000. - № 8. – С. 61 – 83.
12. Указ Президент України „Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента України від 30 серпня 2000 року № 1033/2000 // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2000. - № 8. – С. 83 – 97.
13. Указ Президента України 8 „Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” із змінами і доповненнями від 11 червня 1998 року № 615/9 // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2000. - № 5. – С. 35 – 47.
14. Указ Президента України „Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)” із змінами і доповненнями від 24 лютого 1998 року № 148 / 98 // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2001. - № 3. – С. 55 – 57.
15. Указ Президента України „Про Державну раду з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України” від 30 серпня 2002 року № 791/2002 // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2002. - № 7. – С. 15 – 16.
16. Указ Президента України „Про Положення про Державну раду з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України” від 30 січня 2003 року // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. - № 3. – С. 64 – 66.

Документи і матеріали

17. Амстердамський договір, який вносить зміни та доповнення до договору про Європейський Союз, договорів про заснування Європейських Співтовариств та деяких пов’язаних з ними актів 1997 р. Official Journal № L/531, 1997.
18. Вестник Межпарламентской Асамблеи. – 1992. № 4. с. 180 – 194.
19. Договір про створення Європейського Співтовариства вугілля і сталі 1951 р. Official Journal, 30.12.1952 p.12.
20. Договір про створення Європейського Економічного Співтовариства 1957 р. Official Journal № L/34, 1957, p.41.
21. Договір про створення Європейського Співтовариства з атомної енергії 1957 року. Official Journal № L/35, 1957, p.34.
22. Договір про Конституцію для Європи від 2004 року. Official Journal, 16/12/2004/С 310.
23. Єдиний Європейський акт 1987 року. Official Journal, 1987, p. 21.
24. Маастрихтський договір про Європейський Союз 1992 р. Official Journal № L/421.
25. Ніццький договір про внесення та доповнень у Договір про Європейський Союз, Договорів про заснування Європейських Співтовариств та деяких пов’язаних з ними актів 2001 р. Official Journal, С80/01.
26. План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ погоджений на ІV засіданні Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС 12 грудня 2001 року. Official Journal, C87/02.
27. Повідомлення Комісії, Раді та Європейського Парламенту „Розширена Європа – Нові сусіди: Нова система стосунків з нашими східними та південними сусідами від 11 березня 2003 року”. Official Journal, COM 204 (373).
28. Резолюція Європейського Парламенту від 30 березня 1962 року. Official Journal 1962, p. 1045.
29. Резолюція Європейського Парламенту від 17 жовтня 1990 року. No. B3 – 2095/90, PE 146.956.
30. Резолюція Європейського Парламенту від 18 квітня 1991 року. No. A3 – 0055/91, PE 146.342 / def.
31. Резолюція Європейського Парламенту від 11 березня 1996 року No. A3 – 0353/96, PE 218.268 / def.
32. Резолюція Європейського Парламенту від 17 квітня 1996 року. No. A4 – 0101/96, PE 215.521 / def.
33. Резолюція Європейського Парламенту від 4 грудня 1997 року. No. A4 – 03683/97, PE 224.336 / def.
34. Резолюція Європейського Парламенту щодо спільної стратегії Європейського Союзу по відношенню до України від 15 березня 2001 року. No (C5-0208/2000 - 2000/2116(COS)).
35. Резолюція Європейського Парламенту щодо проекту Договору Конституції для Європи та висновок Європейського Парламенту щодо скликання Міжурядової конференції (IGC) (11047/2003 - C5-0340/2003 - 2003/0902 (CNS)).
36. Резолюція Європейського Парламенту щодо „Розширена Європа – Нові сусіди: Нова система стосунків з нашими східними та південними сусідами” від 20 листопада 2003 року. No (COM (2003) 104 - 2003/2018(INI)).
37. Резолюція Європейського Парламенту щодо результатів виборів в Україні від 13 січня 2005 року. No P6_TA-PROV (2005)0009.
38. Рішення Ради ЄС № 76/787 про затвердження Акту про вибори представників в Асамблею загальним прямим голосуванням. Official Journal № L 278, 8 October 1976.
39. Рішення Ради ЄС 87373/ЄЕС від 13 липня 1987 року. Official Journal № L/32, 1987.
40. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України схвалена Європейською Радою 11 грудня 1999 року. Official Journal № L/413, 1999.
41. Фінансовий регламент від 21 грудня 1977 року. Official Journal L 356, 31.12.1977 (not in force).
42. Угода між Європейськими Співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами від 5 травня 1993 року. Official Journal № L/123, 1993.
43. Угода між Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про заснування Представництва Комісії Європейських Співтовариств в Україні та про його привілеї та імунітети від 17 вересня 1993 року. Official Journal № L/540, 1993.
44. Угода між Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про створення Контактної групи по вугіллю та сталі від 8 червня 1994 року. Official Journal № L/363, 1994.
45. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 року. Official Journal № L/049, 1998.
46. Угода між Європейським Співтовариством по вугіллю та сталі та Урядом України про торгівлю сталеливарними виробами від 15 липня 1997 року. Official Journal № L/210, 1997.
47. Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії в галузі керованого термоядерного синтезу та ядерної безпеки від 23 липня 1999 року. Official Journal № L/622, 1999.
48. Угода про науково-технічне співробітництво між Україною та ЄС від 12 лютого 2003 року. Official Journal № L/036, 2003.
49. Устав Содружества Независимых Государств. Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ. – Минск, 1993. - № 1 (9). – С. 18-24.
50. Agenda for the session of the European Convention on: Thursday 21 (15h00) and Friday 22 March 2002.
51. Andriessen report on inter-institutional relations. Bulletin EEC supplement 3/82.
52. Council Decision laying down the procedures for the exercise of implementing powers conferred on the Commission 87/373/EЕC. Official Journal L 197. 1987 (not in force).
53. Council Decision laying down the procedures for the exercise of implementing powers conferred on the Commission 1999/468/EC. Official Journal L 184. 1999.
54. Council Directive 93/109/EC of 6 December 1993 laying down detailed arrangements for the exercise of the right to vote and stand as a candidate in elections to the European Parliament for citizens of the Union residing in a Member State of which they are not nationals. Official Journal L 329, 30/12/1993 P. 0034 – 0038.
55. Council Directive 94/80/EC of 19 December 1994 laying down detailed arrangements for the exercise of the right to vote and to stand as a candidate in municipal elections by citizens of the Union residing in a Member State of which they are not nationals. Official Journal L 368 , 31/12/1994 P. 0038 – 0047.
56. Directive 95/62/EC of the European Parliament and of the Council of 13 December 1995 on the application of open network provision (ONP) to voice telephony. Official Journal L 108, 01/05/1996.
57. Joint Declaration by the European Parliament, the Council and the Commission
on the institution of a conciliation procedure, of 4 March 1975. OJ C 89, 22. 4. 1975.
58. Laeken Declaration – The Future of the European Union, 15 December 2001. – EU Doc. No. SN 273/01.
59. Rules of Procedure. European Parliament, Latest edition (16th), July 2004. Official Journal № L/52, 2004.
60. Report on the operation of the Treaty on European Union//Brussels, 10.05.95.
61. Report A5-0429/2001 on European citizens’ right of petition: consolidation by amendment of the EC Treaty (2001/2137(INI)).
62. Solemn Shtutgart declaration from 20 June 1983. Bulletin EC No. 6-1983, at 26.

Книги

63. Арах М. Европейский Союз. Видение политического объединения. - М., 1998. – 170 с.
64. Барановский В.Г. Политическая интеграция в Западной Европе. М., 1983. – 230 с.
65. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. – Чернівці: “Рута”, 1998. – 484 с.
66. Головко О.І. Функції та компетенція органів Європейського Союзу у сфері соціальної політики: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.11 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2003. — 195 арк.
67. Денисов В.Н. Роль міжнародного права у зовнішній та внутрішній політиці України // Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемчушенка. – К., 2001. – С. 596 – 611.
68. Энтин Л.М. Европейское право. Учебник для вузов. - М.: Норма, 2000. – 720 с.
69. Євінтов В.І. Україна у міжнародному співтоваристві // Денисов В.Н., Євінтов В.І., Акуленко В.І., Висоцький О.Ф. Суверенітет України і міжнародне право. – К.: Манускрипт, 1995. – С. 192 – 240.
70. Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права: Навч. посібник / Наук. ред. В. П’ятницький. – К., 1999. – 368 с.
71. Европейский Союз на пороге XXI века: выбор стратегии развития / Под ред. Борко Ю.А., Буториной О.В. М., 2001. – 210 с.
72. Закоморна К. О. Інститут омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини і громадянина: Автореф. дис. к. ю. н. – Харків, 2000. – c. 20.
73. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. – К. : Основи, - 1996. – 340 с.
74. Ітвелл Дж., Еллмен М. Трансформація та інтеграція. К.: Стилос, 1998. – 258 с.
75. Исмаил А. Правотворчество международных межправительственных организаций: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.11 / Киевский ун-т им. Тараса Шевченко. Институт международных отношений. — К., 1999. — 170 л.
76. Капустин А.Я. Европейский Союз: интеграция и право. - М., 2000. – 470 с.
77. Кашкин С. Ю. Право Европейского Союза. - М.: Юристъ, 2003. – 925 с.
78. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посіб.: Пер. з англ. - К.: Т-во „Знання”, 2001. – 381 с.
79. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: на тлі світового досвіду. – К.: Абрис. – c. 414.
80. Клемин А.В. Европейский Союз и государства – учасники: взаимодействие правовых порядков (практика ФРГ). Казань, 1996. – 320 с.
81. Ковнер А. И., Крылова И. С. Парламенты мира. Советско-американский Фонд "Культурная инициатива". М.: Высшая школа. 1991. – 480 c.
82. Колосов Ю.М., Кузнецов В.И. Международное право: Учебник. М.: Международные отношения , 1998. – c. 624.
83. Конституции государств Европейского Союза / Под. Ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА, 1999. – 816 с.
84. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. Посібник. - К.: “Ін Юре”, 2001. – 448 с.
85. Крылова И.С. Европейский парламент: (правовой статус). Інститут государства и права. - М.: Наука, 1987. – 189 с.
86. Кудрявцев В.Н. Курс международного права. Том 2. М.: Наука, 1989.
87. Лихачев В.Н. Устранение пробелов в современном международном праве. Казань, 1989.
88. Лобанов К.Н. Договор о Европейском Союзе: правовой анализ новейших тенденций в развитии западноевропейской интеграции. Учебное пособие. Белгород, 1996. – 480 с.
89. Лукашенко В.И. Западноевропейская интеграция в системе современных международных отношений: Учеб. Пособие. – К., 1991. – 148.
90. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: Учебник.- М.: БЕК, 1999. – 384 с.
91. Маклаков В.В. Парламенты стран-членов Европейского Союза. М., 1994. – 220 с.
92. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. - Харків.: Консум, 2001. – 592 с.
93. Мармазов В. Є., Піляєв І. С. Рада Європи: політико – правовий механізм інтеграції. – К.: Юр. книга, 2000. – 472 с.
94. Микієвич М. М. Міжнародно-правові аспекти співробітництва ЄС з третіми країнами: Монографія. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – 200 с.
95. Муравйов В. І. Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами (теорія і практика). - К.: Академ-Прес, 2002. – 426 с.
96. Муссіс Н. Вступ до Європейського союзу. Право, економіка, політика: Пер. з англ.: К.: КНУ, 1999 – 60 с.
97. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. – М.: Норма, 2000. – 552 с.
98. Опришко В. Ф., Омельченко А. В., Фастофець А. С. Право Європейського Союзу. Загальна частина. - К.: КНЕУ, 2002. – 460 с.
99. Парламентські вибори в Європейському Союзі / Ковриженко Д.С., Котляр Д.М., Євгеньєва А.М., Асланян Г.П., Замніус В.М. – К.: Міленіум, 2002. – 116 с.
100. Парламентское право России: Учеб. пособие / Под ред. Т.Я. Хабриевой. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 655 с.
101. Петров Р. А., Опейда З. Й., Федорчук Д. Є., Вакуленко А. О. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посібник. – Донецьк: ДНУ, 2001. – 248 с.
102. Посібник з питань імплементації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським співтовариством. – К.: UEPLAC, 1999. – 99 с.
103. Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота: Учебник для вузов / Под ред. Безбаха В.В., Капустина А.Я., Пучинского В.К. - М., 1999. – 400 с.
104. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. Посібник. Вид. 6-е. – Х.: Консум, 2002. – 160 с.
105. Розвиток співробітництва Україна – Європейський Союз. Комітет ВРУ з питань Європейської інтеграції та Інститут соціально-економічних стратегій. – К.: ЦТІ „Е та Е”, 2003. – 240 с.
106. Сорон Ж-Л. Курс з Європейських інституцій: європейська головоломка: Підручник: Пер. з франц. – К.: ІМВ, 2001. – 444 с.
107. Татам Алан. Право Європейського Союзу: Підручник: Пер. з англ. - К.: Абрис, 1998. – 424 с.
108. Тимченко Л. Д. Международное право: Учебник. – Х.: Консум, 1999. - 528 с.
109. Тихомиров Ю.А. Публичное право. Учебник. - М.: БЕК, 1995. – 421 с.
110. Топорнин Б. Н. Европейские сообщества: право и институты. М., 1992. – 350 с.
111. Топорнин Б. Н. Европейское право. М.: Юристь, 2001. – 456 с.
112. Тускоз Жан. Міжнародне право: Підручник: Пер. З франц. - К.: АртЕк, 1998. – 416 с.
113. Фадеева Т.М. Европейский Союз: федералисткие концепции европейского строительства. М., 1996.
114. Фалалєєва Л.Г. Правові аспекти становлення та розвитку виконавчих органів Європейського Союзу: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.11 / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. — К., 2003. — 227 арк.
115. Харитонова О. І., Харитонов Є. І. Порівняльне право Європи. Основи порівняльного правознавства: європейські традиції. Х.: Одіссей, 2002. – 592 с.
116. Хартия Европейского Союза об основных правах: Коментарий / Под ред. Кашкина С. Ю. М., 2001. – 200 c.
117. Хатрли Т. К. Основы права Европейского Сообщества: Пер. с англ. - М.: Закон и право, Юнити, 1998. – 703 с.
118. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 600 с.
119. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. – К.: Основи, 1993. – 143 с.
120. Шевчук С. Ніццький договір та розширення ЄС. Міністерство юстиції України. Центр порівняльного права. – К.: Логос, 2001 – 196 с.
121. Юмашев Ю. М. Межнародно – правовые формы внешенекономических связей ЕЭС. – М., 1989. – 220 c.
122. Abeles M. La vie quotidienne au Parlement Europeen. Paris: Hachette, 1992. – 340 p.
123. Andersen S., Elliassen K. The European Union: How Democratic is it? London: Sage, 1996. – 380 p.
124. Ammer T., Irrgang A. Die Zukunft der Europaeischen Union. Bonn: Bercker GmbH, 2000. – 184 p.
125. Baron Crespo E. CFSP: the View of the European Parliament. – Maastricht, 1996. – 190 р.
126. Beckedorf, Ingo. Das Untersuchungsrecht des Europäischen Parlaments. - Berlin: Duncker und Humblot, 1995. – 400 S.
127. Blondel J., Sinnoit R. and Svenson P. People and Parliament in the European Union: Participation, Democracy and Legitimacy. Oxford: Clarendon Press, 1998. – 260 p.
128. Bluman C. La fonction législative communautaire. – Paris, 1997. – 175 p.
129. Boulouis J. Droit institutionnel de l’Union européen. – Paris, 1995. – 392 p.
130. Bowler S., Farrel D. Voters and Interest Groups: Representation at the European Level. – Manchester: Manchester University Press, 1992. – 224 p.
131. Chalmers D. European Union Law. Vol. 1: Law and EU Government. – Ashgate, 1998.
132. Constitutional Change in the EU. From Uniformity to Flexibility& Edited by Burca G., Scott J. – Oxford – Portland – Oregon, 2000. – 131 p.
133. Сorbett R., Jacobs Fr. and Shackleton M. The European Parliament. 4th edition. John Harper Publishing, 2000. – p. 363.
134. Craig P., de Burca Gr. EC Law/ Texts, Cases, Materials. Oxford, 1997. – 1160 p.
135. Dann Р. Looking through the federal lens: the Semi-parliamentary democracy of the EU. – NYU School of Law, 2002. – 150 p.
136. Dankert P. Pressure from the European Parliament. The Politics of European Treaty Reform: the 1996 Intergovernmental Conference and beyond. – L., 1997. – 268 p.
137. Dashwood A. Reviewing Maastricht: Issues for the 1996 IGC. – L., 1996. – 261 p.
138. Delegated legislation and the role of the Committees in the EC / Editors Mads A. and Turk A. – The Hague, 2000. – 428 p.
139. Delwit P., De Waelle J., Magnette P. A quoi sert le Parlement européen? Bruxelles. Etudes européennes. 1999. – 326 p.
140. Duff A. Electoral Reform of the European Parliament; proposals for a uniform electoral procedure of the European Parliament. – L.: Federal Trust, 1996. – 245 p.
141. Europa von Agenda 2000 bis Zollunion. - Bundesspresssamt. Berlin, 2000. – 510 p.
142. Evans A. A Textbook on European Union Law. – Oxford, 1998. – 609 p.
143. Folsom R. European Union Law. – St. Paul. Minn., 1999. – 575 p.
144. Fontaine P. A New Idea for Europe. The Schuman Declaration 1950. – Bruxelles, 2000. – 43 p.
145. Gaffney J. Political Parties and the European Union. - L.: Routledge, - 1996. – 176 p.
146. Gallacher M., Laver M. Representative Government in Western Europe. - New York: McGraw-Hill, Inc., - 1993. – 330 p.
147. Gormley L. W. Introduction to the Law of the EC. 3rd edit