ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВ ЗА МІЖНАРОДНО-ПРОТИПРАВНІ ДІЯННЯ :

Краткое описание

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень............................................................................С.2
ВСТУП………………………………………………………………...........С.3-9
Розділ 1. Визначення сутності і природи інституту міжнародно-правової відповідальності... ...................................С.10-68
1.1. Історія й проблеми кодифікації норм міжнародно-правової відповідальності держав……………………………………………….С.10-29
1.2. Характеристика нормативно-правового комплексу відповідальності держав як міжгалузевого інституту сучасного міжнародного права... ...................................................................................................C.29-42
1.3. Передумови та підстави виникнення міжнародно-правової відповідальності .............…………………………………………………..С.43-68
Розділ 2. Міжнародно-протиправне діяння держави як фактична підстава міжнародно-правової відповідальності... .........................C.69-140
2.1. Поняття та склад міжнародно-протиправного діяння як фактичної підстави міжнародно-правової відповідальності... ...........C.69-93
2.2. Характеристика та аналіз наслідків вчинення міжнародно-протиправного діяння... ..............……....С.93-122
2.3. Форми ліквідації наслідків учинення міжнародно-протиправного діяння…………………………………………………………………….С.122-140
Розділ 3. Примусові заходи як особливий засіб реалізації міжнародно-правової відповідальності... .............................................………С.141-186
3.1. Особливості формування та перспективи розвитку системи міжнародно-правових примусових заходів ..........................…………С.141-153
3.2. Примусові заходи як правомірний засіб реалізації міжнародно-правової відповідальності………………………………………………C.153-167
3.3. Особливості, проблеми, сучасні тенденції застосування міжнародно-правових примусових заходів………….................................................С.168-186
ВИСНОВКИ...…………………………………………………….......C.187-193
Список використаних джерел………………………………….........C.194-219
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сучасні загальносвітові процеси інтеграції та глобалізації вимагають вдосконалення правового забезпечення в усіх сферах міжнародних відносин. Однією з важливих проблем сучасного міжнародного права є розуміння сутності та умов реалізації міжнародно-правової відповідальності держав за міжнародно-протиправні діяння. З кожним роком вона набуває все більш важливого значення та вимагає нагального правового вирішення в умовах сучасного реформування міжнародних відносин.
Унікальне значення міжнародної відповідальності пояснюється тим, що вона сприяє єдності та організації системи міжнародного права, свідчить про належний рівень її розвитку. Крім того, роль інституту міжнародно-правової відповідальності стає важливою для Української держави саме сьогодні, коли визначаються новітні вектори зовнішньої політики. За цих обставин необхідно розуміти юридичні механізми вирішення можливих суперечок, взаємні межі відповідальності України та інших держав.
Про актуальність вивчення проблем міжнародної відповідальності свідчить Резолюція Генеральної Асамблеї ООН про відповідальність держав, ухвалена на основі Проекту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння 2001 р., а також прийняття проекту Кодексу про злочини проти миру й безпеки людства 1996 р., створення Міжнародних кримінальних трибуналів із Руанди й колишньої Югославії, Міжнародного кримінального суду. Особливо слід відзначити Проект статей про відповідальність держав 2001 р., який має виняткове значення для закріплення міжнародно-правової відповідальності як міжгалузевого інституту міжнародного права й визначає новий етап у розвитку сучасного міжнародного права.
Окремі аспекти проблеми відповідальності держави за міжнародно-протиправні діяння розглядалися у працях вітчизняних і зарубіжних фахівців із міжнародного права: Д. Анцилотті, М.М. Антонович, І.П. Бліщенка, Я. Броунлі, М.В. Буроменського, В.Г. Буткевича, В.А. Василенка, О.Ф. Висоцького, Л.Г. Гусейнова, А. Кассезе, Ю.М. Колосова, П.М. Куріса, Д.Б. Левіна, І.І. Лукашука, В.А. Мазова, Ю.В. Манійчука, Л.Ф. Оппенгейма, Ю.В. Петровського, С.Б. Раскалєя, Г.І. Тункіна, М.О. Ушакова, М.Н. Шоу, А. Фердросса. Результати їх досліджень та висновки були враховані під час написання дисертаційної роботи.
Водночас, важливі напрями зазначеної проблеми ще не стали об’єктом спеціального вивчення в сучасній українській науці міжнародного права і лише частково розкриті зарубіжними науковцями.
Обрання теми дисертації зумовлено недостатнім рівнем її дослідженості у вітчизняній доктрині міжнародного права і загальною необхідністю теоретичного обґрунтування сучасної концепції міжнародної відповідальності держав у доктрині міжнародного права, упорядкування юридичної термінології щодо питань відповідальності. Крім того, у юридичній літературі останніх років досліджувалися окремі аспекти зазначеної теми, але не було зроблено комплексного аналізу проблеми відповідальності держав за протиправні діяння як міжгалузевого інституту міжнародного права з урахуванням як теоретичних, так і практичних змін, що мали місце за останнє десятиліття у цій сфері міжнародних правовідносин.
Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках загальної теми наукового дослідження кафедри міжнародного права Української академії зовнішньої торгівлі (УАЗТ): „Міжнародна відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння” (державний реєстраційний номер 0105U007841).
Мета й завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є з’ясування й вдосконалення теоретичних й нормативних засад інституту міжнародно-правової відповідальності держав, забезпечення відповідності розроблених теоретичних основ сучасним тенденціям міжнародного права, аналіз практики реалізації регулятивно-охоронних правовідносин.
Мета визначила необхідність виконання таких завдань:
 розглянути та систематизувати сучасні тенденції, теорії та концептуальні підходи щодо існування інституту міжнародно-правової відповідальності держав;
 дослідити процес становлення та розвитку цього інституту й особливості виникнення міжнародної відповідальності держав на окремих прикладах, визначити загальні критерії процедури її реалізації;
 з’ясувати та узгодити теоретичні основи механізму виникнення й реалізації відповідальності держави за протиправні діяння згідно з останніми тенденціями у міжнародному праві;
 сформулювати науково обґрунтоване міжнародно-правове визначення поняття міжнародно-правової відповідальності держав як міжгалузевого інституту міжнародного права;
 установити умови виникнення міжнародної відповідальності держави та надати визначення міжнародно-протиправного діяння держави;
 проаналізувати та надати авторське тлумачення змісту текстів Проекту статей Комісії міжнародного права про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння 2001 р.
Об’єктом дослідження є інститут міжнародно-правової відповідальності держав за протиправні дії.
Предметом дослідження є міжнародно-правові норми, проекти й чинні акти міжнародних організацій щодо відповідальності держав за міжнародно-протиправні діяння, а також діяльність Міжнародного Суду ООН та інших міжнародних судів, вітчизняна та зарубіжна доктрина міжнародного права з цього питання.
Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією використані наступні наукові методи: системно-функціональний – для встановлення та аналізу взаємозв’язків між відповідальністю держав та іншими інститутами міжнародного права, а також між структурними елементами механізму міжнародно-правової відповідальності держав; порівняльно-правовий – для одночасного аналізу положень загального міжнародного права та внутрішньодержавного права; теоретико-прогностичний – за його допомогою було розроблено пропозиції та рекомендації щодо подальшого розвитку теоретичних основ інституту міжнародної відповідальності держав; формально-логічний – для виявлення недосконалостей норм інституту відповідальності та вироблення пропозицій щодо їх вдосконалення; історико-правовий – використовувався в обмеженому обсязі для аналізу шляхів розвитку цього інституту; моделювання – застосовувався для розробки теоретичної моделі використання процесуальних засобів реалізації відповідальність держав, системної моделі механізму превенції міжнародно-протиправних діянь; синтезу – для розробки критеріїв об’єднання окремих структурних елементів відповідальності держави в єдиний процес; аналізу – для аналізу й дослідження наукових теорій, концепцій фахівців міжнародного права.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дана робота є першим у вітчизняній правовій науці комплексним дослідженням проблем відповідальності держав за міжнародно-протиправні діяння з урахуванням і на основі тих змін, які відбулися у міжнародному праві протягом останніх років. У межах проведеного дослідження одержані наступні результати, що мають наукову новизну і запропоновані автором:
 обґрунтовано думку, що міжнародно-правова відповідальність є міжгалузевим інститутом міжнародного права, оскільки складається з комплексу однорідних норм, які регулюють відносини між державами з приводу ліквідації наслідків учинення міжнародно-протиправного діяння і є належним усьому міжнародному праву, а не окремим його галузям;
 з урахуванням сучасних змін, що відбуваються у міжнародному праві, запропоновано наступне визначення міжгалузевого інституту міжнародно-правової відповідальності держав: це сукупність міжнародно-правових норм, що регулюють відносини між державою (або державами), яка вчинила міжнародно-протиправне діяння, і потерпілою від цього діяння державою (або державами) шляхом забезпечення виконання державою-порушницею зобов’язання ліквідувати негативні наслідки цього протиправного діяння у вигляді певних матеріальних або нематеріальних обмежень за допомогою системи міжнародно-правових примусових заходів для дотримання принципів та норм міжнародного права, охорони міжнародного правопорядку;
 доведено, що основною передумовою міжнародно-правової відповідальності держави є її здатність вибирати в об'єктивно обумовлених ситуаціях відповідний варіант поведінки і бути відповідальною за свій вибір;
 запропоновано поглиблене визначення юридичних (нормативних) підстав виникнення відповідальності держави: це сукупність юридично обов'язкових вимог дійсних міжнародно-правових актів, на основі яких певна поведінка держави у вигляді дії або бездіяльності кваліфікується як міжнародно-протиправна і в силу якої суб’єкт міжнародного права притягується до відповідальності;
 сформульовано поняття міжнародно-протиправного діяння держави: це протиправна поведінка суб’єкта міжнародного права у формі дії або бездіяльності, яка посягає на дійсні законні права та інтереси інших суб’єктів міжнародного права, нормальне функціонування механізму міжнародно-правового регулювання, міжнародний правопорядок, і зумовлює шкідливі наслідки матеріального і (або) нематеріального характеру;
 обґрунтовано положення, що вина не входить до складу елементів міжнародно-протиправного діяння, оскільки сам факт учинення протиправного діяння передбачає відповідальність. Вина має розцінюватися як фактор, який впливає на відповідальність держави;
 введено у науковий обіг і сформульовано поняття „форми ліквідації наслідків учинення міжнародно-протиправного діяння”, оскільки традиційний термін „форми відповідальності” не відповідає останнім напрацюванням у цій сфері міжнародного права. Форми ліквідації наслідків учинення міжнародно-протиправного діяння – це структурний елемент обсягу відповідальності у межах її певного виду і водночас спосіб, за допомогою якого держава-порушниця здійснює відшкодування потерпілій державі;
 уперше у вітчизняній науці запропоновано об’єднати такі заходи, як санкції та контрзаходи під загальним поняттям – „міжнародно-правові примусові заходи”;
 міжнародно-правові примусові заходи є особливими заходами правоохорони й правозастосування, що забезпечують функціонування принципів і норм міжнародного права, порушених внаслідок учинення міжнародно-протиправного діяння. Реалізація цих заходів відбувається шляхом правомірного застосування потерпілою державою примусу в обсязі, видах та формах, що відповідають вчиненому міжнародно-протиправному діянню.
Теоретичне й практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертації положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері – для розвитку теорії міжнародного публічного права; у сфері правотворчості – для розробки змін і доповнень до чинного законодавства і міжнародно-правових актів; у навчальному процесі – для викладання навчальної дисципліни „Міжнародне право”.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права Української академії зовнішньої торгівлі.
Результати дисертаційного дослідження доповідались на V та VI міжнародних науково-практичних конференціях УАЗТ „Вплив глобалізації на формування та розвиток зовнішньоекономічних зв’язків” (м. Київ, 2002 р., тези доповіді опубліковані) та „Актуальні правові та економічні проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків” (м. Київ, 2003 р., тези доповіді опубліковані). Дисертант також брав участь у науково-практичній конференції Інституту законодавства Верховної Ради України „Проблеми теорії й практики законотворчості у контексті формування громадянського суспільства” (м. Київ, 2005 р.)
Основні положення дисертації висвітлено у 6 публікаціях, 4 із яких опубліковані у фахових виданнях.
Структура й обсяг роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів (дев’яти підрозділів), висновків та списку використаних джерел (309 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить – 205 сторінок друкованого тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Міжнародно-протиправне діяння є єдиною фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності держав і поділяється на два види: міжнародне правопорушення (делікт); міжнародний злочин. Категорія міжнародних злочинів має особливі кваліфікуючі ознаки та є повністю сформованою. Пропонується наступне визначення міжнародно-протиправного діяння: це протиправна поведінка суб’єкту міжнародного права у формі діяння або бездіяльності, яка посягає на дійсні законні права та інтереси інших суб’єктів міжнародного права, нормальне функціонування механізму міжнародно-правового регулювання, міжнародний правопорядок, і обумовлює шкідливі наслідки матеріального і (або) нематеріального характеру.
2. На підставі вивчених та проаналізованих міжнародно-правових документів, правозастосовних актів, концепцій та поглядів юристів-міжнародників, фахівців з міжнародного права, дисертант може з впевненістю заявити, що міжнародно-правова відповідальність – це міжгалузевий інститут міжнародного права за наступних обставин: складається з комплексу однорідних норм, які регулюють відносини між державами з приводу ліквідації негативних наслідків, обумовлених вчиненням міжнародно-протиправного діяння; має певні інституційні принципи, які є основою його існування; є характерним для усього міжнародного права, а не для окремих його частин або галузей.
3. Основними ознаками або характеристиками міжнародно-правової відповідальності як міжгальногалузевого інституту міжнародного права є наступні: є наслідком виключно міжнародно-протиправного діяння; реалізується у міжнародних правоохоронних відносинах між однією або більше державами, що вчинили міжнародно-протиправне діяння (держави-порушниці) і потерпілою (потерпілими) державою; полягає у правомірному застосуванні щодо держави правопорушниці міжнародно-правових примусових заходів (санкцій та контрзаходів); призводить до певних видів відповідальності держави-порушниці – обмежень та втрат матеріального й нематеріального характеру; спрямована на забезпечення принципів та норм міжнародного права й охорону міжнародного правопорядку.
4. Дисертант не погоджується з точкою зору тих представників міжнародно-правової доктрини, які стверджують, що міжнародно-правова відповідальність є „загальним принципом” або „загальновизнаним принципом” міжнародного права на підставі того, що: принципи міжнародного права можуть з’являтися, змінюватися зникати, в той час як міжнародна відповідальність завжди залишається необхідним та істотним юридичним елементом забезпечення норм та принципів міжнародного права; принципи міжнародного права було сформульовано після появи міжнародного права, в той час як міжнародна відповідальність необхідно притаманна міжнародному праву з самого початку існування. В той же час міжнародно-правова відповідальність не є галуззю міжнародного права, оскільки передувати створенню такої галузі права має розробка і систематизація взаємних зобов’язань держав як учасників міжнародних відносин.
5. Дисертант, на підставі вищевикладених висновків, пропонує наступне визначення інституту міжнародно-правової відповідальності: це сукупність міжнародно-правових норм, що регулюють відносини між державою (або державами), яка вчинила міжнародно-протиправне діяння і потерпілою від цього діяння державою (або державами), шляхом забезпечення виконання державою-порушницею зобов’язання ліквідувати негативні наслідки цього протиправного діяння у вигляді певних матеріальних або нематеріальних обмежень за допомогою системи міжнародно-правових примусових заходів (санкцій і контрзаходів) з метою забезпечення принципів та норм міжнародного права й охорони міжнародного правопорядку.
6. Підстави виникнення міжнародно-правової відповідальності поділяються на юридичні (нормативні) та фактичні (юридико-фактичні). Дисертант пропонує наступне визначення юридичних підстав: це сукупність юридично обов'язкових вимог дійсних міжнародно-правових актів, на основі яких певна поведінка, діяння або утримання від дій держави кваліфікується як міжнародно-протиправне і в силу яких суб’єкт міжнародного права повинен нести відповідальність.
7. Міжнародно-протиправне діяння є єдиною фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності держав і поділяється на міжнародне правопорушення (делікт) та міжнародний злочин. Дисертант вважає, що категорія міжнародних злочинів має особливі кваліфікуючі ознаки та є повністю сформованою.
8. Пропонується наступне визначення міжнародно-протиправного діяння: це протиправна поведінка суб’єкту міжнародного права у формі дії або бездіяльності, яка посягає на дійсні законні права та інтереси інших суб’єктів міжнародного права, нормальне функціонування механізму міжнародно-правового регулювання, міжнародний правопорядок, і обумовлює шкідливі наслідки матеріального і (або) нематеріального характеру.
9. Важливим є питання відмежування міжнародно-протиправних діянь від суміжних правових явищ, які зовні нагадують міжнародно-протиправні діяння, однак при більш детальному аналізі виявляється, що вони не мають усієї сукупності ознак міжнародно-протиправного діяння. Можна зауважити, що від міжнародно-протиправних діянь відмежовують такі суміжні правові явища, як недружні акти; квазіміжнародні делікти; події; акти, вчинені в стані крайньої необхідності.
10. Склад міжнародно-протиправного діяння – сукупність об’єктивних та суб’єктивних елементів. На думку дисертанта, суб’єктивним елементом складу міжнародно-протиправного діяння є поведінка, яка за міжнародним правом присвоюється відповідному суб’єкту міжнародного права, а об’єктивними елементами: протиправний характер такої поведінки у формі діяння або бездіяльності; об’єкт правопорушення; шкода, заподіяна в результаті протиправної поведінки; причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою. Вина, на наш погляд, не входить до складу елементів міжнародно-протиправного діяння, оскільки сам факт порушення зобов’язання породжує відповідальність.
11. Дисертант вважає, що основними юридичними наслідками міжнародно-протиправного діяння є наступні обов’язки відповідальної держави: продовжувати виконувати порушене зобов’язання, не зважаючи на вчинення міжнародно-протиправного діяння; припинити це діяння, якщо воно продовжується, та надати відповідні запевнення й гарантії неповторення його, якщо вимагають обставини; надати повне відшкодування за шкоду (як матеріальну, так і моральну), спричинену міжнародно-протиправним діянням. Основним критерієм визначення юридичних наслідків міжнародно-протиправного діяння є обсяг міжнародно-правової відповідальності, який розраховується за допомогою обсягу шкоди.
12. Автором вперше запропоновано термін „форми ліквідації наслідків вчинення міжнародно-протиправного діяння”, оскільки традиційно у світовій юридичній доктрині використовували терміни „форми реалізації наслідків” або „форми відповідальності”. На думку дисертанта, запропонований термін найбільш точно відповідає сучасним тенденціям міжнародного права, підкреслює негативний аспект наслідків міжнародного правопорушення. Дисертантом пропонується наступне визначення: це структурний елемент обсягу відповідальності у межах певного виду і в той же час спосіб, за допомогою якого держава-порушниця здійснює відшкодування або задоволення потерпілої внаслідок вчиненого нею протиправного діяння держави.
13. У рамках нематеріального виду міжнародно-правової відповідальності розрізняють такі основні форми ліквідації негативних наслідків міжнародно-протиправного діяння як ресторацію і сатисфакцію, а у рамках матеріального виду – реституцію та компенсацію. Усі визначені форми можуть застосовуватися окремо або разом, так як протиправне діяння досить часто має комплексний (як матеріальний, так і нематеріальний) характер.
14. На погляд автору дисертаційного дослідження, міжнародно-правова відповідальність та міжнародно-правові примусові заходи є різними правовими явищами. Позбавлення, породжувані міжнародно-правовими примусовими заходами, мають іншу природу, ніж позбавлення, у яких виражається відповідальність держави-правопорушниці. Перші не пов'язані з виконанням державою обов'язків, що випливають з відповідальності, а є результатом реалізації повноважень потерпілих суб'єктів міжнародного права.
15. Уперше у вітчизняній науці дисертант пропонує об’єднати такі заходи, як санкції та контрзаходи під загальним найменуванням міжнародно-правових примусових заходів та пропонує наступне визначення: це особливі заходи правоохорони й правозастосування, які забезпечують дотримання принципів та норм міжнародного права, порушені внаслідок вчинення міжнародно-протиправного діяння, шляхом правомірного застосування потерпілою державою (державами, міжнародним співтовариством) примусу в обсязі, видах та формах, що відповідають вчиненому міжнародно-протиправному діянню.
16. Авторська позиція зводиться до того, що основними параметрами (ознаками) правомірних міжнародно-правових заходів є наступні: основна мета – спонукання держави-правопорушниці виконати належні міжнародні зобов’язання, спричинені правовідносинами відповідальності, якими є: зобов’язання припинити міжнародно-протиправне діяння й надати відповідне відшкодування; основний суб’єкт застосування – потерпіла від міжнародно-протиправного діяння держава; об’єкт – відповідальна за міжнародно-протиправне діяння держава; основна підстава застосування – відмова відповідальної держави виконати належні зобов’язання; правомірні примусові заходи у міжнародному праві є: тимчасовими та пропорційними розміру завданої шкоди; правомірні примусові заходи не можуть зачіпати: будь-які зобов’язання згідно з імперативними нормами загального міжнародного права, включаючи зобов’язання утримуватися від погрози силою або її застосування за Статутом ООН; зобов’язання щодо захисту основних прав людини; зобов’язання гуманітарного характеру, що забороняють репресалії; зобов’язання щодо виконання будь-якої процедури з розв’язання спорів між потерпілою та відповідальною державами; зобов’язання щодо недоторканості дипломатичних, консульських посадових осіб, приміщень, архівів та документів та інші можливі зобов’язання; застосуванню правомірних примусових заходів повинні передувати такі події: пред’явлення вимоги потерпілою державою по відношенню до відповідальної держави про виконання належних міжнародних зобов’язань; сповіщення відповідальної держави про намір застосування примусових заходів; пропонування відповідальній державі вирішити суперечку за допомогою мирних засобів; правомірні примусові заходи не можуть застосовуватися, якщо міжнародно-протиправне діяння припинене й спір передано на розгляд компетентного суду або арбітражу; правомірні примусові заходи припиняються одразу після виконання відповідальною державою належних міжнародних зобов’язань.
17. Міжнародно-правові примусові заходи об’єднані у систему, яка складається з: заходів, що застосовуються державами у порядку самодопомоги (реторсії; репресалії економічного та політичного характеру; самооборона; розрив дипломатичних та консульських відносин; невизнання); заходів, що застосовуються через відповідний інституційний механізм (призупинення прав і привілеїв, що випливають із членства у міжнародній організації; відмова у членстві; позбавлення можливості міжнародного співробітництва з іншими суб’єктами міжнародного права; колективні збройні заходи).
18. Механізм застосування сучасних міжнародно-правових примусових заходів, за поглядом дисертанта, є далеким від досконалості. Основними перешкодами для цього є наступні проблеми: відсутність комплексу міжнародно-правових норм, які чітко визначають процедуру і порядок застосування відповідних примусових заходів; неточність досягнення цілей примусових заходів; недостатня ефективність застосування; шкода, спричинена третім державам внаслідок переривання зв’язків з державою, проти якої було застосовано примусові заходи; пріоритетне право крупних, економічно розвинених держав застосовувати міжнародні примусові заходи, навіть всупереч нормам та принципам міжнародного права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Документи та матеріали

1. Венская конвенция о гражданской ответственности за ядерный ущерб 1997 года. – Вена, 1997. – Док. МАГАТЭ M/INFCIRC/566. – 21 с.
2. Венская конвенция о дипломатических сношениях // Посольское и консульское право в избранных документах. – М., 1972. – С. 10-30.
3. Венская конвенция о консульских сношениях // Посольское и консульское право в избранных документах. – М., 1972. – С. 30-70.
4. Венская конвенция о праве договоров между государствами и международными организациями или между международными организациями. – Вена, 1986. – Док. ООН A/CONF.129/15 – 62 с.
5. Венская конвенция о праве международных договоров. – Вена, 1985. – Док. ООН A/CONF.129/1986/WP.2. – 43 с.
6. Венская конвенция о правопреемстве государств в отношении договоров. – Вена, 1985. – Док. ООН A/CONF.129/1986/WP.4. – 31 с.
7. Венская конвенция о представительстве государств в их отношения с международными организациями универсального характера. – Вена, 1985. – Док. ООН A/CONF.129/1986/WP.3. – 43 с.
8. Версальський мирний договір 1919 року // Юридична енциклопедія. Т. 1. – К., 1998. – С. 339-340.
9. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций // Резолюции, принятые Генеральной Ассамблеей на 25-й сессии. – Нью-Йорк: ООН, 1971. – Док. ООН А/8028. – С. 151-155.
10. Доклад Генерального Секретаря о работе Организации с 16 июня 1969 года по 15 июня 1970 года. – Нью-Йорк, 1970. – Док. ООН А/8001. – 334 с.
11. Доклад группы экспертов для проведения обзора эффективности деятельности и функционирования Международного трибунала по бывшей Югославии и Международного трибунала по Руанде. – Док. ООН А/56/634. – 153 с.
12. Доклад и рекомендации Компенсационной комиссии ООН по первой партии претензий. – Док. ООН «Е2»//S/AC/26/1998/7. – 24 с.
13. Доклад Международного Суда. – Нью-Йорк: ООН, 1985г. – Док. ООН А/40/4. – 9 с.
14. Конвенция о дополнительном возмещении за ядерный ущерб: Информационный циркуляр МАГАТЭ. – Вена, 1998. – Док. МАГАТЭ M/INFCIRC/567. – 43 с.
15. Конвенция о международной ответственности за ущерб, причиненный космическими объектами, 29 ноября 1971г. // Резолюции, принятые Генеральной Ассамблеей на 26-й сессии: 21 сентября – 22 декабря 1971г. – Нью-Йорк, 1973. – Док. ООН А/8429. – С. 27-31.
16. Краткое сообщение Генерального Секретаря о вопросах, которые находятся на рассмотрении Совета Безопасности, и о стадии, достигнутой в рассмотрении этих вопросов. – Нью-Йорк: ООН, 1981. – Док. ООН S/14326/Add.35. – 3 с.
17. Международный пакт о гражданских и политических правах // Права человека. Сборник международных договоров. Т.1. – Нью-Йорк и Женева, 2002. – С. 18-37.
18. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах // Права человека. Сборник международных договоров. Т.1. – Нью-Йорк и Женева, 2002. – С. 7-17.
19. Морское право. Конвенция ООН по морскому праву с предметным указателем и Заключительным актом третьей Конференции ООН по морскому праву. – Нью-Йорк: ООН, 1984. – Док. ООН 290. – 316 с.
20. Положение на Ближнем Востоке: Письмо Постоянного представителя Израиля при ООН от 23 ноября 1978г. на имя Генерального Секретаря ООН. Нью-Йорк: ООН, 1978. – Док. ООН А/33/388. – 2 с.
21. Проект статей об ответственности государств 1980г. // Генеральная Ассамблея ООН. Официальные отчеты. 35-я сессия. – Нью-Йорк: ООН, 1980. – Док. ООН А/35/10. – С. 52-140.
22. Проект статей об ответственности государств от 30 июля 1996г. – Док. ООН А/51/332. – С. 14-43.
23. Рассмотрение вопроса о роли международного суда: Доклад 6-го комитета.- Нью-Йорк: ООН, 1971. – Док. ООН А/8568. – 40 с.
24. Резолюции и решения Совета Безопасности за 1976 год. – Нью-Йорк: ООН, 1977. – Док. ООН S/INF/32. – 25 с.
25. Резолюции и решения Совета Безопасности за 1979 год. – Нью-Йорк: ООН, 1980. – Док. ООН S/INF/35. – 29 с.
26. Резолюции и решения Совета Безопасности за 1980 год. – Нью-Йорк: ООН, 1981. – Док. ООН S/INF/36. – 28 с.
27. Резолюции, принятые Генеральной Ассамблеей на 8-й сессии. – Нью-Йорк: ООН, 1954. – Док. ООН А/2630. – 56 с.
28. Резолюции, принятые Генеральной Ассамблеей на 17-й сессии.- Нью-Йорк: ООН, 1963. – Док. ООН А/5217. – 94 с.
29. Резолюции, принятые Генеральной Ассамблеей на 18-й сессии.- Нью-Йорк: ООН, 1964. – Док. ООН А/5515. – 108 с.
30. Резолюции, принятые Генеральной Ассамблеей ООН на 28-й сессии. Т.1: 18 сентября - 18 декабря 1973 г. – Нью-Йорк: ООН, 1974. – Док. ООН А/9030. – 214 с.
31. Резолюция Генеральной ассамблеи ООН №174 (ІІ) от 21 ноября 1947г. // Официальный отчет второй сессии Генеральной Ассамблеи. Резолюции 16 ноября - 29 ноября 1947г. – Нью-Йорк, 1947. – С. 58-61.
32. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН 2625 (XXV) от 4 ноября 1970г.
33. Резолюция Совета Безопасности 186 (1964) от 4 марта 1964 года // Резолюции и решения Совета Безопасности за 1964 год. – Нью-Йорк, 1965. – Док. ООН S/INF/19/Rev.1. – С. 2.
34. Резолюция Совета Безопасности 425 (1978) от 19 марта 1978 года // Резолюции и решения Совета Безопасности за 1978 год. – Нью-Йорк, 1979. – Док. ООН S/INF/34. – С. 5.
35. Резолюция Совета Безопасности 502 (1982) от 30 апреля 1982 года // Резолюции и решения Совета Безопасности за 1982 год. – Нью-Йорк, 1983. – Док. ООН S/INF/38. – С. 17-18.
36. Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – М.,1956. – Вып.13. – 244 с.
37. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. Т.4 – М.: Политиздат, 1984. – 271 с.
38. Статут ООН і Статут Міжнародного Суду ООН. – М.: Междунар. отношения. – 112 с.
39. Тегеран, Ялта, Потсдам: Сб. документов. – 2-е издание, доп. – М.: Междунар.отн-ия,1971. – 416 с.
40. Agreements between the United Nations and the Specialized Agencies and the International Atomic Energy Agency. – N.Y., 1961. – UN Doc. ST/SG/14. – 113 p.
41. Helsinki Final Act // 14 International Law Materials. – 1975.
42. “League of Nations, Resolutions and recommendations Adopted by the Assembly”, 1927. – 224 р.
Монографії та колективні видання
43. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юридическая литература,1982. – Т.2. – 174 с.
44. Алексеев С.С. Проблема теории государства и права. – М.: Юридическая литература, 1987. – Т.1. – 447 с.
45. Антонович М.М. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник для студентів ВУЗів. – К.: КМ Академія, 2003. – 308 с.
46. Анцелевич Г.О., Покрещук О.О. Міжнародне право. Підручник для студентів спеціальності „Міжнародне право” вищ.навч.закладів / УАЗТ. – К.: Алерта, Пектораль, 2003. – 409 с.
47. Анцилотти Д. Курс международного права: В 2 т. – М.: Издательство иностранной литературы,1961. – Т.1. – 447 с.
48. Баймуратов М.О. Международное публичное право: Учебник. – К.: Истина, 2004. – 552 с.
49. Базылев Б.Т. Юридическая ответственность: теоретические вопросы. – Красноярск: Издательство Красноярского университета, 1985. – 119 с.
50. Баскин Ю.А., Фельдман Д.И. История международного права. – М.: Международные отношения, 1990. – 208 с.
51. Бирюков П.Н. Международное право : Учебное пособие. – 2-е издание, переработанное и дополненное – М.: Юристъ, 2000. – 416 с.
52. Блищенко И.П., Дориа Ж. Прецеденты в международном публичном и частном праве. – М.: Изд-во МНИМП, 1999. – 471 с.
53. Бобров Р.Л. Основные проблемы теории международного права. – М.: Международные отношения, 1968. – 272 с.
54. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: Юридич. литература, 1976. – 215 с.
55. Броунли Я. Международное право. В 2-х кн. – М.: Прогресс, 1977. – Т.2, 507с.
56. Буроменський М.В., Кудас І.Б. Міжнародне право. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 336 с.
57. Василенко В.А. Вопросы международно-правовой ответственности в связи с проблемой гарантий осуществления норм международного права. – К.: Вища школа, 1970. – 179 с.
58. Василенко В.А. Международно-правовые санкции. – К.: Вища школа, 1982. – 230 с.
59. Василенко В.А. Ответственность государства за международное правонарушение. – К.: Вища школа, 1976. – 276 с.
60. Вельяминов Г.М. О понятии нормы международного права. – М.: Международные отношения, 1973. – 270 с.
61. Гегель Г.В. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
62. Гольбах П. Система природы. – М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1940. – 422 с.
63. Гражданский кодекс с постатейно-систематизированными материалами под общей редакцией С.Александровского / 3-е издание. – М., 1928. – 231 с.
64. Гражданское и торговое право капиталистических стран. – М.: Международные отношения, 1980. – 510 с.
65. Гуго Гроций. О праве войны и мира. – М.: Госюриздат, 1956. – 868 с.
66. Гусейнов Л.Г. Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов΄язань у галузі прав людини. Автореф. дисертації доктора юридичних наук : 12.00.11 / НАН України : Інститут держави і права ім. Корецького. – К., 2000. – 36 с.
67. Гусейнов Л.Г. Ответственность государств за международные экологические правонарушения. Автореф. дисс. ... канд. юридич. наук: 12.00.11 / НАН України : Институт государства и права им. Корецкого. – К., 1994. – 25 с.
68. Давид В., Василенко В.А. Механизм охраны международного правопорядка. – Брно, 1986. – 302 с.
69. Де Ваттель Э. Право народов или принципы естественного права, применяемые к поведению и делам наций и суверенов. – М.: Госюриздат, 1980. – 719 с.
70. Действующее международное право: Учебное пособие для студентов и аспирантов, изучающих международное право: В 3-х томах / Колосов Ю.М., Кривчикова Э.С. – М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т.1. – 859 с.
71. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. – 224 с.
72. Дипломатія сучасної України. – К.: Вентурі, 1991. – 186 с.
73. Дмитриева Г.К. Нормы международной морали в условиях мирного сосуществования: Учебное пособие. – К.: Высшая школа,1984. – 86 с.
74. Дмитриченко І.В. Міжнародне право: методичні вказівки з навчальної дисципліни. – Миколаїв: Атол, 2004. – 79 с.
75. Донченко Р.І. Свобода і відповідальність. – К.: Знання, 1969. – 49 с.
76. Евгеньев В.В. Международно-правовое регулирование репараций после второй мировой войны. – М.: Госуд. изд-во юридич. лит-ры, 1950. – 200 с.
77. Ефимов В.Т. Социальный детерминизм и мораль: Учебное пособие для философских факультетов. – М.: Высшая школа, 1974. – 192 с.
78. Захаров Н.А. Курс общего международного права. – Петроград, 1918. – 504 с.
79. Ильин Ю.Д. Лекции по международному публичному праву. – Харьков : Консум, 1996. – 236 с.
80. История дипломатии / Под ред. М.А. Тиунова. – М.: Междунар. отн-ия, 1976. – Т.1. – 255 с.
81. Каламкарян Р.А. Юридические последствия правомерного поведения государств. – М.: Наука, 1987. – 126 с.
82. Кант И. Критика чистого разума. – М.: Мысль, 1994. – 592 с.
83. Карташкин В.А. Военные реституции и ресторации в международном праве. – М.: СЕМП, 1969. – 344 с.
84. Киванука Л.Д. Международное правонарушение как основание ответственности государства. Автореф. дисс. ... канд. юридич. наук : 12.00.11 / НАН України : КГУ ім. Т.Г. Шевченко. – К., 1980. – 47 с.
85. Колосов Ю.М. Ответственность в международном праве. – М.: Юридическая литература, 1975. – 255 с.
86. Корецкий В.М. «Общие принципы права» в международном праве / АН УССР. Сектор гос-ва и права. – К., 1957. – 52 с.
87. Косолапов Р., Марков В. Свобода и ответственность. – М.: Политиздат, 1969. – 96 с.
88. Краснов М.А. Ответственность в системе народного представительства: методологические подходы / РАН, Институт государства и права. – 2-е издание. – М., 1995. – 55 с.
89. Курис П.М. Международные правонарушения и ответственность государств. – Вильнюс: Минтис, 1973. – 279 с.
90. Курс международного права. / Под ред. Ф.И. Кожевникова. – 2-е издание. – М.: Госюриздат, 1966. – 171 с.
91. Курс международного права. / Под ред. Ю.М. Колосова. – М.: Наука, 1967. – 330 с.
92. Латинская юридическая фразеология. / Сост. Б.С. Никифоров. – М.: Юридич. лит-ра, 1979. – 441 с.
93. Левин Д.Б. Ответственность государств в современном международном праве: проблема кодификации и прогрессивного развития норм и принципов международного права. – М.: Международные отношения, 1966. – 152 с.
94. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 239 с.
95. Лукашук И.И. Источники международного права. – К., 1966. – 127с.
96. Лукашук И.И. Право международной ответственности. – М.:Волтерс Клувер, 2004. – 405 с.
97. Лукашук И.И. Структура и форма международных договоров. – Саратов: Изд-во Саратовского юридич. института, 1960. – 131 с.
98. Лукин П.И. Источники международного права. – М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1960. – 144 с.
99. Мазов В.А. Ответственность государств в международном праве. – М.: Юридич. лит-ра, 1970. – 151 с.
100. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. – Харків: Консум, 2000. – 592 с.
101. Малеин Н.С. Правонарушение : понятие, причины, ответственность. М.: Юридич. лит-ра, 1985. – 192 с.
102. Малинин С.А., Мусин В.А. Правовые проблемы морской атомной деятельности. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-тета, 1974. – 131 с.
103. Манийчук Ю.В. Последствия международного правонарушения. – К.: Вища школа, 1987. – 147 с.
104. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е издание. – М.: Политиздат, 1978. – Т.20. – 421с.
105. Мартенс Ф.Ф. Современное международное право цивилизованных народов. – СПб.: 1904-1905. – Т.1. – 488 с.
106. Марухян А.В. Международно-правовая ответственность за международные преступления. Автореф. дисс. ... канд. юридич. наук: 12.00.06/ Ереванский государственный университет – Ереван, 2004. – 25 с.
107. Матвеев Г.К. Основания гражданскоправовой ответственности. – М.: Юрид. лит-ра, 1970. – 311 с.
108. Международное право. / Отв. ред. Ф.И. Кожевников. – М.: Междунар. отн-ия, 1981. – 454 с.
109. Международное право. / Под ред. Ю.М. Колосова. – М.: Междунар. отн-ия, 1996. – 192 с.
110. Международное право. / Под ред. Е.А. Коровина. – М.: Междунар. отн-ия, 1951. – 218 с.
111. Международное право. / Под ред. Г.И. Тункина. – М.: Юрид. лит-ра, 1974. – 590 с.
112. Мелешин М.Т. Экологические проблемы Мирового океана. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 485 с.
113. Менжинский В.И. Проблема международной ответственности. Автореф. ... канд. юридич. наук – М., 1951. – 29 с.
114. Михеев Ю.Я. Применение принудительных мер по Уставу ООН. – М.: Междунар. отн-ия, 1967. – 207 с.
115. Міжнародне право. Основи теорії / Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.
116. Міжнародне право: основні галузі / Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2004. – 815 с.
117. Міжнародне право. / За ред. І.І. Лукашука і В.А. Василенка. – К.: Вища школа, 1971. – 301 с.
118. Міжнародне публічне право : Навчально-методічний посібник/ А.З. Георгіца, С.О.Чикурлій. – Чернівецький нац. університет ім. Ю.Федьковича. – Чернівці : Рута, 2002. – 175 с.
119. Міжнародне публічне право : Практикум/ Л.В. Губерський, А.І. Дмитрієв, А.С. Мацко, В.І. Муравйов, Ю.С. Шемшученко: Київський університет права, Інститут міжнар.відносин Київського націон. ун-тету ім.Т.Шевченка. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 348 с.
120. Мовчан А.П. ООН и мирное сосуществование. – М.: Изд-во МГУ, 1957. – 36с.
121. Моджорян Л.А. Основные права и обязанности государств. – М.: Юрид. лит-ра, 1965. – 227 с.
122. Мохаммед Мусса Аввад Аль-Адван. Структура міжнародного права як закон організації міжнародно-правової системи. Автореф. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / Інститут міжнародних відносин Київського університету ім. Тараса Шевченка – Київ, 1998. – 16 с.
123. Нюрнбергский процесс над главными немецкими военными преступниками / Под общ. ред. Р.А. Руденко. - М.: Госюриздат, 1961. – Т.7. – 760 с.
124. Оппенгейм Л.Ф. Международное право / Под ред. С.Б. Крылова. – М.: Гос. изд. иностр. лит-ры, 1948. – Т.1. – 407 с.
125. Оппенгейм Л.Ф. Международное право / Под ред. С.А. Блунского. – М.: Гос. изд. иностр. лит-ры, 1949. – Т.2. – 440 с.
126. Петровский Ю.В. Международно-правовая ответственность государств. Автореф. дисс. ... канд. юридич. наук. – Л., 1968. – 29 с.
127. Полянский Н.Н. Международное правосудие и преступники войны / АН СССР: Ин-т права. – М.–Л., 1945. – 119 с.
128. Райхер В.К. Правовые вопросы репараций. – Ленинград : „Ученые записки Ленинградского госуниверситета”, серия юридических наук, вып.І, 1948. – 316 с.
129. Раскалей С.Б. Объективная ответственность в международном праве. – К.: Наукова думка, 1985. – 120 с.
130. Ржевська В.С. Право держави на самооборону і міжнародна безпека. – К.: „Промені”, 2005. – 256 с.
131. Розовский Б.Г. Правовое стимулирование рационального природопользования. – К.: Наукова думка, 1981. – 238 с.
132. Ромашкин П.С. Преступления против мира и человечества. – М.: Наука, 1967. – 357 с.
133. Рыбаков Ю.В., Вылегжанина Е.П. О формах и методах урегулирования споров. – М.: Юрид. лит-ра, 1989. – 156 с.
134. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит-ра, 1963. – 216 с.
135. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит-ра, 1971. – 240 с.
136. Скакунов Э.И. Самооборона в международном праве. – М.: Междунар. отн-ия, 1973. – 176 с.
137. Словарь синонимов: справ. пособие. – Л., 1977. – 410 с.
138. Сперанская Л.В. Международно-правовая ответственность государств за загрязнение Мирового океана. – М.: Наука, 1984. – 151 с.
139. Спиноза Б. Избранные произведения. – М.: Госполитиздат,1957. – Т.1. – 631 с.
140. Спиноза Б. Избранные произведения. – М.: Госполитиздат,1957. – Т.2 – 727 с.
141. Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: основные отрасли, институты, нормы. – Ирпень: Национальная академия ГНС, 2004. – 281 с.
142. Трайнин А.Н. Защита мира и борьба с преступлениями против человечества. – М.: Юрид. лит-ра, 1956. – 300 с.
143. Тункин Г.И. Вопросы теории международного права. – М.: Госюриздат, 1962. – 330 с.
144. Тункин Г.И. Теория международного права. – М.: Междунар. отн-ия, 1970. – 511 с.
145. Ушаков Н.А. Международное право. – М.: Юрист, 2004. – 302 с.
146. Ушаков Н.А. Невмешательство во внутренние дела государства. – М.: Междунар. отн-ия, 1971. – 168 с.
147. Ушаков Н.А. Основания международной ответственности государств. – М.: Междунар. отн-ия, 1983. – 181 с.
148. Файнгар И.М. Германия и репарации / Изв.АН СССР. Отделение экономики и права. – М., 1947. – 24 с.
149. Фариборз Назари. Космическое право. – М.: Юрид.лит-ра, 1979. – 174 с.
150. Фарукшин М.Х. Международно-правовая ответственность (сущность и основание). – М.: Госюриздат, 1971. – 303 с.
151. Фельдман Д.И., Курдюков Г.И. Основные тенденции развития международной правосубъектности. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1974. – 131 с.
152. Фердросс А. Международное право / Под ред. Г.И. Тункина. – М.: Изд. иностр. лит-ры, 1959. – 652 с.
153. Философский словарь под ред. М.М. Розенталя. – 5-е издание. – М.: Мысль, 1975. – 617 с.
154. Хадсон М.О. Международные суды в прошлом и будущем. – М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1947. – 392 с.
155. Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн.. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864 с.
156. Черниченко С.В. Личность и международное право. – М.: Междунар. отн-ия, 1974. – 412 с.
157. Черниченко С.В. Международно-правовая ответственность // Теория международного права. В 2-х томах. Том 1: современные теоретические проблемы. – М.: Изд-во «НИМП», 1999. – С. 307-331.
158. Шуршалов В.М. Международные правоотношения. – М.: Междунар. отн-ия, 1971. – 240 с.
159. Эйхельман О. Очерки из лекций по международному праву. – Кіевъ: Тип. И.И. Чоколова, 1902. – 384 с.
160. Alland P. Justice privee’ et ordre juridique international: Etude theorique des contre-mesures au droit international publique. – Paris: Pedone, 1994. – 218 p.
161. Bassiouni M.Ch. A Draft International Criminal Code and Draft Statute for an International Criminal Court. – Dordrecht, 1987. – 261 p.
162. Bowett D.W. Self-Defence in International Law. – Manchester, 1958. – 336 р.
163. Brownlie Ian. Principles of public international law. Sixth edition. Oxford University Press Inc. – NY, US. 2003. – 742 p.
164. Cassese Antonio. International Law. – NY: Oxford University Press Inc., 2001. – 469 p.
165. David V. Sankce v mezinarodnim pravu. – Brno, 1976. – 221 p.
166. Dictionaire de la terminologie du droit international. – Paris, 1960. – 618 p.
167. Dupuy P.-М. La responsabilite’ internationale des Etats pour les dommаges d’origine technologique et industrielle. – Paris: Pedone , 1976. – 309 p.
168. Eagleton Cl. International Organization and the Law of Responsibility. – Recueil des cours, vol.76, 1950. – 218 р.
169. Elagab O.Y. The Legality of Non-Forcible Counter-Measures in International Law. – Oxford: Claredon Press, 1988. – 136 p.
170. Farhad M. International Criminal Responsibility of States. – Stockholm, 1985. – 118 p.
171. Fiumel H. de. Prawno-miedzynarodowa odpowiedzialjs’c’ majatkowa panstw. – Warszawa, 1979. – 247 р.
172. Freeman A. Responsibility of States for Unlawful Acts of their Armed Forces. – Recueil des cours, vol.88, 1955. – 310 p.
173. Garsia-Mora M.R. International Responsibility for Hostile Acts of Private Persons against foreign States. – The Hague, 1962. – 425 р.
174. Gianelli A. Adempimenti preventivi all’adozione di contromisure internazionali. – Milan: Giuffre’, 2000. – 218 p.
175. Graefrath B. Responsibility and damages caused : Relationship between responsibility and damages. – Recueil des cours, 1985. – 189 p.
176. Guggenhein P. Traite’ de droit international public. – Paris, 1997. – 313 р.
177. Hackworth G.H. Digest of international law – Washington, Govern. Print. Office, 1940. – 803 p.
178. Jurgensen N. The Responsibility for International Crimes. – Oxford, 2000. – 390 p.
179. Kaufmann E. Die Vulkerrechtlichen Grundlagen und Grenzen der Restitutionen. – Tobingen, 1949. – 148 p.
180. Kelsen H. Theorie du droit international public. – Recueil des cours, vol. 84, 1953. – 289 p.
181. Kelsen H. Unrecht und Unrechtsfolge im Volkerrecht. – Osterreichische Zeitschrift fur offentliches Recht, 1932. – Bd.XII. - №4. – 442 р.
182. L’Huillier J. Elements de droit international public. – Paris, 1950. – 485 p.
183. Matte N. Aerospace Law. – London-Toronto, 1969. – 86 p.
184. Mazeaud H. et L. Traite’ de la responsabilite’ civile. – Paris, 1938. – 193 р.
185. Morgentau G. Les sanctions de droit international public. – Paris, 1933. – 122 p.
186. Mosler H. The International Society as a Legal Community. – Dordrecht, 1980. – 237 р.
187. O’Connell D.P. International Law. Vol.2. – London, 1970. – 1377 p.
188. Pella V. Le Code des Crimes contre la paix et la securite’ de l’humanite. – Geneve, 1957. – 188 p.
189. Salmon J.J. La responsabilite’ internationale. – Paris, 1987. – 404 p.
190. Schwarzenberger G. International law, vol.1. – London, 1957. – 873 p.
191. Shaw Malcolm Nathan. International Law. – Cambridge, UK: A Grotius publication, Cambridge University Press, 1997. – 939 p.
192. Sibert M. Traite’ de droit international public. – Paris, 1950. – 429 p.
193. Sonnenfeld R. Podstawowe zasady odpowiedzialonsci miedzunarodowej panstwa. –Warszawa, 1980. – 284 р.
194. Sorensen Max. Manual of Public International Law. – Glasgow: Robert Maclehose and Co Ltd., The University Press, 1968. – 930 p.
195. Spinedi M. Crimes of States. – Berlin, 1989. – 488 p.
196. Spiropulos J. Die Haftung der Staaten fur “indirekten Schaden” aus volkerrechtlichen Delikten. – Niemeyer’s Zeitschriften fur internationals Recht, 1925. – B.XXXV. – 213 p.
197. Stiehler G. Geschichte und Verantwortung. – Berlin: Dietz, 1972. – 207 p.
198. Strupp K. Les regles generales du droit de la paix. – Recueil des cours, vol. 47 (1934-I). – 629 p.
199. Tarde G. Penal Philosophy. – London, 1912. – 667 р.
200. Teitel R. Transitional Jurisprudence : The role of the Law in Political Transformation. – Yale L.J., 1996. – 2234 p.
201. Vasarhelui I. Restitution in international law. – Budapest, Akad.kiado’, 1964. – 178 p.
202. Visscher Ch. de La responsabilite’ des Etats. – Bibliotheca Visseriana, vol.2. – 288 p.
203. Wolfke. Custom in present International Law. – Wroclaw, Zakl. im. Ossoloinskich, 1964. – 185 p.
204. Wright Q. Studies in Law. – Bombay-London, 1961. – 197 p.
205. Zoller E. Peacetime unilateral remedies: an analysis of countermeasures. – N.Y., 1984. – 160 p.
Статті
206. Агарков М.М. Понятие убытков в международном праве // Изв. АН СССР : Отделение экономики и права. – 1945. - №6. – С. 19-20.
207. Анисимов А.А. К вопросу о суверенитете Германии // Советское государство и право – 1949. - №5. – С. 13-20.
208. Блажевич Ю.Ю. Відмежування міжнародних правопорушень держави від суміжних правових явищ // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №12. – С. 104-108.
209. Блажевич Ю.Ю. Деякі аспекти історичного розвитку інституту відповідальності за міжнародні правопорушення // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №5. – С. 59-62.
210. Блажевич Ю.Ю. Концепції поділу відповідальності держав: міжнародно-правовий аспект // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №2. – С. 105-108.
211. Богданов О.В. Переговоры – основное средство мирного урегулирования международных разногласий // Советское государство и право. – 1957. - №7. – С. 71-80.
212. Дмитрієв А.І. Інститут реституції у міжнародному праві : історія становлення // Право України. – 2002. - №10. – С. 133-136.
213. Елынычев В.Н. Вина в международном праве // Советское государство и право. – 1975. - №3. – С. 10-18.
214. Костенко Н.И. Субъекты международных преступлений по международному уголовному праву // Право и политика. – 2003. - №7. – С. 58-65.
215. Курис П.М., Скакунов Э.И. К теории ответственности государств в международном праве // Правоведение. – 1973. - №2. – С. 87-94.
216. Лукашук И.И. Концепция права международной ответственности // Государство и право. – 2003. - №4. – С. 79-87.
217. Лукашук И.И. Обстоятельства, исключающие международную противоправность // Право и политика. – 2002. - №9. – С. 90-109.
218. Лукашук И.И. Право международной ответственности // Международное публичное и частное право. – 2002. - №2. – С. 30-43.
219. Мыцык В.В. Предписания внутригосударственного права и международно-правовая ответственность в международном судебном процессе // Вестник КГУ, Междунар. отн-ия и междунар. право. – К., 1989. – Вып.28. – С. 108-110.
220. Недбайло П.О. Система юридических гарантий применения советских правовых норм // Правоведение. – 1971. - № 3. – С. 39-45.
221. Нешатаева Т.Н. Понятие санкций международных организаций // Правоведение. – 1984. - №6. – С. 92-98.
222. Панкратов В.Д., Маковик Р.С. Операции ООН по поддержанию мира (некоторые проблемы и пути их решения) // Право и политика. – 2001. - №5. – С. 79-85.
223. Петровский Ю.В. К вопросу о субъектах правонарушений и ответственности в международном праве // Правоведение. – 1967. - №4. – С. 12-20.
224. Рассказов Л.П., Упоров И.В. Понятие и принципы ответственности в международном праве // Московский журнал международного права. – 2000. - №2. – С. 37-45.
225. Cмирнов В.Г. Уголовная ответственность и уголовное наказание // Правоведение. – 1968. - №4. – С. 79-82.
226. Соломка А., Ильченко А. Вторжение российского десанта: ошибочка вышла?// Сегодня, 26 марта 2005. – С. 3.
227. Федоров В.Н. Критика некоторых планов пересмотра роли Международного Суда ООН // Советское государство и право. – 1975. - №9. – С. 22-28.
228. Фисенко И.М. Ответственность государств за международные преступления // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 1998. - №3. – С. 9-14.
229. Dupuy P.-M. The International Law of State Responsibility: Revolution or