МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В СИСТЕМІ РАДИ ЄВРОПИ У БОРОТЬБІ З КОРУПЦІЄЮ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ................................................................................….……..........… 3

РОЗДІЛ 1
ГЕНЕЗИС ПЕРЕТВОРЕННЯ ПРОБЛЕМИ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ У МІЖНАРОДНО-ПРАВОВУ ...................................... 13
1.1. Роль ООН у формуванні міжнародно-правових
антикорупційних стратегій ................................................…….....……...13
1.2. Створення в системі Ради Європи міжнародно-правового механізму боротьби з корупцією ………………….......................…….. 34
1.3. Україна у системі міжнародних антикорупційних договорів.......45

РОЗДІЛ 2
ГРУПА ДЕРЖАВ ПРОТИ КОРУПЦІЇ ЯК СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ МІЖНАРОДНИЙ КОНТРОЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ РАДИ ЄВРОПИ
2.1 Правова природа, повноваження та процедури Групи держав проти корупції ..….........................................................................................66
2.2 Принципи діяльності Групи держав проти корупції........…...….... 82
2.3 Юриспруденція Групи держав проти корупції……………………..89
РОЗДІЛ 3
КОНТРОЛЬНІ ЗАХОДИ ГРУПИ ДЕРЖАВ ПРОТИ КОРУПЦІЇ ... 118
3.1. Перший та другий оцінювальний раунди………………………....118
3.2. Третій оцінювальний раунд ...............................................................153

ВИСНОВКИ .....................................................................……………....... 172

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .....................................…...... 178

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Міжнародно-правове співробітництво в боротьбі з корупцією стає дедалі більш необхідною складовою міжнародно-правового співробітництва в боротьбі зі злочинністю. Корупція вийшла за межі державних кордонів, перестала бути злочином, який стосується тільки державних службовців; вона стала тим чинником, що створює умови для скоєння серйозних злочинів міжнародного характеру. У рамках ООН і Ради Європи було відкрито для підписання низку міжнародних конвенцій, які повинні інтенсифікувати міжнародну співпрацю держав щодо запобігання корупції. До цієї співпраці долучається й Україна. За цих умов особливої ваги набуває ґрунтовний правовий аналіз значних за обсягом та різноманітних за змістом юридичних зобов’язань, що виникають унаслідок такого співробітництва; міжнародно-правової позиції України в міжнародних антикорупційних органах; наслідків міжнародної антикорупційної співпраці для українського законодавства та суспільства загалом.
Україна, яка є стороною переважної більшості міжнародно-правових договорів, спрямованих на запобігання корупції, усе частіше бере активну участь у міжнародному співробітництві в боротьбі з корупцією, зокрема у Групі держав проти корупції. Істотно змінюється національне законодавство, пов’язане не тільки з розширенням поняття корупції, але й з удосконаленням правових засобів боротьби з нею.
Актуальність цього дослідження на сучасному етапі обумовлена низкою обставин. По-перше, участь України в міжнародно-правовій співпраці у запобіганні корупції потребує спеціальних досліджень для розробки виваженої та збалансованої міжнародно-правової позиції нашої держави стосовно сучасного розуміння корупції. По-друге, в українській міжнародно-правовій доктрині відсутні спеціальні дослідження міжнародно-правових питань співробітництва у боротьбі з корупцією. По-третє, існує нагальна необхідність у правовому аналізі сучасних уявлень про корупцію та боротьбу з нею, що формуються в практиці найбільш авторитетної світової антикорупційної організації – Групи держав проти корупції. По-четверте, потребують подальшої національної імплементації в Україні міжнародно-правові норми щодо боротьби з корупцією.
Усе це, безперечно, визначає актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та її важливість з точки зору як загальної доктрини міжнародного права, так і вітчизняної.
Ступінь наукової розробленості теми. В Україні досі не проводилися спеціальні комплексні дослідження міжнародно-правових питань співробітництва в боротьбі з корупцією, хоча в цілому українські юристи серйозно вивчали деякі загальні аспекти міжнародного співробітництва в кримінально-правовій сфері (М.В Буроменський, В.М. Гребенюк, Н.В. Дьоміна, Н.A. Зелинська, О.В Касинюк, А.А Маєвська). В останні роки з’явилися кримінологічні (В.В. Голіна) та кримінально-правові (Н.О. Гуторова, В.М. Куц, О.В. Ус) наукові дослідження в цій сфері. Серед вітчизняних правознавців окремі міжнародно-правові аспекти міждержавного співробітництва в боротьбі з корупцією досліджував лише А. Візір. До того ж, ця проблематика викликає значну зацікавленість і в зарубіжних юристів-міжнародників (Л. Ачер, Г. Дрост, С. Девідсон, Р. Ковер, К. Літфік, Г. МакДугал, В.П. Панов, П. Фінкельман, Д. Харріс та ін.)
У дисертації аналізуються вітчизняні загальнотеоретичні міжнародно-правові дослідження М.В. Буроменського, А.С. Гавердовського, В.Н. Денисова, В.І. Євінтова, А.С. Мацка та спеціальні праці українських юристів, присвячені міжнародному співробітництву в царині боротьби зі злочинністю. Теоретичну основу дослідження складають роботи вітчизняних юристів-міжнародників– М.М. Микієвича, Л.Д Тимченка, В.І. Муравйова.
У роботі використані також міжнародно-правові дослідження зарубіжних юристів (Д. Гом’єн, Г. Дрост, С. Девідсон, І.І. Карпець, Ю.М. Колосов, К. Літфік, І.І. Лукашук, П. Маланчук, Р.А. Мюллерсон, В.П. Панов, М.Л. Ентін, М. Ейкхерст, Д. Харріс).
Емпіричною базою дослідження є найважливіші міжнародно-правові документи, що регулюють діяльність Ради Європи і Групи держав проти корупції, а також міжнародні договори про запобігання та покарання корупції, ухвалені в рамках Ради Європи: Статут Ради Європи, Статут Групи держав проти корупції, Правила процедури Групи держав проти корупції, Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією, Цивільна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією, акти Комітету Міністрів Ради Європи. У роботі проаналізовані також акти здійснення Групою держав проти корупції контрольних заходів, а саме Оціночні звіти, ухвалені в результаті трьох оціночних раундів Групи. Проаналізовано також практику Європейського суду з прав людини як моніторингового органу з дотримання Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який створює власну юриспруденцію. Розглянуто нормативно-правові акти України, спрямовані на боротьбу з корупцією з погляду їх відповідності міжнародно-правовим зобов’язанням нашої держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках державної цільової комплексної програми «Проблеми історії, теорії та практики державного права зарубіжних країн і міжнародного права» (державна реєстрація № 0106u002284).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування особливостей діяльності Групи держав проти корупції як єдиного моніторингового органу Ради Європи з контролю за дотриманням державами антикорупційних конвенцій.
Для досягнення визначеної мети в дисертації поставлено такі головні завдання:
 визначити соціальну й політико-правову обумовленість процесу формування міжнародно-правового співробітництва в боротьбі з корупцією на універсальному та регіональному рівнях;
 здійснити юридичну оцінку глобальної мережі правового міждержавного співробітництва з питань запобігання корупції та визначити місце антикорупційних органів Ради Європи в цій мережі;
 дослідити правову природу, повноваження, принципи діяльності Групи держав проти корупції та визначити її місце в системі Ради Європи;
 надати правову характеристику рекомендаціям Групи держав проти корупції та висвітлити особливості їх внутрішньодержавної імплементації;
 визначити зміст та обсяг міжнародно-правових зобов’язань України за договорами Ради Європи з питань боротьби з корупцією;
 дослідити особливості міжнародних контрольних заходів Групи держав проти корупції та з’ясувати їх роль в удосконаленні внутрішньодержавних організаційно-правових заходів боротьби з корупцією;
 оцінити сучасний рівень дотримання в законодавстві України міжнародних норм, що випливають з участі в договорах Ради Європи про боротьбу з корупцією;
 дійти висновків і сформулювати рекомендації щодо національно-правової імплементації в українське законодавство норм договорів Ради Європи про боротьбу з корупцією та рішень Комітету Міністрів Ради Європи.
Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини держав Ради Європи в галузі міжнародно-правового співробітництва з контролю за дотриманням антикорупційних конвенцій.
Предметом дослідження є організаційно-правові питання міжнародного співробітництва держав в системі Ради Європи в боротьбі з корупцією.
Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання, властивих науці правознавства загалом і науці міжнародного права зокрема. Філософсько-світоглядною основою дослідження є загальні положення, принципи та парадигми діалектики, герменевтики, феноменології та синергетики. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертантом використовується увесь комплекс філософських, загальнонаукових, спеціально-наукових і конкретно-наукових методів. У роботі широко використано формально-юридичний і порівняльно-правовий методи при дослідженні особливостей антикорупційної діяльності міжнародних органів та організацій на універсальному та регіональному (у межах правового простору Ради Європи) рівнях та під час виявлення загальних рис і відмінностей у міжнародно-правовому регулюванні застосування заходів боротьби з корупцією; історико-правовий – при визначенні ґенези перетворення проблеми корупції з суто внутрішньодержавної в міжнародно-правову; діалектичний, структурно-функціональний методи й метод абстрагування – при виявленні специфіки міжнародного співробітництва в боротьбі з корупцією та визначенні основних напрямків антикорупційної співпраці в органах Ради Європи; формально-логічний метод (аналізу і синтезу) та індуктивний метод застосовуються при вивченні існуючих теоретичних поглядів на правову характеристику корупції як родового явища, та теоретичних розробок щодо міжнародно-правової відповідальності за корупційні дії та нормативного регулювання відповідних суспільних відносин.
У роботі використано теоретичні положення загальної теорії права, міжнародного права, кримінального права.
Комплексний підхід до аналізу досліджуваних питань і використання зазначених методів дозволили всебічно розглянути розвиток і сучасний стан співробітництва держав Ради Європи у боротьбі з корупцією.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вона є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним науково-практичним дослідженням міжнародно-правового співробітництва держав Ради Європи в боротьбі з корупцією. Крім того, наукова новизна визначається сучасною постановкою проблеми, вивченням нових ідей і тенденцій розвитку правових механізмів, що розглядаються в роботі. Головні наукові положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну і становлять особистий здобуток дисертанта та винесені на захист є такі:
вперше:
 обґрунтовано, що в системі ООН і Ради Європи активно формуються незалежні мережі міждержавного правового антикорупційного співробітництва, що створює загрозу формуванню автономних універсальної та регіональних моделей «антикорупційного права», побудованих на нормах конвенцій з текстуальними розбіжностями;
 доведено, що Група держав проти корупції є субрегіональним відкритим міжнародним контрольним органом, членство в якому держав чи міжнародних утворень обумовлене визнанням правил співробітництва в антикорупційній сфері, які визначені керівними органами Ради Європи чи міжнародними угодами Ради Європи;
 обґрунтовано дуалістичну природу Групи держав проти корупції, яка є органом міжнародного контролю за виконанням міжнародних договорів й одночасно виконує функції контролюючого органу Ради Європи. Дуалізм Групи виявляється також в участі Ради Європи у визначенні її повноважень; у формуванні основного складу Групи; у визначенні складу та статусу спостерігачів; у застосуванні обмежень щодо делегацій держав; у здійсненні матеріально-технічного забезпечення та в наданні Групі обслуговуючого персоналу;
 доведено, що у своїй діяльності Група держав проти корупції керується основними принципами міжнародного права (наприклад, повага до принципу рівності та невтручання у внутрішні справи держав-членів) та низкою спеціальних принципів – уніфікації антикорупційного законодавства та формування єдиної антикорупційної практики держав-членів; обов’язковості контрольних процедур; взаємності щодо проведення перевірок у державах-членах; дотримання в процедурних питаннях балансу національного законодавства та міжнародних зобов’язань; конфіденційності;
 доведено, що Група держав проти корупції активно і самостійно формує власну правову практику – «юриспруденцію», що складається з тлумачення норм конвенцій Ради Європи про боротьбу з корупцією та практики антикорупційної політики держав-членів;
 обґрунтовано, що тлумачення Групою держав проти корупції антикорупційних конвенцій Ради Європи є автентичним і вона є єдиним уповноваженим органом, що здійснює таке тлумачення;
 аргументовано, що виконання державами-членами Групи її рекомендацій, як пов’язаних з тлумаченням антикорупційних конвенцій Ради Європи, так і не пов’язаних з ним, повинно відбуватися в порядку застосування внутрішньодержавних процедур імплементації;
набули подальшого розвитку:
 висновок, що Група держав проти корупції є складовою системи моніторингу Ради Європи;
 висновок про об’єктивну готовність держав поступитися в інтересах розширення міжнародно-правового антикорупційного співробітництва частиною своїх суверенних повноважень у сфері уніфікації законодавства про запобігання та покарання корупції (кримінальні право та процес, цивільне, адміністративне, трудове та конституційне законодавство);
 висновок про конкретний зміст міжнародно-правових зобов’язань України відповідно до рекомендацій Групи держав проти корупції;
 висновок про те, що імплементація норм міжнародних антикорупційних конвенцій може бути пов’язаною з узгодженням їх з особливостями та традиціями національної правової системи. Неузгодженість українського антикорупційного законодавства з ідеологією та основними нормами антикорупційних конвенцій може мати негативні наслідки, зокрема, через неспроможність повноцінного перебування держави у міжнародному співробітництві в боротьбі з корупцією.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що правовий аналіз, який містить дисертація, основні положення й висновки відображають становлення й розвиток сучасного міждержавного співробітництва в запобіганні та покаранні корупції, яке включає як організаційно-правові форми у вигляді створення міжнародних органів моніторингу, так і нормо-проектування.
Необхідно вирізнити такі аспекти застосування результатів дисертації:
 науково-дослідний: у дисертації вперше у вітчизняний науці міжнародного права проведено комплексний аналіз міжнародно-правових документів Ради Європи, що стосуються боротьби з корупцією і до цього часу не були предметом спеціального наукового аналізу, а положення і висновки дисертації можуть бути використаними для подальших досліджень міжнародно-правового співробітництва у боротьбі зі злочинністю;
 науково-освітній: використання розроблених у дисертації наукових положень під час викладання курсу “Міжнародне право”, “Міжнародне кримінальне право”, “Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю”;
 науково-методичний: для вдосконалення навчальних програм з міжнародного публічного права при підготовці підручників і навчально-методичних посібників;
 практичний: для підготовки й перепідготовки юристів, у практиці правотворчих органів, для використання неурядовими організаціями;
 інформаційно-аналітичний – у розповсюдженні знань про антикорупційну діяльність Ради Європи та Групи держав проти корупції.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, обговорені, схвалені та рекомендовані до захисту кафедрою міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів „Сучасні проблеми юридичної науки” (м. Харків, 12 – 15 лютого 2008 р.); науковій конференції молодих учених та здобувачів „Юридична наука очима молодих вчених” (м. Харків, 16 – 17 травня 2008 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у 7 наукових працях: 5 статтях, опублікованих у фахових виданнях, визначених Вищою атестаційною комісією України, а також 2 тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.
Відповідно до мети, завдань, предмету та логіки дослідження обрано структуру дисертації, яка містить вступ, три розділи (вісім підрозділів) висновки та список використаних джерел, який нараховує 254 позиції. Загальний обсяг дисертації — 205 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене у дисертації дослідження дає можливість зробити наступні висновки:
1. Оскільки проблема корупції стала явищем глобальним, то це означає, що до боротьби з нею в сучасному світі повинні залучатися не лише регіональні, а й передусім універсальні правові та інституційні міжнародні механізми. Відповіддю на такий виклик стало активне створення протягом останніх десяти років у системі ООН, а також на регіональному рівні, зокрема у Європі, глобальної мережі правового міждержавного співробітництва з питань запобігання корупції.
2. Юридична оцінка глобальної мережі правового міждержавного співробітництва з питань запобігання корупції свідчить, що ця мережа не набула ознак цілісної. Конвенції, що її створюють, не пов’язані між собою єдиними підходами до понять «корупція», «суб’єкт корупції» тощо. Нарівні з загальними багатосторонніми договірно-правовими засобами боротьби з корупцією створено регіональні засоби, які мають більш тривалий та більш змістовний досвід діяльності. Це створює загрозу формуванню загального та регіонального антикорупційного міжнародного права, побудованого на нормах різних конвенцій. Текстуальні розбіжності загальних і регіональних антикорупційних договорів посилюють таку загрозу. Тому існує необхідність тісної координації контрольних органів різних конвенцій, які саме і є тими основними інституціями, що впливають на подальший розвиток відповідного «конвенційного» права.
3. В умовах незавершеності перетворення універсальної (у рамках ООН) мережі правового міждержавного співробітництва з питань запобігання корупції на міжнародний організаційно-правовий механізм боротьби з корупцією особливо важливу роль продовжує відігравати Група держав проти корупції – єдиний сучасний орган ефективного міжнародного контролю антикорупційного правового співробітництва європейських держав.
4. Група держав проти корупції є відкритою міжнародною інституцією, членство в якій обумовлене визнанням правил співробітництва у антикорупційній сфері, що встановлені керівними органами Ради Європи чи міжнародними угодами Ради Європи. Враховуючи склад Групи держав проти корупції (європейські та неєвропейські держави) та тенденції розвитку Групи (перспектива розширення групи через залучення неєвропейських держав) Групу держав проти корупції, варто віднести до субрегіональних міжнародних контрольних органів дотримання міжнародних договорів, з повноваженнями впливати на розвиток антикорупційного законодавства держав-членів. Група є складовою системи моніторингу Ради Європи дотримання державами-членами обов’язків, що випливають з членства в Організації, та зобов’язань за міжнародними договорами, що вже укладені в Раді Європи чи будуть укладені.
5. Група держав проти корупції має дуалістичну правову природу: вона одночасно діє і як орган міжнародної міжурядової організації, що контролює дотримання Керівних Принципів боротьби з корупцією, ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи, і як конвенційний орган міжнародного контролю за дотриманням державами-учасницями міжнародних договорів Ради Європи з боротьби з корупцією. Дуалізм Групи виявляється у визначенні її повноважень, у формуванні основного складу Групи, у визначенні складу спостерігачів, у застосуванні обмежень діяльності стосовно делегацій держав, у здійсненні матеріально-технічного забезпечення та в наданні Групі обслуговуючого персоналу.
6. У своїй діяльності Група держав проти корупції дотримується низки принципів, що є для неї юридично обов’язковим та закріплені в її Статуті, а саме: загальних для міжнародного права – поваги до принципу рівності та невтручання у внутрішні справи держав-членів; та спеціальних, які притаманні практиці діяльності Групи – принципу уніфікації антикорупційного законодавства та формування єдиної антикорупційної практики держав-членів; принципу обов’язковості контрольних процедур; принципу взаємності щодо проведення перевірок у державах-членах; принципу дотримання в процедурних питаннях балансу національного законодавства та міжнародних зобов’язань; принципу конфіденційності. Відносини з державами, які не погодились з рекомендаціями Групи, будуються на спеціально визначеному переліку принципів, встановленому у Правилах процедури Групи держав проти корупції.
7. Дослідженням доведено, що держави об’єктивно готові поступитися частиною своїх суверенних повноважень в інтересах розширення міжнародно-правового антикорупційного співробітництва. Зокрема, це може стосуватися широкої сфери уніфікації законодавства про запобігання та покарання корупції. Така уніфікація виходить за межі кримінального права та процесу, охоплюючи також цивільне, адміністративне, трудове та конституційне законодавство.
8. Група держав проти корупції активно формує власну так звану «юриспруденцію» у сфері запобігання та покарання корупції, що містить тлумачення норм Конвенцій Ради Європи про боротьбу з корупцією, а також антикорупційної практики держав-членів. Статутні та процедурні документи Групи, а також міжнародні договори, що визначають її повноваження, не вказують на її право тлумачити антикорупційні договори, натомість надають їй право висловлювати «рекомендації» державам, щодо яких здійснюються заходи з контролю. Це право є ключовим для формування «юриспруденції» Групи. Група сама визначає доцільність та обсяги такого тлумачення. «Рекомендації» можуть впливати на обсяги зобов’язань за Конвенціями. Таким чином, Група відіграє вирішальну роль у поступовому розвитку «антикорупційного права Ради Європи».
9. За правовою природою рекомендації Групи держав проти корупції є актами застосування норм Цивільної Конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією та Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, та актами тлумачення цих норм. Таке тлумачення зазначених Конвенцій є автентичним. Згідно зі ст. 24 Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією та ст. 14 Цивільної Конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, Група держав проти корупції є на цей час єдиним уповноваженим органом такого автентичного тлумачення. Рекомендації Групи спрямовані на уніфікацію антикорупційного законодавства держав-членів, чим досягається одна з головних цілей антикорупційних договорів Ради Європи. Виконання державами-членами Групи її рекомендацій, як пов’язаних з тлумаченнями антикорупційних Конвенцій Ради Європи, так і не пов’язаних з ними, повинно відповідати порядку застосування внутрішньодержавних процедур імплементації.
10. Контрольні заходи Групи держав проти корупції здійснюються шляхом проведення раундів оцінювання. Нормативно-правова база проведення оцінок може виходити за межі суто договірних зобов’язань держав. Зокрема, криміналізація корупції відповідно до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією має чітку договірну міжнародно-правову основу й імплементація цих норм має здійснюватися відповідно до змісту Конвенції. Одночасно, криміналізація політичної корупції повинна відбуватися згідно з тлумаченнями Комітетом Міністрів Ради Європи та Групою держав проти корупції згаданої Конвенції. У цьому разі міжнародно-правові зобов’язання за Конвенцією мають загальний характер і не слугують безпосереднім джерелом інформації для імплементації у внутрішнє право.
11. Участь України в міжнародному співробітництві в боротьбі з корупцією передбачає необхідність повноцінної імплементації норм міжнародних антикорупційних Конвенцій. Неузгодженість українського антикорупційного законодавства з ідеологією та основними нормами антикорупційних конвенцій може мати негативні наслідки, зокрема, через неспроможність повноцінного перебування держави у міжнародному співробітництві в боротьбі з корупцією.
12. В Україні, ані Конституція України, ані закони України чи підзаконні акти не регулюють співвідношення українського законодавства з юриспруденцією міжнародних контрольних органів. Отже, питання про порядок застосування в Україні актів таких міжнародних контрольних органів, як Група, перебувають у площині прогалин українського законодавства. Оскільки приєднання України до Угоди про утворення Групи, складовою якого є її Статут, відбулося без ратифікації, то зобов’язання за Статутом не є частиною українського законодавства і до них слід ставитися відповідно до загального правила, визначеного у ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 року № 1906-ІV.
13. Імплементації в Україні Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією повинна відбуватися із врахуванням відмінностей в розумінні термінів у Конвенції та в українській правовій традиції, а також недосконалість перекладу Конвенції українською мовою. Недотримання цих обставин може призвести до невідповідності імплементованого законодавства міжнародно-правовим зобов’язанням держави.
14. Рекомендації групи держав проти корупції не обмежуються загальними пропозиціями щодо оцінки законодавства, а спрямовані на справжню уніфікацію антикорупційного законодавства. Така уніфікація розглядається як одне з головних міжнародно-правових зобов’язань держав-членів Групи. Саме в цій площині ключовими питаннями національної імплементації вважаються: створення організаційно-правових умов для здійснення належної публічної політики у сфері антикорупції; ухвалення належного законодавства у сфері виявлення та покарання корупції; створення належних національних антикорупційних органів із запровадженням громадського контролю за їхньою діяльністю; мінімізація імунітетів із збереженням ефективного правового механізму їх позбавлення; запровадження прозорості в діяльності органів держави та місцевого самоврядування; створення сучасної державної служби.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алкема С.В. Правовые последствия ратификации Российской Федерации Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод (включая 11-1 Протокол)// Российский ежегодник международного права, 1995.–Санкт-Петербург, 1996.– С.110-13.
2. Андріанов К.В. Роль контрольного механізму Конвенції про захист прав і основних свобод людини в процесі реалізації її норм: автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. Наук : спец. 12.00.11– «Міжнародне право»/ К.В. Андріанов. – Київ, 2003. – 18 с.
3. Антикоррупционный набор инструментов (Версия 1, последняя редакция – июнь 2001 г.) Глобальна программа против коррупции. Режим доступу: http://transperancy.org.ru/INTER/DOC/ Tool kit1_6_2001.doc.
4. Бирюков Е. Международное сотрудничество правоохранительных органов в борьбе с транснациональной преступностью и коррупцией/ Е. Бирюков //Законность.–1999. – № 9.– C. 41-42
5. Богуш Г.И. Конвенция Организации Объединенных Наций против коррупции / Г.И. Богуш //Вестник Московского университета. Сер. 11: Право. – 2006. –№ 3. – C. 22-39.
6. Богуш Г.И. Понятие коррупции в международном праве и российском законодательстве / Г.И. Богуш //Вестник Московского университета. Сер. 11: Право. – 2004. – № 2. – C. 76-85.
7. Борьба с коррупцией в пост-коммунистических государствах: практические уроки. Режим доступу: http://www.transparency.org.ru/CENTER/DOC/book04.doc
8. Бугаев В.А.Таврический национальный університет. Международно-правовой и организационный опыт борьбы с коррупцией и организованной преступностью /В.А. Бугаев // Ученые записки Таврического национального университета. Т. 18 (57). № 2. Юридические науки. – Симферополь: Б. и., 2005. – C.115-121.
9. Буроменський М. Деякі особливості застосування в Україні міжнародних договорів про боротьбу з організованою злочинністю. // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – (17) № 2.– С.50-58.
10. Буроменський М. Застосування міжнародно-правових норм про права людини у внутрішньому правопорядку України // Вісник Академії правових наук України - 1999. – №1. – С.86-94.
11. Буроменський M.В. Звернення до Європейського Суду з прав людини: практика Суду і особливості українського законодавства. – Харків: Фоліо, 2000. – 32с.
12. Буроменський М.В. Обращение в Европейский суд по правам человека (практика Суда и особенности украинского законодательства). – Харьков: Фолио, 2000. – 32 с.
13. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії. Підручник / В.Г Буткевич, В.В Мицик, О.В. Задорожній [за заг. Ред. В.Г. Буткевича ] . – К.:Либідь, 2002. – 608с.
14. Буткевич В.Г Соотношение внутригосударственного и международного права/ В.Г. Буткевич. – К.: Выща шк., 1981. – 311c.
15. Валеев Р.М. Международный контроль / Р.М. Валеев. – Казань, 1998.– 320с.
16. Василенко В.А. Основы теории международного права/ В.А. Василенко. – К. : Выща школа, 1988.–288с.
17. Винокуров С. Боротьба з корупцією в Україні: Із виступу на ІV Всесвітньому форумі з питань боротьби з корупцією (Бразилія, 10 червня 2005 р.) / С. Винокуров //Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 6. – C. 3-6.
18. Визир А.М. Борьба с коррупцией в Украине требует нового системно-комплексного подхода/ А.М. Визир// Луганский державний університет внутрішніх справ. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. 2007. Спец. Вип. №2. У 4 ч. Ч 1: Проблема вдосконалення оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ унапрямку боротьби з організованою злочинністю. – Луганськ: Луган. держ. ун-т внутр.справ, 2007. – С.45-48.
19. Візір А.М. До питання про створення контрольного механізму конвенції ООН проти корупції: співвідношення глобального та регіональних механізмів/ А.М. Візір // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. 2007. Вип. 1. – Луганськ: Луган. держ. ун-т внутр. справ, 2007. – C.63-70.
20. Віденська конвенція про право міжнародних договорів /Міжнародне право в документах/ За заг. ред. д.ю.н., проф. М.В. Буроменського. – 2-е вид., виправл. і доповн. – Х.:Мачулі. –2006. – С. 47-66.
21. Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права / А. С. Гавердовский. – К. : Вища школа, 1980. – 318 с.
22. Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи, від 2.09.1949 р. з Протоколами, 1952 р., 1956 р., 1961 р., 1990 р. //Офіц. вісн.України, 2006. – № 8. – Ст. 483, Ст.484, 485.
23. Гнатовський М. М. Становлення та тенденції розвитку європейського правового простору: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / М. М. Гнатовський. — К., 2002. — 22 с.
24. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика: Пер. с англ./ Д.Гомьен, Д.Харис, Л.Зваак. – М.: ИНИМП, 1998. – 600с.
25. Гуменюк В.М. Деякі аспекти участі України в Європейській системі захисту прав людини / В.М. Гуменюк // Адвокат.–1998.–№ 1.–С.28-30.
26. Данількевич М.І. Проблеми боротьби з корупцією: міжнародний і вітчизняний досвід/ М.І. Данількевич // Коррупция : региональные и отраслевые тенденции: Сб. науч.статей / Под ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дремина. – Библиотека журнала «Юридический вестник». – Одесса:ФЕНІКС, 2003. –С.71-81
27. Декларация о борьбе с коррупцией и взяточничеством в международных коммерческих операциях. Официальные отчеты Генеральной Ассамблеи ООН, 51 сессия. Док. № 49 (А/51,49). – Ст.173-174.
28. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций, от 24 октября 1970г. Резолюции, принятые Генеральной Ассамблеей на 25 сессии 15 сентября – 17 декабря 1970 года. ООН. Нью-Йорк, 1971,С.151-155/ Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.В. Кривчикова. Том 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С.65-73 [864c.].
29. Декларация Хельсинской встречи СБСЕ на высшем уровне от 10 июля 1992г. «Надежды и проблемы времени перемен»/Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.В. Кривчикова. Том 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С.92-98 [864c.].
30. Денисов В.Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України/ В.Н. Денисов // Вісник Академії правових наук України,1997р. - №1(8): Зб.наук.праць. – Х.:Право,1997. – С.26-29.
31. Денисов В.Н Актуальні питання застосування норм міжнародного права у внутрішньому праві України/В.Н. Денисов// Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку: Короткі тези допов. та наук. повідом. республ. наук.-практ. конфер. 9-11 листопада 1995р. – Х.: Нац. юрид. акад. України,1995. – С.153-156.
32. Дженіс М., Кей Р., Бредні Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування/ М.Дженіс, Р. Кей, Е. Бредні [Пер. з англ.] – К.: «АртЕк», 1997. – 624с.
33. Добрянський С. П. Актуальні проблеми загальної теорії прав людини: Дис. … канд.. юрид. наук.12.00.11/ Добрянський Святослав Павлович. – Л., 2002. – 180с.
34. Домбругова А. Міжнародне співробітництво у сфері боротьби з корупцією/ А. Домбругова //Юридичний вісник України. – 2007. – 13-19 січня (№ 2). – C. 12
35. Дульский О. Створення в Україні антикорупційного органу – нагальна вимога сьогодення. Реалії, проблеми і перспективи/Олександр Дульский//Україна – НАТО.Науковий журнал, 2008. – №1(23).–С.41-64.
36. Душейко Г.О., Киценко Д.М. / Г.О. Душейко, Д.М.Киценко. – Досвід міжнародного співробітництва в боротьбі з корупцією: загальний огляд діяльності Інтерполу // Вісник Запорізького юридичного інституту. 2002 р. №3(24). – Запоріжжя: Б. В., 2003. – C.162-169.
37. Євінтов В.І. Здійснення рішень Європейського суду з прав людини у внутрішньому правопорядку держав / В.І. Євінтов // Державотворення і правотворення в Україні. Досвід, проблеми, перспективи. /За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Інститут держави і права НАН України, 2001. – С. 612-626.
38. Євінтов В.І. Україна й сучасна міжнародна система захисту прав людини / В.І. Євінтов // Правова держава: Ювіл. щоріч. наук. пр. Вип. 10. – К.: Вид. Дім "Ін Юре", 1999. – C.341-352
39. Евинтов В.И. Международное сообщество и правопорядок (анализ современных концепций) / Владимир Исаакович Евинтов /АН УССР. Ин-т государства и права; Отв. Ред. Н.К. Михайловский. – К.: Наук. Думка, 1990. – 120с.
40. Евинтов В.И. Многоязычные договоры в современном международном праве (особенности подготовки и толкования)/ В.И. Евинтов. – К.: Б. и., 1979. – 20c.
41. Евинтов В.И. Многоязычные договоры в современном международном праве/ В.И. Евинтов. – К.: Наукова думка, 1981. – 134 c.
42. Європейська хартія про закон "Про статус суддів". – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_236
43. Європейська Хартія про статус суддів від 8-10 липня / Вісник Верховного Суду 1998р. – №4. – С.9-11.
44. Європейська конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959 // Офіц. вісн.України, 2004р. – №26. – Ст.1735. Набрала чинність з 12.06.1962 р. Дата підписання Україною 29.05.97р. (ETS 030). Дата набуття чинності для України 09.06.1998.
45. Європейська конвенції про міжнародне визнання рішень з кримінальних справ від 28 травня 1970 року (ETS 070) Режим доступу: http://conventions.coe.int/treaty/en/Treaties/Html/070.htm
46. Ємельянова І. Концептуальні засади боротьби з корупцією/ Інна Ємельянова // Євроатлантикінформ Науково-аналітичний бюллетень Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України, 2006. – 1(7). – С.51-53.
47. Загальні правила поведінки державного службовця. Затверджено Наказом Головного Управління Державної служби України 23.10.2000р. – №58 / Офіц. вісн.України, 2000. – № 45. – Ст.1971.
48. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 1 августа 1975г. (Хельсинки) / Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.В. Кривчикова. Том 1.–М.:Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С.73-79 [864c.].
49. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992. – № 2135/ Відом. Верхов. Ради України, 1992. – №22. – Ст.303.
50. Закон України «Про статус народного депутата» від 17 листопада 1992. – № 2790. В редакції Закону від 22.03.2001р № 2328-ІІІ /Відом.Верхов. Ради України, 2001р. – №42. – Ст.212.
51. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862// Відом. Верхов. Ради України, 1993. – № 8. – Ст.56.
52. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року № 3723// Відом. Верхов. Ради України, 1993р. – №52.– Ст.490.
53. Закон України «Про основи національної безпеки України» № 964 від 19 червня 2003 року // Голос України. – 2003. – 22 липня. – С.20-21.
54. Закон України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та Протоколів, що її доповнюють» № 1433-IV, від 4 лютого 2004 року // Офіц. вісн.України, 2004. – №т 10. – Cт.56. – 4 березня 2004 року. – № 46.
55. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5.10.1995р. №356/95 – ВР//Відом. Верхов. Ради України, 1995р. – № 34. – Ст.266, з наступними змінами та доповненнями від 1.12.2006р.
56. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року. – N 1906-IV / Міжнародне право в документах / За заг. ред. М.В. Буроменського. – Харків: Манчулін, 2006. – С. 36-44.
57. Закон України «Про приєднання до Статуту Ради Європи» від 31.10.95. – № 398/95-ВР // Відом.Верхов. Ради України, 1995р. – №38. – Ст.287.
58. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477 –ІV// Відом. Верхов. Ради України, 2006. – № 30. – Ст. 260.
59. Закон України від 18 жовтня 2006 року «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції» № 251-V//Відом. Верхов. Ради України, 2006. – №50. – Ст.496.
60. Закон України від 18 жовтня 2006 року «Про ратифікацію Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» № 252-V// Відом. Верхов. Ради України, 2006. – №50. – Ст.497.
61. Закон RICO (Закон «По організації, які знаходяться під впливом рекету та корумповані організації» США). Режим доступу: /http://osgoode.yorku.ca/media2nfs/83303ffe5af03ed585 256 ae6005379c9/
62. Зелинская Н.А. Международные преступления и международная преступность / Н.А. Зелинская: Монография. – Одесса: Юридична література, 2006. – 568с.
63. Зелинськая Н.А. Международно-правове механизмы оптимизации уголовного правосудия / Н.А. Зелинськая // Актуальні прблеми політики: Зб. наук. Пр. – Одесса, 2000. – Вип. 8. – С.409-413.
64. Інформаційні матеріали до засідання робочої групи з питань боротьби з корупцією. (Збірка матеріалів з питань боротьби з корупцією в суспільстві. Законодавство і досвід США та України. Міжнародний досвід), м. Xарків 26 лютого 2000 р. – Х.: Б.и., 2000. – 316 c.
65. Игнатенко Г.В. Международно-правовые проблемы противодействия транснациональной преступности и коррупции/ Г.В. Игнатенко //Организованная преступность и коррупция: Исследования, обзоры, информация. Вып. 1. 2000. – Екатеринбург: ИИТЦ "Зерцало-Урал", 2000. – C.99-103.
66. Камынин И. Конвенция ООН против коррупции: новые контуры международного сотрудничества /И. Камынин //Российская юстиция.- 2004. – № 4.–C. 14-16.
67. Карпец И.И. Преступления международного характера /Игорь Иванович Карпец. – М.: Юрид лит., 1979. – 264с.
68. Ковалёва Т. М. Правотворческая деятельность межгосударственной организации как способ реализации учредительного акта : автореф. дисс. на соиск. научн. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.10 «Международное право» / Т. М. Ковалёва. – Калининград, 1999. – 34 с.
69. Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка. – Ст. 7 (b). – UN Doc. A/Res. 34/169, 17 Dec. 1979. – Организация Объединенных Наций. Генеральная Ассамблея. Официальные Отчеты, 34 сессия. – Доп. №46 (А/34,46) – С.238-240.
70. Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом від 8.11.1990р.// Офіц. вісн.України, 1998.–№13. – С.305 (ETS 141).
71. Конвенція Ради Європи про відмивання, виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності та про фінансування тероризму (ETS 198). Офіційний сайт Ради Європи. Режим доступу: http://www.jp.coe.int/CEAD/JP/Default/asp?Trans/D=70&SA=1
72. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000р. – Офіц. віс.України, 2006. – № 14. – Ст. 1056. Ратифікована Законом України 4.02.2004. – № 1433 – IV. Набрала чинність 21.04.2004р // Офіц. вісн.України, 2006. – №14. – Ст.1056.
73. Конвенція про привілеї та імунітети ООН від 13.02.1946 року/ Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СCCР с иностранными государствами. Вып. XV. – М., 1957. – С.32-40.
74. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод. /Міжнародне право в документах / За заг. ред. д.ю.н., проф. М.В. Буроменського. – 2-е вид., виправл. і доповн. – Х.:Мачулі. - 2006. – С. 207-216.
75. Конвенція про боротьбу із дачею хабарів іноземним державним посадовим особам під час здійснення міжнародних ділових операцій. Режим доступу: /http/www.oecd.org/daf/nocorruption/convention.
76. Конвенція Ради Європи проти корупції. Документ 994_140, редакція від 06.11.1997р./ Міжнародно-правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. –К.: Школяр,1999. – С.23-34.
77. Конституція України від 28 червня 1996року// Відом.Верхов. Ради України, 1996. - № 30. – Ст.141.
78. Корупція в Україні – 2004 рік. Аналіз природи та причин проблеми. –Київ, 2004. – 91 с.
79. Корупція та надання послуг у судовій системі України. Аналітичний звіт. – К.: Київський міжнародний інститут соціології. – 2006. – 44 с.
80. Корупція. Глосарій міжнародних стандартів. – Париж: ОЄСР, 2007. – С. 12-13.
81. Коррупция. Специализированные институты по борьбе с коррупцией: обзор моделей. Организация экономического сотрудничества и развития. Сеть для борьбы с коррупцией для стран Восточной Европы и Центральной Азии.OECD. 2007. – C. 33-45.
82. Костенко Н. И. Международное уголовное право: современные теоретические проблемы / Н. И. Костенко. – М. : Юрлитинформ, 2004. – 448с.
83. Кримінальний Кодекс України Закон України від 5.04.2001р. № 2341-ІІІ// Відом.Верхов. Ради України, 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
84. Кримінальна Конвенція про боротьбу з корупцією від 27 січня 1999 р. Ратифікована Законом України від 18.10.2006б. – №252-V//Офіц. віс.України, 2006. – № 44. – Ст.2939, Ст.41
85. Крылов Н.Б. Правотворческая деятельность международных организаций/ Н.Б. Крылов. – М.:Наука, 1998. – 175с.
86. Кудас И.Б. Международный банк реконструкции и развития в международной кредитно-финансовой системе/ Ирина Борисовна Кудас// Пробл. законности: Респуб. міжвід. нуак. зб./ Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид.акад. України, 2001. – Вип. 49. – С.181-187.
87. Курс международного права. – Т. 1. – Понятие, предмет и система международного права. – М.: Наука, 1989. – С. 272-29
88. Лукашук И.И. Международное право.Общая часть: Общая часть: – 2-е изд., перераб. и доп. / Игорь Иванович Лукашук – М.: Издательство «БЭК», 2001. – 432с.
89. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть:Учебник. –2-е изд., перераб. и доп. / Игорь Иванович Лукашук – М.: Издательство «БЭК», 2001. – 400 [1]c.
90. Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе / Игорь Иванович Лукашук – М.:Издательство «Спарк», 1997. - 332с.
91. Лукашук И.И. Нормы международного права/ Игорь Иванович Лукашук. – М.: Наука,1997. – 448с.
92. Лукашук И.И. Глобализация и международное сообщество/ Игорь Иванович Лукашук // Право и политика, 2000. – №4. Режим доступу: http://www.law-and-politics.com/paper.shtml?a=4_2000&o=421604
93. Лукашук И.И., Лукашук О.И. Толкование норм международного права/ И.И.Лукашук, О.И. Лукашук. – М.:NOTA BENE, 2002. – 160c.
94. Лукин П. И. Источники международного права : автореф. дисс. на соиск. научн. степени канд. юрид. наук / П. И. Лукин. – М., 1958. – 15 с.
95. Лунеев В.В. Коррупция, учтенная и фактическая / В.В. Лунеев // Государство и право. – 1996. – № 8. – С.78-90.
96. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пітер Маланчук; [пер. з англ.] – Харків: Консум, 2000. – 592с.
97. Малинин С. А., Ковалева Т. М. Правосубъектность международных организаций / С. А. Малинин, Т. М. Ковалева // Правоведение. – 1992. – № 5. – С. 53–62.
98. Маргиев В.И. Правотворчество международных организаций/ В.И.Маргиев. – М.: Майкоп, 1998. – 152с.
99. Мармазов В.Є., Піляєв І.С. Україна в політико-правовому просторі Ради Європи: досвід і проблеми: Монографія/ В.Є. Мармазов, І.С. Піляєв – К.: Вентурі, 1999.– 400с.
100. Марочкин С.Ю. Проблема эффективности норм международного права.– Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та.–1988.–152 с.
101. Марченко М.Н. Источники правa: понятие, содержание, система и соотношение с формой права/ М.Р. Марченко// Вестник Московского ун-та. Серия 11. Право. – 2002. – № 5. – С. 3-16.
102. Мартенс Ф.Ф. Современное международное право цивилизованных народов. В 2 т.–5-е изд.– СПб: Типография А. Бенке, 1905.–Т.1.–438 с.
103. Мацко А.С. Міжнародно-правові норми захисту прав людини і реалізація кримінально - правової політики в України/ А.С. Мацко // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. № 1. – К.: Укр. акад. внутрішніх справ,1996. – C.148-158.
104. Мацко А. Діючі міжнародні структури боротьби з корупцією/ Анатолій Мацко //Економіка. Фінанси. Право. – 2000.– № 6. – C. 23-28.
105. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. – UN Doc. A/RES/51/59.- Appendix. Офіційний сайт ООН. Режим доступу: http://www.un.org/law/
106. Международное право: Ученик для вузов/ Отв. ред. Проф. Г.В. Игнатенко, и проф. О.И. Тиунов. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2003. – 624с.
107. Международное публичное право. Ученик. Изд. второе, переработ. и дополн. / Под ред. К.А. Бекяшева. – М.: ПБОЮЛ Грачев С.М., – 2001. – С.630.
108. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії/ М.І. Мельник. – К.: Атака, 2001. – 304с.
109. Мережко О.О. Право міжнародних договорів. Сучасні проблеми теорії і практики. Монографія/О.О. Мережко. – К.:Таксон,2002.–344с.–(Modus Vivendi).–Бібліограф.: С. 337-344.
110. Міжнародне право: Навч. Посібник / За ред. М.В. Буроменського К.: Юринком Інтер, 2005. – 336 [1].
111. Міжнародне право: Основні галузі: Підручник / [Буткевич В.Г.,Войтович С.А., Григоров О.М. та ін. ]; за ред. В.Г. Буткевича. – К.:Либідь, 2004. – 816с.
112. Мін’юст отримав позитивні висновки міжнародних експертів щодо проекту постанови Кабміну «Деякі питання антикорупційної політики» – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/news/13805
113. Мингазов Л.Х. Эффективность норм международного права/ Ленарис Харисович Мингазов – Казань: Издательство Казанского ун-та, 1990. – 208с.
114. Мингазов Л.Х. Правомерное поведение государств – предпосылка эффективности международно-правовых норм/ Л.Х. Мингазов //Российский ежегодник международного права 1998-1999. – Санкт-Петербург, 1999. – С.108-130.
115. Миронов Н.В. Международное право: нормы и их юридическая сила.–М.: Юрид. лит, 1980.–160 с.
116. Михайлов В.И., Федоров А.В. Модельный закон СНГ “О борьбе с организованной преступностью”: содержание и структура //Государство и право. – 1998.– №2. – С.78-84
117. Митрофанов М.В., Мюллерсон Р.А. О внутреннем праве международной организации/ М.В. Митрофанов, Р.А. Мюллерсон //Известия Высших учебных заведений. Правоведение. – 1986. – № 4. – C. 76-78.
118. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность/ Р.А. Мюллерсон. – М.: Юрид. лит., 1991. – 160 с.
119. Нгуен Куок Динь, Патрик Дайе, Алєн Пеле Международное публичное право: В 2-х т. Т.1: Кн.1: Формирование международного права. Кн. 2.: Международное сообщество/ Пер. с фр. – К.: Сфера, 2000. – 440с.
120. Невмержицький Є. Міжнародний досвід протидії корупції/ Є.Невмежирицький //Вісник Академії прокуратури України. – 2007. – № 2. – C. 64-73.
121. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-правовом регулировании.2-е изд./ Татьяна Николаевна Нешатаева. – М.:Дело,1999. – 272с.
122. Нуруллаєв І. С. Україна у міжнародно-правовому співробітництві у боротьбі з корупцією// Актуальные проблемы криминологии и криминальной психологии: Сб. науч. статей / Под ред. М. Ф. Орзиха, В. Н. Дремина. – О.: Фенікс, 2007. – С. 244-248. – (Б-ка журн. ”Юридичний вісник”).
123. Нуруллаєв І. С. Правова природа рекомендацій міжнародних контрольних органів (на прикладі Групи держав проти корупції) // Юридична Україна. – № 11(59). – С. 76-80.
124. Нуруллаєв І. С. Роль ООН у формуванні глобальної міжнародно-правової антикорупційної стратегії // Юридична Україна. – № 12(60). – С. 93-96.
125. Нуруллаєв І. С. Контрольний механізм Ради Європи у сфері запобігання корупції // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2008. – Вип. 93. – С. 204-208.
126. Нуруллаєв І. С. Україна у міжнародно-правовому співробітництві по боротьбі з корупцією // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2008. – Вип. 95. – С. 76-81.
127. Нуруллаєв І. С. Основні колізії міжнародних договорів про запобігання корупції з українським законодавством // Сучасні проблеми юридичної науки: тези доповідей та наук. повідомлень за матеріалами всеукр. наук.-практ. конф., 12-15 лютого 2008 р. / За заг. Ред. А.П. Гетьмана. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. – С. 164-166.
128. Нуруллаєв І. С. Роль ООН та РЄ у боротьбі з корупцією як загальносвітовою проблемою // Юридична наука очима молодих вчених: тези доповідей та наук. повідомлень за матеріалами всеукр. наук.-практ. конф., 16-17 травня 2008 р. / За заг. Ред. А.П. Гетьмана. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. – С. 78-79.
129. Одиннадцатый конгресс Организации Объединенных Наций по предупреждению преступности и уголовному правосудию. Бангкок, 18-25 апреля 2005г. Руководство для дискуссии. – UN Doc. A/Conf.203/PM.1. – П.69.
130. О проблеме международной коррупции //Борьба с преступностью за рубежом. – 2001.– № 8. – C. 3-9. – Реф. ст.: // Security Management. –2000.– April. – P. 46-53.
131. Панов В.П. Международное уголовное право: Учеб.пособие/ Владимир Петрович Панов. – М.:ИНФРА-М, 1997. – 320с.
132. Пастухова Л.В. Ефективність міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини: Автореф. дис. …канд. юрид. Наук:12.00.11. – К., 2003. – 21с.
133. Політико-правові аспекти діяльності Ради Європи. Навч. посіб. / [авт. кол. Л. Г. Заблоцька, А. Л. Федорова, Т. І. Шинкаренко]. – К.: Фенікс, 2007. – 224 с.
134. Пояснення 3 до Статуту Групи держав проти корупції /Statute of the Group of States Against Corruption (GRECO) /Council of Europe. Committee of Ministers. Resolution (99) 5. Appendix / Doc. CE /Greco (99) 1E. P. 9-15.
135. Презентація Оціночного звіту щодо України Групи держав проти корупції (GRECO) //Вісник прокуратури. – 2007. – № 12. – C. 125-126.
136. Проект закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» Режим доступу: - http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30767Ghjy.r
137. Пронюк Н.В. Актуальні питання міжнародного співробітництва у сфері запобігання та протидії корупції/ Н.В. Пронюк // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Вип. 10. Зовнішня політика і дипломатія: погляд із XXI століття. Ч. 2. – К.: Демід,2004. – C.140-155.
138. Прохоренко О. Організаційно-правові аспекти та стан протидії корупційним проявам у системі державної служби України / О.Прохоренко// Статистика України,2002. – №4. – С.42-45
139. Пунжин С.М. Цель в процессе создания норм международного права/ С.М. Пунжин // Совет.ежегодник международного права, 1986. – М., 1987. – С.290-296.
140. Пшеничний І.В. Корупція – сприятливий фактор існування транснаціональної злочинності/ І.В. Пшеничний // Адвокат. – 1999. – № 1. – C. 11-12.
141. Рабінович П.М. Ефективність впливу Конвенції про захист прав та основних свобод людини на держави - членів Ради Європи /Петро Мойсейович Рабінович// Право України. – №11. – 2000. – С. 34-36.
142. Раданович Н. Проблеми забезпечення відповідності законодавства України Конвенції про захист прав людини і основних свобод: загальнотеоретична характеристика //Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 1. – С.38-39.
143. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 49/159 // Док. ООН А/Res. 49/159 від 23 декабря 1994 г Офіційний сайт ООН. Режим доступу: http://www.un.org/law/
144. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 52/85 // Док. ООН А/Res. от 12 декабря 1997 г Офіційний сайт ООН. Режим доступу: http://www.un.org/law/
145. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 55/25 ООН від 15 лист. 2000р. / Doc. UN A/Res. 55/25. – November, 15, 2000. Офіційний сайт ООН. Режим доступу: http://www.un.org/law/
146. Резолюція ЕКОСОР 1997/22 (21/7/97). Додаток ІІІ Офіційний сайт ООН. Режим доступу: http://www.un.org/law/
147. .Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 51/49. Офіційний сайт ООН. UN Doc. A/RES/51/59 . Режим доступу: http://www.un.org/law/
148. «Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканості та імпічменту Президента України) Рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2003 від 10 грудня 2003 року// Офіц. вісн.України, 2003. – Ст.2704
149. Рішення у справах Вэйт и Кеннеди проти Німеччини та Бир і Риган проти Німеччини від 18 лютого 1999 г. // Практика Європейського Суду з Прав Людини. – 1999. – №2. – С.82-85.
150. Рішення у справі Метьюз проти обєднаного Королівства від 18 лютого 1999 р. // Практика Європейського Суду з Прав Людини. – 1999. – №2. – С.90-93.
151. Рябошапка Р.Г. Міжнародно-правовий досвід у боротьбі з корупцією //Збірник наукових праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. Вип. 1. – Х.: Харк. Центр вивч. організ. злочинності, 2000. – C.307-320.
152. Садыкова Э.Л. Проблема целевого толкования международных договоров: 12.00.10.-международное право: Автореф. Дис….канд.юрид.наук. – Казань, 1994. – 20 с.
153. Спеціалізовані інституції з боротьби проти корупції: огляд моделей. – OECD, 2007. – 238 с.
154. Співпраця Ради Європи з Європейським Союзом // Політико-правові аспекти діяльності Ради Європи. Навч. Посібник. – К.: Фенікс, 2007. – 224с.
155. Спільні перший та другий раунди оцінюван