Міжнародний Кримінальний Суд за Римським Договором 1998 року

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Проблеми становлення міжнародної кримінальної юстиції 10
1.1. Поняття, етапи становлення та ознаки міжнародної кримінальної юстиції 10
1.2. Міжнародний кримінальний суд як орган міжнародної кримінальної юстиції 39
РОЗДІЛ 2. Юрисдикція Міжнародного Кримінального Суду 57
2.1. Об’єктивні передумови кримінальної відповідальності індивідів за міжнародні злочини 57
2.2. Злочинні діяння, що підсудні Міжнародному кримінальному суду: загальна характеристика 78
Розділ 3. Здійснення міжнародного кримінального правосуддя 128
3.1. Процесуальні засади діяльності Міжнародного кримінального суду 128
3.2. Співробітництво держав та Міжнародного кримінального суду у забезпеченні правосуддя 156
Висновки 175
Список використаних джерел 179

ВСТУП
Актуальність теми. Важливим засобом забезпечення стабільності міжнародно-правових відносин є формування у системі міжнародного права інституту міжнародної кримінальної юстиції. Її поява зумовлена передусім необхідністю утворення дієвого механізму захисту міжнародного правопорядку, що все частіше потерпає в результаті міжнародних конфліктів, які неминуче призводять до порушення основних міжнародно-правових принципів та ведуть до скоєння міжнародних злочинів, загострення проблеми міжнародного тероризму, а також потреби встановити чіткі межі міжнародної кримінальної відповідальності держав та індивідів.
Зміни, що відбуваються останнім часом у сфері міжнародного правопорядку об’єктивно потребують адекватної реакції міжнародного права для запобігання порушенням невід’ємних прав людини та нації, швидкої і постійної реакції на скоювані міжнародні злочини. Уже тепер можна констатувати прогрес міжнародного права у цьому напрямі, що є результатом сформованості однієї з найважливіших його галузей – міжнародного гуманітарного права та нової інституції – міжнародної кримінальної юстиції.
По при всі наміри міжнародного співтовариства запобігти збройним конфліктам, масовим порушенням невід’ємних прав людини та нації, значного поширення набуло вчинення міжнародних злочинів, які лише у XX столітті спричинили мільйони невинних смертей та призвели до винищення цілих народів та націй. Тому однією із найактуальніших проблем міжнародно-правових відносин сучасності є проблема ефективного реагування та запобігання воєнним злочинам, агресії, геноциду.
Усі ці та інші проблеми, пов’язані із захистом міжнародного гуманітарного права зумовили необхідність утворення Міжнародного Кримінального Суду, що повинен стати інструментом міжнародної кримінальної юстиції. Його завдання і функції, визначені Договором про створення Міжнародного Кримінального Суду (Римським Договором 1998 року) та прийняттям на його основі Статуту. Цей документ передбачає процедуру притягнення до відповідальності осіб, що скоїли міжнародні злочини, містить перелік останніх, визначає підстави міжнародної кримінальної відповідальності та принципи співробітництва держав у міжнародному кримінальному судочинстві.
Тривалий час ці питання були предметом дискусій у науці міжнародного права. Зокрема, проблеми, що знайшли своє відображення у статуті МКС розглядали свого часу відомі вчені радянського періоду — Г.І. Тункін, А.Н. Трайнін, Н.Н. Полянський, В. Грабар, М.Ю. Рагінський, С.Я. Розенбліт, В. Пелла. Вже тепер до цих питань звертаються сучасні юристи-міжнародники В.П. Бліщенко, І.В. Фисенко, H.I. Костенко, Е. Давид та багато інших, серед яких і безпосередні укладачі проекту Статуту МКС – М. Шеріф Бассіоні, А. Ціммерман, О. Тріфтерер, В. Шабас, Ф. Кірш та інші.
Актуальною все ще залишається проблема міжнародної кримінальної відповідальності індивідів за скоєні міжнародні злочини особливо щодо притягнення останніх до відповідальності. Потребують з’ясування відносини держав, що беруть участь у здійсненні кримінального судочинства міжнародним судовим органом.
Ці та інші обставини й зумовлюють гостроту проблеми існування міжнародної кримінальної відповідальності та Міжнародного Кримінального Суду і вимагають впровадження результатів конференції держав-учасниць Римського Договору 1998 року у практику міжнародного права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі міжнародного права Львівського Національного Університету імені Івана Франка в рамках держбюджетної теми “Міжнародно-правові аспекти входження України до світового та європейського співтовариства” (реєстраційний № 01024003572). Науковий керівник – доцент, кандидат юридичних наук Гринчак Володимир Антонович.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є всебічний, комплексний правовий аналіз Статуту МКС за Римським Договором 1998 року як основного джерела, що визначає підстави і види міжнародної кримінальної відповідальності за міжнародні злочини, а також стадії і процедуру міжнародного кримінального судочинства.
Задачі дослідження зумовлені поставленою метою і полягають у тому, щоб:
- визначити об’єктивні передумови створення Міжнародного кримінального суду, попередником якого були міжнародні трибунали та показати переваги МКС як постійнодіючого органу;
- з’ясувати юридичну природу міжнародної кримінальної відповідальності, її підставу та сутність;
- охарактеризувати види міжнародних злочинів, що становлять юрисдикцію МКС та визначити складові елементи цих злочинів;
- проаналізувати стадії та процедуру здійснення міжнародного кримінального судочинства за Статутом МКС;
- з’ясувати об’єктивні та суб’єктивні чинники, які зумовлюють ратифікацію Римського Договору 1998 року нашою державою.
Об’єктом дослідження є проблема міжнародної кримінальної відповідальності індивідів за міжнародні злочини здійснення правосуддя Міжнародним Кримінальним Судом, та засади міжнародного співробітництва держав у забезпеченні реалізації вимог Статуту МКС.
Предметом дисертаційного дослідження є міжнародно-правові відносини, норми сучасного міжнародного права, що передбачають міжнародну кримінальну відповідальність і містяться у Римському Договорі 1998 року та в актах міжнародного гуманітарного права, практика застосування цих норм міжнародними трибуналами, доктринальні положення, які стосуються проблеми відповідальності індивідів у міжнародному праві. Усі ці нормативні, теоретичні та прикладні положення досліджуються з огляду на невідворотність утворення Міжнародного Кримінального Суду в рамках Римського Договору 1998 року.
Методологічну основу дослідження становлять базові науково-теоретичні положення, загальноприйняті наукою міжнародного права. Методом історичного аналізу показано генезис міжнародного кримінального суду та обґрунтовано необхідність його постійного, а не лише ad hoc, існування. Системно-структурний підхід дав можливість розкрити внутрішню будову цього важливого міжнародного органу, відобразити взаємозв’язок та взаємозумовленість його органів, а також місце останнього у системі міжнародно-правових інституцій. Догматичний аналіз норм Римського Договору 1998 року, Правил процедури і доказування та інших документів, на підставі яких МКС здійснюватиме свою діяльність сприяв виявленню недоліків, усунення яких сприятиме у майбутньому дієвості міжнародного кримінального судочинства. Переважно ці та деякі інші методи використовувалися в їхньому взаємозв’язку.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням Римського Договору 1998 року про створення МКС та його Статуту. У роботі сформульовані наступні положення, що відзначаються новизною та виносяться на захист:
- вперше в науці міжнародного права подається визначення міжнародної кримінальної юстиції, що представляє собою діяльність постійнодіючого міжнародного кримінального судового органу, спрямовану на переслідування та покарання фізичних осіб, винних у вчиненні тяжких міжнародних злочинів, з метою забезпечення міжнародно-правового захисту загальновизнаних прав і свобод людини, а також для попередження та відвернення таких злочинів;
- наводяться додаткові аргументи щодо обґрунтування кримінальної відповідальності індивідів за вчинені міжнародні злочини. Зокрема, держава як абстрактна категорія (фікція) не може бути суб’єктом злочину; злочини вчиняються фізичними особами з використання політичного механізму держави; держава виступає знаряддям вчинення злочину;
- обґрунтовується необхідність встановлення у Статуті МКС фіксованих термінів тримання під вартою осіб, щодо яких проводиться розслідування. Такими пропонується вважати строки фактичного розслідування справи, а при неможливості визначити останні через їх тривалість – строк утримання особи під вартою необхідно визначати із урахуванням відповідних термінів, що передбачені національним законодавством тієї держави, громадянин якої перебуває під арештом;
- доведено доцільність доповнення Статуту МКС положенням про обов’язкову участь засудженої особи під час апеляційного провадження. Оскільки засуджений є одним із головних суб’єктів міжнародного кримінального процесу і особою, що найбільш зацікавлена у апеляції, то його безпосередня участь у розгляді апеляційної скарги сприятиме дотриманню прав останнього на справедливий судовий розгляд та свідчитиме про неупередженість і гласність міжнародного кримінального процесу;
- з позицій розмежування понять “передача” та “видача” підозрюваних осіб, які за своїм змістовним наповненням та правовими наслідками їх застосування є відмінними між собою, доведено, що стаття 102 Статуту МКС, яка визначає порядок передачі підозрюваних осіб до МКС не суперечить принципу про заборону видачі державами своїх громадян, який закріплено у Конституціях багатьох країн. При застосуванні Міжнародним кримінальним судом процесу передачі осіб, підозрюваних у вчиненні міжнародних злочинів цей принцип жодним чином не буде порушено;
- наведено додаткові аргументи, що дають підстави вважати Висновок Конституційного Суду України у справі про Римський Статут (Справа № 1-35/2001 від 11.07.01) про неможливість ратифікації Римського Договору таким, що не порушує вимог Основного Закону нашої держави. МКС не доповнює систему судів національної юрисдикції, як зазначається у Висновку КСУ. Він існує паралельно і поширює свою юрисдикцію лише на міжнародні злочини, що посягають на міжнародні, а не на внутрінаціональні відносини. Тому ратифікація нашою державою Римського договору не може вважатися такою, що суперечить Конституції України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені у дисертації наукові положення, висновки та пропозиції можна використовувати як основу для вивчення майбутньої практичної діяльності МКС. Крім того, вони можуть застосовуватися у навчальному процесі при вивченні курсу міжнародного публічного права, спеціальних курсів, присвячених проблемам міжнародної кримінальної відповідальності та діяльності міжнародних судових органів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у надрукованих працях і апробовані на засіданнях та наукових семінарах кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка. Також вони були оприлюднені і обговорені на наукових і науково-практичних конференціях: 8-й (13-14 лютого 2002 року) та 9-й (13-14 лютого 2003 року) регіональних наукових конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” у Львівському національному університеті імені Івана Франка, м.Львів; “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України” – Київський юридичнихй інститут МВС, 12 березня 2004 року м.Київ; “Проблеми ратифікації Статуту МКС” – Київський інститут міжнародних відносин, 31 березня 2004 року м.Київ.
Публікації. Окремі висновки, пропозиції та рекомендації знайшли своє відображення у наукових статтях опублікованих у фахових виданнях та матеріалах наукових конференцій, виданих в Україні.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, загальних висновків, а також списку використаних джерел (195 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 190 сторінок, в тому числі 12 сторінок списку використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Комплексне дослідження проблеми становлення міжнародної кримінальної юстиції за Римським Договором 1998 року дає підстави для наступних висновків:
1. До початку XX століття міжнародне право не знало випадків притягнення до кримінальної відповідальності індивідів за скоєння міжнародних злочинів. Покарання переможених завойовників у середні віки були радше помстою, аніж актами правосуддя, і здійснювалось не для попередження злочинних діянь у майбутньому. Це пояснюється запереченням тогочасним суспільством факту відповідальності держав за міжнародні злочини.
2. Спробою осмислити невідворотність відповідальності за міжнародні злочини як особи, так і держави можна назвати Версальський мирний договір 1918 року. Цим актом фактично передбачалась можливість міжнародного суду над особою винною у воєнних злочинах. І хоча внаслідок відсутності на той час дієвого механізму притягнення винних до міжнародної кримінальної відповідальності та заперечення багатьма можливості такої відповідальності. Версальський мирний договір можна все ж вважати своєрідним “проривом” у міжнародному праві, поштовхом до становлення міжнародного кримінального правосуддя.
3. Поштовхом для формування міжнародної кримінальної юстиції як повноцінної інституції сучасного міжнародного права став Нюрнберзький Міжнародний воєнний трибунал. Принципи міжнародного кримінального судочинства вироблені ним впродовж свого короткого існування, є на сьогоднішній день загальновизнаними у міжнародному праві. Вони стали основою для майбутніх міжнародних трибуналів і знайшли своє відображення у Римському Договорі 1998 року про створення Міжнародного Кримінального Суду.
4. Статут МКС є результатом договірного правовстановлення і водночас актом міжнародного права, який визначає не тільки порядок та умови формування органів міжнародної кримінальної юстиції, діяння, що визнаються міжнародними злочинами і процесуальний порядок здійснення правосуддя, а й основні форми співробітництва держав-учасниць Римського договору у сфері міжнародного кримінального права.
5. Важливе значення для розвитку міжнародної кримінальної юстиції мав принцип індивідуальної кримінальної відповідальності, схвалений Нюрнберзьким міжнародним трибуналом, що пізніше отримав своє легальне закріплення у документах ООН, зокрема у резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 11.12.46 р. під назвою “Підтвердження принципів міжнародного права, визнаних Статутом Нюрнберзького трибуналу”. Міжнародні злочини були визнані такими, що вчинюються індивідами, а не абстрактними категоріями і саме через покарання таких індивідів можна забезпечити дотримання норми міжнародного права.
6. Міжнародні злочини, що належать до юрисдикції Міжнародного Кримінального Суду вважаються найтяжчими суспільно-небезпечними діяннями, які посягають на основи світового правопорядку. Це, зокрема, підтверджується і закріпленням у Статуті Міжнародного Кримінального Суду принципу незастосування строків давності до таких злочинів як геноцид, агресія та воєнних злочинів.
7. Застосування кримінальної відповідальності до фізичних осіб за скоєння міжнародних злочинів не звільняє від відповідальності за міжнародним правом держави. Закріплення у нормах міжнародного права принципу індивідуальної кримінальної відповідальності зробило відповідальність держави незалежною від покарання індивідів за вчинення міжнародних злочинів.
8. Міжнародні злочини спричиняють порушення jus cogens – імперативних норм міжнародного права, а тому вони повинні бути криміналізованими у міжнародному праві. Визначення таких суспільно-небезпечних діянь як злочинів у внутрідержавному кримінальному законі є виконання державою своїх зобов’язань за міжнародним правом як учасника міжнародного договору, а не спробою встановити факт відповідальності за порушення норм міжнародного права.
9. Міжнародні документи та практика діяльності Міжнародних Воєнних Трибуналів дають підстави вважати, що геноцид, як міжнародний злочин має місце лише за наявності у винної особи специфічного умислу з метою відмовити в праві на життя та існування певній групі людей через їх расову, етнічну чи релігійну приналежність. Для встановлення факту геноциду немає значення, наскільки була знищена така група – повністю чи частково. Достатньо і того, щоб вбивство однієї людини було вчинене з таким особливим умислом.
10. З позицій термінологічного порівняння воєнних злочинів, що є властивими для міжнародного права і військових злочинів, що передбачені національним кримінальним законом, правомірним вважатиметься вживання терміну саме “воєнні злочини”, оскільки вони вчиняються лише під час збройних конфліктів і їх суб’єктами можуть бути не тільки військовослужбовці. Тому в українській міжнародно-правовій термінології правильним буде вживання терміну “воєнні злочини” для позначення відповідних діянь, які передбачені Статутом МКС, а не “військові”, як це трапляється у літературі.
11. Положення Статутів Міжнародних трибуналів та Римського договору 1998 року дають підстави констатувати формування у міжнародному праві міжнародного кримінального процесу. Це своєрідна самостійна процедура, що передбачає дотримання визначених стадій і проявляється у діяльності Міжнародного Кримінального Суду з метою встановлення обвинувачення та засудження осіб, винних у скоєнні міжнародних злочинів.
12. Статут МКС визначає доволі широкий спектр гарантій, що надаються засудженій особі у порівнянні із аналогічними Міжнародними Воєнними трибуналами типу ad hoc. Зокрема, особа, що засуджена судом до покарання, має право на апеляцію та на перегляд вироку за нововиявленими обставинами, який допускається навіть після смерті засудженого. Все це свідчить про гуманізацію міжнародного кримінального правосуддя, його спрямованість на встановлення істини.
13. Відсутність у Статуті МКС екстрадиційних норм дає підстави стверджувати про те, що цей судовий орган доповнює національні системи кримінального правосуддя, жодним чином не втручаючись у їх юрисдикцію. Процес передачі винних осіб до МКС для здійснення справедливого судового розгляду та винесення вироку, закріплений у Статуті, відповідає меті створення такого судового органу, визначеній у Преамбулі Римського договору і чітко окреслює його доповнюючий характер.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Статут Міжнародного Кримінального суду за Римським договором 1998 р. // Український часопис міжнародного права. – 2002. - №1. – С. 73-121.
2. Блищенко И.П., Фисенко И.В. Международный уголовный суд. – М., 1998. – 310 с.
3. Фисенко И.В. Борьба с международными преступлениями в международному головном праве. – Минск, 2000. – 215 с.
4. Нюрнбергский процесс. Сборник материалов в семи томах. – М., 1957. – 800 с.
5. Полянский Н.Н. Международное правосудие и преступники войны. – М.-Л., 1945. – 541 с.
6. Triffterer, Otto. Commentary on the Rome Statute of the International Criminal Court. – Baden-Baden, 1999. – 56 с.
7. Окончательный проект текста Элементов Преступлений. Доклад Подготовительной Комиссии Международного Уголовного Суда. – Нью-Йорк, 1999.
8. Правила Процедуры и Доказывания. Доклад Подготовительной Комиссии Международного Уголовного Суда. – Нью-Йорк, 1999.
9. Alfred P.Rubin. Challenging the Conventional Wisdom : Another View of the International Criminal Court. // Journal of International Affairs. – 1999. - #52, spring. – P. 783-795.
10. Karski, Karol. Ratyfikacia Statutu Miendzenarodovego Trybunalu Karnego. // Panstwo i Prawo. – 2001. - #1. – S. 50-61.
11. Рагинский М.Ю., Розенблит С.Я. Международный процесс главных японских военных преступников. – М.: Изд-во АН СССР, 1950. – 264 с.
12. Решетов Ю.А. Борьба с международными преступлениями против мира и безопасности. – М., 1983. – 223 с.
13. Ronald J. Glossop Creating an International Criminal Court: Giant Step Forward for World Law. // Peace Research. – 1999. - 1-12 Feb. - #31. – С. 1-12.
14. Watt, Fergus. Updateon the International Criminal Court. // Peace Magazine. - Mar/Apr. - 1997. – С. 24-26.
15. Маланчук П. Вступ до міжнародного публічного права за Ейкхерстом. - Харків, 2000. – 591 с.
16. Организация Объединенных Наций: Сборник документов. – М., 1981. – 647 с.
17. Ежегодник Комиссии Международного права, 1983.
18. Тункин Г.И. Теория международного права. – М., 1970. – 511 с.
19. Трайнин А.Н. Защита мира и борьба с преступлениями против человечества. – М., 1956. – 300 с.
20. Иванова И.М. Международная уголовная юстиция и преступления против человечества: Дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1959. – 258 с.
21. Блищенко И.П. Социалистическая концепция международного права. – М., 1991. – 218 с.
22. Висновок Конституційного Суду України № 33-в/2001 від 11 липня 2001 року. // Вісник Конституційного Суду України. - №4. - 2001. – С. 35-45.
23. Грабарь В.Э. Материалы к истории международного права в России. – М., 1958. – 491 с.
24. Международный журнал Красного Креста. – 1996. - Март-апрель. - №9.
25. Колосов Ю.М. Международное право: Учебник. – М., 1999. – 618 с.
26. Cassel, Douglas. Why We Need the International Criminal Court. Christian Century.Vol.116, Issue 15. – С. 118-124.
27. Ушаков Н.А. Основания международной ответственности государств. – М., 1983. – 181 с.
28. Документы ООН. Сборник S/25300. // Организация Объединенных Наций: Сборник документов. – М., 1981. – 647 с.
29. Report of the ILО on the Work of its 46 Sessoin. UN Doc. A/49/10/147 // Организация Объединенных Наций: Сборник документов. – М., 1981. – 647 с.
30. Pella V.V. La repression des crimes contre la personnalite de L’Etat // Academie de Droit International. – Paris, 1931. – 899 с.
31. Гроций Г. О праве войны и мира. – М., 1956. – 868 с.
32. Вадапалас В.А. Развитие института международноправовой ответственности. – М., 1991. – 164 с.
33. Бекяшев К.А. Международное право. – М., 2000. – 697 с.
34. Лукашук И.И. Международное права. Общая часть, учебник. – М., 1999. – 368 с.
35. Пушин Э.А. Международный юридический процесс и международное право. – Кемерово, 1990.
36. Сагер. М. Контрольные механизнмы в международном гуманитарном праве // Советский журнал международного права. – 1991. - №3-4. – С. 25-26.
37. Документы ООН. Сборник S/25274. // Организация Объединенных Наций: Сборник документов. – М., 1981. – 647 с.
38. Документы ООН. Сборник А/2645. // Организация Объединенных Наций: Сборник документов. – М., 1981. – 647 с.
39. Конституція України: Наук.-практ. коментар. – К., 2003. – 806 с.
40. Конституція Республіки Польща.
41. Plahta M. Na Wyjatkowe zlo wyjatkowe lek // Rzeczpospolita, 1999.
42. Статут ООН.
43. Віденська Конвенція про право міжнародних договорів. // Україна в міжнародно-правових відносинах. – К.: Юрінком, 1996. – Книга 1. – 177 с.
44. Donnediue de Vabres H. Le jugement de Nurnberg. Revue de Droit penal et criminologie. 1947, #10. – С. 49-90.
45. Полянский Н.Н. Международный суд. – М., 1951. – 237 с.
46. Полторак А.И. Нюрнбергский процесс. Основные правовые проблемы. – М., 1966. – 351 с.
47. Документы ООН. Сборник 95/1.
48. Документы ООН. Сборник А/2136.
49. Ежегодник Комиссии международного права, 1983, т.ІІ. (часть вторая). – 491 с.
50. Farhad M. International Criminal Responsebility of States. – Stokholm, 1985. – 468 с.
51. Gluek G. War Criminals: their Prosecution and Punishment. – N.Y., 1944. – 364 с.
52. International Criminal Law. Vol.II. – N.Y., 1945. – 674 с.
53. Бассиони Ш. Борьба с международным терроризмом. Некоторые предложения // Международный обзор уголовной политики. – 1987. - № 37. – С. 99-119.
54. Bassiouni Sh., Blakeslay Ch. The Need for an International Criminal Court in the New International World Order. // Vanderbuilt Journal of Int. Law. – 1992. - # 2. – С. 154-196.
55. Scharf M. The Jury is Still Out of the Need of International Criminal Court. // Duke Journal of the International and Comparative Law. – 1991. - #1. – С. 654-671.
56. Bassiouni Sh. A Draft Interrnational Criminal Code and a Draft Statute for an International Criminal Court. – Dordrecht, 1991. – 194 с.
57. Pella V.V. Laguerre-crime etles criminals de guerre. – Geneve-Paris, 1946. – 294 с.
58. Документы ООН. Сборник А/51/332.
59. Кристофер Кейтл Холл. Первый проект постоянного международного суда // Международный журнал Красного Креста. – 1998. - №20. – С. 70-79.
60. Shwarzenberger G. International Law as Applyed by International Courts and Tribunals, vol.II : The Law of Armed Conflict, London, Stevens, 1968. – 534 с.
61. Dinstein Y. The Defence of “Obidience to Superior Orders” in International Law, Leyden, 1965. – 109 с.
62. Muller-Rapard E. L’orde superieur militaire et la responsabilite penale du subordonne. – Paris, 1965. – 349 с.
63. Gaeta P. Rilevanza dell’ordine superiore nel diritto internazionale penale.-rivista di diritto internazionale, 1998. – 201 с.
64. Bassiouni Ch. Derecho penal Internacional. Proyecto de codigo penal internacional. – Madrid: Tecnos. 1984. – 190 с.
65. Antonio Quintano Ripolles. Criminalidad de Guerra. Nueva Enciclopedia Juridica Seix. – Barselona, 1954. - Vol. VI. – 405 с.
66. Хосе Луис Фернандес Флорес. Пресечение нарушений права войны, совершаемых отдельными лицами. Пресечение нарушений международного гуманитарного права, сборник статей. – М., 1998. – С. 5-19.
67. Moynier Gustave. Note sur la creation d’une institution judiciare internacionalepropre a prevenir et a reprimer les infractions a la Convention de Geneve.- Bulletin Internacional des Societes de secours aux militaires blesses, Comite International, #11, avril, 1872. – 398 с.
68. Boisser Pierre. From Solferino to Tsushima: History of the international Committee of the Red Cross. Geneva, Henry Dunan Institute, 1963. – 458 с.
69. Ferencz Benjamin. An International Criminal Court : a step toward World Peace.- A Documentary History and Analisys, 1980. – 260 с.
70. Кристофер Кейтл Холл. Первый проект постоянного международного уголовного суда // Международный Журнал Красного Креста. – 1998. - №20. – С. 77-88.
71. Международный Журнал Красного Креста. – 1998. - №20. – С. 88-91.
72. Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций. - Вып. ХІ. – М., 1955. – 200 с.
73. Хархофф Фредерик. Трибунал по Руанде : некоторые правовые аспекты // Международный журнал Красного Креста. – 1997. - №19. – С. 769-781.
74. Alf Ross. Loereborg i Folkeret. 6th ed. - Copenhagen, 1984. – 493 с.
75. Тавернье Поль. Опыт Международных военных трибуналов по бывшей Югославии и Руанде // Международный журнал Красного Креста. –1997. - №19. – С. 699-719.
76. Греппи Эдуардо. Личная уголовная ответственность в международном праве : эволюция понятия // Международный журнал Красного Креста. – 1999. - №835. – С. 203-233.
77. Градицкий Томас. Личная уголовная ответственность за нарушение международного гуманитарного права, применяемого в ситуации немеждународного вооруженного конфликта // Международный журнал Красного Креста. – 1998. - №20. – С. 35-69.
78. D. Shindler, J. Toman. The Laws of Armed Conflicts: a Collection of Conventions, Resolutions and Other Documents. Dordreht-Geneva, 3rd ed. 1988. – 1208 с.
79. Brownlie I. Principles of Public International Law. – Oxford, 1991. – 650 с.
80. Shaw M. International Law. – Cambridge, 1998. – 928 с.
81. Bennouna M. La creation d’une jurisdiction penale internationale et la souverainete des Etats. – Annuaire francias de droit international, 1990. – 431 с.
82. Антонио Кассезе. Предисловие бывшего председателя Международного уголовного трибунала по бывшей Югославии // Международный журнал Красного Креста. – 1997. - №19. – С. 695-696.
83. Ige F. Dekker. Criminal Responsibility and the Gulf War of 1980-1988: the crime of Aggression. – Dordrecht, 1992. – 390 с.
84. Russbach Olivier. ONU contre ONU, le droit international confisque. – Paris, 1994. – 401 с.
85. Крис Майна Питер. Международный уголовный трибунал по Руанде: призвать убийц к ответу // Международный журнал красного Креста, 1997. - №19. – С. 805-817.
86. Procecuting Genocide in Rwanda: the ICTR and National Trials. - Lawyers’ Committee for Human Rights, Washington, D.C., 1997. – 231 с.
87. Дзиена Вембу. Международный уголовный трибунал по Руанде // Международный журнал Красного Креста. – 1997. - №19. – С. 793-805.
88. Revue generale de droit international public, vol.98, 1994. – 1387 с.
89. Дюбуа Оливье. Национальные уголовные суды Руанды и Международный трибунал // Международный журнал Красного Креста. – 1997. - №19. – С. 831-851.
90. Rapport du 11 aout 1993 du rapporteur special sur la mission qu’il a effectuee au Rwanda du 8 au 17 avril 1993. – 450 с.
91. Документи ООН. UN Doc. S/PV. 3453
92. “1945-1995: Critical Perspectives of the Nurnberg Trials and State Accountability.”5th Ernst. C. Stieffel Symposium, N.Y. Law School Journal of Human Rights, vol. 12, 1995. – 877 с.
93. Du Code penal rwandis. Journel officiel de la Republique rwandaise. 1er julliet, 1978. – С. 15-46.
94. Sinjela Mpazi. The UN and International Conflicts in Africa: A documentary Survey. African Yearbook of International Law., vol.III, 1995. – 337 с.
95. Mutua Makau. Never again: Questioning Yugoslav and Rwanda Tribunals // Temple International and Comparative Law Journal. - vol.11. - #1. - 1997. – С. 139-198.
96. Герард Эразмус, Надин Фури. Международный уголовный трибунал по Руанде // Международный журнал Красного Креста. – 1997. - №19. – С. 817-830.
97. Viljoen F. The Role of the Law in Post-traumatised Societies. De Iure, 1997.
98. «Я возвращаюсь из Аруши и из МУТР».- Rwanda Liberation, #24, mai, 1997.
99. Reyntjens Phillip. Rwanda: Genocide and Beyond. – Journal of Refugee Studies. - vol.9. - #3. - 1996. – С. 13-44.
100. Лаити Кама. Предисловие Председателя Международного уголовного трибунала по Руанде // Международный журнал Красного Креста. – 1997. - №19. – С. 697-699.
101. Lattanzi F. The International criminal court. Comments on the Draft Statute. Napoli, 1998. – 79 с.
102. Давид Эрик. Принципы права вооруженных конфликтов. – М., 2000. – 718 с.
103. Conseil de l’Europe. Conventions et accords europeens, Strassburg, 1975, III, 1972-1975. – 960 с.
104. Костенко Н.И. Международный уголовный суд. – М., 2002. – 167 с.
105. Scelle G. Regles generales du droit de la paix. - RCADI, 1993, vol.46. – 655 с.
106. Declaration du president du TPIR al’Assemblee generale, 10 decembre, 1996 doc.A/51/PV.78.
107. Аптель Сессиль. О международном уголовном трибунале по Руанде // Международный журнал Красного Креста. – 1997. - №19. – С. 781-793.
108. Decision du TPIR du 14 aout 1997, affaire # ICTR-96-7-I.
109. Nur., US Military Trib., 19 Febr. 1948, AD.
110. Документи ООН. 20001INF/3/Add 2.
111. Консультативное заключение Международного Суда относительно Reserves a la Convention pour la prevention et la repression du crime de genocide, avis consultatif du18 mai 1951.
112. Lemkin R. Axis Rule in Occupied Europe. – Washington, 1944. – 1158 с.
113. Мари Клод-Роберж. Юрисдикция специальных трибуналов по бывшей Югославии и Руанды в отношении преступлений против человечности и геноцида // Международный журнал Красного Креста. – 1997. - №19. – С. 753-781.
114. Документи ООН. 1996 ILC Report, UN doc.A/51/10.
115. Bassiouni Ch. Crimes against Humanity and International Criminal Law. Dordrecht, Nijhoff, 1992, XXXV. – 820 с.
116. Bassiouni C. International criminal Law: a Draft International Criminal Code. Alpen aan den Rijn, 1980. – 450 с.
117. “Procecutor vs. Mladic and Karadsic ”.-Reviev of the Idictments Pursuant to Rule 61 of the Rules of Procedure and Evidence, Case # IT-95-5-R61, 11 July 1996. – 140 с.
118. Webb j. Genocide Treaty-Ethnic Cleansing: Substantive and Procedural Hardles in the Application of the Genocide Convention to Alleged Crimes in the Former Yugoslavia. - Georgia Journal of the International and Comparative Law. - #377. - 1993. – С. 370-410.
119. Robinson N. The Genocide Convention : a Comentary. – Stockholm; New York: Humanities Press, 1971. – 395 с.
120. Zoller E. La definition des crimes contre l’humanite. - JDI, 1993. – С. 549-568.
121. Decision of 29 November 1996. UN Doc. IT-96-22-T. – 420 с.
122. Miyazaki S. The Martens Clause and International Humanitarian Law.-(ed.) Swinarsky C. Stadies and Esseys in Honour of Jeam Picted. - Geneva, 1984. – 678 с.
123. Benvenuti P. La clausola Martens e la tradicione clasica del diritto naturale nella codificacione del diritto dei conflitti armati. Padova, 1995. – 409 с.
124. Документ ООН S/25704б доклад Генерального Секретаря представленный во исполнение пункта 2 резолюции 808(1993) Совета Безопасности 3 мая 1993г.
125. Tribunal penal international pour l’ex Yugoslavie, Le procureur c/Dusko Tadic. Affaire # IT-94-1-AR72, du 2 oktobre, 1995. – 276 с.
126. Международное право в документах: Учебн. пособие. – М.: ИНФРА, 2000. – 823 с.
127. Резолюция 50/102 Генеральной ассамблеи ООН.
128. Comission National de Verite et de Justice, SI M PA RELE : 29 septembre 1991. – 195 с.
129. Резолюция 47/133 Генеральной Ассамблеи ООН.
130. Meron Th. Rape as a Crime Under International Humanitarian Law. - AJIL, 1993. – С. 424-428.
131. Askin K.D. War Crimes Against Women, Procecution in International Law. The Hague, 1997. – 368 с.
132. Эгрен К. Гуманитарное право в военном кодексе, опубликованном в качестве декрета в 1621 г. королем Швеции Густавом Адольфом. // Международный журнал Красного Креста. - №11. – С. 68-90.
133. Документи ООН. UN Doc. IT-95-5-R61.
134. Shindler S., Toman J. The Laws of Armed Conflicts. Leyden-Geneve, 1973. – 568 с.
135. Ganshf van der Meersch W.J. Mr. Justice Jackson initiateur de la justice internationale penale et le proces de Nuremberg. Revue de l’ULB,1961 #1. – 380 с.
136. Accord de Moscou du 1er nov.1943 entre les E.U., le R-U. – 178 с.
137. Les accords de Yalta du 11 fevrier 1944 et de Potsdam, de juliet, 1945. – 369 с.
138. Jescheck H.H. War Crimes.- Encyclopedia of Public International Law,4. – 801 с.
139. C. Keith Hall. The Jurisdiction of the Permanent International Criminal Court over Violations of Humanitarian Law, 1997. – 487 с.
140. Lachs M. War Crimes: an Attempt to Define the Issues. – London, 1945. – 378 с.
141. Simpson J., MackKormak T.N.H. The Law of War Crimes. National and International Approaches. The Hague-Boston-London, 1997. – 407 с.
142. Мари Клод роберж. Новый Международный уголовный суд. Предварительная оценка // Международный журнал Красного Креста. – 1998. - №23. – С. 796-807.
143. Международное гуманитарное право. - М.: МНИМП, 1996. – 570 с.
144. Rapport CDI, 1991.
145. Poznan. Supr. Nat. Tribunal of Poland, 7 July 1946, Greizer, AD, 1946. – 600 с.
146. Arnhem, Special Crim. Crt., 10 dec. 1946, Hainemann. – 498 с.
147. Dk., Supr. Crt., 3 june 1949, kniest, AD, 1949. – 799 с.
148. Neth. East Indies, Temp. Crt. Martial, Makassar, 18 July 1947 motomura et al., Ad 1947. – 459 с.
149. Wuppertal, brit. Mil. Crt., 10 May 1946, Buck et al., AD 1946. – 767 с.
150. Manila, US milit. Comm., 7 dec. 1945 et US Supr. Crt., 4 Febr.,m 1946, Yamashita, AD, 1946. – 305 с.
151. Rabaul Austr. Mil. Crt., 2 June 1947, Baba Masao, AD, 1947. – 537 с.
152. Batavia, Temp. Crt. Martial, 29 Oct. 1946, Kondo Shuichi, AD, 1946. – 447 с.
153. Nur., US Mil. Trib.,, 20 Aug. 1947 Brandt et al. (medical Trial), AD, 1947. – 339 с.
154. Strasbourg, Trib. Mil. Perm. Fr., 3 mai 1946, Wagner et al., AD, 1946. – 670 с.
155. Nur. US Mil. Trib., 17 Apr. 1947, Milek, AD, 1947. – 399 с.
156. Trib. Sup. Zone fr. d’occup. , 1948, Roechling, AD, 1948. – 533 с.
157. Nur. US Mil. Crt., 30 june 1948, Krupp et al., AD, 1948. – 850 с.
158. Neth. Spec. Crt., Cass., 21 nov. 1949, Zimmerman, AD, 1949. – 769 с.
159. Wuppertal, Brit. Mil. Crt., 10 May 1946, AD, 1946. – 380 с.
160. Almelo, Neth., Sandrock et al., 26 Nov. 1945. – 670 с.
161. Nur. US Mil. Trib., 28 Oct. 1948, vol Leeb et al. (yigh German Command Trial), AD, 1948. – 450 с.
162. Nur. US Mil. Crt., 4 Dec. 1947, Justice Trial, AD, 1947. – 706 с.
163. Neth. Arnhem Spec. Crt., 20 Feb.1948, Enkelstoth, AD, 1948. – 889 с.
164. Dijon, Trib. Mil. permanent fr., 18 oct. 1945, Okashi et al.,AD 1946. – 818 с.
165. Shanghai US Mil. Comm., 15 Apr.1946, Savada et al., AD 1946. – 694 с.
166. Nuremberg Proces, doc. off., I, AD 1945. – 458 с.
167. Kasselring Case, Venice, Brit. Mil. crt., 6 May 1947, AD, 1947. – 674 с.
168. Hastages Case, US Mil. Trib., nuremberg, 19 fevrier, 1948, AD, 1948. – 848 с.
169. Roberts A., Guelff R. Documents on the Laws of War. Oxford, Clarendon, 1989. – 580 с.
170. Liceite de la menace ou de l’emploi des armes nuclearies. CIJ, avis du 8 juillet 1996, Rec. 1996. – 433 с.
171. Parry Clive. The Consolidated Treaty Series 1648-1918. Oceana Publ. RTNU. – 680 с.
172. Decision du 1er decembre 1927, Rec.dec. TAM,7. – 908 с.
173. TPIY, aff. IT-95-11-R61, 8 mars 1996, Martic. – 1302 с.
174. Moehle Case, Hamburg, Brit. Milit. Crt., October 16, 1946, ILR, 13. – 672 с.
175. Von Ruchteschell case, idem, May, 21, 1947. – 388 с.
176. The Llandovery Castle case, Germany, Reichsgericht, July, 16, 1921. – 845 с.
177. Goyau G. L’eglise catholique et le droit des gens. – RCADI, 1925, І. – Т. 6. – 1208 с.
178. S/Res. 1083, 27 Novembre, 1996.
179. Informations sur la mise en oeuvre de la Convention pour la protection des biens culturels en cas de conflit arme,Rapports de 1984. Doc. UNESCO, CLT/MD/3, Paris, dec. 1984.
180. Daved E. Elements de droit penal international, 2e partie. PUB, 1991-1992. – 3 vol. – 615 с.
181. Mechelynck A. La Convention de la Haye concernant les lois et coutumes de la guerre sur terre d’apres les Actes et Documents des Conferenses de Bruxelles de 1874 et de La Haye de 1899 et 1907. Gand, 1915, viii. – 465 с.
182. Eustathiades C. La protection des biens culturels en cas de conflit arme et la Convention de la Hayc du 14 mai 1954. - Etudes de droit intrernational. Athenes, Klissiounis, 1959, III. – С. 395-524.
183. Roberts A. Documents on the Laws of War., II ed. Clarendon Press., 1989. – С. 601-690.
184. Calfish L., La pratique suisse en matiere de droit international public 1988. - ASDI, 1989. – 396 с.
185. TPYI, Chambre I. Aff. N TI-95-11-R61, 8 mars 1996, Martic. – 230 с.
186. Официальные отчеты 29-й сессии Генеральной Ассамблеи. Приложение №19 и исправление (А/9619, Corr#1).
187. Ежегодник Комиссии Международного права, 1996. – Т. 2. – 590 с.
188. Pellet A. Le Tribunal criminel pour l’ex-Yugoslavie. Poudre aux yeux ou avancee decisive? // Revue generale de droit international public. 1994. – С. 7-60.
189. Анн-Мари ла Роза. Непростая задача для Международных уголовных трибуналов: сочетать требования международного уголовного права и справедливой судебной процедуры // Международний журнал Красного Креста. – 1997. - №19. – С. 733-751.
190. Документы ООН S/25274.
191. Документы ООН А/2645.
192. Международные нормы о правах человека и применение их судами Российской Федерации. – М., 1996. – 596 с.
193. Alf Ross. Loerebog i Folkeret. 6th edition. – Copenhagen, 1984. – 493 с.
194. Mohamed Bennouna. La creation d’une jurisdiction penale inernationale et la souverainete des Etats. Annuaire francias de droit international, 1990. – С. 299-306.