Міжнародно-правове регулювання інституту релігійної безпеки

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Становлення і розвиток релігійної безпеки як нового виміру міжнародної безпеки 18
1.1. Еволюція моделей державно-церковних відносин у становленні інституту релігійної безпеки 18
1.2. Релігійна безпека як новий вимір міжнародної безпеки 29
Розділ 2. Реалізація міжнародних стандартів в галузі прав людини як гарантія релігійної безпеки 48
2.1. Сучасна міжнародно-правова концепція релігійної свободи 48
2.2. Реалізація права на свободу думки, совісті та релігії і нейтралізація деструктивних впливів у релігійному середовищі 74
2.3. Забезпечення прав етноконфесійних меншин як гарантія міжнародної релігійної безпеки 101
Розділ 3. Правові засоби забезпечення релігійної безпеки України 118
3.1. Національні інтереси України у релігійній сфері і забезпечення національної безпеки 118
3.2. Еволюція гарантій права на свободу совісті і релігійні організації у законодавстві України 133
3.3. Реформування законодавства України про свободу совісті та релігійні організації і проблеми забезпечення релігійної безпеки 149
Висновки 171
Список використаних джерел 180

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Останнім часом серед теоретично і практично вагомих проблем міжнародного права особливого значення набувають питання забезпечення безпеки. Із закінченням "холодної війни" на передній план виходить питання, чи й надалі основну загрозу міжнародному миру і стабільності становитимуть суто міждержавні конфлікти. Збільшується кількість і розширюються масштаби внутрішніх суперечок, що є результатом потужних впливів на людські спільноти, які вони відчувають з різних сторін. Такі впливи (економічні, демографічні, соціальні та природні) вбирають в себе існуючі потенційні конфліктогенні фактори та утворюють цілком нові. В результаті ми бачимо виникнення нових загроз безпеці найрізноманітнішого характеру, які призводять до міжгрупової ворожнечі і насильства.
У даний момент в окремих соціумах існують труднощі щодо ідентифікації цих загроз, адже вони співвідносяться з іншими вже існуючими там загрозами (економічні, етнічні, релігійні диспропорції). Проте поступово такі загрози перетворюються на переважні чинники виникнення як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів, які, в свою чергу, стають безпосередніми загрозами міжнародному миру і безпеці. Відбувається процес глобалізації таких загроз, вони набувають міждержавного, міжнародного характеру, а отже і вимагають міжнародно-правових засобів врегулювання і попередження. Особливу роль в процесі регулювання міжнародних відносин у цій сфері відіграє право міжнародної безпеки як галузь міжнародного права, яка швидкоплинно розвивається на даному етапі, і носить комплексний характер. Одночасно з розширенням кола загроз трансформується і сама система міжнародної безпеки, яка набуває всезагального та багатовимірного характеру, і включає такі елементи як безпеку військову, економічну, політичну, екологічну, інформаційну, релігійну, яка і становить тему даного дисертаційного дослідження. Деякі з цих елементів вже покладені в основу класичної структури міжнародної безпеки, інші знаходяться у процесі становлення, саме до цієї категорії і відноситься міжнародна релігійна безпека, механізм міжнародно-правового регулювання якої також знаходиться на стадії формування. Коло об’єктів правового регулювання розширюється завдяки виникненню на сучасному етапі розвитку суспільства нових відносин, які через свою соціальну значущість потребують саме правового врегулювання. У зв’язку з цим міжнародна правова система зараз проходить період становлення ряду нових підгалузей міжнародного права, які мають тенденцію до набуття комплексного характеру. На думку автора, на стадії становлення знаходиться і така підгалузь, як право міжнародної релігійної безпеки, втім, виникає необхідність наукового осмислення цієї проблеми.
Релігійний фактор часто грає помітну роль при виробленні засад внутрішньої і зовнішньої політики держав, при вирішенні геополітичних проблем. Релігійний аспект у міждержавних і міжнаціональних відносинах зберігається і донині, відіграючи як прогресивну роль (консолідуючу, національно-визвольну, миротворчу), так і деструктивну (поглиблення протиріч, ущемлення прав інаковірців, посилення експансіонизму, шовінізму тощо). Динамічний розвиток релігійно-інституційних процесів як на національному, так і на міжнародному рівні з одного боку формує систему гармонійного функціонування суб’єктів релігійно-церковного життя, а з іншого - продукує напруження, конфлікти і непорозуміння у міжконфесійних та внутріконфесійних відносинах, що вимагає регулювання не тільки на національному, але і на міждержавному рівні.
Процеси, що в даний момент відбуваються в релігійному середовищі, свідчать про якісно нову визначеність релігійної ситуації в світі. Основними конфліктогенними лініями є: протистояння між церквами, що породжується розподілом сфер впливу між ними; напруга у відносинах між представниками традиційних віровчень і неорелігій; проблеми, які виникають у зв’язку із задоволенням релігійних потреб віросповідних, в тому числі етноконфесійних меншин.
Поруч з мінімізацією міжцерковних та міжконфесійних конфліктів, що вже мають місце, одним з пріоритетних напрямів міжнародно-правового регулювання у сфері релігійної бeзпеки є узгодження державного і міжнародного інтересів щодо питань, пов’язаних із становленням конфесійної карти окремої країни, причому останній спирається на загальновизнані міжнародно-правові стандарти. Такі кроки можуть розцінюватися як превентивні дії, спрямовані на попередження можливих конфліктів на релігійному грунті у майбутньому.
Нині у країнах-членах ЄС і майбутніх членах цього співтовариства спостерігається підвищена увага до релігії, яка обумовлена перш за все процесом формування нової європейської ідентичності. Пошук спільних для всього європейського співтовариства рис відбувається у багатьох сферах, в тому числі і суто ціннісній. І поряд з універсальними демократичними цінностями саме християнство, що сповідується більшістю народів Європи, часто постає як визначальна цивілізаційна риса європейців. Найбільше вплив релігії на суспільно-політичне життя відчувається при обговоренні питань євроінтеграції і розширення ЄС, а також формування загальноєвропейських інститутів. При цьому релігійна спадщина нерідко стає фактором, що сприяє або стає на заваді інтеграції окремих країн у загальноєвропейські структури.
Нині, коли Україна розглядає європейську інтеграцію, передумовою якої є не тільки вжиття відповідних політичних кроків, але й готовність до використання і запровадження нормативно-правових напрацювань ЄС, в якості національного пріоритету внутрішньої і зовнішньої політики, універсальні демократичні цінності, в тому числі і права людини, серед яких одне з провідних місць посідає право на свободу думки, совісті та релігії, набуває особливого значення. Адже Українська держава виходить з того, що суворе дотримання прав і свобод людини і громадянина є першочерговим завданням влади і найважливішим принципом демократичної держави, що ґрунтується на верховенстві права. Про це свідчить і висловлена у підписаному 22 лютого 2005 р. Плані дій Україна – Європейський Союз готовність України, діючи у відповідності до її міжнародних зобов’язань та стратегічної мети щодо подальшої європейської інтеграції, продовжувати внутрішні перетворення на основі зміцнення демократії, верховенства права, поваги до прав людини, принципу розподілу влади та незалежності суду, демократичних виборів відповідно до норм і стандартів ОБСЄ та Ради Європи, таких як політичний плюралізм, свобода слова та ЗМІ, повага до прав осіб, що належать до національних меншин, недискримінація за ознакою статі, політичної, релігійної, етнічної приналежності; а також поглиблювати співробітництво з ЄС у боротьбі з загрозами у сфері безпеки, в тому числі такими, що тільки виходять на порядок денний регіонального та міжнародного співробітництва у сфері зовнішньої та безпекової політики.
До найскладніших питань з-поміж тих, що виникають на релігійному грунті, очевидно, належать питання правового регулювання проблем, які виникають у зв’язку з діяльністю тих релігійних рухів, що завдають шкоди фізичному і моральному здоров’ю своїх адептів, загрожують їхньому життю. Основним вихідним принципом в даному питанні має бути те, що робота щодо запобігання зловживанням релігійними почуттями членів нових культових об’єднань жодним чином і ніколи не може бути спрямована проти фундаментальних релігійних свобод. Обмеження релігійних свобод є мінімально можливим і необхідним для захисту життя, здоров’я, моралі та свободи громадян, а до того ж цілком прозорим. Деякі з цих рухів набувають поширення внаслідок активної діяльності закордонних місіонерів. Нерідко іноземні місіонери та проповідники переносять на національний грунт ті проблеми, що мають місце у відносинах між релігійними фундаціями їхніх країн, що загострює взаємини між релігійними громадами одного віросповідного напряму, але різної юрисдикційної належності. У зв’язку з цим основним завданням системи забезпечення релігійної безпеки має стати недопущення перетворення конфесійного чинника на знаряддя етнічного й територіального сепаратизму, віднайдення правових шляхів врегулювання означеного комплексу проблем.
Конгломерат нереалізованих національних та релігійних почуттів може легко перетворюватися на серцевину небезпечних для міжнародного миру та стабільності тенденцій. Так, зараз спостерігається тенденція щодо збільшення чисельності етноконфесійних громад. В зв’язку з цим основними напрямками міжнародно-правового регулювання розвитку релігійної самобутності національних меншин як чинника забезпечення міжнародної релігійної безпеки має стати гарантування однакових умов для здійснення національними меншинами права на релігійний вибір та релігійні свободи нарівні із особами, що належать до етнічної більшості; та підтримки інтеграції етноконфесійних меншин у загальносуспільні процеси.
Сьогодні, коли церква переходить на якісно новий рівень функціонування (розширюється віросповідний спектр, збільшується кількість зареєстрованих релігійних організацій, відбувається процес формування управлінських структур окремих церков), особливої ваги набувають проблеми врегулювання процесів, що відбуваються у релігійному середовищі України як на національному, так і на міжнародному рівні. Основним чинником таких проблем, який містить як негативні, так і позитивні аспекти, виступає розширення віросповідного спектру. Невід’ємною частиною цього процесу стала поява нових для України релігійних організацій.
В умовах конфесійного плюралізму і перехідного стану суспільства релігійна ситуація в Україні залишається конфліктною, що ускладнює нормальний розвиток державно-церковних і міжцерковних відносин. Це стає безпосередньою загрозою національній безпеці України, а саме її релігійному виміру. Однак, вони ще вимагають законодавчого вирішення, адже існуюче законодавство в сфері свободи совісті і релігійних організацій не охоплює все коло наявних загроз і нехтує правовим врегулюванням пов’язаних з ними проблем. Науково обгрунтована та виважена державна політика у цій сфері суспільного життя має важливе значення для досягнення та підтримання суспільно-політичної стабільності.
Нагальною є потреба активізації міжнародного співробітництва в цій сфері. Чільне місце в такому співробітництві належить, безумовно, міжнародно-правовим чинникам. Але, зважаючи на те, що в сучасних умовах значна частка засобів забезпечення релігійної безпеки, як і інших вимірів безпеки, належить до внутрішньої компетенції кожної окремої держави, необхідно паралельно розвивати й національне законодавство у цій сфері, узгоджуючи його з міжнародним правом та спираючись на існуючий позитивний досвід. Саме цим, у першу чергу, обумовлюється актуальність обраної теми дослідження, оскільки аналіз основних проблем реалізації права на свободу совісті, думки та релігії з огляду на забезпечення міжнародної безпеки сприятиме формуванню та реалізації на практиці концепції релігійної безпеки, а також міжнародно-правової позиції України з питань міжнародної боротьби з деструктивними впливами у релігійному середовищі.
Теоретико-методологічну базу дослідження, з одного боку, склали твори
Арістотеля [6], Г.Гегеля [32], Т.Гоббса [33], Д.Локка [110], Н. Макіавеллі [113], Платона [130], - які створили підвалини наукових уявлень про проблеми безпеки людської життєдіяльності; а з іншого боку, роботи з теорії міжнародного права М.О.Баймуратова [11-13], К.Г.Борисова [4, 22], М.В.Буроменського [26], В.Г.Буткевича [27, 29], В.А.Василенка [30], В.Н.Денісова [44], А.І.Дмитрієва [45], В.І.Євінтова [50], О.В.Задорожнього [27], Ю.Є.Карлова [4], Ю.М.Коломійця [88], Ю.М.Колосова [4], О.Л.Копиленка [59], І.І.Лукашука [111], А.Я.Мельника [120], В.І.Муравйова [45], Н.М.Оніщенко [59], І.С.Перетерського [129], Г.І. Тункіна [158], С.В. Черніченка [165], В.М.Шуршалова [170]; а також роботи в галузі історії міжнародного права Ю.Я.Баскіна [14], Ф.Мартенса [116], Д.І.Фельдмана [14].
У вітчизняній і у зарубіжній науці міжнародного права є достатня кількість досліджень, присвячених вивченню різних аспектів права міжнародної безпеки, серед іншого правових гарантій міжнародної безпеки, співвідношення міжнародної і національної безпеки, а також розробок, присвячених проблемам функціонування систем забезпечення безпеки. Ці дослідження були проведені В.Батюком [15], С.В.Ісаковичем [81], В.С.Картавцевим [83-84], В.А.Ліпканом [108-109], М.І. Пановим [37, 127], Е.І.Скакуновим [151], В.К.Собакіним [152], М.Юргенсмаєром [192-196] та іншими дослідниками.
Одночасно широко розробленими у міжнародно-правовій літературі є проблеми захисту прав людини в цілому, і релігійних свобод, зокрема. Вивченню проблеми захисту прав людини були присвячені чисельні роботи українських юристів М.В.Буроменського [25], В.Г.Буткевича [28], В.Н.Денісова [118], С.В.Ісаковича [82], З.Г.Корчевої [99], П.М.Рабіновича [136-138], П.П.Яшина [99], а серед зарубіжних вчених, С.О.Авак׳яна [1], М.Д.Еванс [183], М.Інтровігне [79], Ф.Капаторті [177], Х.Мартінеса-Торрона [201], В.М.Савєл׳єва [147], Б.Г.Тахзіб [211], С.Феррарі [184] та іншими.
Слід відзначити той факт, що тільки зараз після набуття Україною незалежності і запровадження міжнародних стандартів релігійних свобод у вітчизняній літературі почали з’являтися грунтовні дослідження, присвячені проблемам реалізації права на свободу думки, совісті та релігії. Значним є доробок у цій сфері вчених-релігієзнавців М.Ю.Бабія [8-10], В.Д.Бондаренка [18-21], В.Є.Єленського [21, 53-56], М.І.Кирюшка [144], П.І.Косухи [101], М.Ф.Рибачука [144], О.І.Уткіна [144], П.Л.Яроцького [172], які поряд із філософським виміром свободи совісті досліджують актуальні проблеми функціонування релігійного середовища (зокрема, деструктивні впливи у релігійному середовищі) і становлення релігійної інфраструктури (зокрема, діяльність етноконфесійних меншин) як в Україні, так і у світі в цілому.
Проте як у вітчизняній, так і у зарубіжній літературі не було спроб поєднати дослідження проблем забезпечення міжнародної та національної безпеки з вивченням проблем, які сягають корінням релігійного середовища, а отже і з реалізацією права на свободу думки, совісті та релігії. Водночас впродовж останнього десятиліття з’явились роботи М.Еванс [183], Л.Епштейна [182], І.Кузьміна [104], А.Кураєва [106], Є.Поліщука [131], Б.Тахзіб [211], які висвітлювали проблеми релігійної безпеки, але це не стало основним предметом їх дослідження, вони згадувались найчастіше побіжно у зв’язку з певними історичними подіями і явищами сучасного суспільного життя, а звернення до цієї проблематики носили фрагментарний характер. Поза увагою дослідників залишились концептуальні аспекти становлення і розвитку системи забезпечення міжнародної релігійної безпеки, міжнародно-правового регулювання релігійної безпеки, основних викликів і загроз міжнародній безпеці і стабільності, що виникають у цій сфері.
Виходячи з викладеного, актуальність обраної теми дослідження обумовлена, з одного боку, необхідністю створення дієвої системи міжнародно-правового регулювання релігійної безпеки, а з іншого, – загалом недостатнім рівнем дослідженості правових проблем забезпечення релігійної безпеки та участі України в міжнародному співробітництві в даній сфері.
Зв׳язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось як складова частина досліджень, проведених в Одеській національній юридичній академії за темою “Правові проблеми становлення й розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101V001195).
Об׳єкт дослідження. Обєктом дисертаційної роботи є міжнародні правовідносини публічного характеру, що виникають в процесі реалізації права на свободу думки, совісті та релігії і забезпечення міжнародної безпеки.
Предмет дослідження. Предметом дослідження є міжнародні договори, акти міжнародних організацій, інші документи щодо гарантування реалізації права на свободу думки, совісті та релігії і забезпечення релігійної безпеки, а також національне законодавство у зазначеній сфері.
Мета дослідження. Основна мета дослідження полягає у всебічному аналізі в рамках системи міжнародно-правового регулювання міжнародних правовідносин, що виникають в процесі реалізації права на свободу думки, совісті та релігії і забезпечення релігійної безпеки, у створенні та дослідженні науково-теоретичної моделі останньої, розробці практичних рекомендацій по розбудові системи забезпечення міжнародної релігійної безпеки.
Основні завдання дисертаційного дослідження. Відповідно до поставленої мети дослідження в дисертації зосереджена увага на виконанні таких головних завдань:
- проаналізувати процес становлення і розвитку інституту релігійної безпеки;
- виявити основні міжнародно-правові характеристики релігійної безпеки як нового виміру міжнародної безпеки;
- дослідити теоретико-правові питання, що стосуються теми дослідження;
- запропонувати основні дефініції, які відносяться до понятійно-термінологічного апарату досліджуваної теми;
- проаналізувати міжнародно-правові акти, документи міжнародних організацій, національне законодавство з проблем забезпечення реалізації права на свободу думки, совісті та релігії з огляду на необхідність нейтралізації деструктивних впливів у релігійному середовищі;
- проаналізувати сучасні доктринальні розробки з проблем забезпечення релігійної безпеки та реалізації права на свободу думки, совісті та релігії в контексті нейтралізації деструктивних впливів у релігійному середовищі;
- дослідити еволюцію національного законодавства про свободу совісті та релігійні організації в Україні, виявити його сучасний стан та окреслити перспективні напрямки його розвитку з врахуванням проблем забезпечення релігійної безпеки;
- визначити національно-державні інтереси України у релігійно-церковній сфері, основні шляхи їх забезпечення, форми поєднання з особистими та конфесійними;
- запропонувати практичні шляхи вдосконалення участі України в міжнародно-правовому співробітництві в забезпеченні релігійної безпеки, а також вдосконалення національної системи забезпечення релігійної безпеки.
Методи дослідження. Методологічною базою дослідження є наукові методи, які базуються на вимогах об’єктивного і всебічного аналізу міжнародно-правових питань і проблем реалізації права на свободу думки, совісті, та релігії і забезпечення релігійної безпеки. Філософсько-методологічним підгрунтям даного дослідження є принцип соціально-діалектичного детермінізму у пізнанні явищ суспільного життя, у тому числі явищ державно-правових. У основу дослідження була покладена наукова індукція як вид узагальнення, що дозволяє поєднати передбачення результатів спостережень з доведенням невипадковості регулярності, що спостерігається, зокрема шляхом розкриття динамічних закономірностей, які породжують цю регулярність. В зв’язку з цим в ході дослідження процесу становлення і розвитку релігійної безпеки як нового виміру міжнародної безпеки використовувалась низка загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо. В ході дослідження міжнародно-правових гарантій релігійної безпеки з огляду на деструктивні впливи у релігійному середовищі застосовувались спеціальні методи юридичного аналізу - системний, історико-правовий, порівняльно-правовий, нормативний, логічний.
Інформаційною базою дисертаційного дослідження стали положення міждержавних угод, актів міжнародних організацій, законодавство України, праці юристів-міжнародників, інша література, що висвітлює проблеми забезпечення міжнародної і національної безпеки, а також реалізації права на свободу думки, совісті та релігії. Для вивчення теми автор залучав матеріали, опубліковані у центральній та місцевій пресі, документи і статистичні збірки.
Наукова новизна роботи полягає як у самій постановці теми дослідження, так і у запропонованих рішеннях її конкретних проблем. Вона є комплексним дослідженням міжнародних документів в галузі права на свободу думки, совісті та релігії, а також нормативно-правової бази України з огляду на забезпечення релігійної безпеки.
У дослідженні обгрунтовано ряд нових концептуальних у науковому плані і важливих для практики регулювання міжнародних відносин положень та висновків:
- запропоновано авторське визначення поняття релігійної безпеки с точки зору міжнародного права. На думку автора, релігійна безпека, з одного боку, представляє собою стан захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів суспільства (особи, груп віруючих, держав, їх спільнот) від внутрішніх загроз і зовнішнього втручання, а з іншого, систему суспільно-політичних заходів щодо забезпечення цієї захищеності;
- у результаті проведеного комплексного дослідження процесу становлення і розвитку інституту релігійної безпеки встановлено, що існує взаємозв׳язок між еволюцією систем державно-церковних відносин і розвитком цього інституту, який визначає специфіку дослідження цієї проблеми в контексті міжнародного публічного права;
- сформульовані основні специфічні предметні, суб׳єктні та об׳єктні характеристики релігійної безпеки як нового виміру міжнародної безпеки і як нової підгалузі міжнародного права, що формується. Зроблено висновок, що основними об’єктами релігійної безпеки слід вважати особу, її релігійні права і свободи; релігійні організації та взаємовідносини між ними; державу, її національно-культурну самобутність, незалежність і територіальну цілісність. Головним суб’єктом релігійної безпеки є держава, що разом з релігійними організаціями здійснює цілеспрямовану політику в релігійній сфері, покликану забезпечити стабільність та динамізм прогресивного розвитку суспільства;
- досліджено комплекс загроз міжнародній безпеці і національній безпеці України, які сягають корінням процесів, що відбуваються у міжнародному релігійному середовищі, в тому числі тих, що стосуються діяльності утворень деструктивного і тоталітарного типу. Виявлено, що основними небезпеками у цій сфері є:
- розгортання латентної діяльності релігійних угруповань деструктивного та тоталітарного типу шляхом існування поза державною реєстрацією або легалізації в якості громадських об’єднань;
- нагромадження ними інформації про механізми та структуру суспільства, намагання впливати на релігійне та політичне самовизначення своїх прихильників;
- провокування суспільних заворушень шляхом створення альтернативних прийнятим в суспільстві систем морально-етичних норм;
- криміналізація цих релігійних утворень.
У зв’язку з транснаціональним характером цього явища існує нагальна необхідність створення міжнародно-правових інструментів, які б заклали основи системи правового регулювання таких проблем і діяли б поряд з вже існуючими на європейському рівні системами моніторингу;
- здійснено аналіз статусу етноконфесійних меншин у сучасному міжнародному праві і національному законодавстві України, виявлено основні національні інтереси і загрози безпеці, породжувані сепаратистськими настроями, що розвиваються у середовищі етноконфесійних меншин. Серед них:
- унормування діяльності релігійних організацій із автономним організаційно-канонічним статусом та так званих “церков національних меншин”, які справляють постійний вплив на формування світогляду і ідеологічної орієнтації представників етноконфесійних спільнот;
- активізація і поглиблення глобального і, особливо, регіонального співробітництва, об׳єднання зусиль держав у боротьбі з етносепаратизмом та його проявами у релігійному середовищі;
- створення відповідної міжнародної і національної правової бази як ефективного засобу нейтралізації сепаратистських тенденцій у релігійному середовищі;
- виявлено негативний вплив сепаратистських настроїв у релігійному середовищі на стан забезпечення релігійної безпеки, запропоновано шляхи їх нейтралізації;
- проведено комплексне дослідження законодавства України про свободу совісті та релігійні організації на різних етапах його становлення і розвитку. Проаналізовано його сучасний стан та визначено перспективні напрямки його розвитку з врахуванням проблем забезпечення релігійної безпеки. Доведено, що у своїй сукупності чинне законодавство України, що регулює реалізацію права на свободу думки, совісті та релігії, постає як цілісна система нормативних актів у різних галузях права (конституційному, адміністративному, цивільному, кримінальному, земельному тощо) і відбиває імплементацію Україною міжнародних стандартів у цій сфері;
- сформульовано пропозиції щодо практичних шляхів вдосконалення участі України у міжнародно-правовому співробітництві по забезпеченню релігійної безпеки, а також щодо становлення національної системи забезпечення релігійної безпеки, зокрема розробки доктрини релігійної безпеки на основі міжнародних стандартів, існуючих у цій сфері, та інтеграції до загальноєвропейських моніторингових структур.
Практичне значення результатів дослідження. Практичний інтерес представляють включені до дисертації пропозиції і рекомендації, покликані, на думку автора, сприяти подальшому вдосконаленню практики застосування міжнародних стандартів права на свободу думки, совісті та релігії у системі забезпечення релігійної безпеки як складової національної безпеки України, а також закріпленню і раціональному використанню в ній принципів безпечного функціонування релігійного середовища.
Основні наукові положення дисертації та теоретичні висновки автора можуть бути використані відповідними державними органами України, до компетенції яких належить питання забезпечення національної безпеки, а також проблеми державно-церковних відносин, при підготовці законодавчих та інших нормативних актів у сфері забезпечення свободи совісті і міжнародного співробітництва в цій сфері.
Положення і висновки дисертаційного дослідження можуть знайти своє застосування в навчальній і науковій роботі - при подальшому дослідженні означеної проблеми, при читанні відповідних нормативних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації висвітлювалися і обговорювалися на засіданнях кафедри права Європейського Союзу та порівняльного правознавства Одеської національної юридичної академії, на щорічних наукових міжнародних конференціях Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м.Київ (13 квітня 2000 р., тези опубліковано; та 15 листопада 2001 р.); науковій конференції молодих учених “Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м.Харків, 20-21 грудня 2001 р., тези опубліковано); науковій конференції молодих учених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м.Харків, 25-26 грудня 2002 р., тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Релігія і церква в Україні: уроки минулого і проблеми сьогодення” (м.Київ, 23 червня 2003 р., тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Релігія і церква в Україні: стан, перспективи, тенденції розвитку” (м. Київ, 27-28 листопада 2003 р., тези опубліковано); науково-практичній конференції “Міжнародне право після 11 вересня 2001 року” (м.Одеса, 23 квітня 2004 р., тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми взаємовідносин між державою та церквою в Україні в контексті сучасного європейського досвіду” (м.Київ, 4-5 жовтня 2004 р., тези опубліковано). Основні положення дисертації знайшли своє відображення у десяти наукових статтях, вісім з яких розміщені у спеціальних наукових виданнях, що входять до переліку фахових видань, затвердженого ВАК України.
Структура й обсяг дисертації. Завдання, поставлені автором, визначили структуру дисертаційного дослідження, яке складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Релігійна безпека глибоко укорінена у систему суспільних відносин як на міжнародному, так і на національному рівні. З огляду на це ми можемо говорити про комплекс генетичних зв’язків, які справляють вплив на суб’єктно-об’єктну структуру релігійної безпеки, з одного боку, і на комплекс інтересів і загроз у системі забезпечення релігійної безпеки, з іншого боку. Перш за все це зв’язки з іншими вимірами безпеки - політичним, економічним, соціальним, воєнним, інформаційним. Такі зв’язки свідчать, що релігійна безпека є рівноцінним виміром і невід’ємним компонентом сучасної міжнародної безпеки. Більше того, очевидним є зв’язок між типами державно-церковних відносин і підходами до забезпечення релігійної безпеки. Основними чинниками при цьому є обсяг релігійних свобод, що гарантуються віруючим на індивідуальному рівні; права релігійних організацій і окремих віросповідань.
Фундаментальним принципом побудови правової системи, галузей права та їх інститутів з точки зору забезпечення безпечного функціонування і розвитку суспільних відносин виступає суспільна безпека. Домінуючим у системі безпеки має бути забезпечення безпечного існування особистості, її прав і свобод. Держава повинна гарантувати умови життя, за яких неухильно додержувалися б закони і забезпечувалася б безпека індивідів у суспільстві, кожному з них гарантувались найбільш сприятливі умови безпечного існування за умов дотримання прав і свобод інших осіб.
З точки зору міжнародного права релігійна безпека, з одного боку, представляє собою стан захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів суспільства (особи, груп віруючих, держав, їх спільнот) від внутрішніх загроз і зовнішнього втручання, а з іншого, систему суспільно-політичних заходів щодо забезпечення цієї захищеності.
Міжнародна релігійна безпека характеризується наявністю міжнародно-правових інструментів, що містять гарантії права на свободу думки, совісті та релігії як передумову релігійної безпеки; ситуацією у релігійному середовищі окремих країн, яка повинна відбивати мінімальний стандарт релігійних свобод, незважаючи на організаційно-правові форми окремих суб׳єктів державно-церковних відносин у окремих країнах. На даному етапі коло міжнародно-правових інструментів, що регулюють забезпечення міжнародної релігійної безпеки потребує істотного розширення. Існуючі на сьогодні інструменти не охоплюють постійно зростаючий масив викликів і загроз міжнародній релігійній безпеці, мають розрізнений характер, особливо з огляду на правозастосовчу практику суб’єктів міжнародного публічного права у сфері реалізації права на свободу думки, совісті та релігії.
Досягнення безпечного стану у будь-якій сфері, в тому числі це стосується і релігійного середовища, передбачає, на наш погляд, збалансоване просування та реалізацію інтересів у цій галузі і своєчасного уникнення, попередження і нейтралізації загроз, що існують у зазначеній сфері. Для всіх загроз, що виникають, існують відповідні методи протидії, які знаходяться у нормативній, організаційній або матеріальній сфері. Кожен з цих методів вимагає застосування певних груп гарантій релігійної безпеки. Найбільш всеосяжною серед них як у суто нормативному, так і в організаційному, і матеріальному вимірах є реалізація права на свободу думки, совісті та релігії.
Витоки сутності релігійної свободи сягають корінням політико-правової думки XVIII ст., ідей раціоналізму і юридичного позитивізму. В результаті розробки теорії суб׳єктивних прав у ХІХ ст. сформувалась концепція релігійної свободи як суб׳єктивного публічного права. Сучасна міжнародно-правова концепція релігійної свободи сформована навколо двох вісей – принципу рівності і рівного звернення за законом та принципу недискримінації. На основі цих принципів утворюється мінімальний стандарт релігійної свободи.
Доцільним є виокремлення мінімального стандарту державно-церковних відносин, в основі якого лежать засадничі принципи стандартів прав людини в галузі релігійної свободи, які повинні захищатися національним конституційним, цивільним, кримінальним законодавством.
На основі сучасної міжнародно-правової концепції релігійної свободи утворено систему гарантій релігійної безпеки. Універсальні та регіональні міжнародні угоди, гарантуючи право на свободу думки, совісті та релігії, поряд з основними принципами міжнародного права, слугують нормативними гарантіями міжнародної релігійної безпеки. Можливість реалізації релігійних свобод на практиці, наявність відповідних механізмів, соціальної інфраструктури та матеріальних ресурсів представляють собою сукупність матеріальних гарантій міжнародної релігійної безпеки.
Серед безлічі чинників, тим чи іншим способом задіяних у систему функціонування та забезпечення релігійної безпеки, можна виокремити декілька, дії яких викликають розбіжності у кваліфікації з точки зору забезпечення релігійної безпеки як на національному, так і на міжнародному, транснаціональному рівні. Перш за все до таких спільнот слід віднести так звані релігійні утворення деструктивного та тоталітарного типу, етноконфесійні спільноти та релігійно-сепаратистські рухи, що розвиваються у їх середовищі.
Проблема взаємовідносин держави та релігійних утворень деструктивного і тоталітарного типу належить до найскладніших з-поміж тих, що виникають у сфері забезпечення релігійної безпеки. Розв’язання таких проблем потребує комплексного підходу до вивчення правових, медичних, моральних та інших аспектів діяльності таких угруповань.
Основними небезпеками у цій сфері є:
- розгортання латентної діяльності релігійних угруповань деструктивного та тоталітарного типу шляхом існування поза державною реєстрацією або легалізації в якості громадських об’єднань;
- нагромадження ними інформації про механізми та структуру суспільства, намагання впливати на релігійне та політичне самовизначення своїх прихильників;
- провокування суспільних заворушень шляхом створення альтернативних прийнятим в суспільстві систем морально-етичних норм;
- криміналізація цих релігійних утворень.
На нашу думку, провідним принципом при врегулюванні їх діяльності має бути дотримання комплексу прав і свобод, що входять до складу права на свободу думки, совісті та релігії із одночасним застосуванням, в разі необхідності, таких міжнародно визнаних обмежуючих чинників як забезпечення суспільної безпеки, підтримання громадського порядку, охорона здоров’я та моральності населення, реалізація прав і свобод інших осіб. В розвиток цього чільного принципу на практиці може бути вжито таких заходів, як:
- створення розвинутої соціальної інфраструктури, яка покликана не лише задовольняти елементарні матеріальні потреби членів суспільства, але й зверталася б до їх глибинних соціальних потреб та психологічних очікувань, що необхідно для ефективного відвернення прозелітичної діяльності утворень деструктивного і тоталітарного типу;
- вчасне інформування широких верств населення про діяльність таких релігійних організацій з метою попередження потенційних проблем;
- гарантування збереження фізичного та духовного здоров’я неповнолітніх, що належать до релігійних утворень деструктивного та тоталітарного типу, їх соціальної реінтеграції;
- створення єдиного загальноєвропейського центру по спостереженню за діяльністю релігійних утворень деструктивного та тоталітарного типу на транснаціональному рівні, особливо з огляду на їх вплив на вразливі категорії населення;
- спрощення процедури реєстрації релігійних організацій з метою нейтралізації небезпеки розгортання латентної діяльності релігійних утворень деструктивного та тоталітарного типу.
Незважаючи на нові реалії сьогодення, в тому числі необхідність протидії негативним впливам релігійних утворень деструктивного та тоталітарного типу, при внесенні змін до чинних або прийнятті нових міжнародно-правових та внутрідержавних актів у цій сфері слід обов’язково дотримувати мінімального стандарту права на свободу думки, совісті та релігії. Недоцільним є прийняття додаткових законодавчих актів, які б регламентували діяльність саме цих угруповань. Це пояснюється, по-перше, неможливістю віднайдення єдиних критеріїв виокремлення цих утворень; по-друге, порушенням принципу нейтральності держави щодо релігійних організацій та їх рівноправного статусу у разі прийняття окремих національних законодавчих актів у цій сфері.
Застосування такого законодавства здається також неможливим без певних порушень принципів свободи віросповідання, зборів, асоціацій. Тому гарантією релігійної безпеки в цьому контексті виступатиме реалізація права на свободу думки, совісті та релігії всіма членами суспільства, які жодним чином не зазнаватимуть дискримінації на основі релігії, з одного боку, і створення можливості нормальної реалізації всього комплексу прав і несення обов’язків громадянами, з іншого боку.
У зв’язку з транснаціональним характером цього явища існує нагальна необхідність створення міжнародно-правових інструментів, які б заклали основи системи правового регулювання таких проблем і діяли б поряд з вже існуючими на європейському рівні системами моніторингу.
До об’єктивно небезпечних факторів функціонування релігійного середовища відноситься і наявність сепаратистських настроїв, які розвиваються у середовищі етноконфесійних меншин. У міжнародному праві і законодавстві України існує розгалужена мережа гарантій прав етноконфесійних меншин, основними з яких є недискримінація за ознакою етнічної приналежності чи релігії, свобода думки, совісті та релігії, право вільно утворювати власні релігійні організації та інституції, які функціонують на засадах відокремлення церкви від держави і рівності всіх релігій перед законом; право зберігати ознаки власної самобутності, в тому числі обрядовість, релігію тощо.
Інституційно на території окремих держав етноконфесійні меншини найчастіше представлені релігійними організаціями із автономним організаційно-канонічним статусом, і так званими "церквами національних меншин". Вони справляють постійний вплив на формування світогляду і ідеологічної орієнтації етноконфесійних меншин. Нерідко це призводить до розвитку сепаратистських настроїв у релігійному середовищі країни.
Саме тому одним з першочергових завдань в контексті діяльності етноконфесійних меншин з огляду на забезпечення релігійної безпеки є створення міжнародної і національної правової бази як ефективного засобу нейтралізації сепаратистських тенденції в релігійному середовищі .
Серед основних напрямів зусиль, яких необхідно вжити для нейтралізації сепаратистських настроїв у релігійному середовищі: активізація і поглиблення глобального, і особливо, регіонального співробітництва, об’єднання зусиль держав у боротьбі з етносепаратизмом та його проявами у релігійному середовищі; моделювання різних сценаріїв виникнення і розвитку етноконфліктів, своєчасне прийняття оперативних заходів по їх нейтралізації на глобальному і регіональному рівнях.
Надзвичайно гостро проблеми забезпечення релігійної безпеки постають і в Україні, де, хоча церква і відокремлена від держави, релігійні чинники впливають на політичні, національні, культурні процеси всередені країни та на її стосунки з іншими державами. Ось чому Україна об’єктивно зацікавлена в тому, щоб релігійно-церковне життя відбувалося в руслі її національних інтересів.
Національні інтереси України у релігійно-церковній сфері полягають у тому, щоб релігійні організації, які існують на її території, своєю культовою і позакультовою діяльністю не лише задовольняли духовні та інші потреби віруючих, а й сприяли зміцненню конституційного ладу держави, забезпеченню її внутрішньої і зовнішньої безпеки, зміцненню авторитету на міжнародній арені.
З огляду на це кінцевою метою державно-церковної політики є гармонізація міжконфесійних відносин, визначення основних пріоритетів держави в галузі релігійно-церковного життя. Як у державно-церковних, так і у міжконфесійних відносинах є чимало проблем, які потребують законодавчого врегулювання, і перш за все, гарантування вільної реалізації права на свободу совісті, думки та релігії громадян.
Визначальними принципами гарантії свободи совісті і свободи релігії в Україні є: рівноправність громадян незалежно від їхнього ставлення до релігії; відокремлення церкви від держави; відокремлення школи від церкви, рівність усіх релігійних організацій перед законом; наявність спеціальних законодавчих актів, які визначають механізми реалізації права на свободу думки, совісті та релігії.
У своїй сукупності законодавство України, що регулює правовідносини у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій, постає як цілісна система нормативних актів, які містять норми різних галузей права: адміністративного, цивільного, кримінального тощо. В основу українського законодавства у цій сфері покладено такі загальні засади: гармонійне поєднання норм, принципів і стандартів міжнародного права з національними особливостями України; забезпечення рівності політичних, економічних, культурних та інших прав і свобод, надання можливості участі громадян України у всіх сферах соціального життя незалежно від їх національної приналежності, раси, мови, віросповідання; заборона привілеїв, прямого чи непрямого обмеження прав, дискримінації за національними чи релігійними ознаками; надання громадянам України права вільно визначати своє ставлення до релігії; забезпечення релігійних прав і свобод на індивідуальному і колективному рівнях, надання віруючим різних конфесій права об׳єднуватися у громадські та релігійні організації; заборона політичних партій і громадських організацій, програмні цілі яких спрямовані на розпалювання расової, міжетнічної і релігійної ворожнечі; забезпечення релігійних свобод національних та етноконфесійних меншин; рівний доступ представників релігійних організацій до засобів масової інформації; гарантування представникам релігійних організацій права встановлювати зв׳язки із своїми одновірцями за кордоном. Ефективне впровадження цих принципів виступає в якості однієї з основних гарантій релігійної безпеки держави і унебезпечення функціонування релігійного середовища як її невід׳ємного складника.
Одночасно постає необхідність внесення змін до чинного законодавства про свободу совісті та релігійні організації, з метою врахування реалій сьогодення, і окреслює нагальну потребу в розробці відповідної концепції, яка визначала б стратегію становлення державно-церковних відносин в Україні на найближчу і більш віддалену перспективу, основні пріоритети державної політики щодо церкви, механізми її реалізації і стала б своєрідним базисом для подальшої законодавчої, нормативної та практичної роботи.
Практика міжцерковних відносин, реалізація громадянами права на свободу совісті на сучасному етапі свідчить про те, що чинне законодавство не повною мірою враховує сучасні реалії релігійно-церковного життя. До недоліків чинного законодавства України про свободу совісті та релігійні організації слід віднести: невизнання церков, які мають ієрархічну будову, у якості самостійних суб׳єктів правовідносин; невизнання державою богословської освіти; відсутність механізму повернення релігійним організаціям колишнього церковного майна тощо. Втім, в цілому законодавство України про свободу совісті та релігійні організації відповідає міжнародним стандартам і існуючій релігійній ситуації. Наявні недоліки можуть бути ліквідовані в процесі законотворчої діяльності.
Разом з тим потребують унормування відносини у сфері забезпечення національної безпеки України. Доцільним є створення на основі Закону України “Про основи національної безпеки України” доктрини релігійної безпеки. Доктрина покликана розвивати загальну концепцію національної безпеки України у частині, що стосується функціонування релігійного середовища. Вона має представляти собою сукупність офіційних поглядів на цілі, завдання, принципи і основні напрями забезпечення релігійної безпеки країни. Така доктрина слугувала б основою для: формування державної політики в галузі забезпечення релігійної безпеки країни; підготовки пропозицій щодо вдосконалення правового, методичного, науково-технічного і організаційного забезпечення релігійної безпеки країни; розробки цільових програм забезпечення релігійної безпеки країни.
Здійснення цих кроків має стати своєрідним базисом подальшої законодавчої, нормативної та практичної роботи у сфері забезпечення релігійної безпеки, що дозволить адекватно реагувати на нові виклики і загрози міжнародній безпеці.
Таким чином, важливим чинником міждержавних і міжнаціональних відносин у сучасному світі залишається релігія. Цей фактор не тільки враховується при виробленні внутрішньої політики та зовнішньополітичного курсу держав, але й співвідноситься із підтриманням міжнародної стабільності і безпеки. Якісні зміни, які відбуваються в світі, в тому числі і інтернаціоналізація усіх сфер суспільного життя, зумовлюють багатовимірність безпеки, і в зв’язку з неминущою роллю релігії у міжнародних відносинах, не останню роль серед цих вимірів відіграє безпека релігійна.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авакьян С.А. Свобода вероисповедания как конституционно-правовой институт. // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11. Право. - 1999. - № 1. - С. 3-22.
2. Американская конвенция о правах человека 1969 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Норма-Инфра-М, 1999. – С.720-736.
3. Ананьин В.А. Социальный прогресс. Безопасность. Этнонациональный фактор. - К., 1997. - 184 с.
4. Анисимов Л.Н., Борисов К.Г., Иванов Д.В., Карлов Ю.Е., Колосов Ю.М. Международное право. - М.: Международные отношения, 2000. - 714 с.
5. Арестов В.Н. Религиозный экстремизм: содержание, причины и формы проявления, пути преодоления. - Х.: Вища школа, 1987. - 147 с.
6. Аристотель. Политика; Афинская полития. - М.: Мысль, 1997. - 458 с.
7. Африканская хартия прав человека и народов 1981 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Норма-Инфра-М, 1999. – С.737-747.
8. Бабій М. Без альтернативність багатоконфесійності. // Людина і світ. – 2004. - №5. – С.21-25.
9. Бабій М. Державна політика щодо свободи совісті і релігії: сутність і практика. // Людина і світ. – 2004. - № 3. С.16-19.
10. Бабій М.Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення. - К.: Вища школа, 1994. - 84 с.
11. Баймуратов М. Актуальні проблеми національної імплементації норм міжнародних конвенцій. // Юридична Україна. – 2003. -№1. – С.33-36.
12. Баймуратов М.А. Международное публичное право. – Х.: Одиссей, 2003. – 752 с.
13. Баймуратов М.А., Делинский А.А. Международно-правовые аспекты становления и развития европейской системы безопасности на пороге ХХІ века. – Одесса: Юридическая литература, 2004. – 184 с.
14. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международного права. - М.: Международные отношения, 1990. - 204 с.
15. Батюк В. Еволюція концепцій міжнародної і національної безпеки. //Спостерігач. - 1996. - №25. - С.2-13.
16. Белов А.Ф. Национальная безопасность – безопасность личности, общества, государства. // Служба безопасности. - №9. – С.6-7.
17. Белов П. Методология национальной и международной безопасности. //Обозреватель. – 2000. - №7. – С.85-86.
18. Бондаренко В.Д. Релігійна ситуація в Україні і перспективи її розвитку //"Примирення - дар Божий, джерело нового життя": Матеріали Першого Всеукраїнського християнського конгресу, 23-24 вересня 1999 р. - К., 1999. - С.52-55.
19. Бондаренко В.Д. Релігійна ситуація в Україні і перспективи її розвитку. //Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії: Зб. наук. праць. - К., 1999.- С.73-76.
20. Бондаренко В. Релігійна ситуація в Україні і перспективи її розвитку. //Релігія і суспільство в Україні :фактори змін. – К., 1998 . – С. 14-30.
21. Бондаренко В.Д., Єленський В.Є., Журавський В.С. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації. - К.: Логос, 1996. - 37 с.
22. Борисов К.Г. Международное право религиозных конфессий мирового сообщества. - М.: Издательство Российского университета дружбы народов, 2001. - 155 с.
23. Брук С.И., Чебоксаров Н.Н. Метаэтнические общности. // Расы и народы. - М.: Наука, 1976. - Вып. 6. - С. 15-41.
24. Брук С.И., Чебоксаров Н.Н., Чеснов Я.В. Проблемы этнического развития стран зарубежной Азии. // Вопросы истории. - 1969. - №1. - C. 89-107.
25. Буроменський М. Політика на полях. Стара концепція в новому проекті. //Права людини в Україні: інформ.-аналіт. бюл. Укр.-Амер. бюро захисту прав людини. - К.; Х., 1993. - Вип. 2. - С. 9-10.
26. Буроменский М.В. Политические режимы государств в международном праве: Влияние международного права на политические режимы государств. – Х.: Ксилон, 1997. – 243 с.
27. Буткевич В.Г., Задорожній О.В., Мицик В.В. Міжнародне право. Основи теорії. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.
28. Буткевич В. Права людини в Україні: З погляду творення нової правової бази // Політ. думка. - 1993. - № 1. - С. 79-92.
29. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. - К.: Вища школа, 1981. - 311 с.
30. Василенко В.А. Основы теории международного права. - К.: Вища школа, 1988. - 287 с.
31. Всеобщая декларация прав человека 1948 г. // Действующее международное право: В 3 т. /Сост. Ю.М.Колосов, Э.С.Кривчикова. - М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1997. - Т.2. - С. 5-10.
32. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або природне право і державознавство. - К.: Юніверс, 2000. - 329 с.
33. Гоббс Т. Элементы законов, естественных и политических. // Избранные произведения: В 2 т. - М.: Мысль, 1964. - Т.1.- С.83-195.
34. Гринько В.В. Велике Біле Братство як неорелігійний феномен. - К., 1998. - 87 с.
35. Гуревич П.С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. - М.: Знание, 1985. - 64 с.
36. Даниленко В. Стереотип, монотип, архетип у культурних моделях. //Слово і час.- 1994. - №1. - С.10-14.
37. Данільян О.Г., Дзьобань О.П., Панов М.І. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: Навчальний посібник. – Х.: Фоліо, 2002. – 285 с.
38. Декларация о ликвидации всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии и убеждений 1981 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Норма-Инфра-М, 1999. - С.132-134.
39. Декларация о правах лиц, принадлежащих к национальным или этническим, религиозным и языковым меньшинствам 1992 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Норма-Инфра-М, 1999. – С.109-113.
40. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций 1978 г. //Действующее международное право: В 3 т. /Сост. Ю.М.Колосов, Э.С.Кривчикова. - М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. - Т.1. - С. 65 - 73.
41. Декларация прав человека и гражданина 1789 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Норма-Инфра-М, 1999. - С.32-34.
42. Декларація прав національностей України 1993 р. // Закони України: В 11 т. - К.: Право, 1996. - Т. 2. - С.231-232.
43. Декларація про державний суверенітет України // Закони України: В 11 т. - К.: Право, 1996. - Т.1.- С.5-9.
44. Денисов В.Н. Развитие теории и практики взаимодействия международного права и внутреннего права. //Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. /В.Н.Денисов, В.И.Евинтов, Я.Дзуд и др. -К.: Наукова думка, 1992. - С.7-24.
45. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 640 с.
46. Документ Московского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ 1991 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Норма-Инфра-М, 1999. – С. 667-675.
47. Документи Другого Ватиканського Собору. - Львів: Свічадо, 1996. - 759 с.
48. Документы Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ 1990 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Норма-Инфра-М, 1999. – С. 653-664.
49. Дорошенко А., Овсій О. Тоталітарні секти: нова міжнародна загроза. //Політика і час. - 1998. - №11-12. - С. 45-54.
50. Евинтов В.И. Международное сообщество и правопорядок (анализ современных концепций). - К.: Наукова думка, 1990. - 127 с.
51. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод 1950 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Норма-Инфра-М, 1999. - С.539-570.
52. Европейская рамочная конвенция о защите национальных меньшинств 1995 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Норма-Инфра-М, 1999. - С.634-640.
53. Еленский В. Религия после коммунизма - направления изменений. //Зеркало недели. - 19 авг. - 1 сен. 2000. - №33 (306). - С. 8.
54. Еленский В. Государственно-церковные взаимоотношения в Украине (1917-1990). – К., 1991. - 71 с.
55. Єленський В.Є. Альтернативна цивільна служба: український і міжнародний досвід. //Людина і світ. - 2004. - №3. – С.2-7.
56. Єленський В.Є., Перебенесюк В.П. Релігія. Церква. Молодь. - К.: А.Л.Д., 1996. - 160 с.
57. Жданов Н.В. Исламская концепция миропорядка. – М.:Международные отношения, 2003. – 568 с.
58. Жданов Н.В., Игнатенко А.А. Ислам на пороге ХХІ века. - М.: Политиздат, 1989. - 349 с.
59. Журавський В.С., Зайчук О.В., Копиленко О.Л., Оніщенко Н.М. Правові системи сучасності: Глобалізація. Демократизм. Розвиток. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 294 с.
60. Журавський В. Релігійні чинники у політичному процесі України. //Спостерігач. – 1996. - №21. – С.17-31.
61. Журавський В. Україна політична: Переступити через прірву. - К.: Логос, 1995. - 208 с.
62. Заблоцька Л.Г. Виникнення та формування міжнародних стандартів в галузі прав людини. // Український часопис прав людини. - 1995. - №1. - С.37- 42.
63. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе 1975 г. //Действующее международное право: В 3 т. /Сост. Ю.М.Колосов, Э.С.Кривчикова.. - М.: Издательство Московского независимого института международного права. - Т.1. - С. 73-79.
64. Закон СССР “О свободе совести и религиозных организациях”. // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. - 1990. - №41. - Ст. 813.
65. Закон України “Про альтернативну (невійськову службу)”. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №15. - Ст. 188.
66. Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”. //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №27. - Ст. 385.
67. Закон України “Про Збройні Сили України”. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №9. - Ст. 108.
68. Закон України “Про національні меншини в Україні”. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №36. - Ст. 529.
69. Закон України "Про об’єднання громадян". // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №34. - Ст. 504.
70. Закон України “Про освіту”. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №34. - Ст. 451.
71. Закон України “Про основи національної безпеки України”. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 2003. - №39. - Ст. 351.
72. Закон України “Про охорону дитинства”. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №30. - Ст. 142.
73. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації". // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - №25. - Ст. 283.
74. Заява Президента України 11 червня 1999 р. // Урядовий кур`єр. - 1999. - 12 червня. - С.2.
75. Здіорук С.І. Етноконфесійна ситуація в Україні та міжцерковні конфлікти. - К.: НІСД, 1993. - 59 с.
76. Иваненко С. Угрозы межрелигиозному миру. // Московские новости. - 1995. - №85. - 10- 17 декабря. - С.5.
77. Ипатов А.Н. Меннониты (Вопросы формирования и эволюции этноконфессиональной общности). - М.: Мысль, 1978. - 210 с.
78. Итоговый документ Венской встречи государств-участников Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе 1989 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: Норма-Инфра-М, 1999- С. 648-653.
79. Інтровігне М. Свобода релігій в Європі. //Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії. - К., 1999. - С.9-12.
80. Інформаційний звіт Держкомрелігій України “Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-церковні відносини в Україні у 2003 р. (виклад). // Людина і світ. – 2004. - №3. – С.39-43.
81. Ісакович С.В. Міжнародно-правові гарантії безпеки України. // Суверенітет України і міжнародне право. /В.Н.Денісов, В.І.Євінтов та ін. - К.: Манускріпт, 1995. - С.59-79.
82. Ісакович С.В. Механізм діяльності ООН щодо захисту прав людини. //Український часопис прав людини. - 1995. - №1. - С.23-28.
83. Картавцев В. До питання розбудови і функціонування системи забезпечення національної безпеки України. // Право України. - 1998. - №2. - С. 14-16.
84. Картавцев В.С. Концепція національної безпеки України (проблеми підготовки та основні положення). // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – Вип. 4. – С.25-34.
85. Кепель Ж. Джихад: Экспансия и закат исламизма. – М.: Ладомир, 2004. – 468 с.
86. Козловски П. Общество и государство: неизбежный дуализм. – М.: Республика, 1998 – 368 с.
87. Колодний А. Плюрализм религиозной жизни в Украине: опыт и проблемы. //Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії. - К., 1999. - С.76-78.
88. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. – Х.: Основа, 1998. – 245 с.
89. Коммунистическая партия и Советское правительство о религии и церкви. Сборник. - М.: Госполитиздат, 1961. - 82 с.
90. Конвенция о правах ребенка 1989 г. //Действующее международное право: В 3 т. / Сост. Ю.М.Колосов, Э.С.Кривчикова. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1997. – Т.2- С.48-67.
91. Конвенция о предупреждении преступления геноцида и наказания за него 1948 г. // Действующее международное право: В 3 т. /Сост. Ю.М.Колосов, Э.С.Кривчикова. - М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1997. - Т.2. - С. 68-84.
92. Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик. - К.: Политиздат Украины, 1988. - 89 с.
93. Конституция РСФСР 1918 г. // Сборник законов СССР и указов Президиума Верховного Совета СССР: В 2 т. - М.: Известия Советов депутатов трудящихся СССР, 1968. - Т.1.- С. 44-60.
94. Конституция Соединенных Штатов Америки. // Конституции буржуазных государств. - М.: Юридическая литература, 1982. - С. 19 - 43.
95. Конституция СССР 1936 г. // СССР. Законы и постановления. Сборник законов СССР и Указов Президиума Верховного Совета СССР (1938-ноябрь 1958 гг.).- М.: Госюриздат, 1959 - С. 15-28.
96. Конституція України. - К.: Парламентське видавництво, 1996. - 52 с.
97. Концепция национальной безопасности Российской Федерации. // Собрание законодательства Российской Федерации. - 1997. - №52.- Ст. 5909.
98. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. //Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №10. - Ст.85.
99. Корчева З.Г., Яшин П.П. Советское законодательство о религиозных культах. - Х.: Вища школа, 1985. - 119 с.
100. Косевцов В.О., Бінько І.Ф. Національна безпека України: проблеми та шляхи реалізації пріоритетних національних інтересів. - К.: НІСД, 1996. - 54 с.
101. Косуха П. Деструктивність і тоталітарність у релігійній діяльності. //Феномен релігії. - К., 1996. - С.7-8.
102. Кравець Є. Національна безпека України: до концепції законодавства. //Вісник Академії правових наук України. – 1994. - №1. – С.83-90.
103. Крывелев И.А. История религий. Очерки: В 2 т. - М.: Мысль, 1975. - Т.1.- 415 с.
104. Кузьмин И.А. Концепция религиозной безопасности. //Сб. работ конференции "Православие и культура" - Ярославль, 1996. - С.33-38.
105. Куницын И.А. Правовой статус религиозных объединений в России: исторический опыт, особенности и актуальные проблемы. - М., 2000. - 462 с.
106. Кураев А. Техника религиозной безопасности. //Миссионерское обозрение. - 1999. - №5.- С. 7-8.
107. Курс международного права: В 7 т. - М.: Наука, 1989. - Т.1. - 360 с.
108. Ліпкан В.А. Національна безпека України: нормативно-правові аспекти забезпечення. – К.: Текст, 2003. – 180 с.
109. Ліпкан В.А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України. – К.: Текст, 2003. – 600 с.
110. Локк Д. Два трактата о государственном управлении // Избранные философские произведения: В 2 т. - М.: Мысль, 1960. - Т.2. - С.317-350.
111. Лукашук И.И. Механизм международно-правового регулирования. - М.: Вища школа. Изд-во при Киев. ун-те, 1980. - 165 с.
112. Лукашук И. Отсветы pелигии на сцене миpовой политики //Междунаpодная жизнь. - 1994. - N10. - С. 87-94.
113. Макиавелли Н. Государь; Рассуждения о первой декаде Тита Ливия; О военном искусстве. - М.: Мысль, 1996. - 639 с.
114. Малышева Д.Б. Религиозный фактор в вооруженных конфликтах современности: Развивающиеся страны Азии и Африки в 70-80-е гг. - М.: Наука, 1991. - 191 с.
115. Манилов В.Л. Безопасность в эпоху партнерства. - М.: Терра, 1999. - 364 с.
116. Мартенс Ф. Современное международное право цивилизованных народов: В 2 т. - СПб.: Тип. М-ва путей сообщения, 1883.- Т.2. - 568 с.
117. Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана: теорія і практика. – Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2004. – 448 с.
118. Международное сотрудничество государств в области прав человека: (Проблемы защиты прав человека в условиях борьбы за мир и безопасность). / [В.Н.Денисов, А.М.Овсюк, П.Ф.Мартыненко и др.]. - К.: Наукова думка, 1987. - 261 с.
119. Международный пакт о гражданских и политических правах 1966 г. //Действующее международное право: В 3 т. /Сост. Ю. М. Колосов, Э.С.Кривчикова. - М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1997. - Т.2. - С.21-39.
120. Мельник А.Я. Міжнародні договори колишнього СРСР: частина національного законодавства України? // Юридичний журнал. – 2004. - №3. – С.84-90.
121. Меморандум про несприйняття силових дій у міжконфесійних взаємовідносинах. //Урядовий кур'єр. – 21 липня 1997 р. – С. 4.
122. Миселюк А. Державний кордон: між небом і звіром. // День. - 2000. - 21 квітня. - С. 20.
123. Міжцерковні відносини: проблеми і тенденції // Національна безпека і оборона. - 2000. - №10. - С.29-39.
124. Музаев Т. Этнический сепаратизм в России. - М.: Панорама, 1999. - 228 с.
125. Національна безпека України, 1994-1996 рр. - К.: НІСД, 1997. - 197 с.
126. Николин А. Церковь и государство: история правовых отношений. - М.: Издательство Сретенского монастыря, 1997. - 430 с.
127. Панов М., Тихий В. Безпека як фундаментальна категорія в методології правознавства (до постановки проблеми). //Вісник Академії правових наук України. - 2000. - №3. - С.11.
128. Парижская хартия для новой Европы 1990 г. // Действующее международное право: В 3 т. /Сост. Ю.М.Колосов, Э.С.Кривчикова. - М.: Московский независимый институт международного права, 1996 - Т.1. - С. 42-54.
129. Перетерский И.С. Понятие гарантии в международном праве. //Советское государство и право. - 1956. - №9. - С.43-48.
130. Платон. Государство. Законы. Политик. - М.: Мысль, 1998. - 798 с.
131. Полищук Е. Научно-богословская конференция "Миссия Церкви. Свобода совести. Гражданское общество" 12-17 июля 1998 года. // Журнал Московской патриархии. - 1998. - №9. - С.23-25.
132. Полное собрание законов Российской империи. Собрание 3. Т.XXV. Отделение 1. - СПб., 1908. - № 26126.
133. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р. №1005 "Про використання культових споруд - визначних пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям" //Офіційний вісник України. – 2001. - №33. – Ст.1544.
134. Постановление Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации "Об обращении "К Президенту Российской Федерации об опасных последствиях воздействия некоторых религиозных организаций на здоровье общества, семьи, граждан России", 15 декабря 1996 г. //Российская газета. - 1996. - 28 декабря. - С.3.
135. Почепцов Г.Г. Національна безпека країн перехідного періоду: Навчальний посібник. – К.:ІЗМН, 1996 – 120 с.
136. Рабінович П. Право людини на свободу віровизнання та проблеми його державного забезпечення. // Свобода віровизнання: церква і держава в Україні. - К., 1996. - С.179-183.
137. Рабінович П. Свобода віровизнання та проблеми її державного забезпечення. // Права людини в Україні: інф.-аналіт. Бюл. Укр-амер. Бюро захисту прав людини. - К.-Х., 1996. - Вип.15. - С.43-48.
138. Рабінович П. Свобода віровизнання: філософсько-правові та державно-юридичні аспекти. // Вісник Академії правових наук України. - 2001 - №2. - С.108-114.
139. Разумков О. Державна політика щодо релігії і церкви як чинник демократизації церковно-релігійного життя в Україні. // Релігія і суспільство в Україні: фактори змін. – К., 1998. – С.9-13.
140. Релігієзнавчий словник. /За ред. А.Колодного, Б.Лобовика. -К.: Четверта хвиля, 1996. - 392 с.
141. Религия, свобода совести и государственно-церковные отношения в России: Справочник. /Под рук. Н.А.Трофимчука. - М.: Изд-во РАГС, 1996. - 286 с.
142. Релігія в публічній сфері: виклики і можливості. // Людина і світ. – 2004. - №10. – С.8-11.
143. Релігія і релігійність у посткомуністичній Європі. // Людина і світ. - 1997. -№11-12. - С.2-11.
144. Рибачук М.Ф., Уткін О.І., Кирюшко М.І. Національне відродження і релігія. - К.: Асоціація "Україно", 1995. - 208 с.
145. Римаренко Ю.І., Курас І.Ф., Шемшученко Ю.С., Картуков О.В., Шкляр Л.Є. Національно-державне будівництво. Концептуальні підходи, сучасна наукова література. - К.: Довіра, 1999. - 559 с.
146. Рудинский Ф., Шапиpо М. Свобода совести и pелигий: междунаpодно-пpавовые пакты и национальное законодате