РЕАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ УКРАЇНИ ШЯХОМ УЧАСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП.......................................................................................…………………2
РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ДЕРЖАВИ ТА МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ...................................................................................13
1.1. Поняття міжнародної правосуб’єктності держави……………………. 13
1.2. Механізм реалізації міжнародної правосуб’єктності держави у відносинах з міжнародними організаціями........…………………………………... 19
1.3. Основні права держави стосовно міжнародних організацій та механізми їх реалізації………………………………………………………………36
1.3.1. Право на створення міжнародної організації та право на членство в міжнародній організації.…………………….......................................................... 40
1.3.2. Право підтримувати відносини з міжнародною організацією….. 50
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1…………………………………………………. 63

РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ УКРАЇНИ ШЛЯХОМ СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ЧЛЕНСТВО У МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ……………………..........................................................................66
2.1. Особливості реалізації Україною права на створення міжнародної організації.…………………………………………………………………………... 66
2.2. Значення членства в міжнародних організаціях для України………….. 81
2.2.1. Інтеграція до міжнародних організацій універсального та регіонального характеру…………………………………………………………….85
2.2.2. Узгодження (гармонізація) національного законодавства…...…93
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2………………………………………………...107

РОЗДІЛ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНОЮ ПРАВА ПІДТРИМУВАТИ ВІДНОСИНИ З МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ.....................................109
3.1. Право підтримувати відносини з міжнародною організацією без набуття членства…………………………………………………………………... 110
3.2. Право держави підтримувати відносини з міжнародною організацією з метою набуття членства…………………………………………………………... 135
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3……………………………………………….. 161
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….. 163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………. 169

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Проголошений курс на реформу правової системи України на основі загальнолюдських цінностей, демократичних засад розвитку суспільства, захисту прав та свобод людини, побудови правової держави, становлення громадянського суспільства, потребує розробки належних механізмів його реалізації. У випадку відмови від зазначеного курсу виникає потреба осмислити значення і перспективи альтернативних шляхів розвитку. Але яким би не був цей вибір, його не можна уявити без міжнародних організацій.
Вже понад 80 років триває історія взаємин України з міжнародними організаціями. За цей час змінювалися потреби, інтереси, цілі як України, так і міжнародних організацій. Нині участь у діяльності міжнародних організацій є не менш важливою частиною зовнішньої політики незалежної української держави, ніж її відносини з іншими державами світу. Тому питання шляхів максимально ефективного використання потенціалу та можливостей, які надають міжнародні організації, потребує комплексного, системного наукового аналізу, зокрема з точки зору міжнародного права.
Міжнародні організації є важливою складовою механізму функціонування міжнародного права. Не дивлячись на поширену думку, що вони є перш за все політичними інституціями, їх вплив на становлення і розвиток правових систем держав, міжнародного права є дуже важливим. Не існує сфер міжнародного життя, до регулювання яких, навіть у найменшій мірі, не були б причетні міжнародні організації. Так само дуже незначною є кількість аспектів внутрішньодержавних суспільних відносин, які б потенційно не могли стати предметом такого регулювання.
У зв’язку з цим, аналіз характеру та ефективності правових засобів впливу міжнародних організацій на національні правові системи є нагальним питанням для науки міжнародного права. Доцільним є звернення до проблеми участі України в діяльності міжнародних організацій у суто юридичному контексті реалізації нею своєї міжнародної правосуб’єктності. Це, у свою чергу, дає змогу дослідити здобутки та втрати України від участі в діяльності міжнародних організацій, перспективи досягнення її цілей та інтересів на міжнародній і внутрішній арені.
Наукове опрацювання питання, що розглядається, розпочалося на початку 30-х років ХХ ст. з появою перших спроб наукового осмислення досвіду відносин Української Народної Республіки (далі – УНР) з Лігою Націй. Зокрема, аналіз спроб УНР набути членство в Лізі Націй здійснювався у працях О. Шульгіна та В. Федеровича.
В силу специфіки питання, яке досліджується, небагато робіт зарубіжних авторів присвячені висвітленню правовідносин України з міжнародними організаціями. Окрім рідких згадок про Лігу Націй і Україну, абсолютну більшість праць було присвячено розгляду міжнародно-правового статусу Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі – УРСР) в контексті аналізу правомірності її членства в Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН). Тут слід виділити ґрунтовні дослідження таких авторів, як Ф. Вішер, В. Аспатурян, А. Фердросс, Р. Хіггінс.
Серед українських авторів, які працювали в еміграції цю ж проблему досліджували В. Голуб, Т. Кіс, К. Савчук.
Такі вчені, як В. Буткевич, В. Денисов, А. Дмитрієв, В. Василенко, В. Забігайло, О. Висоцький, І. Лукашук, С. Войтович, В. Хонін, В. Муравйов, О. Задорожній, О. Копиленко, М. Гнатовський, Л. Луць, Ф. Карпенко, В. Преображенська, М. Грищенко, Є. Клоков, Б. Гуменюк, Г. Мурашин, В. Сергійчук, Т. Шинкаренко, В. Кушнір працювали і продовжують працювати в Україні і присвячують свої роботи розробці питань теорії та висвітленню окремих питань відносин України з різними міжнародними організаціями.
Важливими для різнобічного розкриття теоретичних питань процесу реалізації міжнародної правосуб’єктності України шляхом участі в діяльності міжнародних організацій є також роботи Г. Кельзена, В. Грехема, Ф. Джесепа, В. Гоулда, Г. Шермерса, Н. Блоккера, Я. Клаберса, М. Кремони, К. Хільгрубера, М. Коскенніємі, А. Клафковскі, К. Сандровського.
Разом з тим, до цих пір відсутнє комплексне, системне дослідження питань правовідносин України з міжнародними організаціями. Доробок зазначених вчених, їх іноді фрагментарні, але дуже цінні тези, потребують системного аналізу та подальшого розвитку.
Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження визначається необхідністю наукової розробки питання реалізації міжнародної правосуб’єктності України шляхом її участі в діяльності міжнародних організацій.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукового проекту Комплексної державної програми науково-дослідницької роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України 1996-2005 рр.”, планової наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародних правових, політичних та економічних основ розбудови Української Держави” № 97128, а також наукової теми кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародно-правові основи зміцнення державності України” № 97132.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення ролі міжнародних організацій у досягненні цілей та забезпеченні інтересів України в різні історичні періоди її існування, висвітлення можливих моделей підтримання відносин з міжнародними організаціями, розгляд меж правового впливу міжнародних організацій на Україну на основі наукового аналізу реалізації її міжнародної правосуб’єктності.
Відповідно до цього, у дисертації зосереджується увага на вирішенні таких завдань:
 розглянути механізм реалізації міжнародної правосуб’єктності України шляхом участі в діяльності міжнародних організацій;
 проаналізувати право на участь у міжнародних відносинах як основне право держави та обґрунтувати, що право на участь в діяльності міжнародних організацій є видом цього права і включає право на створення міжнародної організації, право на членство в міжнародній організації та право підтримувати відносини з міжнародною організацією ;
 з’ясувати особливості участі України в діяльності міжнародних організацій без набуття членства в них на прикладі Співдружності Незалежних Держав (далі – СНД), Міжнародного кримінального суду (далі – МКС);
 визначити на прикладі інтеграції України до Світової організації торгівлі (далі – СОТ), Організації Північноатлантичного договору (далі – НАТО) та Європейського Союзу (далі – ЄС) потенціал впливу міжнародних організацій на державу, яка прагне членства в них, шляхом аналізу процесу досягнення відповідності критеріям вступу до міжнародної організації;
 з’ясувати правові підстави та значення спроб УНР набути членство в Лізі Націй та членства УРСР в ООН для еволюції міжнародної правосуб’єктності України, процесу українського державотворення та функціонування і розвитку міжнародного права загалом;
 проаналізувати значення проекту формування Єдиного економічного простору (далі – ЄЕП) для реалізації Україною своєї міжнародної правосуб’єктності у процесі створення міжнародної організації;
 дослідити значення реалізації Україною права на членство в міжнародних організаціях, значення міжнародних організацій для процесу правової інтеграції України до світових та регіональних міжнародно–правових систем та гармонізації національного законодавства з міжнародним і європейським правом.
Об’єктом дослідження є відносини України з міжнародними організаціями, що виникають у процесі реалізації нею своєї міжнародної правосуб’єктності.
Предметом дослідження є міжнародне право, регіональне міжнародне право (європейське право), право Європейського Союзу та національне право України і держав Європи (в межах дослідження), які становлять нормативну основу реалізації міжнародної правосуб’єктності України шляхом участі в діяльності міжнародних організацій.
Методологічні основи дослідження. Юридична природа явищ, які досліджуються обумовлює використання принципу методологічного плюралізму, який “підкреслює наукову цінність всіх методів аналізу міжнародного права і водночас небезпеку абсолютизації якогось окремо взятого методу” [258, с. 16]. Але особливу увагу буде приділено формально-юридичному методу, що дозволяє проаналізувати юридичний зміст правових актів, які становлять національно- та міжнародно-правову основу реалізації Україною її міжнародної правосуб’єктності, а також порівняльно–правовий метод, який дає змогу встановити основні закономірності реалізації міжнародної правосуб’єктності інших держав шляхом участі в діяльності міжнародних організацій і порівняти їх досвід з практикою України в цій сфері. Використані також історичний, логічний та інші спеціальні методи наукового дослідження.
Наукова новизна результатів дослідження. У дисертації вперше в Україні проведено комплексне дослідження механізму реалізації міжнародної правосуб’єктності держави шляхом участі в діяльності міжнародних організацій, здійснено системне дослідження джерел міжнародного та національного права, спрямованих на розвиток і удосконалення цього механізму.
Автор уперше вводить до наукового обігу в українській юридичній літературі поняття “критеріїв вступу до міжнародної організації”, “дворівневого визнання держави міжнародною організацією”, “опосередкованого механізму гармонізації національного законодавства”, “міжнародних організацій регіонального характеру” та обгрунтовує їх значення для становлення в Україні правової держави, громадянського суспільства, утвердження принципів демократії, здійснення європейського вибору України.
Автор вперше на аналізі нормативного матеріалу доводить, що відмова Україні у вступі до Ліги Націй на тій підставі, що вона не мала усталених кордонів та незалежного уряду фактично означала, що з юридичної точки зору за нею (на той час та за тих обставин) не визнавався статус держави у світлі положень Статуту Ліги Націй. Відповідно, це означає, що в цей період для Ліги Націй Україна мала міжнародно-правовий статус не держави, а нації, що бореться за свою незалежність.
Автор також уперше систематизує і представляє цілісну картину практики участі України в діяльності міжнародних організацій.
Доведено, що “наднаціональність” це не стільки нормативно наповнена концепція, скільки політично корисна конструкція, яка за своїм сприйняттям схожа на концепцію “суверенітету” і національне право має оперувати нею з обачністю.
Також продемонстровано, що критерій вступу “європейська держава” у юридичному сенсі охоплює питання основоположних принципів побудови правової системи України. Аcquis критерій навпаки стосується безпосередньої зміни конкретних правових приписів та норм. Без досягнення відповідності принципам “європейськості” правової системи, наступна (як і поточна) апроксимація законодавства України до законодавства ЄС втрачає свою функціональність.
Основні наукові положення дослідження, які виносяться на захист як особистий внесок дисертанта:
- визначено структуру механізму реалізації міжнародної правосуб’єктності держави шляхом участі в діяльності міжнародних організацій, яка включає: визначені інтереси, цілі, потреби держави; форми реалізації міжнародної правосуб’єктності; умови реалізації – національні (законодавча база та органи, створені для реалізації відповідних законодавчо встановлених приписів) та міжнародні (факт виникнення держави – правосуб’єктного утворення як члена міжнародного співтовариства, характерні риси міжнародного співтовариства та політико-правовий акт визнання держави);
- обґрунтовано виокремлення з сукупності прав та обов’язків держав права на участь у міжнародних відносинах, з якого виводиться право на участь в діяльності міжнародних організацій, котре включає право на створення міжнародної організації, право на членство в міжнародній організації та право на підтримання відносин з міжнародною організацією, кожному з яких притаманні окремі форми та моделі їх реалізації;
- з’ясовано особливості застосування юридичних норм, якими встановлюються “критерії вступу до міжнародної організації”, зокрема доведено, що міжнародна організація (її члени та органи) при прийнятті рішення про допуск держави до членства має, з урахуванням різних чинників, оцінювати відповідність кандидата лише встановленим у міжнародному праві та праві самої організації критеріям, не допускаючи висунення інших, що є порушенням принципу суверенної рівності держав і діяти при цьому добросовісно;
- сформульовано положення про існування “дворівневого визнання держави міжнародною організацією”, яке означає, що на першому рівні здійснюється визнання існування самої держави, що дозволяє їй реалізовувати свою міжнародну правосуб’єктність лише шляхом взаємодії з міжнародною організацією, а на другому рівні, приймаючи державу до своїх лав, міжнародна організація визнає державу як суб’єкта, здатного мати права та нести обов’язки члена такої організації;
- доведено, що оскільки міжнародні організації, членами яких є держави-члени СОТ, ЄС та НАТО або держави, які здійснюють процес інтеграції до них, є складовими частинами єдиної інституційної системи Європи, то членство України в них сприяє інтеграції нашої держави до зазначених організацій та вдосконаленню національного законодавства шляхом застосування механізму “опосередкованої гармонізації”;
- з огляду на існування різних видів регіональних міжнародних організацій (субрегіональних, регіональних, міжрегіональних) обґрунтовано доцільність застосування до них терміну “міжнародні організації регіонального характеру”;
- з’ясовано, що з юридичної точки зору відмова УНР у вступі до Ліги Націй через відсутність усталених кордонів та незалежного уряду, фактично означала невизнання за нею статусу держави у світлі положень Статуту Ліги Націй. Відповідно, в цей період для Ліги Націй Україна мала міжнародно-правовий статус держави у стані становлення;
- встановлено, що набуття членства в ООН стало можливим завдяки наявності сприятливих умов для реалізації міжнародної правосуб’єктності УРСР та що з точки зору правопорядку ООН реалізація УРСР права на членство в організації та її спеціалізованих установах означало формально-юридичну кваліфікацію УРСР як держави – реального учасника міжнародних правовідносин, за яким визнавалася здатність мати права та обов’язки за міжнародним правом і реалізовувати їх;
- доведено, що Україна не є членом СНД як міжнародної організації та суб’єкта міжнародного права, а залишається учасницею угод 1991-1992 рр., якими було створене СНД як механізм консультацій;
- з’ясовано, що чинні міжнародно-правові норми та норми, вміщені у проектах угод, якими формується ЄЕП не суперечать міжнародним зобов’язанням України та її національному законодавству, а її участь у його формуванні може розглядатися як реалізація Україною права на створення міжнародної організації.
Наукове і практичне значення дисертації. У практичному плані положення дисертації можуть бути використані для визначення напрямків правової політики України у зв’язку з реформуванням її правової системи, участю в діяльності міжнародних організацій універсального та регіонального характеру, а також у правотворчій і правозастосовчій діяльності.
В науковому плані дисертація може бути використана при читанні курсів “Міжнародне публічне право”, “Право міжнародних організацій”. На основі дисертаційного дослідження автором запропоновано запровадити спецкурс “Правові аспекти участі України в діяльності міжнародних організацій” та розроблено його робочий план.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на трьох наукових конференціях, а саме, на Міжнародній науково-практичній конференції „Нормативно-правове забезпечення процесів євроатлантичної інтеграції України” (Київський регіональний центр Академії правових наук України, м. Київ, 24 вересня 2004 р.), Конференції молодих вчених „Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 14 жовтня 2004 р.), Третій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 14 березня 2005 р.). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри міжнародного права. Окремі положення дисертації були використані здобувачем під час засідання групи експертів з розробки статутних документів міжнародної організації, яка буде створюватись на основі ГУАМ (м. Київ, 30-31 серпня 2005 р.).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у шести наукових статтях та матеріалах двох науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Структура дисертації зумовлена основною метою дослідження і включає вступ, три розділи, дванадцять підрозділів, список використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 203 сторінки. Список використаних джерел складається з 399 джерел, в тому числі іноземними мовами – 85.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні була розглянута модель механізму реалізації міжнародної правосуб’єктності України шляхом участі в діяльності міжнародних організацій. Було продемонстровано як теоретична модель застосовується щодо найбільш значимих та іноді малодосліджених міжнародних організацій участь в діяльності яких бере Україна. Була з’ясована роль міжнародних організацій у досягненні цілей та забезпеченні інтересів України в різні історичні періоди її існування, висвітлено можливі моделі підтримання відносин з міжнародними організаціями, розглянуто межі правового впливу міжнародних організацій на Україну.
У Розділі 1 було з’ясовано, що міжнародна правосуб’єктність є статичною і абстрактною характеристикою суб’єкта права, в той час як міжнародно-правовий статус представляє собою динамічну і конкретну рису такого суб’єкта, який виражається у певних правах, обов’язках, свободах, інтересах суб’єкта та в ході реалізації якого він змінює в залежності від обсягу та характеру участі у міжнародних правовідносинах своє міжнародно-правове положення. Виходячи з такого розуміння, держава в цілому є правосуб’єктною. Але розглядаючи державу в рамках конкретних правовідносин, можна говорити про її спеціальний міжнародно-правовий статус (положення). У відносинах з міжнародною організацією держава використовує весь потенціал своєї міжнародної правосуб’єктності.
Тут же був розглянутий механізм реалізації міжнародної правосуб’єктності держави у її відносинах з міжнародними організаціями. На основі аналізу вітчизняної і зарубіжної доктрини, національних і міжнародних правових актів, документів міжнародних організацій ці відносини були висвітлені через призму реалізації міжнародних прав та обов’язків держави. Було з’ясовано, що механізм реалізації міжнародної правосуб’єктності держави у її відносинах з міжнародними організаціями складається з: визначених інтересів, цілей, потреб держави; форм реалізації міжнародної правосуб’єктності; умов реалізації – національних (законодавча база та органи, створені для реалізації відповідних законодавчо встановлених приписів) та міжнародних (факт виникнення держави (поява правосуб’єктного утворення) як члена міжнародного співтовариства, характер міжнародного співтовариства та політико-правовий акт визнання держави).
На підставі проведеного аналізу можна говорити про дворівневе визнання держави міжнародною організацією. На першому рівні здійснюється визнання існування держави, що дозволяє їй реалізовувати свою загальну правосуб’єктність (набувати міжнародно-правовий статус держави і реалізовувати свої основні права) лише шляхом взаємодії з міжнародною організацією. На другому рівні, приймаючи державу до своїх лав, міжнародна організація визнає її як суб’єкта, здатного мати права та нести обов’язки члена такої організації.
Оскільки було продемонстровано, що організації, які ми традиційно називаємо регіональними, поділяються на декілька окремих видів, адекватним терміном для позначення інституцій цієї групи є – “міжнародні організації регіонального характеру”.
Були наведені аргументи на користь того, що міжнародні організації світу знаходяться у взаємозв’язку і є частинами універсальної міжнародної інституційної системи.
Було встановлено, що основні права держави стосовно міжнародних організацій мають позитивно–правову основу. Серед інших основних прав держави було виділено право на участь у міжнародних відносинах. Право на участь в діяльності міжнародних організацій є різновидом цього права і включає право на створення міжнародної організації, право на членство в міжнародній організації та право підтримувати відносини з міжнародною організацією. З права на членство випливають інші права, а саме:
- право голосу в організації;
- право на представництво в організації;
- право на отримання послуг та переваг від організації, передбачених для держав-членів;
- право на розпуск міжнародної організації;
- право на вихід з міжнародної організації.
Було з’ясовано, що “критерії вступу до міжнародної організації”, представляють собою юридичні норми, які мають особливий порядок застосування та що у процесі набуття членства, наближення до організації держава реалізує свою правосуб’єктність шляхом запровадження внутрішніх змін. Причому значення цих змін для визначення рис такої держави (демократична, правова, соціальна), імперативів її існування є надзвичайно важливим для набуття членства. Доказом цього є продемонстрований нами широкий спектр вимог міжнародних організацій до кандидатів на членство у них.
Міжнародна організація (її члени та органи) при прийнятті рішення про допуск до членства має, з урахуванням різних факторів, оцінювати відповідність кандидата лише встановленим у міжнародному праві та праві самої організації критеріям, не допускаючи висунення інших, що є порушенням принципу суверенної рівності держав і діяти при цьому добросовісно.
В результаті було висвітлено модель підтримання відносин з міжнародними організаціями сформована міжнародно-правова модель, яка охоплює питання створення міжнародних організацій, підтримання відносин з ними, інтеграції та членства в них.
Аналіз реалізації Україною свого права на створення міжнародної організації дозволив оцінити значення проекту ЄЕП для України. Беручи участь у процесі формування ЄЕП, Україна реалізує свою міжнародну правосуб’єктність і діє при цьому в межах, передбачених нормами міжнародного та національного права. Водночас, в Україні неоднозначно сприймається принцип наднаціональності, покладений в основу діяльності ЄЕП. Слід також мати на увазі, що “наднаціональність” це не стільки нормативно наповнена концепція, скільки політично корисна конструкція, яка за своїм сприйняттям схожа на концепцію “суверенітету” і національне право має оперувати нею з обачністю.
Не визначені чітко цілі та інтереси держави, які переслідує Україна беручи участь формуванні ЄЕП, ускладнюють реалізацію міжнародної правосуб’єктності держави на цьому напрямку.
Реалізація Україною права на створення міжнародної організації на основі ГУАМ демонструє, що однією з проблем такої реалізації може бути узгодження норм, які вже діють у відносинах між державами та правопорядком новостворюваної організації.
Членство УРСР в ООН було сприйнято неоднозначно, але зайняло належне місце у міжнародно-правовій практиці. Факт членства та подальша реалізація права УРСР на членство в ООН та її спеціалізованих установах дозволяє стверджувати, що набуття членства в ООН стало можливим завдяки наявності сприятливих умов для реалізації міжнародної правосуб’єктності УРСР та що з точки зору правопорядку ООН реалізація УРСР права на членство в організації та її спеціалізованих установах означало формально-юридичну кваліфікацію УРСР як держави – реального учасника міжнародних правовідносин, за яким визнавалася здатність мати права та обов’язки за міжнародним правом і реалізовувати їх. На відміну від Ліги Націй, ООН мала для української держави не тільки морально-політичне значення, а й була фактором розвитку державних інституцій, правової системи і забезпечила принаймні номінальну присутність республіки у міжнародно-правовому просторі.
Міжнародні організації, членами яких є держави-члени ЄС та НАТО або держави, які здійснюють процес інтеграції до Євросоюзу та Альянсу є складовими частинами єдиної інституційної системи Європи, а отже членство України в них сприяє інтеграції України до зазначених інституцій та гармонізації національного законодавства шляхом застосування механізму “опосередкованої гармонізації”.
Практиці України відомі такі випадки, коли вона бере участь у створенні міжнародної організації, але не набуває членства в ній. Відповідно, з юридичної точки зору, подальші відносини з такими організаціями здійснюються в межах реалізації права підтримувати відносини, а не створювати міжнародну організацію. Особливості такої участі України в діяльності міжнародних організацій були з’ясовані на прикладі СНД та МКС.
В силу історичних умов формування та діяльності, СНД є складним для юридичного аналізу випадком. Нами було однак продемонстровано, що Україна не є членом СНД, як міжнародної організації та суб’єкта міжнародного права, а залишається учасницею угод 1991-1992 рр., якими було створене СНД як механізм консультацій. Україна реалізує свою міжнародну правосуб’єктність в СНД в мірі, визначеній участю у відповідних угодах та висловленими до них застереженнями.
Україна не є членом МКС, а тому у відносинах з ним доцільним є реалізація права підтримувати відносини з міжнародною організацією з метою набуття членства. Варто скористатись усіма правовими можливостями для встановлення найтісніших відносин з Судом, що сприятиме вдосконаленню застосування відповідних норм національного права та розвитку національного законодавства в цілому.
Слід враховувати, що не ставши членом МКС, Україна тим не менш на основі принципу обмеженої універсальної дії залишається в межах юрисдикційних повноважень Суду.
Проблемним видається той факт, що в Україні на рівні позитивного права не завжди адекватно сприймається принцип комплементарності МКС по відношенню до національних судів.
Не дивлячись навіть на те, що досягненню поставленої мети – членство у Лізі завадили несприятливі зовнішні та внутрішні умови реалізації міжнародної правосуб’єктності УНР, міжнародні організації становлять невід’ємний елемент історії українського державотворення.
Відмова Україні у вступі до Ліги на тій підставі, що вона не мала усталених кордонів та незалежного уряду фактично означала, що за нею (на той час та за тих обставин) не визнавався статус держави у світлі положень Статуту Ліги Націй. Відповідно, це означає, що в цей період для Ліги Націй Україна мала міжнародно-правовий статус держави у стані становлення. Хоча цей випадок і не мав якихось юридично значущих наслідків для розвитку української держави, він був важливим для створення морально-політичної, історичної та наукової бази для появи незалежної України.
Нами було продемонстровано, що між СОТ, НАТО та ЄС існує стійкий зв’язок, принаймні на рівні основоположних цінностей та критеріїв вступу. Тому наш погляд на реалізацію Україною права на підтримання відносин з цими організаціями з метою набуття членства в них шляхом досягнення відповідності критеріям вступу продемонстрував, наскільки широким є правове поле впливу цих міжнародних організацій на державу. Україна, яка прагне стати частиною усіх трьох організацій, є прикладом тієї держави, для якої прагнення відповідати критеріям вступу є реальним чинником проведення внутрішніх реформ.
Було також продемонстровано, що критерій вступу “європейська держава” у юридичному сенсі охоплює питання основоположних принципів побудови правової системи України. Аcquis критерій навпаки стосується безпосередньої зміни конкретних правових приписів та норм. На підставі викладеного зроблено висновок, що не тільки апроксимація національного законодавства до законодавства ЄС (досягнення відповідності аcquis критерію), а реформування всієї правової системи, моделей правотворення та правозастосування у відповідності до європейських стандартів, які містяться у документах ОБСЄ, РЄ, НАТО, ЄС, інших міжнародних організацій регіонального характеру, а також врахування національної правової практики інших держав дозволить говорити про становлення європейської незалежної, правової, соціально орієнтованої держави з ринковою економікою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Національні правові акти
Законодавство СРСР:
1. Конституция Союза Советских Социалистических Республик 1936 года// Ю.С.Кукушкин, О.И.Чистяков. Очерк истории Советской Конституции. 2-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1987 – 367 с.
2. Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик, принятая на внеочередной седьмой сессии Верховного Совета СССР девятого созыва 7 октября 1977 г. – М.: Известия, 1977 – 79 с.
3. Советско-польская декларация от 4 декабря 1941 года// Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. – Москва, 1957. – Том 1. – С. 169.
Законодавство УРСР:
4. Конституція УРСР від 20 квітня 1978 року// Відомості Верховної Ради УРСР. – 1978. – № 18. – С. 268.
5. ІХ Всероссийский Съезд Советов рабочих и крестьянских красноармейцев и казачьих депутатов. Стенографический отчет. – Москва: Изд-во ВЦИК, 1922. – С. 208.
6. Закон Верховної Ради УРСР “Про створення союзно-республіканського Народного комісаріату закордонних справ” від 04 березня 1944 року. – Шоста сесія ВР УРСР. – С. 253-255.
7. Меморандум Правительства УССР от 25 апреля 1945 года// Українська РСР на міжнародній арені. Збірник документів і матеріалів, 1944-1961, Упорядник: К. С. Забігайло. – Київ: “Держполітвидав УРСР”, 1963. – С. 81-82.
8. Декларація про державний суверенітет України №55-XII від 16 липня 1990 року// Відомості Верховної Ради. – 1990. – №31. – С. 429.
9. Постанова Верховної Ради УРСР “Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України в сфері зовнішніх зносин” №581-ХІІ від 25 грудня 1990 року// Відомості Верховної Ради. – 1991. – №5. – С. 25.
Законодавство України:
10. Конституція України. – К: Видання Інституту законодавства Верховної Ради України. – 1996. – 249 с.
11. Кримінальний кодекс України №2341-ІІІ від 5 квітня 2001 року// Відомості Верховної Ради. – 2001. №25-26. – С. 131.
12. Закон України “Про Конституційний суд України” № 422/96-ВР від 16 жовтня 1996 року// Відомості Верховної Ради. – 1996. – №49. – С. 272.
13. Закон України “Про основи національної безпеки України” №964-IV від 19 червня 2003 року// Відомості Верховної Ради України. – 2003 р. – № 39. – С. 351.
14. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Єдиний державний реєстр міжнародних організацій, членом яких є Україна” №327 від 4 квітня 2001 року// Офіційний вісник України. – 2001 р. – № 14. – С. 206.
15. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок участі центральних органів виконавчої влади у діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна” №1371 від 13 вересня 2002 року// Офіційний вісник України. – 2002 р. – № 38. – С. 36.
16. Указ Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” №615/98 від 11 червня 1998 року// Офіційний вісник України. – 1998 р. – № 24. – С. 3.
17. Указ Президента України “Про Положення про Міністерство закордонних справ України” №357/99 від 3 квітня 1999 року// Офіційний вісник України. – 1999 р. – № 14. – С. 16.
18. Указ Президента України “Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” №1072/2000 від 14 вересня 2000 року// Офіційний вісник України. – 2000 р. – №39. – С. 2.
19. Указ Президента України “Про заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі” №1313/2003 від 18 листопада 2003 року// Офіційний вісник України. – 2003 р. – №47. – С. 9.
20. Указ Президента України “Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 роки” №1433/2003 від 13 грудня 2003 року// Офіційний вісник України. – 2003. – № 51. – том 1. – С. 74.
21. Постанова Верховної Ради України від 10 грудня 1991 року №1958-ХІІ// Голос України від 13 грудня 1991 року. – С. 3.
22. Заява Верховної Ради України “З приводу укладення Україною Угоди про співдружність незалежних держав” №2003-ХІІ від 20 грудня 1991 року// Зібрання чинних... – Том. 1. – С. 299-300.
23. Постанова Верховної Ради України “Про Основні напрями зовнішньої політики України” №3360-XII від 2 липня 1993 року// Відомості Верховної Ради. – 1993. – №37. – С. 379.
24. Постанова Верховної Ради України “Про Рекомендації парламентських слухань про стан підготовки до вступу України до Світової організації торгівлі” №780-IV від 15 травня 2003 року// Відомості Верховної Ради. – 2003. – №30. – С. 261.
25. Висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут), Справа №1-35/2001 від 11 липня 2001 року, №3-в/2001// Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – №4. – С. 35-45.
26. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 3 частини другої статті 18, статей 32, 33, 34, 35, 36, 37, підпункту 5 пункту 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про судоустрій України” (справа про Касаційний суд України), Справа №1-38/2003 від 11 грудня 2003 року// Офіційний вісник України. – 2003 р. – №51. – том 1. – С. 280.
27. Висновок Конституційного Суду України у справі про надання висновку щодо відповідності проектів Законів України “Про внесення змін до Конституції України”, направлених Головою Верховної Ради України, вимогам статей 157 і 158 Конституції України, Справа №1-40/2003 від 30 жовтня 2003 року №1-в/2003// Офіційний вісник України. – 2003. – №48. – С. 123.
28. Висновок Конституційного Суду України у справі про надання висновку щодо відповідності проектів Законів України “Про внесення змін до Конституції України”, направлених Головою Верховної Ради України, вимогам статей 157 і 158 Конституції України, Справа №1-39/2003, від 5 листопада 2003 року №2-в/2003// Офіційний вісник України. – 2003. –№ 46. – С. 24.
29. Висновок Конституційного Суду України у справі про надання висновку щодо відповідності проектів Законів України “Про внесення змін до Конституції України”, направлених Головою Верховної Ради України, вимогам статей 157 і 158 Конституції України, Справа №1-47/2003 від 10 грудня 2003 року №3-в/2003// Офіційний вісник України. – 2003. –№ 51. – том 1. – С. 289.
30. Ухвала Конституційного Суду України про припинення конституційного провадження у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про приєднання Верховної Ради України до Угоди про Міжпарламентську Асамблею держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав” від 25 січня 2001 року, Справа №1-14/2001, №1-уп/2001// Вісник Конституційного Суду України. – 2001. –№ 1. – С. 40-44.
31. Проект Закону про використання символіки, скорочених чи повних найменувань міжнародних організацій в Україні. – реєстраційний № 6021 від 29 липня 2004 року// www.rada.gov.ua.
Законодавство інших країн:
32. International Criminal Court Act 2001// http://www.fco.gov.uk/news/ themepage.asp?PageId=158.
33. Swiss Federal Law on Cooperation with the International Criminal Court (CICCL) of 22 June 2001 // http://www.admin.ch/ch/i/ff/2001/2572.pdf.
34. An Act respecting genocide, crimes against humanity and war crimes and to implement the Rome Statute of the International Criminal Court, and to make consequential amendments to other Acts (Crimes Against Humanity and War Crimes Act), Assented to 29th June, 2000 // http://laws.justice.gc.ca/en/C-45.9/.
35. LOI no 2002-268 du 26 février 2002 relative à la coopération avec la Cour pénale internationale// http://www.iccnow.org/resourcestools/ratimptoolkit/nationalregionaltools/ legislationdebates/FrenchImplementingLeg.pdf.
Міжнародні правові акти
Міжнародні договори і конвенції:
36. Montevideo Convention on Duties and Rights of States (December 26, 1933)// Treaties and Other International Agreements of the United States of America 1776-1949. – Vol. 3. Multilateral 1931-1945. Department of State Publication 8484. – Washington, DC: Government Printing Office, 1969.
37. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року// Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1986. – №17. – С.343.
38. Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року// www.rada.gov.ua.
39. Угода про надання гранту у розмірі 48 млн. шведських крон між Урядом Швеції, представленим Шведським агентством міжнародного розвитку, Урядом України, представленим Міністерством фінансів України, містом Львів та Львівським комунальним підприємством “Львівводоканал” від 12 лютого 2002 року// www.rada.gov.ua.

Ліга Націй:
40. Статут Ліги Націй від 28 червня 1918 року// Дмитрієв А.І., Мацко А.С., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право. Практикум. – К.: Юрінком Інтер. – С. 62-72.
41. Соглашение между УССР, БССР, РСФСР с одной стороны и Эпидемиологической комиссией Лиги Наций с другой по вопросу предоставления помощи Народным Комиссариатам здравоохранения указанных республик от 10 мая 1922 года// Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных РСФСР с иностранными государствами. – 1922 (Выпуск 3). – №105.
42. Протокол засідання підкомісії С 5-ої комісії Асамблеї Союзу Народів під час вислухання української делегації від 25 листопада 1920 року// ЦДАВОВУ: Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 345. – Арк. 50-55./ Сергійчук В. – Вказ. праця. – С. 62-67.
43. Доповідна Представника УНР при Союзі Народів Олександра Шульгіна Міністру закордонних справ УНР про стан справ щодо прийняття до цієї організації України №97 від 7 грудня 1920 року// ЦДАВОВУ: Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр.345. – Арк. 68-74/Сергійчук В. – Вказ. праця. – С. 68-75.
Постійна палата міжнародного правосуддя:
44. Monastery of Saint Naoum. Advisory Opinion// – PCIJ. – 1924. – Series B. – №9.
45. Railway traffic between Lithuania and Poland (Railway sector Landwaròw – Kaisiadorys)// – PCIJ. – 1931. – Series A/B. – №42.

Організація Об’єднаних Націй:
46. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 року// www.rada.gov.ua.
Рада Безпеки:
47. Security Council Official Records, First Year, 2nd Series, No. 4.
48. Security Council Official Records, First Year, 2nd Series, No. 5.
49. Security Council, Official Records, Fifth Year, Supplement for January, February, March 1950, Doc. S/1466.
50. An Agenda for Peace. Preventive diplomacy, peacemaking and peace-keeping. Report of the Secretary-General pursuant to the statement adopted by the Summit Meeting of the Security Council on 31 January 1992//17 June 1992. A/47/277-S/24111.
Генеральна Асамблея:
51. Journal, No. 27, Supplement I, A/C I/3
52. Journal, No. 31, Supplement I, A/C I /45
53. Doc. A/C. I/23/Rev. 1
54. Doc. A/AC. II/SR.3/Rev. 1
55. General Assembly Resolution, 17th November 1947.
56. General Assembly Resolution 3281(xxix), UN General Assembly Official Records, 29th Sess., Supp. No. 31 (1974) 50.
57. UNCIO, Vol. 7, p. 267 and 577.
58. Резолюция ГА ООН 53/101 “Принципы и установки для ведения международных переговоров” от 8 декабря 1998 года.
Комісія міжнародного права ООН:
59. Yearbook of the International Law Commission, ILC Report, A/925 (A/4/10), 1949, part II.
Міжнародний Суд ООН:
60. Conditions of admission of a state to membership in the United Nations (Article 4 of the Charter). Advisory opinion of May 28th, 1948// ICJ Reports, 1948.
61. Letter from the Australian Minister at the Hague to the Registrar pf the Court, The Hague, 9th February 1948// International Court of Justice. Conditions of admission of a state to membership in the United Nations (Article 4 of the Charter). Advisory opinion of May 28th, 1948. – Leyden: A.W. Sijthoff’s Publishing Co., 1948.
62. Statements by Ivan Karno, Manfred Lachs, Georges Scelle// International Court of Justice. Conditions of admission of a state to membership in the United Nations (Article 4 of the Charter). Advisory opinion of May 28th, 1948. – Leyden: A.W. Sijthoff’s Publishing Co., 1948.
63. North Sea Continental Shelf Cases// I.C.J. Reports. – 1969.
64. Case Concerning the Gabcikovo-Nagymaros Project (Hungary/Slovakia)// I.C.J. Reports. – 1993.

Світова організація торгівлі:
65. Marrakesh Agreement Establishing the World Trade Organization, April 15, 1994// “The Results of the Uruguay Round of Multilateral Trade Negotiations”. – Geneva. – GATT Secretariat Publication. – 1994.
66. Doha Ministerial Declaration, 14 November 2001. – WT/MIN(01)/DEC/1.

Міжнародний кримінальний суд:
67. Rome Statute of International Criminal Court// U.N. Doc. A/CONF.183/9.
68. Elements of crimes// The Official Journal of the International Criminal Court. – 2004. – № ICC-ASP/1/3. – Pp. 10-107.
69. Rules of procedure and evidence// – The Official Journal of the International Criminal Court. – 2004. – № ICC-ASP/1/3. – Pp. 10-107.

Організація з безпеки і співробітництва в Європі:
70. Заключительный акт совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе// Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. Вып. XXXI. – М., 1977. – С. 544-589.

Організація північноатлантичного договору:
71. The North Atlantic Treaty, 4 April 1949 (as amended by Article 2 of the Protocol on the accession of Greece and Turkey)// NATO-OTAN Handbook. – Brussels: NATO, 2001.
72. Партнерство ради мира: рамочный документ от 10 января 1994 года// Дипломатический вестник. – 1994. – №13-14. – С. 32-33.
73. План дій Україна-НАТО// Нова безпека. – 2003. – №2. – С. 127-135.
74. Цільовий план Україна-НАТО на 2003 рік у рамках Плану дій Україна-НАТО// Зленко А.М. Українська зовнішня політика: від політичної реальності до політичної необхідності: Виступи. Промови. Інтерв’ю. Статті. – К.: Преса України, 2003. – С. 210-232.
75. Juridical texts and formal agreements (1949-1997), Chapter A (Washington Treaty and Associated Declarations, Resolutions and Protocols), Chapter E (NATO Relations with Third States)// http://www.nato.int/docu/basics.htm.
76. Study on NATO Enlargement// http://www.nato.int/docu/basictxt/enl-9501.htm.

Європейська і Середземноморська організація захисту рослин:
77. Convention on the establishment of the European and Mediterranean Plant Protection Organization of 18 April 1951, в редакції від 15 вересня 1999 року// www.eppo.org/ABOUT_EPPO/convention/convention.htm.

Співдружність незалежних держав:
78. Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 10 грудня 1991 року// Зібрання чинних... – Том 1. – С. 290-293.
79. Протокол до Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року// Зібрання чинних... – Том. 1. – С. 295.
80. Алма-Атинська Декларація від 21 грудня 1991 року// Зібрання чинних... – Том. 1. – С. 312-313.
81. Устав Содружества Независимых Государств от 22 января 1993 года// http://www.cis.minsk.by/main.aspx?uid=180.
82. Договор о создании Экономического союза от 24 сентября 1993 года// “Содружество”. Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ. – 1993. – №4(12).
83. Угода між Україною і державами Економічного союзу про приєднання України до Економічного Союзу на правах асоційованого члена від 15 квітня 1994 року// www.rada.gov.ua.
84. Угода про координаційні інститути Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року// Зібрання чинних... – Том. 1. – С. 316.
85. Тимчасова угода про Раду глав держав та Раду глав урядів Співдружності Незалежних Держав від 30 грудня 1991 року// Зібрання чинних... – Том. 1. – С. 408-410.
86. Угода Ради глав держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав про Збройні Сили і Прикордонні війська від 30 грудня 1991 року// Зібрання чинних... – Том. 1. – С. 415-416.
87. Угода Глав держав Співдружності Незалежних Держав про власність колишнього Союзу РСР за кордоном від 30 грудня 1991 року// Зібрання чинних... – Том. 1. – С. 417-418.
88. Протокол робочої зустрічі глав держав СНД (про затвердження Тимчасового положення про Робочу групу з організаційно-технічної підготовки і проведення засідань Ради глав держав і Ради глав урядів СНД) від 16 січня 1992 року// Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання/ За заг. ред. А.М.Зленка. – Том 2. – Книга 1: січень-липень 1992 р. – К.: Вид. Дім "Ін Юре", 2002. – С. 63.
89. Угода про Тимчасові правила процедури Ради глав держав і Ради глав урядів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15 травня 1995 року// Зібрання чинних... – Том. 2. – С. 423-427.
90. Протоколи нарад Глав держав та Урядів Співдружності Незалежних Держав// Зібрання чинних... – Том. 1. – С. 421-426.
91. Рішення Ради глав держав СНД про вдосконалення і реформування структури органів СНД від 2 квітня 1999 року// Содружество. Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ.– 1999. –№1 (31). – С. 68-72.
92. Рішення Ради глав урядів СНД про єдиний бюджет органів СНД, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів держав-учасниць СНД на 2004 рік від 18 вересня 2003 року// www.rada.gov.ua.
93. Соглашение между Содружеством Независимых Государств и Евразийским экономическим сообществом о выполнении Экономическим Судом Содружества Независимых Государств функций Суда Евразийского экономического сообщества // www.sudsng.org/document/5/.
Економічний Суд СНД:
94. Консультативное заключение Экономического Суда СНГ “По запросу Исполнительного Секретариата Содружества Независимых Государств” №01-1/2-98 от 23 июня 1998 года// Решения Экономического Суда Содружества Независимых Государств (1994-2000 гг.). – Минск: Экономический Суд СНГ, 2000. – С. 238.
95. Решение Экономического Суда СНГ “О толковании по вопросу о применении положений, соглашений и других актов содружества (Какие государства и с какого времени являются участниками СНГ)” №01/94 от 31 марта 1994 года// Решения Экономического Суда Содружества Независимых Государств (1994-2000 гг.). – Минск: Экономический Суд СНГ, 2000. – С. 12.
96. Решение Экономического Суда СНГ “О толковании по запросу о применении положений соглашений и других актов содружества (Членство государств в СНГ после вступления в силу Устава СНГ)” №02/94 от 31 марта 1994 года// Решения Экономического Суда Содружества Независимых Государств (1994-2000 гг.). – Минск: Экономический Суд СНГ, 2000. – С. 20.

Рада Європи:
97. Статут Ради Європи від 5 травня 1949 року// Офіційний вісник України. – № 26. – 2004 р. – С. 215.
98. Conclusions Of The 474th Meeting Of The Ministers' Deputies CM/Del/Concl (92) 474 of 13April 1993.
Європейський суд з прав людини:
99. Handyside v UK, Series A No 24 (1979/1980).
100. Jersild v Denmark, Series A No 298 (1994).
Європейська конференція міністрів транспорту:
101. Resolution No. 97/2 on Crime in International Transport [CEMT/CM(97)6/FINAL], The ECMT Council of Ministers’ meeting in Berlin on April 21-22, 1997.
102. “50 years of ECMT (European Conference of Ministers of Transport): transport policies for Greater Europe”. Council of Europe, Parliamentary Assembly Committee on Economic Affairs and Development Report, Doc. 973714, March 2003. – Draft Resolution.

Європейський Союз:
103. Договір про заснування європейського співтовариства з атомної енергії від 25 березня 1957 року// www.rada.gov.ua.
104. Договір про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі від 18 квітня 1951 року// www.rada.gov.ua.
105. Consolidated Version Of The Treaty Establishing The European Community// Official Journal. – 2002. – C 325. – Р. 33-184.
106. Treaty On European Union// Official Journal. – 1992. – C 191.
107. Угода про партнерство та Співробітництво між Європейським Союзом та Україною від 16 червня 1994 року. – К.: Представництво Європейської Комісії в Україні, 1998. – С. 69.
108. Кредитна угода між Європейським Співтовариством (Кредитор) та Україною (Позичальник) та Національним банком України (Агент Позичальника) від 15 червня 1995 року// www.rada.gov.ua.
109. Кредитна угода між Європейським товариством (Кредитор) та Україною (Позичальник) та Національним банком України (Агент Позичальника) від 19 червня 1996 року// www.rada.gov.ua.
110. Preamble to the Europe Agreement with Slovenia// Official Journal. – 1999. – L 51.
111. Europe agreements// www.europe.eu.int.
112. Treaty Establishing a Constitution for Europe // Official Journal. – 2004. – Vol. 47. – C 310. – P. 11-40.
Рада Європейського Союзу:
113. Conclusion of Essen European Council// Bulletin EC. –1994. – №12.
114. Council Conclusion of 29 April 1997 on the application of conditionality with a view to developing a coherent EU strategy for relations with the countries of south-east Europe.
115. Conclusion of Helsinki European Council. – December 1999.
116. Laeken Declaration. – The Future of the European Union. – Laeken – Brussels, 15 December 2001. – EU Doc. No. SN 273/01.
117. Presidency Conclusions. Copenhagen, 12 and 13 December 2002// SN 400/02.
Європейська Комісія:
118. Commission of the EC 1973. Declaration on the European identity// Bulletin EC. 12 (Clause 2501) 11s-27.
119. Commission Opinion, 19.04.1994, 94/C 241/01.
120. Commission Progress Report of October 1999, Composite Paper.
121. Commission 2nd Report on Progress towards Accession by each of the candidate countries, 13 October 1999, Composite paper, Part V.2.
122. Agenda 2000, Volume I, Part Two, The Challenge of Enlargement, Sect. I: Assessment on the basis of accession criteria. Sect. II: The Principal Questions on the Way to Enlargement (Impact study), 8. Border Disputes. Doc. 97/6.
123. The Ukraine Country Strategy Paper 2002-2006. – Adopted by the Commission on 27 December 2001.
124. Commission of the EC. Roadmaps for Bulgaria and Romania, Brussels, 13.11.2002, COM(2002) 624 final.
125. Commission opinion of 19 February 2003// Official Journal. – 2003. – Vol. 46.
126. Commission of the EC. Wider Europe-Neighbourhood: A New Framework for Relations with our Eastern and Southern Neighbours Brussels, 11.3.2003, COM (2003) 104 final.
Європейський парламент:
127. Rapport de la Commission politique de l’Assamblèe Parlamentaire Europèenn sur les aspects politiques et institutionnels (15 January 1962)// Document 122 (Archives of the European Communities 07.515:32;X3.075.15)/ Menéndez Agustín José. – Op. cit.
Суд Європейських Співтовариств:
128. Case 11/70 Internationale Handelgesellschaft mbH v Einfuhr- und Voratsstelle für Getreide und Futtermittel// EC Reports. – 1970. – P. 1125.
129. Case 48/71 Commission of the European Communities v Italian Republic// EC Reports. – 1972. – P. 529.
130. Case 44/79 Hauer v Land Rheinland-Pfalz// EC Reports. – 1979. – P. 3727.
131. Cases 31 and 35/86 LAISA// EC Reports. – 1988. – P. 2285/15.
132. Case 5/88 Wachauf v Federal Republic of Germany// EC Reports. – 1989. – P. 2609.
133. Case 162/96 А. Racke Gmbh&Co v Hauptzollamt Mainz// EC Reports. – 1998. – P. 3655.

Європейська конференція поштових та телекомунікаційних адміністрацій:
134. Arrangement establishing the European Conference of Postal and Telecommunications Administrations (CEPT)// www.cept.org.

Центральноєвропейська ініціатива (документи наводяться з офіційного сайту організації - :www.ceinet.org):
135. Central European Initiative Guidelines and Rules of Procedure, 801.001-02.
136. Sarajevo Declaration. The Central European Initiative’s contribution to a co-operative and stable Europe, Sarajevo, 29th November 1997.
137. Meeting of the Heads of Government of the Member States of the Central European Initiative, Final Document, Zagreb, 20-21 November 1998.
138. Meeting of the Heads of Government of the Member States of the Central European Initiative, Final Document, Prague, 6 November 1999.
139. Meeting of the Heads of Government of the Member States of the Central European Initiative, Final Document, Budapest, 25 November 2000.
140. Meeting of the Heads of Government of the Member States of the Central European Initiative, Final Document, Trieste, 23 November 2001.
141. Meeting of the Heads of Government of the Member States of the Central European Initiative, Final Document, Warsaw, 21 November 2003, 101.002-03.
142. CEI Plan of Action 2004-2006, adopted at Meeting of the Heads of Government of the Member States of the Central European Initiative, Warsaw, 21 November 2003, 502.002-03.
143. Meeting of the Ministers for Foreign Affairs of the Member States of the Central European Initiative, Sarajevo, 1997, Final Document.
144. Meeting of the Ministers for Foreign Affairs of the Member States of the Central European Initiative, Final Document, Island of Brijuni, 1998.
145. Meeting of the Ministers of Foreign Affairs of the Member States of the Central European Initiative, Final Document, Szeged, 24 June 2000.
146. Meeting of the Ministers of Foreign Affairs of the Members States of the Central European Initiative, Final Document, Ohrid, 26 June 2002, 102.002-02.
147. Meeting of the Ministers of Foreign Affairs of the Members States of the Central European Initiative, Wroclaw, 13 June 2003, 102.002-03.
148. Declaration on Organized Crime, adopted by the Ministers of the Interior of the Member States of the Central European Initiative, Trieste, 9-10 October 1998.
149. Trieste Declaration on Judicial Co–operation and Legislative Harmonization, Conference of the CEI Ministers of Justice – Trieste, 26-27 March 2001.

Організація чорноморського економічного співробітництва (акти організації наводяться з офіційного сайту організації – www.bsec.gov.tr):
150. Декларация Ялтинской встречи на высшем уровне от 5 июня 1998 года// Дипломатический вестник. – №7. – 1998.
151. Міжурядова угода держав-учасниць Чорноморського економічного співробітництва про співробітництво у боротьбі зі злочинністю, зокрема з організованою від 2 жовтня 1998 року.
152. Recommendation 2/1994 on “The Legislative Harmonisation among the BSEC Participating States”, Doc.: LC 242/94, adopted by the Assembly on 22 June 1994, in Bucharest.
153. Recommendation 23/1997 on “Harmonisation of Foreign Trade Regimes in the BSEC Participating States”, Doc.: GA 3466/97, adopted by the Assembly in Chisinau on 10 December 1997, – Par. 5 (iv, vi).
154. Recommendation 32/1999 on “Development of Tourism in The Black Sea Region”, Doc. GA 6120/99, adopted by the General Assembly in Ankara on 23 June 1999.
155. Recommendation 49/2001 on “Black Sea Environmental Protection: New Challenges”, Doc. GA17/EC16/REC49/01, adopted by the 17th General Assembly in Baku on 20 June 2001.
156. Recommendation 59/2002 on “Economic Integration in the BSEC Region: Current State And Future Prospects”, Doc. GA19/EC18/REC59/02. adopted by the 19th General Assembly in Tbilisi, on 12 June 2002.
157. Recommendation 61/2002 on ”Women’s Participation in the Political, Economic, Social and Cultural Life”, Doc. GA19/CC18/REC61/02, adopted by the Nineteenth General Assembly in Tbilisi on 13 June 2002.
158. Recommendation 73/2003 “Black Sea region within the context of the Enlargement of the European Union”, Doc.: GA22/LC22/REC73/03, adopted by the General Assembly in Bucharest on 9 December 2003.

Комісія захисту Чорного моря від забруднення:
159. Конвенція про захист Чорного моря від забруднення від 21 квітня 1994 року// www.rada.gov.ua.
160. Strategic Action Plan for the Rehabilitation and Protection of the Black Sea, Istanbul, Turkey, 30-31 October 1996, (amended June 22-26 2002, Sofia, Bulgaria).
161. Implementation of the Strategic Action Plan for the Rehabilitation and Protection of the Black Sea: 1996-2001. A Report By the Commission on the Protection of the Black Sea Against Pollution, Istanbul, Turkey, 2002.

ГУАМ:
162. New York Memorandum of the Presidents of the Republic of Azerbaijan, Georgia, the Republic of Moldova, Ukraine and the Republic of Uzbekistan, September 6, 2000, New York.
163. Ялтинська Хартія ГУУАМ від 7 червня 2001 року// www.guuam.org.
164. Кишиневская декларация государств-участников ГУАМ.
165. Угода про створення зони вільної торгівлі між державами-учасницями ГУУАМ від 20 липня 2002 року// www.rada.gov.ua.
166. Меморандум про взаєморозуміння між державами-учасницями ГУУАМ по сприянню торгівлі та транспортуванню від 4 липня 2004 року// Офіційний вісник України. – 2004 р. – № 26. – С. 252.
167. Довідка. ГУУАМ// www.mfa.gov.ua.

Єдиний Економічний Простір:
168. Угода про формування Єдиного Економічного Простору від 19 вересня 2003 року// Офіційний вісник України. – 2004 р. – № 26. – С. 244.

Наукова література
169. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия. Опыт комплексного исследования. – М.: “Статут”, 1999. – 712 с.
170. Ануфриева Л.П. Соотношение международного публичного и международного частного права: правовые категории. – М.: “Спарк”, 2002. – 415 с.
171. Анцелевич Г.А. Международное морское право. – К.: “Слово”, 2003. – 400 с.
172. Анцилотти Д. Курс международного права. Т.1 – М.: “Изд-во иностранной литературы”, 1961. – 447 с.
173. Анцупова Т.О. Міжнародно-правове співробітництво Причорноморських держав: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.11/ Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. – К., 2003. – 24 с.
174. Арах М. Европейский Союз: видение политического объединения. – М.: “Экономика”, 1998. – 467 с.
175. Аскеров Э.И. Теоретические и практические проблемы участия Азербайджанской ССР в международноправовых отношениях: Дис. д. юр. наук// Азербайджанский государственный университет им. С. М. Кирова. – Баку, 1969. – 470 л.
176. Баймуратов М.А. Международное публичное право. – О.: “Одиссей”, 2003. – 752 с.
177. Бекяшев К.А. Международное публичное право. Учебник. 2-е издание. – М.: “Проспект”, 1999. – 640 с.
178. Біла К.О. Особливе партнерство Україна-НАТО як проблема національної та європейської безпеки: Дис... канд. політ. наук: 23.00.04/ Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2002. – 197 арк.
179. Бирюков П.Н. Международное право. – Воронеж: “Истоки”, 1995. – 218 с.
180. Бодрук О.С. Шлях євроатлантичної інтеграції України у контексті Празького самміту НАТО// Стратегічна панорама. – 2003. – №1. – С.78-85.
181. Брицький П.П., Віднянський С.В. Україна як суб’єкт історії Європи у минулому і в наші дні// Україна в європейських міжнародних відносинах: Наук. зб./ НАН України; Інститут історії України / С.В. Віднянський (відп.ред.). – К., 1998. – С. 8-26.
182. Бровка Ю.П. Международная правосубъектность Белорусской ССР. – Минск: “Наука и техника”, 1967 – 164 с.
183. Бровка Ю.П. Международная правосубьектность Республики Беларусь в условиях интеграции// Белорусский журнал международного права. – №1. – 1999// http://beljournal.by.ru/1999/1/1.shtml.
184. Броунли Я. Международное право. Т.1. – М.: “Прогресс”, 1977. – 535 с.
185. Бруз В.С. Теорія регіоналізму і класифікація регіональних організацій// Міжурядові регіональні органі