ДЖЕРЕЛА ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Краткое описание

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень
Вступ 3
4
Розділ 1. СИСТЕМА ДЖЕРЕЛ ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
1.1. Правова природа Євросоюзу та його джерел
1.2. Поняття джерел права Євросоюзу
1.3. Класифікації джерел права Євросоюзу
Висновки до розділу 1
12
47
63
75
Розділ 2. СИСТЕМА ВНУТРІШНІХ ДЖЕРЕЛ ПРАВА
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
2.1. Правова природа установчих документів Євросоюзу
2.2. Акти, ухвалювані інститутами європейських співтовариств
2.3. Правові акти другої і третьої опор Євросоюзу
та їхні особливості
2.4. Нетипові (особливі) джерела права Євросоюзу
Висновки до розділу 2

79
90

113
124
140
Розділ 3. ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ВІДНОСИНИ З ІНШИМИ СУБ’ЄКТАМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
3.1. Міжнародні угоди з третіми країнами та
міжнародними організаціями як джерело права Євросоюзу
3.2. Акти органів співробітництва з третіми країнами
та міжнародними організаціями
3.3. Місце Угоди про партнерство та співробітництво між
Україною та Європейськими Співтовариствами та їх
державами-членами у системі джерел права Євросоюзу
Висновки ро розділу 3

143

159

167
186
Висновки 189
Список використаних джерел 198

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Правові інструменти регулювання відносин в рамках Європейського Союзу (Євросоюзу) забезпечують стабільність та ефективність функціонування інтеграційного об’єднання. Різноманітність форм фіксації норм права Євросоюзу відображається в багаторівневій структурі інтеграційного об’єднання, що складається з трьох опор, а саме з Європейського співтовариства (ЄС), доповненого механізмами здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ), а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя в кримінальних справах (СОППКС). Кожна опора Євросоюзу користується власними засобами правового регулювання відносин у відповідній сфері співпраці. Таким чином, джерела права Євросоюзу виступають визначальним чинником розвитку європейського інтеграційного об’єднання та мають характерні особливості, поєднуючи в собі ознаки джерел міжнародного та внутрішнього права.
Для України дослідження природи та особливостей правового регулювання інтеграційних процесів у Євросоюзі є важливим щодо визначення оптимальних правових форм та механізмів її майбутньої інтеграції у Євросоюз. Дослідження даного питання набуває особливої актуальності в контексті необхідності приведення українського законодавства у відповідність до права Євросоюзу. У цьому зв’язку аналіз джерел права Євросоюзу виступає головним завданням як для вітчизняної правової науки, так і для міжнародно-правової практики України. Першочерговим у цьому контексті є необхідність визначення правових особливостей джерел права Євросоюзу, виокремлення узагальненого критерію для їх всебічної систематизації з урахуванням складної структури Євросоюзу.
Для української доктрини європейського та міжнародного права питання вивчення джерел права Євросоюзу є новим і поки що недостатньо вивченим. З-поміж робіт вітчизняних науковців, які досліджували особливості правового регулювання європейської інтеграції, слід виділити праці М.В. Буроменського, В.Г. Буткевича, В.А. Василенка, М.М. Гнатовського, В.Н. Денисова, А.І. Дмитрієва, В.К. Забігайла, М.М. Микієвича, В.І. Муравйова, А.В. Омельченка, В.Ф. Опришка, Р.А. Петрова, Л.Д. Тимченка, серед яких на особливу увагу в контексті питання джерел права Євросоюзу заслуговують праці М.М. Микієвича, В.І. Муравйова, В.Ф. Опришка. Праці українських авторів є ґрунтовними дослідженнями особливостей правової системи Євросоюзу, співвідношення права Євросоюзу з внутрішнім правом держав-членів, наднаціональності європейських інтеграційних об’єднань тощо.
Втім, питання особливостей джерел права Євросоюзу, їх юридичної природи в українській науці міжнародного та європейського права висвітлювалися фрагментарно – у зв’язку з вивченням правової та інституційної системи європейських інтеграційних об’єднань в цілому, окремих сфер правового регулювання європейської інтеграції. Практично відсутні праці, присвячені питанням форм фіксації норм права Євросоюзу в рамках його другої та третьої опор, а також тенденцій розвитку системи джерел права Євросоюзу. Залишилося поза увагою дослідження актів органів співробітництва, що створюються на підставі міжнародних угод ЄС з третіми країнами та міжнародними організаціями.
Серед зарубіжних фахівців проблемами джерел права Євросоюзу тією чи іншою мірою займалися М.М. Бірюков, С.В. Глотова, К. Готрон, Р. Давід, Л. Даніель, А. Дашвуд, Г. Девіс, А. Еванс, Л.М. Ентін, Т. Іпсен, Г. Ісаак, А.Я. Капустін, Л. Карту, С.Ю. Кашкін, П. Кептейн, В. Кернз, А.В. Кльомін, М. Кремона, В. Кроненбергер, Д. Лаcок, К. Ленартс, Ж-В. Луї, В.П. Малахов, Н. Мосіс, Г. Опперман, А. Отт, К. Офульс, Г. Паул, К. Пенелоп, П. Пескатор, К. Престон, Ж-Л. Сорон, А. Татам, Б.М. Топорнін, Ж. Тускоз, П. Хай, Т. Хартлі, К. Хіллон, М. Хорспул, Г. Шлогауер, У. Фастенрат, Ю.М. Юмашев та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, теми дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” №01БФ048-01 та відповідно до плану науково-дослідної теми кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір”.
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є здійснення ґрунтовного аналізу особливостей системи джерел права Євросоюзу, визначення методологічної основи для такого аналізу і виявлення передумов для інтеграції правових систем Євросоюзу та України шляхом вивчення і систематизації джерел права Євросоюзу.
Відповідно до цього, у дисертації визначено такі завдання:
– виявити особливості засобів правового регулювання європейської інтеграції в доктринальних дослідженнях правової природи Євросоюзу;
– сформувати методологічну основу для формування типологізації системи джерел права Євросоюзу з метою їх всебічного аналізу;
– дослідити співвідношення поняття “спільний доробок” (acquis communautaire) із системою джерел права Євросоюзу;
– розглянути існуючі підходи до класифікації та типологізації джерел права Євросоюзу, у тому числі зміни, що їх привносить Угода про заснування Конституції для Європи; виявити можливість застосування узагальненого підходу до аналізу джерел права Євросоюзу;
– проаналізувати юридичну природу системи правових актів, що регулюють здійснення інтеграції у Євросоюзі; виявити їхні характерні особливості;
– визначити роль та місце загальних принципів права в системі джерел права Євросоюзу;
– здійснити аналіз ролі міжнародних угод, що їх компетентні структури ЄС укладають з іншими суб’єктами міжнародного права;
– дослідити особливості актів органів співробітництва, що формують інституційний механізм, створений на основі міжнародних угод ЄС з іншими суб’єктами міжнародного права;
– дати правову характеристику джерел права Євросоюзу, що регулюють відносини інтеграційного об’єднання з Україною.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правовий порядок Євросоюзу у світлі встановлення механізмів та правових засобів регулювання європейської інтеграції.
Предметом дисертаційного дослідження є: система установчих документів Євросоюзу; акти органів Євросоюзу; міжнародні угоди, укладені в процесі імплементації положень установчих договорів; міжнародні угоди, укладені компетентними структурами ЄС з іншими суб’єктами міжнародного права; акти органів співробітництва, ухвалювані в рамках інституційного механізму, створеного на основі міжнародних угод з третіми країнами та міжнародними організаціями.
Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дисертації полягає в застосуванні в процесі дослідження цілого комплексу наукових методів та підходів, властивих науці правознавства загалом і науці міжнародного права – зокрема. При встановленні основних етапів формування європейських інтеграційних об’єднань та розвитку концепцій правової природи Євросоюзу широко використовувалися історико-правовий та порівняльно-правовий методи дослідження. Виокремлення критеріїв та принципів класифікації джерел права Євросоюзу з метою їх ґрунтовного аналізу базувалося на використанні діалектичного аналізу, методу абстрагування та структурно-функціонального методу дослідження. Аналіз правових актів, що регулюють відносини в межах Євросоюзу та співробітництво європейських інтеграційних об’єднань з іншими суб’єктами міжнародного права, базувався на широкому використанні формально-юридичного методу. У процесі дослідження правових основ взаємовідносин України та Євросоюзу і виявлення перспектив подальшого поширення інтеграційних процесів та вдосконалення співпраці України та Євросоюзу використовувалися також методи прогнозування і моделювання. У роботі використано й інші спеціальні методи пізнання.
У дисертації використано положення праць як вітчизняних фахівців з міжнародного та європейського права, так і вчених російської, британської, німецької, французької та інших наукових шкіл.
Наукова новизна одержаних результатів. Ця дисертаційна робота є першим у вітчизняній юридичній науці спеціалізованим комплексним дослідженням системи джерел права Євросоюзу. Наукову новизну роботи характеризують, насамперед, такі основні результати:
1. Враховуючи різноманітність засобів правового регулювання інтеграційних процесів в Євросоюзі, яка полягає в тому, що одна частина правових актів має обов’язковий характер, а інша – рекомендаційний, виокремлено та сформульовано поняття джерела права Євросоюзу як зовнішньої форми фіксації норм права Євросоюзу обов’язкового характеру.
2. Запропоновано узагальнений підхід до систематизації джерел права Євросоюзу і поділу їх на внутрішні та зовнішні на підставі поєднання критеріїв суб’єкта, об’єкта, процедури створення та способу реалізації правових актів, де найголовнішим об’єднавчим чинником є роль правових актів у регулюванні інтеграційних процесів у Євросоюзі. Визначено та обґрунтовано, що поділ права Євросоюзу на первинне і вторинне не є адекватним щодо виявлення особливостей юридичної природи джерел права Євросоюзу.
3. Виявлено взаємозв’язки і відмінності понять „джерела права Євросоюзу” та “спільний доробок” (acquis communautaire), яке за своїм змістом є ширшим за поняття джерел права Євросоюзу і може бути ототожнене з правопорядком інтеграційного об’єднання. На відміну від системи джерел права Євросоюзу, концепція „спільного доробку” включає в себе сукупність правових актів необов’язкового характеру, доктринальні поняття, рішення Суду ЄС, рекомендації та домовленості.
4. Проаналізовано та детально досліджено правові акти органів Євросоюзу, особливості їхньої юридичної природи, сфери застосування та реалізації, а також виявлено тенденції їх видозміни, що їх привносить Конституція Євросоюзу. Досліджено правові акти, прийняття яких зумовлене практикою діяльності органів Євросоюзу; серед них визначено: акти представників держав-членів, об’єднаних у Раді Євросоюзу; конвенції, що їх держави-члени укладають на підставі ст. 293 Договору про заснування ЄС, та міжінституційні угоди. Визначено роль загальних принципів права в системі джерел права Євросоюзу і дано їх правову характеристику.
5. Досліджено акти, ухвалювані органами співробітництва з третіми країнами, та доведено, що юридична сила актів, які приймаються в рамках інституційного механізму, створеного на підставі міжнародних угод з третіми країнами та міжнародними організаціями, є різною і залежить від рівня такого співробітництва. Обґрунтовано, що рішення Ради асоціації мають обов’язковий характер і можуть підпадати під критерії прямої дії у правопорядку Євросоюзу.
6. Визначено місце Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) в системі джерел права Євросоюзу. Наголошено на поширенні зобов’язальної сили УПС на всі держави – члени Євросоюзу, у тому числі ті, що стали членами Євросоюзу в результаті останнього розширення інтеграційного об’єднання. Обґрунтовано, що акти органів співробітництва, створених на основі УПС, мають рекомендаційний характер.
7. Досліджено правову природу й перспективи поширення Європейської політики сусідства Євросоюзу на Україну та визначено механізм імплементації Плану дій „Україна–Євросоюз”, прийнятого у 2005 році. Доведено, що План дій „Україна–Євросоюз” започатковує формування індивідуального acquis для України.
Практичне та теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в діяльності державних органів України, які займаються питаннями правового регулювання відносин України та Євросоюзу, а також питаннями гармонізації законодавства України із законодавством Євросоюзу. Основні положення дисертації можуть бути враховані Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством закордонних справ, Державним департаментом з питань адаптації законодавства Міністерства юстиції України, Національною радою з питань адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу, Міжвідомчою координаційною радою з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права тощо. Здійснене дослідження може сприяти діяльності зовнішньополітичних органів України у відносинах з європейськими об’єднаннями.
Основні положення та одержані результати дисертаційного дослідження можуть сприяти подальшій розробці у вітчизняній науці міжнародного права проблем теорії та практики права Євросоюзу, зокрема – відповідності законодавства України до законодавства Євросоюзу й визначенню ролі та місця останнього у правовому регулюванні співробітництва з третіми країнами. Тому вони можуть бути використані для підготовки та перепідготовки фахівців, які займаються питаннями правового регулювання відносин України з європейськими інтеграційними об’єднаннями; для написання і викладання курсів та спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів, а також підручників і навчальних посібників з права Євросоюзу.
Результати дослідження використовувалися здобувачем при підготовці навчальних курсів „Антимонопольне право Євросоюзу”, „Вступ до права Євросоюзу”, „Правове регулювання відносин України з Європейським Союзом” для студентів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Наукова достовірність результатів дисертації підтверджується здійсненим комплексним аналізом великої кількості нормативно-правових актів, міжнародних угод, судових рішень, наукових досліджень права Європейського Союзу.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні принципи та положення роботи презентувалися в рамках п’яти науково-практичних конференцій: Науково-теоретичної конференції молодих учених Інституту міжнародних відносин (м. Київ, 24–25 квітня 2003 року); Міжнародної конференції „Права людини починаються з прав дитини” (м. Київ, 14 травня 2004 року); Науково-практичної конференції студентів, аспірантів, молодих учених та викладачів „Актуальні аспекти європейського права в контексті розширення Європейського Союзу”, організованої в рамках міжнародного освітнього проекту „Проект громадянської освіти” (м. Київ, 25 травня 2004 року); Міжнародної конференції „Університети–інформаційне суспільство–ЮНЕСКО” (м. Київ, 2–3 грудня 2004 року); Третьої міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (м. Київ, 10 березня 2005 року).
Результати дослідження відзначені Дипломом третього ступеня на Всеукраїнському конкурсі на кращі студентські та аспірантські наукові праці з питань євроатлантичної інтеграції, що проходив у Волинському державному університеті ім. Лесі України (м. Луцьк).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано сім наукових праць у фахових виданнях, у тому числі у матеріалах наукових конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розвиток інтеграційних процесів спричинив виникнення загальноконтинентальної європейської організації у формі Європейського Союзу, до складу якої на сьогодні входять 25 держав-членів. Історія інтеграційних процесів привела до формування різних концепцій юридичної природи Євросоюзу. Федералістські, міжнародно-правові, „автономні” а згодом і „змішані” концепції правової природи Євросоюзу, представники яких зосереджували свою увагу на спільних та відмінних рисах європейських інтеграційних об’єднань порівняно з державоподібними утвореннями і класичними міжнародними організаціями, особливо ставилися до питання юридичної природи джерел права таких організацій. Особливості юридичної природи Євросоюзу дістали відображення в особливостях засобів регулювання відносин.
Правовий порядок Євросоюзу має власну систему джерел, що регулюють процеси європейської інтеграції, здійснюваної відповідно до цілей та завдань установчих договорів європейських інтеграційних організацій. Пріоритет норм права Євросоюзу порівняно з внутрішнім правом держав-членів та можливість деяких із них мати пряму дію, особливий процес нормотворення та контролю за дотриманням правових норм Євросоюзу мають своїм наслідком наділення „автономністю” правопорядку Євросоюзу, заснованого на базі Європейського співтовариства і доповненого сферою спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ) і співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя в кримінальних справах (СОППКС). Джерела права Євросоюзу, що є однією зі складових його правової системи, мають багато спільних рис з міжнародно-правовими актами та актами внутрішнього права держав і водночас відзначаються власними характерними особливостями. Відсутність офіційного закріплення системи джерел права Євросоюзу та їх динамічний розвиток приводять до необхідності визначення кола джерел права Євросоюзу як форм фіксації норм права Євросоюзу зобов’язального характеру.
Правопорядок Євросоюзу створює так званий „спільний доробок” (acquis communautaire), що регулює відносини європейської інтеграції. Поняття аcquis communautaire, відповідно до аналізу установчих договорів, актів органів Євросоюзу, міжнародних угод, рішень Суду ЄС та доктрини, включає в себе сукупність правових актів зобов’язального та незобов’язального характеру, доктринальні поняття, рішення Суду ЄС, рекомендації та домовленості (у тому числі й у рамках Європейської політики сусідства), які виникли за час існування європейських інтеграційних об’єднань і повинні беззастережно сприйматися державами-членами, державами – аплікантами на вступ до Євросоюзу, а також третіми країнами, що мають договірні відносини з ЄС. Таким чином, поняття джерел права Євросоюзу є набагато вужчим за поняття аcquis communautaire. Концепція „спільного доробку”, будучи важливим чинником європейської інтеграції, має як внутрішній, так і зовнішній аспекти і може різнитися за змістом залежно від рівня відносин Євросоюзу з третіми країнами, таким чином формуючи індивідуальний аcquis, відповідно до якого зобов’язання держави – апліканта на вступ до Євросоюзу залежатимуть від рівня її інтеграції до Євросоюзу.
Аналіз наявних класифікацій джерел права Євросоюзу показав існування в них недоліків та прогалин. Наприклад, поділ права Євросоюзу на первинне та вторинне, а інколи ще й третинне, не може слугувати адекватною основою для відповідного поділу джерел права Євросоюзу. Наявні класифікації не відображають повною мірою особливостей юридичної природи джерел права європейського інтеграційного об’єднання, декотрі з яких мають недовершений характер і не охоплюють повністю всіх правових актів зобов’язального характеру.
З метою здійснення ґрунтовного аналізу юридичної природи та особливостей системи джерел права Євросоюзу як унікального „автономного” правопорядку в роботі запропонований поділ джерел права Євросоюзу на внутрішні та зовнішні на підставі поєднання таких критеріїв, як суб’єкт, об’єкт, процедура створення та спосіб реалізації правових актів, де найголовнішим об’єднавчим чинником є роль правових актів у регулюванні інтеграційних процесів у Євросоюзі.
Відповідно до запропонованої класифікації, що є методологічною основою даного дисертаційного дослідження, до системи внутрішніх джерел належить система установчих документів, що включає в себе безпосередньо установчі договори про створення європейських інтеграційних об’єднань, додатки та протоколи до них, що є невід’ємною їх частиною; договори про приєднання нових держав-членів та додатки до них. Серед основних характерних рис системи установчих документів слід виділити, по-перше, те, що ця система володіє вищою юридичною силою (це характеризується підпорядкованістю їй усіх правових актів, ухвалюваних органами Євросоюзу), а отже має „конституційний” характер. По-друге, система установчих документів має міжнародний характер; ці документи за своєю правовою природою є міжнародними договорами й підпорядковані нормам та загальним принципам міжнародного права; вони створили й уповноважили органи та інститути, які, у свою чергу, утворили багатоланкову структуру унікального інтеграційного об’єднання „особливого порядку”.
До системи внутрішніх джерел включаються ухвалювані інститутами ЄС акти зобов’язального характеру, прийняття яких прямо передбачене в установчих договорах (а саме в ст. 249 Договору про заснування ЄС), зокрема – регламенти, директиви, рішення.
Особливістю регламентів, які мають загальне застосування та пряму дію в державах-членах, є використання методу уніфікації, що полягає в забезпеченні одноманітності правового регулювання певної сукупності суспільних відносин шляхом заміни актів внутрішнього права, які регулювали цю сферу раніше, на нормативно-правові акти ЄС. На відміну від регламентів, метою директив є реалізація методу гармонізації, що полягає у встановленні правил, спрямованих на зближення положень законодавчих актів держав-членів у певній галузі співробітництва. Зобов’язання держав – членів Євросоюзу щодо інкорпорації у внутрішнє право директив ЄС, не позбавляє їх можливості прямої дії, що підтверджує практика Суду ЄС. На відміну від регламентів, рішення не мають загального застосування і зобов’язують тільки тих, кому вони адресовані, однак, на відміну від директив, вони є обов’язковими в усіх своїх елементах. Практикою Суду ЄС підтверджено також можливість прямої дії рішень. Незважаючи на те, що, відповідно до ст. 249 Договору про заснування ЄС, рекомендації та висновки не мають зобов’язальної сили, їхньою особливістю є необхідність їх урахування національними судами держав – членів Євросоюзу. Крім того, рекомендації та висновки є необхідною передумовою ухвалення обов’язкових правових актів ЄС, чим забезпечується принцип субсидіарності.
Положення Договору про заснування ЄС містять посилання й на інші правові акти зобов’язального характеру, що не згадуються в ст. 249 Договору про заснування ЄС. Таким чином, наступною групою актів, схвалюваних інститутами ЄС, є насамперед стимуляційні заходи, або, як їх іще називають, рішення про заохочувальні дії, заохочувальні дії (incentive measures) – відповідно до ст.ст. 129(4), 149, 151(5), 152(4) Договору про заснування ЄС; загальні орієнтири (general orientations) – ст. 111(2); загальні настанови (guidelines) – ст.ст. 99(2), 128(2), 155(1); положення (provisions) – ст. 18(2), абз. 2 ст. 22); загальні правила (rules або arrangements) – ст.ст. 71(1а), 99(5), абз. 2 ст. 12); орієнтири Європейського Центрального Банку, що видаються з метою регулювання кредитно-грошових відносин, у тому числі валютної політики (ст. 12.1 Статуту Європейської системи центральних банків та ЄЦБ), які за своєю юридичною природою дуже подібні до директив.
Окрему групу правових актів становлять процедурні норми, що регулюють внутрішню структуру, порядок функціонування органів Євросоюзу, а також інших колегіальних органів. Інколи в доктрині можна зустріти різні переклади такого виду актів – „правила процедури” (rules of procedures – пер. з англ.), „внутрішній регламент” (règlement intérieur – пер. з франц.). Хоча такі акти не наділені повноваженнями створювати права та обов’язки для інших суб’єктів суспільних відносин, порушення їх органом Євросоюзу може слугувати підставою для скасування Судом ЄС ухваленого ним рішення, що прямо передбачає ст. 230 Договору про заснування ЄС.
Особливий інтерес становить наступна група правових актів – щорічні програми, Білі (White Paper) та Зелені (Green Paper) книги Комісії ЄС як порівняно молоді серед нормативно-правових актів Співтовариства. Юридичний аналіз Білих та Зелених книг характеризується неоднозначністю в тлумаченні цих актів, однак їхня роль та включення до них актів зобов’язального характеру зумовлює їхнє особливе значення для регулювання інтеграційних процесів.
Власну підсистему актів передбачає співробітництво держав-членів у рамках другої (СЗППБ) і третьої (СОППКС) опор, визначених Договором про Євросоюз. Цей Договір наділяє сферу спільної зовнішньої політики та політики безпеки, якою він доповнений, можливістю прийняття принципів та основних напрямів (principles & general guidelines), спільних стратегій (common strategies), спільних дій (joint actions), спільних позицій (common positions). Принципи та основні напрями, ухвалювані Європейською Радою, у концептуальному сенсі більш загальні порівняно з іншими формами процедури ухвалення рішень і можуть розглядатись як політичний засіб забезпечення зближення законодавств держав-членів та їхньої прозорості, однак для Ради вони є обов’язковими. Спільні позиції та спільні дії Євросоюзу, обов’язкові для виконання державами-членами, виступають як акти імплементації спільних стратегій, що прямо передбачає ст. 13(3) Договору про Євросоюз. Рада може ухвалювати обов’язкові для держав-членів рішення (ст.ст. 13(3), 14(1), 17(3), 23(2) Договору про Євросоюз), за допомогою яких здійснюється реалізація спільних стратегій, спільних позицій та спільних дій (ст. 23(2) Договору). У межах СОППКС ст. 34 Договору про Євросоюз передбачає такі види актів: спільні позиції (common positions), рамкові рішення (framework decisions), рішення (decisions), конвенції (conventions), ст. 39 – рекомендації (recommendation) та кваліфіковану думку (opinion). Такі засоби правового регулювання є обов’язковими для виконання державами-членами, а рамкові рішення та рішення ще й входять до сфери компетенції Суду ЄС (ст.ст. 35, 46 Договору про Євросоюз).
Правові акти, що не можуть бути віднесені ані до системи установчих документів, ані до актів інститутів ЄС, відповідно до відмінностей їхньої юридичної природи належать до групи нетипових (особливих) джерел права Євросоюзу. Такі акти створено в процесі практики діяльності органів Євросоюзу. До групи нетипових (особливих) джерел права Євросоюзу відносяться рішення Ради Євросоюзу, що мають зобов’язальний характер для інститутів ЄС, та резолюції Ради, що вказують на засоби правового зближення, які мають бути імплементовані на основі цих рішень та резолюцій. Так наприклад, велике значення для формування інтеграційної технологічної політики мала Резолюція Ради від 7 травня 1985 року „Про нову концепцію в галузі технічної гармонізації та стандартизації”. Резолюціями також можуть ухвалюватися програми, що містять перелік майбутніх актів. Програма від 28 травня 1969 року „Про усунення технічних перешкод у торгівлі промисловими товарами, що ґрунтуються на відмінностях у законодавчих та адміністративних положеннях держав-членів” передбачала ухвалення понад 100 директив щодо правового зближення.
До групи нетипових (особливих) джерел права Євросоюзу також належать акти представників держав-членів, об’єднаних у Раді Євросоюзу, що по суті можуть набувати форми міжнародної угоди, а також правового акта Євросоюзу, наприклад – акт про можливість призначення Голови Комісії ЄС (прийнятий відповідно до ст. 214 Договору про заснування ЄС).
Ще одним видом нетипових (особливих) джерел права Євросоюзу є конвенції, які укладаються між державами-членами, що прямо передбачене ст. 293 Договору по заснування ЄС, де чітко визначаються сфери укладання таких конвенцій (забезпечення принципу рівності громадян різних держав-членів; скасування подвійного оподаткування; взаємне визнання у сфері корпоративного права; спрощення формальностей, що регулюють визнання і примусове виконання судових та арбітражних рішень). Укладання таких конвенцій на сьогодні замінюється ухваленням правових актів ЄС.
До групи нетипових (особливих) джерел права Євросоюзу також належать міжінституційні угоди, що їх інститути ЄС укладають з метою уточнення та доповнення окремих положень установчих договорів (як правило – процедурних норм).
Особливе місце в системі джерел права Євросоюзу посідають загальні принципи права, спільні для конституційного і кримінального права держав – членів Євросоюзу. З огляду на посилання в установчих договорах про створення європейських інтеграційних організацій на загальні принципи права, особливості їх реалізації Судом ЄС і на те, що їх не можна віднести ані до системи установчих документів, ані до актів інститутів ЄС та Євросоюзу, такі принципи (серед яких – принципи свободи, демократії, поваги до прав людини та основних свобод, принцип правової держави, принципи адміністративного та конституційного права, пов’язані з основними правами, принципи законності, справедливості, рівності, пропорційності, правової визначеності тощо) відносяться автором до нетипових (особливих) джерел права Євросоюзу. У результаті діяльності Суду ЄС формуються і продовжують розвиватися принципи діяльності Євросоюзу, серед яких особливе місце посідають принцип верховенства установчих договорів, принципи інтеграційної взаємодії, принцип поваги до національної індивідуальності держав-членів.
До системи зовнішніх джерел належать міжнародні угоди, укладені компетентними структурами Співтовариства з іншими суб’єктами міжнародного права, а також міжнародні угоди, що їх держави-члени укладають з третіми країнами та міжнародними організаціями в рамках другої і третьої опор Євросоюзу відповідно до ст.ст. 24 та 38 Договору про Євросоюз. Серед найголовніших особливостей міжнародних угод з третіми країнами та міжнародними організаціями слід назвати підпорядкованість їх нормам загального міжнародного права, включно з принципами права міжнародних договорів (обов’язковість дотримання, незмінюваність в односторонньому порядку), обов’язковість для виконання державами-членами, сторонами, що підписали ці угоди, та інститутами ЄС і можливість прямої дії їхніх положень. Велика кількість міжнародних угод, укладених з третіми країнами та міжнародними організаціями, зумовила необхідність здійснення їх класифікації на підставі таких критеріїв, як суб’єктний склад, розподіл компетенцій, сфера регулювання відносин, мета укладання. Зовнішні джерела права Євросоюзу є одним із засобів поширення інтеграційної політики в економічній, політичній, правовій сферах ЄС та Євросоюзу на треті країни.
Аналіз інституційних механізмів, створених на основі міжнародних угод з третіми країнами та міжнародними організаціями, зумовив виокремлення актів органів співробітництва з третіми країнами та міжнародними організаціями. Доведено, що від рівня співробітництва ЄС, держав-членів і третіх країн або міжнародних організацій залежить юридична сила актів, схвалюваних у рамках інституційного механізму, який створюється на підставі таких угод. Зобов’язальною силою серед таких актів володіють рішення Ради асоціації. Такі рішення Ради асоціації становлять складову частину права Євросоюзу, можуть мати пряму дію і тлумачитися Судом ЄС.
Процес формування відносин між Україною та європейським інтеграційним об’єднанням на сьогодні ґрунтується на Угоді про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами, їх державами-членами та Україною (УПС), яка є обов’язковою до виконання не лише для України, а й для Євросоюзу та його держав-членів.
Створений на основі УПС інституційний механізм співробітництва України з Євросоюзом має повноваження приймати рішення, не обов’язкові для виконання сторонами, однак через зацікавленість України не позбавляє її можливості дотримуватися таких рішень для встановлення співробітництва на більш високому рівні з огляду на близьке закінчення терміну дії УПС. Серед актів органів співробітництва ЄС та України виокремлено План дій Євросоюзу у сфері юстиції та внутрішніх справ, прийнятий 12 грудня 2001 року, та План дій „Україна–Євросоюз”, ухвалений 21 лютого 2005 року, які для свого застосування потребують актів імплементації.
План дій „Україна–Євросоюз”, що замінив Спільну стратегію Ради щодо України (1999 року) – один з актів запровадження Європейської політики сусідства, що започатковує його проникнення у внутрішнє законодавство України шляхом імплементаційних актів. У разі ефективної імплементації ЄПС і дій у пріоритетних сферах, визначених у Планах дій, Євросоюз планує запровадити новий рівень договірного механізму з країнами-сусідами, що набуде форми так званих „Європейських Угод Сусідства”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативні документи
1. Закон України „Про ратифікацію Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами” від 10 листопада 1994 року №237/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №46. – Ст. 415.
2. Закон України „Про ратифікацію Протоколу до Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) про приєднання Чеської Республіки, Естонської Республіки, Республіки Кіпр, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Угорської Республіки, Республіки Мальта, Республіки Польща, Республіки Словенія та Словацької Республіки до УПС та внесення змін до УПС” від 06 липня 2005 року №2753-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №34. – Ст. 440.
3. Закон України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18 березня 2004 року №1629-IV // Урядовий кур’єр. – 2004. – 20 квіт.
4. Закон України „Про міжнародні договори” від 29 червня 2004 року №1906-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №50. – Ст. 540.
5. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
6. Постанова Верховної Ради України „Про основні напрямки зовнішньої політики України” від 2 липня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №37. – Ст. 379.
7. Постанова Кабінету Міністрів України „Деякі питання адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” №1365 від 15 жовтня 2004 року // Офіційний вісник України. – 2004. – №42. – Ст. 2763.
8. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про Міжвідомчу координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” №1773 від 12 листопада 1998 року // Офіційний вісник України. – 1999. – №33. – Ст. 1734.
9. Постанова Кабінету Міністрів України „Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” №1496 від 16 серпня 1999 року // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2001. – №3. – С. 96–100.
10. Постанова Кабінету Міністрів України „Питання діяльності Української частини комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами/Європейським Союзом” №1074 від 13 липня 1998 року // Урядовий кур’єр. – 1998. – 23 лип.
11. Угода між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством про торгівлю деякими сталеливарними виробами” від 22 листопада 2004 року // Офіційний вісник України – 2004. – №51. – Ст. 3425.
12. Указ Президента України „Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)” від 24 лютого 1998 року № 148/98 // Офіційний вісник України. – 1998. – №8. – Ст. 296.
13. Указ Президента України „Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998 року №615/98 // Офіційний вісник України. – 1998. – №24. – Ст. 870.
14. Указ Президента України „Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14 вересня 2000 року №1072/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – №39. – Ст. 1648.
15. Указ Президента України „Про Національну комісію із зміцнення демократії та утвердження верховенства права” від 5 липня 2005 року №1049/2005 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 27. – Ст. 1543.
16. Венская Конвенция о праве международных договоров. Комментарий. – М.: Юрид. литература, 1997. – 336 с.
17. Європейський Союз: консолідовані договори / Наук. ред. В. Муравйова. – К.: Port-Royal, 1999. – 206 с.
18. Конституційні акти Європейського Союзу. Ч. І. – К.: Юстиніан, 2005. – 512 с.
19. Угода про парнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами та Вірменією; Угода про парнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами та Азербайджаном; Угода про парнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами та Грузією // EU Bull. 4 Point 1.4.72.
20. Брюссельська конвенція від 29 лютого 1968 року “Про взаємне визнання господарських товариств” // Bull. EC Suppl., 1969, 2.
21. Біла книга Комісії ЄС щодо підготовки країн Центральної та Східної Європи, які підписали угоди про асоціацію, до спільного внутрішнього ринку Євросоюзу від 3 травня 1995 року // COM (1995) 163.
22. Зелена книга Комісії ЄС щодо умов переходу до єдиної грошової одиниці від 31 травня 1995 року // COM (1995) 333.
23. Угода про асоціацію з Єгиптом від 25 червня 2001 року // COM (2001) 184 final.
24. Угода про асоціацію з Алжиром від 22 листопада 2002 року // COM (2002) 157 final.
25. Угода про асоціацію з Лівією від 17 червня 2002 року COM (2002) 170 final.
26. Повідомлення Комісії ЄС „Розширена Європа – Сусідні країни: Нова структура відносин з нашими східними та південними сусідами” від 10 травня 2004 року // COM (2003) 104 final.
27. Повідомлення Комісії ЄС “Європейська політика сусідства. Стратегічний документ” від 12 травня 2004 року // COM (2004) 373 final.
28. Висновки юридичної служби генерального секретаріату Ради Євросоюзу від 12 листопада 1985 року // JUR 108 4D, 1985.
29. Регламент 17/62 про застосування ст.ст. 85 та 86 Договору про заснування ЄС // O. J. 1962, 013.
30. Регламент 26/62 про поширення на сільське господарство дії ст.ст. 81–83 Договору про заснування ЄС // O. J. 1962, L 993.
31. Угода про заснування спільної Ради та спільної Комісії для європейських співтовариств та Договір про злиття від 8 квітня 1965 року // O. J. 1967, 152.
32. Програма Ради Євросоюзу “Про усунення технічних перешкод у торгівлі промисловими товарами, що ґрунтуються на відмінностях у законодавчих та адміністративних положеннях держав-членів” від 28 травня 1969 року // O. J. 1969, C 76.
33. Регламент Ради 1191/69 про дію держав-членів у зв’язку із зобов’язальними відносинами, які виникають у сфері суспільних послуг, що надаються на залізничному, автомобільному транспорті та внутрішніх водних шляхах від 26 червня 1969 року // O. J. 1969, L 156/1.
34. Резолюція Ради Євросоюзу “Про податки на тютюнові вироби за винятком податку з обороту” від 21 квітня 1970 року // O. J. 1970, C 50.
35. Рішення Ради Євосоюзу №70/192 “Про співробітництво в економічній та валютній сферах” від 6 березня 1970 року // O. J. 1970, L 59.
36. Угода між ЄЕС та Швейцарською Конфедерацією про створення зони вільної торгівлі від 19 грудня 1972 року // O. J. 1972, L 300.
37. Директива Ради №72/464 “Про податки за винятком податку з обороту, що впливають на споживання тютюнових виробів” від 19 грудня 1972 року // O. J. 1972, L 303.
38. Спільна декларація представників держав-членів, об’єднаних в Раді, щодо протоколу відносно тлумачення Судом ЄС конвенції про юрисдикцію та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах від 03 червня 1971 року // O. J. 1975, L 204/28.
39. Акт про прямі вибори в Асамблею (Європейський парламент) від 20 вересня 1976 року // O. J. 1976, L 278.
40. Конвенція “Про право, що застосовується до контрактних зобов’язань” від 19 червня 1980 року // O. J. 1980, L 266/1.
41. Резолюція Ради Євросоюзу “Про нову концепцію в галузі технічної гармонізації та стандартизації” від 7 травня 1985 року // O. J. 1985, C 136.
42. Єдиний Європейський акт від 28 лютого 1986 року // O. J. 1987, L 169.
43. Директива Ради 89/391 „Про впровадження заходів для поліпшення безпеки та охорони здоров’я працівників під час роботи” від 12 червня 1989 року // O. J. 1989, L 183.
44. Резолюція Ради Євросоюзу щодо природи актів ЄС від 18 квітня 1991 року // O. J. 1991, C 129/136.
45. Директива 91/383 щодо працівників, які перебувають у тимчасових трудових відносинах від 25 червня 1991 року // O. J. 1991, L 206.
46. Договір про Євросоюз від 7 лютого 1992 року // O. J. 1992, C 191.
47. Договір про заснування ЄС від 7 лютого 1992 року // O. J. 1992, C 224.
48. Декларації Данії щодо ратифікації Данією Договору про Євросоюз від 12 грудня 1992 року // O. J. 1992, C 348.
49. Директива Ради 92/83 про гармонізацію структури акцизного збору на спирт та алкогольні напої від 19 жовтня 1992 року // O. J. 1992, L 316.
50. Директива Ради 92/85 щодо захисту вагітних працівниць, породіль і матерів-годувальниць на робочому місці від 19 жовтня 1992 року // O. J. 1992, L 348.
51. Угода про асоціацію між європейськими співтовариствами і Угорщиною від 13 грудня 1993 року // O. J. 1993, L 319.
52. Регламент Комісії 2454/93 щодо імплементації Регламенту Ради 2913/92 про створення Митного кодексу від 2 липня 1993 року // O. J. 1993, L 253.
53. Угода про парнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами та Казахстаном від 5 жовтня 1994 року // O. J. 1994, С 319/4.
54. Угода про парнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами та Киргизстаном від5 жовтня 1992 року // O. J. 1994, C 326/8.
55. Угода про створення ЄЕП (з державами – членами ЄАВТ), підписана від 13 грудня 1993 року // O. J. 1994, L 1/1.
56. Директива 94/33 щодо захисту молоді на роботі від 22 червня 1994 року // O. J. 1994, L 216.
57. Резолюція Ради Євросоюзу “Про застосування соціального права Співтовариства” від 25 березня 1995 року // O. J. 1995, C 168.
58. Конвенція „Про захист фінансових інтересів європейських співтовариств” від 26 липня 1995 року // O. J. 1995, C 316.
59. Конвенція „Про створення Європейського поліцейського відомства (Конвенція про Європол)” від 25 липня 1995 року // O. J. 1995, C 316/2.
60. Спільне рішення Європарламенту, Ради та Комісії ЄС „Про порядок реалізації Європарламентом права здійснення розслідування” від 19 травня 1995 року // O. J. 1995, L 113.
61. Угода про асоціацію з Ізраїлем від 20 листопада 1995 року // O. J. 1995, L 147.
62. Тимчасова угода між європейськими співтовариствами та Україною щодо торгівельних питань від 1 червня 1995 року // O. J. 1995, L 311.
63. Угода про асоціацію з Тунісом від 17 липня 1995 року // O. J. 1995, L 97/98.
64. Міжрегіональна угода про співробітництво між ЄС та його державами-членами, з однієї сторони, та країнами Південного Спільного Ринку (МЕРКОСУР), з другої від 15 грудня 1995 року // O. J. 1996, L 069.
65. Спільна дія Ради Євросоюзу 96/406 щодо дій Євросоюзу з метою підтримки виборчого процесу в Боснії та Герцеговині від 10 червня 1996 року // O. J. 1996, L 168/1.
66. Рішення Ради асоціації Туреччини з ЄС № 1/95 від 22 грудня 1995 року // O. J. 1996, L 189.
67. Рішення спільного комітету ЄЕП №40/96 від 5 липня 1996 року // O. J. 1996, L 291.
68. Регламент Ради 2913/92 про запровадження Митного кодексу ЄС від 12 жовтня 1992 року // O. J. 1996, L 321.
69. Угода про асоціацію з Туреччиною від 6 березня 1995 року // O. J. 1996, L 35.
70. Угода про асоціацію з Марокко від 26 лютого 1996 року // O. J. 1996, L 70/00.
71. Амстердамський договір про внесення змін до Договору про Євросоюз, угоду про заснування ЄС від 2 жовтня 1997 року з додатками // O. J. 1997, C 340.
72. Угода про асоціацію з Йорданією від 24 листопада 1997 року // O. J. 1997, L 129/02.
73. Угода про парнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами та Росією від 1 грудня 1997 року // O. J. 1997, L 327/3.
74. Попереднє Повідомлення Комісії ЄС про концентрацію (справа IV/M.1326 - Toyota/Daihatsu) // O. J. 1998, C 319/4.
75. Повідомлення Комісії ЄС про закінчення строку антидемпінгових заходів // O. J. 1998, C 326/8.
76. Рішення Комісії ЄС щодо концентрації сумісної зі спільним ринком (справа IV/M.1125 - CEREOL/SOFIPROTEOL - SAIPOL) від 10 березня 1998 року // O. J. 1998, C 97.
77. Угода про парнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами та Молдовою від 28 листопада 1994 року // O. J. 1998, L 181/3.
78. Рішення Ради 98/415 щодо проведення консультацій ЄЦБ з національними органами про проекти законодавчих положень від 29 червня 1998 року // O. J. 1998, L 189/42.
79. Спільна дія Ради Євросоюзу щодо місії судової експертизи стосовно Федеральної Республіки Югославія від 22 грудня 1998 // O. J. 1998, L 1998/3.
80. Угода між Європарламентом, Радою та Комісією ЄС “Про бюджетну дисципліну та вдосконалення бюджетної процедури” від 6 травня 1999 року // O. J. 1999, C 172.
81. Спільна стратегія щодо Росії від 4 червня 1999 року // O. J. 1999, L 157/1.
82. Рішення Ради щодо реалізації спільної дії 1999/34/CFSP з огляду на такий внесок Євросоюзу, як участь у накопиченні й розповсюдженні малих озброєнь та легкої зброї в Камбоджі від 15 листопада 1999 року // O. J. 1999, L 294/5–6.
83. Спільна стратегія щодо України від 11 грудня 1999 року // O. J. 1999, L 331/1.
84. Конвенція “Про взаємну правову допомогу у вирішенні кримінальних справ між державами–членами Євросоюзу” від 29 травня 2000 року // O. J. 2000, C 197.
85. Спільна позиція щодо заборони імпорту грубих алмазів зі Сьєрра-Леоне від 20 липня 2000 року // O. J. 2000, L 183/2.
86. Спільна стратегія Європейської Ради щодо Середземноморського регіону від 19 червня 2000 року // O. J. 2000, L 183/5.
87. Рішення Ради „Про систему власних ресурсів ЄС” від 29 вересня 2000 року // O. J. 2000, L 253.
88. Угода між Європарламентом і Комісією ЄС “Про правила застосування рішення 1999/468/ЕС Ради від 2 червня 1999 року, що встановлює порядок здійснення виконавчих повноважень, наданих Комісії ЄС” від 10 жовтня 2000 року // O. J. 2000, L 256.
89. Правила процедури Комісії ЄС від 29 листопада 2000 року // O. J. 2000, L 308.
90. Ніццький договір, що доповнює Договір про Євросоюз, Договір про заснування ЄС від 26 лютого 2001 року // O. J. 2001, C 80.
91. Рішення Ради Євросоюзу „Про заснування Військового штабу Європейського Союзу” від 22 січня 2001 року // O. J. 2001, L 027.
92. Спільна позиція Ради щодо міжнародного кримінального суду від 11 червня 2001 року // O. J. 2001, L 155/19.
93. Регламент Ради 2031/2001 до Додатку 1 до Регламенту Ради 2658/87 „Про митний тариф та статистичну номенклатуру та про Загальний митний тариф” від 6 серпня 2001 року // O. J. 2001, L 279.
94. Орієнтир ЄЦБ „Про встановлення деяких правил з питань переходу у 2002 році до готівкового євро” від 10 січня 2001 року // O. J. 2001, L 55.
95. Угоди про стабілізацію та асоціацію між ЄС і Хорватією // O. J. 2001, С 332.
96. Угода між Європолом і ЄЦБ, присвячена їхньому співробітництву в боротьбі з фальшивомонетництвом від 13 грудня 2001 року // O. J. 2002, C 023.
97. Внутрішній регламент Євроюсту від 30 травня 2002 року // O. J. 2002, C 286.
98. Угоди ЄС зі США „Про екстрадицію” та „Про взаємну правову допомогу” від 25 червня 2003 року // O. J. 2003, L 181.
99. Договір про приєднання 10 держав Східної Європи та Середземномор’я від 16 квітня 2003 року, 10 протоколів до Акта про умови приєднання Естонії, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словакії, Словенії, Угорщини, Чехії // O. J. 2003, L 236.
100. Угода між Євросоюзом і Республікою Кіпр щодо участі останньої в складі збройних сил Євросоюзу в Демократичній Республіці Конго // O. J. 2003, L 253.
101. Угода між Євросоюзом і Республікою Польща щодо участі збройних сил Польщі в складі сил Євросоюзу в колишній Югославській Республіці Македонія від 15 жовтня 2003 року // O. J. 2003, L 285.
102. Спільна стратегія Європейської Ради 2003/897/CFSP відносно доповнення до Спільної стратегії 1999/877/CFSP щодо України стосовно продовження терміну її дії від 12 грудня 2003 року // O. J. 2003, L 333.
103. Угода про заснування Конституції для Європи від 29 жовтня 2004 року // O. J. 2004, C 310/01, volume 47.
104. Рішення представників держав-членів, обєднаних у Раді, про розміщення місцезнаходжень деяких відомств та агентств Євросоюзу від 13 грудня 2003 року // O. J. 2004, L 029.
105. Зміни до Регламенту Ради 2031/2001 до Додатку 1 до Регламенту Ради 2658/87 „Про митний тариф та статистичну номенклатуру та про Загальний митний тариф” // O. J. 2004, L 118.
106. Внутрішній регламент Комітету регіонів від 11 лютого 2004 року // O. J. 2004, L 175.
107. Рекомендація ЄЦБ Раді Євросоюзу щодо зовнішніх аудиторів Банку Португалії від 11 лютого 2005 року // O. J. 2005, C 050.
108. Процедурні правила Євроюсту щодо обробки та захисту персональних даних у Євроюсті (прийнято одноголосно на колегії Євроюсту 21 жовтня 2004 року та затверджено Радою від 24 лютого 2005 року) // O. J. 2005, C 068.
109. Рішення Комісії 2005/8 про відповідність ст. 81 Договору про заснування ЄС у справі COMP/A.38549 — Belgian Architects' Association від 24 червня 2004 року // O. J. 2005, L 004.
110. Внутрішній регламент Європарламенту (16-та редакція) від 15 лютого 2005 року // O. J. 2005, L 044.
111. Рішення Комісії ЄС 2005/261 про схему допомоги, за якою Об’єднане Королівство планує застосувати урядову податкову реформу Гібралтару від 30 березня 2004 року // O. J. 2005, L 085.
112. press release №13643/98 on Vienna European Council

Матеріали та монографії
113. Аннерс Э. История европейского права / РАН; Институт Европы / Отв. ред. В. Н. Шенаев. – М.: Наука, 1996. – 395 с.
114. Анцилотти Д. Курс международного права: Пер. с итал. – Т. 1. – М.: ИЛ, 1961. – 447 с.
115. Березовська І.А. Правове регулювання відносин Європейського Союзу з асоційованими країнами: Автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.11 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2005. – 18 с.
116. Бирюков М.М. Европейская интеграция: международно-правовой поход: Монография. – М.: Науч. книга, 2004. – 208 с.
117. Василенко В.А. Основы теории международного права. – К.: Вища школа, 1988. – 288 с.
118. Глотова С.В. Директивы Европейского сообщества: Автореф. дис. ... канд. юр. наук : 12.00.10. – М., 1999. – 32 с.
119. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с франц. – М.: Междунар. отношения, 1998. – 399 с.
120. Дайнен Д. Дедалі міцніший союз: Пер. з англ. – К.: К.І.С., 2005. – 520 с.
121. Действующее международное право: Учеб. пособие для студентов и аспирантов, изучающих междунар. право: В 3-х т. – Т.1. – М.: Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 1999. – 859 с.
122. Директиви Європейського Союзу: Довідник. – Львів: Леонорм, 1998. – 287 с.
123. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / Відп. ред. Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 638 с.
124. Европейская интеграция: правовые проблемы / Под ред. Б.Н. Топорнина. – Кн. 1. – М., ИГПАН, 1992. – 124 с.
125. Европейский Союз на пороге XXI века: выбор стратегии развития / Отв. ред. Ю.А. Борко. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – 471 с.
126. Европейский Союз: справочник-путеводитель / Под ред. О.В. Буториной (отв.ред.), Ю.А. Борко, И.Д. Иванова: 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Изд. Дом „Деловая литература”, 2003. – 288 с.
127. Европейское право: Учебник для вузов / Под общ. ред. Л.М. Энтина. – М.: НОРМА, 2004. – 720 с.
128. Європейський Союз. Словник-довідник. – К.: К.І.С., 2005. – 142 с.
129. Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права: Навч. посібник викладача (методологія та дидактика) / Наук. ред. В. П’ятницький. – К.: Заповіт, 2000. – 103 с.
130. Игнатенко Г.В., Тиунов О.И., Суворова В.Я., Лазутин Л.А., Кучин М.В. Международное право: Учебник для студентов вузов, обучающихся по спец. и напр. "Юриспруденция" / Отв. ред. Г.В. Игнатенко, О.И. Тиунов. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА, 2001. – 584 с.
131. Ильин Ю.Д. Лекции по истории и праву Европейского Союза. – М.: Спарк, 2002. – 115 с.
132. История европейской интеграции (1945–1994) / Под ред. А. С. Намазовой, Б. Эмерсон. – М.: Ин-т всеобщей истории, 1995. – 307 с.
133. Капустин А.Я. Европейский Союз: интеграция и право. – М.: Изд-во Рос. ун-та дружбы народов, 2000 – 434 с.
134. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посібник. – К.: Знання, 2002. – 381 с.
135. Кравчук І.В., Парапан М.В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС.– К.: Видавн. Дім „Слово”, 2004. – 320 с.
136. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть: Учебник для юрид. факультетов и вузов. – М.: БЕК, 1997. – 410 с.
137. Малахов В.П. Право Европейского Союза: проблема источников: монография. – М.: Моск. ун-т МВД России, 2003 – 192 с.
138. Матвеевский Ю.А., Слюсарь А.А. Внешние связи Европейского Союза. – М.: МГИМО, 2001. – 98 с.
139. Международное право: Учебник для обучающихся по спец. „Правоведение (междунар. право)”, „Международные отношения” и „Международные экономические отношения” / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Междунар. отношения, 1999. – 624 с.
140. Методично-нормативний посібник з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу / За ред. С.Р. Станік. – К.: Логос, 2000. – 119 с.
141. Микієвич М. Міжнародно-правові аспекти співробітництва Європейського Союзу з третіми країнами. – Львів: Видавн. центр Львівськ. держ. ун-ту ім. І.Франка, 2001. – 200 с.
142. Муравйов В.І. Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу