ЕВОЛЮЦІЯ СТРУКТУРИ Й ЗМІСТУ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ МОРЕМ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………………......... 6

РОЗДІЛ
1.

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ МОРЕМ ……....................

21
1.1. Доктрина й практика використання просторів Світового океану до середини XIX сторіччя …..................................
21
1.2. Систематизація норм у сфері використання Світового океану наприкінці XIX початку XX сторіччя …..............
36
1.3. Кодифікація міжнародного морського права під егідою ООН та її роль у формуванні сучасної системи права користування морем ……………………............................

41
1.4. Методологія класифікації морських просторів …............ 45

РОЗДІЛ
2.
ГЕНЕЗИС СТРУКТУРИ Й ЗМІСТУ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ МОРСЬКИМИ ПРОСТОРАМИ З НАЦІОНАЛЬНО-ПРАВОВИМ РЕЖИМОМ ...........

60
2.1. Про поняття й склад внутрішніх морських вод у міжнародному морському праві …………………………
60
2.2. Правовий режим внутрішніх морських вод і порядок перебування в них морських суден ………………….......
68
2.3. Проблеми контролю держави порту в сфері забезпечення судноплавства ..............................................
81
2.4. Становлення й розвиток інституту територіального моря в міжнародному морському праві ……………........
95
2.5. Право мирного проходу іноземних суден у територіальному морі прибережної держави відповідно до положень Конвенції ООН з морського права 1982 р.

105
2.6. Концепція "нероздільного зв’язку землі, води та народу" й сучасні проблеми правового режиму архіпелажних вод …………………………........................

117

РОЗДІЛ
3.
КОМПРОМІСНИЙ ХАРАКТЕР ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ Й ЗМІСТУ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ МОРСЬКИМИ ПРОСТОРАМИ ЗІ ЗМІШАНИМ ПРАВОВИМ РЕЖИМОМ ……….....

128
3.1. Виключна економічна зона – простір sui generis чи зона altum mare? …………….......................................................
128
3.2. Сучасні проблеми правового режиму виключної економічної зони .................................................................
137
3.3. Інститут прилеглої зони й перспективи його розвитку в міжнародному морському праві ……………....................
150
3.4. Становлення й розвиток інституту континентального шельфу в сучасному міжнародному морському праві ....
158
3.5. Проблеми делімітації морських просторів зі змішаним правовим режимом між державами з протилежними та суміжними узбережжями ……….......................................

171

РОЗДІЛ
4.
МОРСЬКІ ПРОСТОРИ З МІЖНАРОДНИМ ПРАВОВИМ РЕЖИМОМ DE LEGE LATA ТА DE LEGE FERENDA ……………............................................

180
4.1. Відкрите море – status quo? …………………………........ 180
4.2. Імперативні норми jus cogens – вихідні початки і головний критерій режиму відкритого моря …………....
184
4.3. Правовий режим суден у відкритому морі ……………... 191
4.4. Вилучення з принципу виключної юрисдикції держави прапора у відношенні суден, що знаходяться у відкритому морі, як необхідний елемент у справі підтримки правопорядку у Світовому океані ……….....

208
4.5. Конвенційні принципи використання дна морів і океанів та їх надр за межами національної юрисдикції держав ……...........................……………………………...

228

РОЗДІЛ
5.
СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК ІНСТИТУТІВ ВОДНИХ ПРОСТОРІВ ЗІ СПЕЦІАЛЬНИМИ ПРАВОВИМИ РЕЖИМАМИ …………………………

238
5.1. Концепція "замкнутих або напівзамкнутих морів" як визнання факту специфіки проблем окремих морських просторів ……………………………………......................

238
5.2. Поняття проток у міжнародному морському праві та методологія їх класифікації ………………………...........
242
5.3. Правовий режим проток, що використовуються для міжнародного судноплавства відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. …………........................

248
5.4. Морські канали: поняття, класифікація, правовий режим судноплавства ………………………………….....
253
5.5. Міжнародні ріки й озера: поняття, класифікація, загальні принципи правового режиму …………………..
260

РОЗДІЛ
6.
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ І РОЗВИТКУ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ МОРЕМ .....

277
6.1. Політико-правові передумови функціонування структури та змісту правового режиму морських просторів у Чорноморсько-Азовському регіоні …….......

277
6.2. Актуальні проблеми забезпечення міжнародного правопорядку у Світовому океані …………………….....
303
6.3. Перспективи розвитку структури та змісту права користування морем ….......................................................
314
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………… 325
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………….................. 337
ДОДАТКИ ……………………………………………………………........... 395
Додаток А. Загальна характеристика міжнародних організацій, посилання на які є роботі ...................................................
395
Додаток Б. Загальна характеристика міжнародних нормативних документів, посилання на які є в роботі ...........................
402

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сучасний розвиток міжнародного морського права свідчить про те, що практично в усіх сферах суспільних відносин, пов’язаних з використанням Світового океану, існує значний масив принципів і норм, дотримання яких є необхідною умовою існування земної цивілізації. Ці правила поведінки держав та міжнародних організацій знаходять свій вияв у міжнародних нормативних актах, прийнятих під егідою і в рамках ООН та її спеціалізованих установ, насамперед Міжнародної морської організації (IMO), Міжнародної організації праці (ILO), Всесвітньої організації охорони здоров’я (WHO) тощо. Значна роль у вирішенні правових проблем Світового океану належить й міжнародним неурядовим організаціям, які також беруть активну участь у розробці проектів нормативних актів, перш за все, це Міжнародний морський комітет (CMI), Консультативний комітет із запобігання забруднення моря нафтою (ACOPS), Балтійська та міжнародна морська рада (BIMCO), Об’єднання асоціацій судновласників Європейського Союзу (ECSA), Міжнародна асоціація судновласників Чорноморського регіону (BINSA).
Складність і розгалуженість системи нормативного регулювання у сфері використання Світового океану, її динамічність і здатність вбирати в себе нові явища, створює нагальну потребу в теоретичному осмисленні стану сучасного міжнародного морського права та встановленого ним правового порядку. У свою чергу, вивчення й узагальнення розвитку системи цього порядку дозволяє визначити перспективи його подальшої еволюції у напрямку створення для всіх держав рівноправних та сприятливих умов користування морем. Необхідність цього обумовлена й тим, що у 2004 році минув десятирічний термін, передбачений статтею 312 Конвенції ООН з морського права 1982 року [1;2], коли кожна держава-учасниця може запропонувати Генеральному секретарю ООН внести до неї поправки.
Актуальність дослідження зумовлена також необхідністю подальшого зміцнення правових засад діяльності України у Світовому океані, яка, маючи вигідне географічне місце розташування з довжиною морських кордонів понад 1000 морських миль і розвинену морську інфраструктуру, може значно розширити свою діяльність у таких сферах, як транспортне використання морських шляхів, розробка живих морських та мінеральних ресурсів, охорона морського середовища, проведення морських наукових досліджень та ін. Разом з тим, умови розвитку України як незалежної держави вимагають пристосування багатьох положень міжнародного морського права до формування власної міжнародно-правової позиції, перш за все у стосунках з сусідніми морськими державами – Російською Федерацією, Румунією, Туреччиною, Болгарією, Грузією.
Існує чимало теоретичних досліджень вітчизняних і особливо зарубіжних вчених, присвячених правовим проблемам використання Світового океану. Зокрема, певні правові аспекти користування морем розглядалися в роботах Г.О. Анцелевича, О.Ф. Висоцького, В.Н. Гуцуляка, В.В. Демиденка, Є.В. Додіна, І.В. Дмитриченка, Г.Г. Іванова, О.В. Іщенка, А.Л. Колодкіна, В.М. Корецького, С.О. Кузнєцова, М.І. Лазарева, С.В. Молодцова, В.М. Прусса, О.А. Радзівілла, А.В. Сидоренка, Л.Д. Тимченка, Ю.С. Шемшученка, О.А. Щіпцова та ін. Проте практика держав у сфері використання моря все більше вступає у протиріччя з конвенційними нормами міжнародного морського права, що зв’язано з інтенсифікацією різноманітної діяльності держав у Світовому океані та глобалізацією міжнародних відносин в цілому. Саме дослідження цих змін у правовому порядку Світового океану становить сьогодні вузлові проблеми розвитку міжнародного морського права, які мають велике практичне значення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям даної роботи є складовою фундаментальних досліджень з міжнародного морського права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а саме теми "Сучасні тенденції розвитку міжнародного права та їх вплив на міжнародно-правову доктрину та практику України" (номер державної реєстрації 0102U007076), а також пов’язаний з виконанням плану науково-дослідної роботи кафедри морського права Одеської національної морської академії:
 1997 р. – "Розробка, обґрунтування комплексних теоретичних проблем правового регулювання безпеки мореплавства та рятування на морі та використання досягнутих результатів у процесі підготовки фахівців морського флоту" (номер державної реєстрації – 0196U010326);
 1998–1999 роки – "Комплексні теоретичні проблеми правового регулювання забруднення морського середовища" (номер державної реєстрації – 0198U001690);
 2002–2003 роки – "Міжнародне морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку" (номер державної реєстрації – 0102U002187).
Автор дисертаційного дослідження був керівником усіх зазначених науково-дослідницьких робіт.
Напрям даної роботи віднесено до пріоритетних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких інститутів Одеської області, спрямованих на виконання державної Програми "Регіональна ініціатива" з питань формування та здійснення морської політики України [3, с.27].
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні сучасних тенденцій еволюції міжнародного морського права, які впливають на зміни структури та змісту правового порядку в Світовому океані.
Для досягнення поставленої мети у роботі визначені такі основні завдання:
 визначити й обґрунтувати особливості сучасної системи права користування морем в міжнародному морському праві;
 обґрунтувати специфіку методології права користування морем, визначивши критерії класифікації морських просторів;
 з’ясувати фактори та тенденції, що обумовлюють зміни структури та змісту правового режиму існуючих категорій морських просторів у контексті інтенсифікації різноманітної діяльності держав у Світовому океані та глобалізації міжнародних відносин;
 встановити сфери права користування морем, які потребують подальшої кодифікації;
 узагальнити сучасну теорію і практику імплементації норм міжнародного права у внутрішнє право держав, що стосується сфери використання морських просторів;
 проаналізувати участь України в кодифікації міжнародного морського права та ступінь виконання нею конвенційних зобов’язань;
 з’ясувати сучасні проблеми права користування морськими просторами Чорноморсько-Азовського басейну та визначити шляхи формування міжнародно-правової позиції України для їх розв’язання.
Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, що склалися і розвиваються у сфері використання Світового океану і морського дна.
Предмет дослідження становить систему принципів і норм міжнародного морського права та їх еволюційний розвиток в умовах інтенсифікації різноманітної діяльності держав у Світовому океані та глобалізації міжнародних відносин.
Методи дослідження обумовлюються метою та завданнями дисертаційної роботи. В основу методології покладено синтез загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, що знайшли своє широке застосування в сучасній науці міжнародного права. Водночас в роботі використана методологія, що віддзеркалює специфіку науки міжнародного морського права як окремої галузі міжнародного права. В першу чергу, в даній роботі застосовано загальнонауковий метод системного аналізу. Цей метод використано в процесі визначення складових права користування морем, що становить особливий правовий порядок і якому притаманна власна структура та зміст, які обумовлюють тенденції подальшого розвитку цього порядку. При висвітленні питань про правомірності включення окремими державами-учасниками Конвенції ООН 1982 р. тих або інших правових норм у своє внутрішнє право застосовувався аксіоматичний або дедуктивний метод дослідження. У свою чергу, метод сходження від конкретного до абстрактного дозволив більш, чітко окреслити й конкретизувати проблеми розвитку сучасного міжнародного морського права. Соціологічний метод використовувався при аналізі діяльності міжнародних організацій, ефективності розроблювальних під їх егідою конвенцій, договорів і угод, а також прийнятих їх органами резолюцій. Даний метод дозволив не лише підійти до вирішення багатьох традиційних проблем міжнародного морського права, але й визначити ряд нових, зокрема, проблеми десятирічного строку подання документів у Комісію з кордонів континентального шельфу для встановлення його межі понад 200 морських миль. Порівняльний метод застосовувався для зіставлення подібних об’єктів пізнання, що існують як одночасно, зокрема, сучасні категорії морських просторів зі змішаним правовим режимом, так і тих явищ які, відокремлені певним часом, наприклад, відношення до піратства, або концепції "відкритого" і "закритого" моря, концепції "територіальності судна" тощо. В роботі використано також статистичний метод дослідження, зокрема, в питаннях, що стосуються ратифікації державами міжнародних конвенцій, договорів та угод, аналізу внутрішніх нормативних актів відносно ширини територіального моря і континентального шельфу тощо. В процесі дослідження зазначених проблем широко використовувався й формально-юридичний метод, завдяки якому показана правова природа змін в структурі й змісті права користування морем, що вимагає подальшої його кодифікації, а також систематизовано та узагальнено отримані наукові результати.
Наукова новизна дисертації визначається тим, що вона є першим в такому напрямі у вітчизняній науці міжнародного права комплексним дослідженням засад права користування морем у контексті інтенсифікації різноманітної діяльності держав у Світовому океані та глобалізації міжнародних відносин.
Наукова новизна дисертації полягає у наступних висновках, положеннях та рекомендаціях:
 визначено міжнародне морське право як відкриту складну динамічну систему принципів та норм, що регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права в процесі використання Світового океану і морського дна як загального надбання людства;
 показано, що відкритість системи міжнародного морського права обумовлена її взаємозв’язком з іншими системами та окремими їх елементами (іншими галузями міжнародного права, внутрішнім морським правом держав, міжнародним приватним морським правом тощо), її складність виявляється як у системності складових елементів, так і наявності розгалужених багаторівневих зв’язків цих елементів, а динамічність – визначається здатністю її до самоорганізації та спроможністю змінюватися в процесі глобалізації світу;
 доведено, що поведінка учасників правовідносин, що виникають в процесі використання Світового океану і морського дна, прямою мірою залежить як від рівня розвитку міжнародного морського права, так і наявності дієвих механізмів реалізації його положень у внутрішньому праві держав та контролю за їх виконанням;
 встановлено, що відповідні резолюції та циркуляри Міжнародної морської організації, яка є основною спеціалізованою структурою в системі права користування морем, мають статус обов’язкових норм;
 доведено, що Міжнародна морська організація поступово набуває ознаки міжнародної морської адміністрації, яка здійснює відповідні права держав у сфері забезпечення безпеки мореплавства та запобігання забруднення морського середовища;
 встановлено, що правовий статус кожного з морських просторів залежить не лише від поширення на нього суверенних прав держави, але й у відповідних випадках міжнародно-правової позиції держави стосовно даного простору та внутрішнього права;
 визначено, що проблеми класифікації та делімітації морських просторів в Чорноморсько-Азовському басейні пов’язані з трьома основними факторами: природним розвитком суспільства та розширенням масштабів і можливостей всебічного використання потенціалу морських просторів; географічними особливостями Чорноморсько-Азовського басейну (малий розмір, замкнутість басейну тощо); перерозподілом інтересів у цьому регіоні в зв’язку з розпадом СРСР і появою на його території нових незалежних держав, в тому числі України;
 визначено, що вирішення проблем розмежування континентальних шельфів та виключних економічних зон України й Румунії повинно базуватися на тріаді принципів: двосторонній угоді; рівновіддаленості; та особливих обставинах (історичні й економічні підстави, складна конфігурація берегової лінії та розміри Чорного моря, довжина берегової лінії кожної з держав, розміри їх сухопутних територій і чисельність населення та права острова Зміїний на такі категорії морського простору як територіальне море, виключна економічна зона, континентальний шельф тощо);
 доведено, що з позиції національних інтересів, відносно делімітації Азовського моря, Україна повинна виходити з концепції історичних внутрішніх вод, які мають бути розмежовані з Росією шляхом укладення угоди про встановлення морського кордону між двома державами;
 обґрунтовано, що поєднання в Конвенції ООН 1982 р. інтересів відповідних держав з різною структурою континентального шельфу (в геологічному розумінні) сприяло встановленню в міжнародному морському праві двох різних його правових режимів: одного для континентального шельфу в межах 200 морських миль, що виміряються від вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря, та другого для континентального шельфу за межами цього району (від 200 до 350 морських миль);
 визначено, що основу поняття "протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства", яке широко застосовується в Конвенції ООН 1982 р., складають два елементи: географічний, що відображає особливості розташування протоки (наявність альтернативного проходу та його зручність для судноплавства) у взаємозв’язку з правовою кваліфікацією (сухопутні території, що розмежовує протока, та категорії морського простору, що з’єднує протока); та функціональний, що визначає значимість і практику використання протоки для міжнародного судноплавства;
 аргументовано, що встановлення Туреччиною національних правил проходу Чорноморських проток суперечить положенням ряду норм міжнародного права і дає цій країні певні економічні переваги, не створюючи при цьому додаткових гарантій зниження імовірності навігаційних аварій, і тому, виходячи з національних інтересів України, необхідно проводити політику, спрямовану на перегляд положень Конвенції про протоки 1936 р.;
 визначено, що в сучасній доктрині міжнародного морського права стосовно правового регулювання судноплавства в "міжнародних каналах" закладено два взаємопов’язаних між собою принципи: принцип територіального суверенітету та принцип свободи морських сполучень, які мають знайти закріплення в міжнародних конвенціях або національних нормативних актах;
 доведена необхідність дотримання принципу примату міжнародного права з метою усунення відхилень в застосуванні у внутрішньому праві України ряду положень міжнародного морського права, зокрема, неприпустимості встановлення певних категорій морських просторів в Азовському морі й визначення їх правових режимів, а також в питаннях забезпечення безпеки мореплавства й запобігання забруднення морського середовища;
 обґрунтовано, що подальший розвиток міжнародної системи права користування морем у перспективі має відбуватися шляхом: розв’язання старих проблем, які з тих чи інших причин не вдалося вирішити (насамперед, розширення кола учасників Конвенції ООН 1982 р. та інших спеціальних угод, прийнятих у порядку розвитку її положень, приведення внутрішнього права держав у відповідність з нормами міжнародного морського права, створення ефективної системи міжнародного контролю, розробка й прийняття нових міжнародних нормативних актів, зокрема, з реєстрації морських торговельних суден, "безквиткових пасажирів" тощо); вирішення нових проблем, обумовлених необхідністю запобігання протиправним діям у сфері безпеки міжнародного судноплавства, тероризму, забрудненню морського середовища та охороні життя людини на морі тощо.
Практичне значення отриманих результатів пов’язано з теоретичною значимістю роботи, в якій проведено комплексний аналіз відкритої складної динамічної системи сучасного міжнародного морського права й розроблено пропозиції щодо шляхів її удосконалення.
Висновки і пропозиції, сформульовані в роботі, знайшли своє практичне застосування при розгляді ряду проблем, насамперед тих, що стосуються делімітації континентального шельфу й виключної економічної зони України, визначення правового статусу Азовського моря й Керченської протоки, островів Зміїний і Тузла, проблем, пов’язаних з реєстрацією морських торговельних суден. З цих питань автор входив до складу робочих груп Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, Вищого арбітражного суду України та органів прокуратури або залучався до їх роботи.
Матеріали, висновки та пропозиції використовуються на факультеті морського права Одеської національної морської академії при викладанні таких дисциплін, як "Міжнародне морське право", "Міжнародне приватне морське право", "Морське право України", "Правові основи діяльності морського судна", "Правове забезпечення судноплавства", "Правове забезпечення безпеки мореплавства" та ін.
Результати роботи також можуть бути використані органами законодавчої і виконавчої влади України при підготовці проектів нормативних актів, так само як і органами державного управління морегосподарським комплексом України, тобто всіма тими, хто формує і здійснює морську політику України.
Матеріали, положення і висновки дисертаційного дослідження можуть сприяти більш глибокому розумінню правових, політичних та економічних процесів, що відбуваються в сучасній період. Вони можуть активізувати подальший інтерес до правових проблем Світового океану, сприяючи розширенню наукових досліджень у цій сфері та створенню освітніх програм для юридичних і морських навчальних закладів України.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем особисто, всі результати даної роботи, сформульовані в ній висновки, положення та рекомендації обґрунтовані на основі особистих досліджень автора. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших авторів, на які обов’язково зроблено посилання.
У співавторстві опубліковано один розділ колективної монографії обсягом 2,1 авт. аркуша (Концепція створення морського законодавства України // Суверенітет України і міжнародне право. – Київ: Манускрипт, 1995. – С. 241–257). Здобувач особисто є автором 0,9 авт. аркуша цього розділу. Науковий доробок здобувача полягає в дослідженні процесів систематизації морського законодавства України та їх обґрунтуванні.
У співавторстві опубліковано одну колективну монографію обсягом 9,3 авт. аркуша (Пиратство, терроризм, мошенничество на море (правовые аспекты). – Одесса: Бахва, 1996. – 144 с.). Здобувач особисто є автором 3 авт. аркуші цього розділу. Науковий доробок здобувача полягає в дослідженні процесів міжнародно-правової регламентації боротьби з піратством на морі та систематизації й обґрунтуванні здобутих результатів.
У співавторстві опубліковано також п’ять наукових статей (Чи забезпечує державний нагляд безпеку торговельного мореплавства // Право України. – 1998. – № 1. – С. 104–106.; Про делімітацію континентального шельфу між Україною та Румунією // Право України. – 1998. – № 9. – С. 85–88.; Міжнародно-правові принципи і норми безпеки торгового мореплавства / Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ: Ін Юре, 1998. – С. 266–272.; Міжнародно-правові основи режиму континентального шельфу України // Право України. – 2002. – № 3. – С. 158–161.; Імплементація міжнародних норм і стандартів у сфері використання Світового океану: деякі сучасні проблеми // Право України. – 2004. – № 4. – С. 142–145). Не менше половини обсягу кожної з них є науковим доробком здобувача, внесок якого полягає у визначення мети, систематизації матеріалу, підготовці тексту та формулювання висновків.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися автором на міжнародних, регіональних і національних наукових конференціях, симпозіумах, семінарах:
 Науково-практична конференція "Правова система України: теорія і практика" (Київ, 7–8 жовтня 1993 р.; тези опубліковані);
 Науково-практична конференція "Концепція розвитку законодавства України" (Київ, травень 1996 р.; тези опубліковані);
 Друга міжнародна науково-практична конференція з удосконалювання системи санепіднагляду на транспорті (Іллічівськ, 8–10 вересня 1999 р.; доповідь опублікована);
 Друга спільна конференція Міжнародної асоціації судновласників чорноморського басейну й Асоціації суднобудівників і судноремонтників чорноморського регіону (Одеса, 7–9 жовтня 1999 р.; доповідь опублікована);
 Міжнародний семінар "Міжнародне морське право і Чорноморський регіон" (Одеса, 14–17 листопаду 2001 р.; доповідь опублікована);
 Міжнародна конференція, присвячена 20-річчю прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 року (Москва, 26–28 червня 2002 р.; доповідь опублікована);
 Перша міжнародна конференція "Міжнародне морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку" (Одеса, 18–20 вересня 2002 р.; доповідь опублікована);
 Всеукраїнський науково-практичний семінар "Міжнародне співробітництво й інтеграція в сфері освіти по підготовці фахівців митної служби і юристів, що працюють у сфері торговельного мореплавства" (Одеса, 3–4 грудня 2002 р.);
 Міжнародна науково-методична конференція "Римське право і сучасність" (Одеса, 6–7 грудня 2002 р.; доповідь опублікована);
 Міжнародна науково-практична конференція присвячена 5-річчю Інституту морського права (Санкт-Петербург, 16–17 вересня 2003 р.);
 Міжнародна наукова конференція "Сучасне судноплавство і морська освіта" (Одеса, 14–15 квітня 2004 р.; доповідь опублікована);
 Друга міжнародна конференція "Міжнародне морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку" (Одеса, 22–23 квітня 2004 р.; доповідь опублікована);
 Шоста міжнародна виставка-симпозіум по судноплавству, суднобудуванню, розвитку портів і торгівлі (Одеса, 2–5 вересня 2004 р.; доповідь опублікована);
 Щорічні науково-практичні конференції, що проводяться в Одеській національній морській академії (Одеса, квітень 1993–2004 роки; тези опубліковані).
Матеріали дисертації використовуються в лекціях і на семінарських заняттях у навчальному процесі Одеської національної морської академії.
Дисертація обговорювалася на розширеному засіданні кафедри Морського права Одеської національної морської академії і засіданні відділу Міжнародного права і порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та рекомендована до захисту.
Публікації. Основні положення дисертації опубліковані:
 у двох монографіях без співавторів "Сучасне міжнародне морське право і перспективи його розвитку" (2003), "Право користування морем: генезис структури і змісту" (2004);
 у трьох колективних монографіях "Суверенітет України і міжнародне право" (1995), "Піратство, тероризм, шахрайство на морі (правові аспекти)" (1996), "Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України" (2005);
 у семи збірниках наукових праць "Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України" (1998), "Збірник наукових праць Академії прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького" (1998), "Морське право: історія, сучасність, перспективи розвитку: Збірник наукових праць Одеської національної морської академії " (2002), "Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць Одеської національної юридичної академії" (2003), "Держава і право: Збірник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України" (2004), "Морське право: актуальні питання теорії та практики: Збірник наукових праць Одеської національної морської академії " (2004);
 у десяти збірниках наукових доповідей і тез конференцій, симпозіумів, семінарів "Правова система України: теорія і практика" (1993), "Концепція розвитку законодавства України" (1996), "Санепіднагляд на транспорті – 99" (1999), "Матеріали II спільної конференції BINSA – BRASS" (1999), "Міжнародне морське право і Чорноморський регіон" (2001); "Матеріали 54 науково-методичної конференції професорсько-викладацького складу та курсантів Одеської національної морської академії" (2002), "Щорічник морського права" (2002), "Матеріали 55 науково-методичної конференції професорсько-викладацького складу та курсантів Одеської національної морської академії" (2003), "Сучасне судноплавство і морська освіта: Матеріали міжнародної наукової конференції" (2004), "Матеріали шостої міжнародної виставки-симпозіуму по судноплавству, суднобудуванню, розвитку портів і торгівлі" (2004);
 у двох навчальних посібниках без співавторів "Міжнародне приватне морське право" (2000), "Морське право" (2004);
 у восьми колективних навчальних, навчально-методичних і методичних виданнях "Короткий морський словник" (1993), "Програма курсу "Транспортне право" для вузів і факультетів транспорту України" (1994), "Право України" (1994), "Морське право України" (1996), "Право користування морем" (1997), "Теорія держави і права: вступний курс" (1997), "Правове регулювання перевезення вантажів і пасажирів" (1999), "Правові основи регламентації судноплавства" (2003);
 у тридцяти наукових статтях й інших публікаціях.
Загальний обсяг опублікованих робіт понад 110 авт. аркушів.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 6 розділів, що включають 28 підрозділів, висновків, списку джерел і літератури з 512 найменувань і двох додатків. Обсяг основної частини роботи – 16 авторських аркушів.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Підводячи підсумки проведеного дослідження, хотілося б ще раз привернути увагу на комплексність проблем сучасного міжнародного морського права і на те, наскільки серйозне місце займає ця галузь правового регулювання в розвитку сучасної цивілізації. Саме комплексність проблем Світового океану спонукає розглядати право користування морем не дискретно, з погляду існування окремих інститутів і норм, а як систему, яка має свій певний зміст і структуру обумовлені її системоутворюючими властивостями. І такий методологічний підхід, на наш погляд, є цілком виправданим, бо дозволяє сприймати предмет дослідження, як цілісну систему, і у контексті загальнонаукового спрямування синергетики визначити закономірності її самоорганізації та розвитку.
Проведене дисертаційне дослідження еволюції системи права користування морем, яка весь час свого існування формувалася під впливом природного розвитку суспільства та пов’язаним з ним науково-технічним прогресом, і одержані в ході досягнення мети й розв’язання поставлених у зв’язку з цим задач наукові та практичні результати дозволяють сформулювати наступні висновки.
1. Еволюція суспільства спонукала до постійного перегляду системоутворюючих властивостей права користування морем, які в свою чергу закладали основу структури та змісту цієї системи. Так, якщо в античний період і раннє середньовіччя, в основі системоутворюючих властивостей було прагнення забезпечення головним чином приватних або корпоративних інтересів, пов’язаних з морською торгівлею, то й складовими елементами цієї системи виступали в основному правила, які, хоча і не були санкціоновані будь-якою суверенною владою, але які добровільно визнавалися купцями і торговцями всіх націй.
Для періоду становлення державності, коли міжнародні відносини піднялися на принципово новий рівень свого розвитку, як ситемоутворюючі на перший рубіж поступово виходять публічні, державні інтереси в галузі використання Світового океану.
Відкриття нових земель, бурхливий розвиток мореплавства й міжнародної торгівлі ще більш гостро порушили питання про панування на морі. Саме в цей час виникають і затверджуються нові принципи, серед яких визначальне місце займає принцип свободи відкритого моря, який пронизуючи всю систему права користування морем створює підґрунтя для її подальшого розвитку.
Загальне визнання міжнародного права і його універсалізація, створення ООН як міжнародної організації, діяльність якої спрямована на підтримку і зміцнення миру, безпеки і розвиток співробітництва в усіх сферах міжнародних відносин, створили передумови для формування сучасної системи права користування морем. В основі системоутворюючих властивостей якої, як сказано в преамбулі всеосяжної універсальної Конвенції ООН з морського права 1982 р., полягає прагнення "врегулювати у дусі взаєморозуміння і співробітництва усі питання, що стосуються морського права". Таке прагнення міжнародного співтовариства обумовлено рядом об’єктивних причин, серед яких у першу чергу можна назвати: інтенсивний розвиток і розширення сфери діяльності людини у Світовому океані та на морському дні; збільшення кількості міжнародних нормативних актів у цій галузі; бажання створити ефективну струнку логічну систему правил поведінки; прагнення усунути застарілі й неефективні норми права, а також ліквідувати пробіли і вирішити в цій галузі колізії.
2. Метод системного аналізу закладений в основу проведеного наукового дослідження дозволив дійти до висновку, що право користування морем – дуже специфічна, складна, відкрита і динамічна система. Специфіка якої, у першу чергу, полягає в наявності значної кількості інститутів і норм, що не мають аналогів в інших галузях міжнародного права. Складність цієї системи обумовлена як складністю її елементів, що дозволяє говорити про те, що вона становить собою систему систем, так і складністю зв’язків між цими елементами. Право користування морем – це відкрита система, бо її елементи находяться у тісному взаємозв’язку з іншими системами та їхніми елементами (іншими галузями міжнародного права, внутрішнім морським правом держав, міжнародним приватним морським правом тощо). Право користування морем – це дуже динамічна система, яка постійно розвивається під впливом системоутворюючих властивостей, що формуються в процесі еволюції суспільства.
Саме ці характерні риси системи права користування морем, на наш погляд, були причиною того, що Генеральний Секретар ООН у своїй доповіді "Світовий океан і морське право" на 56-й сесії ГА ООН порівнював її зі "складною павутиною із обов’язкових і факультативних документів" і закликав "переглянути архітектуру розпорядження Світовим океаном, яка стає невиразною і доволі мудрою" [460, с.11].
3. Метод системного аналізу, закладений в основу наукового дослідження, також дозволяє дійти висновку, що в правовому аспекті Світовий океан не однорідний, його простори складаються з окремих елементів (категорій морських просторів), правовий режим яких дійсно регламентується величезною кількістю "обов’язкових і факультативних документів". Прийняття таких документів в одних випадках віднесено до компетенції міжнародних організацій та їх органів, в інших – до компетенції держав, у третіх – як тих, так і інших. Саме компетенція суб’єктів, що формують систему юридичних норм тієї або іншої категорії водного простору, дає змогу у сучасній доктрині міжнародного морського права виділяти три групи категорій морських просторів: простори, що входять до складу державної території та мають національно-правовий режим; простори з міжнародно-правовим режимом; простори зі змішаним режимом. Однак така класифікація, на наш погляд, не позбавлена недоліків, тому що не враховує специфіки окремих морських просторів, таких, як протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства, морські канали, "замкнуті або напівзамкнуті моря" тощо. Тому, доцільно ці категорії водних просторів виділяти в самостійну групу – простори зі спеціальним правовим режимом. Саме такий підхід дозволяє уникнути лінійності в побудові системи права користування морем і допомагає правильному сприйняттю сучасних проблем правового режиму морських просторів та визначенню шляхів їх вирішення. Зокрема, це стосується і Чорноморсько-Азовського басейну (Чорноморських проток, Керченської протоки, Азовського моря тощо).
4. На базі категоріально-системної методології, в основу якої закладено виділення чотирьох основних груп морських просторів, розроблена цілісна система функціонально пов’язаних елементів, що дозволила з одного боку чітко визначати юридичну природу кожної з груп і встановити спільні риси категорій морських просторів в середині групи, з іншого – розбіжності як між самими групами, так і морськими просторами в середині однієї групи.
Сприйняття у такому методологічному ракурсі визнаних категорій морських просторів дозволило з критичної точки зору підійти до концептуальних положень певної частки наукових праць, автори яких виходять, наприклад, з позиції "обмеженого суверенітету" прибережної держави у територіальному морі і держави-архіпелагу у її архіпелажних водах, або "міжнародно-правового режиму" водних просторів, що входять до складу державної території. Або можливості встановлення всередині певної категорії морського простору інших категорій, що належать як до одної, так і до різних груп. Наприклад, стосовно пропозицій про встановлення в Азовському морі, яке за своєю юридичною природою є історичними внутрішніми водами, територіальних морів і виключних економічних зон Росії та України.
5. Сприйняття права користування морем як складної динамічної системи дозволило, базуючись на діалектичному методі пізнання соціальних явищ, а також порівняльно-правовому методі, що застосовувався для зіставлення подібних об’єктів пізнання, які існують як одночасно, так і відокремлених певним періодом часу, дати визначення окремим категоріям морських просторів, дефініції яких відсутні у сучасних міжнародних нормативних актах або визначені, на наш погляд, не належним чином, що сприяє певній плутанині, як в науковій так і навчальній літературі. До таких категорій слід зарахувати: внутрішні води, виключну економічну зону, прилеглу зону, континентальний шельф тощо.
Так, з погляду реалій сьогодення, на наш погляд, слід визнати наступні дефініції цих категорій морських просторів.
5.1. Під внутрішніми водами треба розуміти води, що входять до складу суверенної території прибережної держави і розташовані: у континентальних і острівних держав (не держав-архіпелагів) – у бік берега від вихідних ліній територіального моря; у держав-архіпелагів – у бік берега від замикаючих ліній внутрішніх вод.
Акцент, що робиться в цій дефініції на внутрішні води держав-архіпелагів, спрямовано на запобігання ототожнення у внутрішньому праві державами-архіпелагами понять архіпелажних і внутрішніх вод. Що, в свою чергу, повинно сприяти вирішенню проблем правового режиму використання архіпелажних вод в першу чергу – стосовно права мирного і архіпелажного проходу іноземних суден в цих водах.
5.2. З міжнародно-правової точки зору під виключною економічною зоною треба розуміти район, що знаходиться за межами територіального моря і безпосередньо прилягає до нього, який підпадає під специфічний правовий режим, відповідно до якого права і юрисдикція прибережної держави та права і свободи інших держав регулюються відповідними положеннями міжнародного морського права.
У даному випадку слід привернути увагу на те, що положення сучасного міжнародного морського права, на наш погляд, дають всі підстави вважати виключну економічну зону самостійною категорією морського простору, а раз так, то і визнавати за нею її власний правовий статус (якщо не ототожнювати поняття статусу морського простору лише з можливістю чи неможливістю розповсюдження на цей простір суверенітету прибережної держави).
5.3. Під прилеглою зоною варто розуміти морський пояс (частину виключної економічної зони), що безпосередньо прилягає до територіального моря, шириною до двадцяти чотирьох морських миль, відлічуваних від базових ліній, які використовуються для виміру ширини територіального моря (нормальні та прямі вихідні лінії, архіпелажні лінії).
По-перше, акцент у цієї дефініції робиться на те, що прилегла зона – це частина виключної економічної зони, тому її правовий режим складається з правового режиму обох цих категорій. По-друге, базисом для відліку її ширини можуть бути у континентальних і острівних держав (не держав-архіпелагів) як нормальні, так і прямі вихідні лінії, а у держав-архіпелагів – архіпелажні лінії. Таке методологічне сприйняття прилеглої зони повинно допомагати встановленню правильного правового режиму цієї категорії морського простору.
5.4. З міжнародно-правової точки зору під континентальним шельфом варто розуміти морське дно і надра підводних районів, що простираються від зовнішньої границі територіального моря до фіксованої міжнародним правом межі, над якими прибережна держава здійснює суверенні права з метою розвідки і розробки їх природних ресурсів.
Акцент у цій дефініції зроблено, по-перше, на тому, що континентальний шельф розташований саме за межами територіального моря (державного кордону прибережної держави), тобто до його складу не входять дно і надра підводних районів, які покриваються територіальним морем, по-друге, що у сучасному міжнародному морському праві його вже не можна розглядати лише як природне продовження сухопутної території прибережної держави, бо з одного боку, до його складу можуть входити не лише частка континентального шельфу у геологічному розумінні цього терміна (та, що розташована за межами територіального моря), а й материковий схил, підйом і ложе океану, з іншого – право на цю категорію морського простору мають не лише континентальні, а й острівні держави, а також держави-архіпелаги.
5.5. Район – дно морів і океанів і їх надра за межами національної юрисдикції, які, як самі, так і їх ресурси визнаються загальною спадщиною людства, від імені якого виступає Міжнародний орган з морського дна.
У цій дефініції акцентується увага на те, що Район визнається саме загальною, а не спільною спадщиною людства, як це останнім часом робиться в науковій вітчизняній літературі й офіційних перекладах міжнародних нормативних актів – українською мовою. Тобто, що концепція res communis (утім, як і концепція res nulluis) не являє собою будь-яку практичну цінність для визначення його правового статусу.
6. Завдяки застосуванню діалектичного і порівняльно-історичного методів, які сприяли аналізу різних ідей і концепцій зародження й становлення сучасних інститутів морських просторів зі змішаним правовим режимом, можна дійти висновку про компромісний характер цих категорій морських просторів. Саме їх компромісний характер, як вони розглядалися на III Конференції ООН з морського права, і на сьогодення продовжує породжувати значну кількість проблем, пов’язаних з їх делімітацією та правовим режимом використання, що підтверджується, як значною кількістю заяв, які були зроблені по цих категоріях, під час підписання, ратифікації чи приєднанні держав до Конвенції ООН з морського права 1982 р., так і тематикою тих спорів, які розглядалися Міжнародним Судом ООН і Міжнародним трибуналом з морського права. Так, заяви з різних проблем виключної економічної зони були зроблені 27 державами, континентального шельфу – 13, прилеглої зони – 6. Аналіз зроблених заяв у багатьох випадках дозволив виявити й уточнити нині існуючі загальні проблеми цих категорій морських просторів. Зокрема, що стосується виключної економічної зони, то її основні проблеми пов’язані з веденням промислової діяльності й плаванням у цих зонах рибальських суден, проблеми континентального шельфу найчастіше стосуються питань його розмежування між державами з протилежними і суміжними узбережжями, а також розвідки і розробки ресурсів і проведення наукових досліджень. Аналіз цих проблем показує, що значна їх кількість пов’язана саме зі спробами пошуку компромісу з ряду питань і як наслідками цього недостатнім проробленням окремих – питань в Конвенції 1982 р.
7. Незважаючи на те, що інститути морських просторів, які входять до групи просторів з міжнародно-правовим режимом є найполярнішими за своїм віком, проте вони мають одну дуже важливу спільну проблему. Це проблема їх подальшого розвитку.
Так, що стосується відкритого моря, то не зважаючи на те, що Конвенція ООН з морського права 1982 р. вирішила значну кількість проблем, в той самий час відносно окремих з них вона встановила лише загальні принципи, припускаючи їх подальше вирішення у спеціальних міжнародних нормативних актах. Але на жаль деякі з таких питань і на сьогодення залишаються дуже актуальними. Це, насамперед, проблема державної реєстрації суден. Спроба її вирішення шляхом прийняття Конвенції ООН про умови реєстрації суден 1986 р. виявилася невдалою. Конвенція не набрала чинності навіть через 18 років після її прийняття й навряд чи ця подія відбудеться. Але, актуальність цього питання настільки велика, що Генеральний Секретар ООН у своїй доповіді "Світовий океан і морське право", що відбулася 5 березня 2004 р. на 59-й сесії ГА ООН більшу частину часу приділив саме проблемам, пов’язаним з реєстрацією суден. Він відзначав, що всі норми сучасного міжнародного права "засновані на фундаментальних принципах свободи судноплавства і відповідальності держав у всіх питаннях, що стосуються суден, які мають їхнє громадянство (тобто держави прапора несуть головну відповідальність за забезпечення відповідності їх суден вимогам, що містяться у міжнародних документах)" [509, с.4]. Спроби, що робляться IMO у цієї галузі, на наш погляд, остаточного вирішення цієї проблеми не дадуть, бо більшість з видаваних документів мають лише рекомендаційних характер.
Що стосується Району, то це один з інститутів, що розвивається найстрімкіше. Однак, на наш погляд, його подальший розвиток повинен бути обумовлений, в першу чергу, розв’язанням проблеми зрозуміння правосуб’єктності людства, яка на жаль на сьогодення ще не має достатніх критеріїв для її юридичного опосередкування.
8. Завдяки синтезу загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, що знайшли своє широке застосування в проведеному дисертаційному дослідженні вдалося провести аналіз норм сучасного міжнародного морського права, описати, узагальнити і систематизувати отримані результати. Саме це дає підстави говорити про те, що, незважаючи на величезну кількість міжнародних нормативних актів, що стосуються права користування морем, кількість проблем у цій галузі не зменшується. Більш того, значна кількість проблем, виявлених десятиліття назад і дотепер не вирішено, а деякі з них ще й загострилися. Одна з основних причин такої ситуації, на наш погляд, полягає в тому, що прийняття цих нормативних документів недостатньо погоджується з їх імплементацією у внутрішнє право держав. Таким чином, пристосування нормативної бази відбувається дуже повільно. Тому, державам необхідно підсилити свій потенціал в інтересах здійснення не лише Конвенції 1982 р., але й всіх інших, спеціальних угод, прийнятих у порядку розвитку її положень. З метою підвищення дієвості міжнародних нормативних актів необхідно також створення ефективного механізму імплементації, тобто системи міжнародного контролю за виконанням зобов’язань у галузі використання Світового океану і морського дна.
9. Становлення сучасного правового режиму морських просторів Чорноморсько-Азовського басейну відбувається під впливом природного розвиту суспільства і політичних процесів, що мають місце у цьому регіоні й обумовлюється рядом взаємозалежних проблем, які, на наш погляд, можна об’єднати в три основні групи. Перша з них пов’язана з природним розвитком суспільства, зокрема, розширенням масштабів і можливостей всебічного використання потенціалу морських просторів, і, як наслідком цих процесів – кодифікацією міжнародного морського права (поява нових категорій морських просторів і необхідність їх делімітації). Друга група проблем визначається географічними особливостями Чорного моря (малі розміри, замкнутість водного простору тощо). Третя група проблем пов’язана з розпадом колишнього СРСР, і утворенням на його території нових незалежних держав, і, як, природний процес, перерозподілом інтересів у цьому регіоні.
Саме ці проблеми з позиції національної безпеки України ставлять ряд актуальних для нашої держави питань.
9.1. Перша з них пов’язана з проблемою делімітації континентального шельфу і виключної економічної зони з Румунією. Однак, у даному випадку слід зазначити, що, як показує світова практика, розмежування цих морських просторів певною мірою зводиться лише до проблеми делімітації континентального шельфу. В основу сучасної концепції континентального шельфу закладено принцип угоди сторін, який припускає, що зацікавлені держави з протилежними і суміжними територіями можуть домовитися про будь-яке справедливе визначення його спільних границь, за умови, що такою угодою не будуть порушені права й інтереси інших держав. Таким чином, державам нібито надається повна свобода вибору правомірних способів і засобів його розмежування. Зокрема, таке розмежування може базуватися як на серединній лінії (для держав із протилежними берегами), так і на лінії рівного віддалення (для держав із суміжними берегами). Але у даному випадку, ситуація з делімітацією континентального шельфу з Румунією ускладнюється географічними особливостями Чорного моря тому, що через його малі розміри і наявність Кримського півострова, стосовно питання розташування, Україна і Румунія одночасно є державами з суміжними і протилежними узбережжями. Тому, на наш погляд, у даному випадку повинні враховуватися особливі обставини, що мають об’єктивний характер і можуть застосовуватися незалежно, як самостійні принципи. До них можуть бути зараховані: незвичайна конфігурація берегової лінії; історичні правові підстави; співвідношення довжини берегової лінії чи (та) площі сухопутної території держави до площі водного простору; чисельність населення прибережних держав; наявність островів; геологічні особливості морського дна; наявність судноплавних фарватерів тощо.
9.2. Друга група проблем, яка вже знайшла часткове вирішення, пов’язана з юридичною природою Азовського моря, яке визнано історичними внутрішніми водами України та Росії. Саме юридична природа цього моря повинна визначати правові режими використання, як його просторів, так і Керченської протоки. На наш погляд, стосовно Азовського моря найбільш правильним рішенням буде розмежування цих історичних внутрішніх вод шляхом встановлення державних кордонів. Встановлення інших категорій морських просторів (територіального моря, виключної економічної зони) в Азовському морі неприпустимо, бо воно автоматично втратить статус історичних внутрішніх вод.
Керченська протока, на наш погляд, повинна бути визнана територією спільного користування України і Росії з утворенням з цією метою міждержавного адміністративного органу.
9.3. Третя проблема пов’язана з правовим режимом використання Чорноморських проток. У даному випадку розділяючи заклопотаність Туреччини, пов’язану з необхідністю підвищення безпеки судноплавства в Чорноморських протоках, проте, варто визнати, що проблема проток не може бути вирішена в рамках однієї держави і вимагає всебічного вивчення із залученням фахівців і експертів у галузі судноплавства, економіки і міжнародного морського права для вироблення спільної позиції всіх причорноморських держав. Вирішення цієї проблеми повинно йти шляхом перегляду Конвенції про режим Проток 1936 р. Сучасна ситуація, яка характеризується введенням Туреччиною національних правил проходу через протоки, дає їй певні економічні переваги, не створюючи при цьому додаткових гарантій зниження імовірності навігаційних аварій.
10. Виходячи з тих подій, що відбуваються в суспільстві, можна прогнозувати подальший розвиток системи права користування морем. На наш погляд, в найближчі роки він буде йти декількома шляхами. В першу чергу, це розв’язання старих проблем Світового океану, які з тих чи інших причин не вдалося вирішити у сучасному міжнародному морському праві. До таких проблем слід зарахувати: проблеми належної реалізації чинних міжнародних нормативних актів (залучення держав до участі у Конвенції ООН з морського права 1982 р., та інших, спеціальних угод, прийнятих у порядку розвитку її положень; приведення внутрішнього права держав у відповідність з нормами міжнародного морського права; створення ефективної системи міжнародного контролю тощо); розробка й прийняття нових міжнародних нормативних актів, присвячених спеціальним проблемам Світового океану (проблеми реєстрації морських торговельних суден, "безквіткових пасажирів" тощо). Не менш важливим будуть і спроби вирішення нових проблем, обумовлених як соціальними процесами, що відбуваються у суспільстві, так і найновішими технологіями у галузі використання Світового океану, які спонукають як до перегляду існуючих нормативних актів (проблеми протиправних дій, спрямованих проти безпеки міжнародного судноплавства, запобігання забруднення морського середовища, охорони життя людини на морі тощо) так і прийняття нових (питання відповідальності, найновіші технології перевезень тощо).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конвенция Организации Объединенных Наций по морскому праву. – Нью-Йорк: Изд-во ООН, 1982. – 204 с.
2. Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 року. Закон України від 3 червня 1999 р. № 728-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 31. – Ст. 254.
3. Гриневецький С.Р. Про пріоритетні завдання вищої освіти і вузівської науки в реалізації програми "Регіональна ініціатива". – Одеса: ОНАЗ, 2003. – 32 с.
4. Мечников Л.И. Цивилизация и великие исторические реки. Географическая теория развития современного общества: Пер. с франц. – СПб., 1898. – 206 с.
5. Oceans: The Source of Life. United Nations Convention on the Law of the Sea – 20th Anniversary. New York: UN, 2003. – 18 p.
6. Морское право // Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. – М., 1902. – Т. XIX. – С. 902–904.
7. Шемякін О.М. До питання тлумачення терміну "судно" у морському праві // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Вип. 17. – Одеса: Юридична література, 2003. – С. 122–125.
8. Законы Хаммурапи, царя Вавилона // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Учебное пособие / Сост.: В.Н. Садиков, Под ред.: З.М. Черниловский. – М.: Гардарика, 1996. – С. 10–24.
9. Геродот. История. В 9-ти кн. / Пер. Г.А. Стратановского. – М.: Ладомир, 2001. – 752 с.
10. Шифман И.Ш. Финикийские мореходы. – М.: Наука, 1965. – 216 с.
11. Шумовский Т.А. Арабы и море. – М.: Наука, 1964. – 192 с.
12. Загоскин Н.П. Русские водные пути и судовое дело в до-Петровской России. – Казань, 1909. – 464 с.
13. Трофимова М.К. Из истории эллинистического пиратства // Вестник Древней истории. – 1963. – № 4. – С. 53–74.
14. Демиденко В.В., Прусс В.М., Шемякин А.Н. Пиратство, терроризм, мошенничество на море: правовые аспекты. – Одесса: Бахва, 1997. – 144 с.
15. Корецкий В.М. История систематизации норм международного морского права // Избранные труды: В 2-х кн. / АН УССР Ин т государства и права. – К.: Наукова думка, 1989. – Кн. 2. – С. 306–332.
16. Гуго Гроций. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняется естественное право и право народов, а также принципы публичного права: Пер. с лат. – М.: Ладомир, 1994. – 868 с.
17. Грабарь В.Э. Римское право в истории международно-правовых учений. – Юрьев, 1901. – С. 422.
18. Капитуляция в Санта Фе // История средних веков: Хрестоматия: В 2 ч. / Сост.: В.Е. Степанова, А.Я. Шевеленко. – М.: Просвещение, 1981. – Ч. II. – С. 119–121.
19. Асьенто, которое заключили их высочества с Родриго де Бастидас об открытиях в Индии за его счет // Хрестоматия по истории средних веков / Под редакцией Н.П. Грацианского и С.Д. Сказкина. – М.: Учпедгиз, 1950. – С. 23–24.
20. Послание Федора Иоанновича Английской Королеве Елизавете I // Сборник русского Исторического Общества. – СПб., 1883. – Т. 39. – С. 179.
21. Демин О.Б. Океанское приватирство в Англии XVI столетия: становление "теневой экономики" // Морское право: история, современность, перспективы развития: Сб.науч.тр. № 1. – Одесса: Издат-Информ ОНМА, 2002. – С. 106–112.
22. Хожение за три моря Афанасия Никитина / Под ред.: Б.Д. Грекова, В.П. Адриановой-Перетц. – М.: Изд. Академии Наук СССР, 1948. – 232 с.
23. Дигесты Юстиниана // Памятники римского права: Законы 12 таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. – М.: 3ерцало, 1997. – С. 152–590.
24. Яворницкий Д.И. История запорожских казаков: В 3 т. – Киев: Наук. думка, 1990. – Т. 1. – 592 с.
25. Кожевников Ф.И. Русское государство и международное право (до ХХ века). – М.: Юрид. изд-во МЮ СССР, 1947. – 335 с.
26. Юшков С.В. Общественно-политический строй и право Киевского государства. – М.: Госюриздат, 1949. – 543 с.
27. Клейненберг И.Э. К вопросу о существовании в Новгороде Великом X–XIII веках берегового права // Правоведение. – 1960. – № 2. – 158–161 с.
28. Саваськов П.В. Нормы международного морского права в договорах древнерусского государства, заключенных с Византией в Х веке. // Ведомости Московского университета. – Сер. № 11. Право. – 1973. – № 4. – С. 77–83.
29. Демиденко В.В. Морское право: истоки и современность // Судоходство. – 1995. – № 1 – 3. – С. 72–74.
30. Хвольсон Д.А. Известия о хозарах, буртасах, болгарах, мадьярах, славянах и руссах Абу-Али Ахмеда бен Омар Ибн-Даста. – СПб.: Академия наук, 1869. – 199 с.
31. Памятники русского права. Памятники права Киевского государства, X–XII вв. Вып. 1 / Сост.: Зимин А.А.; Под ред.: Юшкова С.В. – М.: Госюриздат, 1952. – С. 287.
32. Правда Русская: В 2 т. / Сост.: Г.Л. Гейерманс, Г.Е. Кочин, Н.Ф. Лавров, В.П. Любимов, М.Н. Тихомиров, Под ред.: Б.Д. Грекова. – Л.: Изд-во АН СССР, 1940. – Т. 1: Тексты. – 505 с.
33. Тимченко Л.Д. Quo vadis, Arcticum? Міжнародно-правовий режим Арктики та тенденції його розвитку: Автореф. дис...д-ра юрид. наук: 12.00.11 / Унів. внутр. справ. – Харків, 1997. – 32 с.
34. Гроций Гуго // Словарь международного морского права / Под ред. Ю.Г. Барсегова. – М: Междунар. отношения, 1985. – С. 44.
35. Тордесильясский договор между королями Испании и Португалии о раздели мира // Хрестоматия по истории средних веков / Под ред. Н.П. Грацианского и С.Д. Сказкина. – М.: Учпедгиз, 1950. – С. 15–17.
36. Сельден // Словарь международного морского права. – М.: Междунар. отношения, 1985. – С. 212.
37. Довгополова О.А. Соотношение понятий закрытого и территориального моря в международном морском праве // Морское право: история, современность, перспективы развития: Сб.науч.тр. № 1. – Одесса: Издат-Информ ОНМА, 2002. – С. 100–105.
38. Бейнкерсхук // Словарь международного морского права. – М.: Междунар. отношения, 1985. – С. 20.
39. Коломбос Д. Международное морское право: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1975. – 784 с.
40. Маховский Я. История морского пиратства: Пер. с польского. – Тула: ТОО "Филиппок", 1993. – 287 с.
41. Под флагом России: История зарождения и развития морского торгового флота / Пузырев В.П., Скугарев В.Д., Басов А.В. и др. – М.: Согласие, 1995. – 568 с.
42. Иванов Г.Г., Маковский А.Л. Международное частное морское право. – Л.: Судостроение, 1984. – 280 с.
43. Эмер де Ваттель. Право народов или принципы естественного права, при¬меняемые к поведению и делам наций и суверенов / Под ред. В.Н. Дурденевско¬го. – М.: Госюриздат, 1960. – 451 с.
44. Блюнчли И.К. Современное международное право цивилизованных госу¬дарств, изложенное в виде кодекса: Пер. с нем. – М.: Индрих, 1876. – 634 с.
45. Огірко Р. Конференція і міжнародна організація: порівняльна характеристика політико-правової природи // Українське право. – 2001. – № 1. – С. 114–120.
46. Корецкий В. М. 48-я конференция Ассоциации международного права // Избранные труды: В 2-х кн. / АН УССР. Ин-т государства и права. – К.: Наукова думка, 1989. – Кн. 2. – С. 214–221.
47. The International Law Association: Report of the Thirty-Fourth Conference (Vienna, 1926). – London, 1927. – 254 p.
48. Supplement to the American Journal of International Law / Special Supplement – 1929. – Vol. 23. – P. 270.
49. Minutes of the Second Committee: Territorial Waters // Acts of the Conference for the Codification of International Law. – Geneva, 1930. – Vol. 3. – P. 221.
50. Establishment of an International Law Commission / Resolution UN A.174(II) on 21 November 1947.
51. International conference of plenipotentiaries to examine the law of the sea / Resolution UN A.1105(XI) adopted on 21 February 1957.
52. Конвенция о территориальном море и прилежащей зоне // Сборник международных соглашений и законодательных актов СССР по вопросам мореплавания. – Л.: Мин. обороны СССР, 1971. – С. 67–74.
53. Конвенция о континентальном шельфе // Сборник международных соглашений и законодательных актов СССР по вопросам мореплавания. – Л.: Мин. обороны СССР, 1971. – С. 75–78.
54. Конвенция об открытом море // Сборник международных соглашений и законодательных актов СССР по вопросам мореплавания. – Л.: Мин. обороны СССР, 1971. – С. 58–66.
55. Конвенция о рыболов¬стве и охране живых ресурсов открытого моря 1958 г. // Сборник международных соглашений и законодательных актов СССР по вопросам мореплавания. – Л.: Мин. обороны, 1971. – С. 123–128.
56. Конвенция о Межправительственной морской консультативной организации 1948 г. // Информ. сб. ЦНИИМФа "Морское право и практика". – № 15. – вып.71. – Л.: Морской транспорт, 1961. – С. 28 44.
57. Про прийняття Конвенції про Міжнародну морську організацію 1948 року в редакції 1982 року. Постанова Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. № 3938-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 171.
58. Reservation exclusively for peaceful purposes of the sea-bed and the ocean floor, and the subsoil thereof, underlying the high seas beyond the limits of present national jurisdiction and use of their resources in the interests of mankind, and convening of the Third United Nations Conference on the Law of the Sea (A/9278) / Resolution UN A.3067(XXVIII) on 16 November 1973.
59. Шемякін О. Знаменний етап у систематизації міжнародного морського права // Український часопис міжнародного права. – 2002. – № 4. – С. 55–62.
60. Doc. UN A/CONF. 62/121, 1982, Oct. 21.
61. Шемякін О. До 20-річчя прийняття Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 р. // Право України. – 2002. – № 4. – С. 147–150.
62. Implications of UNCLOS for the Organization / IMO Circular letter № 2456 on 17 February 2003. – 66 p.
63. Международная конвенция о гражданской ответственности за ущерб от загрязнения нефтью 1969 г. // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – Вып. XXXI. – М.: Междунар. отношения, 1977. – С. 97–106.
64. Про приєднання України до Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою. Закон України від 4 липня 2002 р. № 44-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 35. – Ст. 260.
65. Международная конвенция по обеспечению готовности на случай загрязнения нефтью, борьбе с ним и сотрудничеству 1990 года, включая заключительный акт конференции и приложение (резолюции 1–10). – Лондон: ИМО, 1991. – 39 с.
66. Шемякин А.Н. Международное морское право в контексте 20-летнего юбилея принятия Конвенции ООН по морскому праву 1982 г. // Морское право: история, современность, перспективы развития: Сб.науч.тр. № 1. – Одесса: Издат-Информ ОНМА, 2002. – С. 14–18.
67. Шемякин А.Н. Современное международное морское право в контексте десятилетнего юбилея вступления в силу Конвенции ООН по морскому праву 1982 г.: [Электронный ресурс] / Центр морского права / Журнал "Морское право" / № 7 Ноябрь-Декабрь 2003 г. – Режим доступа: http://www.sea-law.ru/journal/2003-12/shemyakin.html, вільний. – Загл. с экрана. – яз. рус.
68. Oceans and the law of the sea / Report of the Secretary-General UN A/58/65 on 3 March 2003. – 80 p.
69. Советское морское право: Учебник / Мешера В.Ф., Балобанов О.М., Виноградов Н.Н. и др. / Под ред. В.Ф. Мешеры. – М.: Транспорт, 1980. – 287 с.
70. Деканозов Р.В. Некоторые вопросы правовой классификации морских пространств и международное судоходство // Морской транспорт и международное судоходство: правовые и экономические проблемы. XIV Междуна¬родная конференция "Мир на морях". – М.: В/О "Мортехинформреклама", 1990. – С. 405–408.
71. Молодцов С.В. Международное морское право. – М.: Междунар. отношения, 1987. – 272 с.
72. Современное международное морское право и практика его применения Украиной / Щипцов А.А., Анцелевич Г.А., Высоцкий А.Ф. и др. – Киев: Наукова думка, 1995. – 344 с.
73. Анашкин В.М. Конвенция ООН по морскому праву 1982 г. и некоторые вопросы режима морских пространств и международного судоходства // Актуальные проблемы советского и иностранного морского права. – Л.: Транспорт, 1986. – С. 74–89.
74. Шемякин А.Н. Проблемы правовой классификации морских пространств // Матеріали 55 науково-методичної конференції професорсько-викладацького складу та курсантів Одеської національної морської академії. – Одеса: ОНМА. – 2003. – С. 178–179.
75. Шемякин А.Н. Современное международное морское право и перспективы его развития. – Одесса: ОНМА, 2003. – 316 с.
76. Барсегов Ю.Г. Обычай как источник международного морского права // Правовые и экономические проблемы регулирования международного судоходства. Сборник научных трудов: По материалам советско-английского симпозиума 1983 г. – М.: Мортехинформреклама, 1984. – С. 40-47.
77. Шемякін О.М. Методологія правової класифікації морських просторів // Держава і право: Зб. наук. пр. – Вип. 25. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 516–521.
78. Ефремова Н.А., Подставкин М.С. Конвенция ООН по морскому праву и эволюция законодательства государств о режиме прибрежных вод // Советский ежегодник морского права, 1985. – М.: Мортехинформреклама, 1987. – С. 3–10.
79. Уусталь А.Т. Международно-правовой режим территориальных и внутренних морских вод: Автореф. дис…д-ра юрид. наук. – М., 1961. – 30 с.
80. Анашкина И.А. Международно-правовой режим территориального моря . Дис. ... канд. юрид. наук. – М., 2002. – 214 с.
81. Радзивилл А.А. Международно-правовой режим Антарктики как общего наследия человечества // Держава і право: Зб. наук. пр. – Вип. 5. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. – С. 374–383.
82. Радзивилл А.А. Развитие концепции общего наследия человечества в процессе освоения минеральных ресурсов Мирового океана // Держава і право: Зб. наук. пр. – Вип. 4. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1999. – С. 276–285.
83. Радзівілл О.А. Проблеми і перспективи концепції спільної спадщини людства в сучасному міжнародному праві: Автореф. дис. ... к та юрид. наук: 12.00.11 / НАН України Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – Київ, 2000. – 21 с.
84. Договор об Антарктике // Сборник международных соглашений и законодательных актов СССР по вопросам мореплавания. – Л.: Мин. обороны СССР, 1971. – С. 104–109.
85. Про приєднання України до Договору про Антарктику 1959 року. Постанова Верховної Ради України від 17 вересня 1992 р. № 2609-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 41.