МЕХАНІЗМ ВИРІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СПОРІВ ЗА ДОГОВОРОМ ДО ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ХАРТІЇ

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………...4
Розділ 1. Механізм вирішення міжнародних спорів за Договором
до Енергетичної Хартії в контексті історичного розвитку
та сучасного стану міжнародних засобів ад’юдикації………………...…..13
1.1. Тенденції розвитку міжнародних засобів ад’юдикації в
контексті історичного розвитку мирних засобів
вирішення міжнародних спорів……………………………………………......13
1.2. Договір до Енергетичної Хартії як сучасний приклад
закріплення міжнародних засобів ад’юдикації в міжнародному праві……..42
Розділ 2. Місце міжнародних засобів ад’юдикації в механізмі
вирішення міжнародних спорів за Договором до Енергетичної Хартії..57
2.1. Загальна характеристика механізму вирішення міжнародних
спорів за Договором до Енергетичної Хартії…………………........................57
2.2. Міжнародний арбітраж як основний засіб вирішення
міждержавних спорів за Договором до Енергетичної Хартії………………..67
2.2.1. Засоби вирішення спорів між державами щодо
загальних питань застосування положень
Договору до Енергетичної Хартії……………………………………..........67
2.2.2.Спеціальні засоби вирішення спорів між державами
за Договором до Енергетичної Хартії……………………………………...71
2.2.2.1. Вирішення спорів стосовно пов’язаних з торгівлею
положень та пов’язаних з торгівлею інвестиційних заходів………..71
2.2.2.2. Вирішення транзитних спорів………………………………..80
2.2.2.3. Врегулювання спорів у сфері конкуренції…………………..86
2.2.2.4. Врегулювання спорів щодо охорони
навколишнього середовища……………………………………….......87
2.2.2.5. Окремі питання оподаткування……………………................89
2.3. Місце інвестиційного арбітражу в системі засобів
вирішення міжнародних спорів за Договором до Енергетичної Хартії…….90
Розділ 3. Практика реалізації механізму вирішення міжнародних
спорів за Договором до Енергетичної Хартії……………………………..107
3.1. Загальні тенденції реалізації механізму вирішення міжнародних
спорів за Договором до Енергетичної Хартії………………………………..107
3.2. Вирішення проблемних питань реалізації положень Договору
до Енергетичної Хартії в контексті практики міжнародного
інвестиційного арбітражу……………………………………..........................125
Висновки……………………………………………………………………....161
Список використаних джерел……………………………………………....172

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів становлять процесуальну основу сучасного міжнародного права, оскільки фактично виступають гарантією дотримання його положень суб’єктами міжнародно-правових відносин. Важко знайти сучасний міжнародний договір, який би не передбачав засоби вирішення спорів з приводу тлумачення та виконання його положень, оскільки лише мирні засоби вирішення міжнародних спорів здатні забезпечити захист прав учасників міжнародних відносин. Це особливо важливо для міжнародних договорів, предметом регулювання яких виступає окрема сфера міжнародних відносин. Зокрема, до таких міжнародних договорів можна віднести систему договорів ГАТТ/СОТ, договори Європейського Союзу, Конвенцію ООН з морського права 1982 року тощо, які задля забезпечення реалізації своїх положень містять унікальні та дієві засоби вирішення міжнародних спорів. Серед них на особливу увагу заслуговує Договір до Енергетичної Хартії (далі – „ДЕХ”), що набрав чинності 16 квітня 1998 року і регулює майже всі аспекти міжнародних енергетичних відносин та має механізм вирішення спорів, якому практично немає аналогів у сучасному міжнародному праві. Основна особливість цього механізму полягає в тому, що він встановлює не лише засоби вирішення міжнародних спорів між державами, але й є одним з останніх прикладів реалізації доступу приватних осіб до засобів вирішення міжнародних спорів, які існують в сучасному міжнародному праві. Інтерес для наукового опрацювання становлять не тільки положення ДЕХ щодо вирішення спорів, але й їх розуміння в контексті існуючої практики застосування зазначених засобів розв’язання спорів.
Дослідження механізму вирішення спорів за ДЕХ є надзвичайно актуальними для України, яка є не лише його учасницею, але й активно бере участь у міжнародних енергетичних відносинах (насамперед транзитних). На сьогодні Україна вже двічі ставала учасницею реалізації засобів вирішення міжнародних спорів за ДЕХ: на міждержавному рівні (спір України з Російською Федерацією з приводу транзиту енергоносіїв) та спір України з інвестором („Амто” проти України). Очевидно, що у зв’язку із загостренням міжнародних енергетичних відносин кількість випадків звернення до засобів врегулювання міжнародних спорів, передбачених ДЕХ, з роками буде збільшуватись.
Таким чином, актуальність теми дисертаційної роботи зумовлює необхідність комплексного дослідження механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ та практики його реалізації в сучасних міжнародних відносинах.
Стан дослідження теми дисертації. Незважаючи на високу актуальність теми дисертації, дослідження положень ДЕХ, не говорячи вже про встановлений ним механізм вирішення міжнародних спорів, в Україні відсутні. Українські вчені проводять доволі ґрунтовні дослідження загальних питань мирних засобів вирішення міжнародних спорів (Буткевич В.Г.) чи окремих їх аспектів (Алексєєв А.Г., Войтович С.А., Грищенко Д.І., Шевчук О.В., Цірат Г.А., Ржевська В.С), розробки яких можуть слугувати основою для вивчення механізму вирішення міжнародних спорів, передбачених ДЕХ.
В зарубіжній науці міжнародного права мирним засобам вирішення міжнародних спорів присвячено роботи відомих фахівців, які не лише вивчали чи вивчають загальні питання цього інституту (Менлі О. Хадсон, Лукашук І.І., Колосов Ю.М., Бекяшев К.А., Дж. Г. Мерілс (J.G. Merrills), Пушмін Е.А., Джон Кольєр (John Collier), Воган Лоуї (Vaughan Lowe), Р. Бруно (R. Bruno), Луїс Зон (Louis Sohn), Анне Петерс (Anne Peters)) чи окремі його аспекти (Е.-У. Петерсман (E.-U. Petersmann), Г. Дженік (G. Jaenicke), Л.Н. Браун (L.N. Brown), Т. Кеннеді (T. Kennedy), А.М. Слотер (A. M. Slaughter), А. Стоун Світ (A. Stone Sweet), Дж. Х.Х. Вейлер (J. H. H. Weiler), С. Леккі (S. Leckie), У. Дж. Дейві (W. J. Davey), Р. Скотт Гаджон (R. Scott Gudgeon), Дж. Далхузен (J. Dalhuisen), Говард Манн (Howard Mann), Алфєєва Ю.В., Фархутдинов І.З., Крупко С.І., Аїда Б. Аванесян (Aida B. Avanessian), Вельямінов Г.М., Рудольф Долзер (Rudolf Dolzer), Маргарет Стівенс (Margarete Stevens)), але й спеціально досліджують засоби вирішення міжнародних спорів за Договором до Енергетичної Хартії (Томас Вельде (Tomas Waelde), Ян Паульссон (Jan Paulson), Конопляник А.А., Ліпатов Ю.А., Шилова Н.Л., Тод Вейлер (Todd Weiler), Бернардо М. Кремадез (Bernardo M. Cremades), Кларіс Рібейро (Clarisse Ribeiro), Лоран Гуїф (Laurent Gouiffes), Крейг С. Бамбергер (Craig S. Bamberger), Ян Лінехан (Jan Linehan), Емануель Желар (Emmanuel Gaillard), Стефан Ягуш (Stephan Jagusch), Ентоні Сінклер (Anthony Sinclair), Джеймс Л. Лофтіс (James L.Loftis), Марк Дж. Білі (Mark J. Beeley)).
Віддаючи належне напрацюванням у цій сфері, слід зазначити, що існуючі дослідження механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ розкривають лише окремі його аспекти і не проводять комплексного аналізу зазначеного механізму.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми „Україна в євроінтеграційних правових процесах”, що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи” № 06БФ048-01, яка, в свою чергу, є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми сталого державного розвитку України”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення місця механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ в системі мирних засобів вирішення міжнародних спорів на основі аналізу положень ДЕХ, що закріплюють відповідні засоби вирішення спорів, а також розгляду проблемних питань практики реалізації механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ. Відповідно до цього у дисертації зосереджується увага на вирішенні таких завдань:
- дослідити історію становлення мирних засобів вирішення міжнародних спорів та встановити основні тенденції розвитку міжнародних засобів ад’юдикації у зв’язку з ними;
- з’ясувати вплив тенденцій розвитку міжнародних засобів ад’юдикації на їх становище в сучасному міжнародному праві;
- виявити сучасні тенденції міжнародного права щодо способів закріплення міжнародних засобів ад’юдикації в міжнародних договорах та визначити місце ДЕХ у реалізації цих тенденцій;
- розкрити місце ДЕХ серед інших міжнародних договорів, що регулюють міжнародні енергетичні відносини;
- обґрунтувати, що основу механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ становлять міжнародні засоби ад’юдикації;
- дослідити положення ДЕХ, що закріплюють механізм вирішення міжнародних спорів, та виявити особливості засобів вирішення спорів, що становлять його основу;
- встановити основні особливості реалізації механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ на підставі аналізу відповідної практики міжнародних засобів ад’юдикації;
- визначити місце інвестиційного арбітражу на підставі положень ДЕХ в механізмі вирішення міжнародних спорів за цим договором.
Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини щодо вирішення міжнародних спорів за участю держав та індивідів.
Предметом дослідження є механізм вирішення міжнародних спорів за ДЕХ та практика його реалізації в світлі тенденції розвитку мирних засобів вирішення міжнародних спорів.
Методологічна основа дослідження. Природа явищ, що є предметом дослідження, обумовлює використання принципу методологічного плюралізму, який дозволяє використовувати можливості всіх методів наукового аналізу. Водночас, враховуючи специфіку дослідження, особливу увагу приділено формально-юридичному методу, що дозволяє проаналізувати юридичний зміст ДЕХ і, насамперед, його положень щодо вирішення спорів, а також порівняльно-правовому методу, який дає змогу встановити основні взаємозв’язки документів Європейської Енергетичної Хартії з міжнародними договорами, що так чи інакше регулюють відносини в енергетичній сфері, та визначити місце механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ серед сучасних засобів вирішення міжнародних спорів. Крім того, завдяки історичному методу проаналізовано становлення міжнародних засобів ад’юдикації як основи механізму вирішення спорів за ДЕХ. Використані також метод прогнозування, логічний метод та інші спеціальні методи наукового пізнання.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в роботі вперше проведений комплексний аналіз механізму вирішення спорів за ДЕХ, а також проблемних питань його реалізації, що порушувались під час розгляду спорів на його підставі. Крім того, вперше у вітчизняній науці досліджено місце механізму вирішення спорів за ДЕХ в системі мирних засобів вирішення міжнародних спорів.
Основні наукові положення дослідження, які виносяться на захист як особистий внесок дисертанта:
Дістало подальший розвиток:
- дослідження тенденцій розвитку міжнародних засобів ад’юдикації у контексті становлення мирних засобів вирішення міжнародних спорів. Результатом дії виявлених тенденцій стало те, що міжнародні засоби ад’юдикації стали основними засобами вирішення міжнародних спорів в міжнародних відносинах. Доведено, що основною тенденцією сучасного міжнародного права є надання доступу (безпосереднього чи опосередкованого) приватним особам до міжнародних засобів ад’юдикації;
- аналіз практики інвестиційного арбітражу на підставі ДЕХ. Завдяки цьому було встановлено, що інвестори з-поміж різноманітних засобів вирішення інвестиційних спорів, передбачених ДЕХ, в своїй більшості обирали юрисдикцію ІКСІД, оскільки саме процедура ІКСІД повною мірою розкриває можливості, які надають інвестиційні положення ДЕХ для інвесторів і, зокрема, засоби вирішення інвестиційних спорів;
- дослідження суті матеріальних положень ДЕХ. Виявлено, що наразі ДЕХ є єдиним багатостороннім міжнародним договором, який встановлює уніфіковані правила взаємовідносин у міжнародних енергетичних відносинах як між державами, так і між приватними особами та державами, а основними напрямами міжнародних енергетичних відносин, що становлять предмет регулювання ДЕХ, є торгівля, транзит, інвестиції та питання енергоефективності.
Вперше у вітчизняній науці міжнародного права:
- встановлено, що у зв’язку з великою кількістю міжнародних засобів ад’юдикації, які діють за сучасним міжнародним правом, нові ад’юдикаційні інституції практично не створюються, а міжнародні договори забезпечують реалізацію своїх положень відсиланням до вже існуючих засобів ад’юдикації. У випадку ж міжнародних договорів зі складним предметом регулювання така відсильна система призводить до появи розгалуженого механізму вирішення міжнародних спорів, в якій би кожному аспекту предмету регулювання відповідного міжнародного договору відповідав свій окремий засіб чи окрема система засобів вирішення спорів. Причому такий підхід до побудови засобів вирішення спорів є саме механізмом, а не системою, оскільки в ньому засоби вирішення спорів перебувають не у вертикальному підпорядкуванні один з одним (що є притаманним для системи засобів вирішення спорів), а є лише взаємопов’язаними завдяки чіткому розмежуванню їх юрисдикцій. Зокрема такий підхід був реалізований в ДЕХ;
- досліджені положення ДЕХ, що закріплюють механізм вирішення спорів, та з’ясовані особливості кожного із засобів вирішення спорів як складових цього механізму. Зокрема встановлено, що система вирішення інвестиційних спорів за ДЕХ повною мірою відповідає загальним тенденціям сучасного міжнародного права щодо захисту інвестицій, хоча й з певними особливостями, притаманними лише цьому міжнародному договору;
- доведено, що засоби вирішення міждержавних спорів за ДЕХ, за існуючого стану закріплення відповідних матеріальних положень в тексті ДЕХ, фактично не мають перспектив реалізації в сучасних міжнародних відносинах, але не з причин недосконалості норм, що закріплюють ці засоби вирішення спорів, а в основному через відсутність чітких зобов’язань держав у кореспондуючих сферах міжнародних енергетичних відносин за ДЕХ;
- встановлено, що арбітражні трибунали, вирішуючи інвестиційні спори за ДЕХ, доволі глибоко аналізували його положення і при цьому ставали на обґрунтовані, але іноді дуже суперечливі позиції. Тому очевидно, що у майбутньому арбітражними трибуналами будуть прийняті рішення за результатами розгляду інвестиційних спорів за ДЕХ, які не будуть в певних частинах збігатися з уже існуючими рішеннями щодо тлумачення положень ДЕХ;
- доведено, що наразі саме інвестиційний арбітраж на підставі положень ДЕХ становить основу механізму вирішення міжнародних спорів за цим договором і забезпечує його авторитет як дієвого засобу вирішення міжнародних суперечок в сучасному міжнародному праві.
Удосконалено:
- розуміння терміна „міжнародні засоби ад’юдикації”. Запропоновано узагальнене розуміння міжнародного арбітражу і міжнародних судових установ як міжнародних засобів ад’юдикації та розглянуто характерні особливості цього інституту, які дозволяють виділити його з-поміж інших мирних засобів вирішення міжнародних спорів;
- класифікацію засобів вирішення міжнародних спорів за ДЕХ. Встановлено, що основу механізму вирішення спорів за ДЕХ становлять міжнародні засоби ад’юдикації, які можуть застосовуватись між державами-учасницями і приватними особами (інвестиційні спори) та між державами-учасницями. Додатково спори між державами можуть вирішувати певні спеціальні засоби вирішення міжнародних спорів, передбачені ДЕХ (засоби вирішення спорів щодо торгівлі, транзиту, конкуренції, охорони навколишнього середовища та елементи вирішення податкових питань). Таким чином, засоби вирішення міжнародних спорів за ДЕХ є не простою сукупністю засобів вирішення спорів, а становлять єдиний механізм, який, незважаючи на свою розгалуженість та складність, є цілісним, внутрішньо узгодженим та достатнім для забезпечення ефективної реалізації положень ДЕХ.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки і теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвиткові науки міжнародного права. Зокрема, зібраний у дисертації науково-практичний матеріал і висновки можуть бути використані в подальших дослідженнях мирних засобів вирішення міжнародних спорів та міжнародного економічного права.
В практичному плані положення дисертації можуть бути використані для визначення правової позиції України в міжнародних енергетичних відносинах, зокрема, під час захисту інтересів України у існуючих та можливих спорах в міжнародних засобах ад’юдикації щодо порушення положень ДЕХ, а також взагалі у правотворчій і правозастосовній діяльності.
Положення дисертації також можуть знайти застосування у навчальному процесі під час розробки навчальних посібників, підручників та методичних матеріалів, а також викладанні курсів „Міжнародне публічне право”, „Способи розв’язання міжнародних спорів”, „Міжнародне економічне право”.
Крім того, матеріали дисертації використовуються здобувачем при проведенні семінарських занять з навчальної дисципліни “Міжнародне публічне право” в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи оприлюднені на П’ятій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2 березня 2007 р.) (доповідь опубліковано), XIV міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Ломоносов” (Московський державний університет імені М.В. Ломоносова, м. Москва, 11-14 квітня 2007 р.) (тези виступу опубліковано), Другому міжнародному науковому семінарі „Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку” (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 25-29 квітня 2007 р.) (доповідь опубліковано), IV міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні питання реформування правової системи України” (Волинський державний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, 1-2 червня 2007 р.) (доповідь опубліковано), Конференції молодих вчених „Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 18 жовтня 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених „Шості осінні юридичні читання” (Хмельницький університет управління та права, 26-27 жовтня 2007 р.) (тези опубліковано), XV міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Ломоносов” (Московський державний університет імені М.В. Ломоносова, м. Москва, 8-12 квітня 2008 р.) (тези опубліковано), на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження дістали відображення у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях та матеріалах науково-практичних конференцій та семінарів.
Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів (7 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 193 сторінки, з яких бібліографія викладена на 22 сторінках (обсяг – 201 джерело, в тому числі іноземними мовами – 113).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Становлення міжнародних судових установ та міжнародного арбітражу безпосередньо пов’язано з історичним розвитком мирних засобів вирішення міжнародних спорів. В зарубіжній науковій літературі прийнято узагальнено посилатись на ці засоби врегулювання спорів як на міжнародні засоби ад’юдикації. Їх характерні особливості, що дозволяють виділити міжнародні засоби ад’юдикації з-поміж інших мирних засобів вирішення міжнародних спорів, були розглянуті у першому розділі дисертації. Дослідження показують, що ці особливості не виникли одночасно, а формувалися поступово, стаючи ознаками, що виділяють міжнародні засоби ад’юдикації серед інших мирних засобів вирішення міжнародних спорів. Взагалі, одним з перших мирних засобів врегулювання міжнародних спорів був саме міжнародний арбітраж, який створювався для вирішення конкретного спору і який був початковою формою ад’юдикації в міжнародних відносинах. Фактично це прототип сучасного арбітражу ad-hoc, про існування якого свідчать численні приклади його застосування в стародавні та античні часи.
Поступово міжнародний арбітраж став все частіше згадуватися в міжнародних договорах як засіб вирішення міжнародних спорів з приводу їх предмета, а сама суть арбітражу як засобу вирішення міжнародних спорів в деяких випадках трансформувалась у новий вид міжнародних засобів ад’юдикації – постійно діючі судові установи. Останні згодом почали створюватися при міжнародних організаціях, які тільки-но почали виникати. Водночас юрисдикція як арбітражів, так і постійно діючих міжнародних судових установ залишалась спеціалізованою. Тому наступним етапом розвитку міжнародних засобів ад’юдикації стало створення універсальних міжнародних судових установ, універсальність яких спочатку полягала не в кількості держав учасників що могли звернутись до таких судів, а в їх універсальному предметі юрисдикції. Однією з таких перших установ стала Постійна палата міжнародного правосуддя Ліги націй, яка згодом трансформувалась в Міжнародний суд ООН. Останній, в свою чергу, став класичною універсальною судовою установою, що має не лише універсальний предмет юрисдикції, а й велику кількість держав – учасниць.
Фактично зазначені тенденції стали основою подальшого розвитку міжнародних засобів ад’юдикації, хоча це не означає, що не виникали нові властивості міжнародних засобів ад’юдикації. Так, ще однією тенденцією, яка почала зароджуватися в ХІХ столітті і мала подальший розвиток у ХХ столітті, було формування обмеженого доступу індивідів до міжнародних засобів ад’юдикації. Однак в основному такий допуск був опосередкований – через звернення держав від імені своїх громадян. Найбільш активне становлення індивідів як суб’єктів міжнародних засобів ад’юдикації відбувалося у міжнародних кримінальних судах, міжнародних судах з захисту прав людини та судах інтеграційних об’єднань, а також в ад’юдикаційних органах у сфері міжнародних економічних відносин. Саме завдяки ролі приватних осіб розвиток міжнародних засобів ад’юдикації у чотирьох зазначених сферах міжнародних відносин став однією з складових процесу становлення міжнародних засобів ад’юдикації взагалі як основного засобу мирного врегулювання міжнародних спорів у сучасному міжнародному праві.
Протягом тривалого періоду часу захист інтересів приватних осіб у міжнародних економічних відносинах здійснювався державами в засобах ад’юдикації у порядку дипломатичного захисту. Неефективність цієї системи, про що свідчить незначна кількість звернень до таких засобів, сприяла розвитку нового типу ад’юдикаційних органів, в яких участь приватних осіб була б більш істотною, а саме системи вирішення міжнародних спорів в межах Генеральної угоди з тарифів та торгівлі/Світової організації торгівлі (ГАТТ/СОТ), яка надала опосередкований допуск приватним особам до засобів вирішення спорів. При всій прогресивності системи вирішення спорів в ГАТТ/СОТ формально лише держави залишались учасниками врегулювання міжнародних спорів на її основі, хоча приватні особи, чиї права були порушені, отримали істотні засоби впливу на такі держави. Поряд з цим у міжнародному економічному праві склалася система вирішення міжнародних спорів з безпосереднім доступом до неї приватних осіб. Мова йде про засоби вирішення міжнародних інвестиційних спорів, основним з яких справедливо вважається Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів (ІКСІД) - міжнародний арбітражний орган, діяльність якого подібна до Постійної палати третейського правосуддя і спеціально присвячена вирішенню інвестиційних спорів між інвесторами та державами. Створення ІКСІД стало результатом тривалого процесу становлення допуску приватних осіб до міжнародних засобів ад’юдикації як загальної тенденції міжнародного права ХХ століття щодо розширення кола суб’єктів застосування мирних засобів вирішення міжнародних спорів. Водночас поширеною залишається практика надання приватним особам опосередкованого доступу до міжнародних засобів ад’юдикації, який може здійснюватися як шляхом подання заяви до ад’юдикаційної інституції через її інший орган (наприклад комісію), так і через формальне подання заяви державою від імені приватної особи, права якої були порушені. Що ж стосується безпосереднього доступу, то в сучасному міжнародному праві приватні особи мають його лише щодо міжнародних засобів ад’юдикації зі спеціальною компетенцією.
Ще однією особливістю розвитку міжнародних засобів ад’юдикації стало поширення постійно діючих міжнародних засобів ад’юдикації (під якими розуміються постійно діючі міжнародні суди та інституціоналізовані арбітражі), в той час як роль арбітражу ad-hoc зменшилась і продовжує зменшуватись. Додатково слід зауважити, що розвиток міжнародних засобів ад’юдикації характеризується постійним розширенням кола питань, що передаються до їх компетенції. Це безпосередньо пов’язано ще з однією тенденцією розвитку міжнародних засобів ад’юдикації - вони поступово стали основним засобом врегулювання міжнародних спорів в міжнародному праві. Кількість міжнародних засобів ад’юдикації, які застосовувалися в міжнародних відносинах, постійно збільшувалася. Це призвело до ще однієї тенденції – в сучасному міжнародному праві нові засоби ад’юдикації практично не створюються, натомість нові міжнародні договори та міжнародні організації розповсюджують на себе юрисдикцію вже існуючих міжнародних засобів ад’юдикації. У випадку ж міжнародних договорів із складним предметом регулювання така відсильна система призводить до появи розгалуженого механізму вирішення міжнародних спорів, в якій би кожному аспекту предмета регулювання відповідного міжнародного договору відповідав свій окремий засіб чи окрема система засобів вирішення спорів. Причому такий підхід до побудови засобів вирішення спорів є саме механізмом, а не системою, оскільки в ньому засоби вирішення спорів перебувають не у вертикальному підпорядкуванні один з одним (що є притаманним для системи засобів вирішення спорів), а є лише взаємопов’язаними завдяки чіткому розмежуванню їх юрисдикцій. Одним з перших міжнародних договорів, що застосував цей підхід, став договір про утворення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА). Майже водночас з цим договором в міжнародному праві з’явився Договір до Енергетичної Хартії (ДЕХ), який наслідував підходи НАФТА у питанні вирішення міжнародних спорів.
Наразі ДЕХ є єдиним багатостороннім договором у сфері міжнародних енергетичних відносин, який встановлює уніфіковані правила взаємовідносин в паливно-енергетичному комплексі як між державами, так і між приватними особами та державами. Особливість ДЕХ полягає у чіткому закріпленні за індивідами певних прав та покладенні на держави чітких обов’язків у сфері міжнародних енергетичних відносин з метою зменшення некомерційних ризиків, пов’язаних з діяльністю у паливно-енергетичному комплексі. Основними напрямами міжнародних енергетичних відносин, що становлять предмет регулювання ДЕХ, є торгівля, транзит, інвестиції та енергоефективність. Слід зазначити, що ДЕХ органічно поєднав в собі як досвід регулювання торговельних відносин в межах ГАТТ/СОТ, так і міжнародно-правові механізми регулювання інвестиційних, екологічних та транзитних питань, що були розроблені на час його створення. Визначальна роль ДЕХ у цьому контексті полягає в тому, що велика кількість держав не виступають учасниками міжнародно-правових договорів з такого широкого кола питань, а, отже, участь держави в ДЕХ дозволяє врегулювати її відносини з великою кількістю держав та майже в усіх аспектах міжнародних енергетичних відносин. Тому не дивно, що такий складний за своєю структурою матеріальних норм міжнародний договір, як Договір до Енергетичної Хартії, має складний та розгалужений механізм мирного вирішення спорів. Його основу складає можливість вирішення спорів між державами - учасницями та між державами - учасницями і приватними особами. Відповідно на основі ДЕХ підлягають врегулюванню спори між державами - учасницями з приводу застосування та тлумачення положень ДЕХ, а між індивідами та державами - учасницями – по спорах, пов’язаних з інвестиціями. Поряд з цим ДЕХ передбачає спеціальні засоби вирішення спорів. Мова йде про особливу процедуру врегулювання транзитних спорів та про процедуру врегулювання торгових спорів і спорів щодо пов’язаних з торгівлею інвестиційних заходів між державами - учасницями. Крім того, ДЕХ передбачає засоби вирішення спорів щодо конкуренції; щодо охорони навколишнього середовища та елементи вирішення податкових питань. Останній з них застосовується при вирішенні міждержавних та інвестиційних спорів і фактично є не окремим засобом вирішення спорів, а допоміжною процедурою встановлення факту - чи становить оподаткування приховані дискримінаційні чи експропріаційні заходи. Таким чином, засоби вирішення міжнародних спорів за ДЕХ є не простою сукупністю засобів вирішення спорів, а становлять єдиний механізм, який, незважаючи на свою розгалуженість та складність, є цілісним, внутрішньоузгодженим та достатнім для забезпечення ефективної реалізації положень ДЕХ. Причому такий підхід до побудови засобів вирішення спорів є саме механізмом, а не системою, оскільки в ньому засоби вирішення спорів перебувають не у вертикальному підпорядкуванні один з одним (що є притаманним для системи засобів вирішення спорів), а є лише взаємопов’язаними завдяки чіткому розмежуванню їх юрисдикцій. Механізм вирішення спорів за ДЕХ, в якому основне місце посідають міжнародні засоби ад’юдикації, став реалізацією останніх тенденцій сучасного міжнародного права в сфері мирного вирішення міжнародних спорів.
Дослідивши засоби вирішення міждержавних спорів за ДЕХ, можна зазначити певні особливості щодо деяких з них. Так, система вирішення торговельних спорів та спорів щодо пов’язаних з торгівлею інвестиційних заходів практично повністю відтворює аналогічні процедури ГАТТ/СОТ і фактично становить квазіарбітражну систему вирішення міжнародних спорів. Квазіарбітражна характеристика системи вирішення торговельних спорів за ДЕХ виходить з того, що за своєю суттю та порядком винесення рішень вона ближче до погоджувальних процедур, з тією різницею, що за результатами їх застосування можуть виноситись зобов’язальні рішення, а сама діяльність комісій експертів за своїм процесом максимально наближена до арбітражних механізмів.
Що ж стосується засобів вирішення транзитних спорів, то вони мають на меті забезпечити безперервність та стабільність постачання енергетичних матеріалів та продуктів і мають дещо двоякі функції: по-перше, за своєю суттю фактично це процедура посередництва, по-друге, посередник має право виносити обов’язкові до виконання попередні рішення, які діють до використання інших засобів вирішення спорів, передбачених ДЕХ, зокрема статті 27 ДЕХ.
Стосовно ж вирішення спорів у сфері конкуренції та охорони навколишнього середовища, ДЕХ не лише не поклав істотних обов’язків на держави - учасниці у цих сферах, але й передбачив засоби вирішення спорів, які також не мають будь-якого обов’язкового характеру. Взагалі, загальною характерною особливістю засобів вирішення міждержавних спорів за ДЕХ є те, що реалізація прямих обов’язків держав - учасниць, що закріплені в ДЕХ, підтримана доволі істотними засобами врегулювання спорів щодо таких зобов’язань, основу яких становлять міжнародні засоби ад’юдикації чи засоби, що мають квазіад’юдикаційний характер, в той час як обов’язки учасників ДЕХ закріплені у вигляді „намірів” і подібних положень, у разі виникнення спору є предметом переговорів та консультацій.
Крім того, формулювання міжнародних енергетичних правовідносин, що є предметом регулювання ДЕХ, є настільки широким, що дозволяє застосовувати засоби вирішення спорів, передбачені ДЕХ, навіть до відносин, які безпосередньо не стосуються сфери міжнародних енергетичних відносин, насамперед це стосується засобів вирішення інвестиційних спорів.
Центральне місце інвестиційного арбітражу в системі засобів вирішення міжнародних спорів за ДЕХ зумовлюється не лише кількістю звернень до нього задля врегулювання спорів між приватними особами та державами, але й якістю норм, що закріплюють цей вид арбітражу в ДЕХ, які є одними з найбільш розроблених в сучасному міжнародному праві. Крім того, інвестиційні положення ДЕХ, за порушення яких і можуть бути викликані до дії засоби вирішення інвестиційних спорів, фактично становлять багатосторонній договір про взаємний захист інвестицій в енергетичній сфері.
Проведене дослідження засвідчило, що система вирішення інвестиційних спорів ДЕХ повною мірою відповідає не лише існуючій практиці України щодо закріплення засобів вирішення інвестиційних спорів у двосторонніх інвестиційних договорах, але й загальним тенденціям сучасного міжнародного права щодо захисту інвестицій, хоча й з певними особливостями. Так, засоби вирішення спорів між державами та інвесторами, передбачені ДЕХ, можуть застосовуватись лише стосовно інвестицій, які перебувають на постінвестиційній стадії. Таким чином, питання захисту інвестицій на передінвестиційній стадії можуть бути предметом врегулювання лише засобами вирішення міждержавних спорів, передбачених ДЕХ.
В цілому, незважаючи на те, що засоби вирішення міжнародних спорів, передбачені ДЕХ, створюють єдиний взаємопов’язаний механізм вирішення спорів, стан їх текстуального закріплення може призвести до виникнення ситуацій перетинання та конкурування зазначених засобів. Усунення проблем в цьому питанні та інших ускладнень при реалізації ДЕХ можливе лише в процесі практичного застосування механізму вирішення міжнародних спорів, передбаченого ним. Саме практика реалізації засобів вирішення спорів розкриває їх властивості та говорить про їх прийнятність в міжнародних відносинах, і навпаки, засоби вирішення спорів, які, хоча й передбачені міжнародним правом, але не застосовуються, є фактично мертвими і не можуть істотно вплинути ні на розвиток міжнародних відносин, ні на розвиток міжнародного права. Незважаючи на нетривалий період дії ДЕХ, вже існує порівняно велика кількість звернень до засобів вирішення міжнародних спорів, передбачених цим договором, що пояснюється не лише особливостями міжнародних відносин в енергетичній сфері (насамперед їх загостренням в останні часи), але й якістю нормативного матеріалу ДЕХ та, зокрема положень, що закріплюють механізм вирішення міжнародних спорів. Водночас ця практика має певні особливості, які продиктовані структурою предмета регулювання ДЕХ. Останній, в свою чергу, зумовлює поділ практики реалізації механізму вирішення спорів за ДЕХ на два основні напрями: реалізація засобів вирішення спорів між державами та між державами і приватними особами (інвестиційні спори).
Щодо реалізації засобів вирішення міждержавних спорів за ДЕХ, слід зазначити, що, незважаючи на широкий спектр таких засобів, прикладів їх реалізації практично немає. В основному це пояснюється небажанням держав застосовувати інституції із можливими зобов’язальними рішеннями саме в енергетичній сфері як дуже чуттєвої до будь-яких дій держав, не говорячи вже про обставини (рішення міжнародних ад’юдикаційних установ), які можуть бути прийняті фактично без їх участі. Певні пояснення є також щодо відсутності випадків реалізації кожного окремого засобу вирішення міждержавних спорів за ДЕХ, які в основному зводяться до рівня закріплення відповідних прав та обов’язків в тексті ДЕХ. Таким чином, засоби вирішення міждержавних спорів за ДЕХ, при існуючому стані закріплення відповідних матеріальних положень в тексті ДЕХ, фактично не мають перспектив реалізації в сучасних міжнародних відносинах, але не з причин недосконалості норм, що закріплюють ці засоби вирішення спорів, а в основному через відсутність чітких зобов’язань держав у кореспондуючих сферах міжнародних енергетичних відносин за ДЕХ. На додачу державну політику в енергетичній сфері майже в усіх країнах реалізовують відповідні державні підприємства, що в разі звернення до будь-яких ад’юдикаційних засобів автоматично переводить будь-які можливі суперечки в цих відносинах з міждержавних до приватноправових. Однак тенденцію відсутності випадків реалізації засобів вирішення міждержавних засобів за ДЕХ слід розглядати узагальнено в контексті направленості сучасного міжнародного економічного права, яка полягає у наданні ініціативи приватним особам в розвитку міжнародних економічних відносин. Крім того, саме в цьому ключі слід сприймати практику застосування засобів вирішення спорів між державами та приватними особами за ДЕХ (інвестиційні спори).
Розглядаючи засоби вирішення інвестиційних спорів за ДЕХ, одразу стає помітним, що вони, на відміну від засобів вирішення міждержавних спорів, передбачених ДЕХ, демонструють зовсім іншу інтенсивність реалізації. Станом на січень 2008 року, за інформацією Секретаріату ЕХ, існує 18 звернень до засобів вирішення інвестиційних спорів за ДЕХ. Це демонструє, наскільки приватні особи є більш активними за держави у відстоюванні своїх прав в міжнародних енергетичних відносинах за допомогою засобів вирішення міжнародних спорів. Це, в свою чергу, підтверджує вищезазначений висновок про посилення правової позиції приватних осіб в міжнародному праві як відповідь на тенденції сучасних міжнародних економічних відносин. Слід додати що, у 12 спорах з 18 інвестори вирішили звернутись до ІКСІД, що є доволі визначальним, оскільки, як було зазначено в цьому дослідженні, інвестори мають право звертатись до однієї з декількох юрисдикцій задля врегулювання своїх претензій. Але у своїй більшості вони зверталися саме до ІКСІД. На наш погляд, це неможливо пояснити лише популярністю ІКСІД серед інвесторів. Основна причина полягає в тому, що процедура ІКСІД повною мірою розкриває можливості, які надають інвестиційні положення ДЕХ для інвесторів і, зокрема, засоби вирішення інвестиційних спорів. Крім того, інституціональна система ІКСІД, як ніяка інша, може забезпечити одноманітність застосування інвестиційних положень ДЕХ арбітражними трибуналами під час врегулювання спорів щодо інвестицій в енергетичній сфері.
Дослідивши практику розгляду інвестиційних спорів арбітражними трибуналами, стає очевидним висновок, що вони використовували досить широкий погляд на питання юрисдикції та природи інвестицій за ДЕХ. Арбітражні трибунали, вирішуючи інвестиційні спори за ДЕХ, доволі глибоко аналізували його положення і при цьому іноді ставали на обґрунтовані, але дуже суперечливі позиції. Тому очевидно, що у майбутньому арбітражними трибуналами будуть прийняті рішення за результатами розгляду інвестиційних спорів за ДЕХ, які будуть в певних частинах не збігатися із вже існуючими рішеннями щодо тлумачення положень ДЕХ. Крім того, слід пам’ятати, що існуючі приклади інвестиційних спорів за ДЕХ фактично є лише початком практики реалізації його положень і в основному мають слугувати прикладом для інших інвесторів щодо можливостей та обсягу захисту їх інвестиційних прав відповідно до ДЕХ. Досліджені в цій роботі позиції арбітражних трибуналів по інвестиційних спорах, що виникли на підставі положень ДЕХ, демонструють те, наскільки явно трибунали намагаються продемонструвати, що вони перебувають в загальному руслі тенденції міжнародної інвестиційної юриспруденції. Тому існує дуже висока вірогідність того, що виважені рішення по інвестиційних спорах на підставі ДЕХ стануть своєрідними „foundation cases” у міжнародному праві (принаймні щодо захисту інвестицій). Тим паче, що висока якість винесених рішень, які були досліджені в цій роботі, забезпечується єдиним міжнародно-правовим документом, на підставі якого вони були винесені, що змушувало арбітражні трибунали співвідносити свої висновки із уже існуючими позиціями трибуналів по інших справах на підставі ДЕХ. Відповідно у майбутньому арбітражні трибунали по інвестиційних спорах за ДЕХ будуть вимушені приділяти ще більше уваги вже існуючим рішенням по інвестиційних спорах на підставі ДЕХ і робити висновки з посиланнями на них, а якщо ні – то з істотною аргументацією неприйнятності позицій попередніх арбітражних трибуналів щодо інвестиційних положень ДЕХ. Це значно підвищить авторитет ДЕХ з-поміж інших міжнародних договорів з економічних питань, оскільки вони містять положення, аналогічні до відповідних норм ДЕХ, звідси висока якість рішень по спорах на підставі останнього призведе до того, що він стане використовуватись як приклад по спорах за іншими міжнародними договорами. Тому наразі не викликає сумнівів, що саме інвестиційний арбітраж на підставі положень ДЕХ став тим засобом механізму врегулювання міжнародних спорів за ДЕХ, що становить його основу і забезпечує авторитет цього міжнародного договору як дієвого засобу вирішення міжнародних суперечок в сучасному міжнародному праві.
І насамкінець, слід наголосити, що вплив механізму вирішення міжнародних спорів за ДЕХ ще повністю не реалізований і надалі він, безсумнівно, матиме істотний вплив на розвиток міжнародних економічних відносин та міжнародного права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашидзе А. Х. Право Совета Европы. Конвенция о защите прав человека и основных свобод : учебное пособие / А. Х. Абашидзе, Е. С. Алисевич. – М. : Международные отношения, 2007. – 304 с.
2. Алфеева Ю. В. Урегулирование международных экономических споров в современном международном праве : автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юр. наук : спец. 12.00.10 „Международное право” / Ю. В. Алфеева. – Казань, 1998. – 22 с.
3. Антология мировой философии : в 4 т. – М. : Мысль, 1969– .–
Т. 1. – Ч. 1: Философия древности и средневековья. – 1969. – 576 с.
4. Арбатов А. А. Политика России в области природопользования и охраны окружающей среды в свете вступления во Всемирную торговую организацию / А. А. Арбатов, А. В. Мухин, Л. А. Тропко. – М., 2002. – 209 с.
5. Баскин Ю. Я. История международного права / Ю. Я. Баскин, Д. И. Фельдман. – М. : Междунар. отношения, 1990. – 208 c.
6. Белый И. Ю. Международное преследование за военные преступления: Правовые и процессуальные аспекты / И. Ю. Белый – М. : Юркнига, 2004. – 256 с.
7. Бойченко А. В. Перспективы вхождения России в „Большую Европу” / А. В. Бойченко, Г. И. Савченко // Вестник Московского Университета. – 2004. – Серия 6: Экономика, № 1. – С. 104-114.
8. Бондарев И. М. Система международных судебных учреждений: учебное пособие / И. М. Бондарев – М. : Юркнига, 2004. – 288 с.
9. Броунли Я. Международное право : в 2 кн. / Я. Броунли ; пер. с англ. С. Н. Андрианова. – М. : Прогресс, 1977– .–Кн. 1. – 1977. – 535 с.
10. Буткевич В. Г. Міжнародне право. Основи теорії / В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній. – К. : Либідь, 2002. – 608 с.
11. Веленто И. И. Теория экономического права : учеб. пособие / И. И. Веленто, В. С. Елисеев. – Мн. : Книжный Дом, 2006. – 416 с.
12. Вельяминов Г. М. Международное экономическое право и процесс (Академический курс) : учебник / Г. М. Вельяминов. – М. : Волтерс Клувер, 2004. – 496 с.
13. Віденська конвенція про право міжнародних договорів : від 23 трав. 1969 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_118.
14. Внешний вектор энергетической безопасности России / Е. А. Телегина, М. А. Румянцева, С. В. Покровский, И. Р. Салахова. – М. : Энергоатомиздат, 2000. – 335 с.
15. Вознесенская Н. Н. Иностранные инвестиции: Россия и мировой опыт (сравнительно-правовой комментарий) / Н. Н. Вознесенская. – М. : Инфра–М, 2001. – 220 с.
16. Волеводз А. Г. Правовое регулирование новых направлений международного сотрудничества в сфере уголовного процесса / А. Г. Волеводз. – М. : Юрлитинформ, 2002. – 528 с.
17. Всеобщая декларация прав человека: Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН № 217 А (III) : от 10 декабря 1948 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.un.org/russian/documen/declarat/declhr.htm.
18. Генеральное соглашение по тарифам и торговле : от 15 апреля 1994 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=981_003.
19. Глиняний В. П. Історія держави та права зарубіжних країн : навч. посіб. / В. П. Глиняний. – К. : Істина, 2005. – 768 с.
20. Гнатовський М. М. Європейський правовий простір. Концепція та сучасні проблеми / М. М. Гнатовський. – К. : Промені, 2005. – 224 с.
21. Господарський кодекс України : за станом на 15 березн. 2004 р. – К. : Велес, 2004. – 164 с.
22. Григоров О. М. Концесійні угоди: правова природа та особливості правового регулювання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.11 „Міжнародне право” / О. М. Григоров. – К., 2000. – 26 с.
23. Грицяк І. А. Право та інституції Європейського Союзу : навчальний посібник / І. А. Грицяк. – К. : К.І.С., 2006. – 300 с.
24. Дайнеко А. Е. Всемирная торговая организация: механизм функционирования и практика вступления / А. В. Дайнеко, Г. В. Забавский, М. В. Василевская. – Мн., 2006. – 408 с.
25. Договоренность о правилах и процедурах, регулирующих разрешение споров : от 15 апреля 1994 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=981_019.
26. Договор к Энергетической Хартии и связанные с ним документы. – Брюссель : Секретариат ЭХ, 2004. – 256 с.
27. Договор к Энергетической Хартии: путеводитель для читателя. – Брюссель : Секретариат ЭХ, 2002. – 85 с.
28. Договор к Энергетической Хартии: путь к инвестициям и торговле для Востока и Запада / под ред. Т. Вальде, А. А. Конопляника. – М. : Международные отношения, 2002. – 632 с.
29. Енергетична стратегія України на період до 2030 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 145-р : від 15 березня 2006 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/signal/kr06145a.doc.
30. Європейський Союз. Консолідовані договори / під ред. В. І. Муравйова. – К. : Пор–Рояль, 1999. – 205 с.
31. Жизнин С. З. Энергетическая дипломатия России на рубеже XX и XXI веков (Внешнеэкономические аспекты): дис. … канд. эконом. наук : 08.00.14 / С. З. Жизнин. – М., 1998. – 195 с.
32. Зенкин И. В. Международное экономическое право : практический курс / И. В. Зенкин. – М. : Центральный издательский дом, 2006. – 424 с.
33. Карро Д. Международное экономическое право : учебник / Д. Карро, П. Жюйар ; пер. с франц. В. П. Серебренникова, В. М. Шумилова. – М. : Международные отношения, 2001. – 608 с.
34. Клавдиенко В. П. Сырьевая составляющая устойчивого развития мирового сообщества / В. П. Клавдиенко // Вестник Московского Университета. – 2002. – Серия 6: Экономика, № 2. – С. 23–39.
35. Ковалев А. А. Современное международное морское право и практика его применения / А. А. Ковалев. – М. : Научная книга, 2003. – 416 с.
36. Колчин С. В. Чей дом „Газпром” / С. В. Колчин // Нефть и капитал. – 1995. – № 12. – С. 31–43.
37. Конвенция Организации Объединенных Наций по морскому праву: от 10 декабря 1982 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.un.org/russian/documen/convents/lawsea.pdf.
38. Конопляник А. А. Каковы «энергетические» итоги саммита? / А. А. Конопляник // Нефтегаз. – 2004. – №3. – С. 37–42.
39. Конопляник А. А. Трудный путь к ДЭХ / А. А. Конопляник // Нефть России. – 2002. – № 11. – С. 1–8.
40. Конопляник А. А. Энергетическая Хартия и экономика России: Роль процесса Энергетической Хартии в повышении конкурентоспособности России на мировых рынках энергии и капитала / А. А. Конопляник : открытый семинар „Экономические проблемы энергетического комплекса” / Российская Академия Наук, Институт народнохозяйственного прогнозирования. – М., 2003. – 71 с.
41. Костеева В. В. Внешнеэкономические факторы диверсификации отраслевых рынков: на примере рынка энергоносителей Украины: дис. ... канд. эконом. наук : 08.00.01, 08.00.14 / В. В. Костеева. – Ростов н/Д, 2002. – 184 c.
42. Кривова М. В. Ниццкий договор и реформа судебной системы Европейских Сообществ / М. В. Кривова // Московский журнал международного права. – 2003. – № 2. – С. 184–205.
43. Крупко С. И. Инвестиционные споры между государством и иностранным инвестором : учебно–практическое пособие / С. И. Крупко. – М. : БЕК, 2002. – 272 с.
44. Кузьмин Э. Л. Международное экономическое право : учеб. пособие / Э. Л. Кузьмин, К. А. Бекяшев. – М. : Проспект, 2008. – 200 с.
45. Липатов Ю. А. Формируется европейский энергетический рынок. Условия вхождения России предстоит рассмотреть Государственной Думе / Ю. А. Липатов // Независимая газета. – 2001. – № 2. – С. 7.
46. Лоран Э. Нефть: ложь, тайны, махинации / Э. Лоран ; пер. с фр. Т. Жданова. – М. : Столица–принт, 2007. – 432 с.
47. Лукашук И. И. Международное право. Особенная часть : учеб. [для студентов юрид. фак. и вузов] / И. И. Лукашук. – М. : Волтерс Клувер, 2007. – 544 с.
48. Марусин И. С. Физические лица в международных судах: новые тенденции в развитии международных судебных учреждений / И. С. Марусин. – СПб. : Издательский Дом С.–Петерб. гос. ун–та, Издательство юридического факультета СПбГУ, 2007. – 296 с.
49. Международное право : учебник / отв. ред. Ю. М. Колосов, В. И. Кузнецов. – М. : Международные отношения, 1998. – 624 с.
50. Международное право : учебник / под. ред. А. И. Микульшина. – М. : Международные отношения, 2005. – 360 с.
51. Международное публичное право : учеб. / [Л. П. Ануфриева, Д. К. Бекяшев, К. А. Бекяшев, В. К. Устинов и др.] ; отв. ред. К. А. Бекяшев. – [4–е изд.]. – М. : Проспект, 2007. – 784 с.
52. Международный центр по урегулированию инвестиционных споров (ИКСИД): некоторые вопросы юрисдикции и арбитражного производства / А. Г. Алексеев, С. А. Войтович, Д. И. Грищенко, О. В. Шевчук. – К. : Юридическая практика, 2005. – 304 с.
53. Міжнародне право. Основні галузі : підручник / за ред. В. Г. Буткевича. – К. : Либідь, 2004. – 816 с.
54. ОЭСР вносит изменения в типовое соглашение о налогообложении. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.nfp-praktik.ru/market_news/426.html. – Заголовок з екрана.
55. Основы торговой политики и правил ВТО / [А. В. Данильцев, Е. В. Данилова, А. В. Захаров и др.]. – М. : Международные отношения, 2005. – 448 с.
56. От Каспия до Персии. Иран готовит свои транспортные мощности для экспорта нефти северных соседей // Нефть и капитал. – 2003. – № 9. – С. 84–86.
57. Плутарх. Избранные биографии / Плутарх ; пер. с греч. С. Я. Лурье. – М.–Л. : Соцэкгиз, 1941. – 491 с.
58. Право и межгосударственные объединения / [В. Г. Вишняков, В. А. Егиазаров, Ю. А. Королев и др.] ; под общ. ред. В. Г. Вишнякова. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2003. – 577 с.
59. Применимые торговые положения Договора к Энергетической Хартии. – Брюссель : Секретариат ЭХ, 2003. – 235 с.
60. Протокол об Уставе Суда Европейского экономического сообщества : от 17 апреля 1957 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_618.
61. Пушмин Э. А. Мирное разрешение международных споров. Международно–правовые вопросы / Э. А. Пушмин. – М. : Международные отношения, 1974. – 173 с.
62. Русинова В. Н. Нарушения международного гуманитарного права: индивидуальная уголовная ответственность и судебные преследования / В. Н.Русинова. – М. : Юрлитинформ, 2006. – 192 с.
63. Рябцевич О. И. Право на справедливое судебное разбирательство: международное и внутригосударственное правовое регулирование / О. И. Рябцевич. – М. : Лекс–Книга, 2005. – 318 с.
64. Сергеев П. Трубопроводный транспорт России и Западной Европы / П. Сергеев // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 11. – С. 112–120.
65. Сліпачук Т. Інвестиційний арбітраж та Енергетична Хартія: аналітичний огляд та коментарі [Електронний ресурс] / Т. Сліпачук // Юридичний журнал. – 2005. – № 8. – Режим доступу до журн. :
http://justinian.com.ua/article.php?id=1842.
66. Смбатян А. С. Международные торговые споры в ГАТТ/ВТО: избранные решения (1952-2005 г.) / А. С. Смбатян. – М. : Волтерс Клувер, 2006. – 344 с.
67. Ткачева В. Л. Нефтегазовый комплекс России в свете тенденций глобализации мировой экономики / В. Л. Ткачева // Нефть, газ и бизнес. – 2003. – № 5. – С. 45–53.
68. Торговля энергоресурсами: Правила ВТО, применимые по Договору к Энергетической Хартии. – Брюссель : Секретариат ЭХ, 2001. – 88 с.
69. Транзит энергии: многосторонняя задача. – Брюссель : Секретариат ЭХ, 1998. – 50 с.
70. Триноз Е. Н. Преступления против мира и безопасности человечества: сравнительный и международно–правовой аспекты / Е. Н. Триноз. – М. : Юрлитинформ, 2007. – 512 с.
71. Устав Организации Объединенных Наций : от 26 июня 1945 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.un.org/russian/documen/basicdoc/charter.htm.
72. Фархутдинов И. З. Международное инвестиционное право: теория и практика применения / И. З. Фархутдинов. – М. : Волтерс Клувер, 2005. – 432 с.
73. Фукидид. История / Фукидид. – М. : Изд-во М. и С. Сабашниковых, 1915– .–
Т.2. – 1915. – 445с.
74. Хадсон М. О. Международные суды в прошлом и будущем / М. О. Хадсон ; перевод с англ. Ф. Е. Богомольной. – М. : Государственное издательство иностранной литературы, 1947. – 391 с.
75. Хайд Ч. Ч. Международное право, его понимание и применение Соединенными Штатами Америки / Ч. Ч. Хайд ; пер. с англ. Д. М. Кершнер. – М. : Государственное издательство иностранной литературы, 1951– .–
Т. 3. – 1951. – 576 с.
76. Храбрый О. Третейский газовый суд [Електронний ресурс] / О. Храбрый // Эксперт. – 2007. – № 8. – Режим доступу до журн. :
http://expert.ua/articles/16/0/3418/.
77. Цірат Г. А. Міжнародний комерційний арбітраж : навч. посіб / Г. А. Цірат. – К. : Істина, 2002. – 304 с.
78. Что такое Энергетическая Хартия? Путеводитель по основным положениям. – Брюссель : Секретариат ЭХ, 2003. – 16 с.
79. Шилова Н. Л. Международно-правовое регулирование сотрудничества государств в области энергетики на основе Договора к Энергетической Хартии: участие и перспективы Российской Федерации: дис. … канд. юр. наук : 12.00.10 / Н. Л. Шилова. – М., 2005. – 177 с.
80. Штефан М. Й. Цивільний процес : підручник [для студ. юридичн. спеціальн. вищ. закл. освіт.] / М. Й. Штефан. – [вид. 2–ге, перероб. та доп.]. – К. : Видавничий Дім „Ін Юре”, 2001. – 696 с.
81. Шумилов В. М. Всемирная торговая организация: право и система : учеб. пособие / В. М. Шумилов. – М. : Проспект, 2006. – 208 с.
82. Шумилов В. М. Международное экономическое право / В. М. Шумилов. – [изд. 3–е, переработ. и доп.]. – Ростов н/Д : Феникс, 2003. – 512 с.
83. Шуркалин А. К. Перспективы развития газового рынка Европейского Союза / А. К. Шуркалин, В. В.Тимофеев // Нефть, газ и бизнес. – 2003. – № 1. – С. 32–39.
84. Щукин А. В. Ответственность государств за международно-противоправные деяния: механизм реализации / А. В. Щукин. – Мн. : Белорусская наука, 2006. – 164 с.
85. Энергетика России: проблемы и перспективы : тр. науч. сессии РАН общ. собрание РАН, 19–21 декабря 2005 г. / под ред. В. Е. Фортова, Ю. Г. Леонова. – М. : Наука, 2006. – 499 с.
86. Энергетическая Хартия. Годовой доклад – 2006. – Брюссель : Секретариат ЭХ, 2007. – 44 с.
87. Энтин М. Л. Международная судебная процедура // Курс международного права : в 7 т. / М. Л. Энтин – М. : Наука, 1990– .–
Т. 3. – 1990. – С.167–186.
88. Энтин М. Л. Международные судебные учреждения. Роль международных арбитражных и судебных органов в разрешении межгосударственных споров / М. Л. Энтин. – М. : Международные отношения, 1984. – 173 с.
89. Agreement on preshipment inspection, GATT Agreement : dated 15 April 1994 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.wto.org/english/docs_e/legal_e/21-psi.pdf.
90. Andrea Francovich v. Italian Republic, Case C-479/93, ECR 1995, Page I-03843 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:61993J0479:EN:HTML.
91. Appeal from a Judgement of the Hungaro – Czechoslovak Mixed Arbitral Tribunal (The Peter Pazmany University v. The State of Czechoslovakia), P.C.I.J. Ser. A/B No.61 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.icj-cij.org/pcij/serie_AB/AB_61/01_Pazmani_Arret.pdf.
92. Asian Agricultural Products Ltd. (AAPL) v. Republic of Sri Lanka, Final Award, ICSID Case No. ARB/87/3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://ita.law.uvic.ca/documents/AsianAgriculture-Award.pdf.
93. Avanessian A. B. Iran-United States Claims Tribunal in Action / A. B. Avanessian. – Leiden : Brill, 1993. – 400 p.
94. Bamberger C. S. The Energy Charter Treaty in 2000: In a new phase [Електронний ресурс] / C. S. Bamberger, J. Linehan, T. Waelde // CEPMLP Journal. – 2000. – Vol. 7. – Режим доступу до журн. :
http://www.dundee.ac.uk/cepmlp/journal/html/vol7/article7-1.html.
95. Bentham J. Introduction to the Principles of Morals and Legislation [Електронний ресурс] / J. Bentham. – 1789. – Режим доступу :
http://www.la.utexas.edu/research/poltheory/bentham/ipml/ipml.c17.s02.html#c17p25.