ДОТРИМАННЯ ПРИНЦИПІВ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ ТА НЕПОРУШНОСТІ КОРДОНІВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................С.3-12
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ ТА НЕПОРУШНОСТІ КОРДОНІВ.......................................................................
1.1. Історія становлення і кодифікація принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів у міжнародному праві... С.13-60
1.2. Поняття та нормативний зміст принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів............................................................С. 61-99
РОЗДІЛ ІІ. ПРИНЦИПИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ ТА НЕПОРУШНОСТІ КОРДОНІВ У МЕХАНІЗМІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ....................................................C. 100-101
2.1 Актуальні проблеми дотримання принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів в контексті принципу заборони застосування сили або погрози нею.........................................С. 102-136
2.2 Особливості співвідношення принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів з принципом права націй (народів) на самовизначення..........................................................................С. 137-153
РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИКА УКРАЇНИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРИНЦИПІВ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ ТА НЕПОРУШНОСТІ КОРДОНІВ
3.1 Імплементація принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів у національне законодавство України.....................С. 154-179
3.2 Територіальна цілісність та непорушність кордонів України в умовах викликів і загроз ХХІ століття.................................................С. 180-195

ВИСНОВКИ........................................................................................С. 196-201
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................С. 202-248

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку міжнародних відносин характеризується стрімким зростанням загальної кількості збройних конфліктів, активною протидією тероризму, динамічною боротьбою за світову гегемонію, утвердженням примату загальнолюдських цінностей як виразу фундаментальних прав і свобод людини. На цьому тлі відбуваються процеси пов’язані із застосуванням сили, спробами реалізації народами (націями) права на сецесію, проявами територіальних суперечок. В подібних умовах закономірно виникає загроза цілісності державної території та непорушності державних кордонів. У зв’язку з цим існує об’єктивна необхідність у сумлінному виконанні суб’єктами міжнародного права зобов’язань передбачених основними принципами міжнародного права та забезпеченні в такий спосіб ефективного міжнародно-правового регулювання розглянутих вище процесів. Ключову роль в цьому контексті відіграють, головним чином, принципи територіальної цілісності та непорушності кордонів, які станом на сьогоднішній день є універсальними нормами міжнародного права. Нормативний зміст принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів, що з’явився внаслідок їх становлення, передбачає комплексну систему юридичних гарантій безпеки цілісності державної території та непорушності державних кордонів. Особливість предметної сфери регулювання зазначених принципів полягає, з огляду на існуючі загрози і виклики, насамперед у визначенні основних прав і обов’язків суб’єктів міжнародного права щодо території та кордонів.
Основу наукового дослідження складає практика міжнародного права, яка містить низку прикладів анексії території (Голанські висоти, Єрусалим, Сектор Газа, Кувейт, Прибалтійські держави), розпаду держав в порядку реалізації народами (націями) права на сецесію (колишній Радянський Союз, колишня Югославія). В результаті цих подій, наприклад у випадку дезінтеграції колишнього Радянського Союзу та колишньої Югославії, відбулась зміна міжнародно-правового статусу суб’єктів федерацій, що входили до складу цих держав. Натомість анексія колишнім Радянським Союзом Прибалтійських держав у 1940 р. призвела до неправомірної втрати їх незалежності, яка була відновлена лише на початку 1990 р. Поведінка суб’єкта міжнародного права, з точки зору її юридичної кваліфікації, що супроводжується діями анексії та сецесії не лише ставить під загрозу концепцію цілісності державної території, непорушності її кордонів, але й – здійснює негативний вплив на загальний стан дотримання принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів. Практика міжнародного права свідчить про приклади порушень принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів, незважаючи на їх високий рівень нормативного закріплення в універсальних, регіональних міжнародно-правових актах, діяльності Міжнародного суду ООН, національному законодавстві держав. Неналежна імплементація даних принципів на внутрішньодержавному рівні зумовлює появу прогалин у законодавстві в сфері регулювання зазначених відносин, що негативно позначається на виконанні суб’єктами зобов’язань за цими принципами. Особливу небезпеку становлять спроби штучного утвердження права на попереджувальну самооборону як легітимного міжнародно-правового критерію застосування сили, які відбуваються за рахунок порушення принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів.
Обрана тема дисертаційного дослідження у повній мірі стосується і України як невід’ємного члена міжнародного співтовариства. Одне із стратегічних завдань України в цьому напрямі виступає зміцнення національної безпеки шляхом належного забезпечення виконання принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів.
Відповідно зростаюча значимість дотримання принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів в міжнародно-правових відносинах, а також тенденції розвитку міжнародних відносин в цій сфері передбачають необхідність проведення системного і всестороннього дослідження з цього приводу.
Доктрина міжнародного права пропонує широкий спектр досліджень присвячених питанню принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів. Серед представників російської школи міжнародного права на увагу заслуговують праці С. Бабуріна, Ю. Барсєгова, Л. Волової, В. Зайцевої, Б. Кліменка, І. Конюхової, І. Лукашука, В. Мазова, В. Мєлкова, Н. Міронова, В. Муравського, В. Пустогарова, А. Талалаева та інших юристів-міжнародників в яких розглядаються окремі теоретичні аспекти принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів. Значна частина цих дослідників розглядає зазначені принципи здебільшого з позицій аналізу основних історичних етапів їх формування, визначення особливостей їх кодифікації в міжнародному праві та встановлення нормативного змісту принципів. При цьому інші актуальні питання, зокрема дослідження функціонування механізму міжнародно-правового регулювання в контексті принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів, як правило, залишаються поза увагою російських теоретиків.
Іноземні дослідники пропонують, на відміну від російської доктрини міжнародного права, дещо інші підходи у дослідженні принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів, які ґрунтуються на засадах систематизації особливостей застосування даних принципів у практиці міжнародного права. Науковий доробок іноземних вчених як от Т. Бартоша, К. Березовського, А. Кассезе, Л. Іствуда, Т. Гранта, М. Коена, М. Коскеніємі, С. Ратнера, Я. Сімонідеса, Я. Тирановського, К. Чао, Л. Чена, М. Шоу характеризується не лише значним науковим та прикладним значенням, але також органічно доповнює існуючі прогалини, що властиві російським доктринальним вченням. Особливу теоретичну цінність представляють міжнародно-правові погляди Л. Брілмаєра, Д. Ллойда, К. МакМіллана, Б. Мейснер, П. Нанди, Т. Таппе, які відображають обґрунтування юридичних параметрів співвідношення між принципами територіальної цілісності та принципом права націй (народів) на самовизначення. Домінуюча більшість інших науковців в особі К. Антонополуса, А. Аренда, Я. Броунлі, В. Качераускіса, А. Робертса, В. Хоу, Л. Шелефа розробили ґрунтовну доктринальну базу щодо принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів в частині правової регламентації відносин, що виникають у зв’язку із застосуванням сили або погрози нею (окупація, анексія території).
Серед вітчизняних вчених, котрі зробили внесок у розвиток теоретичних концепцій принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів, слід виокремити М. Буроменського, В. Буткевича, Г. Анцелевич, О. Покрещук В інших працях українських вчених висвітлюються аспекти інституціалізації принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів (О. Буткевич) та їх імплементації в національне законодавство України (В. Денисов, А. Мельник, О. Мережко) тощо. Загалом станом на сьогоднішній день в українській доктрині міжнародного права не існує окремого комплексного монографічного дослідження, присвяченого ґрунтовному аналізу принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових досліджень кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка в контексті теми „Міжнародно-правовий захист прав людини: теорія, сучасність, перспективи” (реєстраційний № 01050004926).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у системному аналізі юридичного змісту принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів та особливостей реалізації цих норм у сучасних міжнародно-правових відносинах.
Поставлена мета визначає необхідність вирішення наступних завдань:
• проаналізувати історичний розвиток принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів та встановити особливості інституціалізації цих принципів на окремих етапах становлення міжнародного права;
• розкрити суть юридичних приписів, передбачених принципами територіальної цілісноcті та непорушності кордонів;
• з’ясувати специфіку правової регламентації відносин, що виникають між суб’єктами міжнародного права з приводу виконання ними зобов’язань за принципами територіальної цілісності та непорушності кордонів;
• дослідити рівень імплементації принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів у національне законодавство України та діяльність державних органів України по забезпеченню виконання зобов’язань за даними принципами;
• виокремити основні загрози та виклики забезпеченню територіальної цілісності та непорушності кордонів України на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин.
Об’єкт дисертаційного дослідження. Об’єкт дисертаційного дослідження становлять юридичні приписи принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів, закріплені в універсальних та регіональних міжнародно-правових актах, статутах та резолюціях міжнародних організацій, конституціях, законах і підзаконних нормативно-правових актах України та інших держав.
Предмет дисертаційного дослідження. Правовідносини, що виникають в процесі виконання суб’єктами міжнародного права зобов’язань передбачених принципами територіальної цілісності та непорушності кордонів складають предмет дисертаційного дослідження.
Методологічна основа дослідження. Під час встановлення об’єктивності та обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, які виносяться на захист, використано комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових методів: історичний метод – при визначенні становлення та розвитку принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів у міжнародному праві; порівняльний метод – при виявленні доктринальних підходів в трактуванні нормативного змісту принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів; метод тлумачення права – при дослідженні резолюцій міжнародних організацій, рішень міжнародних судових органів, односторонніх актів держав (протестів і визнання) у сфері застосування та дотримання принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів; cистемний метод – при встановленні місця зобов’язань держав, передбачених принципами територіальної цілісності та непорушності кордонів, в ієрархії джерел національного законодавства України; метод прогнозування і моделювання – для розробки практичних рекомендацій щодо адаптації механізму правового регулювання відносин на міжнародному та національному рівнях, що виникають у зв’язку з виконанням суб’єктами міжнародного права зобов’язань за принципами територіальної цілісності та непорушності кордонів.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першою у вітчизняному загальнотеоретичному правознавстві спробою монографічного системного дослідження дотримання принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів у міжнародному праві.
В рамках проведеного дослідження сформульовано наступні теоретичні положення:
1. Положення дисертаційного дослідження, які виносяться на захист вперше:
• вперше запропоновано авторське визначення термінів „загальні і спеціальні ознаки принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів”, що використовуються для дослідження нормативного змісту принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів. Загальні ознаки принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів передбачають їх універсальний, загальновизнаний та імперативний характер. Основні концептуальні засади принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів, в розумінні спеціальних ознак, визначають функціональне призначення принципів у міжнародно-правовому регулюванні;
• вперше серед викликів на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин виокремлено особливий вид анексії – політична анексія (модифікована форма військової анексії), що становить загрозу забезпеченю територіальної цілісності та непорушності кордонів. Під терміном „політична анексія” розуміється здіснення органами державної влади, в умовах паралельного існування двох урядів, дій виконавчо-розпорядчого характеру щодо передачі юридичного титулу державної території іншій державі без проведення загальнонаціонального референдуму з цього питання;
• вперше обгрунтовано ідею щодо необхідності розробки загальновизнаних міжнародно-правових критеріїв реалізації націями (народами) права на сецесію. Встановлено, що взаємна згода сторін, анексія території, нормативно-правове закріплення сецесії у конституціях держав в майбутньому претендують на такий статус, що, в свою чергу, створить правові межі між забезпеченням принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів з боку держав і реалізацією сецесії як форми принципу права націй (народів) на самовизначення;
2. Подальшого розвитку отримали доктринальні дослідження, присвячені питанню історії становлення принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів:
• доведено, що в контексті особливостей становлення принципу територіальної цілісності, формування назви принципу і його юридичних приписів – це два самостійні відокремлені у часі процеси;
• встановлено, що витоки ідеї непорушності кордонів беруть початок у період стародавнього міжнародного права, який створив сприятливі передумови для її подальшої еволюції у Вестфальському мирі 1648 р., актах Віденського конгресу 1815 р. та інших міжнародно-правових актах та в цілому забезпечило їй статус основного принципу міжнародного права у ХХ столітті;
3. Вдосконалено теоретичну розробку питання, пов’язаного із дотриманням принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів на практиці:
• виявлено, що юридична кваліфікація практики міжнародного права на предмет виявлення ознак порушення принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів передбачає застосування інтертемпорального принципу, загального принципу права ex in juria jus non oritur, доктрини uti possidetis juris, визнання відсутності зворотньої дії принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів у часі та розуміння їх нормативного змісту в цілому і особливостей інших основних принципів міжнародного права зокремa;
• встановлено, що діяльність України в сфері імплементації міжнародно-правових зобов’язань за принципами територіальної цілісності та непорушності кордонів у національне право полягає не лише в їх законодавчому закріпленні, але й також створенні механізму реалізації даних принципів з боку органів державної влади, що включає комплекс заходів організаційно-правового характеру щодо забезпечення виконання юридичних приписів даних принципів.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дисертації. Наукове значення дисертаційного дослідження визначає систематизований виклад матеріалу, який відображає основні теоретичні та юридичні аспекти принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів, механізм правового регулювання міждержавних відносин за участю даних принципів, а також – практику України у виконанні зобов’язань передбачених зазначеними принципами. Отримані дисертантом результати дослідження можуть бути використані: з метою поглиблення наукових знань та розширення існуючої теоретичної бази, що стосується принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів; для вдосконалення чинних та розробки нових міжнародно-правових актів, що закріплюють нормативний зміст принципів; під час діяльності державних органів влади України (Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Президент, Служба безпеки, Міністерство закордонних справ, Рада національної безпеки і оборони тощо) в процесі виконання повноважень, спрямованих на забезпечення територіальної цілісності та непорушності кордонів України. Пропозиції і рекомендації, зроблені в ході дослідження, слід використати під час прийняття Верховною Радою Закону України „Про нормативно-правові акти України” та ухвалення Верховним Судом України постанови „Про застосування судами загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і міжнародних договорів України”.
Теоретичні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчально-методичних цілях, зокрема у підготовці і перепідготовці фахівців з міжнародного права, розробці навчальних посібників і підручників з міжнародного права, в процесі викладання загальних і спецкурсів з дисципліни міжнародного права.
Апробація результатів дисертації. Окремі положення та висновки роботи обговорювались на засіданнях кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка та пройшли апробацію під час проведення наступних науково-практичних конференцій: Звітньої наукової конференції Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, лютий 2006 р.), Третьої міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів, здобувачів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 23-24 березня 2007 р.), П’ятнадцятої міжнародної наукової конференції молодих вчених „Наука і вища освіта” (м. Запоріжжя, 17-18 травня 2007 р.)
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в 4 наукових публікаціях, опублікованих у фахових виданнях.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є творчою самостійною науковою роботою. Основні теоретичні положення та розробки, що характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів, одержані дисертантом особисто.
Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Структура дисертаційного дослідження обумовлена його метою та завданнями. Робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 248 сторінок, з них 47 сторінок – список використаних джерел, який складається із 480 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Принципи територіальної цілісності та непорушності кордонів становлять невід’ємну частину нормативної системи міжнародного права. Зазначені принципи вирізняються на тлі інших норм з огляду на їх статус основних принципів міжнародного права.
Поява принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів зумовлена закономірностями прогресивного розвитку міжнародного права і необхідністю створення загальновизнаних правил поведінки з метою забезпечення нового світового правопорядку. Особливості становлення принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів нерозривно пов’язані із загальною історією міжнародного права.
Витоки ідеї територіальної цілісності, зокрема, щодо недоторканості державної території, беруть початок у стародавній період міжнародного права. Подібне розуміння принципу територіальної цілісності носить програмний характер, що в процесі розвитку принципу наповнюється конкретним юридичним змістом. Формування назви принципу та юридичних приписів його нормативного змісту, з точки зору хронології основних етапів інституціалізації принципу, не спыівпадають. Модель історичного розвитку принципу територіальної цілісності розмежована на два відповідні відокремлені у часі процеси: перший етап пов’язаний із формуванням назви принципу територіальної цілісності (1815 р. – наші дні), інший – стосується становлення внутрішньої структури юридичного змісту принципу (стародавнє міжнародне право – наші дні). Об’єднання цих процесів в єдине ціле відбулось в результаті підписання ЗА НБСЄ 1975 р., що забезпечив розгорнуте тлумачення принципу територіальної цілісності та юридично закріпив за ним назву.
Основні напрями розвитку принципу територіальної цілісності обумовлені еволюцією інших принципів міжнародного права (принцип суверенної рівності, принцип мирного вирішення суперечок, принцип заборони погрози силою чи її застосування), що виразно свідчить про взаємопов’язаність основних принципів міжнародного права, їх системність котра існує сьогодні.
Широку міжнародно-правовому основу принцип територіальної цілісності отримав внаслідок його кодифікації, що відбувалась за активної участі міжнародних універсальних і регіональних організацій, а також в порядку його закріплення у низці міжнародно-правових актів. Станом на сьогоднішній день, незважаючи на те, що кодифікація принципу носить практично довершений характер, процес його кодифікації продовжується, а напрями його інституціалізації адаптуються і видозмінюються відповідно до викликів властивих існуючому етапу розвитку міжнародного права.
Історія становлення принципу непорушності кордонів характеризується динамічним началом. В основі початкового етапу становлення принципу непорушності кордонів у період стародавнього міжнародного права відображена ідейна платформа договірно-правового оформлення кордону та утвердження аспекту його недоторканості. Подальша динаміка розвитку принципу непорушності кордонів припадає на Вестфальський мир 1648 р., Віденський конгрес 1815 р. та початок ХХ століття. Принцип непорушності кордонів, в результаті створення подібного сприятливого підґрунтя в рамках міжнародних відносин, закономірно трансформувався в універсальний принцип міжнародного права. Поточні особливості розвитку принципу непорушності кордонів вказують на посилення його значення як у договірній практиці держав, так і в правовому регулюванні міждержавних відносин.
Поняття та нормативний зміст принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів розкривають загальні і спеціальні ознаки, що виступають якісною характеристикою юридичної природи принципів. Універсальна сфера дії, загальновизнаний та імперативний характер належать до спільних загальних ознак принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів. Спеціальні ознаки зазначених принципів як от функція забезпечення міжнародної безпеки позначають їх основні концептуальні засади. Особлива спеціальна ознака принципу територіальної цілісності полягає у здійсненні функції у сфері захисту території держави, зокрема, в частині її неподільності. Натомість спеціальна ознака принципу непорушності кордонів стосується виконання функції забезпечення стабільності кордонів. Характерною теоретичною проблемою принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів залишається питання пов’язане із науковим апаратом щодо позначення назви принципів.
Нормативний зміст принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів детермінується структурою органічно взаємопов’язаних норм зобов’язуючого, забороняючого уповноважуючого характеру.
Подібна диференціація нормативних приписів принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів чітко визначає коло суб’єктів зобов’язань за цими принципами. Усі загальновизнані суб’єкти міжнародного права (держави, міжнародні організації, державоподібні утворення, нації (народи), які борються за самовизначення) виступають суб’єктами зобов’язуючих та забороняючих норм. Категорія суб’єктів уповноважуючих норм принципу територіальної цілісності включає винятково держави та державоподібні утворення.
В основі об’єкту принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів закладені спеціальні ознаки принципів. Відносини держав з приводу забезпечення стабільності державних кордонів та неподільності державної території виразно окреслюють об’єктну сферу дії принципів.
Функціонування принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів у механізмі правового регулювання передбачає дотримання з боку суб’єктів міжнародного права зобов’язань визначених нормативним змістом даних принципів. Міжнародно-правова поведінка пов’язана із дотриманням принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів передбачає як активну, так і пасивну модель поведінки, що визначається нормами юридичного змісту зазначених принципів.
У зв’язку із погрозою силою або її застосування, а також реалізацією права на сецесію як форми самовизначення націй (народів) об’єктивно виникає особлива загроза стабільності державних кордонів та неподільності державної території. Правова регламентація відносин, що виникають з цього приводу пропонує застосування цілого комплексу юридичних норм, серед яких пріоритетне значення належить загальному принципу права ex in juria jus non oritur, інтертемпоральному принципу, доктрини uti possidetis juris та інших норм міжнародного права.
Практика міжнародного права щодо дотримання принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів, за окремими винятками, свідчить на користь широкого визнання з боку міжнародного співтовариства стратегічного значення принципів у забезпеченні безпеки держав. Більшість держав активно підтримує концепцію неподільності державної території та стабільності державних кордонів. На цьому тлі особливо вирізняється анексія Прибалтійських держав колишнім Радянським союзом, анексія Кувейту, що підтвердила неправомірний характер територіальних змін здійснених у спосіб застосування сили або погрози нею. Інші приклади анексії (Єрусалим, Голанські висоти), незважаючи на негативну правову оцінку міжнародної спільноти, очікують відновлення юридичного титулу Палестини та Сирії щодо цих територій.
Особливості реалізації націями (народами) права на сецесію в контексті зобов’язань суб’єктів міжнародного права, передбачених нормативним змістом принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів вказують на відсутність загальноприйнятих підходів у цій сфері. Імплементація результатів сецесії узгоджується із непорушністю кордонів та цілісністю державної території, якщо відбувається за взаємною згодою сторін (або якщо право на сецесію закріплене у внутрішньому законодавстві держави) та підкріплюється міжнародно-правовим визнанням з боку інших держав. Існуючі колізії між принципами територіальної цілісності та непорушності кордонів і принципом права націй (народів) на самовизначення зникають за умови застосування доктрини uti possidetis juris (розпад колишнього Радянського союзу, розпад колишньої Югославії). Якісно новим етапом розвитку міжнародного права в цілому та співвідношення принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів з принципом права націй (народів) на самовизначення зокрема стане розробка міжнародно-правових критеріїв реалізації сецесії.
Важливою передумовою ефективного виконання державами зобов’язань за нормативним змістом принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів виступає їх імплементація у внутрішньодержавне право. Положення національного права забезпечують нормативну основу взаємодії органів державної влади під час виконання ними конкретних міжнародно-правових зобов’язань. Результати імплементації принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів в правову систему України відображають відповідні статті конституції, низка нормативно-правових актів та підзаконних нормативно-правових актів.
Статус основних принципів міжнародного права, в тому числі і принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів, у національному праві України залишається невизначеним. Дана обставина ускладнює механізм виконання зобов’язань, передбачених зазначеними принципами, з огляду на інші міжнародно-правові зобов’язання в контексті ієрархії джерел національного законодавства України.
Практика України щодо виконання нормативних приписів за принципами територіальної цілісності та непорушності кордонів включає організаційно-правову діяльність компетентних органів державної влади з повноваженнями у сфері захисту територіальної цілісності та непорушності кордонів.
Загрози та виклики територіальній цілісності та непорушності кордонів України складають застосування сили або погроза нею, територіальні суперечки (зовнішні загрози) та сепаратизм (внутрішні загрози). В подібних умовах актуальне завдання України полягає у комплексному використанні чинних міжнародно-правових механізмів та засобів передбачених на рівні внутрішньодержавного права з метою підтримання територіальної цілісності та непорушності кордонів.
Фундаментальне значення територіальної цілісності та непорушності кордонів як невід’ємної умови забезпечення національної безпеки держав, неподільності їх території буде незмінно зростати в міру появи нових і видозмінених загроз і викликів. Своєчасна адаптація сучасного міжнародного права до подібних викликів та загроз забезпечить передумови для підвищення ефективності принципів територіальної цілісності та непорушності кордонів у правовому регулюванні та закладе передумови для планомірного переходу існуючої моделі світового правопорядку на якісно новий рівень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Наукова література:

1. Акимов Ю.Г. От папских булл к первому „разделу мира”: международно-правовой статус колониальной экспансии европейцев во второй половине XV века // Исследования международных отношений. СпБ, 2004. – С. 4-16.
2. Аналітично-довідкові матеріали за результатами здійснення Комплексного огляду у Службі безпеки України як складової сектору безпеки держави 2005 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=61869&cat_id=61864.
3. Анцелевич Г.О., Покрещук О.О. Міжнародне право: підручник. – К.: Алерта, 2003. – 410 с.
4. Аречага Х. Современное международное право. Под ред. Г.И. Тункина Перевод с испанского Ю.И. Папченко – М.: Прогресс, 1983. – 480 с.
5. Бабурин С.Н. Мир империй: Территория государства и мировой порядок. – Санкт-Петербург, 2005. – 769 c.
6. Бабурин С.Н. Территория государства. Правовые и геополитические проблемы. – Издательство Московского университета, 1997. – 480 c.
7. Балла М.І. Новий англо-український словник. 2-е видання, виправлене і доповнене. – К.: Чумацький шлях, 2004. – 668 c.
8. Барсегов Ю.Г. Уважение территориальной целосности – один из принципов мирного сосуществования // Советское государство и право. – 1957. – № 9. – С. 25-31.
9. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международного права. – М.: Международные отношения, 1990. – 280 с.
10. Бирюков П.Н. Международное право: учебное пособие. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристь, 2006. – 685 с.
11. Блищенко В.И., Солнцева М.М. Региональные конфликты и международное право (вторая половина ХХ – начало ХХІ века): Учебное пособие. – М.: Городец, 2005. – 496 c.
12. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: підручник. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.
13. Буткевич О.В. Міжнародне право Стародавнього Світу. – К.: Україна, 2004. – 863 с.
14. Буткевич О.В. Теоретичні аспекти походження і становлення міжнародного права. – К.: Україна, 2003. – 800 c.
15. Василенко В.А. Основы теории международного права. – К.: Выща школа, 1988. – 288 c.
16. Великий енциклопедичний юридичний словник. За ред. Ю.С. Шемчушенка. – К.: Юридична думка, 2007. – 992 c.
17. Відповідь Прес-служби Міністерства Закордонних Справ України на запитання агенції УНІАН щодо референдуму у Придністров’ї від 29 вересня 2006 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/6866.htm.
18. Волова Л.И. Нерушимость границ – новый принцып международного права. – Издательство Ростовского университета, 1987. – 144 с.
19. Волова Л.И. Принцип территориальной целосности // Советское государство и право. – 1980. – № 12. – С. 68-75.
20. Волова Л.И. Принцип территориальной целосности и неприкосновенности в современном международном праве. – Ростов н/Д, 1981. – 192 с.
21. Воробьев В.П. Государство Израиль: правовые основы возникновения и статус личности. – М.: Национальное обозрение, 2001. – 167 c.
22. Гаврилов В.В. Понятие и взаимодействие международной и национальных правовых систем. – Владивосток, 2005. – 216 с.
23. Газета 24. – 17 січня 2008 р. – №8 (235).
24. Даневский В.П. Основания международного права, его принципы и цель // Антологія української юридичної думки. В 10 т. Том 8: Міжнародне право. Відп. редактор В.Н. Денисов. – К.: Юридична книга, 2004. – С. 226-243.
25. Денисов В., Мельник А. Розвиток правових засад та механізмів верховенства міжнародного права у внутрішньому праві України // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України. За ред. В.Н. Денисова. – К.: Юстинінан, 2006. – С. 12-39.
26. Дмитриева Г.К., Лукашук И.И. Становление международной нормативной системы // Российский ежегодник международного права. 1995. – Санкт-Петербург: Россия-Нева, 1996. – C. 7-39.
27. Дмитрієв А.І. Інститут постійного нейтралітету у міжнародному праві. – К.: Юридична думка, 2005. – 312 c.
28. Доклад исследовательской группы Комиссии международного права. „Фрагментация международного права: трудности обусловленные диверсификацией и рассширением сферы охвата международного права”. 13. 04. 2006. A/CN.4/L.682.
29. Дьяков О. Україна-Румунія: проблема делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 4 (5). – С. 178-184.
30. Експертна доповідь „Україна в 2007 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку”.–[Електронний ресурс] – режим доступу: http://www.niss.gov.ua/book/Eks_d2007/Exp2007_5.pdf.
31. Ильин Ю.Д. Право коллективной безопасности и дипломатия. – М.: Юристь, 2005. – 181 с.
32. Европейское международное право. Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова, П.В. Саваськов. – М.: Международные отношения, 2005. – 404 c.
33. Зайцева В.П. Неприкосновенность и целосность государственной территории в современном международном праве : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12. 00.10 „Международное право”. – М., 1977. – 23 c.
34. Заява Верховної Ради україни з приводу подій у Керченській затоці від 14 жовтня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 28.11.2003 – 2003 р. – № 47. – стаття 373.
35. Заява Міністерства Закордонних Справ України щодо Косово від 18 лютого 2008 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/16732.htm.
36. Заява Міністерства Закордонних Справ України від 20 березня 2003 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/3677.htm.
37. Заява для преси Міністра закордонних справ України А. Зленка з приводу подій в Іраку від 21 березня 2003 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/3678.htm.
38. Заява Міністерства Закордонних Справ України від 3 жовтня 2003 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/3700.htm.
39. Заява Служби безпеки України з приводу забезпечення національної безпеки держави Службою безпеки України у запобіганні діяльності окремих радикально настроєних представників вітчизняних організацій від 2.02.2006 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: www.sbu.gov.ua.
40. Заявление для прессы и ответы на вопросы журналистов по окончании переговоров с Президентом Украины Виктором Ющенко и второго заседания Российско-Украинской межгосударственной комиссии от 12 февраля 2008 г. – [електронний ресурс]. – режим доступу:http://kremlin.ru/appears/2008/02/12/2027_type63377type63380_160013.shtml.
41. Каламкарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Эксмо, 2005. – 736 с.
42. Каламкарян Р.А. Философия международного права. – М.: Наука, 2006. – 207 с.
43. Карташкин В.А. Территориальные проблемы развивающихся стран (Азия и Африка). – М.: Международные отношения, 1965. – 146 c.
44. Клименко Б.М. Государственная территория (вопросы теории и практики международного права). – М.: Международные отношения, 1974. – 168 с.
45. Клименко Б.М. Международно-правовые аспекты безопасности государственных границ // Советский Ежегодник Международного Права. 1988. – М.: Наука, 1989. – С. 109-117.
46. Клименко Б.М., Ушаков Н.А. Нерушимость границ – условие международного мира. – М.: Наука, 1975. – 167 с.
47. Коментар речника Міністерства закодонних справ України щодо Косово від 26 лютого 2008 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/16863.htm.
48. Коментар Прес-служби Міністерства закодонних справ України у зв’язку із коментарем Департаменту інформації та преси Міністерства закодонних справ Російської Федерації від 22 січня 2008 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/16281.htm.
49. Коментар Прес-служби Міністерства закодонних справ України щодо „президентських виборів” у Придністровському регіоні від 11 грудня 2006 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/7725.htm.
50. Коментар Прес-служби Міністерства закодонних справ України стостовно заяв про придністровське врегулювання від 28 липня 2006 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/6387.htm.
51. Коментар Прес-служби Міністерства закодонних справ України України щодо внесення Румунією Меморандуму у справі про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон між Україною та Румунією до Міжнародного Суду ООН від 17 серпня 2005 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/4069.htm.
52. Комментарий Департамента информации и печати МИД России в связи с вопросом СМИ относительно письма украинского руководства о подключении Украины к Плану действий для членства в НАТО от 22.01.2008 // Информационный бюллетень. – 28 января 2008 г. – [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.mid.ru/bl.nsf/78b919b523f2fa20c3256fa3003e9536/79bff37d28db5e0ac32573de004b40cb/$FILE/28.01.2008.doc.
53. Конюхова И.А. Международное и конституционное право: теория и практика взаимодействия. – М.: Формула права, 2006. – 496 c.
54. Копиленко О.Л. Автономна Республіка Крим: проблеми правового статусу. – К.: Таксон. – 342 с.
55. Корецкий В.М. „Общие принципы права” в международном праве. – К., 1957. – 52 c.
56. Кремнев П.П. Распад СРСР: международно-правоые проблемы. – М.: Зерцало-М, 2005. – 256 c.
57. Кулагин В.М. Политико-правовое измерение международных отношений и мировой политики // Современные международные отношения и мировая политика: учебник. Отв. ред. А.В. Торкунов. – М.: Просвещение, 2005. – C. 164-189.
58. Кульчицький С.В., Парахонський Б.О. Новітній український державотворчий процес // Україна і Росія в історичній ретроспективі. Т.3. – К.: Наукова думка, 2004. – 327 с.
59. Курс международного права в семи томах. Том 2. Основные принципы международного права. Отв. ред. тома И.И. Лукашук. – М.: Наука, 1989. – 240 c.
60. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – Изд. 3-е, перераб., и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 432 c.
61. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – М.: БЕК, 1996. – 342 c.
62. Лукашук И.И. Право международной ответственности. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 432 c.
63. Лукашук И.И. Функционирование международного права. – М: Наука, 1992. – 224 с.
64. Мазов В.А. Принципы Хельсинки и международное право. – М.: Наука, 1979. – 278 с.
65. Мартенс Ф.Ф. Современное международное право цивилизированных народов (по изданию 1904 г.) Том 1. – М.: Юридический коледж МГУ, 1996. – 313 c.
66. Международное право. Под ред. К.К. Гасанова. – М.: Закон и право, 2008. – 407 с.
67. Международное право. Отв. ред. Г.В. Игнатенко, О.И. Тиунов. – 3-е изд., перераб., и доп. – М.: Норма, 2005. – 624 с.
68. Международное право. Под ред. А.А. Ковалева, С.В. Черниченко. – М.: Омега, 2006. – 832 с.
69. Международное право: учебник. Отв. ред. Ю.М. Колосов., Э.С. Кривчикова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Международные отношения, 2005. – 816 c.
70. Международное право: Учебник. Отв. ред Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. – М.: Международные отношения, 2001. – 720 с.
71. Международное право: Учебник. Отв. ред В.И. Кузнецов. – М.: Юристь, 2001. – 672 с.
72. Международное право. Отв. ред. В.И. Кузнецов, Б.Р. Тузмухамедов. – М.: Норма, 2007. – 944 с.
73. Международное право. Под. ред. А.И. Микульшина. – М.: Международные отношения, 2005. – 360 c.
74. Международное право: Учебник. – Отв. ред. Е.Т. Усенко, Г.Г. Шинкарецкая. – М.: Юристь, 2005. – 495 с.
75. Международное право. Под ред. Л.Н Шестакова. – М.: Юридическая литература, 2005. – 464 c.
76. Международное публичное право: учебник. Отв. ред. К.А. Бекяшев. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 2004. – 928 с.
77. Мелков Г.М. Некоторые теоретические аспекты основных принципов международного права // Российский ежегодник международного права. 2005. – Санкт-Петербург: Россия-Нева, 2006. – C. 70-85.
78. Мельник А.Я. Механізм правонаступництва України щодо міжнародних договорів колишнього Радянського Союзу // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України. За ред. В.Н. Денисова. – К.: Юстинінан, 2006. – C. 40-57.
79. Мельник А.Я. Правонаступництво України щодо міжнародних договорів СРСР. – К.: Юридична думка, 2005. – 424 с.
80. Мережко О.О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії та практики. – К.: Таксон, 2002. – 344 с.
81. Мирзоев Ф.С. Принцип uti possidetis juris: значение и современная актуальность // Право и политика. – 2004. – № 6. – C. 43-52.
82. Миронов Н.В. Международное право: Нормы и их юридическая сила. М.: Юридическая литература, 1980. – 158 c.
83. Міжнародне право: навч. посібник. За ред. М.В. Буроменського. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 336 с.
84. Муравский В.А. Принцип нерушимости государственных границ в системе европейской безопасности: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12. 00.10 „Международное право”. – К., 1980. – 24 c.
85. Ноговіцина Ю.О. Міжнародно-правові аспекти правонаступництва України. – К.: Промені, 2006. – 352 c.
86. Оніщенко Н.М. Юридична відповідальність держави перед особою // Проблеми реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні. За ред. Н.М. Оніщенко, О.В. Зайчука. – К.: Юридична думка, 2007. – С. 90-123.
87. Осминин Б.И. Принятие и реализация государствами международных договорных обязательств. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 408 с.
88. Повідомлення Служби безпеки України щодо заходів з недопущення екстремістських і терористичних проявів стосовно представників органів влади України від 11 лютого 2008 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=74563&cat_id=39574.
89. Подшибякин С.А. Правовой статус международных неправительственных организаций. – М.: Юрлитинформ, 2006. – 128 с.
90. Преображенська В.В. Територія і міжнародне право. – Львів, 1961. – 62 с.
91. Пустогаров В.В. Нерушимость государственных границ в Европе и западногерманский реваншизм // Советское государство и право. 1985. – №3. – С. 103-111.
92. Радченко В.И. Генетические корни и историческое развитие идеи о единстве и территориальной целосности государства // Правовая Политика и Правовая Жизнь. – 2002. – № 4. – С. 6-20.
93. Репецький В.М. Імплементація норм міжнародного гуманітраного права у внутрішнє право України // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України. За ред. В.Н. Денисова. – К.: Юстинінан, 2006. – C. 102-111.
94. Репецький В.М., Лисик В.М. Міжнародне гуманітарне право. – К.: Знання, 2007. – 467 с.
95. Ржевська В.С. Право держави на самооборону і міжнародна безпека. – К.: Промені, 2005. – 256 c.
96. Савчук К.А., Проценко И.Н., Мельник С.А. Правовой статус Организции за демократию и экономическое развитие – ГУАМ. – К.: Юридична думка, 2006. – 68 с.
97. СБУ переслідує кримських сепаратистів // Газета 24. – 30 січня, 2008 р. – №19 (246).
98. Сандуца Г.И. Применение общепризнанных принципов и норм международного права в правовой системе России // Международное публичное и частное право. – 2001. – №3. – C. 8-14.
99. Собакин В.К. Совещание по безопасности и сотрудничеству в Европе // Советский Ежегодник Международного Права. 1975. – М.: Наука, 1977. – C. 55-65.
100. Спільна заява СБУ та МЗС України щодо врегулювання питання заборони в'їзду на територію України та Російської Федерації окремим громадянам обох держав від 9.07.2007 р. – [електронний ресурс]. – режим доступу: www.sbu.gov.ua.
101. Cуверенітет України і міжнародне право. Відпов. ред. В.Н. Денисов, В.І.Євінтов. – К.: Манускрипт, 1995. – 360 с.
102. Талалаев А.Н. Хельсинки: принципы и реальность. – М.: Юридическая литература, 1985. – 192 c.
103. Теорія держави і права. За заг. ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368 c.
104. Тиунов О.И. Об особенностях общепризнанных принципов и норм международного права // Международное право XXI века. Под ред. В.Г Буткевича. – К.: Промени, 2006. – С. 141-157.
105. Третьяков Д. Деякі питання застосування норм міжнародних договорів в Україні // Український часопис міжнародного права. – 2002. – № 3. – С. 38-43.
106. Троекуров Н.Е. Верховенство права в современных международных отношениях. – М.: Научная книга, 2006. – 88 c.
107. Тузмухамедов Б.Р. Упреждающее применение силы: возможные критерии допустимости // Российский ежегодник международного права, 2005. – Санкт-Петербург: Россия-Нева, 2006. – C. 36-55.
108. Уляницкий В. Международное право. – Томскь, 1911. – 764 с.
109. Ушаков Н.А. Государство в системе международно-правового регулирования. – М., 1997. – 83 c.
110. Ушаков Н.А. Международное право: Учебник. – М.: Юристь, 2005. – 304 с.
111. Ушаков Н.А. Правовое регулирование использования силы в международных отношениях. – М., 1997. – 96 c.
112. Ушаков Н.А. Проблемы теории международного права. – М., 1988. – 192 c.
113. Черниченко С.В. Теория международого права. Том ІІ. Старые и новые теоретические проблемы. – М.: НИМП, 1999. – 340 c.
114. Шлянцев Д.А. Комментарий к федеральному закону „О международных договорах Российской Федерации” (постатейный). – М.: Юстицинформ, 2006. – 136 с.
115. Шумилов В.М. Международное право: учебник. – М.: Велби, 2007. – 488 с.
116. Фединяк Г.С. Правосуб’єктність транснаціональних корпорацій у час глобалізаційних процесів: аспекти міжнародного права та міжнародного приватного права. – К.: Атіка, 2007. – 200 с.
117. Фельдман Д.И. Система международного права. – Издательство Казанского университета, 1983. – 119 с.
118. Європейський нейтралітет і невизначеність України. Під ред. А.І. Шевцова. – Дніпропетровськ: ДФ НІСД, 2002. – 166 c.
119. Юридический энциклопедический словарь. Отв. ред. А.Я. Сухарев. – М.: Советская энциклопедия, 1984. – 415 c.
120. Юридичний словник. За ред. Б.М. Бабія, В.М. Корецького, В.В. Цвєткова. – К., 1974. – 845 c.
121. Annual Human Rights Reports Submitted to Congress by the US Department of State. – 1983. – Vol. 8. – P.1141-1443.
122. Antonopoulos C. The principle of uti possidetis in contemporary international law // Revue Hellenique de droit International. – 1996. – Vol. 49. – P. 29-88.
123. Antonopoulos C. The unilateral use of force by states after the end of the cold war // Journal of Armed Conflict Law. – 1999. – Vol. 4. – P. 117-160.
124. Antonowicz L. Podrecznik prawa miedzynarodowego. – Warszawa, 2006. – 260 s.
125. Arend A. International Law and recourse to force: a shift in paradigms // Stanford Journal of International Law. – 1990-1991. – Vol. 27. – P. 1-47.
126. Australian practice in International Law 1990-1991 // Australian Yearbook of International Law. – 1990-1991. – Vol. 13. – P. 195-510.
127. Australian practice in International Law 1984-1987 // Australian Yearbook of International Law. – 1984-1987. – Vol. 11. – P. 161-712.
128. Australian practice in International Law 1981-1983 // Australian Yearbook of International Law. – 1981-1983. – Vol. 10. – P. 205-620.
129. Australian practice in international law 1978-1980 // Australian Yearbook of International Law. – 1978-1980. – Vol. 8. – P. 253-459.
130. Australian practice in International Law 1976-1977 // Australian Yearbook of International Law. – 1976-1977. – Vol. 7. – P. 399-544.
131. Australian practice in International Law 1974-1975 // Australian Yearbook of International Law. – 1974-1975. – Vol. 6. – P. 187-384.
132. Bartos T. Uti possidetis. Quo vadis ? // Australian Yearbook of International Law. – 1997. – Vol. 18. – P. 37-96.
133. Bashir R. A comparison of the United nations responses to the Israeli occupation of Arab territories and to the Iraqi occupation of Kuwait // Cambrian Law Review. – 1993. – Vol. 24. – P. 78-98.
134. Ben-Naftali O., Gross A., Keren M. Illegal Occupation: framing the occupied Palestinian territory // Berkley Journal of International Law. – 2005. – № 23. – P. 551-614.
135. Berezowski C. Zagadnienia zwierzchnictwa terytorialnego. – Warszawa, 1957. – 199 s.
136. Bezpieczenstwo miedzynarodowe. Teoria i praktyka. Pod redakcija K. Zukrowskiej, M. Gracik. – Warszawa, 2006. – 346 s.
137. Bierzanek R., Jakubowksi J., Symonides J. Prawo miedzynarodowe i stosunki miedzynarodowe. – Warszawa, 1980. – 560 s.
138. Boczek B. Book review: Gelberg L. The treaty between the Polish People’s Republic and the Federal Republic of Gemany of 7 December 1970: Legal analysys // American Journal of International Law. – 1978. –№ 2. – Vol. 72. – Р. 448-449.
139. Blay S. Self-Determination: a reassessement in the post-communist era // Denver Journal of International Law and Policy. – 1993-1994. – Vol. 22. – P. 275-315.
140. Blumethal D. The politics of justice: why Israel signed the International Criminal Court Statute and what the signature means // Georgia Journal of International and Comparative Law. – 2001-2002. – Vol. 30. – P. 593-615.
141. Bowett. D. Self-defence in International Law. – Manchester. Manchester Univeristy Press, 1958. – 294 p.
142. Bowker M., Williams P. Helsinki and West European Security // International Affairs. – 1985. – № 4. – Vol. 61. – Р. 607-618.
143. Brietzke P. Self-determination or jurispudential confusion: exacerbating political conflict // Wisconsin International Law Journal. – 1995-1996. – Vol. 14. – P. 69-132.
144. Brilmayer L. Secession and self-determination: a territorial interpretation // Yale Journal of International Law. – 1991. – Vol. 16. – P. 177-202.
145. Britton R. Chinese interstate intercourse before 700 B.C. // American Journal of International Law. – 1935. – Vol. 29. – P. 616-635.
146. Brouder A. Self-Determination for Tibet: Prospects in International Law // Trinity College Law Review. – 2002. – Vol. 5. – P. 172 -201.
147. Canadian Practice in International Law. Parliamentary Declarations in 1989-1990 // Canadian Yearbook of International Law. – 1990. – Vol. 28. – P. 517-576.
148. Brownlie I. „International law and the use of force by states” Revisited // Chinese Journal of International Law. – 2002. – № 1. – Р. 1-19.
149. Cassese A. International Law. – Second Edition. Oxford University Press, 2005. – 558 p.
150. Chao K. Legal nature of international boundaries // Chinese (Taiwan) Yearbook of International Law and Affairs. – 1985. – Vol. 5. – P. 29-89.
151. Chen L. An introduction to contemporary International Law. A policy oriented perspective. – Yale university press, 1989. – 500 p.
152. Chinkin C. East Timor: Failure of decolonisation // Australian Yearbook of International Law. – 1999. – Vol. 20. – P. 35-54.
153. Clark R. Decolonization of East Timor and the United Nations norms on self-determination and aggression // Yale Journal of World Public Order. – 1980-1981. – Vol. 7. – P. 2-44.
154. Cohn G. Neo-Neutrality. – New-York, 1939. – 388 p.
155. Contemporary Practice of the United Kingdom in the field of International law. Survey and Comment. 1959 // International and Comparative Law Quarterly. – 1961. – Vol. 10. – P. 548-586.
156. Contemporary Practice of the United States relating to International Law // American Journal of International Law. – 1991. – № 1. – Vol. 85. – P. 155-175.
157. d’Argent P. Which law through which war ? Law through war revisited // Buffalo Law Review. – 2004. – № 52. – P. 635-651ю
158. Davis W. Reversing the flow: International law and chinese hydropower development on the headwaters of the Mekong river // New York International Law Review. – 2006. – № 19. – P. 1-76.
159. Dinstein Y. The Arab-Israeli conflict from the perspective of international law // University of New Brunswick Law Journal. – 1994. – Vol. 43. – P. 301-318.
160. Digest of United States Practice in International Law. By McDowell E. 1975. – 947 p.
161. Draganova D. Chechnya’s right for secession under russian constitutional law // Chinese Journal of International Law. – 2004. – № 2. – Vol. 3. – P. 571-589.
162. Dunsky A. Israel, the arabs, and International Law: Whose Palestine is it, anyway ? // Dalhousie Journal of Legal Studies. – 1993. – Vol. 2. – P. 163-199.
163. Eastwood L. Secession: state practice and international law after the dissolution of the Soviet Union and Yugoslavia // Duke Journal of Comparative and International Law. – 1992-1993. – Vol. 3. – Р. 299-350.
164. Einhorn T. The Arab-Israeli peace process: the law reform perspective // European Journal of Law Reform. – 2001. – Vol. 3. – P. 149-161.
165. Eisner M. Jerusalem: an analysys of legal claims and political realities // Wisconsin International Law Journal. – 1993-1994. – Vol. 12. – P. 221-275.
166. Encyclopedia of the United Nations and International Agreements. Third edition. Volume 1: A-F. Edited by A.Mango. – New York, 2003. – 762 p.
167. Encyclopedia of the United Nations and International agreements. Third edition. Volume 4: T to Z. Edited by A.Mango. – New York, 2003. – 2941 p.
168. European treaties bearing on the history of the United States and its dependencies. Edited by C. Paulin. – Volume 4, 1716-1815. Washington D.C., 1937. – 221 p.
169. European treaties bearing on the history of the United States and its dependencies. Edited by F. Davenport. – Washington D.C., 1917. – 223 р.
170. Ewald G. The kurd’s right to secede under international law: self-determination prevails over political manipulation // Denver Journal of International Law and Policy. – 1993-1994. – Vol. 22. – P. 375-408.
171. Ezetah C. International Law of self-determination and the Ogoni question: mirroring Africa’s post-colonial dilemma // Loyola of Los Angeles International and Comparative Law Journal. – 1996-1997. – Vol. 19. – P. 811-856.
172. Farley L. Plebiscites and sovereignty. The crisis of political illegitimacy. – Westview Press. London, 1986. – 179 p.
173. Finch G. A pact of non-aggression // American Journal of International Law. – 1933. – № 4. – P. 725-732.
174. Goldbrat J. Demilitarization in the developing world // Journal of Peace research. – 1987. – № 1. – Vol. 24. – P. 1-4.
175. Grant T. A panel of experts on Chechnya: purposes and prospects in light of international law // Virginia Journal of International Law. – 1999-2000. – Vol. 40. – P. 115-191.
176. Grant T. East Timor, the UN system and enforcing non-recognition in international law // Vanderbilt Journal of Transnational Law. – 2000. – Vol. 33. – P. 273-310.
177. Grant T. Extending decolonization: how the United Nations might have addressed Kosovo // Georgia Journal of International and Comparative Law. – 1999-2000. – Vol. 28. – P. 9-54.
178. Grant T. United States practice relating to the Baltic states, 1940-2000 // Baltic Yearbook of International Law. – 2001. – № 1. – P. 23-110.
179. Green L. Derogation of human rights in emergency situations // Canadian Yearbook of International Law. – 1978. – Vol. 16. – P. 92-115.
180. Greene M., Stoll C. Self-determination as a foreign policy principle: United States policy toward former Soviet Union // Harvard Human Rights Journal. – 1992. – Vol. 5. – P. 163-173.
181. Greig D. Sovereignty and the Falkland islands crisis // Australian Yearbook of International Law – 1978-1980. – № 8. – P. 20-70.
182. Grunda Z. Some key principles for a lasting solution of the status of Kosova: uti possidetis, the ethnic principle and self-determination // Chicago-Kent Law Review. – 2005. – P. 353-394.
183. Grudzinski P. KBWE/OBWE wobec problemow pokoju i bezpieczenstwa regionalnego. – Warszawa, 2002. – 348 s.
184. Gudeleviciute V. Does the principle of self-determination prevail over the principle of territorial integrity ? // International Journal of Baltic Law. – 2005. – № 2. – Vol. 2. – P. 48-74.
185. Hafner G., Kornfeind E. The recent austrian practice of state succession: does the clean slate rule still exist ? // Austrian review of International and European Law. – 1996. – Vol. 1. – P. 1-49.
186. Halberstam M. Self-determination in Arab-Israeli conflict: meaning, myth and politics // New York Journal of International Law and Politics. – 1988-1989. – Vol. 21. – P. 465-487.
187. Herczegh G. General principles of law and the international legal order. – Budapest, 1969. – 129 p.
188. Hervey J. The legal effects of recognition in International law as interpreted by the courts of the United States. – Philadelphia: University of Pennsylvania Press; London, H. Milford, Oxford University Press, 1928. – 170 p.
189. Himmer S. The achievement of independence in the baltic states and its justifications // Emory International Law Review. – 1992. – Vol. 6. – P. 253-291.
190. Hodgkins A. Beyond two states: alternative visions of self-determination for the people of Palestine // Fletcher Forum of World Affairs. – 2004. – Vol. 28. – P. 109-125.
191. Hossain K. The concept of jus cogens and the obligation under U.N. Charter // Santa Clara Journal of International Law – 2005. – № 3. – P. 72-98.
192. Hough W. The annexation of the Baltic states and its effect on the development of law prohibiting forcible seizure of territory // New York Law School Journal of International and Comparative Law. – 1984-1986. – Vol. 6. – P. 301-500.
193. Howe B. The case for the offense: legality, legitimacy and military intervention // Korean Journal of International Law. – 2002. – Vol. 30. – P. 113-135.
194. Hyde C. International law chiefly as interpreted and applied by the United States In two volumes. – Vol. 2. Boston, 1922. – 925 p.
195. Kacerauskis V. Can a member of the United Nations unilaterally decide to use preemptive force against another state without violating the UN Charter // International Journal of Baltic Law. – 2005. – № 1. – P. 73-91.
196. Kanuck S. Information warfare: new challenges for public international law. Recent developments // Harvard International Law Journal – 1996. – № 1. – Vol. 37. – P. 273-292.
197. Kelsen H. Principles of International Law. – New York, 1952. – 378 p.
198. Kent’s commentary on international law. Edited by J.T. Abdy. Second edition, revised. Cambridge, 1878. – 525 p.
199. Kesby A. The shifting and multiple border and international law // Oxford Journal of Legal Studies. – 2007. – № 27. – P. 101-119.
200. Kim Y., Williams P. Book review: Malksoo M. Illegal annexation and state continuinity: the case of the incorporation of the Baltic States by the USSR // American Journal of International Law. – 2005. – № 3. – Vol. 99. – P. 734-736.
201. Kohen M. The use of force by the United States after the end of the Cold War and its impact on international law // United States hegemony and the foundations of intrenational law. Edited by M.Byers, G.Noble. – Cambridge University Press, 2003. – 531 p.
202. Kolodner E. Population transfer: the effects of settler infusion policies on a host population’s right to self-determination // New York University Journal of International Law and Politics. – 1994-1995. – Vol. 27. – P. 159-225.
203. Koskenniemi M. National self-determination today: problems of legal theory and practice // International and Comparative Law Quaterly. – 1994. – Vol. 43. – P. 241-269.
204. Koskenniemi M. The future of statehood // Harvard International Law Journal. – 1991. – № 32. – P. 397-410.
205. Kriesberg L. Negotiating the partition of Palestine and evolving Israeli-Palestinian relations // Brown Journal of World Affairs. – 2000. – Vol. 7. – P. 63-80.
206. Kwiecen R. Suwerennosc panstwa. Rekonstrukcka i znaczenie idei w prawie miedzynarodowym. – Zakamycze, 2004. – 205 s.
207. Lazowski A., Zawidska A. Prawo miedzynarodowe publiczne. – Warszawa, 2001. – 284 s.
208. Levine A. The status of sovereignty in east Jerusalem and the West Bank // New York University Journal of International Law and Politics. – 1972. – Vol. 5. – P. 485-502.
209. Levy A. The Gulf crisis in historical perspective // Suffolk Transnational Law Journal. – 1990-1991. – Vol. 14. – P. 23-40.
210. Lloyd D. Succession, secession and state membership in the United Nations // New York University Journal of International Law and Politics. – 1993-1994. – Vol. 26. – P. 761-796.
211. Loeber D. Legal consequences of the Molotov-Ribbetrop Pact for the Baltic States on the obligation to “overcome the problems of inherited past” // Baltic Yearbook of International Law. – 2001. – № 1. – P. 121-166.
212. Loeber D. Regaining independence – constitutional aspects: Estonia, Latvia, Lithuania // Review of Central and East European Law. – 1998. – Vol. 24. – P. 1-7.
213. MacMillan K. Secession Perspectives and the Independence of Quebec // Tulane Journal of International and Comparative Law. – 1999. – Vol. 7. – P. 333-366.
214. Mallison S., Mallison W. A juridical analysis of the Israeli settlements in the occupied territories // Palestinian Yearbook of International Law. – 1998-1999. – Vol. 10. – P. 1-26.
215. Maloney M. Succession of states in respect of treaties: the Vienna Convention of 1978 // Virginia Journal of International Law. – 1979. – Vol. 19. – P. 885-914.
216. McCorquodale R., Pangalangan R. Pushing back the limitations of territorial boundaries // European Journal of International Law. – 2001. – № 12. – P. 867-888.
217. McDonald R. Fundamental norms in contemporary international law // Canadian Yearbook of International Law. – 1987. – Vol. 25. – P. 115-150.
218. McDonald R. The Nicaragua Case: New answers to old questions ? // Canadian Yearbook of International Law. – 1986. – Vol. 24. – P. 127-160.
219. McGee R. The theory of secession and emerging democracies // Stanford Journal of International Law. – 1991-1992. – Vol. 28. – P. 451-476.
220. McWhinney E. The international law-making p