ОДНОСТОРОННІ АКТИ ДЕРЖАВ У СУЧАСНОМУ МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Краткое описание

ВСТУП
РОЗДІЛ 1.
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ СУТО ОДНОСТОРОННІХ АКТІВ ДЕРЖАВ
1.1. Становлення концепції суто односторонніх актів держав у міжнародному праві
1.2. Визначення поняття “суто односторонній акт держави”
1.3. Відмежування суто односторонніх актів держав від інших формально односторонніх актів
1.4. Основні елементи визначення суто односторонніх актів держав
РОЗДІЛ 2.
ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ВИДІВ ОДНОСТОРОННІХ АКТІВ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ У ПРАКТИЦІ ДЕРЖАВ
2.1. Односторонній акт обіцянки у міжнародному праві та його застосування у практиці держав
2.2. Концепція одностороннього акта визнання у міжнародному праві та його застосування у практиці держав
2.3. Односторонній акт відмови у міжнародному праві та деякі аспекти практики України
2.4. Односторонній акт протесту у міжнародному праві і практика держав
РОЗДІЛ 3.
ОДНОСТОРОННІ АКТИ ДЕРЖАВ ЯК ОБ’ЄКТ КОДИФІКАЦІЇ
ТА ПРОГРЕСИВНОГО РОЗВИТКУ У РАМКАХ КОМІСІЇ
МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ООН
3.1. Односторонні акти держав у роботі Комісії міжнародного права
3.2. Результати роботи Комісії у сфері кодифікації односторонніх актів
3.3.Аналіз Керівних принципів, які застосовуються до односторонніх заяв держав, здатних привести до виникнення юридичних зобов’язань (Керівні принципи 2006 р.)
Визначення поняття “односторонній акт держави”
Правоздатність проголошувати односторонні акти
Чинність та недійсність односторонніх актів
Дотримання, застосування, тлумачення та відкликання односторонніх актів держав
ВИСНОВКИ 19
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 198
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. За останні півстоліття міжнародне право зазнало кардинальних змін та перетворень. Не є винятком й сфера міжнародного нормотворення, в якій все більше утверджується тенденція, що права та обов’язки держав можуть виникати не лише з міжнародних договорів, звичаєвого права чи загальних принципів права, а й на основі інших правотворчих інструментів, насамперед рішень міжнародних організацій та односторонніх юридичних актів держав. Хоча останні й не містяться у переліку джерел міжнародного права, передбаченому в статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, тим не менше, односторонні акти вельми широко застосовуються сьогодні у практиці держав і міжнародних юрисдикційних органів. При цьому йдеться про акти, які, не будучи пов’язаними з правом міжнародних договорів, здатні самостійно породжувати юридичні наслідки.
Держави дедалі частіше звертаються до односторонніх актів, виходячи з певних їх переваг, порівняно з більш складними процесами укладення міжнародних договорів. Зокрема, терміни прийняття таких актів є набагато меншими, ніж при підготовці та підписанні двосторонніх і багатосторонніх договорів. Формально вони не потребують згоди з боку інших держав. На цю їх особливість наголосив у своєму рішенні «Про ядерні випробування» (1974) Міжнародний Суд ООН. Крім того, нерідко держави звертаються до односторонніх актів тоді, коли необхідно терміново розв’язати той чи інший політичний спір. Загалом, держави фактично щоденно вдаються до формулювання односторонніх актів: це і визнання держав та урядів, і обіцянки про надання фінансової чи гуманітарної допомоги, і погашення заборгованості, і надання різних міжнародно-правових режимів в їх економічному співробітництві тощо. Чимало односторонніх юридичних обіцянок здійснюються також у сфері міжнародної безпеки.
Вагому роль односторонні акти відіграли й в історії міжнародних відносин незалежної України. Зокрема, ухваленням одностороннього акта відмови − у формі Тристоронньої заяви Президентів України, Росії та США від 14 січня 1994 р. − Україні свого часу вдалося розв’язати напружену політичну ситуацію навколо ядерних арсеналів, які залишились на її території після розпаду СРСР. Україна успішно застосовувала односторонні акти й у випадку, коли Російська Федерація розпочала будівництво дамби у Керченській протоці в напрямку українського острова Тузла. За допомогою низки односторонніх актів, які в даному випадку мали форму протесту, Україні вдалося захистити свої суверенні права, які були порушені у результаті даного будівництва, що розгорталося без відома України у безпосередній близькості до її кордону.
Зростання кількості односторонніх актів у практиці держав свідчить не лише про необхідність проведення їх всебічного доктринального аналізу, а й про необхідність розробки відповідного міжнародно-правового режиму для їх належного регулювання на універсальному рівні. Адже нерідко відсутність ясності щодо статусу односторонніх актів держав у міжнародному праві призводить до того, що та чи інша держава, проголошуючи такий акт, мимоволі стає “заручницею” власного ж волевиявлення, беручи на себе певні міжнародні зобов’язання. Відтак, важливим кроком на шляху кодифікації інституту односторонніх актів стало проведення протягом 1997−2006 рр. відповідної роботи у рамках Комісії міжнародного права ООН (КМП). Виходячи з того, що забезпечення стабільності і передбачуваності у міжнародних відносинах є важливим завданням міжнародного права, КМП визнала за доцільне розробити відповідний міжнародно-правовий режим регулювання односторонніх актів для запобігання ситуацій, коли односторонні акти можуть стати джерелом суперечок і навіть конфліктів. Результатом її роботи стало прийняття у 2006 р. документа під назвою “Керівні принципи стосовно односторонніх заяв держав, здатних викликати юридичні зобов’язання” (далі − Керівні принципи 2006 р.), які були прийняті до відома Генеральною Асамблеєю ООН в Резолюції від 18 грудня 2006 р. (А/RES/61/34).
Водночас, доводиться констатувати, що, за винятком окремих згадок у працях В.Г. Буткевича, В.М. Буроменського, А.І. Дмитрієва, О.О. Мережка, проблематика односторонніх актів держав досі не знайшла висвітлення у вітчизняній доктрині. У радянській науці міжнародного права зазначена тема так само майже не досліджувалася. Фактично єдиним юристом-міжнародником, який приділив детальну увагу одностороннім актам, був Р.А. Каламкарян. Водночас, окремі аспекти даного питання у цей період висвітлювалися у роботах таких вчених, як Д.Б. Левін, І.І. Лукашук, П.Ф. Мартиненко, О.П. Мартиненко, М.О. Ушаков, В.М. Шуршалов та ін. У країнах пострадянського простору інститут односторонніх актів також залишається маловивченим, хоча він згадується у роботах таких російських вчених, як М.Е. Волосов, В.Н. Додонов, Р.А. Каламкарян, І.І. Лукашук, І.В. Рачков, М.О. Ушаков та ін. Дещо більший інтерес до односторонніх актів спостерігається у роботах західних вчених, які присвятили даній темі свої праці. Серед них можна виокремити Х. Берберіса, Г. Біскотіні, І. Бройтца, Дж. Вентуріні, Дж. Гарнера, К. Гудманн, В. Дегана, Й. Деюсі, Ж-П. Жаке, С. Карбоне, П. Кайє, Р. Куодрі, Ч. Кісса, А. МакНейра, І. МакГіббона, Ф. Пфлюгера, А. Рубіна, В.Р. Седеньо, Х. Скубішевського, Е. Суя, В. Фідлера, К. Цеманека та ін.
Теоретичним підґрунтям дисертації також слугували праці таких західних юристів-міжнародників, як Д. Анцилотті, Р. Блюндорн, М. Бос, Я. Броунлі, Ш. де Вішер, Г. Даам, П. Дайє, Й. Дельбрюк, Р. Дженнінгс, І. Зайдль-Гоенфельдерн, Б. Зімма, К. Іпсен, А. Кассезе, М. Коскенніємі, Г. Мізлєр, Нгуен Куок Динь, А. Пелле, П. Ройтер, Х. Серлуей, А. Фердросс, Р. Хігінс, Г. Шварценбергер та ін. Крім того, дисертант звертався й до праць В.Н. Денисова, Г. Кельзена, В.М. Корецького, Х. Лаутерпахта, Д.П. О’Коннелла, Л. Оппенгейма, Ш. Руссо, А.М. Талалаєва, Г.І. Тункіна, Д.І. Фельдмана, Х. Уолдока та ін.
При цьому слід констатувати, що переважна більшість монографічних робіт на тему односторонніх актів, представлених як вітчизняними, так і іншими юристами-міжнародниками, були написані кілька десятиліть тому, а відтак не повною мірою враховують новітню практику держав та сучасні тенденції розвитку цього міжнародно-правового інституту, зокрема його кодифікацію у Комісії міжнародного права ООН, а також положення Керівних принципів 2006 р. До того ж на сьогодні відсутні наукові дослідження, які б аналізували вітчизняну практику у сфері односторонніх актів. Саме зростаюча теоретична і практична значимість односторонніх актів держав спонукали автора дати їх системний аналіз, дослідити кодифікаційну роботу КМП по даній темі та переосмислити деякі традиційні підходи до вирішення цієї проблеми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова науково-дослідної роботи відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України “Міжнародно-правові проблеми співробітництва України з світовими та європейськими інституційними структурами» (номер державної реєстрації 0101U007291).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає: по-перше, у виявленні закономірностей та особливостей інституту односторонніх актів держав з урахуванням новітніх тенденцій їх розвитку у міжнародному праві; по-друге, в аналізі традиційних видів односторонніх актів та практики їх застосування; по-третє, у виявленні в процесі кодифікації КМП звичаєвих та інших норм міжнародного права, які регулюють питання проголошення, чинності і відкликання односторонніх актів.
Поставлена мета зумовила необхідність зосередження основної уваги на вирішенні таких завдань:
дослідити становлення інституту суто односторонніх актів держав у міжнародному праві;
визначити місце суто односторонніх актів держав у системі джерел міжнародного права;
виділити критерії відокремлення односторонніх актів від інших видів односторонньої поведінки держав;
виявити характерні особливості правової природи суто односторонніх актів держав та запропонувати дефініцію останніх;
розкрити особливості та сучасні тенденції розвитку традиційних видів односторонніх актів: обіцянки, протесту, відмови та визнання;
дослідити практику України та інших держав, а також досвід юрисдикційних органів у сфері застосування суто односторонніх актів;
висвітлити і проаналізувати діяльність Комісії міжнародного права ООН у сфері кодифікації інституту односторонніх актів;
дати аналіз положень Керівних принципів 2006 р.
Об’єктом дисертаційного дослідження є міжнародні правовідносини, що виникають у сфері застосування односторонніх актів держав.
Предмет дослідження становить комплекс міжнародно-правових принципів та норм у сфері застосування односторонніх актів держав.
Методологічну основу дослідження складає комплекс філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів і принципів. Зокрема, використовувалися методи аналізу і синтезу, дедукції, детермінізму при розробці дефініції односторонніх актів держав та їх окремих видів, а також при виділенні їх особливостей та характерних елементів. Активно застосовувалися також і такі методи, як порівняльний метод − при дослідженні доктринальних поглядів щодо зобов’язуючої сили суто односторонніх актів держав у міжнародному праві, при розгляді різних видів як формально односторонніх, так і суто односторонніх актів держав, а також при дослідженні правового режиму односторонніх актів держав та можливості застосування до нього mutatis mutandis окремих норм права міжнародних договорів; історичний метод − при висвітленні становлення та розвитку інституту односторонніх актів держав у міжнародному праві та дослідженні етапів кодифікації теми односторонніх актів у КМП; системний метод – при дослідженні місця та ролі суто односторонніх актів у структурі джерел міжнародного права, аналізі положень Керівних принципів 2006 р.; функціональний метод – при визначенні повноважень осіб проголошувати односторонні акти від імені держави; нормативний метод − при дослідженні кодифікаційної роботи Комісії міжнародного права ООН, рішень Міжнародного Суду ООН та інших юрисдикційних органів, нормативно-правових актів України та інших держав, сучасної практики держав у сфері застосування та дотримання односторонніх актів.
Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першим в Україні комплексним дослідженням, в якому проаналізовано коло взаємопов’язаних теоретичних і практичних питань, які стосуються статусу односторонніх актів держав у сучасному міжнародному праві.
Найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження, що були отримані автором особисто і характеризують його наукову новизну, полягають, перш за все, у наступному:
доведено, що односторонні акти держав можуть породжувати юридичні наслідки в міжнародному праві, виступаючи його новітнім джерелом;
запропоновано введення в науковий обіг терміну “суто односторонній акт держави”, який більш чітко окреслює сферу дії цього джерела міжнародного права шляхом відокремлення його від інших формально односторонніх актів (політичних заяв, односторонньої поведінки держав, суверенних актів держав, односторонніх актів міжнародних організацій, односторонніх актів, правові наслідки яких регулюються іншими джерелами міжнародного права, тощо);
дано визначення суто одностороннього акта держави як одностороннього волевиявлення держави або кількох держав з наміром викликати міжнародно-правові наслідки і яке не залежить від згоди чи іншої реакції адресатів або третіх сторін;
знайшло подальшу деталізацію доктринальне розуміння традиційних видів суто односторонніх актів держав, таких як обіцянка, визнання, відмова та протест;
визначено, що правовою підставою для виконання проголошених державою односторонніх актів є принцип добросовісності (bona fide) і на підставі цього принципу держава може бути притягнута до відповідальності за недотримання взятих на себе зобов’язань;
з’ясовано, що суто односторонній акт держави, хоча за своїми правовими наслідками схожий з естоппелем, відрізняється від останнього відсутністю чітко вираженого акта волевиявлення (естоппель, як правило, характеризується тривалою поведінкою держави та заподіянням шкоди іншій державі в результаті зміни такої поведінки);
сформульовано висновок про існування звичаєвої норми міжнародного права, згідно з якою проголошення державою одностороннього акта може здійснюватися в особі глави держави, глави уряду та керівника зовнішньополітичної установи, а також, іншими особами, які представляють державу в конкретних сферах відповідно до їх компетенції;
доведено, що будь-які акти парламенту, що стосуються зовнішньополітичної діяльності держави, не відносяться до суто односторонніх актів, включаючи акти проголошення незалежності, які становлять окрему категорію правових актів держави, що мають міжнародно-правове значення;
вперше доведено, що суто односторонній акт держави необхідно розглядати чинним навіть тоді, коли він суперечить тій чи іншій нормі міжнародного права, якщо треті держави не заперечують проти цього і цей акт утворює нову норму міжнародного права, а в окремих випадках він може впливати на виникнення звичаєвої норми. Однак такий акт в жодному випадку не може суперечити імперативним нормам міжнародного права jus cogens;
вперше встановлено, що односторонні акти держав утворюють суб’єктивні норми міжнародного права;
виявлено, що особливістю правової природи суто односторонніх актів держав є неможливість по аналогії поширити на них положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., які стосуються питання тлумачення, підтвердження, повноваження та призупинення останніх;
зроблено висновок, що Керівні принципи 2006 р. є початковим етапом вдосконалення інституту суто односторонніх актів держав, який у майбутньому може стати консолідуючою основою для подальшого утвердження загальновизнаних принципів і норм, набувши характеру міжнародних звичаїв.
Практичне значення одержаних в дисертації результатів полягає у можливості застосування їх положень у сфері проголошення односторонніх актів держав, в тому числі Україною, яка у певних випадках звертається до них. Сформульовані положення та висновки можуть сприяти вирішенню практичних питань, котрі виникають у процесі проголошення, дії та припинення односторонніх актів держав. Проаналізована міжнародно-правова практика застосування різних видів односторонніх актів слугує узагальненням чинності та дії таких актів у міжнародному праві. Рішення Постійної палати міжнародного правосуддя та Міжнародного Суду ООН свідчать про те, що недотримання державою зобов’язань, які виникають з її односторонньої заяви, може стати підставою для притягнення такої держави до міжнародної відповідальності. Аналіз підсумків роботи Комісії міжнародного права ООН дає можливість визначити чинні міжнародні звичаєві норми у сфері суто односторонніх актів держав. Матеріали дисертації можуть бути використані з навчально-методичною метою у процесі підготовки юристів-міжнародників під час викладання загальної частини дисципліни «Міжнародне право», а також для написання підручників і навчальних посібників з міжнародного права.
Апробація результатів дослідження. Положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Окремі теоретичні положення дисертації пройшли апробацію на науково-практичних конференціях, тези яких опубліковано, зокрема на таких, як: Всеукраїнська наукова конференція “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23-24 квітня 2004 р.), Всеукраїнська наукова конференція “Другі юридичні читання” (м. Київ, 18 травня 2005 р.), V Міжнародна конференція студентів та аспірантів “Традиції та новації у системі сучасного російського права” (м. Москва, 31 березня ─ 1 квітня 2006 р.), Х Міжнародна науково-практична конференція “Новітні тенденції і стратегії розвитку міжнародної торгівлі: фінансово-економічний та правовий аспекти” (м. Київ, 30 травня 2007 р.), а також на Міжнародній науковій конференції “Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (м. Дніпропетровськ, 21─22 квітня 2005 р.), тези якої не були опубліковані.
Публікації. За темою дисертації опубліковано один розділ у колективній монографії, п’ять статей у фахових наукових журналах та збірниках, з них дві видані у співавторстві, одну статтю − у «Юридичному енциклопедичному словнику». Крім того, опубліковано чотири тези доповідей на науково-практичних конференціях, три з яких є міжнародними.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем особисто, всі результати даної роботи, сформульовані в ній висновки, положення і рекомендації обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. Із семи публікацій у фахових та наукових виданнях дві підготовлені у співавторстві:
1. Становлення інституту односторонніх актів держав у міжнародному праві // Вісник Академії правових наук України. − № 2 (45). − 2006. – С. 114−129 (у співавторстві з В.Н. Денисовим). Не менше половини обсягу статті є науковим доробком здобувача, внесок якого полягає у визначенні основних етапів становлення інституту односторонніх актів держав у міжнародному праві та аналізі вітчизняних та західних концепцій щодо зобов’язуючої сили односторонніх актів;
2. Становлення та розвиток міжнародно-правового співробітництва в рамках ГУАМ // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. ─ К., 2006. ─ С.303-317 (у співавторстві з К.О. Савчуком, І.М. Проценко). Не менше третини обсягу статті є науковим доробком здобувача, який полягає у зробленому ним аналізі односторонніх юридичних і політичних заяв, проголошених державами-членами стосовно міжнародно-правового співробітництва в рамках ГУАМ.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та шести додатків. Загальний обсяг дисертації становить 248 сторінок, з них 36 сторінок − список використаних джерел, який складається з 508 найменувань, 15 сторінок − додатки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений у дисертації аналіз загальнотеоретичних питань міжнародно-правового інституту односторонніх актів, практики держав та міжнародних юрисдикційних органів у цій сфері, а також кодифікаційної діяльності Комісії міжнародного права ООН щодо односторонніх актів дає підстави зробити такі висновки та узагальнення.
1. Незважаючи на дедалі ширше використання у міжнародних відносинах односторонніх актів держав, цей інститут продовжує залишатися однією із найменш досліджених ділянок міжнародного права. Це зумовлено кількома факторами. Насамперед, дався взнаки вплив на міжнародно-правову доктрину римського права, яке не передбачало виникнення односторонніх юридичних зобов’язань без згоди з боку адресатів таких актів. Односторонні акти асоціювалися із конвенційним правом або визнавалися недійсними. Становлення односторонніх актів як самостійного інституту міжнародного права розпочалося лише у ХХ столітті. Однак цей розвиток суттєво гальмувався національними системами права багатьох країн. Зокрема, розуміння міжнародного нормотворення лише як результату узгодження воль держав у радянській доктрині фактично унеможливлювало включення цього інституту до системи міжнародного права. Лише наприкінці ХХ ст. практика держав та міжнародних юрисдикційних органів сприяла остаточному утвердженню цього інституту. Таким чином, міжнародно-правові зобов’язання можуть випливати не лише з договорів та звичаю, а й із односторонніх актів держав, які для набуття чинності не потребують згоди чи іншої реакції з боку їх адресатів і третіх сторін.
2. У результаті розгляду термінів, які вживаються для окреслення досліджуваного явища, зроблено висновок, що найбільш адекватним поняттям вбачається “суто односторонній юридичний акт держави”. Саме цей термін здатний, з однієї сторони, найбільш повно охопити різні за правовими наслідками самостійні односторонні акти, а з іншої - дає можливість виокремити дану категорію актів від споріднених міжнародно-правових категорій, а саме: а) односторонніх актів неюридичного характеру; б) односторонніх правових актів, які ухвалюються іншими суб’єктами міжнародного права; в) односторонніх протиправних актів держав; г) односторонньої поведінки держав; д) залежних односторонніх актів, не здатних самих по собі, незалежно від інших правових режимів, викликати юридичні наслідки.
3. Принципова відмінність інституту односторонніх актів від договірного права полягає у тому, що для набуття чинності односторонніх актів не потребується участі адресатів у процесі здійснення таких актів. Робиться висновок, що навряд чи суто одностороннім актом може вважатися естопель. Останній радше являє собою ситуацію, яка виникла у контексті реалізації договірних чи звичаєвих норм і здійснила вплив на правовідносини між суб’єктами міжнародного права. Естопель може мати відношення до односторонніх актів лише у випадках, коли він становить один із можливих наслідків ухвалення таких актів. Акти внутрішнього права держав, які здатні породжувати міжнародно-правові наслідки на підставі загальної норми міжнародного права, повинні також відмежовуватися від суто односторонніх актів держав.
4. При визначенні суто одностороннього акта держав було проаналізовано дві складові цього явища – форму та матеріальний зміст. На основі розгляду формального аспекту ”односторонності” показано, що він стосується не кількості держав, які приймають участь в утворенні одностороннього акту, а має розумітися як односторонній прояв волевиявлення держави або держав. З огляду на це допускається існування колективних односторонніх актів.
5. Чинність односторонніх актів держав виникає у момент їх проголошення, що є необхідною умовою вважати ці акти такими, виходячи з елементу їх публічності. Односторонній акт може бути адресований як одному, так і кільком суб’єктам міжнародного права або ж міжнародному співтовариству в цілому, тобто мати характер erga omnes.
6. Сучасна міжнародно-правова практика свідчить про дедалі частіше звернення держав до обіцянки, яка раніше застосовувалася порівняно рідко, що обумовлюється її визнанням у міжнародному праві в якості зобов’язуючого одностороннього акта. Крім того, застосування обіцянки може сприяти розв’язанню міждержавних суперечностей і спорів, дозволяє набагато оперативніше вирішувати ті чи інші міжнародно-правові питання у порівнянні з інструментами договірного права.
7. У контексті розгляду одностороннього акта визнання зроблено висновок, що ухвалення державою такого акта тягне за собою юридичні зобов’язання розглядати ситуацію, яка нею визнається, з точки зору факту і не заперечувати проти визнаної ситуації у майбутньому. Визнання має дискреційний характер, тобто держава не є зобов’язана проголошувати такий акт. Сутність акта визнання проявляється через концепцію протиставлення: держава, яка не брала участі в утворенні певної правової ситуації, погоджується із тим, що юридичні наслідки такої ситуації можуть бути використані з часом проти неї.
8. Аналіз практики держави у сфері проголошення односторонніх актів відмови дозволяє зробити висновок, що відмова - це односторонній прояв волі, за допомогою якого держава відмовляється від свого суб’єктивного права без подальшої передачі цього права іншій стороні. Акт відмови не може презюмуватися. При тлумаченні одностороннього акту відмови необхідно застосовувати обмежувальний підхід. Тобто в разі існування сумнівів щодо наявності наміру держави відмовитися від своїх прав, потрібно виходити з того, що держава не ухвалювала акт відмови. В роботі констатується, що об’єктом відмови можуть бути будь-які суб’єктивні права чи претензії, якщо вони не порушують загальновизнаних норм міжнародного права, а також не зачіпають невід’ємних суверенних прав держави.
Тристороння заява Президентів України, США та Росії від 14 січня 1994 року є яскравим прикладом ефективного розв’язання проблеми, що стосувалася добровільної відмови України від ядерної зброї колишнього СРСР.
9. Протест держави може викликати юридичні наслідки лише з урахуванням чітких вимог, а саме позиція держави повинна бути чітко сформульована, якомога швидше заявлена, а також в необхідних випадках повторена або підтверджена відповідними її діями. Здійснення протесту у такому порядку не дозволяє застосувати до держави, що протестує, концепцію мовчазної згоди;
Крім прямих міжнародно-правових наслідків, протест здатний також викликати й опосередковані наслідки. Зокрема, за допомогою принципу persistent objector (постійного протесту) держава, проголошуючи його, тим самим заперечує дійсність щодо неї звичаєвої норми, яка сформувалася під час таких протестів. Акт протесту також здатний впливати на строк давності, який є необхідним для перетворення певної фактичної ситуації на правову норму
10. Обрання Комісією міжнародного права ООН теми «односторонні акти держав» у якості об’єкта кодифікації та прогресивного розвитку стало свідченням дедалі важливішої ролі, яку ці акти відіграють у сучасному міжнародному праві. При визначенні об’єкту даної теми КМП справедливо застосувала обмежувальний підхід, зосередившись лише на тих односторонніх актах, які мають суто односторонню природу (stricto sensu).
11. Більшість положень, закріплених у Керівних принципах 2006 р., Комісія розглядає як такі, що набули звичаєвого характеру. У дисертації звертається особлива увага на те, що ухвалений КМП остаточний документ істотно відрізняється від проекту керівних принципів, запропонованого на її розгляд спеціальним доповідачем В.Р.Седеньо. На думку автора, причина різкого відходу Комісії від останнього проекту полягала у тому, що він був надмірною мірою орієнтований на Віденську конвенцію 1969 р., а його положення переважно містили норми, які відображали прогресивний розвиток.
Низка закріплених у Принципах положень розглядаються як такі, що кодифікують звичаєве право, з огляду на це можна прогнозувати, що з часом вони мають всі шанси стати консолідуючою основою подальшого утвердження загальноприйнятих принципів і норм у цій сфері. Разом з тим, так само очевидно й те, що Керівні принципи 2006 р. є лише початковим етапом вдосконалення міжнародно-правового регулювання інституту односторонніх актів.
12. У дисертації робляться висновки щодо окремих положень Керівних принципів. Зокрема, аналіз діяльності Комісії у сфері правоздатності проголошувати односторонні акти дає підстави констатувати таке: норма, згідно з якою глава держави, керівник уряду та міністр закордонних справ вправі проголошувати зобов’язуючі односторонні акти в силу своїх посад (ex officio), може сьогодні вважатися загальновизнаною. Проте, конституції держав, як правило, не регламентують питання повноважень згаданих осіб здійснювати односторонні акти. На думку автора, дане положення можна за аналогією вивести з конституційних норм, які прямо уповноважують названих посадовців представляти державу у зовнішніх зносинах. Специфіка ухвалення односторонніх актів у порівнянні з укладенням міжнародних договорів диктує певні особливості й у питанні правоздатності. У випадку з односторонніми актами відпадає сама необхідність пред’явлення спеціальних повноважень на їх здійснення у сенсі Віденської конвенції 1969 р.. У дисертації констатується формування звичаєвої норми, згідно з якою окрім трьох вищезгаданих категорій посадових осіб таким правом володіють й інші особи (зокрема, галузеві міністри), якщо це випливає із практики відповідних держав або обставин формулювання одностороннього акта. У той же час, наділення подібними повноваженнями парламентів, а також глав дипломатичних установ, постійних представників держав при міжнародних організаціях чи делегатів на міжнародних конференціях поки не знайшло достатньої підтримки у теорії і практиці.
13. У роботі констатується, що правовий режим, який регулює встановлення умов недійсності односторонніх актів, вважається доволі спірним. Серед запропонованих спеціальним доповідачем підстав абсолютної нікчемності цих актів, які ґрунтуються на статтях 48-52 Віденської конвенції 1969 р. (помилка, обман, підкуп, примушення, загроза силою та ін.), до Керівних принципів 2006 р. Комісія включила лише одну - суперечність імперативній нормі міжнародного права jus cogens. Водночас, односторонній акт, який суперечить міжнародному праву, може зберігати дійсність, якщо треті держави погоджуються із тим, що хоча такий акт і не відповідає чинній нормі, однак він вписується у процес формування нової звичаєвої норми.
14. У дисертації робиться висновок, що правовою підставою для виконання проголошених державою односторонніх актів є принцип добросовісності (bona fide) і на підставі цього принципу держава може бути притягнута до відповідальності за недотримання взятих на себе зобов’язань. Що стосується тлумачення, то, на відміну від міжнародних договорів, до односторонніх актів має застосовуватися обмежувальний підхід. У процесі інтерпретації одностороннього акта слід також враховувати контекст і обставини його проголошення. Зроблено висновок, що у Керівних принципах 2006 р. Комісія підтвердила підхід щодо неможливості довільного відкликання державою-автором зробленої нею односторонньої заяви.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бекяшев К.А. Международное публичное право. – М., 2004. – 720 c.
2. Бирюков П.Н. Международное право. – М., 2001. – 416 с.
3. Буроменьский М.В. Міжнародне право. – Київ, 2005. – С.52-55.
4. Буткевич В.Г. Мицик В.В., Задорожний О.В. Міжнародне право. Основи теорії. – К., 2002. – 606 c.
5. Венецька М.В. Бенефіцарій // За ред. Ю.С. Шемшученко. Юридична енциклопедія. І том. – К., 1998. – С.219.
6. Венская конвенция о праве международных договоров 1969 г. // www.un.org/russian/documen/convents/chroncon1960.htm
7. Волосов М.Е. Односторонний акт // Российская юридическая энциклопедия. Под ред. А.Я.Сухарева. – М., 1999. – С.693.
8. Выступление А.Фердросса на 674 заседании КМП, 7 мая 1963 г. // Ежегодник КМП, 1963. – Т.1. – 7 с.
9. Выступление В.М.Корецкого на очередном заседании Комиссии международного права ООН (КМП) // A/AC 6/SR. – P.153-155; A/AC 10/32. – P.2-3. – 12 с.
10. Выступление г-жи Альваресы Нуньесы, представительницы Кубы, в КМП. Краткий отчет о 24-м заседании Шестого комитета, 55 сессия, 2000 г. // А/С.6/55/SR.24. – п.72-73// www.unbisnet.un.org
11. Выступление г-на Абрамса, представителя Франции, в КМП. Краткий отчет о 18-м заседании Шестого комитета, 55 сессия, 2000 г. //A/C.6/55/SR.18. – п.114-119// www.unbisnet.un.org
12. Выступление г-на Аль-Бахарна, представителя Бахрейна, в КМП. Краткий отчет о 21-м заседании Шестого комитета, 53 сессия, 1998 г. // A/C.6/53/SR.21. -- п.14// www.unbisnet.un.org
13. Выступление г-на Андруза, представителя США, в КМП. Краткий отчет о 14-м заседании Шестого комитета, 53 сессия, 1998 // A/C.6/53/SR.14. -- п.48// www.unbisnet.un.org
14. Выступление г-на Бейкера, представителя Израиля, в КМП. Краткий отчет о 24-м заседании Шестого комитета, 52 сессия, 1997 г. // /АC.6/52/SR.24 – п.49// www.unbisnet.un.org
15. Выступление г-на Вервея, представителя Нидерландов, в КМП. Краткий отчет о 22-м заседании Шестого комитета, 55 сессия, 2000 г. // A/C.6/55/SR.22. – п.25-35// www.unbisnet.un.org
16. Выступление г-на Галицкого, представителя Польши, в КМП. Краткий отчет о 24-м заседании Шестого комитета, 56 сессия, 2001 г. // A/C.6/56/SR.24. – п.2// www.unbisnet.un.org
17. Выступление г-на Герасименко, представителя Украины, в КМП. Краткий отчет о 23-м заседании Шестого комитета, 52 сессия, 1997 г. // A/С.6/52/SR.23. – п.79 // www.unbisnet.un.org
18. Выступление г-на Гуань Цзяня, представителя Китая, в КМП. Краткий отчет о 22-м заседании Шестого комитета, 56 сессия, 2001 г. // A/C.6/56/SR.22. – п.45// www.unbisnet.un.org
19. Выступление г-на Зарифа, представителя Ирана, в КМП. Краткий отчет о 20-м заседании Шестого комитета, 53 сессия, 1998 г. // A/С.6/53/SR.20. – п.4-5// www.unbisnet.un.org
20. Выступление г-на Крука, представителя США, в КМП. Краткий отчет о 25-м заседании Шестого комитета, 54 сессия, 1999 г. // A/C.6/54/SR.25. – C.17// www.unbisnet.un.org
21. Выступление г-на Лагоса Эрасо, представителя Чили, в КМП. Краткий отчет о 16-м заседании Шестого комитета, 54 сессия, 1999 г. // A/C.6/54/SR.16. -- п.11// www.unbisnet.un.org
22. Выступление г-на Леанза, представителя Италии, в КМП. Краткий отчет о 19-м заседании Шестого комитета, 55 сессия, 2000 г. // A/C.6/55/SR/19. -- Р.19 // www.unbisnet.un.org
23. Выступление г-на Лобача, представителя Российской Федерации, в КМП. Краткий отчет о 22-м заседании Шестого комитета, 56 сессия, 2001 г. // A/C.6/56/SR.22. – п.80// www.unbisnet.un.org
24. Выступление г-на Полити, представителя Италии, в КМП. Краткий отчет о 18-м заседании Шестого комитета, 53 сессия, 1998 г. // A/C.6/53/SR.18. -- п.31// www.unbisnet.un.org
25. Выступление г-на Понагаса Лессеура, представителя Венесуэлы, в КМП. Краткий отчет о 18-м заседании Шестого комитета, 53 сессия, 1998 г.// A/C.6/53/SR.18. – п.27// www.unbisnet.un.org
26. Выступление г-на Пфиртера, наблюдателя Швейцарии, в КМП. Краткий отчет о 17-м заседании Шестого комитета, 53 сессия, 1998 г. // A/C.6/53/SR.17. – п.38// www.unbisnet.un.org
27. Выступление г-на Седе, представителя Австрии, в КМП. Краткий отчет о 23-м заседании Шестого комитета, 52 сессия, 1997 г. // A/C.6/52/SR.23 – п.44// www.unbisnet.un.org
28. Выступление г-на Смейкала, представителя Чешской Республики, в КМП. Краткий отчет о 23-м заседании Шестого комитета, 52 сессия, 1997 г. // АC.6/52/SR.23 – п.68// www.unbisnet.un.org
29. Выступление г-на Фернандеса Валони, представителя Аргентины, в КМП. Краткий отчет о 20-м заседании Шестого комитета, 55 сессия, 2000 г. // A/C.6/55/SR.20. – п.58// www.unbisnet.un.org
30. Выступление г-на Хильгера, представителя Германии, в КМП. Краткий отчет о 18-м заседании Шестого комитета, 53 сессия, 1998 г.// A/C.6/53/SR.18. – п.21// www.unbisnet.un.org
31. Выступление г-на Чаплинского, представителя Польши, в КМП. Краткий отчет о 23-м заседании Шестого комитета, 55 сессия, 2000 г. // A/C.6/55/SR.23. – п.58-59// www.unbisnet.un.org
32. Выступление г-на Цеде, представителя Австрии, в КМП. Краткий отчет о 15-м заседании Шестого комитета, 53 сессия, 1998 г. //A/C.6/53/SR.15. -- п.10// www.unbisnet.un.org
33. Выступление сэра Фрэнклина Бермана, представителя Великобританки, в КМП. Краткий отчет о 19-м заседании Шестого комитета, 52 сессия, 1997 г. // АC.6/52/SR.19 – п.50// www.unbisnet.un.org
34. Выступление члена КМП Аль-Бахарны. Краткий отчет о 2695-м заседании КМП, состоявшемся 25 июля 2001 г. A/CN.4/SR.2695. // www.unbisnet.un.org
35. Выступление члена КМП А.Пелле. Краткий отчет о 2695-м заседании КМП, состоявшемся 25 июля 2001 г. A/CN.4/SR.2695 // www.unbisnet.un.org
36. Выступление члена КМП А.Пелле. Краткий отчет о 2594-м заседании КМП, состоявшемся 25 июня 1999 г. А/CN.4/SR.2594 // www.unbisnet.un.org
37. Выступление члена КМП Економидеса та Рао. Краткий отчет о 2695-м заседании КМП, состоявшемся 26 июля 2001 г. A/CN.4/SR.2696 // www.unbisnet.un.org
38. Выступление члена КМП Й.Иллеча. Краткий отчет о 2695-м заседании КМП, состоявшемся 25 июля 2001 г. A/CN.4/SR.2695 // www.unbisnet.un.org
39. Выступление члена КМП Р.Гоко. Краткий отчет о 2695-м заседании КМП, состоявшемся 25 июля 2001 г. A/CN.4/SR.2695 // www.unbisnet.un.org
40. Генов Г.П. Учебник по междудъержавного право. – София, 1947.– 445 с.
41. Гроций Г. О праве войны и мира. – М., 1994. – 868 с.
42. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР України). - № 31, 1990. - Ст. 429.
43. Денисов В.Н. Гуго Гроций о мировом порядке и современность // Идеи мира и сотрудничества в современном международном праве. Под ред. В.Н.Денисова. Сборник трудов, посвященных 100-летию со дня рождения В.М.Корецького – К., 1990. – С.23-60.
44. Денисов В.Н. Філософсько-правові засади конституційної юрисдикції: порівняльний аналіз теорії і практики // Вісник Академії правових наук України. -- №1 (32), 2003.
45. Директиви Європейського Союзу про визнання нових держав у Східній Європі та у Радянському Союзі від 16 грудня 1991 р. // Revue generale de droit international public. – Vol. 96, 1992.
46. Дмитрієв А.І. Інститут постійного нейтралітету в міжнародному праві. – Київ, 2005. – С.132-141.
47. Дмитрієв А.І. Міжнародно-правові наслідки односторонніх декларацій держав щодо намірів проголошення постійного нейтралітету // Матеріали українсько-німецького правового семінару «Україна – Німеччина: розвиток законодавства в рамках європейського права. – Київ, 2006. -- С.197-209.
48. Договір між УРСР і РСФСР від 19 листопада 1990 р. // ВВР України. -- № 49, 1990. -- Ст.637.
49. Договір між Україною та Росією від 28 січня 2003 р. “Про українсько-російський державний кордон” // ВВР України, 2004, № 32, Ст.386.
50. Додаток до Постанови Верховної Ради України “Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав” // № 1958-ХІІ від 10 грудня 1991 р.
51. Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Односторонний акт // Международное право. Словарь-справочник. Под общ. ред. В.Н.Трофимова. – М., 1998. – С.197.
52. Доклад КМП о работе ее восьмой сессии. Официальные отчеты Генеральной Ассамблеи ООН (ГА ООН), 11 сессия, 1956 г. // A/3159
53. Доклад КМП о работе ее 48 сессии, 1996 г. Официальные отчеты ГА ООН, 51 сессия. Дополнение № 10 //А/51/10.
54. Доклад КМП о работе ее 49 сессии, 1997 г. Официальные отчеты ГА ООН, 52 сессия, Дополнение № 10 // А/52/10.
55. Доклад КМП о работе ее 50 сессии, 1998 г. Официальные отчеты ГА ООН, 53 сессия. Дополнение №10 // A/53/10.
56. Доклад КМП о работе ее 51 сессии, 1999 г. Официальные отчеты ГА ООН, 54 сессия, Дополнение № 10 // А/54/10.
57. Доклад КМП о работе ее 52 сессии, 2000 г. Официальные отчеты ГА ООН, 55 сессия, Дополнение № 10 // А/55/10 .
58. Доклад КМП о работе ее 53 сессии, 2001 г. Официальные отчеты ГАООН, 56 сессия, Дополнение № 10 // А/56/10.
59. Доклад КМП о работе ее 53 сессии (2001 г.). Подготовленное Секретариатом тематическое резюме обсуждений, состоявшихся в Шестом комитете // A/CN.4/521.
60. Доклад КМП о работе ее 54 сессии, 2002 г. Официальные отчеты ГАООН, 57 сессия, Дополнение № 10 // А/57/10.
61. Доклад КМП о работе ее 55 сессии, 2003 г. Официальные отчеты ГА ООН. 58 сессия. Дополнение № 10 // A/58/10.
62. Доклад КМП о работе ее 56 сессии, 2004 г. Официальные отчеты ГА ООН, 59 сессия. Дополнение №10 // А/59/10.
63. Доклад КМП о работе ее 57 сессии, 2005 г. Официальные отчеты ГА ООН, 60 сессия. Дополнение № 10 // А/60/10.
63-1. Доклад КМП о работе ее 58 сессии, 2006 г. Официальные отчеты ГА ООН, 61 сессия. Дополнение № 10 // А/61/10.
64. Доклад рабочей группы по теме односторонние акты государств. Документы КМП, 58 сессия, 2006 г. – А/CN.4/L.703. – С.1-4 // www. untreaty.un.org/ilc/guide/9_9.htm
65. Євінтов В.І. Естопель. За ред. Ю.С.Шемшученко «Юридична енциклопедія». Том ІІ. – Київ, 1999. – С.366-367.
66. Евинтов В.И. Многоязычные договоры в современном международном праве. – К., 1981. – С. 112-116.
67. Ежегодник Комиссии международного права 1963. – Т.1. – С. 29.
68. Ежегодник Комиссии международного права, 1965. – Т.ІІ. – С. 68-69.
69. Ежегодник Комиссии международного права, 1971. – Т. ІІ. (ч.2). – С. 79
70. Закон України “Про міжнародні договори” від 22 грудня 1993 р. // ВВР України. -- № 10,1994. -- Ст.45.
71. Закон України «Про міжнародні договори» від 28 липня 2004 року // ВВР України. - №50, 2004. – Ст. 540.
72. Закон України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р.» // ВВР України. -- № 47, 1994. – Ст.421.
73. Заява Верховної Ради України «Про без’ядерний статус України» від 24 жовтня 1991 р. // № 1697-ХІІ
74. Заява Міністерства Закордонних справ України (МЗС України) від 25 вересня 1999 року // Офіційний сайт МЗС України www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/3543.htm
75. Заява МЗС України від 20 березня 2003 року // Офіційний сайт МЗС України. -- www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/3677.htm
76. Заява МЗС України стосовно здійснення виплати родинам загиблих в результаті катастрофи російського пасажирського літака ТУ-154 від 3 жовтня 2003 р. // Офіційний сайт МЗС України – www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/3700.htm
77. Заява МЗС України стосовно ситуації, яка склалася навколо острова Тузла від 3 жовтня 2003 року // Офіційний сайт МЗС України www.mfa.gov.ua//publication/content/3701.html
78. Заявление глав государств Содружества Независимых Государств о недопущении применения или угрозы применения силы и решении спорных вопросов путем переговоров // Дипломатический вестник, 1992. -- № 4-5. – С.62.
79. Заявление «двенадцати» о будущем статусе России и других бывших республик от 23 декабря 1991 г. // Дипломатический вестник, 1992. -- № 1. – С.48-49.
80. Заявление о нераспространении ядерного оружия // Газета «Правда». – 16 июня, 1982. – С.1-2.
81. Заявление члена КМП А.Пелле // Официальные документы КМП ООН. -- A/CN.4/SR.2593. – C.17.
82. Заявление члена КМП Дж.Дугара // Официальные документы КМП ООН. -- A/CN.4/SR.2595. – C.2.
83. Заявление члена КМП Катеки // Официальные документы КМП ООН. -- A/CN.4/SR.2596. – C.12.
84. Заявление члена КМП Хафнера // Официальные документы КМП ООН. -- А/СN.4/SR.2595. – P.9.
85. Звернення до парламентів і народів світу // ВВР України. -- № 1927-ХІІ від 5 грудня 1991 р. – 1992. – № 8. – ст. 199.
86. Ісакович С.В. Міжнародно-правові гарантії безпеки України. У кн..: Суверенітет України і міжнародне право. Під ред. В.Н.Денисова, В.І.Євінтова. – Київ, 1995. – С.66-67.
87. Каламкарян Р.А. Международно-правовое значение односторонних юридических актов государств. – М., 1984. – 136 с.
88. Каламкарян Р.А. Юридические последствия правомерного поведения государств. – М., 1987. – 128 с.
89. Каламкарян Р.А. Принцип добросовестности в современном международном праве. – М., 1991. – 188 с.
90. Каламкарян Р.А. Эстоппель в международном праве. – М., 2001. – С.134-149.
91. Каламкарян Р.А. Господство права в международных отношениях. – М., 2004. – 493 с.
92. Карпенко І.Н. Международный договор и третьи государства // Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридичесих наук. – М., 1972.
93. Клименко Б.М. Государственная территория: вопросы теории и практики международного права. – М., 1974. – С.119-121, 153-155.
94. Колосов Ю.М. Международное право – М., 1998. – С.26-27.
95. Конвенция ООН по морскому праву. – Нью-Йорк, 1984. – С.22-23.
96. Коробова М.А. Принцип нераспространения действия международного договора на третьи государства // Актуальные проблемы правовой науки. – М., 1970. – С.89-110.
97. Краткий отчет о 2595-м заседании КМП, состоявшемся 29 июня 1999 г. A/CN.4/SR.2595 // www.unbisnet.un.org
98. Краткий отчет о 2596-м заседании КМП, состоявшемся 2 июля 1999 г. A/CN.4/SR.2596 // www.unbisnet.un.org
99. Лазарев В.В. Общая теория государства и права. – М., 1994. – С.32, 148-149.
100. Левин Д.Б. Дипломатический иммунитет. – М. – Л., 1949.
101. Лукашук И.И. Структура и форма международных договоров. – Саратов, 1960. – С.64-65.
102. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – М., 1996. – С.87-93.
103. Лукашук И. Международное право. Общая часть. – М., 2005. – С.123-128.
104. Мартыненко П.Ф., Мартыненко А.П. К проблеме односторонних актов государств в буржуазной доктрине международного права // Вестник Киевского университета. Международные отношения и международное право. -- № 20, 1985. – С. 39-44.
105. Матіяшек П. Міжнародно-правові аспекти успадкування Україною ядерної зброї СРСР // Політика і час. – 1995. N3. – C.13-29.
106. Международное публичное право. Учебник: Отв. ред. К.Бекяшев. – М., 2003. – 640с.
107. Международное право. Учебник: Отв. ред. Ю.Колосов, Э.Кривчикова. – М., 2001. – 714 с.
108. Международное право. Учебник: Отв. ред. В.И.Кузнецов. – М., 2001. – 681 с.
109. Мельник А.Я. Про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів. – К., 2005. – 345 c.
110. Мельник С.О. Односторонні акти держав у міжнародному праві // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України. За ред. В.Н.Денисова. – Київ, 2006. – C.58-74. – 667 c.
111. Мельник С.О. Правоздатність здійснювати односторонні юридичні акти держав // Часопис Київського університету права. -- № 4, 2005. – С. 207-213.
112. Менжинский В.И., Даниленко Г.М. Процесс образования и действия международного обычного права // Международное право и международный правопорядок. – М., 1981. – С. 53-66.
113. Мережко О.О. Міжнародні договори. – К.2001.,. – С.209-212.
114. Мережко О.О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії і практики.– К., 2002. – 344 c.
115. МЗС України обвинувачує Росію в спробі висунути територіальні претензії нашій країні // Сайт журналу «Кореспондент». -- www.korespondent.net/main/27071.htm
116. Михайловский Г.Н. Юридическая обязательность международных договоров. -- М, 1913. -- Кн.5. – С.284-285
117. Мицик В.В. Правонаступництво держав // Міжнародне право. Основи теорії. З ред.: Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожний О.В. – К., 2002. -- С.391.
118. Мовчан А.П. Кодификация и прогрессивное развитие международного права. – М., 1972. – С. 27-83.
119. Найко Г.Д. Обычные нормы международного права // Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – М, 1972. – С. 5-17
120. Нгуен Куок Динь, Дайе П., Пелле А.Международное публичное право: в 2-х т. Т.1: Кн:1 Формирование международного права. – К., 2000. – 440 с.
121. Новицкий И.Б. Римское право. –– М., 1996. – 356 с.
122. Нота протесту МЗС України від 21 жовтня 2003 р. // www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/2679.htm
123. Ответы правительств на вопросник, распространенный КМП 31 августа 2001 г. Доклад Генерального секретаря ООН. // Документы КМП, 54 сессия, 2002. – А/CN.4/524. www.unbisnet.un.org
124. Ответы правительств на вопросник. Доклад Генерального Секретаря. A/CN.4/511. – C.12 // www. untreaty.un.org/ilc/guide/9_9.htm
125. Официальные отчеты ГА ООН, 16 сессия, Шестой комитет. Краткие отчеты о заседаниях // А/16/10 – п.21.
126. Постанова Верховної Ради України «Про додаткові заходи щодо забезпечення набуття Україною без’ядерного статусу” // ВВР України, 1992, № 29. -- ст.405.
127. Перетерский И.С. Значение международного договора для третьего государства // Советское государство и право, № 3, 1957.
128. Перетерский И.С. Толкование международных договоров. – М., 1959. – С.152-155.
129. Погорілко В.Ф. Президент України // Конституційне право України. За ред. В.Ф.Погорілко. – К., 2000. – С. 488.
130. Постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации от 10 октября 2003 года, №5 «О применении судами общей юрисдикции общепризнанных принципов и норм международного права и международных договоров Российской Федерации» // «Российская газета».— Федеральный выпуск №3358. – от 2 декабря 2003 г.
131. Рачков И.В. Односторонние акты государств: некоторые правовые вопросы // Государство и право. - № 8, 2001 (август). – С.75-88.
132. Резолюция ГА ООН, N118, 997 (ES-1) от 2 ноября 1956 г. // www. un.org/depts/dhl/dag/time1956.htm
133. Резолюция ГА ООН, N Res/51/160 от 16 декабря 1996 г. // www. untreaty.un.org/ilc/guide/9_9.htm
134. Резолюция ГА ООН, N Res/52/56 от 15 декабря 1997 г. // // www. untreaty.un.org/ilc/guide/9_9.htm
135. Резолюция ГА ООН, N Res/54/11 от 9 декабря 1999 г. // // www. untreaty.un.org/ilc/guide/9_9.htm
136. Резолюция ГА ООН, N Res/55/152 от 12 декабря 2000 г // // www. untreaty.un.org/ilc/guide/9_9.htm
137. Резолюция ГА ООН, N Res/56/589 от 12 декабря 2001 г. // // www. untreaty.un.org/ilc/guide/9_9.htm
138. Резолюция ГА ООН, N Res/56/82 от 12 декабря 2001 г. // // www. untreaty.un.org/ilc/guide/9_9.htm
139. Резолюция ГА ООН, N Res/51/21 от 19 ноября 2002 г. // www. untreaty.un.org/ilc/guide/9_9.htm
140. Резолюция ГА ООН, N Res/58/77 от 9 декабря 2003 г. // www. untreaty.un.org/ilc/guide/9_9.htm
141. Резолюция ГА ООН, N Res/59/41 от 2 декабря 2004 г. // www. untreaty.un.org/ilc/guide/9_9.htm
142. Резолюция ГА ООН, N Res/60/22 от 23 ноября 2005 г. // www. untreaty.un.org/ilc/guide/9_9.htm
143. Резолюция ГА ООН, N Res/61/34 от 4 декабря 2006 г. // www. untreaty.un.org/ilc/guide/9_9.htm
144. Решение о государственном статусе Эстонии от 30 марта 1990 г. // ÜVT, 1990, N 12.
145. Седеньо В.Р. Первый доклад об односторонних актах государств, подготовленный специальным докладчиком // КМП, 50 сессия, 1998 г. -- А/CN.4/486.
146. Седеньо В.Р. Второй доклад об односторонних актах государств, подготовленный специальным докладчиком // КМП, 51 сессия, 1999 г. -- A/CN.4.500.
147. Седеньо В.Р. Второй доклад об односторонних актах государств, подготовленный специальным докладчиком. Добавление // A/CN.4.500/Add.1
148. Седеньо В.Р. Третий доклад об односторонних актах государств, подготовленный специальным докладчиком // КМП, 52 сессия, 2000 г. – A/CN.4/505.
149. Седеньо В.Р. Четвертый доклад об односторонних актах государств, подготовленный специальным докладчиком // КМП, 53 сессия, 2001 г. -- A/CN.4.519.
150. Седеньо В.Р. Пятый доклад об односторонних актах государств, подготовленный специальным докладчиком // КМП, 54 сессия, 2002 г. -- A/CN.4/525.
151. Седеньо В.Р. Пятый доклад об односторонних актах государств, подготовленный специальным докладчиком. Добавление // КМП, 54 сессия, 2002 г. -- A/CN.4/525/Add.2.
152. Седеньо В.Р. Шестой доклад об односторонних актах государств, подготовленный специальным докладчиком // КМП, 55 сессия, 2003 г. -- A/CN.4/534.
153. Седеньо В.Р. Седьмой доклад об односторонних актах государств, подготовленный специальным докладчиком // КМП, 56 сессия, 2004 г. – A/CN.4/542.
154. Седеньо В.Р. Восьмой доклад об односторонних актах государств, подготовленный специальным докладчиком // Комиссия международного права ООН (КМП), 57 сессия, 2005 г. – A/CN.4/557.
155. Седеньо В.Р. Девятый доклад об односторонних актах государств, подготовленный специальным докладчиком. Проект руководящих принципов // КМП, 58 сессия, 2006 г. – A/CN.4/569.
156. Седеньо В.Р. Девятый доклад об односторонних актах государств, подготовленный специальным докладчиком. Добавление // КМП, 58 сессия, 2006 г. – A/CN.4/569/Add.1.
157. Cправа “Кемпбелла” (Великобританія проти Португалії), арбітражне рішення від 10 червня 1931 р. // UN Reports of International Arbitral Awards (RIAA), 1931. – Vol.2.
158. Справа “Про закриття порту Буенос-Айреса” (Аргентина проти Великобританії), арбітражне рішення від 27 серпня 1952 р. // RIAA. 1952 – Vol.2
159. Справа “Про острів Ламу”, арбітражне рішення Барона Ламбертона від 17 серпня 1889 р. // RIAA, 1921.
160. Справа “Про шведський пароплав “Кронпрінц Густав Адольф” (Швеція проти США), арбітражне рішення від 18 липня 1932 р. // RIAA, 1932 – Vol.2. – 1299 с.
161. Талалаев А.Н. Юридическая природа международного договора. – М., 1963.
162. Талалаев А.Н. Право международных договоров. – М., 1985. – с.270-285.
163. Талалаев А.Н. Венская конвенция о праве международных договоров. Комментарий. – М., 1997. – 336 с.
164. Тематическое резюме обсуждений, состоявшихся в Шестом комитете ГА ООН, 54 сессия // A/CN.4/504.
165. Тематическое резюме обсуждений, состоявшихся в Шестом комитете ГА ООН, 55 сессия // A/CN.4/513.
166. Тимченко Л. Односторонній акт держави. В: Юридична енциклопедія. Під ред. Ю.С. Шемшученко. – Т.4 – К., 2002. – С.247-248.
167. Тиск “Труби” // Газета «День». -- №189, 15 жовтня 2005. – С.1,5.
168. Трехстороннее заявление Президентов России, США и Украиы от 14 января 1994 г. // Российско-украинские отношения. 1990-1997 гг. Сборник документов. -- М., МИД РФ, 1998. – С.203-206.
169. Тристороння заява Президентів України, США та Росії // Урядовий кур'єр. – № 10, –1994, 18 січня .
170. Тристороння заява Президентів України, США та Росії від 14 січня 1994 р. (814-1994 (1862) // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – Т.4.Кн.1. – Київ, 2004. – С.56-59.
171. Тункин Г.И. Теория международного права. – М.,1970. – С.236-261.
172. Тункин Г.И. Международное право. – М., 1993.
173. Тункин Г.И. Международное право и политические нормы. В кн.: Международное право. Под ред. Талалаева А.Н., Тункина Г.И, Шестакова Л.Н. – М, 1999. – С. 81-85.
174. Угода “Про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Росією” від 31 травня 1997 р. // ВВР.-- №20, 1998. -- Ст.103.
175. Угода «Про створення СНД» від 8 грудня 1991 р. // Постанова Верховної Ради України від 10 грудня 1991 р. № 1958-ХІІ.
176. Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин» // Офіційний вісник України. – 2005, № 34. – С.24, стаття 2031.
177. Уолдок Х. Третий доклад о праве договоров. Комментарий к проекту статьи 58. // А/С.4/167. -- Add.1-3. – Р.10-11.
178. Устав Содружества Независимых Государств (Минск,22 января 1993).// Бюллетень международных договоров. - 1994. - № 1. - С. 4-76.
179. Ушаков Н.А. Проблемы теории международного права. – М., 1988. – С.26-29.
180. Ушаков Н.А. Международное право. – М., 2003. –304 c.
181. Фельдман Д.И. Признание государств и правительств // Курс международного права. – Т.III. – Москва, 1967. – С. 5-30.
182. Фельдман Д.И. Признание в современном международном праве. – Москва, 1975. – 75 с.
183. Фердросс А. Международное право. – М., 1958. – С. 169.
184. Фицморис Дж. Пятый доклад КМП про кодификацию права международных договоров, 1960 // Ежегодник КМП, 1960. – Т. 2. Doc. A/CN.4/130. – Cт.22.
185. Хаитов Мурат. Источники международного гуманитарного права // Белорусский журнал международного права и международных отношений. -- № 1, 2001. -- www.lybrary.by/data/052/028/htm.
185-1. Черниченко С.В. Теория международного права. Том ІІ. – М., 1999. – с.317-320.
186. Шемякин А.Н. Право пользованием морем. – Одесса, 2004. – 272 c.
187. Шуршалов В.М. Международные правоотношения. – М., 1971.
188. Abi-Saab. Cours general de droit international public // Recueil des Cours. Collected Courses of the Hague Academy of International Law (RdC). -- Vol. 207. -- 1987.
189. Abi-Saab. Les Sources du droit international: essai de deconstruction // Rama-Montaldo M. (ed.) El Derecho International en un Mundo en Transformation: Liber Amicorum en homenaje al profesor Eduardo de Arechaga. – 1994. – P.36.
190. Adam R. Völkerrechtliche Okkupation und deutsches Kolonialstaatsrecht. Bd.6. // Archiv für Rechts und Wirtschaftsphilosophie, 1891.
191. Alexandrov S. Reservations in unilateral declarations accepting the compulsory jurisdiction of the International Court of Justice. – Dordrecht, London, 1995. – 178 p.
191-1. American Journal of International Law. – N 96, 2002. – C.487.
191-2. American Journal of International Law. – N 83, 1989. – C.348.
191-3. American Journal of International Law. – N 94, 1999. – C.164-165.
192. Anglo-Iranian Oil Co. case (UK v. Iran) // Judgment of July 22-nd. International Court of Justice (ICJ) Reports, 1952. – P.103.
192-1. Anglo-Norvegian Fischeries case // ICJ, Reports, 1950. – 278 c.
193. Annuaire de l’Institut de Droit International session de Bruxelles. – 1936. – Vol.II. – P.300-301.
194. Anzilotti D. Lehrbuch des Völkerrechts. – Berlin,1929. – P.91-266.
195. Anzilotti D. Cours de Droit International. – Paris, 1929. – 350 c.
196. Application of the Convention the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide (Bosnia and Herzegovina v. Yugoslavia) // Judgment of 11 July 1996. – ICJ Reports, 1952.
197. Arbitral Award of 21 October 1994. Dispute concerning the course of the Frontier between B.P. 62 and Mount Fitzroy (Argentina/Chile) // Revue generale de droit international public (RGDIP), 1996. – Vol.2.
198. Armed activities on the territory of the Congo (Congo v. Rwanda) // Jurisdiction of the Court and Admissibility of the Application. – Judgment of 3 February 2006. – Official website of the ICJ (www.icj-cij.org).
198-1. Arrest Warrant of 11 April 2000 (Democratic Republic of the Congo v. Belgium) // ICJ Reports, 2002. – P.21-22, par.53.
199. Averzijl J. La validite et la nulite des actes juridiques internationaux // Revue de droit international. – T.XV. – 1935. – P.321-322.
200. Balladore-Pallieri G. Diritto internazionale publico. 6-th ed. – Milan, 1952. – 521 p.
201. Barberies Ch. Los actos juridicos unilaterales como fuente del Derecho International Publico. – Madrid, 1993. – P.108.
202. Barcelona Traction, Light and Power Company, Limited (Belgium v. Spain) // Preliminary Objections. Judgment. ICJ Reports. – 1964. – P. 135.
203. Basdevant J. La conclusion et la redaction des traites et des instruments diplomatiques autres que les traites // RdC. -- T.5. -- 1926.
204. Basdevant J. Regles generales du droit de la paix // RdC. -- T.IV, 1936. – P.475-691.
205. Bassenge F. Das Versprechen. Ein Beitrag zur Philosophie der Sittlichkeit und des Rechtes. -- Berlin, 1930. – 79 p.
206. Benz J. Le silence comme manifastation de volonte en droit international public // Revue generale de droit international public. – 1963, N67. – P.75.
207. Berber F. Lehrbuch des Völkerrechts. T.1. – Berlin, 1960. -- 505 p.
208. Bergin A. The new Australian Policy on Recognition of States only // The Australian Journal of International Affairs. – N 42. – 1988. – P.150.
209. Biscottini G. Contributo alla teoria degli atti unilaterali nel diritto internazionale.– Milano, 1951. – 184 c.
210. Blühndorn R. Einführung in das angewandte Volkerrecht. – Wien, 1934. – S.140-143.
211. Boczek B.A. A Dictionary of International Law. – Lanham, Maryland, Toronto, 2005. – P.35.
212. Bonfils H. Lehrbuch des Völkerrechts. – Berlin, 1904.
213. Borchard E.M. The Mavromatis Concessions Cases // American Journal of International Law (AJIL), Vol.19 (1925). – 728-738.
214. Bos M. A Methodology of International Law. – Amsterdam, 1984. – 357 p.
215. Bowett D.W. Estoppel Before International Tribunals and its Relations to Acquiescence // British Yearbook of International Law (BYIL). – Vol.33. – 1957. – P.176.
216. Breutz I. Der Protest im Völkerrecht. -- Berlin,1996. – S.121-137.
217. Brierly J. Law of Nations. – Oxford, 1963. – P.139
218. Brownlie J. Principles of Public International Law.– Oxford, 1998. – 640 p.
219. Brownlie J. Introduction: International Law in the Second Half of the Twentieth Century. Ed. Bello and Ajibola. – P.11.
220. Brownlie J. Public International Law. – Oxford, 1990. – P. 636-644.
221. Brownlie I. Recognition in theory and practice // BYIL. – 1982. – P.197-211.
222. Brüel E. Den folkerechtlige Protest // Acta Scandinavica Juris Gentium. – Vol.3. – 1932 – Р.75-93.
223. Bulletin, Presse und Informationsamt der Bundesregierung. – N 110/80 vom 19.08.1990.
224. Byers M. Custom, Power and the Power of Rules. – Cambridge, 1999. – P. 107-108.
225. Cahier P. Le comportement des Etats comme source de droits et de obligations. In: Recueil d’etudes de droit international en hommage de Paul Guggenheim. – Geneve, 1968. – P.255.
226. Calbo M. Le droit international. – Paris, 1880.
227. Capotorti F. Sul valore della prassi applicativa dei tratatti secondo la convenzione di Vienna. – Milano,1990. – P.35
228. Carbone S. Promise in International Law: a Confirmation of its Binding Force // Italian Yearbook of International Law, Napoli, 1975, Vol. I. – P.166-172.
229. Carrizosa V. Las Relaciones de Columbia y Venezuela. La historia atormentada de dos naciones. Ed. T.Mundo. – Bogota, 1983. – P.337-339.
230. Case concerning Temple of Preah Vihear (Combodia v. Thailand) // Judgment. – ICJ Reports, 1962 .