ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ СПІЛЬНОЇ ТРАНСПОРТНОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОСОЮЗУ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ І Розвиток організаційно-правового механізму регулювання спільної транспортної політики Євросоюзу...................................................10
1.1.Визначення теоретичних засад спільної транспортної політики Євросоюзу...............................................................................................................10
1.2.Основні етапи розвитку спільної транспортної політики Євросоюзу...............................................................................................................17
1.3.Інституційно-договірний механізм регулювання транспортного сектору Євросоюзу...............................................................................................................30
Висновки до розділу І............................................................................................54

РОЗДІЛ ІІ Особливості регулювання транспортного сектору на рівні Євросоюзу..............................................................................................................56
2.1.Правове регулювання функціонування транспортного сектору в Євросоюзі...............................................................................................................56
2.2.Правові засади розвитку транс´європейських транспортних мереж.....................................................................................................................124
2.3.Правовий механізм доступу країн Центральної та Східної Європи на транспортний ринок Євросоюзу.........................................................................132
Висновки до розділу ІІ.........................................................................................145

РОЗДІЛ ІІІ Правові засади співпраці України з Євросоюзом в транспортній сфері.............................................................................................147
3.1.Можливості правового реформування транспортного сектору України згідно з Угодою про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС...........................................................................................................................147
3.2.Правові засади гармонізації транспортного законодавства України з транспортним законодавством Євросоюзу.......................................................164
3.3.Правове регулювання функціонування міжнародних транспортних коридорів в Україні..............................................................................................176
3.4 Перспективи співробітництва України та ЄС, надані Білою Книгою Європейської Комісії „Європейська транспортна політика до 2010 року: час для рішень”...........................................................................................................182
Висновки до розділу ІІІ.......................................................................................189

ВИСНОВКИ........................................................................................................190СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................195

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Транспорт є надзвичайно важливою галуззю господарства Європейського Союзу (Євросоюзу) як регіонального інтеграційного об’єднання і складовою перевезень вантажів та пасажирів. Як відомо, сам процес перевезень не виробляє нового продукту, але виступає ланкою сполучення між підприємствами, сприяючи функціонуванню інших галузей європейської економіки. Природним чином транспорт сприяє і процесові інтеграції у європейському регіоні. Європейська економічна інтеграція у сфері транспорту здійснюється на принципах міжнародного економічного права, що стосуються ринку транспортних послуг як однієї з галузей міжнародної економіки, а також шляхом запровадження спільної транспортної політики (СТП), яка віддзеркалює наднаціональний характер європейської інтеграції. Правовими засобами, що забезпечують здійснення СТП, виступають акти органів Євросоюзу та міжнародні договори, учасниками яких є держави-члени Євросоюзу і треті країни.
СТП відіграє важливу роль у процесі залучення третіх країн до євроінтеграції, що відбувається на основі договірних відносин між цими країнами і Євросоюзом. Правові рамки для співпраці Євросоюзу та України в транспортній сфері встановлює Угода про партнерство та співробітництво (УПС), що запроваджує організаційно-правовий механізм співпраці між сторонами і є основою гармонізації транспортного законодавства України з нормами, які регулюють здійснення СТП. УПС передбачає укладання спеціальних угод між сторонами у сфері транспорту. Оскільки Україна зацікавлена в розвитку договірних відносин з Євросоюзом, актуальним є питання заміни чинних двосторонніх угод стосовно наземних, морських та повітряних перевезень з державами–членами об’єднання спільним договором між Європейським співтовариством (ЄС), з одного боку, і його державами-членами та Україною – з другого. Цей договір може стосуватися доступу до ринку та правил, що встановлюють умови надання транспортних послуг. У цьому зв’язку виникає потреба в комплексному дослідженні проблеми правового регулювання транспортного сектору в Євросоюзі, що визначає актуальність теми дисертації.
Актуальність теми дослідження зумовлена також недостатнім ступенем її наукової розробки в доктрині міжнародного права.
В Україні практично відсутні спеціальні комплексні дослідження інституційної та правової основи здійснення СТП Євросоюзу. Залишилася поза межами досліджень українських вчених і важлива проблема реалізації СТП у відносинах з Україною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане в рамках проекту Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розробка міжнародних, правових, політичних та економічних основ державності України» (№ 97128) та науково-дослідної роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у світовий та європейський простір» (державний реєстраційний № 011 БФ048-01).
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є вивчення інтеграційного потенціалу спільної транспортної політики Євросоюзу, правових засобів її поширення, зокрема на Україну, визначення завдань, що їх має вирішити остання для досягнення європейських стандартів у регулюванні транспортного сектору. Для досягнення цієї мети в дослідженні поставлено такі завдання:
- розкрити поняття спільної транспортної політики Євросоюзу та окреслити етапи становлення останньої, проаналізувати сучасний механізм регулювання СТП у його інституційному та правовому аспектах;
- з’ясувати особливості здійснення СТП в окремих видах транспорту, а також специфіку застосування міжнародно-правових стандартів перевезень вантажів і пасажирів у Євросоюзі та Україні;
- дати характеристику транспортного комплексу України та механізму його регулювання на предмет відповідності європейським стандартам у цій сфері;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства України з урахуванням досвіду правового забезпечення СТП у Євросоюзі та у його окремих країнах-членах.
Об’єктом дослідження є економічні та правові аспекти євроінтеграції.
Предметом дослідження є комплекс правових засобів здійснення інтеграції у транспортній сфері – як у рамках Євросоюзу, так і в рамках відносин ЄС із третіми країнами (зокрема, Україною).
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження обрано принципи системності, об’єктивності та формальної логіки.
Під час виконання дослідження використано історико-правовий метод – для вивчення генезису та еволюції правового регулювання функціонування СТП, формально-юридичний, порівняльно-правовий та метод моделювання – у процесі аналізу національних нормативно-правових актів держав–членів Євросоюзу та міжнародно-правових документів. У роботі використано й інші наукові методи пізнання, властиві як загальній теорії права, так і науці міжнародного права, а також методи конкретно-соціологічних досліджень, статистичний та ін.
Джерельну базу дослідження становлять документи, що визначають правові засади СТП Євросоюзу; правові акти Євросоюзу з питань СТП; рішення Суду ЄС, які вплинули на формування СТП; матеріали та документи, що висвітлюють питання узгодження СТП Євросоюзу з політикою розвитку транспортного сектору в Україні.
Українська наука міжнародного права лише від середини 90-х років минулого століття почала досліджувати правові проблеми, пов’язані з функціонуванням європейських організацій, у тому числі Євросоюзу. Це праці М.Баймуратова, Г.Бувайлика, М.Буроменського, В.Буткевича, А.Георгіци, В.Денисова, А.Довгерта, В.Євінтова, В.Киселя, В.Муравйова, В.Опришка, К.Сандровського, Л.Тимченка, А.Філіпенка, О.Шниркова. Результати цих досліджень дають змогу дістати чітке уявлення про особливості правового регулювання світових інтеграційних процесів, зокрема у європейському регіоні.
З-поміж літературних джерел, у яких опрацьовувалися правові проблеми функціонування транспортного сектору, слід виділити роботи Г.Анцелевича, О.Висоцького, С.Войтовича, В.Гіжевського, А.Міхашевича, І.Приянчука, Г.Самойленка, А.Хахлюка.
Серед зарубіжних фахівців питанням правового регулювання спільної транспортної політики займалися К.Аббаті, С.Андерсен, Н.Аргіріс, Д.Балфур, Д.Баністер, К.Баттон, Л.Бланко, В.Блонк, М.Богуславський, А.Бредімас, К.Вінстон, М.Вітбрук, Д.Вронка, Л.Ентін, Ю.Ердменгер, А.Карк, Д.Ласок, Ю.Мюллер, О.Олтенау, Д.Полак, А.Татам, Д.Тіммон, Б.Топорнін, К.Станбрук, Х.Стівенс, Д.Ушер, П.Феннель, Ю.Юмашев та ін.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першою в Україні спробою системного комплексного дослідження механізму регулювання спільної транспортної політики Євросоюзу.
До положень, у яких найбільшою мірою відтворено моменти наукової новизни, можна віднести такі:
1. Під СТП Євросоюзу слід розуміти комплекс дій на рівні Євросоюзу та його держав-членів з метою досягнення збалансованого, узгодженого регулювання відносин на європейському транспортному ринку.
2. Специфіка реалізації СТП полягає в тісній взаємодії міжнародного права з правом Євросоюзу, яка передбачає, зокрема, участь держав–членів Євросоюзу в міжнародно-правових транспортних угодах.
3. Наднаціональний характер СТП, історично зумовлений європейськими інтеграційними процесами, передбачає пріоритет правових актів Євросоюзу з питань СТП порівняно з актами внутрішнього права країн-членів; окремі норми права об’єднання мають пряму дію у внутрішніх правопорядках цих країн.
4. Проблему правового регулювання СТП слід вивчати в ракурсі теорії “трьох рівнів”: національне регулювання (держави-члени) – регулювання на рівні Євросоюзу – міжнародно-правове регулювання.
5. Історичні етапи формування та розвитку СТП, визначені автором, пов’язані з рівнем участі інститутів Євросоюзу та його держав-членів у процесі її розробки та здійснення.
6. Організаційно-правовий механізм регулювання СТП представлений системою органів Євросоюзу та європейськими нормативними актами, що регулюють здійснення інтеграції у сфері транспорту.
7. Правові акти інститутів Євросоюзу мають зобов’язальний або рекомендаційний характер і встановлюють мінімальні вимоги для здійснення державами–членами ЄС узгодженої транспортної політики на національному рівні та гармонізації режиму функціонування європейського транспортного ринку.
8. Участь України в процесах європейської інтеграції, зокрема в транспортній сфері, вимагає співпраці з Євросоюзом та його державами-членами в напрямі участі в міжнародних транспортних коридорах, транс’європейських транспортних мережах, а також гармонізації українського законодавства з європейськими стандартами.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені здобувачем висновки можуть бути використані в процесі роботи, пов’язаної з гармонізацією українського законодавства з нормами права Євросоюзу. Ці результати можуть бути також використані в діяльності національних органів, що займаються гармонізацією норм права України з правом Євросоюзу (Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Верховної Ради України та ін.). Результати дослідження можуть бути корисними в роботі українських судових органів, аналітичних центрів, що надають консультативну допомогу з питань гармонізації права України з правом Євросоюзу, у роботі спільних комітетів “Україна–ЄС”, представництв України в державах–членах Євросоюзу тощо.
Значення даного дослідження для України вбачається в тому, що сформульовані в дисертації висновки й теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвиткові науки міжнародного права, насамперед – досліджень, які стосуються інституту транспортної політики у праві Євросоюзу.
Результати дисертаційного дослідження можуть знайти застосування у навчальному процесі при розробці навчальних посібників, підручників та методичних матеріалів, а також у викладанні курсів “Міжнародне публічне право”, “Міжнародне економічне право”, “Право міжнародних організацій”, “Право Європейського Союзу” та “Європейське транспортне право”.
Окремі положення дисертації використано автором у процесі викладання навчальних курсів „Міжнародне публічне право”, „Міжнародне економічне право”, „Право міжнародних організацій”, „Правове регулювання спеціальних перевезень”, „Інституційне право Євросоюзу”.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка й були оприлюднені на Науково-теоретичній конференції аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 18 жовтня 2001 року), Науково-практичній конференції «Розвиток податкових відносин та модернізація податкової служби України» (Ірпінь, 19–20 грудня 2002 року). Тези виступів опубліковано.
Результати дослідження було використано під час роботи автора в Національному Секретаріаті міжнародного транспортного коридору (МТК) Європа–Кавказ–Азія, Проекті Tacis «Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони», а також при підготовці Національної Програми адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу, до якої залучався автор.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження дістали відображення в п’яти наукових працях автора, з них три статті опубліковано у фахових виданнях.
Структура дисертаційної роботи зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (10 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з яких список використаних джерел займає 15 сторінок і містить 250 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Під спільною транспортною політикою Європейського Союзу слід розуміти комплекс дій на рівні Євросоюзу та його держав-членів з метою досягнення збалансованого, узгодженого регулювання відносин на європейському транспортному ринку. З погляду теорії міжнародного права, СТП формується насамперед на основі ідеї взаємозалежного суверенітету, а її інституційна та нормативно-правова форми мають на меті зробити максимально ефективним регулювання ринків транспортних послуг. Ця ефективність, у свою чергу, вимірюється оптимізацією інтересів держав – членів ЄС і ступенем реалізації інтересів учасників ринку транспортних послуг, пов’язаних із намаганням долучитися до ринків інших держав.
2. Участь країн-членів та інститутів Євросоюзу в розробці нормативно-правових актів з метою регулювання транспортної політики виступає головним критерієм у визначенні історичного розвитку СТП, який складається з чотирьох основних етапів. Наприкінці першого етапу (1950–1970 рр.) Співтовариство виробило процедури попередньої консультації, було імплементовано положення Римського договору про заборону дискримінації та низку правових актів щодо гармонізації умов конкуренції. Другий етап (1980–1990 рр.) був позначений зростаючою увагою держав-членів до транспортного сектору та активним розвитком морського, автомобільного і комбінованого транспорту. Підписання Маастрихтського договору та прийняття Білої Книги 1992 року зумовили початок третього етапу (1992–2000 рр.) розвитку СТП, для якого характерним став прискорений розвиток останньої. Європейська Комісія отримала повноваження на реалізацію транспортної політики. Відкриття нових ринків для товарів Співтовариства, пов’язане з трансформаційними процесами у Східній Європі, зумовило зростання потреби в спільних діях щодо створення особливої транспортної інфраструктури, для чого було ухвалено нову програму дій до 2010 року, яка дала поштовх подальшому розвиткові СТП й поклала початок його четвертому етапу (2001–2010 рр.). Хоча Біла Книга не містить конкретних положень щодо розвитку транспортної політики стосовно третіх країн, вона, поза сумнівом, справить на ці країни серйозний вплив. З огляду на розширення Євросоюзу, з яким Україна відтепер матиме спільний кордон, важливе значення набуває розвиток прикордонних транспортних шляхів спільно з країнами-кандидатами.
3. Особливість регулювання європейської інтеграції у сфері транспорту полягає в обмеженій ролі міжнародного договірного механізму, яка зводиться переважно до визначення правових засад для заснування та діяльності європейських організацій. Розвиток інтеграції у сфері транспорту здійснюється за вирішального впливу інституційного механізму, який являє собою систему органів, що їх держави-члени наділили широкими повноваженнями з ухвалення постанов для регулювання інтеграційних процесів. Ці органи формуються як з офіційних представників держав-членів, так і з незалежних від останніх громадян. Основу інституційної структури Євросоюзу становлять Європарламент, Рада, Комісія, Суд та Рахункова палата. Стосовно СТП їх доповнюють спеціалізовані органи Євросоюзу, такі як Європейське агентство з безпеки судноплавства, Європейське агентство безпеки авіації, Співтовариство європейських залізничних шляхів та ін. Норми, що регулюють інтеграційні процеси, створюються переважно за допомогою постанов, ухвалюваних інститутами Євросоюзу, але водночас широко використовуються міжнародні конвенції у сфері транспортного права.
4. Характерною рисою сучасного правового регулювання транспортного сектору Євросоюзу є його т. зв. „гуманізація”, яка дістає відображення у відповідних нормативних актах, що закріплюють положення про захист прав споживачів, підвищення вимог до професійного рівня перевізників та рівня безпеки транспортного обладнання, обережне ставлення до навколишнього середовища. Інтеграційні тенденції у сфері транспорту втілюються в запровадженні єдиних транспортних документів та стандартів, заснуванні європейських агентств із забезпечення норм права Євросоюзу а також використанні найбільш економічних та мобільних видів транспорту з метою забезпечення ефективного функціонування економіки Євросоюзу.
5. СТП Євросоюзу передбачає забезпечення входження майбутніх країн – членів ЄС до транс’європейської мережі Співтовариства, яка покликана з’єднати Євросоюз із транспортними мережами держав ЄАВТ, країн Центральної та Східної Європи і середземноморських країн. З цією метою у Євросоюзі необхідно здійснити підготовчі заходи для забезпечення адекватного фінансування інфраструктури у нових країнах-членах; приділити увагу розвиткові адміністративної спроможності в країнах-кандидатах, у тому числі – шляхом підготовки інспекторів та інших фахівців, відповідальних за дотримання транспортного законодавства. Підготовчі заходи передбачають також забезпечення повного членства всіх країн - членів Євросоюзу (у тому числі майбутніх) у провідних міжнародних організаціях, таких як Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація, Рейнська навігаційна комісія, Дунайська комісія, Євроконтроль.
6. Інтеграція Євросоюзу у сфері транспорту активно поширюється на треті країни. З метою забезпечення сприятливих умов для вступу до Євросоюзу країнам-кандидатам слід розглянути й вирішити питання законодавчого регулювання: здійснення транспортної політики як комплексної системи; підтримання безпеки на транспорті; забезпечення високоякісних сполучень між транспортними системами країн-кандидатів та країн – членів Євросоюзу. Специфічні об’єкти і процедури зближення правових та організаційних рамок транспортних секторів країн Центральної та Східної Європи з відповідним законодавством Співтовариства закріплено в багатьох статтях європейських угод, укладених Співтовариством з країнам - кандидатами.
7. Україна має враховувати вимоги Євросоюзу до третіх країн, які бажають вступити до європейських інтеграційних організацій, а також їхній досвід на європейському транспортному ринку. Україна залучається до процесів гармонізації законодавства в транспортній сфері на засадах, визначених в УПС. Особливе значення надається створенню механізму для управління процесом гармонізації на національному рівні за допомогою організаційних засобів. Оскільки УПС вимагає створення ринкової економіки в Україні, серед необхідних передумов для створення економіки такого типу є усунення перешкод, що заважають транспортним організаціям надавати ті послуги, які вони бажають надавати.
8. Євросоюз та Україна матимуть користь від імплементації УПС через поліпшення руху товарів, введення прозорої системи отримання дозволів, застосування в повному обсязі положень Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із використанням міжнародного документа митного транзиту (Конвенції TIR), та й узагалі – запровадження ефективної системи транспортних послуг, що матиме місце в результаті раціоналізації транспортного сектору. Створення компаній та філій на взаємній основі є дуже важливим чинником забезпечення рівних умов для необхідного обміну ноу-хау у сфері транспортних послуг, особливо в Україні. Доступ на ринок ЄС має надзвичайне значення для сприяння поліпшенню структури транспортного сектору України.
Україні також необхідно розробити законодавчі засади для регулювання комплексу транспортних коридорів, діяльність яких має реалізовуватися відповідно до законодавства та нормативних актів, що забезпечують можливості перевезення вантажів та пасажирів на рівні вимог ЄС.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Документи та матеріали

1. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – №31. – С. 429
2. Європейський Союз: консолідовані договори. – Київ: Port-Royal, 1999. – 206 с.
3. Закон України „Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами” від 10 листопада 1994 року №237/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №46. – С. 415.
4. Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 року №232/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №.51. – С. 446.
5. Закон України „Про ратифікацію Основної багатосторонньої угоди про міжнародний транспорт щодо розвитку коридору Європа-Кавказ-Азія та технічних додатків до неї” від 10 лютого 2000 року №1440-14 ВР // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №9. – С. 71.
6. Закон України „Про трубопровідний транспорт” від 15 травня 1996 року №192/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №29. – С. 139.
7. Закон України „Про автомобільний транспорт” від 5 квітня 2001 року №2344-14 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №22. – С. 105.
8. Закон України „Про залізничний транспорт” від 4 липня 1996 року №273/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №40. – С. 183.
9. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року №176/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №47. – С. 349.
10. Конвенция про международную авиацию от 7 декабря 1994 года // Действующее международное право: В 3-х томах / Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 3. – Москва: Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права, 1997. – С. 550.
11. Конституція України від 28 червня 1996 року // Голос України. – 1996. – №128.
12. Нормативні акти Європейського Союзу. – Київ: 1998. – 51 с.
13. Повітряний Кодекс України від 4 травня 1993 року №3167-12 ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №25. – С. 274.
14. Постанова Кабінету Міністрів України „Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 12 червня 1998 року №852 // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2001. – №3. – С. 78–85.
15. Постанова Кабінету Міністрів України „Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС” від 16 серпня 1999 року №1496 // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2001. – №3. – С. 96–100.
16. Указ Президента України „Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14 вересня 2000 року №1072.2000 // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2001. – №3. – С. 74.
17. Bull. EC Suppl. No.16, 1973.
18. Bull – EC, 5. – 1979.
19. Case 22/70 [1971] ECR 263 [1971] CMLR 335.
20. Case 167/173, [1974] ECR 359; [1974] 2 CMLR 216.
21. Case 156/77, [1978] ECR 1981.
22. Case 279/80, [1981] ECR 3305; [1982] CML R 719.
23. Case 246/81, [1982] ECR 2277; [1982] 3CMLR 300.
24. Case 13/83, [1985] ECR 1513,[1986] 1 CMLR 138.
25. Cases 13/84, [1986] ECR 1425; [1986] 3 CMLR 173.
26. Case 4/88, judgment of 13.07.1989 (Lambregts Transportbedrijf v Belgium).
27. COM (61) 50 final.
28. COM (62) 88 final.
29. COM (64) 140.
30. COM (73) 1725 final.
31. COM (79) 311.
32. COM (79) 341 final.
33. COM (83).
34. COM (84) 72 final.
35. COM (89) 266 final.
36. COM (90) 17 final.
37. COM(92) 494 final.
38. COM (2003) 0296.
39. Convention on International Civil Aviation, United Nations Treaty Series, vol.15, p. 296.
40. European Commission. White Paper – European transport policy for 2010: time to decide. Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities. 2001 – 119 p.
41. European Commissioner Karel Van Miert, at the International Conference on East West Civil Air Transport, February 1990.
42. European Parliament Working Document No. 1 844/82, 1982.
43. European Parliament Working Documents No.249, 1984-1985, Nyborg report of May 1974.
44. Ibid., c.371.
45. J.O. 1960, p.1121/60.
46. J.O. 1962, p.2751.
47. J.O. 1962, p.2005.
48. J.O. 1962, p.720.
49. J.O. 1965, No. 88.
50. J.O. 1965, p. 1500.
51. J.O. 1965, p. 1469.
52. J.O. 1966, p.2688.
53. J.O. 1966, p.583.
54. O.J. 1962, L 13.
55. O.J. 1962, P13.
56. O.J. 1968, L 175/1.
57. O.J. 1968, L 175/13.
58. О.J. 1968, L218/10.
59. O.J. 1969, L 77.
60. O.J. 1969, L156.
61. O.J. 1970, L 130/1.
62. O.J. 1971, C 5/1.
63. O.J. 1972, L 67/13.
64. O.J. 1972, L 67/19.
65. O.J. 1972, L 143/1.
66. O.J. 1972, L 292/22.
67. O.J. 1972, L 103/1.
68. O.J. 1973, L172.
69. O.J. 1974, L 308/18.
70. O.J. 1974, L 308/23.
71. O.J. 1975, L 152/3.
72. O.J. 1975, L 48/31.
73. O.J. 1976, L 357/36.
74. O.J. 1976, L21/10.
75. O.J. 1976, L279.
76. O.J. 1977, L 334/37.
77. O.J. 1977, L 239/23.
78. O.J. 1978, L 194/17.
79. O.J. 1978, L 349/31
80. O.J. 1978, L 258/35.
81. O.J. 1978, L 541/16.
82. O.J. 1978, L 54.
83. O.J. 1979, L 121/1.
84. O.J. 1979, L5/31.
85. O.J. 1979, L33/31.
86. O.J. 1979, L33/32.
87. O.J. 1979, L 125/18.
88. O.J. 1979, L 33/33.
89. O.J. 1979, L 315/16.
90. O.J. 1980, L 18/21.
91. O.J. 1980, L 18/24.
92. O.J. 1980, L 18/26.
93. O.J. 1980, L 375/32.
94. O.J. 1980, L297/28.
95. O.J. 1980, L 203/51.
96. O.J. 1981, L 355/52.
97. O.J. 1982, L184/1.
98. O.J. 1982, C157/1.
99. O.J. 1982, L265/5.
100. O.J. 1982, L 230/39.
101. O.J. 1982, L301/1.
102. O.J. 1982, L 378/32.
103. O.J. 1982, L 230/38.
104. O.J. 1982, L5.
105. O.J. 1983, L10/1.
106. O.J. 1983, L 237/32.
107. O.J. 1983, L 105/59.
108. O.J. 1983, L 237/19.
109. O.J. 1984, L 333/63.
110. O.J. 1984, L 335/72.
111. O.J. 1985, L 280/4.
112. O.J. 1985, C 212.
113. O.J. 1985, L 370/1.
114. O.J. 1986, L 378/1.
115. O.J. 1986, L 378/4.
116. O.J. 1986, L 378/14.
117. O.J. 1986, L 378/21.
118. O.J. 1987, L 69/55.
119. O.J. 1987, C 291/877.
120. O.J. 1987, L 253/20.
121. O.J. 1987, L 322/20.
122. O.J. 1987, L 374/12.
123. O.J. 1987, L 374/19.
124. O.J. 1987, L 374/1, L374/9.
125. O.J. 1987, L 226.
126. O.J. 1988, L 163/88.
127. O.J. 1988, L 239/17.
128. O.J. 1988, C 266/5.
129. O.J. 1988, C270/6.
130. O.J. 1988, L356.
131. O.J. 1989, C263/15.
132. O.J. 1989, C263/17.
133. O.J. 1989, C 263/11.
134. O.J. 1989, C 263/16.
135. O.J. 1989, L116/25.
136. O.J. 1989, C 263/3.
137. O.J. 1989, L 220/1.
138. O.J. 1989, C 189/3.
139. O.J. 1989, L 363/27.
140. O.J. 1989, C 10/2.
141. O.J. 1989, L390/3.
142. O.J. 1989, L390/18.
143. O.J. 1989, L 212/101.
144. O.J. 1990, C87/4.
145. O.J. 1990, C183/6.
146. O.J. 1990, L217/1.
147. O.J. 1990, L217/8.
148. O.J. 1990, L217/15.
149. O.J. 1990, C88/7.
150. O.J. 1990, C129/13.
151. O.J. 1990, C34/8.
152. O.J. 1991, L 237.
153. O.J. 1991, L 36.
154. O.J. 1991, L 373.
155. O.J. 1992, L 95.
156. O.J. 1992, L 206.
157. O.J. 1992, OJ L 74.
158. O.J. 1993, L 247.
159. O.J. 1993, L 347/1.
160. O.J. 1994, C 220.
161. O.J. 1994, C 397.
162. O.J. 1995, C 210.
163. O.J. 1995,C 151.
164. O.J. 1995, C 331.
165. O.J. 1995, L 228.
166. O.J. 1995, L 143/76.
167. O.J. 1995, L 320.
168. O.J. 1996, L 235/59.
169. O.J. 1996, L 304/12.
170. O.J. 1996, L 228.
171. O.J. 1996, C 17.
172. O.J. 1996, L 124.
173.O.J. 1997, L 4.
174. O.J. 1998, L 277/1.
175. O.J. 1998, L 144.
176. O.J. 1998, L 315.
177. O.J. 1999, L 197.
178. O.J. 1999, L 167.
179. O.J. 2001, L 75/1.
180. O.J. 2001, L 75/29.
181. O.J. 2002, L 193.
182. O.J. 2002, L 208.
183. O.J. 2002, L 64.
184. O.J. 2002, L 324.
185. O.J. 2002, L 240.

Книги
186. Бувайлик Г.Е. Правовое регулирование международных экономических отношений. – Киев: Наук. думка, 1977. – 383 с.
187. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. – Киев: Вища школа, 1981. – 312 с.
188. Высоцкий А.Ф. Морской регионализм (международно-правовые проблемы регионального сотрудничества). – Киев: Наук. думка, 1986. – 196 с.
189. Глухарев Л.И. Европейские сообщества в поисках новой стратегии. – Москва: 1990. – 288 с.
190. Европейское право: Учебник для вузов / Под общ. ред. д.ю.н., Л.М. Энтина. – Москва: Норма, 2000. – 720 с.
191. Европейский Союз: Прошлое, Настоящее, Будущее / Отв. ред. Ю.А.Борко. – Москва: 994. – Т.1 и 2.
192. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. Посібник: Пер. з англ. – Київ: Знання, 2002. – 381 с.
193. Кузнецов В.И. СЭВ и «Общий рынок» (Правовые проблемы) – Москва:1978. – 190 с.
194. Лукашенко В.И. Западноевропейская интеграция в системе современных международных отношений: Учеб. пособие. – Киев: 1991. – 148 с.
195. Муравйов В.І. Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами (теорія і практика). – Київ: Академ-прес, 2002. – 426 с.
196. Муссіс Н. Вступ до Європейського Союзу. Право, економіка, політика. 1. Вступ: Пер. з англ. – Київ: Київ. ун-т, 1999. – 60 с.
197. Посібник з питань імплементації Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Співтовариством і його державами – членами та Україною. – Київ:1999. – 99 с.
198. Суд Европейских сообществ. Избранные решения / Отв. ред. д.ю.н. Л.М. Энтин. – Москва: Норма, 2001. – 400 с.
199. Татам Алан. Право Європейського Союзу. – Киев: Абрис, 1998. – 424 с.
200. Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник. – Москва: Юристь, 1999. – 456 с.
201. Філіп Тоді. Нарис історії Європейського Союзу: Пер. з англ. – Київ: К.І.С., 2001. – 142 с.
202. Экономика СНГ: 10 лет реформирования и интеграционного развития / Исполком СНГ. – Москва: Финстатинформ, 2001. – 420 с.
203. Юмашев Ю.М. Международно-правовые формы внешнеэкономических связей ЕЭС. – Москва: 1989. – 256 с.
204. Abbati C. Transport and European Integration. - Brussels: Commission of the European Communities; Washington, D.C.: European Community Information Service, 1987. – 349 p.
205. Altshuler A., Womack J. and Pulcher J. The Urban Transportation System: Politics and Policy Innovation. - Cambridge, MA: MIT Press, 1979. - 558 p.
206. Anderson S. Towards the Future: the Promise of Intermodal and Multimodal Transportation Systems. College Station, TX: Texas Transportation Institute. - 1995. - 96p.
207. Banister D. and Button K. Transport in a Free Market Economy. - London: Macmillan, 1991. - 255 p.
208. Boske, L. Multimodal / Intermodal Transportation in the United States. Austin, TX.: LBJ School, University of Texas, 1998. - 540p.
209. Button K. and Stough R. Transport Policy. - Cheltenham, UK and Northampton, MA: Edward Elgar Publishers, 1998. - 679 p.
210. Dobbin F. Forging Industrial Policy: the United States, Britain, and France in the Railway Age. - New York: Cambridge University Press, 1994. - 262 p.
211. Cappelletti M., Seccombe M., J.H.H Weiler (eds.). Integration Through Law. – 1985. – 794 p.
212. Erdmenger J. The European Community Transport Policy. Gower, Aldershot, 1983 – 463 p.
213. Finnemore M., Sikkink K. International Norm Dynamics and Political Change, International Organization. - 1998. - 891 p.
214. Kennedy D. A Critique of Adjudication. – Harvard: Harvard University Press. - 1997. – 424 p.
215. Polak J. and Heertje A. Analytical Transport Economics: an International Perspective. - Northampton, MA: Edward Elgar Pub., 2001. – 448 p.
216. Shaw S. Transport: Strategy and Policy. - Oxford, UK: Blackwell, 1993. – 276 p.
217. Toth A. Oxford Encyclopaedia of European Community Law. – Oxford, 1990. – 985 p.
218. Wronka J. Access of the Central and East European countries to the WEST European transport markets. Warsaw: Szczecin, 1994.

Статті
219. Бур. А. О судоходстве по Рейну // Московский журнал международного права. – 1996. – № 4. – С. 34.
220. Муравйов В.І. Договірний механізм економічного співробітництва між Україною та європейскими співтовариствами // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. – Київ, 2001. – Вип. 27. – С. 83–95.
221. Муравйов В.І. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України як основа для нового механізму партнерства // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. – Київ: 2001. – Вип. 28. – Ч. І. – С. 78–87.
222. Олтенау О.М. Характерные черты права Европейского экономического сообщества // ВМУ. Сер. ІІ. Право. – 1985. – № 2. – С. 37–45.
223. Олтенау О.М. Международная договорная правоспособность Европейского экономического сообщества // ВМУ. Сер. ІІ. Право. – 1983. – № 1. – С. 54–61.
224. Приянчук І. Місце України у формуванні європейського правового простору // Право України. – 1998. – № 7. – С.68–73.
225. Самойленко Г. Сутність договору перевезення вантажів транспортом: правові питання // Право України. – 2000. – №12. – С. 101–104.
226. Шкідченко О.В. Правове регулювання міжнародних транспортних коридорів в Україні // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. – Київ: 2001. – Вип. 29. – Ч. ІІ. – С. 143–150.
227. Шкідченко О.В. Правове регулювання доступу країн Центральної та Східної Європи на транспортний ринок ЄС // Науковий Вісник: Зб. наук. праць. – 2002. – № 4(18). – С. 482–485.
228. Argyris N. The EEC rules of competition and the air transport sector // Common Market Law Review. – 1989. – V.26. – P. 5 – 32.
229. Balfour J. Freedom to provide air transport services in the EEC // ElRev. – 1989. – №14. – P. 30 – 46.
230. Blonk. Wag. Applying rules of competition to transport by rail, road and inland waterway (Regulation 1017/68) // Common Market Law Review. – 1969. – V. 6. – P. 451 – 465.
231. Bredimas A.. The common shipping policy of the EEC // Common Market Law Review. – 1981. – V.18. – P. 9.
232. Close G. The development of transport policy in the sea and air sectors // ElRev. – 1980. – P. 188.
233. Collinson Dale S. Economic regulation of transport under the Common Transport Policy // Standford Law Review. - № 24. – 1972. – P.221 – 346.
234. Cooter R. Structural Adjudication and the New Law Merchant: a Model of Decentralized Law // International Review of Law and Economics. – 1994. – Р. 143 – 144.
235. Dagtoglou P. Air transport and the European Community // ElRev. – 1981. – P. 335 – 355.
236. Davies S. Clinton. Transport policy and the 1990’s // European Affaires. - № 3 – 1988. - P. 39 – 45.
237. Kark A. Prospects for a liberalization of the European air transport industry: a study of commercial air transport policy for the European Community // ECLRev. - 1989. – P. 377 – 406.
238. Rabe D., Schutte M. EEC competition rules and maritime transport // Revue de la Navigation, Ports & Industries. - № 4. - 1990. - P.187.
239. Riphagen W. The transport legislation of the European Communities: its relationship to international treaties and its effect in Member States // Common Market Law Review. - № 3. – 1966. - P. 291 – 325.
240. Stabenow W. The common market for transport in the European Economic Community // Common Market Law Review. – 1964. – P. 391 – 405.
241. Timmon J. Community transport law; the current position // ElRev . – 1975. – P. 77 – 82.
242. Weinreb A.. The special aspect of transport and the treaty of Rome // LSGaz. - № 19. – 1974. – P. 462 – 463.
243. Stanbrook C. Progress towards a Community policy on air transport // ElRev. - № 10. – 1985. – P. 557 – 567.
244. The concept of Hungarian transport policy, Working Paper, Budapest, 6 April 1994, V. III. P.12-13.

Інтернет – ресурси

245. www.rada.kiev.ua – Інтернет-сторінка Верховної Ради України
246. www.europa.eu.int – Інтернет-сторінка Євросоюзу
247. www.mintrans.gov.ua – Інтернет-сторінка Міністерства транспорту України
248. www.mintrans.ru - Інтернет-сторінка Міністерства транспорту Росії
249. www.kmu.gov.ua – Інтернет-сторінка Кабінету Міністрів України
250. www.ueplac.kiev.ua – інтернет-сторінка Українсько-Європейського консультативного центра з питань законодавства.