ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ДОГОВІР ЯК ПІДСТАВА ВИНИКНЕННЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СПОСОБИ (ПІДСТАВИ) ВИНИКНЕННЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ
1.1. Поняття і види права спільної власності 11
1.2. Загальна характеристика підстав виникнення права спільної власності фізичних осіб 46
Висновки до першого розділу 60
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ДОГОВОРІВ ЯК ПІДСТАВ ВИНИКНЕННЯ СПІЛЬНОЇ (ЧАСТКОВОЇ АБО СУМІСНОЇ) ВЛАСНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ
2.1. Поняття цивільно-правового договору та умови його дійсності 62
2.2. Цивільно-правові договори, що безпосередньо спрямовані на набуття фізичними особами права спільної власності: купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання, рента, дарування 84
2.3. Інші види договорів, на підставі яких фізичні особи набувають право спільної власності: договір про спільну діяльність, спадковий договір, підрядні договори, шлюбний договір 111
Висновки до другого розділу 139
РОЗДІЛ 3. МОМЕНТ ВИНИКНЕННЯ І ПРИПИНЕННЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЗА ДОГОВОРОМ
3.1. Момент виникнення права спільної власності фізичних осіб за цивільно-правовим договором 143
3.2. Повернення майна при визнанні договору недійсним або неукладеним, а також при розірванні договору 160
Висновки до третього розділу 174

ВИСНОВКИ 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 184

ВСТУП
Інтереси України як самостійної незалежної демократичної держави вимагають забезпечення розвитку ринкових відносин на чітко визначеній законодавчій базі, що дасть можливість утвердитись нашій державі як високоцивілізованому суспільству й інтегруватись у європейське та світове співтовариство. Проте в сучасних умовах вітчизняне законодавство не відповідає умовам вступу нашої держави до європейського та світового співтовариства.
Актуальність теми дослідження обумовлена декількома обставинами. По-перше, передбачене у ст. 6 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) положення, відповідно до якого цивільно-правовий договір є найважливішим і найпоширенішим видом правочинів, який виражає в єдиному волевиявленні загальну волю суб’єктів договору, спрямовану на досягнення певних цивільно-правових наслідків, посилило інтерес до наукового аналізу та осмислення цивільно-правового договору в цілому і як підстави виникнення права спільної власності фізичних осіб зокрема. Так, нещодавно зміст більшості договорів, які укладалися між юридичними особами, обумовлювався державними плановими актами, а сьогодні цей правовий феномен є вираженням узгодженого волевиявлення двох і більше учасників майнового обороту, що скероване на досягнення мети, яка відповідає діючому правопорядку, та встановлює, змінює і припиняє їх права та обов’язки.
По-друге, прийняття Цивільного, Господарського (далі – ГК України) та Сімейного кодексів України (далі – СК України), що набрали чинності 1 січня 2004 р., знаменувало новий етап розвитку договірного законодавства України. І, як свідчать перші кроки наукового аналізу та осмислення договірного права України, у ньому, порівняно з попереднім законодавством, відбулося багато змін. Однак не всі з них, на жаль, заслуговують на позитивну оцінку. Доцільність введення окремих новел підтримає або заперечить судова практика. Значимість договору безпосередньо відображена в ЦК України, де серед інших підстав виникнення цивільних прав і обов’язків зазначено договір, а свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. Тому актуальними є вивчення нових доктриналь-них позицій договору як юридичного факту, що лежить в основі набуття права спільної власності, та комплексне наукове дослідження цивільно-правових договорів, правовим результатом укладання яких є набуття права спільної власності.
По-третє, обрана тема є актуальною ще й тому, що радянське цивільне законодавство обмежувало можливість виникнення права спільної власності, зокрема не передбачалось існування права спільної власності між фізичними і юридичними особами. Розширення в чинному цивільному законодавстві положень щодо спільної власності вимагає від науковців переосмислення деяких поглядів, що стосуються права спільної власності.
По-четверте, важливість наукової розробки питань щодо значення та ролі цивільно-правового договору у виникненні права спільної власності фізичних осіб зумовлена також процесами інтеграції нашої держави до європейського та світового співтовариства і необхідністю врахування позитивного зарубіжного досвіду в цих питаннях. Успішність реалізації цих завдань на сучасному етапі в першу чергу залежить від того, наскільки цивільне законодавство України відповідатиме сучасним тенденціям розвитку договірного права.
Підґрунтям для подальшого дослідження проблем щодо цивільно-правового договору, спільної власності фізичних осіб стали праці як українських, так і зарубіжних вчених-юристів дореволюційного, радянського і сучасного періодів: М.М. Агаркова, М.І. Брагінського, О.А. Беляневич, В.І. Борисової, С.М. Братуся, С.М. Бервено, В.А. Васильєвої, В.В. Вітрян-ського, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, І.О. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Жилінко-вої, О.С. Іоффе, А.Г. Калпіна, В.М. Коссака, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнє-цової, В.В. Луця, А.В. Луць, Р.А. Майданика, В.К. Мамутова, Є.О. Мічуріна, Д.І. Мейєра, І.Б. Новицького, В.А. Ойгензіхта, І.А. Покровського, Н.М. Про-цьків, О.А. Пушкіна, Б.І. Пугінського, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, З.В. Ромовської, Н.О. Саніахметової, М.М. Сібільова, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Є.О. Харитонова, Н.С. Хатнюк, Б.Л. Хаскельберга, Я.М. Шев-ченко, Р.Б. Шишки, В.С. Щербини, О.С. Яворської та інших вчених.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відділі проблем приватного права і підприємництва відповідно до напрямів наукової роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України «Методологічні засади приватного права» (номер державної реєстрації 0103В003101).
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є розробка питань правового регулювання договірних зобов’язань з передання фізичним особам майна у спільну (часткову або сумісну) власність. Крім того, мається на меті вивчення чинного законодавства України і законодавства деяких країн СНД та Європи, узагальнення судової практики та розробка на цій основі науково-теоретичних рекомендацій і доповнень до законодавства України.
Для досягнення вказаної мети дослідження були поставлені такі завдання:
- з’ясувати поняття і види права спільної власності;
- дати загальну характеристику юридичних підстав виникнення у фізичних осіб права спільної власності на майно і визначити місце договору серед цих підстав;
- дослідити поняття цивільно-правового договору та визначити особливості договору як підстави набуття фізичними особами права спільної власності;
- з’ясувати умови дійсності договорів як необхідної передумови для переходу права власності від однієї особи до іншої;
- здійснити комплексний аналіз договорів, що є підставами набуття фізичними особами права спільної власності;
- визначити момент виникнення права спільної власності у набувача майна за договором;
- виявити особливості та з’ясувати правові механізми повернення майна при визнанні договору недійсним, розірванні договору та визнанні договору неукладеним;
- виробити та сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства, у сфері правового регулювання спільної власності.
Об’єктом дисертаційного дослідження є підстави набуття фізичними особами права спільної власності в цілому та цивільно-правовий договір зокрема.
Предметом дисертаційного дослідження є цивільно-правові закономірності правового регулювання договірних відносини між відчужувачем і набувачами – фізичними особами з передачі їм майна у спільну власність, цивілістична доктрина, судова практика з розгляду спорів, пов’язаних із набуттям фізичними особами права спільної власності.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідницької роботи становлять загальнонаукові, філософські та спеціальні методи, які використовуються у правових дослідженнях: порівняльно-правовий, формально-юридичний, системний, моделювання і прогнозування та інші. Зокрема, діалектичний метод пізнання супроводжує весь процес дисертаційного дослідження і дозволив розглянути тенденції розвитку досліджуваних автором інститутів у цивільних правовідносинах. Системний метод дозволив визначити систему цивільно-правових договорів, які спрямовані на набуття фізичними особами права спільної власності на майно. Логіко-семантичний метод дозволив сформулювати ряд визначень і понять, зокрема під час дослідження права спільної власності, шлюбного договору. Порівняльно-правовий метод використовувався в дисертаційній роботі під час порівняння нормативно-правових актів України, Росії, Казахстану, Білорусії, Франції, Німеччини, інших держав. Догматико-юридичний метод дозволив проаналізувати норми чинного законодавства, виявити в ньому прогалини, сформулювати пропозиції щодо його вдосконалення.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація після прийняття нових Цивільного та Сімейного кодексів України є одним із перших в українському правознавстві монографічним дослідженням договору як правової підстави набуття фізичними особами права спільної власності, у якому обґрунтовані нові в теоретичному і важливі в практичному аспекті положення, а також пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного та сімейного законодавства і практики його застосування. У результаті проведеного дослідження автором сформульовано такі основні положення, що виносяться на захист:
1. На основі аналізу істотних ознак права спільної власності, які відрізняють її від інших форм власності, удосконалено поняття права спільної власності: право спільної власності – це таке право власності, яке належить двом або більше особам одночасно (множинність суб’єктів) на один і той же об’єкт (єдність об’єкта).
2. Під час з’ясування сутності спільної власності здійснено відмежування спільної власності (багатосуб’єктної власності) від власності юридичної особи, створеної за рахунок майна декількох осіб (односуб’єктна власність). Встановлено, що відмінними ознаками права спільної власності, що відрізняють його від власності юридичної особи, є: 1) спільне майно, 2) множинність суб’єктів права власності на майно.
3. Уперше доведено внутрішню суперечність ч. 3 та ч. 4 ст. 357 ЦК України щодо визначення часток у праві спільної часткової власності. При детальному аналізі ч. 4 ст. 357 ЦК України на науковому рівні встановлено, що у даному випадку йдеться не про спільну, а про приватну власність. Тому для забезпечення стабільності цивільного обігу та попередження потенційних суперечок пропонується виключити ч. 4 ст. 357 із ЦК України.
4. Дістало подальшого розвитку питання про набуття права власності на перероблену річ та встановлено, що ЦК України (ст. 332 ЦК) залишає поза увагою випадки, коли частина речі виготовляється зі свого матеріалу, а частина – з чужого. Тому, для забезпечення стабільності цивільного обігу та для вирішення питання про долю переробленої речі запропоновано удосконалити ст. 332 ЦК України частиною 6 такого змісту: «У випадках, коли особа здійснила переробку частково зі свого, а частково з чужого матеріалу, вона набуває право власності на новостворену річ лише тоді, коли вартість переробки і наданого нею матеріалу істотно перевищує вартість чужого матеріалу. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов’язана відшкодувати власникові використаних в процесі переробки матеріалів їх вартість».
5. Під час аналізу відносин, що регулюються договором довічного утримання (догляду), вперше обґрунтовано спірність положень ч. 3 ст. 746 ЦК України та запро¬поновано викласти її не в імперативній, а в диспозитивній формі. Адже набувачі можуть одержувати майно не лише на праві спільної сумісної власності (як вказано в ч. 3 ст. 746 ЦК), а й на праві спільної часткової власності. Тому для уникнення різного роду супереч-ностей ч. 3 ст. 746 ЦК України запро¬поновано викласти у наступній редакції: «Якщо набувачами є кілька фізич¬них осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено домовленістю між ними. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним».
6. З метою уникнення непорозумінь з доведенням факту попередження підрядником замовника, запропоновано виправити таке упущення, сформулювавши ч. 5 ст. 853 ЦК України так: «Якщо замовник протягом одного місяця ухиляється від прийняття виконаної роботи, підрядник має право після дворазового письмового попередження продати результат роботи, а суму виторгу, з вирахуванням усіх належних підрядникові платежів, внести в депозит нотаріуса на ім’я замовника, якщо інше не встановлено договором».
7. Дістало подальшого розвитку питання про право власності на об’єкт будівництва. Так, виявлено суперечність між ст. 876 ЦК України та п. 14 постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2005р. № 668 «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві» та запропоновано викласти її у попередній редакції: «Власником об’єкта будівництва або результату інших будівельних робіт до їх здачі замовникові є підрядник», – і, відповідно, залишити у попередніх редакціях ст. 880 і абзац 1 ч. 1 ст. 881 ЦК України. Таке формулювання допоможе уникнути різного роду суперечностей, що можуть стати наслідком не зовсім вдалого нового її формулювання.
8. Дістало подальшого розвитку питання щодо моменту виникнення права спільної власності подружжя на нерухоме майно за шлюбним договором. Встановлено, що відповідно до ч. 1 ст. 95 СК, якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Тобто до моменту реєстрації шлюбу договір не має юридичної сили і не тягне за собою виникнення правових наслідків, зокрема, на його підставі не виникає спільна власність подружжя на нерухоме майно. Однак у ч. 3 ст. 334 ЦК України в імперативній формі вказано, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Враховуючи те, що положення ч. 1 ст. 95 СК України є спеціальним по відношенню до ч. 3 ст. 334 ЦК України зроблено висновок, що право спільної власності одного з подружжя на нерухоме майно виникне лише після реєстрації шлюбу.
9. Удосконалено визначення шлюбного договору і пропонується таке формулювання: «Шлюбний договір – це домовленість осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (наречених), або подружжя про встановлення, зміну або припинення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням».
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертаційної роботи можуть бути використані під час підготовки навчально-методичної літератури, а також у навчальному процесі при проведенні лекційних курсів та практичних занять з дисциплін «Цивільне право», «Сімейне право». Сформульовані в роботі теоретичні положення та практичні рекомендації можуть бути використані у нормотворчій діяльності для удосконалення цивільного і сімейного законодавства. Одержані результати можуть стати базою для подальших наукових досліджень з проблем договірного права та права власності.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення цивільного та сімейного законодавства, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях відділу проблем приватного права НДІ приватного права і підприємництва Академії правових наук України, а також отримали апробацію у виступах автора на: круглому столі «Реформування житлового законодавства: проблеми та перспективи» (16 грудня 2006 р., м. Харків); міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми здійснення охорони прав учасників цивільних правовідносин» (21-22 вересня 2007р., м. Макіївка); всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Організаційні і правові аспекти реформування державної влади на сучасному етапі в Україні» (29 березня 2007 р., м. Київ).
Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в шести наукових статтях, опублікова-них у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань ВАК України, та в тезах виступів на наукових конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у комплексному дослідженні відносин набуття фізичними особами права спільної власності за цивільно-правовими договорами і формування на цій основі висновків та пропозицій щодо вдосконалення цивільного та сімейного законодавства України. Основні висновки, одержані в результаті проведеного дисертаційного дослідження, можуть бути зведені до таких:
1. Відзначено, що у правовій науці стійко утвердилась думка про те, що право спільної власності насамперед характеризується двома найбільш істотними ознаками, які обумовлюють її існування: 1) множинністю суб’єктів; 2) єдністю об’єкта. На основі аналізу цих ознак права спільної власності, які відрізняють її від інших форм власності, удосконалено поняття права спільної власності: право спільної власності – це таке право власності, яке належить двом або більше особам одночасно (множинність суб’єктів) на один і той самий об’єкт (єдність об’єкта).
2. При з’ясуванні сутності спільної власності здійснено відмежування спільної власності (багатосуб’єктної власності) від власності юридичної особи, створеної за рахунок майна декількох осіб (односуб’єктна власність). Встановлено, що відмінними ознаками права спільної власності, що відрізняють його від власності юридичної особи, є: 1) спільне майно, 2) множинність суб’єктів права власності на майно. При організації юридичної особи засновники передають право власності на внески одному суб’єкту – юридичній особі і права спільної власності на майно створеної юридичної особи в них не виникає. Власник майна тут один – юридична особа. Тому зроблено висновок, що даний випадок не підпадає під поняття спільної власності у зв’язку з відсутністю декількох суб’єктів права власності на те ж майно.
3. В результаті аналізу ч. 4 ст. 357 ЦК України зроблено висновок, що законодавче вирішення питання щодо визначення часток у праві спільної часткової власності за ЦК України містить суттєві внутрішні суперечності. Так, виявлено суперечність між ч. 3 та ч. 4 ст. 357 ЦК. При детальному аналізі ч. 4 ст. 357 ЦК України напрошується думка, що у даному випадку йдеться не про спільну, а про приватну власність. Тому для забезпечення стабільності цивільного обігу та для попередження потенційних суперечок запропоновано виключити ч. 4 ст. 357 з ЦК України.
4. Встановлено, що при продажу частки в праві спільної часткової власності важливим є визначення моменту переходу частки у праві спільної часткової власності до набувача за договором. Оскільки йдеться про частку в праві, загальні правила про момент переходу права власності з моменту передачі речі в цьому випадку не можуть застосовуватися, і діє принцип, закріплений у ст. 363 ЦК України. Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Виняток з цього правила становлять випадки, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації. Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню (або) та державній реєстрації, переходить до набувача з моменту нотаріального посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання дійсними договору, не посвідченого нотаріально, та (або) державної реєстрації цього договору (ч. 3 і 4 ст. 344 ЦК).
5. Розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. Однак законодавець, посилаючись у ч. 2 ст. 68 СК України на Цивільний кодекс України, не вказує конкретних статтей, в результаті чого залишає невирішеним питання, якими саме статтями слід керуватись учасникам спільної власності при здійсненні правомочностей щодо розпорядження майном. Тому, щоб зняти цю суперечність, обґрунтовано пропозицію ч. 2 ст. 68 СК України сформулювати наступним чином: «Розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до статей 368-372 Цивільного кодексу України».
6. При розгляді питання щодо спільної власності у фермерських господарствах зроблено висновок, що на відміну від Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991р., в якому зазначалось, що майно селянського (фермерського) господарства належить його членам на праві спільної сумісної власності, новий Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003р. передбачає реєстрацію фермерського господарства як юридичної особи. Таким чином, даний випадок не підпадає під поняття спільної власності у зв’язку з відсутністю декількох суб’єктів права власності на те ж майно та не підлягає детальному аналізу в даному дисертаційному дослідженні.
7. Дістало подальшого розвитку питання про набуття права власності на перероблену річ та встановлено, що ЦК України (ст. 332 ЦК) залишає поза увагою випадки, коли частина речі виготовляється зі свого матеріалу, а частина – з чужого. Тому, для забезпечення стабільності цивільного обігу та для вирішення питання про долю переробленої речі запропоновано удосконалити ст. 332 ЦК України частиною 6 такого змісту: «У випадках, коли особа здійснила переробку частково зі свого, а частково з чужого матеріалу, вона набуває право власності на новостворену річ лише тоді, коли вартість переробки і наданого нею матеріалу істотно перевищує вартість чужого матеріалу. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов’язана відшкодувати власникові використаних в процесі переробки матеріалів їх вартість».
8. Відзначено, що серед загальнодоговірних положень визначальне місце безумовно належить визначенню поняття договору за ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договір визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Не можна стверджувати, що наведене визначення є абсолютно новим для юридичної науки, адже до прийняття ЦК України 2004 р. в юридичній доктрині сформувалися досить усталені погляди на поняття цивільно-правового договору. Отже, визначення договору як домовленості двох і більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, дозволяє розглядати договір як юридичний факт, що лежить в основі зобов’язальних правовідносин.
9. Встановлено, що іноді учасники цивільних правовідносин вдаються до договору міни, коли має місце обопільна зацікавленість кожного із них у майні його контрагента, і обмін здійснюється за умови передачі саме того майна, а не іншого. Застосування у цьому випадку правових наслідків, передбачених ст. 661 ЦК України, означало б, що майно, яке його власник обміняв лише за умови придбання майна контрагента, неможливо повернути, оскільки останній відшкодовує лише завдані збитки. У ЦК РФ (ст. 571) сторона договору міни, товар якої вилучено третьою особою, наділена правом вимагати поряд з відшкодуванням завданих їй збитків також повернення наданого нею в обмін товару. Оскільки в ЦК України загальні положення про зобов’язання не передбачають можливості застосування подібних правових наслідків, обґрунтовано доцільність введення аналогічної норми у ЦК, підстави застосування якої передбачатимуться ст. 661 цього Кодексу та іншими положеннями про купівлю-продаж.
10. Обґрунтовано спірність ч. 3 ст. 746 ЦК України, в якій законодавець в імперативній формі встановлює, що у випадку, коли набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності. Але, якщо набувачі майна бажають одержати майно не у спільну сумісну, а у спільну часткову власність, а відчужувач проти цього не заперечує, чи можуть бути якісь перешкоди для такого вирішення цього питання? Тому для уникнення різного роду непорозумінь ч. 3 ст. 746 ЦК України запропоновано викласти не в імперативній, а в диспозитивній формі, а саме: «Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласни-ками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено домовленістю між ними. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним».
11. З метою уникнення непорозумінь з доведенням факту попередження підрядником замовника, запропоновано виправити таке упущення, сформулювавши ч. 5 ст. 853 ЦК України у такій редакції: «Якщо замовник протягом одного місяця ухиляється від прийняття виконаної роботи, підрядник має право після дворазового письмового попередження продати результат роботи, а суму виторгу, з вирахуванням усіх належних підрядникові платежів, внести в депозит нотаріуса на ім’я замовника, якщо інше не встановлено договором».
12. З метою уникнення різного роду суперечностей, що можуть стати наслідком не зовсім вдалого формулювання ст. 876 ЦК України, пропонуємо викласти її у попередній редакції: «Власником об’єкта будівництва або результату інших будівельних робіт до їх здачі замовникові є підрядник» та відповідно залишити у попередніх редакціях статті 880 і абзац 1 ч. 1 ст. 881 ЦК.
13. Доведено, якщо сторони наділені правом зміни правового режиму майна, набутого ними до шлюбу, то, безперечно, вони мають право визначати на власний розсуд правовий режим майна, набутого ними після реєстрації шлюбу, але до початку дії шлюбного договору. Тому ч. 1 ст. 95 СК України запропоновано викласти наступним чином: «Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, за умови, якщо в договорі не передбачено пізнішого терміну від дня реєстрації шлюбу».
14. В результаті дослідження істотних умов шлюбного договору виявлено суперечність між Цивільним та Сімейним кодексами України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 95 СК України, якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Тобто, до моменту реєстрації шлюбу договір не має юридичної сили і не тягне за собою виникнення певних наслідків (в нашому випадку – виникнення спільної власності подружжя на нерухоме майно). Однак у ч. 3 ст. 334 ЦК України в імперативній формі вказано, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Незважаючи на певні суперечності між ЦК України та СК України, зроблено висновок, що право спільної власності одного з подружжя на нерухоме майно виникне лише після реєстрації шлюбу.
15. Виходячи з аналізу чинного сімейного законодавства України, удосконалено визначення шлюбного договору: «Шлюбний договір – це домовленість осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (наречених) або подружжя, про встановлення, зміну або припинення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням».
16. Відзначено, що розірвання договору призводить до припинення зобов’язань, що ґрунтувалися на ньому. Відповідно змінюється і правова підстава володіння майном, що передавалося за договором. Своєчасне розірвання договору допоможе у разі, якщо договір перестав відповідати інтересам однієї або обох сторін у досягненні мети, для якої він був укладений. Сама можливість розірвання договору може бути надійною гарантією попередження неналежного виконання контрагентом своїх обов’язків за договором. У цьому, насамперед, і визначається важливе місце інституту розірвання договору у системі договірного права України.
17. Прийняття та введення в дію з 1 січня 2004 р. Цивільного та Сімейного кодексів України, в яких дістали закріплення деякі нові положення щодо регулювання цивільних та сімейних правовідносин, зумовлює необхідність аналізу цих положень, виявлення суперечностей між ними, їх порівняння з положеннями ЦК 1963 р., КпШС 1969 р., оскільки все це має велике значення для правильного й однозначного застосування норм Цивільного та Сімейного кодексів України. Однак не усі з них, на жаль, заслуговують на позитивну оцінку, доцільність введення окремих новел підтримає або заперечить судова практика.
Список використаних джерел

1. Конституція України від 26 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 15.
2. Семчик В.І. Право власності за Конституцією України. – К.: Ін Юре, 1997. – 36 с.
3. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні: Монографія. – К.: Вентурі, 1996. – 272 с.
4. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – Ст. 463.
5. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
6. Мейер Д.И. Русское гражданское право. (В 2-х частях) Часть1. По испр. и доп. 8-ому изд., 1902. – М.: Статут, 1997. – 290 с.
7. Гражданское право. Т. 1. М., 1999. – С. 460.
8. Белов В.А. Гражданское право: общая и особенная части. – М.: АО «Центр Юр Информ», 2003. – 959 с.
9. Линникова Н.Ю. Право общей долевой собственности граждан. Автореферат канд. диссертации. – М., 1982. – С. 14.
10. Гражданское право. В 2-х частях / Отв. ред. А.Г. Калпин, А.И.Масляев. Ч. 1. – М.: Юристь, 1997. – 395 с.
11. Мананкова Р.П. Правоотношения общей долевой собствен-ности граждан по советскому законодательству. Томск, 1977.– С. 241.
12. Гражданский кодекс Украины. Научно – практический коммен-тарий. – Харьков, « Одиссей », 2000. – С. 189.
13. Сімейне право України / За ред. Гопанчука В.С. – К.: Істина. – 2002. – 305 с.
14. Сімейне право України: Підручник / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2004. – 400 с.
15. Христенко Н.Ю. Право спільної сумісної власності фізичних осіб: Дис... на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський Національний ун-т. внутрішніх справ. – К., 2006. – 203с.
16. Маркова М.Г. Понятие и содержание общей собственности. (Очерки по гражданскому праву). – Л.: Изд-во. ЛГУ, 1957. – С. 82.
17. Гражданское право Украины. (В 2-х частях) / А.А. Пушкин, В.М.Самойленко. Ч. 1. – Х.: Основа, 1996. – 355 с.
18. Зимелева М.В. Общая собственность в советском гражданском праве. – «Учен. зап. ВИЮН». – Вып. 2. – М., 1941. – 94 с.
19. Жилінкова І.В. Проблема визначення часток у праві спільної часткової власності // Право України. – 2005. – № 5. – С. 115–118.
20. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный). – М.: Юридическая фирма КОНТРАКТ - ИНФРА. – 1998. – 448 с.
21. Актуальні проблеми методології приватного права: Колективна монографія / За заг. ред. О.Д. Крупчана. – К.: Науково-дослідний інститут приватного права і підприєм-ництва АПрН України, 2005. – 266 с.
22. Справа № 2-138 / Архів Монастириського районного суду Тернопільської області 2002 р.
23. Цивільний кодекс України: Науково – практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 928 с.
24. Судова практика в цивільних і кримінальних справах. – К., 1989. – С. 21.
25. Приватна власність в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 346.
26. Гражданское право России: Курс лекций. (В 2-х частях) / Отв. ред. М.И. Брагинский, В.В. Зелесский, Н.И. Клейн. Ч. 1. – М.: Юридическая литература, 1996. – 295 с.
27. Ариванюк Т.О. Правове регулювання відносин власності між по-дружжям: Автореф. дис... канд юрид. наук. – К., 2002. – С. 9.
28. Жилинкова И.В. Право собственности супругов. – Харьков, 1997.– С. 325.
29. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2003. – 464 с.
30. Галянтич М., Комаровська-Чуркіна Ю. Спільна власність подружжя на житло за нормами Сімейного та Цивільного кодексів України // Юридична Україна. – 2004. – № 5. – С. 31–35.
31. Вісник Верховного Суду. – 1999. – № 6 (16). – С. 12–13.
32. Ариванюк Т.О. Загальні правові засади припинення права спільної власності подружжя // Право України. – 2001. – №12.– С. 76–80.
33. Закон України від 02.09.1993 р. «Про нотаріат» // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №39. – Ст. 383.
34. Антошкіна В. Договір про поділ майна подружжя, що є об’єктом права спільної сумісної власності // Право України. – 2005. – № 8. – С. 75–78.
35. Миронова Г. Моральні засади Сімейного кодексу України // Право України. – 2004. – № 4. – С. 50–52.
36. Французкий гражданский Кодекс / Под ред. Жукова А.А., Пашкова Г.А., Лаврова Д.Г.; Ассоциация Юрид. центр. – Спб.: Юр. Центр Пресс, 2004. – 1099 с.
37. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 14. – Ст. 186.
38. Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003р. // Голос України. – 2003. – № 139 (3139).
39. Жушман В., Уркевич В. Правове регулювання майнових аспектів діяльності фермерських господарств за новим законодавством України: окремі проблеми // Право України. – 2004. – № 6. – С. 46–50.
40. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 29. – Ст. 232.
41. Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спе-ціальностей вищих закладів освіти / В.М. Гайворонський, В.П.Жушман, В.М. Корнієнко та ін.; За ред. В.М. Гайворонського та В.П. Жушмана. – Х.: Право, 2003. – 240 с.
42. Николайчук Л.М. Цивільно-правові договори як підстава виникнення права приватної власності громадян: Дис... на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національний ун-т. внутрішніх справ. – Х., 2004. – 190 с.
43. Яворська О.С. Підстави виникнення права приватної власності фізичних осіб: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.03 / Львівський держ. у-т ім. І. Франка. – Л., 1997. – 20 с.
44. Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи: Зб. наук. праць (за матеріалами науково-практичної конференції, м. Київ, 24.11.2005р.) / Редкол.: О.Д. Крупчан (голова) та ін. – К.: НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, 2006. – 320 с.
45. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. –1992. – № 36. – Ст. 524.
46. Вісник Верховного Суду України. – 2005. – №1. – С. 19–20.
47. Жилінкова І.В. Правовий режим приватизованого майна подружжя // Суспільство. Держава. Право. Випуск 5. Цивільне право. – 2005. – С. 46–49.
48. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.І. Семчика. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 676 с.
49. Закон України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №17. – Ст. 123.
50. Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 6 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 350.
51. Демченко Н.С. Договір купівлі-продажу об’єктів приватизації. – К: Оріяни. – 2000. – 180 с.
52. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
53. Цивільне право України. Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн. 1. – 720 с.
54. Іоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит, 1975.– 880с.
55. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. – М.: Статут, 1997. – 681 с.
56. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів /О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, В.В.Луць та інші; За ред.О.В.Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
57. Сібільов М. Ознаки та поняття договору в сфері приватного права// Вісник Академії правових наук України. – № 4 (31). – 2002. – С. 87–93.
58. Пугинский Б.И. Гражданско правовой договор // Вестник Московского ун-та: Сер.11: Право. – 2002. – № 2. – С. 38–57.
59. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. Кн. 1. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864 с.
60. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1950. – 183 с.
61. Халфина Р.О. Значение и сущность договора в советском социалистическом гражданском праве. – М.: Изд-во АН СССР, 1954. – 239 с.
62. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – 2-е вид., стер. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 560 с.
63. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монографія.– К.: Юрінком Інтер, 2006. – 392 с.
64. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладення: Навчальний посібник. – К.: Наукова думка, 2002. – 278с.
65. Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти): Монографія. – Юрінком Інтер, 2006. – 592с.
66. Предпринимательское право Украины: Учебник для высших заведений образования МВД Украины / А.М.Бандурка, Р.Б.Шышка, А.М.Сытник и др.; Р.Б.Шышка (ред.); Национальный ун-т внутренних дел. – Харьков: Эспада, 2001. – 623 с.
67. Іоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: «Юрид. лит.», 1967. – 494 с.
68. Гражданское право: Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К.Толстого. – М.: Проспект, 1997. – Ч. 1. – 784 с.
69. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 3-е, стереотипное. – М.: «Статут», 2001. – 848 с.
70. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. М.: Юриздат, 1940. – 281 с.
71. Шахматов В.П. Сделки, совершенные с целью, противной интересам государтва и общества: Учебное пособие. – Томск; Изд-во Томского ун-та, 1966. – 140 с.
72. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. – М.: Из-во Зерцало, 2000. – 509 с.
73. Семенов М.И. Законность содержания сделки как условие ее действительности // Юрист. – 2001. – № 5. – С. 4–9.
74. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права /Московский гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. Кафедра гражданского права юрид. факультета (Классика российской цивилистики). – М.: Статут, 1998. – 353 с.
75. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Издательство НОРМА, 1999. – 329 с.
76. Рабинович Н.Б. Недействительность сделок и ее последствия.– Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1960. – 171 с.
77. Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность: Всесоюзный ин-т юрид. наук. Курс советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1954. – 248 с.
78. Советское гржданское право: /Учебник для вузов по спец. «Правоведение»: В 2-х ч. (Н.А. Безрук, О.В. Бойков, М.И. Бра- гинский и др.); Отв. ред. В.А.Рясенцева. – 3-е изд., перераб. и доп.– М.: Юрид.лит., 1986. – Т. 1. – 558 с.
79. Советское гражданское право. – Т.1. – М.: 1975. – 427 с.
80. Цивільне право України / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 1. – С. 171.
81. Олюха В.Г. Цивільно-правовий договір: Поняття, функції і система: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2003. – 21с.
82. Грущинський І. Правове регулювання у підприємництві // Право України. – 1998. – № 2. – С. 74–78.
83. Гражданское право: Учебник / Под. ред. А.П. Сергеева, Ю.К.Толстого. – М. «ПБОЮЛ Л.В. Рожников», 2000. – Т. 1. – 264с.
84. Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 2. – С. 16–18.
85. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Са-ніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с.
86. Гражданский кодекс Республики Казахстан – толкование и комментирование. Выпуск 4. – 1997.
87. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К.: 2001. – 20 с.
88. Сорцуло Л.В.Соотношение договора и закона // Юрист. – 2001. №2. – С. 34.
89. Пантелеев П. Отдельные вопросы недействительных сделок // Право и экономика. – 1999. – № 8. – С. 17.
90. Кальмук А.І. Цивільне право України (курс лекцій). – Івано-Франківськ, 1997. – С. 92.
91. Эрделевский А. Недействительность сделок: условия, виды, последствия // Закон. – 2002. – № 1. – С. 11.
92. Хатнюк Н.С. Юридична природа фіктивних та удаваних правочинів // Право України. – 2004. – № 4. – С. 38.
93. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Видавничий дім «ІН ЮРЕ», 2003. – С. 357-358.
94. Дзера О.В. Загальні положення про правочини в новому Цивільному кодексі України // Юридична Україна. – 2003. – № 7.– С. 24–32.
95. Луць В.В. Проблеми договірного регулювання майнових відносин за новим Цивільним та Господарським кодексами України // Українське комерційне право. – 2003. – № 4. – С. 21–33.
96. Калаур І.Р. Цивільно-правовий договір як підстава виникнення права власності юридичної особи : Дис... на здобуття наук. ступ. канд.юрид. наук: 12.00.03 / Львівський національний ун-т ім. І.Франка – Л., 2004. – 198 с.
97. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изд. 1907 г.). – М.: СПАРТАК, 1995. – 556 с.
98. Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 4 (10). – С. 17–18.
99. Господарський кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. – 848 с.
100. Закон України від 3 березня 1999 р. «Про державне оборонне замовлення» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 4. – Ст. 246.
101. Веніамінова А. Купівля-продаж чи поставка // Юридичний журнал. – 2003. – № 2 (8). – С. 50–56.
102. Білоус А. Предмет договорів купівлі-продажу та поставки // Часопис Київського університету права. 2002. – № 3. – С. 35–41.
103. Домбругова А. Класифікація договорів купівлі-продажу за новим Цивільним кодексом України // Юридична Україна; 2003. – №12.– С. 75–81.
104. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. Видання третє перероблене та доповнене – Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. – 1200 с.
105. Закон України від 13.09.2001р. «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 9. – Ст. 131.
106. Закон України від 22.05.1997 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №27.– Ст. 181.
107. Закон України від 23.12.1998р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоеко-номічної діяльності» // Відомості Верховної Ради України. – 1999.– № 5–6. – Ст. 44.
108. Гражданское право: В 2 т. Том ІІ. Полутом 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 704 с.
109. Советское гражданское право / Под ред. В.Ф. Маслова, А.А.Пушкина: Учебник для студ. фак., Ч.2 . – Киев: 1978. – 494 с.
110. Великорода О.М. Предмет і об’єкт договору довічного утримання (догляду) // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: збірник наукових статей: випуск 11. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 114.
111. Домбругова А. Довічне утримання за новим Цивільним кодексом України // Юридичний вісник України. – 2003. – 1-7 листопада. – С. 14.
112. Мічурін Є.О. Правочини з житлом. – Науково-практичне видання. – Харків, Вид-во «СТРАЙД», 2003. – С. 160.
113. Хохлов С.А. Договор ренты / Гражданский кодекс Российской Федерации. – Часть вторая: Текст. Комментарии. Алфавитно-предметный указатель. – М., 1996. – С. 321.
114. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества: Изд. 3-е. – М.: «Статут», 2001.– 800 с.
115. Победоносцев К. Курс цивільного права. Ч. 3: Договоры и обязательства. – СПб., 1896. – 570 с.
116. Жюллио де ла Моранд’єр Л. Гражданское право Франции / Пер. Е.А. Флейшиц. – Т. 3. – М., 1961. – 480 с.
117. Яргина Е.А. Договор ренти // Актуальние проблеми гражданского права: Сб. статей. – Вып. 5; Под ред. В.В. Витрянского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М., 2002. – С. 212.
118. Тімуш І. Рента як ризиковий договір (цивільно-правові аспекти) // Право України. – 2004. – № 1. – С. 52–55.
119. Черепахин Б.Б. Труды по гражданскому праву. М.: «Статут», 2001. – 479 с.
120. Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 2 (24). – С. 20.
121. Справа № 2-152 / Архів Монастириського районного суду Тернопільської області 2003 р.
122. Цивільне право України. Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – Кн. 2. – 784 с.
123. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Знаменський Г.Л., Мамутов В.К., Побірченко І.Г., Хахулін В.С., Щербина В.С. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
124. Договір про сумісну діяльність // Юридична Україна. – 2003. – №12. – С. 85–87.
125. Міхно О.І. Припинення договору за цивільним законодавством України: Дис... на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.03 / НДІ приват. права і підприємництва АПрН України. – К., 2007. – 246 с.
126. Васильченко В.В. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права // Право України. – 2003. – № 7. – С. 137-140.
127. Ханик-Посполітак Р. Договір підряду в Цивільному кодексі УРСР та в Цивільному кодексі України: порівняльний аспект // Українське право. – 2003. – № 1. – С. 159–163.
128. Брагинский М.И, Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг; М.: «Статут», 2002. – 1038 с.
129. Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнар. наук. - практич. конференції. 29-30 квітня 2004р., м. Харків. – К.: АПрН України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності, Національна юридична академія ім. Я. Мудрого, 2004. – 908 с.
130. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві» від 01.08. 2005 р. – № 668.
131. Комментарий части второй Гражданского кодекса Российской Федерации (постатейный) / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Юридическая фирма КОНТРАК – ИНФРА, 1998. – 778 с.
132. Закон України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №30.– Ст. 379. В редакції Закону України № 3682-12 від 15.12.1993р.// Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 1. Ст. 1.
133. Бошко В. Очерки советского семейного права. – К., 1952. – С.169.
134. Никитина В.П. Имущество супругов. – Саратов, 1975. – 258 с.
135. Антокольская М.В. Семейное право. – М., 1996. – 187 с.
136. Жилинкова И.В. Брачный контракт. – Харьков, 1995. – 190 с.
137. Сосипатрова Н.Е. Брачный договор: правовая природа, содержание, прекращение // Государство и право. – 1999. – № 3. – С.75–81.
138. Ульяненко О.О. Шлюбний договір у сімейному праві України. Автореф. дис...канд. юрид. наук. К., 2003. – 21 с.
139. Червонный Ю.С. Понятие и особенности семейных правоотношений // Цивільне право. – 2002. – Вип. 1. – С. 15–19.
140. Жилинкова И.В. Брачный договор. – Харьков, 2005. – 174 с.
141. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: погляд у майбутнє // Право України. – 2001. – С. 65–66.
142. Пчелинцева Л.М. Семейное право России. – М., 2000. – С. 116.
143. Антокольская М. В. Семейное право. – М., 1999. – 198 с.
144. Хаскельберг Б.Л. Об основании и моменте перехода права собственности на движимые вещи по договору // Правоведение. – 2000. – № 3. – С. 124–125.
145. Гражданское право / Под ред. А.П. Сергеева и Ю.К. Толстого. СПб., Ч.1, 1996. – 552 с.
146. Цивільний кодекс України: Наук-практ. коментар / Під заг. ред. Є.О. Харитонова. – Харків: ТОВ «Одісей». – 2000. – 799 с.
147. Грибанов В.П. Правовые последствия перехода имущества по договору купле-продажи в советском гражданском праве // Советское государство и право. – 1955. – №8. – С. 64–73.
148. Советское гражданское право: Учебник для студ. вузов, обучающихся по спец. «Правоведение» / Отв. ред. проф. В.П. Гри-банов, С.М. Корнеев. – М: Юрид. лит., 1979. – Т. 1. – 550 с.
149. Заїка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право. – К.: Наукова думка. – 2000. – 150 с.
150. Смирнов В.Т. Права и обязаности учасников договора грузовой перевозки. – Л.: Изд-тво Ленинградского ун-та, 1969. – 109 с.
151. Статут внутрішнього водного транспорту СРСР / ЗП СРСР. – 1959. – № 2, № 7; 1969 – № 18; 1972. – №4; 1974. – № 17; № 19; 1982. – № 2; 1985. – № 4.
152. Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №28. – Ст. 205.
153. Статут залізниць України / Офіційний вісник України. – 1998. – № 14. – Ст. 548.
154. Кодекс торговельного мореплавства України // ВВР. – 1995. – №47 – 52. – Ст. 349.
155. Стрельцова Є.Д. Договір морського перевезення вантажу (порівняльний аналіз): Дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 2002. – 199 с.
156. Клепікова О.В. Правове регулювання перевезень вантажів морським траспортом: Дис.... канд. юрид. наук. – К: 2003. – С.87.
157. Коструба А. Функціональне значення коносаменту // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 2. – С. 46–49.
158. Цивільне право України / За ред. Ч.Н. Азімова, С.Н Приступи, В.І. Борисова, В.М. Ігнатенко. – Харків: Право, 2000. – 365 с.
159. Чеговадзе Л. Акт распоряжения вещным правом и его последствия // Хозяйство и право. – 2003. – № 3. – С. 102–107.
160. Ломидзе О., Ломидзе Э. Значение фактической передачи имущества собственника при его отчуждении и проблемы востановления собственником своего владения // Хозяйство и право. – 2002. – № 1. – С. 101–105.
161. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, О. А. Підопригора та ін.; За заг. ред О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 816 с.
162. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть первая. Научно-практический комментарий / Отв. ред. Т.Е. Абова, А.Ю. Кабалкин, В.П. Мозолин. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 714 с.
163. Хатнюк Н.С. Заперечні угоди та їх правові наслідки. Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.03 / К., 2003. – 20 с.
164. Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України / Відп. ред. Д.М. Притика. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 304 с.
165. Шестакова Н.Д. Недействительность сделок / Науч. ред. Н.А. Чечина – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», – 2001.– 306 с.
166. Тузов Д.О. Ничтожность и оспоримость сделок: классическая доктрина и проблемы российской цивилистики // В кн.: Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. – М.: Статут, – Екатеринбург: Институт частного права, 2002. – С. 135–178.
167. Балахнина Л.В. Правовой режим ничтожных и оспоримых сделок// В кн.: Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. – М. Статут, – Екатеринбург: Институт частного права. 2002. – С. 430–445.
168. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2-х т. / за заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 520 с.
169. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» / Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. – К., 1995. – Ч.1. – С. 49–57.
170. Спасибо-Фатєєва І. Проблемні аспекти недійсних правочинів (на прикладі договору міни акцій) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 7. – С. 29–33.
171. Бородовський С.О. Укладення, зміна та розірвання договору у цивільному праві України // Дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2005. – 195 с.
172. Дзера О., Отраднова О. Недійсність правочину (угоди) за новим Цивільним кодексом України // Юридична Україна. – 2003. – №10.– С. 8.
173. Гостюк В.І. Цивільно-правові договори з цінними паперами за законодавством України // Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2005. – 18 с.
174. Берестова І.Е. Суб’єктивне ставлення контрагентів у зобов’язаннях з безпідставного збагачення // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №12. – С. 17–19.
175. Мычка А. Квазидоговор и как с ним бороться // Юридическая практика. – 24 февраля 2004 г. – № 8 (322). – С. 1, 10–12.
176. Джунь В. Верховный Суд Украины внедряет порочную практику правоприменения? // Юридическая практика. – 25 августа 2003 г. – №34 (296). – С. 15.
177. Молчанов Р. Не быть тебе дороже денег... О некоторых исключениях из общего правила в оценке значения и фукций гражданско-правового договора судами Украины // Юридическа практика. – 5 июня 2002 г. – №23 (233). – С. 12; 12 июня 2002 г. –№ 24 (234). – С. 12.
178. Молчанов Р. Спор ни о чем. Некоторые аргументы в защиту практики признания договоров незаключенными // Юридическая практика. – 25 ноября 2003 г. – №47 (309). – С. 18.
179. Кияшко В. Признание договора незаключенным (сделки несостоявшиеся). Процессуальные вопросы // Право и экономыка.– 2003. – № 5. – С. 16–19.
180. Міхно О. Припинення та розірвання цивільно-правового договору: співвідношення понять // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 9. – С. 21–24.
181. Процьків Н.М. Правове регулювання розірвання цивільно-правових договорів за цивільним законодавством України // Дис. ... канд. юрид. наук. – К.: 2003. – С. 20, 22.
182. Коссак В.М. Співвідношення категорій «розірвання» та «припинення» договірних зобов’язань // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис. Хмельницький, 2002. – С. 34–36.
183. Ківалова Т.С. Відповідальність боржника за передбачуване невиконання зобов’язання: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський нац. ун-т. – К., 2001. – 21 с.
184. Блащук А.М. Припинення договірних зобов’язань у цивільному праві України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2006. – 21 с.