ПРАВОВІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ І МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВ-ЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У МЕЖАХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ………

12
1.1.Паризький договір 1951 р. і створення Європейського об’єднання з вугілля та сталі (ЄОВС)…………………………
12
1.2.Римські договори 1957 р.: заснування Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроато-ма)……………………..

23
1.3.Об’єднання виконавчих органів Європейських Співтовариств (ЄСпв.) як прообраз нинішнього Європейського Союзу (ЄС)…………………………………………………………...

37
РОЗДІЛ ІІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА БАЗА СТВОРЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА РЕФОРМА СИСТЕМИ ЙОГО ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ….………………………

54
2.1.Єдиний європейський акт (ЄЄА) 1986 р. – якісно новий ступінь інтеграційного розвитку Європейських Співтова-риств……………………………………………………………..

54
2.2.Характеристика Маастрихтського договору 1992 р. у світлі заснування Європейського Сою-зу…………………….…...
66
2.3.Реформування Європейського Союзу згідно з
Амстердамськими договорами 1997 р. та Ніццьким договором 2001 р……………………………………………………….

91
РОЗДІЛ ІІІ ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
112
3.1.Функції та повноваження Європейської Комі-сії…………. 112
3.2.Функції та повноваження Ради Європейського Сою-зу….. 137
3.3.Процедури прийняття рішень Європейського Союзу в процесі взаємодії його інституційних орга-нів………………..
158
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… 196

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Характерною рисою сучасних міжнародних відносин є активізація інтеграційних процесів, що розвиваються в різних регіонах світу і охоплюють різноманітні сфери співробітництва держав. Практика міжнародних відносин свідчить про появу і утвердження міждержавних інтеграційних об’єднань, яким притаманні абсолютно нові ознаки і властивості. Вони змінюють усталені уявлення про традиційні міжнародні організації, включаючи відносини з державами-членами. Передусім це стосується Європейського Союзу (ЄС) – найбільш впливового інтеграційного об’єднання сучасності. Важливу роль в його організаційно-правовому механізмі відіграють виконавчі органи: Європейська Комісія – Рада ЄС, які демон-струють виникнення у міжнародному співтоваристві принципово нового за правовою природою та змістом типу інституціоналізації інтеграційних процесів. Останні у межах ЄС розширюються та поглиблюються, набуваючи все більш визначених форм і способів самореалізації.
Європейський Союз є міждержавним інтеграційним об’єднанням наднаціона-льного характеру, котре поєднує риси міжнародної організації з рисами державоподі-бного утворення та еволюціонує в бік здійснення його компетенції на федеративній основі, що підтверджується змістом Проекту Договору про встановлення Конституції для Європи 2003 р. До складу ЄС нині входять Європейське Співтовариство та Євро-пейське співтовариство з атомної енергії (Європейське об’єднання з вугілля та сталі припинило існування в 2002 р.), котрі доповнені новими формами міждержавного співробітництва – спільною зовнішньою політикою і політикою безпеки, а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах. В ЄС діє єдиний інституційний механізм, ключову роль в якому відіграє тандем вико-навчих органів: Європейська Комісія – Рада ЄС. Досягнення економічних і політичних цілей ЄС та їх поетапна реалізація тісно пов’язані з розвитком права ЄС, що має пріоритетний характер стосовно внутрішнього права держав-членів і відповідні норми якого мають пряму дію в їх внутрішніх правопорядках.
У зв’язку з визначенням Україною стратегічної мети – інтеграції до Європейсь-кого Союзу, включаючи членство в цьому міждержавному об’єднанні, – важливим завданням є приведення вітчизняного законодавства у відповідність до права ЄС, що зумовлює необхідність реформування правової системи країни. З укладенням 16 квітня 2003 р. Угоди про вступ до ЄС десяти нових членів, постало питання щодо підвищення статусу співробітництва України з ЄС, що ставить перед країною нові завдання. Принципове значення має належне виконання Україною своїх міжнародних зо-бов’язань, закріплених в Угоді про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) від 16 червня 1994 р., що слугує правовим підґрунтям їх взаємовідносин на даному етапі, а також основою створення базових умов для подальшого розвитку цих відносин на більш високому рівні співробітництва, передбаченого в оприлюдненій у березні 2003 р. Комунікації Європейської Комісії “Ширша Європа – сусідство: нові рамки відносин з нашими східними та південними сусідами” та у Висновках Європейської Ради “Ширша Європа – нове сусідство”, схвалених на самміті ЄС у Салоніках (Греція) 19-20 червня 2003 р. У цьому контексті актуальним є дослідження організаційно-правових засад функціонування інституційних органів ЄС, насамперед виконавчих органів, які відіг-рають вирішальну роль у процесі прийняття рішень у рамках міждержавного об’єднання, розвиваючи тим самим право ЄС, і забезпечують належне виконання цих рішень.
Актуальність теми дисертації визначається також тим, що вона охоплює аспекти, які поки що недостатньо досліджені в доктрині міжнародного права. Йдеться про реформування структури та повноважень виконавчих органів ЄС відповідно до Амс-тердамських та Ніццького договорів з метою створення організаційних передумов для прийому нових членів. Повільне просування інституційної реформи пояснюється ро-змаїттям підходів та очікуваними від неї результатами. Існуючий інституційний механізм ЄС виявився настільки життєздатним, що не всі держави-члени прагнуть його радикального реформування, закладеного Ніццьким договором, навіть з огляду на ро-зширення ЄС.
В українській науці міжнародного права дослідженню інституційного механізму ЄС, зокрема його виконавчих органів, до останнього часу не приділялося належної уваги. Висвітлювалися лише окремі питання з цієї проблематики, а саме в працях: В.Н.Денисова, М.О.Баймуратова, М.В.Буроменського, О.Ф.Висоцького, В.І.Євінтова, О.В.Задорожнього, Ю.В.Зайчука, Ю.М.Капіци, П.Ф.Мартиненка, М.М.Микієвича, В.І.Муравйова, А.В.Омельченка, В.Ф.Опришка, А.С.Фастовець, Р.Б.Хорольського, С.В.Шевчука, Ю.С.Шемшученка та ін., в яких аналізуються правова природа ЄС, осо-бливості взаємодії права ЄС з внутрішнім правом держав-членів та міжнародним пра-вом, формування єдиного правового простору в сфері діяльності банків та інвестицій-них фірм, правові засоби вирішення спорів у межах ЄС тощо. В цих працях питання організації та діяльності виконавчих органів ЄС розглядалися, здебільшого, опосеред-ковано.
У країнах СНД правові питання, що стосуються функціонування виконавчих органів ЄС, досліджувалися, переважно, у працях: Б.М.Топорніна, Л.М.Ентіна, А.С.Ісполінова, а також окремі його аспекти висвітлювалися у роботах В.В.Безбаха, Ю.А.Борко, А.Я.Капустіна, С.Ю.Кашкіна, А.В.Кльоміна, М.Л.Костенко, Н.В.Лавренової, О.С.Линнікова, А.А.Наку, В.К.Пучинського, Д.С.Тихоновецького, А.Е.Толстухіна, Ю.М.Юмашева та ін.
Виходячи з вищенаведеного, розробка питань, пов’язаних із визначенням місця і ролі виконавчих органів в інституційній системі ЄС, правовою характеристикою фу-нкціонування інституційного механізму ЄС, з’ясуванням особливостей організаційно-правового механізму регулювання процесів європейської інтеграції, є актуальним на-прямом розвитку вітчизняної науки міжнародного права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація ви-конана як складова науково-дослідної роботи відділу міжнародного права та
порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України”, яка розробляється в рамках проблеми “Україна в системі сучасного міжна-родного правопорядку: теорія і практика” (№ державної реєстрації RK 0100U000800).
Мета дисертаційного дослідження обумовлена актуальністю та ступенем роз-робленості обраної теми і полягає у комплексному аналізі організаційно-правових засад діяльності виконавчих органів ЄС, особливостей становлення та розвитку виконавчих органів ЄС з виявленням їхньої специфічної природи й особливого призначення в ін-ституційному механізмі ЄС.
Зазначена мета визначила необхідність зосередження уваги на виконанні таких основних завдань:
– дослідити компетенцію ЄС як новітню форму інституціоналізації інтеграційних процесів у Європі та дати правову характеристику співвідношення виключної компете-нції ЄС і компетенції держав-членів;
– показати особливості правової природи ЄС, зумовлені його наднаціональним характером, що позначається на структурі та діяльності інституційного механізму цього міждержавного інтеграційного об’єднання;
– дослідити механізм функціонування тандему Європейська Комісія – Рада ЄС як основи інституційної системи ЄС, висвітливши їх повноваження у здійсненні
виконавчих функцій ЄС;
– дати характеристику основних принципів діяльності виконавчих органів ЄС, передусім Європейської Комісії, що є наднаціональним органом ЄС;
– проаналізувати практику діяльності виконавчих органів ЄС , що впливає на розвиток інтеграційних процесів у межах ЄС;
– охарактеризувати правову природу і порядок прийняття Радою ЄС та Євро-пейською Комісією правових актів – регламентів, директив, рішень і визначити
особливості їх застосування;
– висвітлити проблеми реформування виконавчих органів ЄС з огляду на його розширення;
– проаналізувати стан і перспективи розвитку співробітництва України з ЄС та розробити пропозиції щодо їх вдосконалення.
Об’єктом дослідження є інституційний механізм Європейського Союзу, а предметом – правові аспекти організації та діяльності його виконавчих органів у про-цесі еволюційного розвитку цього міждержавного об’єднання.
Методи дослідження. В основу методології дослідження дисертант поклала комплексний підхід до аналізу функцій та повноважень виконавчих органів ЄС як найбільш значимої складової його інституційної системи. Передумови становлення та основні етапи розвитку інтеграційних процесів у межах Європейських Співтовариств висвітлено з дотриманням історичного підходу. Аналіз правових актів, які регулюють правові аспекти організації та діяльності виконавчих органів ЄС, базувався на широ-кому використанні формально-юридичного і таких загальнонаукових методів, як сис-темний та структурно-функціональний. Застосування формально-логічного, аналітич-ного та семантичного методів пізнання дало змогу охарактеризувати міжнародно-правову базу створення ЄС та реформування системи його виконавчих органів, а також об’єктивні та суб’єктивні фактори, що позначились на динаміці розвитку ЄС і його виконавчих органів. Обґрунтовуючи теоретичні висновки дисертації, автор керувалась сучасною методологією міжнародного права та права Європейського Союзу.
Теоретичною основою дослідження є установчі договори Європейських Спів-товариств і ЄС, угоди, якими внесено до них зміни та доповнення, акти інституційних органів ЄС, роботи вітчизняних та зарубіжних юристів-міжнародників, правознавців, політологів, економістів, філософів, істориків, соціологів. У процесі дослідження даної теми використовувалися також праці: В.І.Акуленка, М.О.Баймуратова, М.В.Буроменського, О.Ф.Висоцького, О.І.Головко, В.Н.Денисова, О.П.Дергачова, А.С.Довгерта, Л.М.Ентіна, В.І.Євінтова, Ю.В.Зайчука, В.М.Корецького, І.І.Лукашука, О.О.Мережка, М.М.Микієвича, В.І.Муравйова, А.В.Омельченка, В.Ф.Опришка, Р.А.Петрова, В.І.Пєфтієва, Я.М.Пігача, О.О.Покрещука, Г.О.П’ятаченка, Л.Д.Тимченка, Б.М.Топорніна, А.С.Фастовець, Р.Б.Хорольського, С.В.Шевчука, Ю.С.Шемшученка та ін.
Дисертантом використано праці таких західних вчених, як М.Арах, Г.Білер, І.Бридж, М.Бургес, В.Вайденфельд, В.Вессельс, Ю.Габермас, Д.Георгієв, Г.-Г.Гернфельд, М. де Гілленшмідт, М.Гюнтер, П.Дайє, Ф.Джессеп, Н.К.Дінь, П.М.Дюпюі, Г.Іпсен, Л.Карту, Н.Каталано, А.Келлерман, Г.Кельзен, В.Кернз, З.Клепацький, К.Кольяр, Г.-Д.Кушель, Г.Лаутерпахт, Д.Лазок, К.Лекен, Ф.Ліст, Р.Лукас, Г.Й.Ляут, В.А.Моравецький, Е.Ноель, А.Пеллє, П.Пескатор, Ф.Сейєрстед, А.Серені, А.Татам, Б.Терре, Ж.Тускоз, А.Фердрос, Ю.Фос, Д.Харрис, Т.Хартлі, П.Хатчінсон, Р.Хігінс, Г.Шермерс.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що в ньому зроблена спроба комплексного правового аналізу основоположних теоретичних, нау-ково-методологічних та науково-практичних проблем становлення і розвитку вико-навчих органів ЄС, які відіграють провідну роль в інституційному механізмі об’єднання, висвітлено організаційно-правові аспекти їх діяльності на фоні еволюцій-ного розвитку Європейських Співтовариств та ЄС, а також проведено системний аналіз особливостей функціонування інституційного механізму ЄС.
У рамках проведеного автором дослідження одержані такі результати, що най-більшою мірою характеризують його наукову новизну:
– сформульовано висновок про те, що виконавчі органи ЄС представлені
діяльністю тандему Європейська Комісія – Рада ЄС, при цьому на Європейську Комі-сію покладається обов’язок виконання делегованих Радою ЄС повноважень на вико-нання рішень Ради ЄС;
– обґрунтовано положення про те, що в інституційному механізмі ЄС Європей-ська Комісія відіграє ключову роль як наднаціональний інституційний орган, покли-каний забезпечувати дотримання права ЄС, представляти ЄС у відносинах з іншими суб’єктами міжнародного права, забезпечувати функціонування єдиного внутрішнього ринку;
– характер функцій та повноважень Європейської Комісії, насамперед, вико-навчих, контрольно-наглядових, правотворчих, зовнішньополітичних є вираженням наднаціональної сутності ЄС, спрямованої на вироблення та реалізацію спільних інте-ресів держав-членів у динамічному процесі їх економічної та політичної інтеграції;
– обґрунтовано тезу про те, що Рада ЄС за правовою природою належить до ор-ганів міждержавного співробітництва та уособлює механізм пошуку консенсусу в межах ЄС, оскільки є найважливішим інституційним органом прийняття рішень ЄС і в інституційній системі ЄС вона виконує подвійну функцію: з одного боку, діє як головний політичний інститут ЄС, а, з іншого, – є своєрідним форумом, у рамках якого держави-члени мають можливість обстоювати власні національні інтереси;
– прийняття рішень у межах ЄС слід розглядати як складову політичного про-цесу, що включає взаємопов’язані між собою етапи, основними з яких є підготовка проектів правових актів, їх прийняття, реалізація та контроль за виконанням;
– обґрунтовано положення про те, що процедура обговорення контрверсійних питань у процесі прийняття рішень ЄС, попри обстоювання державами-членами наці-ональних інтересів з принципових питань, ґрунтується на компромісах та консенсусі;
– зроблено висновок про те, що серед інституційних органів, причетних до
прийняття рішень у межах ЄС, помітно вирізняються Рада ЄС та Європейська Комісія, хоч Європейський Парламент поступово перебирає на себе законодавчі функції і бере дедалі активнішу участь у правотворчій діяльності ЄС;
– дістала подальшої розробки концепція наднаціональності у плані визначення чітких критеріїв її придатності до характеристики особливостей правової природи ЄС як регіонального міждержавного інтеграційного об’єднання наднаціонального харак-теру з тенденцією розвитку до об’єднання федеративного типу;
– з урахуванням існуючих у доктрині міжнародного права концепцій наднаціо-нальності дано авторське визначення цього поняття як функціональної ознаки інтег-раційного об’єднання держав, що має власну автономну правову систему, створену шляхом передачі державами-членами ряду своїх суверенних прав на користь об’єднання, які здійснюються відповідними інституційними органами, що приймають обов’язкові для держав-членів рішення, переважна більшість з яких мають пряму дію в їх внутрішніх правопорядках.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням проблем, пов’язаних з функціонуванням і розвитком ви-конавчих органів ЄС. Положення дисертаційного дослідження сприяють подальшому вивченню виконавчої діяльності ЄС, а також питань, що стосуються реформування Європейської Комісії та Ради ЄС з огляду на збільшення кількості держав-членів. Ре-зультати дослідження можуть бути використані в процесі здійснення відповідними державними органами України гармонізації вітчизняного законодавства з правом ЄС, а також для підготовки фахівців з правових питань євроінтеграції. Дисертаційна робота дає можливість, з одного боку, глибше зрозуміти процеси становлення та розвитку виконавчих органів ЄС, а, з іншого, – з’ясувати роль Європейської Комісії та Ради ЄС у вирішенні нагальних проблем їх функціонування та реалізації повноважень в умовах реформування інституційної системи цього міждержавного об’єднання.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її положення можуть слугувати підґрунтям для подальшого розвитку концептуальних уявлень про місце і роль вико-навчих органів в інституційному механізмі ЄС і більш глибокого розуміння закономі-рностей сучасних інтеграційних процесів, що відбуваються у світі. Вивчення особли-востей функціонування виконавчих органів ЄС сприятиме також кращому усвідом-ленню проблем, пов’язаних із розвитком співробітництва України з ЄС.
Практична значимість результатів дослідження визначається можливістю вико-ристання дисертаційних положень у навчальному процесі. Вони використовувались автором під час викладання дисциплін “Міжнародне публічне право” та “Європейське право” на факультеті міжнародного права та правознавства Української академії зов-нішньої торгівлі. Результати дослідження можуть стати основою для викладання спецкурсів “Право Європейського Союзу” та “Інституційне право Європейського Союзу”, або складовою частиною спецкурсу “Право міжнародних організацій”.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення ди-сертації та теоретичні висновки автора знайшли відображення у семи статтях, опублі-кованих у провідних наукових фахових виданнях та інших публікаціях, виступах на наукових конференціях і семінарах – Міжнародній науково-практичній конференції “Україна – Європейський Союз: проблеми зовнішньоекономічної діяльності та перс-пективи співробітництва” (Київ, листопад 1995); Міжнародній науковій конференції “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: регіональні і соціа-льно-економічні аспекти”(Ялта-Форос, вересень 1998); Науково-практичній конференції “Проблеми правового регулювання діяльності суб’єктів підприємництва” (Донецьк, листопад 1999); Міжнародній науково-практичній конференції “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (Київ, листопад 2000); Методологічному семінарі “Зовнішньополітична діяльність України та її правове забезпечення” (Київ, лютий 2000); Міжнародному семінарі “Проблеми та методологія правової гармонізації” (Київ, січень 2003); Науково-практичній конференції “Адміністративна реформа в Україні: шлях до європейської інтеграції ” (Київ, лютий 2003) та Круглому столі “Українські національні інтереси: європейський та ЄЕПівський вектори” (Київ, жовтень 2003).
Результати дисертаційного дослідження виносилися на обговорення громадських читань з питань європейської інтеграції, що їх проводила Київська міська державна адміністрація на виконання доручення Президента України від 26.02.2002 р. №1-1/278 (Київ, листопад 2002).
Дисертація обговорювалась на засіданні відділу міжнародного права та порів-няльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Структура та обсяг дослідження. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, поділених на дев’ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел (417 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 227 сторінок, у тому числі список використаних джерел – 32 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведений в дисертаційному дослідженні аналіз становлення та розвитку ви-конавчих органів Європейського Союзу дозволяє зробити наступні висновки:
1. Європейський Союз є об’єднанням особливого типу у світовій практиці, який динамічно розвивається шляхом консолідації та модернізації. Він є міждержавним ін-теграційним об’єднанням наднаціонального характеру, ключову роль в інституційному механізмі якого відіграє тандем виконавчих органів: Єврокомісія – Рада ЄС. При цьому варто враховувати, що Єврокомісія є наднаціональним інституційним органом ЄС, до складу якого входять міжнародні чиновники, а Рада ЄС є органом міждержавного співробітництва у рамках ЄС, представницьким органом держав-членів, до складу котрого входить по одному міністру відповідної компетенції (залежно від предмета обговорення) кожної з держав-членів ЄС. Основне завдання Ради ЄС полягає в узго-дженні національних інтересів держав-членів ЄС з цілями міждержавного об’єднання в цілому.
2. ЄС характеризується специфічним внутрішньо-організаційним механізмом та особливостями правової системи, які вносять чимало нового в інституційну структуру сучасного міжнародного правопорядку. Організаційно-правові форми ЄС характери-зуються тим, що: по-перше, в основу формування Європейської Комісії та Суду ЄС покладено принцип наднаціональності; по-друге, інституційні органи ЄС наділені широкими правотворчими повноваженнями, обсяг яких перевищує повноваження ор-ганів міжнародних міжурядових організацій; по-третє, визнається пріоритет норм права ЄС над нормами внутрішнього права держав-членів, що є важливим засобом ефективного захисту інтересів ЄС; по-четверте, ряд норм права ЄС має пряму дію у внутрішніх правопорядках держав-членів і є обов’язковими до виконання не тільки останніми, але й, в окремих випадках, фізичними та юридичними особами, що пере-бувають під їхньою юрисдикцією; по-п’яте, ЄС не може припинити своє існування лише з волі держав-членів без участі керівних інституційних органів, які вправі приймати рішення, переважно, простою або кваліфікованою більшістю голосів, а не одностайно.
3. В ЄЄА 1986 р., Маастрихтському 1992 р., Амстердамських 1997 р. та Ніцць-кому 2001 р. договорах простежується тенденція до розширення повноважень інсти-туційних органів ЄС. Ці договори створили організаційно-інституційні передумови для прогресу на кожному з рівнів інтеграції, удосконалили механізм прийняття рішень на рівні ЄС, підвищили ефективність взаємодії інституційних органів у правотворчому процесі. У цьому великий позитивний імпульс зазначених документів, які цілком відповідають інтеграційним вимогам, визначаючи напрями подальшого розвитку ЄС з огляду на збільшення кількості його держав-членів.
4. Амстердамські та Ніццький договори піддали черговій модифікації установчі договори з метою удосконалення правової бази, структури та повноважень інститу-ційних органів ЄС, насамперед тандему виконавчих органів: Єврокомісії та Ради ЄС. В основу реформування інституційного механізму ЄС покладено низку основоположних принципів: посилення відкритості і демократичних засад у процесі прийняття рішень, наближення інститутів та інших органів ЄС до громадян; подолання дефіциту демократії шляхом розширення участі Європарламенту в правотворчому процесі то-що. Зверталась увага на особливу роль у розробці та реалізації окреслених реформ ЄС Єврокомісії, яка відображає й втілює інтереси Європи, що інтегрується, вирішуючи завдання, пов’язані з функціонуванням ЄС і створюючи передумови для його розвитку. Це знаходить свій прояв: у її активній участі у нормотворчому процесі; реальних кроках у напрямі забезпечення дотримання права ЄС; розпорядженні фінансами інте-граційного об’єднання; веденні переговорів й підготовці проектів міжнародних угод; вирішенні спорів між суб’єктами права ЄС; контрольно-наглядових функціях тощо. Більше того, можна передбачити, що виконавчі функції Єврокомісії будуть розширю-ватись і становитимуть найбільш важливий аспект її діяльності. У цьому плані Євро-комісія діє, виходячи із завдань, що випливають із застосування первинного права ЄС та повноважень, делегованих їй Радою ЄС.
5. У політичній системі ЄС вельми важливим інституційним органом є Рада ЄС, котра за правовою природою належить до органів міждержавного співробітництва у межах ЄС і виконує подвійну функцію: з одного боку, вона діє як інститут Європей-ського Союзу, а, з іншого, – є своєрідним форумом, у рамках якого держави-члени ко-ристуються можливістю озвучити й обстоювати національні інтереси. Рада ЄС є орга-нізаційною структурою, шо має чималий управлінський потенціал і в рамках якої представники урядів держав-членів безпосередньо беруть участь у прийнятті рішень. На Раду ЄС покладені ключові повноваження щодо практичної реалізації завдань, ви-значених установчими договорами. Серед притаманних діяльності Ради ЄС найхарак-терніших ознак вирізняються прагнення до пошуку компромісів і консенсусу у відно-синах між державами-членами та гнучкість у процесі прийняття рішень. Ефективне виконання Радою ЄС її основної функції – прийняття рішень у межах ЄС – можливе винятково за умов дедалі тіснішої співпраці з Єврокомісією та Європарламентом.
6. Право ЄС – особлива правова система, котра відрізняється як від системи мі-жнародного права, так і від правових систем держав, і, маючи наднаціональні елементи, регулює інтеграційні відносини держав-членів у межах ЄС. При цьому право ЄС забезпечує прогрес у сфері розвитку інтеграції та сприяє належному функціонуванню інституційних органів, особливо тандему виконавчих органів: Європейська Комісія – Рада ЄС. Воно слугує основою правового регулювання взаємовідносин між ЄС та Єв-ропейськими Співтовариствами, ЄС та державами-членами, ЄС та міжнародними ор-ганізаціями, ЄС та третіми країнами. Важливо враховувати такі визначальні характе-ристики права ЄС, як його комплексність, що поєднує в собі риси міжнародного та внутрішнього права, а також динамізм права ЄС, котрий призводить до еволюції його природи, структури, сфери і механізму дії.
7. Європейський Союз є феноменом на міжнародній арені, він має власну дина-міку розвитку, свої форми та методи функціонування, в яких закладено і взаємодіють підходи, притаманні міжнародному та внутрішньому праву. В практиці міжнародних відносин виникло, функціонує та розвивається міждержавне інтеграційне об’єднання, наділене новаційними рисами і властивостями, які випливають з його компетенції, що ґрунтується, переважно на федеративних ознаках, котрі поступово розвиваються. ЄС помітно впливає на структуру міжнародного співтовариства і ставить на порядок ден-ний перегляд усталених поглядів на традиційні інститути міжнародного і внутрішнього права, насамперед на державний суверенітет.
8. Наднаціональність є функціональною ознакою інтеграційного об’єднання держав, що має власну автономну правову систему, створену шляхом передачі держа-вами-членами ряду своїх суверенних прав на користь об’єднання, які здійснюються відповідними інституційними органами, що приймають обов’язкові для держав-членів рішення, переважна більшість з яких мають пряму дію в їх внутрішніх правопорядках. В основу розробки проблеми наднаціональності ЄС покладено комплексний підхід, що поєднує як теоретичні, так і практичні підходи, спрямовані на досягнення консенсусу в процедурах прийняття рішень інститутами ЄС та більш чітке визначення співвідношення їх повноважень.
9. Сприятливий клімат для співробітництва між Україною та Європейським Союзом створено УПС, згідно з якою Україна взяла зобов’язання щодо гармонізації національного законодавства з правом ЄС. Здійснення заходів, передбачених УПС, котра визначає правовий механізм взаємодії між Україною та ЄС, поглиблення зв’язків з ним, є одним з пріоритетів зовнішньої політики України, зважаючи на великий потенціал такого співробітництва та потребу ефективного забезпечення національних інтересів держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Див.: Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. – К.: Ін Юре, 2001. – С.11–65; Слива А.И. История европейской интег-рации. – М.: Изд-во СГУ, 2001. – 77с.; Чубарьян А.О. Европейская идея в истории. – М., 1987. – С.9–47; Корецкий В.М. Проект Юрия Подебрада. Об организации мира и безопасности // Известия Академии Наук СССР. Отделение экономики и права.– 1946.–№5.–С.5–12; Briand А. Memorandum on the Оrganization of a Regime of European Federal Union. Addressed to twenty-six Сіovernments of Europe // International Consiliation Spesial Bulletin. – N.Y., 1930. – P.325–353; Swann D. The Economics of the Common Market. – London, 1988. – P.1–6.
2. Граф Ріхард Куденхове-Калергі, автор книги “Пан-Європа” (1923), австрійський керівник загальноєвропейського руху, який ідею Сполучених Штатів Європи, проголошену вперше 22.08.1849 р. на ІІ конгресі прибічників миру в Парижі, обґрун-тував позитивним історичним досвідом швейцарської боротьби за єдність 1648 р., створення Німецької імперії у 1871 р. і визнання США 1776 р. Див.: Borchardt C. - D. European Unification. The Origins and Growth of the European Community. – Luxembоurg, 1987. – P.5; Nicoll W., Salmon T.C. Understanding the European Community. – London, 1990. – P.1–5.
3. Vaughan R. Post-War Integration in Europe. – London, 1986. – P.11–12.
4. Серед науковців існували та існують різні точки зору стосовно поняття регіо-нальної інтеграції, зокрема на думку М.М. Максимової регіональна інтеграція в усіх випадках становить органічну єдність економіки і політики. Див.: Максимова М.М.Основные проблемы империалистической интеграции. – М., 1971. – С.137. На переконання професора І.І.Лукашука, економічна інтеграція на регіональній основі є особливою різновидністю регіоналізму. Автор підкреслює, що основним критерієм такого роду регіональних об’єднань залишається загальний критерій – участь суве-ренних держав певного географічного району. На підтвердження він цитує визначення, дане у Рамковій конвенції ООН про зміну клімату 1992 р.: “Регіональна організація економічної інтеграції є організацією, заснованою суверенними державами даного регіону”. Див.: Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нор-мативной системе. – М.: Спарк, 1997. – С. 149. Аналогічних поглядів дотримується Б. Ландхе, який акцентує увагу на значенні економічних зв’язків і близькості національно-правових систем. Див.: Landheer B. On the Sociology of International Law and International Society. – The Hague, 1966. – P.22.
5. Татам А. Право Європейського Союзу: Підручник/ Пер. з англ. В.І. Муравйова. – К.: Абрис, 1998. – С.8.
6. Різні точки зору стосовно майбутнього Європи після закінчення холодної війни див.: Weaver O. Three Competing Europes: German, French, Russian // International Affairs. – 1990. – Vol. 60, №3. – P.477– 494.
7. Див.: Hutchinson P. The United States of Europe. – N.Y., 1929. – Р.24.
8. У. Черчілль у Цюріхській промові 19 вересня 1946 р. підкреслив, що поперед-ньою умовою заснування Сполучених Штатів Європи є врегулювання французько-німецьких відносин. Однак його концепція про об’єднання Європи не відводила Ве-ликобританії активної ролі як безпосередньої учасниці об’єднання, а лише як ініціатора й спостерігача процесів європейського об’єднання. Див.: Borchardt C.–D. – Op.cit. – Р.11; Urwin D.W. The Community of Europe: A History of European Integration since 1945. – N.Y., 1991. – Р.30–35.
9. Про різні дефініції терміну “міжнародна організація” див.: Муравьёв В.И. Ме-ждународные организации – специфические субъекты международного права. – К.: УМКВО, 1990. – С.21; Ушаков Н.А. Проблемы теории международного права. – М., 1988. – С.126–134; Шибаева Е.А. Право международных организаций. – М.: Между-народные отношения, 1986. – С.26–27; Мазаракі А.А., Воронова Є.М. Багатостороннє економічне співробітництво і роль міжнародних організацій у регулюванні міжнаро-дних економічних відносин. – К.: КДТЕУ, 1994. – С. 4.
10. Див.: Art R.J. American Foreign Policy // Macridis R.C. Foreign Policy in World Politics, States and Regions. Englеwood Cliffs. – N.Y., 1989. – Р.130–132.
11. Urwin D.W. – Op.cit. – P.13–14.
12. Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник . – М.: Юристъ, 1998. – С.43.
13. Про експерименти у сфері економічної інтеграції див.: Urwin D.W. – Op.cit. – Р.39–42.
14. Див.: Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. – Цит. праця. – С. 65–67; Шебанов А.Н. Европейское объединение угля и стали. – М.: Наука, 1968. – С.9–37; Алексеев Д.М., Михайлов А.П. Европейское объединение угля и стали. – М.: Изд-во ИМО, 1961. – С.7–44; Lister L. European Coal and Steel Community: An Experiment in Economic Union. – N.Y., 1960. – Р.16–21.
15. Див.: Declaration on behalt of the French Government by Mr.Robert Schuman, Minister for Foreign Affairs, in Paris on 9 May 1950 // Opening of the Historical Archives of the European Communities to the public. – Luxembourg, 1983. – P.89–90; Декларація Шумана // Євробюлетень. – 2003. – квітень. – С.12–13.
16. Цит. за кн.: Клепацкий З.М. Западно-европейские международные организации. – М.: Прогресс, 1973. – С.136.
17. Татам А. – Вк.тв. – С.11.
18. Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник . – М.: Юристъ, 1998. – С.39–40.
19. Кольяр К. Международные организации и учреждения /Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1972. – С.380.
20. Див.: преамбулу Договору про ЄОВС. Тексти статей Договору про заснування ЄОВС даються за виданням: Договоры, учреждающие Европейские Сообщества // Документы Европейского Союза. – Т.1.– М.: Право, 1994. – С.19–94.
21. Див.: Моравецкий В.А. Функции международной организации / Пер. с польск. – М.: Прогресс, 1976. – С.66–67.
22. Див.: Морозов Г.И. Международные организации. Некоторые вопросы теории. – М.,1974. – С.116–122; Шибаева Е.А., Поточный М. Правовые вопросы структуры и деятельности международных организаций. – М., 1980. – С. 45–46; Шибаева Е.А. Правовой статус межправительственных организаций. – М., 1972. – С.61–64; Василе-нко В.А. Основы теории международного права. – К.: Вища школа, 1988. – С.168–174.
23. Костенко М.Л., Лавренова Н.В. К вопросу о наднациональности и особенностях права ЕС // Европейская интеграция: правовые проблемы. Книга первая. – М., 1992. – С.41.
24. Клепацкий З. М.– Вк.тв. – С.148.
25. Цит. за кн.: Европейская интеграция: правовые проблемы. Книга первая. – М., 1992. – С.42.
26. Хартли Т.К. Основы права Европейского сообщества / Пер. с англ. – М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – С.3.
27. Див.: Топорнин Б.Н. Европейские Сообщества: право и институты (динамика развития). – М., 1992. – С.26.
28. Про форми військово-політичної інтеграції в Західній Європі див.: Копійка В.В, Шинкаренко Т.І. – Цит. праця. – С.67–71; Западная Европа: политическая и военная интеграция // Под ред. М.И. Бурлакова – М.: Юрид. л-ра, 1984. – С.7–83; Барановский В.Г. Западная Европа. Военно-политическая интеграция. – М., 1988. – С.13-49; Арах М. – Вк.тв. – С.58–61; Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник. – М.: Юристъ, 1998. – С.52–53; Татам А. – Цит. праця. – С.12–13.
29. Кольяр К. – Вк.тв. – С. 381–382.
30. Цит. за кн.: Кольяр К. – Вк.тв. – С. 383.
31. Про історію заснування та організаційну структуру Євроатома див.: Георгиев Д. Европейската икономическа общност. Международно-правна характеристика. – София, 1986. – С.14–21; Hening S. Power and Decision in Europe.– London, 1980. – Р.37–49.
32. Див.: Тимербаев Р.М. Мирный атом на международной арене.– М., 1969.– С.108–109.
33. Див.: Международные организации в области атомной энергии. (По материалам открытой зарубежной печати).– М., 1973. – С.45.
34. Гольдшмидт Б. Атомная проблема. – М., 1964. – С.99.
35. Клепацкий З.М. – Вк. тв. – С. 205.
36. Тексти Римських договорів див.: Договоры, учреждающие Европейские Сооб-щества // Документы Европейского Союза. – Т.1. – М.: Право, 1994. – С.95–390.
37. Про спільні положення та відмінності установчих договорів див.: Татам А. – Цит. Праця. – С.13–14; Топорнин Б.Н. Европейское право : Учебник. – М.: Юристъ, 1998. – С.55–56.
38. Swann D. – Op.cit. – P.10.
39. Арах М. – Вк. тв. – С.69.
40. Там само.
41. Balassa B. The Theory of Economic Integration. – London, 1961. – P.2.
42. Swаnn D. – Op.cit. – Р.11–12.
43. Ibid.
44. Шибаева Е.А., Поточный М. – Цит. праця. – С.171.
45. Запровадження єдиного митного тарифу в ЄЕС суттєво відрізняло його від ЄАВТ, в якій кожна країна практикувала власний тариф. Див.: Олтеану О.М. Харак-терные черты права Европейского Экономического Сообщества // Вестник Московс-кого университета. Серия 11. Право. – 1985. – № 2. – С.39.
46. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. – Цит. праця. – С.106.
47. Олтеану О.М. – Вк. тв. – С.40.
48. Шибаева Е.А., Поточный М. – Цит. праця. – С.151.
49. Див.: Международные организации в области атомной энергии. (По материалам открытой зарубежной печати).– М., 1973. – С.54–55; Евроатом: правовые проблемы //Л.А.Афанасьева, А.И.Иойрыш, В.П.Кучиков, В.Н.Мишарин, П.Г. Паламарчук. – М.: Наука, 1992.– С.143–144.
50. Див.: Иойрыш А.И. Правовые проблемы мирного использования атомной энер-гии.– М., 1979.– С.62–63.
51. Див.: Survey of the Nuclear Policy of the European Communities // Quarterly rev. оf the Euratom.– 1968. – Vol. ІІ, Special Issue.
52. Treaties Establishing the European Communities. – Luxembourg, 1959. – P.779.
53. Див.: European Unity over (the Next Ten Years: from Communities to Union) // International Affairs. – 1988.– № 2. – P.199–207.
54. Sereni A.P. Diritto Internationale. – Milano, 1959. – P.180.
55. Топорнин Б.Н. Европейские Сообщества: право и институты (динамика разви-тия). – М., 1992. – С.97.
56. Юмашев Ю.М. Правовая эволюция Европейских Сообществ: до и после Маас-трихта // Московский журнал международного права. – 1992. – №3. – С.75.
57. Хиршлер М., Циммерман Б. Западно-европейские интеграционные объединения. – М.: Прогресс, 1987. – С.46.
58. З 1961 по 1974 рр. як винятковий захід було скликано сім зустрічей на найви-щому рівні за участю глав держав або урядів країн-членів Європейських Співтова-риств. У ході Паризької конференції 1974 р. вони прийняли рішення про створення Європейської Ради, в рамках якої подібні наради повинні були проводитись регулярно. Європейська Рада, інституційована ЄЄА (1986 р.), стала важливим кроком на шляху консолідації Співтовариств. і підвищення координації дій їх учасників. Див.: Лизогуб А. Організаційно-правові засади функціонування Європейської Ради // Український часопис міжнародного права. – 2001. – №1. – С.73–80.
59. 29 січня 1966 р. міністри закордонних справ держав-членів Європейських Спів-товариств. на конференції у Люксембурзі внесли до процедури голосування в Раді Міністрів корективи без формальної зміни тексту Римського договору. Згідно з Люк-сембурзькою угодою, положення Договору про злиття, що стосуються прийняття Ра-дою рішень більшістю голосів, які мали набути чинності із закінченням перехідного періоду (1966 р.), не застосовуються у випадку, якщо рішення стосуються життєво важливих інтересів держави-члена. Інакше кажучи, “люксембурзький компроміс” пе-редбачав, що рішення Ради з питань, що становлять підвищений інтерес для окремих держав-членів, вимагають одностайності всіх країн, які входять до Європейських Спі-втовариств. Див.: Эрзиль В., Харизиус А., Хох П., Шимански-Гайер Г. Западная Евро-па: политическая и военная интеграция. – М.: Юрид. л-ра, 1984. – С.54–55; Клемин А.В. Суверенные права государств и их реализация в рамках Европейского Союза // Московский журнал международного права. – 1995. – №2 – С.49.
60. Official Journal. – 1973. – № L 2. – P.28.
61. Исполинов А.С. Процедуры назначения членов Комиссии ЕС и прекращения выполнения ими своих обязанностей // Московский журнал международного права. – 1996. – № 2. – С.109.
62. Там само.
63. Fritzler M., Unser G. Die Europäische Union. – Bonn, 1998. – S.54.
64. Див.: Эрзиль В., Харизиус А., Хох П., Шимански-Гайер Г. – Вк. тв. – С.74–76.
65. Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник. – М.: Юристъ, 1998. – С.115.
66. Хиршлер М., Циммерман Б. – Вк. тв. – С.50–51.
67. Там само; Топорнин Б.Н. Европейские Сообщества: право и институты (дина-мика развития). – М., 1992. – С.126.
68. Шабан И.С. Империалистическая сущность западно-европейской интеграции. – М.: Наука, 1971. – С.55.
69. Там само. – С.55–58.
70. Див.: Lasok D., Bridge J.W. Introduction to the Law and Institutions of the European Communities. – Butterworths, 1973. – P.110–123.
71. Западно-европейская интеграция: проекты и реальность. – М., 1986. – С.65–66.
72. Ковлер А.И. Европейское Сообщество: институты консенсусной демократии // Европейская интеграция: правовые проблемы. Книга первая. – М., 1992.– С.66.
73. Див.: Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник. – М.: Юристъ, 1998. – С.122.
74. Див.: Completing the Internal Market – White Paper from the Commission to the European Council // Office for Official Publications of the European Communities. – Luxembourg, 1985.
75. Див.: Maravcsik A. Negotiating the Single European Act: National Interests and Conventional Statecraft in the European Community // International Organization. – 1991. – №1. – Р.28.
76. За нього голосували ФРН, Франція, Ірландія, Італія, Бельгія, Люксембург і Ні-дерланди. Це рішення, як і решта, прийнятих на Міланській зустрічі, було опубліковано в: Bulletin of the European Communities. – 1985. – №7–8. – Р.13–16.
77. Текст ЄЄА див.: Official Journal of the European Communities. – № L 169. – 29.06.1987; Единый европейский акт. Договор о Европейском Союзе // Документы Европейского Союза. – Т.ІІ. – М.: Право, 1994. – С.9–43.
78. Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник. – М.: Юристъ, 1998. – С.128.
79. Zwan J.W. The Single European Act: Conclusion of a Unique Document // Common Market Law Review. – 1986. – №4. – Р.753–754.
80. Йдеться про пропозиції Комісії на підставі статей 7 і 49; другого параграфу статей 54 і 56; статей 100 а, 100 в, 118 а, 130 d, 130 е Договору про ЄЕС.
81. Так, слова “після консультацій з Асамблеєю” статті 149 (2) Договору про ЄЕС замінено словами “у співробітництві з Європейським парламентом” відповідно до статті 7 (2) ЄЄА. Докладніше про роль Європарламенту в процедурі співробітництва див.: Bieber R., Pantalis J., Schoo J. Implications of the Single Act for the European Parliament // Common Market Law Review. – 1986. – № 4. – Р.767–792.
82. Див.: Editorial Comments. The Single European Act // Common Market Law Review. – 1986. – № 2. – Р.249–252.
83. Див.: Тихоновецкий Д.С. Проблема прецедента в праве ЕС // Московский журнал международного права. – 2002. – №1 (45).– С.96.
84. Див.: Хорольський Р.Б. Правові засоби вирішення міжнародних спорів у рамках Європейського Союзу // Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Харків, 2001. – С.10.
85. Мареско М. Западная Европа на переломе веков: юридико-политические аспекты интеграционных процессов в ЕС // Московский журнал международного права. – 1993. – №4. – С.6–7.
86. Юмашев Ю.М. Правовая эволюция Европейских Сообществ: до и после Маас-трихта // Там само. – 1992. – №3. – С.81.
87. Див.: Case 15/81, Schul [1982] // Reports of the Court of Justice. – 1982. – P.1409, 1431–1432.
88. Dorn D.W. Art.235 EWGV – Prinzipien der Auslegung. Die Generalermächtigung zur Rechtssetzung im Verfassungssystem der Gemeinschaften. – Kehl – Arlington, 1986. – S.3.
89. Kaiser J.H. Grenzen der EG – Zuständigkeit // Europarecht Heft. – 1980. – S.99.
90. Див.: Ермишина Е. Опыт Европейских Сообществ в регулировании охраны окружающей среды // Московский журнал международного права. – 1992. – №2. – С.85-87.
91. Див.: Johnson S.P., Corcelle G. The Environment Policy of the European Communities. – London, 1989. – P.17–24.
92. Див.: Ludlow P. The European Commission // Keohane R., Hoffmann S. (Hrsg.). The New European Community. Decisionmaking and Institutional Change. – Boulder, 1991. – P.85–132; Enforcing EEC Environmental Law: the Inspectorates Get Together // ENDS Report 201. – 1991. – Oct. – Р.5.
93. Топорнин Б.Н. Европейские Сообщества: право и институты (динамика разви-тия). – М., 1992. – С.56.
94. Див.: Pescatore P. Some Critical Remarks on the “Single European Act” // Common Market Law Review. – 1987. – № 1. – Р.9–30.
95. Див.: Tsakaloyannis P. The EC, EPC and the Decline of Bipolarity. The Future of European Political Cooperation. Essays on Theory and Practice by M. Holland. – Hong Kong, 1991. – P.40–41.
96. Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник. – М.: Юристъ, 1998. – С.128.
97. Про передумови успішної реалізації задумів, визначених ЄЄА див.: Williamson D. The Package “Making a Success of the Single Act” // Common Marker Law Review. – 1988. – № 3. – Р.483–486.
98. Цит. за: Горбатова Е. Европейское строительство глазами Жака Делора // Ми-ровая экономика и международные отношения. –1995. – №1. – С.155.
99. Treaty on European Union // Office for Official Publications of the European Communities. – Luxembourg, 1992; Единый европейский акт. Договор о Европейском Союзе // Документы Европейского Союза. – Т. ІІ. – М.: Право, 1994. – С. 45–246.
100. Див.: Борко Ю.А., Каргалова М.В., Юмашев Ю.М. На пути к европейскому единству. – М., 1994. – С.36.
101. Про труднощі, які супроводжували ратифікацію ДЄС у Данії, Ірландії та Франції див.: Arter D. The politics of European integration in the twentieth century. – Dartmouth, 1993. – P.212–216.
102. Див.: Oliver P.Тhe French Constitution and the Treaty of Maastricht // International and Comparative Law Quartely. – 1994. – №1. – P.2.
103. Морозов Г.И. Мировое сообщество и надгосударственность // Мировая эконо-мика и международные отношения. – 1997. – №5. – С.9.
104. Хартли Т.К. – Цит. праця. – C.9.
105. Про труднощі, пов’язані з визначенням спільної зовнішньої політики та політики безпеки Союзу див.: Stein E. Foreign Policy at Maastricht: “Non in commotione Dominus” // Common Market Law Review. –1992. –Vol.29, №4. –Р.663–668; Толстов С. Європейське співробітництво в сфері зовнішньої політики та політики безпеки // Інституційні реформи в ЄС: Аналітичний щоквартальник / Наук. ред. О.П.Дергачов. – 2003. – Випуск №4. – С.41-51.
106. Про особливі інструменти реалізації політики в даних сферах див.: Лисюк К. Правові основи співробітництва держав-членів ЄС у сфері охорони порядку та право-суддя у кримінальних справах // Український часопис міжнародного права. – 2001. – №1. – С.88–91.
107. Див.: Wallace H. The Europe that came in from the Cold // International Affairs. – 1991. – №4. – P.662–663; Еverling U. Reflections on the Structure of the European Union // Common Market Law Review. – 1992. – Vol. 29, №6. – Р.1053–1079.
108. Europäische Union. Handbuch der Internationalen Rechts- und Verwaltungssprache. – München, 1997. – Band 3. – S.115.
109. Ротфельд А. Формирование новой европейской системы безопасности // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – №6. – С.27.
110. Згідно з ДЄС, єдина європейська валюта мала називатись "Екю". Втім, після за-пеклих дискусій, які тривали більше року, держави-члени ЄС вирішили назвати єдину валюту "Євро", сценарій переходу до якої було затверджено на самміті у Мадриді 15-16 грудня 1995 р.. Див.: Піонтковський Р. Точка неповернення // Дзеркало тижня. – 2001. – №36 (360). – С.10; Бураковський І. Євро: інституційний механізм та перші ре-зультати функціонування // Євро. Економічний вимір інтеграції: Аналітичний
щоквартальник. – 2003 . – Випуск №2 . – С.1–6.
111. Буторина О.В. Трудный путь к единой валюте // Мировая экономика и между-народные отношения. – 1998. – №1. – С.95.
112. Див.: Турукис Г. Европа в поисках нового устройства // Мировая экономика и международные отношения. – 1993. – №5. – С.94–95.
113. Там само. – С.95.
114. Барановский В.Г. Европа: формирование новой международно-политической системы // Мировая экономика и международные отношения. – 1990. – №9. – С.13.
115. Буторина О.В. – Вк.тв. – С.102.
116. Про вплив економічної та валютної форм союзу на його політичні аспекти див.: P.Ver Loren van Themaat. Some preliminary observations on the Intergovernmental Conferences: the Relations between the Concepts of a Common Market, a Monetary Union, an Economic Union, a Political Union and Sovereignty // Common Market Law Review. – 1991. – №2. – P.291–318.
117. Див.: Мареско М. Западная Европа на переломе веков: юридико-политические аспекты интеграционных процессов в ЕС // Московский журнал международного права. – 1993. – №4. – С.5.
118. Юмашев Ю.М. Правовая эволюция Европейских Сообществ: до и после Маас-трихта // Московский журнал международного права. – 1992. – №3. – С.86.
119. Див.: From Single Market to European Union // CEC. – Brussels, 1992. – P.9, 12.
120. Арах М. – Цит. праця. – С.324.
121. Там само.
122. Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник. – М.: Юристъ, 1998. – С.252.
123. Арах М. – Цит. праця. – С.325.
124. Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник. – М.: Юристъ, 1998. – С.143–144.
125. Див.: Там само. – С.140.
126. Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота / Под ред. В.В. Безбаха, А.Я. Капустина, В.К.Пучинского. – М.:ЗЕРЦАЛО, 1999. – С.22.
127. Борхардт К.-Д. Азбука права Европейского Сообщества. – М., 1994. – С.13.
128. Топорнин Б.Н. Европейские Сообщества: право и институты (динамика разви-тия). – М., 1992. – С.65–66.
129. Lasok D., Bridge J.W. Introduction to the Law and Institutions of the European Communities. – London, 1982. – P.33; Турукис Г. Европа в поисках нового устройства // Мировая экономика и международные отношения. – 1993. – №5. – С.94; Belloff M. The Future of British Foreign Policy. – London, 1969. – P.110.
130. Belloff M. – Ibid.
131. Rockefeller N.A. The Future of Federalism. – New York, 1962. – P.69.
132. Цит. за: Горбатова Е. Европейское строительство глазами Жака Делора // Ми-ровая экономика и международные отношения. – 1995. – №1. – С.153.
133. Див.: Топорнин Б.Н. Европейские Сообщества: право и институты (динамика развития). – М., 1992. – С.65.
134. Энтин М.Л. Суд Европейских Сообществ. Правовые формы обеспечения запа-дноевропейской интеграции – М., 1987. – С.27.
135. Див.: Мюллерсон Р.А. К вопросу о праве Европейских Сообществ // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – М., 1982. – №5. – С.49; Аметистов Э.М. Современные тенде-нции развития права Европейских Сообществ // Советское государство и право. – 1985. – №7. – С.97.
136. Юмашев Ю.М. О правовой природе Европейского Сообщества // Европейская интеграция: правовые проблемы. Книга первая. – М., 1992. – С.35.
137. Юмашев Ю.М. Правовая эволюция Европейских Сообществ: до и после Маас-трихта // Московский журнал международного права. – 1992. – №3. – С.90.
138. Цит. за: Шибаева Е.А. К вопросу о наднациональности межправительственных организаций универсального характера // Московский журнал международного права. – 1992. – №4. – С.84.
139. Noel E. Working together: the Institutions of the European Community. – Luxembourg, 1988. – P.1.
140. Клёмин А.В. Еще раз о компетенции Европейских Сообществ // Московский журнал международного права. – 1992. – №4. – С.117–118.
141. Клёмин А.В. Суверенные права государств и их реализация в рамках Европейс-кого Союза // Московский журнал международного права. – 1995. – №2. – С.48.
142. Ушаков Н.А. Суверенитет и его воплощение во внутригосударственном и меж-дународном праве // Московский журнал международного права. – 1994. – №2. – С.15.
143. Див.: Мартиненко П. Проект Конституції для Європи: реформаторський потен-ціал // Інституційні реформи в ЄС: Аналітичний щоквартальник / Наук. ред. О.П.Дергачов. – 2003. – Випуск №4. – С.8.
144. Толстухин А.Э. О наднациональном характере Европейского Союза // Москов-ский журнал международного права. –1997. – №4. – С.17.
145. Див.: Муравйов В. Особливий характер правової системи Європейського Союзу // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №8. – С. 86–87.
146. Про юридичні ознаки державного суверенітету див.: Дмитрієв А. Державний суверенітет та проблеми теорії міжнародного права // Юридичний вісник України. – 2000. – №31 (267). – С.26–28; Ушаков Н.А. Суверенитет и его воплощение во внутри-государственном и международном праве // Московский журнал международного права. – 1994. – №2. – С.3–21; Палиенко Н.И. Суверенитет. Историческое развитие идеи суверенитета и ее правовое значение. – Ярославль, 1903. – С.438–439; Черниченко С.В. Государство как личность, субъект международного права и носитель сувере-нитета // Российский ежегодник международного права, 1993–1994. – СПб., 1995. – С.20–24; Фердросс А. Международное право. – М., 1959. – С.28; Руденко Н. Проблема державного суверенітету країн-членів ЄС у світлі інтеграційних процесів // Інституційні реформи в ЄС: Аналітичний щоквартальник / Наук. ред. О.П.Дергачов. – 2003. – Випуск №4. – С.17-26.
147. Див.: Муравьёв В.И. Буржуазная юридическая наука о "наднациональном" ха-рактере права Европейских сообществ // Вестник КГУ. Международные отношения и международное право. – К., 1979. – Вып. 8. – С.84–90; Шибаева Е.А. К вопросу о над-национальности межправительственных организаций универсального характера //Московский журнал международного права. – 1992. – №4. – С.81–93; Королёв М.А. Наднациональность с точки зрения международного права // Там само. – 1997. – №2. – С.3–20; Толстухин А.Э. О наднациональном характере Европейского Союза // Там само. – 1997. – №4. – С.3–19; Морозов Г.И. Мировое сообщество и надгосударствен-ность // Мировая экономика и международные отношения. – 1997. – №5. – С.5–15.
148. Шибаева Е.А. К вопросу о наднациональности межправительственных органи-заций универсального характера // Московский журнал международного права. – 1992. – №4. – С.83.
149. Див.: Морозов Г.И. Мировое сообщество и надгосударственность // Мировая экономика и международные отношения. – 1997. – №5. – С.11.
150. Там само. – С.13–14.
151. Див.: Василенко В.А. Основы теории международного права. – К.: Вища школа, 1988. – С.168.
152. Колосов Ю.М. К вопросу о примате международного права // Международное право в современном мире. – М., 1991. – С.8.
153. Королёв М.А. Наднациональность с точки зрения международного права // Мо-сковский журнал международного права. – 1997. – №2. – С.6.
154. Kunz J. Supranational Organs // American Journal of International Law. – 1952. – Vol.4. – P.695–698.
155. Hay P. Federalism and Supranational Organisations. Patterns for New Legal Structures. – London, 1966. – P.214.
156. Див.: Юмашев Ю.М. Правовая эволюция Европейских Сообществ: до и после Маастрихта // Московский журнал международного права. – 1992. – №3. – С.74.
157. Талалаев А.Н. Критика буржуазных правовых концепций относительно СЭВ и социалистической экономической интеграции // Совет Экономической Взаимопомощи. Основные правовые проблемы. – М., 1975. – С.369–370.
158. Фещенко А.С. Явление наднациональности в деятельности международных ор-ганизаций // Советский ежегодник международного права, 1987. – М.: Наука, 1988. – С.170.
159. Усенко Е.Т. Суверенная государственность стран-членов СЭВ как предпосылка и фактор их интеграции // Социалистическая экономическая интеграция и государст-венный суверенитет. – М., 1987. – С.8.
160. Див.: Костенко М.Л., Лавренова Н.В. К вопросу о наднациональности и осо-бенностях права ЕС // Европейская интеграция: правовые проблемы. Книга первая. – М., 1992. – С.44.
161. Василенко В.А. –Цит. праця. – С.171.
162. Див.: Королёв М.А.Наднациональность с точки зрения международного права // Московский журнал международного права. – 1997. – №2. – С.7,9.
163. Там само. – С.13.
164. Морозов Г.И. – Вк.тв. – С.14–15.
165. Europäisсhe Union. Handbuch der Internationalen Rechts- und Verwaltungssprache. – München, 1997. – Band 3. – S.45.
166. Юмашев Ю.М. Правовая эволюция Европейских Сообществ: до и после Маас-трихта // Московский журнал международного права. – 1992. – №3. – С.84.
167. Там само. – С.85; Юмашев Ю.М. О правовой природе Европейского Сообщест-ва // Европейская интеграция: правовые проблемы. Книга первая. – М., 1992. – С.36.
168. Колосов Ю.М. К вопросу о примате международного права // Международное право в современном мире. – М., 1991. – С.8.
169. Див.: Конституции государств Европейского Союза. – М.: Изд. группа ИНФРА: М – НОРМА, 1997. – С.13, 189, 255–256, 343–344, 391–392, 424, 522, 676.
170. Див.: Денисов В.Н. Развитие теории и практики взаимодействия международного права и внутреннего права // Денисов В.Н., Евинтов В.И., Азуд Я., Бокор-Сёге Х., Герцег Г. и др. Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. – К.: Наукова думка, 1992. – С.7–16; Денисов В.Н. Проблеми створення публічного порядку в зовнішньополітичній діяльності України // Денисов В.Н., Євінтов В.І., Акуленко В.І., Висоцький О.Ф., Ісакович С.В. та ін. Суверенітет України і міжнародне право. – К.: Манускрипт, 1995. – С.7–36, Євінтов В.І. Україна у міжнародному співтоваристві // Там само. – С.50–53; Денисов В.Н. Коллизионные вопросы применения международного права во внутреннем праве // Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: ГЕНЕЗА, 1996. – С.95–97.
171. Мюллерсон Р.А. – Вк.тв. – С.49.
172. Див. : Lasok D., Bridge J.W. Law and Institutions of the European Communities. 5th ed. – London, 1991. – P.82.
173. Королёв М.А. – Вк.тв. – С.13–14.
174. Денисов В.Н. Коллизионные вопросы применения международного права во внутреннем праве // Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики. Ма-теріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: ГЕНЕЗА, 1996. – С.97.
175. Муравйов В.І. Правові засади регулювання економічних відносин Європейсь-кого Союзу з третіми країнами (теорія і практика). –К.: Академ-Прес, 2002. – С.101; Муравйов В. Особливий характер правової системи Європейського Союзу // Підпри-ємництво, господарство і право. – 2002. – №8. – С.86.
176. Лукашук И.И. Конституции государств и международное право. – М.: Спарк, 1998. – С.84–85.
177. Див.: Костенко М.Л., Лавренова Н.В. К вопросу о наднациональности и осо-бенностях права ЕС // Европейская интеграция: правовые проблемы. Книга первая. – М., 1992. – С.50.
178. Лукашук И.И. Конституции государств и международное право. – М.: Спарк, 1998. – С.85.
179. Топорнин Б.Н. Право и институты Европейских Сообществ на современном этапе: основные понятия // Европейская интеграция: правовые проблемы. Книга первая. – М., 1992. – С.14.
180. Петров Р.А. Пряма дія та труднощі механізму застосування права Європейсько-го Союзу // Правничий часопис Донецького Університету. – 1997. –№1. – С.23.
181. Там само.
182. Рішення у справі “Van Gend en Loos”// Common Market Law Review.– 1962–1964. – Vol. 1. – P.82.
183. Рішення у справі “Costa v. Ente Nazionale Energia Elettrica (ENEL)”// Common Market Law Review. – 1964-1965. – Vol.2 – P.197.
184. Ibid. – Р.196–198.
185. Про історичний розвиток і проблеми, пов’язані з реалізацією принципу субси-діарності див.: Cass D.Z. The Word that saves Maastricht? The Principle of Subsidiarity and the Division of Powers within the European Community // Common Market Law Review. – 1992. – Vol.29, №6. – Р.1110–1128; Toth A.G. The Principle of Subsidiarity in the Maastricht Treaty // Ibid. – Р.1079–1107; Heerbek R. (Hrsg) Das Subsidiaritätsprinzip in der Europäischen Union – Bedeutung und Wirkung für ausgewählte Politikbereiche. – Baden–Baden, 1995. – S.34–85; Муравйов В. Правові засади гармонізації законодавства в Європейському Союзі // Право України. – 2002. – № 7. – С.118; Клёмин А.В. Регионы в ЕС: права на участие // Московский журнал международного права. – 2001.– №2 (42). – С.225.
186. Цит. за: Горбатова Е. Европейское строительство глазами Жака Делора // Ми-ровая экономика и международные отношения. – 1995. – №1. – С.153.
187. Там само.
188. Бесараба О. Регіоналізація Європи // Людина і політика. – 2000. – №4. – С.24.
189. Див.: Sсhneider H., Wessels W. (Hrsg.) Föderale Union – Europas Zukunft. – München, 1994. – S.23–67.
190. Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной си-стеме. – М.: Спарк, 1997. – С.149–150.
191. Див.: Case 2/70 Comission of the European Communities // Council of the European Communities (197) ECR, 263.
192. Барановский В.Г. Европа: формирование новой международно-политической си-стемы // Мировая экономика и международные отношения. – 1990. – №9. – С.14.
193. Турукис Г. Европа в поисках нового устройства // Мировая экономика и между-народные отношения. – 1993. – №5. – С.93.
194. Цит. за: Горбатова Е. Европейское строительство глазами Жака Делора // Миро-вая экономика и международные отношения. – 1995. – №1. – С.154.
195. Див.: Арбатова Н. Маастрихт II: быть ли общей внешней политике // Мировая экономика и международные отн