ФУНКЦІЇ ТА КОМПЕТЕНЦІЯ ОРГАНІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3-8
РОЗДІЛ І СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СПІВРОБІТНИЦТВА ДЕРЖАВ У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ 9-53
1.1. Концептуальні засади міжнародно-правового співробітництва держав у сфері соціальної політики 9-24
1.2. Правове регулювання відносин у сфері соціальної політики у рамках міжнародних міжурядових організацій 24-38
1.3. Соціальна політика Європейського Союзу: функції та основні засади правового забезпечення 38-53
РОЗДІЛ ІІ КОМПЕТЕНЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ 54-126
2.1. Поняття компетенції Європейського Союзу в сфері соціальної політики 54-73
2.2. Співвідношення права ЄС та національного права держав-членів у сфері соціальної політики 73-92
2.3. Місце та роль договірно-правового регулювання соціальних відносин у розвитку соціальної компетенції Європейського Союзу 92-111
2.4. Сучасний стан та перспективи співробітництва між Україною та Європейським Союзом у сфері соціальної політики 111-127
РОЗДІЛ ІІІ ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ 128-167
3.1. Загальна характеристика інституційного механізму Європейського Союзу в сфері соціальної політики 128-146
3.2. Компетенція основних органів Європейського Союзу у сфері соціальної політики 146-158
3.3. Компетенція допоміжних органів Європейського Союзу у сфері соціальної політики 158-167
ВИСНОВКИ 168-175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176-195

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Побудова в Україні правової, соціальної держави, діяльність якої спрямована на захист людини як основної соціальної цінності, гостро ставить проблему відповідності правового забезпечення соціальної політики держави універсальним та регіональним стандартам. У формуванні цих стандартів значну роль відіграють міжнародні організації і, зокрема, таке міждержавне утворення як Європейський Союз (ЄС), у рамках якого питанням правового регулювання соціальної політики приділено значну увагу. Правові стандарти забезпечення соціальної політики у ЄС відображені передусім у тих соціальних цілях та завданнях, які закріплені в установчих договорах Європейського Союзу та Європейського Співтовариства.
Правовою основою співробітництва між Україною та Європейським Союзом є Угода про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною (УПС), в якій поставлено завдання здійснити адаптацію законодавства України до правових стандартів ЄС, включаючи і стандарти правового забезпечення соціальної політики в ЄС. Відповідно, ці завдання конкретизовано у Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженій Указом Президента України від 11.06.1998р. , та Концепції Загальнодержавної програми адаптації національного законодавства України до законодавства Європейського Союзу , що вимагає дослідження основних засад правового регулювання соціальної політики ЄС, в тому числі компетенції Європейського Співтовариства та їх держав-членів, а також інституційного механізму реалізації соціальної політики ЄС.
Не дивлячись на те, що соціальним аспектам інтеграційних процесів у рамках ЄС у зарубіжній науковій літературі почали приділяти увагу з 70-80-х рр. ХХ ст., компетенція ЄС у сфері соціальної політики залишилася значною мірою поза увагою дослідників, оскільки основні акценти були зроблені на дослідженні прикладних проблем гармонізації соціального законодавства держав-членів, таких як фінансування систем соціального забезпечення та захисту населення, різний рівень гарантування соціальних і трудових прав тощо. Згодом увагу зарубіжних дослідників було привернуто до теоретичного обґрунтування концепцій соціальної політики ЄС (Г. Кун, К. Кремаліс, О. Щульц, Б. Янсен і ін.), однак сама соціальна компетенція ЄС була і залишається малодослідженою. У вітчизняній правовій літературі головним чином увагу приділено дослідженню соціальних стандартів, сформованих у рамках ООН і Міжнародної Організації Праці – МОП (Н.Б. Болотіна, М.В. Буроменський, В.Н. Денисов і ін.), у Раді Європи. В Україні дослідження у царині права ЄС зосереджено в основному на теоретико-правових аспектах (В.К. Забігайло, В.Ф.Опришко та ін.) або ж економічних аспектах (М.М. Ентін, В.І. Муравйов та ін.) євроінтеграційних процесів.
Дослідження компетенції ЄС, Європейського Співтовариства та їх держав-членів пов’язане з нормативним регулюванням відносин між ЄС та Україною у соціальній сфері та ставить ряд питань щодо теоретичних аспектів практичної реалізації співробітництва між ЄС та Україною, підтверджуючи таким чином необхідність комплексного аналізу цієї проблематики.
Науково-теоретичну базу дослідження склали наукові напрацювання вітчизняних та закордонних вчених у сфері міжнародного права, права міжнародних організацій та права Європейського Союзу: М.В. Буроменського, В.Н. Денисова, М.М. Ентіна, В.І. Євінтова, В.К. Забігайла, Л.Г. Заблоцької, Л.Я. Камаровського, А.Я. Капустіна, М.Л. Костенко, Н.В. Лаврьонової, М.М. Микієвича, Г.І. Морозова, В.І. Муравйова, Т.Н. Нешатаєвої, Ю.А. Тихомирова, Б.Н. Топорніна, Г.І. Тункіна, О.О. Шибаєвої, Ю.А. Юмашева, А.С. Фещенка, Дж. Ашера, Р. Бібера, А. Блекмана, Р. Бьома, З. Бродецького, Й. Вайлера, О. Гарньє, В. Гуммера, Р. Дегоса, Д. Діффера, Д. Дорна, Й Еггера, Ф. Еммерта, Г. Кляйнгерца, Г.-П. Краусера, Г. Кун, К. Кремаліса, Н.Лоренца, В. Моравецького, Г. Петцольда, М. Пехштайна, Ж.-К. Піріса, Г.-В. Плятцера, Й. Рінглера, А.М. Святковського, Г. Скермерса, М. Швайцера, П. Шіндлера, Е. Штайндорфа, О. Щульца, Б. Янсена та ін.
Емпіричну базу дослідження соціальної політики ЄС склали конвенції та інші міжнародно-правові акти ООН, МОП та Ради Європи; установчі договори Європейського Союзу і Європейських Співтовариств; регламенти, директиви, рішення Європейської Ради, в тому числі Хартія фундаментальних прав ЄС та проект Конституції ЄС, інші правові акти органів ЄС у сфері соціальної політики; Конституція України та конституції держав-членів ЄС; національне законодавство України. Значну увагу було приділено практиці Суду ЄС щодо правового забезпечення і регулювання соціальних аспектів інтеграційних процесів.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках планового дослідження кафедри міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка “Міжнародно-правові аспекти входження України до світового та європейського співтовариства” (номер державної реєстрації 0102U003572). Тема дисертації також пов’язана із дослідженнями права Європейського Союзу, які проводяться кафедрою міжнародного права та кафедрою європейського права Львівського національного університету імені Івана Франка відповідно до проекту TEMPUS-TACIS CD_JEP 21174-2000 “Вивчення європейського права в університетах України”.
Мета дисертаційної роботи – розкриття основних етапів становлення і розвитку правового забезпечення соціальної політики ЄС, відповідної компетенції ЄС на основі аналізу функцій та повноважень його органів у соціальній сфері, а також механізмів міжінституційної співпраці у сфері соціальної політики ЄС.
Зазначена мета зумовила наступні завдання:
- дати характеристику правового забезпечення соціальних відносин у рамках міжнародних організацій;
- показати особливості функцій та повноважень органів ЄС, визначивши правову основу соціальної компетенції ЄС;
- визначити предмет соціальної політики ЄС та методи її правового забезпечення;
- визначити етапи формування соціальної компетенції ЄС;
- дати характеристику видів компетенції ЄС у сфері соціальної політики;
- висвітлити характер договірних відносин держав-членів ЄС у сфері соціальних відносин;
- охарактеризувати повноваження ЄС, Європейського Співтовариства, держав-членів у соціальній сфері;
- розкрити правові механізми міжінституційної співпраці у сфері соціальної політики ЄС;
- проаналізувати сучасний стан співробітництва між Україною та ЄС із соціальних питань та окреслити перспективи взаємного співробітництва у цій сфері.
Об’єктом даного дослідження є правовідносини у сфері соціальної політики, яка здійснюється органами ЄС. Предметом дослідження є функції і компетенція органів Європейського Союзу, Європейського Співтовариства та держав-членів у соціальній сфері, а також основні механізми її реалізації.
Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено нормативний метод, який використано при з’ясуванні сутності та форм правового забезпечення соціальних відносин у рамках ЄС. Порівняльний метод використано для виокремлення особливостей правового регулювання соціальної політики держав-членів ЄС від форм співробітництва у рамках інших міжнародних організацій з соціальних питань. Системний аналіз застосовано для з’ясування місця компетенції ЄС у системі права ЄС та міжнародного публічного права, дослідження міжнародної правосуб’єктності ЄС та Європейського Співтовариства. Використано історичний метод, який дозволив розглянути соціальну політику ЄС як особливе явище у процесі її становлення, зосередити увагу на особливостях інтеграційного регулювання соціальної політики та визначити поняття соціальної політики ЄС і компетенції ЄС у сфері соціальних відносин.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним дослідженням компетенції ЄС у сфері соціальної політики, в якому подано аналіз становлення і розвитку правового забезпечення соціальної політики ЄС, охарактеризовано компетенцію ЄС у сфері соціальної політики, досліджено принципи поділу компетенції між державами-членами та Європейським Співтовариством у соціальній сфері, а також правові механізми її реалізації.
Наукова новизна проведеного дослідження відображена насамперед у наступних положеннях та висновках:
- форми співробітництва держав у соціальній сфері у рамках таких міжнародних організацій як ООН, МОП та Рада Європи базуються на диспозитивному методі правового регулювання, який зберігає за державами більшу внутрішню компетенцію у здійсненні своїх зобов’язань порівняно з компетенцією держав-членів ЄС;
- особливістю соціальної політики в рамках ЄС є те, що трудові відносини, як більш уніфіковані, забезпечуються імперативним методом, а соціальні відносини, що стали новим об’єктом співпраці держав-членів – диспозитивним методом.;
- компетенція ЄС у соціальній сфері включає в себе відповідну компетенцію Європейського Співтовариства, тобто має дворівневу структуру: на рівні ЄС визначено соціальну мету, яка полягає у сприянні соціальному прогресу та розвитку (ст.2 Договору про ЄС у редакції 1997 р.), а на рівні Європейського Співтовариства закріплено соціальні цілі (сприяння зайнятості, соціальному розвитку тощо) та встановлено спеціальну компетенцію, яка надає йому право приймати правові акти з відповідним механізмом їх реалізації;
- соціальна мета ЄС включає діяльність Ради ЄС з розробки основних засад співробітництва держав-членів у соціальній сфері, що виражається у прийнятті відповідних актів Ради ЄС і проведення моніторингу ситуації з зайнятістю;
- за механізмом реалізації (виключністю наданих їм повноважень) компетенцію ЄС та Європейського Співтовариства можна поділити на виключну, конкуруючу і паралельну, при чому компетенція Європейського Співтовариства з соціальних питань є конкуруючою;
- механізм набуття Європейським Співтовариством компетенції, в тому числі і у сфері соціальної політики, ґрунтується на так званому принципі обмежених повноважень, що передбачає передачу певної частини суверенних прав Співтовариству з правом останнього діяти автономно і незалежно від держав у сфері його виключної компетенції, що надає Європейському Співтовариству наднаціонального характеру;
- основними принципами правового забезпечення соціальної політики у рамках ЄС виступають такі базові принципи як: верховенства права ЄС, солідарності, субсидіарності, пропорційності, заборони дискримінації, а також принципу рівності та соціальної справедливості;
- здійснення компетенції основних органів Європейського Співтовариства у сфері соціальної політики пов’язане із самостійністю і незалежністю реалізації його виключної компетенції, що походить із наднаціонального характеру Європейського Співтовариства;
- формою реалізації компетенції ЄС у соціальній сфері є також відповідні міжнародні договори, що укладаються як Європейським Співтовариством, так і державами-членами з соціальних питань;
- реалізації Угоди про партнерство та співробітництво України з ЄС (ст.24, 29 та 71) сприятиме розвиток договірних відносин у сфері Україною та державами-членами за прикладом Угоди України з Королівством Іспанії про соціальне забезпечення громадян 1996 р. (набула чинності у 1997 р.), яка надає гарантії захисту соціальних прав громадян обох країн.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у можливостях застосування його результатів органами державної влади (Верховною Радою України, Міністерством закордонних справ, Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством юстиції України) у процесі формування державної програми соціальної політики та у процесі приведення правового забезпечення соціальної політики України до правових стандартів Європейського Союзу.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у подальшій теоретичній розробці правового регулювання соціальної сфери в рамках ЄС, його вивченні соціальних стандартів та при обґрунтуванні механізмів соціального законодавства України до відповідних стандартів ЄС.
Подальшою сферою використання результатів дисертації є педагогічна діяльність з викладання відповідних правничих дисциплін, таких як міжнародне публічне право, право міжнародних організацій, право Європейського Союзу. Крім цього, основні результати дослідження можуть стати базою для формування нових навчальних курсів з права соціального забезпечення ЄС та міжнародного права соціального забезпечення тощо.
Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дослідження доповідалися на щорічних звітних наукових конференціях факультету міжнародних відносин Львівського національного університету (лютий 2001 р., лютий 2002 р., лютий 2003 р., тези не публікувалися), Конференції молодих вчених Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (квітень 2001 р., м. Київ (тези опубліковано), на міжнародних конференціях “Українсько-польські стосунки” (Пулави, Польща, листопад 2000 р.– грудень 2000 р., тези не публікувалися), Європейському Форумі у Альпбаху (Альпбах, Австрія, вересень 1999 р., тези не публікувалися), на українсько-австрійському семінарі “Розширення ЄС: правові наслідки для України” (травень 2002 р., Львів, тези не публікувалися), українсько-шведському семінарі (травень 2003 р., Львів, тези не публікувалися).
Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 9 наукових публікаціях, 7 з яких надруковано у фахових виданнях з юридичних наук.
Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів (10 підрозділів), висновків та списку використаних джерел, який нараховує 298 позицій і займає 20 сторінок. Повний обсяг дисертації з списком джерел становить 195 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження соціальної політики Європейського Союзу та компетенції його органів зроблено шляхом теоретичного узагальнення наступні висновки:
1) У сучасній доктрині закріплено розуміння соціальної політики як сукупності усіх заходів, метою яких є забезпечення належного розвитку особистості та регулювання соціальних відносин, а відтак об’єктом соціальної політики виступає людина та забезпечення їй належного життєвого рівня. Предметом соціальної політики є соціальні відносини, суб’єктами яких у свою чергу є держава, політичні та громадські об’єднання та індивіди, а також міждержавні утворення. Аналізуючи правове забезпечення соціальної політики як у національному праві, так і в міжнародному можна стверджувати, що розуміння соціальної політики держав у національному праві та у міжнародному праві базуються на визначенні мети та конкретних завдань.
2) Правове забезпечення соціальної політики у національному праві відбувається у двох взаємопоєднаних площинах: через визначення статусу особи крізь призму соціальних і трудових прав людини і громадянина – з одного боку та через правове регулювання забезпечення реалізації цих прав (створення системи соціального страхування, державне забезпечення соціальних програм, тощо) – з іншого.
3) У результаті дослідження міжнародно-правового та національно-правового забезпечення соціальної політики можна стверджувати, що при міжнародно-правовому забезпеченні соціальної політики держав основну увагу зосереджено на міжнародно-правовому регулюванні трудових відносин, в той час, як на національно-правовому рівні основну увагу зосереджено на регулюванні відносин у сфері соціального забезпечення. Водночас відбувається процес творення норм міжнародного права соціального забезпечення, основу якого складають чотири галузевих принципи: недискримінації, збереження набутих прав, збереження прав у процесі їх набуття та належної підтримки з боку державної адміністрації, утверджуючи застосування диспозитивного методу при міжнародно-правовому регулюванні соціальної політики.
4) На підставі аналізу міжнародно-правового забезпечення соціальної політики у рамках універсальних міжнародних організацій можна визначити три предметні сфери міждержавного співробітництва у рамках ООН та МОП: зайнятість, соціальний розвиток та права людини, при чому діяльність МОП сконцентрована довкола захисту трудових та соціальних прав людини. Як в ООН, так і у рамках МОП метою міждержавного співробітництва є захист прав людини, зокрема її соціальних прав, що у свою чергу свідчить про тенденцію до поступової гуманізації сучасних міжнародних відносин та міжнародного права і зміщення акцентів із захисту прав та інтересів держави на забезпечення захисту основних прав та свобод індивіда.
5) Водночас тенденції до регіоналізації у сучасних міжнародних відносинах сприяють створенню потужних регіональних об’єднань у всіх частинах світу, і Європи, зокрема. За своєю правовою природою Європейські Співтовариства є міжнародними міжурядовими організаціями з елементами наднаціональності, а Європейський Союз є об’єднанням sui generis із особливими правовими ознаками. Необхідність формування єдиного правового забезпечення соціальних аспектів інтеграційних процесів у ЄС зумовлена подібністю правового регулювання соціальних відносин у державах-членах та необхідністю забезпечення єдності тлумачення та правозастосування відповідних положень ДЄС щодо вільного пересування робочої сили.
6) Беручи до уваги значну різноманітність підходів до дефініції соціальної політики ЄС (соціальна політика ЄС та Європейського Співтовариства є ідентичними), на нашу думку, соціальну політику ЄС доцільно визначити як сукупність повноважень Європейських Співтовариств та ЄС у соціальній сфері, включаючи і її правове забезпечення, основи якого закріплено в установчих договорах ЄС. Головною метою державної соціальної політики, як відомо, є захист основних прав та інтересів індивіда; головною метою соціальної політики ЄС є сприяння міждержавному співробітництву у соціальній сфері, що зумовлює необхідність дослідження меж компетенції Європейського Співтовариства у сфері соціальної політики, критеріїв її розмежування та механізмів реалізації.
7) Беручи за основу нормативне розуміння компетенції, у праві ЄС її можна визначити як сукупність повноважень ЄС на прийняття відповідних заходів. Сукупність повноважень ЄС у сфері соціальної політики є основою його соціальної компетенції.
8) На основі аналізу установчих договорів ЄС та Європейського Співтовариства можна зробити висновок, що на рівні ЄС закріплено одну соціальну ціль – сприяння соціальному прогресу та розвитку (ст.2 Договору про ЄС), але не передбачено конкретних механізмів її реалізації. Натомість у рамках Європейських Співтовариств передбачена соціальна компетенція як у формі цілей Європейського Співтовариства в соціальній сфері, так і у формі спеціальної компетенції, яка є підставою для прийняття відповідних нормативних актів, так і у формі конкретних механізмів її реалізації. Історія становлення правового забезпечення соціальної політики ЄС свідчить про посилене використання міжнародно-правових форм міждержавного співробітництва, що зумовлене часто чутливою реакцією населення держав-членів ЄС на зміни у соціальній сфері.
9) У праві ЄС детально розроблена концепція передачі повноважень, під якою розуміють відмову держави від здійснення власних суверенних повноважень і одночасне визнання дії у власних національних правопорядках актів МО. Правовими ознаками передачі повноважень є перенесення суверенних прав на рівень міжнародної організації, які однак не вилучаються автоматично із предметної сфери регулювання держави-члена; адресатом переданих повноважень виступає міжнародна організація, її правовою формою передачі є міжнародний договір.
10) На підставі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних правознавців можна виділити наступні критерії класифікації компетенції ЄС:
А) спосіб закріплення компетенції в установчому договорів (експліцитна versus імпліцитна компетенція);
Б) виключність правового регулювання (виключна versus конкурурюча versus паралельна компетенція);
В) характер діяльності (нормотворча versus імплементаційна компетенція);
Г) інтенсивність та мета міждержавного співробітництва (сфера сприяння versus сфера співпраці versus сфера інтеграції).
11) Правове регулювання соціальної політики ЄС відбувається, аналогічно до правового регулювання державної соціальної політики на двох рівнях: шляхом формування каталогу основних соціальних прав трудящих та фундаментальних прав громадянина ЄС, базованих, зокрема, на принципі рівності та соціальної справедливості, а також шляхом прийняття низки правових актів, метою яких є регулювання співробітництва між державами-членами у сфері трудових відносин і відносин у сфері соціального забезпечення.
12) Базовими принципами правового регулювання соціальної політики ЄС виступають принципи: верховенства права ЄС, солідарності (лояльності), пропорційності, субсидіарності, заборони дискримінації тощо.
13) Формами реалізації матеріальних норм у праві ЄС виступають правові акти ЄС та міжнародні договори. Систему правових актів ЄС та Європейського Співтовариства визначено у ст.ст.12-15 Договору про ЄС (основні напрями, рішення про спільні стратегії, спільні акції і спільні позиції тощо у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки), ст.34 Договору про ЄС (спільній позиції, рамкові рішення, рішення та договори у сфері співробітництва з правових питань), а також у ст.249 ДЄС (регламенти, директиви, рішення, рекомендації, постанови тощо). У сфері соціальної політики у рамках Європейського Співтовариства двома основними інструментами правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення виступають регламенти і директиви. Для регламентів характерна пряма і безпосередня дія у національному праві держав-членів без необхідності їх національно-правової імплементації і без права вибору методів їх імплементації. Оскільки сфера соціальної політики є і залишається сферою компетенції держав, то використання регламентів у цій царині відносин, який передбачає імперативність регулювання, не є бажаним для держав-членів, що зумовлює використання директив як основного правового інструменту реалізації соціальної компетенції ЄС.
14) Міжнародні договори ЄС як форма реалізації соціальної компетенції ЄС здійснють подвійний вплив на компетенцію ЄС: з одного боку їх суть і зміст залежать прямо і безпосередньо від договірної правоздатності Європейського Співтовариства, а з іншого – їх особливий статус як інтегральної частини права ЄС зумовлює їх обов’язковість для органів і інститутів ЄС, часто навіть несучи зміну і доповнення компетенції шляхом залучення їх до реалізації міжнародно-правових положень.
15) Співвідношення національно-правового регулювання та правового регулювання соціальних відносин у рамках ЄС визначається принципом верховенства права ЄС над національним правом держав-членів, включаючи і конституційне право, який визнано і Судом ЄС, і конституційними судами держав-членів. Реальною межею для визначення дії права ЄС у національному праві держав-членів виступають основні права і свободи, які гарантовані на рівні ЄС та у конституціях держав-членів.
16) Співвідношення міжнародноправового регулювання та правового регулювання соціальної політики у рамках ЄС визначається приматом міжнародного права над правом ЄС, однак у сфері соціальних відносин в діяльність ЄС, і, зокрема, Європейського Співтовариства не сприяє збереженню єдності міжнародноправового регулювання соціальних і трудових відносин на універсальному рівні.
17) Співробітництво між Україною та ЄС у сфері соціальної політики сконцентровано навколо проблем імплементації УПС та адаптації законодавства України до правових стандартів ЄС. Об’єктами двостороннього співробітництва Україна-ЄС у соціальній сфері є трудові і соціально-забезпечувальні відносини щодо соціального забезпечення та захисту економічно активного населення у першу чергу. Предметом двостороннього співробітництва Україна у сфері соціальної політики є реалізація ст. 24-19, 51 та 71 УПС. Активізація та повне використання можливостей договірно-правового регулювання двостороннього співробітництва між Україною та державами-членами ЄС стала б можливим способом закриття прогалин у міжнародно-правовому регулюванні трудових та соціально-забезпечувальних відносин між Україною та ЄС.
18) На підставі проведеного аналізу становлення соціальної політики ЄС, відповідного аналізу її правового забезпечення та соціальної компетенції ЄС, можна, на нашу думку, виокремити координаційну, регулятивну і охоронну функції правового забезпечення соціальної політики ЄС.
19) Інституційно-правовий механізм ЄС передбачено в установчих договорах. Систему основних органів ЄС (організаційних одиниць, створення яких і їх правовий статус передбачено в установчих договорах, а також рівень їх участі у процесі прийняття рішень, самостійність і незалежність у здійсненні своєї компетенції) складають Європейська Рада, ЄК, ЄП, Рада ЄС та Суд ЄС, оскільки їх статус, повноваження та роль у інституційному механізмі ЄС визначені безпосередньо установчими договорами. Органами, де безпосередньо представлені інтереси держав-членів ЄС, є Європейська Рада та Рада ЄС, при чому вони є майже ідентичними за своїм складом і процедурою формування. Європейська Рада виступає радше політичним форумом для обговорення різних проблем; Рада ЄС реалізує нормотворчу функцію, якої майже не має ЄП – єдиний орган ЄС, який обирається населенням держав-членів ЄС прямо та безпосередньо. ЄП володіє дорадчими, контрольними, бюджетними та не в значній мірі представницькими повноваженнями. Правом нормотворчої ініціативи володіє ЄК, яка здійснює ще управлінські, контрольні, делеговані їй Радою ЄС та представницькі повноваження. Суд ЄС, будучи судовим органом з обов’язковою юрисдикцією, виконує функції міжнародного, конституційного, адміністративного та апеляційного судів, що зумовлює його важливість не лише при правозастосуванні і тлумаченні права ЄС, але і у правотворчості.
20) Установчими договорами регламентовано чотири основні процедури прийняття рішень у Європейському Співтоваристві: консультації, ст.250 ДЄС (consultation); спільного прийняття рішень, ст.251 ДЄС (codecision); співпраці, ст.252 ДЄС (cooperation) і згоди Європейського Парламенту (assent), а основними учасниками процесу прийняття рішень є ЄК, Рада ЄС і ЄП.
21) На основі аналізу відповідних положень установчих договорів та вторинного права ЄС можна стверджувати, що у сфері відведеної ЄС соціальної компетенції при реалізації правотворчих повноважень загалом повною мірою дотримується загальна схема прийняття рішень, де основним ініціатором нормативних актів виступає ЄК; Рада ЄС та ЄП приймають рішення в основному згідно процедури спільного прийняття рішень (ст.251 ДЄС) на основі пріоритетних напрямів, визначених Європейською Радою. Водночас ЄК здійснює виконавчі повноваження щодо Європейського Соціального Фонду та імплементації прийнятих Радою ЄС директив та регламентів у сфері соціальних відносин. Інформаційну функцію у сфері соціальних відносин у рамках ЄС реалізують ЄК та ЄП, які проводять наукові дослідження та студії. Судові функції щодо забезпечення і дотримання соціальних acquis communautaire здійснює Суд ЄС, докладаючи при цьому чималих зусиль у сфері формування єдиного правового простору забезпечення соціальних відносин, про що свідчить і його чисельна судова практика.
22) Інституційно-правовий механізм ЄС включає велику кількість допоміжних органів, які мають різні правові підстави для їх створення і, відповідно, різне коло завдань. Для допоміжних органів ЄС першої категорії характерні в основному дорадчі повноваження у процесі прийняття рішень; характерною рисою органів ІІ-ої категорії є виключно забезпечення діяльності головних органів; а органи ІІІ-ої категорії мають в основному контрольні повноваження щодо дотримання та виконання положень відповідних правових актів. Особливу роль у сфері соціальної політики відіграють європейські профспілки та об’єднання працедавців, які безпосередньо залучені до процесу правотворчості у рамках Європейського Співтовариства.
Досвід правового регулювання соціальних відносин у ЄС має для України велике значення у процесі реформування українського суспільства та формування правового забезпечення соціальної політики відповідно до міжнародних стандартів.
CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Національне законодавство:
1. Конституція України. – Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – С.141.
2. Про правонаступництво: Закон України №1543-ХІІ// Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №46. - Cт.617.
3. Про правовий статус іноземців: Закон України №3929-ХІІ//Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №23. – Ст.161.
4. Про місцеве самоврядування: Закон України №280/97//Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. – Ст. 170.
5. Про ратифікацію Договору про дружбу і співробітництво між Україною та Іспанією: Закон України №492/97//Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №40. - Ст.266.
6. Про ратифікацію Договору Угоди між Україною та Королівством Іспанія про соціальне забезпечення громадян: Закон України №741/97//Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №.40. – Ст.267.
7. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998р. // Відомості Верховної Ради України. - №23. – 1998. – Ст.121.
8. Про ратифікацію Договору про дружбу і співробітництво між Україною та Грецькою Республікою: Закон України №42/98-ВР//Відомості Верховної Ради України. – 1998.– №23. – Ст.128.
9. Про місцеві державні адміністрації: Закон України№586-ХІV//Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №20-21. - Ст. 190.
10. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України №2017-ІІІ. //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №48. - Ст.409.
11. Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації національного законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 22 листопада 2002р.// Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №3. – Ст.12.
12. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України №615/98 //Офіційний Вісник України. – 1998. - №.24. – Ст.870.
13. Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004р.: Указ Президента України від 24 травня 2000р.//Офіційний Вісник України. – 2000. - № 21. – Ст.858.
14. Про Положення про Міністерство праці та соціальної політики: Указ Президента України №1035 від 30 серпня 2000р.//Офіційний Вісник України. – 2000. - № 35. – Ст.1482.
15. Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Постанова КМУ №1498 від 16 серпня 1999р.//Офіційний Вісник України. – 1999. - №.33. – Ст.1734.
16. Угода про партнерство та співробітництво. Повний текст Угоди, підписаної між Європейським Союзом та Україною в Люксембурзі 16 червня 1994 р. – Делегація Європейської Комісії в Україні. – 1995. – 89 с.

Міжнародно-правові акти:
17. Глобализация и ёё воздействие на осуществление в полном объёме всех прав человека. UN GA/RES 55/102, 2.03.2001.
18. Доклад Всемирной Встречи на высшем уровне в интересах социального развития. (Копенгаген, 6-12 марта 1995 года). UN A/CONF.166/9 19.05.1995.
19. Доклад Комиссии международного права от 1.05.- 9.07., 10.07. – 18.08.2000 г. A 55/101.
20. Європейський кодекс соціального забезпечення від 16.04.1964 р. Див. http://www.rada.kiev.ua
21. Конвенция МОП №82 о социальной политике на территориях вне метрополий 1947г.// Див. http://ilolex.ilo.ch:1567/russian/docs/convdisp2.htm
22. Конвенция МОП №102 о минимальных нормах социального обеспечения от 4 июня 1952 г.// Див. http://ilolex.ilo.ch:1567/english/convdisp1.htm
23. Конвенция МОП №117 об основных целях и нормах социальной политики 1962 года.//Конвенции и рекомендации МОТ. - Женева:1991.
24. Конвенция Организации Объединнёных Наций по морскому праву 1982 г.// UN Treaty Series. – 1994. – Vol. 1834, I-31363. – C. 179-370.
25. Конвенция МОП №157 об установлении международной системы сохранения прав в области социального обеспечения от 2 июня 1982 г.// Конвенции и рекомендации МОТ. – Женева: 1991.
26. Bericht des Europäischen Rates an das Europäische Parlament über die Forschritte der Europäischen Union im Jahr 2000. Див.: http://ue.eu.int/de/info/index.htm
27. Cannes European Council 26.-27. 06.1995. Presidency Conclusions. Див.: http://ue.eu.int
28. Charta der Grundrechte der Europäischen Union. ABl. 2000 C 364/1.
29. Comprehensive report on the implementation of the outcome of the World Summit for Social Development. UN A/AC.253/13–E/CN.5/2000/2, 14.12.1999.
30. Council Decision 2000/396. OJ 2000 L 149.
31. Council Decision of 29 June 2000 setting up a Social Protection Committee. OJ 2000 L 172.
32. Council Directive 75/117/EEC. OJ 1975 L 45/19.
33. Council Directive 76/207/ EEC OJ 1976 L.39/40.
34. Council Directive 79/7/EEC OJ 1979 L.6/24.
35. Council Directive 2000/43, OJ 2000 L 180/22.
36. Die sozialen Grundrechte der Europäischen Gemeinschaften. Stellungnahme des WSA. ABl. 1989 C126/4.
37. Entscheidung des Rates über die Leitlinien für beschäftigungspolitische Maßnahmen der Mitgliedstaaten im Jahr 2002. Rat der Europäischen Union, DG J, 14912/01.
38. ETUC-UNICE-CEEP Framework Agreement on Fixed Term Work. Див.: http://europa.eu.int/comm/employment_social/soc-dial/social/fixed_en.htm
39. Europa-Abkommen mit Estland, KOM (95) 207 end.
40. Europäische Sozialpolitik. Ein zukunftsweisender Weg für die Union. KOM (94) 333 end.
41. European Framework Agreement on Part-Time Work. Див.: http://europa.eu.int/comm/employment_social/soc-dial/social/parttime_en.htm
42. Europäischer Rat von Essen, 9.12.1994. Schlußfolgerungen des Vorsitzes. Див.: http://ue.eu.int
43. European Council at Corfu, 24-25.06.1995. Presidency Conclusions. Див.: http://ue.eu.int
44. Extraordinary European Council Meeting on Employment. Presidency Conclusions. Luxemburg 20.-21.11.1997. Див.: http://ue.eu.int
45. Florence European Council, 21.06.1996, Presidency Conclusions. Див.: http://ue.eu.int
46. Futher initiatives for social development. UN GA/RES/S-24. 15.12.2000.
47. General Agreement on Tariffs and Trade. Див. www.wto.org
48. Göteborg European Council 23.-24.03.2000, Presidency Conclusions. Див.: http://ue.eu.int
49. Grünbuch über die Europäische Sozialpolitik. Weichenstellung für die Europäische Union. KOM (93) 551 endg.
50. ILO Official Bulletin Series A, No 3, Vol LXXIII, 1990.
51. Impact of theWork of the European Parliament and Its Committee on Employment and Social Affairs on Communitie’s Social Legislation (September 1994-December 1998). Working Paper of the European Parliament. SOCI 103 EN
52. Initiativstellungnahme zum Thema:“Die Beziehungen zwischen der Europäischen Union und der Internationalen Arbeiterorganisation (IAO)”//Stellungnahmen und Berichte des Wirtschafts- und Sozialausschusses/CES(95)46.
53. Integration of Social and Economic Policy. Report of the Secretary-General. UN SG E/CN.5/2002/3, 4 .12. 2001.
54. KOM (73) 520 end.
55. КОМ (96) 448 end.
56. Laeken European Council 14.-15.03.2001, Presidency Conclusions. SN 300/1/01 REV1.
57. Lisbon European Council 23.-24.03.2000, Presidency Conclusions. Див.: http://ue.eu.int
58. Madrid European Council, 15.-16.12.1995. Presidency Conclusions. Див.: http://ue.eu.int
59. Mitteilung der Kommission an den Rat, das Europäische Parlament, den Wirtschafts- und Sozialausschuß und den Ausschuß der Regionen. Arbeitsprogramm der Kommission für 2001. KOM (2001) 28 endg.
60. Nice European Council 7.-9.12.2000, Presidency Conclusions. Див.: http://ue.eu.int
61. Opinion of the Economic and Social Committee on “Towards an EU Charter of Fundamental Rights”. CES 1005/2000, SOC/103.
62. Report on Social Protection in Europe 1999. KOM (2000) 163 final
63. Santa Maria da Feira European Council, 19.-20.06.2000, Presidence Conclusions.Див.: http://ue.eu.int
64. Setting international standards in the field of human rights. UN GA/RES 41/120, 4.12.1986.
65. Social Policy Agenda. Communication from the Commission to the Council, the European Parliament, the Economic and Social Committee and the Committee of the Regions. KOM (2000) 379 final.
66. Social Security: issues, challenges and prospects//Report VI. International Labour Conference, 89-th Session 2001. – Geneva: International Labour Office, 2001.
67. Soziale Grundrechte in Europa. Arbeitsdokument des Europäischen Parlaments// SOCI 104 DE, PE 168.269, Luxemburg: 2-2000, p.43.
68. Stockholm European Council 23.-24.03.2000, Presidency Conclusions. Див.: http://ue.eu.int.
69. The Social Dimension of Enlargement: Social Law and Policy in the Czech Republic, Estonia, Hungary, Poland and Slovenia. Working Paper of the European Parliament. SOCI 100 EN
70. Turin European Council, 29.03.1996, Presidency Conclusions. Див.: http://ue.eu.int
71. Ьbereinkommen ьber das auf vertragliche Schuldverhдltnisse anzuwendende Recht. ABl. 1980 Nr. L.266.
72. Verordnung (EG) Nr.975/1999, ABl. 1999 L120/1.
73. Verordnung (EG) Nr. 976/1999, ABl. 1999 L120/8.
74. Vertag von Nizza zur Änderung des Vertrags über die Europäische Union, der Verträge zur Gründung der Europäischen Gemeinschaften sowie einiger damit zusammenhängender Rechtsakte. Abl. 2001 Nr. C80/1.
75. Vorschlag fьr eine VO des Rates ьber das auf Arbeitsverhдltnisse innerhalb der Gemeinschaft anzuwendende Konfliktrecht. KOM (75) 653 endg.

Наукова література:
76. Ахмад І. Правотворчість міжнародних міжурядових організацій: Автореф. дис. на здоб. наук.ступ. канд.юрид.наук. 12.00.11/ Інст-т д-ви і права ім. В.М. Корецького. – К., 1999. – 16с.
77. Баймуратов М., Максименко С. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу: політико-правовий аналіз// Право України. – 2001. - №10. – С.101-104.
78. Білик П. Поняття та правова сутність управлінської категорії “регіон”// Право України. – 2001. - №11. – С.32-35.
79. Болотіна Н. Концепція кодифікації законодавства України про соціальне забезпечення//Право України. – 1996. – №7. – С. 51-53.
80. Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять//Право України. – 2000. – №4. – С.35-39.
81. Болотіна Н. Право соціального забезпечення України: системно-структурний аналіз//Право України. – 2001. – №5. – С.24-29.
82. Болотіна Н.Б. Міжнародне соціальне право: досвід для України щодо стандартизації соціальних прав//Держава і право. – 2001. - №11. – С.10-14.
83. Большой юридический словарь. /Под ред. А.Я.Сухарева, В.Д.Зорькина, В.Е. Крутских. – Т. VII. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 790с.
84. Бугаєць О.Є. Вихідні засади аналізу категорії “правовідносини”// Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – №2. – С. 47-54.
85. Буроменський М. Міжнародно-правові стандарти внутрішньодержавної демократії//Вісник Академії правових наук. – 1997. – №2(9). – С.12-21.
86. Вельяминов Г.М. Международная правосубъектность//СЕМП. – 1980. – С. 89-103.
87. Высоцкий А.Ф. Концепция региона в международном праве (некоторые вопросы методологии)//Идеи мира и сотрудничества в современном международном праве: Сб. научн. трудов, посв. 100-летию со дня рождения В.М. Корецкого. – К.: Наукова думка, 1990. – С.169-181.
88. Гавердовський А.С. Имплементация норм международного права. – К.: Вища школа, 1980. – 320с.
89. Гарасимів Т.З. Принципи права соціального забезпечення: Автореф. дис. на здоб. наук.ступ. канд.юрид.наук. 12.00.05/ Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 2002. – 16с.
90. Гассан Эль-Хайек. Особенности категории международной правосубъектности в свете реализации права международных договоров// Держава і право. – 1999. – Випуск 2. – С.342-349.
91. Георгиев Д. Европейската Икономическа Обшност. Международно-правна характеристика. - София: 1986. – 283с.
92. Георгіца А.З. Проблема компетенції парламенту// Науковий вісник Чернівецього університету. – 1999. – Випуск 45. – С. 53-61.
93. Гнатовський М.Acquis communutaire та створення загальноєвропейського правового простору// Український часопис міжнародного права. – 2001. – №1. (14). – С. 67-73.
94. Головко О.І. Роль і значення Європейської Ради в системі органів Європейського Союзу// Вісник ЛНУ імені Івана Франка, серія: міжнародні відносини. – 1999. - №1. – С.247-253.
95. Головко О.І. До питання про поділ влад у міжнародній організації//Вісник Львівського Інституту внутрішніх справ. – 2000. – №2. – С.157-161.
96. Головко О.І. Інституційні аспекти європейської соціальної політики: місце і роль Ради Європейського Союзу//Вісник ЛНУ імені Івана Франка, серія: міжнародні відносини. – 2000. - №2. – С.381-390.
97. Головко О.І., Микієвич М.М. Правовий статус та значення Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу// Вісник ЛНУ імені Івана Франка, серія: міжнародні відносини. – 2000. – №2. – С.356-361.
98. Головко О.І. Європейська Комісія: правовий статус в системі органів Європейського Союзу// Держава і право: збірник наук.праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 9. – К.: Інт-т держави і права НАН України, Спілка юристів України, 2001. – С.474-479.
99. Головко О.І.. ЄС і Україна: політико-правові аспекти співробітництва/Working Papers in Ukrainian Studies. – 2001. – ISSN 1467-0372 – Див.://www.unl.ac.uk/ukrainiancentre/WP/28.html
100. Головко О.І. Механізми уточнення меж компетенції у рамках Європейського Союзу// Вісник ЛНУ імені Івана Франка, серія: міжнародні відносини. – 2001. - №5. – С.135-142.
101. Головко О.І. Основні напрямки формування і правової регламентації соціальної політики Європейського Союзу// Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України”. К.: Інст-т д-ви і права імені В.М. Корецького НАН України. – 2001. - С.129-132.
102. Действующее международное право. В 3-х томах. - М.: Издательство Москвоского Института международного права – 1999.
103. Денисов В.Н. Гуго Гроций о мировом порядке и современность// Идеи мира и сотрудничества в современном международном праве: Сб. научн. трудов, посв. 100-летию со дня рождения В.М. Корецкого. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 23-60.
104. Денисов В.Н., Євінтов В.І.. Міжнародна система захисту прав людини новий стан розвитку міжнародного права прав людини// Щорічник “Права людини в Україні”. – 1994. – С.16-21.
105. Денисов В.Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України// Вісник Академії правових наук. – 2000. - №1(10). – С.47-55.
106. Денисов В.Н. Про особливості імплементації соціально-економічних та культурних прав у системі міжнародного права прав людини//Правова держава: Щор.наук.праць. Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. Вип.12. – К.: - 2001. – С.504-515.
107. Дікон Б., Халс М., Стабс П. Глобальна соціальна політика. Міжнародні організації й майбутнє соціального добробуту: Пер. з анг. – К.: “Основи”, 1999. – 347 с.
108. Документы Международной Организации Труда. - М.: “Издательство ПРИОР”, 2000. -112с.
109. Драгоманівський збірник. “Вільна спілка” та сучасний український конституціоналізм/ За ред. Андрусяка Т. Г. - Львів: Світ, 1996. - 256 с.
110. Дюрозель Ж. – Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. К.: “Основи”, 1995. – 903с.
111. Євінтов В.І. Україна у міжнародному співробітництві// Суверенітет України і міжнародне право. – К.: 1995. – С. 37-59.
112. Европейская Социальная Хартия. Справочник. Пер. с фр. – М.: Международные отношения, 2000. – 264с.
113. Европейский Союз. Прошлое, настоящее, будущее. Документы, касающиеся со трудничества между ЕС и Россией, т.III, М.: 1994. – 272c.
114. Європейський Союз. Консолідовані договори. – К.: “Port-Royal”, 1999. – 206 c.
115. Єрмоленко Д.О. Поняття та ознаки соціальної держави//Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – №2. – С. 76-83.
116. Єрмоленко Д.О. Співвідношення соціальної та правової держави//Держава і право. – 2001. – №12. – С.3-5.
117. Жоравович Д. Міжнародні договори про працю як джерело трудового права України// Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України”. К.: Інст-т д-ви і права імені В.М. Корецького НАН України. – 2001. - С.40-43.
118. Забігайло В.К. Шлях України до Європейського Союзу: виконання зобов’язань за Угодою про партнерство та співробітництво в сфері політико-правової реформи та гармонізації права// Див.: www.ueplac.kiev/ukr/papers/files/integ.pdf.
119. Камаровський Л. Я. Вопрос о международной організации. Соединённые Штаты Европы. – М.: 1905. – 143с.
120. Капустин А.Я. Европейский Союз: интеграция и право: Монография. - М.: Изд-во РУДН, 2000. – 436с.
121. Киселёв И.Я. Сравнительное и международное трудовое право. Учеб.для вузов. – М.: “Дело”, 1999. – 728с.
122. Коментар до Конституції України/ За ред. В.Ф.Опришка. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради, 1996. – 377с.
123. Конституции государств Европейського Союза. М.: НОРМА-ИНФРА.М, 1999. – 816 с.
124. Конституційне право України/ Погорілко В.Ф., Фріцький О.Ф. та ін. – К.: “Наукова думка”, 1999. – 734с.
125. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч.посіб. – К.: Видавн.дім “Ін Юре”, 2001. – 448с.
126. Корнієнко В. Реалізація ідеалу соціально-правової держави в українському суспільстві//Право України. – 2001. – №2. – С. 47-52.
127. Костенко М.Л., Лаврёнова Н.В. К вопросу о наднациональности и особенностях права ЕС// Европейская интеграция: Правовые проблемы. М.: 1992.
128. Костюк М.С., Істягіна Н.О. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу: стан, проблеми та перспективи//Науковий вісник Дипломатичної академії України. Європа: поступ у ХХІ століття (Історія, сучасний стан, перспективи). - 2000. - Вип.№4. – С.196-202.
129. Лапка О. Соціальний захист деяких категорій державних службовців: визначення його поняття// Право України. – 2001. – №3 – С.47-49.
130. Лизогуб А. Організаційно-правові засади діяльності Європейської Ради// Український часопис міжнародного права. січень - березень 2001. – №1.(14). – С.73-81.
131. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: Учеб. – М.: БЕК, 2000. – 432с.
132. Малинин С.А. О правотворческой деятельности межгосударственных организаций//СЕМП 1971. – 1973. – С. 173-188.
133. Международная правосубъектность. Некоторые вопросы теории/Под ред. Д.И.Фельдмана. – М.: 1971. - 188с.
134. Международное право: Учеб./ Под ред. Колосова. Ю.М., Кузнецова В.И. – М.: Межд.отн., 1998. – 624с.
135. Методично-нормативний посібник з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. – К.: Мінюст, 2000. – 120с.
136. Микієвич М.М. Міжнародно-правові аспекти співробітництва Європейського Союзу з третіми країнами. – Львів: Видавничий центр ЛНУ, 2001. - 200с.
137. Моргос П. Угода про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною та ЄС та інтеграція України до Європи все ще викликають запитання.// Див.: www.ueplac.kiev.ua/ukr/papers/files/pca_questions_ukr.pdf.
138. Моравецкий В. Функции международной организации. - М.: Изд-во “Прогресс,” 1976.
139. Морозов Г.И. Международные организации. Некоторые вопросы теории. - М.: 1974.
140. Муравйов В.І. Правові аспекти співробітництва України з європейськими економічними структурами// Суверенітет України і міжнародне право. – К.: 1995. – С. 150-179.
141. Муравйов В. Положення Угоди про партнерство та співробітництво, які регулюють сферу підприємництва та інвестицій (питання імплементації)// Український правовий часопис. – 1998. – Вип.№2. – С. 31-34.
142. Муравйов В.І.Правові засади гармонізації законодавства в Європейському Союзі// Право України. – 2002. -№7. – С.114-118.
143. Муравйов В. Правові аспекти регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами (теорія і практика). – К.: Академ-Прес, 2002. – 426 с.
144. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-правовом регулировании. – М.: “Дело”, 1998. – 272с.
145. Нор В.Т., Стецюк П.Б. Конституція – Основний Закон України в запитаннях і відповідях//Навч.посіб. – Львів, К.: “Кальварія – Абрис”, 1996. – 48с.
146. Организация Объединненых Наций. Основные факты. Справочник./ Пер. с англ. – М.: Издательство “Весь мир”, 2000. - 424с.
147. Политическая энциклопедия: В 2-х т./ Под науч.ред. Г.Ю.Семигина. – М.:Мысль, 2000. - Т.2. – 701с.
148. Права человека. Учеб./Под общ. ред. Лукашевой Е.А. - М.: НОРМА, 2001. – 573с.
149. Прокопець Л. Соціальна держава як політична реальність//Право України. – 2000. – №12. – С. 16-18.
150. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1994.
151. Романюк О. Історичні віхи і сьогодення Європейського Союзу: загальний огляд//Вісник УАДУ. – 1999. - № 1/99.
152. Сіленко А. Політико-правові аспекти розвитку соціальної сфери: забезпечення прав людини//Право України. – 1999. – №11. – С.30-32.
153. Скакун О.Ф. Теория государства и права. Науч.пособ. – Харьков: Консум, 2000. – 704с.
154. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії та практики. До 10-річчя незалежності України. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2000. – 600с.
155. Скрипнюк О.В. Правова, соціальна держава в Україні// Правова держава. Щорічн. наук праць.: - 2001. - №12. – С.186-197.
156. Скуратівський В.А., Палій О.М., Лібанова Е.М. Соціальна політика. – К.: Видавництво УАДУ, 1997. – 360с.
157. Сташків Б. Предмет права соціального забезпечення//Право України. – 2000. – № 9. – с. 71-75.
158. Сташків Б. Функції права соціального забезпечення: вимоги сьогодення// Право України. – 2001. – №7. – С. 66-69.
159. Стецюк П.Б. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст.- Львів: Видавничий центр ЛНУ, 1999. – 232с.
160. Теренс Г. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки: Пер.з англ. – К.: “Основи”, 1995. – 237с.
161. Тихомиров Ю.А. Теория компетенции. - М.: НОРМА, 2001. – 355с.
162. Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник. - М.: Юристъ, 1999. - 456с.
163. Тункин Г.И. Международное право: Учеб. – М.: Юрид. лит-ра, 1994. – 420с.
164. Тункин Г.И. Теория международного права. М.: ЗЕРЦАЛО, 2000. – 416с.
165. Україна на шляху європейської інтеграції. Науково-практичний збірник матеріалів. – К.: Міністерство економіки України, 2000.
166. Фалалаєва Л.Г. Характеристика принципів діяльності Європейської Комісії Європейського Союзу// Держава і право: збірник наук.праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 2. – К.: Інт-т держави і права НАН України, Спілка юристів України, 1999. – С.497-510.
167. Фещенко А.С. Явление наднациональности в деятельности международных органов// СЕМП 1987. – 1988. – С.159-171.
168. Хартли Т.К. Основы права Европейского Сообщества/ Пер. с англ. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - 703с.
169. Чанишева Н., Болотіна Н. Окремі теоретичні проблеми сучасного трудового права України (до постановки питання)// Право України. – 1999. - №9. – C.13-99.
170. Шибаева Е.А. Правовой статус межправительственных организаций. М.: “Юрид.лит.”, 1972. – 176с.
171. Шибаева Е.А. Международно-правовые вопросы взаимоотношений общих межправительственных организаций// СЕМП 1971. – 1973. – С. 189-202.
172. Шибаева Е.А., Поточный М. Правовые вопросы структуры и деятельности международных организаций. – М.: 1988.
173. Энтин Н.С. Право Европейского Союза: Учеб. – М.: Норма, 2000. - 720с.
174. Юмашев Ю.М. О правовой природе Европейского Сообщества// Европейская интеграция: Правовые проблемы. - М.: 1992.
175. Юридическая энциклопедия. – М.: Изд. г-на Тихомирова М.Ю., 2000.
176. Юридична енциклопедія: в 6-ти т./Редкол. Ю.С. Шемшученко (голова ред.кол.) та ін. – К., 2001. – Т.3.
177. Antolovsky E., König K., Perching B., Vana H. (Hrsg) Assozierungsabkommen der EU mit Drittstaaten. Wien: Manz, 1997. – 92 S.
178. Arndt H.W. Europarecht. – Heidelberg: C.F.Müller, 2001. – 211 S.
179. Barcz J. Miedzy konstytucja a ponadnarodowoscia. Opcja intergatcyjna konstytucji RFN. – Warszawa: Polski Instytut spraw miedzynarodowych, 1990. – 374 S.
180. Bieber R. Institutionelle Probleme und Entwicklungstendenzen in der Europäischen Gemeinschaft// Vorträge, Reden und Berichte aus dem Europa-Institut. – 1983/1984. - Nr.22.
181. Binder D.S. The European Court of Justice and the Protection of Fundamental Rights in the European Community: New Developments and Future Possibilities in Expanding Fundamental Rights Review to Member State Action// Jean Monnet Working Papers. – 1995. – Vol. 4. – Див.: http://www.jeanmonnetprogram.org/papers/95/9504ind.html
182. Blanpain R.(Ed.)Institutional Changes and European Social Policy after the Treaty of Amsterdam. The Hague; London; Boston: Kluwer, 1998.
183. Bleckmann A. Europarecht. Das Recht der Europäischen Gemeinschaft. – Köln, Berlin, Bonn, München: Heymanns, 1990. – S.719-757.
184. Böhm R. Kompetenzauslegung und Kompetezlücken im Gemeinschaftsrecht: e. Beitr. zur Klärung u. Abgrenzung von effet utile, implied powers, resulting powers und Lückenklauseln. – Frankfurt am Main, Bern: Lang, 1985. – 418 S.
185. Brodecki Z. Prawo europejskiej intergracji. – Warszawa: PWN, 2000. – 215 S.
186. Burrows N., Mair J. European Social Law. UK. – 1996, - P.421-422.
187. Busse Ch. Die völkerrechtliche Einrodnung der Europäischen Union. – Köln, Berlin, München: Heymanns, 1999. – 452 S.
188. Case 1/78, Kenny, ECJ, 28.06.1978, ECR.1978.
189. Case 110/79, Coonan, ECJ, 244.04.1980, ECR, 1980.
190. Case 24/75, Petroni, ECJ, 21.10.1975, ECR, 1975.
191. Certain Rectangular Problems of European Integration. Project IV/95/02 Directorate General for Research. Див.: http://www.iue.it/АEL/EP/study.html
192. Cromme F. Spezifische Verfassungselemente des Staatenbundes. Bausteine für die Europäische Union. – Berlin: Köster, 1997. – 56 S.
193. Czachór Z. 202 trudne pytannia o Unii Evropejskiej. Warszawa: Perspektywy, 2000. – 258 S.
194. Dehousse R. European Institutional Architechture after Amsterdam: Parlaimentary System or Regulatuory Structure?// CMLR. – 1998. –Vol. 35., No.3. - P. 595-627.
195. Der Sozialstaat auf dem Prüfstand. Див.http://www.lenne-schule.de/fachb/sozial/index.htm
196. Der Vertrag von Amsterdam. Kommentar. Analyse der wishtigsten Neuerungen und möglichen Auswirkungen auf die Schweiz. – Bern: Integrationsbüro EDA/EVD, 1998. – 80S.
197. Die beratenden Witschafts- und Sozialräte in der Europäischen Gemeinschaft. – Baden-Baden: NOMOS, 1989.
198. Die Union (Zum Projekt einer transnationalen europäischen Verfassung). – 1998. - No.4. – 247 S.
199. Differt D. Die ausschliesslichen Kompetenzen der Europäischen Gemeinschaft im System des EG-Vertrages. – Frankfurt am Main; Lang, 2001. - 216 S.
200. Doerfert C. Europarecht: Die Grundlagen der Europäischen Union mit ihrer politischen und wirtschaftlichen Bezügen. – Neuwied; Kriftel; Luchterhand, 2001. – S.171.
201. Dorn D.-W. Art. 235 EWGV – Prinzipien der Auslegung. Die Generalermächtigung zu