БАЗОВ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ. ЮРИСДИКЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Краткое описание

БАЗОВ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ЮРИСДИКЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
На правах рукопису
БАЗОВ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ
УДК 341.645.2(4): 341.231.14
ЮРИСДИКЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ
Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право
Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Дмитрієв Анатолій Іванович,
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень…………………………………………….. 4
Вступ………………………………………………………………………. 5
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ЮРИСДИКЦІЇ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ……………………………..17
1.1. Європейський суд з прав людини в інституційній системі Ради
Європи…………………………………………………………………………..17
1.2. Генезис та система юрисдикції Європейського суду з прав
людини………………………………………………………………………….26
1.3. Принцип субсидіарності юрисдикції Європейського суду з прав
людини………………………………………………………………………….50
1.4. Предметна, просторова, часова і персональна юрисдикція
Європейського суду з прав людини…………………………………………..55
Висновки до розділу 1……………………………………………………66
РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНО – ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ТА
ПРОЦЕДУРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЮРИСДИКЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З
ПРАВ ЛЮДИНИ…………………………………………………………….….69
2.1. Поняття міжнародно – правового механізму реалізації юрисдикції
Європейського Суду з прав людини та його основні елементи……………..69
2.2. Провадження щодо тлумачення Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод та Протоколів до неї………………………………..73
2.3. Провадження щодо застосування Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод та Протоколів до неї………………………………92
2.3.1. Особливості судового провадження при розв’язанні міждержавних
спорів…………………………………………………………………………….92
3
2.3.2. Особливості судового провадження при розгляді індивідуальних
заяв………………………………………………………………………………102
2.4. Надання консультативних висновків з правових питань………….132
Висновки до розділу 2…………………………………………………….137
РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ РІШЕНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ
ЛЮДИНИ НА ПРАВО І ІНСТИТУТИ РАДИ ЄВРОПИ ТА НАЦІОНАЛЬНІ
ПРАВОВІ СИСТЕМИ………………………………………………………….140
3.1. Вплив рішень Європейського суду з прав людини на право та
інститути Ради Європи…………………………………………………………140
3.2. Вплив рішень Європейського суду з прав людини на правові
системи держав-членів Ради Європи………………………………………….151
3.3. Юрисдикція Європейського суду з прав людини та Європейський
Союз……………………………………………………………………………..167
Висновки до розділу 3…………………………………………………….192
ВИСНОВКИ………………………………………………………………196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….......201
4
Перелік умовних скорочень:
ООН – Організація Об’єднаних Націй.
ЄКПЛ, Європейська конвенція або Конвенція – Конвенція про захист
прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ, Суд, Європейський суд або Страсбурзький суд – Європейський
суд з прав людини.
ЄС – Європейський Союз.
Суд ЄС – Суд Європейських Співтовариств.
РЄ – Рада Європи.
ПАРЄ – Парламентська Асамблея Ради Європи.
КМРЄ – Комітет Міністрів Ради Європи.
Веніціанська комісія – Європейська комісія “За демократію через право”.
ВР України – Верховна Рада України.
КМ України – Кабінет Міністрів України.
Мінюст України – Міністерства юстиції України.
МОН України – Міністерство освіти і науки України.
КС України – Конституційний Суд України.
ВС України – Верховний Суд України.
ВАС України – Вищий адміністративний суд України.
ВСС України – Вищий спеціалізований суд України.
ВГС України – Вищий господарський суд України.
ЦК України – Цивільний кодекс України.
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України.
КК України – Кримінальний кодекс України.
КПК України – Кримінальний процесуальний кодекс України.
КАС України – Кодекс адміністративного судочинства України.
5
ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах світових
глобалізаційних процесів, які характеризуються кризою ліберального
прагматизму, набувають все більшого значення питання судового захисту прав,
свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, а також держав на
міжнародному рівні. Найбільш ефективним міжнародним об’єднанням з точки
зору забезпечення міжнародного судового захисту прав людини і громадянина
виступає таке міждержавне об’єднання як Рада Європи, яка була утворена у
1949 році і являє собою унікальну міжнародну регіональну організацію, яка
об’єднала єдиною загальноєвропейською ідеєю на той час держави Європи.
Україна набула членства в цієї організації у 1995 році. Відповідно до Статуту
Ради Європи метою цієї міжнародної організації є досягнення більшого єднання
між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їх
спільним надбанням, а також сприяння їхньому економічному та соціальному
прогресу. Кожен член Ради Європи обов’язково повинен визнавати принципи
верховенства права та здійснення прав і основоположних свобод людини всіма
особами, що знаходяться під його юрисдикцією, і має щиро та ефективно
здійснювати співробітництво в досягненні мети Ради.
Однією із головних досягнень Ради Європи стало ухвалення 4 листопада
1950 року Конвенції з прав людини і основоположних свобод, що стало
реакцією міжнародної спільноти на серйозні порушення прав людини у Європі
та створило дієвої механізм захисту задекларованих прав і свобод на
наддержавному рівні. З прийняттям Європейської конвенції контрольний
механізм дотримання та забезпечення захисту прав людини, утворений у рамках
Ради Європи, набув унікальної інституційно – правової природи, створивши
власну правову системи, яка виступає складовою частиною правових систем
держав-учасників Конвенції та протоколів до неї.
6
Важливе значення у створенні та розвитку правової системи Ради Європи
та національних правових систем, у судовому захисті прав і свобод людини і
громадянина відіграє Європейський суд з прав людини, який згідно із статтею
19 Конвенції створений для забезпечення дотримання Високими Договірними
Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією та Протоколами до неї та виступає
ефективним засобом захисту і дотримання прав і свобод людини і громадянина.
Україна з набуттям членства в Раді Європи взяла на себе важливі
зобов’язання у сфері захисту прав людини. Це є одним з пріоритетних
напрямків державної політики України, що підтверджується, зокрема,
прийняттям Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477- IV “Про
виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав
людини” та низкою інших нормативних актів. З 1995 року реалізується Спільна
програма Комісії європейських співтовариств та Ради Європи щодо
реформування правової системи, місцевого самоврядування та удосконалення
системи правозастосування в Україні. А 21 січня 2015 року Комітетом Міністрів
Ради Європи було ухвалено План дій для України на 2015-2017 роки,
розроблений за спільною ініціативою Ради Європи та України. Метою цього
плану є підтримка України у виконанні її статутних і специфічних зобов’язань
як держави-члена Ради Європи та сприяння вирішенню фундаментальних
питань у сфері прав людини та верховенства права в Україні.
Вироблення успішної стратегії взаємовідносин України та Ради Європи
багато в чому залежить від досконалого вивчення діючої правової системи РЄ
та практики застосування її права, що безпосередньо пов’язано зі сферою
юрисдикції ЄСПЛ. Із цієї точки зору є вельми актуальним дослідження проблем
юрисдикції та практики Суду. За кількістю скарг, що розглянуті або знаходяться
на розгляді в ЄСПЛ, Україна посідає одне з перших місць в Європі. За даними
ЄСПЛ на кінець 2015 року на його розгляді знаходилося 64 750 справ, з них
13 850, а це 21,4 %, заяви проти України. Голова Верховного Суду України
7
Ярослав Романюк зазначає, що Україна була і надалі залишається лідером по
зверненням громадян України до ЄСПЛ. За його словами, в основній своїй масі
ці заяви не визнаються прийнятними. Наприклад, за даними ЄСПЛ за 2014 рік,
більше 92 % заяв, які надходили до ЄСПЛ від громадян України, були визнані
як неприйнятні. Впродовж 2015 року ЄСПЛ постановив 51 рішення проти
України. По одному рішенню він констатував, що Україна дотрималася
Конвенції і підстав фіксувати порушення України немає. По всіх інших 50
рішеннях ЄСПЛ констатував порушення Україною взятих на себе міжнародних
зобов’язань. Міністр юстиції України Павло Петренко повідомив, що громадяни
України подали до Європейського суду 700 позовів проти Росії за військову
агресію на Донбасі і анексію Криму (див.: www.unn.com.ua/uk/news/1545381).
Статистика Ради Європи свідчить, що протягом тільки 2013 року Україна
програла за позовами в Європейському суді з прав людини майже двадцять три
мільйони євро, у 2014 році – майже вісім мільйонів євро. Нині на контролі
Комітету Міністрів Ради Європи перебуває ще близько тисячі скарг українців на
порушення Європейської конвенції.
Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена також необхідністю
вирішення теоретичних і практичних проблем, що виникають при використанні
механізмів судового захисту в ЄСПЛ і механізмів його взаємодії з
національними судовими установами держав – членів Ради Європи в судовій
сфері, прецедентної практики ЄСПЛ та її впливу на право та інститути Ради
Європи і правові системи держав – членів Ради Європи, зокрема, правову
систему України.
Аналіз спеціальної юридичної літератури підтверджує, що проблеми
юрисдикції ЄСПЛ явно недооцінені не лише науковцями України та
пострадянських держав, а й інших країн Європи. Питанням ЄСПЛ присвятили
свої роботи такі науковці, як Красиков Д.В., Севост’янова Н.І., Супрун Д.М.,
Соловйов О.В., Осман-заде С.Ш., Попко Є.В. та ін. Вчені розглядали деякі
8
аспекти діяльності Європейського суду. Питання юрисдикції ЄСПЛ
розглядались лише фрагментарно, в контексті тих чи інших проблем Ради
Європи. Але комплексного дослідження юрисдикції ЄСПЛ не існує. Тому слід
визнати тему дисертаційного дослідження актуальною.
З поміж численних наукових робіт зарубіжних та вітчизняних авторів з
питань, що розглядаються в цьому дослідженні, та суміжної тематики, було
використано праці вчених, що зробили істотний внесок у вивчення цієї
проблематики, серед яких – В. Буткевич, М. Буроменський, Б. Бабін, О.
Гріненко, І. Грицяк, А. Дмитрієв, Л. Заблоцька, О. Задорожній, Т. Комарова, В.
Мицик, В. Муравйов, П. Рабинович, С. Шевчук, Н. Севостьянова, Д. Супрун, С.
Фурса та ін. Питання юрисдикції ЄСПЛ містяться в численних роботах
іноземних вчених, таких як: Р. Арнольд, А. Арно, Е. Алісіевич, Ф. Бенуа–Ромер,
Дж.-Л. Барбен, М.-Т Бітш, Я. Броунлі, С. Везеріл, М. Віраллі, М. Гердеген, Ф.
Джейкобс, А. Дональд, М. Ейссен, М. Ентін, Х. Іздебскі, Д. Гомієн, К. Карстенс,
Г. Клебес, М. Кеннеді, Ж.-П. Коста, Д. Красиков, Дж. МакБрайд, С. Мартенс, Р.
Монако, С. Осман-заде, Е. O’Халпін, Ф. Судр, М. Тропер, В. Туманов, М.
Хартвіг, Д. Харріс, Т. Хартлі, Х. Флосс, Ж. Шевалье, В. Швіммер та ін.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних
робіт Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі
згідно із цільовою комплексною програмою „Актуальні проблеми
міжнародного публічного права в галузі прав людини” (державна реєстрація
№ 0111u010549).
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного
дослідження є проведення комплексного та системного аналізу проблем
юрисдикції ЄСПЛ, визначення її генезису, меж застосування та шляхів
вдосконалення, що необхідно для виявлення подальших напрямків розвитку
судової й інституційної систем Ради Європи.
9
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких
завдань:
- визначити міжнародно-правовий статус Європейського суду з прав
людини в інституційній системі Ради Європи;
- дослідити генезис та систему юрисдикції Страсбурзького суду в контексті
його специфічних повноважень;
- розглянути принцип субсидіарності юрисдикції Європейського суду з
прав людини;
- дослідити предметну, просторову, часову і персональну юрисдикцію
Європейського суду з прав людини.
- визначити механізм реалізації юрисдикції Європейського суду з прав
людини та його основні елементи;
- дослідити провадження щодо тлумачення Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод та Протоколів до неї;
- дослідити провадження щодо застосування Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод та Протоколів до неї;
- дослідити провадження щодо застосування Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод та Протоколів до неї при розгляді
міждержавних справ;
- дослідити провадження щодо застосування Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод та Протоколів до неї при розгляді
індивідуальних заяв;
- дослідити правові процедури надання консультативних висновків з
правових питань;
- проаналізувати вплив практики ЄСПЛ на право та інститути Ради
Європи;
- проаналізувати вплив практики Страсбурзького суду на правові системи
держав – членів Ради Європи;
10
- охарактеризувати правове регулювання відносин Європейського суду з
прав людини з Європейським Союзом.
Об’єктом дослідження виступають відносини, пов’язані з діяльністю
ЄСПЛ як елемента інституційної системи Ради Європи, головним завданням
якого є судовий контроль за забезпеченням дотримання прав і свобод людини і
громадянина державами-членами Ради Європи.
Предметом дисертаційного дослідження є юрисдикція ЄСПЛ як система
специфічних повноважень, що характеризують компетенцію цього Суду в
різних аспектах: сфери відання судової влади, предмета судового розгляду й
предмета судової діяльності, інстанційної побудови судової системи РЄ,
процесуальних форм реалізації.
Методологічну основу дисертації склали різні методи пізнання.
Дисертантом використано весь комплекс методів дослідження – як
загальнонаукових (аналіз, синтез, теоретичне моделювання, прогнозування,
аналогія, екстраполяція тощо), так і спеціальних юридичних (порівняльноправий, метод тлумачення, логіко-правовий тощо). Історичний метод - при
дослідженні положення ЄСПЛ серед інших інститутів РЄ, становлення його
статусу, а також при вивченні генезису юрисдикції Суду. Діалектичний метод –
при досліджені проблеми розвитку юрисдикції ЄСПЛ та стандартів
справедливого судочинства. Метод класифікації - при визначенні видів і форм
юрисдикції при поділі їх на певні групи. Метод аналогії – при вивченні
юрисдикції ЄСПЛ у порівнянні з юрисдикцією Суду Європейського
Співтовариства. Метод прогнозування - при опрацюванні пропозицій про
подальший розвиток судової системи РЄ і розширення юрисдикції ЄСПЛ.
Герменевтичний і нормативно-аналітичний методи - для з’ясування змісту як
установчих договорів РЄ, Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод, що є джерелами юрисдикції ЄСПЛ, так і рішень ЄСПЛ, зокрема, проти
України. Метод порівняльно-правового аналізу – при дослідженні юрисдикції
11
ЄСПЛ, механізму захисту прав різних категорій позивачів перед Судом, а також
порівнянні правових систем держав-членів Ради Європи і права РЄ.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно
являє собою цілісний комплексний та системний аналіз теоретичних і
практичних актуальних проблем та новітніх тенденцій розвитку юрисдикції
ЄСПЛ з огляду на правотворчу та правозастосовну практику Суду та його
впливу на інтеграційний правопорядок Ради Європи. Результати цього
дослідження ґрунтуються на вивченні й узагальненні доктринальних джерел,
нормативного матеріалу, судової практики та інших джерел у сфері
міжнародного і європейського права. Емпіричну основу дослідження становили
установчі договори та акти органів Ради Європи, її статутне і конвенційне право
та аналітичні матеріали. Як емпіричну базу дослідження використано рішення
ЄСПЛ та окремі рішення національних судових установ держав – членів Ради
Європи, зокрема, України.
У дисертаційній роботі сформульовано такі нові концептуальні
положення та висновки, які є особистим внеском автора в дослідження наукової
проблеми і виносяться на захист:
Уперше:
- комплексно досліджено юрисдикцію Європейського суду як одного із
основних елементів контрольного механізму Конвенції. Доводиться, що ЄСПЛ є
конвенційним органом Ради Європи;
- доведено, що юрисдикція Європейського суду як самостійний предмет
наукового дослідження має комплексний характер та інтерпретується з точки
зору єдності її сутнісних та процесуальних компонентів – компетенційних
повноважень Суду та процесуальних форм реалізації;
- досліджено питання вдосконалення актів Ради Європи, зокрема її Статуту,
імплементації до нього положень Конвенції та Протоколів до неї щодо
юрисдикції Європейського суду з прав людини;
12
- з урахуванням такого аспекту правової системи Ради Європи, як стандарт
судового захисту прав людини, зроблена доктринальна оцінка наявності в
правовому полі Ради Європи такого явища, як правова фрагментація судового
захисту, та простежена юрисдикційна діяльність ЄСПЛ, яка направлена на
зменшення наслідків цієї фрагментації;
- на підставі аналізу первинного обсягу юрисдикції Суду доведено, що вона
була новаторською порівняно з юрисдикцією інших існуючих на той час
міжнародних судових установ, оскільки громадяни вперше отримали
можливість звертатися за судовим захистом до міжнародної судової установи, і
подальша її модернізація визначила розвиток Ради Європи і статус самого Суду.
Дається власне визначення етапів становлення юрисдикції ЄСПЛ;
- обґрунтовано значення юрисдикції ЄСПЛ та його практики з точки зору
впливу на європейське право і правову систему Ради Європи та національні
правові системи, процеси європейської інтеграції. Досліджено питання
кооперації ЄСПЛ та національних судів. Відзначається, що суди в Україні
застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права;
- визначено механізм та основні форми реалізації юрисдикції
Європейського суду. Концептуально розглянуто рішення Суду як процесуальну
форму реалізації його юрисдикційних повноважень, особливості формування
правових прецедентів та змісту процедури “пілотного рішення” з метою
усунення системних та структурних проблем в національній правовій системі;
- доведено необхідність розширення юрисдикції ЄСПЛ шляхом надання
йому повноважень щодо нагляду за виконанням остаточних рішень Суду, а
також розширення його консультативної компетенції;
- досліджено тенденції розвитку юрисдикції Європейського суду, зокрема у
разі приєднання до ЄКПЛ Європейського Союзу. У цьому разі доведено
необхідність наділення ЄСПЛ компетенцією щодо судового контролю за
13
діяльністю правових інститутів ЄС, зокрема Суду ЄС, з питань забезпечення
прав і свобод людини і громадянина;
- в аспекті проблеми гармонізації європейської та національних правових
систем одержано додаткові теоретичні положення та емпіричні дані, які є
достатніми для того, щоб бути підґрунтям подальших досліджень тенденцій
розвитку інституційної системи Ради Європи та юрисдикції ЄСПЛ.
Удосконалено:
- методологію дослідження діяльності Ради Європи та її правових
інститутів, в основу якої покладено системний, порівняльний та логічний
методи;
- правове становище Європейського суду з прав людини як важливого
інституційного елементу Ради Європи та його юрисдикційні повноваження;
- теоретичні концепції, які розкривають природу основних процесуальних
форм реалізації юрисдикції ЄСПЛ – судових проваджень (проваджень за ст. 32,
33, 34 ЄКПЛ) та надання консультативних висновків (ст. 47-49 Конвенції);
- шляхи гармонізації національного законодавства України із
європейськими стандартами судового захисту, імплементація норм та
принципів права Ради Європи у національне законодавство, підвищення
ефективності діяльності системи правосуддя.
Дістали подальшого розвитку:
- наукові погляди на інституційну систему Ради Європи як своєрідну
організаційну структуру, покликану розвивати європейську інтеграцію,
специфіка якої виражається у певному змішанні повноважень виконавчої та
судової гілок влади, а також у незакріпленому поділі повноважень між
європейськими та національними рівнями врядування;
- на підставі аналізу чисельних реформ Ради Європи та ЄСПЛ погляди на
місце Суду в інституційній системі РЄ. Специфічні структурно-функціональні
зв’язки Суду та інших інститутів Ради Європи складають основу моделей
14
інституційних взаємовідносин. Найхарактернішою ознакою, яка притаманна
діяльності Суду, є судовий активізм, який відбиває його роль в інституційній
системі РЄ;
- ідея становлення інтеграційного правопорядку Ради Європи. Доведено,
що на формування інтеграційного правопорядку суттєвий вплив має юрисдикція
самого Суду, який розвивав концепції прямої дії, верховенства права та
відповідальності держав-членів при недотриманні інтеграційного права.
Особливо знаковим стала наявність такого правового режиму установчих
договорів, який надає певні права та накладає обов’язки на фізичних і
юридичних осіб на території держав-членів Ради Європи, в результаті чого вони
стали відігравати активну роль у реалізації права Ради Європи у межах
національних правових систем.
- систематизація норм та принципів права Ради Європи, які є вагомою
частиною міжнародного універсального права та європейського міжнародного
права, а також є джерелом регіонального, партикулярного міжнародного права
й національного права держав-членів РЄ;
- ідея посилення інтеграції у судовій сфері Ради Європи в цілому та
значення поступового становлення транснаціональних правил судочинства;
- положення про концептуальне розуміння юрисдикції Європейського суду
з прав людини. Запропоновано розглядати юрисдикцію Суду у широкому
значенні, як засновану на Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод сукупність повноважень ЄСПЛ як єдиного судового органу Ради Європи
та здійснення ним діяльності щодо тлумачення і застосування Конвенції та
Протоколів до неї;
- питання щодо можливості перегляду актів Ради Європи, зокрема її
Статуту, внесення до них редакційних змін та доповнень з метою більш чіткого
визначення юрисдикції та правового статусу у якості статутного органу РЄ
ЄСПЛ;
15
- положення щодо необхідності подальшого удосконалення національного
законодавства України як складової європейського правового простору у сфері
судового захисту прав людини і громадянина на підставі європейських
стандартів правосуддя, вимог ЄКПЛ та практики Суду.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Наукові
підходи, запропоновані в цьому дослідженні, дозволяють всебічно та
комплексно вивчити проблематику юрисдикції Європейського суду з прав
людини. Сформульовані в роботі висновки, концептуальні положення та
практичні рекомендації можуть стати відправним пунктом для подальших
наукових пошуків у цій сфері. Проведений теоретико-методологічний аналіз
дозволив визначити шляхи вдосконалення вітчизняного законодавства та
правосуддя в сфері судового захисту прав людини, що може бути використане в
законотворчий та правозастосовній діяльності при усуненні наявних прогалин
правового регулювання у світлі наближення законодавства України до
стандартів Ради Європи.
Теоретичні результати дослідження може бути використано в
навчальному процесі у вищих навчальних закладах при викладанні дисциплін
міжнародного публічного права, права міжнародних організацій, міжнародних
судових органів, міжнародного права із захисту прав людини, а також при
підготовці підручників, навчальних посібників, навчально-методичної
літератури для студентів вищих юридичних навчальних закладів.
Правотворче значення полягає в можливості врахування висновків даних
наукових розвідок при розробці міжнародних актів за участю України, а також у
процесі адаптації українського законодавства до стандартів Ради Європи.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане
здобувачем особисто; всі результати цієї роботи, сформульовані в ній висновки,
положення та рекомендації обґрунтовано на основі особистих досліджень
автора. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці
16
інших науковців, на які зроблено посилання. З колективних наукових праць у
дисертаційній роботі використано лише авторські ідеї та положення.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та практичні
положення й висновки, що містяться в дисертації, обговорювалися на
засіданнях кафедри міжнародного права Українського державного університету
фінансів та міжнародної торгівлі. Положення дисертаційного дослідження автор
використовував в навчальному процесі, зокрема, при викладанні курсу
“Міжнародне право” в Українському державному університеті фінансів та
міжнародної торгівлі.
Окремі теоретичні положення та практичні висновки дисертаційного
дослідження доповідалися та обговорювалися на наукових та науковопрактичних конференціях, зокрема, на Міжнародній науково-практичній
конференції “Захист прав людини в адміністративному судочинстві: сучасний
стан і перспективи розвитку в Україні” (м. Київ, 1-2 жовтня 2015 р., тези
опубліковано) та VI Міжнародній науково-практичній конференції “Правова
реформа в сучасних умовах: досягнення і перспективи” (м. Київ, 26 лютого
2016р., тези опубліковано) .
Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертаційного
дослідження відображені в шести наукових статтях у наукових фахових
виданнях, перелік яких затверджено МОН України, двох міжнародних фахових
виданнях, а також у матеріалах двох науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Мета й завдання дослідження визначили його
структуру. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких
містить підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг
дисертації становить 230 сторінок, включно зі списком використаних джерел,
що налічує 315 найменувань та становить 30 сторінок

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення
конкретного наукового завдання, що виявляється у дослідженні юрисдикції
Європейського суду як специфічного комплексу компетенційних повноважень,
які відбивають статус ЄСПЛ в інституційній системі Ради Європи та його роль у
формуванні інтеграційного права та правопорядку. Головні наукові результати
дисертаційного дослідження мають теоретичне та практичне значення.
1. Рада Європи представляє своєрідну організаційну структуру, покликану
розвивати європейську інтеграцію. Ця специфіка виражається в певному
змішенні повноважень виконавчої, законодавчої та судової гілок влади, а також
у незакріпленому розподілі повноважень між європейським та національними
рівнями врядування. Саме ця, так би мовити, асиметрична структурнофункціональна специфіка дозволяє Раді Європи бути успішною динамічною
міжнародною організацією, яка не має аналогів на світовій арені.
2. Інституційні реформи, викликані бажанням вивести найефективнішу
модель діяльності держав-членів в рамках організації та створення механізмів
узгодження їх окремих інтересів з інтеграційними інтересами. Динаміка
створення та змін інституційної системи Ради Європи є її найхарактернішою
ознакою, яка дозволяє адаптуватися до об’єктивних змін та успішно вирішувати
інституційні кризи, які притаманні діяльності міжнародних організацій. В
цілому ж історія еволюції інституційної системи Ради Європи показує, що
інституційні реформи будуть супроводжувати Раду Європи протягом всього
його існування.
3. З огляду на характер відносин ЄСПЛ з іншими інститутами Ради
Європи та його вплив на їх статус та повноваження слід відмітити, що,
незважаючи на те, що Страсбурзький суд по суті є судовим органом
міжнародної організації, характеристика його діяльності та її фундаментальні
197
результати дають підстави говорити про еволюцію його статусу від початково
лише елементу судової системи, де його повноваження залежали від
Європейської комісії з прав людини, до самостійного міжнародного судового
органу. Європейський суд з прав людини безперечно є міжнародним Судом, але
з притаманними лише йому особливостями, що полягають у поєднанні рис як
міжнародних, так і національних судових установ. Така множинність рис Суду
обумовлена принципом субсидіарності, який визначає взаємні відносини ЄСПЛ
з національними судовими системами.
4. У аспекті становлення та трансформації компетенційних повноважень
інститутів Ради Європи, власне, генезис юрисдикції Страсбурзького суду
віддзеркалює не лише конвенційні засади діяльності самого Суду, але й модель
інституційного балансу в Раді Європи. Крім того, цей генезис свідчить, що
інституційно в процесі еволюції та трансформації Рада Європи у міжнародну
організацію sui generis Суд став інституційним стрижнем цього унікального
міжнародно-правового об’єднання. Суттєве підвищення ролі Суду
здійснювалось адекватно інтеграційному процесу розвитку його юрисдикційних
повноважень.
5. Юрисдикція Європейського суду з прав людини має фундаментальне
значення і є своєрідним інструментом гармонізації повноважень інститутів та
органів Ради Європи. Але головне – юрисдикція Суду визначає не лише сферу
застосування його компетенційних повноважень, але й безпосередньо
забезпечує реалізацію фундаментальних принципів правової системи Ради
Європи. Юрисдикція ЄСПЛ є багатомірним поняттям. Вона визначає сферу
функціонування судової влади Ради Європи, поряд з виконавчою та
законодавчою, сферу компетенційних повноважень Суду по тлумаченню та
застосуванню Конвенції при розгляді конкретних справ у процедурах судового
розгляду, передбачених Конвенцією та Регламентом Суду. Ці передбачені
198
процедури судового розгляду (провадження) разом із рішеннями виступають
процесуальними формами реалізації юрисдикції ЄСПЛ.
6. У системі Ради Європи існує певний стандарт правового захисту. Його
складовими є компетенції усіх інститутів Ради Європи, зокрема, ПАРЄ та
КМРЄ. Але при цьому фундаментальне значення має юрисдикція Суду, що явно
прослідковується при її реалізації у межах, визначених Конвенцією.
Унікальність забезпечення виконання рішень ЄСПЛ відбивається в наявності
змішаних повноважень Суду і КМРЄ – інститутів, різних за своїм правовим
статусом і природою. Ця унікальність полягає в тому, що зазначений характер
розмежування повноважень дає можливість розвивати право Ради Європи і
здійснювати послідовну політику інтеграції. Причому в силу різних причин
КМРЄ в своїх рішеннях прагне заручитися підтримкою Суду, прецеденти якого
ним враховуються. Оскільки КМРЄ здійснює нагляд за виконанням остаточних
рішень ЄСПЛ, то врешті-решт саме КМРЄ є відповідальним за стан виконання
державами-членами Ради Європи рішень ЄСПЛ.
7. Через тлумачення та застосування Конвенції, судовий перегляд актів
інститутів держав-членів Ради Європи досягається принцип верховенства
європейського права та унеможливлюється зловживання владою одним із
елементів інституційної системи Ради Європи. Особлива унікальність цієї
процедури реалізації юрисдикції полягає в тому, що в міжнародному праві
приватні особи можуть виступати перед міжнародною судовою установою як
ініціатори оскарження дій або бездіяльності держави.
8. Рішення Європейського суду – одна з процесуальних форм реалізації
його юрисдикції і вони мають характер правових прецедентів. Даючи офіційне
тлумачення Конвенції, Суд розвиває її положення, здійснює її
конституціоналізацію. Враховуючи визначальну роль ЄСПЛ у забезпечені
інтеграційного правопорядку, можна передбачити, що саме Суд в подальшому
буде залишатися тією ланкою інституційної системи Ради Європи з сильними
199
юрисдикційними повноваженнями, яка поєднує дуже широке коло інтересів
держав-членів та всієї Європи у вирішенні проблем забезпечення прав людини.
10. Діяльність Європейського суду постійно скерована на поглиблення
захисту прав фізичних та юридичних осіб та ефективність компетенційних
повноважень усіх елементів судової системи Ради Європи. Цей аспект
віддзеркалює суттєвий чинник європейської інтеграції – acquis communautaire.
Аcquis communautaire, власне, стали основним об’єктом тяжіння національних
законодавств держав-членів. А тому і роль Суду має феноменологічне значення
для реалізації цих основ, оскільки практика Європейського суду впливає на
розвиток інституційної системи Ради Європи та формування основних свобод.
При цьому відбувається фундаменталізація правової системи Ради Європи.
11. Європейський суд виступає одним з ефективних інструментів
інтеграційного правопорядку. Поряд з різними аспектами впливу Суду на
формування права та правопорядку можна відмітити, що він є фокусом
європейської судової системи. Саме ЄСПЛ розвинув принципи верховенства
права Ради Європи над національним правом держав-членів та прямої дії норм
європейського права. Він приймає фундаментальні для інститутів Ради Європи
рішення, які стверджують принцип інституційної рівноваги. Така активна
діяльність Суду визначає його роль в інституційній системі Ради Європи – роль
активного захисника європейської інтеграції, зокрема, приєднання до Конвенції
з прав людини Європейського Союзу.
12. На розвиток інтеграційних процесів впливають національні суди. Хоча
інституційно вони не є елементами судової системи Ради Європи, але
функціонально вони забезпечують безпосереднє застосування норм Конвенції з
прав людини та протоколів до неї, а також практики Суду до правовідносин, які
виникають у державах-учасниках Конвенції. Взаємодія судової системи Ради
Європи та національних судових систем – органічний феномен європейської
інтеграції на основі принципу субсидіарності. Страсбурзький суд доповнює
200
національні судові системи. При цьому особливістю є те, що при цій взаємодії
національні суди залишаються процесуально автономними, а процесуальне
право досить сильно відбиває національні традиції.
Разом із тим, через існування вимог ефективності та належної реалізації
права Ради Європи, національні процесуальні норми стають об’єктами
контролю з боку Ради Європи, що може призводити до становлення єдиних
транснаціональних правил судочинства в рамках Ради Європи.
15. Приєднання ЄС до Конвенції надасть завершеного вигляду системі
захисту прав людини в Європі, сприятиме диверсифікації інструментів захисту
прав фізичних і юридичних осіб. При цьому повинно відбутися гармонізація
фундаментальних елементів змісту основних прав людини і громадянина між
національним та європейським правом. Важливим повинно бути наділення
ЄСПЛ компетенцією щодо контролю за діяльністю як ЄС, так і його інститутів,
зокрема Суду ЄС. У разі приєднання ЄС до Конвенції процесуальні засади
організації та діяльності Суду ЄС потребують вдосконалення з урахуванням
положень ЄКПЛ та практики ЄСПЛ. Європейський суд повинен мати
контрольні функції за діяльністю Суду ЄС з питань забезпечення прав і свобод
людини і громадянина. ЄС у цьому випадку необхідно здійснити інкорпорацію
в право Європейського Союзу усього масиву судової практики ЄСПЛ.
Все це ставить перед Україною питання про необхідність удосконалення
власної системи захисту прав людини, оскільки відповідно до критеріїв вступу
до ЄС лише держава із відповідним рівнем дотримання прав людини та
основоположних свобод може стати повноправним членом Євросоюзу