Білоцький Сергій Дмитрович. Міжнародно-правове регулювання у сфері екологічно орієнтованої енергетики

Краткое описание

Білоцький Сергій Дмитрович. Назва дисертаційної роботи: "Міжнародно-правове регулювання у сфері екологічно орієнтованої енергетики"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
БІЛОЦЬКИЙ СЕРГІЙ ДМИТРОВИЧ
УДК 341.22:349.6
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЕКОЛОГІЧНО
ОРІЄНТОВАНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ
Спеціальність 12.00.11 – «Міжнародне право»
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Науковий консультант:
доктор юридичних наук, старший
науковий співробітник
Гріненко Олена Олексіївна
КИЇВ – 2015
2
Зміст
Перелік умовних скорочень 4

Вступ 12
І. Теоретичні засади міжнародно-правового регулювання екологічно
орієнтованої енергетики.
1.1. Екологічно орієнтована енергетика (ЕОЕн) у сфері регулювання міжнародного права. 30
1.2. Місце концепції ЕОЕн в рамках правової системи. 54
1.3. Міжнародно-правова джерельна база регулювання ЕОЕн. 70
1.4. Роль міжнародних стандартів у просуванні ЕОЕн як альтернативи вуглецевій енергетиці. 104
1.5. Роль прогностичної функції міжнародного права в регулюванні ЕОЕн. 141
Висновки до 1 розділу. 156

ІІ. Правові основи регулювання міжнародних відносин в окремих сегментах ЕОЕн.
2.1. Міжнародне право навколишнього середовища і екологічно
орієнтована енергетика: проблеми спільного регулювання. 161
2.2. Регуляторні міжнародно-правові засади відновлюваної енергетики. 200
2.3. Міжнародно-правові основи регулювання біоенергетики. 229
2.4. Головні засади енергоефективності в міжнародному праві. 265
Висновки до 2 розділу. 290
ІІІ. Міжнародно-правове регулювання екологічно орієнтованої енергетики в рамках різних просторів.
3.1. Особливості регулювання екологічно орієнтованої енергетики в міжнародному морському праві. 297
3.1.1. Міжнародно-правове регулювання використання морських
споруд для цілей енергетики. 297
3.1.2. Міжнародно-правове регулювання протидії забрудненню
морського середовища, пов’язаному з енергетичними матеріалами. 315
3.2. Проблема транскордонних ресурсів у міжнародному праві і
ЕОЕн. 340
Висновки до 3 розділу. 370

ІV. Інституційні механізми вирішення спорів в рамках екологічно
орієнтованої енергетики.
4.1. Спеціалізовані енергетичні організації в міжнародному ін-
3
ституційному механізмі ЕОЕн. 375
4.2. Становлення міжнародно-правових механізмів відповідальності за шкоду клімату внаслідок діяльності в енергетичній сфері. 395
4.3. Розв’язання спорів, пов’язаних із ЕОЕн в міжнародному
праві. 419
Висновки до 4 розділу. 444

V. Імплементація норм щодо екологічної енергетики на рівні інтеграційних об’єднань і в національному праві.
5.1. Еволюція норм первинного і вторинного права ЄС щодо регулювання екологічно орієнтованої енергетики.
452
5.2. Міжнародно-правове регулювання відносин ЄС у сфері екологічної енергетики в угодах з третіми державами.
494
5.3. Імплементація європейських норм щодо екологічної енергетики в законодавство України.
543
Висновки до 5 розділу. 583
Загальні висновки. 595
Література. 606
Додатки.
4

Список литературы

Загальні висновки.
1. У рамках сучасного міжнародного права формується певна синергія в галузі правового регулювання міжнародного енергетичного права і
МПНС. Ця синергія базується на концепції сталого розвитку, а саме її складовій – сталому енергетичному розвитку. Ми пропонуємо також концепцію
ЕОЕн, яка базується на концепції сталого розвитку і передбачає спільне правове регулювання застосування екологічно безпечних джерел енергії, екологічно чистих та енергоефективних видів використання традиційних джерел
енергії і розвиток нових джерел енергії.
2. Ця концепція має дві складові: по-перше, реалізується у площині
міжнародних відносин як один з елементів концепції сталого розвитку, а саме його елементу – «сталої енергетики» (через ухвалення різного роду політичних актів), а по-друге, реалізується в рамках міжнародного права через
цілу низку міжнародно-правових актів та звичаєвих норм.
3. У рамках міжнародного права ЕОЕн має розглядатися в якості
полісистемного комплексу норм, який охоплює своїм регулюванням від міждержавного рівня до практичного втілення правових норм на національному.
Концептуальною ідеєю, що поєднує комплекс, є та, що енергетика в процесі
свого застосування (енергетичного циклу) не має шкодити навколишньому
середовищу або ця шкода має бути мінімізованою. Цей комплекс не змінює
структуру системи міжнародного права з поділом на галузі, проте становить
практичний інтерес для дослідження його наукою, зважаючи на сам факт існування відповідних норм. Участь в реалізації ЕОЕн окрім суб’єктів міжнародного права беруть також його дестинатори, головно як учасники приватноправових відносин.
4. Міжнародно-правовою джерельною базою ЕОЕн є договори, звичаї, загальні принципи права, судові рішення та рішення міжнародних організацій і конференцій як підтвердження практики держав. Ключовими серед
596
договорів є ДЕХ, ПЕЕСЕА, РКЗК ООН, Кіотський протокол, конвенції із
протидії забрудненню морів, директиви ЄС з ВДЕ, біоенергетики і енергоефективності, двосторонні угоди з використання транскордонних ресурсів та
інше. Серед звичаїв найважливішими є ОВНС, заборона завдання транскордонної шкоди в процесі діяльності на своїй території, суверенітет держав щодо їхніх енергетичних ресурсів, право людини на безпечне оточуюче середовище та інші. В процесі формування перебуває звичаєва норма про зобов’язання держав сприяти розвитку ВДЕ та енергоефективності, а також
співпрацювати в розробці транскордонних вуглеводневих родовищ. Рішення
міжнародних організацій та міжурядових конференцій важливі для магістрального розвитку ЕОЕн, сприяючи формуванню договірних та звичаєвих
норм.
5. Міжнародні екологічні стандарти, поєднуючи в собі вимоги технічних і політичних стандартів, сприяють реалізації вимог сталого використання природних ресурсів, встановленого на міжнародному рівні в рамках у
тому числі й інструментів рекомендаційного характеру, беручи до уваги необхідність гнучких способів їх застосування, заснованих на їхніх відповідних
можливостях. Зазвичай юридичної чинності вони набувають саме після імплементації на національному рівні. У той же час при імплементації стандарти
мають враховувати вимоги Угоди СОТ про технічні бар’єри у торгівлі, а отже, і її недискримінаційний режим. Саме у сфері МПНС поєднання стандартів і норм права є єдиними доступними засобами зобов'язувати держави за
відсутності договорів або інших джерел, що мають обов'язкову силу. Причому існує певна тенденція щодо надання технічним стандартам у певних випадках юридичної сили, наприклад, через включення до прийнятих пізніше міжнародних договорів.
6. Норми щодо міжнародно-правового регулювання ВДЕ в рамках
договірного міжнародного права мають досить фрагментований характер. По
суті, відсутня певна системність. Лише ряд міжнародно-правових актів регіонального характеру накладає на держави обов’язок із розвитку і використан-
597
ня ВДЕ для цілей захисту навколишнього середовища. Найбільш докладним,
ґрунтовним і системним у рамках міжнародно-правового регулювання використання ВДЕ є секторальне регулювання, а саме регулювання використання
гідроенергетики. У даному випадку гідроенергетика регулюється не як окреме явище, а частіше йде мова про частину регулювання використання вод
міжнародних водотоків для цілей енергетики в рамках дво- та багатосторонніх угод. Важливою є фіксація в європейському регіоні обов’язковості виконання
екологічних функцій водотоків через встановлення стандартів для мінімальних потоків, зменшення штучних коливань рівня води і гарантій міграції тварин при будівництві гідроелектростанцій. Це доповнюється застосуванням тут
регіональних принципів «забруднювач платить», «принципу перестороги» та
обов’язку інформувати розташовані нижче за течією держави в разі критичної ситуації. На універсальному рівні міжнародне право закликає держави до
проведення консультацій, укладання двосторонніх угод, застосування обачного підходу, ОВНС, обміну інформацією і використання спільних інституційних механізмів, таких як міждержавні комітети і комісії. Але обов’язку щодо попереднього
укладання угод відносно нового виду використання водотоку між державами, що
розташовані вище і нижче за течією, у міжнародному праві не існує. Крім того, не
існує обов’язку отримувати згоду від усіх сусідніх держав у разі здійснення
гідроенергетичного проекту.
7. У рамках міжнародно-правового регулювання біоенергетики зараз
ключове завдання полягає у створені універсальних та регіональних стандартів
діяльності щодо неї (т.з. критеріїв сталості). Певні їхні зразки зараз розроблені в
рамках ряду міжнародних організацій та функціонують в ЄС. В якості їхніх
спільних вимог до біоенергетичного циклу можна виділити: збереження біорізноманіття; скорочення викидів парникових газів; збереження продовольчої безпеки; соціальне використання землі; підтримання якості праці; непорушення
справедливих принципів міжнародної торгівлі. Особлива увага в цьому сенсі
має бути зосереджена на використанні деревини та торфу. Ці вимоги коре-
598
люються з нормами існуючих міжнародних договорів і підлягають mutatis
mutandis застосуванню в цій сфері.
8. Особливий характер має правове регулювання міжнародної торгівлі біоенергією. Етанол і біодизель не вважаються подібними товарами,
маючи різну систему оцінювання і кодування. Вони не потрапили також до
категорії екологічних товарів в рамках СОТ. Це пов’язано з тим, що вони є
переважно продуктом сільського господарства, яке є досить субсидованою і
регульованою сферою, і, відповідно, держави дуже неохоче йдуть на поступки в цій чутливій сфері на універсальному рівні. Небезпечним є також встановлення державами технічних бар’єрів у торгівлі через сертифікацію.
9. Щодо енергоефективності, то в рамках міжнародного права всі
заходи, запропоновані щодо неї, можна поділити на дві групи: заходи із внутрішньодержавного регулювання енергоефективності (ст.ст. 6 і 8 ПЕЕСЕА і
ст.ст. 4, 6-7 Угоди СНД в галузі забезпечення енергоефективності (2002 р.)) і
міждержавна координація зусиль з енергоефективності (ст. 9 ПЕЕСЕА, ст.ст.
3-5, 7-8 Угоди СНД в галузі забезпечення енергоефективності (2002 р.)). Крім
того, в рамках ЄС ведеться активна діяльність із гармонізації національного
законодавства держав-членів у сфері енергоефективності, яка полягає у прийнятті головно певних цільових показників, на досягнення яких буде спрямоване національне право.
10. У рамках міжнародно-правового регулювання реалізації концепції ЕОЕн у морських просторах вона пов’язана з кількома аспектами: будівництво споруд для виробництва енергії з ВДЕ та видобутку вуглецевих ресурсів, транспортування енергетичних ресурсів морськими просторами, захист
морського навколишнього середовища від скидань відходів енергетичних ресурсів, захоронення енергетичних відходів у морському середовищі. І відповідно, може розглядатися як така, що реалізується в рамках міжнародного
морського права із залученням всього обсягу його джерел.
11. У цьому сенсі цікавою з т.з. права є технологія збереження і захоронення викидів СО2, оскільки вони технічно є відходами, а отже, їхнє
599
скидання є забороненим міжнародним правом, щодо них ухвалювалися спеціальні зміни до міжнародно-правових документів, що, заборонивши їхнє
зберігання безпосередньо в товщі води, дозволили його в геологічних формаціях під морським дном за умов застосування спеціальних керівних принципів оцінки ризиків і управління цією діяльністю. Це дозволяє включити цю
технологію в механізми пост-Кіотського процесу.
12. Ключовою проблемою при експлуатації транскордонних ресурсів
є співвідношення суверенітету над своєю частиною природного ресурсу двох
чи більше держав і визначення принципів його експлуатації. Щодо транскордонних родовищ вуглеводневих ресурсів треба відзначити, що ними є родовище нафти або природного газу, яке лежить по обидві сторони від кордону
між державами або між державою і спільнотою держав і має можливість перетнути цю межу. Другим елементом визначення є те, що частина родовища,
що лежить по одній стороні від кордону, може бути використана, повністю
або частково, з іншого боку. Проте єдність родовища не є на думку МС ООН
«особливою обставиною» при проведенні делімітації, але все ж повинна бути
прийнята до уваги в процесі делімітації. Головними механізмами регулювання тут виступають двосторонні угоди.
13. Ключовим для всіх типів спільних ресурсів має бути екосистемний підхід, який розглядає всю сукупність впливів, навіть коли екосистема
перетинає національні кордони, згідно з науковими принципами, для досягнення мети сталого розвитку. У всіх двосторонніх угодах з питань експлуатації транскордонних ресурсів присутній спільний принцип: мінімізація шкоди навколишньому середовищу, у більшості – відповідальність за завдану
шкоду та мирне вирішення спорів. Часто, особливо щодо водних ресурсів,
мова йде про обов’язкове застосування екологічної експертизи (ОВНС), періодично – принцип співробітництва в розробці вуглеводневих транскордонних
родовищ.
14. Стосовно такого ресурсу, як нетрадиційний (сланцевий) газ, то як
на рівні міжнародного права, так і у національному праві держав не виробле-
600
но однакових підходів до можливості і процедури його видобутку. У рамках
ЄС зроблено спробу певним чином внормувати ці процеси – ухвалено з цього
приводу ряд рекомендаційних рішень, що певним чином пристосовують використання існуючих актів права ЄС до видобутку сланцевого газу і нафти.
Зокрема, обов’язковим на рівні ЄС визначено проведення ОВНС, застосовування принципів «найкращих доступних технологій» і «забруднювач платить», сертифікація використовуваних хімікатів, заходи з охорони вод та заповідних територій.
15. Наразі можна вважати, що в рамках РКЗК ООН створено певний
міжнародно-правовий режим, що регулює проблематику протидії змінам
клімату. Серед інших сфер, де має здійснюватися регулювання в рамках цього режиму, виділяється також і енергетика. Сам режим має договірну (РКЗК,
Кіотський протокол, рішення конвенційних органів) та інституційну (Конференція і нарада сторін, Виконавча рада МЧР і т.п.) складові, має ряд принципів (у першу чергу «спільної, але диференційованої відповідальності»), окремі інституціоналізовані механізми фінансування (Глобальний екологічний
фонд (ГЕФ), Адаптаційний фонд, Зелений фонд) і зараз, перебуваючи у ІІ
стадії виконання зобов’язань (з 2012 р.), знаходиться в процесі реформування
через ухвалення в Парижі нової угоди на заміну Кіотському протоколу. Хоч
РКЗК ООН і Кіотський протокол є міждержавними угодами, в процесі їхньої
реалізації задіяні також і недержавні суб’єкти в якості дестинаторів міжнародного права.
16. Стосовно інституційного механізму у сфері регулювання ЕОЕн
варто вказати на його суттєву фрагментарність. Однією з особливостей інституційного співробітництва в цій сфері є відсутність єдиної міжнародної
міжурядової організації, сфера предметної компетенції якої була б безпосередньо пов’язана з усією сферою ЕОЕн. Лише створено спеціалізовану організацію щодо ВДЕ. Отже, універсальні та регіональні міжнародні міжурядові
організації займаються окремими аспектами ЕОЕн в межах своєї предметної
компетенції.
601
17. Особливим видом інституційних механізмів у рамках ЕОЕн виступають об’єднання під назвою «партнерства». В їхніх рамках, по суті,
об’єднано два типи утворень: неурядові міжнародні об’єднання приватних
осіб та об’єднання держав без створення міжнародної організації. Не маючи
міжнародної правосуб’єктності, вони сприяють реалізації концепції ЕОЕн,
діючи на національному рівні, та допомагають так званій м’якій координації
держав на міжнародному рівні. Тому такі партнерства часто виступають інституційною базою державно-приватного партнерства на міжнародному рівні.
18. Ключовими спеціалізованими організаціями у сфері ЕОЕн виступають IRENA, МЕА та ІТЕР. Проте їхній статус з т.з. міжнародного права є
різним. Універсальний характер з них має лише IRENA, МЕА і ІТЕР є субрегіональними. Беззаперечною міжнародною правосуб’єктністю володіє лише
IRENA, МЕА є автономним утворенням при ОЕСР, ІТЕР – фактично виробничо-галузевою організацією, наділеною певними рисами міжнародної організації. Проте суттєвим недоліком IRENA як міжнародної організації є відсутність повноважень ухвалювати резолюції або інші нормотворчі рішення, а
лише робочі програми і здійснювати проекти. На жаль, Україна є однією з
небагатьох держав, що не підписала Статут IRENA.
19. В рамках ЕОЕн може йти мова як про відповідальність держав і
міжнародних організацій, так і про індивідуальну кримінальну відповідальність за транскордонну шкоду. Крім того, цивільно-правова відповідальність
може виникати в оператора на основі міжнародного права. Також у рамках
ряду актів МНПС йде мова про «колективну відповідальність», що можна
зрозуміти як тенденцію до закріплення зобов’язання erga omnes щодо сталого
розвитку і глобального захисту навколишнього середовища, які, проте, зараз
можуть вважатися переважно декларативними. Причому ряд міжнародноправових актів вже фіксує закріплення норми щодо відшкодування шкоди,
завданої не лише фізичним особам і майну, але і шкоди навколишньому середовищу.
602
20. Міжнародно-правова відповідальність у ЕОЕн є відповідальністю
як за порушення норм міжнародного права (незаконна експлуатація енергетичних ресурсів окупованої території), так і за діяльність, не заборонену міжнародним правом (експлуатація АЕС, ГЕС), та має в ряді випадків абсолютний характер. Своєю чергою цивільно-правова відповідальність тут є відповідальністю оператора за наявності вини і є втіленням принципу «забруднювач платить».
21. Вважаємо можливим виділити в рамках транскордонної шкоди її
особливий підвид – «еколого-енергетична шкода», що має таке обґрунтування: 1. особлива небезпека для екології саме з боку діяльності, пов’язаної з
енергетикою; 2. регулювання саме такої відповідальності цілою низкою
окремих міжнародно-правових документів; 3. поширення відповідальності за
таку шкоду як на держави, так і на фізичних і юридичних осіб під їх контролем через криміналізацію відповідальності за таку шкоду. Вона може бути як
наслідком протиправних міжнародно-правових дій, так і дій, не заборонених
міжнародним правом.
22. Новою для науки і практики міжнародного права є проблема відповідальності за підйом рівня Світового океану через зміни клімату. Наразі
ця проблема є de lege ferenda, проте у найближчі роки отримає практичний
привід. Базуючись на принципі належної перестороги, ми можемо припустити існування зв'язку між викидами СО2 у повітря, змінами клімату і підйомом
рівня океану. Вона має кілька цікавих міжнародно-правових аспектів: 1. проблема збереження держави після втрати території (є пропозиції вважати такі
держави «детериторіалізованими» чи «нацією Ex-Situ», тобто такими, що
мають усі ознаки державності окрім території); 2. міжнародно-правові проблеми, пов’язані зі статусом громадян таких держав (скоріше мова буде йти
про визнання їх кліматичними мігрантами чи внутрішньо переміщеними особами, як засоби захисту – дипломатичний захист розсіяних громадян, подвійне громадянство на основі угод, адаптаційні механізми системи РКЗК ООН,
діяльність Міжнародної організації з міграції та Управління Верховного ко-
603
місара ООН у справах біженців (УВКБ), хоча до категорії біженців вони не
відносяться); 3. визначення правових механізмів відшкодування шкоди, завданої кліматичними змінами (наявність порушених правових норм, причинно-наслідковий зв’язок між діяльністю/бездіяльністю держав та їхніх
суб’єктів і затоплень територій, можливість застосування певних міжнародних ад’юдикаційних органів); 4. налагодження адаптаційних механізмів
РКЗК ООН для зменшення негативних наслідків змін клімату.
23. Різні міжнародні ад’юдикаційні органи мають свою специфіку у
формуванні певних аспектів ЕОЕн, не маючи субпідрядної структури, вони
формують спільний підхід до концепції. Європейський суд з прав людини
(ЄСПЛ) виробив ряд стандартів у сфері захисту прав людини; Суд ЄС головну увагу приділив економічним аспектам ЕОЕн, зокрема проблемам правомірності державних програм субсидування ВДЕ; ДЕХ запропонував рекомендаційний механізм вирішення міждержавних спорів щодо екологічних аспектів енергетики (в рамках Конференції ДЕХ) та спеціальний механізм вирішення суперечок щодо транзиту енергетичних матеріалів; в угодах СНД в
якості засобів вирішення спорів завжди фігурують лише консультації і переговори сторін; у СОТ зосередилися на проблемі визначення законності національних програм підтримки ВДЕ і колізії екологічних цілей та цілей промислової політики. Характерною для цих органів є участь у процесах невладних
учасників. Створення додаткової спеціалізованої судової установи у сфері
екологічної енергетики вважаємо недоцільним.
24. ЄС вдалося створити найбільш дієвий і розгалужений механізм в
рамках міжнародно-правового регулювання екологічної енергетики. Він базується на актах первинного права, гармонізаційних актах вторинного права,
що містять в собі принципи, які в цілому відповідають підходам, розробленим у рамках міжнародного права. Їхньою явною особливістю є
обов’язковість їхнього виконання чи досягнення поставлених в них показників в державах-членах. Важливою особливістю є те, що механізми, які функціонують в рамках права ЄС, не страждають на загальну ваду концепції ЕО-
604
Ен у сфері міжнародного права – фрагментованість. Вони пов’язані між собою і виключають можливість свого оскарження за допомогою інших
ад’юдикаційних установ. Суттєвим є той факт, що ЄС має свій інституційний
механізм, який, по-перше, має внутрішню дію, регулюючи відносини між
державами-учасницями, по-друге, дозволяє залучення до діяльності цих органів третіх держав, а по-третє, загалом спрямований на поширення норм
права ЄС в енергетичній сфері на треті країни, в т.ч. у питанні екологічних
аспектів.
25. ЄС володіє і використовує широкий спектр правових механізмів
поширення своїх поглядів на концепцію ЕОЕн на треті держави. Ці механізми майже ніколи всі разом не зустрічаються в одній угоді ЄС із третьою державою. Серед них можна виділити: наближення законодавства третьої держави; сприйняття acquis communitaure; сприйняття екологічних стандартів
ЄС; ратифікацію відповідних багатосторонніх конвенцій; ухвалення програм
і планів; участь в інституційних утвореннях і міжнародних організаціях і т.п.
26. Можна зрозуміти, що наявність окремих норм, присвячених співпраці у сфері енергетики та навколишнього середовища, є невід’ємним елементом всіх угод ЄС із третіми країнами чи їх об’єднаннями. Сприйняття
норм права ЄС не є загалом властивим для всіх угод. По суті, їх можна
об’єднати навколо кількох підходів. 1. Загальне зобов’язання сприймати норми acquis ЄС. 2. Сприйняття лише галузевого acquis ЄС, в т.ч. у сфері навколишнього середовища і енергетики або однієї з цих сфер. 3. Обмін інформацією щодо законодавства між сторонами. 4. Заповнення прогалин в національному законодавстві, не пов’язаних з імплементацією acquis ЄС.
27. В рамках національного права України існує ціла група актів (закони і підзаконні акти), що регулюють сферу ЕОЕн: ВДЕ, енергозбереження,
біопаливо. В них викладено основні цілі та принципи діяльності українського
законодавства в рамках реалізації цілей сталої енергетики і загалом ЕОЕн.
Крім того, Україна проголосила свій напрямок на євроінтеграцію, в тому числі і в рамках наближення та приведення свого законодавства у відповідність
605
до acquis communitaure. Особливо посилиться цей процес із набуттям чинності УАУ. В його рамках знаходить своє місце і наближення до актів ЄС, що
регулюють сферу ЕОЕн.
28. По суті своїй, співпраця сторін у галузі енергетики за УАУ відрізняється у сфері зони вільної торгівлі (ЗВТ) і у Галузевому співробітництві.
У першому випадку вона спрямована в першу чергу на регулювання торгівельних відносин сторін і є доволі вузькоспеціалізованою та має дієвий механізм врегулювання суперечок. У другому – вона є ширшою за охопленням,
проте не має імперативного характеру.
29. На двосторонньому рівні Україна уклала низку міжнародних угод
по врегулюванню різних сфер ЕОЕн. Вони стосуються головно науковотехнічного співробітництва, фінансування та загальної співпраці у сфері
МПНС. За ними важливим аспектом стало впровадження двосторонніх програм підтримки діяльності у галузі екологічної енергетики.