Ахметов Ростислав Рустемович Правове регулювання ринку природного газу в ЄС

Краткое описание

Ахметов Ростислав Рустемович, головний юрискон­сульт відділу загальної судової роботи юридичного депар­таменту ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафто- газ України»: «Правове регулювання ринку природного газу в ЄС» (12.00.11 - міжнародне право). Спецрада Д
у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка МОН України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
Ахметов Ростислав Рустемович
УДК 341.24:349.6
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРИРОДНОГО ГАЗУ В ЄС
12.00.11 – міжнародне право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________________
Науковий керівник – Шпакович Ольга Миколаївна, доктор юридичних наук,
професор
Київ – 2018

Зміст
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………….……………………..10
ВСТУП………………………………………………………………………….14
Розділ 1. Особливості правового регулювання ринку
природного газу Європейського Союзу………………………………….……23
1.1. Теоретико-понятійний апарат енергетичного права ЄС………..……..23
1.2. Етапи формування ринку природного газу
в Європейському Союзі……………………………….…………………..…….37
1.3. Правове регулювання транс’європейських мереж
щодо транспортування природного газу……………………………………….66
Висновки до розділу 1………………………………………...………………...75
Розділ 2. Організаційно-правовий механізм регулювання
ринку природного газу Європейського Союзу ..................………..…….……78
2.1. Договірний механізм регулювання газового ринку ЄС…………………..78
2.2. Інституційний механізм регулювання газового ринку
Європейського Союзу …………………………………………..……...……….90
2.3. Правове забезпечення безпеки постачань
на ринку природного газу ЄС………….……………………………………...115
Висновки до розділу 2………………………………………………………...136
Розділ 3. Правове регулювання співпраці
у сфері природного газу в Європі……………………………………………..139
3.1. Внутрішній вимір енергетичної політики Європейського Союзу…….139
3.2. Зовнішній вимір енергетичної політики Європейського Союзу………146
3.3. Наближення національного законодавства України
до актів ЄС у газовій сфері…………………………………………………….170
Висновки до розділу 3…………………………………………………………192
9
ВИСНОВКИ………….…………………………………………………………195
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..………………………………200

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Європейський Союз є найбільшим регіональним енергетичним ринком
– внутрішнім енергетичним ринком, що перебуває нині у стадії формування
Енергетичного союзу, який охоплює сферою свого регулювання
електроенергію, природний газ, відновлювані джерела енергії, ядерну
енергетику, енергетичну безпеку, екологічні аспекти тощо та території 28
держав-членів і низку сусідніх країн, що залучені до нього на різних рівнях
інтеграції на основі дво- та багатосторонніх угод. У межах внутрішнього
енергетичного ринку ЄС функціонують такі сектори: внутрішній ринок
природного газу, внутрішній ринок електроенергетики та внутрішній ринок
із заходів щодо протидії змінам клімату.
2. Внутрішній ринок природного газу ЄС є частиною внутрішнього
енергетичного ринку ЄС і поєднанням технічних, економічних,
інституційних і гармонізованих правових механізмів, що забезпечують
лібералізоване постачання, транспортування та розподіл європейською
інфраструктурою природного газу до кінцевих споживачів у ЄС відповідно
до високих екологічних стандартів і на основі правових актів ЄС. Він має
внутрішній і зовнішній вектори, з яких зовнішній вектор поки недостатньо
врегульований на комунітарному рівні, що залишає досить широкі
можливості для регулювання державам-членам.
3. У доктрині та практиці ЄС використовують два поняття:
«енергетична політика ЄС» й «енергетичне право ЄС», з яких перше є
родовим поняттям, що визначає напрями просування інтеграції в ЄС в усій
сукупності відносин (політичних, правових, економічних тощо) з побудови
внутрішнього енергетичного ринку, а друге – є вужчою категорією, що
регулює суто правовідносини в межах діяльності ЄС із регулювання відносин
в енергетиці, пов’язаних зі створенням і функціонуванням внутрішнього
енергетичного ринку ЄС, забезпеченням стабільності енергопостачання, з
урахуванням цілей у протидії змінам клімату. Джерельну базу енергетичного
196
права ЄС формують акти первинного і вторинного права ЄС, рішення Суду
ЄС і договори ЄС із третіми державами.
4. Внутрішній ринок природного газу, як частина внутрішнього
енергетичного ринку, почав своє формування в 1999 р. з набранням чинності
Першої газової директиви (Директива 98/30/ЄС про єдині правила для
внутрішнього ринку природного газу). Нині його не можна вважати
остаточно сформованим, хоча в межах трьох енергетичних пакетів
законодавство ЄС заклало всі підвалини для його успішного функціонування.
Наразі перешкоди його успішному функціонуванню полягають переважно в
технічних аспектах, таких як існування енергетичних островів і забезпечення
безпеки поставок газу із третіх країн.
5. У межах первинного права ЄС лише Лісабонський договір надав ЄС
недвозначний мандат на діяльність у галузі енергетичної політики, зокрема
щодо функціонування внутрішнього ринку й енергетичної безпеки. Проте,
водночас, збереглося право держав-членів діяти через Раду ЄС стосовно
податків на енергію, використання своїх енергетичних ресурсів і вибору
структури їхньої енергетичної суміші та постачань газу. Пов’язані з
енергетикою аспекти внутрішнього ринку ЄС продовжують регулюватися
механізмами суміжних статей щодо конкуренції, податків, довкілля, зазвичай
не передбачаючи спеціальних винятків для енергетичної діяльності.
6. Правову основу функціонування ринку природного газу ЄС на
сучасному етапі формують ДЄС і ДФЄС, акти Третього енергетичного
пакету, транскордонні мережеві кодекси, прийняті ACER, а також акти,
ухвалені на реалізацію Енергетичного союзу. Створена Цільова модель ринку
дозволяє остаточно перейти від національних ринків газу до регіональних,
які об’єднуються вже лише об’ємами споживаного газу, а не державними
кордонами. ЄС на сучасному етапі активно долучається і до ринку
природного газу, що функціонував на основі трубопровідного постачання
СПГ, з однаковим правовим регулюванням обох явищ.
197
7. Скраплений природний газ нині отримує значну підтримку від ЄС, як
один із засобів забезпечення енергетичної безпеки. Це дозволило ЄС
поступово перейти від довгострокових контрактів на постачання газу до
торгівлі на газовій біржі, що надає можливість оперативно змінювати ціни і
робити їх гнучкішими. Водночас збереглася низка неврегульованих Третім
енергетичним пакетом проблем у газовій сфері. На різному рівні і
незбалансованою є структура газотранспортних тарифів, зберігаються
контрактні та фізичні обмеження для деяких постачальників, спостерігається
неповне використання газотранспортних систем, залишається високою
ринкова концентрація на рівні ЄС та окремих країн, збережено специфіку в
регулюванні на рівні країн і прозорість ринку.
8. Функціонуючий у межах внутрішнього ринку природного газу ЄС
інституційний механізм є, з юридичного погляду, двовимірним і
багаторівневим. Зокрема, він складається з органів й інституцій, що є
міждержавними за своєю суттю, а також недержавних організацій –
об’єднань представників приватного сектора. Відповідно, існує і
чотирирівнева структура: на верхньому щаблі функціонують інститути ЄС,
потім розміщені органи співтовариства, далі – установи ЄС і на четвертому
рівні здійснюють свою діяльність прямо неінституціоналізовані у структури
ЄС добровільні об’єднання учасників ринку природного газу співтовариства.
Це викликано, насамперед, значною кількістю учасників газового ринку, чиї
інтереси не завжди збігаються, а часто навіть суперечать один одному, що
потребує від них створення спеціальних механізмів їх захисту.
9. Інститути ЄС реалізовують свою діяльність з регулювання ринку
природного газу ЄС переважно в межах повноважень своєї загальної
компетенції, і ключову роль серед них щодо практичної діяльності та
подальшого розвитку відіграє Комісія. Серед спеціалізованих установ ЄС на
ринку природного газу найважливішою наразі є ACER. Агентство наділено
повноваженнями створення настанов для прийняття мережевих кодексів,
ухвалення індивідуальних юридично обов’язкових рішень та моніторингу
198
функціонування внутрішніх ринків газу. Серед неурядових об’єднань на
ринку природного газу найважливішу роль відіграє асоціація ENTSO-G,
завдання якої – розробляти транскордонні мережеві кодекси із
транспортування природного газу всередині ЄС і координувати технічну
взаємодію операторів ЄС і третіх країн.
10. Правове регулювання транспортування природного газу в ЄС
здійснюється фактично в межах двох правових режимів. Перший, lex
generalis, базується на загальних нормах щодо розділення вертикально
інтегрованих підприємств і доступу третіх осіб у межах Директиви
2009/73/ЄС та Регламенту 715/2009. Керування в цьому форматі
здійснюється на основі мережевих кодексів із неоднозначною правовою
природою, а оперативне керівництво – ENTSO-G. Другий правовий режим
створено задля транс’європейських енергетичних мереж (TEN-E), частина з
яких належить до категорії «проектів зі спільним інтересом». Він є lex
specialis стосовно першого, основою їхнього правого режиму є ст. 170–172
ДФЄС і Регламент 347/2013, який безпосередньо внормовує їх
функціонування. Особливістю їхнього правового режиму є винятки з
обмежень і вимог щодо розділення для вертикально інтегрованих
підприємств, а також можливість отримання фінансової допомоги на
спорудження інфраструктури від ЄС. Основною підставою для отримання
такого статусу є особливе значення для розвитку транскордонних мереж у
ЄС, відповідність інфраструктурним коридорам і зонам, забезпечення
енергетичної безпеки Союзу, а також додавання нового джерела природного
газу із третіх країн.
11. Енергетична безпека ЄС у сфері природного газу може бути
визначена як здатність забезпечити належне та безперебійне функціонування
конкурентного внутрішнього ринку природного газу, за допомогою
адекватних внутрішніх ресурсів й інфраструктури, а також постачання з
доступних і стабільних зовнішніх джерел, що може бути в разі кризової
ситуації реалізоване шляхом ужиття виняткових заходів, коли ринок уже не
199
може забезпечити необхідне постачання. Енергетична безпека спрямована на
досягнення цілей "20 – 20 – 20". Регулювання цієї сфери є досить гнучким,
що уособлюється в чи не щорічних нових політико-правових документах, які
приймаються з метою адекватного реагування на нові зміни в цій дуже
важливій для ЄС сфері, і реагування на нові, насамперед зовнішні, загрози.
12. Правове регулювання відносин ЄС із третіми країнами у сфері
природного газу має різноманітні політико-правові засади. У відносинах із
країнами-транзитерами ЄС активно застосовує механізми поширення дії
енергетичного acquis на такі країни з метою створення єдиного
енергетичного простору (енергетичного союзу), регульованого на основі
однакових правових норм. Головним спеціалізованим механізмом такого
просування є Енергетичне співтовариство й угоди про асоціацію. У
відносинах із країнами – постачальницями природного газу головними
механізмами є політичні, а не правові акти, оформлені у вигляді
меморандумів, дорожніх карт, комюніке тощо. Навіть участь у спільних
економічних структурах (ЄЕП) не гарантує сприйняття такими країнами
енергетичного acquis в повному обсязі.
13.Остаточний вибір Україною імплементації енергетичного acquis і
поступове створення спільного енергетичного ринку з ЄС було зроблено із
приєднанням у 2011 р. до Енергетичного співтовариства. Наразі Україною з
усього обсягу енергетичного acquis найбільше сприйнято саме в секторі
природного газу. Ухвалено ключовий закон – «Про ринок природного газу»
(2015), що базується на нормах Третього енергетичного пакету, а також
створено незалежного енергетичного регулятора. Водночас залишається
також спектр проблем у відносинах: ЄС, з одного боку, визнаючи роль
України, як ключового транзитера природного газу, недостатньо протистоїть
реалізації політичного проекту Північний потік 2. З іншого боку, Україна,
здійснюючи імплементацію енергетичного acquis, недостатньо реалізовує
його норми на практиці.