Басиста Альбіна Володимирівна Захист прав людей з інвалідністю в практиці ООН та Ради Європи

Краткое описание

Басиста Альбіна Володимирівна, помічник-консультант народного депутата України Апарату Верховної Ради Укра­їни: «Захист прав людей з інвалідністю в практиці ООН та Ради Європи» (12.00.11 - міжнародне право). Спецрада Д
у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
Басиста Альбіна Володимирівна
УДК 341.1/8
ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ В ПРАКТИЦІ ООН ТА РАДИ
ЄВРОПИ
Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник
Мицик Всеволод Всеволодович
доктор юридичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...................................................................4
ВСТУП........................................................................................................................6
РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОПРАВОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ДЕРЖАВ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ
ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ.................................................................................16
1.1. Формування концепції інвалідності та становлення інституту захисту прав
людей з інвалідністю в міжнародному праві....................................................16
1.2. Поняття та визначення «інвалідності» в міжнародному праві та
національному законодавстві.............................................................................34
1.3. Поняття та зміст міжнародно-правових стандартів прав людей з
інвалідністю.........................................................................................................42
Висновки до Розділу 1..............................................................................................48
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І
КОНТРОЛЮ ЗА ЗДІЙСНЕННЯМ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЩОДО ЗАХИСТУ
ПРАВ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ НА УНІВЕРСАЛЬНОМУ РІВНІ.........51
2.1. Міжнародно-правовий захист прав осіб з інвалідністю в практиці
ООН......................................................................................................................51
2.1.1. Загальні універсальні міжнародно-правові акти з прав людини щодо
захисту прав людей з інвалідністю...................................................................52
2.1.2. Вузькоспеціалізовані універсальні міжнародні акти, що безпосередньо
стосуються прав людей з інвалідністю.............................................................64
2.2. Нормативний зміст Конвенції про права осіб з інвалідністю та
Факультативного протоколу до неї від 2006 року...........................................73
2.3. Поняття та взаємодія міжнародного контролю за дотриманням та захисту
прав людей з інвалідністю..................................................................................92
2.3.1. Роль органів та спеціалізованих установ ООН в здійсненні контролю
за дотриманням та захисту прав людей з інвалідністю...................................97
2.3.2. Комітет з прав осіб з інвалідністю як міжнародний конвенційний
механізм контролю за дотриманням прав людей з інвалідністю.................109
3
Висновки до Розділу 2............................................................................................118
РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ РАДИ ЄВРОПИ ЩОДО РЕГУЛЮВАННЯ ТА
КОНТРОЛЮ З ПИТАНЬ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДЕЙ З
ІНВАЛІДНІСТЮ...................................................................................................121
3.1. Особливості міжнародного регулювання питань захисту осіб з інвалідністю
в нормотворчій діяльності Ради Європи.........................................................121
3.1.1. Міжнародно-правові акти Ради Європи щодо прав людей з
інвалідністю.......................................................................................................122
3.1.2. Акти «м’якого» права Ради Європи з питань інвалідності.................127
3.2. План дій Ради Європи щодо сприяння правам і повній участі людей з
інвалідністю у суспільстві на 2006–2015 роки (Рекомендація
Rec(2006)5)………………………………………………………...……….….133
3.3. Механізми контролю за дотриманням та захисту прав людей з інвалідністю
в Раді Європи.....................................................................................................138
3.3.1. Практика Європейського суду з прав людини.....................................138
3.3.2. Діяльність Європейського комітету з соціальних прав.......................151
Висновки до Розділу 3............................................................................................158
РОЗДІЛ 4. НАЦІОНАЛЬНО-ПРАВОВА ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ
МІЖНАРОДНИХ НОРМ У СФЕРІ ПРАВ ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ В
ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ..........................................................................161
4.1. Особливості імплементації міжнародних норм у сфері захисту прав людей з
інвалідністю в правову систему України та досвід деяких європейських
країн....................................................................................................................161
4.2. Відповідність національного законодавства України положенням
міжнародного права у сфері захисту прав людей з інвалідністю.................173
4.3. Основні напрямки вдосконалення українського законодавства з метою
ефективної реалізації міжнародних інвалідозахисних зобов’язань.............187
Висновки до Розділу 4............................................................................................192
ВИСНОВКИ............................................................................................................195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................201
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВООЗ
Всесвітня програма
Всесвітня організація охорони здоров’я
Всесвітня програма дій стосовно інвалідів 1982 р.
ГА ООН Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй
ГС ООН Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй
ЕКОСОР Економічна та Соціальна Рада Організації Об’єднаних
Націй
ЄС Європейський Союз
ЗДПЛ Загальна декларація прав людини 1948 р.
КЕСКП Комітет з економічних, соціальних та культурних прав
КЛДПЖ Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок
КМРЄ Комітет Міністрів Ради Європи
КПД Конвенція про права дитини 1989 р.
КПЛ Комітет з прав людини
МБПЛ Міжнародний Білль про права людини
МКФ Міжнародна класифікація функціонування, обмеження
життєдіяльності та здоров’я 2001 р.
МОП Міжнародна Організація Праці
МПГПП Міжнародний Пакт про громадянські та політичні
права 1966 р.
МПЕСКП Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та
культурні права 1966 р.
ООН Організація Об’єднаних Націй
ПАРЄ Парламентська Асамблея Ради Європи
План дій РЄ План дій Ради Європи щодо сприяння правам і повній
участі людей з інвалідністю у суспльстві: покращення
якості життя людей з обмеженими можливостями в
Європі на 2006-2015 роки від 5 квітня 2006 року
РЄ Рада Європи
5
РПЛ Рада Організації Об’єднаних Націй з прав людини
Стандартні правила Стандартні правила забезпечення рівних можливостей
для інвалідів 1993 р.
УВКПЛ Управління Верховного комісара Організації
Об’єднаних націй з прав людини
УПО Універсальні періодичні огляди Ради Організації
Об’єднаних Націй з прав людини
ЮНЕСКО Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і
культури
ЮНІСЕФ Дитячий фонд Організації Об’єднаних Націй
6
ВСТУП
Актуальність теми дослідження обумовлена «гомоцентричністю»
сучасного міжнародного права загалом та пріоритетністю міжнародного
захисту прав людей з інвалідністю в міжнародному співробітництві держав на
універсальному та регіональному рівнях.
Однією з найбільш беззаперечних характеристик інвалідності являється
те, що вона є «універсальним феноменом» [1, с. 246]. Сьогодні люди з
інвалідністю формують найуразливішу групу населення, чисельність якої
охоплює понад один мільярд людей, що становить п’ятнадцять відсотків від
всього населення світу [2]. Очевидно, що її показники не є статичними та
постійно зростають через старіння населення, глобальну поширеність
хронічних захворювань, бідність, погіршення факторів навколишнього
середовища, природні катастрофи, збройні конфлікти та ін. Водночас,
практично щодня люди з інвалідністю зіштовхуються з дискримінацією та
перешкодами, що заважають їм стати повноправними бенефіціарами всього
спектру прав та свобод людини і реалізовувати їх нарівні з іншими.
Протягом тривалого часу люди з інвалідністю вочевидь залишалися
«непомітними» в міжнародній системі захисту прав людини, а проблематика
захисту та заохочення їх прав взагалі не поставала в правозахисному дискурсі.
Істотні зрушення в цьому напрямку починають прослідковуватися з другої
половини ХХ століття, а ухвалення і набрання чинності Конвенцією ООН про
права осіб з інвалідністю 2006 р. (далі – Конвенція, КПОІ) та Факультативного
протоколу до неї (далі – КПОІ-ФП, Протокол) [3] остаточно засвідчили
визнання світовим співтовариством проблематики та необхідності здійснення
міжнародного захисту прав людей з інвалідністю.
Особливої актуальності тема дослідження набуває для України, що
обумовлено, по-перше, ратифікацією КПОІ та здійсненням національноправової імплементації міжнародних норм в сфері прав людей з інвалідністю,
вироблених ООН та РЄ, по-друге, зростаючою кількістю людей з інвалідністю
на її теренах в зв’язку зі збройним конфліктом, які потребують належних
7
гарантій здійснення та захисту їх прав і свобод. За офіційними даними в
Україні налічується близько трьох мільйонів людей з інвалідністю.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці
вітчизняних та зарубіжних науковців.
Окремі міжнародно-правові механізми захисту прав людей з інвалідністю
в контексті міжнародної системи захисту прав людини досліджували в своїх
працях українські науковці – М. М. Антонович, М. О. Баймуратов,
М. В. Буроменський, В. Н. Денисов, В. В. Мицик, А. С. Овчаренко,
В. Е. Теліпко; серед зарубіжних – А. Х. Абашидзе, В. Г. Вітцум, А. С. Кантер,
А. Я. Капустін, В. О. Карташкін, О. А. Ковалєв, О. Є. Конєва, Дж. Купер,
К. Хайльброннер та ін.
Питанню формування концепції інвалідності присвячені праці
української дослідниці А. Й. Капської; зарубіжних – О. М. Арнардотіра,
К. Барнеса, Ф. Бова, І. В. Боровікової, Д. Бойнтона, А. Бюкенена,
Дж. тенБроека, Д. Віклер, Н. Ф. Дементьєвої, Н. Деніелс, А. Думбаєва,
С. Калвера, К. Дж. Кадлік, К. Клоузер, П. Ломбардо, П. К. Лонгрома,
М. Олівера, Т. Попової, М. Сабателло, М. Е. Стейн, Я. Тоссебро,
Л. Уманського, Е. І. Холостової, М. Шульца, Т. Шекспіра та ін.
Дослідження окремих міжнародно-правових аспектів захисту прав людей
з інвалідністю знаходимо в працях українських науковців – В. Л. Костюка,
В. М. Лисика, В. С. Маринець, В. В. Нагорної, О. В. Паровишник,
О. П. Пономарьової та ін. Серед зарубіжних дослідників варто зазначити праці
К. С. Алісієвич, Ж. Бікенбаха, Д. Герардс, Н. Деві, Т. Дегенер, Р. Джозеп,
К. Джонсона, Р. Н. Жаворонкова, Р. Каєсса, Г. Н. Карни, Ж. Квінн, М. Кетт,
Р. Ланг, О. Левіс, А. Лейкок, Т. О. Лихіної, М. В. Ліісбегр, В. Ліндквіста,
А. Лоусон, Д. МакКея, Ф. Мегре, М. Модіне, Т. Младенова, О. М. Овсюка,
Л. Огертшніга, Г. Парекха, Р. Пінто, М. Ріуокса, Л. А. Сілечії, Ж. Трані,
Г. Торнікрофта, С. Тромеля, Е. Флінн, Ф. Френча, П. Харпура, А. Хендрікс,
Є. М. Яковлевої та ін.
8
Віддаючи належне науковому доробку авторитетних дослідників,
зауважимо, що у вітчизняній науці міжнародного права відсутнім є комплексне
дослідження міжнародно-правового захисту прав людей з інвалідністю на
універсальному (ООН) й регіональному (РЄ) рівнях та національно-правової
імплементації міжнародних норм у сфері захисту прав людей з інвалідністю в
правову систему України з урахуванням кращого досвіду європейських держав.
З часу виникнення проблематику прав людей з інвалідністю розглядали з
позиції соціального захисту, забезпечення медичного обслуговування та
реабілітації. На противагу закордонній, вітчизняна наука міжнародного права
приділяла незначну увагу даній тематиці, тому важливі правові аспекти
зазначеної проблематики залишилися поза увагою.
У контексті сучасних українських реалій, проведення ґрунтовного
дослідження на зазначену тематику є актуальним як з теоретичного, так і з
практичного погляду.
Зв’язок теми з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане водповідно до наукової теми «Правові
засади співпраці України з міжнародними інтеграційними об’єднаннями: теорія
і практика», що становить частину наукової теми Інституту міжнародних
відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
№ 11БФ048-01: «Україна у міжнародних інтеграційних процесах».
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження
полягає в здійсненні комплексного наукового аналізу становлення та розвитку
міжнародно-правового регулювання питань захисту прав людей з інвалідністю
в практиці ООН та РЄ, визначенні особливостей національно-правової
імплементації міжнародних норм у цій сфері та внесенні пропозицій щодо
вдосконалення законодавства України.
Для досягнення поставленої мети дисертації необхідно виконати наступні
дослідницькі завдання:
9
– проаналізувати за допомогою історично-правового дослідження
особливості еволюції концепції інвалідності та становлення інституту захисту
прав людей з інвалідністю в міжнародному праві;
– визначити правовий зміст категорій «інвалідність» та «інвалід»;
– запропонувати авторське бачення поняття «міжнародно-правові
стандарти прав людей з інвалідністю» та розкрити його зміст;
– виявити особливості міжнародного регулювання прав людей з
інвалідністю на універсальному рівні;
– визначити роль головних, функціональних органів та спеціалізованих
установ ООН у системі контролю за дотриманням та захисту прав людей з
інвалідністю;
– проаналізувати діяльність Комітету з прав осіб з інвалідністю (далі –
Комітет) як міжнародного конвенційного механізму контролю за дотриманням
та захисту прав людей з інвалідністю;
– виявити особливості міжнародного регулювання питань захисту прав
людей з інвалідністю в нормотворчій діяльності РЄ;
– з’ясувати особливості механізмів міжнародного контролю за
дотриманням та захисту прав людей з інвалідністю в РЄ, проаналізувати їх
відповідну практику;
– визначити особливості національно-правової імплементації міжнародних
норм у сфері захисту прав людей з інвалідністю;
– провести аналіз національного законодавства України на предмет
відповідності положенням міжнародного права в сфері захисту прав людей з
інвалідністю;
– виявити основні напрямки вдосконалення законодавства України задля
ефективної реалізації міжнародних інвалідозахисних зобов’язань.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у зв’язку з
міжнародно-правовим захистом прав людей з інвалідністю в практиці ООН і РЄ
та національно-правовою імплементацією міжнародно-правових норм у цій
сфері.
10
Предметом дослідження є положення щодо захисту прав людей з
інвалідністю, які містяться у міжнародних договорах, міжнародних звичаях,
актах «м’якого» права (в межах ООН та РЄ), рішеннях міжнародних судових та
квазісудових установ, рішеннях і практиці міжнародних неурядових організацій
у сфері інвалідності, інституційних механізмів контролю та захисту, праці
кваліфікованих вітчизняних та зарубіжних дослідників, практика та акти
національних законодавств держав світу, зокрема України, що стосуються прав
людей з інвалідністю та національно-правової імплементації міжнародних
норм.
Методи дослідження. Методологічною базою для дисертаційного
дослідження послугував цілий комплекс загальнонаукових (зокрема: аналіз,
аналогія, дедукція, індукція, історичний, прогнозування, синтез, системноструктурний) та спеціальних методів (формально-юридичний, історичноправовий і порівняльно-правовий), що широко використосовуються в сучасній
науці міжнародного права.
З переліку загальнонаукових методів на всіх етапах дослідження
застосовними є дедуктивний та системно-структурний. На початковому етапі
метод семантичного аналізу сприяв з’ясуванню питання термінологічної
невизначеності.
Важлива роль у проведенні дисертаційного дослідження належить
історично-правовому методу, оскільки саме на основі дослідження генези
розвитку міжнародно-правового співробітництва щодо захисту прав людей з
інвалідністю приходимо до розуміння правового положення людей з
інвалідністю на універсальному, регіональному та національному рівнях.
Порівняльно-правовий метод сприяв з’ясуванню особливостей міжнародноправового співробітництва держав в межах універсальної та регіональної
систем захисту прав людей з інвалідністю, визначенню стану
імплементованості міжнародних норм у сфері захисту прав людей з
інвалідністю в національно-правовій системі України та деяких країн світу.
Використання формально-юридичного методу дозволило визначити поняття
11
«міжнародно-правові стандарти прав людей з інвалідністю», «міжнародний
контроль за дотриманням прав людей з інвалідністю» та «міжнародний захист
прав людей з інвалідністю».
Емпіричну основу дослідження формує практика з розгляду
індивідуальних та групових повідомлень Комітетом, колективних скарг
Європейського комітету з соціальних прав (далі – ЄКСП) та практика
Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) на предмет порушення
прав людей з інвалідністю.
Наукова новизна одержаних результатів запропонованого до розгляду
дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим у вітчизняній
науці комплексним міжнародно-правовим дослідженням із захисту прав людей
з інвалідністю в практиці ООН та РЄ, а також національно-правової
імплементації міжнародних норм в законодавство України.
За результатами здійсненого дослідження формулюються наступні
положення, що містять елементи наукової новизни та виносяться на захист як
особистий внесок дисертанта.
Вперше:
1. за результатами аналізу національно-правових визначень «інвалідності»
та «інвалідів» виокремлено вузький та широкий підходи до визначення
інвалідності. З одного боку, інвалідність визначається в якості пов’язаних з
порушенням характерних ознак людини та охоплює тих осіб, що підпадають
під закріплене в законодавстві визначення, а з іншого – визначається як
порушення, що може бути наявним в теперішньому часі або ж існувало в
минулому чи може виникнути в майбутньому;
2. сформульовано визначення поняття «міжнародного контролю за
дотриманням прав людей з інвалідністю», під яким пропонується розуміти
діяльність певних органів міжнародних організацій та конвенційних органів,
що передбачає збір належної інформації та даних щодо реалізації державою
міжнародно-правових стандартів прав людей з інвалідністю, перевірку та
надання оцінки рівня їх імплементації, рекомендацій з метою усунення
12
порушень, забезпечення повного і рівного здійснення людьми з інвалідністю
всіх прав людини та основоположних свобод, а також запобігання їх
порушенню в майбутньому й нагляд за виконанням даних раніше
рекомендацій;
3. запропоновано авторське визначення поняття «міжнародного захисту
прав людей з інвалідністю», під яким розуміється міжнародне співробітництво
держав щодо сприяння загальній повазі, дотриманню, забезпеченню та захисту
прав людини і основоположних свобод для всіх людей з інвалідністю;
4. сформульовано визначення поняття «міжнародно-правові стандарти прав
людей з інвалідністю», під яким автор пропонує розуміти норми та принципи
сучасного міжнародного права прав людини, що визначають мінімальний
рівень регламентації та масштаб поведінки держави-учасниці щодо визнання,
дотримання і захисту прав людей з інвалідністю з урахуванням специфіки їх
здійснення через призму інвалідності;
5. за результатами аналізу сучасної практики ЄСПЛ обґрунтовано
тенденцію до розширення захисту передбаченого ЄКПЛ стосовно людей з
інвалідністю та обмеження «margin of appreciation» держави в цій сфері;
6. запропоновано та обґрунтовано доцільність створення в Україні
Моніторингового комітету з питань інвалідності як елементу національного
імплементаційного механізму щодо положень КПОІ та Єдиного електронного
державного реєстру людей з інвалідністю.
Удосконалено:
7. наукові підходи до визначення особливостей імплементації положень
КПОІ в правову систему України та проаналізовано положення законодавства
окремих європейських країн (Австрії, Бельгії, Німеччини, Сполученого
Королівства, Угорщини) як позитивні приклади такої імплементації;
8. дослідження генези розвитку концепції інвалідності, наукові підходи до
наявних моделей інвалідності та етапів становлення інституту захисту прав
людей з інвалідністю в міжнародному праві;
13
9. аналіз міжнародно-правових стандартів прав людей з інвалідністю,
визначено їх характерні ознаки та особливості розроблення на універсальному
та регіональному рівнях;
10. наукові підходи до класифікації та аналіз міжнародно-правових актів та
актів «м’якого» права ООН та РЄ у сфері захисту прав людей з інвалідністю;
11. аналіз КПОІ та Протоколу, виокремлено та охарактеризовано новаційні
положення, здійснена їх структуризація, виведено два рівні зобов’язань держав;
12. наукове обґрунтування концепції позитивних дій держави в контексті
принципів рівності та недискримінації прав людей з інвалідністю, з’ясовано її
національно-правову природу та формування в міжнародному праві;
13. дослідження діяльності головних, функціональних органів та деяких
спеціалізованих установ ООН у здійсненні контролю за дотриманням та
захисту прав людей з інвалідністю;
14. обґрунтування позиції, що Комітет являє собою експертний механізм
контролю sui generis та займає особливе місце в системі універсальних
правозахисних механізмів;
15. обґрунтування внеску ЄКСП як регіонального механізму контролю за
дотриманням та захисту прав людей з інвалідністю.
Дістали подальшого розвитку:
16. наукові підходи до питання створення КПОІ нових прав для людей з
інвалідністю;
17. проблемні аспекти відповідності національного законодавства України
положенням міжнародного права в сфері захисту прав людей з інвалідністю, на
підставі чого визначено необхідність та окреслено основні напрямки
вдосконалення національного законодавства в цій сфері.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в
тому, що основні положення та одержані висновки сприятимуть розвитку науки
міжнародного права та можуть бути використані як під час написання
навчальної літератури, а також у законодавчій діяльності. Накопичений
науково-практичний матеріал може слугувати основою для подальших
14
досліджень з міжнародно-правового захисту прав людей з інвалідністю.
Теоретичні та практичні положення дисертації стануть у нагоді в навчальному
процесі під час викладання таких нормативних дисциплін як «Міжнародне
публічне право», «Міжнародне право прав людини», «Міжнародно-правові
механізми захисту прав людини», «Універсальні та регіональні механізми
захисту прав людини» тощо.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження також
розкривається через можливість та необхідність їх використання юристамиміжнародниками в своїй професійній діяльності, міжнародними неурядовими
та громадськими організаціями, що репрезентують людей з інвалідністю та
здійснюють моніторинг дотримання їх прав на національному рівні, а також
безпосередньо людьми з інвалідністю.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є особистим та
самостійним науковим доробком автора з урахуванням розвитку науки
міжнародного права. Усі сформульовані в ньому узагальнення, положення,
пропозиції та висновки зроблені в результаті самостійної науководослідницької роботи, аналізу великого масиву міжнародно-правових джерел,
на які подано посилання, та в результаті особистої практичної діяльності у
сфері захисту прав людей з інвалідністю.
Апробація результатів дисертації. Дисертація отримала обговорення на
засіданні кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні
положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у виступах та
публікаціях на наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній
конференції «Шевченківська весна» (м. Київ, 07 квітня 2016 року) (тези
опубліковано), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні
проблеми міжнародних відносин» (м. Київ, 22 жовтня 2015 року) (тези
опубліковано), Міжнародній науково-практичній конференції УАМП «Права
людини на здоров’я та сприятливе довкілля у сучасному міжнародному праві»
(м. Київ, 27 травня 2015 року) (тези опубліковано), Міжнародній науково-
15
практичній конференції «Сучасні тенденції міжнародних відносин: політика,
економіка, право» (м. Львів, 18 лютого 2016 року) (тези опубліковано) та ін.
Дисертантка брала участь в обговоренні питань, що охоплені
дисертаційним дослідженням, під час круглого столу на тему «Заключні
зауваження Комітету ООН стосовно первинного звіту України щодо реалізації
Конвенції ООН про права інвалідів. Обговорення плану дій» (м. Київ, 10 грудня
2015 року), організованого за ініціативи Національної Асамблеї інвалідів
України.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження
отримали відображення в п’яти наукових статтях у фахових виданнях, перелік
яких затверджено МОН України, двох статтях в іноземних фахових виданнях, а
також чотирьох тезах доповідей у матеріалах науково-практичних конференцій.
Структура й обсяг дисертації зумовлені метою й завданнями
дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять
дванадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації складає 243 сторінки, з них обсяг основного
тексту становить 200 сторінок. Список використаних джерел налічує 373
найменування, викладених на 43 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У висновках викладені найбільш суттєві результати та положення
дисертаційного дослідження, які зводяться до наступного:
1. Генеза розвитку концепції інвалідності має давню історію і є
актуальною в сучасному світі для всіх без винятку держав. Вона є
відображенням мінливих ставлень суспільства та держави до інвалідності в той
чи інший історичний період. Істотне значення для її комплексного розуміння
має виокремлення різноманітних моделей інвалідності, зважаючи на
поступальність їх появи та той вплив, який вони здійснювали на політику
держав щодо проблематики інвалідності. З’ясовано, що основу сучасної
міжнародно-правової концепції інвалідності закладає правозахисна модель, яка,
безперечно, є різновидом соціальної моделі та ґрунтується на ній.
Еволюція концепції інвалідності суттєво вплинула на формування
інституту захисту прав людей з інвалідністю в міжнародному праві. Хоч
питання необхідності здійснення міжнародного регулювання проблематики
інвалідності поставало на початку ХХ століття, втім активізація міжнародного
співробітництва держав щодо цієї тематики почала простежуватися лише після
створення ООН. Завдяки розробленню та ухваленню на універсальному та
регіональному рівнях чималої кількості міжнародно-правових актів щодо прав
людей з інвалідністю, проаналізованих у дисертації, відбулося становлення
інституту захисту прав людей з інвалідністю.
2. Розвиток сучасної міжнародно-правової концепції інвалідності
істотно позначився на правовому змісті понять «інвалідність» та «інвалід».
Аналіз наявних міжнародно-правових та національно-правових визначень
інвалідності засвідчує, що за своїм змістом вона є комплексним поняттям,
оскільки, з одного боку, інвалідність має пряме відношення до стану здоров’я
людини, а з іншого – завжди має соціальний прояв, що позначається на об’ємі
прав та обов’язків людини з інвалідністю, а відтак на її правовому статусі.
Якісно нового значення набуває поняття «інвалід».
196
3. Міжнародне право стоїть на позиції приналежності людям з
інвалідністю всього спектру прав та основоположних свобод людини, а також
певних спеціальних прав. Тому, міжнародно-правові стандарти прав людей з
інвалідністю, що закладають основу міжнародного захисту цієї уразливої групи
людей, охоплюють права та свободи людини, певні спеціальні права людей з
інвалідністю, визначені універсальними та регіональними міжнародноправовими актами з урахуванням особливостей їх здійснення людьми з
інвалідністю. Засновуючись на принципах і нормах міжнародного права прав
людини, міжнародно-правові стандарти прав людей з інвалідністю мають
комплементарний характер стосовно міжнародних стандартів прав людини.
4. Міжнародне співробітництво держав на універсальному рівні у сфері
захисту прав людей з інвалідністю базується на вироблених в межах ООН
міжнародно-правових стандартах прав людей з інвалідністю, що закріплюються
в загальних універсальних та вузькоспеціалізованих міжнародно-правових
актах. Ухвалення значної кількості вузькоспеціалізованих міжнародних актів
сприяло поступовому становленню інституту захисту прав людей з
інвалідністю, відображаючи зміну підходів до розуміння інвалідності та
сприйняття людей з інвалідністю в ролі бенефеціарів прав людини.
5. Основу міжнародного регулювання прав людей з інвалідністю на
універсальному рівні закладає КПОІ, яка стала кульмінацією тривалого
еволюційного співробітництва ООН та інститутів громадянського суспільства.
Базуючись на чинних універсальних договорах з прав людини, вона
забезпечила безпрецедентний рівень захисту прав для людей з інвалідністю.
Обгрунтовано, що КПОІ за рахунок використаного в ній новаторського підходу
є унікальним за своїм змістом міжнародно-правовим договором. З одного боку,
вона є втіленням низки правових концепцій, а з іншого – певною «інструкцією»
для держав та організацій регіональної інтеграції (e. g., ЄС) щодо застосування
чинних норм з прав людини в контексті інвалідності. Разом з тим, вона стала
нормативною базою для проведення досліджень з питань інвалідності. Отже,
197
наразі головним завданням держав-учасниць є забезпечення повної
імплементації закріплених в КПОІ положень.
6. Функціонування міжнародної системи контролю за дотриманням та
захисту прав людей з інвалідністю на універсальному рівні забезпечується
діяльністю системи органів, до яких віднесено головні, функціональні органи та
деякі спеціалізовані установи ООН (e. g, МОП, ЮНЕСКО, ПРООН), а також
окремі конвенційні органи ( e. g, КПЛ, КЕСКП, КЛДПЖ, Комітет з прав дитини
та Комітет).
7. Заснування в міжнародній системі міжнародного конвенційного
механізму контролю за дотриманням та захисту прав людей з інвалідністю, а
саме Комітету, стало новою віхою в розвитку міжнародного регулювання прав
людини. Критика чинної системи конвенційних механізмів контролю та
розпочата в ООН реформа з їх удосконалення сприяли закріпленню за новим
органом низки нових повноважень: залучати до роботи людей з інвалідністю, їх
правозахисні, громадські та неурядові організації; приймати та розглядати
групові повідомлення про порушення відповідною державою-учасницею
положень КПОІ; проводити консультації з іншими конвенційними органами з
прав людини задля забезпечення узгодженості, уникнення дублювання та
паралелізму під час реалізації функцій; застосовувати спрощену процедуру
подання періодичних доповідей державами-учасницями КПОІ; розглядати
питання виконання положень КПОІ в державі-учасниці на підставі достовірної
інформації. Отже, виходячи з міжнародно-правового статусу Комітету, можна
стверджувати, що він являє собою експертний механізм контролю sui generis.
Визначено, що Комітет робить вагомий внесок в одноманітне тлумачення й
застосування норм КПОІ з метою досягнення універсального розуміння змісту
прав людини для людей з інвалідністю.
8. Ключова позиція в формуванні прогресивної політики та стандартів у
галузі прав людей з інвалідністю на регіональному рівні належить РЄ. Перелік
правозахисних інструментів РЄ охоплює дві категорії, а саме міжнародноправові договори та акти «м’якого» права. Особливість системи захисту
198
полягає у відсутності окремого міжнародного договору, який би стосувався
прав людей з інвалідністю. Базис європейського міжнародного співробітництва
в інвалідозахисній сфері закладає цілий комплекс європейських конвенцій та
угод з прав людини, а також акти «м’якого» права статутних органів, які
проаналізовані в дисертації.
Розроблений План дій РЄ слугує змістовним доповненням до КПОІ.
Він окреслює напрямки розвитку національного законодавства та політики
країн Європи стосовно людей з інвалідністю з урахуванням тенденцій захисту
прав людей з інвалідністю на універсальному рівні. Будучи актом «м’якого
права» РЄ, сприяє реалізації положень КПОІ в національних законодавствах
держав Європи.
9. Встановлено, що питання дискримінації за ознакою інвалідності, а
також порушення прав людей з інвалідністю знаходять відображення в
практиці ЄСПЛ та діяльності ЄКСП.
Проведене дослідження практики ЄСПЛ дає підстави стверджувати, що
Суд у своїй діяльності достатньо часто зіштовхується з розглядом справ,
пов’язаних з інвалідністю, а винесені ним рішення свідчать про бажання
розширити захист передбачений ЄКПЛ стосовно цієї уразливої групи людей та
в деяких випадках обмежити ступінь «margin of appreciation» держави. У своїх
рішеннях ЄСПЛ використовує ЄКПЛ як живий інструмент, здійснюючи
еволютивне тлумачення ст. 14 ЄКПЛ. В недавно прийнятих рішеннях ЄСПЛ
формулює умови, за яких відбуватиметься обмеження «margin of appreciation»
держави задля ефективного захисту порушених прав людини з інвалідністю.
Дієвим механізмом контролю захисту соціальних прав людей з
інвалідністю виступає ЄКСП. Функціонуючи як квазісудовий орган РЄ, він
сприяє розширенню захисту Хартії стосовно людей з інвалідністю. Поєднання
процедури подання скарг та доповідної процедури дає можливість ЄКСП
відстежувати досягнутий державами прогрес на шляху до ефективної
національно-правової імплементації положень Хартії. Надані ЄКСП рішення
щодо соціальної інклюзії людей з інвалідністю в сфері освіти та зайнятості
199
свідчать про їх прогресивність, враховуючи підходи, втілені в універсальних
інструментах, та практику ЄСПЛ.
10. Основна мета міжнародної нормотворчості та контролю,
здійснюваних ООН та РЄ в сфері прав людей з інвалідністю, як і в сфері прав
людини загалом, полягає в забезпеченні ефективної імплементації вироблених
міжнародно-правових стандартів в національні правові системи держав. Як
було продемонстровано в дослідженні, незважаючи на існування численних
вузькоспеціалізованих актів, основним джерелом міжнародних норм у сфері
захисту прав людей з інвалідністю, що потребують національно-правової
імплементації, є КПОІ. Особливості імплементації останньої зумовлено її
правовою природою та важливістю окремих новаторських положень.На відміну
від наявних міжнародних договорів з прав людини, КПОІ передбачає спосіб, в
який держави-учасниці зобов’язані імплементувати закріплені в ній права
людей з інвалідністю в національні правові системи.
11. Здійснений аналіз національного законодавства України щодо його
відповідності положенням міжнародного права в сфері захисту прав людей з
інвалідністю призводить до неоднозначних висновків. На нормативноправовому рівні розроблено та прийнято низку атів, якими міжнародно-правові
стандарти з прав людей з інвалідністю імплементуються в національне
законодавство. Проте більшість із цих актів носять декларативний характер та
не підкріплюються практичною реалізацією. Водночас проаналізовані в
дисертації законодавчі ініціативи в сфері доступності, освіти та охорони
здоров’я практично не враховують, а в певній мірі навіть сприятимуть
обмеженню прав людей з інвалідністю в Україні. Простежено також позитивні
зрушення в законодавстві та практиці. На часі постає необхідність
удосконалення національної політики та активізації законодавчої діяльності
щодо вдосконалення вітчизняного законодавства і правозастосувальної
практики щодо захисту прав людей з інвалідністю.
12. Цілком обґрунтованим, з метою виконання загальних
інвалідозахисних зобов’язань за КПОІ стає запровадження незалежного
200
механізму здійснення моніторингу виконання зобов’язань, яким може стати
Моніторинговий комітет з питань інвалідності, а також Єдиного електронного
державного реєстру людей з інвалідністю. Принципово важливими напрямками
вдосконалення національного законодавства мають стати: вирішення питання
термінологічної невизначеності; забезпечення доступності; удосконалення
системи статистичного контролю. В контексті виконання спеціальних
зобов’язань важливим є забезпечення реалізації права на освіту, охорону
здоров’я, рівність перед законом та доступ до правосуддя.