Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ с.4
Розділ 1. Європейська модель регулювання інтеграційних процесів, як новий феномен правового співробітництва держав с.16
1.1. Інтернаціоналізація економічного життя як передумова для виникнення інтеграційних об’єднань с.16
1.2. Політико-правові передумови виникнення Євросоюзу с.20
1.3. Місце Євросоюзу в системі економічних об’єднань сучасності с.27
Розділ 2. Європейський Союз як міжнародне об’єднання sui generis с.42
2.1. Роль Європейського Союзу у правовому регулюванні європейської інтеграції с.42
2.2 .Організаційно-правовий механізм регулювання процесів європейської інтеграції с.57
2.1.1. Договірний механізм європейської інтеграції с.58
2.1.2. Інституційний механізм європейської інтеграції с.62
2.3. Правове регулювання зовнішніх зносин Європейського Союзу с.102
Розділ 3. Особливості правової системи Європейського Союзу с.123
3.1. Юридична природа права Європейського Союзу с.123
3.2. Право Європейського Союзу та інші системи права с.148
3.2.1. Взаємодія права Європейського Союзу з міжнародним правом с.148
3.2.2. Взаємодія права Європейського Союзу з внутрішнім правом держав-членів с.162
3.3. Вплив права Європейського Союзу на внутрішнє право третіх країн с.211
Розділ 4. Вплив міжнародних угод Європейського співтовариства на розвиток національного права третіх країн с.220
4.1. Види угод Європейського співтовариства з третіми країнами с.220
4.2. Вплив права Європейського Cоюзу на характер та зміст міжнародних угод с.236
4.3. Роль інституційних механізмів міжнародних угод ЄС у забезпеченні дії його права у внутрішніх правопорядках третіх країн с.256
Розділ 5. Особливості екстратериторіальної дії права Європейського Союзу у внутрішніх правопорядках третіх країн с.262
5.1. Правові передумови екстратериторіальної дії права Європейського Союзу у внутрішніх правопорядках третіх країн с.262
5.2. Сфери екстратериторіальної дії права Європейського Союзу с.266
5.3. Правові наслідки екстратериторіальної дії права Європейського Союзу с.270
Розділ 6. Гармонізація внутрішнього права третіх країн з правом Європейського Союзу с.276
6.1. Гармонізація законодавства в Європейському Союзі с.276
6.2. Особливості зближення внутрішнього права асоційованих країн з правом Європейського Союзу с.288
6.3. Питання гармонізації внутрішнього права неасоційованих країн з правом Європейського Союзу с.302
Розділ 7. Право Європейського Союзу та правова система України с.312
7.1. Право Європейського Союзу як основа для розширення співпраці між Україною та європейськими інтеграційними організаціями с.312
7.2. Організаційно-правові засади взаємодії права Європейського Союзу з правом України с.350
7.3. Особливості впливу права Євросоюзу на правовпорядок України с.374
Висновки с.409
Список використаних джерел с.417

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Протягом кількох десятиліть суспільні відносини у світі розвиваються під впливом інтеграційних процесів, які фактично охопили всі регіони земної кулі. Постійно збільшується кількість міжнародних організацій, що створюються для їх управління. Але тільки Європейський Союз (Євросоюз) досяг такого ступеня інтеграції, коли країни-члени вже тривалий час здійснюють спільну економічну політику і пов’язують подальший розвиток об’єднання з організацією спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також співпрацею у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах.
Одним з визначальних факторів, що надає стабільності функціонуванню і розвитку Євросоюзу, є його правова організація що, становить якісно нову форму перш за все економічної інтеграції держав, за рівнем якої у світі їй немає аналогів. Це новий правовий порядок, що відрізняється як від міжнародного правопорядку, так й від внутрішнього правопорядку держав. Він є синтезом взаємодії відповідних норм міжнародного права, правових приписів та юриспруденції Євросоюзу.
Зазначений правопорядок Євросоюзу створює так званий “спільний доробок” (acquis communautaire), що регулює головним чином економічну сферу інтеграційної діяльності об’єднання. Концепція “спільного доробку”, будучи важливим чинником європейської інтеграції, має як внутрішній, так і зовнішній аспекти. Їй належить роль не тільки правового стрижня європейської економічної інтеграції, але й створення правової основи, на якій регулюються відносини Євросоюзу з іншими суб’єктами міжнародного права, насамперед з так званими третіми країнами, до яких відноситься й Україна. Хоча політичний компонент також поступово стає важливою складовою відносин Євросоюзу з третіми країнами, їх основу продовжують складати відносини в економічній сфері. Особливістю відносин з третіми країнами є сприйняття ними права Євросоюзу, що сприяє залученню останніх до процесів європейської інтеграції. Це здійснюється на основі встановлення договірних відносин з Євросоюзом, які створюють відповідні правові форми інтеграції з ним. Україна зацікавлена в розвитку договірних відносин з Євросоюзом, що є єдиним шляхом до співробітництва з цим об’єднанням, яке бурхливо розвивається на багаторівневій основі, аж до вступу до нього нових членів.
Отже, дослідження ролі та місця правопорядку Євросоюзу в регулюванні економічних відносин з третіми країнами є важливим як для вітчизняної правової науки, так і міжнародно-правової практики України. Центральними тут є визначення природи та змісту організаційно-правових засад європейських інтеграційних організацій, що складають Євросоюз, та з'ясування специфіки встановлення та функціонування договірних відносин різного рівня з третіми країнами. На цьому шляху існує чимало труднощів і перешкод правового характеру, які також мають бути з'ясовані. Дослідження природи та особливостей правового регулювання інтеграційних процесів в Євросоюзі важливо перш за все для визначення оптимальних правових форм та механізмів інтеграції України у Євросоюз.
Українська наука міжнародного права лише з середини 90-х років минулого століття стала досліджувати правові проблеми, пов’язані з функціонуванням європейських організацій, в тому числі Євросоюзу. Щодо останнього вивчалися окремі питання наднаціональності в праві Європейського співтовариства (ЄС), співвідношення права європейських інтеграційних організацій та національного права країн-членів, правового регулювання зовнішніх зносин ЄС, гармонізації національного законодавства третіх країн з правом Євросоюзу, в тому числі законодавства України тощо.
Українські вчені досліджували теоретичні проблеми сучасного розвитку міжнародного права та управління міжнародними економічними відносинами.
Це праці В.Н. Денисова, М.В. Буроменського, О.Ф. Висоцького, В.І. Євінтова,
В.Ф. Опришка, М.О. Баймуратова, Л.Д. Тимченка, К.К. Сандровського,
В.А. Василенка, А.З. Георгіци, В.І. Кисіля, А.С. Довгерта, Н.Р. Малишевої,
В.Г. Буткевича, С.В. Шевчука, Г.Є. Бувайлика, А.С. Філіпенка, О.І. Шниркова. Результати їх досліджень дають можливість отримати більш чітке уявлення про особливості правового регулювання світових економічних процесів і місце в них європейської економічної інтеграції.
Серед літературних джерел, в яких опрацьовувались правові проблеми діяльності європейських інтеграційних організацій, треба виділити роботи
В.Н. Денисова, В.Ф. Опришка, А.В. Омельченка, А.С. Фастовця, М.М. Микієвича, Р.А. Петрова, Ю.В. Зайчука. Праці українських авторів, присвячені правовим питанням діяльності європейських інтеграційних організацій, є грунтовними дослідженнями, які включають пропозиції, зокрема, щодо можливих шляхів реформування українського законодавства з урахуванням досвіду країн-членів Євросоюзу.
Проте, питання ролі та місця права Євросоюзу в правовому регулюванні економічних відносин з третіми країнами лише частково висвітлювались в українській літературі з міжнародного права та права європейських інтеграційних організацій. Відсутні й праці, присвячені дослідженню правових засад регулювання економічного співробітництва Євросоюзу з країнами не членами. Залишилася поза межами досліджень українських вчених й важлива проблема впливу права Євросоюзу на внутрішнє право третіх країн, в тому числі на право України.
Серед зарубіжних фахівців правом Євросоюзу, включаючи відносини з третіми країнами, тією чи іншою мірою займалися такі вчені, як Г. Берман,
Н. Блокер, І. Бридж, Ж. Булюї, Д. Ваєт, М. Вестлейк, Т. Гартлі, П. Гей, Д. Генрі, Г-Н. Геренфельдт, Е. Де Смітер, А. Еванс, Г. Єніке, І. Зайдль-Гогенвельдерн, Г. Іпсен, Г. Ісаак, В. Кернз, Ф. Карді, Н. Каталано, П. Кептейн, М. Кремона, Д. Лазок, К. Ленартс, Ж-В. Луї, Д. Макголдрик, Д. Маклеод, М. Маресо, Д. О’Кіф, Ж. Рідо, А. Розас, Є. Серекс, Ж-Л. Сорон, П. Пескатор, А. Татам, А. Тот, Ж. Тускоз, Е. Фелкер, А. Фердрос, П. Фішер, Р. Фолсом, С. Хайет, Г. Шлогауер, О. Шпірман, Ж Штайнер.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках проекту комплексної програми науково-дослідної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних і економічних основ Української Держави” – №97128 і планового дослідження Інституту міжнародних відносин “Міжнародно-правові основи зміцнення державності України” –№ 97132.
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є виявлення інтеграційного потенціалу права Євросоюзу та визначення правових інструментів, за допомогою яких інтеграційні процеси поширюються на треті країни. Особливе значення надано використанню права Євросоюзу з метою з’ясування умов для поступової інтеграції України у європейські співтовариства та Євросоюз, визначенню способів впливу права європейських інтеграційних організацій на правову систему України і вірогідних наслідків цього впливу. Йдеться про дослідження права Євросоюзу в динаміці через відхід від традиційного статичного підходу до його розуміння і зосередження головної уваги на виявленні специфіки установчих договорів, визначенні характеру інституційних механізмів європейських співтовариств та Євросоюзу, аналізі міжнародних угод, укладених європейськими співтовариствами з країнами не членами та міжнародними організаціями, встановленні інших форм зовнішніх зносин європейських інтеграційних організацій. Це дозволило звернутися до вивчення конкретного інтеграційного потенціалу тієї чи іншої форми правового регулювання економічного співробітництва європейських інтеграційних організацій з країнами не членами та виявити можливості більш ефективного використання цих правових форм із зазначеними країнами. Вони є принципово важливими для розбудови стосунків України з Євросоюзом, здійснення послідовної реалізацію стратегії України у цій сфері, визначення змісту правових понять, які характеризують цей інтеграційний процес та окремі його етапи. Все це може сприяти випередженню у реалізації інтеграційних прагнень України, подоланню занадто обережного та упередженого в ряді випадків ставлення до них з боку Євросоюзу та окремих країн-членів.
Завдання, які поставлені в ході проведеного дослідження, полягають у наступному:
- вивчити соціально-економічні та політико-правові передумови появи європейських інтеграційних організацій, що обумовили особливості створення і функціонування правового порядку Євросоюзу;
- показати місце правового порядку Євросоюзу в світовій інституційній системі міжнародних економічних об’єднань;
- розглянути основні доктрини, що характеризують особливості правової природи Євросоюзу як інституційного утворення sui generis ;
- виявити особливості правового порядку Євросоюзу порівняно з іншими міжнародними інституційними структурами;
- охарактеризувати організаційно-правові механізми регулювання процесів європейської інтеграції;
- визначити специфіку питання взаємодії права Євросоюзу як своєрідної правової системи з міжнародним правом та внутрішнім правом країн-членів;
- дати характеристику правовому регулюванню зовнішніх зносин Євросоюзу з третіми країнами та виявити їх особливості;
- дослідити способи впливу права Євросоюзу на внутрішні правопорядки третіх країн, в тому числі на правовий порядок України;
- показати правові підстави екстратериторіального застосування права Євросоюзу та його наслідки для третіх країн;
- розглянути методи гармонізації внутрішнього права третіх країн з правом Євросоюзу;
- дати характеристику організаційно-правовим засадам взаємодії права Євросоюзу з правом України;
- дати аналіз правових засобів гармонізації законодавства України з правом Євросоюзу;
- обгрунтувати методологію щодо приведення внутрішнього права України у відповідність з нормами права Євросоюзу.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правовий порядок Євросоюзу у світлі встановлення і розвитку економічного співробітництва його з третіми країнами.
Предметом дослідження є установчі договори Євросоюзу, акти його інститутів з економічних питань, інтеграційні угоди з третіми країнами.
Методи дослідження. Дослідження побудоване на використанні широкого спектру методів та підходів для вивчення проблем правового регулювання економічного співробітництва між Євросоюзом та третіми країнами. При обгрунтуванні теоретичних висновків дисертації здобувач керувався положеннями загальної теорії права і теорії та практики міжнародного права. При встановленні основних етапів розвитку європейських інтеграційних організацій в основу покладено історичний підхід. Аналіз правових актів, які регулюють відносини в межах Європейського Союзу та економічне співробітництво європейських інтеграційних організацій з третіми країнами, базувався на широкому використанні формально-юридичного методу. Застосування порівняльного методу дало змогу звернутися до визначення особливостей правової природи європейських інтеграційних організацій. В процесі розробки пропозицій щодо вдосконалення співпраці України та Євросоюзу використовувався й метод прогнозування. У роботі використовувались і інші спеціальні методи пізнання.
Наукова новизна одержаних результатів. Проведене дослідження дозволило одержати такі результати:
1. Визначено особливості правової природи Європейського Союзу та європейських співтовариств, що поєднують риси, притаманні державоподібним об’єднанням та міжурядовим організаціям.
2. Основу Євросоюзу складає Європейське співтовариство, що регулює співробітництво країн-членів у економічній сфері, і воно доповнюється механізмами здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ), а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах (СОППКС), встановлених в Договорі про Євросоюз.
3. Правовий порядок Євросоюзу сформувався шляхом поєднання міжнародного права з власним правом об’єднання і складається з об’єднаних в інститути та галузі правових норм, що містяться в установчих договорах про створення Євросоюзу та європейських співтовариств, міжнародних угодах європейських співтовариств, норм, створених інститутами європейських інтеграційних організацій.
4. Право Євросоюзу має пріоритет по відношенню до внутрішнього права країн-членів, а певні його норми мають пряму дію у внутрішніх правопорядках цих країн, що надає праву Євросоюзу особливий характер і відрізняє його як від міжнародного права, так й від внутрішнього права держав.
5. Визначено поняття “спільного доробку” Євросоюзу як сукупності закріплених в установчих договорах та актах європейських інтеграційних організацій правових норм, судових рішень, політичних декларацій, міжнародних угод європейських співтовариств, що є правовим стрижнем європейської інтеграції, правовою основою відносин європейських інтеграційних організацій з третіми країнами та іншими суб’єктами міжнародного права.
6. У сфері зовнішніх зносин лише європейські співтовариства, а не Євросоюз наділені компетенцією укладати міжнародні угоди з іншими суб’єктами міжнародного права. Компетенція може бути виключною, коли європейські співтовариства виступають від імені країн-членів при укладанні міжнародних угод, та спільною з країнами-членами, коли міжнародні угоди укладаються європейськими інтеграційними організаціями разом з країнами-членами.
7. Правове регулювання економічних відносин Євросоюзу з третіми країнами базується на поширенні дії положень права Євросоюзу на країни, з якими європейські інтеграційні організації мають договірні відносини, залучаючи тим самим їх до різних ступінів європейської інтеграції.
8. Зроблено висновок про те, що основу правових норм, за допомогою яких забезпечується вплив права Євросоюзу на правові порядки третіх країн, складає “спільний доробок” Євросоюзу та європейських співтовариств, складовими якого є міжнародні угоди ЄС, заходи екстратериторіальної дії, гармонізація законодавства третіх країн з правом Євросоюзу. Використання усіх цих засобів впливу права Євросоюзу на правопорядки третіх країн сприяє їхньому залученню до процесів європейської інтеграції шляхом поширення правових засад функціонування спільного ринку на ці країни.
9. Розроблена класифікація міжнародних угод ЄС, згідно з якою залежно від сфер співпраці, передбачених їх положеннями, ці угоди можна поділити на: угоди про економічну співпрацю, торговельні угоди, угоди про торгівлю та співробітництво, угоди про партнерство та співробітництво, угоди про асоціацію.
10. При укладанні міжнародних угод з третіми країнами ЄС широко використовує практику включення до цих угод положень, аналогічних тим, що містяться в установчому договорі або актах інститутів ЄС. Цим створюються правові підстави для засвоєння встановлених у міжнародних угодах положень права Євросоюзу у внутрішні правопорядки третіх країн. Акти органів співробітництва, створені в рамках угод про економічну співпрацю між ЄС та третіми країнами, можуть також включати положення установчого договору та актів інститутів Європейського співтовариства або відсилати до таких положень.
11. Новим явищем, характерним для ЄС, є ухвалення його інститутами актів, адресованих юридичним особам третіх країн (так звана екстратериторіальна дія). Така практика також є характерною для ряду країн, зокрема США та ФРН, і це може створити небезпеку ерозії міжнародного права в цілому, оскільки вона має на меті нав’язати іншим суб’єктам міжнародного права такий режим співробітництва, який при певних обставинах може позбавити їх засобів ефективного захисту своїх інтересів.
12. Основними сферами гармонізації права в межах Євросоюзу є функціонування внутрішнього ринку та співробітництво у галузі охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах, а її способами є взаємне визнання країнами-членами Євросоюзу чинних національних стандартів, імплементація у внутрішнє право положень директив, рамкових рішень та конвенцій, застосування єдиних стандартів, розроблених органами ЄС з стандартизації.
13. Міжнародні угоди ЄС про партнерство і співробітництво та асоціацію можуть включати положення про гармонізацію відповідного законодавства країн-не членів з правом Євросоюзу, а основними способами гармонізації є приєднання до угод, сторонами яких є країни-члени Євросоюзу, ухвалення нормативних актів, положення яких відповідають нормам права європейських інтеграційних організацій, взаємне визнання чинних в країнах-учасницях угод відповідних стандартів.
14. Процес поглиблення партнерських стосунків між Україною та європейськими інтеграційними організаціями призвів до розширення правової основи співробітництва сторін, яка зараз вже вийшла за межі, окреслені Угодою про партнерство та співробітництво (УПС), і поширилась на сфери спільної зовнішньої політики та політики безпеки, співробітництва в галузі охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах, і все це вже вимагає укладання нової угоди між Україною та Євросоюзом, якою має стати угода про асоціацію.
15. Обгрунтоване положення про те, що включення до УПС положень про торгівлю та орієнтація сторін щодо створення режиму захисту прав інтелектуальної власності на Угоду про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), а щодо регулювання надання послуг – на Генеральну угоду з торгівлі послугами (ГАТС), може сприяти поступовому схваленню основних засад ГАТТ/СОТ, і це може створити необхідні передумови для скорішого вступу України до СОТ і початку переговорів з ЄС про створення з ним зони вільної торгівлі.
16. Правове регулювання інтеграційних процесів в Євросоюзі може бути певною парадігмою для інших регіональних інтеграційних об’єднань.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації визначено коло правових проблем, пов’язаних з поглибленням співпраці між Україною та Євросоюзом, і розроблені пропозиції, які можуть допомогти виробленню біль чіткої позиції та конкретизації політики України щодо Євросоюзу та сприяти діяльності зовнішньополітичних органів України у стосунках з європейськими організаціями.
Теоретичне значення одержаних результатів насамперед полягає в тому, що положення та висновки дисертаційного дослідження можуть сприяти подальшій розробці у вітчизняній науці міжнародного права теорії та практики права Європейського Союзу, зокрема гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу та визначенню ролі і місця Євросоюзу в правовому регулюванні економічного співробітництва з третіми країнами. Вони можуть бути також використані для підготовки та перепідготовки фахівців, що займаються питаннями гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу, написанню курсів та спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів, а також підручників і навчальних посібників з міжнародного права та права Європейського Союзу.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в: монографії “Правові засади регулювання економічного співробітництва Європейського Союзу з третіми країнами” (Київ, 2002); наукових статтях та інших публікаціях; виступах на наукових конференціях і семінарах – Міжнародній науково-практичній конференції “Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики” (Київ, жовтень 1995), Міжнародному семінарі “Угода про партнерство і співробітництво між Європейським Союзом та Україною: питання правового забезпечення договірних зобов’язань та зближення законодавства ЄС та України” (Київ, лютий 1998), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом” (Київ, жовтень 1998), Методологічному семінарі “Зовнішньополітична діяльність України та її правове забезпечення” (Київ, лютий 2000), Міжнародній конференції “Освіта та підвищення кваліфікації у сфері європейського права” (Київ, травень 2001), Міжнародному семінарі “Проблеми та методологія правової гармонізації” (Київ, січень 2003).
Основні положення дисертації викладались автором під час наукових стажувань у Лондонському університеті (Велика Британія, 1993, 2000 та 2003), штаб-квартирі Євросоюзу (Бельгія, 2000), Вільному університеті м. Брюсселя (Бельгія, 2000), Інституті конституційної та правової політики (Угорщина, 2000).
Результати дослідження використовувалися здобувачем при читанні лекцій і проведенні семінарських занять з навчальних курсів та спецкурсів “Міжнародне публічне право”, “Право Європейського Союзу”, “Вступ до права Європейського Союзу”, “Інституційне право Європейського Союзу”, “Економічне право Європейського Союзу”, “Право зовнішніх зносин Європейського Союзу” в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, “Міжнародне економічне право” в Академії державного управління та місцевого самоврядування (1994-1995), при читанні циклів лекцій в Мінесотському університеті (США, 1989), Інституті міжнародних відносин Каїрського університету (Єгипет, 1990), Центрально-європейському університеті (Угорщина, 1995, 1996, 1997, 1998, 2000), Ніццькому університеті Софія-Акрополіс (Франція, 1997), університеті м. Халл (Велика Британія, 1997), в рамках програми з міжнародного торговельного права Інституту європейських студій Туринського університету (Італія, 1997), Паризькому університеті Пантеон-Альзас (Франція, 2001).
Положення дисертаційного дослідження були враховані при внесенні змін Верховною Радою України до Проекту Закону України “Про концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” 2003 р., при підготовці проекту Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу 2003 р..
Основні положення дисертаційного дослідження увійшли у написані здобувачем відповідні розділи до таких підручників та навчальних посібників: “Международные организации-специфические субъекты международного права” (Київ, 1990), “Міжнародні економічні відносини: Система регулювання міжнародних економічних відносин” (Київ, 1994) (у співавторстві – самостійно – 40с.), “Правове регулювання іноземних інвестицій” (Київ, 1999) (у співавторстві – самостійно – 33с.), “Міжнародне публічне право” (Київ, 2000) (у співавторстві – самостійно – 59с.).
Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Траса Шевченка.
Структура та обсяг дослідження. Дисертаційна робота загальним обсягом 451 сторінка складається з вступу, семи розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел (503 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Поглиблення економічної інтеграції в Європі стало важливим проявом загального процесу інтернаціоналізації міжнародних економічних зв’язків, який поставив на порядок денний створення механізмів для регулювання економічної співпраці держав як в масштабах окремих регіонів так й на рівні світового господарства в цілому.
Розвиток інтеграційних процесів призвів до виникнення загальноконтинентальної європейської організації у формі Європейського Союзу, яка у найближчі роки налічуватиме більш ніж 25 держав-членів. На сучасному етапі свого розвитку Європейський Союз представляє собою міждержавне об’єднання, яке поєднує риси міжнародної міжурядової організації з рисами державо-подібного утворення.
Створений в межах Європейського Союзу інституційний механізм являє собою систему органів, наділених державами-членами широкими повноваженнями з ухвалення постанов для регулювання процесів європейської інтеграції. Інститути європейських інтеграційних організацій формуються як з офіційних представників держав-членів, так й з незалежних від держав-членів міжнародних чиновників, завдяки чому забезпечується баланс інтересів окремих держав та Європейського Союзу в цілому. Переважна більшість постанов ухвалюється інститутами європейських інтеграційних організацій більшістю голосів, а закріплені в них приписи можуть регулювати поведінку не тільки держав-членів чи органів Європейського Союзу, але й фізичних та юридичнихх осіб. Тим самим інституційний механізм Європейського Союзу відрізняється як від інституційних механізмів традиційних міжнародних організацій, так й від інституційних механізмів державо-подібних утворень.
Поступове розширення компетенції інститутів європейських інтеграційних організацій, які в літературі отримали назву наднацональних, призвело до поширення їх повноважень на сфери соціальної політики, освіти, культури, охорони здоров’я, захисту прав споживача, доліджень та технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища тощо. Сучасний етап розвитку європейської інтеграції в межах Євросоюзу не обмежується координацією економічної політики держав-членів, а охоплює також спільну зовнішню політику та співробітництво у сфері внутрішніх справ, які здійснюються з застосуванням міжнародно-правових засобів правового регулювання. Проте основу діяльності європейських інтеграційних організацій складає економічне співробітництво держав-членів. Про це свідчить те, що Європейський Союз заснований на базі Європейського співтовариства, діяльність якого спрямована, насамперед, на забезпечення нормального функціонування спільного ринку та економічного і валютного союзів, а також те, що у сфері зовнішніх зносин переважна більшість міжнародних угод з третіми країнами стосується питань економічної співпраці .
У сфері зовнішніх зносин лише європейські співтовариства мають компетенцію вступати у відносини з іншими суб’єктами міжнародного права, засади якої визначені установчими договорами та рішеннями Суду ЄС. Євросоюз такої компетенції не має. Відповідною компетенцією європейські співтовариства наділені з боку держав-членів і не можуть самостійно її змінювати. Компетенція ЄС у сфері зовнішніх зносин буває виключною, коли співтовариства заміщують держави-члени при укладанні міжнародних угод, та спільною з державами-членами, коли в тій чи іншій галузі міжнародні угоди можуть укладати як ЄС, так й держави-члени. В практиці ЄС широке застосування знайшло також використання дорозумілої та іманентної компетенції.
Особливості юридичної природи Європейського Союзу знайшли своє віддзеркалення у характері його правової системи. Вона включає об’єднані в інститути та галузі правові норми, закріплені у установчих договорах та міжнародних угодах Співтовариства, а також норми, створені органами європейських інтеграційних організацій. У структурномму відношенні правова система Європейського Союзу складається з первинного та вторинного права, між якими існує ієрархічна залежність. Право Євросоюзу має приорітет по відношенню до внутрішнього права держав-членів, а окремі його норми мають пряму дію у внутрішніх правовпорядках цих держав. Система правового регулювання, що виникла в рамках європейських інтеграційних організацій, являє собою спробу покласти початок новому правопорядку, відмінному, з одного боку, від існуючого на базі сучасного міжнародного права, а з іншого – від національного правопорядку. Право Євросоюзу все ще проходить процес свого становлення. Проте його подальший розвиток залежить значною мірою від здатності країн-членів Євросоюзу врегулювати концептуальні суперечки стосовно шляхів поглиблення інтеграції в процесі реалізації положень установчих договорів.
З розширенням участі європейських інтеграційних організацій у міжнародних відносинах зростає вплив міжнародного права на право Євросоюзу. Міжнародне право та право Євросоюзу тісно взаємодіють між собою. Основні принципи міжнародного права, норми багатьох універсальних, багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод Співтовариства стали складовою частиною права Євросоюзу. Розгляд практики Суду ЄС стосовно взаємовідносин між правом Євросоюзу та міжнародними правом дозволяє зробити висновок про те, що Суд ЄС намагається тлумачити положення установчих договорів про створення європейських інтеграційних організацій та нормативно-правових актів, які ухвалюють їх інститути, таким чином, щоб забезпечити їх відповідність нормам міжнародного права.
Одним з проявів динамічного характеру європейської інтеграції, яка здійснюється в межах Євросоюзу, є поширення впливу права європейських інтеграційних організацій на внутрішні правопорядки третіх країн. Основу правових норм, за допомогою яких забезпечується такий влив права Євросоюзу, складає “спільний доробок” Співтовариства. Засобами впливу виступають конвенційні акти, заходи екстратериторіальної дії, гармонізація законодавства третіх країн з правом європейських інтеграційних організацій. Використання цих засобів впливу права Євросоюзу на правопорядки третіх країн сприяє їх залученню до процесів європейської інтеграції насамперед шляхом поширення правових засад функціонування спільного ринку на ці країни.
Враховуючи зміст міжнародних угод, які укладає ЄС з іншими суб’єктами міжнародного права, та правові засади для їх укладання, можна виділити такі види угод Співтовариства: галузеві угоди про співпрацю, торговельні угоди, угоди про торгівлю та співробітництво, угоди про партнерство, угоди про асоціацію. Вплив положень цих угод на правопорядки третіх країн різниться залежно від рівня співпраці сторін. Тим самим закладаються різні ступені інтеграції третіх країн у Євросоюз.
При укладанні міжнародних угод з третіми країнами ЄС широко використовує практику включення до цих угод положень, аналогічних за своїм змістом тим, що закріплені в актах первинного або вторинного права європейських інтеграційних організацій, або таких, які відсилають до актів Євросоюзу. Тим самим створюються засади для проникнення закріплених в міжнародних угодах положень права Євросоюзу у внутрішні правопорядки третіх країн. Міжнародні угоди Співтовариства можуть передбачати пряму дію положень права європейських інтеграційних організацій як у правопорядку Євросоюзу, так й у внутрішньому праві третіх країн. Критерії прямої дії положень міжнародних угод Співтовариства розроблені Судом ЄС. Проте вони стосуються лише дії положень права європейських інтеграційних організацій у правопорядку Євросоюзу.
При ухваленні постанов органів співробітництва, створених в рамках міжнародних угод Співтовариства з країнами не членами, використовуються такі способи відтворення норм права Євросоюзу, як включення у такі документи положень установчих договорів або актів інститутів європейських інтеграційних організацій, відсилка до первинного або вторинного права Євросоюзу тощо. Положення постанов органів співробітництва становлять складову частину права Євросоюзу і можуть мати пряму дію в правопорядках Євросоюзу та країн-учаниць міжнародної угоди.
Окремі положення права Євросоюзу можуть мати екстатериторіальну дію. Проблема екстатериторіальної дії права Євросоюзу не є якимось унікальним явищем сучасної правової дійсності. Екстатериторіальна дія правових норм є відомим, проте мало вивченим феноменом. Особливості Євросоюзу, який поєднуює риси міжнародної міжурядової організації з рисами державо-подібного утворення, і функціонує в межах автономного правопорядку створюють передумови для екстатериторіальної дії його норм. Основними інструментами екстатериторіальної дії норм права Євросоюзу є акти інститутів європейських інтеграційних організацій. Сфери застосування актів, які мають екстратериторіальну дію визначають положення установчих договорів про створення європейських інтеграційних організацій та постанови інститутів Євросоюзу. До них належать насамперед сфери конкуренції, фінансів, авіатранспорту. Значний вплив на визначення сфер, в яких застосовуються екстратериторіальні правові заходи має судова практика Євросоюзу .
Однак використання з боку Євросоюзу заходів екстратериторіальної дії може створити небезпеку ерозії міжнародного права в цілому, оскільки Євросоюз та європейські співтовариства намагаються нав’язати іншим суб’єктам міжнародного права такий режим співробітництва, який позбавляв би їх засобів ефективного захисту своїх інтересів. З метою врегулювання конфліктів юрисдикцій, пов’язаних з екстратериторіальним застосуванням інститутами європейських інтеграційних організацій ухвалюваних ними актів, ЄС та треті країни вимушені використовувати міжнародно-правові засоби вирішення суперечок на двосоронньому або на багатосторонньому рівнях. Вагому роль у цьому процесі відігорають СОТ та ОЕСР.
Міжнародні угоди Співтовариства можуть передбачати гармонізацію законодавства третіх країн з правом Євросоюзу. Усі сучасні угоди про асоціацію третіх країн з ЄС включають положення щодо гармонізації законодавства асоційованих країн з правом Євросоюзу. Гармонізація в рамках асоціації здійснюється на міжнародному рівні та на рівні Співтовариства. Основними способами гармонізації тут виступають ухвалення третіми країнами нормативно-правових актів, які у тій чи іншій мірі враховують положення права Євросоюзу, інкорпорація у внутрішне право третіх країн актів інститутів ЄС, визнання стоонами угоди про асоціацію діючих в країнах-учасницях стандартів, приєднання до міжнародних угод, сторонамми яких є держави-члени європейських інтеграційних організацій.
Положення щодо гармонізації національного права третіх країн з правом ЄС є важливою складовою частиною й міжнародних угод Співтовариства, які регулюють питання торгівлі та економічного співробітництва і не спрямовані на створення асоціації з ЄС. Передбачені в угодах про партнерство та спвробітництво (УПС) зобов’язання з гармонізації національного законодавства з правом Євросоюзу мало чим відрізняються від тих, які закріплені в Європейських угодах про асоціацію. Вони визначають такі самі способи гармонізації: укладання або приєднання до міжнародних угод, ухвалення національних законів, положення яких відповідають нормам права Євросоюзу, і навіть взаємне визнання сторонами правил іншої сторони у певній галузі. Проте така гармонізація має в цілому однобічний характер, оскільки при її здійсненні йдеться про приведення правових норм, ухвалених третіми країнами, у відповідність з нормами права Євросоюзу. З іншого боку, допомога з боку Співтовариства процесу гармонізації законодавства неасоційованих країн з правом Євросоюзу є дуже обмеженою порівняно з тою, яка надається в рамках відносин асоціації. А враховуючи той факт, що норми, які стосуються гармонізації належать до “м’якого права”, просування на цьому шляху фактично повністю залежить від зусиль неасоційованих країн.
Процес поглиблення партнерських стосунків між Україною та європейськими інтеграційними організаціями призвів до розширення правової основи співробітництва сторін, яка зараз вийшла за межі УПС і поширюється разом з економічними питаннями також на сфери, визначені в Договорі про Євросоюз. Серцевиною партнерства між Україною та ЄС залишаються торгівельні відносини. Однак УПС не надає будь-яких преференцій Україні у цій галузі. У той же час виконання положень УПС створить для України можливість увійти у світову економміку та поглибити процес співробітництва з європейськими інтеграційними організаціями. Включення до УПС положень ГАТТ про торгівлю, орієнтація при створенні режиму захисту прав на інтелектуальну власність на ТРІПС, а при регулюванні надання послуг - на ГАТС, забезпечують поступове схвалення уіх трьох основ ГАТТ/СОТ. Це зможе значно прискорити вступ України до СОТ і таким чином створити передумови для пчатку переговорів з ЄС про створення зони вільної торгівлі.
Реалізація положень УПС забезпечується шляхом укладання міжнародних угод, ухвалення постанов органами співробітництва, а також за допомогою спеціальних процедур щодо імплементації та тлумачення. Треба брати до уваги й те, що УПС є і залишатиметься у найближчий перспективі основою співпраці європейських інтеграційних організацій з Україною, незалежно від того, як ставляться до цієї угоди обидві сторони. Тому головним завданням України стає реалізація закладеного в УПС потенціалу співробітництва.
В Україні тількі-но започаткований процес створення організаційно-правових засад для реалізації стратегічної мети щодо входження у Євросоюз. Поглиблення інтеграційних зв’язків з Євросоюзом вимагатиме від України цілеспрямованої роботи з реформування її конституційного та іншого законодавства, створення адміністративних та судових установ, здатних працювати з правом європейських інтеграційних організацій. При цьому Україна повинна враховувати вимоги Євросоюзу до третіх країн, які бажають вступити до європейських інтеграційних організацій, а також відповідний досвід країн Центральної та Східної Європи.
Вагому складову зближення України з європейськими інтеграційними організаціями становить поглиблення впливу права Євросоюзу на її внутрішній правопорядок. Основними засобами такого впливу є міжнародні економічні угоди про співпрацю між Україною та європейськими інтеграційними організаціями та гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу. Серед конвенційниих засобів впливу особлива роль належить УПС. УПС не тільки закріплює положення первинного та вторинного права Євросоюзу і створює правові засади для укладання міжнародних економічних угод з метою її імплементації, але й визначає сфери гармонізації українського законодавства з правом Євросоюзу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Документи та матеріали

1. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року № 2542-ІІІ // Урядовий кур’єр 25 липня 2001 року № 131.
2. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31. – Ст.429.
3. Європейський Союз: консолідовані договори . – К.: Роrt - Rоyаl, 1999. – 206 с.
4. Закон України “Про правонаступництво України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 46. – Ст.617.
5. Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 10. - Ст.137.
6. Закон України “Про міжнародні договори України” // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 10. - Ст.45.
7. Закон Україні “Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами” від 10 листопада 1994 року № 237/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 46. - Ст.415.
8. Закон України “Про ратифікацію Угоди про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії в галузі ядерної безпеки та Угоди про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії в галузі керованого термоядерного синтезу від 7 березня 2002 року № 3104-ІІІ // Урядовий кур’єр 6 квітня 2002 року № 66.
9. Закон України “Про приєднання до Ніццької угоди про міжнародну класифікацію виробів та послуг для цілей реєстрації знаків (Женева 1977 рік, з поправками, внесеними в 1979 році) від 1червня 2000 року №1762-ЇЇЇ // Офіційний вісник України.- 2000. - № 23. - Ст.925.
10. Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 року № 2210 – ІІІ // Урядовий кур’єр 21 березня 2001 року № 50.
11. Закон України “Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів(Паризький акт)” від 31травня 1995 року № 189/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №21. – Ст.155.
12. Закон України “Про приєднання України до Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентних процедур (1977 рік із змінами, внесеними у 1980 році) та Інструкції до нього від 31 січня 1981року” від 1 листопада 1996 року № 474/96 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №52. – Ст.300.
13. Закон України “Про приєднання України до Договору ВОІВ про авторське право № 0273, грудень 1996 року від 20 вересня 2001 року № 2733-ІІІ. // Урядовий кур’єр 17 жовтня 2001 року № 189.
14. Закон України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Рим, 1991 рік)” від 21 вересня 2001 року №2730-ІІІ. // Урядовий кур’єр 17 жовтня 2001 року № 189.
15. Закон України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про захист нових сортів рослин (UРОV) (Женевський акт, 1978 рік)” від 2 червня 1995 року № 209/95 – ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №22. – Ст.168.
16. Закон Україні “Про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію торгових знаків (Мадрид, 1989 рік) від 1червня 2000 року, №1763-ЇЇЇ // Офіційний вісник України. – 2000. - №23. – Ст.926.
17. Закон Україні “Про авторське право і суміжні права” від 11 липня 2001 року № 2627-Ш // Урядовий кур’єр 5 вересня 2001 року № 159.
18. Закон Україні “Про запровадження єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України від 12 липня 2001 року № 2659-ІІІ // Урядовий кур’єр 7 серпня 2001 року № 140.
19. Закон Україні “Про міліцію” // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 4. - Ст.20.
20. Закон Україні “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня1997 року № 283/97 - ВР. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. -№ 27. - Ст.181.
21. Закон Україні “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування” від 17 квітня 2002 року від 17 січня 2002 року. // Урядовий кур’єр 20 лютого 2002 року № 34.
22. Закон Україні “Про підтвердження відповідності” від 17 травня 2001 року № 2406-ІІІ. // Урядовий кур’єр 20 червня 2001 року № 108.
23. Закон Україні “Про поштовий зв’язок” від 4 жовтня 2001 року 32759-ІІІ. // Урядовий кур’єр 31 жовтня 2001 року № 199.
24. Закон Україні “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 19. - Ст.80.
25. Закон Україні “Про стандартизацію” від 17 травня 2001 року № 2408-ІІІ. // Урядовий кур’єр 20 червня 2001 року № 108.
26. Закон Україні “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення відповідальності за порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності” від 5 квітня 2001 року № 2362-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 23. - Ст.117.
27. Закон Україні “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 29. - Ст.377.
28. Зленко А. М. Зовнішня політика України : від романтизму до прагматизму. (Виступи, промови, інтерв’ю та статті Міністра закордонних справ України А. М. Зленка). – К.: Преса України, 2001. – 370 с.
29. Конституція України від 28 червня 1996 року.// Голос України. 1996. № 128.
30. Конституции буржуазных государств : Учеб. пособие / Сост.В. В. Маклаков. – М., 1982. – 408 с.
31. Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. – М., 1999.
32. Кримінальний кодекс України. – К., 2002. – 240 c.
33. Многостороннее экономическое сотрудничество социалистических государств. / Сборник документов /. М.: Юрид. лит., 1972 – 648 с.
34. Ніццький договір та розширення ЄС / М-во юстиції України. Центр порівнял. права; за наук. Ред. С. Шевчука. – К., 2001. – 196 с.
35. Нормативні акти Європейського Союзу. – К.,1998. – 51 с.
36. Основные документы Совета Экономической Взаимопомощи. – М., 1977. – 569 с.
37. Постанова Кабінету Міністрів України “Питання діяльності Української частини Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)” № 1074 від 13 липня 1998 року // Урядовий кур’єр 23 липня 1998 року № 139-140.
38. Постанова Кабінету Міністрів України “Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” № 852 від 12 червня 1008 року // Бюлетень Міністерства юстиції України.- 2003.- №3.- С. 78-85.
39. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про Міжвідомчу координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” № 1773 від 12 листопада 1998 року // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003.- №3.- С. 92-94.
40. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС” № 1496 від 16 серпня 1999 року // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003.- №3.- С. 96-100.
41. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження плану дій щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу у 2001 році” № 345 від 10 квітня 2001 // Офіційний вісник України. – 2001. - №15. – Ст.650.
42. Результати уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів : Тексти офіційних документів. – К.: “Вимір”, Секретаріат Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, 1998. – 520 С.
43. Спільна стратегія щодо України. Робочий план головуючої // Дорога в майбутнє – дорога в Європу. – К., 2000. – С. 53 - 58.
44. Указ Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998 року № 615/98 // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003.- №3.- С. 58 - 67.
45. Указ Президента України “Питання Уповноваженого України з питань європейської інтеграції” від 26 листопада 2001 року № 1146/2001 // Урядовий кур’єр 5 грудня 2001 № 226.
46. Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади від 9 лютого 1999 року № 145 / 99 // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003.- №3.- С. 68 - 69.
47. Указ Президента України “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” від 27 квітня 2001 року № 285/2001 // Урядовий кур’єр 5 травня 2001 року. № 75.
48. Указ Президента України “Про Національну Раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 30 серпня 2000 року № 1033 / 2000 // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003.- №3.- С. 70 - 73.
49. Указ Президента України “Про Програму заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі” від 5 лютого 2002 року № 104 / 2002 // Офіційний вісник України. – 2002. - №6. – Ст.242.
50. Указ Президента України “Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14 вересня 2000 року № 1072 / 2000 // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003.- №3.- С. 74.
51. Указ Прзидента України “Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі” від 5вересня 2001 року №799 / 2001 // Урядовий кур’єр від 13 вереесня 2001 року № 165.
52. Указ Прзидента України “Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)” від 24 лютого 1998 року №148/98 // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003.- №3.- С. 55-57.
53. Формувати громадянське суспільство в Україні потрібно відповідно до європейських принципів / Виступ Президента України Л. Д. Кучми на нараді з питань європейської інтеграції 8 лютого 2002 року // Урядовий кур’єр від 14 лютого 2002 року №30.
54. Agenda 2000 (1997) “For Stronger and Wider Europe”. Press Relies 1P – 97 660, DO / 97 / 79 Brussels : European Commisssion July 1997.
55. COM (95) 163 final.
56. Bull – EU, 5 – 1995.
57. Convention from 19 June 1990 Applying the Schengen Agreement of 14 June 1985 between the Governments of the States of the Benelux Economic Union, the Federal Republic of Germany and the French Republic, on the Gradual Abolition of Checks at their Common Borders. – Brussels 1991. – 54 p.
58. Copenhagen European Council. Copenhagen, 21 – 22 June, 1993 // Bulletin of the European Communities Commission 1993 #6 v. 26 p. 13 – 15.
59. Document submitted to the Vienna European Council, 11-12 Dec. 1998, Press Release №13643/98.
60. EU Focus, 1 July 1999.
61. EU Focus, 2 March 2000.
62. EU Focus, 25 May 2000.
63. EU Focus, 6 July 2000.
64. EU Focus, 20 July 2000.
65. EU Focus, 7 Sep. 2000.
66. EU Focus, 11 Oct. 2000.
67. Euro-east, № 83, Dec. 1999.
68. Europe and the challenge of enlargement. Bulletin of the European Communities. Supplement 3/92.
69. European Community Law. Selected Documents / by Berman G., Goebel R., Fox E. – St. Paul, Minn., 1993. – 687 p.
70. Mediterranean Partnership. Conference Proceedings. – Madrid 1995. – 57 p.
71. J. O. 1972, L 300
72. O. J. 1988, L 327
73. O. J. 1990, L 68/3.
74. O. J. 1992, L 52/1.
75. O. J. 1992, L 56/3.
76. O. J. 1992, L 89/31.
77. O. J. 1992, L 116/2
78. O. J. 1992, L 343/2
79. O. J. 1993, L 348/1
80. O. J. 1994, L 1/1
81. O. J. 1994, L 336/1
82. O. J. 1994, L 348/1
83. O. J. 1994, L 349/71
84. O. J. 1995, L 56/1
85. O. J. 1995, L 311/1
86. O. J. 1996, L 035.
87. O. J. 1996, L 071.
88. O. J. 1996, L 189.
89. O. J. 1996, L 238.
90. О. J. 1996, L 349/53
91. O. J. 1997, L 187.
92. O. J. 1997, L 195.
93. O.J. 1997, L 327
94. O. J. 1998, L 097.
95. O. J. 1998, L 49
96. O. J. 1998, L 49 / 41
97. O. J. 1998, L 194 / 28.
98. O. J. 1999, L 083.
99. O. J. 1999, L 153/63.
100. O. J. 1999, L 265
101. O.J. 1999, L 311/2.
102. O.J. 1999, L 331/1
103. O. J. 1999, L 331/2.
104. O. J. 2000, L 051
105. Presidency Conclusions, Helsinki European Council, 10 –11 Dec. 1999; Bull. EU 12/99.
106. Report of 11 Feb. 1998 on the Communication from the Commission to the Council on the Action Plan for Ukraine (A4-0059/98).
107. The Developing Immigration and Asylum Policies of the European Union. Adopted Conventions, Resolutions, Recommendations, Decisions and Conclusions. – L., 1996. – 528 p.
108. The Forum for US – EU Legal – Economic Affairs. – Helsinki 16th – 19th September 1998.
Книги

109. Анцилотти Д. Курс международного права : Пер. с итал. М., 1961, т. 1. – 447 с.
110. Аречага Х. Современное международное право. – М., 1983. – 480 с.
111. Баскин Ю. А., Фельдман Д. И. Международное право : проблемы методологии.. – М., 1971. – 176 с.
112. Броунли Я. Международное право. Кн. 1. – М., 1977. – 536 с.
113. Броунли Я. Международное право. Кн. 2. – М., 1977. – 511 с.
114. Бувайлик Г. Е. Правое регулирование международных экономических отношений. – К., 1977. – 383 с.
115. Буткевич В.Г. Советское право и международный договор. - К.: Вища школа, 1977. - 262 с.
116. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. - К.: Вища школа, 1981. - 312 с.
117. Василенко В. А. Международно-правовые санкции. – К., 1982. – 231 с.
118. Василенко В. А. Основы теории международного права. – К., 1988. – 288 с.
119. Висоцький А. Ф. Питання реалізації морської правосуб'єктності України. / Денисов В. Н., Євінтов В. І., Акуленко В. І., Висоцький О. Ф., Ісакович С. В. Суверенітет України і міжнародне право. К., 1995. С. 258 – 285.
120. Высоцкий А. Ф. Морской регионализм (международно-правовые проблемы регионального сотрудничества). – К., 1986. – 196 с.
121. Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права. - К.: Вища школа, 1980. – 320.
122. Георгіца А. З. Міжнародне публічне право. – Чернівці 1995. - Т.1. – 230 с.
123. Георгіца А. З. Міжнародне публічне право. – Чернівці 1996. - Т.2. – 162 с.
124. Денисов В. Н. Проблеми створення публічного порядку в зовнішньополітичній діяльності України // Денисов В. Н., Євінтов В. І., Акуленко В. І., Висоцький О. Ф, Ісакович С. В. Суверенітет України і міжнародне право. - К. ; Манускрипт, 1995.- С. 7 – 36.
125. Денисов В. Н. Развитие теории и практики взаимодействия международного и внутреннего права // Денисов В.Н., Євинтов В.И., Дзуд Я., Бокор – Сеге Х., Гегцег Г. Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 7 - 24.
126. Денисов В. Н. Роль міжнародного права у зовнішній і внутрішній політиці України // Державотворення і правотворення в Україні : досвід, проблеми, перспективи / за ред. Ю.С. Шемшученка. К., 2001. – С. 596 – 611.
127. Дмитрієв А. І., Мацко А. С., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право : Практикум. – К., 2001. – 352 с.
128. Евинтов В.И. Международный и внутренний правопорядок в стрктуре международного сообщества. // Денисов В.Н., Євинтов В.И., Дзуд Я., Бокор – Сеге Х., Герцег Г. Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 25 - 40.
129. Євінтов В.І. Україна у міжнародному співтоваристві // Денисов В. Н., Євінтов В. І., Акуленко В. І., Висоцький О. Ф., Ісакович С.В. Суверенітет України і міжнародне право. - К.: Манускрипт, 1995. - С. 37 - 58.
130. Європейський Союз : основи політики, інституційного устрою та права : Навчальний посібник / Науковий редактор В. П’ятницький. – К., 1999. – 368 с.
131. Зайчук Ю.В. Про гармонізацію банківського законодавства України в світлі права Європейського Союзу. // Денисов В. Н., Євінтов В. І., Акуленко В. І., Висоцький О. Ф Суверенітет України і міжнародне право. К., 1995. С. 192 – 240.
132. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посіб: Пер. з англ. – К.: Т-во “Знаня”, КОО, 2001. – 381 с.
133. Колізії у законодавстві України : проблеми теорії і практики. – К., 1996. – 259 с.
134. Кольяр К. Международные организации и учреждения : Пер. с франц. – М., 1972. – 632 с.
135. Корецкий В. М. “Общие принципи права” в международном праве. – К., 1957. – 52 с.
136. Курс международного права: В 6-и т. / М.: Наука, 1967. – Т. 1. – 284 с.
137. Курс международного права: В 7-и т./ Ю.А. Баскин, Н.Б. Крылов, Д.Б. Левин и др. - М.: Наука, 1989. – Т.1. – 360 с.
138. Лазарев В. В., Липень С. В. Теория государства и права : Учебник для вузов. – М., 2000. – 511 с.
139. Лукашенко В.И. Западноевропейская интеграция в системе современных международних отношений : Учеб. пособие. – К., 1991. – 148 с.
140. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть : Учебник. – М., 1999. – 384 с.
141. Маланчук П. Вступ до міжнародного праава за Ейкхерстом. – Харків, 2001. – 592 с.
142. Малышева Н.Р. Гармонизация экологического законодательства в Европе. – К., 1996. – 233 с.
143. Мармазов В. Є., Піляєв І. С. Рада Європи : політико-правовий механізм інтеграції. – К., 2000. – 472 с.
144. Микієвич М. М. Міжнародно-правові аспекти співробітництва Європейського Союзу з третіми країнами. – Львів 2001. – 200 с.
145. Моравецкий В. Функции международной организации. / Пер. с поль. – М., 1976. – 384 с.
146. Муравьев В. И. Международные организации - специфические субъекты международного права. - К., 1990. – 72 с.
147. Муравйов В. І. Правові аспекти співробітництва України з європейськими економічними структурами // Денисов В. Н., Євінтов В. І., Акуленко В. І., Висоцький О. Ф. Ісакович С.В. Суверенітет України і міжнародне право. - К., 1995. С. 150 – 175.
148. Муравйов В. І. Міжнародні економічні організації // Філіпенко А. С., Бураковський І.В., Будкін В.С. та ін. Міжнародні економічні відносини : Системма регулювання міжнародних економічних відносин : Підручник – К., 1994. - Т.3. - С. 182 – 197.
149. Муравйов В. І. Міжнародні неурядові економічні організації // Філіпенко А. С., Бураковський І.В., Будкін В.С. та ін. Міжнародні економічні відносини : Системма регулювання міжнародних економічних відносин : Піідручник – К., 1994. - Т.3. - С. 235 – 242.
150. Муравйов В. І. Право Європейського Союзу // Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право – К., 2000. – С. 472 – 571.
151. Муравйов В. І. Система міжнародних угод, які регулюють сферу інвестицій // Правове регулювання іноземних інвестицій / За ред. В. М. Косака. – К., 1999. – С. 27 – 34.
152. Муссіс Н. Вступ до Європейського Союзу. Право, економіка, політика. 1.Вступ. / Пер. з англ. – К., 1999. – 60 с.
153. Опришко В. Ф., Омельченко А.В., Фастовець А.Ф. Право Європейського Союзу. Загальна частина. – К., 2002. – 460 с.
154. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право : Підручник. – К., 1995. – 192 с.
155. Петров Р. А., Опейда З. Й. та ін., Вступ до права Європейського Союзу : Навч. Посібник. – Донецк 2001. – 248 с.
156. Посібник з питань імплементації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським співтовариством. – К. 1999. – 99 с.
157. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції – К., 1998. – 448 с.
158. Сандровский К.К. Право внешних сношений. – К., 1986. – 328 с.
159. Сорон Ж-Л. Курс з Європейських інституцій : європейська головоломка. Підручник. / Пер. з франц. за ред. В.І. Муравйова – К., 2001. – 444 с.
160. Татам А. Право Європейського Союзу : Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Переклад з англійської. – К., 1998. – 424 с.
161. Тимченко Л.Д. Международное право. – Харьков 1999. – 510 с.
162. Тускоз Ж. Міжнародне право : Підручник. Пер. с франц. – К., 1998. – 416 с.
163. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством: Заснування та діяльність компаній. - К.: 1999. - 39 с.
164. Угроза плана Шумана. : Пер. с итал.- М., 1954. – 200 с.
165. Ульянова Н.Н., Евинтов В.И., Бувайлик Г.Е., Висоцкий А. Ф., Овсюк А. М. Общепризнанные нормы в современном международном праве. – К., 1984. – 270 с.
166. Філіпенко А. С. Цивілізаційні виміри економічного розвитку. – К., 2002. – 190 с.
167. Хартли Т.К. Основы права Европейского сообщества : Пер. с англ. – М., 1998. – 703 с.
168. Шнирков О., Кузнецов О., Кульпінський С. Європейський валютний Союз – К., 2001 – 198 с.
169. Arnold R. Begriff und Entwicklung des Europaischen Verfassungsrechtes in Staat, Kirche, Vervaltung. Festschrift fur Harmut Mauer zum 70. Geburstag / Herausgegeben von H-W. Arndt, M-E. Geis, D. Lorenz. – Munchen 2001. – 855-868.
170. 1991 Les implications juridique de 1993 pour les etats membres et les etats non membre de la CEE. – Dordrecht 1992. – 137 p.
171. Agricultural Law for the European Union / Edited by Heusel W. – Trier 1999. – 372 p.
172. Appleyard D., Field A. International Economics. – Boston 1992. – 822 p.
173. Bebre C., Tremeau H. Le droit douanier communautaire et national. – P., 1997. – 626 p.
174. Berman G., Goebel R., Fox E. Cases and Materials on European Community Law. – St. Paul, Minn., 1993. – 1218 p.
175. Bernhardt R. Europaisches Geminschaftsrecht und das Recht Internationaler Organisationen : Gemeinsamkeiten und Unterschiede. – In Liber Amicorum : Professor Ignaz Seidl – Hohenveldern / Edited by Hafner G., Loible G., Rest A., Sucharia-Behrmann L., Zemanek K. – The Hague 1998. – P. 2 – 35.
176. Betten L., Grief N. EU Law and Human Rights. – L., 1998. – 158 p.
177. Blanchet T., Piipponen R., Westman-Clement M. The Agreement on the European Economic Area (EEA). – Oxford 1994. – 500 p.
178. Blanpain R., Javillier J-C. Droit du travail communautaire. - P., 1995. - 447 p.
179. Blanquet M. L’article 5 du Traite C.E.E. - P., 1994. - 502 p.
180. Blum F. Long 1998. State Monopolies under EC Law. - Chichester, 1998. - 402 p.
181. Bluman C. La fonction legislative communautaire. - P., 1997. - 175 p.
182. Bos P., Stuyk J., Wytinck P. Concentration Control in the European Economic Community. – Kluwer 1993. – 448 p.
183. Boulouis J. Droit institutionel de l’Union europeene. - P., 1995. - 392 p.
184. Boulouis J. Le droit des Communautes Europeennes dans ses rapports avec le droit international general. – P., 1992. – 235 p.
185. Breadley M., Hoskins M. Remedies in EC Law. - L., 1998. – 632 p.
186. Brehon N-J. Le budget de l’Europe. - P., 1997. - 232 p.
187. Britten L. Competition Policy and Merger Control in the Single European Market. – Cambridge 1991. – 57 p.
188. Britten L. The Need for a Mutual Framework of Common Rules. Address Before the OECD Conference on Trade and Competition. 29 – 30 June 1999.
189. Carlsnaes W., Smith S. European Foreign Policy – The EC and Changing Perspectives in Europe. – L., 1994. – 321 p.
190. Carreau D. Droit international. – P., 1999. – 676 p.
191. Cartou L. Organisations europeennes. – P., 1965. – 478 p.
192. Catalano N. Manuel de droit des communautes europeennes. – P., 1965. – 663 p.
193. Central and Eastern Europe on the way into the Uropean Union / Edited by Weidenfeld W. – Gutersloh 1996. – 268 p.
194. Cerexhe E. Le droit europeen. – Bruxelles 1995. – 531 p.
195. Chalmers D. Legal Basis and External Relations of the European Community. – In Emiliou N., O’Keeffe D. The European Union and World Trade Law – After the GATT Uruguay Round. – Chichester 1996. – p. 46 – 61.
196. Cherch C., Phinnemore D. European Union and European Community : A Handbook and Commentary on the Post-Maastricht Treaties. - Wheatsheave 1995. - 575 p.
197. Chryssochoou D., Tsinisizelis s. Infantis K.. Theory and Reform in the European Union.- Manchester 1999. – 174 p.
198. Citizenship, Nationality and Migration in Europe / Edited by Cesarani D., Fulbrook M. – Routledge 1996. – 225 p.
199. Community Law in Practice / Edited by Heusel W. – Trier 2000. – 311 p.
200. Compliance and Enforcement of European Community Law / Edited by Versaele J. – The Hague 1999. – 426 p.
201. Constitutional Adjudication in European Community and National Law / Edited by O’Keeffe. – L. 1992. – 307 p.
202. Constitutional Change in the EU. From Uniformity to Flexibility ? / Edited by Burca G., Scott J. – Oxford – Portland Oregon 2000. – 131 p.
203. Corbett R., Jacobs F., Shacklton M. – The European Parliament. – L., 1995. – 356 p.
204. Corps Diplomatique accredite aupres des Communautes europeennes et representations aupres de la Commision. – Brussels 1996. – 71 p.
205. Cremona M. Flexible Models : External Policy and the European Economic Constitution. – In Constitutional Change in the EU. From Uniformity to Flexibility ? / Edited by Burca G., Scott J. – Oxford – Portland Oregon 2000. – p.59 – 94.
206. Cuthberg M. European Union Law. – L., 2000. – 121 p.
207. Daldrop A. Politics and the European Community. – L., 1991. – 212 p.
208. Dashwood A. Reviewing Maastricht : Issues for the 1996 IGC. – L., 1996. – 261 p.
209. Dehousse F., Vincent P. Les regle d’origine de la Communaute europeenne. – Bruxelles 1999. – 202 p.
210. Delegated legislation and the Role of the Committees in the EC. / Editors Mads A. and Turk A. – The Hague 2000. – 428 p.
211. Delmas-Marty M. Corpus Juris. - P., 1997. - 179 p.
212. Delmas-Marty M. Ver un droit penale communautaire. - P., 1995. - 317 p.
213. Dembour M – B. Harmonization and the Construction of Europe : Variations away from a Musical Theme. – San Domenico 1996. – 96 p.
214. Dony M. Droit de la Communaute et de l’Union europeenne. – Bruxelles 2001. – 338 p.
215. Dubouis L., Blumann C. Droit materiel de l’Union europeenne. – P., 2001. – 603 p.
216. Edward D., Lane R. European Community Law. An Introduction. – Edinbourg 1995. – 166 p.
217. Enlarging the Union. The Intergovernmental Conference of the European Union 1996. – L., 1996. – 42 p.
218. Entry and Residence in Europe. Business Guide to Immigration Rules / Edited by Gulbenkian P. and Badoux T. – Chichester 1997. – 359 p.
219. European Travel Law. – Chichesner 1995. – 761 p.
220. Evans A. A Textbook on European Union Law. – Oxford 1998. – 609 p.
221. Evans A., Falk P. Law and Integration. Sweden and the European Community. – Umea 1990. – 341 p.
222. Fine F. Mergers and Joint Ventures in Europe. The Law and Policy of the EEC. – L., 1989. – 181 p.
223. Fisher T. The Europeanisation of America. – Durham 1995. – 342 p.
224. Folsom R. European Union Law. – St. Paul, Minn., 1999. – 575 p.
225. Fontaine P. A New Idea for Europe. The Schuman Declaration 1950. – 2000. - Bruxelles 2000. - 43 p.
226. Gautron J-C. Droit europeen. – P., 1995. – 237 p.
227. Gerkath J. L’emergence d’un droit constitutionnel pour l’Eur