МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ (НА ПРИКЛАДІ КРАЇН СНД)

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП ................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1
СТАНОВЛЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ.........

12
1.1. Розпад Союзу РСР та пошук нової організаційно-правової форми співробітництва пострадянських держав......................................................................................
1.2. Конституції пострадянських держав і міжнародне право........................................................................................
1.3. Співвідношення міжнародного та внутрішнього права в законодавстві пострадянських держав ...................................
1.4. Проблеми правонаступництва пострадянських держав щодо договорів СРСР та участі в міжнародних організаціях...............................................................................

12

16

41

47
РОЗДІЛ 2
СНД ЯК ОСНОВНА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА СПІВРОБІТНИЦТВА ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ...................................................................................

59
2.1. Багатостороннє співробітництво. СНД: правова природа, юридична сила документів ......................................................
59
2.2. Особливості організаційно-правових форм багатостороннього співробітництва країн СНД в галузі забезпечення колективної безпеки, в правовій сфері, з упередження та врегулювання конфліктів, економічне, політичне та соціально-гуманітарне співробітництво ............

78
2.3. Співробітництво в вирішенні окремих спірних питань в межах СНД ...............................................................................
135
ВИСНОВКИ ............................................................................ 159
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ........................ 164

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В грудні 1991 року Радянський Союз припинив своє існування, в результаті чого республіки колишнього СРСР набули незалежності.
Формування міжнародно-правових відносин пострадянських держав відбувалась у складних політичних умовах невизначеності переспектив міжнародно-правового співробітництва та відсутності належної правової бази. Внаслідок цього переважна більшість документів, що стосувалися розпаду Радянського Союзу і закріплення правової системи нового об`єднання колишніх радянських республік, - Співдружності Незалежних Держав, - виявилися погано підготовленими юридично.
Разом з тим, проблеми, що постійно нагромаджуються, вимагають свого осмислення. Не дивлячись на 10-річний період після розпаду СРСР, в Україні і в країнах СНД не було опубліковано роботи, в якій комплексно досліджувалась би вся сукупність проблем міжнародно-правового співробітництва пострадянських держав. Це породжує низку питань щодо правового статусу як самої СНД, так і документів, прийнятих в її межах. Тому актуальним стає дослідження проблем утворення та розвитку міжнародно-правового співробітництва пострадянських держав.
Вимагають узагальнення часом досить суперечливі точки зору з окремих проблемних питань, що виникають у діяльності СНД, висловлені в наукових статтях такими вченими як Блищенко І., Гречко Л., Пустогаров В., Фісенко В., Фісенко І., Чалий О., Шинкарецька Г., Щокін Ю. Деякі навчальні посібники, які торкаються проблем СНД, у більшості випадків мають описовий характер, досить політизовані і не усувають зазначених прогалин в міжнародно-правовій науці.
Крім того, актуальність теми обумовлена також іншими обставинами. Дослідження проблем правонаступництва колишнього СРСР надає можливості Україні грунтовно формулювати свою міжнародно-правову позицію во взаємовідносинах з іншими пострадянськими державами.
Аналіз спільних елементів у конституціях різних пострадянських держав дозволяє виявити певні стандарти та врахувати досвід інших держав при проведенні конституційної реформи в Україні.
Підготовлена робота – одна з перших спроб розібратися в суті юридичних проблем, що виникають у міжнародно-правовому співробітництві пострадянських держав.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота базується на планах наукових досліджень Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого і виконана в рамках державної цільової комплексної програми “Проблеми історії, теорії та практики державного права іноземних країн і міжнародного права (Основне. Пріоритетне)” (державна реєстрація № 0186.0.070868).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є виявлення юридичної природи та характеристик основної організаційно-правової форми та напрямків міжнародно-правового співробітництва пострадянських держав СНД, формування практичних висновків і теоретичних положень, що спрямовані на створення та розвиток науково-обгрунтованної концепції міжнародно-правової взаємодії пострадянських держав.
Для досягнення названих цілей дисертантом вирішується комплекс задач:
- здійснити дослідження правової природи та визначити юридичну характеристику правонаступництва пострадянських держав стосовно договорів Союзу РСР;
- провести комплексний аналіз співвідношення пріоритетності дії норм міжнародного та внутрішнього права в пострадянських державах;
- надати характеристику правової природи Співдружності Незалежних Держав відокремити;
- здійснити дослідження організаційно-правових форм реалізації багатосторонніх міжнародних угод на пострадянському просторі;
- поняття співробітництва з врегулювання конфліктів та співробітництва в галузі вирішення спірних питань на пострадянському просторі.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що складаються в процесі міжнародно-правової взаємодії нових незалежних держав, що створилися на території колишнього СРСР (крім прибалтійських держав) після розпаду останнього.
Предметом дослідження є основні форми та напрямки міжнародно-правового співробітництва пострадянських держав, їх ознаки, засоби утворення та подальшого забезпечення.
Стан дослідження теми дисертації. Загальнотеоретичну основу роботи складають праці таких українських та російських вчених як Е. Амєтістов, Л. Ануфрієв, І. Блищенко, М. Буроменський, В. Буткевич, В. Василенко, Г. Вельямінов, М. Горовцев, Л. Гречко, В. Денисов, В. Дурденевський, М. Ентін, Г. Ігнатенко, В. Карташкін, С. Котляревський, І. Лукашук, Ф. Мартенс, П. Мартиненко, Є. Моїсеєв, М. Миронов, Л. Моджорян, В. Пустогаров, В. Семенов, А. Талалаєв, Г. Тункин, Д. Фельдман, О. Шибаєва, Г. Шинкарецька.
Під час наукового дослідженя також використовувалися праці таких визнаних зарубіжних правознавців як Дж. Л. Брайєрлі, Г. Блікс, А. Голд-Фернек, Р. Дженінгс, Л. Дамрош, Р. Дехоус, П. Дель Дука, Г. Єлінек, Г. Кельзен, А. Ла Пергола, А. Макнейр, Л. Опенгейм, І. Стоянов, Х. Томушат, Г. Триппель, Х. Волдок, Ч. Хайд, А. Фердросс.
Работи названих авторів дозволили дисертанту сформувати основні принципи та підходи при розробці питань міжнародно-правового співробітництва нових незалежних держав на пострадянському просторі, взємодії іх національних законодавств, співвідношення норм внутрішнього права з імплементованими нормами міжнародного права.
Методологічна основа дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний системний підхід у дослідженні правових проблем міжнародно-правового співробітництва пострадянських держав. Метод об’єктивності було використано для встановлення повноти інформації, що застосовувалася у процесі дослідження; історично-правовий метод – при зверненні до генезісу предмету дослідження; формально-логічний – для визначення поняття “Співдружність Незалежних Держав” і для його подальшого застосування в судженнях та умовиводах; порівняльно-правовий – для визначення основних форм та засобів мінародно-правового співробітництва пострадянських держав. На підставі методу прогнозування зроблено висновки щодо шляхів подальшого розвитку міжнародно-правового співробітництва пострадянських держав. Широке застосовані в роботі категорії та способи формальної логіки. У дослідженні використовувалися й інші методи, які застосовуються в сучасній науці міжнародного публічного права. В дисертації також широко використовані емпіричні данні про міжнародно-правову діяльність пострадянських країн у межах СНД в 1991-2001 рр.
Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вона є самостійною, завершеною працею, першим в Україні спеціальним науковим дослідженням міжнародно-правового співробітництва пострадянських держав на прикладі країн СНД. В роботі досліджено правову природу Співдружності Незалежних Держав як організаційно-правової форми багатостороннього співробітництва пострадянських держав.
Надана характеристика правонаступництва в межах СНД щодо участі пострадянських держав в міжнародних міжурядових організаціях універсального характеру та щодо багатосторонніх договорів колишнього СРСР.
Проведено порівняльний аналіз конституцій пострадянських держав щодо відповідності їх загальновизнаним принципам і нормам сучасного міжнародного публічного права. Порівнено положення конституцій пострадянських держав – учасниць СНД, які закріплюють співвідношення норм міжнародного права і національного законодавства цих країн.
Новизна також полягає в виявленні комплексу питань, що пов’зані з вирішенням проблеми розробки механізму виконання різноманітних міжнародно-правових угод за участю пострадянських держав.
Наукова новизна одержаних результатів проявляється в наступних теоретичних положеннях та висновках дисертації:
1. Вперше показано, що конституції пострадянських держав мають багато спільного через те, що рухаються в одному напрямку соціально-політичного розвитку. У більшості нових незалежних держав законодавці пішли шляхом визнання за міжнародними нормами пріоритету над внутрішньодержавними законами.
2. Удосконалено тезу про те, що взаємозв'язок і взаємодія міжнародного договору і національного закону є спонукальними причинами до узгодження цих правових актів. Проблема узгодження міжнародного договору і національного закону виявляється у виробленні єдності, чіткої взаємодії, взаємовідповідності в упорядкуванні дії договору і закону, а не в пошуку шляхів підпорядкування одного правового акта іншому і не в пошуку шляхів їхньої супідрядності будь-якому третьому акту. Досягнення такого результату створює оптимальні умови для реалізації волі держави як у внутрішній, так і в міжнародній сфері.
3. Розвинуто тезу про те, що Співдружність Незалежних Держав являє собою “параорганізацію” як одну з форм міжнародної установи з нестабільною інституційною основою і не є ані міжнародною міжурядовою організацією, ані конфедерацією.
4. Надано подальший розвиток тези про те, що Співдружність Незалежних Держав є перш за все міжнародно-правовим об’єднанням з урахуванням того, що юридично всі держави-члени є правонаступницями та продовжувачами СРСР, що накладає певний специфічний відбиток на організційно-правову форму Співдружності.
5. Вперше показано, що держави – країни СНД юридично зобов'язуються розглядати демократію як єдино можливий шлях для подальшого державного розвитку і вживають заходи до заохочення демократичного розвитку інших країн.
6. Вперше показано, що проблеми правонаступництва колишнього СРСР носять комплексний характер. Юридично всі держави – країни СНД є правонаступниками Радянського Союзу. Жодна з країн не має будь-яких особливих прав щодо спадщини колишнього СРСР. Усі спори, що виникають стосовно правонаступництва СРСР, повинні вирішуватися на основі та в межах сучасного міжнародного права на договірній основі.
Практичне значення. У практичному аспекті висновки та рекомендації дослідження можуть бути використани органами державної влади, зокрема дипломатичними, консульськими установами, органами державного управліяння в галузі зовнішньої торгівлі з метою удосконалення взаємодії з пострадянськими державами, пошуку нових ефективних рішень щодо поширення співробітництва із недержавними (перш за все комерційними) структурами, що здійснюють активну діяльність як в Україні, так і в інших країнах СНД.
Деякі висновки мають особливе значення для тих вітчизняних комерційних установ, що мають активні стосунки з іноземними урядами, діяльність яких залежить від стану міжнародного співробітництва у СНД в цілому.
В науково-дослідницькому напрямку результати дисертації поглиблять наукові знання про форми та напрямки міжнародно-правового співробітництва пострадянських держав, перспективи їх подальшого розвитку, створять для цього необхідну теоретичну базу. В науково-освітній – сприятимуть удосконаленню навчального процесу при викладанні курсу міжнародного публічного права, а також при підготовці відповідних навчальних видань.
Апробація роботи. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Дисертаційні положення обговорювалися на науково-практичній конференції молодих учених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (25-26 грудня 2002 р., м. Харків), що проводилася Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого.
Окремі висновки автора використовувалися у викладанні дисципліни “Міжнародне публічне право”.
Матеріали роботи можуть бути закладені в основу спеціального навчального курсу “Міжнародно-правове співробітництво країн СНД”, а також використані при викладанні навчальних курсів з “Міжнародного права” та “Права міжнародних організацій”.
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в чотирьох статтях, три з яких містяться у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура і обсяг дисертації. Відповідно до цілей, завдань, об’єкта і предмета дослідження дисертація складається зі вступу, двох розділів, сьоми підрозділів, висновків і переліку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 175 сторінок. Перелік використаної літератури містить 125 джерел і займає 11 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. У наш час найбільш уживаними найменуваннями різних поглядів на проблему співвідношення міжнародного договору і внутрішньодержавного закону стали "монізм міжнародного права" і "монізм внутрішньодержавного права". Слід зазначити, що при розробці конституцій нових незалежних держав законодавці пішли по шляху визнання за міжнародними нормами пріоритету над внутрішньодержавними законами.
Зовнішня компетенція органів пострадянських держав регулюється взаємодією конституційного і міжнародного права при особливому значенні останнього. Конституційне право відіграє все більшу роль у дотриманні органами держав СНД міжнародного права.
Враховуючи усе сказане вище, можна зробити декілька концептуальних висновків, що базуються на ідеї визнання характернию рисою розвитку міжнародного і конституційного права у наш час їх поглибленій взаємодії. Процес конституційного розвитку має інтернаціональний аспект. Він полягає у тому, що при підготовці основного закону дуже широко використовується досвід інших країн.
2. Треба підкреслити, що стали більш визначеними і загальні вимоги до конституцій зі сторони міжнародного співтовариства.
3. На погляд автора, зараз існує тенденція до зростання спільних елементів у конституціях різних пострадянських держав. Це зумовлюється тим, що всі країни в цілому рухаються в одному напрямку соціально-політичного розвитку, незважаючи на всі розбіжності історичного шляху. Це ж стосується і конституційних положень про міжнародне право.
На перший погляд, вони суттєво відрізняються. Однак, якщо подивитися глибше, то виявиться, що всі вони відповідають певному стандарту. Відмінності у конституційних положеннях нівелюються практикою їх реалізації. Це явище детермінується загальною необхідністю організації належної взаємодії з іншими державами і міжнародним правом.
4. Говорячи про вимоги міжнародного права щодо правових систем держав-країн СНД, треба звернути увагу на два важливі аспекти. По-перше, вони повинні бути організовані таким чином, щоб забезпечити реалізацію міжнародних норм не тільки у зовнішніх відносинах, але й усередині країни. По-друге, у міжнародному праві утверджується принцип демократії. Він вимагає, щоб політико-правова система держави відповідала загальновизнаним демократичним принципам. Ця вимога зумовлена тим, що демократія  необхідна умова нормального розвитку суспільства, миру й законності.
Держави-країни СНД беруть зобов'язання розглядати демократію як єдино можливу для себе форму правління і вживають заходи до заохочення демократичного розвитку інших країн. Тільки демократична держава цілком відповідає вимогам Статуту ООН, які ставляться до членів Організації.
5. Співдружність Незалежних Держав стала компромісом між повним роз’єднанням найбільш впливових Союзних республік – України, Бєлорусії та Росії, та створенням нового конфедеративного типу, бажаного для Москви.
В свою черегу, різні цілі, які ставили перед собою суб’єкти цього міждержавного угрупування не могли не відобразитися на організіційно-правовій формі існування Співдружності, якій на теперішній час притаманна певна аморфність. Значна частина рішень, що приймається на зустрічах голів держав-учасниць СНД, не виконується та не може бути виконана через відсутність ефективного організаційно-правового механізму Співтовариства.
На сучасному етапі, виконавши функцію мирного розділу держав – колишніх республік СРСР, СНД повинно бути реформовано, передусім, в сторону інтенсивного багатостороннього економічного співробітництва пострадянських держав. Саме така форма дозволить зберегти та активізувати СНД.
6. Проблеми правонаступництва колишнього СРСР носять комплексний характер. Пострадянські держави повинні вирішувати їх виходячи не з тимчасових політичних міркувань у відношеннях з тією чи іншою державою-наступницею СРСР, а на основі та в межах сучасного міжнародного права як певного досягнення нашої цивілізації в інтересах миру та взаєморозуміння та розвитку народів.
7. Відносини між державами-наступницями СРСР - це відношення, які визначаються закономірностями міжнародно-правового регулювання, хоча перші документи СНД, такі як Угода про утворення СНД, були підписані перш за все з політичних міркувань без урахування міжнародного права. Співдружність Незалежних Держав - перш за все міжнародно-правове об’єднання, “параорганізація”, з урахуванням того, що всі держави-члени є правонаступницями та продовжувачами СРСР, що накладає певний специфічний відбиток на форму Співдружності. Так, в межах СНД створені певні органи з метою здійснення спільної діяльності та координації через загальні інститути Співдружності, до яких, зокрема, можна віднести Об’єднані збройні сили, Рада та дирекція Ради з питань залізничного транспорту держав-учасниць СНД, Міждержавна рада з питань космосу та інші.
8. В основi мiжнародно-правових зв'язкiв пострадянських держав на територiї колишнього СРСР лежить принцип спiвробiтництва, що є одним iз основних принципiв мiжнародного права. Принцип спiвробiтництва був основоположним при утвореннi Спiвдружностi Незалежних Держав.
У роботі визначається, що на цей час спiвробiтництво держав здiйснюється в усiх сферах мiжнародних вiдносин в багатостороннiй i двостороннiй формах. Виходячи з цього, питання розвитку мiжнародно-правових зв'язкiв держав також треба роздивлятися в аспектi багатостороннього i двостороннього спiвробiтництва.
9. При визначенні пріоритетних напрямків міжнародно-правого співробітництва на пострадянському просторі автор підкреслює що, економічна складова співробітництва стає головною в діяльності Співдружності. Але цю сферу співробітництва поки що не можливо назвати найбільш реалізованою з точки зору міжнародно-правової нормотворчості. Тільки в 1999 році держави-учасниці СНД здійснили реальні кроки щодо подолання цього становища. Символично що саме на межі столітть передбачено здійснити комплекс заходів, пов’язаних з реалізацією домовленостей про економічне спвробітництво країн Співдружності.
10. Для СНД має надзвичайну важливість питання вирішення міждержавних та інших спорів, тому що суверенна компетенція обумовлює більший ступень незалежності держав однієї від іншої. В зв`язку з цим автор пропонує створити універсальний судовий огран СНД – Вищій Суд Співдружності – з такою структурою:
1. Колегія по розв`язанню міждержавних економічних спорів.
2. Колегія по розгляданню справ про порушення прав людини у СНД.
3. Колегія по розв`язанню трудових спорів.
4. Колегія по розв`язанню міждержавних територіальних спорів.
5. Колегія по розгляданню справ у співвідношенні конституцій, інших законодавчих та нормативних актів держав-учасниць СНД Уставу СНД, іншим міждержавним угодам та іншим актам Співдружності та актам органів, інститутів Співдружності – у тих випадках, коли ці акти носять обов`язковий характер.
6. Колегія по господарчим спорам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алма-Атинская Декларация, 21 декабря 1991 года // Дипломатический вестник. – 1992. – №1. – С. 6.
2. Венская конвенция о праве международных договоров. Ко¬ммен¬тарий. – М.: Юридическая литерату¬ра, 1997. – 335 с.
3. Выступление Б.Н. Ельцина на заседании Совета Безопасности ООН // Российская газета. – 1992. – №34. – С. 3-5.
4. Венская декларация и программа действий // Московский журнал международного права. – 1994. – №1. – С. 11-13.
5. Декларация о государственном суверенитете Украины, от 16 июля 1990 года // Вед. Верх. Сов. Укр.ССР. – 1990. – №31. – Ст. 429.
6. Данные Минэкономики России. Международный конгресс инвесторов. Материалы конгресса 4-6 февраля 1998 года. – М., – 1998. – С. 256-260.
7. Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т. 1. – М.: Изд-во МHИМП, 1996. – 864c.
8. Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т. 2. – М.: Изд-во МHИМП, 1997. – 832 с.
9. Действующее международное право. В 3-х томах. Cоставители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т. 3. – М.: Изд-во МHИМП, 1997. – 832 c.
10. Договор о создании Экономического союза, от 24 сентября 1993 года // Действующее международное право. В 3-х томах. Т. 3. – М.: Изд-во МНИМП, 1997. – С. 180-189.
11. Закон України “Про міжнародні договори України”, від 22 грудня 1993 року // Від. Верх. Ради Укр. – 1994. – № 10. – Ст. 45.
12. Защита окружающей среды в международном гуманитарном праве. – М., – 1995. – 45 с.
13. Заявление Украины в связи с Договором о создании Экономического союза // Действующее международное право. В 3-х томах. Т. 3. – М.: Изд-во МНИМП, 1997. – С. 188-189.
14. Заява Верховної Ради України “З приводу укладення Україною Угоди про співдружність незалежних держав”, від 20 грудня 1991 року // Україна на міжнародній арені: Зб. док. і мат. (1991-1995 рр.). У 2-х кн / Упоряд. В.В.Будяков та ін.; Редкол. Г.Й.Удовенко (відп. ред.) та ін.; МЗС України. – Кн. 1. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 53-54.
15. Конституция Украины, от 28 июня 1996 года // Вед. Верх. Рады Укр. – 1996. – №30. – Ст. 141.
16. Международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы. – М.: Наука – 1993. – 127 с.
17. Новые конституции стран СНГ и Балтии: Сборник документов. – М.: Манускрипт, Юрайт. – 1998. – 672 с.
18. Конституції нових держав Європи та Азії. – К.: Вид. "Право" – 1996. – 529 с.
19. Постанова Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав» від 10 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №5. – Ст. 1958.
20. Права человека. Сб. универсальных и региональных международных документов. Составитель Шестаков Л.Н. – М., – 1990. – 323 с.
21. Правила процедуры Совета глав государств и Совета глав правительству // Содружество. Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ. – 1996. – №3 (23). – 27 с.
22. Протокол к Соглашению о создании Содружества Hезависимых Государств, подписанному 8 декабря 1991 года в г. Минске Республикой Беларусь, Российской Федерацией (РСФСР), Украиной, от 21 декабря 1991 года // Дипломатический вестник. – 1992. – №1. – 6 с.
23. Сведения о выполнении внутригосударственных процедур по документам, принятым Советом глав государств и Советом глав правительств Содружества (по состоянию на 1 января 1997 года) // Содружество. Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ. – 1997. – №3 (23). Приложение №2. – С. 24-51.
24. Сведения о документах, принятых Советом глав государств и Советом глав правительств Содружества, предусматривающих ратификацию и выполнение внутригосударственных процедур, по которым получены ратифицированные грамоты (уведомления) государств-участников СНГ (по состоянию на 1 января 1997 года) // Содружество. Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ. – 1997. – №3 (23). Приложение №3. – 65 с.
25. Сведения о ратификации документов, принятых Советом глав государств и Советом глав правительств Содружества (по состоянию на 1 января 1997 года). Приложение №1. – М., – 1997. – С. 2-23.
26. Собрание законодательства Российской Федерации. – 1995. – №33. – Ст. 3424.
27. Соглашение о создании Содружества Hезависимых Государств, от 8 декабря 1991 года // Дипломатический вестник. – 1992. – №1. – С. 3-6.
28. Устав Содружества Hезависимых Государств, от 22 января 1993 года // Действующее международное право. В 3-х томах. Т. 1. – М.: Изд-во МНИМП, 1996. – С. 719-730.
29. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору, від 9 липня 1997 року // Урядовий кур’єр. – 1997. – 12 липня. – С. 4.
30. Ануфриева Л.П. Сотрудничество в обла¬с¬ти на¬у¬ки и техники между социалистическими и развивающимися странами. – М., – 1986. – 44 с.
31. Аметистов Э.М. Международное право и труд. – М., – 1982. – 150 с.
32. Барсегов Ю.Г. Каспий в международном праве и мировой политике // ИМЭМО РАН. – 1998. – №3. – С. 27-30.
33. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международного права. – М., – 1990. – 456 с.
34. Бень А. Капитуляция, или Кто и как разоружил третье в мире ядерное государство // Голос Украины. – 2001. – №35. – С. 1;4.
35. Блищенко И.П. Дипломатическое право. – М., – 1990. – 188 с.
36. Блищенко И.П. Международное и внутригосударственное право. – М., – 1960. – 256 с.
37. Блищенко И.П. Международно-правовые проблемы государств, входящих в СНГ // Московский журнал международного права. – 1997. – №1. – С. 4-6.
38. Будкін В.С. СНД: зміни неминучі // Політика і час. – 1997. – №11. – С. 3-9.
39. Буроменський М. Міжнародно-правові стандарти внутрішньодержавної демократії // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – №2(9). – С. 12-21.
40. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. – К., – 1981. – 243 с.
41. Буткевич В.Г. Советское право и международный договор. – К.: Вища школа. – 1977. – 194 с.
42. Бутрос-Гали Б. Обращение к читателям журнала «Международная жизнь». – 1995. – №3. – 6 с.
43. Вельяминов Г.М. Основы международного экономического права. –М., – 1994. – 246 с.
44. Вельяминов Г.М. Международная правосубъектность // Советский ежегодник международного права. – М.: Наука. – 1986(7). – №7 – С. 77-97.
45. Вылегжанин А.Н. Каспийское море и международное право // Московский журнал международного права. – 1999. – №2. – С. 257-263.
46. Гречко Л.В., Шинкарецкая Г.Г. Понятие конфедерации и СНГ // Московский журнал международного права. – 1994. – №2. – С. 61-73.
47. Гудима Б.М. Дорогою до спільного дому. Стосунки між Україною та Європейським Союзом у світлі набуття чинності Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС // Політика і час. – 1998. – №5. – С. 3-6.
48. Денисов В.Н., Евинтов В.И. Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. – К., – 1992. – 144 с.
49. Дияк И. Если Россия правопреемница СССР, то это не только валютный и золотой запасы, но и ответственность перед украинцами // Голос Украины. – 2001. – №25. – 3 с.
50. Дурденевский В.Н. Международные договоры в конституционном праве Союза ССР // Советское право. – 1925. – №4. – С. 15-31.
51. Евинтов В.И. Международное сообщество и правопорядок. – К., – 1990. – 125 с.
52. Евинтов В.И. Многосторонние договоры в современном международном праве. – К., – 1979. – 115 с.
53. Їжак О.І. Після колапсу СРСР. Розширення НАТО і геополітична трансформація пострадянського простору // Політика і час. – 1998. – №7. – С. 21-26.
54. Захарова Н.В. Правопреемство государств // Международные отношения. – 1973. – №3. – С. 128-135.
55. Игнатенко Г.В. Международное сотрудничество в борьбе с преступностью. – С., – 1980. – 95 с.
56. Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. – М., – 1995. – 145 с.
57. Касьян Н.Ф. Консенсус в современных международных отношениях: международно-правовые вопросы // Международные отношения. – 1983. – №10. – С. 120-125.
58. Кононенко А.П., Ярмиш А.Ю. ЧЕС: наближення до нової якості // Політика і час. – 1997. – №9. – С. 17-23.
59. Курс международного права. В 7 т., т.5., М.: Наука. – 1989-1993. – 324 с.
60. Лукашук И.И. Международное право в судах государств. Спб., – 1993. – 278 с.
61. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. Уч., – М.: Издательство БЕК. – 1996. – 367 с.
62. Лукашук И.И. Функционирование международного права. – М., – 1992. – 154 с.
63. Лукашук И.И. Конституции государств и международное право. – М.: Спарк. – 1998. – 124 с.
64. Мартыненко А.П. Права народов в современном международном праве. – К., – 1993. – 147 с.
65. Мартыненко П.Ф. Внешняя политика и международное право как конституционная категория социализма // Вестник Киевского университета. Международные отношения и право. – 1987. – №24. – С. 17-26.
66. Матіяшек П. Правонаступництво в ООН: право чи політика // Політика і час. – 1996. – №10. – С. 44-52.
67. Международное право: Учебник. Изд. 2-е доп. и перераб. Отв. ред. Ю. М. Колосов, В. И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1998. – 624 c.
68. Миронов Н.В. Советское законодательство и международное право. – М., – 1986. – 278 с.
69. Миронов Н.В. Соотношение международного договора и внутригосударственного закона // Советский ежегодник международного права. – М., – 1963(5).  С. 157-163.
70. Мовчан А.П. Международный правопорядок. – М., – 1996. – 128 с.
71. Моисеев Е.Г. Правовой статус Содружества Независимых Государств: Учебное пособие/ Отв. Ред. Проф. К.А. Бекяшев – М.: Юрист, 1995. – 176 с.
72. Моцик А.Ф. Гарантія незворотності міжнародного визнання. Формування договірно-правової бази України // Політика і час. – 1997. – №5-6. – С. 22-25.
73. Мхитарян Н. Україна і Туреччина в рамках ЧЕС // Політика і час. – 1997. – №4. – С. 43-48.
74. Мюллерсон Р.А. Соотношение международного и национального права. – М., – 1982. – 168 с.
75. Немчинов І.Г. Доба СНД наближається до завершення. Біловезькі угоди: шість років по тому // Політика і час. – 1998. – №6. – С. 60-64.
76. Пустогаров В.В. Международно-правовой статус Содружества Независимых Государств // Государство и право. – 1993. – №2. – С. 27-36.
77. Пустогаров В.В. Первая конференция мира 1899 года и международное право // Государство и право. – 1998. – №2. – С. 97-102.
78. Рубанов А.А. Теоретические основы международного взаимодействия национальных правовых систем. – М., – 1984. – 133 с.
79. Семенов В.С., Трагнюк О.Я. Міжнародно-правові аспекти Конституції України. – К.: – Ін Юре. – 1997. – 32 с.
80. СНД напередодні реформ // Урядовий Кур'єр. – 1999. – №30. – 6 с.
81. СНД реформується. Чи надовго вистачить запалу? // Урядовий Кур'єр. – 1999. – №68. – 5 с.
82. Соловей В. Аксіома сьогодення // Політика і час. – 1998. – №4. – С. 10-15.
83. Талалаев А.Н. Два вопроса международного права в связи с Конституцией РФ // Государство и право. – 1998. – №3. – С. 64-70.
84. Талалаев А.Н. Право международных договоров. Действие и применение договоров. – М., – 1980. – 178 с.
85. Тимченко Л.Д. Правопреемство государств: опыт конца XX века. – Х.: Университет внутренних дел. – 1999. – 116 с.
86. Топорнин Б.Н. Европейские сообщества: право и институты. – М., – 1992. – 182 с.
87. Тункин Г.И. Основы современного международного права. – М., – 1956. – 346 с.
88. Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества. Международный научно-иследовательский проект. – М., – 1995. – 280 с.
89. Узбекистан оборонятиметься самостійно? // Урядовий кур'єр. – 1999. – №23. – 6 с.
90. Ульянов Н.Н. Общие многосторонние договоры в современных международных отношениях: некоторые вопросы теории. – К., – 1991. – 174 с.
91. Фисенко В.Н., Фисенко И.В. Хартия содружества в рамках Содружества Независимых Государств // Московский журнал международного права. – 1993. – №3. – С. 36-62.
92. Фисенко И.В. Механизмы разрешения споров между государствами-участниками СНГ // Московский журнал международного права. – 1997. – №2. – С. 122-133.
93. Хайд Ч.Ч. Международное право, его понимание и применение Соединенными Штатами Америки. – М., – Т. I, IV. – 1950-1952. – С. 227 - 228.
94. Чалий О.О. За велінням часу. Проблеми правонаступництва в сучасному міжнародному праві // Політика і час. – 1995. – №7. – С. 45-47.
95. Черниченко С.В. Международное право: современные теоретические проблемы. – М., – 1993. – 157 с.
96. Шаповал В. Конституція незалежної України у світовому вимірі // Політика і час. – 1997. – №4. – С. 6-14.
97. Шерпаев В.И. Сотрудничество стран СНГ: военно-правовой аспект // Московский журнал международного права. – 1998. – №1. – С. 46-54.
98. Шепель А.О. Застереження до міжнародних договорів (практика України) // Право України . – 1997. – №10. – С. 60-67.
99. Шибаева Е.А. Правовой статус межправительственных организаций. – М.: Юридическая литература. – 1972. – 192 с.
100. Шибаева Е.А. Право международных организаций: Вопросы теории // Международные отношения. – 1986. – №4. – 160 с.
101. Шибаева Е.А. Некоторые правовые вопросы сотрудничества государств в рамках международных организаций // Советский ежегодник международного права. – М.: Наука. – 1981(2). – С. 201-209.
102. Шишаев А.И. Экспорт в Европейский союз: вопросы тарифного регулирования // Юридический мир. – 1999. – №3. – С. 18-26.
103. Шишаев А.И. Средства торговой защиты: антидемпинговые меры (опыт ЕС) // Юридический мир. – 1998. – №9-10. – С. 48-57.
104. Шишко А.А. Предупреждение трансграничного загрязнения (международно-правовые проблемы). – К., – 1990. – 54 с.
105. Шумский В.Н. Институты Содружества Независимых Государств: создание, деятельность и направления дальнейшего совершенствования // Московский журнал международного права. – 1998. – №4. – С. 61-73.
106. Щекин Ю.В. Международно-правовой статус Содружества Независимых Государств и правовые основания участия Украины в его деятельности // Проблеми законності. – №35.: Респ. Міжвідом. Наук. Зб. // Відп. Ред. В.Я. Тацій. – Х.: Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. – 1998. – С. 40-45.
107. Щокін Ю.В. Неповне членство в міжнародних організаціях // Автореферат дис. Канд. Юрид. Наук. – Х.: Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. – 1999. – 19 с.
108. Энтин М.Л. Суд европейских сообществ. – М., – 1987. – 133 с.
109. Энтин М.Л. Международные гарантии прав человека. Практика Совета Европы. – М., – 1992. – 118 с.
110. Annuaire I'Іnstitute de droit іnternational. Vol. 65 – 11. – 1994. – 319 р.
111. Blix H. Treatymaking power. London – New York, – 1960. – 338 р.
112. Сommіssіon of the European Communities, Brussels, 23.05.95. (216 final).
113. Crawford J. General International Law and the Common Law // Proceedings of the 26-th Annual Meeting of the American Society of International Law. Washington, D. С. – 1984. – 234 р.
114. Damrosh L. Constitutional Control of Military Actions // American Journal of International Law, Vol. 85. – 1991. – N l. – 93 р.
115. Dehousse F. La ratification des traities Paris, 1935. – 36 р.
116. European Yearbook, Vol. 31. – 1985. – 41 р.
117. Fox G. The Right to Political Participation in International Law // Yale Journal of International Law. – 1992. – N2. – P. 546-547.
118. Hold-Ferneck A. Lehrbuch des Volkerrechts, t.1. Leipzig, 1930, 157-160.
119. Jennіngs R. Universal International Law in a Multicultural World // Liber Amicorum for Lord Wilberforce. Oxford. – 1987. – 39 р.
120. La Pergola A., Del Duca P. Community Law. International Law and the Constitution // American Journal of International Law. Vol. 79. – 1985. – №3. – 602 р.
121. New York Tames. 1992. March 24.
122. Tomuschat Сh. The Сoncluding Documents of World Order Conferences // Theory of International Law at the Treschhold of the 21-th Century. The Hague. – 1996. – 565 р.
123. The UNESKO. “Survey on the ways in which States interpret their International Obligation”. – 8 р.
124. Vereshcetein V. New Constitutions and the Old Problem of the Relationship between International Law and national Law // European Journal of International Law. – 1996. – №1. – 29 р.
125. Yuji Iwasawa. The Relationship Between International Law and National Law Japanese Experiences // The British Year Book International Law. – 1993. – 375 р.