ВЕСТФАЛЬСЬКИЙ МИР 1648 РОКУ І СУЧАСНЕ МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА .................................................................... 8
ВСТУП .............................................................................. 10
Розділ 1. ПІДГОТОВКА ВЕСТФАЛЬСЬКОГО МИРУ
1648 РОКУ В УМОВАХ ЛАБІЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ .................................

21
1.1. Священна Римська імперія як модель монополярного правопорядку в Європі ..................
21
1.2. Правові основи Аугсбурзького релігійного миру 1555 року ...........................................................
34
1.3. Європейські міжнародні відносини в площині категорії толерантності ........................................
41
1.4. Лабільна система європейських держав середини ХVІІ ст. та її складові ..........................................
54
1.5. Системоутворюючі позиції європейських держав напередодні та в період Вестфальського конгресу ...
69
Розділ 2. ВЕСТФАЛЬСЬКИЙ МИР ЯК ОСНОВА ЄВРО-ПЕЙСЬКОГО ПРАВОПОРЯДКУ ХVІІ—ХVІІІ ст. ...
85
2.1. Суверенітет Нідерландів як найважливіша передумова Вестфальського миру ..........................
85
2.2. Правові засади врегулювання територіальних спорів у Європі 1648 року ....................................
95
2.3. Вестфальський мир та його вплив на правове розв’язання внутрішньонімецьких питань .............
109
2.4. Міжнародно-правові наслідки Вестфальського миру для Священної Римської імперії ...........................
126
2.5. Вестфальський мир як основа європейського правопорядку XVII—XVIII століть ........................
138
Розділ 3. ВЕСТФАЛЬСЬКИЙ МИР ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТІВ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ...................................

163
3.1. Визнання суверенітету Швейцарії як підвалина інституту міжнародно-правового визнання .............
163
3.2. Вестфальський конгрес і становлення мирних способів розв’язання міжнародних спорів ................
175
3.3. Вестфальський мир та формування інституту відповідальності в міжнародному праві ....................
196
3.4. Вестфальський мир і особливості станов¬лення міжнародного економічного права ...........................
214
3.5. Гарантії дотримання Вестфальського миру і проблема виконання міжнародних договорів ..........................
232
3.6. Вестфальський мир і права людини ......................... 244
ВИСНОВКИ ....................................................................... 260
РЕЗЮМЕ ........................................................................... 272
SUMMARY ........................................................................ 278
ПРИМІТКИ ....................................................................... 283
ДОДАТОК
ВЕСТФАЛЬСЬКИЙ МИР. ДОГОВОРИ .................................
310
1. ОСНАБРЮЦЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР [Імператора зі Швецією] 24 жовтня 1648 р. (авторський переклад з німецької) ........................................................................
Стаття І. [Відновлення миру] ...........................................
Стаття II. [Застереження про амністію] .............................
Стат¬тя III. [Загаль¬не застереження про рести¬туцію] .................
Стаття IV. [Окремі реституції (відновлення в правах)] ........
Стаття V. [Регулювання відносин між конфесіями в імперії] ..............................................................................
Стаття VI. [Визволення Базеля і Швейцарії] ......................
Стаття VII. [Зрівнювання реформованих віросповідань] ....
Стаття VIII. [Відповідне законові становище імперських станів] .................................................................................
Стаття IX. [Торгівля і мита] .............................................
Стаття Х. [Відшкодування збитку Швеції] .........................
Стаття ХІ. [Компенсація Бранденбургу] ............................
Стаття ХІІ. [Компенсація Мекленбургу] ............................
Стаття ХІІІ. [Компенсація дому Брауншвайг-Люнебург] ........
Стаття XIV. [Компенсація маркграфу фон Бранденбургу за Магдебург] .................................................................
Стаття XV. [Положення про компенсацію для Гессен-Касселя] ........................................................................
Стаття XVI. [Виконання мирного договору] .......................
Стаття XVII. [Правова дія миру] .......................................

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК ПРАВОВИХ
ТА ІСТОРИЧНИХ ТЕРМІНІВ ЄВРОПИ XVII ст. ...................
413
ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК .................................................... 418
СПИСОК ІЛЮСТРАЦІЙ ..................................................... 424

ВСТУП

Вельми істотним для визначення кінцевого результату наукового міжнародно-правового дослідження є питання щодо джерел міжнародно-правової, а в цьому випадку й історико-правової інформації, що дозволяє точно окреслити і виокремити коло проблем, які викликають науковий інтерес. З цього погляду стає очевидним, що основний масив першоджерел, монографій і наукових статей про Вестфальський мир 1648 р. пов’язаний з Німеччиною, Францією і Швецією, а також з іншими країнами, які мають спонукальні мотиви, що стимулюють цілеспрямований науково-правовий аналіз теми дослідниками цих країн.
Коло таких джерел досить-таки різноманітне. Важливе місце серед них посідають власне тексти Оснабрюцького і Мюнстерського договорів 1648 р. Характерно, що відповідно до міжнародної практики, кожний договір був виготовлений у двох примірниках, з яких по одному призначалося для імператорської канцелярії, а по одному для інших основних сторін договорів, відповідно — для французької і шведської королівських канцелярій. Два примірники договорів, що призначалися для імператорської канцелярії, супроводилися відмітною жовто-чорною шнурівкою для скріплення його печаткою і таких же кольорів шовковою стрічкою. Відповідно для французької сторони були вибрані червоний і блакитний кольори, а для шведської — жовтий і блакитний. На лицьовому боці обкладинок усіх примірників договорів красувалося тиснене зображення імператорського орла — герба імперії. З чотирьох оригінальних текстів договорів, які були підписані 24 жовтня 1648 р. в місті Мюнстері — землі Вестфалії в Німеччині, до нашого часу збереглися тільки два, а саме ті, які виготовлялися і призначалися для імператорської канцелярії в Майнці.
Причому Оснабрюцький договір зберігається нині в державному архіві Відня, а Мюнстерський договір — у міському архіві Мюнстера і є приватною власністю, придбаною меценатом на аукціоні.
Відомо, що існують і “дублікати оригіналів”, виготовлені через деякий час після підписання Вестфальського миру. Такі примірники знаходяться в Парижі, Стокгольмі й Дрездені; за текстом вони майже не відрізняються від оригіналів [1].
Обидва тексти договорів незабаром після Вестфальського миру були видані для широкого читача й наукових досліджень: Мюнстерський договір — з дозволу представника імператорської канцелярії в Майнці, Оснабрюцький — з дозволу імператорського посланника на конгресі. Ці перші друковані видання були здійснені Філіппом Якобом Фішером уже 1648 р. в друкарні м. Франкфурта-на-Майні й отримали статус першого друкованого видання договорів Вестфальського миру. Але тільки через 90 років побачило світ у Стокгольмі перше друковане офіційне аутентичне видання Оснабрюцького договору. Аналогічна аутентична друкована копія Мюнстерського договору у Франції з’явилася лише 1893 р. завдяки зусиллям видавця Анрі Фаста [2].
Наступні офіційні видання обох договорів, звірених з оригіналами у Віденському архіві, здійснив до 250-ліття Вестфальського миру 1898 р. Ф.Філіппі [3]. Саме на видання А. Фаста й Ф.Філіппі посилається відомий історик права К.Цоймер у своєму дослідженні джерел історії імперського конституційного права [4]. 300-літньому ювілею Оснабрюцького й Мюнстерського договорів 1648 р. присвячене повне їх оригінальне видання латиною, а також переклад основних витягів німецькою мовою, здійснений у Швейцарії К.Мюллером [5]. Для викладання студентам-юристам служить широко відоме й популярне в Німеччині видання договорів А.Бушмана, що містить широкий хрестоматійний матеріал з історії імперського права [6]. Саме це видання Оснабрюцького і Мюнстерського договорів перекладене нами на українську мову.
Напередодні 350-ї річниці Вестфальського миру побачило світ репринтне видання Мюнстерського договору, підготовлене 1996 р. зусиллями Г.Духгардта й Ф.-Й.Якобі й видане в друкарні Л.Райхерта у Вісбадені [7]. Завдяки досягненням сучасної поліграфії це видання зовні дуже схоже з оригіналом. Воно містить додатковий том, присвячений ювілею цього міжнародно-правового документа та Вестфальському миру в цілому, з науковим коментарем.
Монографічні правові і міжнародно-правові дослідження Вестфальського миру беруть свій початок вже в XVII ст. Вони численні і переважно проводилися німецькими юристами. Однак у більшості з них розглядаються проблеми становлення німецького конституційного та інших галузей права. У XVIII—XIX ст. юристи-міжнародники вивчають феномен Вестфальського миру з погляду встановлення першого європейського правопорядку і Вестфальської конфігурації міжнародного права. Подібна двоїстість використаної монографічної літератури пояснюється як двоїстістю характеру права самої Тридцятилітньої війни й миру 1648 р., так і двоїстістю феномена імперського права після підписання Вестфальського миру, що включає міжнародно-правові елементи відносин територій, наділених обмеженою міжнародною правосуб’єктністю. Це стало можливим також внаслідок того, що в Оснабрюцькому і Мюнстерському договорах переплітаються і взаємопроникають як міжнародне право, так і конституційне право імперії. Тому само собою зрозуміло, що є необхідність дослідження як міжнародно-правової літератури, так і літератури з окремих галузей імперського права, що забезпечує повноту вивчення Вестфальського миру.
До числа найбільш відомих зарубіжних авторів, дослідників Вестфальського миру, потрібно віднести таких юристів, як М.К.Лондорп [8], Й.Я.Мозер [9], Й.Ш.Пюттер [10], К.Г. фон Ремер [11], Е. де Ваттель [12], К.В.Гертнер [13], З.Брі [14], Г.Ф. фон Мартенс [15], Й.Л.Клюбер [16], А.В.Геффтер [17], Р.Сменд [18], Г.Шмоллер [19], Й.К.В. фон Штек [20], Е.К.Вестфаль [21] та інші.
Ці вчені розглядали, наприклад, правові аспекти інституту Імператора в системі імперських відносин після підписання Вестфальського миру (М.К.Лондорп); проблему суверенітету Швейцарії, інституту міжнародно-правової гарантії виконання Вестфальського миру, основні риси імперського конституційного права в поєднанні з їх міжнародно-правовим закріпленням (Й.Я.Мозер); засади Вестфальського миру в їх імперсько-правовому та міжнародно-правовому взаємозв’язку (Й.Ш.Пюттер); правові засади діяльності організаторів Вестфальського конгресу (К.В.Гертнер); імперсько-правове закріплення формули “Імператор та імперія” та її міжнародно-правове використання (Р.Сменд); основні риси конституційного будівництва, системи управління та економіки в імперії до та після Вестфальського миру (Г.Шмоллер); права та обов’язки гарантів виконання Вестфальського миру в контексті змін імперського конституційного й ленного права (Й.К.В. фон Штек); застосування норм загального та європейського міжнародного права, амністія як наслідок укладання у Вестфалії міжнародних договорів про мир, інститут реституції в міжнародному праві (Е.К.Вестфаль).
Вестфальський мир став поворотним пунктом і поштовхом для розвитку в цілому науки міжнародного права, його систематизації, а також викладу оригінальних навчальних курсів міжнародного права зарубіжними вченими (К.Г. фон Ремер, Е. де Ваттель, З.Брі, Г.Ф. фон Мартенс, Й.Л.Клюбер, А.В.Геффтер).
Матеріали Оснабрюцького і Мюнстерського мирних договорів, на жаль, ні до 1917 р., ні в колишньому СРСР, ні на пострадянському просторі, у тому числі в Україні, донедавна не досліджувалися. Причина цього криється в превалюючій раніше в доктрині міжнародного права Російської імперії, а потім, за інерцією, і в Радянському Союзі (відповідно і в Україні), позиції, виходячи з якої, вважалося, що Тридцятилітня війна 1618—1648 рр. не мала прямого відношення до країн Східної Європи. З цієї причини тексти названих договорів у повному обсязі в перекладі російською чи українською мовами не публікувалися і належно не досліджувалися юристами-міжнародниками. Хоча ми знаходимо в більшій або в меншій мірі визнання значення Вестфальського миру в процесі становлення міжнародного права в широко відомих і визнаних підручниках таких російських вчених XIX — початку XX ст., як Ф.Ф.Мартенс [22], Д.І.Каченовський [23], В.П.Даневський [24], Л.А.Камаровський [25], П.Є.Казанський [26], Н.М.Коркунов [27], А.Н.Стоянов [28], В.А.Уляницький [29], В.Ф.Малиновський [30], О.О.Ейхельман [31] та інших.
Викладання науки міжнародного права було введене в російських університетах статутом 1835 р. під назвою всенародного права, яке статутом 1863 р. перейменоване в міжнародне право. Характерно, що перший за часом російський підручник з цього предмета був виданий у 1863 р. в Харкові професором Харківського університету Д.І.Каченовським (1827—1872). Це вказаний вище “Курс міжнародного права” [32], що приніс йому популярність. За твердженням В.Е.Грабаря, “в історії науки міжнародного права Каченовському належить одне з найбільш значних місць. Він був першим російським міжнародником, популярність якого не обмежувалася кордонами його Батьківщини” [33]. Другий випуск свого курсу, де планувалося поглибити нарис історії міжнародного права, Д.І.Каченовський перевидати не встиг через важку хворобу (сухоти) і ранню смерть у віці 45 років.
Іншим видатним представником харківської школи юристів-міжнародників є В.П.Даневський (1852—1898). Його перу належить вказаний вище прекрасний “Посібник до вивчення історії і системи міжнародного права”, де належне місце посідає і оцінка Вестфальського миру. Саме тому не є випадковою позиція В.П.Даневського, відповідно до якої мету міжнародного права він бачив у встановленні “всесвітнього правового порядку”, що об’єднує всіх людей і всі народи для їхнього благополуччя і щастя” [34]. При цьому прообразом такого порядку для В.П.Даневського був приклад Вестфальського миру.
Знавцем німецької правової школи у ХІХ ст. був професор Київського (ім. Св. Володимира) університету О.О.Ейхельман. Навіть свої ранні статті О.О.Ейхельман писав німецькою мовою, якою він володів краще, ніж російською. Одна така робота німецькою мовою присвячена історії дипломатичних зносин Росії в XVIII ст. в умовах правопорядку, встановленого Вестфальським миром 1648 р. [35].
Окремі з указаних вище російських підручників були відомі не тільки в Росії, але й за кордоном. Наприклад, наукову славу професорові Петербурзького університету Ф.Ф.Мартенсу (1845—1909) приніс згадуваний вище двотомний курс “Сучасне міжнародне право цивілізованих народів”, що вийшов у світ у 1882—1883 рр. Це видання було потім перекладене на німецьку, французьку, іспанську, сербську, перську і японську мови [36]. Поява його була великою подією не тільки в Росії, але й за рубежем. У цьому підручнику його автор приділив належну увагу і Вестфальському миру 1648 р., його міжнародно-правовому значенню.
Незважаючи на віддаленість у часі, Вестфальський мир залишається в центрі уваги зарубіжних юристів-міжнародників XX ст., серед яких знаходимо і такі відомі імена, як Г.Трипель [37], А.Фердросс [38], К.Штрупп [39], Е.Трапп [40], Г.Веберг [41], А.Рандельцхофер [42], Г.Хольцхауер [43], Х.Штайгер [44], В.Г.Греве [45], В.Александров [46], К.Бранді [47], В.Шлезінгер [48], Ш.У.Піпер [49], К.Лінк [50], Е.-В.Бекенферде [51], П.Вагнер [52], Г.Вазер [53], К.-Г.Лінгенс [54], Е.Кауфманн [55], Г.Бухштаб [56], В.Бекер [57], К.Гаттенхауер [58], Г.Везенберг [59], Г.Кваббе [60], Б.Пірот [61] та інші.
Серед названих імен заслуговує особливої уваги відомий німецький юрист-міжнародник А.Рандельцхофер, чий творчий внесок в дослідження міжнародно-правових аспектів Священної Римської імперії після укладення Вестфальського миру беззаперечний. А.Рандельцхофер зробив вдалу спробу проаналізувати матеріали Оснабрюцького і Мюнстерського договорів з позиції сучасних досягнень теорії міжнародного права у мирному розв’язанні міжнародних спорів, у питаннях міжнародної інтеграції, у запобіганні роздмухуванню міжнародних конфліктів. Саме в підґрунті сучасного міжнародного права, яким є Вестфальський мир 1648 р., А.Рандельцхофер побачив шляхи і перспективи розв’язання сьогоднішніх міжнародних проблем.
Великий внесок у вивчення міжнародно-правових засад Вестфальського миру вносить юридичний факультет Мюнстерського університету (Німеччина), професорсько-викладацький склад якого в своїй дослідницькій роботі не втомлюється відкривати нові сторінки цього міжнародно-правового феномену. До їх числа належить і Х.Штайгер — уродженець Мюнстера, випускник юридичного факультету й аспірантури Мюнстерського університету, доктор права, професор, визнаний фахівець у галузі міжнародного і європейського права. Перу Х.Штайгера належить аналіз засад європейського правопорядку 1648—1792 рр. Більш того, Х.Штайгер висунув концепцію розгляду існуючого правопорядку в Європі у контексті засад Вестфальського миру.
Визначним організатором науково-дослідної роботи із вивчення Вестфальського миру є директор Інституту історії німецького права професор Г.Хольцхауер. Під його редакцією побачила світ книга “Європа 1648—1998: від Мюнстера до Маастріхта”, яка підтверджує концептуальний підхід до розуміння ролі Вестфальського миру як підґрунтя існуючого європейського правопорядку наших днів.
Нарівні з концептуальним дослідницьким підходом до Вестфальського миру як цілісного правового феномена, німецькі юристи розглядають й окремі його складові. До числа таких наукових робіт слід віднести аналіз Аугсбурзького релігійного миру 1555 р. як основи толерантності міжконфесійних відносин (К.Бранді); вивчення проблеми територіального верховенства та права імперських станів і вільних міст на союзницькі договори, засад становлення і розвитку окремих імперських інститутів (В.Шлезінгер,
Е.-В.Бекенферде, Г.Бухштаб, В.Бекер); розгляд міжнародно-правових засад і меж реституції (Е.Кауфманн); аналіз інститутів міжнародно-правової гарантії виконання міжнародних договорів (Г.Кваббе), мирного розв’язання міжнародних спорів (П.Вагнер, Г.Лінгенс). Вивчення Вестфальського миру дало можливість ряду вчених визначити й виокремити особливість його ролі, важливість для сучасного міжнародного права й низки його галузей (Ш.У.Піпер, К.Лінк, К.Гаттенхауер, Г.Везенберг, Б.Пірот та інші).
Монографічні дослідження Вестфальського миру, окремі наукові публікації впливали на формування загального підходу до викладу даної проблеми в підручниках з міжнародного та європейського права, підготовлених такими авторами, як Е.Аннерс [62], У.Ейзенхардт [63], Ф.Й.Бербер [64], К.-Г.Ціглер [65] та іншими.
Не тільки в Німеччині, а й в інших європейських країнах юристи-міжнародники продовжують дослідження Вестфальського миру. До таких ентузіастів слід віднести болгарського вченого В.Александрова, що підготував цікаву, згадану вище монографію “Європейська ідея” між рівновагою та об’єднанням”. За твердженням В.Александрова поняття “європейська ідея” має свої геополітичні, ідеологічні й правові параметри. Вона відбивається, за В.Александровим, у таких взаємопов’язаних термінах, як “європейська рівновага” та “об’єднана Європа”; причому перший термін своїм історичним корінням сягає рішень Вестфальського миру 1648 р. [66].
Шведський учений Е.Аннерс у згаданому вище підручнику з історії європейського права проаналізував і виклав комплекс умов розвитку права в період західноєвропейського середньовіччя. “Справді катастрофічні наслідки для Європи, — підкреслює Е.Аннерс, — які принаймні в найбагатшій західноєвропейській країні — Німеччині — перевищили наслідки чуми XIV ст., мала Тридцятилітня війна. Після неї населення Німеччини поменшало на 2/3, а рівень виробництва в країні скоротився на 4/5” [67]. Що ж до європейського права, то, за переконанням Аннерса, “завдяки розвитку юридичної техніки в середні віки право стало набагато точнішим інструментом управління суспільним розвитком через законодавство і контроль юридичної практики”. У таких умовах розвитку європейського права формувався феномен Вестфальського миру 1648 р. [68].
Сучасні російські та українські юристи-міжнародники, залишаючись вірними вказаній вище доктрині міжнародного права, поки що традиційно лише згадують у навчальній і науковій літературі роль Вестфальського миру у становленні міжнародного права. Це праці Ф.І.Кожевникова [69], Г.І.Тункіна [70], В.І.Лісовського [71], Ю.Я.Баскіна, Д.І.Фельдмана [72], К.Я.Бекяшева [73], Н.Т.Блатової, Л.А.Моджорян [74], І.І.Лукашука [75], Г.В.Ігнатенка, В.Я.Суворової, О.І.Тіунова [76], В.Н.Денисова [77], Л.Д.Тимченка [78] та інших.
Однак до 350-ї річниці договорів побачила світ перша в Україні монографія про Вестфальський мир 1648 р., підготовлена А.І.Дмитрієвим у співавторстві з німецьким ученим Г.Білером [79]. Книга містить переклад українською і російською мовами найбільш важливих витягів з Оснабрюцького і Мюнстерського договорів, а також загальний міжнародно-правовий аналіз цих історичних документів, що істотно змінили хід розвитку міжнародного права і поклали початок нового правопорядку в Європі.
У вересні 2000 р. вийшов з друку навчальний посібник “Міжнародне публічне право”, підготовлений А.І.Дмитрієвим та В.І.Муравйовим [80]. У цій книзі вперше у вітчизняній літературі обґрунтовується на основі вітчизняних досліджень історії міжнародного права величезне значення Вестфальського миру для розвитку міжнародного права та міжнародно-правової науки; аналізуються особливості лабільної системи держав того історичного періоду, коли запорозьке козацтво було вже помітною політичною силою для Західної Європи; розкриваються деякі характерні риси міжнародних відносин тієї історичної епохи, а також економічні, соціокультурні, релігійні та інші складові чинники, що формували європейське і міжнародне право.
Як відомо, предметом міжнародно-правового регулювання є міжнародні відносини. У теорії міжнародного права вже досить давно вказувалося на процес взаємовпливу і взаємозалежності міжнародних відносин і міжнародного права.
Так, ще в кінці XIX ст. професор Київського (Св. Володимира) університету О.Ейхельман при підготовці до видання своєї “Хрестоматії російського міжнародного права” зазначав, що законами і договорами визначаються міжнародні відносини Росії. Більш того, за твердженням О.Ейхельмана, саме Віденські трактати 1815 р. створили “систему європейських міжнародних відносин” [81] після розгрому наполеонівської армії. Робота ж Віденського конгресу планувалася з урахуванням досвіду свого історичного попередника — Вестфальського конгресу, що шукав виходу з Тридцятилітньої війни.
Викладене вище переконує, що методологія неоднорідного і багатогранного дослідження міжнародно-правового та історико-правового матеріалу в інтересах глибини й всебічності аналізу Вестфальського миру вимагає одночасного дослідження допоміжних джерел, наприклад, з історії міжнародних відносин, дипломатії середніх віків, а також економіки, культурології та ін. Такий комплексний дослідницький підхід дозволяє глибше розібратися в системі регульованих міжнародним правом міжнародних відносин європейських країн XVII ст., її неоднорідності й лабільності, у спільності коренів європейської сім’ї народів, у толерантності відносин і, водночас, у наявних протиріччях і навіть антагонізмах.
З урахуванням такого підходу унікальною є дослідницька школа історика міжнародних відносин професора Б.Ф.Поршнєва. Його аналіз міжнародних протиріч у Європі, всієї складної системи європейських держав періоду Тридцятилітньої війни 1618—1648 рр. відрізняється історичною точністю і скрупульозністю. Б.Ф.Поршнєв показав роль Московської держави в європейській системі держав, увів до предметного поля дипломатичної і воєнної історії Тридцятилітньої війни “загадкову” для західноєвропейців східноєвропейську сферу [82].
У свою чергу, зрозуміти місце і роль українського народу в системі відносин народів Європи в XVII ст. дають змогу твори українських істориків І.П.Крип’якевича [83], Н.Полонської-Василенко [84], угорського історика І.Удварі [85]. На думку цих учених, запорозьке козацтво, частина населення Трансильванії (на території сучасного Закарпаття) були помітною для Заходу “політичною силою Східної Європи”. У межах своєї “політичної сили” вони впливали як на європейські процеси, так і на формування міжнародного правопорядку свого часу.
Серед існуючих джерел для дослідження переговорного процесу, підготовки до підписання договорів про мир на Вестфальському конгресі безумовно основними джерелами залишаються зарубіжні офіційні адміністративно-правові акти (Німеччини, Франції, Швеції, Нідерландів, Швейцарії та ін.). Але існує також значний масив допоміжних джерел, що розширюють історико-правове інформаційне поле дослідження, містять вельми значну інформацію соціального, морального, культурологічного та інших аспектів, які відіграють роль додаткових чинників, що мотивували вироблення позицій сторін у ході переговорного процесу.
Названі джерела дослідження переговорного процесу можна умовно згрупувати таким чином:
1) матеріали, що стосуються участі в переговорах імперських станів;
2) дипломатичне листування, реляції, звіти і щоденники повноважних представників на конгресі;
3) приватна кореспонденція глав держав і міністрів, офіційних осіб і дипломатів.
Розглянемо їх детальніше.
1. Досить велика частина матеріалів, які були згодом опубліковані й тому дають змогу проаналізувати позиції сторін і хід переговорного процесу, стосуються імперських станів. Останні брали участь у переговорах практично з усіх проблемних питань, що обговорювалися на Вестфальському конгресі і сприяли тому, аби їхні позиції, що спиралися на станові і майнові інтереси (як свої, так і підданих), оприлюднювались і чинили потім тиск на позиції імперської верхівки. Це був своєрідний диктат, на використання якого звертав увагу К.Раух [86]. У той історичний період усі дипломатичні ноти, пропозиції, проекти досягнення миру, рішення, протоколи, прохання, скарги і т.п. подавалися встановленим порядком до канцелярії імперської директорії в Майнці, де оброблялися секретарем, спеціально виділеним для цієї мети, і подавалися потім по інстанції. Ці матеріали носили відкритий характер і численними каналами міжособистісного спілкування широко розповсюджувалися в масах. Але спираючись тільки на ці матеріали, робити які-небудь висновки про загальну картину переговорного процесу, звичайно, важко, та й неможливо.
2. Більш чітке уявлення про хід переговорного процесу дають архівні матеріали офіційної службової інформації. До неї належить велике за обсягом дипломатичне листування, реляції і підсумкові повідомлення, які подавалися послами перед поверненням, що було звичаєм дипломатичної практики за прикладом венеціанської дипломатичної школи. Повноважними представниками на Вестфальському конгресі велися і службові щоденники дипломатичних переговорів, де фіксувалася інформація про кожну фазу переговорного процесу [87]. 3. Істотним додатковим інформаційним джерелом є опублікована після наукової обробки приватна кореспонденція монарших персон із членами їхніх родин, міністрів, інших офіційних осіб і дипломатів, а також їхні особисті щоденники. Однак подібна інформація вимагає ретельного зіставлення з офіційними джерелами.
Аналіз різноманітних аспектів багатьох із указаних вище проблем ми знаходимо в працях таких учених, як А.Вікквефорт [88], Й.Фідлер [89], Ф.Кафан [90], М.Браубах [91], К.Дюссманн [92], Л.Гросс [93], Г.Йєллінек [94], М.Гекель [95], К.Моммзен [96], Б.Мейєр [97], П.Гардім [98], П.Штадлер [99], Г.Шпангенберг [100], Г.Детлефс [101], С.Гроєнфелд [102], Д.Альбрехт [103], Р.Г.Аш [104], Г.Петерзе [105] та ін.
Серед сучасних німецьких учених і організаторів дослідження Вестфальського миру слід окремо назвати Г.Духгардта, директора Інституту європейської історії (м. Майнц, Німеччина), якому належить низка наукових праць про Вестфальський мир, у тому числі історична бібліографія, що містить близько 4000 найменувань книг, статей та інших видань [106]. Не менш плідно довгі роки веде дослідження різноманітних проблем Вестфальського миру німецький учений К.Репген, що видав як автор, а також і як відповідальний редактор, низку цікавих книг про Вестфальський мир [107]. Найбільш відомий російському та українському читачеві як дослідник Вестфальського миру Ф.Дікманн, що опублікував у Німеччині низку цікавих монографій на цю тему [108]. Саме на праці Ф.Дікманна ми знаходимо посилання у названому вище підручнику Ю.Я.Баскіна, Д.І.Фельдмана “Історія міжнародного права”.
Названими вище джерелами далеко не вичерпується джерельна база Вестфальського миру. Однак саме вони стали основою для початку дослідження, допомогли розкрити основоположні сторони Оснабрюцького і Мюнстерського мирних договорів, представлені в цій роботі.

Список литературы

ВИСНОВКИ

І. Значення Вестфальського миру для системи європейських держав.
24 жовтня 1648 р. після Тридцятилітньої війни і п’ятирічного переговорного процесу між Імператором Священної Римської імперії німецької нації та імперськими станами в рамках імперії, а також між Імператором та імперією з Королевою Швеції і Королем Франції був укладений довгожданий мир. Це не був мир переможця і переможеного, а унікальне досягнення загальноєвропейського миру шляхом підписання двох мирних договорів, шляхом забезпечення згоди і компромісу між сторонами у розв’язанні конфліктних проблем, щодо яких у війні слабші поступалися, а сильніші домагалися реалізації своїх цілей.
Хоч договори готувалися окремо в містах Мюнстері та Оснабрюці землі Вестфалії в Німеччині, але обидва були підписані повноважними представниками сторін в один день у штаб-квартирах основних сторін у м. Мюнстері та представниками імперських станів у залі Мюнстерської ратуші. При цьому обидва договори як за змістом, так і функціонально тісно взаємозв’язані і тільки у взаємозв’язку складають історичний Вестфальський мир.
Сторонами Оснабрюцького договору, як відомо, згідно з преамбулою і статтею I були Імператор Фердинанд III та імперія, з одного боку, та Королева Швеції Крістіна і королівство Швеція — з іншого; відповідно, сторонами Мюнстерського договору були згідно з преамбулою і § 1 також Імператор та імперія, з одного боку, і Король Франції Людовік XIV — з іншого. Мир був встановлений і з союзниками сторін.
До Оснабрюцького мирного договору згідно з § 10 і 11 статті XVII приєдналися всі тогочасні королі європейських держав, італійські князі і республіки, Нідерланди, Швейцарія і округ Граубюнден, князь Трансильванії (Семиграддя), а також Великий князь Московський. До Мюнстерського мирного договору, згідно з § 119, дозволялося залучати всіх тих, хто був названий перед обміном ратифікаційними грамотами або протягом шести місяців за згодою сторін договору; до договорів включили також Республіку Венецію як посередницю переговорного процесу і герцогів Савойї та Модени. Тільки Папський престол і турецький султан не були названі у цьому переліку європейських суб’єктів міжнародного права. Оскільки перелічені в статті XVII і в § 119 держави не брали прямої участі в Тридцятилітній війні, сам мир для них начебто нічого і не важив. Цих держав (за винятком Швейцарії) не торкалися безпосередньо регулятивні положення договорів. Незважаючи на це, вони також суттєво впливали на встановлення загального миру, в якому була прямо чи опосередковано зацікавлена вся Європа.
Підготовка і проведення Вестфальського конгресу здійснювалися в умовах лабільної системи держав першої половини XVII ст. Невід’ємним її учасником було Велике князівство Московське, що згадується у Вестфальському мирі. Україна, репрезентована в той період часткою населення Трансильванії і запорозьким козацтвом, була помітною для Заходу “політичною силою Східної Європи”, як зазначалося в договорах, що посідала своє певне місце в лабільній системі держав. З урахуванням цього вона впливала, у межах “своєї політичної сили”, як на європейські процеси, так і на формування міжнародного правопорядку, закріпленого Оснабрюцьким і Мюнстерським мирними договорами.
Обидва договори стали основою миру насамперед між воюючими сторонами і їхніми союзниками і врегулювали протиріччя періоду Тридцятилітньої війни, що виникли між ними. При цьому вони не регулювали всієї палітри проблем і конфліктів у Європі. З погляду міжнародного права, головним є те, що обидва договори були з самого початку основоположним чинником правопорядку в Європі, і стали ключовим і поворотним моментом у розвитку сучасного міжнародного права.

II. Вестфальський мир як міжнародно-правовий регулятор відносин між державами.
Міжнародно-правовий зміст Оснабрюцького і Мюнстерського договорів можна умовно поділити на чотири смислові частини, що містять відповідні норми, що врегульовують:
1) установлення загального миру між супротивними сторонами у війні і їхніми союзниками;
2) внутрішньоімперські суперечності між Імператором та імперськими станами, а також імперських станів між собою в світській і духовній сферах;
3) територіальні, а також інші протиріччя між Імператором та імперією, з одного боку, а також Францією і Швецією — з іншого;
4) загальні підсумкові положення, що особливо стосуються ратифікації, міжнародно-правових гарантій і залучення з цією метою до договорів інших європейських країн.
Усі вказані чотири смислові частини договорів, які складають Вестфальський мир, не виключають одна одну. Наприклад, установлення правомірного миру зумовлює регулювання як внутрішньоімперських, так і зовнішніх проблем за допомогою згоди. Тільки завдяки останній сторони виявилися готовими до вироблення відповідних регулятивних норм. Досягнутий мир став можливий лише в ситуації, коли проблеми і конфлікти, які були власне причинами Тридцятилітньої війни, виявилися розв’язаними.
Більш того, у зв’язку з тим, що Оснабрюцький і Мюнстерський договори складають єдину угоду про мир, їхня регулятивна сила спрямована на досягнення загального миру, розв’язання внутрішньоімперських проблем і заключних положень Вестфальського миру. При цьому домовленості між сторонами в кожному з договорів становлять особливості відносин Імператора з Швецією і Францією.

ІІІ. Подвійний зміст права війни і миру 1648 р.
Загальний мир, досягнутий на конгресі у Вестфалії, мав багатовекторний вплив на Європу, як і сама Тридцятилітня війна. Остання була викликана 1618 р. внутрішньоімперськими релігійними протиріччями між Імператором і його союзниками серед частини імперських станів, з одного боку, і рештою імперських станів, з іншого. Згодом у війну були втягнуті зовнішні сили: в 1625—1629 рр. — Данія, в 1630 р. — Швеція, а в 1635 р. — Франція. Після цього війна стала загальноєвропейською, де Імператор виступав у союзі з Іспанією проти Швеції та Франції, які спиралися на допомогу імперських станів, що протистояли Імператору. Таким чином внутрішньоімперське військове протистояння перепліталося з міжнародним.
У свою чергу Оснабрюцький і Мюнстерський мирні договори стали міжнародно-правовою основою європейського миру між сторонами договорів та їхніми союзниками; одночасно вони врегулювали внутрішньоімперські суперечності і стали основою миру в межах імперії. Це підтверджується тим, що на підставі § 1 статті XVII Оснабрюцького договору і відповідного йому § 111 Мюнстерського договору Імператор, Королева Швеції і Король Франції, а також представники імперських станів підписали і ратифікували названі договори відповідно до норм міжнародного права, тоді як на підставі § 2 статті XVII Оснабрюцького договору і відповідного йому § 112 Мюнстерського договору про “Мир як конституційний закон Священної Римської імперії” Вестфальський мир, “як і всі інші закони імперії”, повинен бути “безпосередньо схвалений черговим рішенням рейхстагу”, що відбувся, як відомо, тільки 1654 р.
Очевидно, що в Оснабрюцькому і Мюнстерському договорах переплітаються і взаємопроникають міжнародне право і конституційне право імперії, а також у рівній мірі міжнародний мир і внутрішня згода в імперії; вони взаємозумовлюють одне одного й утворюють нерозривну єдність. У цій єдності договори сформували центральний елемент: політичний і правовий порядок у Європі. Імперське конституційне право набуло внаслідок цього поєднання міжнародно-правового статусу. Отже воно не могло бути змінене без відповідного міжнародно-правового акту. У свою чергу Імператор та імперія на засіданні рейхстагу виявилися не зовсім вільні і суверенні у розв’язанні внутрішньоімперських проблем. Зі свого боку, загальноєвропейський правопорядок містить у собі як додаткову центральну складову саме імперську конституцію. Остання є певною мірою тим своєрідним підмурівком, на якому тримається цей порядок і, відповідно, мир. Такий тісний взаємозв’язок і взаємопроникнення імперської конституції і міжнародно-правового порядку розвивалися і в різних наступних договорах, де сторонами були учасники Вестфальського миру.

IV. Правові основи європейського правопорядку.
Лабільна система держав у Європі XVII ст. визначалася різноманіттям первинних чинників: величиною, силою, авторитетом, правовим статусом і конституційним ладом, релігійною орієнтацією та економічною потужністю держав, що дуже різнилися між собою. Міжнародно-правові відносини цих суб’єктів міжнародного права будувалися на основі складних зв’язків і незалежності один від одного. Середньовічні принципи ієрархічного ряду, який очолювався Імператором і Папою Римським, були непорушними в XIV—XV ст., але поступово до XVI—XVII ст. втрачали таке визнання з боку інших держав з посиленням національних монархій у Європі, ослабленням імператорської влади і наростаючого релігійного розколу. Суверенітет як всеосяжна зовнішня і внутрішня незалежність держав та їх самовизначення, ставав основним принципом європейського порядку. Таким чином розвивався порядок взаємовідносин держав, регульований у горизонтальній площині, де всі суб’єкти міжнародного права, включаючи Імператора і Папу Римського, були в правовому відношенні рівні. Оснабрюцький і Мюнстерський договори утворили своєрідну заключну фазу цього процесу і водночас оформили початок нової епохи.
Зрозуміло, державний суверенітет не був вичерпною передумовою участі країн у політико-правових процесах, війнах, союзах, а також для укладення миру в Європі. Для цього була достатньою просто певна міра незалежності і самостійності у зовнішньополітичному волевиявленні, а також здатність на основі територіального панування досягати і виконувати як міжнародно-правові, так і військові зобов’язання. Оскільки ці якості з правової точки зору і фактично не зовсім відповідали суверенним територіальним утворенням, останні були наділені також міжнародною правоздатністю. Це стосувалося, зокрема, імперських станів на основі гарантованого їм міжнародним правом конституційного права вступати в союзи, вести війни та укладати мир. Але й інші, не повністю суверенні утворення, такі, як наприклад, князь Трансильванії (Семиграддя), італійські міста-республіки і т.ін. можна віднести до цієї групи суб’єктів міжнародного права.
Певною мірою не тільки гетерогенність, взаємний суверенітет і самостійність, елементи субординації порядку і лабільність системи європейських держав приводили в той історичний період до створення уявлення про єдність європейських держав і забезпечення її сприйняття. Спільний європейський християнсько-релігійний базис (незважаючи на релігійний розкол), історія, походження і культура, а також право і соціальні зв’язки складали власне основу цієї єдності, яка визначалася сучасниками Вестфальського миру поняттям respublica christiana або просто “християнство” в міжнародних договорах та інших міжнародних актах того часу. У цьому сусідстві, природно, не було в той період скільки-небудь визначеної організації держав, а існувало лише звичаєве право, як світське, так і канонічне, а також природне і позитивне право. Саме право утворило ту основу, яка одночасно вимагала свого вдосконалення і розвитку з урахуванням нових політичних структур.
Так на основі старих підвалин у Європі формувались основи сучасного міжнародного права. У цьому процесі Оснабрюцький і Мюнстерський договори стали першим ґрунтовним випробуванням і гідним наслідування прикладом. Учасникам Вестфальського конгресу вдалося саме правовим шляхом, долаючи різні, головним чином релігійні, протиріччя між суб’єктами міжнародного права, досягти миру і створити той європейський правопорядок, який став основою для майбутньої Європи.

V. Розвиток міжнародного права в Європі і Вестфальський мир.
Міжнародне право, як відомо, сягає корінням в античне право народів (jus gentium). Останнє являло собою право, яке застосовували всі народи. Як різновид загального права людства, воно включало в себе також право, що застосовувалось між державами. Ця складова частина права відокремлювалася з XVI ст. практично і теоретично все більше і більше у самостійну правову систему; поступово формувалося як специфічне право, що застосовується між монархами, народами і державами в сучасному його розумінні. Внаслідок цього воно визначалося як “право між народами” (ius inter gentes).
Основи такого розвитку різноманітні. Що стосується змін структури взаємовідносин європейських країн, то про це ми згадували вище. До цього слід додати, що для великих європейських держав з кінця XV ст. стало характерним проведення зовнішньої політики, яка відповідала єдиній європейській ситуації, позначеній визріванням на континенті релігійних та інших протиріч. Домінантним фоном для міжнародних відносин був розвиток торговельних, економічних і культурних зв’язків із заморськими країнами, мореплавцями, в яких не було християнства, відкритими для Європи. Це ускладнювало міжнародні зв’язки, що здійснювалися раніше переважно на континентальному рівні, і вимагало адекватного відображення в сфері міжнародного права.
Нова практика міжнародних зв’язків впливала на розвиток договірного права, сприяла становленню дипломатичного і консульського права. Все це вимагало наукового обґрунтування і навчання міжнародному праву. Саме морські держави дали світові таких видатних учених, юристів-міжнародників, як іспанці Ф. де Віторіа [Francisco de Vitoria (1483/93—1546)], Ф. де Суарец [Francisco de Suarez (1548—1617)], Ф.Васкес де Менчака [Fernando Vasquez de Menchaca (1512—1569)]; англієць А.Джентілі [Albericus Gentilis (1552—1608)]; голландець Г.Гроцій [Hugo Grotius (1583—1645)]. У славнозвісному трактаті Г.Гроція “Про право війни і миру”, що побачив світ 1625 р., уперше були порушені фундаментальні питання основ міжнародного права, про які раніше ніхто не писав. Тому Г.Гроцій цілком закономірно визнаний “батьком міжнародного права”.
Головним завданням міжнародного права періоду Вестфальського конгресу було надання об’єктивного і правомірного характеру суверенному праву держав на створення міжнародних норм. Міжнародне право того часу конкретизувало ius gentium в світлі доктрини природного права. Останнє впливало на розвиток міжнародного права аж до XIХ ст. у сфері відносин між народами, монархами і державами. Природно-правова доктрина міжнародного права розглядалася як приналежність до об’єктивної дійсності, в умовах якої держави вели між собою переговори і врегульовували свої відносини. На ній ґрунтувалася їх правова сила аж до суверенітету.
Як природне, так і позитивне міжнародне право, звичайно, мали й слабку сторону, яку не вдалося подолати і до сьогоднішнього дня: не було тієї вищої сили, яка б гарантовано для всіх суб’єктів міжнародного права визначала справедливість змістовної сторони міжнародного права. Кожна з суверенних держав у кінцевому підсумку самостійно інтерпретувала і вирішувала для себе, які конкретно правові норми мають міжнародно-правовий характер. Коли ж такі інтерпретації істотно відрізнялися одна від одної, принаймні по суті конфлікту, тоді неминучою ставала війна. Тільки наука певною мірою мала загальний характер, але була далеко не нейтральною у справі розробки, підготовки, пропозиції і розвитку нових галузей міжнародного права.
Наскільки наукові праці впливали загалом на практику міжнародних відносин тієї епохи, важко судити. Принаймні практика підготовки і підписання Оснабрюцького і Мюнстерського договорів продемонструвала — можливо домогтися реалізації головного — установлення миру договірним шляхом. При цьому сторони договорів сперечалися щодо змісту практичних правових питань до найдрібніших деталей, поки проблема не розв’язувалася шляхом вироблення конкретної правової норми.
Учасники Вестфальського конгресу відчували тягар відповідальності, усвідомлювали, що знайдене ними рішення в тій або іншій мірі спрямоване в майбутнє. Норми обох мирних договорів визначили не тільки конкретику міжнародних відносин для європейських країн на перспективу, а й заклали основу для розвитку сучасного міжнародного права. У цьому процесі природне міжнародне право складало загальну основу, а створюваний порядок суверенними європейськими державами вимагав ефективного і дійового міжнародного права, механізми реалізації якому надавали Оснабрюцький та Мюнстерський мирні договори.
Однак ці мирні договори, в контексті вищевикладеного, не варто трактувати як початок сучасного міжнародного права. Ці договори необхідно розглядати, по-перше, як кардинальний поворотний пункт у розвитку усього міжнародного права, по-друге, як такі, котрі вони структурно і змістовно вказали шлях розвитку майбутнього позитивного міжнародного права, бо стали зразком такого нового права.

VI. Вестфальські договори та інститути сучасного міжнародного права.
Міжнародна правоздатність була властива в цей період переважно незалежним суверенним державам і монаршим персонам. Виняток саме для Вестфальського конгресу склали тільки імперські стани (а не, наприклад, французькі стани). Саме можновладні імперські князі стали сторонами договорів, нарівні з Імператором, монархами і республіками, що було істотною рисою, яка відрізняла ці договори від міжнародних договорів XVI ст., коли допускалося лише включення в текст договору інших членів монарших родин, які не володіли реальними владними повноваженнями.
Для сторін Оснабрюцького і Мюнстерського договорів характерною була їх міжнародно-правова рівність. Вказана вище фактична відмінність суб’єктів міжнародного права не мала принципових правових наслідків. Всі монархи в тексті договорів називалися відповідно до їхніх титулів, як це було заведено у дипломатичній практиці Європи тієї пори. Повноважні представники республік за рангом протокольно і юридично відповідали аналогічним представникам монарших персон. Представники курфюрстів на Вестфальському конгресі також носили титул “високість” як і всі інші повноважні представники, хоч протокольно вони мали відмінності в рангах, почесних званнях і ступенях. Однак це не порушувало правової рівності учасників конгресу. Таким чином, позитивне міжнародне право забезпечило принципову єдність держав відповідно до природного права.
Оснабрюцький і Мюнстерський договори підготовлені, з одного боку, в кращих загальноєвропейських традиціях тієї епохи, а з іншого, — вони являють собою в міжнародному праві цілком кваліфікований початок нової епохи.
Якщо говорити про історико-правові традиції, то міжнародні договори середини XVII ст. містили, як правило, відсилання до минулих договорів між сторонами. Вестфальський же мир у своєму тексті містить посилання тільки на внутрішньоімперське право, а саме на Аугсбурзький релігійний мир 1555 р. і Пассауський договір 1552 р. Міжнародні договори минулих років між сторонами у Вестфальському мирі не згадуються. Причина цього криється, з одного боку, в тому, що Імператор та імперія раніше не укладали масштабних договорів із Францією і Швецією. Але важливішим, з іншого боку, є те, що договори містять у собі міжнародно-правові новації. І це нове право договорів, як випливає з § 3 статті XVII Оснабрюцького договору і відповідного йому § 113 Мюнстерського договору, володіє приматом відносно старого канонічного і світського права.
Передусім на основі останніх не можуть будуватися судження про недійсність положень Вестфальського миру. З цієї ж причини були зведені нанівець правові наслідки протесту Ватикану проти начебто “неправомірності” укладання Оснабрюцького і Мюнстерського договорів, як таких, що суперечать канонічному праву. Формула реалізації вказаних договорів витримувалася всеосяжно; вона охоплювала певним чином канонічне і світське право, які виконувалися до дрібниць (як наприклад, рішення церковного собору, імператорські та інші виборні капітули, ухвали судів, конкордати, особливо Празький мир 1635 р., а також інші міжнародно-правові акти). Таким чином, нове позитивне міжнародне право, яке засновувалося на юридично значущому волевиявленні сторін, ставало першим правовим джерелом для регулювання відносин між державами і поступово витісняло звичаєве канонічне право.
Хоч звичай і продовжував використовуватися в міжнародних відносинах, але це було вже не так ефективно. Суб’єкти міжнародного права на досвіді своїх відносин пересвідчилися, що шляхом договірного правового регулювання можна досягти бажаних міжнародних відносин у центрі Європи. При формуванні нового міжнародного права все більш вирішальним ставав інститут державного суверенітету, зміст якого ще в XVI ст. визначив французький теоретик права Жан Боден: “Дати право всім загалом і кожному зокрема”.
Абсолютно новим у міжнародно-правовій практиці став інститут міжнародно-правової гарантії виконання міжнародних договорів, введений Вестфальським миром з ініціативи кардинала Рішельє. Система гарантій виконання міжнародних домовленостей міститься в §§ 5, 6 статті XVII Оснабрюцького договору і у відповідних їм §§ 115, 116 Мюнстерського договору. Вона має двоступеневий характер і включає в себе систему спочатку правових, а лише потім воєнних способів розв’язання спору.
Така двоступенева система міжнародно-правової гарантії прийшла на зміну гарантії виконання міжнародних договорів, що практикувалася раніше, яка полягала в скріпленні сторонами договірних зобов’язань лише клятвою. Використаний уперше в Оснабрюцькому і Мюнстерському договорах інститут міжнародно-правової гарантії знайшов застосування і в подальшій міжнародній практиці. Він став новим дійовим інструментом міжнародного права, хоч і не досяг рівня всеохоплюючої системи мирного врегулювання спорів чи системи колективної безпеки.
Вестфальський конгрес був суттєвим внеском у розвиток інституту посередництва і дипломатії. Досить сказати, що в роботі конгресу брали участь як повноважні представники воюючих сторін, так і представники інших держав, у тому числі посередники від Ватикану і Республіки Венеції, відповідно Ф.Хігі та А.Контаріні. Їхні дії, межі яких визначені як в інструкціях для самих посередників, так і в фактичній їх поведінці, в основі своїй збігаються з сучасними уявленнями про міжнародно-правовий інститут посередництва. Саме посередництво на Вестфальському конгресі внесло багато нового в практику організації переговорного процесу, ставши ефективним комунікативним засобом для спілкування сторін між собою.
Визнання Вестфальським миром суверенітету Швейцарії стало основою декларативної теорії міжнародно-правового визнання і сучасного інституту міжнародно-правового визнання. Таким шляхом Швейцарія як суверенна держава була інтегрована в сферу європейського правопорядку.
Вестфальський мир містить вельми важливий матеріал, який є основою і такої форми сучасного інституту відповідальності в міжнародному праві, як реституція. Остання, як свідчить зміст договорів, побудована на принципі, згідно з яким приватна власність і права громадян ворогуючої держави не можуть бути змінені війною.
Аналіз матеріалів Вестфальського миру дає змогу глибше зрозуміти потреби і рівень міжнародно-правового регулювання в середині XVII ст. також міжнародних економічних відносин, насамперед міжнародної торгівлі і митних зборів. У договорах реалізовані ідеї посилення принципів загальної свободи транспортних сполучень і торгівлі.
Вельми важливе місце в Оснабрюцькому і Мюнстерському договорах посідають проблеми основних прав людини. Насамперед це стосується релігійних свобод, свободи пересування і вибору місця проживання, а також права індивіда на власність. Вестфальський мир не тільки приділив значну увагу питанню забезпечення права індивіда на власність, але й запропонував конкретний механізм забезпечення цих прав.
Проведений аналіз переконує в тому, що Оснабрюцький і Мюнстерський договори 1648 р. стали основою Вестфальської конфігурації міжнародного права, а також європейського правового порядку, який розвивався і конкретизувався наступними як багатосторонніми, так і двосторонніми договорами. Практика скликання міжнародних конгресів і конференцій активно практикувалася в XVIII—XIX ст., застосовується і в сучасних умовах. І хоч досить складно моделювати правовий порядок майбутнього міжнародно-правовим шляхом, приклад скликання Вестфальського конгресу, який підготував Оснабрюцький і Мюнстерський мирні договори, дозволяє з оптимізмом дивитися на процеси вдосконалення сучасного правопорядку на універсальному і регіональному рівнях.

ПРИМІТКИ

До передмови

1. Денисов В.Н. Завдання науки міжнародного права в умовах незалежної України // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Вип. 11. — К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2000. — С. 433-443.

До вступу

1. Dickmann F. Der Westfдlische Frieden. — Aschendorff; Mьnster, 1998. — S. 500.
2. Vast H. Les grands traites du regne de Louis XIV. Bd. 1. Traite de Munster, ligue du Rhin, traite des Pyrenees. — Paris, 1893.
3. Philippi F. Der Westfдlische Frieden: Ein Gedenkbuch zur 250-jдhrigen Wiederkehr des Tages seines Abschlusses am 24. Oktober 1648. — Mьnster, 1898.
4. Zeumer K. Quellensammlung zur Geschichte der Deutschen Reichsverfassung in Mittelalter und Neuzeit. — Tьbingen, 1913.
5. Mьller K. Instrumenta Pacis Westphalicae: Die Westfдlische Friedensvertrдge 1648: Vollstдndiger lateinischer Text mit Ьbersetzung der wichtigeren Teile und Regesten. — Bern, 1949.
6. Kaiser und Reich: Verfassungsgeschichte des Heiligen Rцmischen Reiches Deutscher Nation vom Beginn des 12. Jahrhunderts bis zum Jahre 1806 in Dokumenten. Teil 1 und 2 / A.Buschmann. — Baden-Baden: Nomos Verlagsgesellschaft, 1994.
7. Der Westfдlische Frieden: das mьnstersche Exemplar des Vertrages zwischen Kaiser: Reich und Frankreich vom 24. Oktober 1648 / Hrsg. H.Duchhardt und F.-J.Jakobi. — Wiesbaden, 1996.
8. Londorp M.C. Der Rцmischen Kayserlichen Majestдt des Heiligen Rцmischen Reiches. Acta Publica. — Frankfurt, 1668.
9. Moser J.J. Die gerettete Souverдnitдt der lцblichen schweizerischen Eidgenossenschaft. — Tьbingen, 1731;
— GrundriЯ der Staatsverfassung des Teutschen Reiches. — 7 Aufl. — Tьbingen, 1754 1;
— Von der Garantie des Westfдlischen Friedens; nach dem Buchstaben und Sinn desselbigen. — Stuttgart, 1767.
10. Pьtter J.S. Geist des Westfдlischen Friedens. — Gцttingen, 1795;
— Kurzer Begriff des Teutschen Staatsrechtes. — Gцttingen, 1777;
— Historische Entwicklung der heutigen Staatsverfassung des Deutschen Reiches. Bd. 2. — Gцttingen, 1887.
11. Rцmer C.H. Das Vцlkerrecht der Teutschen. — Halle, 1789.
12. Vattel E. Vцlkerrecht. 3 Theile. — Frankfurt; Leipzig, 1760.
13. Gertner C.W. Westphдlische Friedenscanzlei. Bd. 1-9. — Leipzig, 1731-1737.
14. Brie S. Theorie der Staatenverbindungen: Festschrift zur fьnfhundertjдhrigen Jubelfeier der Universitдt Heidelberg im Namen und Auftrag der Universitдt Breslau. — Stuttgart, 1886.
15. Martens G.F. Einleitung in das positive europдische Vцlkerrecht. — Gцttingen, 1796.
16. Klьber J.L. Europдisches Vцlkerrecht. — Stuttgart, 1821.
17. Heffter A.W. Europдisches Vцlkerrecht der Gegenwart. — Berlin, 1888.
18. Smend R. Zur Geschichte der Formel “Kaiser und Reich” in den letzten Jahrhunderten des alten Reiches // Historische Aufsдtze K.Zeumer zum 60. Geburtstag. — Weimar, 1910.
19. Schmoller G. Die Epochen der preuЯischen Finanzpolitik bis zur Grьndung des Deutschen Reiches // Umrisse und Untersuchungen zur Verfassungs-, Verwaltungs- und Wirtschaftsgeschichte im 17 und 18 Jahrhundert. — Leipzig, 1898.
20. Steck J.C.W. Abhandlung von den Rechten und Pflichten der hohen Garants des Westphдlischen Friedens // Abhandlungen aus dem deutschen Staats- und Lehnrecht zur Erlдuterung einiger neuen Reichsangelegenheiten. — Halle, 1757.
21. Westphal E.C. Beyspiel vom Gebrauch des allgemeinen und Europ: Vцlker-Rechts: Amnestie, eine Folge des Friedens-Schlusses: Deren Wirkung. Restitutio ex capite amnestie im Westphдlischen Frieden // Das Teutsche Staatsrecht in wissenschaftlich geordneten und mit praktischen Ausarbeitungen bestдrkten Abhandlungen und Anmerkungen ьber dessen wichtigste Gegenstдnde. — Leipzig, 1784.
22. Мартенс Ф.Ф. Современное международное право цивилизованных народов. В 2 т. — СПб., 1882-1883.
23. Каченовский Д.И. Курс международного права. — Харьков, 1863.
24. Даневский В.П. Пособие к изучению истории и системы международного права. — Харьков, 1892.
25. Камаровский Л.А. Основные вопросы науки международного права. — М., 1892.
26. Казанский П.Е. Введение в курс международного права. — Одесса, 1901; Учебник международного права. — Одесса, 1902.
27. Коркунов Н.М. Международное право. — СПб., 1886.
28. Стоянов А.Н. Очерки истории и догматики международного права. — Харьков, 1875.
29. Уляницкий В.А. Международное право. — Томск, 1911.
30. Малиновский В.Ф. Рассуждение о войне и мире. — СПб., 1803.
31. Эйхельман О.О. К вопросу об истории международного права и истории его литературы. — К., 1885.
32. Брокгауз Ф.А., Эфрон И.А. Энциклопедический словарь “Россия”. — СПб., 1898. — С. 850.
33. Грабарь В.Э. Материалы к истории литературы международного права в России (1647-1917). — М.: Издательство АН СССР, 1958. — С. 325.
34. Грабарь В.Э. — Там само. — С. 328.
35. Russische Revue / O.Eichelmann. — 1877. — Т. 11.
36. Грабарь В.Э. Вказ. праця. — С. 307.
37. Triepel H. Vцlkerrecht und Landesrecht. — Tьbingen, 1907.
38. Verdross A. Die Verfassung der Vцlkerrechtsgemeinschaft. — Wien; Berlin, 1926.
39. Strupp K. Grundzьge des positiven Vцlkerrechts. — Bonn, 1926.
40. Trapp E. Die Regensburger Reichstage. — Regensburg, 1921.
41. Wehberg H. Die Schieds- und Garantieklausel der Friedensvertrдge von Mьnster und Osnabrьck // Friedenswarte. — 1948. — Bd. 48.
42. Randelzhofer A. Vцlkerrechtliche Aspekte des Heiligen Rцmischen Reiches nach 1648. — Berlin, 1966.
43. Holzhauer H. Europa 1648—1998: Von Mьnster nach Maastricht: Symposium anlдЯlich des 350. Jahrestages des Westfдlischen Friedens. — Mьnster, 1999.
44. Steiger H. Die rechtliche Ordnung Europas zwischen 1648 und 1792, in: Europa 1648—1998: Von Mьnster nach Maastricht. — Mьnster, 1999. — S. 20-63;
— Der Westfдlische Frieden — Grundgesetz fьr Europa? // Der Westfдlische Friede: Diplomatie, politische Zдsur, kulturelles Umfeld, Rezeptionsgeschichte / Hrsg. H.Duchhardt. — Mьnchen, 1998.
45. Grewe W.G. Epochen der Vцlkerrechtsgeschichte. — 2. Aufl., 1988.
46. Александров В. “Европейската идея” между Вестфалския мирен договор и дележите на Полша” // Правна мисъл. — 1999. — № 1. — С. 39-51;
— “Европейската идея” между равновесето и обединенето. — София, 1999.
47. Brandi K. Der Augsburger Religionsfriede vom 25. September 1555: Kritische Ausgabe des Textes mit den Entwьrfen und der kцniglichen Deklaration. — Gцttingen, 1927.
48. Schlesinger W. Die Landesherrschaft der Herren von Schцnburg // Quellen und Studien zur Verfassungsgeschichte des Deutschen Reiches in Mittelalter und Neuzeit. — Mьnster; Kцln, 1954. — Bd. 9. — Heft 1.
49. Pieper S.U. Der Westfдlische Friede und seine Bedeutung fьr das Vцlkerrecht // Juristische Arbeitsblдtter, 1995. — H. 12.
50. Link C. Die Bedeutung des Westfдlischen Friedens in der deutschen Verfassungsentwicklung // Juristen Zeitung. — 1998. — № 1.
51. Bцckenfцrde E.-W. Der Westfдlische Frieden und das Bьndnisrecht der Reichsstдnde // Der Staat. — 1969. — № 8.
52. Wagner P. Zur Lehre von den Streiterledigungsmitteln des Vцlkerrechts. — Darmstadt, 1990.
53. Waser H. Das zwischenstaatliche Schiedsgericht als Spiegel der abendlдndischen Geschichte. — Zьrich, 1959.
54. Lingens K.-H. Internationale Schiedsgerichtsbarkeit und Jus Publicum Europaeum, 1648—1794. — Berlin, 1988.
55. Kaufmann E. Die vцlkerrechtlichen Grundlagen und Grenzen der Restitutionen. — Tьbingen, 1949.
56. Buchstab G. Reichsstдdte, Stдdtekurie und Westfдlische Friede: Zusammenhдnge von Sozialstruktur, Rechtsstatus und Wirtschaftskraft. — Mьnster, 1976.
57. Becker W. Der Kurfьrstenrat. Grundzьge seiner Entwicklung in der Reichsverfassung und seine Stellung auf dem Westfдlischen FriedenskongreЯ. — Mьnster, 1973.
58. Hattenhauer C. Schuldenregulierung nach dem Westfдlischen Frieden. — Frankfurt am Main, 1998.
59. Wesenberg G. Die Privatrechtsgesetzgebung des Heiligen Rцmischen Reiches von den Authenticae bis zum Jьngsten Reichsabschied und das rцmische Recht // L’Europa e il diritto Romano, Studi in memoria di Paolo Koschaker. Vol. 1. — Mailand, 1954.
60. Quabbe G. Die vцlkerrechtliche Garantie. — Breslau, 1911.
61. Pieroth B. Die Friedensvertrдge von Mьnster und Osnabrьck und die Entwicklung von Grundrechten // Europa 1648—1998: von Mьnster nach Maastricht: Symposium anlдЯlich des 350. Jahrestages des Westfдlischen Friedens. — Mьnster, 1999.
62. Аннерс Э. История европейского права (Пер. со швед.) / Институт Европы. — М.: Наука, 1996.
63. Eisenhardt U. Deutsche Rechtsgeschichte. — 3 Aufl. — Mьnchen, 1999.
64. Berber F.J. Lehrbuch des Vцlkerrechts. — Mьnchen; Berlin, 1960.
65. Ziegler K.-H. Vцlkerrechtsgeschichte. — Mьnchen, 1994.
66. Александров В. “Европейската идея” между Вестфалския мирен договор. — 1999. — № 1. — С. 39.
67. Аннерс Э. — Вказ. праця. — С. 210.
68. Там само. — С. 208.
69. Кожевников Ф.И. Русское государство и международное право. — М., 1947.
70. Международное право: Учебник / Под ред. Г.И.Тункина. — М.: Юридическая литература, 1982.
71. Лисовский В.И. Международное право. — М.: Высшая школа, 1961.
72. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международного права. — М.: Международные отношения, 1990.
73. Международное публичное право: Учебник / Под ред. К.А.Бекяшева. — М.: Проспект, 1999.
74. Международное право: Учебник / Под ред. Н.Т.Блатовой, Л.А.Моджорян. — М.: Юридическая литература, 1979.
75. Лукашук И.И. Международное право: Общая часть: Учебник. — М.: БЕК, 1997.
76. Международное право: Учебник для вузов / Г.В.Игнатенко, В.Я.Суворова, О.И.Тиунов и др.; Под ред. Г.В.Игнатенко. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Высшая школа, 1995.
77. Денисов В.Н. Вестфальський мир 1648 // Юридична енциклопедія. Том 1. — К.: Українська енциклопедія імені М.П.Бажана, 1998.
78. Тимченко Л.Д. Международное право. — Харьков, 1999.
79. Білер Г., Дмитрієв А. Вестфальський мир 1648 року (до 350-ї річниці договорів). — К., 1998.
80. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник / Відп. ред. Ю.С.Шемшученко, Л.В.Губерський. — К.: Юрінком Інтер, 2000.
81. Эйхельман О.О. Хрестоматия русского международного права. — К., 1887. — Ч. 1. — С. 5.
82. Поршнев Б.Ф. Тридцатилетняя война и вступление в нее Швеции и Московского государства. — М.: Наука, 1976;
— Народные восстания во Франции перед Фрондой (1623—1648). — М., 1948.
83. Крип’якевич І.П. Козаччина в політичних комбінаціях 1620-1630 рр. // Записки наукового товариства імені Шевченка. — Львів, 1914. — Т. 117-118.
84. Полонська-Василенко Н. Історія України: В 2 т. — К.: Либідь, 1992.
85. Коротка історія Угорщини / Ред. та упоряд. українського видання І.Ідварі. — Ніредьгаза, 1997.
86. Rauch K. Traktat ьber den Reichstag im 16. Jahrhundert (Quellen und Studien zur Verfassungsgeschichte des Deutschen Reiches. Bd. 1, 1). — 1905. — S. 95.
87. Dickmann F. Der westfalische Frieden. — Aschendorff; Mьnster, 1998. — S. 499.
88. Wicquefort A. L’ambassader et ses fonctions. Teil 2. — La Haye, 1680.
89. Fiedler J. Die Relationen der Botschafter Venedigs ьber Deutschland und Цsterreich im 17. Jahrhundert // Kaiser Matthias bis Kaiser Ferdinand III. — Wien, 1866.
90. Kaphahn F. Der Zusammenbruch der deutschen Kreditwirtschaft im XVII. Jahrhundert und der DreiЯigjдhrigen Krieg // Deutsche Geschichtsblдtter. — 1912.
91. Braubach M. Der Westfдlische Friede. — Mьnster, 1948.
92. Dьssmann K. Graf Anton Gьnter von Oldenburg und der Westfдlische Friede 1643—1653. — Oldenburg, 1935.
93. Gross L. The Peace of Westphalia, 1648—1948 // The American Journal of International Law. — 1948. — № 42. — P. 20-41.
94. Jellinek G. — Allgemeine Staatslehre. — 2. Aufl. — Berlin, 1905.
95. Heckel M. Der Westfдlische Friede als Instrument internationaler Friedenssicherung und religios-weltanschaulicher Koexistenzordnung // JuS. — 1988. — H. 5.
96. Mommsen K. Eidgenossenschaft, Kaiser und Reich. Studien zur Stellung der Eidgenossenschaft innerhalb des heiligen rцmischen Reiches. — Basel: Stuttgart, 1958.
97. Meyer B. Die Bildung der Eidgenossenschaft im 14. Jahrhundert: Vom Zugerbund zum Ptaffenbrief. — Zьrich, 1972.
98. Gardim P. “Portuguese Rebels” at Mьnster: The Diplomatic Self-Fashioning in mid 17th Century European Politics // Der Westfдlische Friede… — S. 293-334.
99. Stadler P. Der Westfдlische Friede und die Eidgenossenschaft // Der Westfдlische Friede… — S. 369-392.
100. Spangenberg H. Landesherrliche Verwaltung, Feudalismus und Stдndetum in den deutschen Territorien des 13. bis 15. Jahrhunderts // Historische Zeitung. — Bd. 103.
101. Dethlefs G. Der Frieden von Mьnster 1648. — Mьnster: Verlag Regensburg, 1998.
102. Groenveld S. Der Friede von Mьnster: die niederlдndische Seite des Westfдlischen Friedens. — Zutphen, 1998.
103. Albrecht D. Bayern und die pfдlzische Frage auf dem Westfдlischen FriedenskongreЯ // Der Westfдlische Friede… — S. 461-469.
104. Asch R.G. Die englische Republik und die Friedensordnung von Mьnster und Osnabrьck // Der Westfдlische Friede… — S. 421-446.
105. Peterse H. Irenik und Toleranz im 16. und 17. Jahrhundert // 1648. Krieg und Frieden in Europa. — Mьnster; Osnabrьck, 1998-1999. — S. 265-275.
106. Der Westfдlische Friede: Diplomatie, politische Zдsur, kulturelles Umfeld, Rezeptionsgeschichte / Hrsg. H.Duchhardt. — Mьnchen, 1998; Der Westfдlische Frieden. Das Mьnsterische Exemplar des Vertrags zwischen Kaiser / Reich und Frankreich vom 24. Oktober 1648. Teil 2: Einfьhrung, Transkription, Ьbersetzung / Hrsg. H.Duchhardt. — Wiesbaden, 1996; Studien zur Friedensvermittlung in der frьhen Neuzeit / Hrsg. H.Duchhardt. — Wiesbaden, 1979; Bibliographie zum Westfдlischen Frieden / Hrsg. H.Duchhardt. — 1996.
107. Repgen K. DreiЯigjдhriger Krieg und Westfдlischer Friede: Studien und Quellen. — Paderborn; Mьnchen; Wien; Zьrich, 1998. — 890 s.;
— Die Hauptinstruktion Ginettis fьr den Kцlner KongreЯ (1636) // Quellen und Forschungen. — 1954. — Bd. 34. — S. 250-287;
— Aktuelle Friedensprobleme im Lichte der Geschichte des Westfдlischen Friedens // Historische Klopfsignale fьr den Gegenwart. — Mьnster, 1974. — S. 50-63 (1. Ausg. 1969);
— DreiЯigjдhriger Krieg // Theologische Realenzyklopцdie. 9. — Berlin; New-York, 1981. — S. 169-188;
— Die Finanzen des Nuntius Fabio Chigi: Ein Beitrag zur Sozialgeschichte der rцmischen Fьhrungsgruppe im 17. Jahrhundert // Geschichte, Wirtschaft, Gesellschaft. Festschrift fьr Clemens Bauer. — Berlin, 1974. — S. 229-280;
— Wartenberg, Chigi und Knцringen im Jahre 1645: Die Entstehung des Planes zum pдpstlichen Protest gegen den Westfдlischen Frieden als quellenkundliches und methodisches Problem // Dauer und Wandel der Geschichte. Festgabe fьr Kurt von Raumer. — Mьnster, 1966. — S. 213-268.
108. Dickmann F. Der Westfдlische Frieden. — Aschendorff; Mьnster, 1998. — 640 s.;
— Das Problem der Gleichberechtigung der Konfessionen im Reich im 16. und 17. Jahrhundert // Historische Zeitschrift. — 1965. — Bd.201. — S. 265-305;
— Rechtsgedanke und Machtpolitik bei Richelien // Historische Zeitschrift. —1963. Bd.196. — S. 265-319;
— Der Westfдlische Frieden. — 2. Aufl. — Mьnster, 1965;
— Der Westfдlische Frieden. — Mьnster, 1972;
— Der Westfдlische Frieden. — 6. Aufl. — Mьnster, 1992.

До розділу 1

До підрозділу 1.1.

1. Білер Г., Дмитрієв А. Вестфальський мир 1648 року (до 350-ї річниці договорів). — К.: Ін Юре. — 1998. — С. 6.
2. Там само. — С. 6-7.
3. Поршнев Б.Ф. Тридцатилетняя война и вступление в нее Швеции и Московского государства. — М.: Наука, 1976. — С. 12.
4. Поршнев Б.Ф. Там само. — С. 21.
5. Там само. — С. 14.
6. Universallexikon. In fьnf Bдnden. Bd. 4. — Leipzig, 1987. — S. 65.
7. Ibid. — Bd. 2. — S. 44.
8. Поршнев Б.Ф. Вказ. праця. — С. 63.
9. Білер Г, Дмитрієв А. Вказ. праця. — С. 6-7.
10. Hegel G.F.W. Der Staat. — Leipzig, 1924. — S. 106.
11. Поршнев Б.Ф. Вказ. праця. — С. 63.
12. Randelzhofer A. Vцlkerrechtliche Aspekte des Heiligen Rцmischen Reiches nach 1648. — Berlin: Duncker und Humblot, 1966. — S. 25.
13. Moser J.J. GrundriЯ der Staatsverfassung des Teutschen Reiches. 7. Auflage. — Tьbingen, 1754. — S. 5-6.
14. Wцrterbuch Geschichte / K.Fuchs und H.Raab. — Deutsche Taschenbuch Verlag, 1998. — S. 687-688.
15. Handwцrterbuch zur deutschen Rechtsgeschichte. In 5 Bd. Bd 5. Straftheorie. — Erich Schmidt Verlag, 1982. — S. 1086-1090; Wцrterbuch Geschichte… — S. 854-855.
16. Поршнев Б.Ф. Вказ. праця. — С. 64.
17. Mitteis H. Lehnsrecht und Staatsgewalt. — Weimar, 1958; Mitteis-Lieberich: Deutsche Rechtsgeschichte. — 7. Aufl. — Mьnchen; Berlin, 1961.
18. Mitteis-Lieberich. Ibid. — S. 57.
19. Huber E.R. Heer und Staat in der deutschen Geschichte. — Hamburg, 1938. — S. 43.
20. Randelzhofer A. Vцlkerrechtliche Aspekte des Heiligen Rцmischen Reiches nach 1648. — Berlin, 1966. — S. 35.
21. Поршнев Б.Ф. Вказ. праця. — С. 73.
22. Там само. — С. 60.

До підрозділу 1.2.

1. Repgen K. DreiЯigjдhriger Krieg und Westfдlischer Friede: Studien und Quellen. — Paderborn; Mьnchen; Wien; Zьrich, 1998. — 890 s.
2. Brandi K. Der Augsburger Religionsfriede vom 25.September 1555: Kritische Ausgabe des Textes mit den Entwьrfen und der kцniglichen Deklaration. — Gцttingen, 1927.
3. Kaiser und Reich. Verfassungsgeschichte des Heiligen Rцmischen Reiches Deutscher Nation vom Beginn des 12.Jahrhunderts bis zum Jahre 1806 in Dokumenten / A.Buschmann. T. 1. — Baden-Baden: Nomos Verlagsgesellschaft, 1994.
4. Lutz H. Christianitas afficta: Europa, das Reich und die pдpstliche Politik im Niedergang der Hegemonie Kaiser Karls V. (1552-1556). — Gцttingen, 1964. — S. 426.
5. Ibid. — S. 423.
6. Repgen K. — DreiЯigjдhriger Krieg… — S. 277.
7. Ibid. — S. 277-278.
8. Pastor L. Geschichte der Pдpste seit dem Ausgang des Mittelalters. — Freiburg, 1923. — S. 566 und weiter.
9. Repgen K. — DreiЯigjдhriger Krieg… — S. 279.
10. Ibid. — S. 280.
11. Ibid. — S. 281.

До підрозділу 1.3.

1. Гроций Г. О праве войны и мира: Репринт с изд. 1956 г. — М.: Ладомир,