Правові засади організації та діяльності Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки

Краткое описание

З М І С Т

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 5
ВСТУП 6

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
ТА БЕЗПЕКИ
1.1. Еволюція політичного співробітництва держав-членів
Європейського Союзу як міжнародної організації sui generis 23
1.2. Характеристика особливостей правової системи
Європейського Союзу 57
1.3. Статус Європейського Союзу відповідно до його внутрішньо-
правової організації 72
1.4. Міжнародна персональність Європейського Союзу 85
Висновки до розділу 1 101

РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ФУНКЦІЇ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
2.1. Суверенітет держав-членів і реалізація Європейським
Союзом зовнішньополітичної функції 103
2.2. Правові засади формування та здійснення зовнішньої
політики Європейського Союзу 112
2.3. Інституційний механізм зовнішньої політики
Європейського Союзу 124
2.4. Правова регламентація зовнішньої політики
Європейського Союзу згідно з проектом Договору
про запровадження Конституції для Європи 141
Висновки до розділу 2 149

РОЗДІЛ 3. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ІНСТИТУЦІЙНИХ ЗАСАД
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ
3.1. Формування системи колективної безпеки й оборони
держав-членів Європейського Союзу ……………………………….. 151
3.2. Характеристика системи колективної безпеки та оборони
Європейський Союз–Західноєвропейський Союз …………………. 162
3.3. Правова основа вироблення спільної стратегії ЄС з НАТО 169
3.4. Організаційно-правові засади взаємодії Європейського
Союзу з Організацією з безпеки і співробітництва в Європі 181
Висновки до розділу 3 188

РОЗДІЛ 4. КОНЦЕПЦІЯ ПРАВОВОГО ПОРЯДКУ СПІЛЬНОЇ ЗОВНІШ-НЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ З ПОЗИЦІЇ
ЮРИДИЧНОГО ПОЗИТИВІЗМУ
4.1. Юридичний позитивізм – основа визначення спільної зовнішньої
політики та політики безпеки як правового порядку нового типу 190
4.2. Типи юридичних норм в світлі інституційної теорії
юридичного позитивізму та СЗППБ 200
4.3. Правовий зв’язок СЗППБ з міжнародними правовими
порядками 213
Висновки до розділу 4 224

РОЗДІЛ 5. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА БЕЗПЕКИ
5.1. Характеристика міжнародно-правової позиції
Європейського Союзу щодо кризових ситуацій у колишній
Югославії та Іраку ……………………………………………… 226
5.2. Організаційно-правові засади Європейського Союзу
у сфері боротьби з транснаціональною злочинністю 238
5.3. Розвиток правових засад Європейського Союзу у сфері
екологічної безпеки ………………………………………………… 252
5.4. Організаційно-правові засади боротьби з нелегальною
міграцією як складовою політики безпеки Європейського Союзу… 262
Висновки до розділу 5 ……………………………………………… 274

РОЗДІЛ 6. РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В УМОВАХ ЙОГО РОЗШИРЕННЯ ТА ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ
6.1. Характеристика правових засад укладення
Європейським Союзом міжнародних договорів ……. 276
6.2. Міжнародно-правові форми співробітництва Європейського
Союзу з міжнародними акторами……………………………………… 283
6.3. Правові умови набуття членства в Європейському Союзі 298
Висновки до розділу 6 ………………………………………………… 310

РОЗДІЛ 7. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СПІВРОБІТНИЦТВА
УКРАЇНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЇ
ПОЛІТИКИ І БЕЗПЕКИ
7.1. Характеристика договірно-правових основ співпраці
України з Європейським Союзом у сфері зовнішньої
політики та безпеки ……………………………………………………. 311
7.2. Правові форми участі України в зовнішній політиці
Європейського Союзу ………………………………………………… 327
7.3. Розвиток правових засад подальшої співпраці
України з Європейським Союзом ……………………………………. 344
Висновки до розділу 7 ……………………………………………… 360

ВИСНОВКИ …………………………………………………………… 361
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 369
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Створення у 1992 р. Європейського Со-юзу призвело до іституціоналізації політичного співробітництва держав-членів, яке стало здійснюватися на основі його нової структури – Спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗППБ). Дана структура була введена в дію До-говором про Європейський Союз 1992 р. (ДЄС), відомим також як Маастрихт-ський договір. Політичне співробітництво виникло як необхідне доповнення економічної інтеграції європейських держав, що успішно розвивалася з утво-ренням в 1951 р. Європей¬ського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС), а в 1957 р. – Євро¬пейського еконо¬міч¬ного співтовариства (ЄЕС), офіційно перейме¬но¬ваного згодом на Європейське Співтовариство (ЄС), та Європейського співтоварист¬ва з атом¬ної енергії (Євратом).
Згідно з ДЄС Європейський Союз “засновується на базі Європейських Співтовариств” (ч. ІІІ ст. 1), тобто останні продовжують бути основою для його функціонування. В той же час Договір створив нову структуру об’єднання, по-будовану на так званих трьох “опорах” (pillars): першу опору складають Євро-пейські Співтовариства разом з положеннями про створення Економічного і Монетарного Союзу як вищої ступені економічної інтеграції; другу – спільна зовнішня політика та політика безпеки; і третю – співробітництво у сферах вну-трішніх справ та правосуддя.
Якщо в межах першої та третьої опор взаємозв’язки держав-членів Союзу, що набули в Договорі нормативного зміцнення і прискорення, здійснюються вже на традиційних для об’єднання засадах, а саме засадах наднаціональності, то друга опора, хоча й має досить тривалу передісторію, є новою формою спів-робітництва цих держав в тому розумінні, що таке співробітництво набуло ви-сокого рівня формалізації в інституційному значенні як структури Союзу, але, на відміну від інших опор, функціонує в ній на основі поєднання міждержавних та інституціоналізованих зв’язків. І останні не можуть, як це було до створення Союзу, розглядатися як такі, що здійснюються виключно на основі міжнарод-ного права, тобто на міждержавній основі. Тим самим СЗППБ виступає в між-народному праві своєрідним феноменом співробітництва держав-членів, обумо-вленим специфікою правових норм, що складають цей правовий порядок. Від-повідно кожна з названих опор представляє власну політичну сферу співробіт-ництва держав-членів Європейського Союзу з різними системами прийняття та виконання рішень. ДЄС став “початком нового етапу в процесі створення більш тісного Союзу народів Європи, чиї рішення прийматимуться якомога відкриті-ше і будуть доходити до кожного громадянина” (ч. ІІ ст. 1). А завдання Союзу в цьому процесі “полягає в налагодженні – за допомогою послідовних та узго-джувальних методів – відносин між державами-членами та їх народами” (ч. ІІІ ст. 1).
Виникнення СЗППБ було зумовлене необхідністю поши¬рен¬ня діяльності Європейського Союзу на політичну сферу, яка мала вивести об’єднання на гло-бальний рівень розвитку, а саме ввести його у сферу міжнародних відносин. Це об’єктивний процес, пов’язаний з підвищенням ролі Союзу у світі та перетво-ренням його в од¬ного з найпотужніших акторів міжнародних відносин.
СЗППБ є інституціоналізованим механізмом, визначеним в Договорі про Європейський Союз, який розвивається в процесі вироб¬лен¬ня державами-членами спільних позицій шляхом удоскона¬лен¬ня узгоджувальних принципів та процедур. Водночас правовий статус СЗППБ в правовому порядку Союзу відо-бражає подвійну природу об’єднання, зумовлену тим, що воно створене і функ-ціонує на засадах міжнародного договору. Європейському Союзу, з одного бо-ку, властиві ознаки міжнародної організації, що діє в рамках міжнародного пра-ва, хоча й з відповідною специфікою, а з іншого, він функціонує переважно як над¬націо¬нальна структура держав-членів, в якій його інституції певною мірою діють незалежно від національних органів цих держав.
Така складна і своєрідна природа Європейського Союзу визначила специ-фіку принципів та процедур ухвалення в його рамках рішень. При цьому, якщо в економічній сфері створені наднаціональні механізми, що діють у межах так званої першої опори Союзу, то СЗППБ функціонує переважно на засадах поєд-нання міждержавного та інституціоналізованого спів¬робітництва держав-членів, яка відноситься до його другої опори. Водночас інституційна структура Європейського Союзу розвивається в напрямі подальшого посилення її надна-ціональних функцій, що не може не впливати й на СЗППБ, і тому межі дії дру-гої опори, так само як першої і третьої опор, залишаються певною мірою роз-митими, особливо сто¬совно Європейського Співтовариства. Крім того, хоча проце¬дури кожної із зазначених опор мають відмінності, встановлення єдиної структури ухвалення рішень (через Комітет постійних представників, Раду Со-юзу та Європейську Раду) є щораз важли¬вішим чинником забезпечення певної послідовності зовнішніх політик держав-членів, незважаючи на те, що не зав-жди в рамках СЗППБ вдається досягти необхідної ефективності.
СЗППБ значною мірою розвивається як необхідність адекватного реагу¬вання Європейського Союзу на кризові ситуації, що мали місце на європейсь-кому континенті та в інших регіонах світу після закінчення холодної війни та розпаду СРСР. На розвиток цього процесу особливо вплинули події в Перській затоці та Іраку, колишній Югославії, включаючи Косово та Боснію, терористи-чний напад 11 вересня 2001 р. на США і направлення у зв’язку з цим в Аф¬га¬ністан коаліційних збройних сил для ліквідації там терорис¬тичного режиму та-лібів тощо.
Сфера співробітництва держав-членів Європейського Союзу, що здійсню-ється в межах правового порядку СЗППБ, становить новий напрям у розвитку науки міжнародного права, а саме є важливою частиною міжнародного інститу-ційного права, виникнення якого пов’язано з процесами глобалізації міжнарод-них відносин та їх впливом на правовий статус, структуру та функції міжнарод-них організацій. Це невпинно призводить до зміни сутності традиційних по-нять та категорій міжнародного права, які раніше належали до виключної юрисдикції держав, що й зумовлює актуальність даного дисертаційного дослі-дження, присвяченого інституційно-правовим засадам організації та діяльності Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та політики безпеки.
Для вітчизняної науки міжнародного права проблематика СЗППБ є факти-чно новою сферою для дослідження, яка може сприяти з’я¬суванню правової природи та змісту інтеграційних процесів Європейського Союзу у політичній сфері, що має практичне значення для підви¬щення ефективності співпраці України з об’єднанням, а також з точки зору перспектив поглиблення її зв’язків з ним на засадах сусідства і можливого членства.
У вітчизняній науці міжнародного права практично відсутні системні до-слідження з проблематики СЗППБ. Окремих аспектів цієї сфери інституційного права Європейського Союзу, а також здійснення його зовніш¬ньої політики та політики безпеки торкались такі українські автори, як В. Анд¬рейцев, В. Бара-новський, С. Білоцький, В. Бондар, О. Делінський, Ф. Карпенко, Є. Кіш, В. Ко-пійка, В. Коваль, Т. Левицький, М. Мальський, К. Савчук, Я. Ма¬лик, Я. Собо-лєв, Ф. Смолянюк, С. Пирожков, І. Піляєв, В. Посельський, С. Фе¬дуняк, Т. Ши-нкаренко, Г. Яворська та ін. Серед російських вчених в плані інтеграційних процесів цими питаннями займалися Ю. Борко, В. Данилов,
В. Жур¬кін, Т. Зонова, Ю. Ільїн, М. Костенко, С. Калінін, П. Калініченко,
Н. Лавр嬬нова, П. Луканін, А. Розанов, В. Шемятенков, О. Четвериков,
Ю. Юмашев та ін.
Ряд міжнародно-правових аспектів теорії та практики світової інтеграції, включаючи інтеграційні процеси в Європі, досліджувалися в працях таких укра-їнських та російських представників науки міжнародного права, як М. Бай¬муратов, Н. Барабашова, М. Башковський, І. Березовська, М. Бірюков, В. Блі¬щен¬ко, М. Буроменський, М. Гнатовський, Н. Гнідюк, І. Грицяк, В. Денисов,
О. Де¬лін¬ський, А. Дмитрієв, О. Задорожній, Л. Ентін, Г. Ігнатенко, А. Капустін, Б. Клімен¬ко, Є. Крівчикова, В. Корецький, Л. Луць, І. Левін, Ю. Малєєв, В. Му¬равйов, Р. Мюллерсон, Т. Нешатаєва, Н. Оніщенко, В. Опришко, А. Омель¬ченко, В. Ріяка, П. Саваськов, Р. Хорольський, Л. Фалалєєва, А. Фастовець,
Б. То¬порнін, Ю. Шемшученко, Є. Шибаєва, М. Ушаков, С. Чередніченко,
М. Яновський та ін.
Останнім часом політико-інтеграційна та правова думка Європи все часті-ше звертається до проблем структурування СЗППБ в інституціо¬налізованому правовому порядку Європейського Союзу. Ті чи інші аспекти цієї проблематики досліджувалися в працях таких представників західної науки, як К. Атерасінх, Р. Арнольд, М. Арах, С. Архер, А. Блейр, Х. Бругман, Дж. де Бурка, Дж. Бур-хард, О. Вайнберг, Д. Генрі, С. Гоці, А. Данте, К. Дейвіс,
А. Деш¬вуд, Н. Дуайт, У. Єверлінг, М. Зайлег, Н. Каталано, А. Котті, П. Крейг,
Р. Куденхове-Калергі, В. Кернз, Я. Клебберс, С. Лемассон, Д. МакГолдрік,
І. Мак¬леод, М. Матіополос, Д. Норман, Н. Ньюхол, Нгуен Куок Дінь, Я. Обер¬дорф, Я. Ольновський, А. Пелле, Е. Саадіа, Ф. Сейерстед, Д. Сиджанскі,
С. Спенсер, Ж. Субрен, А. Татам, Ф. Тоді, У. Форстер, М. Холленд, Т. Хартлі, С. Хайет, Ф. Хелісбург, Г. Хефнер, Р. Хіггінс, П. ван Хем, М. Хіршлер,
Дж. Штейн та ін.
Необхідно виділити й праці зарубіжних та вітчизняних представників юри-дичної науки, які слугують теоретичним підґрунтям для визначення специфіки норм правового порядку СЗППБ як інституційних правових норм, що відрізня-ються від інших категорій правових норм. Це праці Дж. Бенгутзі,
Я. Броунлі, Я. Врублевського, Р. Дворкіна, Г. Кельзена, І. Клаберна,
М. Кремони, Н. МакКорміка, К. Мослера, С. Онуфа, Дж. Остіна, М. Рама-Монтальдо, Д. Раца, Д. Рюйтера, Дж. Серля, Р. Уессела, Р. Циппеліуса, Х. Хар¬та, Г. Фінніса, Л. Фуллера, М. Шоу та ін., а також В. Буткевича, Г. Даниленка, Г. Курдюкова, І. Лукашука, О. Мережка, П. Рабіновича, Л. Тимченка, Н. Улья¬нової та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планового наукового дослідження кафедри європейського права Львівського національного університету імені Івана Франка “Міжнарод-но-правові проблеми входження України до світового та європейського співто-вариства” (номер державної реєстрації 0102U0035723).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття природи внутрішніх та зовнішніх аспектів правового порядку СЗППБ, що діє в межах Європейського Союзу, та механізмів його здійснення у відповідних сферах співробітництва держав-членів.
З точки зору міжнародного права, правовий порядок Союзу є новою струк-турою в міжнародній системі, в якій віддзеркалюються об’єктивні процеси гло-балізації найважливіших сфер міжнародних відносин, що призводить до сутніс-них змін в структурі міжнародного правопорядку, побудованого все ще перева-жно на суверенному імунітеті держав.
Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації приділяється вирішенню таких основних завдань:
дати характеристику Європейського Союзу як новій формі міжнародного об’єднання держав;
визначити статус Європейського Союзу з позиції його внутрішнього права;
визначити статус Європейського Союзу з точки зору міжнародного права, а саме його міжнародну персональність;
визначити особливості юридичної природи установчих договорів Європей-ського Союзу, в яких встановлюються відповідні правові порядки, в тому числі стосовно СЗППБ;
висвітлити цілі та функції СЗППБ як інституційних категорій права;
розкрити компетенцію акторів Європейського Союзу у сфері СЗППБ (дер-жав-членів та інституційних органів);
охарактеризувати правову природу рішень СЗППБ як рішень Європейсько-го Союзу;
дати характеристику правових зв’язків Європейського Союзу у сфері СЗППБ з іншими правовими порядками, у першу чергу із Західноєвропейським Союзом, НАТО, ОБСЄ;
розкрити характер співвідношення суверенітету держав-членів із зовніш-ньополітичною функцією Європейського Союзу;
провести розмежування між СЗППБ і національними політиками держав-членів Європейського Союзу;
дати характеристику специфіки правових норм СЗППБ, як нової категорії правових норм;
показати новели в правовому порядку Європейського Союзу у сфері СЗППБ, що містяться в проекті Договору про запровадження Конституції для Європи;
визначити особливості правової природи Угоди про партнерство і співробі-тництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами;
висвітлити необхідність подальшої формалізації зв’язків України з Євро-пейським Союзом у сфері СЗППБ в новій посиленій Угоді між ними, підготовка якої вже розпочалася.
Об’єктом дослідження є міжнародно-правові та організаційно-правові відносини, що функціонують у сфері зовнішньої політики та безпеки Європей-ського Союзу.
Предметом дослідження є правовий порядок СЗППБ як складової право-вого порядку Європейського Союзу, який, у свою чергу становить частину між-народного правового порядку.
Методи дослідження. Для одержання достовірних наукових результатів в дисертації застосовувалася система філософсько-світоглядних, загально¬наукових та спеціально-наукових методів для визначення особливостей право-вої природи та змісту зовнішньополітичних характеристик, притаманних Євро-пейському Союзу як міжнародній організації suі generis та його структурі СЗППБ, що складається з інституціоналізованих правових норм, які не мають аналогів в міжнародному праві і становлять в ньому нову категорію правових норм. Саме цим, перш за все, обумовлено застосування відповідних методів до-слідження, що можуть сприяти розкриттю правової специфіки зовнішньої фун-кції Європейського Союзу та його структури СЗППБ.
Функціональний метод, який широко застосовується в міжнародному праві при визначенні правової природи міжнародних організацій та притаманних їм компетенцій, використано в процесі дослідження міжнародної правосуб’єкт¬ності Європейського Союзу. При розгляді цієї проблеми, що має принципове значення, функціональний метод доповнено об’єктивним підходом (об’єктивною теорією), який застосовується на противагу суб’єктивному підхо-ду (суб’єктивні теорії), що є вираженням формалізованого, емпіричного розу-міння в даному випадку нормативного методу визнання юридичної персональ-ності міжнародних організацій, включаючи Європейський Союз. Тому в дисер-тації функціональний метод, з точки зору об’єктивного підходу до визнання міжнародної правосуб’єктності Союзу, поєднується з нормативним методом.
Метод юридичного позитивізму, доповнений сучасним інституційним під-ходом, застосовується до визначення характеру правових норм, що складають правовий порядок СЗППБ. Їх визначення пов’язано також із застосуванням за-значеного функціонального методу стосовно СЗППБ як структури Європейсь-кого Союзу.
Системний метод застосовується для здійснення класифікації правових норм СЗППБ, одні з яких походять від установчого Договору Союзу, а інші – від “юридичних фактів”, що виникають як результат функціонування цієї стру-ктури. Системний метод базується в роботі на понятті “систематичної дійснос-ті”, яке становить основу сучасного розуміння юридичного позитивізму.
Метод природного права в поєднанні з нормативним методом використо-вувався в процесі дослідження суверенітету держав-членів Європейського Сою-зу у зв’язку з передачею ними на користь об’єднання суверенних прав в певних сферах та обмеження їх суверенних прав на користь СЗППБ.
І, нарешті, використання історико-правового методу дозволило здійснити дослідження етапів становлення та розвитку політичного співробітництва дер-жав-членів, а саме від ЄПС до СЗППБ.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим у вітчизняній юридичній літературі комплек-сним спеціальним дослідженням правових засад організації та діяльності Євро-пейського Союзу у сфері СЗППБ. Наукову новизну основних положень дисер-тації та особистий внесок автора у дослідження проблеми становлять наступні висновки та положення:
обґрунтовано висновок, що СЗППБ є формою правового співробітництва держав-членів Європейського Союзу, побудованої на систематичних зв’язках, що формалізують їх значення як системи дієвих правових норм, що походять від установчих договорів, укладених згідно із загальним міжнародним правом;
доведено, що установчі договори Європейського Союзу є міжнародними договорами нового інтеграційного типу, цілі, функції та норми яких за своєю правовою природою відрізняються від традиційних міжнародних договорів, а створені ними структури, включаючи СЗППБ, значною мірою регулюються правом Союзу, а у відповідних відносинах їх діяльність пов’язана із здійснен-ням норм міжнародного права;
зроблено висновок, що теорія волі, яка виходить з формально-суб’єктивного фактору до визнання юридичної персональності міжнародних організацій може ускладнювати здійснення їх цілей та функцій, особливо в су-часний період глобальної інституціоналізації міжнародних відносин, що є про-цесом інтеграції держав в межах створених ними правових порядків, і в цих умовах новим реальностям більшою мірою відповідає об’єктивна теорія юри-дичної персональності, що виходить, перш за все, з компетенції міжнародних організацій, що розуміється;
доведено, що зовнішній сфері функціонування Європейського Союзу при-таманний комплекс таких міжнародних юридичних властивостей, які характе-ризують його як особу, що об’єктивно володіє юридичною персональністю (міжнародною правосуб’єктністю), хоча формально така персональність нале-жить Європейським Співтовариствам. Юридична персональність Союзу, буду-чи об’єктивною реальністю, є самодостатньою і як складова міжнародного пра-вопорядку може, на законних підставах, взаємодіяти з ним на різних рівнях;
зроблено висновок, що створення Європейського Союзу є якісно новим рі-внем інтеграції держав-членів, в якій СЗППБ характеризується як фактор, що значною мірою вплинув на виникнення цього об’єднання саме у формі “Сою-зу”, і є офіційним визнанням інституційного зв’язку між економічними та полі-тичними сферами, необхідними в умовах глобалізації міжнародних відносин;
доведено, що згідно з Договором про Європейський Союз СЗППБ може бу-ти визначена як правовий порядок, що складається з системи інституційних юридичних фактів, які функціонально його структурують. Ці юридичні факти відображають відповідні соціальні реальності, і в цьому сенсі вони є правовими нормами, що мають дійсний, а не формальний характер, оскільки реально спря-мовані на досягнення соціального результату, для якого створені;
встановлено, що сформульовані в Договорі про Європейський Союз цілі СЗППБ мають нормативне значення, тобто вони є юридично зобов’язуючими для всіх акторів, залучених до їх виконання. При цьому існує безпосередній зв’язок між цілями та функціями СЗППБ, який забезпечується компетенціями та зобов’язаннями цих акторів, якими є держави-члени, Європейські Співтоварис-тва та Європейський Союз, як і їх інституційні органи;
обґрунтовано, що правовий порядок СЗППБ включає права і обов’язки ак-торів цього порядку, що взаємодіють між собою. Їх компетенції складаються з юридичних фактів, які виступають у вигляді спеціальних норм, спрямованих на створення нових юридичних фактів (в міжнародному інституційному праві на них посилаються як на “правові засади”), і містять процедури прийняття рі-шень. Таким чином, правові норми СЗППБ спрямовані на досягнення результа-ту шляхом прийняття нових юридичних фактів (рішень), що приймаються від-повідно до компетенції її інституційних органів;
доведено, що обов’язковість рішень у сфері СЗППБ пов’язана з компетен-ціями її акторів, а також контролем за дотриманням процедур їх прийняття та виконання. Критерій такої обов’язковості може бути знайдений в юридичному позитивізмі, який в поєднанні з інституційним підходом є сучасною теорією тлумачення інституційних норм права, яка виходить з внутрішньої структури правового порядку, а не з традиційних уявлень команди суверена, адресованої його суб’єктам, що виключає з цієї структури більш складні відносини, якими є інституційні відносини СЗППБ;
встановлено, що критерієм юридичної обов’язковості норм СЗППБ, яка виходить з теорії юридичного позитивізму, є систематичні зв’язки між різними правовими порядками, які виражають їх інституційну сутність відповідно до поставлених цими порядками цілей, і уособлюються в понятті “систематичної дійсності” (systematic validitеs), на відміну від зв’язків між правовими нормами та моральними зобов’язаннями, як це має місце в традиційних поняттях приро-дного права та його сучасних концепціях та проявах;
доведено, що з точки зору міжнародного договірного права норми СЗППБ повинні визнаватися нормами міжнародного права, оскільки Договір про засну-вання Європейського Союзу, що є міжнародним договором, санкціонує їх в якості таких. Норма, яка засновується на Договорі прямо або посередньо, є дій-сною на тій підставі, що вона належить до даного правового порядку, і це зна-ходить підтвердження в практиці здійснення Європейським Союзом в рамках СЗППБ “Спільних дій” (Join actions), які дорівнюються “директивам” (Direc-tives), та “обов’язковим постановам” (Regulations), що діють згідно з правом Співтовариства (Community Law);
встановлено, що правовий порядок СЗППБ, будучи структурою Європей-ського Союзу як міжнародної організації sui generis, спрямованої на інституціо-налізацію зовнішніх політик держав-членів, що характеризує відносини між ними як такі, що виходять за межі традиційних міждержавних дипломатичних відносин, в рамках яких прийняті рішення розглядаються як угоди між урядами, та є рішеннями Союзу, в яких поєднуються обидва методи правового регулю-вання – інституційний та міжнародно-правовий;
дістали подальшого розвитку критерії розмежування різних видів міжна-родних договорів, що укладаються Співтовариствами та Європейським Сою-зом, які виходять з процедур установчих договорів та їх тлумачення Європейсь-ким Судом Справедливості;
визначено специфіку правових зв’язків Європейського Союзу з ОБСЄ, ЗЄС, НАТО в напрямі створення єдиної системи європейської безпеки;
встановлено, що згідно з правом Європейського Союзу Угода про партнер-ство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтова¬риствами та їх державами-членами належить до категорії “змішаних угод”. Такі угоди вважа-ються двосторонніми угодами та інкорпоруються в правові системи держав-членів і правовий порядок Європейського Союзу;
запропоновано перспективні шляхи розвитку договірно-правових механіз-мів співпраці України з Європейським Союзом у сфері зовнішньої політики і безпеки в умовах реалізації нової концепції сусідства або посиленої співпраці.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці міжнародного права дана оцінка СЗППБ не тільки з точки зору політичних та інтеграційних характеристик цієї нової структури, що діє в рамках Європейського Союзу, але й в міжнародній системі, в якій віддзерка-люються об’єктивні процеси глобалізації найважливіших сфер міжнародних відносин з юридичної точки зору як окремого правового порядку, що взаємодіє з правовими порядками індивідуальних членів, правовим порядком Європейсь-кого Союзу та міжнародним правопорядком в цілому.
Положення та висновки щодо правових засад організації та діяльності Єв-ропейського Союзу в сфері СЗППБ становлять певний внесок у розвиток теорії міжнародного права і можуть бути використані в процесі подальших наукових досліджень тематики.
Отримані результати також можуть бути використані в процесі вироблення та здійснення договірних зобов’язань України з Європейським Союзом, уточ-нення зовнішньополітичного курсу країни, пов’язаного з її інтеграцію в євро-пейський політичний та економічний простір, удосконалення участі в практич-них акціях Союзу через структуру СЗППБ.
Матеріали, положення та висновки дисертаційного дослідження можуть сприяти більш глибокому розумінню особливостей правового порядку Євро-пейського Союзу та його структури СЗППБ. Будучи новою формою співробіт-ництва держав в міжнародній системі, ця структура внесла чимало нового в розвиток теорії та практики міжнародних організацій нового інтеграційного ти-пу, особливо в їх правову природу, цілі, функції, компетенцію інституційних органів та механізми здійснення.
Матеріали дисертації можуть бути використані в процесі підготовки і пе-репідготовки фахівців, що займаються питаннями співпраці з Європейським Союзом, а також для підготовки відповідних курсів і спецкурсів, а також для написання підручників і навчальних посібників з міжнародного права і права Європейського Союзу.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобу-вачем особисто, всі результати даної роботи, сформульовані в ній висновки, по-ложення і рекомендації обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. Для аргументації окремих положень роботи використовувались праці інших вчених, на які зроблено посилання. У співавторстві опубліковано: статтю (“Охорона прав іноземних інвесторів в умовах міжнародної інтеграції” // Гро-мадянське суспільство і правова держава. Вісник Львівського інституту внут-рішніх справ. – Львів, 1996. – Вип.4 – С.138-145). Не менше половини її обсягу є науковим доробком Микієвича М.М. Його внесок полягає у визначенні право-вих механізмів охорони прав іноземних інвесторів в контексті удосконалення договірно-правової бази співробітництва України з Європейським Союзом;
статтю (“Правові основи руху товарів між Україною та ЄС” // Вісник Львівського університету. Серія: міжнародні відносини. – Львів, 2004. –
Вип. 14. – С.135-148). Не менше половини її обсягу є науковим доробком Ми-кієвича М.М. Його внесок полягає у визначенні правових форм і механізмів ре-гулювання руху товарів між Україною та Європейським Союзом, та у внесенні пропозицій щодо удосконалення правового регулювання цієї сфери співпраці з ЄС;
статтю (“Спільна зовнішня політика та політика безпеки як основні перед-умови сталого розвитку Європейського Союзу” // Вісник Львівського універси-тету. Серія: міжнародні відносини. – Львів, 2001. – Вип. 6. – С.129-135.) Не ме-нше половини її обсягу є науковим доробком Микієвича М.М. Його внесок по-лягає у правовому аналізі реалізації спільної зовнішньої політики та політики безпеки Європейського Союзу як основної передумови сталого розвитку його країн-членів;
розділ в монографії (Правове регулювання торговельних відносин між Україною та Європейським Союзом // Взаємодія міжнародного права з внутрі-шнім правом України / За ред. В.Н.Денисова. – К., Юстиніан, 2006. – С.569-590.) Не менше половини його обсягу є науковим доробком Микієвича М.М. Його внесок полягає в аналізі реалізації Україною відповідних положень, що стосуються торговельної сфери, Угоди про партнерство і співробітництво з Єв-ропейським Союзом в контексті виконання обов’язкових вимог, щодо вступу нашої держави в СОТ.
У співавторстві опубліковано навчальний посібник (Європейське право на-вколишнього середовища. – Львів, 2004. – 256 с.) Внесок Микієвича М.М. поля-гає в аналізі джерел та принципів європейського права навколишнього середо-вища.
За науковою редакцією Микієвича М.М. у співавторстві опубліковано на-вчальний посібник (Європейський Союз: політика, економіка, право. – Львів, 2005. – 532с.) Внесок автора полягає у науковому редагуванні тексту посібника і висвітленні основних засад функціонування правової системи Європейського Союзу.
У співавторстві з канадськими вченими опубліковано навчальний посібник (Комерційна дипломатія: торговельна політика і право. – Львів, 2005. – 520 с.) і його друге, доповнене і перероблене видання (Комерційна дипломатія: торгове-льна політика і право. – Львів, 2006. – 704 с.) Внесок Микієвича М.М. полягає в аналізі принципів міжнародного торговельного права, механізмів урегулювання суперечок в рамках СОТ і дослідженні Європейського Союзу, як міжнародної інституції регіональної економічної інтеграції.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі європейського права Львівського національного університету імені Іва-на Франка.
Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на таких науково-практичних конференціях: Міжнародній конференції “Україна і Центральна Європа: проблеми і перспективи інтеграції” (м. Львів, 22-24 квітня 1999 р., тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції “Стра¬тегія українсько-польського соціально-економічного партнерства”
(м. Львів, 3-8 грудня 2002 р., тези опубліковано); Х Регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів,5-6 лютого 2004 р., тези опубліковано); Міжнародній-науково-практичній конференції “Актуальні проблеми реформування держав-ного управління в Україні” (м. Львів-Брюховичі, 20 січня 2006 р., тези опублі-ковано); Науково-практичній конференції “Зовнішньоекономічна діяльність ре-гіонів в контексті європейської інтеграції України” (м. Львів,
15 жовтня 1999 р.); Міжнародному семінарі “Антидемпінгова політика Євро-пейського Союзу” (м. Київ, 8-9 жовтня 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції під патронатом МЗС України “Український зовнішньо-політичний інтерес (політичні, економічні, правові механізми реалізації)” (м. Львів, 10-11 жовтня 2002 р.); Міжнародній науковій конференції “Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні” (м. Острог,
20 квітня 2002 р.); Міжнародному круглому столі “Відносини Україна-НАТО та їх міжрегіональний вимір” (м. Львів, 10 липня 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Глобалізаційні та інтеграційні процеси в сучасному світі: виклики та шанси для України” (м. Львів, 15 травня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції під патронатом МЗС України “Вступ країн з перехідною економікою в СОТ: політичні, економічні та правові аспекти”
(м. Львів, 3 червня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Україна у пост-біполярній системі міжнародних відносин” (м. Київ,
18-19 листопада 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “План дій ЄС – Україна у контексті “Ширшої Європи” (м. Київ, Верховна Рада Украї-ни, 25 травня 2004 р.), серії міжнародних науково-практичних конференцій “Європейське право сьогодні: наука, освіта, практика” (м. Львів, 21 березня 2003 р., 6-7 листопада 2003 р., 11 березня 2005 р.); Засіданні Правничої Комісії П’ятнадцятої наукової сесії Наукового Товариства
ім. Т.Г.Шев¬ченка (м. Львів, 22-23 березня 2004 р.); Міжнародній науковій кон-ференції “Транскордонне співробітництво в умовах розширеного ЄС: уроки, можливості, перспективи” (м. Львів, м. Красіцин (Польща), 11-14 червня
2005 р.); Міжнародному круглому столі “Пріоритетні напрямки та перспективи діяльності науково-навчального центру з питань євроатлантичної інтеграції України” (м. Львів-Брюховичі, 9 лютого 2005 р.), Міжнародній науковій конфе-ренції “Ширша Європа” (м. Варшава, 30 червня – 2 липня 2005 р.); Міжнарод-ній науковій конференції “Європа спільних цінностей” (м. Львів,
13 травня 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Україна і Європейський Союз: шляхи та напрями зближення і співпраці” (м. Львів-Брюховичі, 14-15 вересня 2006 р.).
Основні положення дисертації викладались автором під час наукових ста-жувань в університетах м. Регенсбурга (Німеччина, 2003 р., 2004 р.),
м. Зальцбурга (Австрія, 2004 р.), м. Оттави (Канада, 2000 р.), м. Варшави (Польща, 2000 р.), м. Мюнхена (Німеччина, 2003 р., 2004 р.), штаб-квартирі НАТО (м. Брюссель, Бельгія, 1998 р.).
Результати дослідження використовувались здобувачем в навчальній ро-боті в процесі викладання курсів з “Міжнародного права”, “Права Європейсько-го Союзу”, “Права зовнішніх зносин ЄС” у Львівському національному універ-ситеті імені Івана Франка.
Основні положення дисертації увійшли у написані здобувачем відповідні розділи до таких підручників та навчальних посібників: “Європейський Союз: політика, економіка, право” (Львів, 2005), “Європейське право навколишнього середовища” (Львів, 2004), “Комерційна дипломатія: торгівельна політика і право” (Львів, 2005), “Комерційна дипломатія: торговельна політика і право” (Друге видання, доповнене і перероблене. – Львів, 2006).
Публікації. Основні теоретичні положення дисертації викладено у публі-каціях здобувача, серед яких індивідуальна монографія “Інституційне право Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки” (Львів, 2005. – 416 с.), розділи і параграфи у колективних монографіях і навчал

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Процес розвитку економічного та політичного співробітництва держав-членів Європейського Союзу, починаючи зі створення Європейських Співтовариств, ґрунтується на європейських ідеях, концепціях та суспільних рухах, які впродовж століть формували парадигму об’єднаної Європи. Їх основу становило прагнення європейських народів до створення на континенті такої політико-правової спільноти, яка б відповідала їх спільним інтересам та цінностям, діючи на засадах рівноправ’я та поваги до прав цих народів. І саме те, що рушійною силою історичного процесу створення Європейського Союзу стали народи, відрізняє його від міждержавних утворень в інших частинах світу, що виникли з ініціативи урядів та інших офіційних організацій.
2. З укладенням 7 лютого 1992 р. Договору про Європейський Союз держави-члени Європейського Економічного Співтовариства вступили в нову фазу в поступовому процесі інтенсифікації їх політичного співробітництва. В цьому Договорі вони офіційно визнали співробітництво у сфері зовнішньої політики та безпеки складовим компонентом того, що названо ними „Союзом”. В результаті спільна зовнішня політика та політика безпеки (СЗППБ) з набуттям 1 листопада 1993 р. чинності даного Договору розглядається державами-членами важливим чинником, який виправдовує існування цього міждержавного об’єднання саме як „Союзу”.
3. Створенню СЗППБ передував тривалий період існування інших форм політичного співробітництва держав-членів Європейського Економічного Співтовариства, початок якого щонайменше відноситься до 50-х років минулого століття. До середини 80-х років це співробітництво здійснювалося на відносно неформальній основі в рамках Європейського політичного співробітництва (ЄПС), що складалося з ряду міжурядових процедур, спрямованих на координацію зовнішніх політик держав-членів. У 1986 р. структура ЄПС була формалізована в Єдиному Європейському Акті, що сприяло розширенню сфери спільних політик держав-членів. Інституціоналізація ЄПС означала офіційне визнання необхідності встановлення правового зв’язку між економічним та політичним співробітництвом держав-членів Європейського Співтовариства. Інтеграція ЄПС у Співтоваристві була також процесом трансформації політичного співробітництва держав-членів від „системи координації до системи дії”, спрямованої на здійснення ними спільної політики, структурованої потім в СЗППБ.
4. СЗППБ є інституційною структурою Європейського Союзу, яка діє в рамках його правового порядку. Останній певною мірою відрізняється від правових порядків традиційних міжнародних організацій своїми цілями, функціями та внутрішньоправовим зв’язком держав-членів. Це створює важливі наслідки для держав-членів, головними з яких є такі інтелектуальні та філософські засади різних доктрин права Союзу, як його пряма дія, верховенство та пряме застосування, що означає добровільне обмеження в певних областях суверенних прав цих держав, і робить відмінним цей правовий порядок від класичної системи міжнародного права, в якій договірні відносини базуються на безпосередньому здійсненні державами своїх суверенних прав. Право Європейського Союзу не тільки покладає обов’язки на індивідів, але також надає їм права, що стають частиною його правової спадщини. Правовий порядок Союзу впливає на правові системи держав-членів в процесі здіснення ними своїх повноважень, включаючи поведінку у сфері зовнішньої політики.
5. Правовий порядок Європейського Союзу, що є правовим порядком suі generis, визначається, перш за все, установчими договорами, що є міжнародними договорами нового інтеграційного типу. Вони відрізняються від установчих договорів звичайних міжнародних організацій своїми цілями, функціями та природою правових норм, в тому числі норм СЗППБ.
6. Незважаючи на те, що в Договорі про Європейський Союз відсутнє положення подібне до статті 210 Римського договору, в якій ясно говориться, що Співтовариство має юридичну персональність (міжнародну правосуб’єктність), з точки зору міжнародного права Союз також володіє юридичними властивостями, які становлять його юридичну персональність. Зумовлені функціональними засадами Союзу в своїй сукупності ці властивості повинні розглядатися в категоріях міжнародної персональності, виходячи з функціонального підходу до визначення природи міжнародних організацій, що перш за все випливає з рішення Міжнародного Суду ООН по справі the Reparations, в якій функціональний та об’єктивний підходи стали вирішальними для визначення міжнародної правосуб’єктності Організації Об’єднаних Націй. Це має бути вирішальним аргументом для формального визнання міжнародної персональності Європейського Союзу за умови, що в цьому є дійсна потреба, оскільки на практиці така персональність значною мірою вже здійснюється ним. В цьому смислі Союз характеризується не лише існуванням ряду взаємних прав та обов’язків держав-членів, але в правовому значенні та певною мірою займає стосовно них незалежну позицію.
7. СЗППБ є правовим порядком, що складається з системи дійсних юридичних норм, що походять від Договору про Європейський Союз, тобто випливають з компетенції держав укладати міжнародні угоди. При цьому мають братися до уваги процедури, встановлені договорами, що визначають компетенцію акторів, які діють в межах даного правового порядку, а саме держав-членів та інституційних органів, та ряд договірних норм в якості юридичних проявів мовних актів.
8. СЗППБ як правовий порядок, що входить до правового порядку Європейського Союзу, взаємодіє не лише з національними правовими порядками, але й з правовими порядками Співтовариств та міжнародним правовим порядком, і тому його норми водночас є нормами міжнародного права.
9. Цілі СЗППБ є суттєвим елементом для встановленого цією структурою правового порядку. Вони тісно зв’язані з функціями співробітництва держав-членів Європейського Союзу, включаючи функцію зовнішньої політики, кожна з яких проявляється в реалізації спільнотою цілей, встановлених в установчих договорах. Функції та цілі Європейського Союзу є нормативними, тобто є обов’язковими для всіх його акторів, що випливає з правової природи Союзу як міжнародної організації, якій притаманна власна структура, компетенції та спроможність приймати правові норми з метою реалізації зазначених цілей та функцій. Виходячи з цього, цілі СЗППБ необхідно тлумачити в плані обмеження компетенції держав-членів у визначених установчими договорами сферах на тій підставі, що було створено механізм вироблення та здійснення спільної політики, який складає нову правову основу їх співробітництва порівняно з механізмом переважно координаційного характеру (узгодження зовнішніх політик держав-членів), що існував раніше. Союзу було надано „незалежний” статус, внаслідок чого суверенні права держав-членів повинні зберігатися стосовно третіх держав. В цьому плані думка Європейського Суду Справедливості у справі Van gend en Loos може бути поширена й на СЗППБ, в тому смислі, що останній також „засновує новий правовий порядок міжнародного права заради користі, задля якої держави обмежили свої суверенні права, хоча й в межах певних областей”. Конкретизація цих областей є справою практики СЗППБ, і в даний час вона охоплює перш за все сусідні регіони Союзу, до яких належить Україна.
10. Положення Договору про Європейський Союз визначає останній єдиним актором, який відповідає за визначення та імплементацію СЗППБ, а держави-члени зобов’язуються „підтримувати” його в цьому відношенні (ст.11). Статус Союзу як окремого актора стосовно СЗППБ підтверджується також в таких його формулюваннях, як Союз має слідувати цілям (ст. 12), Союз здійснює зовнішню політику та політику безпеки (п.1 ст. 11 та п. 1 ст. 17), Союз представляє Західноєвропейський Союз (п.3 ст. 17), Союз може мати позицію (п.2 ст. 18) та Союз може вживати заходи (п.3 ст. 13). Це означає, що цілі Союзу, як і ряд інших положень Договору, не зрівнюють Союз з державами, що є сторонами цих договірних відносин.
11. Спільна політика, що формується в межах СЗППБ, базується на прийнятті відповідних рішень. Ступінь їх зобов’язанності для держав-членів залежить від договірних процедур, в яких виражаються компетенції, зобов’язання цих держав та інституцій, створених ними в рамках Союзу. Статус рішень, як і самого правового порядку СЗППБ, залежить від точно окреслених компетенцій, зобов’язань та інших „юридичних фактів”, які становлять правову основу для створення нових юридичних фактів. Таким чином, рішення СЗППБ не можуть прийматися поза зазначеними компетенціями, тобто норми, створені в межах СЗППБ, є дійсними лише тоді, коли знаходять своє джерело в нормах –компетенціях, встановлених в договорі.
12. Основою для рішень СЗППБ може бути як загальна компетенція, так і спеціальні компетенції. Інструментами останніх є „Спільні позиції” та „Спільні дії”, в той час як ”Основні напрями спільної зовнішньої політики” та „Спільні стратегії” є інструментами для підтримання перших. Розуміння загальної компетенції Союзу стосовно імплементації СЗППБ засновується на „систематичному співробітництві”, яке здійснюється не тільки як договірна і цілеспрямована дія, що вжита державами-членами, але й через інформацію, консультації та лояльні зобов’язання, як передбачена можливість використовувати найбільш специфічні компетенції для прийняття рішень.
13. Хоча компетенції інституцій СЗППБ відрізняються від функцій згідно з правом Співтовариства, прийняття рішень стосовно зовнішньої політики та безпеки цілком вписується в єдину інституційну систему Союзу, в якій різні інституції мають норми, яким слідують, та процедури, яких повинні дотримуватися. Держави-члени підтримують ці норми та процедури, визнаючи компетенції Ради, Комісії та Європейського Парламенту і таких підготовчих органів, як Комітет постійних представників (COREPER) і Політичний комітет (COPO). Незважаючи на те, що не існує сумніву в тому, що держави-члени можуть контролювати кінцевий результат процесу прийняття рішень, і те, що вони мають деяку свободу дій стосовно визначення того, чи має місце спільний інтерес, існують чіткі зобов’язання щодо попереднього надання інформації та проведення консультацій. Положення про „систематичне співробітництво” разом із зобов’язанням лояльності відповідно до п. 2 статті 11 Договору про Європейський Союз є імперативними за своєю природою, а зобов’язання лояльності – обов’язковими згідно з міжнародним правом. Що стосується СЗППБ, то і не члени Європейського Союзу, в тому числі Україна, також можуть приєднуватись до тих чи інших зовнішньополітичних акцій.
14. У сфері СЗППБ єдина інституційна структура Союзу значною мірою обмежує свободу держав-членів в процесі прийняття рішень. І те, що правовий порядок СЗППБ є частиною Союзу впливає на його розвиток, так само як існує взаємний вплив на процедури в Співтоваристві та СЗППБ. Усунення певною мірою раніше існуючого поділу між політичними та економічними питаннями також є важливим чинником розвитку СЗППБ в єдиній структурі правового порядку Союзу.
15. Сфера дії СЗППБ включає також всі питання, що відносяться до безпеки Союзу, в тому числі й визначення спільної оборонної політики, що має в майбутньому привести до спільної оборони. Безпеку Союзу та держав-членів необхідно тлумачити як таку, що не зводиться лише до військової безпеки, хоча перш за все мається на увазі міжнародна безпека, яка повинна підтримуватися відповідно до принципів Статуту ООН, Гельсінських принципів та Паризької хартії для Європи. З прийняттям Амстердамського договору політика безпеки охоплює й зовнішні кордони Союзу. Головною метою СЗППБ у сфері безпеки є створення в рамках Союзу в повному обсязі необхідних військових та цивільних засобів, які мають створити можливості для запобігання та управління кризовими ситуаціями, перш за все в Європі. Це означає посилення та розвиток існуючих цивільних інструментів, так само як створення нових та додаткових військових можливостей відповідно до структури європейської безпеки та політики оборони. Спільна політика у сфері оборони, будучи однією з цілей Союзу, становить окрему правову основу та зв’язані з нею процедури прийняття рішень. Оборонним компонентом Європейського Союзу є Західноєвропейський Союз, який на прохання першого може розробляти та імплементувати його рішення та дії, що мають оборонне значення.
16. Практика Європейського Союзу у сфері СЗППБ значною мірою є реакцією на численні виклики та загрози, що виникли у 90-х роках XX ст., передусім, стосовно подолання кризових ситуацій на території колишньої Югославії та в Іраку, а також щодо його здатності протидіяти таким викликам сучасній безпеці, як міжнародний тероризм, транснаціональна злочинність, нелегальна міграція та екологія. Це сприяло кращому розумінню державами-членами Союзу його ролі в європейській та глобальній системах безпеки та удосконалення інституційних механізмів реалі¬зації СЗППБ.
17. В рамках Європейського Союзу створено інституційний механізм у сфері боротьби із злочинністю, головну роль в ухваленні рішень якого відіграє Рада, яка діє переважно на основі міждержавного спів¬робітництва.
18. Співробітництво держав-членів Європейського Союзу у сфері захисту навколишнього середо¬вища належить до компетенції Європейського Співтовариства, а саме до сфери першої опори, в рамках якої безпосередньо діє наднаціональний режим.
19. Наднаціональний режим діє також й у сфері боротьби держав-членів Європейського Союзу з нелегальною міграцією. Відповідно його інституційним структу¬рам надано право ухвалювати обов'язкові рішення щодо візової політики, притулку, імміграції. Ці сфери співробітництва розглядаються пріоритетними і підлягають юрисдикції Європейського Суду Справедливості.
20. Формою співробітництва Європейського Союзу з третіми країнами, включаючи відносини асоці¬ації і сусідства, та міжнародними організаціями, є встановлення з ними договірних відносин. Співробітництво України з Союзом також здійснюється на цих засадах. Основна особливість договірних відносин Союзу з третіми країнами полягає в тому, що вони, як правило, спрямовані на встановлення та розвиток інтегра¬ційних зв'язків з ним, а стосовно європейських держав ці зв’язки можуть створити умови для набуття членства в ньому.
21. Згідно з практикою СЗППБ до заходів, що приймаються в рамках цієї структури, не члени Європейського Союзу також можуть приєднуватись до тих чи інших його зовнішньополітичних акцій. В цьому плані Україна, використовуючи цю практику, брала участь в ряді таких акцій.
22. В той же час правовий порядок СЗППБ залишається суворо обмеженим недоліками, зв’язаними з компетенціями та зобов’язаннями, що стосуються прийняття рішень. При встановленні складного зв’язку між різними нормами-системами структура Союзу може ставати джерелом правових та фінансових проблем, перешкоджаючи прийняттю ефективних рішень у сфері СЗППБ. Певною мірою залишаються не розв’язаними інституційні проблеми між Європейським Парламентом і Радою, Радою і Комісією та COREPER і COPO. Недостатньо конкретизовані функції таких інструментів, як „Заява”, „Спільна позиція” та „Спільна дія”, між якими не завжди можна провести чітку різницю. Компетенції інституцій Союзу, зобов’язання держав-членів та процедури прийняття рішень, хоча й відображають намір держав-членів створити спільну політику, однак сьогодні ці механізми ще не можуть беззастережно замінити національні політики індивідуальних держав, оскільки вони дають можливість лише виявити, де і коли така політика можлива. Як тільки спільна політика не доводить свою спроможність бути втіленою в життя, то держави-члени стають вільними слідувати їхнім власним національним зовнішнім політикам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Документи та матеріали
1. Верховна Рада України Комітет з питань європейської інтеграції: “Про взаємовідносини та співробітництво України з Європейським Союзом”: Парламентські слухання. – К, 2003. – 254 c.
2. Висновки головування, Брюссель 16–17 жовтня 2003 року // Євро¬пейський Союз та Україна: стратегія відносин в контексті розши¬рення. Матеріали міжнар. конф. – К., 2003. – С. 125–127.
3. Действующее международное право: В 3 т. – Т.3. – М., 1996. – 832 с.
4. Довідник з питань міжнародного військового співробітництва / Упорядник В. Д. Шило. – К., 2003. – 192 с.
5. Довідник НАТО. – Брюссель, 2001. – 596 с.
6. Договір між СРСР і Фінляндською республікою про передачу в орен¬ду радянської частини Сайменського каналу й острова Малий Ви¬соцький від 27 вересня 1962 р. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1963. – №36. – Ст. 907–912.
7. Европейский Союз. Прошлое, настоящие, бу¬дущее. Документы, касающиеся сотрудничества между ЕС и Россией. – М., 1994. – 272 с.
8. Единый Европейский Акт. Договор о Европейском Союзе. – М., 1994. – 246 с.
9. Європейський Союз. Консолідовані договори. – К., 1999. – 206 с.
10. Закон України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 25. – Ст. 180.
11. Закон України “Про загальнодержавну програму адаптації законо¬давства України до законодавства Європейського Союзу” від 18 бе¬резня 2004 р. // Урядовий кур’єр. – 2004. – 20 квітня.
12. Закон України “Про Концепцію Загальнодержавної програми адап¬тації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від
21 листопада 2002 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – 18 грудня.
13. Закон України “Про основи національної безпеки України” від 19 чер¬в¬ня
2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
14. Закон України “Про ратифікацію Угоди між державами-учасницями Північноатлантичного договору та іншими державами, які беруть участь у програмі “Партнерство заради миру” щодо статусу їхніх збройних сил та Додаткового протоколу до цієї Угоди” від 2 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 18. – Ст. 134.
15. Закон України “Про ратифікацію Угоди про безпеку між Урядом України і Організацією Північноатлантичного договору” від 12 ве¬ресня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 44. – Ст. 328.
16. Збірник нормативно-правових актів Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього середовища. – Львів, 2004. – 192 с.
17. Зовнішня політика України: матеріали парламентських слухань. – К., 2004. –
48 с.
18. Конституційні акти Європейського Союзу. – К., 2005. – 512 с.
19. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
20. Північноатлантичний договір від 4 квітня 1949 року // Довідник НАТО. – Брюссель, 2001. – С. 593–596.
21. План дій Україна – Європейський Союз. Європейська політика сусід¬ства. – К., 2005. – 40 с.
22. Повідомлення Європейської Комісії для Ради та Європейського Пар¬ла¬менту “Ширша Європа – Сусідні країни: нова структура відносин з нашими східними та південними сусідами. Брюссель, 11.03.2003 // СОМ. – 2003. – 104 final.
23. Послання Президента України до Верховної Ради України “Європей¬ський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціаль¬ного розвитку України на 2002–2011 роки // Урядовий кур’єр. – 2002. – 4 червня.
24. Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію (основи дер¬жавної політики) національної безпеки України” 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 10. – Ст. 85.
25. Постанова Верховної Ради України “Про основні напрями зовнішньої політики України” від 2 липня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. –
№ 37 – Ст. 379.
26. Постанова Верховної Ради України “Про ратифікацію Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин” від 25 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. –
№ 24. – Ст. 277.
27. Постанова Верховної Ради України “Про участь батальйонів Зброй¬них Сил України в Миротворчих силах Організації Об’єднаних Націй в зонах конфліктів на території колишньої Югославії” від 3 липня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 38. – Ст. 564.
28. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Державну програму забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003–2006 рр.” від 15 жовтня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 42. – Ст. 2209.
29. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положен¬ня про Міжвідомчу координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 12 листопада 1998 р. // Бюл. Мін-ва юстиції України. – 2001. – № 3. – С. 92–94.
30. Постанова Кабінету Міністрів України “Про утворення Державного департаменту з питань адаптації законодавства” від 24 грудня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 52. – Ст. 3447.
31. Постанова Кабінету Міністрів України та Національного Банку України “Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)” від 28 серпня 2001 р. №1124 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 35. – Ст. 1630.
32. Право Европейского Союза: Документы и комментарии / Под ред. проф. С. Ю. Кашкина. – М., 1999. – 640 с.
33. Празький саміт і трансформація НАТО: Довідник. – Брюссель, 2003. – 106 с.
34. Рекомендації Будапештського процесу Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті: У 2 кн. Кн. 1. Ч. 1 / За ред. Ю.С.Шемшученка. – К., 2001. – С. 384–401.
35. Сближение природоохранного законодательства Европейского Сою¬за: путеводитель. Рабочий документ персонала Европейской Комис¬сии. – Брюссель. 25.08.1997// SEC (97) 1608.
36. Спільна доповідь щодо виконання Угоди про партнерство і співробіт¬ництво між Україною та ЄС. Березень 2003 року // Європейський Союз та Україна: стратегія відносин в контексті розширення. Мате¬ріали міжнародної конференції. Київ, 23 вересня 2003 року. – К., 2003. – С. 142–182.
37. Спільна заява // Європейський Союз та Україна: стратегія відносин у контексті розширення. Матеріали міжнародної конференції. Київ, 23 вересня 2003 року. – К., 2003. – С. 81–84.
38. Спільна Стратегія ЄС щодо України. Робочий план головуючої // Політика і час. – 2000. – № 3–4. – С. 27–29.
39. Справочник НАТО. – Брюссель, – 2001.– 598 с.
40. Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного суду ООН. – ООН, 1969.
41. ТАСІС. Доповідь про діяльність. Інформаційне бюро ТАСІС. – Брюссель, 1992. – С. 37–38.
42. Угода між Європейським Союзом і Україною про визначення загальної схеми участі України в операціях Європейського Союзу із врегулювання криз// http: /ww. Kmu. gov. ua/ control/ uk / publih / printable_ article? art_ id = 18958376.
43. Угода про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною. – К., 1997. – 89 с.
44. Указ Президента України “Питання Воєнної доктрини України” від 21 квітня 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 17. – Ст. 900.
45. Указ Президента України “Про внесення змін до Указу Президента України від 11 червня 1998 року № 615” від 11 січня 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. –
24 січня.
46. Указ Президента України “Про Державну раду з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України” від 30 серпня 2002 р. // Уря¬довий кур’єр. – 2002. – 5 вересня.
47. Указ Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998 р. № 615 // Урядовий кур’єр. – 1998. – 18 червня.
48. Указ Президента України “Про Національну Раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 30 серпня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 35. – Ст.1481.
49. Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 липня 2004 р. “Про дальший розвиток відносин з НАТО з урахуванням результатів засідання Комісії Україна – НАТО на найвищому рівні 29 червня 2004 р.” від 15 липня 2004 р. // Офі¬ційний вісник України. – 2004 р. – № 30. – Т. 1. – Ст . 2006.
50. Устав Управления Верховного комиссара Организации Объединён¬ных Наций по делам беженцев // Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М., 2002. – С. 471–474.
51. Хартия Европейского Союза об основных правах. Комментарий. – М., 2001. – 208 с.
52. Цільовий план дій України – НАТО на 2004 р. / httpl: / www.nceai. gov.ua/target/t plan/.
53. Шенгенские соглашения. – М., 2000. – 192 с.
54. “A Secure Europe in a Better World – The European Security Strategy”, approved by the European Council held in Brussels on 12 December 2003 and drafted under the responsibilities of the EU High Representative Havier Solana // http: //www. ue. eu.int/ ue Docs/ cmc-Data/ docs/ pressdata/ EU/ reports/ 78367/ pdf.
55. Act concerning the conditions of accession of the Kingdom of Norway, the Republic of Austria, the Republic of Finland and the Kingdom of Sweden and the adjustments to the Treaties on which the European Union is founded // OJ. – 1994. – L. 241/9.
56. Act of Acession relating to Greece // OJ. – 1979. – L. 291/9.
57. Act of Acession relating to Spain and Portugal // OJ. – 1985. – L. 302/9.
58. Action Plan for the Northern Dimension in the Еxternal and Сross-border Рolicіes of the European Union 2000-2003. – Brussels, 2000.
59. Acts of Accession relating to Denmark, Ireland, Norway and United Kingdom //
OJ. – 1972. – L. 73І5.
60. Agreement between the European Union and Ukraine on the Рarticipation of Ukraine in the European Union Police Mission (EUPM) in Bosnia and Herzegovina (B i H) // OJ. –2003. – L 239.
61. Annex III of Presidency Conclusion. Cologne European Council from 3-4 June 1999. – Brussels, 1999.
62. Austrian Presidency Informal Summit. Press Conference // Downing Street. web site at http: // www.number 10.gov.uk.
63. Brussels Declaration on preventing and combating trafficking in human beings//
OJ. – C. 137. – 12/6/2003.
64. Bulletin EC. – 1970. – N 11.
65. Bulletin EC. – 1991. – N12. – Point 1.4.10.
66. Bulletin EC., Supplement. – 1981. – N 3.
67. Case 181/73, [1974] ECR 449.
68. Case 181/73, Haegeman v. Belgium [1974] ECR 449.
69. Case 181/80, Procureus General v. Arbelaiz-Emazabel, [1981] ECR 2961.
70. Case 22/70, Commision v.Conncil [1971] ECR 263.
71. Case 26/62, Van Gend en Loos [1963] ECR 1.
72. Case 6/64, Costa v ENEL [1964] ECR 585.
73. COM. – 2003. – 293 final.
74. CОМ. – 2001. – 521 final. Bruxelles.
75. CОМ. – 2003. – № 393.
76. Commission Decision of 25 March 2003 setting up a consultative group to be known as the “Experts Group on Trafficking in Human Beings”// OJ. – L79. – 26/03/2003.
77. Communication from the Comission to the Council, Brussel, 13 July 1994 The European Agreements and Beyond: a Strategy to Prepare the Countries of Central and Eastern Europe for Accession // COM. – 1994. – N 320 final.
78. Conclusions of the Presidency, European Council in Luxemburg, 12–13 Dec. 1997 // DOC 197/24, 2.
79. Conclusions of the Presidency. Dublin European Council // Bull. EC. –1990. – Point 1.11. – Vol. 26. – N 6,
80. Conclusions of the Presidency. Strasbourg European Council // Bull. EC. –1989. – Point 1.1.11. – Vol. 22. – N 6,
81. Council Decision of 22 January 2001 setting up the Political and Security Committee // OJ. – 2001. – L27.
82. Council Framework Decision 2002/ 475/JHA of 13 June 2002 on combating terrorism // OJ. – 2002. – L 116.
83. Council Framework Decision of 19 July 2002 on combating trafficking in human beings // OJ. – L 203. – 01/08/2002.
84. Council Joint Action 2003/92/CFSP of 27 January 2003 on the European Union military operation in the Former Yugoslav Republic of Macedonia // OJ. – 2003. –
L 34/26.
85. Council Joint Action of 11 Mar.2002 on the European Union Police Mission, document 2002/210/CFSP//OJ.-2002.-L70/1.
86. Counsil regulation 877/82, OJ. – 1982. – L 102/1.
87. Doc. UNO AlcN, 4/148 [1962].
88. Europe 1992: Hearings before the Joint Econ. Comm. Congr. оf the US // 100 Congr., 2 nd sess. Now. 18, 1988. – Washington, 1989.
89. European Commission “Agenda 2000: For a Stronger and Wider Union” // EU Bulletin Supplement. – 1997. – N5.
90. European Commission. National Indicative Programme. – Brussels, 2004.
91. European Community Environment Legislation. – Luxemburg: Office for Official Publications of the European Communities, 1996. – Vol. 7.
92. European Council. Conclusions of the Presidency, 11–12 June 1993, Copenhagen // Bull. EC. – 1993. – N 6. – Point 1. 13. I. 26.
93. European Council. Presidency conclusions, Seville European Council, 21 and
22 June 2002 “Draft Declaration of the European Council on the contribution of the CFSP, including ESDP, in the fight against terrorism”// http:// europa.eu.int/ council/off/conclu.
94. European Court Reports. – 1998. – P. 1–01651.
95. Hague Communigue // Bulletin EC. – 1970. – N 1.
96. Helsinki European Council, 10-11 December 1999. Presidency Conclusions. II. Common European Policy on Security and Defence // http: // europa.eu.int/ council/off/conclu/dec.99/index.htm.
97. http/ww.mfa.gov.ua / data / upload / publication / mfa / ua / 2819 / ua-eu / zahody. doc.
98. ICJ Advisory Opinion on Reparation for Injuries Suffered in the Service of the United Nations [1949] ICJ Reports 174.
99. Integration in RAW: Dokumente. – Baden-Baden, 1983.
100. Joint action of 24 February 1997 adopted by the Council on the basis of Article K. 3 of the Treaty on European Union concerning action to combat trafficking in human beings and sexual exploitation of children// OJ. – L063. – 04/03/1997. – P.0002–0006.
101. Joint Declaration on European Defence. UK – French Summit. – St. Malо,
3–4 December 1998 // Organizing Europe’s Place in World Affairs: The European Union’s Common Foreign and Security Policy. – Tartu. – 2001.
102. Joint Dectaration by the British and French Governments on European Defence. Anglo-French Summit. London – 25 November 1999. – London, 1999.
103. Joint Letter by EU Commissioner C.Patten and the EU Representative for the Common Foreign and Security Policy on Wider Europe, 7 August 2002. – Brussels: European Commission, 2002.
104. Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej. – Warszawa, 2004.
105. Monitor Integracji Europejskiej. – 1998. – N 19.
106. NATO Public Diplomacy Division. – Brussels, 2004.
107. OJ. – 1973. – C. 112.
108. OJ. – 1977. – C. 139.
109. OJ. – 1983. – C.46.
110. OJ. – 1987. – C.328.
111. OJ. – 1990. – L. 120.
112. OJ. – 1991. – L. 201/2.
113. OJ. – 1991. – L 166.
114. OJ. – 1993. – C.138.
115. OJ. – 1994. – L 1/1.
116. OJ. – 1997. – С.254/1.
117. OJ. – 1999. – L 175/1.
118. OJ. – 2000. – L 159.
119. OJ. – 2001. – L 182.
120. OJ. – 2001. – L 344.
121. OJ. – 2002. – L.242.
122. OJ. – 2003. – C 169/01.
123. Opinion on the Green Paper on Relations between the European Union and the ACP Countries on the Еve of the 21 Century: Challenges and Options for a New Partnership. – Luxemburg, 1997.
124. OSCE Operation Document–The Platform for Cooperative Security. – Istanbul. – November 1999/ htpp:// osce. Istanbul – Summit. оrg.
125. OSCE, Charter for European Security. – Istanbul. – November 1999 // htpp:// OSCE. Istanbul-summit. org/charter for European security. html.
126. Presidency Conclusions, Essen European Council, 9-10 December 1994 // Bull. EU. – 1994. – N 11. – Point 1.3.20.
127. Presidency Conclusions, Florence European Council, 21–22 June 1996 // Bull. EU. – 1996. – N 6. – Point 1.9.
128. Presidency Conclusions, Helsinki European Council, 10–11 Dec. 1999 // European Commission. Bull. of EU. – 1999. – N 6.
129. Presidency Conclusions, Santa Maria da Feira European Council // Bulletin Quotidien Europe. – 22 June 2000. – N 2195.
130. Presidency Conclusions, Tampere European Council, 15 and 16 October 1999 // http: // www. europa.eu.int/eurlex/lex/en/treaties/dat 11 992 M/htm/ 11992 M. html.
131. Reactivation of the WEU. Statements and Communiques 1984 to 1987. – London, 1988.
132. Relations between the Council of Europe and the European Union. Reports by the Secretary General for the period January-December 2001. Information documents SG/ inf (2002) 12- Strasbourg: Council of Euro- pe. – 2002.
133. Resolution on the exploitation of prostitution and the traffic in the human beings // OJ. – C. 120. –16/05/1989. – Р. 0352.
134. Resolution on trade in women // OJ. – C. 268. – 04/10/1993. – Р. 0141.
135. Resolution on trafficking in human beings // OJ. – C. 032. – 05/02/1996. – Р. 0088.
136. S/RES/1345 (2001)//http: // ww.un.org/ russian/ document/ scresol/ res 2001/ res 1345. htm.
137. Strategic Objectives 2000–2005 – Shaping the New Europe – European Commission, Brussels, 2000.
138. The Alliance’s Strategic Concept. NATO Office of Information and Press. – Brussels, 1991.
139. The Report of the European Council in Lisbon on the Development of the Common Foreign and Security Policy. – 1992 – 27 June. – Brussels, 1992.
140. UN Doc. S / RES / 678 (1990); UN Doc. A / RES / 713 (1991).
141. Vertrag von Amsterdam. Texte des EU – Vortrages und des EG – Vertrages. – Bonn, 1998.
142. White Paper. Preparation of the associated countries of Central and Eastern Europe for integration into the international market of the Union // COM (095) 163 final/2.
143. Wider Europe – Neighbourhood: A New Framework for Relations with our Eastern and Southern Neighbours. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament. – Brussels: Commission of the European Union, 11 March 2003. – COM (2003) 104 final.

Наукова література
144. Алексеев Д. М., Михайлов А. П. Евро¬пейское объединение угля и стали. – М., 1960. – 283 c.
145. Аль Хаулані Аднан. Правовий механізм співробітництва Євро¬пейського Союзу з країнами Середземномор’я: Автореф. дис. … канд. юрид.наук: 12.00.01 / Національна юрид. академія ім.Я.Мудрого. – Харків, 2000. – 20 с.
146. Арах М. Европейский Союз. Видение политического объединения. – М., 1998. – 467 с.
147. Ахмеджанов Т. Г. Перспективы отношений Европейского Союза и США после 11 сентября 2001 г. // Международные отношения: вчера, сегодня, завтра. – СПб., 2003. – С. 116–119.
148. Бадьорна О. Європейський Союз вивчає можливість створення за кордонами ЄС таборів для мігрантів // Євробюлетень. – 2004. –Жовтень.
149. Бадьорна О. Україна-ЄС: справи більше важать, ніж слова. У Брюсселі коментують зміни Воєнної доктрини України // Євробю¬летень. – 2004. – Серпень
150. Баймуратов М. А. Делинский А. А. Международно-правовые аспекты становления и развития европейской системы безопасности на пороге XXI века. – Одесса, 2004. – 187 с.
151. Барановский В. Г. Западная Европа: военно-политическая интеграция. – М., 1998. – 200 c.
152. Барбашова Н. Правове забезпечення екологічної безпеки: роль масштабного фактора // Право України. – 1999. – № 3. – С. 47–49.
153. Березовська І. А. Правове регулювання відносин Європейського Союзу з асоційованими країнами: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.11 / Київський нац. ун-т ім.Тараса Шевченка. – К., 2005. – 20 с.
154. Березовська І. Правове регулювання відносин України з ЄС у світлі перспективи створення асоціації // Політика і час. – 2002. – № 5. – С. 66–71.
155. Бирюков М. М. Международно-правовые аспекты ассоциированного членства в Европейском Эконо¬мическом Сообществе: Автореф. дисс…канд. юрид. наук / Моск. гос. ун-т им.М.Ломоносова. – М., 1981.– 22 с.
156. Білорус О. Глобалізація і національна стратегія України. – К., 2001. – 300 с.
157. Білоцький С. Міжнародно-правове забезпечення миротворчих опера¬цій НАТО, ООН та ЄС в Македонії // Укр. часопис міжнар. права. – 2003. – № 3. – С. 18–30.
158. Більдт К. Якою буде об’єднана Європа? // Євроатлантика. – 2004. – № 2. – C.29–31.
159. Блищенко В.И. Глобализация и международное право // Глобализация, государство и право, ХХІ век: По материалам выступлений. – М., 2004. – С.17–20.
160. Боднар В. “Балканізація Європи?” Деякі аспекти Косовської кризи // Політика і час. – 2000. – № 7–8. – С.46–59.
161. Боков В., Лущик А. Основы экологической безопасности. – Сим¬ферополь, 1998. – 216 с.
162. Борко Ю. А. От европейской идеи – к единой Европе. – М., 2003. – 464 с.
163. Бураковський І., Немиря Г., Павлюк О. Україна і європейська інтеграція // Політика і час. – 2000. – № 3–4. – С.5–14.
164. Буш Дж., Скоукрофт Б. Мир стал другим. – М., 2004. – 504 с.
165. Быков О. Н. Международные отношения. Трансформация глобальной структуры. – М., 2003. – 573 с.
166. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії / За ред.. В.Г. Буткевича. – К., 2002. – 608 с.
167. Быховский С. Расширение ЕС на восток // Европейский Союз на пороге ХХІ века: выбор стратегии развития. – М., 2001. – С.298–322.
168. Ван Хам Петер. Новые устремления Европы в области обороны: последствия для НАТО, США и России.- Европейский центр по изучению вопросов безо¬пасности им. Джорджа К. Маршалла. – Гармиш-Партенкирхен, 2000. – 56 с.
169. Василенко В.А. Основы теории международного права. – К., 1988. – 287 с.
170. Венская конвенция о праве международных договоров 1969 г. // Международное публичное право. Сборник документов. – Том.1. – М., 1996. – С.343–372.
171. Вибір остаточний і перегляду не підлягає // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 36.
172. Виступ Президента України Віктора Ющенка на сесії ПАРЕ “Ук¬раїнці – вільна європейська нація” // Євроатлантика. – 2005. – № 1. – С. 6–7.
173. Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 29. – Ст. 367.
174. Гаврушко Ю. Ф. Правове регулювання міграційних процесів на універсальному та європейському рівнях: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / Київський нац. у-т ім.Тараса Шевченка. – К., 2005. – 16 с.
175. Гагарина Г. Ю., Громыко В. В., Округ З. М., Сагинова О. В. Эконо¬мика Европейского Союза. – М., 2003. – 399 с.
176. Галенская Л. Международная борьба с преступностью. – М., 1972. – 157 с.
177. Геро И. О Европейской Конституции // Журн. междунар. права. – 2001. – № 2. – С.16–22.
178. Глобалізація і безпека розвитку. – К., 2001. – 733 с.
179. Глобализация и развитие законодательства: Очерки // Отв. ред Ю.Л.Тихо¬миров, А.С.Пиголкин. – М., 2004. – 464 с.
180. Глухарев Л. И. Европейские Сообщества: в поисках новой стратегии. – М., 1990. – 236 с.
181. Гнатовський М. Аcquis communautaire та створення загальноєвро¬пей¬ського правового простору //Укр. часопис міжнар. права. – 2001. – №1. – С. 67–73.
182. Гнидюк Н. Координація європейської політики в державах-членах та країна-кандидатах до Європейського Союзу // Механізми координації європейської політики: практика країн-членів та країн-кандидатів / За заг. ред. Н. Гнидюк. – К., 2003. – 384 с.
183. Горбулін В. П., Качинський А. Б. Методологічні засади розробки стратегії національної безпеки України // Стратегічна панорама. – 2004. – № 3. –
С.15–24.
184. Гоці С. Урядування в об’єднаній Європі. – К., 2003. – 286 с.
185. Гргич Б. Урх Я. Стимулирование Косово // Взаимосвязи. – Сентябрь, 2004. – Т. III. – №3. – С. 43–54.
186. Грицяк І. Право та інституції Європейського Союзу. – К., 2004. – 260 с.
187. Грищенко К. Спільна європейська політика безпеки та оборони: проблеми формування і перспективи реалізації // Стратегічна панорама. – 1999. – № 4.– С.27–31.
188. Гудби Дж. Неразделенная Европа. Новая логика мира в американо-российских отношениях. – М., 2000. – 336 с.
189. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы совре¬мен¬ности. – М., 1998. – 400 с.
190. Давос: світ пізнає Україну. Промова Президента України Віктора Ющенка на Всесвітньому економічному форумі // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 18.
191. Данилов Д. А. ЕС/ЗЭС на пути к идентичности в сфере безопасности и обороны // Европа вчера, сегодня, завтра. – М, 2002. – С.649–673.
192. Данилов Д. А. Общая внешняя полтика и политика безопасности ЕС // Европейский Союз на пороге ХХІ века: выбор стратегии развития / Под ред.
Ю. А. Борко и О. В. Буториной. – М., 2001. – С.166–192.
193. Данилов Д. А. Строительство второй опоры Европейского Союза: использование новых технологий // Актуальные проблемы Европы. – 2000. –
№ 3. – С. 30–53.
194. Данте Алигьери. Малые произведения. – М., 1968. – 280 с.
195. Двері ЄС залишаються для нас відкритими // Урядовий кур’єр. – 2004. –
№ 52.
196. Дейнеко А. Е., Забавский Г. В., Дмитракович Ф. А. Расширение Евро¬пейського Союза: экономические и правовые аспекты. – М., 2004. – 336 с.
197. Декларация 9 мая 1950 г. // Европа: новое начало. Декларация Шу¬мана,
1950 – 1990. Европа и проблема расширения. – М., 1995. – С. 51–54.
198. Делор Ж. Європа на пути к 1992 г. // Междунар. жизнь. – 1989. – № 9. –
С.16–26.
199. Денисов В.Н. Гуго Гроций о мировом порядке и современность // Идея мира и сотрудничества в современном международном праве / Под ред. проф.
В. Н. Денисова. – К., 1990. – С. 23–60.
200. Денисов В.Н. Коллизионные вопросы применения международного права во внутреннем праве // Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – К., 1996. – С.95–97.
201. Денисов В.Н. Резолюції Генеральної Асамблеї ООН // Юрид. енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (від. ред.) та ін. – К., 2003. – Т.5. – С.273–274.
202. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право. – К., 2000. – 640 с.
203. “Дорожну карту” виконати реально // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 79.
204. Дуан П., Ляховський З. Организации и взаи