ВИДАЧА ОСІБ В АСПЕКТІ СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………4
РОЗДІЛ 1
Загальна характеристика видачі осіб........................................…………….13
1.1. Визначення видачі осіб.........................................................................14
1.2. Суб’єкти екстрадиційних правовідносин............................................22
1.3. Правові підстави видачі осіб................................................................28
1.3.1. Міжнародні угоди...................................................................….29
1.3.2. Норми національного законодавства.........................................47
1.3.3. Статутні документи міжнародних судових установ................54
1.3.4. Принцип взаємності....................................................................65
1.4. Джерела правового регулювання правовідносин видачі...................68
1.5. Розмежування понять видачі, передачі, надання у розпорядження, вислання та повернення осіб................................................................73
ВИСНОВКИ ДО 1 РОЗДІЛУ............................................................................78
РОЗДІЛ 2
Юрисдикція як прояв співвідношення міжнародного та
національного права в питаннях видачі осіб...........................................….80
2.1. Процедура видачі осіб...........................................................................80
2.1.1. Імперативні підстави невидачі...................................................82
2.1.2. Факультативні підстави невидачі..............................................89
2.1.3. Етапи процесу екстрадиції.......................................................105
2.2. Інститут юрисдикції в міжнародному праві.....................................122
2.3. Імунітет від юрисдикції......................................................................127
2.3.1. Від імунітету суверена до сучасного розуміння
даного інституту........................................................................128
2.3.2. Імунітет держави, державного органу,
посадової чи службової особи...........................................…..133
2.3.3. Особистий імунітет...................................................................136

2.4. Принципи кримінально-правової юрисдикції
в міжнародному праві....................................................................….137
2.4.1. Територіальний принцип.....................................................….139
2.4.2. Екстратериторіальні принципи...........................................….142
2.5. Викрадення осіб як інститут міжнародного
кримінального права?....................................................................….149
ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ.....................................................................….155
ВИСНОВКИ..................................................................................................….158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..163

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Криміногенна ситуація, яка сьогодні склалася у світі, перетворилася на соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розвитку рівноправних суверенних держав. У країнах, що розвиваються, спостерігається небувале зростання злочинності, зумовлене кризовими явищами економічного та політичного характеру, правовим нігілізмом, відсутністю належного державного контролю за кредитно-фінансовою, підприємницькою та банківською діяльністю. Спад виробництва і прогресуюче збільшення цін призвели до падіння життєвого рівня населення, до безробіття, що в свою чергу зумовило стрімке зростання кількості крадіжок, пограбувань, розбійних нападів, вимагань, убивств, скоєння злочинів з корисливих мотивів з використанням вогнепальної та холодної зброї. Поширилися корупція, “відмивання” незаконно отриманих коштів, злочини у сфері господарської діяльності. За браком належного фінансування правоохоронні органи країн, що розвиваються, не в змозі ефективно протистояти організованим злочинним групам, бандформуванням, кланам та синдикатам наркоділків.
Недостатньо ефективною є боротьба із злочинністю і в індустріально розвинутих країнах. Організовані злочинні угруповання і тут завдають відчутної шкоди, насамперед економічним інтересам держав, ставлять під загрозу добробут, життя і здоров’я громадян. Дедалі більшого поширення набувають злочини з використанням новітніх високих технологій. Спостерігається тенденція злиття загальнокримінальної та організованої злочинності; об’єктивним чинником є факт утворення міжнародних злочинних угруповань.
Досвід правозастосовних органів свідчить, що здійснювані лише на національному рівні заходи недостатньо ефективні для поліпшення ситуації. З огляду на обмеженість юрисдикційних повноважень правоохоронних та судових органів окремих держав об’єктивним чинником є їхня неспроможність подолати феномен злочинності власними зусиллями. Водночас усвідомлення необхідності міжнародної співпраці відбувається занадто повільно. Процес прийняття договірно-правових норм, що регламентують надання правової допомоги у кримінальних справах, затягується на місяці, іноді роки. Причинами такої млявості, як правило, вважають відмінності правових систем та розбіжності в національному регулюванні даних питань у різних країнах.
Одним з найстаріших правових інститутів, із застосуванням яких держави здійснюють взаємну правову допомогу, є інститут видачі осіб. Але традиційні підходи застосування екстрадиційних норм на сьогоднішній день потребують перегляду. Міжнародна співпраця у боротьбі зі злочинністю, в тому числі один з її видів – екстрадиція, знаходиться у сфері регулювання декількох галузей права, серед яких можна виділити міжнародне, конституційне, кримінальне, кримінально-процесуальне тощо. Інститут видачі осіб являє собою певний симбіоз міжнародного і національного права та однакового забезпечення невідворотності покарання і дотримання прав людини, в тому числі підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.
Різні аспекти екстрадиції досліджувалися видатними вченими і практиками Росії, Радянського Союзу, ряду іноземних держав. Певну увагу даній проблемі приділено і в українській доктрині міжнародного права. Якщо раніше в дослідженнях міждержавне співробітництво розглядалося крізь призму ідеологічних інтересів та міркувань, то сьогодення вимагає об’єктивного і неупередженого висвітлення цієї проблематики, в тому числі й інституту екстрадиції.
Незважаючи на нагальну необхідність вирішення теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з екстрадицією, ця тема в науці міжнародного права розроблена недостатньо. Зокрема, не приділялося належної уваги розмежуванню понять видачі і передачі осіб, остаточно не визначеним залишається ставлення до викрадення осіб. У національному законодавстві відсутня єдина правова процедура екстрадиції, правоохоронні органи відчувають крайню потребу в систематизації міжнародних і національних норм у даній сфері правового регулювання.
Врахування висновків даної дисертації в законотворчій діяльності надасть змогу наблизити законодавство України з питань видачі осіб до міжнародних стандартів, зробить його більш гнучким, придатним для універсального застосування, зрозумілим як для фахівців, так і для пересічних громадян. Остаточне визначення і розмежування ключових понять, уніфікація процесуальних вимог, а також висунення пропозицій щодо удосконалення законодавства допоможуть більш вдало сформулювати норми законодавства і уникнути прикрих помилок при їх імплементації.
Актуальність теми зумовлюється також необхідністю виконання міжнародних зобов’язань України відносно забезпечення гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського Союзу .
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного та за відсутності фундаментальних комплексних досліджень цієї проблеми в Україні і було обрано тему даної дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відповідності з планами пріоритетної проблематики фундаментальних і прикладних досліджень Національного університету внутрішніх справ, а також з планами наукових досліджень кафедри конституційного та міжнародного права. Напрямки дисертаційної роботи також відповідають основним положенням Державної програми боротьби із злочинністю, затвердженої Постановою Верховної Ради України № 3325-XII від 25.06.1993 р., Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 роки, затвердженої Указом Президента України № 837/96 від 17.09.1996 р., та Міждержавної програми спільних заходів боротьби із злочинністю на період з 2000 до 2003 року, затвердженої Рішенням Ради голів держав СНД від 25.01.2000 р., загальним напрямам реформування правоохоронних органів України.
Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, які виникають у процесі видачі осіб, співвідношення між їх регулюванням міжнародним та національним правом.
Предмет дослідження – теоретичні і практичні питання міжнародно-правового та національного регулювання видачі осіб в аспекті співвідношення міжнародного та національного права.
Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі теоретичних здобутків у галузі теорії та історії права, міжнародного, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного та інших галузей права, існуючих міжнародного-правових норм та чинного національного законодавства, узагальнень практики їх реалізації запропонувати шляхи розв’язання актуальних проблем міжнародно-правового та національного регулювання видачі осіб, сформулювати теоретичні положення і практичні рекомендації, спрямовані на розвиток теорії міжнародного права, вдосконалення норм міжнародного права і національного законодавства, практики їх застосування та підвищення ефективності роботи правоохоронних органів України.
З урахуванням поставленої мети основними задачами дисертаційного дослідження було сформульовано:
визначити складові частини поняття видачі осіб, проаналізувати їх в аспекті співвідношення міжнародного та національного права;
проаналізувати існуючі тлумачення поняття видачі осіб та запропонувати обґрунтоване власне визначення даного поняття;
виходячи з аналізу міжнародних та національних правових норм, визначити правові підстави екстрадиції, дати їх загальну характеристику;
визначити суб’єктний склад екстрадиційних правовідносин і дослідити можливість віднесення до нього суб’єктів національного права;
дослідити джерела правового регулювання правовідносин видачі і проаналізувати зв’язок між джерелами та суб’єктним складом цих правовідносин;
порівняти правові інститути видачі та передачі осіб і остаточно розмежувати їх;
охарактеризувати процедуру видачі осіб, її ключові етапи та виокремити ознаки, які свідчать про примат міжнародного або національного права в процесуальному регулюванні екстрадиційних правовідносин;
охарактеризувати правові підстави невидачі осіб в аспекті співвідношення міжнародного та національного права;
дослідити правовий інститут юрисдикції як прояв співвідношення міжнародного та національного права в питаннях видачі осіб;
визначитися із ставленням доктрини міжнародного права до викрадення осіб та дослідити правомірність застосування викрадення осіб як способу забезпечення реалізації принципу невідворотності покарання за скоєний злочин.
Методологічну основу дисертації складають використані автором загальнонаукові і спеціальні методи дослідження, а саме: діалектичний, системного аналізу, індукції, дедукції, логічний, структурно-функціональний, історико-правовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий та ін. Застосування цих методів допомогло автору розв’язати поставлені завдання і підготувати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання екстрадиційних правовідносин у міжнародному та національному праві. Зокрема, за допомогою історико-правового аналізу охарактеризовано процеси становлення і розвитку договірно-правових підстав видачі осіб; метод системного аналізу застосовувався при визначенні процесуально-правових підстав невидачі; а з використанням порівняльно-правового методу в дисертаційному дослідженні проаналізовані національні норми тих країн світу, які мають віковий досвід правового регулювання відносин видачі осіб.
Теоретичну основу дослідження склали праці вітчизняних та іноземних фахівців. Серед них: А.І. Бастрикін, І.П. Бліщенко, С.В.Бородін, В.Г. Буткевич, Р.М. Валєєв, Л.Н. Галенська, В.Е. Грабар, Г.В. Ігнатенко, Р.А. Каламкарян, І.І. Карпець, І.І. Лукашук, Є.Г. Ляхов, Л.А. Моджорян, Р.А. Мюлерсон, Д.П. Нікольський, В.П. Панов, С.В. Черниченко, В.П. Шупилов, М.Д. Шаргородський, M. Akehurst, M.C. Bassiouni, W.E. Beckett, C.L. Blakesley, I. Brownlie, I.A. Cameron, P.W. Ferguson, L.C. Green, A.P. Higgins, R.Y. Jennings, K.T. Landis, A.V. Lowe, B.F. MacPherson, J.A. McCredie, M.S. McDougal, S.Y. Otera, W.M. Reisman, A.P. Rubin, T. Vogler, A.W. Wegner та інші.
У процесі дослідження було залучено тексти значної кількості міжнародно-правових угод, а також законодавства Австрії, Білорусі, Великобританії, Данії, Ірландії, Італії, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Росії, США, України, Швеції та інших країн.
Інформаційну базу дослідження склали: Конституція України, Типовий договір ООН про видачу, Європейська Конвенція про видачу правопорушників, Статут Міжнародного кримінального суду, інші міжнародно-правові акти, законодавчі акти іноземних держав, нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, матеріали довідкових і періодичних видань.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням видачі осіб в аспекті співвідношення міжнародного та національного права. Усі дисертаційні положення, які виносяться на захист, сформульовані самостійно, є результатом критичного аналізу та перегляду ряду положень теорії і практики екстрадиційних правовідносин.
Наукова новизна роботи полягає в розробці і формулюванні низки концептуально нових у теоретичному і практичному плані положень, а саме:
визначено поняття видачі осіб і проаналізовано його складові;
запропоновано класифікацію правових підстав видачі, з їх характеристикою та обґрунтуванням, в тому числі виокремлено нові правові підстави видачі;
розширено суб’єктний склад екстрадиційних правовідносин і досліджено зв’язок між суб’єктним складом правовідносин видачі, правовими підставами видачі та відмови у видачі і джерелами правового регулювання екстрадиції;
проведено остаточне розмежування між правовими інститутами видачі осіб, передачі осіб, вислання осіб, повернення осіб; доведена протиправність викрадення осіб як способу забезпечення реалізації принципу невідворотності покарання за скоєний злочин;
проведено аналіз правових підстав невидачі з точки зору співвідношення міжнародного та національного права;
досліджено правовий інститут юрисдикції як прояв співвідношення міжнародного та національного права в питаннях видачі осіб;
дістала подальшого розвитку класифікація принципів кримінально-правової юрисдикції в міжнародному праві;
запропоновано універсальну систему розгляду і прийняття рішень у запитах про видачу, яка відповідає чинному законодавству України та її міжнародним зобов’язанням.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в ході дисертаційного дослідження висновки, положення та пропозиції є певним внеском до теорії і практики міжнародного права, можуть бути використані в подальшій нормотворчій діяльності як у сфері міжнародно-правового, так і національно-правового регулювання відносин видачі.
Окремі положення та висновки дисертації мають дискусійний характер і можуть слугувати основою для подальших наукових досліджень.
Результати дисертаційної роботи використані при розробці програми та методичних рекомендацій спецкурсу “Міжнародне кримінальне право”, що викладається на факультеті кримінальної міліції Національного університету внутрішніх справ, а також спецкурсу “Правова допомога у кримінальних справах”, що викладається на спеціальному факультеті Національного університету внутрішніх справ.
Положення дисертаційного дослідження можуть бути використані студентами і викладачами юридичних вузів і факультетів у навчальному процесі з курсу “Міжнародне право”, при підготовці підручників з цього курсу, а також практичними працівниками.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації висвітлені у восьми публікаціях автора. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, обговорювались під час доповідей автора на багатьох конференціях і семінарах, зокрема: Міжнародній конференції “Правова реформа в Польщі та Україні. Процес трансформації” (Польща, м. Варшава 7 – 9 березня 1997 року); IV Міжнародній студентській науковій конференції “Актуальні проблеми гуманітарних наук та їх інформаційне забезпечення” (м. Харків, 27 квітня 1997 року); 1-й Конференції Всесвітньої асоціації міжнародного права в Росії (м. Москва, 17 – 20 вересня 1997 року); науково-практичному семінарі “Права людини і формування правової держави в Україні” (м. Харків, 24 жовтня 1998 року); Міжнародному семінарі “Застава та досудове утримування під вартою” (м. Харків, 18 грудня 1998 року); Міжнародній правничій конференції “Юридичний захист ромів – закон і практика їх захисту в міжнародних і судових установах України” (м. Ужгород, 19 – 20 лютого 1999 року); Міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні” (м. Харків, 30 вересня 1999 року); конференції “Україна і міжнародне право на межі тисячоліть (до завершення 10-ліття міжнародного права ООН 1989 – 1999)” (м. Київ, 26 – 27 листопада 1999 року); науково-практичній конференції ад’юнктів і магістрантів (м. Харків, 14 квітня 2000 року); VIII Міжнародній науково-практичній конференції “Транснаціональна злочинність: заходи протидії, проблеми підготовки кадрів правоохоронних органів” (м. Харків, 10 червня 2000 року); науково-практичній конференції “Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 року); науково-практичній конференції ад’юнктів і слухачів магістратури (м. Харків, 13 квітня 2001 року).
Положення роботи неодноразово обговорювались на засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Національного університету внутрішніх справ і використовуються в процесі проведення лекційних та практичних занять з курсу “Міжнародне право” та спеціального курсу “Міжнародне кримінальне право” при підготовці юристів – спеціалістів та магістрів.
Публікації. За темою дисертації опубліковано вісім статей і тез конференцій, з яких чотири у фахових виданнях, загальний обсяг публікацій становить 2,64 обліково-видавничих аркушів, всі належать особисто автору.
Структура та обсяг роботи. Структура роботи обумовлена її предметом, цілями та завданнями дослідження, а також логікою і послідовністю розкриття теми дослідження, викладення його результатів. Вона складається із вступу, двох розділів, які містять у собі десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 185 сторінок, з яких 22 сторінки займає список використаних джерел, в якому 250 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Правовідносини видачі осіб регулюються чималою нормативно-правовою базою. Водночас чинні норми не містять визначення екстрадиції, що в ряді випадків призвело до ототожнювання інституту видачі з деякими іншими інститутами права, зокрема передачею осіб, наданням осіб у розпорядження, висланням і поверненням осіб. Серед науковців відсутня єдина точка зору на дану проблему.
2. Незважаючи на спроби ряду фахівців визначити поняття екстрадиції з однаковою мірою забезпечення його ємності та лаконічності, належним відображенням сутності правового інституту видачі осіб і його складових, наведені в літературі визначення справедливо піддаються критиці.
3. Враховуючи основні погляди на визначення екстрадиції, слід погодитися з тим, що: правовій природі інституту відповідає термін “видача осіб”, а не термін “видача злочинців”, що використовується окремими авторами; видача має розглядатися як процес, а не одночасний акт; джерелами правового регулювання екстрадиції є не тільки норми міжнародного, а й норми національного права; легітимна видача особи не може здійснюватися у відриві від загальновизнаних принципів міжнародного права; у правовідносини видачі можуть вступати не тільки держави, як помилково вважають окремі автори; видача особи є актом правової допомоги, який дозволяє уповноваженому суб’єкту міжнародного права реалізувати юрисдикцію примусового виконання та правозастосовну юрисдикцію; метою екстрадиції є притягнення особи до кримінальної відповідальності або виконання винесеного щодо неї вироку суду. Таким чином, видача осіб – це процес, який ґрунтується на міжнародних угодах, нормах національного законодавства з дотриманням загальновизнаних принципів міжнародного права, і полягає у наданні державами правової допомоги у вигляді передачі особи державою, на території якої вона перебуває, іншому уповноваженому суб’єкту міжнародного права для притягнення її до кримінальної відповідальності або виконання винесеного вироку суду.
4. Суб’єктний склад правовідносин видачі має обмежений характер, зумовлений особливостями правового регулювання та правовою природою інституту видачі осіб. Суб’єктами екстрадиційних правовідносин є держави, міжнародні судові установи та фізичні особи. Держава виступає суб’єктом правовідносин видачі в особі своїх законодавчого, виконавчих або судових органів.
5. З огляду на чинні кримінально-процесуальні норми України, слід зауважити, що в екстрадиційних правовідносинах за участю України не може брати участь такий учасник кримінального процесу, як підозрюваний. Направляти іншим державам запити про видачу чи розглядати запити про видачу, що надійшли з інших держав, уповноважені органи України можуть виключно щодо осіб, обвинувачених чи визнаних винними у скоєнні злочинів.
6. Правові підстави видачі осіб складаються з міжнародних угод про екстрадицію, міжнародних угод про надання правової допомоги, міжнародних угод про боротьбу з окремими видами злочинів, угод ad hoc про видачу, норм національного законодавства, статутних документів міжнародних судових установ, принципу взаємності. При цьому пріоритетне значення мають міжнародно-правові норми.
7. Виходячи з міжгалузевого характеру інституту видачі осіб, джерелами правового регулювання екстрадиційних правовідносин слід вважати міжнародні конвенції (договори), міжнародний звичай, загальновизнані принципи міжнародного права і загальні принципи права, судові рішення міжнародних судових установ і внутрішньодержавних судів, норми внутрішньодержавного законодавства і рішення міжнародних організацій.
8. Римський Статут Міжнародного кримінального суду слід вважати таким, що відповідає законодавству України і, таким чином, може бути ратифікований Верховною Радою України.
9. У зв’язку з відсутністю належного нормативно-правового регулювання екстрадиційних правовідносин та неузгодженістю чинних підзаконних нормативних актів, існує нагальна потреба в розробці і прийнятті Закону України “Про екстрадицію” (додається) або доповненні чинного Кримінально-процесуального кодексу України відповідним розділом.
10. Згідно з чинними нормативними актами, які регламентують екстрадиційні правовідносини за участю України, компетенція представляти інтереси України в правовідносинах видачі розподілена щонайменше між двома установами – Міністерством юстиції України та Генеральною прокуратурою України, що спричиняє непотрібні затримки, почергову передачу документів між установами і відомствами, вносить невизначеність та уповільнює процес надання правової допомоги. З метою поліпшення ефективності роботи органів юстиції та правоохоронних органів України в екстрадиційних справах, необхідно повністю передати повноваження з вирішення справ про видачу одному органу чи установі.
11. Міжнародно-правовий інститут видачі слід відрізняти від інститутів передачі, надання у розпорядження, вислання і повернення осіб. Дане розмежування ґрунтується на правовій природі зазначених інститутів, особливостях предмета правового регулювання, суб’єктного складу та правового порядку здійснення пов’язаних з ними правовідносин.
12. Окремими нормами міжнародного права, наприклад Римським Статутом Міжнародного кримінального суду, видача особи визнається імперативним обов’язком держави. Решта норм закріплюють її виключно як право суверена. Водночас у міжнародному праві рівною мірою застосовуються імперативні і диспозитивні (факультативні) підстави невидачі. Значна їх кількість має бланкетний характер, відсилаючи до приписів національного законодавства.
13. Виходячи з того, що жодна міжнародно-правова чи внутрішньодержавна норма не регламентує процедуру невидачі, пов’язану з можливим застосуванням смертної кари, слід зазначити, що використання згадуваної підстави для відмови у видачі можливе лише з чітким дотриманням принципу незалежності судді та суду і підпорядкування їх тільки закону.
14. З метою більш чіткої регламентації процесу екстрадиції слід запровадити розподіл його на етапи (стадії), зокрема етап отримання запиту про видачу, етап передачі особи, яка видається, етап підготовки та оформлення запиту про видачу тощо.
15. У регулюванні екстрадиційних правовідносин, як правило, діє принцип примата міжнародного права. Водночас доктрини деяких держав передбачають можливість поширення територіальної юрисдикції за межі держави із застосуванням екстратериторіальних принципів міжнародної кримінально-правової юрисдикції.
16. До принципів кримінально-правової юрисдикції в міжнародному праві належать: територіальний принцип, принцип прапора, активний персональний принцип, пасивний персональний принцип, захисний принцип, універсальний принцип, принцип представництва та принцип розподілу повноважень.
17. Можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за правопорушення, скоєне на території іноземної держави, залежить від ступеня поширення приписуючої та правозастосовної юрисдикції, а також юрисдикції примусового виконання як територіально, так і за колом осіб.
18. У питаннях застосування юрисдикційного імунітету більшість держав користується обмежувальним підходом. Україна відноситься до їх числа.
19. Низкою міжнародно-правових норм, а саме: Конвенцією про запобігання злочинів геноциду і покарання за нього, Конвенцією про незастосування строку давності до військових злочинів та злочинів проти людства, Римським Статутом Міжнародного кримінального суду – передбачається незастосування імунітету посадової чи службової особи, а також особистого імунітету у випадках скоєння особою міжнародного злочину та деяких особливо тяжких злочинів міжнародного характеру.
20. Загальновизнаним принципом є непоширення імунітету держави на діяльність осіб, які користуються недоторканністю, якщо ця діяльність не пов’язана з виконанням ними службових обов’язків. Чинне законодавство України, в тому числі ч. 3 ст. 80, ч. 1 ст. 105, ч. 2 ст. 126 Конституції України, необхідно привести у відповідність з даним принципом.
21. Викрадення осіб як спосіб реалізації юрисдикції примусового виконання та правозастосовної юрисдикції поширилося внаслідок його неодноразового використання рядом держав, зокрема Великобританією, Францією, Ізраїлем, США. На міжнародному рівні феномен не отримав правового регулювання. Незважаючи на те, що останніми роками деякі держави, особливо це стосується США, роблять спроби виправдати викрадення осіб застосуванням екстратериторіальних принципів міжнародної кримінально-правової юрисдикції, практика викрадення осіб є негативною і повинна бути засуджена.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александрович Т. Выдача преступников и ее значение в борьбе с международным терроризмом: Автореф. дисс…канд. юрид. наук: МГИМО. – М., 1986. – 24 с.
2. Алексеев А.С. Злодеяние и возмездие. Преступления против человечества. – М.: Юрид. лит., 1986. – 400 с.
3. Ануфриев Н.И., Свислоцкий Г.А., Теличкин А.А., Шестопалова Л.Ф. Деятельность гражданской полиции ООН на территории бывшей Югославии. – К., 1999. – 191 с.
4. Батлер У.Э. Взаимодействие международного и национального права (на примере Великобритании) // Совет. государство и право. – 1987. – № 5. – С. 112 – 118.
5. Барсегов Ю.Г. Актуальные вопросы разработки проекта Кодекса преступлений против мира и безопасности человечества // Совет. ежегодник международного права. – М.: Наука, 1989. – С. 54.
6. Бастрыкин А.И. Взаимодействие советского уголовно-процессуального и международного права. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. – 133 с.
7. Бастрыкин А.И. Процессуальные проблемы участия СССР в международной борьбе с преступностью. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1985. – 99 с.
8. Бельсон Я.М. Интерпол в борьбе с уголовной преступностью. – М.: Наука, 1989. – 236 с.
9. Бельсон Я.М. Международная организация уголовной полиции (Интерпол). – М., 1981. – 76 с.
10. Беляев С.С. Экстрадиция в уголовном праве. – М., 1999. – 219 с.
11. Биленчук П.Д., Еркенов С.Е., Кофанов А.В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация. – К.: Атика, 1999. – 271 с.
12. Бирюков П.Н. Взаимодействие органов ФСНП РФ с зарубежными правоохранительными органами при расследовании налоговых преступлений: правовые вопросы. – Воронеж: Истоки, 1999. – 199 с.
13. Блатова Н.Т. Основные направления и формы борьбы с преступностью в международном праве // Актуальные вопросы теории современного международного права. – М., 1985. – С. 3 – 18.
14. Блищенко И.П. Международное и внутригосударственное право. – М.: Госюриздат, 1960. – 239 с.
15. Блищенко И.П., Фисенко И.В. Международный уголовный суд. – М.: Закон и право, 1998. – 239 с.
16. Блищенко И.П. Прецеденты в международном праве. – М.: Международ. отношения., 1977. – 224 с.
17. Блищенко И.П., Дориа Ж. Прецеденты в международном публичном и частном праве. – М.: МНИМП, 1999. – 472 с.
18. Блищенко И.П., Жданов Н.В. Сотрудничество государств в борьбе с преступлениями международного характера. – М.: УДН, 1984. – 88 с.
19. Богатырев А.Г. Конвенции по борьбе с преступлениями международного характера. – М.: МВШМ, 1990. – 98 с.
20. Богатырев А.Г. Международное сотрудничество государств по борьбе с преступностью. – М.: МВШМ, 1989. – 61 с.
21. Бородин С.В. Борьба с преступностью: теоретическая модель комплексной программы. – М.: Наука, 1990. – 271 с.
22. Бородин С.В., Ляхов Е.Г. Международное сотрудничество в борьбе с уголовной преступностью. – М.: Международ. отношения, 1983. – 200 с.
23. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. – К.: Вища школа, 1981. – 311 с.
24. Валеев Р.М. Выдача преступников в современном международном праве. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1976. – 126 с.
25. Вельяминов Г.М. Международная правосубъектность // СЕМП. – 1986. – С. 77 – 97.
26. Верещетин В.С., Мюллерсон Р.А. Примат международного права в мировой политике // Совет. государство и право. – 1989. – № 7. – С. 3 – 11.
27. Виноградова О.І. Видача (екстрадиція) осіб, які вчинили злочини // Адвокат. – 1999. – № 1. – С. 13 – 14.
28. Виноградова О.І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю (кримінально-процесуальний аспект): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2000. – 22 с.
29. Виноградова О.І. Передача предметів при наданні правової допомоги у кримінальних справах // Адвокат. – 1999. – № 3. – С. 20 – 22.
30. Вихрист С.М. Визначення екстрадиції // Український часопис міжнародного права. – 2001. – № 1. – С. 57 – 60.
31. Вихрист С.М. Принципи кримінально-правової юрисдикції у міжнародному праві // Вісн. Ун-ту внутр. справ. – 1999. – № 9. –
С. 175 – 181.
32. Вихрист С.М. Процесуальне регулювання міждержавної співпраці у боротьбі з транснаціональними злочинами // Вісн. Ун-ту внутр. справ. – 2000. – № 12 (частина ІІ). – С. 45 – 50.
33. Вихрист С.М. Регламентація надання правової допомоги // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – 1999. – Вип. 5. – С. 62 – 73.
34. Вихрист С.М. Чи видає Україна своїх громадян? // Вісн. Ун-ту внутр. справ. – 2000. – Спецвипуск. – С. 83 – 86.
35. Волеводз А.Г. Международный розыск, арест и конфискация полученных преступным путем денежных средств и имущества (правовые основы и методика). – М.: Юрлитинформ, 2000. – 477 с.
36. Выхрист С.М. К вопросу об экстрадиции // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених. – 1997. – Вип. 3 і 4. – С. 102 – 113.
37. Галенская Л.Н. Основные направления сотрудничества государств по борьбе с преступностью (правовые проблемы): Автореф. дисс… д-ра юрид. наук: 12.00.10 / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. – Л., 1970. – 44 с.
38. Галенская Л.Н. Международная борьба с преступностью. – М.: Международ. отношения, 1972. – 167 с.
39. Галенская Л.Н. Правовые проблемы сотрудничества государств в борьбе с преступностью. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1978. – 86 с.
40. Галенская Л.Н., Кузьмин С.В. Современные тенденции развития договорного сотрудничества государств в борьбе с преступностью // Советский ежегодник международного права. – М.: Наука, 1987. –
С. 319 – 342.
41. Германия начнет выдавать своих граждан // Іностранец. – 2000. – № 45 (352), 21 нояб.
42. Гіда Є.О. Загальнолюдські стандарти прав людини і забезпечення їх реалізації в діяльності міліції: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2000. – 16 с.
43. Глашев А.А. Права человека и проблема экстрадиции подозреваемых в совершении тяжких преступлений // Адвокат. – 1997. – № 2. – С. 6 – 7.
44. Гребенюк В.М. Договірні відносини України у сфері взаємодопомоги у кримінальних справах (теорія і практика): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.11. – К., 1997. – 190 с.
45. Гуценко К.Ф., Сидоров В.Е. Борьба с преступностью и международное сотрудничество // Совет. государство и право. – 1986. – № 4. –
С. 133 – 136.
46. Даневский В.П. Пособие к изучению истории и системы международного права. – Вып. 11. – Х., 1892.
47. Декларація про наміри щодо співробітництва в рамках реформи юстиції України та у сфері надання правової допомоги у цивільних та кримінальних справах між Міністерством юстиції України та Департаментом юстиції і поліції Швейцарської Конфедерації від 04.08.1995 р.: Окреме видання. – К., 1995.
48. Державна виконавча служба України. Міжнародні договори України про правову допомогу. – Ужгород: Інф.-видав. агентство “ІВА”, 2000. – 238 с.
49. Договір між Україною та Китайською Народною Республікою про екстрадицію від 10.12.1998 р.: Окреме видання. – К., 1998.
50. Договір між Україною та Республікою Узбекистан про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 19.02.1998 р.: Окреме видання. – К., 1998.
51. Договір між Україною та Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 13.12.1993 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. – С. 943 – 980.
52. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. –
С. 981 – 1019.
53. Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 15.02.1995 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. – С. 1020 – 1045.
54. Договір між Україною та Канадою про взаємодопомогу у кримінальних справах від 23.09.1996 р.: Окреме видання. – К., 1996.
55. Договір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах від 27.06.1995 р.: Окреме видання. – К., 1995 р.
56. Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах від 19.02.1998 р.: Окреме видання. – К., 1998.
57. Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах від 22.07.1998 р.: Окреме видання. – К., 1998.
58. Договір про взаємне надання правової допомоги між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Іракською Республікою від 22.06.1973 р. // Сб. международных договоров РФ по оказанию правовой помощи. – М.: Спарк, 1996. – С. 230 – 239.
59. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Монгольской Народной Республикой о взаимном оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам от 23.09.1988 г. // Сб. международных договоров СССР, вып. XLVI. – М., 1993. –
С. 212 – 233.
60. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Финляндской Республикой о взаимной передаче для отбывания наказания лиц, осужденных к лишению свободы от 8.11.1990 г. // Сб. международных договоров РФ по оказанию правовой помощи. – М.: СПАРК, 1996. – С. 495 – 499.
61. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Финляндской Республикой о правовой защите и правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам от 11.08.1978 г. // Сб. международных договоров РФ по оказанию правовой помощи. – М.: Спарк, 1996. – С. 487 – 494.
62. Договор о реализации Шенгенского соглашения между правительствами стран экономического союза Бенилюкс, Федеративной Республики Германия и Французской Республики от 14 июня 1985 года (о постепенном упразднении пограничного контроля на общих границах с 19 июня 1990 года, включая заявления о преследовании преступников в соответствии со ст. 41 п. 9 Соглашения) от 19.06.1990 г.: Окреме
видання. – К., 1990.
63. Єгоров О. Про співвідношення норм міжнародного і національного права // Право України. – 1993. – № 3. – С. 37 – 38.
64. Европейская Конвенция о неприменимости срока давности к преступлениям против человечества и военным преступлениям от 25.01.1974 г. // Сб. док. Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. – М.: Спарк, 1988.
65. Європейська Конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959 р. // Юрид. вісн. України. – 1998. – № 23 (154). – 4 – 10 черв. 1998 р. – С. 6 – 13.
66. Європейська Конвенція про видачу правопорушників від 13.12.1957 р. // Юрид. вісн. України. – 1998. – № 22 (153). – 28 трав. – 3 черв. – С. 4 – 12.
67. Європейська Конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. – С. 1116 – 1130.
68. Єдина конвенція про наркотичні засоби від 30.03.1961 р. / Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. – С. 155 – 208.
69. Закон України “Про громадянство” від 18.01.2001 р. № 2235-III. – ВВРУ. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
70. Закон України “Про державний кордон України” від 4.11.1991 р.
№ 1777-XII. – ВВРУ. – 1992. – № 2. – Ст. 5.
71. Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991 р. № 1953-XII. – ВВРУ. – 1992. – № 10. – Ст. 137.
72. Закон України “Про міжнародні договори України” від 22.12.1993 р. № 3767-XII. – ВВРУ. – 1994. – № 10. – Ст. 45.
73. Закон України “Про правонаступництво України” від 12.09.1991 р. № 1543-XII. – ВВРУ. – 1991. – № 46. – Ст. 617.
74. Захарова Н.В. Индивид – субъект международного права // Совет. государство и право. – 1989. – № 11. – С. 112 – 118.
75. Зібрання міжнародних конвенцій про взаємну правову допомогу у цивільних і кримінальних справах, учасницею яких є Україна. – Х.: Еспада, 2001. – 447 с.
76. Зимин В.П. Международное сотрудничество правоохранительных органов. – М.: Акад. МВД СССР, 1990. – 51 с.
77. Зимин В.П., Зубов И.Н. Международное сотрудничество в области борьбы с преступностью и охраны общественного порядка. – М.: НИИМВД, 1993. – 157 с.
78. Зимненко Б.Л. Согласование норм внутригосударственного и международного права в правовой системе России // МЖМП. – 2000. – № 4. – С. 94 – 103.
79. Иванова И.М. К вопросу о субъекте международной уголовной ответственности // Вопросы истории, экономики и права. – М., 1958. – С. 213 – 235.
80. Іванов Ю.А. Міжнародно-правове регулювання боротьби з тероризмом у сучасних умовах: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.11. – К., 2000. – 173 с.
81. Игнатенко Г.В. Взаимодействие внутригосударственного и международного права. – Свердловск: Изд-во Уральск. ун-та, 1981. – 60 с.
82. Игнатенко Г.В. Международное сотрудничество в борьбе с преступностью. – Свердловск: Изд-во Уральск. ун-та, 1980. – 75 с.
83. Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства // затверджена Наказом Мінюсту / Генпрокуратури / СБУ / МВС / Верховного Суду/ ДПА / Держаного департаменту з питань виконання покарань від 29.06.1999 № 34/5/22/130...// Офіційн. вісн. України. –1999. – № 28. – Ст. 1435.
84. Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті, та розслідуванні злочинів // затверджена Наказом МВС / Генеральної Прокуратури / Державної митної служби / Державної податкової адміністрації / Держкомкордону від 9.01.1997 р. № 3/1...// Офіційн. вісн. України. – 1997. – № 9. – Ст. 77.
85. Інструкція про порядок підготовки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах // затверджена Генеральним прокурором України від 29.12.1998 р. // Зб. нормативних актів “Прокуратура в Україні”. – К.: Юрінком-Інтер, 2000.
86. К учреждению Международного уголовного суда // Российский бюллетень по правам человека. – 1999. – № 12. – С. 68 – 111.
87. Карпец И.И. Актуальные проблемы борьбы с организованной преступностью. – М.: Консультац. центр правл. Всесоюз. о-ва “Знание”, 1990. – 32 с.
88. Карпец И.И. Международная преступность. – М.: Наука, 1988. – 110 с.
89. Карпец И.И. Преступления международного характера. – М.: Прогресс, 1983. – 380 с.
90. Карпец И.И. Преступления международного характера. – М.: Юрид. лит., 1979. – 262 с.
91. Киндлер против Канады // Рос. изд. Бюллетеня “Интерайтс”. – 1999. – № 1. – С. 18 – 19.
92. Колосов Ю.М. Ответственность в международном праве. – М.: Юрид. лит., 1975. – 256 с.
93. Конвенция о передаче лиц, осужденных к лишению свободы, для отбывания наказания в государстве, гражданами которого они являются от 19.05.1978 г. // ВВС СССР. – 1979. – № 33. – Ст. 539.
94. Конвенция о передаче лиц, страдающих психическими расстройствами, для проведения принудительного лечения от 28.03.1997 г. // Бібліотека Закон і бізнес. – 2000. – № 22. – 27 трав. – 2 черв. – С. 18 – 20.
95. Конвенция о правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам от 22.01.1993 г. // Сб. международных договоров РФ по оказанию правовой помощи. – М.: Спарк, 1996. – С. 31 – 52.
96. Конвенция о правонарушениях и некоторых других действиях, совершенных на борту воздушного судна от 14.09.1963 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. – С. 331 – 342.
97. Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден від 16.12.1970 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. – С. 343 – 350.
98. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства від 10.03.1988 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. – С. 364 – 375.
99. Конвенція про відкрите море від 29.04.1958 р. // Сб. действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – Вып. XXII. – М., 1967.
100. Конвенція про запобігання злочинів геноциду і покарання за нього від 9.12.1948 р. // Международная защита прав и свобод человека. – М.: Юрид. лит., 1990.
101. Конвенція про запобігання та про покарання за злочини проти осіб, що користуються міжнародним захистом, в тому числі дипломатичних агентів від 14.12.1973 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. – С. 285 – 292.
102. Конвенція про незастосування строку давності до військових злочинів та злочинів проти людства від 26.11.1968 р. // СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы. – М.: Международ. отношения, 1989.
103. Конвенція про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. – С. 1131 – 1142.
104. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10.12.1984 р. // Закони України. – Т. 14.
105. Конвенція № 2087 про боротьбу з незаконними актами, що спрямовані проти безпеки цивільної авіації від 23.09.1971 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. – С. 351 – 359.
106. Кормушкина И.В. Конвенционный механизм борьбы с международным терроризмом: Автореф. дисс… канд. наук: 12.00.10 / Казан. гос. ун-т им. В.И. Ульянова-Ленина. – Казань, 1993. – 21 с.
107. Корчинский А. Как вернуть Лазаренко? // Кіевскій телеграфъ. – 2000. – 18 – 24 сент. – С. 16 – 17.
108. Кравчук С. Застосування законодавства, що регулює питання екстрадиції // Право України. – 1998. – № 8. – С. 64 – 66.
109. Кравчук С. Процесуальні особливості виконання міжнародного доручення про надання правової допомоги у кримінальних справах // Право України. – 1998. – № 11. – С. 61 – 64.
110. Кримінальний кодекс України від 5.04.2001 р. № 2341-III – ВВРУ. – 2001. – № 25 – 26. – Ст. 131.
111. Кудайбергенов М.Б. Международная уголовная ответственность физических лиц: Автореф. дисс... канд. юрид. наук: 12.00.10. – Алматы, 2000. – 31 с.
112. Лавриненко И. Механизм вступления в силу международных договоров // Юрид. практика. – 1999. – № 24 (106), 16 – 31 дек.
113. Латыпов У.Р. Международно-правовая борьба с гостерроризмом: Автореф. дисс... канд. юрид. наук: 12.00.10. – М., 1988. – 20 с.
114. Ліпкан В. Федеральне бюро розслідувань. Загальні тенденції // Міліція України. – 2001. – № 2. – С. 24 – 25.
115. Лихова С., Свистуленко М. Актуальні питання вдосконалення інституту екстрадиції // Право України. – 2001. – № 1. – С. 120 – 124.
116. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – М.: БЕК, 1997. – 371 с.
117. Лукашук И.И. Нормы международного права в правовой системе России. – М.: Спарк, 1997. – 90 с.
118. Лукашук И.И., Наумов А.В. Выдача обвиняемых и осужденных в международном уголовном праве. – М.: Рос. Юрид. Изд. Дом, 1998. – 160 с.
119. Ляхов Е.Г. Преступления против безопасности международной гражданской авиации и советское уголовное законодательство // Совет. государство и право. – 1989. – № 7. – С. 124 – 128.
120. Ляхов Е.Г. Терроризм и межгосударственные отношения. – М.: Международ. отношения, 1991. – 212 с.
121. Ляхов Е.Г., Кузьмина М.Н. Деятельность органов внутренних дел Российской Федерации и международное право // Моск. журн. международ. права. – 1997. – №2. – С. 100 – 122.
122. Маєвська А.А. Універсальна юрисдикція і Римський Статут Міжнародного кримінального суду // Проблеми законності. – 2001. – № 47. – С. 198 – 201.
123. Максименко В. Україна – суб’єкт правової допомоги зарубіжним державам у кримінальних справах // Право України. – 1998. – № 11. – С. 149 – 152.
124. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом: Пер. з англ. – Х.: Консум, 2000. – 592 с.
125. Маннийчук Ю.В. Последствия международного правонарушения. – К.: Вища школа, 1987. – 145 с.
126. Марышева Н.И. Правовая помощь по уголовным делам (международный аспект) // Проблемы совершенствования советского законодательства. – 1989. – № 44. – С. 135 – 181.
127. Международная конвенция о борьбе с захватом заложников от 17.12.1979 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. – С. 321 – 330.
128. Международно-правовые аспекты экстрадиции: Сб. док. – М.: Юрид. лит., 2000. – 318 с.
129. Международное и внутригосударственное право: проблемы сравнительного правоведения: Сб. науч. труд. – Свердловск: СЮИ, 1984. – 131 с.
130. Международное уголовное право /Блищенко И.П., Каламаркян Р.А., Карпец И.И. и др./ Под ред. Кудрявцева В.Н.. – М.: Наука, 1999. – 264 с.
131. Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців від 04.12.1989 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. – С. 293 – 301.
132. Міжнародні договори України про правову допомогу: Закони України. Міжнародні договори колишнього СРСР. Конвенція СНД. Двосторонні угоди. Конвенції Ради Європи. Угоди про співробітництво Міністерства юстиції України. – Ужгород: Інф.-видав. агентство “ІВА”, 2000. – 557 с.
133. Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. – К.: Школяр, 1999. – 478 с.
134. Михаил Корниенко: “В Украине удалось ликвидировать более 200 киллеров” // Факты и комментарии. – 2001. – 4 мая.
135. Михайлова В. Імунітет та індемнітет депутатів // Закон і бізнес. – 1999. – № 9. – 27 лют.
136. Моджорян Л.А. К вопросу о сотрудничестве государств в борьбе с международным терроризмом // Совет. государство и право. – 1990. – № 3. – С. 116 – 126.
137. Моджорян Л.А. Субъекты международного права. – М.: Госюриздат, 1958. – 155 с.
138. Мохамед А. Становление и развитие межгосударственных организаций по борьбе с международной преступностью (уголовно-правовое исследование на материалах Украины и Молдовы): Автореф. дисс... д-ра права: 12.00.08 / Международ. независимый ун-т Молдовы. – Кишинев, 2001. – 22 с.
139. Мюллерсон Р.А. Конституция СССР и вопросы соотношения международного и национального права. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 77 с.
140. Навроцький В.О. Військові злочини. Особлива частина міжнародного кримінального права. – Львів, 1997. – 44 с.
141. Никольский Д.П. Выдача преступников по началам международного права. – Спб.: тип. М.М. Стасюлевича, 1884. – 540 с.
142. Овчинский В.С. Интерпол (в вопросах и ответах). – М.: ИНФРА-М, 2001. – 320 с.
143. Олаки А.Х. Принцип невыдачи по политическим преступлениям – итоги и перспективы: Дисс... канд. юр. наук: 12.00.11. – Х., 1996. – 205 с.
144. Павлик Л. Договоры о правовой помощи – надежный способ защиты интересов и прав граждан // Совет. право. – 1990. – № 3. – С. 71 – 73.
145. Панов В.П. Международное право. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 192 с.
146. Панов В.П. Международное уголовное право. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 320 с.
147. Панов В.П. Сотрудничество государств в борьбе с международными уголовными преступлениями. – М.: Юрист, 1993. – 160 с.
148. Петровский Ю.В. Международно-правовая ответственность государств: Автореф. дисс… канд. юрид. наук: 12.00.10 / Ленингр. гос. ун-т им. А.А. Жданова. – Л., 1968. – 16 с.
149. Постанова Верховної Ради України “Про Державну програму боротьби із злочинністю” від 25.06.1993 р. № 3325-ХІІ // Голос України. – 1993. – № 143. – 30 лип.
150. Постанова Пленуму Верховного суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1.11.1996 р. № 9 // Закон і бізнес. – 1996. – № 51. – 18 груд.
151. Пояснювальний Звіт ЄС до Конвенції про спрощену процедуру видачі між державами-членами ЄС // Official Journal C 375, 12/12/1996. Р. 0004 – 0010.
152. Пояснювальний Звіт Ради Європи до Європейської конвенції про видачу правопорушників // Official Journal C 191, 23/06/1997. Р. 0013 – 0026.
153. Права людини та відправлення правосуддя: Путівник по інформаційних ресурсах. – К.: Британська Рада в Україні, 2000. – 116 с.
154. Права человека: Сборник международных договоров: В 2-х частях / ООН. Центр по правам человека. – Женева, 1994. – 1141 с.
155. Права человека и правоохранительная деятельность: Сб. науч. труд. – Волгоград: Волгогр. юрид. ин-т, 1995. – 311 с.
156. Проблемы реализации норм международного права: Сб. науч. труд. – Свердловск: СЮИ, 1989. – 141 с.
157. Пшеничний І.В. Організована транснаціональна злочинність і роль правоохоронних органів у протидії їй: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2000. – 16 с.
158. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН от 3.12.1973 г. № 3074 (XXVIII) Принципы международного сотрудничества в отношении обнаружения, ареста, выдачи и наказания лиц, виновных в военных преступлениях и преступлениях против человечества // СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы. – М.: Международ. отношения, 1989.
159. Решетов Ю.А. Борьба с международными преступлениями против мира и безопасности. – М.: Международ. отношения, 1983. – 192 с.
160. Римський Статут Міжнародного кримінального суду від 17.07.1998 р. // A/Conf. 183/9. – 98-23414.R.
161. Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2001 р. № 3-в/2001 у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут): Окреме видання. – К., 2001.
162. Романюк В.О. Міжнародне співробітництво в боротьбі проти незаконного обігу наркотиків (міжнародно-правові аспекти): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.11. – К., 1998. – 199 с.
163. Ромашкин П.С. Преступления против мира и человечества. – М.: Наука, 1967. – 357 с.
164. Сааді А. Міжнародна кримінальна відповідальність індивідів за злочин геноциду: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.11 / НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2001. – 20 с.
165. Салех А. Новейшие тенденции развития международного права экстрадиции: Автореф. дисс... канд. юрид. наук: 12.00.11 / НАН Украины; Ин-т государства и права им. В.М. Корецкого. – К., 1996. – 20 с.
166. Сафонова О.Н. Соотношение и взаимодействие национального права Республики Казахстан и международного права: Автореф. дисс... канд. юрид. наук: 12.00.10. – Усть-Каменогорск, 1999. – 20 с.
167. Сборник международных договоров о взаимной правовой помощи по гражданским и уголовным делам. – М.: Международ. отношения, 1988. – 639 с.
168. Сборник международных договоров Российской Федерации по оказанию правовой помощи. – М.: Спарк, 1996. – 616 с.
169. Сборник международных соглашений МВД России. – М.: Спарк, 1996. – 259 с.
170. Симонян Г.В. К вопросу о признании юрисдикции Экономического Суда СНГ государствами – членами Содружества // МЖМП. – 2000. – № 4. – С. 104 – 111.
171. Сиротин С. Эпоха модернизации: права человека и борьба с преступностью // Рос. бюл. по правам человека. – 1997. – № 9. –
С. 26 – 32.
172. Соглашение между Правительством Союза Советских Социалистических Республик и Правительством Польской Народной Республики о сотрудничестве по предотвращению актов незаконного вмешательства в деятельность гражданской авиации от 08.04.1987 г.: Окреме видання. – К., 1987.
173. Степанов А.В. О выдаче преступников // Юрид. вестн. – 1884. – № 7. – С.322 – 323.
174. Тарышева Н.И. Правовая помощь по уголовным делам: международный аспект // Тр. ВНИИСЗ. – 1993. – Вып. 44: Проблемы совершенствования Советского законодательства.
175. Теория и практика борьбы с преступностью и правонарушениями в современных условиях. – Екатеринбург: Изд-во Урал. гос. юрид. акад., 1994. – 120 с.
176. Тимченко Л.Д. Международное право. – Х.: Консум, 1999. – 528 с.
177. Угода про правову допомогу і співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Литовської Республіки від 8.12.1992 р.: Окреме видання. – К., 1992.
178. Угода (СНД) про співробітництво у забезпечені захисту цивільної авіації від актів незаконного втручання від 26.05.1995 р. // Дипломатич. вестн. – 1995. – № 7.
179. Уголовный кодекс Республики Беларусь. – Минск: Амалфея, 2001. – 319 с.
180. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь. – Минск: Амалфея, 2001. – 384 с.
181. Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества: Сб. науч. труд. – М.: Бек, 1995. – 279 с.
182. Указ Президента України “Про комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 роки” від 17.09.1996 р. № 837/96: Окреме видання. – К., 1996.
183. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша). – К.: Юрінком, 1996. – 1184 с.
184. Устав Международного трибунала по Руанде от 8.11.1994 г. / Панов В.П. Международное уголовное право. – М.: ИНФРА-М, 1997. – С. 230 – 241.
185. Ушаков Н.А. Юрисдикционные иммунитеты государств и их собственности. – М.: Наука, 1993. – 238 с.
186. Федоров Ю.И. Ответственность и иммунитет во внешних связях членов Российской Федерации // Государство и право. – 1995. – № 12. –
С. 79 – 83.
187. Хропанюк В.М. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений/Под ред. проф. Стрекозова В.Г. – М.: