ОРЕНДА ТЕРИТОРІЇ В МІЖНАРОДНОМУ ПУБЛІЧНОМУ ПРАВІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………….…………………………………....3

РОЗДІЛ 1. ОРЕНДА ТЕРИТОРІЇ В ІСТОРІЇ МІЖНАРОДНОГО ПУБЛІЧНОГО ПРАВА……………………………………………………..13

1.1. Виникнення поняття «оренда території держави»…....……………….13
1.2. Становлення інституту оренди території в міжнародному публічному праві…....………..…………………………………..…………………………30

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ОРЕНДОВАНОЇ
ТЕРИТОРІЇ…………………………………………………………………...57

2.1. Титул орендованої території…………………………………………….57
2.2. Суттєві ознаки оренди території………………………………………...77
2.3. Правовий статус громадян держави-орендаря на території держави-орендодавця………………………………………………………………….106

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ЗАВЕРШЕННЯ ОРЕНДИ ТЕРИТОРІЇ………………………………….………………………………121

3.1. Завершення оренди………………………….………………………….123
3.2. Вирішення питання про відповідальність держави-орендаря……….144

ВИСНОВКИ………………………………………………………………....161
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….…..167

ВСТУП

Актуальність теми. У двадцятому сторіччі існувало чимало прикладів надання окремими державами своєї території в оренду: оренда Сполученими Штатами Америки частини територій Куби, Філіппін, Ісландії, Великобританії, Японії, Іспанії та інших країн, Великобританією – частини території Кіпру, Радянським Союзом – частини територій Фінляндії (півострів Ханко, Порккала-Удд) та Китаю (Порт-Артур, Дальній), Фінляндією – радянської частини Сайменського каналу; у 1997 р. закінчився строк оренди Гонконгу Великобританією, а в 1999 р. – строк оренди Панамського каналу Сполученими Штатами Америки.
У сучасних міжнародних відносинах зберігаються як чинні орендні договори між державами, так і передумови для укладення в подальшому договорів оренди державної території. Не виключена можливість оренди окремих військових об’єктів на Балканах з боку країн НАТО. Існує проблема оренди території у відносинах між Російською Федерацією та деякими країнами СНД.
Однак рівень наукового опрацювання інституту оренди державної території є недостатнім і викликає в практичному плані проблеми нормативного врегулювання орендних відносин, а в теоретичному – породжує низку питань щодо правових основ укладення договорів про оренду території. Розв’язанню вищевказаних проблем може сприяти насамперед їх цілісне вивчення, глибоке теоретичне осмислення, комплексний і системний аналіз інституту оренди державної території.
Таким чином, актуальність проблеми оренди території для сучасних міжнародних відносин обумовлена, зокрема, наступним:
По-перше, оренда території як інститут міжнародного публічного права на сьогодні залишається не визначеним у доктрині. Не існує жодного монографічного дослідження міжнародно-правових відносин оренди, хоча договори оренди території укладаються з кінця ХІХ століття. Слід зазначити, що кожного разу умови оренди були різними і до цього часу загальновизнаний підхід до інституту оренди державної території ще не сформувався. Тому існує необхідність у дослідженні загальних рис оренди території.
По-друге, на сьогодні оренда території в різних її видах є єдиним правовим способом забезпечення присутності однієї держави на території іншої держави. Проте в умовах дії принципу суверенної рівності держав, закріпленого в Статуті ООН, сучасні орендні відносини принципово відрізняються від тих, що існували на етапі виникнення оренди території наприкінці ХІХ ст. Тому спеціального дослідження потребують юридичні наслідки укладення сучасних договорів оренди території.
По-третє, як в науці міжнародного публічного права, так і в практиці міжнародних відносин найбільш важливі питання орендних відносин залишаються не визначеними, що стає наслідком виникнення міждержавних конфліктів. Це стосується, зокрема, таких питань, як-то: чи залишається орендована територія під суверенітетом орендодавця; якою є компетенція юрисдикційних органів сторін за договором оренди території; чи має імунітети держава-орендар під час дії договору про оренду; можливості дострокового припинення оренди; механізм, види і розміри відшкодування шкоди, завданої перебуванням держави-орендаря на орендованій території; розрахунки між сторонами за договором оренди території та інше.
По-четверте, розширення теми дисертації саме стосовно інституту оренди державної території в міжнародному публічному праві у подальшому надасть змогу зробити достовірні умовиводи щодо будь-якого окремого випадку оренди державної території.

По-п’яте, дослідження суттєвих ознак інституту оренди території і виявлення його загально-юридичних особливостей створять необхідні науково-практичні підвалини для дослідження юридичних аспектів оренди частини території України, що здійснюється на підставі низки угод від 28.05.1997 р. між Україною та Російською Федерацією, зокрема: про параметри поділу Чорноморського флоту; про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України; про взаємні розрахунки та ін.
Вищезазначені чинники визначають актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та її важливість з точки зору як загальної доктрини міжнародного права, так і вітчизняної доктрини.

Ступінь наукової розробленості проблеми. У різний час до аналізу окремих аспектів проблеми оренди території у своїх роботах зверталися Ф.Ф. Мартенс, П.Є. Казанський, В.О. Уляницький, Л.О. Камаровський, Л.В. Шалланд, М.О. Захаров, Є.О. Коровін, Ю.В. Ключников, Е.Д. Грімм, Р.Д. Розенблюм, О.М. Ладиженський, М.В. Яновський, Л.А. Моджорян, Б.М. Кліменко, В.Е. Грабарь та ін.
Поряд з науковими розробками російських дореволюційних учених та учених радянського періоду в дисертації також використовувалися праці таких визнаних зарубіжних правознавців, як Ф. Ліст, Ц. Березовський, Я. Броунлі, П.Т. Мун, Е.Х. де Аречага, Дж. Маріон, А. Фердросс, Ч.Ч. Хайд, курси Оппенгейма-Лаутерпахта та Ейкхерста-Маланчука та ін.
Останні роботи, присвячені спеціально цій тематиці, датуються серединою ХХ століття, і їх авторами є радянські вчені-міжнародники. Це перш за, все праця В.М. Корецького «Створення воєнних баз США на чужих територіях – порушення міжнародного права» (1954 р.), монографія М.І. Лазарєва «Империалистические военные базы на чужих территориях и международное право» (1963 р.), а також стаття Б.М. Кліменка «Международно-правовая аренда территории» (1964 р.). Однак проблема оренди території розглянута в цих роботах значною мірою під впливом політичних та ідеологічних чинників того часу і тому потребує переосмислення з огляду на сучасний стан міжнародних відносин.

Емпірична база дослідження. Дослідження здійснювалося на основі дореволюційної російської, радянської, вітчизняної і зарубіжної доктрини, договорів оренди території, актів міжнародних організацій та практики міжнародних відносин з приводу оренди державної території.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках державної цільової комплексної програми «Проблеми історії, теорії та практики державного права іноземних країн і міжнародного права (Основне. Пріоритетне)» (державна реєстрація № 0186.0.070868).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є виявлення загальних особливостей міжнародних правовідносин, що виникають у зв’язку з орендою державної території, формулювання теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на становлення й розвиток інституту оренди державної території в міжнародному публічному праві.
Для досягнення поставленої мети дисертант мав вирішити такі основні задачі:
– проаналізувати тексти міжнародних договорів, доктрину щодо поняття, суті та змісту оренди державної території;
– узагальнити практику укладення та виконання договорів оренди території;
– дослідити юридичну природу і дати юридичну характеристику оренди території;
– визначити титул (належність) орендованої території;
– з’ясувати місце оренди державної території як правового інституту в системі міжнародного публічного права;
– дати визначення поняття «оренда території»;
– дослідити правове становище сторін за договором оренди державної території;
– розробити конкретні науково-практичні рекомендації, направлені на вдосконалення інституту оренди території.
Об’єктом дослідження є міжнародні правовідносини публічного характеру щодо передачі території в оренду однією державою іншій.
Предметом дослідження є правотворча та правозастосовча діяльність держав щодо укладення й виконання договорів оренди державної території.

Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертантом використовується весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять широке застосування в сучасній науці міжнародного публічного права. Так, метод об’єктивності було використано для встановлення вірогідності й повноти інформації, що мала застосування у процесі дослідження; діалектичний метод – для аналізу розвитку оренди території та встановлення її зв’язку з іншими правовими, політичними й економічними явищами; історико-правовий метод пізнання – для доктринальної характеристики оренди території на різних етапах її розвитку – з кінця ХІХ ст. до нашого часу; формально-логічний метод – для визначення поняття «оренда території» і для його подальшого застосування в більш складних формах мислення – судженнях та умовиводах; спеціально-юридичний метод – для аналізу юридичних норм відповідних міжнародних договорів з приводу оренди території; системно-структурний метод – для з’ясування місця інституту оренди території в системі міжнародного публічного права та дослідження його зв’язку з іншими інститутами міжнародного права; порівняльно-правовий – для проведення класифікації оренди території; метод кількісного та якісного аналізу – для з’ясування ефективності норм щодо відповідальності держав за договором оренди території; соціологічний метод – для з’ясування особливостей правового статусу громадян держави-орендатора на орендованій території під час дії договору про оренду. Застосування методів багатофакторності, моделювання і прогнозування дало можливість розробити пропозиції щодо вдосконалення інституту оренди теритрії та його подальшого розвитку.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в Україні спеціальним науковим дослідженням, у перебігу якого здійснено спробу проаналізувати суттєві ознаки інституту оренди державної території і виявити його загально-юридичні особливості.
Наукова новизна одержаних результатів проявляється в наступних теоретичних положеннях та висновках дисертації, що виносяться на захист:
1. Уперше показано, що орендні відносини в сучасному міжнародному праві докорінно відрізняються від орендних відносин, які існували на початку їх виникнення, – тобто в останні роки ХІХ століття; тому такі відносини фактично є новими в умовах міжнародного права на рубежі ХХ–ХХІ століть.
2. Уперше доведено, що оренда території є самостійним міжнародно-правовим інститутом і в системі міжнародного публічного права відбувається становлення цього інституту.
3. По-новому розкрито юридичну природу оренди території, яка полягає в тому, що у випадках передачі території в оренду відсутня передача суверенітету; держава-орендодавець лише тимчасово утримується від здійснення своїх певних суверенних прав щодо орендованої території, а держава-орендар одержує за договором право на здійснення окремих належних їй суверенних прав на території, яка є предметом оренди.
4. Уперше визначено титул орендованої території – за будь-яких умов договору про оренду території власником території, її територіальним сувереном залишається держава-орендодавець. Держава-орендатор лише тимчасово набуває права володіння й користування щодо орендованої території, однак право розпорядження, тобто право визначати юридичну долю території, належить виключно державі-орендодавцю.
5. Удосконалено положення про необхідність чіткого визначення суверенних прав, які держава-орендодавець та держава-орендатор здійснюють на орендованій території протягом оренди.
6. Уперше сформульовано поняття «оренда території» як тимчасової оплатної передачі на підставі міжнародного договору однією державою (орендодавцем) іншій державі (орендатору) повноважень на право здійснення певних суверенних прав (перш за все володіння й користування) над частиною власної території в цілях, що відповідають вимогам імперативних норм міжнародного публічного права.
7. Уперше виділено суттєві ознаки оренди території: предмет, договірна форма закріплення відносин, тимчасовий характер, оплатність, відповідність цілей договору імперативним нормам міжнародного публічного права.
8. Уперше доведено можливість об’єднати випадки оренди території під військові бази і під невійськові об’єкти в єдиний правовий інститут – інститут оренди державної території в міжнародному публічному праві.
9. Удосконалено тезу про те, що оренда території є способом тимчасового користування територією, суверенітет над якою зберігається за державою-орендодавцем, і тому оренда не може належати до способів придбання території.
10. Подальший розвиток отримало положення про необхідність розрізняти оренду території від близьких за формою і змістом інститутів міжнародного публічного права, перш за все від уступки (цесії) території.
11. Уперше доведено, що договір є єдиною формою укладення міжнародно-правових угод про оренду території.
12. Запропоновано конкретні шляхи розв’язання проблем, які виникають у зв’язку з теоретичними недоліками, а також практичними прогалинами та протиріччями, вадами законодавчої техніки в договорах про оренду державної території.

Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що положення й висновки, сформульовані в ній, у своїй сукупності дають певну цілісну картину оренди державної території як інституту міжнародного публічного права.
Слід вирізнити такі аспекти застосування результатів дисертації:
– науково-дослідний (теоретичне визначення поняття «оренда території», юридичної природи оренди території та титулу орендованої території);
– науково-освітній (використання розроблених у дисертації наукових положень під час викладання курсу «Міжнародне публічне право»);
– науково-методичний (для вдосконалення навчальних програм з міжнародного публічного права при підготовці підручників і навчально-методичних посібників);
– практичний (для підготовки й перепідготовки юристів і працівників Міністерства закордонних справ України).
Особливу практичну цінність результати даного дослідження мають з огляду на те, що вони можуть бути використані для правового забезпечення інтересів України у процесі реалізації угод 1997 р. між Україною та Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, про параметри поділу Чорноморського флоту, про взаємні розрахунки між Україною та Російською Федерацією у зв’язку перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України та ін.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Положення дисертації доповідалися на таких конференціях:
1) Регіональній науковій конференції молодих учених та аспірантів «Актуальні проблеми юридичної науки» (18 травня 2000 р., м. Харків; тези опубліковані);
2) Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених «Актуальні проблеми формування правової держави в Україні» (27 грудня 2000 р., м. Харків; тези опубліковані);
3) Науковій конференції молодих учених «Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України» (30 червня 2001 р., м. Харків; тези знаходяться у друку);
4) Науковому семінарі молодих учених «Право власності: проблеми забезпечення реалізації та захисту» (14-15 вересня 2001 р., м. Харків; тези опубліковані).

Деякі висновки, сформульовані в дисертації, були оприлюднені на Одинадцятих Харківських політологічних читаннях «Конфлікти у суспільствах, що трансформуються» (24 березня 2001 р., м. Харків; тези опубліковані).
Теоретичні аспекти роботи використовувались автором у навчальному процесі під час проведення занять з міжнародного публічного права, зокрема, за темою «Територія в міжнародному публічному праві».

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в трьох наукових статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, а також у п’яти тезах доповідей та повідомлень на наукових семінарах і конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Перш ніж перейти до безпоспереднього аналізу результатів, одержаних у дисертації, необхідно зазначити наступне.
По-перше, оренда території як правове явище є наслідком багатьох неюридичних чинників, а саме політичних, військових, економічних інтересів, які держави намагаються реалізувати через присутність на території іншої держави.
По-друге, поява оренди території в міжнароних відносинах пов’язана з еволюцією поняття «державного суверенітету», який вже не є абсолютною категорією.
По-третє, укладення договору оренди території є досить складним процесом, оскільки передбачає певні поступки з боку територіального суверена, тому держави дуже неохоче ставляться до спроб інших держав взяти їх територію в оренду. Звідси оренда є дуже витратним явищем і далеко не всі, а лише окремі держави в світі, здатні досягти можливості орендувати іноземну територію. Зазначимо, що як орендатори виступають, зазвичай, більш могутніші стосовно орендодавців в економічному, військовому та політичному значенні держави і, як правило, саме їм належить ініціатива щодо укладення такого договору.
Зазначені обставини досить часто виходять на перший план під час з’ясування комплексу питань щодо оренди території, тобто фактичні відносини набувають статусу юридичної оцінки. Звідси спроби багатьох вчених розкрити суть оренди території за допомогою інших інститутів міжнародного права. У різний час оренду території визначали як «приховану форму придбання території» (Ліст), «тимчасову уступку» (Березовський) або «повну передачу суверенітету» (курс Ейкхерста-Маланчука), хоча оренда значно змінилася за час від її виникнення [257].
Однак оренда території є самостійним правовим явищем у міжнародному публічному праві і тому тягне за собою конкретні, тільки їй притаманні юридичні наслідки, що відрізняються від юридичних наслідків інших інститутів міжнародного публічного права.
Застосування інших, навіть близьких за змістом понять, для з’ясування юридичної природи оренди території, може негативно вплинути на розкриття суті цього явища. Саме тому, яким би не було фактичне становище сторін за договором оренди території, правники за будь-яких обставин повинні оперувати у своїх судженнях та умовиводах перш за все юридичними категоріями, і першочергову задачу здобувач вбачає в чіткому розмежуванні фактичних та юридичних оцінок оренди.
Враховуючи, що в системі міжнародного права відбувається становлення інституту оренди території, можна зробити такі висновки.
1. Оренда державної території – це тимчасова оплатна передача на підставі міжнародного договору однією державою (орендодавцем) іншій державі (орендатору) повноважень на право здійснення певних суверенних прав (перш за все володіння і користування) над частиною власної території у цілях, що відповідають вимогам імперативних норм міжнародного публічного права.
Наведене поняття вперше сформульовано цілісно, з урахуванням всіх суттєвих ознак оренди території.
1) Оренда є строковим явищем: в жодному з договорів не йдеться про довічну оренду. Строк оренди або не перевищує 99 років, або пов’язується з обставиною, яка повинна наступити у майбутньому.
2) Оплатність полягає в тому, що залежно від конкретних умов договору це може бути оплата грошима, одержання кредитів, субсидій або надання безвідплатної фінансової допомоги, продукції, товарів, інших матеріальних цінностей, послуг, нових технологій, можливість стати учасником певних міждержавних міжнародних організацій тощо.
3) Угода про оренду території є двосторонньою угодою держав. На сьогодні не існує прикладів укладення договорів оренди території іншими суб’єктами міжнародного права, але це не виключає можливості укладення ними таких договорах, зокрема, у випадках здійснення юрисдикції міжнародними організаціями.
4) Договір є єдиною правовою формою укладення угоди про оренду (як і всіх угод щодо території) і повинен залишитися таким, оскільки інші джерела міжнародного права не здатні забезпечити чіткість та однозначність закріплення й виконання положень щодо розподілу і реалізації суверенних прав між двома державами.
5) Надання орендареві права на здійснення належних йому певних суверенних прав здійснюється, зазвичай, через їх перелік в орендній угоді. Усі інші дії орендаря є невідповідними договору, тобто такими, що порушують договір.
6) Будь-який договір повинен відповідати імперативній нормі міжнародного публічного права, у противному разі договір має визнаватися недійсним.
Більшість з цих суттєвих ознак знайшло закріплення ще в першому в історії міжнародного права договорі про оренду території – Брюссельській конвенції між Великобританією та Конго від 12 травня 1894 р.
Для оренди території характерним є гнучкість умов договору, що є наслідком домовленості сторін.
2. Юридична природа оренди території полягає в тому, що у випадках передачі території в оренду відсутня передача суверенітету, проте існує певне виключення з-під дії суверенітету держави-орендодавця. За договором оренди держава-орендодавець утримується від здійснення деяких своїх суверенних прав, а держава-орендар тимчасово набуває права здійснювати належні їй певні суверенні права відносно території, що є предметом оренди, та осіб, що знаходяться на цій території.
3. Титул орендованої території є належність права власності на орендовану територію, а значить і суверенітету над цією територією виключно територіальному суверену, тобто державі-орендодавцеві. Ні за яких обставин орендована територія, навіть тимчасово не стає власністю держави-орендатора, – власником титулу орендованої території, її територіальним сувереном залишається держава-орендодавець. Держава-орендатор лише тимчасово набуває права володіння й користування щодо орендованої території, однак право розпорядження, тобто право визначати юридичну долю території, належить виключно державі-орендодавцю. Тому орендодавець має право повернути цю територію після завершення оренди, а на орендатора, відповідно, покладається обов’язок безперешкодно й беззаперечно задовольнити це право і звільнити орендовану територію від присутності й дії своїх публічних установ, посадових осіб, збройних сил тощо.
4. Яким би не було фактичне становище сторін за договором оренди, у тому числі незалежно від наявності чи відсутності у договорі норми про збереження виключних прав у територіального суверена, за державою-орендодавцем завжди зберігається право на звернення до юридичних аргументів своєї позиції, посилаючись безпосередньо на норми договору або на неявну норму (виводну) норму.
5. Місце оренди території в системі міжнародного публічного права визначається як один із видів виключення з-під дії територіального верховенства держави перебування.
Слід чітко розрізняти оренду території від близьких за змістом і формою інститутів міжнародного публічного права, перш за все, від уступки (цесії) території, оскільки під час уступки: по-перше, змінюється титул цієї території, тобто змінюється власник території, і, по-друге, ця зміна відбувається на довічній основі; у свою чергу в умовах оренди території ці суттєві моменти відсутні.
Тобто оренда території та цесія відрізняються як за своєю сутністю, так і за юридичними наслідками.
Таким чином, оренда території є самостійним правовим явищем з притаманними виключно їй юридичними наслідками, і ні в якому разі оренда території не може визнаватися за спосіб надбання території.
6. Враховуючи фактичну нерівність сторін за договором оренди території, а також перебування у багатьох випадках на орендованій території збройних сил держави-орендатора, становище держави-орендодавця об’єктивно є досить уразливим, завдяки цьому слід особливу увагу приділяти проблемі ефективного забезпечення насамперед інтересів держави, що надає власну територію в оренду.
7. Момент завершення оренди. Саме з цим юридичним фактом пов’язується поновлення у повному обсязі суверенної влади (територіального верховенства) держави-орендодавця на орендованій території. Відновлення територіального верховенства суверена полягає в повному припиненні дії інститутів публічної влади держави-орендатора (ліквідація органів влади та управління, припинення дії нормативно-правових актів, евакуація збройних сил та громадян держави-орендатора тощо) і встановлення дії установ та правових норм держави-орендодавця без будь-яких виключень щодо орендованої території та осіб, що знаходяться на цій території.
Виключне значення має питання про відповідальність сторін за договором оренди території, а якщо розглядати ситуацію більш об’єктивно – держави-орендатора, на яку покладається правовий обов’язок повного задоволення обґрунтованих претензій держави-орендодавця.
8. Рекомендації, що пропонуються дисертантом, направлені на досягнення оптимальної ефективності норм орендних договорів [258, с. 14] і полягають в необхідності детального опрацювання умов договору, особливо щодо початку, перебігу, закінчення дії договору (через закінчення строку та дострокове завершення оренди), випадків призупинення дії договору про оренду території, умов оплати, повноважень сторін щодо орендованої території, правового статусу громадян (підданих) держави-орендаря, юрисдикційних питань, підстав для дострокового припинення договору і таке інше, а також види, обсяг та механізм відповідальності сторін за порушення умов договору оренди території.
Пропонується також передбачити механізми, які попереджали б виникнення ситуацій порушення сторонами умов договору оренди, а також механізми реалізації відповідальності сторін за протиправні дії. Такі механізми можуть передбачати закріплення обов’язкової юрисдикції з орендних спорів Міжнародного Суду чи іншого міжнародного органу, участь спостерігачів та інспекції регіональних та універсальних міжнародних організацій (ОБСЄ, ООН), надання спеціальних гарантій з боку Ради Безпеки ООН та ін.
9. Таким чином, в результаті дослідження здійснена спроба надати узагальненого, визначеного та цілісного вигляду інституту оренди державної території в міжнародному публічному праві, який в сучасних умовах є практично єдиним способом забезпечення присутності однієї держави на території іншої держави виключно мирними засобами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Буроменский М. В. Политические режимы государств в международном праве. (Влияние международного права на политические режимы государств). – Харьков: «Ксилон», 1997. – 244 с.
2. Грабарь В. Э. Материалы к истории литературы международного права в России (1647-1917). – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 492 с.
3. Грабарь В. Э. Залог (в международном праве) // Новый энциклопедический словарь. Т. 18. – М.: Типография Акционерного Общества «Брокгауз-Ефрон». – Ст. 184, 185.
4. Уляницкий В. А. Международное право. – Томск: Типо-литография Сибирского товарищества печатного дела, 1911. – VII+460 с.
5. Мартенс Ф. Ф. Современное международное право цивилизованных народов. Изд-е 5-е, дополненное и исправленное. Т. 1. – Спб.: Тип. А. Бенке, 1904. – 438 с.
6. Оппенгейм Л. Международное право. В 2-х т. Т. I., П/т. 1. – М.: ИЛ, 1948. – 548 с.
7. Бараташвили Д. И. Принцип суверенного равенства государств в международном праве. – М.: Наука, 1978. – 118 с.
8. Гефтер А. В. Европейское международное право. – Спб.: Тип. В. Безобразова и комп., 1880. – XVI+IX+453+133 с.
9. Казанский П. Учебник международного права, публичного и гражданского. – Одесса: Типо-литография штаба Одесского военного округа, 1904. – LXIII+534 с.
10. Шуршалов В. М. Режим международной опеки. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1951. – 192 с.
11. Блюнчли К. Современное международное право цивилизованных государств, изложеннное в виде кодекса. – М.: Тип. Индрих, 1876. – V+561+47+VI с.
12. Ястржембский В. О капитуляциях в Оттоманской империи. – Харьков: Тип. «Печатное Дело» кн. К. Н. Гагарина, 1905. – 510 с.
13. Люсин С. Ю., Сундуров Ф. Р. Из истории происхождения консульской юрисдикции // Сов. ежегодник международного права. 1969. – М.: Наука, 1970. – С. 321-328.
14. Розенблюм Б. Д. Очерки договорного права Китая. Равноправные и неравноправные договоры. – Харьков: Юрид. изд-во Наркомюста УССР, 1928. – 100 с.
15. Гримм Э. Д. Доктрина «Открытых дверей» и американская политика в Китае // Международная жизнь, 1924. – № 4-5. – С. 43-52.
16. Договор о предоставлении Германской Империи Концессіи в договорном порте Хань-коу. Подписан 3 Октября (21 Сентября) 1895 года. // Сборник договоров и дипломатических документов по делам Дальнего Востока 1895-1905 гг. – Спб.: Тип. А. М. Менделевича. – 1906. – С. 68-76.
17. Контракт о принадлежащем Японии сеттльменте в Масампо, заключенный между Японским Посланником в Корее и Управляющим Корейским Министерством Иностранных Дел и утвержденный Министром Иностранных Дел Японии Бароном Комурою 16 (29) Іюня 1902 года // Сборник договоров и дипломатических документов по делам Дальнего Востока 1895-1905 гг. – Спб.: Тип. А.М. Менделевича. – 1906. – С. 555-557.
18. Международное право: Учебник для вузов / Под ред. Г. В. Игнатенко и Д. Д. Остапенко. – М.: Высш. школа, 1978. – 400 с.
19. Версальский мирный договор / Полн. пер. с франц. подлинника под ред. Ю.В. Ключникова и А. Сабанина. – М.: Изд. НКИД, 1925. – 198 с.
20. Шалланд Л. В. Юридическая природа территориального верховенства. Историко-догматическое исследование. – Спб.: Тип. Тренке и Фюсно, 1903. – 305 с.
21. Agreement Between the United States and Cuba for Military Cooperation, Signed at Habana on June 19 1942. // Alberto Ferrera Herrera. Straigt Flush. – Habana: Jose Marti Publishing House. – 1986. – P. 14-21.
22. Лазарев М.И. Военная база США в Гуантанамо и современное международное право // Международное право и Латинская Америка / Под. ред. С.А. Гонионского. – М.: Изд-во ИМО, 1962. – С. 117-147.
23. Мун Томас Паркер. Империализм и мировая политика. / Пер. Ст. Вольского – Л.: Гос. изд., 1928. – 430 с.
24. Лист Ф. Международное право в систематическом изложении. – Юрьев (Дерптъ): Тип. К. Маттисена, 1917. – 16+404+LXIV с.
25. Клименко Б. М. Государственная территория. – М.: Междунар. отношения, 1974. – 168 с.
26. Стародубцев Г. С. Вопросы территории и государственных границ в трудах русских ученых второй половины XIX – начала XX вв. // Прогрессивное развитие международного права и современность (некоторые правовые институты). Сборник научных трудов. – М.: Изд-во ВЮЗИ, 1981. – С. 62-74.
27. Клименко Б. М. Суверенитет правового государства // Московский журнал международного права – Moskow Journal of International Law. – М.: Междунар. отношения, 2000. – № 3. – C. 15-22.
28. История дипломатии. Изд-е 2-е, перер. и допол. Т. ІII. Дипломатия на первом этапе всеобщей капиталистической системы. – М.: Изд-во пол. лит., 1965. – 832 с.
29. Марион Джордж. Базы и империя. Карта американской экспансии. / Пер. с англ. А. Петровой и И. Овадиса. – М.: ИЛ, 1948. – 222 с.
30. Коровин Е. А. Основные тенденции современного международного колониального права // Советское право. – 1927. – № 2 (26). – С. 6-10.
31. Корецький В. М. Створення воєнних баз США на чужих територіях – порушення міжнародного права. – К.: Вид-во АН УРСР. – 1954. – 36 с.
32. Скальковский К. Внешняя политика России и положение иностранных держав. – Спб.: Тип. А. С. Суворина, 1901. – 578 с.
33. История дипломатии. Т. 2. Дипломатия в новое время (1872-1919 гг.) / Под ред. акад. В. П. Потемкина. – М.; Л.: ОГИЗ Госполитиздат, 1945. – 424 с.
34. Договор между Германией и Китаем об уступке Цзяо-Чжоу. Пекин, 6 Марта (22 Февраля) 1898 г. // Сборник договоров и дипломатических документов по делам Дальнего Востока 1895-1905 гг. – Спб.: Тип. А.М. Менделевича. – 1906. – С. 325-330.
35. Vertrag zwischen Deutschland und China uber die Abtretung von Kiaotschau. Peking, 6 Marz 1898 // Сборник договоров и дипломатических документов по делам Дальнего Востока 1895-1905 гг. – Спб.: Тип. А. М. Менделевича. – 1906. – С. 325-330.
36. Захаров Н. А. Курс общего международного права. – Петроград: Тип. Д. П. Вейсбрут, 1917. – IX+464 с.
37. Броунли Я. Международное право. – В 2-х кн. – Кн. 1. – М.: Прогресс, 1977. – 535 с.
38. История дипломатии. Изд-е 2-е, перер. и допол. Т. II. Дипломатия в новое время (1871 – 1914 гг.). – М.: Изд-во пол. лит., 1965. – 832 с.
39. Ефимов Г. В., Дубинский А. М. Международные отношения на Дальнем Востоке. В 2-х кн. Кн. 2. (1917-1945 гг.). Послесловие Е. М. Жукова. – М.: Мысль, 1973. – 294 с.
40. Романов Б. А. Россия в Маньчжурии (1892-1906 гг). – Л.: Издание Ленинградского восточного института им. А. С. Енукидзе, 1928. – 348 с.
41. Конвенция, заключенная между Россией и Китаем 15 (27) Марта 1898 года // Сборник договоров и дипломатических документов по делам Дальнего Востока 1895-1905 гг. – Спб.: Тип. А. М. Менделевича. – 1906. – С. 331-337.
42. Мирный Договор между Россіею и Японіею, заключенный в Портсмуте 23 Августа (5 Сентября) 1905 года. // Сборник договоров и дипломатических документов по делам Дальнего Востока 1895-1905 гг. – Спб.: Тип. А. М. Менделевича. – 1906. – С. 741-753.
43. Японо-Китайскій Договор 9 (22) Декабря 1905 года. // Сборник договоров и дипломатических документов по делам Дальнего Востока 1895-1905 гг. – Спб.: Тип. А. М. Менделевича. – 1906. – С. 754-762.
44. Сообщение г-на Дюбайль, Повереннаго в Делах Французской Республики в Пекине, сделанное Цзунь-ли-ямыню. Пекин, 9 Апреля (28 Марта) 1898 года. // Сборник договоров и дипломатических документов по делам Дальнего Востока 1895-1905 гг. – Спб.: Тип. А. М. Менделевича. – 1906. – С. 342-343.
45. Соглашение о расширении территории Гон-конга, заключенное между Великобританией и Китаем в Пекине, 9 Іюня (28 Мая) 1898 года // Сборник договоров и дипломатических документов по делам Дальнего Востока 1895-1905 гг. – Спб.: Тип. А. М. Менделевича. – 1906. – С. 349-351.
46. Нанкинский англо-китайский договор о мире, дружбе, торговле, возмещении убытков и т. д. от 29 авг. 1842 г. // Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925). – М.: Издание института востоковедения, 1927. – С. 44-47.
47. Пекинская англо-китайская конвенция о мире и дружбе от 24 окт. 1860 г. // Гримм Э. Д. Сборник договоров и других документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842 – 1925). – М.: Издание института востоковедения, 1927. – С. 70-71.
48. Международные отношения после второй мировой войны. В 3-х т. Т. 2 (1950-1955 гг.). – М.: Изд-во пол. лит., 1963. – 744 с.
49. Соглашение об аренде Вей-хай-вея, заключенное Великобританией и Китаем в Пекине 1 Іюля (19 Іюня) 1898 года // Сборник договоров и дипломатических документов по делам Дальнего Востока 1895-1905 гг. – Спб.: Тип. А. М. Менделевича. – 1906. – С. 352-354.
50. Конвенция о возвращении Вей-Хай-Вея и соглашение относительно некоторых льгот для британского флота после возвращения, между Великобританией и Китаем, заключенное в Нанкине 18 апреля 1930 г. // Международная политика в 1930 году. Договоры, декларации и дипломатическая переписка. Собрал и редактировал А. В. Сабанин. – М.: НКИД, 1932. – С. 384-388.
51. Шалланд Л. В. Залог и аренда территорий // Право. – 1903. – № 10. – Ст. 686-694.
52. Ключников Ю. В. Аренда международно-правовая иностранных территорий // Большая советская энциклопедия. – М.: АО «Советская энциклопедия», 1926. – Ст. 311-313.
53. Талалаев А. Н., Бояршинов В. Г. Неравноправные договоры как форма удержания в колониальной зависимости новых государств Азии и Африки // Сов. ежегодник международного права. 1961. – М.: Наука, 1962. – С. 156-170.
54. Осницкая Г. А. Колониалистские концепции о полноправных и неполноправных субъектах международного права в теории и практике империалистических государств // Сов. ежегодник международного права. 1962. – М.: Наука, 1963. – С. 56-61.
55. Treaties, Conventions, International acts, Protocols and Agreements between the United States of America and Other Powers, 1776-1909. V.1. – Washington. – 1910.
56. Договор между Соединенными Штатами и Панамской республикой по поводу Панамского канала, заключенный в Вашингтоне 18 ноября 1903 года. // Проф. Ю. В. Ключников и Андрей Сабанин. Международная политика новейшего времени в договорах, нотах и декларациях. Ч. I. От Французской Революции до империалистической войны. – М.: Издание Литиздата Н. К. И. Д., 1925. – С. 307-310.
57. Дюрозель, Жан Батіст. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Пер. з фр. Є. Марічева, Л. Погорєлової, В. Чайковського. – К.: Основи, 1995. – 903 с.
58. Лазарев М. И. Военно-морские базы, которых не было // Московский журнал международного права – Moskow Journal of International Law. – М., 1999. – № 2. – С. 251-253
59. Мирный договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Финляндской Республикой, заключенный в Москве 12 марта 1940 года // Внешняя политика СССР. Сборник документов. Т. IV (1935 г. – июнь 1941 г.). – М. 1946. – С. 494-496.
60. Мирный договор с Финляндией // Внешняя политика Советского Союза 1947 г. В 2-х кн. Ч. І. (док. и матер. янв. – июнь 1947 г.) – М.: Госуд. изд-во полит. лит., 1952. – С. 327-360.
61. Соглашение о Порт-Артуре // Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. В 3-х т. Т. ІІІ. (Док. и матер. 1 янв. – 3 сент. 1945 г.). – М.: Госуд. изд-во полит. лит., 1947. – С. 467-469.
62. Словарь международного морского права / Ю. Г. Барсегов, С. В. Виноградов, В. В. Гладышев и др.; Редкол.: Ю. Г. Барсегов (отв. ред.) и др. – М.: Междунар. отношения, 1985. – 252 с.
63. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Финляндской Республикой о передаче в аренду Финляндской Республике советской части Сайменского канала и острова Малый Высоцкий // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1963. – № 36. – С. 906-912.
64. Соглашение о пассажирском движении по Сайменскому каналу, арендуемой Финляндской Республикой у СССР территории и далее транзитом на Ленинград // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами (МИД СССР): Вып. XXV. – М.: Междунар. отношения, 1972. – С. 404-406.
65. Устав Лиги Наций // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций. Вып. VIII. – М.: Изд. НКИД, 1935.
66. Соглашение об опеке для Камеруна под британским управлением, утверждено Генеральной Ассамблеей ООН 13 декабря 1946 г. // Международное право в избранных документах. В 2-х т. Т. 1. – М.: ИМО, 1957. – С. 75-81.
67. Соглашение об опеке над бывшими японскими подмандатными островами, одобрено на 124 заседании Совета Безопасности ООН 2 апреля 1947 г. // Международное право в избранных документах. В 2-х т. Т. 1. – М.: ИМО, 1957. – С. 81-85.
68. Хрущев Н. С. Свободу и независимость всем колониальным народам, решить проблему всеобщего разоружения! Выступление в общей дискуссии на XV сессии Генеральной Асамблеи Организации Объединенных Наций 23 сентября 1960 г. // О внешней политике Советского Союза. 1960 г. – Т. 2. – С. 292.
69. Декларация о предоставлении независимости колониальным странам и народам // Международное право в документах. Сборник важнейших международно-правовых актов. – М.: Междунар. отношения, 1969. – 552 с.
70. Евинтов В. И. Терминология – лингвистическая проблема международного права // Сов. ежегодник международного права. 1973. – М.: Наука, 1975. – С. 259-268.
71. Словарь иностранных слов.– 18-е изд., стер.– М.: Рус. яз., 1989.– 624 с.
72. Тихомирова Л. В., Тихомиров М. Ю. Юридическая энциклопедия / Под ред. М. Ю. Тихомирова. – М.: Юринформцентр, 1998. – 526 с.
73. Корецкий В. М. Создание американских военных баз на чужих территориях – нарушение норм международного права // Сов. государство и право. – 1953. – № 6.
74. Новий російсько-український словник-довідник: близко 100 тис. Слів / Уклад. С. Я. Єрмоленко та ін. – Вид. 2-е, доп. і випр. – К.: Довіра: УНВЦ «Рідна мова», 1999. – 878 с. – (Б-ка держ. службовця. Держ. мова і діловодство).
75. Чолганская В. Л. Краткий международный терминологический справочник. – М.: Наука, 1982. – 412 с.
76. Фердросс А. Международное право / Пер. с немецкого Ф.А. Кублицкого и Р.Л. Нарышкиной. – М.: ИЛ, 1959. – 652 с.
77. Лазарев М. И. Империалистические военные базы на чужих территориях и международное право. – М.: Изд-во ИМО, 1963. – 256 с.
78. Клименко Б. М. Международноправовая аренда территории // Сов. ежегодник международного права. 1964-1965. – М.: Наука, 1966. – С. 150-162.
79. Клименко Б. М. Международноправовая аренда территории // Большая советская энциклопедия. Т. 2. Изд. 3-е. – М.: Гос. научное изд-во «Большая советская энциклопедия», 1970. – Ст. 549.
80. Международное право. Учебное пособие. Под ред. проф. Д. Б. Левина и доц. Г. П. Калюжной. – М.: ВЮЗИ, 1960. – 332 с.
81. Словарь международного права / М. М. Аваков, Б. М. Ашавский, А. С. Бахов и др.; Редкол.: Б. М. Клименко (отв. ред.) и др. – М.: Междунар. отношения, 1982. – 245 с.
82. Словарь международного права. / Бацанов С. Б., Ефимов Г. К., Кузнецов В. И. и др. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1986. – 432 с.
83. Тимченко Л. Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 1999. – 528 с.
84. Международное право: Учебник. – Изд. 2-е, доп. и перераб. / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Междунар. отношения, 1998. – 624 с. (Дипломатическая академия МИД РФ, Московский государственный институт международных отношений (Университет) МИД РФ).
85. Стешенко В. М. Специфіка права власності в умовах міжнародно-правової оренди території // Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту: Тези доп. та наук. Повід. наук. семінару молодих учених (м. Харків, 14-15 вересня 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – С. 20-22.
86. Тускоз Жан. Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц. – К.: АртЕк, 1998. – 416 с.
87. Клименко Б. М. Международноправовая природа государственной территории // Сов. ежегодник международного права. 1968. – М.: Наука, 1974. – С. 195-219.
88. Ладыженский А. М. Юридическая природа территориального верховенства // Вестник Московского университета. – 1948. – № 10.
89. Тункин Г. И. Основы современного международного права. Учебное пособие. – М., 1956. – 48 с.
90. Ушаков Н. А. Суверенитет в современном международном праве. – М.: Изд-во ИМО, 1963. – 272 с.
91. Камаровский Л. А., Уляницкий В. А. Международное право по лекциям. – М.: Университетская тип., 1908. – 276+7 с.
92. Клименко Б. М. Критика буржуазной теории международных сервитутов // Сов. ежегодник международного права. 1963. – М.: Наука, 1965. – C. 219-235.
93. Спирин В. Г., Романов Л. М. К вопросу о суверенитете Панамы над зоной Панамского канала. – Советское государство и право. – 1962. – № 7.
94. Тавров Г. Спор о Панамском канале. – Международная жизнь. – 1956. – № 7.
95. Хигинс и Коломбос. Международное морское право / Пер. с англ. В.В. Зайцевой и Н.И. Кузьминского, под ред. С.Б. Крылова. – М.: ИЛ, 1953. – 714 с.
96. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ. – Харків: Консум, 2000. – 592 с.
97. Семенов В. С. Устав ООН и вопрос об операциях по поддержанию мира // Сов. ежегодник международного права. 1968. – М.: Наука, 1969. – С. 55-73.
98. Березовский Ц. Некоторые проблемы территориального верховенства. – М.: ИЛ, 1959. – 204 с.
99. Кравец А. В. Становление и развитие института свободы сношений государства в официальных целях // Сов. ежегодник международного права. 1988. – М.: Наука, 1989. – С. 194-203.
100. Фельдман Д. И. О системе международного права // Сов. ежегодник международного права. 1977. – М.: Наука, 1979. – С. 91-116.
101. Стешенко В. Н. Сравнительная характеристика аренды государственной территории и сходных институтов в международном публичном праве // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип. 44. – С. 220-225.
102. Эдуардо Хименес де Аречага. Современное международное право / Пер. с исп. Ю.И. Панченко. – М.: Прогресс, 1983. – 480 с.
103. Лазарев М. И. «Теория компетенции» – апология военных баз США на чужих территориях // Правоведение. – 1960. – № 1.
104. Оппенгейм Л. Международное право. В 2-х т. Т. I. П/т. 2. – М.: ИЛ, 1949. – 408 с.
105. Шевцов В. С. Суверенитет Советского государства. – М.: Юрид. лит., 1972. – 264 с.
106. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
107. Моджорян Л. А. Субъекты международного права. – М.: Госюриздат., 1958. – 156 с.
108. Соглашение между Российской Федерацией и Республикой Армения о статусе Пограничных войск Российской Федерации, находящихся на территории Республики Армения, и условиях их функционирования, от 30.09.1992 г. // Бюллетень международных договоров. – 1995. – № 6. – С. 16-25.
109. Клемин А. В. Суверенные права государств и их реализация в рамках Европейского Союза // Московский журнал международного права – Moskow Journal of International Law. – М., 1995. – № 2. – С. 47-61.
110. Універсальна десяткова класифікація. 0: Загальний відділ. 1: Філософія. Психологія. 2: Релігія. Теологія. 3: Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Уряд. Військова справа. Добробут. Страхування. Освіта. Фольклор: Пер. з англ. / Голов. ред. М. І. Сінченко; UDC Consortium, Кн. палата України. – К.: Кн. палата України, 1999. – 344 с.
111. Стешенко В. М. Конфлікти в умовах міжнародно-правової оренди території // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Зб. наук. статей (за матеріалами ХІ Харківських політологічних читань) / Упорядники: А.П. Гетьман, О.В. Ставицька. – Харків: Право, 2001. – С. 117-119.
112. Правительственное сообщение по поводу уступки Китаем России в арендное содержание Портъ-Артура і Та-лянь-ван’я, 17 (29) Марта 1898 года // Сборник договоров и дипломатических документов по делам Дальнего Востока 1895-1905 гг. – Спб.: Тип. А. М. Менделевича, 1906. – С. 338-339.
113. Хайд Ч. Ч. Межународное право, его понимание и применение Соединенными Штатами Америки. В 7-ми т. Т. 2. – М.: ИЛ, 1951. – 532 с.
114. Морозова Л. А. Функции российского государства на современном этапе // Государство и право. – 1993. – № 6. – С. 98-108.
115. Николаев А. Н. Правовой режим Суэцкого канала. – М.: Госуд. изд-во юрид. лит., 1960. – 176 с.
116. Лебедев Е. А., Мирский Г. И. Суэцкий канал. – М.: Знание. Серия VII. – № 30. – 40 с.
117. Суэцкий вопрос и империалистическая агрессия против Египта. – М.: Изд-во АН СССР, 1957. – 144 с.
118. СССР и страны Африки. 1946-1962 гг. Док. и матер. в 2-х т. Т. І (1946 г. – сентябрь 1960 г.). – М.: Гос. изд-во пол. лит., 1963. – 734 с.
119. Лукашук И. И. Обычные нормы в современном международном праве // Сов. ежегодник международного права. 1978. – М.: Наука, 1980. – С. 86-100.
120. О ратификации Мирного договора с Финляндией. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 29 августа 1947 г. // Сборник законов СССР и указов Президиума Верховного Совета СССР. 1938-1975. В 4-х т. Т. 2. – М.: Известия Советов депутатов трудящихся, 1975. – С. 210.
121. Соглашение между Российской Федерацией и Республикой Казахстан о порядке использования космодрома «Байконур», от 25.05.1992 г. // Московский журнал международного права – Moskow Journal of International Law. – М., 1995. – № 2. – С. 201-204.
122. Соглашение между Правительством Российской Федерации и Правительством Республики Казахстан о порядке перемещения через границу товаров, необходимых для выполнения работ на космодроме «Байконур», от 25.12.1993 г. // Бюллетень международных договоров. – 1994. – № 8. – С. 41-43.
123. Соглашение между Российской Федерацией и Республикой Казахстан об основных принципах и условиях использования космодрома «Байконур», от 28.03.1994 г. // Московский журнал международного права – Moskow Journal of International Law. – М., 1995. – № 2. – С. 205-209.
124. Договор аренды комплекса «Байконур» между Правительством Российской Федерации и Правительством Республики Казахстан, от 10.12.1994 г. // Бюллетень международных договоров. – 1998. – № 10. – С. 9-16.
125. Соглашение между Правительством Российской Федерации и Правительством Республики Казахстан о статусе города Байконур, порядке формирования и статусе его органов исполнительной власти, от 12.12.1995 г. // Бюллетень международных договоров. – 1999. – № 5. – С. 56-67.
126. Соглашение между Правительством Российской Федерации и Правительством Республики Казахстан по экологии и природопользованию на территории комплекса «Байконур» в условиях его аренды Российской Федерацией от 04.10.1997 г. // Бюллетень международных договоров. – 1999. – № 3. – С. 61-64.
127. Ян Юэ. Японо-американский договор о военном союзе – серьезная угроза миру в Азии и во всем мире // Проблемы международного права. Сборник статей юристов-международников стран народной демократии. – М.: ИЛ, 1961. – С. 70-83.
128. Бахов А. С. Организация Варшавского Договора (правовые аспекты). – М.: Наука, 1971. – 161 с.
129. Лацо А. Варшавский Договор – инструмент обеспечения мира / Пер. с нем. – М.: Междунар. отношения, 1974. – 96 с.
130. Довідник НАТО. Видання присвячене 50-й річниці Альянсу. – К.: Молодь, 1999. – 544 с.
131. Федеральный Закон «О ратификации Соглашения между Российской Федерацией и Республикой Казахстан об условиях использования и аренды полигона Эмба» от 28.03.1998 г. № 48-ФЗ // Бюллетень международных договоров. – 1998. – № 6. – С. 91.
132. Федеральный Закон «О ратификации Соглашения между Российской Федерацией и Киргизской Республикой об условиях аренды мест дислокации подразделений Сейсмической службы Министерства обороны Российской Федерации, дислоцирующихся на территории Киргизской Республики» от 11.08.1995 г. № 142-ФЗ // Бюллетень международных договоров. – 1996. – № 1. – С. 64.
133. Соглашение между Правительством Российской Федерации и Правительством Украины о взаиморасчетах, связанных с разделом Черноморского флота и пребыванием Черноморского флота Российской Федерации на территории Украины от 28.05.1997 г. // Бюллетень международных договоров. – 1999. – № 10. – С. 80-83.
134. Сысоев Г. Наше дело – сторона. Победа будет за нами. – Коммерсантъ ВЛАСТЬ. – 2001. – № 36. – С. 43.
135. Международные отношения на Дальнем Востоке (1840-1949 гг.). 2-е изд-е, исправ. и дополн. – М.: Госуд. изд-во пол. лит., 1956. – 784 с.
136. Талалаев А. Н. Право международных договоров. Общие вопросы. – М.: Междунар. отношения, 1980. – 312 с.
137. Левин Д. Б. Актуальные проблемы теории международного права. – М.: Наука, 1974. – 262 с.
138. Шуршалов В. М. Об объекте международного права // Сов. государство и право. – 1957. – № 3.
139. Соглашение между Российской Федерацией и Латвийской Республикой о правовом статусе Скрундской радиолокационной станции на период ее временного функционирования и демонтажа от 30.04.1994 г. // Бюллетень международных договоров. – 1995. – № 1. – С. 37-51.
140. Об окончании работ по демаркации границы арендованного Советским Союзом у Финляндии района Порккала-Удд // Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. В 3-х т. Т. ІІІ. (док. и матер. 1 янв. – 3 сент. 1945 г.). – М.: Госуд. изд-во полит. лит., 1947. – С. 142.
141. Соглашение между Российской Федерацией и Украиной о статусе и условиях пребывания Черноморского флота Российской Федерации от 28.05.1997 г. // Бюллетень международных договоров. – 1999. – № 10. – С. 74-80.
142. Соглашение между Российской Федерацией и Украиной о параметрах раздела Черноморского флота от 28.05.1997 г. // Бюллетень международных договоров. – 1999. – № 10. – С. 34-74.
143. Денисов В.Н. Правовые аспекты разоружения в ракетно-ядерную эру / АН УССР. Ин-т государства и права: отв. ред. Н. Н. Ульянова. – Киев: Наук. думка. – 1990. – 180 с.
144. Annual Digest and Reports of Public International Law Cases (1938-1940). – № 45.
145. Протест Советского правительства правительству США // Внешняя политика Советского Союза 1950 г. (Док. и матер. янв. – дек. 1950 г.). – М.: Госуд. изд-во полит. лит., 1953. – С. 214-216.
146. Международная жизнь КНР в датах и фактах (хроника событий). – М.: Изд-во соц.-полит. лит., 1959. – 204 с.
147. Малеев Ю. Н., Копылов М. Н. О правовом содержании понятия «воздушное пространство» // Сов. ежегодник международного права. 1976. – М.: Наука, 1978. – С. 93-102.
148. Петрушко Г. Г. Безъядерные зоны, нераспространение и неразмещение ядерного оружия (сходство и различие) // Сов. ежегодник международного права. 1988. – М.: Наука, 1989. – С. 239-242.
149. Стешенко В. М. Строк міжнародно-правової оренди території // Актуал. проблеми формування правової держави в Україні (До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод): Тези наук. доп. та повід. учасників Всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених / За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. – С. 206-208.
150. Ваттель, де Эмер. Право народов или приципы естественного права, применяемые к поведению и делам наций и суверенов. – М.: Гос. изд. юрид. лит., 1960. – 719 с.
151. Defense. Use of Military Facilities in Spain, Madrid, 26.IX.1953. // Treaties and Other International Acts Series. – № 2850.
152. Обмен ратификационными грамотами Договора о дружбе, союзе и взаимной помощи и соглашений между Советским Союзом и Китайской Народной Республикой // Внешняя политика Советского Союза 1950 г. (док. и матер. янв. – дек. 1950 г.). – М.: Гос. изд-во полит. лит., 1953. – С. 218-220.
153. Закон України «Про ратифікацію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України» від 24 березня 1999 р. № 547-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 18. – Ст. 157.
154. Закон України «Про міжнародні договори України» від 22.12.1993 р. № 3767-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 45.
155. Коммюнике об обмене ратификационными грамотами Договора между Союзом Советских Социалистических Республик и Финляндской Республикой о передаче в аренду Финляндской Республике советской части Сайменского канала и острова Малый Высоцкий // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1963. – № 36. – С. 916-918.
156. Гражданский кодекс Рос