АЛЕКСАШИНА ЮЛІЯ БОРИСІВНА. ДОГОВІР В ПРИВАТНОМУ ПРАВІ ЯК РЕГУЛЯТОР СУСПІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АЛЕКСАШИНА ЮЛІЯ БОРИСІВНА

УДК 347.22.02

ДОГОВІР В ПРИВАТНОМУ ПРАВІ ЯК РЕГУЛЯТОР СУСПІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ - 2012

План

Вступ
Розділ 1 Загальна характеристика цивільно-правового договору
1.1 Генеза інституту договору в правовій доктрині
1.2 Поняття і ознаки цивільно-правового договору
1.3 Види цивільно-правових договорів
Висновки до Розділу 1

Розділ 2 Місце договору в системі цивільно-правових засобів (інструментів)
2.1 Еволюція функцій договору
2.2. Договір як юридичний факт (підстава виникнення, зміни, припинення цивільних правовідносин)
Висновки до Розділу 2

Розділ 3 Договір у механізмі правового регулювання цивільних відносин
3.1 Договір як елемент підсистеми соціального саморегулювання.
3.2 Свобода договору. Договір та акти цивільного законодавства
3.3. Реалізація основних засад цивільного права при договірному регулюванні відносин
Висновки до Розділу 3

Вступ

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що сучасний стан майнового обороту в Україні можна охарактеризувати як такий, що перебуває у динамічному розвитку договірних форм опосередкування ринкових відносин. Роль договорів у регулюванні процесу переміщення матеріальних благ важко переоцінити. Договори на сьогодні стали основним юридичним інструментом ринку та регулятором приватних правовідносин.
В Україні існує ряд комплексних монографічних праць із проблематики загальних положень про договір. Зокрема йдеться про роботи О.В. Дзери, Т.В. Боднар, С.О. Погрібного, С.М. Бервено. Разом з тим і дотепер практика застосування інститутів договірного права виявляє цілий ряд нагальних проблем, які вимагають глибокого наукового осмислення. До таких проблем безперечно відноситься і питання про роль договору у регулюванні цивільних правовідносин.
Прогресивний підхід законодавця до можливості врегулювання приватних відносин цивільно-правовим договором, відступу від вказівок нормативних актів, а також до визначення місця договору в системі регуляторів цивільних правовідносин, закріплений у ст. 6 Цивільного кодексу України, потребує постійного наукового аналізу, узагальнення практики застосування вимог законодавства та вироблення рекомендацій з наступного вдосконалення спеціального законодавства.
Сучасне суспільство визнає договір одним із основних інструментів регулювання взаємовідносин між його членами, у зв’язку з чим на центральне місце виходять питання свободи договору, можливості сторін договору відходити від вказівок закону та регулювати свою поведінку безпосередньо. Важливим для дослідження є також застосування інших принципів цивільного права при договірному регулюванні суспільних відносин.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу», номер теми 06 БФ 042-01, номер державної реєстрації 0101579.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вирішення теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із визначенням місця та ролі договору в системі регуляторів цивільних правовідносин, виявлення проблем у правовому регулюванні, формулювання концептуальних наукових положень, висновків та пропозицій щодо удосконалення норм цивільного законодавства України та практики його застосування.
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження: проаналізувати ґенезу інституту договору у вітчизняній та світовій правовій доктрині, виявити основні тенденції розвитку; визначити поняття цивільно-правового договору як регулятора цивільних правовідносин та окреслити його основні ознаки; проаналізувати критерії класифікації та провести класифікацію цивільно-правових договорів як регуляторів цивільних правовідносин; проаналізувати цивільно-правовий договір з точки зору вчення про юридичні факти, визначити місце договору і системі юридичних фактів; визначити місце договору серед джерел правового регулювання суспільних відносин; проаналізувати межи договірної свободи суб’єктів цивільних правовідносин; виробити та сформувати конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є цивільно-правовий договір як один із регуляторів приватних відносин.
Предметом дослідження виступає доктрина та практика застосування договорів для регулювання цивільних відносин, система чинних в Україні нормативно-правових актів, що регулюють питання договірного регулювання суспільних відносин, доктринальні погляди вчених на питання, що становлять об’єкт дослідження, судова практика.
Методологічна основа дослідження. Методи дослідження обрано відповідно до поставленої в роботі мети та завдань, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. В процесі дослідження застосовувалися такі методи: історико-правовий, за допомогою якого вивчено процес формування, розвитку та становлення договору як регулятора суспільних відносин, еволюцію функцій договору (підрозділи 1.1, 2.1); системно-структурний, за допомогою якого визначалися основні критерії класифікації та здійснена класифікація цивільно-правових договорів як регуляторів суспільних відносин (підрозділ 1.3); абстрагування, узагальнення, аналізу та синтезу, на основі яких розроблялися дефініції різних правових категорій та понять, співвідношення основних цивільно-правових понять та категорій, що стосуються об’єкту дослідження (підрозділи 1.2, 3.1, 3.3); емпіричного аналізу, який дозволив більш детально вивчити правила застосування основних засад цивільного законодавства при договірному регулюванні суспільних відносин (підрозділи 3.2, 3.3); теоретико-прогностичний, за допомогою якого розроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства.
Науково-теоретична основа дослідження. Науково-теоретичною базою даної дисертації є наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених-дослідників в галузі цивільного права дореволюційного, радянського та сучасного періодів, зокрема: С.С. Алексєєва, О.А. Беляневич, В.В. Вітрянського, І.А. Безклубого, С.М. Бервено, Т.В. Боднар, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, В.В. Іванова, О.С. Іоффе, Н.С. Кузнєцової, А.В. Луць, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Д.І. Мейєра, В.Г. Олюхи, С.О. Погрібного, Й.О. Покровського, О.П. Сергєєва, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, В.Ф. Яковлєва та ін.
Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс України, інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти. Фактологічна база ґрунтується на матеріалах судової практики судів загальної юрисдикції та господарських судів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні монографічного дослідження розглядається цивільно-правовий договір як регулятор цивільних відносин, що входить до підсистеми соціального саморегулювання, пропонується вирішення ряду спірних питань, які ставить цивільний оборот та судова практика. Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у таких наукових положеннях, висновках та пропозиціях:
Вперше:
- Обґрунтовується, що дослідження правової природи цивільного договору, розкриття його значень як угоди, юридичного факту, правочину, правовідношення та документу дає підстави для спростування погляду на договір як на інтегроване, або комплексне поняття. Наведені значення поняття «договір» слід розглядати як омоніми, оскільки вони хоча і позначаються однаковим, спільним для них терміном, але розкривають різні явища.
- Доводиться, що сприйняття договору як головної підстави виникнення зобов’язань зовсім не означає, що договір може розглядатися винятково як зобов’язальне правовідношення. Можна стверджувати і про договірні правовідносини у особистій немайновій сфері, і про речові договірні правовідносини, і про договірні правовідносини інтелектуальної власності, і про спадкові договірні правовідносини. Саме в такому плюралістичному значенні слід розуміти поняття цивільного договору як правовідношення.
- Аргументується особливе місце договору в системі юридичних фактів. Будучи підставою виникнення, зміни, припинення правовідносин, договір водночас є регулюючим юридичним фактом (правочином), здатним не просто відтворювати для суб’єктів правила поведінки, які є чітко встановленими правовими нормами, але і відступати від них, а у разі відсутності прямого регулювання у законі, встановлювати на власний розсуд індивідуальні приписи, обов’язкові для сторін. З цього випливає, що договір за своїм значенням виходить за межі юридичного факту і стає актом правозастосування, засобом індивідуального правового регулювання поведінки суб’єктів.
- Надається визначення договору як регулятора цивільних правовідносин (елемента підсистеми соціального саморегулювання) як акту узгодженого волевиявлення двох або більше суб‘єктів цивільного права, вираженого у належній формі, спрямованого на врегулювання поведінки сторін, а іноді і третіх осіб у конкретних описаних в договорі ситуаціях.
- Обґрунтовується невідповідність положень частини 2 статті 635 Цивільного кодексу України загальним положенням цивільного права про належне та реальне виконання договорів. Пропонується включення у цивільне законодавство правила про можливість сторони попереднього договору звернутися до суду з вимогою про примушення до укладення основного договору, в разі невиконання цього обов’язку другою стороною в добровільному порядку.
- Доводиться, що в разі відсутності чіткого атрибуту імперативності, цивільно-правова норма має вважатися диспозитивною. Відступ від положень такої норми обмежується тільки суттю відносин між сторонами, що є оціночним поняттям та підлягає аналізу в кожному окремому випадку.
Набули подальшого розвитку:
- Підходи щодо розуміння ґенези розвитку інституту договору в правовій доктрині, визначення періодів розвитку, особливостей і змін у ставленні до договору, його поняття.
- Положення про ознаки цивільно-правового договору, до яких належать його виникнення на підставі цивільно-правових норм, вчинення двома або кількома сторонами, базування на узгодженому волевиявленні сторін, спрямованість на досягнення спільної мети сторін – встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин, регулювання прав та обов’язків сторін.
- Наукові положення про критерії класифікації договорів під кутом зору регуляторів цивільних правовідносин. Юридичне значення тут мають такі критерії: наявність нормативного регулювання договірної конструкції, суть правовідносин, що регулюються, наявність волі сторін на укладення договору, узгодження волі сторін договору при визначенні його умов, суб’єкти права вимоги.
- Висновки про доцільність включення ініціативної, програмно-координаційної, інформаційної, гарантійної (забезпечувальної) та охоронної (захисної) функції до складу єдиної регулятивної функції.
- Підхід щодо виділення у системі регулювання цивільних відносин двох підсистем: нормативної підсистеми, до якої входять правові норми, та підсистеми соціального саморегулювання, у яку включаються договори, звичаї, норми моралі тощо.
Удосконалено:
- Легальне визначення договору як правочину двох або більше сторін, спрямованого на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
- Положення про те, що договір є актом реалізації спільної волі сторін, вираженим зовні у узгодженому волевиявленні.
- Висновок про те, що форма договору у певних випадках впливає на факт існування договору, а у інших випадках – ні. Недотримання належної форми договору може тягнути за собою його а) недійсність; б) неукладеність; в) не створювати ніяких наслідків.
- Положення про те, що принципи права виконують три основні функції: а) вони забезпечують створення єдиної, несуперечливої системи норм права; б) вони застосовуються в разі наявності прогалин в праві (аналогія права); в) вони допомагають здійснювати системне тлумачення норм права. Отже застосування принципів при договірному регулюванні відноси також здійснюється у трьох напрямах: формування норм права та положень договору; заповнення прогалин у договірному та нормативному регулюванні; тлумачення положень договору та норм договірного права.
Внесені відповідні рекомендації по вдосконаленню чинного цивільного законодавства України:
- Частину 1 статті 626 ЦК України, викласти у наступній редакції: «Договором є правочин двох або більше сторін, спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків».
- Частину 2 статті 635 ЦК України доцільно викласти в такій редакції: «У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства».
- Частину 1 статті 649 ЦК України пропонується викласти в такій редакції: «Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, а також на підставі укладеного попереднього договору та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом».
Теоретична і практичне значення одержаних результатів. Теоретична цінність полягає в тому, що сформульовані висновки і пропозиції можуть бути використані для вдосконалення чинного цивільного законодавства, а також у правозастосовчій практиці. Положення дисертації можуть бути використані у розробці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з цивільного права, а також при підготовці лекційних занять для студентів юридичних вищих навчальних закладів, у навчально-методичній роботі, при підготовці науково-практичних коментарів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення наукової новизни та інші наукові результати отримані на базі особистого вивчення та аналізу наукових і нормативних джерел.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію підготовлено на кафедрі цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де проведено її обговорення. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, обговорювалися на засіданні кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Окремі положення дисертації висвітлювалися на: засіданнях кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, науково-практичних конференціях.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у чотирьох наукових публікаціях у фахових виданнях, в яких висвітлено основні результати дисертаційного дослідження.
Структура дисертації зумовлена завданням та обраним предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 217 сторінок, у тому числі 10 сторінок – список використаних джерел із 231 найменування.

Список литературы

Висновки до Розділу 3

1. Для описання та аналізу процесу правового регулювання в правовій доктрині застосовується поняття «Механізм правового регулювання», під яким розуміється взята у єдності вся сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини. Процес правового регулювання складається із трьох стадій: регламентування суспільних відносин; дія юридичних норм, в результаті яких виникають або змінюються правовідносини; реалізація суб’єктивних прав та обов’язків. Відповідно трьом стадіям процесу правового регулювання відповідають три основні елемента його механізму: юридичні норми; правовідносини; акти реалізації суб’єктивних юридичних прав та обов’язків.
Виходячи із вищевказаного розуміння механізму правового регулювання, неможливо дати чітку відповідь на питання – де ж в механізмі правового регулювання є місце договору як регулятора відносин між його сторонами. Чи можна прирівняти положення договору до юридичних норм, чи навпаки договір не можна відносити до джерел права? Це питання дотепер залишається доволі дискусійним. Одні дослідники визнають договір джерелом права та прирівнюють його до правових норм, інші – розрізняють норму та договір, відмовляючи останньому у нормативності.
На наш погляд, договір безперечно входить до системи регламентації суспільних відносин. Регулююча функція договору прямо зазначається у ст.. 6 ЦК України. Український законодавець вживає термін «врегулювати відносини» для визначення дій сторін договору. Разом з цим, договір не можна ототожнювати із правовими нормами. Існує ряд принципових, кваліфікуючих ознак та особливостей, які дозволяють відокремити договір від норми права. По-перше, норма права створюється державою в особі уповноважених органів. Отже правові норми виходять із єдиного центру управління. В свою чергу договори створюються рівними учасниками цивільних правовідносин. Отже існує багато центрів, звідки бере начало договірне регулювання. По-друге, норма права регулює суспільні відносини протягом певного тривалого, а часто і невизначеного терміну (норма діє доти, доки вона не буде скасована іншою нормою, і цей період може тривати роками, десятиріччями і навіть сторіччями ). Договір же завжди має закінчений період дії. Навіть якщо строк договору є невизначений, у законодавстві існують правила щодо строків виконання таких договорів.
По-третє, норма права розрахована на невизначене коло осіб. І навіть якщо це коло якось самою нормою обмежено (норма права регулює відносини за участю суб‘єктів, визначених певними ознаками, – підприємці, студенти, пенсіонери тощо), все одно в правовій нормі не визначаються конкретні особи. В договорах навпаки коло осіб, на яких розповсюджуються положення договору, є чітко визначеним. Це сторони договору та треті особи. При цьому як сторони, так і треті особи в договорі мають бути чітко ідентифіковані: у договорі зазначається їх ПІБ або назва, адреса та інші ідентифікуючі відомості.
По-четверте, норма права має набагато більший рівень абстракції у порівнянні із договором. Правова норма спрямована на абстрактне регулювання подібних правовідносин, тоді як договір регулює конкретні правовідносини між конкретними особами. Кожний договір є індивідуальним та описує конкретні правила поведінки, які сторони встановлюють для себе та для третіх осіб.
І нарешті докорінно різними є наслідки виконання норми права та положення цивільно-правового договору. Норма права розрахована на неодноразове використання. Виконання особами записаного у нормі правила не припиняє її дії, тоді як виконання умов договору, як правило, тягне за собою його припинення. Договори укладаються для отримання виконання. Після того, як виконання умов договору здійснене, мета договору є досягненою і подальша його дія втрачає сенс.
2. Цивільно-правовий договір з однієї сторони є регулятором відносин між суб‘єктами, а з іншої сторони не має статусу правової норми. Щодо місця договору в механізмі правового регулювання цивільних правовідносин, на наш погляд його визначення є можливим, якщо дещо ширше подивитися на елементи такого механізму.
3. У системі регулювання цивільних відносин, на наш погляд, можна умовно виділити дві підсистеми: нормативну підсистему та підсистему соціального саморегулювання. Нормативна підсистема передбачає регулювання цивільних відносин централізовано з боку держави. Основним регулятором тут є правові норми, втілені у джерелах позитивного права – законах та інших нормативних актах. В свою чергу підсистема соціального саморегулювання передбачає регулювання відносин зсередини самими членами соціуму або соціумом в цілому.
4. Основними ознаками договору як елементу системи соціального саморегулювання є наступні:
А) цивільно-правовий договір є актом узгодженого волевиявлення двох або більше суб’єктів цивільного права. Із цього випливає, що сторонами цивільно-правового договору можуть бути виключно суб’єкти цивільного права, до яких відносяться фізичні особи, юридичні особи, держава та територіальна громада. Інші суб’єкти не можуть бути сторонами цивільно-правового договору, навіть якщо вони відповідно до норм чинного законодавства можуть укладати інші, не цивільно-правові договори (наприклад, первинні профспілкові організації, колективи найманих працівників, які відповідно до ст. 12 Кодексу законів про працю України можуть бути стороною колективного договору).
Б) Цивільно-правовий договір – це акт, який створюється як мінімум двома суб’єктами цивільного права. Деякі договори, наприклад, договір про спільну діяльність, можуть мати і більше учасників, але ніколи не менше.
В) Вольова природа договору. У зв’язку з цим в теорії цивільного права існує дискусія стосовно того, що є більш значимим – воля як внутрішній стан особи, чи волевиявлення як зовнішній прояв волі.
Г) Обов’язкове зовнішнє вираження у відповідній формі. Основні правила щодо правового регулювання форми договору містяться у ст. 639 ЦК України. Відповідно до ч. 1 вказаної статті договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Д) Правова спрямованість цивільно-правового договору. Договір спрямований на встановлення прав та обов’язків сторін, а іноді і третіх осіб. Тобто змістом договору є певні правила поведінки, яких мають дотримуватися сторони: хто чого має робити та чого вимагати від іншої сторони, а також наслідки порушення своїх обов’язків.
5. Договору як регулятор цивільних правовідносин (елемент підсистеми соціального саморегулювання) – це акт узгодженого волевиявлення двох або більше суб‘єктів цивільного права, виражений у належній формі, спрямований на врегулювання поведінки сторін, а іноді і третіх осіб у конкретних описаних в договорі ситуаціях.
6. На думку автора, воля є категорією психологічною, це внутрішній стан особи, суб’єктивне ставлення до своїх дій. Зовні воля проявляється у об’єктивних діях особи – так званому волевиявленні. Саме волевиявлення є об’єктом аналізу судів при розгляді справ, пов’язаних із укладенням договорів, визнанням їх недійсними, кваліфікації договорів. Разом з тим, для того, щоб договір мав місце, волевиявлення особи має співпадати із її волею або внутрішнім відношенням до укладення договору. Отже договір є актом реалізації спільної волі сторін вираженим зовні у узгодженому волевиявленні.
7. Форма договору є таким явищем, яке у певних випадках впливає на факт існування договору, а у інших випадках – ні. Недотримання належної форми договору може тягнути за собою його а) недійсність; б) неукладеність; в) не створювати ніяких наслідків. Недотримання вимог про форму договору тягнутиме за собою його недійсність в разі: а) якщо такий наслідок прямо встановлений у законодавстві щодо недодержання простої письмової форми; б) якщо недодержані вимоги про нотаріальне посвідчення договору. Неукладеність договору може бути наслідком недотримання його форми в силу положення ч. 2 ст. 639 ЦК України - якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. В усіх інших випадках договір буде дійсним, укладеним та породжуватиме правові наслідки.
8. Принцип свободи договору є одним із центральних принципів сучасного договірного права. Буквальне тлумачення ст. 627 ЦК України дозволяє зробити висновок, що свобода договору в Україні проявляється у трьох напрямах:
А) Свобода в укладенні договору;
Б) Свобода вибору контрагента у договорі;
В) Свобода визначення умов договору
9. На наш погляд, правило ч. 2 ст. 635 ЦК України що не передбачає можливість примушення до укладення основного договору в разі наявності між сторонами попереднього договору, не відповідає загальним положенням цивільного законодавства про належне та реальне виконання договорів. Попередній договір є результатом реалізації сторонами принципу свободі договору. Українське законодавство не містить правил про обов’язковість укладення попередніх договорів. Сторони укладають такий договір добровільно з усвідомленим наміром вступити в договірні відносини. В подальшому при виконанні умов попереднього договору має діяти загальний принцип pacta sunt servanta - договори мають виконуватися. А в разі невиконання однією із сторін умови попереднього договору про укладення основного договору друга сторона може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, обравши, зокрема, такий спосіб захисту, як примусове виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
В разі якщо сторона попереднього договору відмовляється від укладення основного договору з об’єктивних причин, зокрема у зв’язку із зміною обставин власного життя або діяльності, вона вправі вимагати розірвання попереднього договору за правилами ст. 652 ЦК України.
Таким чином, пропонуємо змінити положення ч. 2 ст. 635 ЦК України, виклавши її в такій редакції: «У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства».
До того ж ч. 1 ст. 649 ЦК України пропонується викласти в такій редакції: «Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, а також на підставі укладеного попереднього договору та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом».
10. Імперативні заборони самостійно встановлювати умови цивільно-правових договорів сторонами умовно поділяються на два типи. Перший тип заборон, які можна назвати «прямими», реалізується в текстах нормативних актів через забороняючи граматичні конструкції, на кшталт «не допускається», «не можливо», «заборонено». Другий тип імперативних заборон, який можна назвати «непрямими», не допускає досягнення домовленостей шляхом визначення таких договорів недійсними (нікчемними).
11. Формулювання ст. 6 ЦК України, дозволяє стверджувати, що норма, яка не має чіткого атрибуту імперативу має вважатися диспозитивною. Відступ від положень такої норми обмежується тільки суттю відносин між сторонами.
12. Поняття «суть відносин між сторонами» має ознаки оціночної категорії та підлягає аналізу в кожному окремому випадку. При здійсненні такого аналізу треба брати до уваги основні завдання цивільного права: забезпечення стабільності обороту, захист слабкої сторони, захист інтересів суспільства. Якщо домовленість сторін не виходить за межі цих завдань, вона є допустимою. Якщо ж навпаки можлива домовленість буде дестабілізувати оборот або ще більше підсилить сильнішу сторону правовідношення, або буде виходити за межі інтересів суспільства, можна стверджувати, що в такому випадку суть відносин між сторонами не дозволяє самостійно врегульовувати свої відносини договором та відступати від положень актів законодавства.
13. Основні засади або принципи цивільного права пронизують всі напрямки приватного життя та реалізуються при здійсненні правового регулювання цивільних відносин, зокрема при договірному регулюванні. В цивілістичній науці принципи визначаються як основні начала цивільно-правового регулювання суспільних відносин або як керівні положення, ідеї, основні начала права, що виражають об’єктивні закономірності, тенденції та потреби суспільного розвитку, що визначають сутність всієї системи, галузі або інституту права.
14. Принципи права виконують три основні функції: а) вони забезпечують створення єдиної, несуперечливої системи норм права; б) вони застосовуються в разі наявності прогалин в праві (аналогія права); в) вони допомагають здійснювати системне тлумачення норм права. Отже застосування принципів при договірному регулюванні відноси також здійснюється у трьох напрямах: формування норм права та положень договору; заповнення прогалин у договірному та нормативному регулюванні; тлумачення положень договору та норм договірного права.
15. У цивільному праві України основні галузеві принципи визначені у ст. 3 ЦК України. Відповідно до загальних засад цивільного законодавства відносяться: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
Не всі із вищеперерахованих принципів однаково впливають на договірне регулювання відносин. Деякі з них (такі як, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, справедливість, добросовісність, розумність) застосовуються при договірному регулюванні безпосередньо. Інші (неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу) не мають такого безпосереднього застосування, але впливають на існування цивільно-правових договорів в цілому.
16. В сфері укладення цивільно-правових договорів як регуляторів відносин, принцип свободи підприємницької діяльності проявляється в тому, що деякі види договорів можуть укладати тільки підприємці, а деякі – навпаки тільки особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності. Так, до підприємницьких договорів можна віднести договір поставки, страхування, управління майном, факторингу та багато інших, в яких однією або обома сторонами має бути суб’єкт підприємницької діяльності. В свою чергу є договори, у яких однією стороною обов’язково має бути фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності. Це, зокрема, відчужував у договорі довічного утримання, замовник у договорі побутового підряду, договори, на які розповсюджує дію закон України «Про захист прав споживачів» тощо.
Крім того, якщо особа займається певними видами підприємницької діяльності, вона може бути вимушена укладати публічні договори. Так відповідно до ст.. 633 ЦК України публічними є договори в сфері роздрібної торгівлі, перевезення транспортом загального користування, зв'язку, медичного, готельного, банківського обслуговування тощо).
17. Прояв принципу добросовісності при договірному регулюванні відносин залежить від етапу існування відносин. Такий прояв буде дещо різнитися на етапах ведення переддоговірних переговорів, укладення договору, виконання договору та застосування наслідків невиконання цивільно-правового договору.
Так на етапі ведення переддоговірних переговорів добросовісним буде надання сторонами одна одній всієї необхідної інформації, що має значення для прийняття рішення щодо укладення договору. Так майбутній продавець має повідомити майбутнього покупця про особливості речі, що є об’єктом продажу. Відповідно так має поводитися і майбутній наймодавець по відношенню до наймача. Також добросовісність на переддоговірному етапі може проявлятися у наданні необхідних документів для ознайомлення, повідомленні про важливі факти, дотримання конфіденційності інформації, отриманої в ході переговорів тощо.
На етапі укладення договору починає діяти п. 3 ст. 92 ЦК України, відповідно до якого орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. В разі такої поведінки органу юридичної особи укладені ними договори будуть вважатися укладеними юридичною особою. І нарешті в разі невиконання або неналежного виконання договору добросовісність поведінки боржника проявлятиметься у добровільному виконанні вимог кредитора або у чесному веденні відповідного судового процесу, незастосуванні процесуальних диверсій тощо.
18. В договірному регулюванні відносин принцип справедливості перш за все реалізується на етапі укладення договору, узгодження сторонами його умов. Тут справедливими можуть вважатися умови, які передбачають еквівалентність зобов’язань сторін, подібні наслідки однакової поведінки. Так, наприклад, несправедливими будуть умови, які за прострочення виконання якогось обов’язку однією стороною, покладатимуть на неї штрафні санкції, а за прострочення виконання свого обов’язку другою стороною – ніяких санкцій не передбачати.
19. Принцип розумності в договірних відносинах проявляється більш за все на етапі виконання договірного зобов’язання. Критерій розумності застосовується тоді, коли сторони договору не встановили ті чи інші правила поведінки в договорі та їх не можна визначити, виходячи із положень закону. Також розумними мають бути вимоги кредитора в разі невиконання або неналежного виконання договірного зобов’язання.

Нормативні Акти:
1. Конституція України
2. Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 (втратив чинність) // Системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН файл kd0008.LHT
3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України, 2003, N 11 (28.03.2003), ст. 462
4. Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 // Відомості Верховної Ради УРСР, 1983, додаток до N 28, ст. 573
5. Земельний кодекс України від 21.10.2001 р. // Урядовий кур'єр, 2001, 11, 15.11.2001 N 211-212
6. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України, 2003, N 11 (28.03.2003), ст. 461
7. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р.// Офіційний вісник України, 2004, N 16 (07.05.2004), ст. 1088
8. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України, 1992, N 6 (11.02.92), ст. 56
9. Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р. // Голос України, 1995, 07, 12.07.95 N 127
10. Закон України «Про підприємництво» від 07.02.1991 р. // Голос України, 1991, 03, 05.03.91 N 44 (втратив чинність частково)
11. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 // Відомості Верховної Ради України, 1994, N 13 (29.03.94), ст. 64
12. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. // Голос України, 1991, 06, 08.06.91 N 110
13. Закон України «Про туризм» від 15.09.1995 р.// Урядовий кур'єр, 1995, 11, 16.11.95 N 171 – 172
14. Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 р. // Урядовий кур'єр, 2002, 01, 30.01.2002 N 19
15. Закон України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» від 22.12.1995 р. // Голос України, 1996, 01, 23.01.96 N 13
16. Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р. // Урядовий кур'єр, 2003, 07, 02.07.2003 N 119
17. Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 р. // Урядовий кур'єр, 2003, 07, 02.07.2003 N 119
18. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. // Голос України, 2011, 06, 15.06.2011 N 107
19. Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 р. // Голос України, 1994, 01, 29.01.94 N 18
20. Закон України «Про Конституційний суд України» від 16.10.1996 р. // Голос України, 1996, 10, 22.10.96 N 199
21. Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 р. //
22. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. // Урядовий кур'єр, 2000, 08, 02.08.2000 N 139
23. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. // Голос України, 1996, 07, 02.07.96 N 119
24. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 р. № 1875-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 47. – Ст. 514.
25. Директива ЄС № 93/13/ЄЄС від 5.04.1993 р. «Про несправедливі умови у споживчих договорах» // http://www.znay.ru/law/eec/eec93-13.shtml
26. Французский Гражданский кодекс 1804 г. / Перев. И. С. Перетерского. – М.: Юриздат. – 1941. – 471 с.
27. Германское Гражданское уложение 1896 г. // Германское право. Часть 1. Гражданское уложение. / Перев. А.А. Лизунова, Н.Б. Шеленковой, Н.Г. Елисеева. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
28. Единообразный торговый кодекс США. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 427 с.
29. Гражданское законодательство КНР. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1997. – 336 с.
30. Гражданский кодекс Квебека / Под науч. ред. О.М. Козырь, А.А. Маковской. – М.: СТАТУТ, 1999. – 472 с.

Судова практика

31. Рішення Конституційного суду України № 15-рп/2004 від 2.11.2004 р. «у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) // Офіційний вісник України, 2004, N 45 (26.11.2004), ст. 2975
32. Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин від 07.10.2010 р. Судова палати у цивільних справах Верховного суду України // Вісник Верховного Суду України, 2010, 00, № 11
33. Постанова Верховного суду України від 23 травня 2011 року № 6-10цс11 // Системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН, файл VS110430.LHT
34. Постанова Верховного суду України "Про направлення справи на новий розгляд" № 3-31гс11 від 16.05.2011 р. // Юридическая практика, 2011, 06, № 25
35. Ухвала Верховного суду України від 18 серпня 2010 р. № 6-13122св09 // Юридическая практика, 2011, 03, № 10
36. Рішення Верховного суду України від 12 травня 2010 року, № 6-8078св10 // Системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН, файл VS100686.LHT
37. Ухвала Верховного суду України № 6-34630св10 від 13.10.2010 р. // Системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН, файл VS100545.LHT
38. Ухвала Верховного суду України від 11.03.2009 (ТОФ Інженерно-комерційний центр) // http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3268492;
39. Рішення Верховного суду України від 18.04.2007 р. // http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/614110
40. Постанова Вищого господарського суду України від 28.09.2006 р. № 2-14/5388-2006 // Системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН, файл SD062644.LHT
41. Ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.09.2011 р. № 6-5365св10 // Системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН, файл Q002043.LHT
42. Ухвала Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 липня 2011 р., № 6-135св10 // Системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН, файл Q001677.LHT
43. Постанова Вищого господарського суду України від 21 січня 2010 р. N 05/54-09 // Системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН, файл H005881.LHT
44. Постанова Вищого господарського суду України від 10.01.2012 р. N 5021/1197/2011 // Системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН, файл SD120003.LHT
45. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.07.2007 р. № 19/155 "Про визнання договору укладеним (дійсним) та про визнання права власності" // Системі інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН, файл so7993.LHT

Спеціальна література:
46. Агарков М.М. Понятие сделки по светскому гражданскому праву // Акагров М.М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т. Т 2. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. – с. 333-360
47. Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т. – М.: ЦентрЮрИнфоР, 2002. – Т. 2. – 452 с.
48. Александров Н.Г. К вопросу о роли договора в правовом регулировании общественных отношений // Ученые записки ВИЮН. Вып. 6. – М.: Изд-во Министерства юстиции СССР, 1947. – с. 64-72
49. Александров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. – М.: Госюриздат, 1961. – 271 с.
50. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юридическая литература, 1966. – 186 с.
51. Алексеев С.С. Общая теория права. Т. 1 – М.: «Юридическая литература», 1982. – 360 с.
52. Алексеев С.С. Общая теория права и государства: Курс в 2-х т. – М.: Юридическая литература, 1982. – Т. 2. – 360 с.
53. Алексеев С.С. Проблемы теории права. В 2-х т. – Свердловск: Изд-во Свердловского института, 1973. – Т. 2: Нормативные юридические акты. Применение права. Юридическая наука (правоведение). – 401 с.
54. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юридическая література, 1971. – 221 с.
55. Амбалов А.А. Гражданско-правовой договор в механизме рыночной экономики. Автореф…дис… к.ю.н.: 12.00.03 – гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право. – М., 2002. – 22 с.
56. Ансон В. Договорное право. – М.: Юридическая литература, 1984. – 463 с.
57. Барский С.И. Хозяйственные договоры в лесной промышленности. Сборник официальных материалов. М.: Гос. лес. изд., 1935. – 200 с
58. Батлер Е.А. Непоименованные договоры :Некоторые вопросы теории и практики : Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. -М.,2006. -25 с.
59. Батлер Е. А. Непоименованные договоры / Е. А. Батлер. - М. : Изд-во “Экзамен”, 2008. - 222 с.
60. Бахновська І.П. Загальні Принципи права та їх місце в національних правових системах // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку. Зб. Статей / за ред. Ю.С. Шемшученка, Л.В. Губерського, І.С. Гриценка; упор. О.В. Кресін. – К.: Логос, 2009. – с. 116-119
61. Безклубий І., Кошиль Ю. Causa правочину в римському праві // Вісник Київського університету. Серія: юридичні науки. – вип.. 74. – с. 59-63.
62. Бекленищева И.В. Гражданско-правовой договор: классическая традиция и современные тенденции. – М.: Статут, 2006. – 204 с.
63. Белов В.А. Гражданское право. Т.ІІ. Общая часть. Лица, блага, факты: учебник для бакалавров. – М.: Издательство «Юрайт», 2012. – 1093 с.
64. Бєляєва А.П. Принцип свободи договору в правовому регулюванні зовнішньоекономічного контракту: Автореф. дис. …канд.. юрид. наук. – Харків, 2005 – 19 с.
65. Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти). – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
66. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладення. – К.: Наукова думка, 2002. – 278 с.
67. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монографія. – К.: «Юрінком Інтер», 2006. – 392 с.
68. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. – М.: Издательство МГУ, 1994. – 378 с.
69. Берман Г.Дж. Вера и закон: примирение права и религии. – М.: Ad marginem, 1999. – 431 с.
70. Боголепов Н. Учебник истории римского права. – М.: Университетская типография, 1907. – 637 с.
71. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві. Монографія. – К.: «Юрінком Інтер», 2005. – 272 с.
72. Боднар Т.В. Договірні зобов’язання як категорія цивільного права // Вісник Київського національного університету ім.. Т. Шевченка. Юридичні науки, № 60-62 / 2004. – с. 73 - 75
73. Боронина М.Н. Некоторые проблемы с применением термина «добросовестность» (BONA FIDES) // Современное состояние российского законодательства: проблемы и пути совершенствования. Тезисы докладов международной научно-практической конференции. Г. Пермь, Пермский университет, 23 октября 2009 г. – с. 183-187
74. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. – М.: Издательство «Статут», 1997. – 682 с.
75. Вавилин Е.В. Функциональные уровни принципов осуществления гражданских прав и исполнения обязанностей. // Тенденции развития частного права в условиях рыночной экономики. Сборник научных трудов (по материалам международной научно-практической конференции, посвященной 95-летию профессора В.А. Тархова, Саратов, 24-25 сентября 2008 г.). – Саратов.: Изд-во ГОУ ВПО «Саратовская государственная академия права», 2009. – с. 18-21
76. Вердников А.Г. Функции хозяйственного договора // Труды ВЮЗИ. – М.: ВЮЗИ, 1971. – Т. 21. – С. 80-87
77. Виндшейд Б. Об обязательствах по римскому праву. Пер. с нем; под. ред. А.Б. Думашевского. – С.-Петербург: Типография А. Думашевского. – 593 с.
78. Гавзе Ф.И. Социалистический гражданско-правовой договор. – М.: «Юридическая литература», 1972. – 168 с.
79. Гавзе Ф.И. Договор по Гражданскому кодексу // Еженедельник советской юстиции. – 1923. - № 13 – с. 289
80. Генкин Д.М., Новицкий И.Б., Рабинович Н.В. История советского гражданского права. 1917-1947. – М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР, 1949. – 544 с.
81. Гетманцев О.В. Справедливість у системі завдань цивільного судочинства // Науковий вісник Чернівецького університету. 2007. Випуск 375. Правознавство. – с. 73-76
82. Годэмэ Е. Общая теория обязательств // Кченые записки ВИЮН. Вып. XIII. – М.: Юрид. изд-во Мин-ва юстиции СССР, 1948. – 503 с.
83. Голубєва Н.Ю. Правова природа загальних засад цивільного законодавства України // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. № 38. – Одеса: Юридична література, 2008. – с. 18-22
84. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юридическая литература, 1972. – 256 с
85. Гражданское право. В 2-х томах. Том 2. Учебник / под ред. проф. Е.А. Суханова. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 432 с.
86. Гражданское право. Учебник. Часть 1 под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: «Проспект», 1997. – 600 с.
87. Гражданское право. Часть 1. Учебник. Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М.: «Юристъ», 1997. – 472 с.
88. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л.: Издательство ЛГУ, 1981. – 83 с.
89. Грибанов А.П. Основные черты плановых гражданско-правовых договоров и история их развития. Автореф. дис…к.ю.н., М., 1953. – 16 с.
90. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права. – С.-Петербург.: Типография М.М. Стасюлевича, 1907. – вып. I. Общая часть. – 232 с.
91. Давид Р. Основные правовые системы современности / Пер. с фр. и вступит. статья В.А. Туманова. М.: Прогресс, 1988. – 496 с.
92. Днепров А. Что такое предварительный договор? // Юридическая практика. – № 8 (322), от 24.02.2004. – с. 21
93. Договірне право України. Загальна частина: навч. посібник. За заг. ред.. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.
94. Договор в народном хозяйстве. Вопросы общей теории. – Алма-Ата, Изд-во «Наука» Казахской ССР, 1987. – 173 с.
95. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для вузов / Под общ. ред. Академика РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – 2-е изд., изм. и доп. – М: Издательство НОРМА, 2003. – 784 с.
96. Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами. – М.: «Лекс-Книга», 2002. – 160 с.
97. Ефимов В.В. Догма римского права. – СПб: Типография В.С. Балашева и К°, 1898. – 640 с.
98. Жанайдаров И.У. Договор в гражданском праве и законотворческий процесс // Договор в гражданском праве: проблемы теории и практики. Том 1. Материалы Международной научно-практической конференции, посвященной 5-летию образования Научно-исследовательского института частного права КазГЮА. – Алмаати, 6-7 апреля 2000 г. – с. 26 - 31
99. Забоев К.И. Правовые и философские аспекты гражданско-правового договора. – СПб: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 278 с.
100. Заіка Ю.О., Рябоконь Є.О. Спадкове право: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер. – 352 с.
101. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В.. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
102. Иванов В.В. Общая теория договора. – М.: «Юристъ», 2006. – 238 с.
103. Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития. – Пер. с нем., 3-е изд. – СПб: Типография С.В. Безобразова, 1875. – Т. I. – 309 с.
104. Илларионова Т.И. Поднормативное регулирование имущественных отношений в гражданском праве // Проблемы обязательственного права. Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск: Уральский рабочий, 1989. – с. 4-14.
105. Иоффе О.С. Избранные труды: в 4 т. Т. 3 Обязательственное право. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 837 с.
106. Иоффе О.С. Советское гражданское право. Курс лекций. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1958. – Ч. 1. Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. – 511 с.
107. Иоффе О.С. Юриспруденция Древнего Рима // Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». 2-е изд., испр. – М.: Статут, 2003. – с. 16-44.
108. Иоффе О.С. Цивилистическая доктрина феодализма // Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». 2-е изд., испр. – М.: Статут, 2003. – с. 45-63.
109. Иоффе О.С. Цивилистическая доктрина промышленного капитализма // Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». 2-е изд., испр. – М.: Статут, 2003. – с. 64-114.
110. Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР (часть II) // Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». 2-е изд., испр. – М.: Статут, 2003. – с. 334-511.
111. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву // Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». 2-е изд., испр. – М.: Статут, 2003. – с. 512-652.
112. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юрид. лит-ра, 1984. – 144 с.
113. Исаченко В.Л., Исаченко В.В. Обязательства по договорам. Опыт практического комментария русских гражданских законов. Комментарий на IV книгу 1 ч. X т. Св. зак. – Том I. Общая часть. – С.-Петербург.: Типография М. Маркушева, 1914. – 728 с.
114. Казанцев М.Ф. Концепция гражданско-правового договорного регулирования. Автореф. дис…. Доктора юр. наук. – Екатеринбург, 2008. – 41 с.
115. Казанцев М.Ф. Договорное регулирование: цивилистическая концепция. – Екатеринбург: УрО РАН, 2005. – 452 с.
116. Казанцев М.Ф. Правовое договорное регулирование: исходные общетеоретические вопросы // Научный ежегодник Института философии и права Уральского отделения РАН. Вып. 2. – Екатеринбург, 2001. – с. 249-258.
117. Казанцев М.Ф. К вопросу об общей теории правового договора // Научный ежегодник Института философии и права Уральского отделения РАН. Вып. 1. – Екатеринбург, 1999. – с. 179-196.
118. Калабеков Ш.В. Договор как универсальная правовая конструкция. Автореф… дисс…к.ю.н.: 12.00.03 – гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право. – М., 2004. – 18 с.
119. Картужанский Л.И. Хозяйственный договор на практике. – М.-Л.: Изд. Наркомата мест. пром-сти, 1936. – 83 с.
120. Кашанина Т.В. Предпринимательство: правовые основы. – М.: Юридическая литература, 1994. – 176 с.
121. Кашанина Т.В. Индивидуальное регулирование в правовой сфере // Советское государство и право. – 1992. - № 2. – с. 123-126
122. Кашанина Т.В. Корпоративное право. Право хозяйственных товариществ и обществ: Учебник для вузов. – М.: Инфра-М-НОРМА, 1999. – 815 с.
123. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: «Мысль», 1972. – 472 с.
124. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 187 с.
125. Книппер Р. «Основы договорного права» - Договор в гражданском праве: проблемы теории и практики. Т. 1. Материалы международной научно-практической конференции, посвященной 5-летию образования Научно-исследовательского института частного права КазГЮА (в рамках ежегодных цивилистических чтений. – Алматы, 6-7 апреля 2000 г. – с. 13-19
126. Кодифікація приватного (цивільного) права України /А.С. Довгерт, П.А. Підопригора, Д.В. Боброва та ін.. За заг. ред.. А.С. Довгета. – К.: «Український центр правничих студій», 2000. – 336 с.
127. А.М. Принципи права України. – К.: «Юрінком Інтер», 1998. – 208 с.
128. Колосов Р.В. Договір комісії і агентський договір у цивільному праві // Дис.. ..канд. юр. наук. – К., 2004. – 189 с.
129. Комментарий к ГК РФ, части первой (постатейный). Руководитель авторского коллектива и ответственный редактор, д.ю.н., проф. Садиков О.Н. – М.: Юридическая фирма «Контракт», «Инфра – М», 1997. – 778 с.
130. Комментарий к Гражданскому кодексу Украины. Том 2. п