ПРИНЦИП ДОБРОСОВІСНОСТІ В ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАННЯХ :

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………………..4

Розділ І Розвиток принципу добросовісності в договірних зобов’язаннях……..18
1.1. Добросовісність (bona fides) в римському приватному праві…………..........…18
1.2. Принцип добросовісності в сучасних правових системах……………………....32
1.3. Принцип добросовісності в міжнародному договірному праві…………….…..51

Розділ ІІ Поняття і правова природа принципу добросовісності в цивільному праві……………………………………………………………………………..…61
2.1. Поняття принципу добросовісності в цивільному праві……………..….…...65
2.2. Правова природа добросовісності в цивільному праві………………………81

Розділ ІІІ Дія принципу добросовісності в динаміці договірних зобов’язань………………………………………………………………………96
3.1. Склади (прояви, випадки) добросовісної поведінки в динаміці
договірних зобов’язань………………………………………….……………….96
3.2. Добросовісне ведення переговорів і переддоговірна
відповідальність сторін…………………………………………….......….……104
3.3. Добросовісність сторін на стадії укладення договору та визначення його умов…………………………………………………………………………...….118
3.4. Добросовісне виконання договірних зобов’язань………………….…….….129

Висновки……………………………………………………………………..…..……166

Список використаних джерел………………………………………………………..174

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Статтею 3 Цивільного кодексу України серед загальних засад цивільного законодавства вперше в історії вітчизняного цивільного права були проголошені принципи добросовісності, справедливості та розумності. Більш того, частиною 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Сьогодні, за відсутності розвинутої та усталеної практики застосування наведених принципів, деякі фахівці в галузі цивільного права критично ставиться до появи в кодексі відповідних оціночних понять. Висловлюються думки про те, що закріплення принципів добросовісності, справедливості та розумності є помилковим та передчасним для нашої правової системи. Головний аргумент, який висувається противниками широкого застосування цих категорій, з огляду на їх невизначеність, стосується побоювань, що це призведе до свавілля з боку суддів при використанні „гумових норм” та оціночних понять. Таку позицію висловили ще деякі класики правової науки, такі як Ерік Аннерс та Й.О. Покровський.
На нашу думку, наведена проблема, хоча і має реальне підґрунтя, стосується більше питання правосвідомості та професіоналізму суддівського корпусу, а не вади закону. Правосуддя, яке ґрунтується виключно на законі та внутрішньому справедливому та розумному переконанні суду, з урахуванням законодавчо встановлених вимог добросовісності, ніколи не буде свавільним та протиправним.
В той же час, ігнорування та несприйняття закріплених в ЦК України принципів добросовісності, справедливості та розумності може призвести до іншої, більш небезпечної юридичної проблеми. Наведені засади можуть стати „мертвими” нормами, які не знайдуть застосування в практиці цивільного обороту та відправленні правосуддя. Очевидно, що наведена ситуація буде більш шкідливою для розвитку цивільних правовідносин, ніж просте ігнорування відповідних засад. Адже законодавець ввів дані категорії в Цивільний кодекс не випадково, а з конкретною, деякою мірою ідеалізованою метою побудувати цивільний оборот на засадах добросовісності його учасників. Як свідчить розвиток сучасного цивільного права, цієї мети прагнуть всі розвинуті держави світу, передусім Західної Європи. Відповідно, вчені-розробники ЦК України наголошують на важливості для функціонування всієї системи приватного права об’єктивізації принципів добросовісності, справедливості та розумності, оскільки саме вони є основною сутністю права та вказують на його природне походження. Все цивільне право за своїм духом „пронизане” ідеалами добросовісності, розумності, справедливості, які специфічним чином реалізуються в кожному його інституті. Таким чином, наукове дослідження вказаних принципів вбачається важливою задачею науки цивільного права.
Принцип добросовісності закріплений у цивільних кодексах провідних держав Європи та в актах Європейського Союзу, причому не просто у вигляді певної абстрактної конструкції. Він знайшов своє втілення у конкретних нормативно встановлених правилах та імперативних вимогах прогресивного договірного законодавства Європи.
Спрямованість України на інтеграцію в європейські структури, в тому числі в Європейський Союз, зумовлює необхідність гармонізації законодавства України з законодавством ЄС. У зв’язку із цим, в рамках дослідження даної теми корисним є вивчення наведених актів з метою вироблення пропозицій щодо імплементації відповідних положень щодо добросовісності в договірних зобов’язаннях в законодавство України.
Аналіз цивільного законодавства України, законодавства та доктрини зарубіжних країн свідчить про те, що серед інших споріднених принципів саме концепція добросовісності відіграє найбільш вирішальну роль у центральній підгалузі цивільного права – у зобов’язальному праві. Відповідно, центральне місце в даному досліджені посідає зобов’язальне право. При цьому вимоги добросовісності специфічним чином реалізуються на різних стадіях у динаміці договірного зобов’язання: від ведення переддоговірних переговорів та визначення умов договору до його добросовісного виконання.
Ступінь наукової розробленості теми дослідження. Одне з перших дореволюційних досліджень концепції добросовісності було проведено І.Б. Новицьким. В цей період про добросовісність також писали Й.О. Покровський, Л.І. Петражицкий. В радянський період до теми добросовісності звертались В.П. Грибанов, Г.О. Свєрдлик. В небагатьох сучасних наукових статтях, монографіях та дисертаційних роботах розглядалися деякі загальні питання добросовісності як принципу цивільного права або лише окремі проблеми добросовісності в договірних правовідносинах. Добросовісність, як загальна засада цивільного права та договірного права, зокрема, досліджувалась Н.С. Кузнєцовою, Т.В. Боднар, В.А. Бєловим, В.І. Ємельяновим. Принцип добросовісності також частково досліджувався в докторській дисертації Р.А. Майданика (в контексті довірчих правовідносин, 2003), кандидатській дисертації А.В. Смітюха (серед принципів міжнародного права, 2004), у монографії В.Д. Примака (у співвідношенні з принципом вини). Спорідненому принципу справедливості присвячена кандидатська дисертація І.Г. Бабич (2006). Слід також зазначити, що в Російській Федерації в останні роки було написано ряд дисертацій, повністю або частково присвячених принципу добросовісності в цивільному праві. Це. зокрема, роботи Т.Ю. Дроздової (2005), А.В. Попової (2005), Д.Л. Кондратюк (2006).
Однак в Україні на сьогодні майже відсутні комплексні монографічні праці із загальнотеоретичних і практичних проблем добросовісності, як загальноцивілістичного принципу і як спеціального принципу зобов’язального права. Відповідно, наукову розробленість теми не можна вважати задовільною. Такий стан дослідження проблем добросовісності негативно впливає на розвиток зобов’язального права, на формування судової практики з договірних спорів. Таким чином, норми ЦК України, які запровадили принцип добросовісності в зобов’язальному праві, переважно залишаються декларативними. Ситуація може бути змінена лише шляхом комплексного доктринального дослідження категорії добросовісності та вироблення механізмів її практичної реалізації. Відтак, подальше наукове розроблення загальнотеоретичних та практичних проблем принципу добросовісності, його проявів у динаміці договірних зобов’язань є необхідною умовою впровадження досконалішого правового регулювання договірних правовідносин. Наведене вище і обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва АПрН України (протокол №6 від 29 червня 2005 р.), як складову частину спеціальної науково-дослідної теми відділу проблем приватного права «Проблеми здійснення та захисту суб’єктивних цивільних прав».
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є формулювання наукових висновків і практичних рекомендацій щодо реалізації принципу добросовісності в договірних правовідносинах, а також подальше вдосконалення правових норм щодо добросовісності на основі проведення системного наукового аналізу історії виникнення і розвитку, поняття, правової природи та місця принципу добросовісності в системі сучасного цивільного права України.
Для досягнення поставленої мети основна увага у дисертації приділена вирішенню таких завдань: вивчення історичного аспекту розвитку категорії добросовісності в різних системах права і юридичній доктрині, систематизація сучасних нормативних актів України та зарубіжних держав щодо добросовісності учасників договірних правовідносин, дослідження поняття, правової природи даної категорії та її місця в системі цивільного права, осмислення функцій принципу добросовісності та їх реалізації в динаміці договірних зобов’язаннях на доктринальному рівні та у практиці правозастосування.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автор керувався загальнонауковим діалектичним методом та методами історичного, порівняльного, системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток ідеї добросовісності і норм, що закріплюють цей принцип в цивільному праві. Історичний метод використаний для дослідження концепції добросовісності, починаючи з римського приватного права. За допомогою порівняльного методу виявлені особливості вимог добросовісності, які закріплені в цивільному праві багатьох країн континентальної та загальної систем права, в міжнародно-правових актах. При цьому важливе значення для дослідження має аналіз доктрини та судових матеріалів зарубіжних країн, в яких існує усталена практика застосування принципу добросовісності в договірних правовідносинах, а також аналіз судової практики та звичаїв ділового обороту, які склались в Україні. Метод системно-структурного аналізу використаний для встановлення правової природи і місця категорії добросовісності в системі цивільного права, та в договірному праві, зокрема.
Об’єктом даного дослідження є цивільні правовідносини, в яких проявляється дія принципу добросовісності, в першу чергу, договірні правовідносини.
Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативних актів, положень Цивільного кодексу України, що стосуються принципу добросовісності, відповідні положення цивільного законодавства зарубіжних країн, акти міжнародного приватного права, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, юридична практика, судова практика Верховного Суду України, господарських судів України, міжнародних комерційних арбітражів та іноземних судів.
Науково-теоретичною базою даної дисертації є наукові роботи вітчизняних та зарубіжних вчених-дослідників теорії держави і права, римського, цивільного та міжнародного приватного права дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Науковим теоретичним підґрунтям роботи є праці М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Е. Аннерса, М.І. Брагінського, М. Бартошека, В. В. Вітрянського, М. Гаррідо, Р.Давида, Д. В. Дождєва, О.С. Іоффе, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Д.І. Мейєра, О.О. Мережко, І.Б. Новицького, Й.О. Покровського, Р. Саммерса, А. Смітюха, Є.О. Суханова, К. Цвайгерта та X. Кьотца, Р.Ціммерманна, П. Шлехтрайма, К. Шмітгоффа та ін.
Особливістю роботи є викладення в ній результатів вивчення значної кількості наукових робіт та практичних статей, присвячених темі добросовісності, які були написані іноземними авторами англійською мовою.
Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс УРСР 1963 р., Цивільний кодекс України 2003 р., Закони України „Про захист прав споживачів”, „Про захист від недобросовісної конкуренції”, „Про цінні папери і фондовий ринок” та інші законодавчі акти, Конвенція ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» 1980 р., Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, Цивільні кодекси Німеччини, Франції, Нідерландів, Квебеку, Швейцарії, РФ тощо.
Фактологічною базою дисертації є матеріали судової практики Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, міжнародних комерційних арбітражних судів при ТПП України, РФ та інших країн. Автором вивчена значна кількість судових справ з договірних спорів загальних та господарських судів України, РФ, США, Великобританії, Канади, Австралії, Південної Африки тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що ця робота є першим в Україні комплексним науковим дослідженням на дисертаційному рівні принципу добросовісності в договірних зобов’язаннях, в якому розглядаються його реалізація в римському приватному праві, в цивільному праві провідних країн континентальної та загальної систем права, в міжнародному приватному праві, досліджується поняття та правова природа добросовісності як цивілістичної концепції, досліджені загальні та спеціальні склади (випадки, прояви) добросовісної поведінки на різних стадіях динаміки договірних зобов’язань: на стадії переддоговірних переговорів, на стаді укладення договору і визначення його умов, а також на стадії виконання договору; досліджена проблема реалізації принципу добросовісності та його функцій у договірному праві; розроблені пропозиції щодо вдосконалення цивільного законодавства і практики застосування принципу добросовісності в правозастосовчій діяльності, зокрема, в судовій практиці.
Наукова новизна дисертаційного дослідження виражається у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, основними з яких є такі:
Вперше:
1) визначено авторське доктринальне поняття добросовісності у вузькому та широкому значенні. У широкому значенні добросовісність – це комплексна, багатоаспектна цивільно-правова категорія, яка не охоплюється лише розумінням добросовісності як принципу цивільного права, а є системою різнопорядкових юридично значимих проявів, які здійснюють самостійний регулюючий вплив на цивільні правовідносини, але тісно взаємопов’язані між собою. Комплексність цієї категорії полягає у тому, що добросовісність – це одночасно: 1) імператив цивільного права; 2) принцип цивільного права; 3) норма прямої дії; 4) презумпція цивільного права. У вузькому значенні добросовісність визначається як кожен окремий наведений вище прояв, що має самостійний вплив на цивільні правовідносини.
2) визначено поняття „склад добросовісної поведінки” сторін в договірних зобов’язаннях - це двоаспектна об’єктивно-суб’єктивна категорія, яка обумовлена регулюючим впливом принципу добросовісності на поведінку сторін та є виразом конкретних прикладів, фактичних проявів реалізації вимог добросовісності у договірних зобов’язаннях. Об’єктивна сторона означає, що поведінка (дії або бездіяльність) суб’єкта має відповідати об’єктивним загальноприйнятим стандартам добросовісної поведінки, що виражаються, зокрема, у правилах ділового обороту, а суб’єктивна сторона відображає його внутрішнє ставлення до своїх діянь як до правомірних та усвідомлення того, що такими діями не порушуються права та інтереси інших осіб.
3) проведено класифікацію складів добросовісної поведінки сторін в динаміці договірних правовідносин: 1) на стадії ведення переддоговірних переговорів (тобто на стадії, яка передує виникненню договірного зобов’язання, але іноді є юридично значимою з огляду на положення законодавства та правозастосовчу практику), 2) на стадії укладення договору та визначення його умов, 3) на стадії виконання договірних зобов’язань. Також обґрунтовується поділ складів добросовісної поведінки на загальні склади, що притаманні всім договірним зобов’язанням, та спеціальні склади добросовісної поведінки, які є характерними для окремих видів договірних зобов’язань.
4) визначені спеціальні склади добросовісноі поведінки на стадії ведення переддоговірних переговорів. Обгрунтовується, що поведінка сторін буде вважатись добросовісною, зокрема, якщо сторони будуть діяти (а) з дійсною метою укласти договір; (б) без цілей ввести контрагента у переговорах в оману, в тому числі, зашкодити укладенню ним іншого договору з третьою особою.
5) встановлені спеціальні склади добросовісної поведінки, притаманні стадії укладення будь-яких договорів приєднання і споживчих договорів, зокрема.
Обгрунтовано, що добросовісна поведінка сторони у договорах приєднання, до якої приєднуються, це а) ухилення від дій, які ведуть до виключення з договору своєї відповідальності за порушення зобов'язання та необґрунтоване обмеження такої відповідальності, та б) невключення в договір інших умов, явно обтяжливих для сторони, яка приєдналася. Дії підприємця у споживчих договорах є добросовісними, якщо він не включає в споживчий договір умови, які створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.
6) визначені окремі спеціальні склади добросовісної поведінки сторін в динаміці договірних зобов’язань різних видів: у договорах довірчого управління майном, майнового найму, спільної діяльності, агентських договорах, договорах перевезення, страхування, підряду тощо.
Зокрема, спеціальним складом добросовісної поведінки перевізника визначається використання транспортного засобу, яке придатне (належне, пристосоване) для перевезення обумовленого договором вантажу, та перевезення яким не завдасть шкоди вантажу. Спеціальним складом добросовісної поведінки учасників договору про спільну діяльність визначається утримання від дій, які б призвели до збагачення сторони за рахунок іншої сторони всупереч спільній меті.
7) встановлені юридично значимі наслідки порушення вимог добросовісності у договірних зобов’язаннях. У випадку завдання шкоди недобросовісним веденням переддоговірних переговорів може наставати деліктна відповідальність (ст.ст. 3, 1166 ЦК України); порушення принципу добросовісності шляхом включення в споживчий договір несправедливих умов дає іншій стороні право вимагати зміни таких умов, визнання їх недійсними (частина 5 статті 18 Закону про споживачів); аналогічні недобросовісні дії при укладені будь-якого іншого договору приєднання є підставою для вимог про зміну або розірвання такого договору (ст. 634 ЦК України); недобросовісні дії, що призводять до неналежного виконання зобов’язання, є підставою для застосування санкцій, передбачених договором або законом (ст. 611 ЦК України); недобросовісне здійснення своїх прав та задоволення інтересів в зобов’язальному правовідношенні може тягнути за собою позбавлення матеріального права на судовий захист відповідних прав та інтересів (ст. 13, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 16 ЦК України).
Удосконалено:
1) положення про сфери та особливості реалізації принципу добросовісності у різних інститутах та підгалузях цивільного законодавства України. В корпоративних правовідносинах та правовідносинах представництва добросовісності представників притаманні моральні ознаки (турботливість, лояльність, вірність тощо); у правовідносинах власності використовується особлива концепція добросовісного набувача; у правовідносинах інтелектуальної власності добросовісне користування об’єктом означає здійснення таких дій в інтересах своєї діяльності та без порушення прав інших правоволодільців; у конкурентних правовідносинах (що мають також публічно-правовий характер) закон визначає перелік випадків недобросовісної поведінки, які об’єднує те, що вони, зокрема, суперечать чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Відповідно, обґрунтовується висновок про недоцільність закріплення єдиного поняття добросовісності в цивільному законодавстві з огляду на різноманітний функціональний зміст вимог добросовісності у різних цивільно-правових інститутах та нормативних актах.
2) обґрунтування перспективності приватно-правових конструкцій, що вироблені на міжнародному рівні та закріплені у Конвенції ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» 1980 р., Принципах міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, Директивах Європейського Союзу, для розуміння ролі та функцій принципу добросовісності в договірному праві, вдосконалення українського законодавства та договірної практики в частині застосування вимог добросовісності. Визначається, зокрема, що норми Принципів УНІДРУА можуть бути використані самими учасниками цивільного обороту для регулювання договірних правовідносин на засадах добросовісності шляхом встановлення в договорі умови про те, що Принципи або деякі положення Принципів щодо добросовісного виконання договору є обов’язковими для сторін.
3) положення щодо функцій добросовісності в цивільному праві. Визначається, що добросовісність, як імператив цивільного права, відіграє функцію регулятора цивільних правовідносин, функцію забезпечення їх стабільності та сталості, що створює основу для збалансованого існування автономних центрів в умовах диспозитивності цивільного обороту.
4) положення щодо реалізації вимог добросовісності у договірних зобов’язаннях. Вплив добросовісності на договірне правовідношення зумовлюється реалізацією його функцій, що полягає у наступному:
а) у випадку неврегульованості договірних правовідносин принцип добросовісності виконує функцію регулятора прав й обов’язків сторін зобов’язань;
б) у випадку недостатньої нормативної та договірної урегульованості функції принципу добросовісності проявляються у доповненні, виправленні та тлумаченні положень закону, договору, змісту прав й обов’язків сторін;
В двох наведених випадках добросовісність виконує свою регулюючу функцію, в першу чергу, у зв’язку із застосуванням аналогії права. Засади добросовісності виступають основним критерієм (орієнтиром) правомірної поведінки, яка, в свою чергу, виражається через конкретні загальні та спеціальні склади добросовісної поведінки сторін. Обгрунтовано, що спосіб формалізації таких складів добросовісної поведінки має обумовлюватись їх важливістю та існуючими потребами цивільного обороту (закріплення в договорі, в узагальненнях судової практики, в законі)
в) за наявності нормативного або договірного регулювання правовідносин сторін принцип добросовісності відіграє, переважно, доповнюючу та інтерпретаційну функцію, виступаючи додатковим критерієм оцінки дій (бездіяльності) сторін договору та встановлення факту виконання (належного виконання) договірного зобов’язання.
Дістали подальший розвиток:
1) положення про юридичні конструкції, засновані на принципі добросовісності, які виникли в римському приватному праві і перейшли в сучасне цивільне право України. Це концепція позитивного договірного інтересу, яка вимагає від недобросовісного контрагента відшкодування як реальних збитків, так і упущеної вигоди; зарахування зустрічних однорідних вимог; обов’язок сплати процентів за прострочення виконання грошових зобов’язань; правило про розумні строки виконання зобов’язання; захист прав контрагента, якому завдані збитки за договором, укладеним під впливом обману. Походження наведених правил від концепції добросовісності обумовлює поширення на відповідні правовідносини, які вони регулюють, загальних положень про добросовісність.
2) положення про місце добросовісності в системі континентального права, як загального принципу цивільного права та спеціального принципу виконання зобов’язань, який має силу принципу-норми та широко застосовується у судовій практиці, в тому числі, для виправлення закону (Німеччина), а також для встановлення зловживання правом (Франція), на відміну від системи загального права, яке переважно заперечує правову роль принципу добросовісності. В той же час доведено, що сьогодні прецеденти та статутне законодавство країн англосаксонської системи права прямо та опосередковано застосовують вимоги добросовісності для регулювання договірних правовідносин.
3) положення про деякі загальні склади добросовісної поведінки сторін договірних зобов’язань. які полягають у вчиненні під час виконання договору в певній ситуації дій, які (можливо) прямо не випливають з договірних умов, але ж є необхідними з огляду на загальні застереження про добросовісність. Зокрема, «взаємне сприяння» полягає у том, що сторони вправі розраховувати на таку взаємодопомогу, яка не випливає з конкретних обов'язків сторін, але через обставини, що склалися, стає необхідною для однієї сторони і може бути їй надана іншою стороною без збитків для себе.
4) положення про те, що в цивільному законодавстві добросовісність, справедливість та розумність визначаються як три самостійні принципи, які, в той же час, є тісно пов’язаними та спорідненими категоріями. Обґрунтовується, що в зобов’язальному праві добросовісність є домінуючим та загальним поняттям стосовно двох інших принципів - розумності і справедливості, що зумовлено функціями, які відіграє принцип добросовісності в регулюванні договірних правовідносин.
5) положення про місце категорії добросовісності в правовій системі України, яка, з огляду на тенденції поширення цієї засади у галузях публічного права, зокрема, у процесуальному, податковому, міжнародному публічному праві, надалі набуває ознак універсального міжгалузевого правового принципу.
6) положення про переддоговірну відповідальність, яка за відсутності її прямого закріплення в законі може розглядатись як форма державно-примусового впливу на особу, яка недобросовісно веде переговори без дійсної мети укласти цивільний договір та/або недобросовісно відмовляється від укладення договору, в результаті чого порушує принцип добросовісності (ст. 3 ЦК України), а завдана таким порушенням шкода може відшкодовуватись на загальних підставах в порядку деліктної відповідальності (ст.1166 ЦК України).
На підставі наведених та інших висновків вносяться пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження, зокрема, пропонується:
1) з метою імплементації деяких положень Директиви ЄС «Про несправедливі умови в споживчих договорах» для цілей перенесення на підприємця тягаря доведення факту досягнення окремої домовленості щодо несправедливої умови споживчого договору викласти частину 2 статті 18 Закону про споживачів в новій редакції, додавши до першого речення два нових речення: «Умови договору, які не були окремо погоджені, є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком укладення договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умова завжди буде розглядатися як така, що не була окремо погоджена, якщо її проект був підготовлений заздалегідь і тому споживач не мав можливості вплинути на зміст такої умови, зокрема, у випадку заздалегідь підготовленого стандартного договору. Якщо продавець (виконавець, виробник) стверджує, що в процесі підписання договору була досягнута окрема домовленість щодо стандартної умови, тягар доведення цього покладається на нього».
2) доповнити ЦК України статтею 646-1 „Відповідальність за недобросовісне ведення переговорів” наступного змісту:
«Сторона має право на власний розсуд вести переговори щодо укладення договору і не несе відповідальності за недосягнення згоди. Однак сторона, яка недобросовісно веде або перериває такі переговори, є відповідальною за збитки, заподіяні іншій стороні.
Недобросовісним веденням переговорів є, зокрема, вступ в переговори або їх продовження при відсутності дійсного наміру укласти договір або з метою ввести іншу сторону в оману, в тому числі, зашкодити укладенню цією стороною іншого договору».
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що її результати можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, у доопрацюванні та вдосконаленні цивільного законодавства України, в навчальному процесі, підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу цивільного права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності судів загальної юрисдикції, господарських судів України, міжнародних арбітражів, у правозастосовчій практиці у сфері договірного права.
Особистий внесок здобувача. Результати дослідження апробовані і знайшли відображення в публікації чотирнадцяти статей, одинадцять з яких опубліковані у виданнях, визнаних ВАК України фаховими для спеціальності «Правознавство». Особистим внеском стало також написання параграфу 4 «Особливості стадії укладення договору та визначення його умов» глави 39 у науково-практичному посібнику «Аномалії в цивільному праві України» (відп. редактор Р.А. Майданик, К., 2007), сторінки 775-780.
Впровадження і апробація дослідження. Результати дослідження також були предметом обговорення на всеукраїнських конференціях, зокрема на двох міжнародних науково-практичних конференціях «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених» (19-20 квітня 2007 р. та 24-25 квітня 2008 р., юридичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка), на третьому міжнародному науковому семінарі «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (17-20 квітня 2008 р., Сімферополь-Партеніт).

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках надведені найбільш суттєві підсумки виконаного автором дисертаційного дослідження:

1. Встановлений перелік юридичних конструкцій, заснованих на принципі добросовісності, які виникли в римському приватному праві та перейшли в сучасне цивільне право України. Це концепція позитивного договірного інтересу, яка вимагає від недобросовісного контрагента відшкодування як реальних збитків, так і упущеної вигоди; зарахування зустрічних однорідних вимог; обов’язок сплати процентів за прострочення виконання грошових зобов’язань; правило про розумні строки виконання зобов’язання; захист прав контрагента, якому завдані збитки за договором, укладеним під впливом обману. Походження наведених правил від концепції добросовісності обумовлює поширення на відповідні правовідносини, які вони регулюють, загальних положень про добросовісність.
2. Встановлено місце добросовісності в системі континентального права, як загального принципу цивільного права та спеціального принципу виконання зобов’язань. Обґрунтовується висновок про те, що специфіка правового регулювання та функції цієї категорії дає підстави виділити три основні моделі законодавчого закріплення вимог добросовісності в цивільному праві країн Європи: німецьку, французьку та голландську моделі. В континентальному цивільному праві добросовісність має силу принципу-норми на відміну від системи загального права, яке переважно заперечує правову роль принципу добросовісності як такого, якому притаманні риси каучукової норми. В той же час доведено, що сьогодні прецеденти та статутне законодавство таких країн англосаксонської системи права, як США, Великобританія, Австралія, ПАР, прямо та опосередковано застосовують вимоги добросовісності для регулювання договірних правовідносин, зокрема, через концепції естопеля, „припустимих” умов договорів.
3. Визначені акти міжнародного приватного права, що застосовують вимоги добросовісності в регулюванні договірних правовідносин. Обґрунтовується перспективність приватно-правових конструкцій, що вироблені на міжнародному рівні, для вдосконалення українського законодавства і договірної практики в частині застосування вимог добросовісності, оскільки, по-перше, ці конструкції є найбільш універсальними та ефективними продуктами спільної наукової та законотворчої діяльності кращих фахівців провідних країн Європи та світу. По-друге, важливим фактором для орієнтиру на міжнародні нормативно-правові акти як на приоритетні є та обставина, що сьогодні Україна знаходиться на шляху інтеграції до Європейського співтовариства, яке будує єдиний правовий простір.
Обргунтовано, що сучасне цивільне законодавство та ділова практика України в частині пізнання та правозастосування принципу добросовісності в договірних зобов’язаннях мають спиратись, в першу чергу, на джерела міжнародного приватного права, основними серед яких є:
• Конвенція ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» 1980 р., яка є частиною законодавства України та встановлює правило про дотримання добросовісності в міжнародній торгівлі;
• Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА („Принципи”), які дають розгорнуту відповідь на питання про те, яким чином вимоги добросовісності мають застосовуватись у договірних правовідносинах;
• Директиви Європейського Союзу, які закріплюють стандарти добросовісної поведінки учасників договірних правовідносин в межах Європейської спільноти, зокрема, в споживчих та агентських правовідносинах.
4. Визначаються функції добросовісності, які є загальними напрямками впливу цієї концепції на цивільно-правові відносини. Як імператив цивільного права добросовісність відіграє важливу функцію регулятора цивільних правовідносин, функцію забезпечення їх стабільності та сталості, що створює базис для збалансованого існування автономних центрів в умовах диспозитивності цивільного обороту. У зобов’язальному праві принцип добросовісності, поряд із принципами справедливості та розумності, виконує стосовно позитивного пра¬ва, договорів та звичаїв інтерпретаційну, доповнюючу та вип¬равну функції.
5. Встановлені сфери застосування принципу добросовісності в цивільному законодавстві України: корпоративні правовідносини та правовідносини представництва, правовідносини власності, конкурентні правовідносини, правовідносини інтелектуальної власності, зобов’язальні правовідносини тощо. Законодавець використовує вимоги добросовісності у різних цивільно-правових інститутах по різному, вкладаючи в ці приписи зміст, який в кожному вищенаведеному випадку враховує притаманні лише даним правовідносинам особливості. Відповідно, обґрунтовується, що єдине закріплене поняття добросовісності в цивільному законодавстві є недоречним з точки зору як юридичної техніки, так і практики цивільних правовідносин у всьому їх різноманітті.
6. Добросовісність визначена як концепція, яка поєднує як правові, так і етичні, світоглядні елементи, а тому вона є філософсько-правовою категорією. Визначається авторське доктринальне поняття добросовісності через систему її проявів, які у сукупності розкривають суть добросовісності як приватно-правової категорії.
У широкому значенні добросовісність – це комплексна, багатоаспектна цивільно-правова категорія, яка не охоплюється лише розумінням добросовісності як принципу цивільного права, а є системою різнопорядкових юридично значимих проявів, які здійснюють самостійний регулюючий вплив на цивільні правовідносини, але тісно взаємопов’язані між собою. Комплексність цієї категорії полягає у тому, що добросовісність – це одночасно: 1) імператив цивільного права; 2) принцип цивільного права; 3) норма прямої дії; 4) презумпція цивільного права. У вузькому значенні добросовісність є цивільно-правовою категорією, яка може розглядатись як кожен окремий наведений вище прояв, який має самостійний вплив на цивільні правовідносини.
Все наведене вище дає підстав визнати добросовісність одним з ключових елементів механізму правового регулювання всіх цивільних правовідносин, зокрема, договірних зобов’язань.
7. Обгрунтовано висновок про те, що в договірних правовідносинах добросовісність їх суб’єктів носить двоаспектний, об’єктивно-суб’єктивний характер, який виражається у наступному. Об’єктивна сторона означає, що дії суб’єкта мають відповідати об’єктивним загальноприйнятим стандартам добросовісної поведінки, що виражаються, зокрема, у правилах ділового обороту, а об’єктивна сторона відображає його внутрішнє ставлення до своїх дій як до правомірних та усвідомлення того, що такими діями не порушуються права та інтереси інших осіб.
8. Обґрунтовано, що оціночна категорія добросовісності має широку функціональність, гнучкість та здатність трансформуватись залежно від сфери застосування, що зумовлює тенденції поширення цієї засади у галузях публічного права, зокрема, у процесуальному, податковому, міжнародному публічному праві, в яких добросовісність набуває нові специфічні ознаки. Це свідчить про те, що добросовісність, яка традиційно має приватно-правові коріння, надалі набуває ознак універсального міжгалузевого правового принципу.
9. Визначено, що в цивільному законодавстві добросовісність, справедливість та розумність визначаються як три самостійні принципи, які, в той же час, є тісно пов’язаними та спорідненими категоріями, що переважно використовуються законодавцем як єдине специфічне джерело регулювання цивільних правовідносин. Обґрунтовується, що в зобов’язальному праві добросовісність є домінуючим та загальним поняттям стосовно двох інших принципів - розумності і справедливості, що зумовлено функціями, які відіграє добросовісність в регулюванні договірних правовідносин.
10. Добросовісність визначена як загально-цивілістичний принцип (ст. 3 ЦК України) та спеціальний підгалузевий принцип зобов’язального права (ч. 3 ст. 509 ЦК України). Обґрунтовується недоцільність звуження цього принципу до окремого принципу виконання договірних зобов’язань, оскільки, по-перше, договірне зобов’язання, як специфічний різновид цивільного правовідношення, має свої стадії, які не охоплюються лише виконанням; по-друге, добросовісність, як загальний принцип всього зобов’язального права, рівною мірою впливає на всі відповідні стадії договірного правовідношення.
11. Обґрунтовано висновок про те, що загальним механізмом переддоговірної відповідальності за недобросовісне ведення переговорів та недобросовісне неукладення договору може виступати юридична конструкція, складовими якої є загальний принцип добросовісності (ст. 3 ЦК України), а також норма про генеральний делікт (ст.1166 ЦК України).
12. Визначені спеціальні склади добросовісної поведінки, притаманні стадії укладення будь-яких договорів приєднання і споживчих договорів, зокрема. У договорах приєднання добросовісною, в тому числі, буде вважатись наступна поведінка сторони, до якої приєднуються:
• ухилення від дій, які ведуть до виключення з договору своєї відповідальності за порушення зобов'язання та необґрунтоване обмеження такої відповідальності;
• невключення в договір інших умов, явно обтяжливих для сторони, яка приєдналася.
Визначено склад добросовісної поведінки підприємця у споживчих договорах договірних правовідносинах: дії підприємця є добросовісними, якщо він не включає в споживчий договір умови, які створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу (ст. 18 Закону про споживачів). Відповідно, шляхом включення несправедливих умов в договір зі споживачем є проявом недобросовісності на стадії укладення договору
13. Визначено, що добросовісність, як гнучка оціночна категорія, якій властива здатність трансформуватись та доповнюватись залежно від існуючих правових, економічних та соціальних умов, стала основою для таких нових правових конструкцій в цивільному праві Західної Європи, як заснований на вимогах добросовісності відхід від принципу номіналізму у грошових зобов’язаннях; доктрина «застереження про незмінність обставин»; концепції, пов’язані із пом’якшенням суворих умов виконання зобов’язань, зокрема, „справедливе позбавлення права на заперечення” (естопель); концепція доповнення деяких прогалин оферти відносно укладених договорів.
14. Встановлений перелік складів добросовісної поведінки в практиці міжнародного обороту: це здійснення своїх прав без порушення охоронюваних законом інтересів інших осіб; врахування при виконанні договору правил ділової етики, природи і цілей договору, дійсних обставин справи; утримання від дій, які ведуть до отримання несправедливих переваг від залежності іншої сторони, створення для неї економічно несприятливих умов та послаблення іншим чином; надання достовірної інформації про товар, що є предметом договору, та іншої інформації, необхідної для виконання зобов’язання тощо.
15. Виявлено прояви добросовісності при виконанні зобов’язання, які були реалізовані в радянському цивільному праві у принципах взаємного сприяння та економічності. Встановлено правонаступність цих засад та обґрунтовується необхідність їх врахування в сучасних договірних правовідносинах, заснованих на принципі добросовісності. Ці засади вимагають від контрагентів під час виконання договору вчинення у певній ситуації дій, які (можливо) прямо не випливають з договірних умов, але ж є необхідними з огляду на загальні застереження про добросовісність.
16. Визначені окремі спеціальні склади добросовісної (або, відповідної недобросовісної) поведінки сторін в динаміці договірних зобов’язань різних видів: у договорах довірчого управління майном, майнового найму, спільної діяльності, агентських договорах, договорах перевезення, страхування, підряду тощо.
17. Обгрунтований загальний висновок щодо реалізації вимог добросовісності у договірних зобов’язаннях. Вплив добросовісності на договірне правовідношення зумовлюється реалізацією його функцій, що полягає у наступному:
1) у випадку неврегульованості договірних правовідносин принцип добросовісності виконує функцію регулятора прав й обов’язків сторін зобов’язань;
2) у випадку недостатньої нормативної та договірної урегульованості функції принципу добросовісності проявляються у доповненні, виправленні та тлумаченні положень закону, договору, змісту прав й обов’язків сторін.
В обох випадках засади добросовісності виступають основним критерієм (орієнтиром) правомірної поведінки, яка, в свою чергу, виражається через конкретні загальні та спеціальні суб’єктивно-об’єктивні склади добросовісної поведінки учасників зобов’язання.
Обгрунтовано, що спосіб формалізації таких складів добросовісної поведінки має обумовлюватись їх важливістю та існуючими потребами цивільного обороту (закріплення в законі, в договорі, в узагальненнях судової практики) Наприклад, склади добросовісної поведінки на стадії переддоговірних переговорів, з огляду на важливість цієї проблеми для сталості договірного процесу, доцільно визначити в законі. Деякі інші спеціальні склади добросовісності за відсутності усталеної практики застосування вимог добросовісності можуть закріплюватись в договорах у вигляді обов’язків сторін, в узагальненнях судової практики тощо. Формулюється висновок про те, що в результаті наведеного вище сама правозастосовча діяльність буде наповнювати концепцію добросовісності практичним змістом.
3) за наявності нормативного або договірного регулювання правовідносин сторін принцип добросовісності відіграє, переважно, доповнюючу та інтерпретаційну функцію, виступаючи додатковим критерієм оцінки дій (бездіяльності) сторін договору та встановлення факту виконання (належного виконання) договірного зобов’язання
18. Виявлені судові рішення українських судів, якими були прямо чи опосередковано враховані вимоги добросовісності при розгляді договірних спорів. Це, зокрема, рішення Конституційного Суду України, рішення ВГСУ та інших загальних судів, МКАС при ТПП України з договірних спорів, що випливали з правовідносин оренди, спільної діяльності, поставки тощо.
19. Пропонується внесення наступних змін до діючого законодавства:
• Обґрунтовується необхідність імплементації деяких положень Директиви ЄС «Про несправедливі умови в споживчих договорах» та внесення змін до Закону про захист прав споживачів для цілей перенесення на підприємця тягаря доведення факту досягнення окремої домовленості щодо несправедливої умови споживчого договору. Пропонується викласти частину 2 статті 18 Закону про споживачів в новій редакції наступного змісту: «Умови договору, які не були окремо погоджені, є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком укладення договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умова завжди буде розглядатися як така, що не була окремо погоджена, якщо її проект був підготовлений заздалегідь і тому споживач не мав можливості вплинути на зміст такої умови, зокрема, у випадку заздалегідь підготовленого стандартного договору. Якщо продавець (виконавець, виробник) стверджує, що в процесі підписання договору була досягнута окрема домовленість щодо стандартної умови, тягар доведення цього покладається на нього».
• Обґрунтовується доцільність введення в цивільне законодавство України норми про обов’язок сторін добросовісно вести переговори при укладенні договору та про відповідальність за його порушення. Вказаний обов’язок необхідно визначити в законі через загальні склади добросовісної поведінки сторін на стадії ведення переддоговірних переговорів. Відповідно, пропонується доповнити ЦК України статтею 646-1 „Відповідальність за недобросовісне ведення переговорів” наступного змісту:
«Сторона має право на власний розсуд вести переговори щодо укладення договору і не несе відповідальності за недосягнення згоди. Однак сторона, яка недобросовісно веде або перериває такі переговори, є відповідальною за збитки, заподіяні іншій стороні.
Недобросовісним веденням переговорів є, зокрема, вступ в переговори або їх продовження при відсутності дійсного наміру укласти договір або з метою ввести іншу сторону в оману, в тому числі, зашкодити укладенню цією стороною іншого договору».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянова М.В. Защита добросовестного приобретателя в российском гражданском праве: Дис.... канд. юрид. наук. — М. 2001.
2. Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т. Т. II. – М.: АО «Центр ЮрИнфор», 2002. - 452 с.
3. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. М. 1940. - 175 с.
4. Агарков М.М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве // Цивилистическая практика. Екатеринбург. Вып. 5. 2002. - С. 103.
5. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. Т. I. – М.: Юрид. Лит., 1981. – 312 c.
6. Алешин О. Категория публичного порядка в международном частном праве // Юридическая практика. №41(303), 2003. - С. 5-6.
7. Амфитеатров Г.Н. Вопросы виндикации в советском праве. / Советсткое государство и право. № 2. 1941. С. 40-45.
8. Аннерс Э. История европейского права. М., Наука, 1994. - 395 с.
9. Аномалії в цивільному праві України. Відп. ред. Р.А. Майданик. К., «Юстініан», 2007. – 912 c.
10. Асланян Н.П. Основные начала российского частного права / Науч. изд. - Иркутск: Изд-во ИГЭА,2001. - 270 с.
11. Бабаев В.К. Презумпции в российском праве и юридической практике. // Проблемы юридической техники. - Нижний Новгород, 2000. - С. 323 - 330.
12. Бабич І.Г. Принцип справедливості в римському праві і в сучасному зобов’язальному праві України: Дис.... канд. юрид. наук.- О., 2006.
13. Бартошек М. Римское право. Понятия, термины, определения. - М., 1989. – 447 c.
14. Бевзенко Р.С. Защита добросовестно приобретенного владения в гражданском праве: Дис.... канд. юрид. наук. — Саратов, 2002.
15. Белов В.А. Добросовестность, разумность, справедливость как принципы гражданского права // Законодательство. - №8. - 1998. C. – 49-52.
16. Беляневич О.А. Договори приєднання // Вісник господарського судочинства. Видання Вищого господарського суду України. - № 3. - 2004. - С. 210-217.
17. Бергман В. Новое германское обязательственное право // Вестник ВАС РФ, №6, 2003. - С. 104-109.
18. Беребеня Н.В. О природе принпципов гражданского права // [Електронний ресурс] Вестник Российской академии государственной службы при Президенте РФ, №1, 2006 // Режим доступу до журн.:
http://oad.rags.ru/vestnikrags/issues/issue0106/010605.htm.
19. Бержель Ж.Л. Общая теория права. – М., 2000. – 576 с.
20. Бирюков П.М. Международное право: Учебное пособие.–М.: Юристъ, 1998. – 415 с.
21. Бистров Д. «Юридические презумпции и фикции» // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.pseudology.org/Legis/Presumptions_Fictions.htm
22. Богданов Е. Категория «добросовестности» в гражданском праве // Российская юстиция. № 9. - 1999. – С. 12-14.
23. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві. К.: Юрінком Інтер, 2005. - 272 с.
24. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга 1. Общие положения. М., Статут, 2002. – 848 с.
25. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права. М.: Статут, 2003 – 382 с.
26. Венедиктов А.В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности в СССР. М., 1954. – 260 с.
27. Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров (CISG). Постатейній комментарий // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.cisg.ru/content/cisg_text.php?id=7.
28. Венская конвенция о праве международных договоров: Коммент. / Сост. и авт. А.Н. Талалаев. М., 1997. – 336 с.
29. Винницкий Д.В. Принцип добросовестности и злоупотребления правом в сфере налогообложения // Право и экономика, №1, 2003. – С. 59-64.
30. Витрянский В.В. Новый Гражданский кодекс и суд // Вестник Высшего Арбитражного Суда РФ. – 1997. - № 7. - С. 80-84.
31. Витрянский В.В. Недействительность сделок в арбитражно-судебной практике // Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика / Отв. ред. А.Л. Маковский. М., 1998. – С. 141-144.
32. Гаджиев Г.А. Конституционные принципы добросовестности и незлоупотребления субъективными правами // Государство и право, М., 2002. - №7. – С. 57-60.
33. Гадомский Д. Добросовестность Google под вопросом // «Юридическая практика» №439 (21), 2006. С. - 4.
34. Гарридо Мануель. Римское частное право: каузы, иски, институты. Статут. М., 2005. – 812 с.
35. Германское право. Часть 1. «Гражданское уложение». Под ред. В.В. Залесского. М. 1996. – 552 с.
36. Германское право. Ч. II. Торговое уложение и другие законы (пер. с нем.). М.: МЦФЭР, 1996. – 413 c.
37. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. (з наступними змінами та доповненнями). – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 303 с.
38. Гражданский кодекс Квебека. Перевод с англ. А. Муранов и др. М.: Статут, 1999. – 357 с.
39. Гражданский кодекс Латвии. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://icpo-vad.tripod.com/civru.html
40. Гражданский кодекс Нидерландов. Новая кодификация. Пер. на русский: М. Ферштман. Ред.: Ф.Й.М. Фельбрюгге. Лейден. 2000. - С. 281-285.
41. Гражданский кодекс Российской Федерации от 21 октября 1994 г. Официальній текст. – М.: Омега-Л, 2006. – 662 с.
42. Гражданское и торговое право зарубежных государств. Отв. редакторы: проф. Е.А.Васильев, проф. А.С.Комаров. 4-е изд., перераб., и доп. Москва. «Международные отношения». 1994. – 560 с.
43. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Под ред. Е.А. Васильева. - М.: Международные отношения, 1993. – 485 с.
44. Гражданское и торговое право капиталистических стран. Под ред. Д.М. Генкина. М.: Госюриздат, 1949. – 544 с.
45. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Учебник: Часть I. Под ред. проф. Нарышкиной Р.Л. М., 1983. – 288 с.
46. Гражданское право. Т. 2, полутом 1. Под ред. Е.А. Суханова. М.: Издательство БЕК. 2000. – 646 с.
47. Гражданское право: В 2 т. Том I: Учебник/Отв.ред. проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб и доп. – М.: Издательство БЕК, 2003. – 704 с.
48. Гражданское право: Учеб.: В 3 т. Т.1.- 6-е изд., перераб. и доп. Под ред. А.П.Сергеева и Ю.К.Толстого. - М.: Проспект, 2003. – 624 с.
49. Гражданское право: Учебник. Под общ. Ред. В.Ф. Яковлева – М.: Изд-во РАГС, 2003. – 503 с.
50. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. - Изд. 2-е, стереотип. - / Грибанов В. П. М.: Статут, 2001. - 411 с.
51. Грибанов В.П. Пределы самозащиты гражданских прав // Вестник МГУ. Серия 11, Право. – 1968. - № 4. – С. 3-16.
52. Грибанов В.П. Принципы осуществления гражданских прав // Вестник МГУ. Серия 11, Право. – 1966. - № 3. - С. 10-23.
53. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы. Пер. с фр. В.А. Туманова . — М.: Междунар. отношения, 1999. — 400 с.
54. Дедиков С. Принцип наивысшей добросовестности - краеугольный камень перестрахования // «Хозяйство и право», М., 2003. - №5. - С. 33-35.
55. Дождев Д.В. Добросовестность (bona fides) как правовой принцип / Политико-правовые ценности: история и современность / Под ред. В.С.Нерсесянца. – М., 2000.
56. Дроздова Т.Ю. Добросовестность в российском гражданском праве: Дис. канд. юрид. наук. - М., 2005.
57. Емельянов В.И. Понятие „разумность”в гражданском праве России // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Фередации. – 2002. - №10. – C. 102-105.
58. Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами. М.: Лекс-Книга, 2002. – 160 с.
59. Європейський суд з прав людини у справі Матос е Сільва, ЛДА та інші проти Португалії. // Вісник господарського судочинства. - № 3. - 2004. - С. 279.
60. Ємельянова Л. Трансформації поглядів римських юристів на характер забезпечення належного виконання договірних зобов’язань // Підприємництво, господарство, право. К., №6, 2004. С. – 27.
61. Жарский А.В. Правовые последствия нарушения договора международной купли-продажи товаров: общая характеристика на основе Венской конвенции 1980 г. // Белорусский журнал международного права и международных отношений. - 1999. - №4. - С. 40-47.
62. Зыкин И.С. Договор во внешнеэкономической деятельности. М., 1990. – 222 с.
63. Иоффе О.С. Обязательственное право. М., 1975. – 872 с.
64. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. Л.,1955. - 310 с.
65. ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року). Видання МТП № 560. "Урядовий кур'єр" // № 63, 3 квітня 2002 р., № 68, 10 квітня 2002 р.
66. Історія приватного (цивільного) права Європи: частина 1. Харитонов Є.О. Витоки. Одеса, 1999. – 292 с.
67. Каламкарян Р. А. Принцип добросовестности в современном международном праве / Отв. ред. Н. А. Ушаков; - М.: Наука,1991. – 191 с.
68. Каламкарян Р.А. „Принцип добросовестности и принцип взаимности как основание института эстоппель” // «Государство и право», М., 2000, №8. С. 47-53.
69. Калинина И.В. Презумпция добросовестности налогоплательщика // Изменение и консолидация рыночного законодательства в контексте российской судебной реформы: Научные материалы 2004. М.: 2005.
70. Карапетян Д. Служить акционерному обществу! // Управление компанией. - №4 - 2004. – С. 52-57.
71. Касаційна скарга компанії „I” на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2005 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2005 р. у справі №39/147. [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua.
72. Книпер Р. Основы договорного права // [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.cis-legal-reform.org/publication/articles-reports/grundlagen-vertragsrecht.ru.html
73. Коваль В.Я. Недобросовісна конкуренція: поняття та ознаки // Вісник господарського судочинства. Видання Вищого господарського суду України. № 3, 2002. – С. 178-185.
74. Колодій А.М. Принципи права України. — К., 1998. — 208 c.
75. Комаров А.С. Ответственность в коммерческом обороте. М., 1991. – 280 с.
76. Кондратюк Д. Л. Нравственно-правовые принципы в гражданском праве России: На примере справедливости, гуманизма, разумности и добросовестности: Дис. канд. юрид. наук.- М., 2006.
77. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України 1996.- № 30.- Ст. 141.
78. Коркунов М.М. Лекции по общей теории права. 6-е изд. – СПб., 1904. – 573 с.
79. Кот А. Доверительное управление в современном гражданском праве // Юридическая практика, № 11 (273), 2003. - C. 7.
80. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 182 с.
81. Краснов Н.И. Реальное исполнение обязательств между социалистическими организациями. – М., 1959. – 192 с.
82. Кузнєцова Н.С. Принципи сучасного зобов’язального права України // Українське комерційне право. №4, 2003 р. – С. 9-17.
83. Кукин А.В. Соотношение Принципов УНИДРУА и Венской Конвенции международной купли-продажи товаров. Законодательство и экономика, № 4, 2000. С. 46-50.
84. Курс римского частного права. Чезаре Санфилиппо. Учебник. Издательство БЕК. М., 2002. – 400 с.
85. Лунц Л.А. Денежное обязательство в гражданском и коллизионном праве капиталистических стран. - М.: Юрид. изд-во м-ва юстиции СССР, 1948. - 215 с.
86. Луспеник Д. Ищем справедливость, добросовестность и разумность в гражданско-правовых отношениях // Закон & Бизнес № 7, 2004. - С. 27.
87. Майданик Р.А. Принципи і поняття довірчого управління майном // Приватне право і підприємництво. Випуск №1, 1999.
88. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. К.: Видавничо-поліграфічний центр Київський Університет, 2002. – 502 с.
89. Майданик Р.А. Проблеми регулювання довірчих відносин у цивільному праві: дисертація д-ра юрид. наук / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2003.
90. Малиновский А.А. Злоупотребление правом. – М., 2002. – 122 c.
91. Масевич М.Г. Основания приобретения права собственности на бесхозяйные вещи. // Проблемы современного гражданского права. М., Городец, 2000. - С.187.
92. Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. М., 1990. – 672 с.
93. Мейер Д.И. Русское гражданское право. Часть 1. М.: Статут, 1997. – 290 с.
94. Мережко А.А. Договор в частном праве. К., „Юстиниан”, 2003. – 176 с.
95. Мережко А.А. Lex mercatoria: теория и принципы транснационального торгового права. – К.: Таксон, 1999. – 416 с.
96. Михайленко Д. «Шикана. Статья о налоговом праве» // Журнал «Бухгалтер», №48, декабрь 2006.
97. Михайлов С.B. Принцип добросовестности в договорных правоотношениях // Хозяйство и право. – 2004. - № 6. - C. 88-92.
98. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України. За заг. ред. В.К.Мамутова. К., ЮрІнком-Інтер, 2004. – 688 c.
99. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. Т. 1. За редакцією О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. К., Юрінком Інтер, 2005. – 832 c.
100. Нестолий В.Г. Критерии добросовестности узукапиента // СибЮрВестник. № 1, 1999. С. 37-40.
101. Нечаев А.С. Принцип добросовестного выполнения обязательств // Вестник Высшего Арбитражного Суда РФ. – 2004. - № 6. - С. – 125-126.
102. Нешатаева Т.Н. Суд и общепризнанные принципы и нормы международного права // Вестник Высшего арбитражного суда РФ, №3, 2004. - C. 124-140.
103. Новицкий И.Б. Принцип доброй совести в проекте обязательственного права // Вестник гражданского права. Научный журнал. - М.: ООО "Издат. дом В. Ема", 2006, № 1: Т. 6. - С. 124-181.
104. Ожегов С. Словарь русского языка. – М.: Рус. яз., 1984. – 797 с.
105. Павленко Д.Г. Добросовісність сторін як принцип господарського процесуального права. // Юридичний журнал. - №5(35). - 2005. - C. 118-124.
106. Павленко Д.Г. Добросовісність як доктринальна категорія цивільного права // Право України - №10 – 2008. – С. 49-54.
107. Павленко Д.Г. Договор по справедливости. // Юридическая практика. - №224 (14) от 03.04.2002. - С. 7-8.
108. Павленко Д.Г. Недобросовісне ведення переговорів та переддоговірна відповідальність в зобов’язальному праві. // Підприємництво, господарство, право. - №8. - 2006. – С. 20-24.
109. Павленко Д.Г. Переддоговіна відповідальність в зобовязальному праві // Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів (19-20 квітня 2007 року). К. КНУ ім Шевченка, 2007. - С. 155-156.
110. Павленко Д.Г. Поняття добросовісності в цивільному праві України. // Українське право. - №1 - 2007. С. 139-150.
111. Павленко Д.Г. Правова природа добросовісності в цивільному праві. // Приватне право і підприємництво. - №6 – 2007. – С. 50-53.
112. Павленко Д.Г. Принцип добросовісного виконання договорів в міжнародному приватному праві // Журнал «Адвокат» - № 5 – 2008. – С. 36-39.
113. Павленко Д.Г. Принцип добросовісності в римському приватному праві та зобов’язальному праві України: порівняльний аналіз // Підприємництво, господарство, право. - №8. - 2006. – С. 129-131.
114. Павленко Д.Г. Принцип добросовісності як інструмент захисту прав споживачів // Приватне право і підприємництво - №7 – 2008. – С. 80-83.
115. Павленко Д.Г. Принцип добросовісності в договірному праві країн загальної системи права. // Підприємництво, господарство, право. - №5. - 2007. – С. 30-33.
116. Павленко Д.Г. Принцип добросовісності в договірному праві країн континентальної системи права. // Підприємництво, господарство, право. - №3. - 2007. – С. 19-22.
117. Павленко Д.Г. Цивілістичні концепції, засновані на принципі добросовісного виконання договірних зобов’язань // Підприємництво, господарство, право. - №6. - 2008. – С. 51-53.
118. Павленко Д.Г. Цивільно-правовий принцип добросовісності в споживчих правовідносинах // Південноукраїнський правничий часопис. - №3. – 2008. – С. 134- 135.
119. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання - Том 1: 1990-1991 рр. -К.: "Ін Юре", 2001.
120. Підопригора О.А. Основи римського приватного права. – К.: Вища школа, 1995. – 267 c.
121. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Первая часть: Вотчинные права. - М.: Статут. 2002. – 745 c.
122. Погребняк С. «Налоговая совесть в мире, в России, у нас» // Журнал «Бухгалтер», №14, 2007.
123. Покровский И.А. История римского права. – СПб.: издательско-торговый дом "Летний сад", 1999. – 533 с.
124. Покровський И.А. Основные проблемы гражданского права. - М.: Статут, 2001. – 353 с.
125. Попова А.В. Принцип добросовестности в международном коммерческом обороте: Законодательство и судебная практика Российской Федерации и стран-членов Европейского Союза: Дис.... канд. юрид. наук.- М., 2005.
126. Постанова ВГСУ від 16 липня 2003 р. у справі №11/3903 // Вісник господарського судочинства, 2004. - №1. – С. 283-284.
127. Постанова ВГСУ від 07 листопада 2006 р. по справі № 6/407 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua.
128. Постанова ВГСУ від 05 травня 2004 р. по справі № 4/1711-34/234 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua.
129. Постановление Конституционного Суда РФ от 12 октября 1998 г. №24-П // Собрание законодательства Российской Федерации, 1998, № 42. С. – 521.
130. Пояснення ВАТ „З” по справі № 2/431 (Постанова ВГСУ від 21.04.2005) [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua.
131. Правовая система Нидерландов. Отв. ред. д-р. юрид наук, проф. В.В. Бойцова, д-р. юрид. наук, проф. Л.В.Бойцова. – М.: Зерцало, 1998. – 432 с.
132. Практика МКАС при ТПП Украины. Внешнеэкономические споры. Под общ. ред. И.Г. Побирченко. К., Праксіс, 2006. – 864 c.
133. Примак В.Д. Вина і добросовісність у цивільному праві (теорія, законодавство, судова практика) / В.Д. Примак. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 432 с.
134. Принципи международных коммерческих договоров // Пер. с англ. А.С.Комарова. — М., 1996. — 328 с.
135. Принципы Европейского договорного права // Вестник Высшего Арбитражного Суда РФ. 2005. № 3.
136. Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів : Конвенція Організації Об'єднаних Націй від 11 квітня 1980 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України - 1990 р., № 1. С. - 116.
137. Про захист від недобросовісної конкуренції : Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №36 (03.09.1996). – С. 164.
138. Про захист прав споживачів : Закон України в редакції від 01.12.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №20. - С. – 249.
139. Про цінні папери і фондовий ринок : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - №31 (04.08.2006). – С. 268.
140. Проблемні питання у застосуванні цивільного і господарського кодексів України. Під ред. Яреми А.Г., Ротаня В.Г. - К.: Реферат, 2005. – 336 c.
141. Рахмилович В.А. О праве собственности на вещь, отчужденную неуправомоченным лицом добросовестному приобретателю (к вопросу о приобретении права собственности от неуправомоченного лица) // Проблемы современного гражданского права. 2000. - С. 126 – 144.
142. Реформа цивільного права України // Українське право. – №2, 1996.
143. Рилач Ю. «Імперативні норми права у міжнародному комерційному арбітражі» // Юридична газета, № 13 (25), 14.07.2004 р. С. – 9.
144. Римское частное право. Д.В. Дождев. Учебник для вузов. М., 1996. – 704 с.
145. Римское частное право. М. Х. Хутыз. М., 1997. – 224 c.
146. Римское частное право. Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерского. - М.: Юристъ, 1999. – 448 c.
147. Рішення господарського суду м. Києва від 25.07.2005 р. у справі 36/406. Єдиний державний реєстр судових рішень України – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua.
148. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес). – // Вісник Конституційного Суду України, К., №6, 2006. – С. 6-16.
149. Ровный В.В. Принцип взаимного сотрудничества сторон при исполнении обязательств // Правоведение. 2000. - №1. – С. 84-86.
150. Розенберг М.Г. «Из третейской практики МКАС» [Електронний ресурс] // Журнал «Третейский суд», С.-Пб. № 2, 2000. – Режим доступу до журналу: http://arbitrage.spb.ru/jts/2000/2/art05.html.
151. Розенберг М.Г. Практика международного коммерческого арбитражного суда. Научно-практический комментарий. М.: международный центр финансово – экономического развития, 1997. – 288 с.
152. Розенберг М.Г. Толкование договора в практике Внешнеторговой арбитражной комиссии при ТПП СССР//Внешняя торговля, 1981 - № 2.
153. Рясенцев В.А. Приобретательная давность//Советская юстиция. 1991. №10. – C. 20.
154. Сарбаш С.В. Исполнение обязательства по частям // Вестник Высшего арбитражного суда РФ, 2003. - №12. – С. 99-107.
155. Свердлык Г.А. Принципы советского гражданского права. Красноярск, 1985– 33 с.
156. Скловский К.И. Применение норм о доброй совести в гражданском праве России // Хозяйство и право, № 9. - 2002. – C. 81.
157. Скловский К.И. Работа адвоката по обоснованию и оспариванию добросовестности в гражданских спорах / К. И. Скловский ; Адвокатская палата г. Москвы. - М.: ЛексЭст, 2004. - 64 с.
158. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве. 2-е изд. М., 2000. – 512 с.
159. Смитюх А.В. «Добросовестные» принципы. Добросовестность и честная деловая практика как основополагающая идея Принципов международных коммерческих договоров и lex mercatoria // Юридическая практика, - 2001. - № 37 - С. 10.
160. Смітюх А.В. Ідея добросовісності як імператив приватного права. // Право України. - 2001 р. - № 8. - С.51-53.
161. Смітюх А.В. Добросовісність за проектом ЦК України: проблема визначення змісту понять // Вісник господарського судочинства. №1, 2003. - С. 187-190.
162. Смітюх А.В. Механізм винесення справедливих рішень, заснованих на позитивному праві, з використанням загального застереження про добросовісність // Вісник господарського судочинства. – 2001. - № 2. – С. 168-173.
163. Смітюх А.В. Принцип міжнародних комерційних договорів УНІДР