ЗДІЙСНЕННЯ СУБ’ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ: ПОНЯТТЯ, СПОСОБИ, МЕЖІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА ЗДІЙСНЕННЯ СУБ’ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ…......................................................
11
1.1. Здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи як правова категорія..................................................................................................................
11
1.2. Захист суб’єктивного цивільного права фізичної особи з позиції носія права на захист........................................................................................................
30
Висновки до розділу 1............................................................................................ 53
РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ СУБ’ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ....................................................................................
56
2.1. Спосіб здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи як правова категорія....................................................................................................
56
2.2. Класифікація способів здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб..........................................................................................................
63
2.3. Обставини, що впливають на вибір способу здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи..........................................................................
90
Висновки до розділу 2............................................................................................ 95
РОЗДІЛ 3. МЕЖІ ЗДІЙСНЕННЯ СУБ’ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ....................................................................................
98
3.1. Межа здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи як правова категорія....................................................................................................
98
3.2. Класифікація меж здійснення суб’єктивного цивільного права................. 111
3.3. Зловживання правом....................................................................................... 130
Висновки до розділу 3............................................................................................ 169
ВИСНОВКИ........................................................................................................... 173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................... 181

ВСТУП

Актуальність теми. В Україні триває процес розбудови правової держави. Протягом останніх років прийнято чимало нормативно-правових актів, у яких головною цінністю в державі оголошено людину, закріплено велику кількість особистих прав і свобод, передбачено механізм та гарантії їх здійснення і захисту.
Серед таких актів перш за все необхідно виділити Конституцію України – основний закон держави, яким закладено фундамент демократичного суспільства і закріплені основні права та обов’язки особи, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, Земельний кодекс України, Закони України “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, “Про авторське право і суміжні права”, “Про захист прав споживачів”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про господарські товариства” тощо. Ратифіковано велику кількість міжнародних актів, які також проголошують і гарантують численні суб’єктивні права фізичних осіб.
Суспільні перетворення, які відбуваються в нашій державі, прийняття вищезазначених нормативно-правових актів стали потужним поштовхом для перегляду багатьох, що не відповідають вимогам сьогодення, цивільно-правових інститутів, застарілих теоретичних положень, розробки нових наукових концепцій, спрямованих не тільки на забезпечення належного здійснення проголошених прав, а й діючих на перспективу.
Складовою частиною однієї з проблем, що має актуальне теоретичне і практичне значення, є питання щодо належного здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб.
Актуальність цієї проблеми визначається як наявністю спірних теоретичних положень, так і недостатністю окремих законодавчих норм, що регулюють відповідні суспільні відносини. Саме тому тема даного дисертаційного дослідження є однією з фундаментальних проблем української цивілістики.
Цій проблемі у своїх наукових працях приділяли увагу такі відомі вчені-цивілісти як: М. М. Агарков, Н. В. Безсмертна, І. А. Бірюков, С. М. Братусь, Є. В. Васьковський, В. П. Грібанов, О. В. Дзера, І. О. Дзера, В. П. Доманжо, В. С. Єм, В. І. Ємельянов, О. О. Єрошенко, Ю. О. Заіка, О. С. Іоффе, М. С. Карпов, О. В. Коновалов, С. М. Корнєєв, В. М. Коссак, Н. С. Кузнєцова, І. М. Кучеренко, Д. Д. Луспеник, В. В. Луць, Р. А. Майданик, О. О. Маліновський, М. С. Малєїн, Д. І. Мейер, Є. О. Мічурін, Й. О. Покровський, І. Й. Пучковська, О. А. Пушкін, З. В. Ромовська, В. О. Рясенцев, Н. О. Саніахметова, О. П. Сергєєв, М. О. Стефанчук, Р. О. Стефанчук, Є. А. Суханов, В. А. Тархов, Ю. К. Толстой, Є. О. Харитонов, Р. Й. Халфіна, Ю. С. Червоний, Я. М. Шевченко, В. Л. Яроцький, Т. С. Яценко та ін.
Проте, значна кількість питань, пов’язаних з даною проблемою, на сьогодні залишається невирішеною або відповіді на них неоднозначні.
Певної складності у вирішенні зазначеної проблеми додає той факт, що на сьогодні вітчизняна наука цивільного права майже не має у своєму арсеналі фундаментальних наукових праць, присвячених безпосередньо цій проблематиці. Більшість робіт, у яких приділялася увага зазначеній вище проблемі, припадають на період дії ЦК УРСР 1963 року та радянського цивільного законодавства. У зв’язку з цим виникає потреба перегляду вже існуючих наукових положень з питання здійснення і захисту цивільних прав щодо чинного законодавства. Адже за цей період цивілістика зробила значні кроки вперед у своєму розвитку.
Крім того, аналіз судової практики та статистики свідчить, що з кожним роком зростає кількість судових спорів з приводу здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб, передбачених ЦК України та іншими актами цивільного законодавства.
Відсутність єдиного підходу до розуміння чинного цивільного законодавства, що регулює здійснення суб’єктивних цивільних прав, може сприяти виникненню проблем у сфері їх практичного застосування. Особливо це стосується меж здійснення суб’єктивних цивільних прав та зловживання правом. У свою чергу, це зумовлює необхідність розроблення обґрунтованих науково-практичних рекомендацій з метою забезпечення правильного розуміння та ефективного застосування зазначених вище положень цивільного законодавства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до планів наукової роботи кафедри цивільного права і процесу, планів науково-дослідних робіт та тематичних планів Київського національного університету внутрішніх справ на 2005–2008 роки, а також планів прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995–2001 років (Рішення колегії МВС України від 28 червня 1995 року № 4 КМ/2), Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 років, затвердженої наказом МВС від 30.06.2002 № 635, Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на період 2004–2009 р.р., затвердженої наказом МВС від 05.03.2004 № 755.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні та розв’язанні комплексу теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із здійсненням суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб.
Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:
- дослідження правової природи здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи;
- з’ясування сутності захисту суб’єктивного цивільного права фізичної особи з позиції носія права на захист;
- дослідження способів здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичної особи;
- класифікації способів здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб;
- визначення поняття і сутності межі здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи;
- класифікації меж здійснення суб’єктивних цивільних прав;
- дослідження правової природи зловживання суб’єктивними цивільними правами.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини з приводу здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб.
Предмет дослідження складає цивільне законодавство України, що регулює здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб, практика його застосування, в тому числі судова, а також теоретичні положення цивілістики щодо здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання. Зокрема, при написанні роботи було використано такі методи дослідження як діалектичний, узагальнення, аналіз та синтез, порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний та інші методи.
Так, діалектичний метод дозволив дослідити питання щодо сутності здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи, способів, меж здійснення суб’єктивних цивільних прав та зловживання правом як взаємопов’язаних і взаємо зумовлюючих понять. Застосування історико-правового методу дозволило вивчити історію розвитку наукових підходів до розуміння здійснення права, меж здійснення права та зловживання правом. За допомогою формально-логічного і порівняльно-правового методів було проведено аналіз норм чинного законодавства та існуючих наукових поглядів з даної проблематики, виявлено зміни в законодавчому підході до регулювання окремих питань, пов’язаних із здійсненням права. Методи узагальнення, аналізу та синтезу застосовувалися, зокрема, для формування визначень здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи, захисту права з позиції носія права на захист, способу та межі здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи, зловживання правом, а також для формулювання пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства. Використання системно-структурного методу дозволило, зокрема, сформувати класифікації способів і меж здійснення суб’єктивних цивільних прав.
Наукова новизна одержаних результатів. У межах здійсненого автором дослідження розроблено та сформульовано ряд нових положень.
Вперше:
1. Обґрунтовано положення про те, що межа здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи – це конкретна, установлена законодавством або договором вимога, якої зобов’язана дотримуватися уповноважена особа, здійснюючи це суб’єктивне право. Дисертантом доведено, що межа здійснення права є різновидом меж самого суб’єктивного права.
2. Розроблено авторську класифікацію меж здійснення суб’єктивних цивільних прав за наступними класифікаційними ознаками:
- за змістом слід розрізняти межі здійснення, що полягають: у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б порушити права інших осіб; у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б завдати шкоди довкіллю; у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б завдати шкоди культурній спадщині, тощо;
- залежно від джерела встановлення слід розрізняти межі здійснення суб’єктивних цивільних прав, установлені актами цивільного законодавства та договором;
- за сферою дії межі здійснення поділяються на ті, що стосуються здійснення всіх суб’єктивних цивільних прав, а також ті, що стосуються здійснення певної групи суб’єктивних цивільних прав, та такі, що стосуються лише окремих суб’єктивних цивільних прав;
- залежно від підгалузі цивільного права, до якої належить суб’єктивне право, для здійснення якого встановлена межа, можна розрізняти межі здійснення речових прав, зобов’язальних прав, спадкових прав, особистих немайнових прав та прав, що виникають у сфері інтелектуальної власності.
3. Обґрунтовано висновок про те, що загальним негативним наслідком за зловживання правом є відмова в захисті того права, при здійсненні якого було допущено зловживання, тобто таке право не підлягає правовому захисту. Правило про відмову в захисті права має застосовуватись судом тільки одноразово, під час розгляду питання про притягнення винуватої особи до відповідальності за зловживання правом і незалежно від застосування до особи, що вчинила зловживання правом, інших санкцій.
Дістали подальшого розвитку:
4. Поняття “здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи”, під яким, на думку дисертанта, слід розуміти добровільне вчинення уповноваженою особою активних чи пасивних дій, спрямованих на використання можливостей, закладених у суб’єктивному праві, для задоволення потреб носія цього права.
5. Положення про те, що здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи є актом волевиявлення особи і може полягати як у вчиненні активних дій, так і в пасивних діях. Вид дій (активні чи пасивні), у яких полягає здійснення конкретно взятого суб’єктивного цивільного права, визначається юридичною нормою або змістом цього права.
6. Питання про те, що, крім фізичної особи – носія суб’єктивного цивільного права, здійснювати це право можуть інші уповноважені законом чи договором фізичні або юридичні особи, які використовують закладені в у відповідному суб’єктивному цивільному праві можливості (правомочності) з метою задоволення потреб його носія. Зокрема, такими особами можуть бути представник, який діє від імені носія суб’єктивного права; прокурор та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у випадку звернення до суду на захист прав інших осіб; особа, яка вчиняє дії в стані необхідної оборони або крайньої необхідності для захисту суб’єктивних цивільних прав іншої особи; особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення на підставі ст. 1158 ЦК України.
7. Положення про те, що захист суб’єктивного цивільного права фізичної особи є різновидом здійснення суб’єктивного цивільного права і добровільним учиненням уповноваженою особою відповідних дій, спрямованих на використання можливостей, закладених у суб’єктивному праві на захист, з метою припинення порушення та відновлення чи визнання порушеного або оспорюваного суб’єктивного цивільного права.
8. Розуміння способу здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи як дії або комплексу дій з використання можливостей, закладених у суб’єктивному цивільному праві, що вказують, за допомогою яких засобів, у якому порядку і відносно яких матеріальних чи нематеріальних об’єктів здійснюється це право.
9. Визначення поняття “зловживання правом”, під яким пропонується розуміти дії по використанню закладених у суб’єктивному цивільному праві можливостей з порушенням установлених законом або договором меж здійснення цього права, у результаті яких порушуються охоронювані законом суб’єктивні права інших осіб.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання висновків та пропозицій дисертації у:
- правотворчій діяльності – для удосконалення положень чинного законодавства, що регламентують здійснення суб’єктивних цивільних прав. За результатами проведеного наукового дослідження розроблено аргументовані пропозиції щодо внесення змін до статей 13, 16, 1169 ЦК України;
- науково-дослідній сфері – в якості підґрунтя для подальшого дослідження проблем, пов’язаних із здійсненням суб’єктивних цивільних прав;
- правозастосовчій діяльності – шляхом застосування наданих рекомендацій і пропозицій в практичній діяльності загальних судів при розгляді та вирішенні справ, пов’язаних із здійсненням суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб;
- навчальному процесі – під час викладання дисципліни “Цивільне право України” та для підготовки відповідних навчальних і методичних посібників, навчально-методичних комплексів та підручників.
Результати роботи були впроваджені в навчальний процес Київського національного університету внутрішніх (акт впровадження від 23.06.2007) та роботу Правового департаменту МВС України (акт впровадження від 12.06.2007 №12/6-851).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися та були схвалені на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ. Окремі положення дисертаційного дослідження, зроблені в ньому узагальнення і висновки доповідалися на науково-практичній конференції “Проблеми цивільного права України”, присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна (м. Харків, 2000 рік), на щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2005 рік), круглому столі “Науково-практичні проблеми застосування нового Цивільного кодексу України” (м. Київ, 2007 рік).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев’яти наукових працях, зокрема, в п’яти наукових статтях, з яких 4 опубліковані у виданнях, визначених ВАК України фаховими для юридичних наук, а також у главах та розділах двох навчальних посібників та одному підручнику з Цивільного права України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової цивілістичної проблеми встановлення закономірностей здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб, в результаті чого автором вироблені наступні найважливіші наукові положення та практичні пропозиції:
1. Дисертант дійшов висновку про те, що здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи – це добровільне вчинення уповноваженою особою активних чи пасивних дій, спрямованих на використання можливостей, закладених у суб’єктивному праві, для задоволення потреб носія цього права.
Здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи може полягати як у вчиненні активних дій, так і в пасивних діях. Вид дій (активні чи пасивні), у яких полягає здійснення конкретно взятого суб’єктивного цивільного права, визначається юридичною нормою або змістом цього права.
Суб’єктом здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи, крім його носія можуть й інші уповноважені законом чи договором фізичні або юридичні особи, які використовують закладені в у відповідному суб’єктивному цивільному праві можливості (правомочності) з метою задоволення потреб його носія. Зокрема, такими особами можуть бути представник, який діє від імені носія суб’єктивного права; прокурор та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у випадку звернення до суду на захист прав інших осіб; особа, яка вчиняє дії в стані необхідної оборони або крайньої необхідності для захисту суб’єктивних цивільних прав іншої особи; особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення на підставі ст. 1158 ЦК України.
2. Запропоновано класифікувати здійснення суб’єктивного цивільного права на постійне, періодичне, разове.
Постійним слід визнати здійснення суб’єктивного права, що безперервно відбувається протягом усього строку існування самого цього права (здійснення особою свого права на життя).
Періодичним слід визнати здійснення суб’єктивного цивільного права, що може мати місце два і більше разів у межах строку існування самого цього права (здійснення суб’єктивного права користування майном).
Разовим слід вважати таке здійснення суб’єктивного права, унаслідок якого в його носія право припиняється, тобто, перестає існувати (наприклад, здійснення права на відчуження майна).
3. Обґрунтовано різність за своїм змістом понять „охорона суб’єктивного цивільного права” та „захист суб’єктивного цивільного права”. Охорона – це сукупність заходів, спрямованих на недопущення порушень суб’єктивного цивільного права, а захист є сукупністю заходів, спрямованих на припинення порушення та відновлення чи визнання порушеного або оспорюваного суб’єктивного цивільного права. У зв’язку з цим ці поняття між собою не поєднуються і не поглинають одне одного.
4. Доведено, що захист суб’єктивного цивільного права фізичної особи його носієм у загальному розумінні є здійсненням права на захист і виступає різновидом загального поняття „здійснення суб’єктивного права фізичної особи”. Під захистом суб’єктивного цивільного права фізичної особи з позиції носія права на захист слід розуміти добровільне вчинення уповноваженою особою відповідних дій, спрямованих на використання можливостей, закладених у суб’єктивному праві на захист, з метою припинення порушення та відновлення чи визнання порушеного або оспорюваного суб’єктивного цивільного права.
5. Автором обґрунтовано висновок, згідно з яким спосіб здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи – це дія або комплекс дій по використанню можливостей, закладених у цивільному суб’єктивному праві, що вказують, за допомогою яких засобів, у якому порядку і відносно яких матеріальних чи нематеріальних об’єктів здійснюється це право.
6. Запропоновано класифікувати способи здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб за наступними класифікаційними ознаками:
1) Залежно від правової регламентації способу здійснення суб’єктивного права можна виділити способи, що регламентовані нормами права, та такі, що не регламентовані нормами права. Якщо порядок застосування конкретного способу, яким здійснюється відповідне суб’єктивне цивільне право, установлений законодавством, його слід вважати регламентованим нормами права. Якщо порядок застосування конкретного способу, яким здійснюється цивільне право, не встановлений у законодавстві, його слід вважати нерегламентованим нормами права.
2) Залежно від можливості здійснення цивільного права лише одним єдиним чи кількома способами здійснення можна розрізняти виключні та альтернативні способи здійснення суб’єктивних прав. Якщо здійснення конкретного суб’єктивного цивільного права можливе лише одним єдиним способом, то цей спосіб стосовно здійснення цього суб’єктивного цивільного права буде вважатися виключним. Якщо здійснення суб’єктивного цивільного права можливе одночасно кількома різними способами, то ці способи стосовно здійснення цього права та одне до одного слід вважати альтернативними.
3) Залежно від розподілу самих суб’єктивних цивільних прав за підгалузями цивільного права можна розрізняти способи здійснення речових прав, зобов’язальних прав, спадкових прав, особистих немайнових прав, прав, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності.
4) Залежно від правових наслідків використання того чи іншого способу здійснення суб’єктивного цивільного права їх можна поділяти на фактичні та юридичні. До фактичних способів здійснення суб’єктивних цивільних прав належать способи, не спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. До юридичних способів належать такі, унаслідок застосування яких відбувається встановлення, зміна та припинення юридичних прав та обов’язків.
5) Відповідно до правомочностей носія суб’єктивного цивільного права розрізняють: способи, що полягають у вчиненні уповноваженою особою дій, спрямованих на використання закладених у даному праві можливостей, та способи, за допомогою яких уповноважена особа може захистити це суб’єктивне цивільне право в разі його порушення.
Перша група способів включає в себе способи, що полягають у вчиненні уповноваженою особою власних позитивних дій, спрямованих на безпосереднє використання закладених у даному праві можливостей, та способи, що полягають у висуненні відповідних вимог до інших осіб про виконання покладених на них обов’язків.
Друга група включає в себе способи, за допомогою яких особа може захистити своє порушене суб’єктивне цивільне право (способи захисту уповноваженою особою свого порушеного права).
7. На підставі аналізу чинного законодавства та наукової літератури зроблено висновок, що способи, які можуть застосовуватися уповноваженою особою з метою захисту її порушеного суб’єктивного цивільного права, поділяються на два основні блоки:
1) способи самозахисту;
2) способи, що полягають у зверненні із вимогою про захист порушеного права відповідним способом до уповноваженого державного органу.
У свою чергу, до способів самозахисту належать:
- способи, що полягають у вчиненні уповноваженою особою дозволених законом дій фактичного характеру, спрямованих на захист її суб’єктивних цивільних прав.
- способи, що полягають у застосуванні уповноваженою особою відносно правопорушника заходів оперативного впливу (заходи, пов’язані з виконанням уповноваженою фізичною особою невиконаних або неналежно виконаних зобов’язань контрагента за договором за рахунок останнього (ст. 621 ЦК України); заходи, пов’язані із забезпеченням зустрічного задоволення, суть яких полягає в тому, що за їх допомогою носій порушеного суб’єктивного цивільного права спонукає контрагента за цивільно-правовим договором виконати належним чином передбачене цим договором зобов’язання, яке виконується з певними порушеннями або не виконується взагалі (ст. 538 ЦК України); заходи, пов’язані з відмовою вчинити певні дії в інтересах несправного контрагента (заходи відмовного характеру), які полягають у вчиненні уповноваженою особою в разі порушення її суб’єктивного права дій щодо відмови від прийняття зобов’язання або відмови від договору (ч. 3 ст. 538, ч. 3 ст. 612 ЦК України).
8. Автор роботи дійшов висновку про те, що існуюча редакція ст. 1169 ЦК України може породити певні складнощі під час її практичного застосування, оскільки нею не зовсім чітко визначені суб’єкти, яким повинна бути відшкодована шкода, заподіяна особою, яка здійснювала право на самозахист від протиправних посягань. Тому пропонується викласти ст. 1169 у наступній редакції:
“Відшкодування шкоди, завданою особою в разі здійснення нею права на самозахист.
1. Шкода, завдана особою правопорушнику при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується.
2. Якщо в разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди третім особам, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію.”
9. Доведено, що межа здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи – це конкретна, установлена законодавством або договором вимога, якої зобов’язана дотримуватися уповноважена особа, здійснюючи це суб’єктивне право. Межа здійснення права є різновидом меж самого суб’єктивного права.
10. Дисертантом розроблено авторську класифікацію меж здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб за наступними класифікаційними ознаками:
1) за змістом можна виділити межі здійснення, що полягають: у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б порушити права інших осіб (ч. 2 ст. 13, ч. 1 ст. 27, ч. 5 ст. 319 ЦК України тощо); у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б завдати шкоди довкіллю (ч.2 ст. 13, ч. 2 ст. 293, ч. 5 ст. 319 ЦК України тощо); у вимозі про недопустимість при здійсненні свого права вчиняти дії, які могли б завдати шкоди культурній спадщині (ч. 2 ст. 13, ч. 1 ст. 352, ч. 3 ст. 727 ЦК України тощо); вимозі, що випливає зі звичаю (п. 1 ч. 1 ст. 444, ч. 2 ст. 846, ст. 529 ЦК України тощо); у вимозі про відповідність здійснення права меті та намірам здійснення суб’єктивного цивільного права (ч. 5 ст. 13, ч. 3 ст. 296, ч. 4 ст. 373 ЦК України тощо); вимозі про дотримання або врахування при здійсненні свого права інтересів інших осіб (ч. 3 ст. 44, ч. 3 ст. 78 ЦК України тощо); вимозі щодо форми правочину (статті 207–210 ЦК України); вимозі про дотримання моральних засад суспільства (ч. 4 ст. 13, абз. 2 ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 300 ЦК України тощо); вимогах, установлених у спеціальних правилах, інструкціях, положеннях, на які робиться посилання в цивільно-правовій нормі (ч. 1 ст. 375, ч. 2 ст. 383 ЦК України тощо). Крім того, розглядаючи цю класифікацію меж здійснення суб’єктивних цивільних прав, доцільно виділити ряд меж, що стосуються здійснення уповноваженою особою права на захист. Це межі, що полягають у вимогах про відповідність способу захисту змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, та наслідкам, що спричинені порушенням права (ч. 2 ст. 19 ЦК України);
2) залежно від джерела встановлення слід розрізняти межі здійснення суб’єктивних цивільних прав, установлені актами цивільного законодавства та договором;
3) за сферою дії межі здійснення поділяються на такі, що стосуються здійснення всіх суб’єктивних цивільних прав, такі, що стосуються здійснення певної групи суб’єктивних цивільних прав, та такі, що стосуються лише окремих суб’єктивних цивільних прав;
4) залежно від підгалузі цивільного права, до якої належить суб’єктивне право, для здійснення якого встановлена межа, можна розрізняти межі здійснення речових прав, зобов’язальних прав, спадкових прав, особистих немайнових прав та прав, що виникають у сфері інтелектуальної власності. У цій класифікації вид межі здійснення суб’єктивного цивільного права визначається залежно від підгалузі цивільного права, до якої належить суб’єктивне цивільне право, здійснення якого має межу здійснення.
11. Автором обґрунтовано висновок, відповідно до якого зловживання правом – це дії по використанню закладених у суб’єктивному цивільному праві можливостей з порушенням установлених законом або договором меж здійснення цього права, у результаті яких порушуються охоронювані законом суб’єктивні права інших осіб.
Зловживання правом завжди є протиправною поведінкою. Протиправність зловживання правом полягає в тому, що, здійснюючи своє суб’єктивне право, уповноважений суб’єкт порушує встановлений нормою права обов’язок дотримуватися при здійсненні права меж його здійснення.
12. Автором запропоновано внести зміни до частини 6 статті 13 ЦК України, виклавши її в наступній редакції: “У разі вчинення особою дій по використанню закладених у суб’єктивному цивільному праві можливостей з порушенням установлених законом або договором меж здійснення цього права, у результаті яких порушуються охоронювані законом суб’єктивні права інших осіб (зловживання правом), суд зобов’язує її припинити зловживання своїм правом, а також застосовує інші наслідки, установлені законом.”.
Необхідність унесення змін до вищезазначеної статті ЦК України обґрунтована тим, що, керуючись чинною редакцією цієї норми права, зловживанням слід визнавати порушення особою при здійсненні свого права відповідних меж здійснення незалежно від того, призвело чи не призвело зловживання до негативних наслідків. Відповідно і передбачені законом санкції за зловживання правом можуть застосовуватися незалежно від спричинення самим цим зловживанням негативних наслідків. Проте це суперечить як самій правовій природі зловживання правом, так й іншим нормам цивільного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
13. Обґрунтовано висновок про те, що загальним негативним наслідком за зловживання правом є відмова в захисті того її права, при здійсненні якого було допущено зловживання, а також інші санкції, передбачені законом або договором.
Визначено, що під правом, яке в даному випадку не підлягає захисту, слід розуміти те суб’єктивне право (або його складову правомочність), під час використання можливостей якого було допущено зловживання правом. Правило про відмову в захисті права застосовується тільки одноразово під час розгляду питання про притягнення винуватої особи до відповідальності за зловживання правом і незалежно від застосування до особи, що вчинила зловживання правом, інших санкцій.
Інші наслідки за зловживання правом застосовуються судом на загальних підставах і на вимогу тієї особи, яка потерпіла від зловживання правом. В одних випадках законом або договором можуть бути встановлені конкретні негативні наслідки за конкретний вид зловживання правом.
14. Обґрунтовано необхідність унесення змін до ч. 3 ст. 16 ЦК України і викладення її в наступній редакції: “Суд відмовляє в захисті цивільного права та інтересу особи в разі вчинення нею дій, передбачених частиною шостою статті 13 цього Кодексу”. Необхідність унесення таких змін мотивовано тим, що згідно з чинною редакцією цієї правової норми відмова в захисті права особи, яка зловживала правом, є правом, а не обов’язком суду. Такий підхід законодавця до формулювання ч. 3 ст. 16 ЦК України може, у свою чергу, призвести до суддівського свавілля. Адже саме суд, виключно на власний розсуд, в одних випадках може застосувати до особи такий негативний наслідок, а в іншому не застосувати. Причому в обох випадках суд буде діяти відповідно до вимог чинного законодавства.
15. Додатково аргументовано положення про те, що зловживання правом є особливим типом правопорушення. Тому при розгляді кожної конкретної цивільної справи, у якій розглядається вимога про застосування відповідних санкцій до особи за зловживання правом (відшкодування шкоди, завданої зловживанням, припинення зловживання тощо), необхідно встановити наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абова Т. Е. Формы защиты прав хозяйственных органов / Т. Е. Абова // Советское государство и право. – 1974. – № 12. – С. 47–53.
2. Агарков М. М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве / М. М. Агарков // Известия АН СССР. Отделение экономики и права. – 1946. – № 16. – С. 424–436.
3. Агарков М. М. Право на имя / М. М. Агарков // Сборник статей по гражданскому и торговому праву памяти Г. Ф. Шершеневича. – М.: Издание Бр. Башмаковых, 1915. – С. 71–92.
4. Аномалії в цивільному праві України: навч.-практ. посібник / [Р. А. Майданик, С. М. Бервено, Н. І. Майданик та ін.]; відп. ред. Р. А. Майданик. – К.: Юстініан, 2007. – 912 с.
5. Антонюк О. Заходи самозахисту цивільних прав та інтересів / О. Антонюк // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С. 23–27.
6. Антонюк О. І. Співвідношення категорій “правовий захист” і “правова охорона” / О. І. Антонюк // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. 10-річчя незалежності України. – 2003. – Вип. 2.– С. 24–35.
7. Баканева Н. Г. Способы защиты в лесном законодательстве / Н. Г. Баканева // Осуществление и защита гражданских и трудовых прав. Сборник научных трудов. – Краснодар: Издательство Кубанского государственного университета, 1989. – С. 95–102.
8. Бару М. И. О ст. 1 Гражданского кодекса / М. И. Бару // Советское государство и право. – 1958. – № 12. – С. 117–120.
9. Басин Ю. Г. Дисциплинирующее значение оперативных санкций / Ю. Г. Басин, А.Г. Диденко // Советское государство и право. – 1983. – № 4. – С. 50–55.
10. Безсмертна Н. В. Здійснення громадянами права приватної власності в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 “Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Н. В. Безсмертна. –К., 2001. – 19 с.
11. Білоусов Ю. В. Захист цивільних прав та інтересів: питання теорії, юрисдикції та завершеності / Ю. В. Білоусов // Актуальні проблеми держави і права. Випуск 23. – Одеса: Юридична література, 2004. – С. 41–45.
12. Бірюков І. Інтерес і суб’єктивне цивільне право / І. Бірюков // Право України. – 2004. – № 8. – С. 18–21.
13. Бірюков І. А. Правове становище батьків і опікунів при укладенні ними правочинів стосовно своїх малолітніх дітей чи підопічних їм осіб / І. А. Бірюков // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 6. – С. 65–71.
14. Бірюков І. А. Співвідношення природних прав з цивільною правоздатністю та суб’єктивними правами фізичної особи / І.А. Бірюков // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 8. – С. 16–20.
15. Бірюков І. А. Цивільне право України. Загальна частина / І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка, В. М. Співак. – К.: Наукова думка, 2000. – 304 с.
16. Бирюкова Л. А. Злоупотребление правом в теории и практике применения норм о банковской гарантии / Л. А. Бирюкова // Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. – М.: Статут – Екатеринбург: Институт частного права, 2002. – С. 280–296.
17. Бобрик В. І. Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 “Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / В. І. Бобрик. – Х., 2004. – 20 с.
18. Боднар Т. В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві: Монографія / Т. В. Боднар. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 272 с.
19. Болвачева Н. Е. Ограничения как средство гражданско-правового регулирования (философско-теоретический аспект) / Н. Е. Болвачева // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Выпуск 7 / Под редакцией О. Ю. Шилохвоста. – М.: Издательство НОРМА, 2003. – С. 1–27.
20. Братусь С. Н. О пределах осуществления гражданских прав / С. Н. Братусь // Известия ВУЗов. Серия Правоведение. – 1967. – № 3. – С.79–86.
21. Братусь С. Н. Гражданское право (Пособие для слушателей народных университетов) / С. Н. Братусь, О. С. Иоффе. – М.: Знание , 1967. – 159 с.
22. Бриных Е. В. Оперативные санкции – форма гражданско-правовой ответственности / Е. В. Бриных // Советское государство и право. – 1969. – № 6. – С. 65–70.
23. Васькин В. В. Оперативные санкции в народном хозяйстве. Учебное пособие по спецкурсу “Хозяйственное право” / В. В. Васькин, В. В. Качанова, М. И. Клеандров. – Куйбышев: Куйбышевский государственный университет, 1985. – 56 с.
24. Васьковский Е. В. Учебник гражданского права / Е. В. Васьковский. – М.: Статут , 2003. – 382 с.
25. Ведяхин В. М. К вопросу о понятии правонарушения [електронний ресурс] / В. М. Ведяхин, А. Ф. Галузин // Правоведение. – 1996. – № 4. – Режим доступу: http://pravoved.jurfak.spb.ru/old/default.asp?cnt=226.
26. Ведяхин В. М. Защита права как правовая категория / В. М. Ведяхин, Т. Б. Шубина // Правоведение. Известия вузов. – 1998.  № 1. – С. 67–78.
27. Великий тлумачний словник української мови / [Укладач і головний редактор В. Т. Бусел]. – К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с.
28. Венгеров А. В. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов / А. В. Венгеров. – М.: Новый юрист, 1998. – 624 с.
29. Винавер А. М. На грани уголовной и гражданской неправды (Материалы к предстоящему пересмотру Гражданского кодекса РСФСР) / А. М. Винавер // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. – М.: Статут, 2001. – С. 77–96.
30. Всегда ли физлица добросовестно пользуются своими правами // Юридическая практика. – 2005. – № 49. – С. 21.
31. Генкин Д. М. Право собственности как абсолютное субъективное право / Д. М. Генкин // Советское государство и право. – 1958. – № 6. – С. 92–102.
32. Герасимова О. Злоупотребление правом [Електронний ресурс] / О. Герасимова // ЮРИДИЧЕСКАЯ РОССИЯ – образовательный правовой портал. – Режим доступу:
http://www.law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1135116.
33. Гірничий Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 50, ст. 433.
34. Гориславський К. Ю. Гарантії прав людини на самозахист життя та здоров’я / К. Ю. Гориславський // Право України. – 2001. – №12. – С. 35–38.
35. Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий) / [Е. О. Харитонов, Н. А. Саниахметова, Ю. С. Червоный и др.]; под общей редакцией Е. О. Харитонова. – Х.: Одиссей, 1999. – 848 с.
36. Гражданское право / [М. М. Агарков, С. Н. Братусь, Д. М. Генкин, В. И. Серебровский, З. И. Шкундин]; под ред. М. М. Агаркова и Д. М. Генкина. – М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1944. – Т. 1. – 419 с.
37. Гражданское право : В 2 т.: Учебник / [В. С. Ем, И. А. Зенин, Н. И. Коваленко и др.]; отв. ред. Е. А. Суханов. – М.: Издательство БЕК, 2002. – Т. 1. – 816 с.
38. Гражданское право в вопросах и ответах / Под ред. Е. О. Харитонова. – Х.: Одиссей, 2001. – 416 с.
39. Гражданское право Украины. Учебник для ВУЗов системы МВД Украины: в 2 частях / [А. А. Пушкин, В. М. Самойленко, Р. Б. Шишка и др.]; под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленка. – Х.: Университет внутренних дел; Основа, 1996. – Ч. 1. – 440 с.
40. Гражданское право. Учебник / [И. Д. Егоров, И. В. Елисеев, А. А. Иванов, Д. А. Медведев и др.]; под ред. А. П. Сергеева и Ю. К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1997. – Ч. 1. – 600 с.
41. Графский М. Обращение в суд – злоупотребление? / М. Графский // Юридическая практика. – 2005. – № 46. – С. 16.
42. Грибанов В. П. Гражданско-правовая охрана имущественных и личных прав советских граждан / В. П. Грибанов // Советское государство и право. – 1974. – № 12. – С. 120–127.
43. Грибанов В. П. Интерес в гражданском праве / В. П. Грибанов // Осуществление и защита гражданских прав / В. П. Грибанов. – М.: Статут, 2000. – С. 233–244.
44. Грибанов В. П. Ответственность за нарушение гражданских прав и обязанностей / В. П. Грибанов // Осуществление и защита гражданских прав / В. П. Грибанов. – М.: Статут, 2000. – С. 285–356.
45. Грибанов В. П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав / В. П. Грибанов // Осуществление и защита гражданских прав / В. П. Грибанов. – М.: Статут, 2000. – С. 19–212.
46. Грибанов В. П. Пределы применения мер оперативного характера при поставках продукции / В. П. Грибанов // Советская юстиция. – 1963. – № 7. – С. 4–7.
47. Грибанов В. П. Важный шаг в развитии советского законодательства / В. П. Грибанов, С. М. Корнеев, В. П. Мозолин // Советское государство и право. – 1961. – № 1. – С. 97–104.
48. Дзера И. А. Защита гражданских прав по Гражданскому кодексу Украины / И. А. Дзера // Альманах цивилистики: сборник статей. Вып. 1 / [Т. В. Боднар, А. В.Дзера, Н. С. Кузнецова, Р. А. Майданик и др.]; под ред. Р. А. Майданика. – К.: Всеукраинская ассоциация издателей “Правова еднисть”, 2008. – С.149–159.
49. Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні / І. О. Дзера. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
50. Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб. / [Т. В. Боднар, О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова та ін.]; за ред. О. В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.
51. Доманжо В. П. Вопрос об ответственности за вред, причиненный при осуществлении права, в проекте нашего гражданского уложения / В. П. Доманжо // Сборник статей по гражданскому и торговому праву памяти Г. Ф. Шершеневича. – М.: Издание Бр. Башмаковых, 1915. – С. 319–339.
52. Дроб’язко В. С. Право інтелектуальної власності: Навчальний посібник / В. С. Дроб’язко, Р. В. Дроб’язко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.
53. Емельянов В. Понятие злоупотребления гражданскими правами / В. Емельянов // Законность. – 2000. – № 11. – С. 33–38.
54. Емельянов В. Пределы осуществления гражданских прав / В. Емельянов // Российская юстиция. – 1999. – № 6. – С. 14–16.
55. Емельянов В. И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами / В. И. Емельянов. – М.: Лекс-Книга, 2002. – 160 с.
56. Емельянов В. П. Гражданское право Украины. Практическое пособие / В. П. Емельянов. – Х.: Консум, 1996. – 236 с.
57. Ерошенко А. А. Гражданско-правовая защита чести и достоинства личности / А. А. Ерошенко // Советское государство и право. – 1980. – № 10. – С. 135–142.
58. Ерошенко А. А. Осуществление субъективных гражданских прав в противоречии с их назначением / А. А. Ерошенко // Известия ВУЗов. Сер. Правоведение. – 1972. – № 4. – С. 27–35.
59. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 4, ст.19 (із відповідними змінами та доповненнями).
60. Закон України “Про авторське право і суміжні права” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 13, ст.64 (із відповідними змінами та доповненнями).
61. Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 20, ст. 249 (із відповідними змінами та доповненнями).
62. Закон України “Про державну таємницю” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 16, ст.93 (із відповідними змінами та доповненнями).
63. Закон України “Про заставу” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 47, ст. 642 (із відповідними змінами та доповненнями).
64. Закон України “Про захист економічної конкуренції” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 12, ст. 64 (із відповідними змінами та доповненнями).
65. Закон України “Про захист інформації в автоматизованих системах” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 31, ст. 286 (із відповідними змінами та доповненнями).
66. Закон України “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 30, ст. 379 (із відповідними змінами та доповненнями).
67. Закон України “Про захист рослин” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, № 50–51, ст. 310 (із відповідними змінами та доповненнями).
68. Закон України “Про інвестиційну діяльність” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 47, ст. 646 (із відповідними змінами та доповненнями).
69. Закон України “Про нотаріат” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 39, ст. 383 (із відповідними змінами та доповненнями).
70. Закон України “Про охорону атмосферного повітря” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 50, ст. 678 (із відповідними змінами та доповненнями).
71. Закон України “Про охорону дитинства” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 30, ст.142 (із відповідними змінами та доповненнями).
72. Закон України “Про охорону культурної спадщини” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, № 39, ст. 333 (із відповідними змінами та доповненнями).
73. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 7, ст. 32 (із відповідними змінами та доповненнями).
74. Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 32, ст. 267 (із відповідними змінами та доповненнями).
75. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 7, ст. 36 (із відповідними змінами та доповненнями).
76. Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 7, ст. 34 (із відповідними змінами та доповненнями).
77. Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 21, ст. 218 (із відповідними змінами та доповненнями).
78. Закон України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, № 8, ст. 28 (із відповідними змінами та доповненнями).
79. Закон України “Про охорону праці” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 49, ст. 668 (із відповідними змінами та доповненнями).
80. Закон України “Про прокуратуру” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 53, ст. 793 (із відповідними змінами та доповненнями).
81. Закон України “Про тваринний світ” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, № 14, ст. 97.
82. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, № 20, ст. 99 (із відповідними змінами та доповненнями).
83. Здоронок Г. Если акционер злоупотребляет правом… / Г. Здоронок // Юридическая практика. – 2008. – № 44. – С. 28–29.
84. Зейкан Я. Прецедент, вартий уваги міноритаріїв [Електронний ресурс] / Я. Зейкан // Юридична газета. – Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com/article/889.
85. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, № 3–4, ст. 27 (із відповідними змінами та доповненнями).
86. Исмагилов Р. Р. Злоупотребление правом или право злоупотребления [Електронний ресурс] / Р.Р. Исмагилов // Информационный портал Реальный голос. – Режим доступу:
http://www.real-voice.info/modules/myarticles/article.php?storyid=141.
87. Использование в коммерческих целях образа несовершеннолетнего без согласия его родителей является нарушением положений Закона Украины “О рекламе” // Юридическая практика. – 2004. – № 37. – С. 21–22.
88. Иоффе О. С. Советское гражданское право / О.С. Иоффе // Избранные труды: В 4 т. / О. С. Иоффе. – Санкт-Петербург: Юридический центр Пресс, 2004. – Т. ІІ. – С. 15–509.
89. Иоффе О. С. Пределы осуществления субъективных гражданских прав / О. С. Иоффе, В. П. Грибанов // Советское государство и право. – 1964. – № 7. – С. 76–85.
90. Калмыков Ю. С позиций практики / Ю. Калмыков // Советская юстиция. – 1962. – № 18. – С. 13.
91. Канзафарова І. О. Неправомірна поведінка як умова цивільно-правової відповідальності / І. О. Канзафарова // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 23. – К.: Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, 2004. – С. 227–231.
92. Каркач П. М. Конституційні функції прокуратури в діяльності суду: Навчальний посібник / П. М. Каркач, М. Й. Курочка. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 116 с.
93. Карпов М. С. Гражданско-правовые меры оперативного воздействия / М. С. Карпов. – М.: Статут, 2004. – 141 с.
94. Кирилюк Д. Категорія “зловживання правом” в Україні та за кордоном: питання теорії та практики [Електронний ресурс] / Д. Кирилюк // Юридичний журнал. – 2006. – № 2. – Режим доступу:
http://www.justinian.com.ua/print.php?id=2143.
95. Клеандров М. И. Способы оперативной защиты хозяйственных прав предприятий / М. И. Клеандров // Советская юстиция. – 1984. – № 15–16. – С. 51–52.
96. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1971, додаток до № 50, ст. 375 (із відповідними змінами та доповненнями).
97. Кодекс про шлюб та сім’ю України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1969, № 26, ст. 204 (із відповідними змінами та доповненнями).
98. Коновалов А. В. Владение и владельческая защита в гражданском праве / А. В. Коновалов. – Санкт-Петербург: Юридический центр Пресс, 2002. – 337 с.
99. Конституція України: Офіційне видання із змінами станом на 1 січня 2006 року / Міністерство юстиції України. – К.: Український Центр Правничих Студій, 2006. – 126 с.
100. Копейчиков В. В. Реализация субъективных прав граждан / В. В. Копейчиков // Советское государство и право. – 1984. – № 3. – С. 13–19.
101. Кораблева М. С. Защита гражданских прав: новые аспекты / М. С. Кораблева // Актуальные проблемы гражданского права; под ред. М. И. Брагинского. – М.: Статут, 1999. – С. 76–108.
102. Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій / М. Й. Коржанський. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
103. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 25–26, ст. 131 (із відповідними змінами та доповненнями).
104. Кримінальний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки. Затверджений Законом від 28.12.1960 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1961, № 2, ст.14 (із відповідними змінами та доповненнями).
105. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления / В. Н. Кудрявцев. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. – 244 с.
106. Кудрявцев В. Н. Право и поведение / В. Н. Кудрявцев. – М.: Юридическая литература, 1978. – 192 с.
107. Кудрявцев В. Н. Закон и пределы правомерного поведения / В. Н. Кудрявцев, Н. С. Малеин // Советское государство и право. – 1980. – № 10. – С. 31–38.
108. Курбатов А. Недопустимость злоупотребления правом как способ установления пределов реализации (удовлетворения) интересов / А. Курбатов // Хозяйство и право. – 2000. – № 12. – С. 37–47.
109. Курбатов А. Я. Теоретические основы сочетания частных и публичных интересов при правовом регулировании предпринимательской деятельности [Електронний ресурс] / А. Я. Курбатов // Черные дыры в российском законодательстве. – 2001. – № 1 – Режим доступу: http://www.cfin.ru/press/black/2001-1/03_01_kurbatoff.shtml.
110. Лапач В. А. Система объектов гражданских прав: Теория и практика / В. А. Лапач. – Санкт-Петербург: Юридический центр Пресс, 2002. – 544 с.
111. Луспеник Д. Д. Реалізація права на самозахист цивільних прав – новела нового ЦК України: поняття та межі здійснення / Д. Д. Луспеник // Застосування новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці / Д. Д. Луспеник. – Х.: Харків юридичний, 2005. – С. 90–105.
112. Луспеник Д. Д. Цивільний кодекс: справедливість, добросовісність та розумність при здійсненні цивільних прав; зловживання правом / Д. Д. Луспеник // Застосування новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці / Д. Д. Луспеник. – Х.: Харків юридичний, 2005. – С. 106–114.
113. Малеин Н. С. Гражданский закон и права личности в СССР / Н. С. Малеин. – М.: Юридическая литература, 1981. – 216 с.
114. Малеин Н. С. Гражданско-правовое положение личности в СССР / Н. С. Малеин. – М.: Наука, 1975. – 399 с.
115. Малеин Н.С. Закон, ответственность и злоупотребление правом / Н.С. Малеин //Советское государство и право. – 1991. – № 11. – С. 3–11.
116. Малеин Н. С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность / Н. С. Малеин. – М.: Юридическая литература, 1985. – 192 с.
117. Малеина М. Н. Защита личных неимущественных прав советских граждан. Пособие для слушателей народных университетов / М. Н. Малеина. – М.: Знание, 1991. – 126 с.
118. Малиновский А. А. Злоупотребление субъективным правом (теоретико-правовое исследование) / А. А. Малиновский. – М.: Юрлитинформ, 2007. – 352 с.
119. Малиновский А. А. Злоупотребление правом (новый подход к проблеме) [Електронний ресурс] / А. А. Малиновский // Банковский форум. – Режим доступу: http://forum.bankir.ru/archive/index.php/t-33156.
120. Маслова М. Грінмейлінг як проблема зловживання акціонерами своїми правами [Електронний ресурс] М. Маслова. – Режим доступу: http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=124.
121. Матвеев Ю. Г. Гражданское право в вопросах и ответах: Справочник / Ю.Г. Матвеев, А. С. Довгерт, В. И. Кисиль. – К.: Политиздат Украины, 1987. – 272 с.
122. Мейер Д. И. Русское гражданское право / Д. И. Мейер. – М.: Статут, 2000. – 831 с.
123. Мельник А. Проблема злоупотребления правом в корпоративных конфликтах / А. Мельник // Юридическая практика. – 2005. – № 19. – С. 15.
124. Мічурін Є. О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (загальні положення) / Є. О. Мічурін. – Х.: Юрсвіт, 2007. – 220 с.
125. Михайленко Д. ШИКАрНА стаття про податкове право [Електронний ресурс] / Д. Михайленко // Бухгалтер. – 2007. – № 48. – Режим доступу: http://www.tridentlaw.kiev.ua/ukr/article/2007/01/10/shikarna_stattja_pro_38.html.
126. Михайлич А. М. Личные права, их осуществление и защита / А. М. Михайлич // Осуществление и защита гражданских и трудовых прав. Сборник научных трудов. – Краснодар: Издательство Кубанского государственного университета, 1989. – С. 57–69.
127. Михайлов А. К проекту Основ гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик / А. Михайлов, Н. Гудимов, А. Ерошенко, Т. Алексеев // Социалистическая законность. – 1961. – № 2. – С. 47.
128. Михайлов М. Необходимая оборона / М. Михайлов // Советская юстиция. – 1962. – № 17. – С. 17–19.
129. Михайлов С. В. Категория интереса в российском гражданском праве / С. В. Михайлов. – М.: Статут, 2002. – 205