ЦИВІЛЬНО –- ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИТРИМАННЯ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА
ПРИТРИМАННЯ ЯК СПОСОБУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ………………………………………………………….…13

1.1. Виникнення та розвиток притримання у вітчизняному
законодавстві …………………………………….………………………..13

1.2. Притримання як цивільно-правовий правочин …………………….34

1.3. Притримання як захід оперативного впливу …………………….…44

Висновки до розділу 1 .…………………………………………………….59

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ПРИТРИМАННЯ ………………………………….….66

2.1. Предмет притримання ………………………………… ………….….66

2.2. Права та обов’язки сторін під час застосування
притримання ……………………………………………….. ……………..85

2.3. Часові межі реалізації та правові підстави припинення
притримання ……………………………………………………………….98

Висновки до розділу 2 . ………………………………………………….117

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНО – ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
ІНСТИТУТУ ПРИТРИМАННЯ З ІНШИМИ ІНСТИТУТАМИ
ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА …………………………………………………..120

3.1 Порівняльна-правова характеристика інститутів притримання
і самозахисту ………………………………………………….. ………...120

3.2. Співвідношення інституту притримання із суміжними
цивільно-правовими інститутами (відмова від виконання обов’язку
в рамках зустрічного виконання зобов’язання та інститут застави) ….136

3.3. Застосування притримання в окремих видах цивільно-правових
договорів (договір підряду, договір перевезення, договір комісії) …....148

Висновки до розділу 3 ……………………………………… …………...163

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………167

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………...175

ВСТУП

Актуальність теми
За роки, які минули з моменту набрання чинності Цивільним кодексом України, притримання досить міцно увійшло в повсякденний «юридичний побут», не залишаючись при цьому без уваги науки. Разом з тим, незважаючи на проведені протягом останніх п’яти років наукові дослідження даного способу забезпечення виконання зобов’язань, без належного аналізу залишилися його сутнісні характеристики. Серед проблем, які ще не отримали вичерпного доктринального осмислення, ключовою та визначальною проблемою є відсутність однозначної точки зору серед сучасних науковців щодо правової природи притримання. Зокрема, в сучасній цивілістичній науці на сьогоднішній день ще немає однозначної відповіді на питання щодо віднесення досліджуваного нами способу забезпечення виконання зобов’язань до категорії правочинів, заходів оперативного впливу або самозахисту. Домінуюча в літературі на сьогоднішній день концепція (С.В.Сарбаш, Н.В.Южанін, Л.М.Якушина, Т.М.Карнаух) ґрунтується саме на припущенні, що притримання є правочином.
Потреби цивільних та господарських правовідносин обумовлюють пошук нових підходів у дослідженні притримання. Виходячи із притаманних йому на різних стадіях реалізації ознак, притримання розглядається з позиції таких основоположних категорій цивілістики, як «суб’єктивне цивільне право» і «правоздатність», «правочин», «захід оперативного впливу», «самозахист», «відмова від виконання обов’язку в рамках зустрічного виконання зобов’язання», «незаконне володіння», «безпідставне збагачення». Необхідність дослідження притримання із зазначених вище позицій, обумовлена і тим, що спираючись на висновки, зроблені на підставі такого дослідження, можна побудувати цілісне наукове знання про об’єкт дослідження і, насамперед, про його правову природу.
Сучасний стан як вітчизняного, так і зарубіжного законодавства, демонструє вже доволі чітке виділення притримання в системі способів забезпечення виконання зобов’язань. Оскільки досліджуваний нами цивільно-правовий інститут отримав законодавче закріплення лише з прийняттям нового Цивільного кодексу України в 2003 році, то саме «законодавча новизна» притримання є причиною його недостатньої дослідженності в науці цивільного права України. Досліджуваний нами цивільно-правовий інститут отримав широке практичне застосування в зарубіжних країнах, де його було закріплено на законодавчому рівні в якості самостійного цивільно-правового інституту у ХІХ столітті. Дослідженням інституту притримання займалися: М.М.Агарков, К.І.Анненков, А.В.Венедиктов, Д.В.Дождєв, О.С.Йоффе, М.М.Катков, А.І.Косарев, Д.І.Мейер, М.Мітіліно, І.Б.Новицький, С.В.Пахман, К.П.Победоносцев, І.М.Тютрюмов, Г.Ф.Шершеневич, В.А.Удинцев та інші. Серед сучасних цивілістів різні аспекти притримання як способу забезпечення виконання зобов’язань досліджували: Ч.Азімов, Т.В.Боднар, М.І.Брагінський, В.В.Вітрянський, Т.М.Карнаух, М.С.Карпов, Г.Б.Леонова, Д.Ю.Макаров, С.В.Сарбаш, К.І.Скловський, П.А.Скобліков, М.В.Южанін, Л.М.Якушина та інші. Важливе значення для даного дослідження мають наукові праці вчених в галузі цивільного права, які досліджували загальні питання договірного зобов’язання та способів його забезпечення – Ю.Г.Басін, С.Н.Братусь, С.М.Бервено, Б.М.Гонгало, В.П.Грибанов, І.О.Дзера, О.В.Дзера, Г.В.Єрьоменко, І.В.Жилінкова, В.Я.Карабань, В.М.Коссак, О.В.Кохановська, В.В.Кривенко, Г.Б.Леонова, В.В.Луць, І.С.Канзафарова, Н.Є.Кузнєцова, І.М.Кучеренко, О.П.Орлюк, О.А.Підопригора, В.Г.Ротань, В.І.Сінайський, І.В.Спасибо-Фатєєва, Р.О.Стефанчук, І.С.Тимуш, Ю.К.Толстой, С.Я.Фурса, Є.О.Харитонов, С.І.Шимон, Р.Б.Шишка, Я.М.Шевченко, А.Г.Ярема та інші. Незважаючи на те, що сучасні цивілісти приділяють увагу дослідженню інституту притримання, однак залишається чимало теоретичних та практичних проблем, пов’язаних з реалізацією даного способу забезпечення виконання зобов’язань. Дисертаційне дослідження ґрунтується на нормах чинного цивільного законодавства, насамперед, Цивільного кодексу України, де притримання закріплено як самостійний цивільно-правовий інститут. Зазначені обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження як з теоретичних позицій, так і з точки зору вдосконалення чинного законодавства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України «Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики» (номер державної реєстрації РК 0102 U 007078).
Мета і завдання дослідження
Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні правової природи притримання та особливостей його застосування, а також у розробці пропозицій щодо удосконалення норм чинного законодавства, які регламентують даний спосіб забезпечення виконання зобов’язань.
Відповідно до мети дослідження поставлені наступні задачі:
- визначити правову природу притримання та з’ясувати функціональне призначення притримання як способу забезпечення виконання зобов’язань;
- встановити момент виникнення права на притримання та виявити юридичні факти, які породжують дане право. Визначити як загальні, так і спеціальні підстави застосування притримання;
- виявити об’єкти цивільних прав, які можуть бути предметами досліджуваного нами способу забезпечення виконання зобов’язань;
- дослідити правомочності суб’єктів правовідносин притримання та проаналізувати можливості застосування правил щодо задоволення вимог заставодержателя, забезпечених заставою і задоволення вимог кредитора, який притримує річ;
- виявити ознаки інституту притримання, які відрізняють його від інших цивільно-правових інститутів, зокрема застави, самозахисту та відмови від виконання обов’язку в рамках зустрічного виконання зобов’язання;
- виявити та охарактеризувати часові межі реалізації притримання як способу забезпечення виконання зобов’язань та встановити правові підстави припинення притримання;
- розробити рекомендації щодо удосконалення правової регламентації досліджуваного способу забезпечення виконання зобов’язань.
Об’єктом дослідження є система цивільних правовідносин, які виникають в результаті реалізації кредитором права на притримання.
Предметом дослідження є закріплений в цивільному законодавстві України інститут притримання, правозастосовча практика, сучасні досягнення науки цивільного права та загальна теорія права.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є система загальнонаукових та спеціально-юридичних методів наукового пізнання соціальних явищ.
Відповідно до мети і поставлених завдань дослідження під час написання роботи було використано діалектичний метод дослідження, за допомогою якого було проаналізовано точки зору вітчизняних та зарубіжних вчених щодо правової природи притримання та визначено основні доводи на користь кожної із позицій. За допомогою історичного методу було досліджено виникнення та розвиток притримання в науці цивільного права, в тому числі, становлення даного способу забезпечення виконання зобов’язань в цивільному праві України. Використання порівняльно-правового та структурно-функціонального методів дослідження сприяло з’ясуванню правової природи притримання та його місця в системі суміжних інститутів цивільного права. Під час написання роботи було використано формально-логічний метод, за допомогою якого було досліджено зміст норм цивільного законодавства, які регламентують притримання. Застосування методів прогнозування та моделювання сприяло розробці пропозицій по удосконаленню правової регламентації притримання.
Основою для визначення правової природи досліджуваного нами способу забезпечення виконання зобов’язань став філософсько-діалектичний метод наукового пізнання соціальних явищ.
Теоретичною основою дослідження є наукові праці вчених в галузі загальної теорії права, римського, цивільного, господарського, кримінального права, а також філософії.
Нормативну базу дисертаційного дослідження склали Конституція України, цивільне, господарське, цивільне та господарське процесуальне законодавство України та зарубіжних країн, а також нормативно-правові акти органів судової влади.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в даному дисертаційному дослідженні вперше проведено комплексний аналіз норм вітчизняного цивільного законодавства, які регулюють інститут притримання. Визначено правову природу притримання та здійснено розмежування притримання як способу забезпечення виконання зобов’язань від суміжних інститутів цивільного права. На підставі проведеного дослідження в дисертації вперше обґрунтовуються або отримали додаткового розвитку наступні положення:
вперше:
1) обґрунтовано положення, що підставою притримання є юридичний склад, який включає наступні факти: існування грошового зобов’язання, виконання якого підлягає забезпеченню; тимчасовість знаходження речі у володінні кредитора; невиконання боржником основного зобов’язання; настання строку повернення речі власникові;
2) визначено, що притримання конкретної речі не може бути передбачено в якості умови договору, оскільки для притримання характерною є ознака вірогідної випадковості його застосування кредитором, яка ґрунтується на факті невиконання боржником у встановлений строк основного зобов’язання;
3) встановлено, що притримання наділено усіма характерними ознаками, які притаманні заходам оперативного впливу. Автором доведено, що притримання є заходом оперативного впливу кредитора на неправомірні дії з боку боржника, які полягають у невиконанні останнім покладеного на нього за зобов’язанням обов’язку та застосування якого здатне зменшити негативні наслідки, спричинені невиконанням основного зобов’язання;
4) обґрунтовано, що притримання і самозахист у вузькому значенні (як застосування управомоченою особою не заборонених законом фактичних дій, спрямованих на попередження настання, зменшення негативних наслідків правопорушення) є способами реалізації самозахисту в широкому розумінні даного поняття. Автор обґрунтовує думку, що притримання і самозахист є діями фізичних і юридичних осіб, спрямованими на охорону цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, які вчинюються ними самостійно, без звернення за допомогою до компетентних органів державної влади;
5) визначено, що окрім права володіння, у кредитора виникає і право розпорядження предметом притримання. Право розпорядження в даному випадку полягає в тому, що у разі невиконання боржником у строк основного зобов’язання, кредитор має право ініціювати звернення стягнення на притриману річ та задовольнити свої вимоги за рахунок її вартості.
Додаткового розвитку дістали:
1) твердження, що притримання є одностороннім цивільно-правовим правочином, тобто свідомою, вольовою дією особи, яка спрямована на досягнення правового результату (виникнення, зміну або припинення існуючих цивільних правовідносин) та знаходиться у причинному зв'язку з правовими наслідками, спричиненими даною дією;
2) положення, що необхідною умовою застосування притримання є володіння кредитором річчю боржника, яка отримана кредитором з волі власника речі. Окрім цього, володіння кредитора повинно характеризуватися безпосередністю, похідністю, тимчасовістю та законністю набуття, за умови відсутності неправомірних дій кредитора по захопленню речі;
3) твердження, що предметом досліджуваного нами способу забезпечення виконання зобов’язань є річ, в тому числі документарні цінні папери на пред’явника, готівкові грошові кошти (з деякими застереженнями), визначена індивідуальними ознаками, рухома, необмежена в цивільному обороті, а в деяких випадках – обмежено оборотоздатна, та, яка належить боржникові;
4) положення, що захист притримання обмежується фактом наявності притриманої речі у володінні кредитора. Досліджуваному нами способу забезпечення виконання зобов’язань не притаманний абсолютний правовий захист. Вибуття речі із володіння кредитора з його волі припиняє притримання. Оскільки кредитор не має необхідного титулу на річ, він не має права витребувати її назад;
5) твердження, що строк, протягом якого притримання користується правовим захистом, не повинен перевищувати строку позовної давності за основним зобов’язанням, інакше предмет притримання може назавжди вибути із цивільного обігу, оскільки кредитор в результаті пропуску строку позовної давності буде позбавлений можливості звернути на нього стягнення.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості застосування зроблених автором висновків та пропозицій:
 у науковій роботі – для подальшого дослідження притримання та суміжних інститутів цивільного права, в тому числі для дослідження способів забезпечення виконання в цілому, з урахуванням представлених в даному дослідженні історії виникнення та розвитку інституту притримання та його аналізу в сучасному законодавстві України та зарубіжних країн;
 у практичній діяльності – сформульовані автором висновки та пропозиції, які містяться в роботі, можуть бути використані для вирішення проблем, які виникають під час практичного застосування притримання учасниками цивільного та господарського обігу, а також для вдосконалення норм чинного цивільного законодавства України;
 у навчально-методичній роботі – отримані результати дослідження можуть бути використані у роботі правоохоронних органів, під час викладання курсу «Цивільне право України», «Господарське право України» у вищих навчальних закладах, при підготовці методичних рекомендацій та навчальних посібників.
Апробація результатів дисертації
Результати, теоретичні положення, висновки, пропозиції та рекомендації, що містяться в роботі, доповідалися на науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців «Четверті осінні юридичні читання», (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005р.); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку», (м. Київ, 25-25 листопада 2005р.); Міжнародній науково-практична конференція «Запорізькі правові читання», (м. Запоріжжя, 18-19 травня 2006р.).
Публікації
Відповідно до теми дисертаційного дослідження та змісту роботи, основні теоретичні положення і висновки дисертації викладені у семи публікаціях, серед яких чотири статті, що опубліковані у фахових виданнях, які входять до переліку Вищої атестаційної комісії України, та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене автором дисертаційне дослідження в цілому дозволило вирішити поставленні у вступі завдання. Основні доводи дисертанта можна сформулювати наступним чином.
Правомочності конкретного суб’єкта (кредитора), які ґрунтуються на інституті притримання, за умови наявності всіх необхідних юридичних фактів, являють собою суб’єктивне право. Як і будь-яке суб’єктивне право, право на притримання випливає із правоздатності конкретного суб’єкта, оскільки об’єктивним правом для цього суб’єкта не обмежена та не виключена можливість набуття такого суб’єктивного права. Недієздатні особи не можуть бути суб’єктами притримання в силу того, що не можуть виступати кредиторами за зобов’язаннями. В якості самостійної стадії розвитку правомочностей ретентора, відмінної і від правоздатності, і від суб’єктивного права, автор дослідження виділила «прообраз права притримання», коли фактичні передумови суб’єктивного права на притримання вже виникли, однак існують ще не всі юридичні факти, з якими закон пов’язує виникнення права на його реалізацію. На даній стадії кредитор вже володіє забезпечувальним засобом, однак ще не має можливості його реалізувати до настання строку виконання по основному забезпеченому зобов’язанню.
Правомочності, які входять до складу суб’єктивного права на притримання, виступають як цілісна система в тому випадку, коли їх реалізація спрямована на задоволення інтересу кредитора. При цьому, інтерес полягає в стимулюванні боржника до виконання зобов’язання (право притримувати річ – дефензивна складова) і отриманні належного по забезпеченому зобов’язанню (право отримати задоволення вимог за рахунок вартості притриманої речі – екзекутивна складова). Як спосіб забезпечення виконання зобов’язань притримання здатне виступати лише за умови поєднання зазначених елементів.
У складі притримання слід виділяти дві правомочності. Правомочність на власну поведінку кредитора включає можливість не виконати обов’язок повернути предмет притримання власникові і можливість приймати заходи для захисту свого володіння. Правомочність кредитора вимагати певної поведінки не має абсолютного характеру і пов’язує його лише з власником речі та особами, які отримали свій титул від власника-боржника (набули право власності на притриману річ). В рамках даної правомочності кредитор має можливість своєю волею примусити боржника до зазнання негативних майнових наслідків застосування притримання, насамперед, до примусового відчуження притриманого майна.
Проведене дослідження місця інституту притримання в системі суб’єктивних цивільних прав дозволяє охарактеризувати його кваліфікаційне положення в якості правоохоронного інституту, з ознаками відносності та невідчужуваності. На охоронну сутність інституту притримання вказує його похідний характер від зобов’язального (регулятивного) суб’єктивного права; факт виникнення в результаті правопорушення; існування в рамках охоронного правовідношення, а також його спрямованість на примусове здійснення регулятивного цивільного права власними діями кредитора або за допомогою компетентних органів державної влади.
Досліджуючи проблему виникнення права на притримання, автором дослідження було виділено елементи, які є необхідними для виникнення у особи права на застосування даного способу забезпечення виконання зобов’язань. Такими елементами є: існування основного грошового зобов’язання; тимчасове володіння кредитором річчю боржника; невиконання боржником у встановлений строк основного зобов’язання; настання строку виконання обов’язку кредитора повернути річ власникові.
Дослідження та аналіз зазначених складових елементів, необхідних для виникнення у особи права на притримання, дозволило автору даного дослідження зробити ґрунтовний висновок, що для виникнення у особи права на притримання необхідним є існування всіх складових елементів у сукупності. Виключення хоча б одного з елементів не дозволяє стверджувати, що у кредитора виникає право на притримання речей боржника для забезпечення виконання ним основного зобов'язання.
В даному дисертаційному дослідження автором було визначено, що притримання за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Такий висновок автора ґрунтується на дослідженні та аналізі ознак правочину та їх притаманності притриманню. Проаналізувавши ознаки правочину, автор дослідження дійшов висновку, що притримання є свідомою, вольовою дією особи, яка спрямована на досягнення правового результату (виникнення, зміну або припинення існуючих цивільних правовідносин) та знаходиться у причинному зв'язку з правовими наслідками, спричиненими даною дією.
Таким чином, автор дослідження підтримала позицію сучасних цивілістів, що за своєю правовою природою притримання є одностороннім правочином, відповідно з яким кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.
Керуючись викладеними позиціями прибічників віднесення притримання до заходів оперативного впливу, автором дослідження було поставлено задачу з’ясувати чи властиві ознаки заходів оперативного впливу досліджуваному способу забезпечення виконання зобов’язань. Такими характерними ознаками були виділені: 1) застосування заходів оперативного впливу має правоохоронне та превентивне значення; 2) односторонній характеру їх реалізації; 3) односторонній характер здійснення даних заходів зумовлює специфічний характер гарантій їх правильного застосування; 4) застосування заходів оперативного впливу тягне за собою невигідні наслідки для зобов’язаної особи; 5) функціональне призначення заходів оперативного впливу полягає в забезпеченні належного виконання обов’язків, шляхом спонукання до цього відповідних осіб і, як правило, їх застосування не має на меті відновлення майнової сфери управомоченої особи.
Проаналізувавши зазначені ознаки заходів оперативного впливу стосовно досліджуваного способу забезпечення виконання зобов’язань, автором було зроблено висновок, що зазначені особливості повною мірою характеризують і притримання. Автором було доведено, що притриманню і заходам оперативного впливу притаманні спільні риси, дослідження та ґрунтовний аналіз яких дозволяють кваліфікувати притримання в якості заходу оперативного впливу.
Розглянувши питання щодо предмету притримання, автором дослідження було зроблено однозначний висновок, що предметом даного способу забезпечення виконання зобов’язань є річ, в тому числі документарні цінні папери на пред’явника, готівкові грошові кошти (з деякими застереженнями), визначена індивідуальними ознаками, рухома, необмежена в цивільному обороті, а в деяких випадках – обмежено оборотоздатна, та, яка належить боржникові.
З урахуванням зазначеного, автор дослідження пропонує конкретизувати ч.1 ст.594 ЦК України та викласти її в наступній редакції: «Кредитор, який правомірно володіє рухомою, визначеною індивідуальними ознаками (виділено мною – О.І.) річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання…має право притримати її у себе…». Така конкретизація, на думку автора, виключить неоднозначності щодо об’єктів цивільного права, які можуть бути предметом притримання.
Дослідивши права та обов’язки сторін, які виникають під час застосування притримання, автор пропонує наділити боржника правом на відстрочення продажу об’єкту притримання. І на підставі цього, доповнити § 7 гл.49 ЦК України статтею наступного змісту:
«1.Боржник має право звернутися до суду із заявою про відстрочення продажу його майна, яке стало предметом притримання.
2.Суд, за наявності згоди кредитора, має право прийняти рішення про відстрочення продажу притриманої речі з публічних торгів.
3.Строк відстрочення продажу встановлюється судом, але не може перевищувати одного року з моменту винесення рішення судом.
4.Відстрочення продажу не звільняє сторін від виконання основного зобов’язання, забезпеченого притримання».
Проведене автором дослідження співвідношення інститутів притримання і самозахисту свідчить, що даним цивільно-правовим інститутам притаманні особливі риси, форми та умови реалізації, які є характерними для обох, досліджених в даному розділі, цивільно-правових інститутів. І, на підставі проведеного порівняльно-правового аналізу співвідношення інститутів самозахисту і притримання, автором дослідження було зроблено висновок, що притримання і самозахист у вузькому значенні (тобто, як застосування управомоченою особою не заборонених законом фактичних дій, спрямованих на ненастання, зменшення негативних наслідків правопорушення) є способами реалізації самозахисту в широкому розумінні даного поняття. Іншими словами, притримання і самозахист є діями фізичних і юридичних осіб, спрямованих на охорону цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, які вчинюються ними самостійно, без звернення за допомогою до компетентних органів державної влади.
В даному дослідженні було розглянуто питання співвідношення притримання і зупинення виконання свого обов’язку, можливість відмовитися від його виконання частково або в повному в рамках зустрічного виконання зобов’язань. На підставі дослідження та аналізу норм чинного законодавства, автором було зроблено висновок, що можливість невиконання зустрічного зобов’язання хоча і захищає інтереси кредитора, але все ж таки не являє собою спосіб забезпечення виконання зобов’язань.
Автором дослідження було ґрунтовно доведено, що притримання і застава є самостійними способами забезпечення виконання зобов’язань і «переростання» притримання у заставу не відбувається. Так, було досліджено та проаналізовано спільні риси інститутів притримання і застави, а також виявлено ознаки, які характерно відрізняють зазначені способи забезпечення виконання зобов’язань. Так, автором встановлено, що зазначені цивільно-правові інститути відрізняються: 1) за підставами їх виникнення – притримання виникає виключно на підставі закону, застава – на підставі договору, закону або рішення суду; 2) можливість застосування притримання як способу забезпечення виконання зобов’язань виникає у разі «невиконання у строк зобов’язання», тобто після порушення умов основного зобов’язання. На відміну від цього, застава виникає як безпосередньо в момент виникнення основного зобов’язання, так і в будь-який момент його існування, в тому числі в майбутньому; 3) за змістом – на відміну від застави, при застосуванні притримання не вимагається індивідуалізації притриманого майна; 4) за предметом – предметом застави може бути будь-яке майно, що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Щодо притримання, то його предметом може бути річ індивідуально-визначена, рухома, не обмежена в цивільному обороті, яка належить боржнику та на законних підставах знаходиться у тимчасовому володіння кредитора; 5) при застосуванні притримання ризик випадкового пошкодження або знищення притриманого майна покладається на кредитора, у випадку існування застави такий ризик покладається на власника заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом; 6) щодо права боржника розпоряджатися притриманою річчю, то здійснити таке право він може самостійно, без згоди кредитора, на відміну від цього, власник заставленого майна може розпоряджатися ним виключно за згодою заставодержателя, якщо інше не буде передбачено договором. Наведенні відмінності між притриманням і заставою свідчать про самостійність даних способів забезпечення виконання зобов’язань.
Автором дослідження було проаналізовано застосування притримання в окремих видах цивільно-правових договорів, зокрема, підряду, перевезення та комісії. Розглянувши застосування притримання в окремих видах цивільно-правових договорів, слід вказати на те, що застосування даного способу забезпечення виконання зобов’язань на практиці є достатньо складним. Для того, щоб зробити його більш гнучким та універсальним, необхідно змінити зміст загальної норми про притримання і внести до неї наступне доповнення: «Спеціальні підстави застосування притримання можуть визначатися законом, іншими нормативно-правовими актами або випливати із сутності зобов'язання». Окрім цього, автором запропоновано внести зміни до ч.1 ст. 164 чинного Кодексу торговельного мореплавства України для усунення розбіжностей під час застосування на практиці притримання за договором морського перевезення вантажу та викласти її в наступній редакції: «Вимоги перевізника, зазначені у частині першій статті 163 цього Кодексу, можуть забезпечуватися заставою або притриманням вантажу, що перевозиться». На нашу думку, таке формулювання даної статті не є таким категоричним, порівняно із чинною редакцією і перевізник може обрати будь-який із запропонованих, рівнозначних за силою, способів забезпечення виконання зобов’язань.
Дослідження меж реалізації права на притримання дозволило виявити часові межі даного права. Дослідивши дане питання, автором зроблено висновок про обмеженість у часі права на застосування притримання. При цьому, право притримувати річ виникає у кредитора в момент невиконання в строк основного зобов’язання (тобто, прострочення виконання боржником). Щодо моменту виникнення права на звернення стягнення на притриману річ, то воно не співпадає з моментом виникнення права на застосування притримання і повинно визначатися на підставі критеріїв добросовісності та розумності. Автор дослідження зазначає, що ідеальне вирішення проблеми строку, протягом якого право на застосування притримання підлягає захисту, можливе лише в законодавчому порядку. Однак, оскільки такого закріплення ще не існує, то припинення правового захисту притримання одночасно зі спливом строку позовної давності за основним зобов’язанням, на думку автора дослідження, вбачається єдиним можливим.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аблезгова О.В. Способы обеспечения исполнения обязательств. Судебная практика по спорам о неисполнении обязательств / О.В.Аблезгова. – М.: Альфа-пресс, 2005. – 170 с.
2. Агарков М.М. Основы банковского права. Курс лекций. Учение о ценных бумагах. Научное исследование. Издание 2-е. / М.М. Агарков – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 350 с.
3. Агарков М.М., Вольф В.Ю. Источники иностранного торгового права: Выпуск 1: Законы о купле-продаже товаров / М.М. Агарков, В.Ю.Вольф – Л.: Внешторгиздат, 1933. – 175 с.
4. Азімов Ч. Здійснення самозахисту в цивільному праві / Ч.Азімов // Вісник АПрН України, 2001. – № 2. – С. 135–140.
5. Актуальные проблемы гражданского права: [Сборник статей / ред. Брагинский М.И. и др.]; Исследовательский центр частного права; Российская школа частного права. – С.: Статут, 1998. – 462 с.
6. Алексеев С.С. Общая теория права: Т. 2: Курс в 2 т. / С.С.Алексеев – М., 1982. – 360 с.
7. Анненков К. Система русского гражданского права: в 2 т.: Т.1: Введение и общая часть. – 3-е изд., доп. / К.Анненков. – СПб., 1910. – 703 с.
8. Анненков К. Система римского гражданского права: в 2 т.: Том 2: Торговые сделки / К.Анненков. – СПб., 1908. – 626 с.
9. Анохин В.С. Защита договорных обязательств / Анохин В.С., Завидов Б.Д., Сергеев В.И. – М.: ИНФРА – М, 1998. – 317 с.
10. Антонюк О.І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / О.І.Антонюк. – Х., 2004. – 20 с.
11. Басин Ю.Г. Защита субъективных гражданских прав / Ю.Г.Басин, А.Г.Диденко // Юридические науки. – Алма-Ата, 1971г. – Вып.1. – С. 21–36.
12. Басин Ю.Г. Дисциплинирующее значение оперативных санкций / Ю.Г.Басин, А.Г.Диденко // Советское государство и право. – 1969г. – № 6. – С. 6–18.
13. Бекленищева И.В. Гражданско-правовой договор / И.В.Бекленищева. – М.: Статут, 2006. – 204 с.
14. Белов В.А. Новые способы обеспечения исполнения банковских обязательств / В.А.Белов // Бизнес и банки. – 1997. – № 45. – С. 10–16.
15. Бервено С.М. Правові наслідки порушення договірного зобов'язання (загальні положення) / С.Бервено // Юридична Україна. – 2006. – № 4.– С. 48–51.
16. Бервено С. Загальні засади цивільної відповідальності за порушення договірного зобов'язання / С.Бервено // Юридична Україна. – 2006. – № 5. – С. 47–53.
17. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Ж.-Л.Бержель; [пер. с фр.] (Ред. В.И.Даниленко ). – М.: Издательский дом NOTA BENE, 2000. – 574 c.
18. Берник В.Ф. Обеспечение исполнения обязательств / В.Ф.Берник. – Екатеринбург: Центр «Налоги и финансовое право», 1998. – 48 с.
19. Бойко М.Д. Правовий самозахист: Коментарі, роз’яснення, практичні поради, зразки юридичних документів / М.Д.Бойко. – К.: Наукова думка, 2004. – 448 с.
20. Большой юридический словарь [Ред. А.Я.Сухарев и др.]. – М.: ИНФРА – М, 1998. – 790 c.
21. Боднар Т. Реалізація загальних принципів цивільного законодавства при виконанні договірного зобов'язання / Т.Боднар // Вісн. Акад. правових наук України. – Х., 2004. – № 3 (38). – С. 66–77.
22. Борисевич М.М. Римское гражданское право: [учеб. пос.] / М.М.Борисевич. – М., 1995г. – 211 с.
23. Брагинский М.Б. Договорное право / М.Б.Брагинский, В.В.Витрянский. – М.: Статут, 1997. – 682 с. (Книга первая: Общие положення) [Изд. 2-е, испр.].
24. Булгакова І.В. Правове регулювання перевезення вантажів залізничним транспортом в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / І.В.Булгакова. – К., 2003. – 20 с.
25. Бюллетень Верховного Суда РФ. – 1996. – № 9. – С. 2.
26. Васин В.Н., Казанцев В.И. Гражданское право: Общая часть. Особенная часть с комментариями и примерами из практики: [учебник для вузов] / В.Н.Васин, В.И.Казанцев. – М.: Книжный мир, 2007. – 786 с.
27. Васьковский Е.В. Учебник русского гражданского права / Е.В.Васьковский. – М.: Статут, 2003. – 317 с.
28. Венедиктов А.В. Право удержания и зачета в банковской практике СССР / А.В.Венедиктов // Избранные труды по гражданскому праву. – М.: Статут, 2004. – С. 255.
29. Веретенникова С.Н. Меры самозащиты в российском гражданском праве: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» / С.Н.Веретенникова. – Екатеринбург, 2004. – 20 с.
30. Вершин А.П. Выбор способов защиты гражданских прав / А.П.Вершин. – СПб., 2000. – 382 с.
31. Воложанин В.П. Несудебные формы разрешения гражданско-правовых споров / В.П.Воложанин. – Свердловск: Средне-Уральское книжное издательство, 1974. – 204 с.
32. Германское право: [в 5 ч.]: Ч 1: Гражданское уложение / [пер. с нем.].– М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
33. Германское право: [в 5 ч.]: Ч. 2: Торговое уложение и другие законы / [пер. с нем.]. – М., Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 413 с.
34. Годэме Е. Общая теория обязательств / Е.Годэме; [пер. с фр. И.Б.Новицкий]. – М.: Юридическое издательство, 1948. – 512 с.
35. Гольмстен А.Х. Учебник русского гражданского судопроизводства / А.Х.Гольмсьен. – 4-е изд., перераб. – СПб.: Тип. М.Меркушева, 1907. – 424 с.
36. Гонгало Б.М. Учение об обеспечении обязательств. Вопросы теории и практики / Б.М.Гонгало. – М.: Статут, 2004. – 241 с.
37. Гонгало Б.М. Обеспечение исполнения обязательств / Б.М.Гонгало. – М.: СПАРК, 1999. – 152 с.
38. Гонгало Б.М. Общие положения учения об обеспечении обязательств и способах обеспечения обязательств / Б.М.Гонгало // Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. – М.: Статут. – 2001. – С. 241.
39. Господарський процесуальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями. – К.: Вид-во Паливода А.В., 2005. – 66 с. – (Кодекси України).
40. Гражданское право / [ред. Граве К.А. и др.]. – М.: Госюриздат, 1949. – 255 с.
41. Гражданское и экономическое право Германии: Кн.2: Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии: [Сборник] / [пер. с нем.]. – 2001. – VIII. – 325 с.
42. Гражданский кодекс Республики Казахстан. – СПб.: Изд-во юридический центр Пресс», 2002. – 1029 с.
43. Гражданское законодательство Народной Республики Болгарии / [ред. проф. Д.М.Генкин]. – М.: Изд-во «Иностранной литературы», 1952. – 276 с.
44. Гражданский и Гражданско-процессуальный Кодекс и Закон о семье Чехословакской Респубдики / [ред. А.В.Дозорцев]. – М.: Изд-во иностранной литератуты, 1952. – 392 с.
45. Гражданское законодательство Израиля. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 633 с.
46. Гражданский кодекс Венгерской Народной Республики. – Будапешт: Изд-во Корвина, 1960. – 240 с.
47. Гражданский Кодекс Польской Народной Республіки / [ред. Грингольц И.А.]. – М.: Изд-во «Прогресс», 1966. – 376 с.
48. Гражданский Кодекс РФ: Научно-практический комментарий. Ч 1 / [ред. Абова Т.Е., Кабалкин А.Ю., Мозолин В.П.]. – М., 1996. – 721 с.
49. Гражданское право: [Учеб. в 2 ч.]: Ч.2 / [ред. Калпин А.Г.]. – М.: Юристъ, 1998. – 785 с.
50. Гражданское право: [Учеб. в 2 ч.]: Ч.1 / [ред. Калпин А.Г., Маслаев А.И.] / Под ред. Калпина А.Г., Маслаева А.И. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М.: Юристъ, 2000. – 535 с.
51. Гражданское право: [Учебник]: Том 1 / [ред. Сергеев А.П., Толстой Ю.К.]. – М.: Проспект, 2000. – 718 с.
52. Гражданское право: [Учеб. в 2 т.]: Том 1 / [ред. проф. Суханов Е.А.]. – М.: Волтерс Клувер. – 2004. – 846 с.
53. Гражданское право: [Учеб. в 2 т.]: Том 2 / [ред. проф. Суханов Е.А.]. – М.: БЕК, 1999. – 704 с.
54. Гражданское и торговое право капиталистических государств / [ред. проф. Яичков К.К.]. – М.: Изд-во «Международные отношения», 1966. – 552 с.
55. Гражданское и торговое право зарубежных стран : [Учебное пособие] / [под ред. проф. Бубаха В.В., проф. Пучинского В.К.]. – М.: МЦФЭР, 2004. – 896 с.
56. Гражданское уложение: Проект: Т.2 / [ред. Тютрюмов И.М.]. – СПб.: Издание книжного магазина «Законоведение», 1910. – 802 с.
57. Гражданское уложение Цюрихского Кантона. – СПб., 1887. – 497 с.
58. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав / В.П.Грибанов. – М.: Изд-во Московского университета, 1972. – 284 с.
59. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав / В.П.Грибанов. – М.: Статут, 2000. – 411 с.
60. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права / Д.Д.Гримм. – М.: Зерцало, 2003. – 495 с.
61. Давид Рене. Основные правовые системы современности / Давид Рене, Жоффре-Спинози Камилла; [пер. с фр. В.А.Туманов]. – М.: Международные отношения, 2003. – 399 с.
62. Денисевич Е.М. Односторонние сделки в гражданском праве Российской Федерации: понятие, виды и значение: дисс. … кандидата юрид. наук: 12.00.03 / Е.М.Денисевич. – Екатеринбург, 2004. – 204 с.
63. Дженкс Э. Cвод английского гражданского права. Общее и обязательственное право / Э.Дженкс; [пер. c англ. Л.А.Лунц]. – М.: «Юриздат», 1941. – 304 с.
64. Дженкс Э. Английское право / Э.Дженкс; [пер. c англ. Л.А.Лунц]. – М.: «Юриздат», 1947. – 347 с.
65. Договор комиссии: правовое регулирование / [ред. Крутякова Т.] – М., 2005. – 160 с.
66. Договоры: Образцы документов, комментарии, практика разрешения споров / Под ред. М.Ю.Тихомирова [2-е изд. доп. и перераб.]. – М.: Изд-во Тихомирова М.Ю., 2006. – 559 с.
67. Дождев Д.В. Римское частное право: [учебник для вузов] / Д.В.Дождев; [под общ. ред. академика РАН, д.ю.н., проф. В.С.Нерсесянца]. – М.: НОРМА, 2003. – 685 с.
68. Долженко А.Н. Судебная практика по гражданским делам / Долженко А.Н., Резников В.Б., Хохлова Н.Н. – М.: Проспект, 2001. – 1142 с.
69. Еремичев Н.Е. Способы обеспечения договорных обязательств: национально-правовое и международно-правовое регулирование: Дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.03 / Н.Е.Еремичев. – М, 2004. – 212 с.
70. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» // Відомості Верховної Ради, 2004. – № 51. – ст. 553.
71. Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» // Відомості Верховної Ради, 2004. – № 11. – ст. 140.
72. Закон України «Про заставу» // Відомості Верховної Ради, 2005. – № 48. – ст. 480.
73. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» // Відомості Верховної Ради, 2006. – № 31. – ст. 268.
74. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»: за станом на 13 жовтня 2006 року / Верховна рада України – Офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во, 2006. – 24 с. – (Серія «Закони України»).
75. Закон України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (із змінами) // Відомості Верховної Ради, 1998. – № 15. – ст. 67.
76. Закон України «Про господарські товариства» (із змінами) // Відомості Верховної Ради, 1991. – № 49. – ст. 682.
77. Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua – Про зерно та ринок зерна в Україні / від 01.07.2002 № 37–ІV.
78. Захарьина А.В. Договор комиссии. Учет. Налоги. Арбитраж: [практическое пособие]. – М.: ЗАО ИКЦ «ДИС», 2006. – 128 с.
79. Зенин И.А. Гражданское право: [учебник для вузов] / И.А.Зенин. – М.: Высшее образование, 2007. – 567 с.
80. Зобов’язальне право: теорія і практика: [навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів] / [ред. Дзера О.В.]. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
81. Зумбудидзе Роз-Мари Зурабовна. Обычное право как источник (форма) гражданского права: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» / Зумбудидзе Роз-Мари Зурабовна. – Волгоград, 2003. – 25 с.
82. Исаков В.Б. Юридические факты в советскому праве / В.Б.Исаков. – М.: Юридическая литература, 1984. – 224 с.
83. Йоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву / О.С.Йоффе. – М.: Статут, 2000. – 777 с.
84. Йоффе О.С. Обязательственное право / О.С.Йоффе. – М., «Юридическая литература», 1975. – 880 с.
85. Йоффе О.С. Советское гражданское право (курс лекций): Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах / О.С.Йоффе. – Изд-во ЛГУ, 1958. – 512 с.
86. Йоффе О.С. Вопросы теории права / О.С.Йоффе, М.Д.Шаргородский.– М.: Юридическая литература, 1961. – 419 с.
87. Кабалкин А. Изменение и расторжение договора / А.Кабалкин // Российская юстиция. – 1996. – № 10. – С. 53.
88. Карнаух Т.М. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язань: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Т.М.Карнаух. – Х., 2008. – 19 с.
89. Карпов М.С. Гражданско-правовые меры оперативного воздействия / М.С.Карпов. – М.: «Статут», 2004. – 141 с.
90. Кассо Л.А. Понятие о залоге в современном праве / Л.А.Кассо. – М.: Статут, 1999. – 283 с. (МГУ им.М.В.Ломоносова. Кафедра гражданского права юридического факультета).
91. Катков М.М. Понятие права удержания в Римском праве / М.М.Катков. – К., 1910. – 178 с.
92. Кибенко Е.Р. Международное частное право: [учебно-практическое пособие] / Е.Р.Кибенко. – Х.: Эспада, 2003. – 512 с.
93. Кодекс торговельного мореплавства України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua – Кодекс торговельного мореплавства України / від 23.05.1995 № 176/95–В.
94. Комментарий к Гражданскому Кодексу Российской Федерации (постатейный): Ч.2 / [отв.ред. д.ю.н., проф. О.Н.Садиков]. – М.: Юр.фирма Контакт; Инфра-М, 1998. – XXII. – 778 с.
95. Комментарий к части первой Гражданского кодекса Российской Федерации (постатейный) / [под ред. О.Н.Садикова]. – М.: КОНТРАКТ, ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 782 с.
96. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року // Відомості Верховної Ради, 1989. – № 36. – ст. 108.
97. Константинова В.С. Правовое обеспечение хозяйственных обязательств / В.С.Константинов; [под ред. проф. В.А.Таркова]. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 120 с.
98. Конституція України. – Х., 2007. – 64 с.
99. Кораблева М.С. Защита гражданских прав: новые аспекты / М.С.Кораблева // Актуальные проблемы гражданского права. – М., 1949. – С. 88–89.
100. Косарев А.И. Римское право / А.И.Косарев. – М.: «Юр.лит.»,1986.- 160с.
101. Коссак В.М. Співвідношення категорій «розірвання» та «припинення» договірних зобов’язань / В.М.Коссак // Вісник Хмельницького ін-ту управління та права. – 2002. – № 3. – С. 34–36.
102. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве / О.А.Красавчиков. – М.: Госюриздат, 1958. – 304 с.
103. Крашениников Е.А. Структура субъективного права и права на защиту / Е.А.Крашениников. – Ярославль, 1977. – 174 с.
104. Кримінальний кодекс України. – Х.: «Одіссей», 2001. – 256 с.
105. Кузнецова Н.С. Правовое регулирование подрядных договорных отношений в строительстве (гражданско-правовой аспект): дис.…доктора юрид. наук : 12.00.03 / Н.С.Кузнецова. – К., 1993. – 359 с.
106. Курс германского гражданского права: Том 1 / [пер. с немецкого К.А.Граве и др.]. – М., «Иностранная литература», 1949. – 920 с.
107. Латыев А.Н. Объем понятия владения в современном гражданском праве / А.Н.Латыев // Арбитражные споры. – 2005. – № 2. – С. 35
108. Латынцев А.В. Система способов обеспечения исполнения договорных обязательств: дисс. …кандидата юрид. наук: 12.00.03 / А.В.Латынцев. – М., 2002. – 204 с.
109. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву / О.Э.Лейст. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 239 с.
110. Леонова Г.Б. Применение права удержания в торговом обороте / Г.Б.Леонова // Вестник МГУ: [Серия 11: Право]. – 2002. – № 1. – С. 71–72.
111. Lawson F.H. Remedies of English law / F.H Lawson. – London, 1972. – 447 р.
112. Лысенко О.А. История кодификации торгового права Германии в ХІХ в. / О.А.Лысенко. – М.: МАКС Пресс, 2001. – 107 с.
113. Макаров Д.Ю. Право удержания как новый способ обеспечения обязательств / Д.Ю.Макаров // Юрист. – 2000. – № 8. – С. 28.
114. Малиновский Д.А. Актуальные проблемы категории субъективного вещного права: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.03 / Д.А.Малиновский. – М., 2002. – 211 с.
115. Малышев К. Отзыв о сочинении С.В.Пахмана «Обычное гражданское право в России» / К.Малышев. – СПб., 1879г. – 52 с.
116. Маповская А.А. Залог денег и ценных бумаг / А.А.Маповская. – М.: Статут, 2000. – 286 с.
117. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве / Г.К.Матвеев.– К., 1955. – 307 с.
118. Мейер Д.И. Избранные произведения по гражданскому праву / Д.И.Мейер. – М., 2003. – 524 с.
119. Мейер Д.И. Русское гражданское право / Д.И.Мейер. – М.: Статут, 2003. – 829 c.
120. М.Мітіліно. Торговельне правознавство / М.Мітіліно. – К., 1925. – 196 с.
121. Морозова Ж.А. Договор строительного подряда / Ж.А.Морозова. – М.: ООО «Статус-Кво 97», 2005. – 264 с.
122. Муромцев С.А. Гражданское право Древнего Рима / С.А.Муромцев. – М., 2003. – 382 с.
123. Megarry R. The law of real property / Megarry R., Wade H.W.R. – London, 1984. – 914 р.
124. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: [У 2 т.]; Т.1 / Відповід. ред. О.В.Дзера (керівник авторського колективу) [та ін.]. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т.1. – 832 с.
125. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [в 4т.] Т.2 / [Ярема А.Г., Карабань В.Я., Кривенко В.В., Ротань В.Г. ]. – К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. Досліджень., 2004. – 864 с.
126. Новая судебная практика по гражданским делам / [сост. Д.А.Ждан-Пушкина]. – М.: Проспект, 2005. – 240 с.
127. Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность / И.Б.Новицкий. – М.: Госюриздат, 1954. – 247 с.
128. Обзор практики разрешения споров, связанных с защитой права собственности и других вещных прав: Информационное письмо Президиума Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации от 28 апреля 1997 г. № 13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.arbitr.ru/pract/vas_info_letter/3038.html.
129. Ойгензихт В.А. Обеспечение исполнения обязательств: традиция и перспективы / В.А.Ойгензихт // Проблемы обязательственного права. – Свердловск, 1989. – С. 218–221.
130. Ойгензихт В.А. Воля и волеизъявление / В.А.Ойгензихт // Очерки философии и психологи права. – Душанбе, 1983. – С. 24–25.
131. О некоторых вопросах, связанных с применением части первой Гражданского Кодекса РФ: Постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации и Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации № 6/8 от 1 июля 1996 года // Бюллетень Верховного Суда РФ. – 1996. – № 9. – С. 2.
132. Павлодский Е.А.Залог и ипотека / Е.А.Павлодский // Хозяйство и право.– 1997. – № 2. – С. 82.
133. Пархачева М.А. Договор комиссии: бухгалтерский, налоговый и гражданско-правовой аспекты / М.А.Пархачева. – М.: ЗАО «Издательский дом «Главбух», 2002. – 238 с.
134. Підопригора О.А. Римське право: [підручн.] / О.А. Підопригора, Є.О.Харитонов. – К.: Юринком Інтер., 2006. – 512 с.
135. Пляниоль Марсель. Курс французского гражданского права / Марсель Пляниоль; [пер. с фр. В.Ю.Гартман]. – Петроков., 1911. – 847 с.
136. Победоносцев К.П. Курс гражданского права [в 3 т.]: Т. 1 / К.П.Победоносцев – М.: «Зерцало», 2003. – 768 с.
137. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права / И.А.Покровский. – М.: Статут, 1998. – 353 с.
138. Постанова Вищого господарського суду України № 35/378 від 07 лютого 2006 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.arbitr.gov.ua/docs/28_1177989.html.
139. Постанова Вищого господарського суду України № 37/302-05 від 15 грудня 2005 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.arbitr.gov.ua/docs/28_1134279.html.
140. Примак В. Вади і переваги основних теоретичних концепцій цивільної вини / В.Примак // Юридична Україна, 2006. – № 5. – С.54–58.
141. Причепій Є.М. Філософія: посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Є.М.Причепій, А.М.Черній, Л.А.Чекаль. – К.: Академвидав, 2003. – 576 с.
142. Про затвердження Загальних умов укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві: Постанова Кабінету міністрів України № 668 від 01.08.2005 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua - Про затвердження Загальних умов…/ від 01.08.2005 № 668.
143. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України (із змінами) // Відомості Верховної Ради, 1993. – № 17. – ст. 184.
144. Проблемы теории государства и права: [учеб. пособ.] / [под ред. М.Н.Марченко]. – М.: ЮристЪ, 2001. – 174 с.
145. Пронина М.Г. Стимулирующая функция гражданско-правовых санкцій М.Г.Пронина. – Минск: «Наука и техника», 1977. – 197 с.
146. Пронина М.Г. Обеспечение исполнения норм гражданского права / М.Г.Пронина. – Минск: Наука и техника, 1974. – 283 с.
147. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях / Б.И.Пугинский. – М., 1984. – 218 с.
148. Пустомолотов И.И. Средства обеспечения обязательств как формы гражданско-правовой ответственности: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» / И.И.Пустомолов. – Краснодар, 2002. – 25 с.
149. Раевич С.И. Швейцарский обязательственный закон 1911 года в ряду других гражданских кодификаций буржуазно-капиталистического мира С.И.Раевич. – Б.г., Б.м. – 494 с.
150. Римское частное право / [под ред. проф. И.Б.Новицкого и проф. И.С.Перетерского]. – М.: Юристъ, 1996г. – 544 с.
151. Рожкова М.А. Возражения (процессуальный и материальный аспекты) / М.А.Рожкова // Вестник Высшего Арбитражного Суда РФ. – 2002. – № 6. – С. 98, 102–103.
152. Ромовська З. Українське цивільне право: [академ. курс; підруч.]: Загальна частина / З. Ромовська. – К.: Атика, 2005. – С. 279.
153. Российское и зарубежное обязательственное право (проблемы теории и практики): сборник статей и тезисов докладов аспирантов / Ин-т государства и права РАН; [отв. ред. Т.Е.Абова] – М.: Ин-т государства и права РАН. – 2000. – 149 с.
154. Савельев В.А. Гражданский Кодекс Германии / В.А.Савельев. – М., 1994. – 96 с.
155. Савиньи Ф.К. Обязательственное право / Ф.К.Савиньи; [пер. с нем. Ф.Функ, Н.Мандро]. – 1876. – 576 с.
156. Саксонские гражданские законы: [вып. 1]: Гражданское уложение. – СПб., 1885. – 347 с.
157. Саксонское зерцало: памятники, комментарии, исследования / [отв.ред. В.М.Корецкий]. – М.: Наука, 1985. – 271 с.
158. Сарбаш С.В. Право удержания как способ обеспечения исполнения обязательств / С.В.Сарбаш. – М., «Статут», 2003. – 256 с.
159. Сарбаш С.В. Некоторые аспекты применения права удержания / С.В.Сарбаш // Вестник Высшего Арбитражного Суда РФ. – 1997. – № 11. – С. 96–102.
160. Сарбаш С.В. Право удержания и самозащита / С.В.Сарбаш // Юридический мир. – 1998. № 8. – С. 47–54.
161. Сборник типовых договоров. – М.: ГроссМедия, 2006. – 480 с.
162. Свердлык Г.А. Понятие и юридическая природа самозащиты в гражданском праве / Г.А.Свердлык, Э.Л.Страунинг // Советское государство и право. – 1988. – № 5. – С. 17–24).
163. Селезнев М. Самозащита гражданских прав / М.Селезнев // Российская юстиция. – 1995. – № 11.
164. Сібільов М. Динаміка договірних зобов’язань після їх виникнення / М.Сібільов // Вісн. Акад. правових наук України. – Х., 2005. – № 1 (40). – С. 79–88.
165. Синайский В.И. Русское гражданское право / В.И.Синайский. – М.: Статут, 2003. – 328 с.
166. Сиротина И.А. Подряд: [практ. пособ.] / И.А.Сиротина. – М.: Приор, 1997. – 176 с.
167. Скакун О.Ф. Теория государства и права: [учеб.] / О.Ф.Скакун. – Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
168. Скворцов В.В. Обеспечительная функция залога: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право» / В.В.Скворцов. – М., 2002. – 25 с.
169. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве / К.И.Скловский. – М.: Дело, 2002. – 511 с.
170. Советское гражданское право: 4-е исправ. и доп. изд. / [под ред. п