ДОГОВІР БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ (ДЕПОЗИТУ) ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ
БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ (ДЕПОЗИТУ) 16
1.1. Генезис договору банківського вкладу (депозиту) 16
1.2. Правова природа договору банківського вкладу (депозиту) 29
1.3. Види договору банківського вкладу (депозиту) 43
Висновки до 1 розділу 63
РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ (ДЕПОЗИТУ) 67
2.1. Сторони договору банківського вкладу (депозиту) 67
2.2. Зміст і форма договору банківського вкладу (депозиту). 85
2.3. Предмет договору банківського вкладу (депозиту) 103
Висновки до 2 розділу 119
РОЗДІЛ 3. ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ, ЗМІНИ, РОЗІРВАННЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДОГОВОРОМ БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ (ДЕПОЗИТУ) 124
3.1. Укладення договору банківського вкладу (депозиту) 124
3.2. Зміна та розірвання договору банківського вкладу (депозиту) 135
3.3. Відповідальність сторін за договором банківського вкладу
(депозиту) 146
Висновки до 3 розділу 171
ВИСНОВКИ 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 188
ДОДАТКИ 216

ВСТУП
Актуальність теми наукового дослідження зумовлена становленням в Україні ринкових економічних відносин і значенням банківської сфери, що у свою чергу залежить від стану законодавства – як цивільного в цілому, так і окремих його складових. Останнім часом прийнято ряд документів цивільного законодавства, зокрема новий ЦК України, в якому, з одного боку, отримали своє закріплення нові інститути цивільного права (договір довірчого управління майном, факторингу, франчайзингу та ін.), а з іншого – істотно змінився зміст традиційних інститутів (наприклад, договір оренди, договір зберігання та ін.). До договорів, які зазнали суттєвої трансформації, слід віднести і договір банківського вкладу (депозиту).
Цей договір є одним із найбільш поширених видів банківських договорів, які відображають властивості грошей. В умовах підвищеної ролі вкладу (депозиту), особливо в період фінансової кризи в державі, права вкладників були обмежені, що свідчить про звуження свободи такого договору та прогалини в актах законодавства. Це підтверджено наукою та наявністю великої кількості спорів у судовій практиці [54, 56, 57]. Значна кількість підзаконних нормативно-правових актів [45] [58] [46] розмиває конструкцію цього договору. Відповідно виникла об’єктивна необхідність у теоретичному та практичному аналізі право¬від¬носин за договором банківського вкладу (депозиту) з урахуванням потреб посилити захист вкладників і стабілізувати банківську систему від проявів паніки вкладників.
Останнім часом увага в українській цивілістичній науці зосереджувалась на інших напрямках банківської діяльності – загальних проблемах врегулювання діяльності банківської системи України (І. А. Безклубий, О. В. Васьковський, В. І. Гостюк, Є. В. Карманов, Н. В. Тульчевська, О. І. Шаповалова та ін.), а її субінститути є малодослідженими. Однак цього, безперечно, не достатньо. У процесі розвитку відносин за договором банківського вкладу (депозиту) спостерігається суттєве пожвавлення інтересу науковців до дослідження зазначеного договору в країнах пострадянського простору. Так, тільки у Російській Федерації протягом останніх років було захищено три дисертації з цього питання (К. І. Данилкіна, В. Ф. Лазаренко, В. М. Новицька).
Відсутність адекватного правового механізму породжує недо-сконалість правозастосування: наприклад, неповернення вкладів банка¬ми (Аллонж – 2004 р., Слов’янський – 2004 р., Прем’єрбанк – 2005 р., Інтер-континентбанк – 2006 р.), що призводить до втрат гро¬шо¬вих коштів вкладниками. З прийняттям Націо¬нальним банком України Постанови “Про окремі питання діяльності банків” від 04.12.2008 р. №413 взагалі було рекомендовано припинити виплати за строковими вкладами (депозитами), чим обмежено право громадян на отримання строкового вкладу (депозиту) на першу вимогу (ч. 2 ст. 1060 ЦК України).
У період фінансової кризи необхідність розробки наукових рекомендацій є вкрай актуальною для подальшого вдосконалення чинного законодавства, що регулює банківські (депозитні) відносини, які будуть сприяти вдосконаленню практики застосування ЦК України.
Важливість і нагальність наукового дослідження відображених у дисер¬тації проблем визначається такими чинниками: потребою комплексного дослідження договору банківського вкладу (депозиту) за новим цивільним законодавством; суперечливістю, непослідовністю і некоректністю законо¬дав¬ства України, яке регулює банківські депозитні відносини, та прогалинами банківських депозитних операцій в умовах фінансової кризи; потребою аналізу та оцінки стану сучасних тенденцій розвитку дого¬вору банківського вкладу (депозиту) в період фінансової кризи; вирішенням проблеми встановлення права власності на грошові кошти, розміщені на банківському депозитному вкладі, за договором банківського вкладу (депози¬ту); уточненням істотних умов; дослідженням правової природи договору банків¬ського вкладу (депозиту), правового режиму залучених грошових коштів; з’ясува¬нням наслідків новітніх технологій та поняття „електронна ощадна книжка”.
Необхідність змін у банківській депозитній сфері нагальна, зокрема у зобов’язально-депозитній сфері, у вирішенні проблем зміцнення охорони прав вкладників та вдосконалення відносин за договором банківського вкладу (депозиту). Зміни зумовлені також потребою приведення чинної нормативно-правової бази у відповідність до світової практики розвитку договірних відносин у цій системі, зокрема ЄС.
Все це потребує вдосконалення законодавства про договір банківського вкладу (депозиту) та практики його застосування при укладанні й належному виконанні договорів. Що й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до вимог, викладених в Указі Президента України № 143/2002 від 18.02.2002р. „Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, вона відповідає тематиці пріоритетних напрямків наукових і дисертаційних досліджень на період 2004-2009 р., затверджених Наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р., що потребують першочергового розроблення та впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ. Обраний напрямок дослідження відповідає тематиці пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України (наказ Міністра МВС України №635 від 30.06.2000 р.) та тематиці пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–2010 рр.
Тема дисертації затверджена (протокол № 7 від 07.07.2006 р.) та уточнена (протокол №5 від 30.05.2008 р.) Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження полягають у визначенні та дослідженні договору банківського вкладу (депозиту), в аналізі правового становища суб’єктів і в розробці на цій базі, з урахуванням вітчизняної практики та зарубіжного досвіду, основних напрямків удосконалення законодавства та практики його застосування.
Відповідно до основної мети поставлено такі завдання: 1) установити умови виникнення та розвитку договору банківського вкладу (депозиту); 2) розкрити суттєві риси договору банківського вкладу (депозиту) і визначити його правову природу; 3) уточнити види договору банківського вкладу (депозиту); 4) охарактеризувати правове становище сторін і їх основні права та обов’язки; 5) поглибити зміст (умови) та форми договору банківського вкладу (депозиту); 6) установити предмет і поглибити право-вий режим коштів залучених до банківського вкладу (депозиту); 7) установити особливості укладення, зміни та розірвання договору банківського вкладу (депозиту); 8) розкрити відповідальність сторін за досліджуваним договором; 9) внести пропозиції до чинного законодавства у відповідності до вимог сучасних тенденцій розвитку договірного права.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають за договором банківського вкладу (депозиту).
Предметом дослідження є договір банківського вкладу (депозиту), його генезис, природа, види, правове становище сторін, зміст і форма, порядок укладення, зміни та розірвання, відповідальність сторін, а також джерела правового регулювання банківського вкладу (депозиту).
Методи дослідження. У процесі дисертаційного дослідження вико-ристано три групи методів наукового пізнання – філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні. Загальним методом роботи є метод діалектики, який розкривається через методи сходження від абстрактного до конкретного та від простого до складного. З-поміж загальнонаукових методи аналізу та синтезу використовувалися для формулювання понять “електронна ощадна книжка”, “банк”, “цивільно-правова відповідальність сторін” (розділи 2.1, 2.2, 3.3). Метод системно-структурного аналізу використано під час дослідження норм діючого ЦК України та інших нормативних актів для встановлення правової природи договору банківського вкладу (депозиту) (роз¬діл 1.2). На підставі методу прогнозування зроблено висновки щодо подальших шляхів розвитку договору банківського вкладу (депозиту) в Україні. І нарешті, застосовуючи метод описання і систематизації існуючого законодавства і догматичний метод (розділи 2.2, 2.3), було розглянуто законодавчі акти та інший правовий матеріал щодо правовідносин за банківським вкладом (депозитом), а також проаналізовано правовий механізм регулювання даних відносин сучасним цивільним законодавством. Це дало можливість установити зв’язок між окремим і загальним у депозитних правовідносинах, виявити недоліки і прогалини в чинному законодавстві щодо досліджуваної проблеми.
Зі спеціально-юридичних у роботі було використано метод історико-правового аналізу – для дослідження передумов виникнення зазначеного договору у римському приватному праві, подальшого правового оформлення у цивільному праві дореволюційної Росії, цивільному праві УРСР і цивільному праві України (розділи 1.1, 3.2). Широко застосовувався логіко-юридичний метод, особливо при зверненні до основних положень договору банківського вкладу (депозиту), що складають його зміст (розділи 2.2, 2.3, 3.1, 3.3). Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались нормативно-правові акти України та зарубіжного законодавства у сфері банківського вкладу (депозиту) (розділи 2.1, 2.3, 3.2, 3.4). Метод формально-юридичний було використано для аналізу правових норм, що регулюють договірні відносини за договором банківського вкладу (депозиту) (розділи 1.1, 2.1, 2.2, 2.3, 3.2), та практики його застосування (розділи 1.2, 1.3). У процесі наукового дослідження застосовувалися також інші загальнонаукові методи, традиційні для сучасного права.
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, цивільно-процесуального, загальної теорії права, банківського, господарського, фінансового та інших галузях права. Зокрема, було використано роботи вчених Ч. Н. Азімова, С. С. Алексєєва , М. М. Агаркова, І. А. Безклубого, В. А. Брагінського, С. М. Братуся, Є. А. Василь¬єва, К. І. Данилкіної, А. С. Довгерта, М. В. Домашенка, О. С. Демушкіної, О. М. Ерделевського, Л. Г. Єфімової, О. С. Іоффе, О. О. Красавчикова, Є. В. Карма¬нова, Н. С. Кузнєцової, В. Ф. Лазаренка, В. В. Луця, Г. К. Матвєєва, Л. О. Новосьолової, О. П. Орлюк, Є. А. Павлод¬ського, О. А. Підопригори, О.А. Пушкіна, В. М. Самойленко, С. В. Сарбаша, М. М. Сібільова, І. В. Спасібо-Фатєєвої, Є. О. Суханова, Ю. К. Толстого, Н. В. Тульчевської, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко, А. Є. Шерстобітова, Р. Б. Шишки, Г. Ф. Шершеневича, В. Л. Яроцького й інших.
У процесі дослідження також використовувалися роботи економістів, філо¬со¬фів з проблем, що стосуються аналізованих правовідносин. Вивчення та аналіз праць цих науковців надали змогу визначити й оцінити стан дослі¬джу¬ваної проблеми, виявити та проаналізувати прояви проблем на сучасному етапі у депозитній сфері, а також визначити шляхи їх вирішення.
Емпіричною базою дослідження слугувало цивільне та банківське законодавство України, а також судова практика з вирішення спорів щодо банківських вкладів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в українській цивілістиці монографічним дослідженням теоретичних і практичних проблем правової характеристики поняття та елементів договору банківського вкладу (депозиту). В результаті проведеного дослідження автор сформулював основні положення, що репрезентують наукову новизну дисертації.
Вперше:
– сформульовано схему укладення договору банківського вкладу (депозиту): 1) звернення особи до банку за ознайомленням з видами та умо¬вами договору; 2) вибір підвиду банківського вкладу (депозиту) відповідно до індивідуального статусу особи (пенсіонер, клієнт банку, особа, для якої банківськими правилами передбачені пільги у відсотках, та ін.); 3) уточнення умов договору та його підвиду; 4) замовлення (роздрукування) пред¬ставником банку стандартизованого (типового) письмового договору банку у двох примірниках (оферта); 5) заповнення особою своїх реквізитів у проектах договору та підписання договору; 6) внесення в касу банку суми вкладу й отримання квитанції та чека; 7) реєстрація, підписання та отримання сторонами примірників договору, а вкладником – електронної ощадної книжки чи ощадного (депозитного) сертифіката (акцепт);
– запропоновано закріпити в ЦК України істотні умови договору банківського вкладу (депозиту) та види забезпечення зобов’язань, для належного виконання договору. Істотні умови, які являють собою можливість установлювати норми, захищають вкладника від зловживання банками. У результаті цього пропонуємо доповнити ЦК України ст. 1059-1 “Істотні умови договору банківського вкладу (депозиту)”: 1. Істотними умовами договору банківського вкладу (депозиту) є: 1) предмет договору банківського вкладу (депозиту); 2) процентна ставка за вкладом (депозитом); 3) умови повернення вкладу (депозиту); 4) у договорі на користь третьої особи необхідне визначення імені фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблено вклад; 5) інші умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди;
– враховуючи те, що питання, які регулюють відповідальність, передбачену за порушення договору, набувають нині все більшої актуальності, пропонується в інституті цивільно-правової відповідальності виділити як окремий субінститут сукупність юридичних норм, які будуть регулювати цивільно-правову відповідальність за порушення у сфері банківської (депозитної) діяльності. Це дозволить об’єднати неоднорідні за своєю юридичною силою норми, які містяться в нормативно-правових актах, що регулюють ці відносини, в єдину систему на основі наявності у них загального предмета регулювання відносин у сфері банківської (депозитної) діяльності. Крім специфіки предмета правового регулювання, унікальність досліджуваного договору полягає в методі правового регулювання, зокрема в кількості імперативних норм, не характерних для галузі цивільного права, а також особливостях суб’єктного складу правовідносин;
– запропоновано закріпити на законодавчому рівні поняття “електронна ощадна книжка” і ч. 1 ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” доповнити п. 43: “Електронна ощадна книжка – персоніфікована передплатна картка багаторазового використання – є підтвердженням внесення в банк (емітенту) певної суми грошових коштів, отримання яких, а також нарахованих на них процентів можливе після закінчення певного періоду часу”;
– встановлено, що грошова сума, яка розміщується на депозитному вкладі, є власністю банку. Внаслідок цього запропоновано внести зміни в цивільне законодавство, а саме ч. 3 ст. 1058 ЦК України доповнити такими словами: “Грошова сума як у готівковій, так і в безготівковій формі, що була внесена вкладником до банку за договором банківського вкладу (депозиту), на період перебування його в банку належить йому на праві приватної власності”;
– запропоновано новий спосіб повідомлення вкладників про зменшення банком розміру процентів за вкладами на вимогу. У зв’язку з цим п. 2 ч. 2 ст. 1061 ЦК України доцільно викласти в такій редакції: “У разі зменшення банком розміру процентів за вкладами на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, по закінченні одного місяця з моменту відповідного повідомлення в засобах електронної комунікації”;
– запропоновано внести доповнення до Постанови Національного банку від 04.12.2008р. №413 “Про окремі питання діяльності банків” для захисту вкладників у зв’язку з відмовою банків видавати достроково строкові вклади вкладникам, чим перші порушують законодавство України у ч. 2 ст.1060 ЦК України, ч. 2 ст. 55 Закону України “Про Національний банк України” та п. 3.3. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами. Повернення строкового вкладу на першу вимогу – це право вкладника, закріплене в Законі України. Для захисту більш слабкої сторони – вкладника – запропоновано абз. 5 п. 2 Постанови Національного банку “Про окремі питання діяльності банків” викласти у такій редакції: “Вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів (передусім у національній валюті України) з метою накопичення грошових коштів. Незалежно від виду договору банківського вкладу (депозиту) виплати здійснювати негайно”.
У дисертаційному дослідженні вдосконалено такі положення:
– виявлено та згруповано підстави зміни та розірвання договору банківського вкладу: 1) підстави для зміни договору банківського вкладу (депозиту): а) в разі односторонньої відмови вкладника в частковому обсязі; б) у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору (у виняткових випадках – за рішенням суду); в) у разі зміни банком процентної ставки; 2) підстави для розірвання договору: а) у разі суттєвого порушення однією зі сторін умов договору банківського вкладу (депозиту); б) у разі односторонньої відмови вкладника в повному обсязі; в) у разі призупинення договору; г) у разі відстрочки виплат.
Дістали подальшого розвитку:
– положення про те, що договір банківського вкладу (депозиту) є реальним, вважається укладеним з моменту передачі вкладником суми вкладу (депозиту) банку. Так як у вкладника є право вимагати у банку повернення суми вкладу (депозиту) та відсотків по ньому, то й обов’язок перед банком у разі дострокового повернення депозиту або його частини, – повідомити про це установу банку шляхом подання заяви не пізніше ніж за два робочих дні до дати повернення, при тому цей договір є двохстороннім та оплатним;
– при розгляді правової природи договору банківського вкладу (депозиту) отримало подальший розвиток положення про те, що самостійність договору від договору зберігання та позики проявляється в таких рисах: 1) при регулюванні відносин, які випливають із зазначеного договору, запроваджуються норми публічного права; 2) поряд із диспозитивними нормами права щодо регулювання відносин між банком і вкладником положеннями ЦК України передбачено запровадження до регулювання цих відносин імперативних норм; 3) відносини щодо строкового вкладу за участю фізичної особи передбачають можливість дострокового отримання суми вкладу та сплати процентів; 4) різноманітність суб’єктного складу: обов’язковим суб’єктом договору банківського вкладу (депозиту) є банк, який має ліцензію Національного Банку України на здійснення депозитних операцій та який виступає в договорі як боржник. І навпаки – суб’єктами договору позики та зберігання можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи; 5) предметом договору банківського вкладу (депозиту) є тільки грошові кошти, тоді як за договором позики та зберігання предметом можуть бути будь-які вживані речі, визначені родовими ознаками, але нерідко ними бувають і грошові кошти; 6) в договорі банківського вкладу (депозиту) складаються специфічні відносини щодо строку, порядку та умов виплати вкладу та процентів на нього.
Договір банківського вкладу (депозиту) є однорідним до договору банківського рахунку, про що свідчить таке: 1) особливість суб’єктного складу цього договору полягає в тому, що споживачем відповідної фінансової послуги може бути будь-яка фізична чи юридична особа, проте послугонадавачем може бути лише виключно банк; 2) дотримання письмової форми є обов’язковою умовою чинності договору банківського вкладу (депозиту); 3) договір банківського вкладу (депозиту), в якому вкладником є фізична особа, та банківського рахунку є публічними договорами;
– доведено, що договір банківського вкладу (депозиту), в якому вкладником виступає фізична особа, що має відповідну необхідність у споживанні банківських послуг, пов’язаних з укладенням на депозитний рахунок грошових коштів для власних побутових потреб, належить до категорії публічних договорів, що значно розширює права споживача банківських продуктів;
– встановлено правові гарантії та механізми здійснення депозитних операцій, детально досліджено стан нормативного регулювання депозитних відносин в Україні, запропоновано радикальні правові форми, які найбільшою мірою забезпечать здійснення операцій банками.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є внеском в теорію зобов’язального права і може бути використане з різною метою у нормотворчій діяльності для внесення змін і доповнень в ЦК України та інші законодавчі акти у сфері зобов’язального, зокрема, договірного права; у правозастосовчій діяльності – для підготовки фахівців із зобов’язального права і розв’язання вузьких проблем договірної та судової практики.
Висновки і пропозиції дисертації можуть бути використані у підготовці підручників, навчальних посібників, методичної та довідкової літератури, курсів лекцій для студентів юридичних факультетів вищих закладів освіти, крім того, вони стануть у нагоді банківським працівникам, адвокатам, працівникам юридичних служб і суддям.
Деякі положення та висновки в науковій роботі мають дискусійний характер і можуть слугувати певною базою для подальшого наукового дослідження правових проблем з банківських відносин.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим комплексним в Україні спеціальним дослідженням, присвяченим договору банківського вкладу (депозиту) та сучасним тенденціям його розвитку. Реалізуючи мету та поставлені завдання, дисертант одержав результати, які характеризують їх новизну. Так, сформульовані положення та наукові результати мають наукове і практичне значення, оскільки обґрунтовані на базі особистих соціологічних досліджень і критичного осмислення. Це дає змогу кваліфікувати зроблені дисертантом висновки та пропозиції як певний внесок у науку цивільного права і відмежування від тих, які формувалися раніше іншими вченими з проблем, що були предметом дослідження. Всі опубліковані праці виконані дослідником особисто.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано на кафедрі цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях названої вище кафедри. Основні результати дослідження дисертант оприлюднив на науково-практичних конференціях “Актуальні проблеми цивільного права та процесу”, присвячених пам’яті О. А. Пушкіна (Харків, 21 травня 2005 р., 27 травня 2006 р. та 30 травня 2008 р.), Науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженні молодих учених” (м. Харків, 25 травня 2005 р.), Міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції “Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні” (м. Тернопіль, 25 лютого 2007 р.), ІІІ міжнародній конференції аспірантів, студентів та здобувачів “Правове життя: Сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 23–24 березня 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Поєднання публічно-правових та приватно-правових механізмів регулюва¬ння господарських відносин” (м. Івано-Франківськ, 19–20 жовтня 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених “Шості осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 26–27 жовтня 2007 р.), Круглому столі “Проблемні питання реалізації особистих немайнових та майнових прав громадян у цивільному судочинстві” (м. Херсон, 30 листопада 2007 р.).
Результати дослідження використовувалися автором у навчальному процесі під час проведення занять із цивільного права, зокрема за темами “Зобов’язальне право”, “Правочини”, “Окремі види зобов’язань”.
Публікації. Основні положення дисертації відображені у чотирнадцяти публікаціях, п’ять з яких надруковано у фахових виданнях за переліком ВАК України, а дев’ять – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура роботи. Відповідно до поставлених мети та завдань дисертаційного дослідження структура роботи включає вступ, три розділи, які містять дев’ять підрозділів, висновки, список викори¬ста¬них джерел (складається з 289 найменувань) та 6 додатків. Загальний обсяг дисертації без списку джерел і додатків становить 187 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні на основі здійсненого аналізу чинного законодавства України про договір банківського вкладу (депозиту) та доктринальних положень науки цивільного права, потреб сучасної практики прослідковано становлення договорів у приватному та публічному праві. На підставі цього зроблено відповідні висновки.
До передумов виникнення інституту договору банківського вкладу (депозиту) в сучасній Україні відносяться: 1) наявність існування конкретних правовідносин, які вже склалися у сфері банківського життя; 2) грошовий детермінізм людського буття; 3) гетерогенність самого суспільства як пло¬щи¬ни проекції правових норм. Присутність різноманітних суб’єктів права (професійних учасників ділового обігу, пересічних суб’єктів цивільних відносин тощо), що дає поліваріантність усередненої в нормі права їхньої точної поведінки; 4) полярність інтересів учасників договірних зобов’язань.
До соціальних передумов виникнення та зміни інституту договору банківського вкладу (депозиту) слід віднести: 1) процеси глобалізації, що обумовлюють універсалізм правових конструкцій. Насамперед це стосується депозитної сфери діяльності; 2) недоліки та прогалини в українському цивільному законодавстві; 3) приклад наявності відповідного позитивного досвіду здійснення договірних зобов’язань у сфері банківської діяльності країн Західної Європи та Росії; 4) вимоги Ради Європи щодо стандартизації цивільного, банківського законодавства європейських країн.
Становлення договору банківського вкладу (депозиту) як інституту цивільного права повноцінно почалося у XX столітті, воно зумовлене економічними причинами та наявністю економічних ризиків невиконання взятих банком юридичних обов’язків і настанням внаслідок цього негативних наслідків, зокрема втрат майнового характеру у вкладника.
Проведений нами екскурс становлення інституту цього договірного зобов’язання свідчить про рецепцію Україною основних надбань римського приватного права. Розвиток незалежної держави України актуалізував потребу правового забезпечення самостійної економічної політики, зокрема грошово-кредитної та її складової – депозитної політики. У сучасних умовах багато положень постанов Правління Національного банку України з урахуванням досвіду в ракурсі дослідження потребують уточнень (зокрема доповнень спеціальними правовими нормами, що досліджуються у цій роботі), які запропоновано. Також розвинуто основні поняття депозитного регулювання, суттєво змінено його структуру і зміст.
Договір банківського вкладу (депозиту) є самостійним договором із властивою йому правовою природою і спеціальним правовим режимом, суб’єктивним складом і цілями, які відрізняють його від договору зберігання та позики.
Самостійність договору від договору зберігання та позики проявляється в таких рисах: 1) при регулюванні відносин, які випливають із зазначеного договору, запроваджуються норми публічного права; 2) поряд із диспозитивними нормами права щодо регулювання відносин між банком і вкладником положеннями ЦК України передбачено запровадження до регулювання цих відносин імперативних норм; 3) відносини щодо строкового вкладу за участю фізичної особи передбачають можливість дострокового отримання суми вкладу та сплати процентів; 4) різноманітність суб’єктного складу: обов’язковим суб’єктом договору банківського вкладу (депозиту) є банк, який має ліцензію Національного Банку України на здійснення депозитних операцій та який виступає в договорі як боржник. І навпаки – суб’єктами договору позики та зберігання можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи; 5) предметом договору банківського вкладу (депозиту) є тільки грошові кошти, тоді як за договором позики та зберігання предметом можуть бути будь-які вживані речі, визначені родовими ознаками, але нерідко ними бувають і грошові кошти; 6) в договорі банківського вкладу (депозиту) складаються специфічні відносини щодо строку, порядку та умов виплати вкладу та процентів на нього.
Договір банківського вкладу (депозиту) є однорідним до договору банківського рахунку, про що свідчить таке: 1) особливість суб’єктного складу цього договору полягає в тому, що споживачем відповідної фінансової послуги може бути будь-яка фізична чи юридична особа, проте послугонадавачем може бути лише виключно банк; 2) дотримання письмової форми є обов’язковою умовою чинності договору банківського вкладу (депозиту); 3) договір банківського вкладу (депозиту), в якому вкладником є фізична особа, та банківського рахунку є публічними договорами.
Класифікація депозитних договорів можлива як за критеріями, встановленими законом, так і на підставах, які встановлені практикою. Можна констатувати, що багатоманітність видів договорів банківського вкладу (депозиту) за участю фізичних та юридичних осіб пояснюється прагненням банку залучити якомога більше вкладників на вигідних для сторін умовах.
Слід виділити головні ознаки видів досліджуваного договору: 1) дого¬вір банківського вкладу (депозиту) є двох видів – вклад на вимогу та строковий вклад; 2) щодо класифікації за суб’єктивним складом, то це вклади фізичних осіб та юридичних осіб; 3) різновидність видів договорів банків¬ського вкладу (депозиту), укладених з фізичними та юридичними особами, залежить від легальної можливості банків визначати умови залучення вкладів з дотриманням законодавства; 4) договір банківського вкладу (депозиту), в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором; 5) договір банківського вкладу (депозиту), в якому вкладником є юридична особа, не є публічним, але якщо юридична особа звернулась до банку з пропозицією відкрити банківський рахунок депозиту на публічно оголошених банком умовах для юридичних осіб, то в цьому випадку укладення договору обов’язкове між банком та юридичною особою; 6) у регулюванні відносин між банком і фізичною особою – вкладником – пріоритетне значення має закон; 7) у врегулюванні відносин банка та вкладника – юридичної особи – домінантне значення має договір, укладений між ними; 8) договір на користь третьої особи має особливу договірну конструкцію, що принципово відрізняється від усіх інших договорів, для яких характерним є те, що вони завжди укладаються в інтересах третьої сторони; 9) наявність правового режиму щодо внесення грошових коштів, які надійшли до банку на ім’я вкладника від іншої особи.
Договір банківського вкладу (депозиту) породжує певні права й обов’язки сторін. Однак справжній зміст юридичного зв’язку сторін цим не обмежується. Безумовним елементом є весь масив імперативних цивільно-правових норм. До цього необхідно додати, що за відсутності інших вказівок в досліджуваному договорі сторони визнаються згодними підпорядкувати свої відносини нормам диспозитивним, а також квазінормативним регуля¬то¬рам у вигляді ділових звичаїв, що склалися між сторонами, практики.
Відмова банків видавати вкладникам строкові вклади достроково є прямим порушенням законодавства – ч. 2 ст. 1060 ЦК України, ч. 2 ст. 55 Закону України “Про Національний банк України” та п. 3.3 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами. Вимога повернути строковий вклад на першу вимогу – це право вкладника, закріплене законодавством України.
У зв’язку з цим для захисту більш слабкої сторони – вкладника – запропоновано абз. 5 п. 2 Постанови Національного банку “Про окремі питання діяльності банків” викласти у такій редакції: “Вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів (передусім у національній валюті України) з метою накопичення грошових коштів. Незалежно від виду договору банківського вкладу (депозиту) виплати здійснювати негайно”. Тобто, замість слів “з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками” вставити слова “з метою накопичення грошових коштів. Незалежно від виду договору банківського вкладу (депозиту) виплати здійснювати негайно”
Суб’єктивним складом договору банківського вкладу (депозиту) є сторони – банк і вкладник (юридична та фізична особи). При цьому унікальність полягає в тому, що банк – юридична особа особливого виду, яка діє на підставі ліцензії. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують, головним чином, роль засобу платежу, то в банківській діяльності гроші виступають у ролі товару. А сам банк – юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності та має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності операції з грошима в готівковій і безготівковій формі – залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, надання кредитів.
Дуалістичний підхід до статусу банку свідчить, що приватно-правові норми, що врегульовують його діяльність, є переважаючими, а імперативним нормам відводиться допоміжна роль. Останні спрямовані на захист прав громадян від можливих потрясінь фінансової системи держави (кризи) і різних коливань на ринку фінансових рухів. Вплив норм публічного права на діяльність комерційного банку зумовлений необхідністю мінімізувати ризики втрати активів вкладників банку і самого банку, що у свою чергу впливає на дотримання договірних зобов’язань у цілому.
Суб’єктивні права банків виникають у межах встановлених законом вимог поведінки. Після отримання статусу юридичної особи та одержання ліцензії банк починає здійснювати підприємницьку діяльність у сфері надання фінансових послуг. Метою діяльності акціонерів банківських установ є отримання прибутків. Тому, як і будь-яка підприємницька діяльність, банківська діяльність здійснюється на власний страх і ризик. Це стосується й депозитарної діяльності в широкому сенсі її тлумачення.
Тому доцільно внести зміни в ч. 1 п. 3 ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, виклавши її в такій редакції: “Банк” – юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності та має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Незахищеною стороною договору банківського вкладу (депозиту) є вкладники, якими можуть бути фізичні та юридичні особи. Фізична особа має право безпосередньо укладати договір банківського вкладу (депозиту). Таке право належить фізичним особам, які мають повну цивільну дієздатність і неповну цивільну дієздатність. Юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми, з належним рівнем правоздатності мають право укладати договір банківського вкладу (депозиту).
Норма, в якій зазначено строк повідомлення, з якого повинен застосовуватись новий розмір процентів, повинна мати імперативний характер і ні за яких умов (диспозитивний) не повинна змінюватись за погодженням сторін. Яким саме чином буде проінформований вкладник, законодавець не встановив. Як показує практика, банк повідомляє вкладника в самій банківській установі, шляхом розклеювання оголошень або відправлення повідомлення поштою за місцем прописки. Проблема полягає в тому, що вкладники не ходять у банк щодня і часто не проживають за місцем прописки, а тому можуть не довідатись про зменшення процентів за вкладами на вимогу. Тому обґрунтовано пропонуємо внести зміни в законодавство і закріпити обов’язок банку сповіщати вкладників про зменшення розміру процентів через засоби електронної комунікації.
Враховуючи вищезазначене, пропонуємо п. 2 ч. 2 ст. 1061 ЦК України викласти в такій редакції: “У разі зменшення банком розміру процентів за вкладами на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, по закінченні одного місяця з моменту відповідного повідомлення в засобах електронної комунікації”.
Під змістом договору банківського вкладу (депозиту) слід розуміти умови, що формують і виражають досягнуту згоду сторін. Воля та волевиявлення учасників договору формуються насамперед під впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємовідносин сторін.
Запровадження умов є гарантією для належного зобов’язання. Істотні умови в договорі банківського вкладу (депозиту), якими передбачена можливість встановлювати конкретні пункти, захищають вкладника від банку щодо маніпулювання умовами договору.
Виходячи із зазначеного необхідно доповнити ЦК України статтею 1059-1 та викласти її у такій редакції:
Стаття 1059-1. Істотні умови договору банківського вкладу (депозиту)
1. Істотними умовами договору банківського вкладу (депозиту) є:
1) предмет договору банківського вкладу (депозиту);
2) процентна ставка за вкладом (депозитом);
3) умови повернення вкладу (депозиту);
4) у договорі на користь третьої особи необхідне визначення імені фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблено вклад;
5) інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1059, 1064 та 1065 ЦК України ощадна книжка та ощадний (депозитний) сертифікат підтверджують укладення договору банківського вкладу (депозиту) з фізичними і юридичними особами та внесення грошових коштів на їх рахунки за вкладом.
Ощадна книжка має виконувати лише одну функцію, а саме засвідчення внесення грошових коштів вкладником у банк і зарахування їх на його рахунок за договором банківського вкладу (депозиту).
Договір банківського вкладу (депозиту) завжди повинен бути укладений в письмовій формі. Укладення договору з фізичною особою підтверджується ощадною книжкою. Але із вдосконаленням електронної сфери доцільно внести в законодавство доповнення та закріпити поняття “електронна ощадна книжка”: Електронна ощадна книжка – персоніфікована передплатна картка багаторазового використання – є підтвердженням внесення в банк (емітенту) певної суми грошових коштів, отримання яких, а також нарахованих на них процентів можливе після закінчення певного періоду часу.
Другий спосіб реалізації форми договору банківського вкладу (депозиту) пов’язаний з видачею вкладнику цінного документа – ощадного (депозитного) сертифіката.
Сертифікат на відміну від інших форм укладення договору банківського вкладу (депозиту) є універсальним засобом оформлення досліджуваного договору, що використовується як із фізичними особами – підприємцями, так і з юридичними особами.
Предметом депозитних відносин можуть бути лише гроші, які розглядаються як об’єкт цивільних прав і відзначаються досить складним юридичним режимом цивільного обігу, що обумовлений речово-правовим та зобов’язальним характером. У свою чергу об’єктом слід розуміти дії, які передували укладенню зазначеного договору.
Готівкові кошти є речами, а тому вони можуть бути об’єктом права власності. Гроші, що за договором банківського вкладу (депозиту), внесені до банку, зливаються із загальною масою грошей та переходять в його власність. Грошові кошти, передані вкладником у готівковій формі, приймаються в касі банку та перебувають на іменному вкладному (депозитному) рахунку. Банк набуває права власності на грошові кошти, тобто на певні матеріальні об’єкти у вигляді купюр і монет відповідного номіналу. У свою чергу банк використовує ці кошти на власний розсуд, здійснюючи активні та пасивні операції.
Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Таким чином, незалежно від підходу до правової природи безготівкових коштів, вони у будь-якому випадку включаються до складу майна особи у розумінні ЦК України.
Слід констатувати, що сьогодні проблема права власності на грошові кошти, які розміщені за договором банківського вкладу (депозиту), з точки зору вдосконалення цивільного законодавства не вирішена. Необхідність введення відповідних змін до законодавства неминуча. Тому ми пропонуємо внести зміни до цивільного законодавства, а саме ч. 3 ст. 1058 ЦК України доповнити такими словами: “Грошова сума як у готівковій, так і в безготівковій формі, що була внесена вкладником до банку за договором банківського вкладу (депозиту), на період перебування його в банку належить йому на праві приватної власності”.
Принципова схема договору банківського вкладу (депозиту) зводиться до того, що кожна зі сторін цілком вільно висловлює своє волевиявлення. Досліджуваний договір укладається через дві стадії – пропозицію укласти договір і прийняття цієї пропозиції. Під час укладення договору з вкладником останній не бере участі у формуванні змісту договору, а лише своїми діями обирає вид вкладу (депозиту), тобто приєднується до запропонованого договору в цілому. Це дозволяє нам кваліфікувати його як договір приєднання. Такий договір є одночасно публічним договором, він повинен містити однакові умови для всіх вкладників. Укладання цього договору тягне підписання його в двох примірниках обома сторонами. Один із примірників передається вкладникові, інший залишається банку.
Договір банківського вкладу (депозиту) є реальним і вважається укладеним із моменту прийняття банком грошової суми (вкладу) від вкладника або третьої особи на користь вкладника.
Слід зазначити, що досліджуваний договір є “договором між присутніми”.
Укладення договору банківського вкладу (депозиту) проходить через такі ускладнені стадії:
1) звернення особи до банку за ознайомленням з видами та умо¬вами договору;
2) вибір підвиду банківського вкладу (депозиту) відповідно до індивідуального статусу особи (пенсіонер, клієнт банку, особа, для якої банківськими правилами передбачені пільги у відсотках, та ін.);
3) уточнення умов договору та його підвиду;
4) замовлення (роздрукування) пред¬ставником банку стандартизованого (типового) письмового договору банку у двох примірниках (оферта);
5) заповнення особою своїх реквізитів у проектах договору та підписання договору;
6) внесення в касу банку суми вкладу й отримання квитанції та чека;
7) реєстрація, підписання та отримання сторонами примірників договору, а вкладником – електронної ощадної книжки чи ощадного (депозитного) сертифіката (акцепт).
Укладення договору банківського вкладу (депозиту) провадиться по суті, за процедурою договору приєднання.
Право на зміну або розірвання договору банківського вкладу (депозиту) є логічним продовженням свободи сторін на вступ у договірні відносини та визначення змісту договору банківського вкладу (депозиту).
Підстави зміни та розірвання договору банківського вкладу (депозиту) є такими:
1. Підстави для зміни договору банківського вкладу (депозиту):
а) в разі односторонньої відмови вкладника в частковому обсязі;
б) у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору (у виняткових випадках – за рішенням суду);
в) у разі зміни банком процентної ставки;
2) Підстави для розірвання договору:
а) у разі суттєвого порушення однією зі сторін умов договору банківського вкладу (депозиту);
б) у разі односторонньої відмови вкладника в повному обсязі;
в) у разі призупинення договору;
г) у разі відстрочки виплат.
Підставами припинення досліджуваного договору є такі: виконання, неможливість виконання, смерть вкладника, ліквідація юридичної особи.
Цивільно-правова відповідальність не має публічного характеру та полягає у відповідальності суб’єкта перед іншим рівним йому учасником цивільних правовідносин, що є важливою рисою. Цивільно-правова відповідальність реалізується в рамках охоронних правовідносин. Суб’єктами її виступають правопорушники (як зобов’язані особи) та постраждалі (як правомочні особи).
Цивільно-правова відповідальність є ретроспективною, тобто вона настає за вже скоєне правопорушення. За недотримання зобов’язань на суб’єкта (вкладника або банку) покладається додаткова майнова відпові-даль¬ність у вигляді стягнення неустойки, збитків.
Протиправність дій особи, яка заподіяла шкоду, наявність шкоди, необхідний причинний зв’язок між діями та шкодою – всі ці умови складають об’єктивну сторону цивільного правопорушення при виконанні договору банківського вкладу (депозиту). Між тим, є ще й суб’єктивна –сторона цивільного правопорушення. Її складає вина особи, що заподіяла шкоду.
Пропонується таке визначення: цивільно-правова відповідальність за невиконання договору банківського вкладу (депозиту) – це майнові санкції, в результаті яких настають негативні наслідки, застосовані до суб’єкта цивільних правовідносин, що своєю протиправною поведінкою порушив права та інтереси іншої особи, які закріплені в законі чи договорі та підлягають захисту в судовому чи позасудовому порядку з метою поновлення порушених прав, відшкодування завданої шкоди та збитків.
Цивільно-правова відповідальність за порушення договору банків-ського вкладу (депозиту) може виникнути за таких підстав: 1) протиправність дії, якою заподіяно шкоду; 2) наявність шкоди; 3) причинний зв’язок між протиправною дією і шкодою; 4) вина особи, яка заподіяла шкоду.
Пропонуємо в інституті цивільно-правової відповідальності виділити як окремий субінститут сукупність юридичних норм, які будуть регулювати цивільно-правову відповідальність за порушення у сфері банківської (депозитної) діяльності. Це дозволить об’єднати неоднорідні за своєю юридичною силою норми, які містяться в нормативно-правових актах, що регулюють ці відносини, в єдину систему на основі наявності у них загального предмета регулювання відносин у сфері банківської (депозитної) діяльності. Крім специфіки предмета правового регулювання, унікальність досліджуваного договору полягає в методі правового регулювання, зокрема в кількості імперативних норм, не характерних для галузі цивільного права, а також особливостях суб’єктного складу правовідносин.
Системний підхід, який дозволяє об’єднати норми права в єдиний субінститут, сприяє більш глибокому науковому вдосконаленню, ліквідації прогалин і правових колізій в законодавстві і, як наслідок, – правильному застосуванню.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Нормативні акти
1. Конституція України: за станом на 1 січ. 2005 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2005. – 76 с. – (Бібліотека офіційних видань).
2. Цивільний кодекс України : за станом на 15 січ. 2008 р. – Х. : Одіссей, 2008. – 423 с. – (Серія „Закони України”).
3. Цивільний кодекс Української РСР : за станом на 18 лип. 1963 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1963. – № 30. – Ст. 463.
4. Цивільний процесуальний кодекс України : за станом на 18 берез. 2004 р. № 1618 – IV // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 2004. – № 40 – 42. – Ст. 492.
5. Господарський кодекс України : за станом на 16 січ. 2003 р. №436 – IV // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
6. Господарський процесуальний кодекс України : за станом на 6 лист. 1991 р. №1798 – XII // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
7. Гражданский кодекс РФ : по состоянию на 1 ноября 2004 г. – Новосибирск: Сиб. унив. изд-во, 2004. – 494 с. – (Кодексы и законы России).
8. Кримінальний кодекс України : за станом на 5 квіт. 2001 р. №2341 – III // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
9. Про банки і банківську діяльність : закон України від 7 грудня 2000 року № 2121 – III // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 2001. – № 5 – 6. – Ст. 30.
10. Про банки і банківську діяльність : закон України від 20 березня 1991 року № XII // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 1991. – № 25. – Ст. 281.
11. Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб : закон України від 20 вересня 2001 року № 2740 – III // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 2002. – № 5. – Ст. 30.
12. Про оподаткування прибутку підприємств : закон України від 28 грудня 1994 року № 334/ВР // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 1995. – № 4. – Ст. 28.
13. Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України : закон України від 21 листопада 1996 року № 537/96-ВР // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 1997. – № 8. – Ст. 60.
14. Про кредитні спілки : закон України від 20 грудня 2001року № 2908 – III // Офіційний вісник України зі змінами. – 2002. – № 3. – Ст.79.
15. Про електронний цифровий підпис : закон України від 22 травня 2003 року № 852 – IV // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 2003. – № 36. – Ст. 276.
16. Про електронні документи та електронний документообіг : закон України від 22 травня 2003 року № 851– IV // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 2003. – № 36. – Ст. 275.
17. Про страхування : закон України від 7 березня 1996 року № 85/96 – ВР // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 1996. – № 18. – Ст.78.
18. Про державну виконавчу службу : закон України від 24 березня 1998 року № 202/98 – ВР/ / Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 1998. – № 36-37. – Ст. 243.
19. Про місцеве самоврядування в Україні : закон України від 21 травня 1997 року № 280/97 – ВР // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
20. Про судоустрій України : закон України від 07 лютого 2002 року № 3018 – III // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 2002. – № 27–28. – Ст. 281.
21. Про виконавче провадження : закон України від 24 червня 2004 року № 606 – IXV // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
22. Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань : закон України від 10 січня 2002 року № 543/96 – ВР // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 1997. – № 5. – Ст. 28.
23. Про ліцензування певних видів господарської діяльності : закон України від 1 червня 2000 року № 1775 – III // Офіційний вісник України зі змінами. – 2000. – № 27. – Ст. 1109.
24. Про цінні папери і фондову біржу : закон України від 18 червня 1991 року №1201 – XII // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 1991. – № 38. – Ст. 508.
25. Про платіжні системи та переказ грошей в Україні : закон України від 5 квітня 2001 року № 2056 – IV // Офіційний вісник України зі змінами. – 2001. – № 20. – Ст. 828.
26. Про захист прав споживачів : закон України від 12 травня 1991 року № 1023– XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 30 (23.07.91). – Ст. 379.
27. Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб – вкладників комерційних банків України : указ Президента України від 10 вересня 1998 р. № 996/98 // Офіційний вісник України зі змінами. – 1998. – №37. – Ст. 1347.
28. Про систему валютного регулювання і валютного контролю : декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15–93 // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 1993. – № 17. – Ст. 184.
29. Про державний суверенітет України : декларація Верховної Ради УРСР від 16 липня 1990 р. № 55-XII // Відомості Верховної Ради УРСР зі змінами. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
30. Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств : декрет Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 24-92 // Відомості Верховної Ради України зі змінами. – 1993. – № 11. – Ст. 94.
31. Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах : постанова Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2003. – № 51 – (частина 1). – Ст. 2707.
32. Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті : постанова Національного банку України від 24 січня 2004 р. № 22 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2004. – № 13. – Ст. 908.
33. Про касові операції в банках України : постанова Національного банку України від 14 червня 2004 р. № 337 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2003. – № 37. – Ст. 1999.
34. Про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті : постанова Національного банку України від 17 березня 2004 р. № 110 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2004. – № 16. – Ст. 1123.
35. Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами : постанова Національного банку України від 3 грудня 2003 р. №516 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2004. – № 1. – Ст. 8.
36. Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень : постанова Національного банку України від 31 серпня 2001 р. № 375 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2001. – № 44. – Ст. 1991.
37. Про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України : постанова Національного банку України від 29 грудня 2000 р. № 520 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2001. – № 8. – Ст. 329.
38. Про здійснення банками фінансового моніторингу : постанова Національного банку України від 14 травня 2003 р. № 189 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2003. – № 22. – Ст. 992.
39. Про здійснення уповноваженими банками операцій з документар-ними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями : постанова Національного банку України від 3 грудня 2003 р. № 514 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2003. – № 52. – Ч. 1. – Ст. 2831.
40. Про зупинення операцій, арешт та примусове списання коштів в іноземній валюті та банківських металах : постанова Національного банку України від 3 грудня 2003 р. № 515 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2004. – № 6. – Ст. 339.
41. Про організацію операційної діяльності в банках України : постанова Національного банку України від 18.06.2003 р. № 254 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2003. – № 28. – Ст. 1384.
42. Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання операцій : постанова Національного банку України від 17.07.2001 р. № 275 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2001. – № 34. – Ст. 1601.
43. Про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України : постанова Національного банку України від 16 грудня 2002 року № 508 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2003. – № 10. – Ст. 444.
44. Про здійснення уповноваженими банками операцій з банківськими металами : постанова Національного банку України від 6 серпня 2003р. № 325 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2003. – № 36. – Ст. 1953.
45. Про додаткові заходи щодо діяльності банків : постанова Національного банку України від 11 жовтня 2008р. №319 // Адвокат Бухгалтерія. – 2008. – № 30.
46. Про окремі питання діяльності банків : постанова Національного банку України від 4 грудня 2008р. №413 // Адвокат Бухгалтерія. – 2008. – № 35.
47. Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій : постанова Національного банку України від 17 липня 2001р. №275 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2001. – № 34. – Ст. 1601.
48. Про затвердження Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів у банківських установах України : постанова Національного банку України від 14 лютого 2007р. № 45 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2007. – № 17. – Ст. 668.
49. Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті : постанова Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2004. – № 13. – Ст. 908.
50. Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України : постанова Національного банку України від 10 серпня 2005 р. №281 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2005. – № 35. – Ст. 2133.
51. Про затвердження Інструкції про вимоги з організації охорони установ банків України : постанова Національного банку України від 28 березня 2001р. № 134 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2001. – №15. – Ст. 662.
52. Про заходи щодо вирішення “проблеми 2000 року” у банківській системі України : постанова Національного банку України від 19 лютого 1999 р. № 69 [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://uazakon.com/document/spart62/inx62052.htm від 03.12.2007р.
53. Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами : постанова Національного банку України від 3 грудня 2003р. №516 // Офіційний вісник України зі змінами. – 2004. – № 1. – Ст. 8.
54. Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань : роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29 квітня 1994 р. № 02-5/293 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України зі змінами. – 1998. – № 3. – С. 59–63.
55. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням Закону України “Про заставу” : роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 24 грудня 1999р. № 02-5/602 // [Електронний ресурс] // Режим доступу : http:// www.rada.gov.ua.
56. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними : роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 р. №02-5/111 // Юридичний вісник України зі змінами. – 2002. – № 26.
57. Про звернення Вищого арбітражного суду України до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України і Національного банку України з приводу деяких проблемних питань, пов’язаних з виконанням судових рішень : лист Вищого арбітражного суду України від 18 травня 2001 р. №01-8/596 // Вісник законодавства України зі змінами. – 2001. – № 23. – Ст. 145.
58. Про фінансовий стан та проблеми розвитку банків України у I півріччі 2002 року : лист Національного банку України від 2 серпня 2002 р. №45-312/2016-4807 // Закон і бізнес. – 2002. – № 28. – Ст.150.

2. Юридична та інша література
59. Banking in the UK. Peat Marwick McLintock, 1988. – Р. 38.
60. Ellinger E.,Lomnicka E. Modern Banking Law. Oxford, 1994.– 341 р.
61. Guggenhiem D. Les contrats de la pratigue bancaire Suisse. – Geneve, 1981. – 385 p.
62. Kane E.J., Demirguc-Kunt A. Deposit Insurance Around the Globe: Where Does It Work? Working Paper – National Bureau of Ekonomik Research. – 2001/ – September // www.nber.org/papers/w8493. від 15.09.2006 р.
63. Абдулаев Ш. Роль пруденциального надзора в процессе страхования депозитов / Ш. Абдулаев // Вопросы экономики. – М., 2004. – №1. – С. 98–106.
64. Агарков М. М. Основы банкового права : курс лекций / М. М. Агарков. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М. : Изд. – БЕК, 1994. – 350 с.
65. Алексеев С. В. Правовое регулирование предпринимательской деятельности : учеб. пос. / С. В. Алексеев. – М. : Закон и право; Юнити-Дана, 2004. – 502 с.
66. Алексеев С. С. Об объекте права и правоотношения / С. С. Алексеев // Вопросы общей теории права. – М., 1960, – С. 301, 392.
67. Алексеев С. С. Проблемы теории права: Основные вопросы общей теории социалистического права : курс лекций.: в 2 т. Т.1 / С. С. Алексеев. – Свердловск.. : Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1972. – 396 с.
68. Антонов Н. Г. Денежное обращение, кредит и банки : учеб. пос. / Н. Г. Антонов, М. А. Пессель; М. : АО „Финстатинформ”, 1995. – 272 с.
69. Банковское право Российской Федерации : учеб. : в 2 т. : Т. 2 / отв. ред. Г. А. Тосунян ; Ин-т государства и права РАН, Академ. правовой ун-т. – М. : Юристь, 2002. – 783 с.
70. Бартошек М. Римское право (Понятия, термины, определения): пер. с чешск. : учеб. пос. / М. Бартошек. – М. : Юрид. лит, 1989. – 448 с.
71. Безклубий І. Поняття безготівкових розрахункових відносин / І. Безклубий, О. Пафик // Підприємство, господарство і право. – 2005. – №1. – С. 19–21.
72. Безклубий І. А. Банківські правочини: цивільно-правові проблеми : моногр. / Ігор Анатолійович Безклубий. – К. : ВПЦ „Київський університет”, 2005. – 378 с.
73. Безклубий І. А. До питання про історію виникнення банків / І. А. Безклубий // Підприємство, господарство і право. – 2004. – № 10. – С. 60–64.
74. Безклубий І. А. Правова природа договору банківського вкладу / І. А. Безклубий // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 5 (43). – С. 35–47.
75. Безклубий І. А. Про публічність договору банківського рахунку [Текст] / І. А. Безклубий // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 3 (41). – С. 27–33.
76. Безклубий І. А. Теоретичні проблеми банківських правочинів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / І. А. Безклубий. Київськ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2006. – 32 с.
77. Белов В. А. Банковское право России: теория, законодательство, практика : учеб. пос. / В. А. Белов. – М. : ЮрИнформ, 2000. – 395 с.
78. Беляневич О. А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти) : моногр. / Олена Анатоліївна Беляневич. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
79. Бельский К. С. О юридической природе денег / К. С. Бельский // Государство и право. – 2005. – № 12. – С. 26.
80. Бердникова Т. Б. Рынок ценных бумаг и биржевое дело : учеб. пос. / Т. Б. Бердникова. – М. : Изд-во ИНФРА-М, 2000. – 270 с.
81. Бимман А. Б. История банков. Историческое развитие банков в России и за границей с древнейших времен до наших дней : учеб. пос. / А. Б. Биммар. – Петроград. : СПб, 1917. – 144 с.
82. Бізнес-форум [Електронний ресурс] // Реж