СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………3
РОЗДІЛ І. ЕКСПЕРТИЗА ЯК ОСНОВНА ФОРМА ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 12
1.1 Поняття спеціальних знань, форми їх використання у цивільному процесі 12
1.2 Сутність та значення експертизи у цивільному процесі………………….32
1.3 Види судових експертиз у цивільному процесі 42
Висновки до першого розділу 60

РОЗДІЛ. ІІ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ 67
2.1. Підстави та процесуальний порядок призначення судової експертизи в цивільному процесі 67
2.2. Експерт як суб’єкт проведення експертизи, його правовий статус 89
2.3. Процесуальні та організаційні засади проведення судової експертизи 104
Висновки до другого розділу 127

РОЗДІЛ ІІІ. ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА ЯК РЕЗУЛЬТАТ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ 135
3.1. Поняття та правова природа висновку експерта, види висновків 135
3.2. Процесуальне оформлення висновку експерта 146
3.3. Дослідження висновку експерта судом 159
Висновки до третього розділу 170

ВИСНОВКИ 176

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 192
ДОДАТОК…………………………………………………………………………212

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У зв’язку із розвитком науки, техніки та нових технологій, вирішення все більшої кількості цивільних справ потребує застосування спеціальних знань, які відіграють значну роль в успішному розгляді та вирішенні і, таким чином, сприяють ухваленню законних та обґрунтованих судових рішень. Судова експертиза покликана своїми спеціальними методами, прийомами та засобами сприяти встановленню обставин, що мають значення для справи. Тому невипадково судова експертиза є одним із правових інститутів, який зазнав істотних змін у зв’язку з оновленням цивільного процесуального законодавства, зокрема, з прийняттям 18 березня 2004 року нового Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК), яким врегульовано порядок призначення та проведення судової експертизи, визначено процесуальний статус експерта, висвітлено особливості дослідження висновку експерта та інше.
Аналіз судової практики у цивільних справах, які були розглянуті та вирішені судами вже після набрання чинності новим ЦПК України дає підставу для висновку про те, що багато питань, пов’язаних із застосуванням у цивільному процесі такої форми спеціальних знань як експертиза, потребує більш чіткого або додаткового нормативного регулювання. Це стосується, передусім, уточнень, підстав призначення судової експертизи, строків її проведення та оплати, порядку виклику в суд експерта з метою надання роз’яснень тощо.
Спеціальні дослідження інституту судової експертизи переважно проводились під час дії ЦПК України 1963 року, тому окремі сформульовані в них наукові положення та рекомендації втратили свою актуальність, а деякі й досі залишаються суперечливими. Це зумовлює нагальну необхідність детального вивчення експертизи як основної форми застосування спеціальних знань у цивільному процесі та удосконалення її правового регулювання, що обґрунтовує актуальність теми дисертаційного дослідження, як для науки цивільного процесуального права в цілому, так і для розвитку цивільного процесуального законодавства України та підвищення ефективності судової практики.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” № 06 БФ 042-01 (номер державної реєстрації 0106U006631) та теми кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України” № 97165.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка чіткого механізму використання спеціальних знань у формі експертизи в цивільному судочинстві; формулювання теоретичних висновків і конкретних науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання відповідної сфери правовідносин.
Для досягнення зазначеної мети в дисертації передбачено вирішення таких завдань:
1) визначити поняття і сутність спеціальних знань та форми їх використання в цивільному процесі;
2) з'ясувати місце судової експертизи серед інших форм використання спеціальних знань у цивільному процесі;
3) виявити характерні ознаки та сформулювати поняття судової експертизи;
4) дослідити процесуальний порядок призначення та проведення судових експертиз;
5) розробити чіткий та ефективний порядок призначення і своєчасного проведення судових експертиз;
6) встановити правовий статус експерта як суб’єкта експертної діяльності;
7) визначити обсяг повноважень суду й експерта, права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі, під час проведення судових експертиз;
8) розкрити особливості правової природи висновку експерта як засобу доказування в цивільному процесі;
9) виявити колізії та прогалини правового регулювання проведення судових експертиз за цивільним процесуальним законодавством України.
Об’єктом дослідження є цивільні процесуальні відносини, що виникають при призначенні та проведенні судових експертиз, а також дослідженні й оцінці висновку експерта в цивільному процесі.
Предметом дослідження є норми цивільного процесуального права, а також інші положення законодавства України, що регулюють порядок призначення та проведення судових експертиз і використання їх результатів у цивільному судочинстві, а також судова, експертна практика та статистика.
Методи дослідження. У процесі дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи юридичної науки.
Використання діалектичного методу дозволило скласти цілісну систему уявлень про сутність та поняття судової експертизи. Формально-логічний метод допоміг виявити неузгодженість норм цивільного процесуального законодавства щодо регулювання інституту судової експертизи, та розробити пропозиції щодо їх вдосконалення. Методи аналізу і синтезу було використано при дослідженні сутності судової експертизи та її процесуальної форми. За допомогою порівняльно-правового метода у процесі дослідження були співставлені положення ЦПК України 2004 р. та ЦПК України 1963 р., що дало можливість зберегти позитивний правотворчий досвід у досліджуваній сфері правового регулювання та можливості розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, запропонувати нову редакцію низки статей ЦПК України. Системний метод дозволив визначити місце судової експертизи в системі наявних форм використання спеціальних знань у цивільному судочинстві. За допомогою соціологічного методу було вивчено позицію судових експертів-практиків щодо чинного порядку призначення та проведення судових експертиз, прогалин і недоліків правового регулювання інституту судових експертиз.
Теоретичною основою дисертації є праці вітчизняних учених: Л. Е. Ароцкера, С. С. Бичкової, Л. М. Головченко, В. Г. Гончаренка, Є. В. Додіна, О. Ф. Дорошенка, О. С. Захарової, Н. О. Кіреєвої, О. А. Кравченка, Н. І. Клименко, Р. Я. Лемик, Л. К. Радзиєвської, В. І. Тертишнікова, Т. М. Федоренко, С. Я. Фурси, В. В. Циркаля, М. Й. Штефана та інших, а також вчених зарубіжних країн: Т. В. Авер'янової, В. Д. Арсеньєва, Р. С. Бєлкіна, Є. В. Васьковського, А. І. Вінберга, А. Г. Давтян, А. А. Добровольського, А. В. Дулова, Г. А. Жиліна, Ю. М. Жукова, О. М. Зініна, О. В. Іванова, О. Ф. Клейнмана, Т. О. Лілуашвілі, Н. П. Майлиса, Ю. К. Орлова, І. Л. Петрухіна, І. В. Решетнікової, О. Р. Россинської, Т. В. Сахнової, В. Г. Тихині, М. К. Треушнікова, М. О. Чельцова, М. С. Шакарян, О. Р. Шляхова, К. С. Юдельсона, Т. М. Яблочкова, В. В. Яркова та ін.
Емпіричною основою дослідження є цивільне процесуальне законодавство України та законодавство інших держав, постанови Пленуму Верховного Суду України, матеріали судової практики та дані судової статистики. Зокрема, було вивчено та проаналізовано 340 цивільних справ, які розглядали районні суди міст Києва, Хмельницького, Апеляційний суд міста Києва, Апеляційний суд Хмельницької області та Верховний Суд України впродовж 2003-2007 рр.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в умовах оновленого цивільного процесуального законодавства представлена робота є першим в Україні комплексним дослідженням, яке присвячено проблемам судових експертиз у цивільному судочинстві.
За результатами проведеного дослідження в роботі сформульовано та обґрунтовано такі наукові положення, висновки та пропозиції, що виносяться на захист:
Уперше:
– чітко розмежовано у науці цивільного процесуального права такі правові категорії, як експертиза та судова експертиза, при цьому останню визначено як спеціальне дослідження, яке призначається ухвалою суду в передбаченому процесуальним законом порядку та проводиться судовим експертом з метою встановлення обставин, що мають значення для справи і потребують застосування спеціальних знань;
– доведено необхідність обов’язкового постановлення судом вмотивованої ухвали у випадку неврахування або зміни судом переліку питань до експерта, щодо яких сторони заявляли клопотання;
– обґрунтовано висновок про те, що експертизу, призначену судом, експерти повинні проводити позачергово. З цією метою запропоновано відповідне положення викласти в п. 1.13 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень»;
– обґрунтовано доцільність законодавчого закріплення майнової відповідальності експерта у випадку пошкодження або знищення ним об’єкта експертизи без згоди його власника та відповідного дозволу суду;
– аргументована позиція, відповідно до якої експертом не може бути особа, засуджена за злочини передбачені ст. ст. 382, 384, 385 Кримінального Кодексу України, в тому числі і тоді, коли судимість за ці злочини у неї знята або погашена;
– обґрунтовано висновок про те, що у разі відмови суду в призначенні експертизи, стосовно якої одна із сторін заявила клопотання, судом повинна бути винесена мотивована ухвала з вказівкою про причини такої відмови.
Удосконалено:
– визначення спеціальних знань, які використовуються в цивільному процесі, як такої сукупності професійних знань, навичок і вмінь, які отримано в результаті спеціальної освіти та/або досвіду роботи, які відповідають сучасному розвитку певної галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, і яких достатньо для компетентного (кваліфікованого) розв’язання питань, важливих для суду в конкретній справі;
– класифікацію форм використання спеціальних знань, до яких зараховано такі: 1) спеціальні знання, якими володіє суд; 2) спеціальні знання компетентних (досвідчених) осіб без залучення останніх до участі в цивільному процесі: а) консультативні висновки, довідки окремих фахівців у галузі спеціальних знань; б) консультативні висновки, довідки установ, організацій, органів влади, пов’язані з виконанням останніми своїх професійних обов’язків; в) результати несудових експертиз; 3) спеціальні знання компетентних (досвідчених) осіб, залучених до участі в цивільному процесі: а) спеціалістів (для надання консультацій, допомоги технічного характеру чи допомоги під час вчинення процесуальних дій); б) послуг компетентних осіб, таких як перекладач, педагог, особа, яка надає правову допомогу, тощо; 4) результати судових експертиз;
– визначення поняття експерта як фізичної особи, яка володіє спеціальними знаннями, має незалежний і самостійний процесуальний статус, є компетентною в проведенні необхідного дослідження за дорученням суду, результати якого повинні бути сформульовані у висновку експерта;
– визначення поняття спеціаліста як самостійного суб’єкта цивільного процесу, яким є фахівець у галузі спеціальних знань, і якого залучає суд до участі в процесі для надання консультаційно-довідкової допомоги з питань, що потребують застосування спеціальних знань і допомоги технічного характеру (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій;
– систему ознак, що дозволяють відмежувати судову експертизу в цивільному процесі від інших експертиз: судова експертиза характеризується процесуальною формою; судова експертиза проводиться тільки на підставі ухвали суду; судова експертиза здійснюється особливим суб’єктом – судовим експертом; судова експертиза має на меті отримання нового доказу (висновку експерта); висновок експерта як результат судової експертизи є засобом доказування в цивільному процесі; результат судової експертизи використовує лише суд;
– поняття висновку експерта як письмового документа, який містить відомості про обставини, що мають значення для справи, які встановлено експертом під час проведення дослідження матеріалів справи із застосуванням спеціальних знань.
Дістали подальшого розвитку:
– положення про те, що висновок експерта складається з вступної, дослідницької та заключної частин, зміст яких повинен бути законодавчо закріплений у ст. 147 ЦПК України;
– пропозиція про доцільність закріплення у ЦПК України норми, відповідно до якої суд може викликати експерта для дачі роз’яснення висновку лише у випадку, якщо його зміст викладено не досить зрозуміло, або висновок суперечить матеріалам справи, або є інші підстави для сумнівів щодо його достовірності;
– перелік вимог, яким повинен відповідати висновок експерта: наукова обґрунтованість, аргументованість і переконливість; послідовність, ясність, конкретність, простота викладення змісту дослідження та тих висновків, які зробив експерт; грамотність і культура оформлення висновку.
Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані обґрунтовані висновки та пропозиції, матимуть значення для вдосконалення правового механізму використання результатів судових експертиз у цивільному судочинстві; створення відносно завершеної системи знань про судову експертизу як форму застосування спеціальних знань у цивільному процесі сприятиме повному та всебічному розгляду справ у судах України. Зокрема, розроблено й обґрунтовано конкретні пропозиції щодо внесення змін до ч. ч. 3, 4, 10 ст. 53; ст. ст. 147, 150 ЦПК України, запропоновано нову редакцію ч. 1 ст. 54; ч. 2 ст. 55; ст. 66; ч. 2 ст. 86; ст. 143; ч. 1 ст. 144 ЦПК України, а також до ст. ст. 1, 11 Закону України «Про судову експертизу» та п. 1.13. «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз».
Зазначені висновки можна не тільки практично використати в нормотворчій діяльності та врахувати для удосконалення чинного ЦПК України, а й застосовувати на практиці під час розгляду і вирішенні цивільних справ, та в подальших наукових розробках із цієї та суміжних із нею тем.
Теоретичні та практичні положення і висновки дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсу «Цивільне процесуальне право України» та спецкурсів «Актуальні проблеми цивільного процесуального права», «Представництво в цивільному процесі», «Складання процесуальних документів», а також для написання підручників, посібників, підготовки методичних матеріалів для студентів, аспірантів та викладачів юридичних спеціальностей.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою, наукові результати якої отримані автором особисто.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та теоретичні висновки дисертаційного дослідження викладено доповідались на наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції «Другі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 14-15 листопада 2003р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (м. Київ, 8-9 квітня 2004р.); Регіональній міжвузівський науковій конференції «Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, 16 квітня 2004р.); Міжнародній науковій конференції «Треті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (м. Київ, 13-14 квітня 2005р.); Першій республіканській науково-практичній конференції «Правове забезпечення стійкого розвитку Республіки Білорусь у контексті інтеграційних процесів» (м. Гомель, Республіка Білорусь, 6-7 квітня 2006р.); Міжнародній науковій конференції «П’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 27-28 листопада 2006р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика судової експертизи в сучасних умовах» (м. Москва, 14-15 лютого 2007р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 24-25 квітня 2008р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 9 наукових працях, з яких 5 статей опубліковано у фахових виданнях, включених до переліку ВАК України, а також у 4 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою, завданнями, предметом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють 9 підрозділів, висновку, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг роботи становить 212 сторінок, з них основний зміст дисертації викладено на 191 сторінки. Список використаних джерел містить 210 найменувань і розміщений на 20 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Комплексне дисертаційне дослідження присвячене вивченню основних проблем проведення судових експертиз в цивільному судочинстві, аналізу чинного цивільного процесуального законодавства, судової практики та статистики, дозволило сформулювати висновки та пропозиції, які спрямовані на підвищення ефективності та удосконалення правового регулювання інституту судово-експертної діяльності в Україні:
1. Як засвідчує судова практика, в сучасних умовах цивільне судочинство широко використовує спеціальні знання для повного і об’єктивного вирішення цивільних спорів.
Аналіз сформульованих у юридичній літературі позицій з приводу розуміння “спеціальних знань” дозволив дійти висновку, що в найбільш загальному розумінні спеціальні знання можна визначити як сукупність знань та навичок в будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва ремесла тощо, яка отримана в результаті освіти та/або досвіду і може бути використана спеціалістом відповідної галузі.
Натомість спеціальні знання, що використовуються в цивільному процесі – це така сукупність професійних знань, навичок і вмінь, які отримано в результаті спеціальної освіти та/або досвіду роботи, які відповідають сучасному розвитку певної галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, і яких достатньо для компетентного (кваліфікованого) розв’язання питань, важливих для суду в конкретній справі.
2. Крім того, аналіз чинного ЦПК України, дозволяє нам стверджувати, що в цивільному процесі спеціальні знання класифікуються в таких формах:
1) спеціальні знання, якими володіє суд;
2) спеціальні знання компетентних (досвідчених) осіб без залучення останніх до участі в цивільному процесі: а) консультативні висновки, довідки окремих фахівців у галузі спеціальних знань; б) консультативні висновки, довідки установ, організацій, органів влади, пов’язані з виконанням останніми своїх професійних обов’язків; в) результати несудових експертиз;
3) спеціальні знання компетентних (досвідчених) осіб, залучених до участі в цивільному процесі: а) спеціалістів (для надання консультацій, допомоги технічного характеру чи допомоги під час вчинення процесуальних дій); б) послуг компетентних осіб, таких як перекладач, педагог, особа, яка надає правову допомогу, тощо;
4) результати судових експертиз;
Отже, наведені форми використання спеціальних знань, які застосовуються при здійсненні правосуддя, мають спільні риси, разом з тим, кожна з форм має свою специфіку, яка, нажаль, не в повній мірі врахована законодавцем.
3. В умовах сьогодення потребує суттєвого уточнення законодавче визначення поняття спеціаліста та правового статусу спеціаліста як самостійного суб’єкту цивільно-процесуальних правовідносин; порядок залучення до участі в справі перекладача, механізм використання в цивільному процесі результатів несудових експертиз та правових знань.
З огляду на це, в роботі сформульовано низку пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства:
Так, частину 1. ст. 54 ЦПК України запропоновано змінити та викласти у наступній редакції:
“Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, та залучена судом до участі в процесі для надання консультаційно-довідкової допомоги з питань, що потребують застосування таких знань і допомоги технічного характеру (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. ”
Також, пропонуємо внести відповідні зміни і у ч. 2 ст. 55 ЦПК України та викласти її в такій редакції: “Перекладача можна залучити до участі у цивільному процесі за ініціативою суду або за заявою особи, яка бере участь у справі, і не володіє вільно мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, або є глухою, німою чи глухонімою, ця особа має право запропонувати конкретну кандидатуру перекладача. Перекладач допускається до участі у справі ухвалою суду”.
4. Аналіз судової практики дозволяє зробити висновок, що наразі основною формою використання спеціальних знань в цивільному процесі була і залишається експертиза.
У науці цивільного процесуального права має місце ототожнення понять “експертиза” та “судова експертиза”, хоча різні науковці дещо по-різному тлумачать зміст цих правових категорій. На нашу думку, за відсутності чіткого визначення юридичного поняття експертизи, ефективне користування цією формою застосування спеціальних знань є неможливим. Тому для формування єдиного підходу до визначення цієї правової категорії слід розмежувати такі категорії як “експертиза” та “судова експертиза”.
Дослідивши різні визначення науковців з вказаної проблематики дозволило нам сформулювати поняття експертизи наступним чином: спеціальне дослідження, що проводиться досвідченою особою (експертом) для з’ясування питань, вирішення яких потребує застосування спеціальних знань.
В свою чергу “судова експертиза” на нашу думку, це спеціальне дослідження, яке призначається ухвалою суду в передбаченому процесуальними законом порядку та проводиться судовим експертом з метою встановлення обставин, що мають значення для справи, і потребують застосування спеціальних знань.

Судовій експертизі притаманна система ознак, яка дозволяє вирізнити її серед інших видів експертного дослідження, а саме:
 судова експертиза характеризується наявністю процесуальної форми;
 судова експертиза проводиться тільки на підставі ухвали суду;
 судова експертиза здійснюється особливим суб’єктом – судовим експертом;
 судова експертиза має на меті отримання нового доказу (висновку експерта);
 висновок експерта, як результат судової експертизи, є засобом доказування в цивільному процесі;
 результат судової експертизи використовує тільки суд.
З огляду на вищевказані ознаки ми не погоджуємось з поняттям яке сформульоване в ст. 1 Закону України “Про судову експертизу”, відповідно до якої судовою експертизою є – дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ та процесів, які містять інформацію про обставини справи, що знаходяться в провадженні, зокрема суду [128, ст. 1], оскільки це визначення не відображає всіх ознак вказаної правової категорії.
Тому пропонуємо внести зміни до ст. 1 Закону України “Про судову експертизу” виклавши її в наступній редакції: судова експертиза – це спеціальне дослідження, яке призначається ухвалою суду в передбаченому процесуальними законом порядку та проводиться судовим експертом з метою встановлення обставин, що мають значення для справи, і потребують застосування спеціальних знань.
5. Розвиток науки і техніки відкриває широкі можливості для використання в практиці правосуддя спеціальних знань з різних галузей науки й техніки. За змістом спеціальні знання різноманітні, тому у цивільному процесі застосовуються різні види експертиз: технічна, товарознавча, медична, криміналістична, економічна, біологічна тощо.
На нашу думку, найбільше практичне значення має їх класифікація за суб’єктом проведення та підставами дослідження.
1) за суб’єктом проведення експертизи можна поділити на: одноособові (суб’єктом проведення експертизи є один експерт); комісійні (суб’єктом проведення експертизи є кілька експертів-фахівців в одній галузі знань); комплексні (суб’єктом проведення експертизи є кілька експертів-фахівців в різних галузях знань);
2) за підставами призначення первинні (призначається в разі необхідності вирішення питань що потребують спеціальних знань), додаткові (призначається в разі необхідності вирішення питань які потребують спеціальних знань, відповідь на які не було дано з об’єктивних причин під час проведення основної експертизи ); повторні (призначається в разі якщо є сумніви в правильності основної експертизи і не можливості їх ліквідації проведенням додаткової експертизи).
Обґрунтовується доцільність, вказувати при призначенні додаткової експертизи, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Це положення пропонується викласти окремою частиною в ст. 150 ЦПК України у наступній редакції:
“2. В ухвалі про призначення додаткової експертизи суд повинен зазначити, які висновки експерта він вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження.”
У зв’язку з цим, частину другу вказаної статті вважати частиною третьою.
6. В результаті проведеного дослідження встановлено, що призначення судової експертизи судом потребує вирішення наступних ключових питань:
1. про підстави призначення експертизи, 2. про формування предмета експертизи та визначення кола питань експерту, 3. про вибір експерта, 4. про процесуальне оформлення призначення експертизи.
Призначення судової експертизи – складний процес, який є результатом реалізації як ініціативи осіб, які беруть участь у справі, так і повноважень суду. Тому при визначенні наявності або відсутності підстав для призначення судової експертизи суди не повинні ігнорувати позицію осіб, які беруть участь у справі.
Для забезпечення реалізації вказаного положення, на нашу думку, слід законодавчо закріпити обов'язок суду мотивовано відповідати на клопотання сторін як про призначення експертизи, так і про відмову в її призначенні.
Крім того вирішуючи питання про доцільність призначення експертизи в цивільній справі слід враховувати низку фактів:
І. Чи має значення для справи факт, який експерт має встановити.
ІІ. Чи не доведений той чи інший факт іншими доказами, зібраними у справі.
ІІІ. Які реальні можливості тієї чи іншої судової експертизи.
Призначаючи судову експертизу, суд повинен чітко визначити предмет експертизи, тобто обставини, що мають значення для справи та потребують встановлення із застосуванням спеціальних знань експерта.
Саме правильне визначення предмету експертизи дозволяє суду вірно визначити коло питань, які слід поставити експерту. Разом з тим, формулюючи питання, суд повинен враховувати думки осіб, які беруть участь у справі, в першу чергу ініціатора проведення експертизи.
У разі, якщо суд не врахував або змінив питання, що їх клопотали поставити перед експертом особи, які беруть участь у справі, суд повинен мотивовано пояснити невключення до остаточного переліку того чи іншого питання.
Остаточний перелік питань, які суд ставить перед експертом, повинен бути повним, самі питання повинні бути чіткими, конкретним та логічно послідовними.
7. Аналіз сучасної судової та експертної практики, дозволяє стверджувати, що потребує удосконалення існуючий процесуальний порядок призначення судової експертизи в частині вибору судового експерта.
Так, чинне законодавство дозволяє зробити висновок, що експертизу в цивільному процесі може проводити лише судовий експерт – особа, яка: 1) має необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань (ч. 1 ст. 10 Закону України “Про судову експертизу”), тобто є компетентною у певній галузі спеціальних знань. 2) має відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройти відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому чинним законодавством (ч. 2-3 ст. 10 Закону України “Про судову експертизу”), а також бути атестованим, тобто експерт повинен бути спеціалістом високої кваліфікації. 3) внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів (ч. 2 ст. 53 ЦПК). 4) є дієздатною. 5) особа, яка не має судимості.
При цьому слід підкреслити, що на нашу думку, експертом не може бути особа, яку засуджено за злочини, передбачені ст. ст. 382, 384, 385 Кримінального кодексу України (оскільки, в цьому разі виникають сумніви щодо його компетентності або сумлінності у формулюванні висновків).
З огляду на це, пропонуємо внести наступні зміни до Закону України «Про судову експертизу», зокрема, ст. 11 викласти в наступній редакції: «Експертом не може бути особа, засуджена за злочини, передбачені ст. ст. 382, 384, 385 Кримінального кодексу України, в тому числі і тоді, коли судимість за ці злочини у неї знята або погашена».
8. На нашу думку, для забезпечення прав експертів, що стосуються повноти дослідження, слід внести зміни в п. 2 ч. 10 ст. 53 ЦПК України, яким термін “клопотання” замінити на “мотивоване клопотання”; по друге, доповнити ст. 147 ЦПК України положенням наступного змісту: “Усі клопотання експерта, пов’язані з провадженням експертизи у справі, повинні розглядатися судом невідкладно”.
9. Враховуючи необхідність забезпечення виконання судовими експертами своїх процесуальних обов’язків, зокрема обов’язку забезпечити збереження об'єкта експертизи, вбачається доцільним викласти ч. 4 ст. 53 ЦПК України в новій редакції:
«У разі, якщо під час проведення дослідження буде пошкоджено або знищено об'єкт експертизи з вини експерта, що проводив дослідження, експерт повинен компенсувати власнику його вартість або витрати, пов’язані з ремонтом чи іншим відновленням первісного стану об’єкта.
Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, то експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформляється ухвалою, та письмовою згодою власника об’єкта експертизи».
10. З метою захисту експертів від безпідставних викликів в судове засідання (які нажаль мають місце на практиці), пропонуємо доповнити ст. 147 ЦПК України частиною 8 наступного змісту:
«У випадку, якщо висновок викладено не досить зрозуміло, або він суперечить матеріалам справи або існують інші підстави для сумнівів щодо його правильності, суд з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, може викликати експерта в судове засідання для дачі усних роз’яснень щодо положень висновку».
11. Як свідчить судова практика, суд призначаючи експерта чи експертну установу тільки тоді враховує позицію сторін, коли обидві сторони заявляють клопотання про залучення певної особи експерта. В інших випадках суд вирішує питання на власний розсуд.
На нашу думку, слід врегулювати порядок призначення експертиз, тому доцільно частини 2-5 ст. 143 ЦПК України викласти в такій редакції:
“2. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості, крім випадків, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
3. Особи, які беруть участь у справі, мають право клопотати перед судом про доручення проведення експертизи конкретній експертній установі та/або конкретному експерту. Відвід кандидатур експертів (експертних установ), що запропоновані особами, які беруть участь у справі, суд повинен мотивувати.
4. Якщо проведення експертизи доручено спеціалізованій експертній установі, її керівник має право доручити одному або кільком експертам створювати комісії з експертів керованої ним установи, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби замінювати виконавців експертизи, заявити клопотання перед судом щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи. Керівник експертної установи повинен невідкладно повідомити суд про кандидатуру експерта (експертів), якому доручено проведення експертизи.
5. Особи, які ініціювали проведення експертизи, мають право подати суду питання у письмовій формі, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначається судом У випадку неврахування або зміни переліку питань до експерта, щодо яких сторони заявляли клопотання, судом постановляється вмотивована ухвала.”
Крім того, доцільно окремо врегулювати права осіб, які беруть участь у справі, щодо участі експерта в процесі:
“Особи, які беруть участь у справі, мають право заявляти відвід експерту, давати пояснення експерту, знайомитись з висновком експерта, просити суд призначати повторну, додаткову, комісійну або комплексну експертизу”.
12. Призначення експертизи, як будь-яка процесуальна дія повинна бути належним чином процесуально оформлена. Ухвала про призначення експертизи задає спрямованість спеціальному дослідженню, містить у собі програму, алгоритм його здійснення. Звідси зрозуміла вся важливість її грамотного, професійного складання.
За загальним правилом така ухвала повинна відповідати вимогам визначеним в ч. 1 ст. 144 ЦПК України. Разом з тим, ухвала про призначення експертизи повинна містити й всі реквізити, властиві судовій ухвалі й перераховані в ст. 210 ЦПК України.
Крім того, на нашу думку в ухвалі повинна зазначатися сторона, на яку покладаються витрати за проведення експертизи та строк, у який особа повинна оплатити проведення експертизи та роз’яснити наслідки такої не оплати, у встановленні в ухвалі строки – суддя скасовує ухвалу про призначення такої експертизи. Адже, відсутність законодавчо закріпленої вимоги щодо того, що в ухвалі повинна зазначатись сторона на яку покладаються витрати за проведення експертизи та строк, у який особа повинна здійснити платіж на практиці унеможливлює проведення експертизи та призводить до затягування вирішення справи по суті.
Також, з огляду на актуальність контролю судом за дотриманням експертами передбачених законом строків проведення судових експертиз вбачається доцільним доповнити ч. 3 ст. 53 ЦПК України положенням наступного змісту:
“Отримавши ухвалу суду про призначення експертизи, експерт зобов’язаний у строки, передбачені законом, попередньо вивчити матеріали дослідження та невідкладно повідомити суд про орієнтовний строк, необхідний для проведення експертизи”.
З цією метою пропонуємо п.1 розділу «Загальні положення» Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» доповнити п. 1.13 наступного змісту: «Експертизу, призначену судом, провести позачергово».
Аналіз процесуальних та організаційних засад проведення судових експертиз дозволив нам зробити висновок, що останні провадяться на засадах законності, незалежності об’єктивності дослідження та повноти дослідження, оперативності, а також провадження всіх досліджень безпосередньо самим експертом; повної й зрозумілої фіксації в кінцевому акті ходу проведеного дослідження, використаних методів та методик; процесуального оформлення результатів експертного дослідження.
13. Також слід відмітити, недосконалість законодавчого регулювання питання оплати експертиз. З метою удосконалення порядку оплати судових експертиз, ми пропонуємо:
Ч. 1 ст. 144 ЦПК України викласти в наступній редакції “Експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються: підстави та строк для проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експертів, ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів, що передаються для дослідження, попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також обов’язок експерта невідкладно повідомити суд про розмір попередньої оплати вартості експертного дослідження”.
Ч. 2 ст. 86 ЦПК України викласти в наступній редакції:
“Кошти на оплату судової експертизи вносяться особою, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено кількома особами, які беруть участь у справі, витрати на її проведення розподіляються між ними порівну.
Отримавши від експерта повідомлення про розмір попередньої оплати вартості судової експертизи, суд встановлює строки та умови її оплати, про що невідкладно повідомляє ініціатора експертизи та експерта.
У разі несплати судової експертизи у встановлений судом строк експерт повинен невідкладно повідомити про це суд. Суд, враховуючи обставини справи, може визначити інший строк попередньої оплати судової експертизи або постановити ухвалу про скасування ухвали про призначення судової експертизи та повернення матеріалів, наданих на експертизу, до суду.
14. Результати будь-якої судової експертизи експерт закріплює у мотивованому висновку, який надається у письмовій формі та приєднується до справи.
Таким чином, висновок експерта можна визначити як письмовий документ, який містить відомості про обставини, що мають значення для справи, які встановлено експертом під час проведення дослідження матеріалів справи із застосуванням спеціальних знань.
Саме таке визначення ми пропонуємо закріпити в ст. 66 ЦПК України.
15. Висновку експерта притаманні ознаки, що відрізняють його в системі засобів доказування:
По-перше, відмітною особливістю висновку експерта є те, що:
а) висновок експерта є результатом спеціального дослідження (судової експертизи), яке здійснюється з використанням наукових методів та методик.
б) висновок складає спеціальний суб’єкт – судовий експерт, так як висновок будь-якого іншого фахівця не набуває статусу висновку експерта в цивільному процесі.
в) висновок формується на основі використання спеціальних знань у ньому експерт повідомляє суд про факти, встановлені ним на основі використання даних тієї чи іншої галузі науки, техніки, мистецтва.
г) висновок експерта містить не довільну інформацію, а відповіді на конкретні питання, поставлені судом.
ґ) висновок містить об’єктивне відображення та оцінку обставин справи.
д) інформація, що міститься у висновку, отримується після відкриття провадження у справі, або у разі забезпечення доказів до моменту подання позову, адже судовою експертизою є лише таке експертне дослідження, яке призначається в ході судового провадження, тоді як інші джерела доказової інформації вказують на факти, які мали місце ще до виникнення процесу.
е) висновок потрібно отримати з дотриманням вимог цивільної процесуальної форми.
По-друге, висновок експерта набуває юридичного значення лише тоді, коли його форма та зміст відповідають вимогам чинного законодавства.
16. У сучасній юридичній літературі виділяють різні види висновків, проте, на нашу думку найбільше практичне значення на нашу думку має класифікація висновків за ступенем визначеності:
а) категоричний (позитивний чи негативний висновок)
б) вірогідний висновок
в) висновок експерта про неможливість відповісти на поставлене питання за наданих вихідних даних – умовний та безумовний.
Категоричним є висновок, який містись однозначні відповіді на питання суду, які не залежать від будь яких умов чи обставин. Висновок з категоричними висновками служить джерелом доказів, а викладені в ньому фактичні дані є доказами.
Вірогідний висновок може бути використано в якості непрямого доказу.
Висновки про неможливість вирішення поставленого питання не містять ніяких доказових фактів і тому не можуть бути доказами в справі, їх процесуальне значення полягає лише в тому, що подібні висновки виключають обов'язок суду призначити повторну експертизу щодо цього ж питання й орієнтують його на необхідність пошуку інших засобів доказування для з'ясування обставин, щодо яких було сформульовано питання перед експертизою і які експерт не зміг розв’язати з огляду на зазначені причини.
17. Тільки правильне оформлення висновку експерта дозволить забезпечити правильну оцінку результатів експертизи судом. Тому структура та зміст висновку експерта повинні бути чітко визначені новим ЦПК України.
За загальним правилом висновок експерта повинен бути оформлений письмово (на бланку експертного закладу) та повинен відповідати низці вимог, недотримання яких може привести до втрати його доказового значення:
1) наукова обґрунтованість викладених у висновку експерта висновків, їх аргументованість і переконливість.
2) визначена послідовність, ясність, конкретність, простота викладення процесу дослідження і тих висновків, які зробив експерт.
3) грамотність та культура оформлення висновку.
18. Положення відповідної статті про структуру і зміст висновку експерта можна було б викласти в такий редакції:
„Висновок експерта повинен складатися з вступної, дослідницької та заключної частини.
У вступній частині зазначаються:
— номер, дата та місце його складання висновку; найменування експертизи;
— номер та найменування цивільної справи;
— відомості про експерта (експертів), який проводив експертизу (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);
— відомості про підстави проведення експертизи;
— відомості про осіб, присутніх при проведенні експертизи (прізвище, ініціали, процесуальний статус) та їх питання експертові (якщо останні ставились).
У дослідницькій частині висновку зазначаються:
— надані експерту вихідні дані або обставини справи, що мають значення для дачі висновку;
— відомості про матеріали, які експерт використав при проведенні експертного дослідження (найменування отриманих на експертизу експертом матеріалів та об’єктів для дослідження, дата їх отримання; спосіб їх доставки та вид упаковки; стан таких об’єктів);
— клопотання про надання експерту додаткових даних, якщо такі були заявлені, та результати їх розгляду;
— загальна характеристика ходу дослідження та вказівка на те, які методи використовуватись без їх зайвої конкретизації;
— експертна оцінка проміжних результатів дослідження, які є підставою для формулювання кінцевих висновків.
Заключна частина містить відповіді на поставлені судом перед експертом питання, які повинні бути викладені чітко та однозначно, щоб виключити їх двояке тлумачення.
При проведенні експертизи в суді у висновку експерта не вказується запис щодо попередження експерта про відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та не зазначається опис проведених досліджень та їх методики. ”
19. Відповідно до ст. 66 ЦПК України висновок експерта повинен містити докладний опис проведених експертом досліджень. Разом з тим, здійснене під час дослідження опитування 68 судових експертів-практиків засвідчило, що тільки 37 % з них підтримали законодавця, натомість 63 % визнали недоцільним подавати у висновку експерта докладний опис проведеного дослідження. З огляду це недоцільно здійснювати докладний опис проведеного дослідження, натомість пропонуємо в дослідницький частині висновку зазначати тільки загальну характеристику ходу дослідження, та методи, які використовувались, без їх зайвої конкретизації
20. Доцільно також на законодавчому рівні закріпити право осіб, які беруть участь у справі, знайомитись з матеріалами експертизи. З метою забезпечення такої можливості пропонуємо ст. 143 ЦПК України доповнити частиною шостою такого змісту: «Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомлюватись з ходом експериментів, матеріалами експертизи та документами, пов’язаними з проведенням дослідження, в тому числі з кресленнями, схемами, таблицями, графіками тощо».
21. Висновки експерта не можна використовувати для цілей доказування до того часу, поки суд не переконається в їх обґрунтованості, достовірності та достатності.
Судова оцінка експертного висновку – кінцевий етап діяльності щодо формування висновку як судового доказу. Класично питання щодо оцінки висновку судового експерта як об'єкта оціночної діяльності суду вирішується шляхом перевірки його з погляду дотримання законності, обґрунтованості і повноти дослідження, достовірності висновків експерта. Разом з тим слід підкреслити, що оцінка висновку експерта має певні особливості порівняно з дослідженням інших доказів у цивільному процесі. Зокрема, питання про належність висновку експерта, як правило, презюмується, оскільки останній є результатом експертної діяльності санкціонованої судом і містить в собі відповіді на питання, які вже наперед визначив суд з урахуванням конкретних обставин справи.
Одним з основних процесуальних засобів дослідження і перевірки висновку експерта є його роз’яснення в судовому засіданні, у формі усної відповіді експерта на запитання судді та осіб, які беруть участь у справі, стосовно викладених у висновку відомостей, що є незрозумілими для учасників процесу або щодо яких виникають сумніви в достовірності.
Крім того, перевірка достовірності висновку експерта не означає обов’язку суду перевіряти наукову обґрунтованість використаних експертом методик з точки зору їх розробленості, відповідності сучасному рівню розвитку спеціальних знань в тій чи іншій галузі. Суд повинен перевірити підстави вибору методик дослідження та правомірність їх використання у кожному випадку конкретному випадку експертної методики.
Загалом зміст оцінки висновку експерта складають: аналіз додержання процесуального порядку підготовки, призначення і проведення експертизи; аналіз висновку експерта відповідно до питань (завдань), поставлених судом; аналіз повноти висновку; оцінка наявних у висновку експерта фактичних даних з погляду їх належності та співвідношення з іншими засобами доказування.
22. За результатами такої оцінки висновку експерта суд може визнати його:
1) повним, науково обґрунтованим і покласти в основу свого рішення поряд з іншими доказами по справі;
2) недостатньо зрозумілим або неповним і призначити додаткову експертизу;
3) необґрунтованим, таким, що викликає сумнів в правильності висновків і призначити повторну експертизу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдуллаев С. Ж. Криминалистическая экспертиза в расследовании преступлений: логико-концептуальные и организационные вопросы : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Абдуллаев Сакен Жусипахметович ; Караганд. юрид. ин-т им. Б. Бейсенова. — Караганда, 2003. — 25 с.
2. Абрамов С. Н. Гражданский процесс / Абрамов С. Н., Чапурский В. П., Шкундин З. И. ; под общ. ред. Абрамова С. Н. — М. : Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1948. — 483 с.
3. Аверьянова Т. В. Судебная экспертиза : курс общ. теории / Т. В. Аверьянова. — М. : Норма, 2006. — 480 с.
4. Александров М. К. Экспертиза на следствии и в суде / М. К. Александров, Н. В. Терзиев. — М. : Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1947. — 64 с. — (Библиотека народного судьи и народного заседателя).
5. Арсеньев В. Заключение судебного эксперта в уголовном процессе / Арсеньєв В. // Социалистическая законность. — 1973. —– № 4. — С. 39—43.
6. Ароцкер Л. Е. Тактика и єтика судебного допроса / Ароцкер Л. Е. — М. — 1969. — с.106—114.
7. Афанасьев С. Ф. Гражданский процесс / С. В. Афанасьев, А. И. Зайцев. — М. : Норма, 2004. — 464 с.
8. Балюк М. І. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України : (цивіл. процес у питаннях і відповідях) / М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник. — Х. : Харків юрид., 2008. — 708 c.
9. Белкин Р. С. Криминалистическая энциклопедия / Р. С. Белкин. — 2-е изд., доп. — М. : Мегатрон XXI, 2000. — 334 с.
10. Бичкова С. С. Експертиза в цивільному процесі України : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Бичкова Світлана Сергіївна ; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 2003. — 21 с.
11. Бичкова С. С. Експертиза в цивільному процесі України : дис. … канд. юрид. наук / Бичкова Світлана Сергіївна. — К., 2003. — 176 арк.
12. Бородин С. В. Оценка заключения экспертизы в практике Верховных судов СССР и РСФСР / С. В. Бородин, А. Я. Палиашвили // Советское государство и право. — 1962. — № 4. — С. 134—139.
13. Буринский Е. О. Судебная экспертиза документов, производство ея и пользование ею / Е. О. Буринский. — СПб. : Тип. с.-петерб. Т-ва печ. и изд. дела “Труд”, 1903. — 410 с.
14. Бурков И. В. Заключение эксперта как вид доказательства / И. В. Бурков, А. В. Мурзиков. — Владимир : Транзит-Иск, 2001. — 96 с.
15. Васильев С. В. Гражданский процесс : учеб. пособие / С. В. Васильев. — Х. : Одиссей, 2006. — 512 с.
16. Васильєв С. В. Гражданское судопроизводство государств-участников СНГ / С. В. Васильев. — Х. : Харьков юрид., 2008. — 512 с.
17. Васильєва Ж. В. Зміст та структура висновку експерта в цивільному процесі / Ж. В. Васильєва // Університетські наукові записки : часоп. Хмельниц. ун-ту упр. та права. — 2005. — № 3. — С. 111—116.
18. Васильєва-Шаламова Ж. В. Процесуальний порядок призначення судової експертизи в цивільному процесі / Ж. Васильєва-Шаламова // Судоустрій і судочинство в Україні. — 2007. — № 4. — С. 43—50.
19. Васильєва Ж. В. Проблемні питання додаткової та повторної експертизи в цивільному процесі / Ж. В. Васильєва // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України : зб. наук. ст. / Прикарпат. ун-т ім. Василя Стефаника. — 2004. — Вип 14. — С. 157—161.
20. Васильєва-Шаламова Ж. В. Застосування спеціальних знань в цивільному процесі / Жанна Васильєва-Шаламова // Актуальні питання державотворення в Україні : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (24—25 квіт. 2008 р., м. Київ) / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Юрид. ф-т. — К, 2008. — С. 73—74.
21. Васильева-Шаламова Ж. В. Процессуальный порядок назначения судебной экспертизы / Васильева-Шаламова Ж. В. // Теория и практика судебной экспертизы в современных условиях : материалы Междунар. науч.-практ. конф. (Москва, 14—15 февр. 2007 г.) / Моск. гос. юрид. акад. — Москва, 2007. — С. 105—107.
22. Васильєва Ж. В. Висновок експерта як засіб доказування / Васильєва Ж. В. // Молодь у юридичній науці : зб. тез доп. Міжнар. наук. конф. молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (14—15 листоп. 2003 р.) / Хмельниц. ін-т регіон. упр. та права. — Хмельницький, 2003. — С. 296—298.
23. Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса / Е. В. Васьковский ; под ред. В. А. Томсинова, Е. В. Васьковського. — М. : Зерцало, 2003. — 464 с.
24. Великий тлумачний словник сучасної української мови : 170 000 [слів / авт., кер. проекту та голов. ред. В. Т. Бусел]. — К. : [б. в.] ; Ірпінь : Перун, 2003. — Х, 1425, [1] с.
25. Власов А. А. Гражданское процессуальное право : учебник / А. А. Власов. — М. : ТК Велби, 2003. — 432 с.
26. Галяшина Е. И. Законодательство о судебной экспертизе и пути его совершенствования / Е. И. Голяшина, Е. Р. Россинская // Lex Russica : науч. тр. Моск. гос. юрид. акад. — 2006. — № 6. — С. 1033—1055.
27. Гаухман Л. Нужна правовая экспертиза по уголовным делам / Законность. — 2000. — № 4. — С. 21—24.
28. Глотов О. М. Экспертиза в современном уголовном процессе ФРГ // Правоведение. — 1978. — № 4. — С. 68—74
29. Головченко В. В. Юридична термінологія : довідник / Головченко Валентин Васильович, Ковальський Віктор Семенович. — К. : Юрінком Інтер, 1998. — 217, [2] с.
30. Головченко Л. М. Оцінка висновків криміналістичної експертизи : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Головченко Людмила Миколаївна ; Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1995. — 220 с.
31. Гражданский процесс / под общ. ред. К. С. Юдельсона. — М. : Юрид. лит. 1972. — 440 с.
32. Гражданский процесс : учебник / [Абушенко Д. Б., Воложанин В. П., Комиссаров К. И. и др.] ; отв. ред. В. В. Ярков. — 5-е изд., перераб. и доп. — М. : Волтерс Клувер, 2005. — 687 с. — (Библиотека студента).
33. Гражданский процесс : учеб. для студентов юрид. вузов и фак. / [Воложанин В. П., Кайгородов В. Д., Кац А. К. и др.] ; рук. авт. коллектива и отв. ред. Ю. К. Осипов. — М. : БЕК, 1995. — 460 с.
34. Гражданский процесс : учебник / под ред. В. В. Комарова. — Х. : Одиссей, 2001. — 704 с.
35. Гражданский процесс Украины / под ред. Ю. С. Червонного. — К. : Истина, 2006. — 400 с.
36. Гражданский процесс. Общая часть : учебник / под общ. ред. Т. А. Беловой, И. Н. Колядко, Н. Г. Юркевича. — 2-е изд., перераб и доп. — Минск : Амалфея, 2006. — 576 с.
37. Гражданское процессуальное право : учебник / [С. А. Алехина, В. В. Блажеев, А. Т. Боннер и др.] ; под ред. М. С. Шакарян. — М. : Проспект : Велби, 2004. — 580 с.
38. Гражданское процессуальное уложение Германии. Вводный закон к Гражданскому процессуальному уложению : пер. с нем. / [введ., сост. В. Бергманн]. — М. : Волтерс Клувер, 2006. — 415, [1] с. — (Серия "Германские и европейские законы" ; кн. 3).
39. Гражданское процессуальное право : учеб пособие / [Л. В. Туманова, И. А. Владимирова, С. А. Владимирова] ; под ред. Л. В. Тумановой. — М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. — 304 с.
40. Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации. — М. : Юрайт-Издат, 2003. — 166 с.
41. Давтян А. Г Экспертиза в гражданском процессе / А. Г. Давтян. — М. : Спарк, 1995. — 83 с.
42. Давтян А. Г. Гражданское процессуальное право Германии / А. Г. Давтян. — М. : Городец, 2000. — 318, [1] с.
43. Джавадов Ф. М. Концептуальні основи розвитку судової експертизи в сучасних умовах : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук / Джавадов Фуад Муса огли ; Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2000. — 30 с.
44. Дидковская С. П. Подготовка и проведение отдельных видов судебной экспертизы : учеб. пособие / С. П. Дидковская, Н. І. Клименко, В. К. Лисиченко. — К. : Киев. гос. ун-т, 1977. — 79 с.
45. Дорошенко О. Ф. Судова експертиза як засіб доказування при розгляді цивільних справ щодо порушення прав на об’єкти інтелектуаль