РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН :



  • Название:
  • РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
  • Кол-во страниц:
  • 198
  • ВУЗ:
  • Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого
  • Год защиты:
  • 2008
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ

    ВСТУП………………………………………………………………………3 - 11
    РОЗДІЛ 1. РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК РІЗНОВИД
    НЕПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ …………………...12-96
    1.1. Становлення релігійних організацій в Україні………………………12-40
    1.2. Поняття, ознаки, види релігійних організацій і їх місце
    в системі юридичних осіб України ……………………………………….40-96
    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1……………………………………………...97-101
    РОЗДІЛ 2. УЧАСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ЦИВІЛЬНОМУ ОБОРОТІ……….………………………………….102-172
    2.1. Правоcуб’єктність релігійних організацій та її
    реалізація…………………………………………………………………..102-117
    2.2. Майнова основа діяльності релігійних організацій………………..117-144
    2.3. Проблеми удосконалення законодавства у сфері регулювання
    правового становища релігійних організацій ………………………….145-172
    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2………………………………………….....173-175
    ВИСНОВКИ………………………………………………………………176-180
    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………181-198














    ВСТУП
    Актуальність теми дисертаційного дослідження. На початку 90-х років минулого століття теза, що релігія вгасає, здавалось, ні в кого не викликала сумніву, тому наукова правова думка майже не цікавилася проблемами правового статусу релігійних організацій, віддаючи перевагу проблемам розвитку економіки, соціології, психології тощо. Однак реалії сьогодення свідчать про зростання впливу релігії на суспільні відносини і життя людини. Традиційні релігії не тільки збереглися, а й отримали визнання більшості сучасних держав. Поряд з ними виникли й розвиваються нові релігійні течії, напрями, на основі яких створюються релігійні організації, не залежні від канонічної церкви, діяльність яких потребує правового регламентування як окремих суб’єктів цивільних відносин.
    Це не могло не вплинути на науковців, інтерес до проблем релігії яких останнім часом суттєво підвищився. Так, у вітчизняній правовій літературі все частіше з’являються роботи, які торкаються проблем свободи совісті, пошуку моделей взаємодії держави і релігійних організацій, забезпечення конституційних прав громадян на свободу совісті й віросповідання. Саме такий підхід характерний для досліджень М.Ю. Бабія, В.Є. Єленського, Л.В. Ярмол, Д.О. Вовка та інших правників. Правовим проблемам діяльності релігійних організацій присвячені роботи В.Д.Фучеджі та Ю.В.Кривенко.
    Інтерес до правових проблем функціонування релігійних організацій пояснюється розширенням права людини на свободу віросповідання, що відповідає засадам Конституції України [18] (далі – Конституція) та міжнародним правовим актам у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій. Тривалий час релігійні організації сприймалися тільки як історичний феномен, недооцінювалася їх роль у духовно-моральному розвитку суспільства, не враховувався той факт, що релігійні організації – це один із найдавніших суспільних інститутів і одночасно суб‘єктів права не тільки в Україні, а й у всьому світі. Звідси проблеми розробки і впровадження дієвого й ефективного механізму правового регулювання діяльності релігійних організацій, які утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян і є одним із видів непідприємницьких юридичних осіб – учасників цивільного обороту в Україні, набувають все більшого значення.
    Дисертаційні дослідження вищезазначених науковців, безумовно, не могли висвітлити всіх правових проблем цього особливого виду суб’єкта, який до того ж внаслідок конституційного принципу відокремлення церкви від держави керується в діяльності також настановами своєї інституційної і ієрархічної структури.
    Означені фактори зумовили актуальність теми даного дисертаційного дослідження, його теоретичне і практичне значення.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри цивільного права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми “Проблеми ефективності правового регулювання цивільних відносин в Україні” (№ 0106И002288). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 5 від 20.12.2002 р.).
    Мета й завдання дослідження. Мета даної дисертаційної роботи полягає в розробці теоретичних і практичних питань правового регулювання діяльності релігійних організацій як суб’єктів цивільних відносин та обґрунтуванні пропозицій, спрямованих на вдосконалення чинного цивільного законодавства та практики його застосування.
    Для досягнення вказаної мети авторкою дисертації поставлені такі основні завдання:
    — дослідити передумови виникнення і розвитку релігійних організацій як правосуб’єктних організацій;
    — проаналізувати нормативно-правові акти, що регулюють діяльність релігійних організацій в Україні у порівнянні з законодавством інших країн;
    — дати визначення поняття релігійної організації як одного з учасників цивільних відносин, розкривши не тільки її конституційні, а й функціональні ознаки;
    — встановити місце релігійних організацій у системі юридичних осіб України;
    — провести класифікацію релігійних організацій;
    — показати залежність діяльності релігійних організацій від внутрішніх настанов культу;
    — проаналізвати етапи розвитку релігійних організацій та визначитися з межами їх цивільної правоздатності;
    — дослідити майнову основу діяльності релігійних організацій;
    — розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства, що регулює діяльність релігійних організацій.
    Об’єктом дослідження виступають цивільно-правові відносини, учасником яких є релігійна організація.
    Предметом дослідження є нормативно-правові акти України, а також законодавство інших країн, що визначає правовий статус православних релігійних організацій, положення канонічного і церковного права, статутні документи православних релігійних організацій, зокрема Української Автокефальної Православної церкви, Української Православної Церкви Київського патріархату, Української Православної Церкви Московського патріархату, теоретичні аспекти правового статусу і діяльності релігійних організацій, судова практика.
    Методи дослідження (загальнонаукові і спеціальні) обрано згідно з поставленими метою, завданнями і з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Як загальнонауковий використано діалектичний метод, на основі якого досліджується правовий статус релігійних організацій. Із спеціальних методів наукового пізнання застосовано: системно-структурний метод – при аналізі ролі і меж цивільно-правового регулювання відносин, суб’єктами яких виступають релігійні організації; історично-правовий метод – для дослідження виникнення і розвитку релігійних організацій як суб’єктів права й учасників цивільних відносин; метод конкретно-соціологічних досліджень – для вивчення умов і чинників, які впливають на правове регулювання діяльності релігійних організацій, та опрацювання пропозицій щодо подальшого розвитку цивільно-правового регулювання таких відносин, удосконалення чинного законодавства. Порівняльно-правовий метод використовувався для аналізу світового досвіду правового регулювання статусу релігійних організацій.
    Теоретичну базу дослідження, на яку спиралася дисертантка, доводячи сформульовані в роботі тези й обґрунтовуючи зроблені висновки, склали праці відомих учених: І.С. Берднікова, С.М. Братуся, М.М. Коркунова, М.С. Суворова, Г.Ф. Шершеневича, О.А. Абросимової, М.Ю. Бабія, К.П. Біляєва, В.І. Борисової, Н.П. Гаєвої, О.В. Дзери, М.В. Ильїчова, С.В. Качурової, Н.В. Козлової, Ю.В. Кривенко, Н.С. Кузнецової, І.А. Куніцина, І.М. Кучеренко, Г.П. Лупарева, В.В. Луця, Ю.С. Любімова, Р.А. Майданика, О.С. Павлова, І.В. Понкіна, Ю.А.Розенбаума, О.Н. Садкова, В.Д. Тітова, В.Д. Фучеджі, Я.М. Шевченко, Л.В. Ярмол, Є.О. Ятченко та інших.
    Дисертація має характер теоретичного наукового дослідження, емпіричну базу якого становить чинне вітчизняне законодавство й законодавство зарубіжних країн стосовно правового статусу релігійних організацій. Емпіричну основу склали статутні документи православних релігійних організацій, зокрема Української Автокефальної Церкви, Української Православної Церкви Московського патріархату.

    Наукова новизна одержаних результатів дослідження зумовлена тим, що дисертація є одним із перших в Україні комплексних монографічних досліджень проблем релігійних організацій як суб’єктів цивільних правовідносин.
    У результаті проведених наукових пошуків уперше сформульовано та обґрунтовано або додатково аргументовано чи уточнено наукові положення, що виносяться на захист.
    Уперше:
    — доведено й обгрунтовано, що релігійні організації – це вид непідприємницьких юридичних осіб, які мають конкретне функціональне призначення – сумісне задоволення релігійних потреб фізичних осіб;
    — зроблено висновок, що форма існування релігійної організації залежить від багатьох складників, які забезпечують досягнення мети останньої відповідно до конфесійних традицій і норм канонічного права;
    — сформульовано авторське визначення поняття релігійної групи, монастиря, релігійного братства, місіонерського товариства, релігійного об’єднання як видів релігійних організацій, що мають певні особливості створення;
    — обґрунтовано положення про те, що законодавець з метою єдиного правового регулювання умовно відніс духовний навчальний заклад до релігійних організацій, і запропоновано його визначення;
    — доведено, що релігійні громади, які діють без державної реєстрації і набуття статусу юридичної особи, це квазісуб’єктні утворення (групи віруючих), які повинні повідомляти державні органи про своє заснування;
    — сформульовано авторське визначення поняття “релігійна організація” та запропоновано внести його до ЦК України, а саме до статті, яка спеціально присвячена релігійним організаціям, і до Закону в наступній редакції: “Релігійною організацією є непідприємницька організація, створена фізичними або юридичними особами з метою сповідування і поширення віри і у встановленому порядку зареєстрована як юридична особа”;
    — обґрунтовано положення, що релігійні організації мають спеціальну правоздатність, і запроновано ввести до ЦК України та до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” норму такого змісту: “Релігійні організації можуть мати цивільні права, що відповідають цілям їх діяльності, які викладені в основах віровчення і передбачені в їх статутах, і у зв’язку з цією діяльністю виконувати відповідні обов’язки”;
    — отримала розширену аргументацію теза, що культові будівлі, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям у користування на підставі договору позички, істотними умовами якого стають відомості про їх особливості як пам’яток, а також вимоги щодо забезпечення їх схоронності.
    Набули подальшого розвитку та аргументації:
    — теза, що за організаційно-правовою формою релігійні організації не можна віднести ні до товариств, ні до установ, оскільки ці організації мають певні особливості створення, припинення, самої діяльності, що пов’язано, головним чином, з конфесійними традиціями і нормами канонічного права;
    — положення про те, що головною ознакою релігійних організацій, яка відрізняє їх від інших непідприємницьких юридичних осіб, є сповідування і поширення віри (наявність віросповідання; здійснення богослужіння та інших обрядів і церемоній; навчання релігії та релігійне виховання своїх послідовників). Закон не містить поняття релігійної організації, а лише зазначає види цих організацій,
    — висновок, що слід розрізняти ознаки, які характеризують релігійне утворення як соціальну і як правову структуру. Релігійна організація може існувати і в іншому, не правовому стані, тобто поза встановленою законодавством організаційно-правовою формою юридичної особи. Так, для соціології релігії релігійні організації – це інституалізовані соціальні утворення, які поділяються на церкву, деномінацію і секту;
    — теза, що релігійні і громадські організації – окремі функціональні види непідприємницьких юридичних осіб, загальними ознаками яких є наступні: а) спільність інтересів громадян, які об‘єднуються; б) добровільність об‘єднання; в) відсутність фіксованого членства; г) діяльність на підставі статутів; д) схожа система органів управління; (в громадських об‘єднаннях – це загальні збори, конференції, з‘їзди, в релігійній громаді – загальні збори віруючих); є) тотожне спрямування коштів та майна після ліквідації вказаних організацій. Проте на відміну від громадських організацій релігійні організації створюються з єдиною метою – задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру; діють на основі конституційного принципу відокремлення від держави і згідно зі своєю ієрархічною і інституційною структурою;
    — висновок, що майно релігійних організацій має цільове призначення і повинно використовуватися виключно для досягнення, по-перше, статутних цілей цих організацій; по-друге, тих цілей, які за своїм характером пов’язані зі статутними, тобто спрямовані на досягнення релігійної мети;
    — положення, що виробнича й господарська діяльність релігійних організацій повинна розглядатися як аналог підприємницької діяльності. У зв’язку з цим запропоновано вдосконалити ст. 19 Закону, назвавши її “Підприємницька діяльність релігійних організацій” і виклавши в наступній редакції: “Релігійні організації вправі здійснювати підприємницьку діяльність, якщо ця діяльність відповідає меті створення цих організацій та сприяє її досягненню”;
    — теза, що в релігійній організації між нею і її учасниками складаються правовідносини участі, які мають суто організаційний характер;
    — висновок, що на рівні закону при припиненні діяльності релігійної організації слід закріпити переважне право купівлі майна релігійного призначення релігійними організаціями того ж віросповідування, що й релігійні організації, майно яких відчужується.
    На підставі наведених та інших висновків вносяться пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які теж становлять собою наукову новизну дослідження
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
    — у науково-дослідницькій сфері для подальшого розвитку сучасної науки цивільного права, розробки проблем удосконалення цивільно-правового регулювання діяльності релігійних організацій;
    — у правотворчій діяльності – в процесі врегулювання норм цивільного законодавства України щодо правового статусу релігійних організацій;
    — у науково-методичній та навчальній роботі – при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу “Цивільне право”.
    Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру по вдосконаленню цивільного законодавства, що містяться в дисертації, обговорювалися на спільних засіданнях кафедр цивільного права №1 та №2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а також отримали апробацію у виступах авторки на науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми правознавства” (19-20 травня 2004 р., м. Харків); “Наука і вища освіта” (20 травня 2004 р., м. Запоріжжя); “Від громадянського суспільства – до правової держави” (25 квітня 2007 р., м. Харків).
    Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відбиття в 3-х наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань ВАК України, та в тезах 3-х доповідей на науково-практичних конференціях та семінарах.
    Структура роботи визначається метою й завданнями дослідження зазначених проблем і складається зі вступу, 2-х розділів, що містять 5 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок, з яких основного змісту – 180 сторінок. Список використаних джерел складає 189 найменувань.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у з’ясуванні сутності релігійних організацій як непідприємницьких юридичних осіб, їх місця в системі юридичних осіб України, конституційних ознак цих особливих суб’єктів цивільних правовідносин, їх видів, правоздатності, майнової основи діяльності.
    1. Релігійні організації – найдавніші суб’єкти права, які стали підґрунтям для утворення окремої самостійної системи, в основі якої лежить релігійна віра фізичних осіб. Тому церква і її складові розглядаються не тільки як об’єднання віруючих – союзи осіб, але і як установи для віри.
    2. Історія виникнення і становлення релігійних організацій в України на прикладі Української Православної Церкви свідчить, що з давніх часів на її території виникали монастирі, православні релігійніх братства, приходські піклування, духовні навчальніі заклади тощо.
    3. В сучасних умовах правове становище релігійних організацій, які залишаються основною формою, за допомогою якої віруючі задовольняють свої релігійні потреби, регулюється Конституцією України, Законами України, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями органів місцевого самоврядування, статутними документами релігійних організацій. Підґрунтям для прийняття відповідних законів і інших нормативно-правових актів на рівні держави є міжнародні правові акти, що стосуються свободи совісті та діяльності релігійних організацій.
    4. Релігійні організації, а саме: релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених організацій, за винятком останніх, мають всі ознаки юридичної особи: організаційну єдність, майнову відокремленість, самостійну цивільно-правову відповідальність, виступ у цивільному обороті від свого імені. Таким чином, релігійна організація – це не тільки юридична особа, вона може існувати і в іншому, не правовому стані, тобто поза встановленою законодавством організаційно-правовою формою юридичної особи. Так, релігійне об’єднання – це об’єднання релігійних організацій, що входять до його складу за канонічною або організаційною ознакою, мають певну ієрархічну структуру і управління, не є суб’єктами права і здійснюють свою діяльність через відповідні релігійні управління (церкви).
    5. Релігійна організація як окремий функціональний вид непідприємницьких юридичних осіб створюється з єдиною метою – задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Ознаки релігійної організації: спільність інтересів громадян, які об’єднуються; добровільність об’єднання; відсутність фіксованого членства; діяльність на підставі статутів; наявність відповідної системи органів управління (загальні збори віруючих); тотожне спрямування коштів та майна після ліквідації вказаних організацій.
    6. Релігійні організації поділяються на культові – релігійні громади та монастирі і некультові – релігійні управління (центри), духовні навчальні заклади, релігійні братства.
    7. Релігійні організації діють на основі конституційного принципу відокремлення від держави відповідно до своєї ієрархічної і інституційної структури. Сутність принципу відокремлення церкви від держави – це правова форма взаємовідносин зазначених інституцій, за якої держава, її представники та органи не користуються методами державно-правового контролю або будь-якого примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, не втручаються в діяльність релігійних організацій за умови, якщо останні не порушують законів держави і встановленого в ній правового порядку.
    8. Групи віруючих, які діють без державної реєстрації і не отримують статусу юридичної особи, це – квазісуб’єктні утворення, які повинні повідомляти державні органи про своє заснування.
    9. Релігійні організації як суб’єкти цивільних правовідносин створюються у нормативно-явочному порядку, тобто на тих умовах і за тими правилами, які передбачені в Законі, а відповідний державний орган лише контролює дотримання законності створення цього суб’єкта засновниками і реєструє статут цього нового первісного суб’єкта права.
    10. Релігійні організації набувають спеціальної правоздатності з моменту реєстрації статуту в державних органах.
    11. Статутна діяльність релігійних організацій поділяється на релігійну та нерелігійну. Релігійна діяльність пов’язана з відправленням культових дій, нерелігійна – спрямована на задоволення духовних та практичних потреб їх функціонування.
    12. Майно релігійних організацій має цільове призначення і повинно використовуватися виключно для задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і не може бути використане за будь-якою іншою метою.
    13. Суб’єктами права власності на майно релігійного призначення слід визнавати об’єднання релігійних організацій, які діють через своїх законних представників – центри (управління), а також місцеві релігійні організації, що входять до складу централізованої релігійної організації.
    14. Передача релігійним організаціям у користування або у власність культових будівель і майна, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, обтяжується зобов’язанням укласти з відповідним органом охоронний договір і відповідати за схоронність цієї пам’ятки.
    15. Культові будівлі які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям у користування на підставі договору позички, суттєвими умовами якого стають відомості щодо особливостей самої пам’ятки, а також вимог щодо забезпечення її схоронності.
    16. Майнова правосуб’єктність релігійних організацій залежить не тільки від їх виду, а й від об’єктів церковного майна, що їм належить на праві власності, а також положень, що містяться в локальних актах релігійних організацій.
    17. Зміни в державно-конфесійних відносинах призвели до необхідності окрім загальної нормативно-правової форми регламентації діяльності релігійних організацій використовувати ще й договірну форму регулювання цих відносин, а саме: угод про співробітництво в галузях освіти, кримінально-виправної системи, культурного життя, які укладаються релігійними організаціями і державою в особі відповідних органів, включаючи й органи місцевого самоврядування.
    18. Запропоновано внести до чинного Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” певні зміни, зберігши в назві закону поняття “свобода совісті” і не заміняти його на поняття “свобода віросповідання” ; Право на свободу совісті в суб’єктивному значенні – це гарантована державою міра можливої поведінки громадянина, яка виражається в неприпустимості втручання держави, юридичних або фізичних осіб у визначення громадянином свого ставлення до релігійних або інших духовних цінностей. Суб’єктивне право на свободу совісті включає в себе декілька правомочностей: по-перше, право на позитивні дії, які виражаються в можливості управомоченої особи здійснювати юридично значущі дії з реалізації права на свободу совісті; по-друге, це право-вимога, яке полягає в можливості управомоченої особи вимагати виконання або дотримання іншими особами обов’язку щодо реалізації ним права на свободу совісті; по-третє, це можливість управомоченої особи привести в дію апарат державного примусу проти зобов’язаної особи;
    – ввести в окремій статті визначення основних термінів і понять лише у разі, якщо ці терміни використовуються не в загальноприйнятому, а в спеціальному значенні;
    – визначити поняття та конститутивні ознаки релігійної організації, за якими її можна відрізнити від інших організацій – нерелігійних;
    – ввести визначення усіх видів релігійних організацій; не збільшувати мінімальну кількість засновників релігійних громад віровчень, вже існуючих в Україні (10 чол.), і лише при створенні релігійних громад, що належать до віровчень, невідомих в Україні засновників, встановити її на рівні 25 осіб;
    – врегулювати право на проходження альтернативної служби кожного на підставі релігійних переконань, а також право священнослужителів та ченців (монахів) зареєстрованих релігійних організацій на звільнення від проходження як військової, так і альтернативної служби, врегулювавши всебічно ці питання в Законах України “Про загальний військовий обов‘язок і військову службу” та “Про альтернативну невійськову службу”;
    – зберегти пільги в оподаткуванні доходів релігійних організацій; розпорядитися майном у разі ліквідації релігійної організації відповідно до положень її статуту; включити землю до переліку майна, що може належати релігійним організаціям на праві власності, оскільки інше вирішення цього питання є обмеженням майнових прав релігійних організацій;
    – закріпити переважне право купівлі майна релігійного призначення релігійними організаціями того ж віросповідування, що й релігійні організації, майно яких відчужується, у разі припинення їх діяльності.









    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Административный Кодекс УССР // СУ УССР. – 1927. – № 63-65. – Ст. 240.
    2. Гражданский кодекс Российской Федерации (части первая, вторая и третья) // СЗ РФ. – 1994г. – № 32. – Cт. 3301.
    3. Декларація ООН про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на підставі релігії чи переконань. Права людини (основні міжнародно-правові документи): [зб. док.; упоряд. Ю. К. Качуренко]. – К.: Наук. думка. 1989. – 248 с.
    4. Про передачу майна монастирських, церковних та інших релігійних установ у відання народного комісаріату соціального забезпечення: Декрет Ради народних комісарів України від 17 трав. 1919 р. // СУ УССР. – 1919. – ч. 2. – Ст. 38.
    5. Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви: декрет Тимчасового Робітничо-селянського Уряду України від 22 січ. 1919 р.: [ сб. док. и материалов о религии и церкви]. – Киев. – 1983. – c.63-65.
    6. Загальна декларація прав людини 1948 р.: [прийнята резолюцією Асамблеї 10груд.1948 р. № 217 (111)] // Вісн. Конституц. Суду України. – 2006. – № 3. – С. 69.
    7. Законы гражданские. – М.: Тип. Рябушинского П.П. – 1913. – вып. 11. – 387 с.
    8. О несостоятельности (банкротстве): Закон РФ от 26 нояб. 2002г. № 127-ФЗ // СЗ РФ. – 2002. – № 43. – Ст. 4190.
    9. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом: Закон України від 30черв.1999 р. № 784 // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 42-43. – Ст. 378.
    10. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень: Закон України від 1лип.2004 р. № 1952 // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 51. – Ст. 553.
    11. Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації, державно-церковних відносин в Україні: [ iнформ. звіт Держ. ком. у справах релігій за 1998 р.] // Людина і світ. – 1998. – № 12 – C. 25-30
    12. Про охорону культурної спадщини: Закон України від 8черв.2000 р. № 1805 // Відом. Верхов. Ради України. – 2000. – № 39. – Ст. 333.
    13. Про порядок організації, діяльності, звітності і ліквідації релігійних товариств і системи обліку адміністративними органами складу релігійних товариств і служителів культу: [інструкція від 23 черв. 1932 р.] // СЗ УССР. – 1932. – № 22-23. – Ст. 139.
    14. Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р. (Європейська конвенція з прав людини) // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 13. – С. 270-302.
    15. Конвенція ЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти 1960 р. // ВВС СССР. – 1962. – № 44. – Ст. 452.
    16. Конвенція про права дитини від 1989 р.: [прийнята резолюцією Асамблеї ООН від 20листоп.1989 р. № 44125] // Право і практика. – № 35. – 2003. – С. 108-129.
    17. Конституция УССР 1937 р. // СЗ УССР. – 1937. – № 30. – Ст. 121.
    18. Конституція України: [прийнята Верхов. Радою України 28 черв. 1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
    19. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. // Вісн. Конституц. Суду України. – 2006. – № 4. – С. 72-80.
    20. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. // Вісн. Конституц. Суду України. – 2007. – № 1. – С. 91.
    21. О свободе совести и о религиозных объединениях: Федеральный Закон Российской Федерации от 26сент.1997 г. № 125-ФЗ: [с изм. и доп.] / СЗ РФ. – 1997. – № 39. – ст. 4465.
    22. Положення про релігійні об’єднання в Українській РСР : [затв. Указом Президії Верхов. Ради УРСР від 1 жовт. 1976 р. № ] // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1976. – № 46. – ст. 420.
    23. Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби: [затв. постановою Кабінету Міністрів України 10 листоп. 1999 р. № 2066] // ОВУ. – 1999. – № 45. – Cт. 2240.
    24. Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю): постанова Кабінету Міністрів України від 5 листоп. 1991 р. № 311 // ЗПУ України. – 1991. – № 12. – Ст. 124.
    25. Про використання культових споруд – визначних пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям: постанова Кабінету Міністрів України від 9 серп. 2001 р. № 1005 // Офіц. вісн. України 2001. – № 33. – Ст. 1544.
    26. Про умови передачі культових будівель – визначних пам'яток архітектури релігійним організаціям: постанова Кабінету Міністрів України від 14 лют. 2002 р. № 137 // Офіц. вісн. України. – 2002. – № 7. – Ст. 294.
    27. Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини: постанова Кабінету Міністрів України від 28 груд. 2001р. № 1768 // Офіц. вісн. України 2002. – № 1. – Ст. 6.
    28. Про затвердження переліку культових послуг та предметів культового призначення, операції з яких звільняються від обкладання податком на додану вартість: постанова Кабінету Міністрів України від 12 верес. 1997 р. № 1010 // Офіц. вісн. України. – 1997. – № 38. – C. 2.
    29. Про затвердження Типового договору про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю: постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовт. 2003 р. № 1699 // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 45. – Ст. 2356.
    30. Про духовні училища і семінарії: постанова Народного комісаріату освіти України від 15 лют. 1919 р. // СУ УССР – 1919 – № 10 – Ст. 127.
    31. О монастырях в СССР: постановление Совета Министров СССР от 16 окт. 1958 г. № 1159 // Сб. док. и материалов о религии и церкви. – Киев, 1983 – С. 90-91.
    32. Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна: Указ Президента України від 4 берез. 1992 р. № 125 // Укази Президента України. – 1997. – Т. 1. – С. 786.
    33. Правила Православной Церкви с толкованиями Никодима Далматинско-Истрийского: [ в 2-х т.]. – Сергиев Посад: Изд-во Троице-Сергиевой Лавры, 1996. – Т.1. – 1300 с.
    34. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квіт. 1991р. № 987-Х11 // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1991. – № 25. – Ст. 283.
    35. Про гуманітарну допомогу: Закон України від 22 листоп. 1999 р. № 1192-ХIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 51. – Ст. 451.
    36. Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців: Закон України від 15 трав. 2003 р. № 755-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 31-32. – Ст. 263.
    37. Про загальний військовий обов’язок і військову службу: Закон України від 4 квіт. 2006 р. № 33597-IV // Відом. Верхов. Ради України.– 2006. – № 38. – Ст. 324.
    38. Про альтернативну (невійськову) службу: Закон України від 18 лют. 1999 р. № 437-ХIV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 15. – Ст. 86.
    39. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 черв. 1992р. № 2460- Х11 № 140 // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
    40. О порядке проведения государственной религиеведческой экспертизы: постановление Правительства РФ от 3 июня 1998 г. № 565 // СЗ РФ. – 1998. – № 23. – Ст. 2560.
    41. Про освіту: Закон України від 23 берез. 1996 р. № // Відом. Верхов. Ради України. –1996. – № 21. – Ст. 84.
    42. Про виключення окремих об’єктів із переліку культових споруд – визначних пам’яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям: постанова Кабінету Міністрів України від 8 черв. 1992 р. № 311 // ЗП України. – 1992. – № 6. – Ст. 146.
    43. Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю: [затв. Кабінетом Міністрів України від 10 листоп.1999 р. № 2066] // Офіц. вісн. України. – 1999 р. – № 45. – Ст. 2240.
    44. Про затвердження Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій: постанова Кабінету Міністрів України від 14 лют. 2007 р. № 201 // Офіц. вісн. України 2007. – № 12. – Ст. 419.
    45. Про надання пільг релігійним організаціям: Указ Президента України від 22 черв. 1994 р. № 322 // Уряд. кур’єр. – 1994. – № 98. – С. 5.
    46. Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій. Указ Президента України від 21 берез. 2002 р. № 279/2002 // Офіц. вісн. України. – 2002. – № 12. – Ст. 563.
    47. Про передачу культової будівлі (кірхи) у користування Німецькій Евангелістсько-Лютеранській релігійній громаді м. Києва: постанова Кабінету Міністрів України від 27 берез. 1996 р. № 351 // ЗП України. – 1996. – № 9. – Ст. 269.
    48. Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації": роз'яснення Вищого арбітраж. Суду України від 29 лют. 1996 р. № 02-5/109 // Право України: Правовісник. – 1998. – № 1(4). – С. 158-165.
    49. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: постанова Пленуму Верхов. Суду України від 31 берез. 1995 р. № 4 // Постанови Пленуму Верхов. Суду України у цивільних справах (1972-2003 рр.). – 2004. – С. 50.
    50. Про релігійні громади і співтовариства: Закон Литовської Республіки від 4 жовт. 1995 р. № 010201// [Електронний ресурс].– z htm // www. zavet. ru / news – s.
    51. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 16 верес. 1997р. № 531/97-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 46. – Ст. 292.
    52. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квіт. 1999 р. № 586-Х1У // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190.
    53. Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації [електронний ресурс]: проект Закону України від 22 груд. 2000р.; підготовлений нар. депутатом України В. С. Журавським // [Електронний ресурс].– http:// oracle 2. rada.gov.ua.
    54. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1845 г. : Свод законов Российской Империи. – М.: Товарищество скоропечатания Левенсон А. А. – 1910. – Т. ХV.– С. 27-30.
    55. Цивільний кодекс України: [прийнятий Законом України від 16 січ. 2003 р. № 435-IV] // Відом. Верхов. Ради. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
    56. Абросимова Е. А. Юридические аспекты деятельности некоммерческих организаций / Е. А. Абросимова. – М.: МОКБ “Марс”, 2000. – 227 с.
    57. Абросимова Е. А. Организационные и юридические основы деятельности благотворительных организаций в Европе и Америке: [Помоги ближнему! Благотворительность вчера и сегодня] / Е.А. Абросимова. – М.: ИПО Поли гран, 1994. – С. 89-99.
    58. Александров Н. Г. Трудовое правоотношение. / Н. Г. Александров. – М.: Юрид. изд-во, тип. МИД СССР, 1948. – 336 с.
    59. Архиерейская Т. Ю. Правовые основы деятельности религиозных организаций в России: история и современность: дис. … канд. юрид. наук / Т. Ю. Архиерейская. – М.: Моск. юрид. акад.,– 2001. – 192 с.
    60. Афонін Е. А. Становлення Збройних Сил України: соціальні та соціально-психологічні проблеми. / Е. А. Афонін. – К.: Інтерграфік, 1994. – 304 с.
    61. Актуальне інтерв’ю з Коулом Дьюремом / Релігійна панорама. – 2002. – № 12. – С. 119-123.
    62. Бабій М.Ю. Свобода совісті / М. Ю. Бабій // Релігійна панорама. – 2002. – № 7. – С. 46.
    63. Балодис Р. Религиозные организации и Латвийское государство / Р. Балодис // Религия и право. – М. – 2000. – № 6. – С. 13-15.
    64. Бегичев Б. К. Проблемы трудовой дееспособности граждан / Б. K. Бегичев // Проблемы сов. труд. права: науч. тр. – Вып. 46. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1975. – С. 45-78.
    65. Безбабіна О. Поняття та правосуб’єктність юридичних осіб як суб’єктів підприємницької діяльності / О. Безбабіна // Юрид. журн.: Аналітика. – 2006. – № 9. – С. 40-42.
    66. Беляев К. П. О делении юридических лиц на коммерческие и некоммерческие в гражданском законодательстве / С.С.Алексеев.– Актуальные проблемы гражданского права. – М., 2000 – С. 35-38.
    67. Бердников И. С. Новое государство в его отношении к религии: [речь, произнес. на торжеств. годичн. собр. Казан. Духов. Акад. 1888 г. Орд. проф. И.Бердниковым] / И. С. Бердников. – Казань: Тип. Императ. ун-та, 1888. – 70 с.
    68. Боднар Т. В. Право приватної власності юридичних осіб / Т. В. Бондар, Я. М. Шевченко ; у кн.: Цивільне право України: академіч. курс: [ підруч.; у 2-х т.] / за ред. Я. М. Шевченко. – К.: Ін Юре, 2003. – Т. 1. Загальна частина. – С. 304-323.
    69. Борисова В. І. Цивільне право – галузь цивільного права / В.І. Борисова, І. В. Спасибо-Фатєєва, В. Я. Яроцький; у кн.: Цивільне право України: [ підруч.; у 2-х т.] / за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т.1. – 480 с.
    70. Борисова В. І. Теорії юридичної особи: історія і сучасність / В. І. Борисова // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2001. – №4. – С. 117-130.
    71. Борисова В. І. До проблеми створення юридичних осіб / В. І. Борисова // Вісн. Акад. правових наук України. – 2002.– № 2 (29). – С. 79-88.
    72. Борисова В. І. Цивільне право – галузь приватного права / В. І. Борисова, Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова. – Цивільне право України: [підруч.; 2-х т.] / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л.М.Баранова, І.В.Жилінкова; за заг. ред. В.І.Борисової, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.Л.Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т.1. Цивільне право України, 480 с.
    73. Борисова В. І. Юридична особа як суб’єкт цивільних правовідносин / В. І. Борисова; у кн.: Цивільне право України: [підруч.; у 2-х т. ] / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова; за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т.1. Цивільне право України, 480 с.
    74 Борисова В.І. До проблеми правосуб’єктності юридичної особи / В.І.Борисова // Проблеми законності: [респ. міжвідом. наук. зб.].– Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип. 43.– c. 32-37.
    75. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права / С.Н. Братусь. – М., 1950.– 367 с.
    76. Васьковський В. Духовна освіта в Україні: проблеми й напрямки розвитку / В. Васьковський // Людина і світ. – 1998. – № 10. – С. 26 - 29.
    77. Варьяс М. Ю. Краткий курс церковного права / М. Ю. Варьяс. – М.: МЗ Пресс, 2001. – 128 с.
    78. Гаевая Н. П. Советское законодательство о свободе совести / Н. П. Гаевая. – Киев: Наук. думка, 1988. – 298 с.
    79. Гараджа В.И. Религиеведение: [учеб. пособие для студ. вузов и преподавателей сред. шк.] / В. И. Гараджа. – М.: Аспект-пресс, Б. г. (1995). – 348 с.
    80. Вейш Я. Я. Религия и церковь в Англии / Я. Я. Вейш. – М: Наука, 1976. – 183 с.
    81. Гидулянов П. В. Отделение церкви от государства: [систематизир. сб. действующего в СССР законодательства] / П.В. Гидулянов. – М., 1989. – 348 с.
    82. Голодний М. Радянське законодавство про релігійні культи / М. Голодний. – К.: Політвидав України, 1968. – 112 с.
    83. Гражданское право Украины: [учеб. для вузов системы МВД Украины; в 2-х ч. - Ч.1] / А. А. Пушкин, В. М. Самойленко, Р. Б. Шишка и др.; под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко. – Харьков: Основа,
    1996. – 440 с.
    84. Гражданское право: [учеб.] / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – [5-е изд., перераб. и доп.].– М.: ПБОЮЛ Л. В. Рожников,
    2001. – 632 с.
    85. Гражданское право: [учеб.; в 2-х т. ] / отв. ред. Е. А. Суханов. – [ 2-е изд., перераб. и доп.]. – М.: БЕК, 2000. – Т. 1. – 785 с.
    86. Грешников И. П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве / И. П. Грешников. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. – 239 с.
    87. Дзера О.В. Передумови реформування відносин власності та створення нового інституту права власності: право власності в Україні: [навч. посіб.] / О. В. Дзера. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 79-85.
    88. Дзера О. В., Пересунько С. І. Зміст інституту права повного господарського відання та оперативного управління // Право власності в Україні: [навч. посіб.] / за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000.– 276-286.
    89. Єленський В. Духовний супровід у Збройних Силах України: дискусії і перспективи / В. Єленський // Людина і світ. – 2001. – № 11-12. – С. 2-8.
    90. Ельяшевич В. Юридическое лицо, его происхождение и функции в римском частном праве / В. Ельяшевич. – СПб., 1910. – 480 с.
    91. Никодим (Милаш, Николай Трифонович) Православное церковное право: сост. по общим церковно-юрид. источникам и частным законам, действующим в автокефальных церквах / Никодим (Милаш, Николай Трифонович); [пер. с серб. и предисл. Мил. Г. Петровича]. – СПб: В.В.Комаров, 1897. – 708 с.
    92. Жабреев М. В. Публичные образования и их органы: гражданско-правовой статус их участия в гражданских правоотношениях / М. В. Жабреев // Цивилистические записки: межвуз. сб. науч. тр. – М., 2001. – С. 177-219.
    93. Загурский Л.Н. Элементарный учебник римского права: Общая часть: пособие к лекциям. – [2-е изд., доп.] / Л.Н. Загурский. – Харьков: Тип. Варшавчика И. М., 1898. – 684 с.
    94. Ильичев М. В. Имущественное положение церкви / М. В. Ильичев // Радонеж, 1997. – № 16-17. – С. 34-38.
    95. Ильичев М. В. Русская Православная Церковь и право: комментарий / М. В. Ильичев. – М, 1999. – 464 с.
    96. Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації, державно-церковних відносин в Україні: [інформ. звіт Державного комітету у справах релігій за 1998 р.] // Людина і світ. – 1998. – № 12. – С.25-33.
    97. Качурова С. В. Судьба последних религиозных новаций: [моногр.] / С. В. Качурова. – Харьков: НАУ им. Н.Е. Жуковского, 2005. – 210 с.
    98. Кислицын И. М. Российский закон о свободе вероисповеданий: [учеб. пособие по спецкурсу] / И. М. Кислицын . – Пермь: Перм. гос. ун-т, 1993. – 117 с.
    99. Клочков В. В. Религия, государство, право / В. В. Клочков. – М., 1978. – 285 с.
    100. Клочков В. В. Советское законодательство о религиозных культах / В. В. Клочков // Социалистич. законность. – 1982. – № 1. – С. 20-23.
    101. Козлова Н. В. Понятие и сущность юридического лица: очерк истории и теории: [учеб. пособие] / Н. В. Козлова. – М.: Статут, 2003. – 318 с.
    102. Коссак В. М. Цивільний кодекс України як джерело регулювання відносин з іноземним елементом / В. М. Коссак // Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України: наук. - практ. конф.: тези доп. і наук. повід. – К.: 1993. – С. 41-43.
    103. Костицький В. Держава та церква: питання взаємодії / В. Костицький // Юрид. вісн. України. – 2003. – № 46. – С. 12.
    104. Кочан Н. Відокремлення школи від церкви в координатах відкритого суспільства / Н. Кочан // Людина і світ. – 2000. – № 9.– С. 39-48.
    105. Кочергина Е.А. Содержание организационно-правовых форм предпринимательских обществ: интересы, функции, правовые средства: [моногр.]/Е. А. Кочергина. – Харьков: Основа, 2005. – 236 с.
    106. Кривенко Ю.В. Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні: дис. … канд. юрид. наук. / Ю. В. Кривенко. – Одеса, 2007. – 194 с.
    107. Кривенко Ю. В. Цивільно-правовий статус релігійних організацій в України: автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Одеса, 2007. – 18 с.
    108. Кузьмін Р. І. Співвідношення понять “підприємництво” та “господарська діяльність” / Р. І. Кузьмін, Р. Р. Кузьмін // Право України. – 1999. – № 5. – С. 88-92.
    109. Кузьменко А. Аналіз соціально-правової регламентації діяльності новітніх і нетрадиційних культів у конкурентній боротьбі з публічною посткомуністичною владою України / А. Кузьменко // Право України. – 2006. – № 9. – С. 67-90.
    110. Куницын И. А. Правовой статус религиозных объединений в современной России: дис. … канд. юрид. наук / И. А. Куницын. – М.: Моск. гос. соц. ун-т; Акад. экономики и права, 2000. – 196 с.
    111. Куницын И. А. Правовой статус религиозных объединений в России: исторический опыт, особенности и актуальные проблемы / И. А. Ку- ницын. – М., 2000. – 464 с.
    112. Кучеренко І. М. Правове становище релігійних організацій (цивільно-правові питання) / І. М. Кучренко // Держава і право: зб. наук. пр. – К.: ІДР НАН України. – 2001. – Вип. 10. – С. 278-283.
    113. Лаптев В. В. Хозяйственное право – право предпринимательской деятельности / В. В. Лаптев // Государство и право. – 1993. – № 1. – С. 33-42.
    114. Лебедович І. Полеві духівники Української Галицької Армії / І. Лебедович. – Вінніпег, 1963. – 124 с.
    115. Лупарев Г. П. Понятие и виды религиозных организаций в СССР / Г. П. Лупарев // Советское государство и право. – 1991. – № 5. – С. 35-42.
    116. Лупарев Г. П. Правовое регулирование деятельности религиозных организаций на территории СНГ (теория и практика): автореф. дис. … д-ра. юрид. наук / Г. П. Лупарев. – М., 1992. – 34 с.
    117. Луць В. В. До врегулювання відносин власності у новому Цивільному кодексі України / В. В. Луць // Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України: наук.-практ. конф.: тези доп. і наук. повідом. – С. 53-58.
    118. Любимов Ю. С. Квазисубъектное образование в гражданском праве / Ю. С. Любимов // Правоведение. – 2000. – № 6. – С. 98-124.
    119. Мейер Д. И. Русское гражданское право / Д. И. Мейер. – М.: Статут, 2000. – 829 с.
    120. Меркулов Н. О правовом статусе религиозного объединения / Н. Меркулов // Советская юстиция. – М.: Юрид. лит., 1988. – № 11. – С. 19-20.
    121. Міма І. Визначення поняття та змісту релігійних норм в релігійній системі / І. Міма // Право України. – 2005. – № 10. – С. 107-111.
    122. Морозов А. Равенство и конкордат. Мировой опыт соглашений между государствами / А. Морозов // НГ– Религии. – 1997. – № 8. (28 авг.) – С. 2.
    123. Морозова Л. А. Государство и церковь: особенности взаимоотношений / Л. А. Морозова // Государство и право. – 1995. – № 3. – С. 86-95.
    124. Новицкий И. Б. Римское право [6-е изд.] / И. Б. Новицкий. – М.: ТЕИС, 1994. – 245 с.
    125. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва за № 9877 від 10.11.2005 р.– [Електронний ресурс] / www. nau. kiev. ua.
    126. Нюренберг А. М. Свод законов Российской империи / А. М. Нюренберг. – М.: Товарищество скоропечатния А. А. Левенсон, 1910. – Т. Х. – Ч. 1. – Разд. ІІІ. – Ст. 698-699. – 146 с.
    127. Овчинникова Ю. С. Религиозные организации как юридические лица / Ю. С Овчинникова // Субъекты гражданского права; под. ред. проф. Т. Е. Абовой. – М.: Ин-т гоcударства и права РАН, Центр цивилистических исследований, 2000. – С. 112-124.
    128. Огнева О.В. Свобода совісті реальна та ілюзорна / О.В. Огнева, О.І. Уткін. – К.: Наук. думка, 1982. – 184 с.
    129. Основы религиоведения: учеб. / [ Ю. Ф. Борунков, И. Н. Яблоков, К. И. Никонов и др.]; под ред. И. Н. Яблокова. – [3-е изд., перераб. и доп.] .– М.: Высш. шк., 2000. – 480с.
    130. Основы социальной концепции Русской Православной Церкви. – М.: Изд-во Московской Патриархии. – 2000. – 95 с.
    131. Павлов А. С. Курс церковного права / А. С. Павлов. – СПб: Лань, 2002. – 384 с.
    132. Пилипенко А. Я. Основы хозяйственного права Украины: [учеб. пособие] / А. Я. Пилипенко, В. Р. Щербина. – Киев, 1995. – 180 с.
    133. Папков А. А. Церковные братства: [кратк. статистич. очерк о положении церковных братств к началу 1893 г.] / А. А. Папков. – СПб: Синод. тип., 1893. – 146 с.
    134. Подопригора Р. А. Государство и религиозные организации / Р. А. Подопригора. – Алмааты: Аркаим, 2002. – 324 с.
    135. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права / И. А. Покровский. – М., 1998. – 353 с.
    136. Понкин И. В. Конституционно-правовое регулирование отношений между государством и религиозными объединениями в Российской Федерации: автореф. дис. … канд. юрид. наук / И. В. Понкин. – М.: Рос. акад. гос. службы при Президенте РФ, 2001. – 26 с.
    137. Пронська Г. В. Право колективної власності у підприємницькій діяльності в Україні / Г. В. Пронська // Концепція розвитку законодавства України: наук.-практ. конф., трав., 1996 р.: матеріали. – К.: Верхов. Рада України; Ін-т законодавства, 1996. – С. 272-273.
    138. Протоиерей Владислав Цыпин. Курс церковного права / Протоиерей Владислав Цыпин. – Клин: Христиан. жизнь, 1997. – 700 с.
    139. Протопопов А.О. Религия и закон. Правовые основы свободы совести и деятельности религиозных объединений в странах СНГ и Балтии: сб. прав. Актов / А.О. Протопопов. – М.: Юриспруденция. – 2002. – С. 192-204.
    140. Релігієзнавчий словник / [за ред. А. Колодного і Б. Ломовика]. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.
    141. Ровный В. В. Объект гражданского правоотношения: уровень разработки проблемы и вариант ее решения / В. В. Ровный // Цивилистические исследования: Ежегодник гражданского права. – [вып. 2-й (2005)] / под ред. Б. Л. Хаскельберга, Д. О. Тузова. – М.: Статут, 2006 – С. 398-427.
    142. Розенбаум Ю. А. Советское государство и церковь / Ю. А. Розен-баум. – М.: Наука, 1985. – 174 с.
    143. Рудинский Ф. М. Свобода совести в СССР / Ф. М. Рудинский. – М.: Госюриздат, 1961. – 86 с.
    144. Релігієзнавство: навч. посіб. [ за ред. С. А. Бублика]. – К., 1998. – 496 с.
    145. Садков А. Н. Религиозные организации как субъекты гражданского права: дис. … канд. юрид. наук / А. Н. Садков. – Волгоград, 2004. – 224 с.
    146. Сафонов Г. Н. Справочник по законодательству для судебно-прокурорских работников / Г. Н. Сафонов. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1949. – Т. 1. – 641 с.
    147. Седюлин А. Законодательство о религиозных культах / А. Седюлин. – М.: Юрид. лит, 1974. – 96 с.
    148. Седюлин А. Строительство коммунизма и преодоление религиозных пережитков / А. Седюлин. – М.: Наука, 1966. – 252 с.
    149. Сластилина Ю.В. Религиозные организации: проблемы терминологии / Ю. В. Сластилина // Право и общество: сб. науч. тр. – Архангельск: Арханг. гос. тех. ун-т, 2004. – С. 233-236.
    150. Сліпушко О. М. Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові / О. М. Сліпушко. – К.: Криниця, 2000. – 511с.
    151. Словарь / [Андронова В. П., Белов А. В., Блаженов К.Н. и др.]; под общ. ред. Л. Н. Митрохина и др. – М.: Республика, 1994. – 559 с. 152. Словарь иностранных слов. – М.: Рус. яз., 1986. – 608 с.
    153. Советское гражданское право: учебник: [Т. 1] / под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высш. шк. – 1985. – 544 с.
    154. Советская историческая энциклопедия. – М., 1965. – Т. VIII. – Ст. 883-884.
    155. Короткий енциклопедичний словник. – К.; Х., 1997. – 400 с.
    156. Суворов Н.С. Об юридических лицах по римскому праву / Н.С. Суворов. – М.: Статут, 2000. – 299 с.
    157. Суворов Н.С. Архиерейский дом и епархия как юридические лица / Н.С. Суворов // Журн. юрид. о-ва. – СПб. – 1895. – Кн. Х. – С. 41-92.
    158. Суворов Н.С. Монастыри и церкви, как юридические лица / Н.С. Суворов // Журн. юрид. о-ва. – СПб, 1895. – Кн. VI. – С. 60-98.
    159. Суворов Н.С. Учебник церковного права / Н.С. Суворов; [ под ред. и с предисл. В.А. Томсинова ]. – М.: Зерцало, 2004. – 504 с.
    160. Суворов Н.С. Центральная организация церкви как юридическое лицо / Н.С. Суворов // Журн. юрид. о-ва. – СПб. – 1895. – Кн. V. – C. 27-54.
    161. Тиле К. Основные принципы науки о религии / К. Тиле. – М.: Канон, 1996. – С. 144-197.
    162. Титов В.Д. Релігієзнавство / В.Д. Титов. – Х.: Право, 2004. – 272 с.
    163. Ткачук У. Потенційні та реальні загрози економічній безпеці держави з боку протиправних дій релігійних організацій / У. Ткачук. – К.: Економіка, 2005. – С. 36-38.
    164. Торфс Р. Церковь и государство в Бельгии: мировой опыт государственно-церковных отношений / Р. Торфс. – М.: Изд-во РАГС, 1998. – С. 143-146.
    165. Трофимчук Н. А. Мировой опыт государственно-церковных отношений: учеб. пособие / Н. А. Трофимчук. – М.: Изд-во РАГС, 1998.
    – 305 с.
    166. Угринович Д. М. Введение в теоретическое религиеведение / Д. М. Угринович. – М.: Мысль, 1973. – 239 с.
    167. Україна в міжнародно-правових відносинах. – К., 1997. – Кн. 11. – 864 с.
    168. Флеров Иоанн. О православных братствах, противоборствующих Унии в юго-западной России в ХVI, ХVII и ХVIII ст. / И. Флеров. – СПб, 1857. – 200 с.
    169. Форостюк О. Д. До проблеми трансформації законодавства України про свободу совісті та релігійні організації / О. Д. Форостюк // Вісн. Луган. акад. внутріш. справ МВС: [спец. вип., ч. 3]. – с. 120.
    170. Фучеджі В. Д. Релігійні організації як суб’єкти цивільного права. дис…. канд. юрид. наук. / В. Д. Фучеджі. – Одеса, 2006. – 209 с.
    171. Хараламбос К. Папастаск. Государственно-церковные отношения в Греции. // Мировой опыт государственно-церковных отношений. – М., 1998 – с. 146-153.
    172. Церковно-государственные отношения на рубеже ХХ–ХХI векoв : Сообщение Митрополита Воронежского и Липецкого Мефодия на научно-практическом совещании “Церковно-государственные отношения на рубеже ХХ-ХХI веков”. – Воронеж. – 1999. – htth://www.vob.ru / mirror/2000/ church – state – ХХI. htm
    173. Цивільне право України: aкадем. курс: [у 2 т.] / за ред. Я. М. Шев-ченко. – К.: Ін Юре, 2003. – 520 с.; [T. 1. Загальна частина].
    174. Цивільне право України: підруч.: [у 2 т.] / Борисова В. І. (кер. авт. кол.), Баранова Л. М., Жилінкова І. В.; [за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького]. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т.1. – 480 с.
    175. Цивільне право України (в запитаннях та відповідях): навч. посіб.; [3-тє вид., переробл. та допов.] / за ред. Є.О. Харитонова, А. І. Дришлюка, О. М. Калітенко. –Х.: Одіссей, 2005. – 576 с.
    176. Цивільне та сімейне право України: навч.-практ. посіб. [2-ге вид., переробл. та допов.] / за ред. Є. О. Харитонова, А. І. Дрішлюка. – Х.: Одіссей, 2003. – 640 с.
    177. Цыпин В.А. Церковное право: учеб. пособие / В. А. Цыпин. – М.: Круглый стол по религиоз. образованию в Рус. православ. церкви, 1996. – 442 с.
    178. Шевченко Я. М. Правові проблеми колективної власності в Україні / Я. М. Шевченко // Право України. – 1996. – № 1. – C. 5-30.
    179. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права / Г. Ф. Шершеневич. – СПб., 1909. – 818 с.
    180. Шмеман А. Исторический путь православия / А. Шмеман. – М.: Паломник, 1993. – 389 с.
    181. Єленський В. Релігійне навчання й виховання в законодавствах та освітніх с
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины