ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНИХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ :

Краткое описание

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ …………………………………………………. 4
ВСТУП …………………………………………………………………………. 6
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ……………... 18
1.1. Особисті немайнові відносини в структурі предмета цивільного права …………………………………………………………………………… 18
1.1.1. Ґенеза цивільно-правової доктрини щодо предмета цивільного права та включення до нього особистих немайнових відносин …………………… 18
1.1.2. Проблема визначення підстав включення особистих немайнових відносин до предмета цивільного права ……………………………………… 32
1.1.3. Роль та значення особистих немайнових відносин у структурі предмета цивільного права …………………………………………………… 36
1.2. Поняття та ознаки особистих немайнових прав фізичних осіб ……. 39
1.2.1. Проблема правової природи та галузевої належності особистих немайнових прав фізичних осіб ……………………………………………….. 39
1.2.2. Особисте немайнове право та особистий немайновий інтерес як дві форми реалізації дозволеної поведінки в приватно-правовій сфері …………... 47
1.2.3. Моністична та плюралістична концепції особистих немайнових прав фізичних осіб ……………………………………………………………... 55
1.2.4. Ознаки особистих немайнових прав фізичних осіб як суб’єктивних цивільних прав ………………………………………………………………….. 58
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. СТАТИКА ТА ДИНАМІКА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ……………………………….. 72
2.1. Зміст особистих немайнових прав фізичних осіб ……………………. 72
2.2. Здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб ……………... 82
2.2.1. Поняття та умови здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб ……………………………………………………………………………….. 82
2.2.2. Принципи здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб …… 96
2.2.3. Гарантії здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб …….. 105
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ……………………………….. 112
3.1. Методологічні засади цивільно-правового захисту особистих немайнових прав фізичної особи ……………………………………........... 112
3.2. Цивільно-правові способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб ………………………………………………………………….. 127
3.2.1. Превентивно-присікальні способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб …………………………………………………………….. 127
3.2.2. Відновлювальні способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб ……………………………………………………………………………….. 136
3.2.3. Компенсаційні способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб ……………………………………………………………........................... 145

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. СИСТЕМА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ ……………………. 172
4.1. Методологічні засади системи особистих немайнових прав фізичних осіб ………………………………………………………………….. 172
4.1.1. Законодавче закріплення та доктринальні розробки класифікації особистих немайнових прав …………………………………………………... 172
4.1.2. Проблеми розуміння поняття «система» у філософії та праві …….. 179
4.1.3. Система особистих немайнових прав фізичних осіб …………............ 184
4.2. Загальні (універсальні) особисті немайнові права фізичних осіб … 190
4.2.1. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичних осіб …………………………………………………………………… 190
4.2.1.1. Особисті немайнові права, що забезпечують цілісність фізичної особи ……………………………………………………………............................. 190
а). Право на життя ……………………………………………………………... 190
б). Право на здоров’я ………………………………………………………….. 239
4.2.1.2. Особисті немайнові права, що забезпечують відтворюваність фізичних осіб (репродуктивні права) ………………………………………… 258
4.2.1.3. Особисті немайнові права, що забезпечують відособленість фізичних осіб ……………………………………………………………………………… 272
а). Право на свободу природного існування …………………………………. 272
б). Право на особисту недоторканність ………………………………………. 282
в). Право на особисту безпеку ………………………………………………… 298
г). Право на особисту гідність ………………………………………………… 307
4.2.2. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи ... 313
4.2.1.1. Особисті немайнові права, що забезпечують індивідуалізацію фізичних осіб у суспільстві ……………………………………………………. 313
4.2.2.2. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальний статус фізичних осіб у суспільстві ……………………………………………………. 347
4.2.2.3. Особисті немайнові права, що забезпечують свободу соціального буття фізичних осіб …………………………………………………………... 354
4.2.2.4. Особисті немайнові права, що забезпечують особисту інформованість фізичних осіб ………………………………………………... 365
4.2.2.5. Особисті немайнові права, що забезпечують приватність фізичної особи ………………………………………………………………….. 372
4.3. Спеціальні (окремі) особисті немайнові права фізичних осіб ……... 377
4.3.1. Особисті немайнові права фізичних осіб, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності …………………………………………………... 377
4.3.2. Особисті немайнові права фізичних осіб, що виникають у сфері сімейних відносин ……………………………………………………………… 393
4.3.3. Особисті немайнові права фізичних осіб, що виникають у сфері медичних відносин ……………………………………………………………... 399
4.3.4. Особисті немайнові права дітей та інших фізичних осіб, що мають вади в дієздатності …………………………………………………………… 412
4.3.5. Посттанативні особисті немайнові права фізичних осіб …………... 416
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………... 434
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….. 448
ДОДАТКИ …………………………………………………………………….. 509
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

с. — сторінка (сторінки, сторінок)
р. — page (pages)
s. — seite (seiten)
ст. — стаття
ст. ст. — статті
Конституція України — Конституція України від 28 червня 1996 року [416]
ЗУ — Закон України
ЦК — Цивільний кодекс
ЦК України — Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року [1093]
ЦК УСРР 1922 року — Цивільний кодекс Української Соціалістичної Радянської Республіки від 16 грудня 1922 року [204]
Основи 1961 року — Основи цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік від 8 грудня 1961 року [621]
ЦК УРСР 1963 року — Цивільний кодекс Української Радянської Соціалістичної республіки від 18 липня 1963 року [1098]
Основи 1991 року — Основи цивільного законодавства Союзу РСР та республік від 31 травня 1991 року [620]
Модельний ЦК СНД — Модельний Цивільний кодекс Співдружності Незалежних Держав від 29 жовтня 1994 року [203]
СК України — Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року [888]
ЦПК України — Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року [1099]
КК — Кримінальний кодекс
КК України — Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року [453]
КЗпП України — Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року [391]
ЖК Української РСР — Житловий кодекс Української РСР від 30 червня 1983 року [294]
АРК — Автономна Республіка Крим
КМУ — Кабінет Міністрів України
МОЗ України — Міністерство охорони здоров’я України
ВООЗ — Всесвітня організації охорони здоров’я
ВВРУ — Відомості Верховної Ради України
ВВР УРСР — Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної республіки
ВВС СССР — Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических республик
ОВУ — Офіційний вісник України
ГУ — Голос України
УК — Урядовий кур’єр
ЗПУ — Збірник постанов Уряду

ВСТУП
Актуальність теми. Питання особистих немайнових прав фізичної особи стає надзвичайно актуальним на тлі суспільних перетворень, які сьогодні відбуваються в Україні. Так, відповідно до ст. 3 Конституції України [416] був закріплений абсолютно новий основоположний принцип пріоритетності людини та її внутрішніх (духовних) благ порівняно з іншими соціальними цінностями. На розвиток цього положення у Конституції України в розділі другому була закріплена низка фундаментальних прав та свобод людини і громадянина, яка за своїм змістом та обсягом є чи не найповнішим у Європі переліком основних можливостей та дозволів. Органічно увібравши в себе основні положення Загальної декларації прав людини [302], Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [408] з відповідними додатковими протоколами, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права [570], Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права [571] та інших міжнародних актів у сфері прав людини, Конституція України вибудувала власний каталог фундаментальних та непорушних прав людини, забезпечивши їх при цьому дієвими правовими гарантіями здійснення та захисту.
Водночас саме прийняття нового Цивільного кодексу України забезпечило найбільш повний галузевий розвиток указаних вище конституційних положень. При чому цивільне законодавство не просто інкорпорувало у свій зміст більшість із зазначених прав людини, перенісши їх у категорію особистих немайнових, чим надало їм характеру приватно-правових, але й забезпечило їх ефективне здійснення та всебічну охорону компенсаційно-відновлювальним методом, що ґрунтується на юридичній рівності сторін.
Найповніше зазначені положення відображено у Книзі Другій ЦК України «Особисті немайнові права фізичних осіб». Слід зауважити, що, виокремивши особисті немайнові права фізичних осіб у структурі Цивільного кодексу, Україна стала однією з перших на території країн колишнього пострадянського простору, хто втілив вказані положення в життя. Річ у тім, що переважна більшість країн колишнього СРСР відхиляє ідею правової регламентації особистих немайнових прав фізичних осіб, обмежуючись винятково їх цивільно-правовим захистом у разі порушення окремих із особистих немайнових благ (ст. 23 ЦК Азербайджану, ст. ст. 151-153 ЦК Білорусі, ст. ст. 19, 161 ЦК Вірменії, ст. ст. 15, 16 ЦК Молдови, ст. 150-152 ЦК Російської Федерації, ст. 172 ЦК Таджикистану, ст. ст. 15-18 ЦК Туркменістану, ст. ст. 99, 100 ЦК Узбекистану та ін.) або ж закріпленням окремих із особистих немайнових прав (ст. ст. 17-18 ЦК Грузії, ст. ст. 144-146 ЦК Казахстану та ін.). З огляду на це потрібно визнати, що переважно особисті немайнові права фізичних осіб віднаходять позитивну регламентацію в ЦК України, а рівень їх легітимації, системності та стану кодифікованості є одним із найбільш якісних та прогресивних з-поміж тих, що існує не лише серед країн СНД [1255; 934], але й, мабуть, серед переважної більшості країн романо-германської системи права [1256; 931].
Безперечно, такий стан справ, у першу чергу, зумовлений серйозними науковими дослідженнями в цій сфері, які лягли в основу розробки та прийняття нового ЦК України. Адже, як свого часу вірно відзначав Й. О. Покровський: «Кожен раз, коли стає на черзі яка-небудь кодифікаційна робота, юридична думка оживає. І зрозуміло: для неї настає пора позитивної творчості, пора засіву; від того, яке насіння буде вкинуте в соціальний ґрунт, залежить і якість сходів» [663, с. 45]. При цьому вказана доктринальна база включає в себе як фундаментальні праці дореволюційних цивілістів, зокрема, Ю. С. Гамбарова, Д. Д. Грімма, К. Д. Кавєліна, М. М. Ковалевського, М. М. Коркунова, Д. І. Меєра, С. А. Муромцева, К. О. Неволіна, Є. В. Пассєка, С. В. Пахмана, Л. І. Петражицького, К. П. Побєдоносцева, Й. О. Покровського, В. І. Синайського, П. П. Цитовича, Г. Ф. Шершеневича, так і роботи цивілістів радянського та сучасного періодів М. М. Агаркова, С. С. Алексєєва, С. М. Братуся, Е. П. Гаврилова, Д. М. Генкіна, В. П. Грибанова, О. М. Ерделевського, М. Д. Єгорова, В. А. Жакєнова, Т. І. Ілларіо-нової, О. С. Іоффе, Ю. Х. Калмикова, Я. І. Канторовича, В. М. Корецького, О. О. Красавчикова, Л. О. Красавчикової, С. Н. Ландкофа, О. Л. Маковського, М. С. Малєїна, М. М. Малєїної, В. О. Ойгензіхта, М. К. Почанського, В. К. Райхера, В. О. Рясенцева, О. П. Сергєєва, Є. О. Суханова, Ш. Т. Тагайназарова, В. О. Тархова, В. С. Толстого, Ю. К. Толстого, К. А. Флєйшиц, Р. Й. Халфіної, Б. Б. Черепахіна, К. Б. Ярошенко та ін.
Водночас, особливе значення для розвитку особистих немайнових прав мають наукові дослідження саме українських цивілістів, які не лише розробили загальні засади правової регламентації особистих немайнових прав, але й сформували їх систему. До їх числа слід віднести праці Ч. Н. Азімова, І. А. Безклубого, Д. В. Бобрової, Т. В. Боднар, В. І. Борисової, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, І. В. Жилінкової, В. І. Кисіля, В. М. Коссака, О. В. Кохановської, О. Д. Крупчана, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, В. В. Луця, Р. А. Майданика, В. Ф. Маслова, Г. К. Матвєєва, О. О. Мережка, О. А. Підопригори, О. О. Підопри-гори, О. А. Пушкіна, З. В. Ромовської, М. М. Сібільова, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко, Р. Б. Шишки та інших. Вагомий доробок у розвиток тих чи інших різновидів особистих немайнових прав фізичних осіб був здійснений в останніх наукових працях, авторами яких є С. В. Антонов, І. Х. Бабаджанов, Н. І. Бєсєдкіна, В. І. Бобрик, С. Б. Булеца, Є. В. Григорович, Н. О. Давидова, О. М. Єрмолова, О. М. Калітенко, С. М. Клейменова, Н. В. Коробцова (Устименко), Л. О. Корчевна, Л. В. Красицька, О. О. Кулініч, Б. К. Левківський, Л. В. Малюга, О. М. Мельник, Є. О. Міхно, А. Н. Ніязова, М. Л. Нохріна (Апраніч), Н. В. Павловська, В. П. Паліюк, О. А. Пєшкова, О. О. Пунда, Г. Б. Романовський, Л. А. Савченко, І. В. Саприкіна, В. С. Синенко, А. В. Соловйов, С. Г. Стеценко, Є. В. Толстая, Т. А. Умаров, Л. В. Федюк, А. О. Церковна, С. І. Чорнооченко, М. Л. Шелютто, С. І. Шимон та ін.
Водночас, незважаючи на таку кількість наукових робіт, і до сьогодні існує ціла низка загальнотеоретичних та практичних питань, пов’язаних із розумінням поняття, галузевої належності, правової природи, змісту та структури особистих немайнових прав фізичних осіб, особливостей їх здійснення та цивільно-правового захисту, а також формуванням єдиної системи та її відображення у нормах цивільного законодавства.
Враховуючи вищезазначене, можемо стверджувати, що обрана для дисертаційного дослідження тема є актуальною як з точки зору теорії цивільного права, так і для напрацювання пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства й рекомендацій стосовно його практичного застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Суб’єкти українського цивільного права» (державний реєстраційний номер РК0106U012117).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виявлення, постановка та вирішення фундаментальних теоретичних проблем особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві, що має позитивно вплинути на їх правову регламентацію, надасть можливість більш ефективного та повного їх здійснення та захисту, а також стане необхідною передумовою до побудови завершеної, всебічно обґрунтованої системи регулювання та охорони особистих немайнових відносин у цивільному праві.
Для досягнення мети у дисертаційному досліджені були поставлені такі завдання: проаналізувати наукові підходи щодо визначення поняття та галузевої природи особистих немайнових відносин та особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві; визначити фактичний стан правового регулювання та охорони особистих немайнових відносин та закріплення особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному законодавстві України; встановити та розкрити критерії особистих немайнових прав фізичних осіб; виявити особливості змісту та здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві; з’ясувати специфіку цивільно-правового захисту особистих немайнових прав фізичних осіб; визначити систему особистих немайнових прав фізичних осіб та сформулювати науково-теоретичні пропозиції щодо закріплення цієї системи в цивільному законодавстві; дати правову характеристику різних видів особистих немайнових прав фізичних осіб; розробити конкретні пропозиції та рекомендації з питань удосконалення цивільно-правового регулювання та охорони особистих немайнових відносин.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що носять особистий немайновий характер, а також особисті немайнові права фізичних осіб, які становлять зміст вказаних відносин.
Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, зарубіжне законодавство щодо поняття, змісту, видів та системи особистих немайнових прав фізичних осіб.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в процесі роботи над дисертацією використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Використання історико-правового методу дослідження дозволило визначити основні етапи становлення і розвитку юридичної думки щодо особистих немайнових прав фізичних осіб. Порівняльно-правовий (компаративістський) метод застосовувався при аналізі цивільно-правових норм вітчизняного та зарубіжного законодавства, наукової літератури сприяв виявленню аналогічних правових конструкцій щодо особистих немайнових прав фізичних осіб у праві іноземних держав та вивченню їх правового регулювання. Методи індукції та дедукції дозволили виокремити загальні та відмінні ознаки (елементи), притаманні окремим особистим немайновим правам, дали змогу визначити їх належність до певного виду суб’єктивних цивільних прав. Системний метод надав можливість поелементного структурування особистих немайнових прав фізичних осіб у світлі функціональної взаємодії та взаємозв’язку виокремлених у ньому елементів, а також забезпечив їх групування в певну систему. За допомогою догматичного методу проаналізовано зміст норм чинного вітчизняного та зарубіжного законодавств, виявлено їх колізії і прогалини. Теоретико-прогностичний метод дав можливість запропонувати перспективну модель ефективної системи особистих немайнових прав фізичних осіб у законодавстві України. Формально-логічний метод використовувався як універсальний спосіб аргументації наукових висновків та пропозицій з удосконалення законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в цьому дисертаційному дослідженні вперше в сучасному вітчизняному цивільному праві здійснено всебічну розробку дискусійних питань щодо особистих немайнових прав фізичних осіб. У дисертації вирішено важливу наукову проблему – сформовані основи цивілістичної теорії особистих немайнових прав фізичних осіб крізь призму основних категорій цивільно-правової науки, що дало можливість створити завершену, всебічно обґрунтовану систему нормативно-правової регламентації особистих немайнових прав.
У результаті проведеного дисертаційного дослідження вперше сформульовано і обґрунтовано або додатково аргументовано низку наукових положень та висновків, які виносяться на захист:
Вперше:
- обґрунтовано положення, що особисті немайнові відносини є видом суспільних відносин, які виникають між їх учасниками щодо юридичного закріплення за ними особистих немайнових благ та використання цих благ. За своїм характером ці правовідносини є первинними і самостійними в структурі предмета цивільного права, ґрунтуються на засадах юридичної рівності та вільного волевиявлення їх учасників, спрямовані на забезпечення приватного немайнового інтересу їх учасників, позбавлені економічного (майново-грошового) змісту, а також характеризуються абсолютним характером;
- визначено, що під поняттям «особисте немайнове право фізичної особи» слід розуміти суб’єктивне цивільне право, яке за своїм змістом нерозривно пов’язане із особою-носієм, не має економічної природи походження та економічного змісту, а також спрямоване на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу). Об’єктом особистого немайнового права фізичної особи є особисте немайнове благо;
- доведено, що зміст особистих немайнових прав становить сукупність правомочностей (можливостей) особи-носія, які включають у себе як позитивні правомочності (можливість юридично визнаватись володільцем відповідного особистого немайнового блага (благоволодіння) та використовувати його (благовикористання) в межах, в порядку і способом, що не суперечать закону та призначенню самого блага), так і негативні правомочності (вимагати від усіх інших учасників правовідносин не порушувати цього права), у тому числі правомочність захисту;
- запропоновано закріплення в цивільному законодавстві спеціального правового статусу (правового модусу) «фізична особа публічного права», під якою слід розуміти фізичну особу, яка є посадовою чи службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншим суб’єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому обґрунтовується необхідність визначення підстав та порядку обмеження здійснення та захисту нею особистих немайнових прав;
- встановлено необхідність розширення часткової дієздатності малолітніх та неповної дієздатності неповнолітніх осіб, включивши до неї право вказаних фізичних осіб самостійно захищати свої особисті немайнові права шляхом самозахисту в разі, коли захист цих прав батьками чи іншими уповноваженими особами є неможливим або ж коли такий захист є неповним чи неефективним;
- визначено, що здійснення особистих немайнових прав повинно відбуватись за системою принципів, яка носить складний трирівневий характер та містить у собі: 1) загальноправові (конституційні) принципи; 2) загальні цивільно-правові принципи; 3) спеціальні принципи здійснення особистих немайнових прав. У свою чергу до спеціальних принципів здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб запропоновано відносити: а) принцип невідчужуваності особистих немайнових прав; б) принцип спрямованості здійснення особистих немайнових прав з метою задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних чи соціальних потреб; в) принцип первинності здійснення особистих немайнових прав, який означає, що у разі конкуренції суб’єктивних цивільних прав первинність у здійсненні повинна надаватись тим суб’єктивним цивільним правам, об’єктами яких є немайнові блага, що становлять вищі соціальні цінності; г) принцип самостійності здійснення особистих немайнових прав;
- доведено, що при компенсації моральної шкоди суди повинні, насамперед, брати до уваги можливість такої компенсації шляхом застосування способів, які не пов’язані із майново-грошовим відшкодуванням, зокрема, визнання судом факту порушення права, отримання добровільного вибачення з боку порушника тощо;
- обґрунтовано, що розмір грошової компенсації моральної шкоди повинен визначатись судом на засадах дворівневої системи. Відповідно до цієї системи фізичній особі, порушенням особистих немайнових прав якої їй завдано моральної шкоди, пропонується на вибір задоволення цієї моральної шкоди або отриманням фіксованого у законі розміру грошової компенсації, або ж наданням можливості вимагати визначення розміру грошової компенсації на підставі проведення експертизи;
- визначено, що презумпція моральної шкоди в разі порушення особистих немайнових прав фізичної особи можлива лише тоді, коли порушуються права, об’єктами яких є вищі соціальні цінності життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність та безпека або ж у разі, коли моральна шкода завдана фізичною особою публічного права;
- доведено, що компенсація моральної шкоди шляхом примусового вибачення є неприпустимою, крім випадків, коли моральна шкода завдана фізичною особою публічного права;
- обґрунтовано систему особистих немайнових прав фізичних осіб, яка має такі складові: насамперед, виділяються два типи особистих немайнових прав: а) універсальні (загальні) особисті немайнові права (які носять фундаментальний характер та належать усім без винятку фізичним особам); б) окремі (спеціальні) особисті немайнові права (якими наділені лише окремі фізичні особи унаслідок здійснення ними певної поведінки, наділення певним спеціальним правовим статусом (правовим модусом), або за інших обставин, що прямо передбачені законом);
- встановлено, що перший тип універсальних особистих немайнових прав містить у собі дві групи. Перша група – універсальні (загальні) особисті немайнові права, що забезпечують фізіологічне (природне) існування фізичної особи – має у своєму складі такі роди: а) права, що забезпечують природну (біопсихічну) цілісність фізичної особи; б) права, що забезпечують відтворюваність фізичної особи; в) права, що забезпечують природну відособленість фізичної особи. У свою чергу, друга група – універсальні (загальні) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, поділяється на такі роди: а) права, що забезпечують індивідуалізацію фізичної особи в суспільстві; б) права, що забезпечують соціальний статус фізичної особи; в) права, що забезпечують свободу соціального буття; г) права, що забезпечують особисту інформованість фізичної особи; д) права, що забезпечують приватність фізичної особи. При цьому кожен із цих родів особистих немайнових прав фізичних осіб має свій додатковий видовий поділ;
- доведено, що другий тип особистих немайнових прав фізичної особи поділяється на такі групи: а) спеціальні (окремі) особисті немайнові права фізичної особи у сфері інтелектуальної діяльності; б) спеціальні (окремі) особисті немайнові права фізичної особи у сфері сімейних відносин; в) спеціальні (окремі) особисті немайнові права фізичної особи у сфері медичних відносин; г) спеціальні (окремі) особисті немайнові права дітей та інших фізичних осіб, що мають вади у дієздатності; д) посттанативні особисті немайнові права фізичних осіб. Кожна із груп має додатково внутрішню родову та видову диференціацію;
- встановлено, що єдиною правомірною підставою для припинення життя, яка здійснюється з волі фізичної особи, є необхідна оборона, що вчиняється без перевищення встановлених законодавством меж. З огляду на це, обґрунтовано неможливість та недоцільність легалізації в Україні самогубства, самопожертви, еутаназії у будь-якій із наявних форм;
- сформульовано поняття «здоров’я» не як «стану повного благополуччя», а як особистого немайнового блага, яким охоплюється наявний соматичний та психічний стан життєдіяльності організму, що визначається системою якісних та кількісних медичних показників;
- встановлено, що право на особисту недоторканність спрямоване на забезпечення трьох різновидів особистої недоторканності фізичної особи: а) фізичної недоторканності, яка включає в себе можливість фізичної особи за власною волею та у власних інтересах використовувати своє тіло, у тому числі і шляхом надання згоди на відокремлення окремих його органів та/або тканин в межах, порядку та у спосіб, що передбачені законом, а також і шляхом надання пожиттєвої згоди на визначення долі свого тіла та його частин після смерті; б) психічної недоторканності, яка включає в себе надання дозволу чи заборони втручатися з боку інших осіб у процес формування власної психічної (душевної) організації; в) моральнісної недоторканності, яка включає в себе надання дозволу чи заборони втручатися з боку інших осіб у процес формування власної системи моральних цінностей і засад.
- обґрунтовано доцільність виділення та регламентації окремого особистого немайнового права на особисту безпеку фізичної особи, яке здійснюється шляхом визначення фізичною особою допустимого для себе рівня ризику в будь-якій із сфер життєдіяльності;
- доведено, що поняття «гідність фізичної особи» слід розуміти не як її внутрішню (суб’єктивну) самооцінку, а як визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти та як «мінімальний стандарт поводження» із фізичною особою;
- визначено, що право на особисту інформацію є особистим немайновим правом, відповідно до якого фізична особа може вимагати надання їй у доступній формі повної, достовірної та своєчасної інформації про саму фізичну особу, її особисті немайнові блага та їх стан, її особисті немайнові права і порядок їх здійснення та захисту, інші відомості про предмети, факти, події, явища та процеси в тому змісті та обсязі, у якому вони забезпечують (можуть забезпечити) особисту безпеку фізичної особи, а також можливість використовувати вказану інформацію задля задоволення власних інтересів та потреб;
- обґрунтовано необхідність закріплення особистого немайнового права на приватність, під яким слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи, що забезпечує життєдіяльність фізичної особи у сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших відносин, які не пов’язані із виконанням покладених на неї публічних функцій, а також надає можливість визначати межі та режим доступу до цієї приватності, дозволяти чи забороняти поширювати інформацію щодо неї;
- розроблено поняття «посттанативних» особистих немайнових прав фізичних осіб, під якими слід розуміти такі особисті немайнові права, що виникають внаслідок і в момент смерті фізичної особи в інших осіб, які визначені законом чи встановлені померлим і, як правило, спрямовані на захист доброго імені померлого.
Дістало подальший розвиток:
- положення, що моментом виникнення права на життя фізичної особи є момент її народження, тобто момент, коли відбулось відділення живонародженого плоду від організму матері. У разі ж мертвонародження дитини питання про виникнення (існування) права на життя у зародка порушуватись не може;
- розмежування понять «медична допомога» та «медична послуга». При цьому під поняттям «медична допомога» слід розуміти поведінку уповноваженого суб’єкта, регламентовану відповідними нормативно-правовими актами і спрямовану на усунення загрози життю та здоров’ю (у разі, коли така загроза може стати непоправною та/або створити відповідну загрозу життю) фізичної особи. У свою чергу, поняття «медична послуга» повинно охоплювати поведінку уповноваженого суб’єкта, регламентовану відповідними нормативно-правовими актами і спрямовану на підтримання (збереження), відновлення чи покращання здоров’я фізичної особи та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення;
- твердження, що до системи особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне буття фізичної особи, не можуть належати ті з них, які не мають приватно-правової природи (право на свободу об’єднання (ст. 314 ЦК України), право на свободу мирних зібрань (ст. 315 ЦК України) тощо), а також права, які мають декларативний характер («права на повагу до…»);
Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність роботи полягає у використанні розроблених дисертантом у результаті дослідження пропозицій та висновків:
у законотворчій діяльності – в процесі підготовки та удосконалення вітчизняного законодавства, яким визначається правовий статус фізичної особи та закріплюються її особисті немайнові права. Окремі пропозиції дисертаційного дослідження були направлені до Верховної Ради України і запропоновані як для удосконалення норм чинного цивільного і сімейного законодавства, так і для прийняття нових законодавчих актів, зокрема Закону України «Про охорону репродуктивного здоров’я»;
у науковій роботі – для подальших теоретичних розробок проблем правової регламентації, а також здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичних осіб;
у правозастосовчій діяльності – при вирішенні спорів, пов’язаних із захистом особистих немайнових прав фізичної особи; при підготовці науково-практичних коментарів ЦК України;
у навчально-методичній роботі – при підготовці і викладанні навчальної дисципліни «Цивільне право України» та спецкурсу «Особисті немайнові права фізичних осіб» у Хмельницькому університеті управління та права; при підготовці підручників і навчальних посібників; при проведенні постійнодіючих семінарів у Головному управлінні юстиції Хмельницької області; при проведенні семінару для молодих вчених на тему: «Сучасні проблеми цивільно-правової регламентації особистих немайнових прав фізичних осіб» у Київському регіональному центрі Академії правових наук України.
Усі вищезазначені впровадження посвідчені відповідними документами.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано і обговорено на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України.
Окремі результати дисертаційного дослідження було оприлюднено на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування в сучасний період» (м. Хмельницький, 14-15 травня 2002 р.); Науково-практичній конференції «Новий Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України» (Івано-Франківськ, 3-4 жовтня 2002 р.); Республіканському науково-практичному семінарі «Нові Цивільний та Господарський кодекси України і проблеми їх застосування» (м. Харків, 23 квітня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми» (м. Одеса, 15 травня 2003 р.); Науково-теоретичній конференції «Методологія приватного права» (м. Київ, 30 травня 2003 р.); 2-ой Всероссийской научно-практической конференции «Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности» (Российская Федерация, г. Москва, 26 марта 2004 г.); Міжнародній науково-практичній конференції «Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії та практики» (м. Харків, 29-30 квітня 2004 р.); ІІІ Міжнародній науково-методичній конференції «Римське право і сучасність» (м. Одеса, 14-15 травня 2004 р.); І Міжнародній науково-методичній конференції «Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу» (м. Хмельницький, 11-12 березня 2005 р.); Українсько-Німецькому правовому семінарі «Україна – Німеччина: погляд на законодавство, шляхи його вдосконалення та зближення в рамках європейського права» (м. Київ, 21-22 вересня 2005 р.); Науково-практичній конференції «Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи» (м. Київ, 24 листопада 2005 р.); Міжнародній науковій конференції «Римське приватне право і сучасність» (м. Одеса, 19-20 травня 2006 р.); Круглому столі «Наукові засади та практика застосування нового Сімейного кодексу України» (м. Київ, 25 травня 2006 р.); ІІІ Международной научно-практической конференции «Современное состояние и перспективы развития материального и процессуального права в условиях судебно-правовой реформы» (Российская Федерация, г. Пенза, 29-30 июня 2006 г.); Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч» (м. Київ, 28-29 вересня 2006 р.); Науково-практичній конференції «Правові проблеми правового забезпечення медичної діяльності (м. Харків, 26 жовтня 2006 р.); Всероссийских Державинских чтениях (Российская Федерация, г. Москва, 9-10 ноября 2006 г.); Круглому столі «Регулювання немайнових та майнових відносин громадян в Цивільному кодексі України» (м. Донецьк, 6 лютого 2007 р.); Науково-практичному столі «Проблеми здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи в умовах євроінтеграції» (м. Хмельницький, 12 жовтня 2007 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Шості осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 р.).
Публікації. За темою дисертації та відповідно до її змісту всього опубліковано: 3 індивідуальні монографії; розділи у 7 науково-практичних коментарях ЦК України; глави у 6 підручниках та навчальних посібниках з цивільного права України; 42 статті в періодичних виданнях, 36 з яких опубліковано у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженому ВАК України; тези 18 доповідей на науково-практичних конференціях та інших наукових заходах; статті в «Юридичній енциклопедії».

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Сучасне цивільне законодавство не тільки визнає за особистими немайновими відносинами якість предмета цивільного права, але й однозначно вказує на можливість як їх регулювання, так і охорони. Водночас, цивільне законодавство України визначає дані відносини як повноцінні, рівноправні та самодостатні, що усуває попередню залежність їх від майнових. Крім цього, важливого значенням набуває також декларування пріоритетності даного виду відносин у системі предмета цивільного права, що спрямоване на розвиток конституційних засад «антропоцентризму» та віднаходить своє відображення в подальшому тексті цивільного законодавства. При цьому підставою віднесення даних відносин до предмета цивільного прав є не їх подібність чи будь-яка інша залежність із майновими відносинами, а їх приватно-правовий характер.
З огляду на це особисті немайнові відносини потрібно визначати як вид суспільних відносин, що складаються з приводу закріплення за їх учасниками особистих немайнових благ та їх використання, і є первинними та самостійними в структурі предмета цивільного права, ґрунтуються на засадах юридичної рівності та вільного волевиявлення їх учасників, спрямовані на забезпечення приватного немайнового інтересу їх учасників, позбавлені майново-грошового змісту, а також характеризуються абсолютним характером.
2. Дослідження особистих немайнових прав фізичної особи дає нам підстави визначати їх як різновид суб’єктивних цивільних прав, як заснованої на нормах об’єктивного цивільного права міри дозволеної поведінки конкретного суб’єкта у взаємовідносинах із іншою особою (особами). При цьому законодавство України, сприйнявши плюралістичну концепцію, закріпило не єдине (моністичне) особисте немайнове право, а певну систему даних прав. Важливим також слід вважати той факт, що нормативна база щодо особистих немайнових прав повинна відповідати трьом основним ознакам: по-перше, містити загальні консолідовані положення щодо особистих немайнових прав фізичних осіб; по-друге, передбачати широкий каталог конкретних особистих немайнових прав фізичних осіб, чим здійснювати їх позитивну регламентацію; по-третє, створювати реальну можливість охорони немайнового інтересу фізичних осіб, не конкретизуючи їх у певне суб’єктивне цивільне право.
3. Основними ознаками особистих немайнових прав фізичних осіб є їх особистісний характер, немайновість, специфічний об’єкт та цілеспрямування на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу). Що стосується решти ознак особистих немайнових прав, які виділяються у сучасній літературі чи закріпляються в законодавстві, то вони не можуть вважатись загальними, оскільки або взагалі не притаманні даній категорії прав, або додатково характеризують окремі з різновидів цих прав.
4. Поняття особистого немайнового права фізичних осіб слід розуміти як суб’єктивне цивільне право, яке за своїм змістом є тісно та нерозривно пов’язане із особою-носієм, не має економічної природи походження та економічного змісту, а також спрямоване на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу), об’єктом якого є особисте немайнове благо.
5. Зміст особистих немайнових прав — це сукупність правомочностей особи-носія, які включають у себе як позитивний аспект (можливість юридично визнаватись володільцем відповідного особистого немайнового блага (благоволодіння) та використовувати його (благовикористання) в межах, що передбачені законом, не суперечать призначенню цього блага, а також спрямовані на задоволення інтересів особи-носія), так і низку негативних правомочностей (вимагати усіх інших учасників правовідносин не порушувати дане право), в тому числі правомочність захисту.
6. Здійснення як етап існування та динаміки особистих немайнових прав фізичних осіб можливе та повинно відбуватись за таких основних умов: 1) особа повинна бути наділена необхідною цивільною правоздатністю; 2) особа повинна бути наділеною необхідним обсягом цивільної дієздатності; 3) поведінка щодо здійснення своїх цивільних прав повинна відповідати принципам здійснення суб’єктивних цивільних прав.
7. Цивільна дієздатність фізичної особи як умова здійснення особистих немайнових прав фізичної особи повинна включати в себе такі основні складові:
1) правонабувальна та обов’язкостворювана здатність – здатність своєю поведінкою набувати для себе цивільних прав та створювати цивільні обов’язки;
2) правоздійснювальна та обов’язковиконувана здатність – здатність своєю поведінкою здійснювати свої права та виконувати створені обов’язки, в тому числі і нести відповідальність або інші негативні наслідки за невиконання чи неналежне виконання створених обов’язків;
3) право-, обов’язкозмінювальна здатність – здатність своєю поведінкою змінити створені права чи набуті обов’язки, а також, відповідно, змінити спосіб їх здійснення чи виконання;
4) право-, обов’язкоприпинювальна здатність – здатність своєю поведінкою припинити (призупинити) існування свого права чи його здійснення, а також існування свого обов’язку чи його виконання (на нашу думку, складовими частинами такої здатності можуть виступати: а) правовідмовлювальна та обов’язкозвільнювана здатність, тобто здатність своєю поведінкою, в передбачених законом випадках, відмовитись від набутого права та бути звільненим від створеного обов’язку (ч. 3 ст. 12, ч. 4 ст. 14 ЦК України); б) правопередавальна та обов’язкопередавальна здатність, тобто здатність своєю поведінкою здійснити передачу своїх прав та обов’язків чи, відповідно, їх здійснення та виконання іншим особам);
5) право-, обов’язкопоновлювальна здатність – здатність своєю поведінкою відновити права, від яких було здійснено відмову, і обов’язки, від яких було звільнення, а також відновити здійснення прав та виконання обов’язків щодо яких дані дії були припинені (призупинені).
Причому, на нашу думку, цивільна дієздатність не включає у себе на правах окремого структурного елемента таку категорію як деліктоздатність, оскільки остання за своїм змістом охоплюється поняттям обов’язковиконуваної здатності, тому що полягає у покладенні на особу додаткового обтяжливого обов’язку щодо відповідальності чи інших негативних наслідків, які не носять характеру відповідальності, який вона повинна притерпіти та виконати.
8. Пропонується закріпити у чинному цивільному законодавстві специфічний правовий модус «фізична особа публічного права», під яким слід розуміти фізичну особу, яка є посадовою чи службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншим суб’єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Важливість введення даного модусу, особливо в сфері можливості набуття та здійснення особистих немайнових прав, на нашу думку, дасть можливість забезпечити необхідний баланс інтересів суспільства та фізичної особи, яка здійснює свої функції у публічній сфері.
9. Здійснення особистих немайнових прав повинно відбуватись на підставі певних принципів, які у своїй сукупності складають певну систему, що носить системний характер. Вказана система принципів, на нашу думку, буде носити характер складної трирівневої системи, до якої потрібно включати: 1) систему загально-правових (конституційних) принципів; 2) систему загальних цивільно-правових принципів; 3) систему спеціальних принципів здійснення особистих немайнових прав. До спеціальних принципів здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб, на нашу дуку, слід віднести наступні:
а) принцип невідчужуваності особистих немайнових прав, який означає заборону при здійсненні особистого немайнового права вчиняти його відчуження, як шляхом передання даного права, так і шляхом відмови від нього чи його скасування;
б) принцип спрямованості здійснення особистих немайнових прав з метою задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних чи соціальних потреб, який означає, що здійснення особистих немайнових прав передбачає досягнення певного немайнового ефекту, зокрема, задоволення вище вказаних потреб чи інтересів;
в) принцип первинності здійснення особистих немайнових прав, який означає, що у випадку конкуренції суб’єктивних цивільних прав первинність у здійсненні повинна надаватись тим суб’єктивним цивільним правам, об’єктами яких є немайнові блага, що складають вищі соціальні цінності, які визначені ст. 3 Конституції України;
г) принцип самостійності здійснення особистих немайнових прав, який означає, що фізична особа повинна здійснювати свої особисті немайнові права самостійно.
10. Способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб за своїм змістом поділяються на:
а) превентивно-присікальні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на попередження та припинення порушення, оспорення, невизнання особистого немайнового права чи реальної загрози вказаних дій (визнання права; припинення дії, яка порушує право; зміна правовідношення; припинення правовідношення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб тощо);
б) відновлювальні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на відновлення порушеного права (відновлення становища, яке існувало до порушення та пов’язані із ним способи; спростування; відповідь; визнання правочину недійсним тощо);
в) компенсаційні способи захисту, тобто ті з них, які спрямовані на додаткове компенсування збитків, що пов’язані із порушенням особистого немайнового права (відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо).
11. Найбільш перспективним при компенсації моральної шкоди, на нашу думку, буде підхід, відповідно до якого визначення грошово-майнового розміру компенсації моральної шкоди буде носити певний комплексний характер і складатись із першого «загального» (гарантованого) рівня і другого – рівня «експертного». Перший рівень повинен ґрунтуватись на засадах визначення системи «середньої (презюмованої) моральної шкоди», із виділенням мінімального та максимального розміру компенсації моральної шкоди для кожного із особистих немайнових прав (благ) із визначенням критеріїв збільшення та критеріїв зменшення розміру компенсації моральної шкоди. Другий рівень вимагатиме вже експертного підходу до визначення розміру компенсації моральної шкоди і застосовуватиметься у випадку, коли про це просить бодай одна із сторін спору.
12. Особисті немайнові права є не просто сукупністю окремих суб’єктивних цивільних прав, а певною системою, під якою слід розуміти обумовлену біологічними, соціальними, духовними, культурними, економічними, політичними та іншими чинниками поєднання особистих немайнових прав фізичної особи у погоджене, впорядковане та єдине ціле і одночасний їх поділ на відповідні внутрішньо диференційовані складові, що наділені самі по собі відносною самостійністю та автономністю функціонування.
13. Система особистих немайнових прав включає в себе як універсальні (загальні) особисті немайнові права (які носять базовий характер та наділені універсальністю, тобто належать всім без виключення фізичним особам), так і окремі (спеціальні) особисті немайнові права (якими наділені лише окремі фізичні особи, внаслідок виконання ними певних діянь (поведінки), або внаслідок спеціального правового статусу (правового модусу) цієї фізичної особи, або іншими обставинами, що прямо передбачені законом).
14. Загальні особисті немайнові права фізичної особи поділяються на ті, що забезпечують її фізіологічне (природне) існування, та ті, що забезпечують її соціальне буття.
У свою чергу особисті немайнові права, що забезпечують фізіологічне (природне) існування фізичної особи слід поділити на такі групи:
а) права, що забезпечують природну (біопсихічну) цілісність фізичної особи (право на життя, право на здоров’я);
б) права, що забезпечують відтворюваність фізичної особи (репродуктивні права);
в) права, що забезпечують природну відособленість фізичної особи (право на свободу (свободу природного існування), право на особисту недоторканність, право на особисту безпеку, право на особисту гідність).
Що ж стосується особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне буття фізичної особи, то вони поділяються на особисті немайнові права, які забезпечують участь фізичної особи у соціальному житті та особисті немайнові права, які забезпечують приватність фізичної особи від зовнішнього втручання з боку соціальної групи. При цьому перша група вказаних прав додатково включає в себе: а) права, що забезпечують індивідуалізацію фізичної особи в суспільстві (право людини на ім’я та пов’язані із ним засоби індивідуалізації, право на індивідуальність тощо); б) права, що забезпечують соціальний статус особи (право на честь та право на репутацію); в) права, що забезпечують свободу соціального буття (право на свободу пересування, право на вільний вибір місця проживання, право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, право на вибір роду занять); г) права, що забезпечують особисту інформованість фізичної особи (право на особисту інформацію). Що стосується другої групи прав, то до них слід віднести право на приватність в усіх можливих його проявах.
15. Для розуміння права на життя в першу чергу слід вивести загальне поняття життя, під яким ми розуміємо особисте немайнове благо, що являє собою біологічне існування, духовне (моральне) начало та соціальне функціонування людського організму як єдиного цілого.
Моментом виникнення права на життя (як і всього обсягу правоздатності фізичної особи) є момент її народження, тобто момент коли відбулось відділення (шляхом вигнання або витягнення) живонародженого плоду від організму матері. У випадку ж мертвонародження дитини, як вже неодноразово зазначалось вище, питання про виникнення (існування) права на життя у зародка ставитись не може.
Під поняттям право на життя слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи щодо володіння та використання незабороненим законом способом власним життям, а також захисту власного життя та життя інших осіб, в межах, що передбачені законодавством.
Єдиною достатньою та вагомою підставою для припинення права на життя фізичної особи є необхідна оборона, яка вчиняється без перевищення її меж стосовно особи, що здійснює винний та протиправний напад. Жодна інша підстава (еутаназія, самогубство, самопожертва тощо) не може вважатись достатньою та, відповідно, не може бути легалізована у чинному законодавстві.
16. Поняттям «здоров’я» як особистим немайновим благом охоплюється наявний соматичний та психічний стан життєдіяльності організму, який визначається системою якісних та кількісних медичних показників.
Під правом на здоров’я як особистим немайновим правом слід розуміти особисте немайнове право фізичних осіб щодо володіння здоров’ям, як особистими немайновим благом, його використання в межах, що встановлені законом, а також захисту власного здоров’я та в передбачених законом випадках – здоров’я інших фізичних осіб.
Право на здоров’я тісно пов’язано із поняттями «медична допомога» та «медична послуга». При цьому поняттям «медична допомога» повинна охоплюватись поведінка уповноваженого суб’єкта, яка регламентована відповідними нормативно-правовими актами в сфері медицини і спрямована на усунення загрози життю та здоров’ю (у випадку, коли така загроза може стати непоправною та/або створити відповідну загрозу життю) фізичної особи. В свою чергу, поняттям «медична послуга» повинна охоплюватись поведінка уповноваженого суб’єкта, яка регламентована відповідними нормативно-правовими актами в сфері медицини і спрямована на підтримання (збереження), відновлення чи покращення здоров’я фізичної особи та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення.
17. У системі особистих немайнових прав фізичної особи важливу роль посідають репродуктивні права, які є комплексною сукупністю можливостей фізичної особи, що спрямовані на забезпечення репродуктивної функції людини щодо відтворення собі подібних.
Система репродуктивних прав як особистих немайнових прав фізичної особи включає в себе такі основні права: а) право на репродуктивний вибір; б) право на репродуктивне здоров’я; в) право на інформацію про репродуктивні права; г) право на таємницю здійснення та захисту репродуктивних прав.
18. Важливим для забезпечення відособленості фізичної особи є її особиста свобода, під якою слід розуміти особисте немайнове благо, суть якого полягає у можливості вільно, на власний розсуд, з метою задоволення власного інтересу та переслідування особистої мети визначати свою поведінку та приймати рішення.
Відповідно до даного розуміння право на свободу (у розумінні право на свободу природного існування) є особистим немайновим правом фізичної особи, яке полягає у можливості визнати фізичну особу володільцем особистого немайнового блага, яким є особиста свобода, можливості вільно, на власний розсуд, відповідно до своїх потреб, інтересів та мети, в межах, що передбачені законом, визначати свою поведінку та приймати рішення у сфері природного існування, а також можливості вимагати від усіх та кожного не порушувати вказане право та не вчиняти будь-яких інших дій, що впливають на його зміст, обсяг чи можливість самостійного та вільного волевиявлення.
19. Особиста недоторканність фізичної особи як особисте немайнове благо є поняття збірне, яке включає в себе такі основні складові: а) фізичну (тілесну, соматичну) недоторканність; б) психічну недоторканність; в) моральнісну недоторканність.
Використання фізичної (тілесної, соматичної) недоторканності повинно включати в себе можливість фізичної особи за власною волею та у власних інтересах використовувати своє тіло, в тому числі і шляхом надання згоди на відокремлення окремих його органів та/або тканин в межах, що передбачені законом, а також надання пожиттєвої згоди на визначення долі свого тіла та його частин після смерті.
Використання психічної недоторканності спрямоване на здатність фізичної особи самостійно впливати на власні психічні процеси, забезпечувати їх формування у нормальному (непорушеному) стані та визначати режим доступу до її психічної (душевної) організації.
Використання моральнісної недоторканності фізичної особи покликано забезпечити фізичній особі можливість формувати власну моральність на ґрунті загальноприйнятих моральних засад суспільства, а також вимагати від усіх та кожного не порушувати складену систему моральних пріоритетів та устоїв.
Право на особисту недоторканність фізичної особи є цивільним суб’єктивним особистим немайновим правом, яке спрямоване на визнання за фізичною особою статусу носія особистої недоторканності, забезпечення недоторканності фізичної (тілесної), психічної та моральної цілісності фізичної особи і включає в себе можливість фізичної особи за власною волею та у власних інтересах використовувати своє тіло, в тому числі і шляхом надання згоди на відокремлення окремих його органів та/або тканин в межах, що передбачені законом, надання пожиттєвої згоди на визначення долі свого тіла та його частин після смерті, надання дозволу чи заборони втручатися з боку інших осіб у процес формування власної душевної організації та системи моральних цінностей і устоїв, а також вимагати від усіх та кожного не порушувати цієї цілісності фізичної особи як єдиного біопсихосоціального організму та використовувати заходи захисту у разі такого порушення.
20. В умовах сьогодення особливу роль набуває особиста безпека фізичної особи, під якою слід розуміти особисте немайнове благо, що полягає у наявності стану захищеності життєво важливих інтересів фізичної особи від зовнішньої та внутрішньої загрози.
У свою чергу під поняттям «право на особисту безпеку (безпеку природного існування) фізичної особи» необхідно розуміти особисте немайнове право фізичної особи, яке спрямоване на визнання за нею особистої безпеки як особистого немайнового блага, можливість використання нею цієї безпеки на власний розсуд, в тому числі і шляхом визначення допустимого для себе рівня ризику в будь-якій із сфер життєдіяльності, а також вимагати від інших утримуватись від порушення своєї особистої безпеки, а у випадку порушення чи загрози такого порушення – припинити вказані дії та відновити особисту безпеку цієї фізичної особи.
21. Ще одним фундаментальним особистим немайновим благом фізичної особи є її особиста гідність, яка полягає у визнанні цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти.
Відповідно, право на особисту гідність слід розуміти як особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як біопсихосоціальної істоти, на визнання цієї цінності, на вимогу ставлення до себе як до вищої соціальної цінності, а також на захист від поводження та покарання, що принижує людську гідність.
22. Важливу роль для соціального буття фізичної особи відіграє її індивідуалізація. До особистих немайнових прав, які забезпечують індивідуалізацію фізичної особи у суспільстві, відносяться: а) право на ім’я фізичної особи як особисте немайнове право щодо володіння іменем, його зміни та використання з метою набуття цивільних прав та створення цивільних обов’язків, здійснення цих прав та виконання вказаних обов’язків, а також право вимагати від інших осіб не порушувати право на ім’я у будь-який спосіб, а у випадку порушення, оспорення або невизнання цього права – вимагати його захисту; б) право на професійне (творче) ім’я; в) право на спеціалізований цифровий код чи інший нелітеральний шифр фізичної особи; г) право на підпис; д) право на герб; е) право на індивідуальність.
23. Набутий соціальний статус є мотиватором поведінки для багатьох фізичних осіб. З огляду на це до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальний статус фізичних осіб у суспільстві, на нашу думку, слід відносити:
а) право на честь фізичної особи, під яким слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи на об’єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) по дотриманню морально-етичних та правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих фізичних осіб, на формування цієї оцінки, її зміну та інше використання, а також вимагати захисту цього права у випадку його порушення, невизнання чи оспорення;
б) право на репутацію фізичної особи, під яким слід розуміти особисте немайнове право на об’єктивну, повну та своєчасну оцінку її як фахівця у будь-якій сфері професійної чи іншої суспільно-корисної діяльності, її діянь (поведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих фізичних осіб, на формування цієї оцінки, її зміну та інше використання, а також вимагати захисту цього права у випадку його порушення, невизнання чи оспорення.
24. Особисті немайнові права, що забезпечують свободу соціального буття фізичних осіб, складають цілу систему, яка спрямована на створення можливості щодо забезпечення фізичній особі формування власної поведінки в сфері соціального буття, визначення її форми та змісту в межах, що не суперечать чинному законодавству та моральним засадам суспільства. На сьогодні до основних із таких прав потрібно відносити: а) право на свободу вибору місця проживання; б) право на свободу пересування; в) право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості г) право на свободу вибору та зміну роду занять. У свою чергу такі особисті немайнові права, як-от: право на свободу об’єднання (ст. 314 ЦК України) та право на свободу мирних зібрань (ст. 315 ЦК України) є за своїм змістом публічними правами і повинні бути виключені із ЦК України.
25. Інформованість фізичної особи є важливою складовою її соціального життя, і тому саме питанням інформації, яка є важливою для фізичної особи та стане мотиватором її подальшої поведінки, повинна бути відведена належна увага. Під поняттям «інформація» слід розуміти відомості про особу, предмети, факти, події, явища та процеси незалежно від форми їх представлення за умови, що така форма забезпечує придатність для сприйняття цієї інформації іншими особами. Однак об’єктом відповідних особистих немайнових прав є не просто інформація, а «особиста інформація», що повинна бути включена в першу чергу як інформація про саму особу, її особисті немайнові блага та їх стан, її особисті немайнові права та порядок їх здійснення і захисту, а також інші відомості про предмети, факти, події, явища та процеси в тому змісті та обсязі, в якому вони забезпечують (можуть забезпечити) особисту безпеку фізичної особи.
З огляду на вказане вище під поняттям права на особисту інформацію ми розуміємо можливість фізичної особи вимагати надання їй у доступній формі повної, достовірної та своєчасної інформації про саму фізичну особу, її особисті немайнові блага та їх стан, її особисті немайнові права і порядок їх здійснення та захисту, іншу інформацію про предмети, факти, події, явища та процеси в тому обсязі, у якому вона створює загрозу для особистої безпеки фізичної особи, а також можливість використовувати вказану інформацію задля задоволення власних інтересів та потреб.
26. Формування повноцінної охорони приватного інтересу фізичної особи, яка бере участь у соціальному житті, та убезпечення її від втручання із зовні повинно починатись із формування нового особистого немайнового блага. На нашу думку, таким особистим немайновим правом повинно стати не «особисте життя» фізичної особи, а радше її «приватність», що є фактичним аналогом поняття «privacy» як єдиного та комплексного блага, яке охоплює усі складові приватного інтересу фізичної особи.
Така зміна об’єкта повинна тягнути за собою і зміну його правового режиму, що можливе шляхом легалізації права фізичної особи на приватність. Активну частину повноважень даного права повинні складати такі три групи: а) повноваження, що визнають (юридично «закріплюють») за фізичною особою її приватність та дають можливість визначати її обсяг та зміст; б) повноваження, що забезпечують недоторканність приватності фізичної особи; в) повноваження, що забезпечують таємницю приватності фізичної особи. Узагальнюючи вказане, слід визначити право на приватність як особисте немайнове право фізичної особи, що забезпечує життєдіяльність фізичної особи у сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших відносин, які вивільнені від виконання покладених на неї публічних функцій, а також надає можливість визначати межі та режим доступу до цієї приватності, дозволяти чи забороняти поширювати інформацію щодо неї.
27. Одним із перших та найбільш розгалужених і досліджуваних спеціальних (окремих) особистих немайнових прав фізичної особи є її особисті немайнові права, які виникають у сфері інтелектуальної діяльності та пов’язані із набуттям фізичною особою відповідного правового модусу «творця твору». До системи вказаних спеціальних прав ми відносимо: а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності; б) право на ім’я творця (авторське ім’я) та використання інших способів індивідуалізації творця (автора); в) право на титулізацію, номіналізацію та сакрарезацію об’єкта права інтелектуальної власності; г) право на недоторканність об’єкта права інтелектуальної власності; д) право на репутацію творця об’єкта права інтелектуальної власності. Решта особистих немайнових прав у цій сфері або не відповідають визначеним ознакам, або через власну малозначимість та випадковість можуть охоронятись у режимі немайнового інтересу.
28. Ще одними спеціальними особистими немайновими правами є особисті немайнові права, які виникають у фізичної особи в сфері сімейних відносин. Загальна пропонована система особистих немайнових прав фізичних осіб може виглядати таким чином:
а) особисті немайнові права, що виникають у фізичних осіб до створення сім’ї та пов’язані із таким створенням (право на створення сім’ї, право на укладення та державну реєстрацію шлюбу, право на усиновлення тощо);
б) особисті немайнові права, які виникають в осіб під час перебування в сім’ї (особисті немайнові права подружжя, особисті немайнові права батьків та дітей, особисті немайнові права усиновлювачів та усиновлюваних, особисті немайнові права інших членів сім’ї тощо);
в) особисті немайнові права, що виникають після припинення (призупинення) сімейних відносин (право на поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК України), право особи, яка була оголошена померлою, у випадку її появи на поновлення її шлюбу з іншою особою (ст. 118 СК України), право матері та батька, що позбавлені батьківських прав, на побачення з дитиною (ст. 168 СК України), право матері та батька, що позбавлені батьківських прав, на поновлення батьківських прав (ст. 169 СК України) тощо).
29. Спеціальні особисті немайнові права, що виникають у фізичних осіб в медичних відносинах, у першу чергу пов’язані із набуттям фізичною особою правового модусу «пацієнт», під яким слід розуміти людину, яка звернулась до закладів охорони здоров’я з вимогою про надання їй медичної допомоги, що спрямована на збереження, підтримання, відновлення чи покращення її здоров’я і реалізацію обов’язків держави по захисту її життя та забезпеченню санітарно-епідемічного благополуччя населення.
До основних спеціальних особистих немайнових прав пацієнтів, на нашу думку, слід віднести: а) права, пов’язані з наданням медичної допомоги (право на надання медичної допомоги в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам; право на поважне та гуманне ставлення з боку медичного та обслуговуючого персоналу; право на вибір лікаря, методу лікування та лікувального закладу; право на проведення консиліуму та консультацій інших спеціалістів; право на полегшення болю, пов’язаного із захворюванням чи медичним втручанням та ін.); б) права, пов’язані з інформованістю пацієнта (право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про стан свого здоров’я; право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про безпечні, ефективні, доступні та прийнятні методи профілактики, діагностики, лікування та медико-соціальної реабілітації здоров’я; право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про обрану методику лікування та її наслідки; право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про умови отримання висококваліфікованих послуг щодо забезпечення та охорони здоров’я та ін.); в) права, що забезпечують медичну таємницю (право на таємницю про факт звернення за медичною допомогою, про встановлений діагноз, про застосовувані методи профілактики та лікування тощо).
30. Фізична особа, яка має відповідні вади в обсязі цивільної дієздатності, повинна наділятись додатковим юридичним механізмом, в тому числі і шляхом надання їй низки допоміжних прав. Одним із перших суб’єктів, якому закон надає вказані вище додаткові юридичні механізми у вигляді відповідних суб’єктивних цивільних прав, є дитина як один із небагатьох правових модусів фізичної особи, який виділяється законодавцем на підставі віку. До основних особистих немайнових прав, що пов’язані із необхідністю забезпечити необхідний догляд за цією категорією фізичних осіб, відносять: право на опіку та право на піклування. Окремо вказані права можуть поширюватись і на деякі інші категорії фізичних осіб, які мають відповідні вади у дієздатності.
31. До останньої категорії спеціальних особистих немайнових прав фізичної особи слід відносити ті з них, які нібито «переживають» своїх носіїв та продовжують своє існування після їх смерті. Такі особисті немайнові права ми іменуємо «посттанативними» та визначаємо як такі, що виникають внаслідок і в момент смерті фізичної особи в інших осіб, які конкретно визначені законом чи встановлені померлим, і, як правило, спрямовані на захист доброго імені померлого.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Абдулаев М. И., Комаров С. А. Проблемы теории государства и права: Учебник. — СПб.: Питер, 2003. — 576 с.
2. Аблин М. В. Согласие на медицинское вмешательство // Медицинское право. — 2004. — № 4. — С. 22-25.
3. Авдеев М. И. Правовое регулирование пересадки органов и тканей // Советское государство и право. — 1968. — № 9. — С. 83-88.
4. Авдеенкова М. П., Дмитриев Ю. А. Право на физическую свободу // Государство и право. — 2005. — № 3. — С. 13-22.
5. Авдеенкова М. П., Дмитриев Ю. А. Система и классификация прав и свобод человека и гражданина // Право и жизнь. — 2004. — № 8 (72). — С. 27-39.
6. Аверьянов А. Н. Категория «система» в диалектическом материализме. — М.: Мысль, 1974. — 70 с.
7. Аверьянов А. Н. Система: философская категория и реальность. — М.: Мысль, 1976. — 188 с.
8. Аверьянов А. Н. Системное познание мира: Методологические проблемы. — М.: Политиздат, 1985. — 263 с.
9. Аверьянов А. Н. Системообразующие факторы // Философские науки. — 1981. — № 6 — С. 51-62.
10. Аверьянов А. Н., Базалин Б. Г. Система и элемент // Материалистическая диалектика: В 5-ти т. / В. П. Бранский, В. В. Ильин, А. С. Кармин и др./ Под общ. ред. Ф. В. Константинова, В. Г. Марахова. — Т. 1.: Объективная диалектика. — М.: Мысль, 1981. — 374 с.
11. Аветисян В. Д. Административные и гражданско-правовые средства защиты личных неимущественных прав граждан: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03; 12.00.14 / Ереванский гос. ун-т. — М., 2001. — 25 с.
12. Авторское право и смежные права / Автор аналит. текста и сост. И. В. Попова / Под ред. В. Ф. Чигиря. — Минск: Амалфея, 1999. — С. 55.
13. Агарков М. М. Обязательства из причинения вреда (действующее право и задачи ГК СССР) // Проблемы социалистического права. — 1939. — № 1. — С. 65-76.
14. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву // Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т.: Т. І. — М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. — С. 163-460.
15. Агарков М. М. Право на имя // Агарков М. М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т.: Т. II. — М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. — С. 81-113.
16. Агарков М. М. Предмет и система советского гражданского права: В порядке обсуждения // Советское государство и право. — 1940. — № 8-9. — С. 52-72.
17. Агафонов А. Половая свобода и половая неприкосновенность личности как объект уголовно-правовой охраны // Уголовное право. — 2006. — № 6. — С. 4-7.
18. Агудов В. В. Категории «форма» и «структура». — М.: Знание, 1970. — 48 с.
19. Азаров А., Ройтер В., Хюфнер К. Права человека. Международные и российские механизмы защиты. — М.: Изд-во Московской школы частного права, 2003. — 560 с.
20. Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права // Вісник Академії правових наук України. — 1999. — № 1 (16). — С. 143-151.
21. Акинщикова Г. И. Соматическая и психо-физиологическая организация человека. — Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1977. — 160 с.
22. Акопов В. И., Маслов Е. Н. Право в медицине. — М.: Книга-сервис, 2002. — 352 с.
23. Алейниченко В. Г. Некоторые проблемы использования имени как средства гражданско-правовой индивидуализации личности при совершение сделок // Экономический вестник Ростовского государственного университета. — 2006. — № 1. — С. 10-12.
24. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе. — М.: Госюриздат, 1955. — 176 с.
25. Александров Н. Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. — М.: Госюриздат, 1961. — 269 с.
26. Александров Н. Г. Трудовое правоотношение. — М.: Юрид. изд-во Мин-ва юстиции СССР, 1948. — 336 с.
27. Алексеев С. С. Гражданское право в современную эпоху. — М.: Юрайт, 1999. — 40 с.
28. Алексеев С. С. Избранное. — М.: Статут, 2003. — 480 с.
29. Алексеев С. С. Общая теория права. В 2 т. — Т. І. — М.: Юрид. лит., 1981. — 359 с.
30. Алексеев С. С. Общая теория права. В 2 т. — Т. ІІ. — М.: Юрид. лит., 1982. — 360 с.
31. Алексеев С. С. Общая теория социалистического права. — Свердловск: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1964. — Вып. 2. — 226 с.
32. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. — М.: Статут, 1999. — 712 с.
33. Алексеев С. С. Предмет советского социалистического гражданского права // Ученые труды Свердловского юрид. ин-та. — Т. I. — Свердловск: Изд-во СЮИ, 1959. — 336 с.
34. Алексеев С. С. Структура советского права. — М.: Юрид