ДОГОВОРИ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ АВТОМОБІЛЬНИМ ТРАНСПОРТОМ :

Краткое описание

З М І С Т

Перелік умовних скорочень………………………………………………………..3
ВСТУП……………………………………………………………………………….. 4
РОЗДІЛ 1. Система, суб’єкти та правова природа договорів
перевезення вантажів автомобільним транспортом……...…….13
1.1. Історичне становлення законодавства про договори перевезення
вантажів автомобільним транспортом в Україні ……………...…………...13
1.2. Система договорів з перевезення вантажів автомобільним
транспортом та їх суб’єкти…………………..………………………………26
1.3. Правова природа договорів перевезення вантажів автомобільним

транспортом…………………………………………………………………..46

РОЗДІЛ 2. Правове регулювання укладання та реалізації договорів
перевезення вантажів автомобільним транспортом……………..76
2.1. Зміст договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом………..76
2.2. Порядок укладання та оформлення договорів перевезення
вантажів автомобільним транспортом……………………………………....105
2.3. Припинення договорів перевезення вантажів автомобільним
транспортом…………………………………………………………………....119
РОЗДІЛ 3. Цивільно-правова відповідальність за договорами перевезення
вантажів автомобільним транспортом…………………………………...136
3.1. Умови та особливості відповідальності за договорами перевезення
вантажів автомобільним транспортом……………………………………….136
3.2. Відповідальність за незбереження, прострочення доставки вантажів та
за інші порушення………………………...…………………………………..148
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….……....171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..……………………………………..176

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Відомості Верховної Ради України - ВВР України
Цивільний кодекс України - ЦК України
Цивільний кодекс УРСР - ЦК УРСР
Цивільний кодекс Російської Федерації - ЦК РФ
Статут автомобільного транспорту УРСР - САТ
Правила перевезення вантажів автомобільним
транспортом в Україні - Правила

ВСТУП

Актуальність теми. Процес переходу України до розвинутої ринкової економіки зумовив гостру потребу у створенні певної сприятливої правової бази для розвитку підприємництва в нашій країні. При цьому процес правотворення у даному напрямку не повинен обмежуватися лише систематизацією чи кодифікацією нормативно-правових актів. Стан цивільного обороту сьогодні вимагає створення відповідних юридичних засад для цивілізованого розвитку ринку, тому велике значення має розробка єдиної наукової концепції, в рамках якої здійснювалося б удосконалення українського законодавства. В цих умовах важливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері перевезення вантажів.
З метою прискорення розвитку транспортної системи України, її інтеграції в європейську та світову транспортні системи Кабінет Міністрів України Постановою від 9 листопада 2000 р. N 1684 затвердив Концепцію реформування транспортного сектору економіки. В ній зазначено, що транспорт - це одна з найважливіших галузей національної економіки, ефективне функціонування якої є необхідною умовою стабілізації, структурних перетворень економіки, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях, захисту економічних інтересів України.
Сьогодні жодна юридична чи фізична особа не можуть обійтися без послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом, який відрізняється від інших видів транспорту рядом позитивних особливостей. До них належать: висока прохідність автомобілів, що дозволяє їм рухатись різними дорогами – від досконалих до примітивних; найбільша мобільність та маневреність, що забезпечує доставку вантажу безпосередньо від вантажовідправника до вантажоодержувача без перевантаження на інший вид транспорту; висока швидкість руху автомобілів по удосконаленим дорогам. Тому одним з пріоритетних напрямів державного регулювання є автомобільний транспорт. Концепція реформування транспортного сектору економіки передбачає удосконалення нормативно-правової бази щодо безпеки перевезень та якості автотранспортних послуг.
Актуальність теми обумовлена недосконалістю правового регулювання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом та відсутністю у вітчизняній юридичній науці комплексних досліджень з даної проблематики. Останнім часом в Україні були виконані дисертаційні дослідження з питань перевезень окремими видами транспорту: Г.В. Самойленком (перевезення внутрішнім водним транспортом), І.В. Булгаковою (договір залізничного перевезення вантажів), О.В. Клепіковою (правове регулювання перевезень вантажів морським транспортом), І.А. Діковською (договір повітряного чартеру у міжнародному приватному праві), Є.Д. Стрельцовою (договір морського перевезення вантажу), І.О. Безлюдько (договір перевезення вантажу повітряним транспортом). Що ж стосується перевезень автомобільним транспортом, то в радянський час, і особливо в період з 1960 р. по 1980 р., були видані наукові праці, в яких досліджувались проблеми договору перевезення вантажів автомобільним транспортом. Саме в ті часи розвитку правової науки було одержано ряд важливих здобутків та внесено багато пропозицій, котрі й сьогодні не втратили своєї актуальності. В Україні в 1974 році була опублікована монографія О.О. Карлова “Правове регулювання перевезень вантажів автомобільним транспортом”, а в 1976 році М.Р. Наапетяном захищена дисертація на тему “Договор перевозки грузов автомобильным транспортом по законодательству УССР”. В сучасній же Україні процеси радикального реформування законодавства з питань автомобільних перевезень та удосконалення судової практики, пов’язаної з його застосуванням, на жаль, до цього часу не знайшли адекватного відображення в юридичній літературі. Література з цієї теми, що з’явилась в останній час, є або навчально-методичною, або уявляє собою різного роду коментарі чинного законодавства, і не може претендувати на роль наукового дослідження відповідних правовідносин, тому що окремі проблеми не одержали відповідного вирішення, деякі положення є спірними, ряд питань, висунутих практикою, вимагають нового вирішення. Тому сьогодні залишаються поза увагою питання поняття та юридичної сутності договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, порядку його укладання, виконання. Недостатньо з’ясована сутність річних договорів, їх значення. Сьогодні значно ускладнюється питання про учасників договірних відносин. Крім того, в сучасних умовах питання про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом має розглядатися з урахуванням надання деяким з них статусу публічних. Актуальним залишається питання відповідальності сторін за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом. Усе це зумовлює необхідність наукового дослідження питань договору перевезення вантажів автомобільним транспортом та визначило вибір теми дисертаційного дослідження як важливої наукової проблеми і як одного із напрямків науки цивільного права.
Теоретичну основу дослідження склали наукові праці таких правознавців, як М.К. Александров-Дольник, С.С. Алексєєв, А.Г. Биков, М.І. Брагінський, В.В. Вітрянський, Г.С. Гуревич, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, В.А. Єгіазаров, О.С. Іоффе, О.О. Карлов, А.Д. Кейлін, Н.С. Ковалевська, В.В. Луць, О.Л. Маковський, Д.А. Мєдвєдєв, М.Р. Наапетян, Г.Д. Отнюкова, Д.І. Половинчик, Я.І. Рапопорт, А.М. Рубін, Г.П. Савічев, О.М. Садіков, В.Т. Смирнов, М.А. Тарасов, Є.О. Харитонов, Б.Л. Хаскельберг, М.Є. Ходунов, Р.Ш. Цинцадзе, Х.І. Шварц, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич, В. Якушев, інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення та комплексний аналіз системи нормативно-правових актів України, що регулюють договори перевезення вантажів автомобільним транспортом, формування на основі проведеного аналізу конкретних пропозицій по вдосконаленню законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Поставлена у роботі мета зумовила такі завдання:
- визначення історичних аспектів розвитку договору перевезення у вітчизняному праві та системи нормативно-правових актів України, що регулюють договір перевезення вантажів автомобільним транспортом;
- теоретико-правове дослідження системи договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом;
- аналіз правової природи договорів перевезення конкретних вантажів автомобільним транспортом та річних договорів;
- визначення змісту договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом; конкретизація та систематизація прав та обов’язків суб’єктів цих договорів;
- дослідження порядку укладання та оформлення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом;
- правова характеристика припинення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом;
- аналіз та визначення цивільно-правової відповідальності за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом;
- розробка конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при укладанні, виконання та припиненні договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Предметом дослідження є цивільно-правовий інститут договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом та перспективи його розвитку у вітчизняному праві. Предметом також є система нормативно-правових актів, вітчизняна та іноземна юридична література, а також судова та інша правозастосовча практика з питань правового регулювання та реалізації зазначених договорів.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогою формально-догматичного методу дослідження було зроблено виділення найважливіших юридичних конструкцій договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, дано його загально-правову характеристику, тлумачення його змісту. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні генезису нормативно-правових України в сфері регулювання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом. Системно-функціональний метод надав можливість визначити основні засади правового регулювання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом. Аналіз наукових позицій, поглядів, різних підходів вітчизняних та зарубіжних вчених щодо договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом здійснено за допомогою порівняльно-правового методу. Сучасний стан законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом та пропозиції щодо його удосконалення викладено у роботі шляхом застосування прийомів формальної логіки (синтез, аналіз, узагальнення, аналогія).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в самостійній Україні комплексним дослідженням взагалі і після прийняття нового Цивільного кодексу України зокрема, договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, в якому на підставі чинного законодавства України визначено систему нормативно-правових актів України, що регулюють договір перевезення вантажів автомобільним транспортом; досліджено юридичну природу, зміст даних договорів; досліджено порядок укладання та реалізації договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом; визначено цивільно-правову відповідальність за цими договорами.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках, що виносяться на захист:
1. З нових позицій законодавства проаналізовано систему договорів, на підставі яких здійснюється перевезення вантажів автомобільним транспортом, визначено специфічні особливості та розмежування за основними правовими критеріями таких договорів: договору перевезення конкретного вантажу як оплатного та консенсуального, річного (довгострокового) договору як як безоплатного та консенсуального та договору перевезення конкретного вантажу, що укладається на підставі річного як оплатного та реального.
2. На підставі аналізу нормативних актів, що регулюють автоперевезення, зокрема, норм ЦК України, Закону України „Про автомобільний транспорт та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, автором визначено істотні умови кожного з договорів, на підставі яких здійснюється перевезення вантажів автомобільним транспортом:
- річний договір має містити умови про: обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, права та обов’язки, пов’язані: а) з наданням транспортних засобів, б) пред’явленням вантажу до перевезення, в) завантаженням (розвантаженням) вантажу;
- договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставі річного договору, має містити: відомості про конкретний вантаж із зазначенням його індивідуалізуючих ознак; умови та строк перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; права та обов’язки, пов’язані з транспортуванням та видачею вантажу одержувачу;
- договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, що має разовий характер, і укладається не на підставі річного, відрізняється від договору перевезення конкретного вантажу, укладеного на підставі річного договору, тим, що окрім вищезазначених умов, він має обов’язково містити умови про надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків.
3. З огляду на те, що річний договір не містить умов про конкретний вантаж і за ним не здійснюються конкретні перевезення вантажу, а його предметом є організація майбутніх перевезень вантажів, аргументується висновок, що річний договір не можна вважати договором перевезення вантажу, а можна вважати лише договором на організацію перевезень вантажів.
4. Обґрунтовується положення про те, що договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставі річного договору, та договір перевезення вантажу разового характеру розрізняються як за змістом, так і за порядком оформлення договірних відносин. Товарно-транспортна накладна є достатньою письмовою формою для договору перевезення конкретного вантажу, укладеного на підставі річного договору, оскільки всі умови такого договору в ній визначені. Договір перевезення конкретного вантажу, що має разовий характер, має оформлюватися у вигляді окремого документу, оскільки товарно-транспортна накладна не містить всіх умов такого договору, а виконує функцію вантажосупровідного документа.
5. Сформульовано рекомендації та пропозиції щодо внесення змін та доповнень в законодавство стосовно зазначення в договорах автоперевезень таких положень як: визначення кінцевого строку очікування автомобілів, по закінченню якого їх слід вважати ненаданими; вантажовідправник може відмовитися від наданого автотранспортну за умови, коли виявлені недоліки не можуть бути усунуті на місці; якщо для перевезення вантажу надано непридатний автотранспорт, то перевізник на вимогу вантажовідправника зобов’язаний надати придатний автотранспорт у визначений строк.
6. Обґрунтовано доцільність зменшення удвічі строків розшуку вантажів, зазначених в ЦК України та в Статуті автомобільного транспорту УРСУ; встановлення в новому САТ, ст. 68 Закону України „Про автомобільний транспорт” та в ч. 3 ст. 314 ЦК України норми, в силу якої автоперевізник відповідає за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадку, якщо автоперевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну його вартість, у розмірі дійсної вартості..
7. Аргументується доцільність скасування норм САТ та ГК України про перекладання тягаря доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу на вантажовідправника, які не кореспондуються із відповідними нормами нового ЦК України, Законів „Про автомобільний транспорт” та „Про транспорт”.
8. Автором запропоновано визначення нормативного простою: це час, який затрачується автоперевізником і складається з часу, протягом якого автотранспорт, що наданий для перевезення вантажу, знаходиться поза рухом у зв’язку з очікуванням виконання вантажно-розвантажувальних операцій, безпосереднім здійсненням вантажно-розвантажувальних робіт та оформленням перевізних документів.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі висновки і пропозиції можуть бути використані як методичні рекомендації Міністерству транспорту України, юридичним, фізичним особам – підприємцям, що займаються автоперевезеннями, наданням транспортно-експедиційних послуг, громадянам, що користуються послугами автотранспорта по перевезенню вантажів, з питань укладання, оформлення, виконання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, організації та здійснення автоперевезень вантажів. Окремі положення дисертації можуть бути використані для удосконалення чинного законодавства України та при розробці нового Статуту автомобільного транспорту України.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у науково-дослідній роботі та у навчальному процесі при читанні лекцій з дисциплін “Цивільне право”, “Господарське право”, спецкурсу “Транспортне право”.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на трьох конференціях: науково-практичній конференції “Митна політика України в контексті європейського вибору: проблеми та шляхи їх вирішення” (20 – 21 листопада 2003 р., м. Дніпропетровськ, Академія митної служби України); науково-практичній конференції молодих науковців “Актуальні проблеми економічної безпеки України в умовах її інтеграції до світового співтовариства” (31 березня – 1 квітня 2005 р., м. Дніпропетровськ, Академія митної служби України); IІ міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (27-28 травня 2005 р., м. Луцьк, Волинський державний університет ім. Лесі Українки, юридичний факультет).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано вісім статей, п’ять з яких у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези трьох доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє висловити такі основні твердження і зробити загальні висновки:
1. Не зважаючи на достатню кількість нормативних актів, що регулюють договори перевезення вантажів автомобільним транспортом, окремі норми цих актів або дублюють одна одну, або частково регулюють це питання, або суперечать одна одній чи є неточними.
2. В систему договорів, що опосередковують перевезення вантажів автомобільним транспортом входять договір перевезення конкретного вантажу, річний договір та договір перевезення конкретного вантажу, що укладається на підставі річного.
Договір перевезення вантажів, передбачений ст. 909 ЦК України, регламентує правовідносини з доставки в пункт призначення конкретного вантажу, переданого (довіреного) перевізникові. Тому цей договір іменується договором перевезення конкретного вантажу. Однією з новел ЦК України є те, що при його підготовці були враховані публічно-правові елементи, властиві перевезенням транспортом загального користування.
Виходячи з визначення довгострокового договору, його головна мета – організувати майбутній перевізний процес. Укладаючи цей договір, сторони узгоджують питання організації всіх стадій перевезення і підготовки до нього. Отже, даний договір необхідно визнати договором на організацію перевезень вантажів.
Ознаки, що відрізняють річний договір від договору перевезення конкретного вантажу: зміст цього договору; предмет; триваючий характер; строк дії.
3. Договори перевезення конкретних вантажів є двосторонніми, міновими (комутативними), договорами з надання послуг, відплатними, каузальними, договорами на користь третьої особи, можуть бути як реальними (якщо укладаються за наявності річного), так і консенсуальними (без річного).
Річні договори є двосторонніми, консенсуальними, договорами з надання послуг, безоплатними, каузальними.
4. У довгостроковому (річному) договорі перевезення вантажу мають зазначатись: обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, раціональні маршрути і схеми вантажопотоків; права та обов’язки, пов’язані з: а) наданням транспортних засобів, б) пред’явленням вантажу до перевезення, в) завантаженням та розвантаженням вантажу; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов’язань та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, за умови, що між сторонами було укладено і річний договір, має містити: найменування та кількість вантажу, його пакування, маркування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; права та обов’язки, пов’язані з транспортуванням та видачею вантажу одержувачу, та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, за умови, що між сторонами не було укладено річний договір, має містити: обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків; найменування та кількість вантажу, його пакування, маркування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; права та обов’язки, пов’язані з: а) наданням транспортних засобів, б) пред’явленням вантажу до перевезення, в) завантаженням та розвантаженням вантажу; г) транспортуванням та видачею вантажу одержувачу; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов’язань та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
5. У зв’язку з тим, що статті 62 та 63 Закону України “Про автомобільний транспорт”, на наш погляд, не в повній мірі регламентують права та обов’язки суб’єктів договору, пропонуємо ці статті викласти наступним чином. Стаття 63: “Вантажний перевізник зобов’язаний: надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором; визначити такий тип та таку кількість транспортних засобів, які необхідні для забезпечення доставки у повній цілості в пункт призначення визначеної кількості вантажу; визначити придатність транспортних засобів для перевезення даного виду вантажу: їх справний стан як в технічному, так і комерційному відношенні, відповідність рухомого складу санітарним нормам; доставити вантаж в пункт призначення протягом відведеного для цього строку; перевозити вантажі по найкоротшому маршруту; забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) у пункті призначення; здати вантаж одержувачу, зазначеному в договорі; відшкодовувати вантажовідправнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.
Вантажний перевізник має право: відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо вантажовідправником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів; відмовитися від перевезення вантажу, якщо вантажовідправник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування, маркування вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо; одержувати відшкодування від вантажовідправника, якщо автомобільний транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини вантажовідправника”.
В статті 62 Закону України “Про автомобільний транспорт” обов’язки вантажовідправника викласти таким чином: “Вантажовідправник зобов’язаний: забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу; утримувати власні під’їзні шляхи до вантажних пунктів, вантажні майданчики, рампи тощо у стані, що відповідає вимогам законодавства з питань охорони праці, техніки безпеки та безпеки руху; застосувати придатну тару (пакування), визначити вагу вантажу, здійснити маркування; здійснювати вантажні операції, закріплення, накриття, ув’язування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення автомобільного транспортного засобу від залишків вантажу; сплатити за перевезення вантажу плату, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами”.
6. Відносини з подачі та прийняття заявки мають договірну природу. За наявності ж в річному договорі норм, відповідно з якими подаються заявки, ці відносини є лише виконанням такого договору.
Договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставі річного договору, та договір перевезення вантажу разового характеру розрізняються як за змістом, так і за порядком оформлення договірних відносин. Товарно-транспортна накладна є достатньою письмовою формою для договору перевезення конкретного вантажу, укладеного на підставі річного договору, оскільки всі умови такого договору в ній визначені. Договір перевезення конкретного вантажу, що має разовий характер, має оформлюватися у вигляді окремого документу, оскільки товарно-транспортна накладна не містить всіх умов такого договору, а виконує функцію вантажосупровідного документа.
7. ГК України передбачає, а САТ визначає, на відміну від ЦК, Законів “Про автомобільний транспорт” та “Про транспорт”, випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. Тому колізійні норми САТ та ГК України про перекладання тягаря доказування на вантажовідправника (вантажоодержувача) застосовуватися не повинні.
8. Обставини, зазначені в ст. 134 САТ, іноді зовсім не виключають вину автоперевізника за незбереження вантажу, а, навпаки, допускають випадки, коли автоперевізник безпідставно звільняється від відповідальності, тому норму ст. 134 САТ, на наш погляд, сьогодні застосовувати не доцільно.
Доцільно встановити в новому САТ, ст. 68 Закону України “Про автомобільний транспорт” та в ч. 3 ст. 314 ГК України норму, в силу якої автоперевізник відповідає за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадку, якщо автоперевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну його вартість, - в розмірі дійсної вартості.
9. Можливість зменшення відповідальності перевізника за нестачу, втрату, псування і пошкодження вантажу через те, що вантажовідправник (вантажоодержувач) умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, при автомобільних перевезеннях вантажу має вирішуватись позитивно .
10. В договорі перевезення вантажу сторони мають чітко встановлювати зміст нормативного простою та відповідальність за нього.
Нормативний простій - це час, який затрачується автоперевізником і складається з часу, протягом якого автотранспорт, що наданий для перевезення вантажу, знаходиться поза рухом у зв’язку з очікуванням виконання вантажно-розвантажувальних операцій, безпосереднім здійсненням вантажно-розвантажувальних робіт та оформленням перевізних документів

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александров-Дольник М.К. Договоры советского транспортного права: Автореф. дис… д.ю.н. / АН СССР. Ин-т гос-ва и права. – М., 1963. – 41 с.
2. Александров-Дольник М.К. Споры, вытекающие из отношений сторон в железнодорожных грузовых операциях. – М.: Госюриздат, 1955. – 87 с.
3. Александров-Дольник М.К., Тулеугалиев Г. Правовые вопросы доставки грузов от склада отправителя до склада получателя (“от двери до двери”). – Алма-Ата, 1969. – 152 с.
4. Алексеев С.С. Гражданская ответственность за невыполнение плана железнодорожной перевозки грузов. – М.: Госюриздат, 1959. – 176 с.
5. Аллахвердов М.А., Савичев Г.П. Договоры о перевозках грузов. – М.: Юридическая литература, 1967. – 184 с.
6. Андрианов И.А., Зинченко С.А. Правовое регулирование отношений транспортных организаций с клиентурой и между собой. – Ростов н/Д.: Изд-во Ростовского ун-та, 1972. – 42 с.
7. Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1952. – 174 с.
8. Антимонов Б.С. Основания договорной ответственности социалистических организаций. – М.: Госюриздат, 1962. – 174 с.
9. Анцелевич Г.О., Ковалевська Л.І., Покрещук О.О. Міжнародно-правова регламентація транспортних перевезень: Підручник. – К.: Зовнішня торгівля, 2004. – 288 с.
10. Астановский Г.Б. Правовое положение грузополучателя и принцип реального исполнения в договоре перевозки // Правоведение. – 1963. – № 4. – С. 51-61.
11. Бару М.И. Понятие и содержание возмездности в советском гражданском праве // Ученые записки харьковского юридического института. – Харьков, 1959. – Вып. 13. – С. 48–49.
12. Безлюдько І.О. Договір перевезення вантажу повітряним транспортом: визначення в законодавстві України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 24. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – 668 с.
13. Безлюдько І.О. Правовий статус перевізника за договором перевезення вантажу повітряним транспортом за чинним законодавством України // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 11. – С. 31–32.
14. Белянович О.А. Господарський договір та способи його укладання: Автореферат дис… канд. юрид. наук: 12.00.04 / Київський державний університет ім. Тараса Шевченко. – К., 1999. – 23 с.
15. Бервено С., Дзера О. До питання реальності та консенсуальності цивільно-правових договорів // Юридична Україна. – 2005. – № 4. – С. 43-48.
16. Боднар Т. Суб’єкти виконання договірного зобов’язання // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 6. – С. 28–31.
17. Бондаренко Е. Учет бланков строгой отчетности: единая первичная транспортная документация // Главбух. – 2001. – № 16. – С. 71.
18. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. – М.: Статут, 2000. – 848 с.
19. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг. – М.: Статут, 2002. – 1055 с.
20. Буга С. Понятие и виды смешанных перевозок грузов // Підприємництво, господарство і право. – 2001 – № 9. – С. 27–31.
21. Буга С. Правовое регулирование перевозок в смешанном сообщении // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 9. – С. 31–33.
22. Булгакова І.В. Особливості відповідальності сторін за договором залізничного перевезення вантажів // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 4. – С. 207–212.
23. Булгакова І.В. Поняття та значення договору залізничного перевезення вантажів за законодавством України // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 1. – С. 164–167.
24. Булгакова І.В. Транспортне право України: Академічний курс: Підручник для юрид. спец. вищих навч. закладів / І.В. Булгакова. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”, 2005. – 534 с.
25. Быков А.Г., Половинчик Д.И., Савичев Г.П. Комментарий к Уставам автомобильного транспорта союзных республик. – М.: Юридическая литература, 1978. – 232 с.
26. Вакулович Е.В. Договір оренди транспортних засобів: Автореф.дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2002. – 19 с.
27. Витрянский В.В. Договор перевозки . – М.: Статут, 2001. – 526 с.
28. Витрянский В.В. Договоры перевозки и транспортной экспедиции // Закон. – 1996. – № 11. – С. 103–110.
29. Витрянский В.В. Договоры, регулирующие перевозки в прямом смешанном сообщении // Хозяйство и право. – 2001. – № 6. – С. 25–44.
30. Витрянский В.В. Новые типы гражданско-правовых договоров // Закон. – 1996. – № 6. – С. 91.
31. Витрянский В.В. Правовове регулирование обслуживания автомобильным транспортом // Советская юстиция. – 1984. – № 4. – С. 18–20.
32. Власова А.В. Правовая природа принятия исполнения по обязательству // Государство и право. – 1995. – № 5. – С. 56–61.
33. Вопросы советского транспортного права [Сборник статей. Общ. науч. ред. К.К. Яичкова]. – М.: Госюриздат, 1957. – 296 с.
34. Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий). – Х.: ООО “Одиссей”, 1999. – 848 с.
35. Гражданское право. В 2-х томах. Учебник. Т. 2. / Отв. ред. проф. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 1993. – 432 с.
36. Гражданское право России: Курс лекций – Ч. 2: Обязательственное право / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: БЕК, 1997. – 687 с.
37. Гражданское право. – Т. 2. Полутом 1 / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – М.: БЕК, 2002. – 704 с.
38. Гражданское право / Отв. ред. Я.Ф. Миколенко, П.Е. Орловской. – Ч. 2. – М.: Юрид. изд-во НКЮ CCCР, 1938. – 488 с.
39. Гражданское право / Под ред. М.М. Агаркова, Д.М. Генкина. – Т. 2. – М.: Юриздат, 1944. – 319 с.
40. Гражданское право Украины. Ч.1 / Под ред Пушкина А.А., Самойленко В.М. – Харьков: Основа, 1996. – 440 с.
41. Гражданское право: Учебник / Отв. ред. Е.А. Суханов. В 2-х т. Т. ІІ. Полутом 2. – М.: БЕК, 2000. – с. 544.
42. Гражданское право: Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. Ч. ІІ. М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 784 С.
43. Гражданское право: Учебник. Ч. 1 / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 632 С.
44. Гражданское уложение: Проект Высочайше учрежденной Редакционной комиссии по составлению Гражданского Уложения / Под ред. И.М. Тютрюмова. Т. 2. – С-Пб., 1910. – 1362 с.
45. Гуревич Г.С. Нужен договор на перевозки сельскохозяйственных грузов // Автомобильный транспорт. – 1963. – № 9. – С. 9-11.
46. Гуревич Г.С. Перевозка сельскохозяйственных грузов автотранспортом. – Минск: Изд-во “Урожай”, 1967. – 128 с.
47. Гусаков А.Г. Железнодорожное право по законодательству СССР. – М., 1929. –343 с.
48. Дашков Л.П., Бризгалин А.В. Комерческий договор: от заключения до исполнения. – М.: ИВЦ “Маркетинг”, 1995. – 323 с.
49. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. – М.: Рус. яз., 1986. – 840 с.
50. Джумагельдиева Г. Применение обычных цен в хозяйственной деятельности // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 4. – С. 12–14.
51. Договір у цивільному і трудовому праві: Довідник. Ч. 1. / Шевченко Я.М., Молявко О.М., Севрюкова І.Ф., Кучеренко І.М., Салатко А.Л. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2000. – 280 с.
52. Договоры в социалистическом хозяйстве / Ленингр. ун-т. – М.: Юрид. лит., 1964. – 496 с.
53. Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 7. – С. 21–23.
54. Домашенко Н.В. Про договір перевезення вантажів залізничним транспортом // Проблеми законності. – 2002. – № 53. – С. 40–43.
55. Дудорова К. Алеаторні (ризикові) договори: деякі питання законодавчого регулювання // Підприємництво, господарства і право.– 2002. – № 3. – С. 28–29.
56. Дуюн В.П. Договор на организацию автомобильных перевозок грузов: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 712 / Белорус. гос. ун-т им. В.И. Ленина. – Минск, 1970. – 20 с.
57. Егиазаров В.А. Транспортное право: Учеб. пособие. – М.: Юрид. лит, 1999. –272 с.
58. Завидов Б.Д. Хозяйственно-правовые проблемы сохранности грузов при перевозках автомобильным транспортом по законодательству России и Украины: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.04 / Укр. юрид. академия. – Х., 1993. – 21 с.
59. Завидов Б.Д. Хозяйственно-правовые проблемы сохранности грузов при перевозках автомобильным транспортом по законодательству России и Украины: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.04. – Х., 1993. – 176 с.
60. Закон України “Про автомобільний транспорт” від 05. 04. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 22. – Ст. 105.
61. Закон України “Про дорожній рух” від 30. 06. 1993 р. // ВВР України. – 1993. – № 31. – Ст. 338.
62. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01. 06. 2000 р. // ВВР України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
63. Закон України “Про перевезення небезпечних вантажів” від 06. 04. 2000 р. // ВВР України. – 2000. – № 28. – Ст. 222.
64. Закон України “Про транзит вантажів” від 20. 10. 1999 р. // ВВР України. – 1999. – № 51. – Ст. 446.
65. Закон України “Про транспорт” від 10. 11. 1994 р. // ВВР України. – 1994. – № 51. – Ст. 446.
66. Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність” від 01. 07. 2004 р. // Урядовий кур’єр, 2004, – 1 вересня, – № 163.
67. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навчальний посібник / За ред. проф. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
68. Івасишина Н.В. Правове регулювання автомобільних міжнародних перевезень // Автошляховик України. – 1999. – № 2. – С. 6–9.
69. Изволенский В.Н. Правовые вопросы железнодорожных перевозок. – М.: Трансжелдориздат, 1951. – 214 с.
70. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юр. лит., 1975. – 880 с.
71. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. – 308 с.
72. Иоффе О.С. Советское гражданское право: Курс лекций. Общая часть / Отв. ред. А.К. Юрченко. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1958. – 511 с.
73. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1961. – 438 с.
74. Калмыков Ю.Х. К понятию обязательств по оказанию услуг в гражданском праве // Советское государство и право. – 1966. – № 5. – С. 116-118.
75. Карлов О.О. Правове регулювання перевезень вантажів автомобільним транспортом. – К.: Вища школа, Вид. при КДУ, 1974. – 120 с.
76. Киселев Ю.В. Договор перевозки грузов автомобильным транспортом: Акты, претензии, иски // Хозяйство и право. – 2001. – № 6. – С. 17-19.
77. Киселев Ю.В. Договор перевозки и особенности регулирования правовых отношений, связанных с перевозкой груза, пассажиров и багажа автомобильным транспортом: Правовой комментарий // Хозяйство и право. – 2001. – № 5. – С. 15-17.
78. Клепікова О.В. Правове регулювання перевезення вантажів морським транспортом: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.04. – К., 2003. – 227 с.
79. Ключник А. Если от перевозки стало меньше… или больше // Бухгалтер. – 2000. – № 22. – С. 25.
80. Козлова О. Ответственность, вытекающая из договора автомобильной перевозки // Закон. – 1996. – № 5. – С. 39–44.
81. Комаров А.С. Ответственность в коммерческом обороте. – М.: Юрид. лит., 1991. – 207 с.
82. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный). / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Юридическая фирма “КОНТРАКТ”, Издательский Дом “ИНФРА-М”, 1997. – 778 с.
83. Комментарий к Гражданскому кодексу РСФСР / Под ред С.Н. Братуся, О.Н. Садикова. – М.: Юридическая литература, 1982. – 648 с.
84. Комментарий к Кодексу торгового мореплавания Российской Федерации / Под ред. Г.Г. Иванова. – М., 2000. – 734 с.
85. Комментарий части второй Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. – М., 1996. – 432 с.
86. Коммерческое право: Учебник / Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевой. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 1997. – 286 с.
87. Кондратьев В.М. Проблемы совершенствования автотранспортного законодательства. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1990. – 131 с.
88. Корецкий А.Д. Теоретико-правовые основы учения о договоре. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001, – 211 с.
89. Короткий тлумачний словник української мови / Під ред. Д.Г. Гринчишина. – К.: Рад. шк., 1988. – 320 с.
90. Красавчиков О.А. Вопросы системы Особенной части ГК РСФСР. – Свердловск, 1957. – 268 с.
91. Красько И. О договоре экспедиции // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 6. – С. 24–25.
92. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права / Під ред. П.Д. Индиченко. – К: Радянська школа, 1948. – 424 с.
93. Лебедев В., Ницевич А. Транспортный договор – юридическая экскурсия // Юридическая практика. – 2001. –№ 38. – 19 сентября. – С. 6.
94. Лобанов А. Некоторые особенности оформления первичной транспортной документации // Налоги и бухгалтерский учет. – 1999. – № 3. – С. 36–39.
95. Луць А.В. Свобода договору за проектом нового Цивільного кодексу України // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. – № 3. – С. 215-221.
96. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 560 с.
97. Маковский А.Л. Правовое регулирование морских перевозок грузов. – М.: Морской транспорт, 1961. – 315 с.
98. Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. –М.: Наука, 1968. – 208 с.
99. Масевич М.Г. Договор поставки и его роль в укреплении хозрасчета. – Алма-Ата, 1964. – 206 с.
100. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – Киев: Изд-во КГУ, 1955. – 307 с.
101. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. – М.: Юрид. лит., 1970. – 312 с.
102. Медведєва Л., Гончарова Н. Зміни в законодавстві щодо організаційно-правових форм юридичних осіб // Право України. – № 4. – 2004. – С. 127–128.
103. Мейер Д.И. Русское гражданское право. – М.: СТАТУТ, 2000. – 831 с.
104. Мозолин В.П., Фарнсворт Е., Аллан Договорное право в США и СССР. История и общие концепции. / Отв. ред. В.П. Мозолин; АН СССР, Ин-т государства и права. – М.: Наука, 1988. – 308 с.
105. Морандьер де ла Л. Жюллио. Гражданское право Франции. – Т. 2. – М.: Иностр. лит., 1960. – 726 с.
106. Наапетян М.Р. Договор перевозки грузов автомобильным транспортом по законодательству УССР: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / КГУ им. Т.Г. Шевченко. – К., 1976. – 26 с.
107. Наапетян М.Р. Договор перевозки грузов автомобильным транспортом по законодательству УССР: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 1976. – 210 с.
108. Наказ Державного Комітету по стандартизації, метрології та сертифікації, Міністерства транспорту України “Про затвердження Правил сертифікації послуг автомобільного транспорту” від 19. 03. 1999 р. № 119/156 // Закон і бізнес. – 1999. – № 18. – С. 20–25.
109. Наказ Міністерства статистики України і Міністерства транспорту України “Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи” від 07.08.96 р. N 228/253. – Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.
110. Наказ Міністерства транспорту України “Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні” від 14.10.1997 р. № 363 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 8. – С. 283.
111. Научно-практический комментарий к Основам гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик / Под ред. С.Н. Братуся, Е.А. Флейшиц. – М., 1962. – 386 с.
112. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М.: Госюриздат, 1950. – 416 с.
113. Норми втрат при транспортуванні, затверджені в СРСР: Лист Мінекономіки № 83-22\605 від 19. 09. 2003. – Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.
114. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Рус. яз., 1975. – 848 с.
115. Олюха В.Г. Суб’єкти публічного договору // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 8. – С. 88–90.
116. Олюха В.Г. Цивільно-правовий договір: поняття, функції та система: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / КНУ ім Т.Г. Шевченка. – К., 2003, – 20 с.
117. Онищук М. Імплементація норм міжнародного права в законодавство України про транспорт // Право України. – 2000. – № 6. – С. 79–84.
118. Основные институты гражданского права забежных стран. Сравнительно-правовое исследование. Под ред. В.В. Залесского.– М.: Изд-во “НОРМА”, 1999. – 648 с.
119. Отдельные виды обязательств. / Под ред. К.А. Граве, И.Б. Новицкого. – М.: Госюриздат, 1954. – 360 с.
120. Отнюкова Г.Д. Договор перевозки грузов автомобильным транспортом // Закон. – 1996. – № 5. – С. 36–39.
121. Отнюкова Г.Д. Ответственность сторон по договорам централизованной перевозки грузов автотранспортом: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Всесоюз. юрид. заоч. ин-т. – М., 1974. – 24 с.
122. Первушин А. Договор автомобильной перевозки сельскохозяйственных грузов // Советская юстиция. – 1970. – №. 19. – С. 20–22.
123. Петров И.Н. Повысить ответственность перевозчика за сохранность грузов // Советская юстиция. – 1966. – № 11. – С. 13.
124. Плужников К.И. Транспортное экспедирование: Учебник для вузов. – М.: Рос Консульт, 1999. – 576 с.
125. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Концепції реформування транспортного сектора економіки” від 09. 11. 2000 р. № 1684 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 46. – С. 183–190.
126. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Правила дорожнього руху” від 10. 10. 2001 р. № 1306 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 41. – С. 35–103.
127. Предпринимательское (хозяйственное) право / Под ред. О.М. Олейника. – М., 1999. – 727 с.
128. Пугинский Б.И. Коммерческое право России. – М.: Юрайт, 2000. – 314 с.
129. Пыжиков С.Л., Краюшкин В.А. Исчисление и взыскание санкций за неисполнение обязательств при поставках и перевозках: Практ. пособие. – М.: Профиздат, 1990. – 45 с.
130. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні / Шевченко Я.М., Молявко О.М., Салатко А.Л., Підопригора О.А., Карпенко Д.О. – Х.: Консум, 1999. – 271 с.
131. Рубин А.М. Правовое регулирование централизованных перевозок грузов автомобильным транспортом. – М.: Госюриздат, 1960. – 173 с.
132. Саватье Р. Теория обязательств. – М.: Прогресс, 1972. – 440 с.
133. Савичев Г.П. Становление и перспективы разития транспортного законодательства в Российской Федерации // Вестник Моск. университета. Серия 11. Право. – 1993. – № 2. – С. 23–33.
134. Савичев Г.П. Эффективность и качество перевозок народнохозяйственных грузов // Советское государство и право. – 1982. – № 3. – С. 63-68.
135. Садиков О.Н. Учредительный договор и его правовые особенности // Государство и право. – 1994. – № 6. – С. 90–92.
136. Самойленко Г. Сутність договору перевозки вантажів річковим транспортом: правові питання // Право України. – 2000. – № 12. – С. 101-104.
137. Смирнов В.Т. Права и обязанности участников договора грузовой перевозки. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1969. – 111 с.
138. Смирнов В.Т. Правовое регулирование грузовых перевозок в СССР: Автореф. дис…док. юрид. наук: 12.712 / ЛГУ им. А.А. Жданова. – Л., 1970. – 39 с.
139. Советское гражданское право: Учебник. В 2-х томах. Т. 1 / Илларионова Т.И., Кириллова М.Я., Красавчиков О.А. и др.; Под ред О.А. Красавчикова. – М.: Высш. шк., 1985. – 544 с.
140. Советское гражданское право: Учебник. В 2-х томах. Т. 2 / Верб С.А., Добрынин Ю.Е., Илларионова Т.И. и др.; Под ред О.А. Красавчикова. – М.: Высш. шк., 1985. – 544 с.
141. Советское гражданское право. Ч. 1 / Под ред. Маслова В.Ф., Пушкина А.А. – К.: Вища школа, 1977. – 480 с.
142. Советское гражданское право. Ч. 1 / Под ред. Маслова В.Ф., Пушкина А.А. – К.: Вища школа, 1983. – 407 с.
143. Солошенко Л. Автоуслуги арендованным транспортом // Налоги и бухгалтерский учет. – 2001. – № 41. – С. 22.
144. Справа № 9/317 Господарського суду Дніпропетровської області, 2004 р. // Архів Господарського суду Дніпропетровської області.
145. Справа № 9/304 Господарського суду Дніпропетровської області, 2005 р. // Архів Господарського суду Дніпропетровської області.
146. Справа № 39/16 Господарського суду Дніпропетровської області, 2005 р. // Архів Господарського суду Дніпропетровської області.
147. Справа № 5/292 Господарського суду Дніпропетровської області, 2002 р. // Архів Господарського суду Дніпропетровської області.
148. Справа № 39/434 Господарського суду Дніпропетровської області, 2005 р. // Архів Господарського суду Дніпропетровської області.
149. Становлення та розвиток цивільних і трудових правовідносин у сучасній Україні / Шевченко Я.М., Молявко О.М., Єрьоменко Г.В., Бабаскін А.Ю., Баранюк Ю.В. / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2001. – 246 с.
150. Танага А.Н. Принцип свободы договора в гражданском праве России. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 209 с.
151. Тарасов М.А. Договор перевозки.– Ростов на Дону, 1965. – 465 с.
152. Тарасов М.А. Договор перевозки по советскому праву. – М.: Водтрансиздат, 1954. – 179 с.
153. Теньков С. Договори перевезень вантажів автомобільним транспортом. Коментар до чинного законодавства // Юридичний вісник України. – 2000. – № 44, 2–8 листопада. – С. 6.
154. Тімуш І. Поняття ризикового договору в цивільному праві // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 2. – С. 65–66.
155. Тотьев К. Публичный договор // Хозяйство и право. – 1995. – № 6. – С. 3.
156. Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е.Ф., Гіжевський В.К., Демський С.Е., Мілашевич А.В.; За заг. ред. Е.Ф. Демського, В.К. Гіжевського – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
157. Транспортное право Украины / Сост. Сунцов В.В. – Харьков: Консум, 1998. – 495 с.
158. Фадеева Т.А. Договор перевозки груза. (Учеб.-метод. пособие). – Л.: Изд-во ЛГУ, 1971. – 62 с.
159. Фартхтдинов Я.Ф. Законодательство и судебная практика по некоторым видам бытового обслуживания. / Науч. ред. М.И. Никитина. – Казань: КГУ, 1983. – 112 с.
160. Федорченко Н.В. Загальні проблеми зобов’язань по наданню послуг // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 17. – К., 2002. – С. 237–242.
161. Флейшиц Е.А. Обязятельства из причинения вреда и из неосновательного обогащения. – М.: Госюриздат, 1951. – 239 с.
162. Французский гражданский кодекс (ст. 1104) // Кулагин М.И. Избранные труды. – М.: Статут, 1997. – 329 с.
163. Фурсов Д.А. Перевозки: Подготовка дела к судебному разбирательству. – М.: Инфра М, 1997. – 541 с.
164. Харченко Н. И это также фрахт: услуги перевозки автотранспортом и железной дорогой // Баланс. – 2003. – № 9, 25 февраля. – С. 38–40.
165. Хаскельберг Б. Л. Обязательство железнодорожной перевозки груза по советскому праву: Автореф. дис…док. юрид. наук: 712 / Ин-т филос. и права АН Казахской ССР. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1969. – 50 с.
166. Хаснутдинов А.И. Годовой договор на перевозку грузов автомобильным транспортом // Правоведение. – 1976. – № 1. – С. 42–50.
167. Ходунов М.Е. Внутренневодное право. – М.: Изд-во Наркомречфлота СССР, 1945. – 223 с.
168. Ходунов М.Е. Правовое регулирование деятельности транспорта. – М.: Юрид. лит., 1965. – 164 с.
169. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. – К.: Юринком Интер, 2002. – 912 с.
170. Холопов К. Основной закон железных дорог России // Закон. – 2000. – № 9. – С. 53-55.
171. Цивільне право. Загальна частина / За ред. професорів Підопригори О.А., Бобрової Д.В. – К.: ВЕНТУРІ, 1995. – С. 416.
172. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 520 с.
173. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 2. Особлива частина. К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 408 с.
174. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред.О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Юрінкои Інтер, 2004. – Кн. 1. – 736 с.
175. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред.О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Юрінкои Інтер, 2004. – Кн. 2. – 640 с.
176. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – 856 с.
177. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – Ч. 1. – 692 с.
178. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – Ч. 2. – 896 с.
179. Цинцадзе Р.Ш. Договор перевозки грузов на автомобильном транспорте: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 712 / Тбилис. гос. ун-т. – Тбилиси, 1971. – 23 с.
180. Шварц Х.И. Договор автомобильной перевозки. – М.: Госюриздат, 1955. – 200 с.
181. Шварц Х.И. Правовое регулирование перевозок на автомобильном транспорте. – М.: Юридическая литература, 1966. – 264 с.
182. Шевцов С. Договір перевезення // Все про бухгалтерський облік. – 2002. – № 27. – С. 25-30.
183. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М.: Фирма “СПАРК”, 1995. – 556 с.
184. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права (по изд. 1914 г.). – М.: Фирма “СПАРК”, 1994. – 335 с.
185. Юридична енциклопедія: В 6 т., Т.2: Д-Й. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 1999. – 744 с.
186. Юридична енциклопедія: В 6 т., Т.4: Н-П. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 2002, – 720 с.
187. Яичков К.К. Договор железнодорожной перевозки грузов по советскому праву. – М.: Изд. АН СССР, 1958. – 289 с.
188. Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой договор в сфере обслуживания. – М.: Наука, 1980. – 80 с.
189. Якушев В. Общие тенденции развития права перевозок грузов и их влияние на правовое регулирование смешанных перевозок // Хозяйство и право. – 1996. – № 9. – С. 57–60.
190. Якушев В. Экспедитор и перевозчик в российском праве: прошлое, настоящее и будущее // Хозяйство и право. – 1996. – № 1. – С. 82–91.