АРЕШТ СУДЕН НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОРСЬКИХ ВИМОГ (цивілістичні аспекти) :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................4

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ......................................................14

РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ МОРСЬКОЇ ВИМОГИ ЯК КАТЕГОРІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА..............................................................................................15
1.1.Огляд методики та основних методів дослідження правового інституту морських вимог та порядку їх забезпечення............................................15
1.2.Морська вимога як предмет цивільно-правового регулювання..........21
1.3.Види морських вимог..............................................................................44
1.4.Поняття привілейованих морських вимог.............................................49

РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОРСЬКИХ ВИМОГ..........................67
2.1.Забезпечення морських вимог як особливий інститут цивільного права України................................................................................................................67
2.2.Способи забезпечення морських вимог.................................................83
2.3.Поняття прийнятної форми та достатнього розміру забезпечення морських вимог............................................................................................................112

РОЗДІЛ 3
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ЗАЯВ ПРО АРЕШТ СУДЕН НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОРСЬКИХ ВИМОГ........................................................................................................................122
3.1.Судова процедура in rem як засіб отримання забезпечення................................................................................................................122
3.2.Процесуальний характер судового провадження з арешту суден на забезпечення морських вимог....................................................................................132
3.3.Поняття арешту морських суден на забезпечення морських вимог.............................................................................................................................148
3.4.Огляд судової практики у справах з арешту суден на забезпечення морських вимог............................................................................................................160

ВИСНОВКИ................................................................................................171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................180

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Порівняно недавно в правовій системі України з’явилося судове провадження з арешту морських суден на забезпечення морських вимог. В результаті в цивільному праві України з’явилися нові категорії, яких раніше не було. Це такі категорії як – “морська вимога”, “забезпечення морських вимог”, “види забезпечення морських вимог” та ін. Ці категорії та порядок здійснення судового арешту морських суден на забезпечення морських вимог закріплені в Кодексі торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року. Поряд із цим 12 березня 1999 року представники України підписали разом з багатьма іншими представниками морських держав Конвенцію ООН/ІМО з арешту суден 1999 року.
Такі новації в цивільному праві України, специфічність нових категорій, їх відсутність у цивільному праві України та СРСР до 1995 року зумовлюють певні суперечності в їх сучасному тлумаченні та в застосуванні в судовій практиці. Порядок застосування нового правового інституту залишається незнайомим не тільки для місцевих судів, але й для Верховного Суду України, який в 2001 році зробив невдалу спробу проаналізувати судову практику з арешту морських суден.
Основні проблеми в правозастосовчий практиці пов’язані з невизначеністю місця норм з арешту морських суден на забезпечення морських вимог в правовій системі України, із загальною необізнаністю більшості суддів України з новим судовим провадженням. Не визначені також в теорії поняття нових категорій та їх суттєві ознаки. Не вирішено питання про сферу дії цього правового інституту (більшість судів розглядають справи цієї категорії, не вивчаючи і не аналізуючи практику судів інших регіонів України).
Проблеми судового провадження з арешту морських суден на забезпечення морських вимог та основні поняття цього провадження науковцями досконально не досліджувалися, спеціальних монографічних робіт не видавалося. Проблемні питання розглядалися поряд з викладенням інших питань цивільного або морського права лише частково. Науковці недостатньо приділяли уваги цим проблемам, тому певний науковий вакуум намагаються заповнити практичні працівники та адвокати (і не завжди професійно). Правову природу цього судового провадження та поняття основних категорій розглядали в різні часи такі науковці і практикуючи юристи як І.І. Баринова, В.В. Богданов, С.І. Голікова, М.З. Дешаліт, Л.М. Єгоров, В.Г. Єрмолаєв, Л.М. Мащенко, А.В. Сидоренко, В.Ф. Сидорченко, П.А. Фалілеєв, О.М. Шемякін та ін. До розгляду проблем з арешту суден неодноразово звертався й автор цієї роботи.
Оскільки, по-перше, питання теоретичного, законодавчого та правозастосовчого характеру, що пов’язані з цивільно-правовими особливостями судового провадження з арешту морських суден на забезпечення морських вимог, раніше не піддавалися докладному дослідженню, по-друге, це судове провадження та його загальні категорії залишаються невідомими в українській правовій системі, остільки їх сучасний аналіз є надзвичайно важливим.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з напрямками наукових досліджень, що виконуються в Одеській національній юридичній академії відповідно до теми: “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195), а також безпосередньо пов’язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії на 2001 – 2005 роки за темою “Традиція приватного права України”.
Мета роботи полягає: 1) в комплексному теоретичному дослідженні чинної нормативно-правової бази, яка регулює відносини та понятійно-категоріальний апарат нового правового інституту, та в аналізові судової практики; 2) у виявленні основних проблем, що виникають в правозастосовчий практиці, у виявленні особливостей в застосуванні матеріальних і процесуальних норм нового судового провадження; 3) в розробці рекомендацій по вдосконаленню правових норм та механізму правового регулювання забезпечення морських вимог і практики його застосування.
У відповідності до мети визначені такі основні задачі дослідження :
теоретичне обґрунтування доцільності створення в правовій системі України судового провадження з арешту суден на забезпечення морських вимог та визначення його основного понятійно-категоріального апарату;
з’ясування правової природи нових категорій та нового судового провадження та їх значення в цивільному і процесуальному праві;
докладний аналіз чинного законодавства про забезпечення морських вимог шляхом арешту суден, виявлення прогалин і суперечностей;
аналіз дискусійних питань нового правового інституту;
аналіз вітчизняної судової практики з арешту суден по забезпеченню морських вимог, виявленню основних проблем і труднощів у застосуванні чинних правових норм;
порівняльний аналіз застосування чинного вітчизняного законодавства і зарубіжних правових систем;
розробка і обґрунтування пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законодавчого (нормативного) регулювання та механізму застосування видів забезпечення морських вимог.
Методологічна та теоретична основа дослідження. В процесі дослідження проблем, що виникли у зв’язку із запровадженням нового правового інституту, застосовувалися загальний діалектичний метод наукового пізнання, а також інші наукові методи – логічний, системно-структурний, аналітичний, порівняльний, історичний тощо.
Теоретичну основу тез, положень та висновків, які викладені в дисертаційному дослідженні, складають наукові праці відомих вчених цивілістів та процесуалістів – С.С. Алексєєва, Л.С. Газіянца, Є. Годеме, Б.М. Гонгало, М.К. Трєушнікова, Є.А. Суханова, Ю.К. Толстого, М.Й. Штефана, О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової, І.С. Зикіна, О.С. Іоффе, А.Л. Маковського, В.А. Кройтора, А.А. Мельникова, Б.І. Пугинського, В.К. Райхера, Р. Сават’є, С.В. Сарбаша, К.І. Скловського, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, Д.М. Чечота та багатьох інших.
Теоретичне підґрунтя у сфері арешту суден склали праці таких відомих вчених, як – І.І. Баринова, В.А. Мусін, С.А. Гуреєв, М.З. Дешаліт, К.Ф. Єгоров, Л.М. Єгоров, Г.Г. Іванов, В.Ф. Сидорченко, А.В. Сидоренко, Т.А. Фаддеєва, П.А. Фалілеєв та ін.
Висновки дисертаційного дослідження ґрунтуються також на аналізові чинного вітчизняного та міжнародного законодавств і судової практики.
Об’єктом дослідження виступають – сфера застосування цього правового інституту в чинному законодавстві України; зміст та поняття морської вимоги (зокрема привілейованої морської вимоги) та їх види, зміст та поняття забезпечення морських вимог та їх види; сутність судового провадження з арешту суден на забезпечення морських вимог та його процесуально-правова природа; співвідношення спеціальних та загальних процесуальних норм щодо процедури арешту суден; порівняльний аналіз судової практики з арешту суден на забезпечення морських вимог.
Предметом цього дисертаційного дослідження є нормативно-правова база, яка визначає сучасний правовий інститут забезпечення морських вимог та споріднені йому інститути і поняття, судова практика та теоретична література, в якій викладено проблемні наукові питання застосування нового правового інституту і понятійно-категоріального апарату та висвітлені певні теоретичні обґрунтування захисту прав кредиторів за морськими вимогами, а також чинні законодавства зарубіжних країн і міжнародні конвенції, які стосуються арешту суден на забезпечення морських вимог.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на дисертаційному рівні ця праця є першим докладним науковим дослідженням проблем арешту суден на забезпечення морських вимог та основного понятійно-категоріального апарату. Вперше здійснено комплексний аналіз даного правового інституту, розглянуто суть нового виду судового провадження з точки зору юридичної науки і подано визначення основних понять (морська вимога, забезпечення морської вимоги, належне та достатнє забезпечення морської вимоги, поняття арешту судна та ін.); зроблено крок до наукового визнання існування в процесуальному праві України позовів in rem. Вперше подано аналіз судової практики, яка застосовує та тлумачить загальний понятійний апарат цього правового інституту.
В процесі дослідження розкрито і висвітлено суперечності законодавчого матеріалу, труднощі при застосуванні арешту суден як майнового права кредитора за морською вимогою і зроблено спробу визначити шляхи їх подолання.
В результаті дисертаційного дослідження на захист виносяться такі положення та висновки:
- поняття морської вимоги є особливою категорією цивільного та морського права, яка має як цивільно-правові ознаки, які ставлять її в один ряд із цивільним правом вимоги, так і власні особливі ознаки, які відокремлюють її від цивільного права вимоги;
- морська вимога є суб’єктивним цивільним правом і не є складовою частиною зобов’язання. Морська вимога є домаганням, є суб’єктивним цивільним правом, яке посідає проміжне місце між правом вимоги та позовними вимогами. Вона також відноситься і до суб’єктивних прав другого порядку;
- привілейовані морські вимоги посідають особливе місце серед морських вимог і не відносяться до способів забезпечення зобов’язань;
- інститут забезпечення морських вимог має свої особливі ознаки, правова природа яких відрізняється від правової природи інституту забезпечення зобов’язань і процесуального інституту забезпечення позовних вимог;
- інститут забезпечення морських вимог відмежовується від інституту забезпечення зобов’язань за такими ознаками – забезпеченню морських вимог характерний більш високий рівень захисту та гарантування інтересів кредитора; усі способи забезпечення морських вимог гарантують кредитору задоволення його інтересів за рахунок грошового чи майнового фонду, який створюється на вимогу суду чи арбітражу; межі застосування способів забезпечення морських вимог є значно ширшими ніж межі застосування способів забезпечення зобов’язань;
- система забезпечення морських вимог складається із власних способів, не всі способи забезпечення зобов’язань можуть використовуватися як способи забезпечення морських вимог. В системі забезпечення морських вимог використовуються способи забезпечення, яких не існує в системі забезпечення зобов’язань;
- категорії “прийнятна форма забезпечення” та “достатній розмір забезпечення” є оціночними критеріями, які служать сторонам та суду для обрання ними належного способу забезпечення морських вимог;
- судова процедура отримання забезпечення морських вимог шляхом арешту суден визначається як “позов in rem”, тобто позов до речі;
- із набуттям чинності КТМ України з’явився новий вид судового провадження, процесуальна природа якого не дозволяє віднести його до відомих цивільних проваджень судового процесу, це – судове провадження з арешту морських суден на забезпечення морських вимог чи арешт морських суден in rem;
- право кредитора за морською вимогою є речевим правом – “правом на чужу річ” (iura in re aliena), яке є різновидом речевих прав, що не відносяться до права власності;
- обґрунтовується поняття “арешт судна” як відповідної процесуальної дії;
- судами України не застосовується чи невірно застосовується судова процедура з арешту суден, передбачена КТМ України. Помилки, яких припускають суди України тотожні помилкам, що припускали суди СРСР. Причиною цього є необізнаність суддів з нормами морського права.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. Зміст дисертації ґрунтується на попередніх досягненнях цивільного, процесуального та морського права щодо питань, які викладаються в роботі. Основні теоретичні проблеми стосовно арешту суден на забезпечення морських вимог були поставлені ще радянськими вченими. Чинне законодавство України стало необхідним нормативним підґрунттям для аналізу основних категорій. Автор працював над питаннями арешту суден, починаючи з 1996 року, коли вперше взяв участь у процесі арешту суден під прапором України т/х “Зорінськ” та т/х “Назим Хікмет”. Адвокатська практика дисертанта надалі не обмежилася цими випадками, тим чи іншим чином дисертант брав участь і в інших справах, які були пов’язані з питаннями арешту суден та їх продажем. Ця практика та консультації з іноземними адвокатськими фірмами дали впевненість щодо вірності основних висновків дисертації.
Обґрунтованість та достовірність дисертаційних положень, що висуваються на захист, базується також на вивченні судової практиці з арешту суден СРСР та України, практики, яка була опублікована у засобах інформації. Частина дисертаційних висновків була оприлюднена в публікаціях автора, тобто пройшла перевірку часом, завдяки чому деякі попередні висновки автором було переглянуті. Судова практика СРСР та України з арешту суден (в тому числі й судові помилки) підтверджує вірність положень та висновків дисертанта щодо процесуальних особливостей судового розгляду заяв про арешт суден на забезпечення морських вимог.
Наукове та практичне значення роботи полягає в тому , що на підставі чинного законодавства України, судової практики та міжнародних конвенцій, а також з урахуванням законодавства інших країн здійснено комплексне монографічне дослідження проблем, які пов’язані із забезпеченням морських вимог. Автор пропонує теоретичні та практичні положення, які заповнюють належним чином наукові прогалини. Існує можливість використання отриманих висновків як рекомендацій для подальшого удосконалення законодавства та при застосуванні у правозастосовчий діяльності судів при розгляді заяв про арешт суден по забезпеченню морських вимог та звільнення суден від арешту.
Більшість положень, що сформульовані в дисертації, можуть сприяти подальшому науковому дослідженню питань, які стосуються арешту суден на морські вимоги. Дисертаційні положення можуть служити практичними рекомендаціями для подальшого розвитку українського законодавства і приведення його до світових стандартів.
Результати дослідження можуть бути використані в науковій та навчально-педагогічній діяльності, у навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін або при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників.
Особистий внесок дисертанта. В дисертації частково використані розробки, які були опубліковані дисертантом у співавторстві з В.П. Паліюком. Такими працями є: 1) “Судовий арешт морських суден (деякі теоретичні та практичні аспекти)” та 2) “Види забезпечення морських вимог”. Автор особисто визначив поняття і класифікацію морських вимог, поняття способів їх забезпечення. Його особистим внеском є також обґрунтування ідеї щодо ототожнення природи позову in rem та судового арешту суден в Україні. Автором запропоновано поділ на види арешту суден (судовий, адміністративний, арешт у виконавчому провадженні).
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження висвітлені в монографії “Арешт суден по забезпеченню морських вимог за законодавством України” та семи окремих наукових статтях. Загальний огляд судової практики Миколаївської області стосовно арешту суден на забезпечення морських вимог був зроблений дисертантом у вигляді доповіді на міжнародній науково-практичній конференції на тему: “Удосконалення системи правової освіти фахівців водного транспорту (за підсумками програми TEMPUS-TACIS)”, яка відбулася в Одеському національному державному морському університеті 26 – 27 лютого 2002 року в м. Одесі.
Тема дисертації викликає жвавий інтерес у практичних працівників сфери торговельного мореплавства та портового господарства. Дисертант був доповідачем за питаннями арешту суден на двох теоретико-практичних семінарах, що були організовані юридичною фірмою “Професіонал” (м. Київ) та консалтинговою фірмою “Вертан” (м. Київ). Перший семінар на тему “Арешт морських суден. Теорія і практика” відбувся 25 – 27 жовтня 2002 року; другий семінар на тему “Морське право. Особливості застосування” відбувся 18 – 21 вересня 2003 року.
Монографія “Арешт суден по забезпеченню морських вимог за законодавством України” була пред’явлена на V Всеукраїнський конкурс на краще юридичне видання.
Публікації. Згідно теми дисертації дисертантом були підготовлені та опубліковані наступні роботи:
1. Брильов О.А. Арешт суден по забезпеченню морських вимог за законодавством України. – Миколаїв: Атол, 2002. – 242 с.
2. Брильов О.А., Паліюк В.П. Судовий арешт морських суден (деякі теоретичні та практичні аспекти) // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 1. – С. 55-57.
3. Брильов О.А., Паліюк В.П. Особливості судового арешту морського судна (вантажу) // Адвокат. – 2001. – № 1-2. – С. 8-10.
4. Брильов О.А. Арешт морських суден за законодавством України // Проблеми історії та сучасного стану науки Української держави. – Т. 2. Соціополітичні, юридичні та економічні науки. – Миколаїв-Одеса: “ТОВ Від”, 2002. – С. 161-170.
5. Брильов О.А., Паліюк В.П. Види забезпечення морських вимог // Адвокат. – 2002. – № 4-5. – С. 26-28.
6. Брылев А. Развитие законодательства об аресте морских судов // Судоходство. – 2003. – № 7- 8. – С. 71.
7. Брылев А. Привилегированные морские требования // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 11. – С. 110-113.
8. Брылев А. Разрешение морских споров в Англии // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 6. – С. 65-69.
9. Брылев А. Конференция UN/IMO по аресту морских судов 1999 года (правовые позиции и итоги) // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 12. – С. 35-38.
Структура дисертації визначена метою і завданням дослідження, містить вступ, перелік умовних скорочень, три розділи, висновки, список використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 195 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Правовий інститут арешту суден на забезпечення морських вимог існує в праві багатьох морських країн світу, однак в праві України цей інститут з’явився тільки в 1995 році. Не мало такого інституту й право СРСР. З огляду на це науковці не приділяли належної уваги такому правовому інституту. Радянські та вітчизняні науковці вивчали лише окремі питання та проблеми і лише ті, які ставила перед ними практика торговельного мореплавства. Комплексні наукові дослідження проблем арешту суден в Україні не провадилися, відсутні монографічні та інші видання з цих питань. Залишається не вивченим основний категоріальний апарат інституту – поняття морської вимоги, поняття та сутність її забезпечення, порядок застосування і співвідношення норм КТМ України та процесуальних кодексів. Судова практика України та інших країн, де здійснювалися арешти суден під прапором України, не аналізується і не публікується. Тому актуальність вивчення питань забезпечення морських вимог шляхом арешту суден надзвичайно велика.
2. В процесі дослідження проблем застосування нового правового інституту автором дослідження застосувалися загальний діалектичний метод наукового пізнання, а також інші наукові методи – логічний, системно-структурний, аналітичний, порівняльний, історичний і т. ін. Теоретичну основу тезисів, положень та висновків, які викладені в дослідженні, складають наукові праці цивілістів та процесуалістів. Теоретичне підґрунтя в сфері арешту суден склали праці радянських та сучасних вчених, які працювали в сфері морського права. Висновки дослідження також ґрунтуються на аналізові чинного вітчизняного та міжнародного законодавств і судової практики.
3. Морська вимога є особливою категорією цивільного права, вона має як цивільно-правові ознаки, які ставлять її в однин ряд із зобов’язальним правом вимоги, так і має особливі ознаки, які відокремлюють її від зобов’язального права вимоги та визначають її власну природу, її власне поняття. Морська вимога за своєю природою є домаганням, тобто є суб’єктивним цивільним правом, яке посідає проміжне місце між правом вимоги та позовними вимогами. Морську вимогу можна віднести до суб’єктивних прав другого порядку. З певного моменту зобов’язальне право вимоги в торговельному мореплавстві стає домаганням – особливим суб’єктивним цивільним правом, тобто морською вимогою.
4. Морські вимоги класифікуються на наступні види: а) привілейовані морські вимоги; б) морські вимоги, що виникають із зареєстрованої застави судна; в) морські вимоги, що виникають із речевих та інших майнових прав на судно чи вантаж; г) загальні морські вимоги.
5. Думка щодо ототожнення морських привілейованих вимог із морською заставою (заставним правом) є хибною, морські привілеї не є способом забезпечення зобов’язань. Природа помилки, яка протягом довгого часу призводить до ототожнення морських привілеїв з акцесорними зобов’язаннями та до неправильних висновків щодо її матеріальної природи, полягає в невірному тлумаченні положень декількох міжнародних конвенцій з уніфікації деяких правил, що стосуються привілейованих морських вимог і морських іпотек.
Привілейована морська вимога є морською вимогою з особливим статусом. Перелік привілейованих морських вимог міститься в законі, цей перелік не може бути вільно поширений чи скорочений сторонами чи судом, цей перелік є вичерпним, учасники правовідносин не мають права за будь-якою угодою змінювати перелік привілейованих морських вимог та надавати їх статус іншим морським вимогам. Привілейовані морські вимоги підлягають задоволенню в суворо визначеному порядку черговості, яка встановлена законом і не може бути змінена за бажанням чи згодою осіб або за розпорядженням суду. Черговість задоволення привілейованих морських вимог необхідно відрізняти від правил щодо черговості погашення заборгованості боржника між визискувачами та від черговості задоволення майнових прав заставоутримувачів за рахунок заставленого майна.
6. Морська вимога забезпечується відповідними способами. Інститут забезпечення морських вимог має свої особливі ознаки, які відрізняють правову природу цього інституту від правової природи інституту забезпечення зобов’язань і процесуального інституту забезпечення позовних вимог. Головні відмінності полягають у такому. По-перше, подаючи до суду заяву про арешт судна, кредитор за морською вимогою переслідує мету шляхом арешту судна отримати в найближчий час відповідний майновий чи грошовий фонд, за рахунок якого й будуть компенсовані його майнові інтереси. По-друге, цей фонд створюється відповідними засобами, згідно з якими боржник не просто зобов’язується задовольнити в майбутньому основні вимоги кредитора, але й примушує боржника створити відповідний фонд забезпечення цих вимог ще тоді, коли судовий чи арбітражний розгляд спору по суті не почався і коли взагалі невідомий результат такого розгляду. Цей фонд вже не залежить від подальшої неспроможності боржника чи третьої особи, яка поручилася за нього. Це – фонд відповідальності боржника, який покриває майже всі вимоги кредитора до нього. Якщо цього фонду виявилося недостатньо, кредитор має право заарештувати інше судно.
7. Способи забезпечення морських вимог створюють відповідну систему. До способів забезпечення морських вимог відносяться такі види: а) банківська чи інша гарантія; б) право застави перевізника на вантаж; в) страхування відповідальності; г) утримання перевізником вантажу; ґ) депозит; д) морська іпотека. Існує можливість використання й інших, не традиційних чи менш традиційних способів забезпечення морських вимог.
Система забезпечення морських вимог, також як і система забезпечення зобов’язань виступає цивільно-правовим засобом, який забезпечує реалізацію суб’єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов’язків. Так же як і система забезпечення зобов’язань, система забезпечення морських вимог гарантує задоволення майнових інтересів кредитора.
Поряд із цим система забезпечення морських вимог не тотожна системі забезпечення зобов’язань, хоча обидві системи й використовують деякі однакові способи забезпечення та мають акцесорний характер. Відповідно й поняття способів забезпечення в цих системах не є тотожним. Згідно з правилами застосування загального і спеціального законодавства система забезпечення морських вимог в торговельному мореплавстві превалює над системою забезпечення зобов’язань в цивільному праві.
8. Категорії прийнятної форми та достатнього розміру забезпечення морських вимог відносяться до тих понять, які прийнято вважати оціночними поняттями. В кожному конкретному випадку, враховуючи обставини справи, кредитор і суд встановлюють, чи є запропоноване боржником забезпечення достатнім за розміром та чи є його форма прийнятною. За звичаєм найбільш прийнятними формами забезпечення вважаються гарантії (банківська, клубна та страховика), морська застава (іпотека) та фінансове страхування відповідальності.
До основних критеріїв “прийнятної форми” належать такі: 1) створення боржником відповідного фонду (грошового чи майнового), який не обтяжений вимогами інших осіб до нього; 2) визначення можливості для кредитора безперешкодного набуття права власності на цей фонд та 3) достатній строк існування такого фонду, щоб його можливо було отримати навіть після тривалого судового розгляду. До додаткових критеріїв, які можуть враховуватися при цьому, відносяться комерційна надійність фінансової установи, де зберігається грошовий фонд; страхування майна, яке надане в заставу, та інші обставини.
Категорія “достатній розмір забезпечення” в силу своєї природи цілком залежить від факторів реальної дійсності, які класифікації піддаються зі значними труднощами. Зазвичай до розміру морських вимог включають основні вимоги та інтереси кредитора.
9. На відміну від правил одержання забезпечення зобов’язань порядок отримання забезпечення морських вимог базується на праві кредитора примусити боржника надати забезпечення морським вимогам. Якщо боржник ухиляється від надання забезпечення, то кредитор має наступне процесуальне право в безспірному порядку шляхом звернення до суду із заявою про арешт належного боржнику судна (суден). При цьому, кредитор має мету шляхом арешту судна (суден) примусити останнього забезпечити морські вимоги кредитора. Якщо ж боржник не надасть відповідного забезпечення, то суд приймає рішення про примусовий продаж заарештованого судна.
10. Арешт судна дозволяє кредитору до розгляду по суті позовних вимог отримати забезпечення своїх інтересів та забезпечити якнайшвидше після судове примусове виконання. Арешт судна чи іншої res (у тому ж рахунку і вантажу, бункеру та фрахту) за позовом in rem також забезпечує підпорядкування юрисдикції суду, який заарештував судно, а, якщо у майбутньому цей суд постановить рішення стосовно цього судна, це рішення буде мати силу проти заарештованої res. Арешт судна in rem забезпечує виникнення відповідача в суді. Судова практика з арешту суден свідчить (про що буде нижче), що відповідачі за морськими вимогами до судна неодмінно з’являлися в суді, коли належне їм судно було заарештоване. Незалежно від термінології та особливостей нормативного регулювання сучасна процедура арешту суден за своєю природою є не що інше, як action in rem, тобто позов до речі. Підґрунтям цього позову in rem є конструкції римського права: iura in re aliena та actio in rem.
11. Саме таку процедуру з усіма її особливостями і визначив вперше КТМ України. КТМ України передбачає право особи, яка має морські вимоги до судна, заарештувати таке судно в цілях отримання забезпечення своїх морських вимог. Таким чином, в силу закону кредитор за морськими вимогами з моменту їх виникнення має право на чужу річ – на судно-правопорушник. Таке право також передбачене Конвенцією 1999 року, в якій Україна не приймає участь. Аналізуючи зміст КТМ України, Конвенції 1999 року та інших нормативних приписів щодо процедури арешту суден, вважаємо, що право кредитора на арешт суден на забезпечення морських вимог є “правом на чужу річ”. Можливо також стверджувати, що арешт судна in rem в Україні забезпечує виникнення відповідача в суді.
Арешт суден на забезпечення морських вимог переслідує три основні цілі. Спочатку арешт суден представляє собою “проміжну допомогу” кредитору ще до початку судового або арбітражного процесу, суть якої полягає в можливості отримати ним належне забезпечення вимог і без згоди на те боржника. Другою переслідуваною ціллю є вибір юрисдикції суду, оскільки суд, який наклав арешт на судно, за законодавством багатьох держав, отримує право розгляду спору по суті. І, нарешті, третьою і основною метою кредитора є примушення боржника надати в судовому порядку належне забезпечення.
12. Уявляється, що достатньо підстав визначати норми КТМ України щодо арешту суден на забезпечення морських вимог як спеціальні процесуальні норми. Побудова виду судового провадження не може ґрунтуватися на якомусь конгломераті спеціальних норм чи норм, які випадково підібрані. Тільки спеціальні норми, які належним чином упорядковані у відповідні системні підрозділи та які пов’язані між собою єдиною ціллю провадження, можуть створити самостійний вид судопровадження. Таким чином, із набуттям чинності КТМ України з’явився новий вид судового провадження, це – судове провадження з арешту морських суден на забезпечення морських вимог чи арешт морських суден in rem.
13. В праві України склалася відповідна система забезпечувальних заходів, які не можна ототожнювати із видами забезпечення позову. До такої системи треба віднести: а) арешт суден на забезпечення морських вимог; б) запобіжні заходи в господарському процесуальному праві; в) забезпечувальні заходи, що застосовує міжнародний комерційний арбітраж та г) забезпечувальні заходи, які застосовують третейські суди.
14. Процесуальні кодекси України не дають поняття арешту майна на забезпечення позову, а інше чинне законодавство встановлює лише поняття арешту майна, який здійснюється у виконавчому провадженні. Більшість науковців, які торкалися процесуальних питань позову та його видів забезпечення, не розглядали поняття арешту майна, обмежуючись загальним поняттям забезпечення позову. Згідно з положеннями виконавчого провадження цивільна та цивільно-правова наука розглядала арешт майна як дію, яка полягає в описові майна та в оголошенні заборони розпоряджатися ним. Таким чином, поняття арешту майна в позовному провадженні формулювалося, виключно виходячи із правил виконавчого провадження. Для визначення поняття арешту суден на забезпечення морських вимог такий підхід не може задовольнити.
Сучасні науковці дають поняття арешту судна, спираючись на легальну формулу КТМ України. Однак, існуючи проблеми у формулюванні поняття дають підстави стверджувати, що нормативне визначення арешту судна у ст. 41 КТМ України не може вважатися достатнім. За межами цієї статті КТМ України залишаються деякі суттєві ознаки цієї процесуальної дії суду і ознаки процесуальної категорії. Отже, арешт судна на забезпечення морських вимог означає затримання судна за розпорядженням уповноваженого законом України суду чи МАК при ТПП України у визначеному судом чи МАК при ТПП України місці територіальних вод України, котре пов’язане із будь-яким обмеженням у пересуванні судна в територіальних водах України та при якому обмежуються речеві права власника та всіх інших судновласників в обсязі, визначеному таким судом чи арбітражем.
15. Не можна не визнати той факт, що спеціальні процесуальні норми судового провадження з арешту суден практично не використовуються судами України, а в прийнятті заяв про арешт суден для забезпечення морських вимог суди відмовляють. Це свідчить про те, що суди України або не визнають цього нового виду судового провадження, або не знайомі з його правилами. Суди порушують правило – “закон спеціальний скасовує закон загальний” і не застосовують спеціальних процесуальних норм щодо арешту суден, які містяться в КТМ України.
Судова практика свідчить також й про інші суттєві помилки. Зокрема, позови подавалися з порушенням правил підсудності, із порушенням правил забезпечення позову та заміни видів забезпечення позову. Такі помилки припускають суди більшості регіонів України. Ці помилки мають витоки ще з судової практики СРСР, коли радянські суди намагалися застосовувати арешт суден по забезпеченню морських вимог, взагалі не маючи ніякої правової основи та процесуальної процедури. Але з моменту набуття чинності КТМ України у вітчизняному законодавстві з’явилося особливе судове провадження з арешту суден на забезпечення морських вимог і помилок припускати більше неможливо.
16. Звертає на себе увагу недосконалість чинного законодавства України з питань арешту суден на забезпечення морських вимог. Для того, щоб усунути прогалини в чинному законодавстві України і привести судову процедуру з арешту суден у відповідність до широко відомих правил, пропонується внести такі зміни до чинного законодавства України.
Внесення змін до КТМ України:
А. Доповнити статтями, які регулювали б процедуру примусового продажу заарештованого судна в разі, коли відповідач за морськими вимогами не надав забезпечення чи не з’явися в процесі. Така процедура повинна містити порядок винесення судом рішення щодо продажу, строки продажу, порядок проведення конкурсу (аукціону), визначати осіб, які мають право примусового продажу. Окремо необхідно визначити статус коштів, які надійшли від продажу судна. Ці кошти повинні розміщатися в судовому депозиті і необхідно передбачити процесуальні права суду щодо розпорядження цими коштами.
Б. Доповнити нормою, яка встановлювала б обов’язок та строк для заявника, на чию заяву заарештовано судно та отримано забезпечення, для звернення до суду чи арбітражу з позовною заявою щодо розгляду спору по суті. Вважається, що строк в три місяці достатній для цього. Необхідно також передбачити правило, якщо заявник порушив такий строк з власної вини, заарештоване судно звільняється з-під арешту, примусовий продаж припиняється, забезпечення звільняється від судового контролю, а уся відповідальність за збитки, заподіяні судновласникові та іншим особам, покладається на заявника.
В. Необхідно передбачити право протесту судновласників та інших осіб, які мають інтерес в судні, проти арешту.
Г.Треба встановити максимальний строк судового провадження з арешту суден на забезпечення морських вимог, вважається достатнім такий строк як п’ять – сім діб.
Д. Чітко викласти правила арешту суден “sister ship”.
Внесення змін до ЦПК України та ГПК України:
А. Передбачити новий вид підсудності справ за місцем арешту суден, тобто суд, який виніс ухвалу про забезпечувальний арешт судна, повинен набути права розглядати спір по суті незалежно від місця знаходження та національності заявника, судна і відповідача.
Б. Передбачити правила об’єднання позовних вимог до арештованого судна, які випливають із морських привілеїв, і визначити порядок задоволення за рахунок продажу судна чи отриманого забезпечення привілейованих морських вимог та інших вимог, які розглядаються судом.
Внесення змін до Закону України “Про виконавче провадження” від 13.05.1999 року:
А. Доповнити закон окремою главою щодо порядку арешту та продажу заарештованого судна. Визначити орган, який повинен займатися цією процедурою.
Б. Передбачити порядок взаємодії державної виконавчої службі та інших державних органів – портових адміністрацій, прикордонних військ, митних органів. Враховуючи специфіку портової та судноплавної діяльності, ці органи повинні надавати необхідної допомоги державним виконавцям та мати обов’язок виконувати їх доручення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. Т. I. – М.: Юрид. лит., 1981. – 360 с.
2. Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Том 2. Особенная часть: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 656 с.
3. Бабкин А., Юков М. Обеспечение иска // Советская юстиция. – 1975. – № 16. – С. 17-18.
4. Базарова Т.П. Банковские гарантии как средство обеспечения имущественных интересов советских организаций в международных коммерческих отношениях // Некоторые вопросы международного рыболовного права. Стеногр. лекций, прочитанных в ин-те повышения квалификации руководящих работников и спец. рыбной пром-сти. – Калининград: Кн. изд-во, 1972. – С. 99-110.
5. Баринова И.И. Совершенствование правового режима спасания на море (“ЛОФ 1980”) // Актуальные вопросы международного морского права и торгового мореплавания. Сборник научных трудов / Под общей редакцией канд. юрид. наук А.Л. Маковского. – Москва: “Транспорт”, 1982. – С. 92-110.
6. Белов В.А. Сингулярное правопреемство в обязательстве. – М.: Учебно-консультац. центр “ЮрИнфоР”, 2000. – 288 с.
7. Бекяшев К.А., Волков А.А., Каргополов С.Г. Морское и рыболовное право. Охрана природы. – Москва: ВО “Агропромиздат”, 1990. – 368 с.
8. Богданов В. Проблема ареста судов в законодательстве Украины // Судоходство. – 1997. – № 12. – С. 54-56.
9. Бояринцева М.А. Проблеми теорії та практики вжиття запобіжних заходів // Вісник господарського судочинства. – 2003. – № 4. – С. 209-212.
10. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положення. – М.: Издательство “Статут”, 1998. – 682 с.
11. Брильов О.А. Арешт суден по забезпеченню морських вимог за законодавством України. – Миколаїв: Атол, 2002. – 242 с.
12. Брылев А.А. Развитие законодательства об аресте морских судов // Судоходство. – 2003. – № 7-8. – С. 71.
13. Васильев В.А., Мусин В.А., Федоров Л.М. Морское страхование. – Москва: Изд-во “Транспорт”, 1972. – 112 с.
14. Вдовин В., Зайцев И. Процессуальные вопросы освобождения имущества от ареста // Советская юстиция. – 1982. – № 6. – С. 5-7.
15. Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
16. Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 42 - 43. – Ст. 378.
17. Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 11. – Ст. 140.
18. Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47 - 52. – Ст. 349.
19. Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 14. – Ст. 96.
20. Відомості Верховної Ради СРСР. – 1976. – № 50. – 15 грудня 1976 року. – Ст. 728.
21. Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38. – Ст. 313.
22. Відомості Верховної Ради України . – 1994. – № 25. – Ст. 198.
23. Вісник Вищого господарського суду України. – 1999. – № 2. – С.145-148.
24. Газиянц Л.И. Судебное рассмотрение дел о снятии ареста с имущества. – Москва: Госуд. изд-во юрид. лит., 1962. – 144 с.
25. Герасименко О. До питання про забезпечення виконання господарських зобов’язань з реалізації продукції // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 9. – С. 63-64.
26. Годеме Евгений Общая теория обязательств / Перевод с французского И.Б. Новицкого. – Москва: Юрид. изд. Министерства юстиции СССР, 1948. – 511 с.
27. Голікова С. Арешт торговельного судна як захід забезпечення морських вимог // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. – 1996. – № 2. – С. 153-156.
28. Голос України. – 1995. – № 127–128. – 12-13 липня.
29. Гонгало Б.М. Учение об обеспечении обязательств. – М.: “Статут”, 2002. – 222 с.
30. Горчаков С. “Морское требование” - ключ к аресту судна // Судоходство. – 2003. – № 5-6. – С. 56-57.
31. Гражданский процесс / Под общей редакцией профессора К.С. Юдельсона. – Москва: “Юридическая литература”, 1972. – 440 с.
32. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.С. Шакарян. – М.: Юрид. лит., 1993. – 560 с.
33. Гражданский процесс: Учебник для юрид. вузов / Под ред. проф. М.К. Треушникова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Новый Юрист, 1999. – 395 с.
34. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1. Учебник / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 384 с.
35. Гражданское право. В 2-х томах. Том 2. Учебник / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 432 с.
36. Гражданское право. Часть I. Учебник / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М.: Издательство ТЕИС, 1996. – 552 с.
37. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Учебник: Ч.I / Под ред. проф. Р.Л. Нарышкиной. – М.: Междунар. отношения, 1983. – 560 с.
38. Гражданское процессуальное право Украинской ССР / М.И. Штефан, Е.Г. Дрижчаная, Л.К. Радзиевская и др. – К.: Выща школа. Изд-во при Киев. ун-те, 1989. – 320.
39. Гражданско-правовая ответственность. Справочник практикующего юриста. Издательство “Р-Центр”, 2000. – 768 с.
40. Гражданскоправовая охрана интересов личности. – М.: Юридическая литература, 1969. – 255 с.
41. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 411 с.
42. Гришин Г. Многоликий мир P & I // Деловое приложение к журналу “Судоходство”. – 1997. – № 6. – С. 8-10.
43. Гуреев С.А. Международное торговое судоходство (международно-правовые проблемы). – Москва: Международные отношения, 1979. – 224 с.
44. Гуреев С.А. Коллизионные проблемы морского права. – Москва: Издательство “Международные отношения”, 1972. – 224 с.
45. Дешалит М.З. Обеспечение требований по делам о спасании иностранных судов // Торговое мореплавание и морское право. Сборник статей и материалов. Вып. 2. – Москва: Внешторгиздат, 1964. – С. 22-31.
46. Дешалит М.З. Обеспечение требований и арест судна (груза) по советскому праву // Материалы по морскому праву и международному торговому мореплаванию. Вып. 9. – Москва: Транспорт, 1976. – С. 11-16.
47. Дешалит М.З. Правовая природа обеспечения требований, возникающих в связи с авариями судов (по советскому праву) // Проблемы морского права и международного судоходства. Сборник научных трудов. / Под ред. д-ра юрид. наук, проф. А.С. Колодкина. – Москва: Транспорт, 1984. – С. 62-77.
48. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
49. Документ ООН TD/B/IGE.1/2 від 6 червня 1996 року.
50. Документ ООН TD/B/IGE.1/4 від 6 лютого 1997 року.
51. Документ ООН TD/B/IGE.1/5 від 14 квітня 1997 року.
52. Документ ООН A/CONF. 188/3 від 25 листопада 1998 року.
53. Документ ООН JIGE (IX) / 4 від 6 лютого 1997 року.
54. Документ ООН JIGE (IX) / 5 від 14 квітня 1997року.
55. Домбругова А. Забезпечувальні обтяження рухомого майна // Юридичний вісник України. – 2004. – № 37. – С.14.
56. Егоров К.Ф. Привилегированные требования по КТМ Союза ССР // Морское право и практика. Информационный сборник № 46 (250) . – Москва: ЦБНТИ, 1970. – С. 24-31.
57. Егоров К.Ф. Фрахтование судна на длительный срок и правовое обеспечение интересов морского кредита в капиталистических странах // Труды. Морское право. Выпуск 108. – Ленинград: Издательство “Транспорт”, 1969. – С. 65-97.
58. Егоров Л.М. Порядок наложения ареста при столкновении судов (по советскому и иностранному гражданско-процессуальному праву) // Труды ЦНИИМФ “Морское право”. Вып. 155. – Ленинград: Изд-во “Транспорт”, 1972. – С. 65-88.
59. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений: единство и дифференциация. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1988. – 176 с.
60. Елисеев И.В. Гражданско-правовое регулирование международной купли-продаджи товаров. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2002. – 236 с.
61. Ємельянова Л.В. Система забезпечення зобов’язань у римському праві // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Випуск 134. – Одеса: Юридична література, 2002. – С. 77-80.
62. Ермолаев В. Морская ипотека по украинскому КТМ: взгляд из ближнего зарубежья // Судоходство. – 1998. – № 6-7. – С. 84-85.
63. Ермолаев В. Арест и ипотека морских судов // Судоходство. – 2001. – № 1 - 2. – С. 63 - 64.
64. Ефимов С.Л. Морское страхование. Теория и практика: Учеб. – М.: РосКонсульт, 2001. – 448 с.
65. Жилин И.С. Общая авария и вопросы права. – Москва–Ленинград: Издательство “Транспорт”, 1953. – 88 с.
66. Жудро А.К., Джавад Ю.Х. Морское право. – М.: Транспорт, 1974. – 384 с.
67. Загальна теорія цивільного права / За редакцією професорів О.А. Підопригори і Д.В. Бобрової. – Київ: Вища школа, 1992. – 296 с.
68. Закон України “Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року” // Урядовий кур’єр. – 1999. – № 118. – 26 червня.
69. Закон України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про морські застави та іпотеки 1993 року” від 22.11.2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 3. – Ст. 15.
70. Знаменський Г. Пріоритет спеціальних законів як загальноюридичний принцип // Юридичний вісник України. – № 12. – 22-28 березня 2003 року.
71. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посіб. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
72. Зыкин И.С. Обычаи и обыкновения международной торговли // Советский ежегодник международного права. 1980. – Москва: Издательство “Наука”, 1981. – С. 243-253.
73. Івакін О.А. Системність методів наукового пізнання // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Випуск 16. – Одеса: Юридична література, 2002. – С. 35 - 44.
74. Иванов Г.Г. Проблема гарантийных писем и попытка ее решения в проекте ЮНСИТРАЛ // Материалы по морскому праву и международному торговому мореплаванию. – Вып. 15. – Москва: Транспорт, 1978. – С. 22-31.
75. Иванов Г.Г. Правовое регулирование морского судоходства в Российской Федерации. – М.: Спарк, 2002. – 478 с.
76. Ігнатенко В. Договірні та позадоговірні зобов’язання // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 11. – С. 7-9.
77. Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року за № 74/5 // Вісник Вищого арбітражного суду України. – № 3. – 2000. – С. 68-139.
78. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории “хозяйственного права”. – М.: Статут, 2000. – 777 с.
79. Иоффе О.С. Избранные труды: В 4 т. Т III. Обязательственое право. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2004. – 837 с.
80. Исполнительное производство: Учебник. – 2-е изд., с изм. и доп. / Под ред. Л.Ф. Лесницкой. – М.: Юрид. лит., 1989. – 190 с.
81. Итальянский Навигационный кодекс (Извлечения) // Морское право и практика. Информационный сборник ЦНИИМФ. Вып. 122. – Москва–Ленинград: Издательство “Транспорт”, 1964. – С. 40-46.
82. Калпин А.Г. Роль коносамента при перевозке грузов морем // Актуальные вопросы международного морского права и торгового мореплавания (правовые вопросы морской перевозки грузов и пассажиров): Сб. науч. тр. / Под ред. И.И. Бариновой и К.Ф. Егорова. – М.: Транспорт, 1984. – С. 3-23.
83. Кангун Р.С., Демусова Н.Д. Дело о спасании советским СРТ “Калвария” канадского траулера “Бурхавк” в арбитраже Ллойда // Рыбное хозяйство. – 1971. – № 1. – С. 37-41.
84. Кангун Р.С., Демусова Н.Д. Дело о спасании советским СРТ “Калвария” канадского траулера “Бурхавк” в арбитраже Ллойда // Рыбное хозяйство. – 1971. – № 2. – С. 34-37.
85. Капица Ю.М. Вопросы организационно-правового обеспечения передачи технологий в Украине: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН Украины; Институт государства и права им. В.М. Корецкого. – К., 1995. – 173 л.
86. Карпов М. Институт морских арестов в российском и зарубежном праве // Морской флот. – 2003. – № 5. – С. 22-23.
87. Кашанина Т.В. Оценочные понятия в советском праве // Правоведение. – 1976. – № 1. – С. 25-31.
88. Кейлин А.Д. Советское морское право. – Москва: Государственное издательство водного транспорта, 1954. – 396 с.
89. Керимов Д.А. Философские основания политико-правовых исследований. – Москва: “Мысль”, 1986. – 335 с.
90. Кізлова О.С. Іпотека морських суден // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Випуск 16. – Одеса: Юридична література, 2002. – С. 451-455.
91. Кифак А., Антоненко Л. Арест морского судна: проблемы законодательного регулирования и пути разрешения // Судоходство. – 2003. – № 3 - 4. – С. 38-39.
92. Ковальчук Т.Г. Правові питання забезпечення екологічної безпеки продуктів харчування: Автореф. дис... канд. юрид. наук 12.00.06 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1996. – 20 с.
93. Кокин А.С. Правовые основания выдачи коносамента (По законодательству СССР, Англии и США) // Труды. Морское право. Вып. 263. – Ленинград: Транспорт, 1981. – С. 60-77.
94. Комментарий к ГК РСФСР, 2-е издание, дополненное и переработанное. – М.: Юридическая література, 1970. – 824 с.
95. Комментарий к Кодексу торгового мореплавания Российской Федерации / Под ред. Г.Г. Иванова. – М.: Спарк, 2000. – 734 с.
96. Комментарий к Кодексу торгового мореплавания Союза ССР / Под редакцией канд. юрид. наук А.Л. Маковского. – Москва: Транспорт, 1973. – 400 с.
97. Константинова В.С. Правовое обеспечение хозяйственных обязательств. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1987. – 119 с.
98. Короткова Л. Дело “Аквариус” – “Светлогорск” в американском суде // Морской флот. – 1978. – № 1. – С. 34-35.
99. Кот О.О. Уступка вимоги: доктрина, законодавство та практика // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. – № 4. – С. 133-137.
100. Кривобок В.В. Деятельность прокурора по обеспечению возмещения материального вреда, причиненного преступлением: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.10 / Национальная юридическая академия Украины им. Я. Мудрого. – Х., 1997. – 168 с.
101. Кузьменко С. Особливості визначення питання підвідомчості по спорах за позовами про звільнення майна з-під арешту в органах цивільної юрисдикції // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 9. – С. 40-42.
102. Кузьменко С.Г., Кройтор В.А. Иски об освобождении имущества из-под ареста: Научно -практическое пособие. – Харьков: Эспада, 2003. – 272 с.
103. Курс советского гражданского процессуального права. Том 2. Судопроизводство по гражданским делам. – Москва: Издательство “Наука”, 1981. – 512 с.
104. Лавров Д.Г. Денежные обязательства в российском гражданском праве. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001. – 250 с
105. Лапач В.А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная практика. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2002. – 544 с.
106. Либерман Ф.Х. Расчетная дисциплина при поставках. – М.: Юрид. лит., 1974. – 199 с.
107. Лунц Л.А., Марышева Н.И. Курс международного частного права. Том 3. Международный гражданский процесс. – Москва: Юридическая литература, 1976. – 264 с.
108. Майданик Р. Забезпечувальне право власності // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 1.– С. 29-32.
109. Маковская А. Арест морских судов по российскому законодательству // Хозяйство и право.– 2002. – № 3. – С. 85-99.
110. Максимаджи М.И. О гарантийных письмах, выданных под чистый коносамент // Морское право и практика. Вып. № 3. – Л.: Морской транспорт, 1958 . – С. 34-38.
111. Маслов С. Способы обеспечения обязательств в германской системе гражданского права // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Випуск 13. – Одеса: Юридична література, 2002. – С. 154-159.
112. Мащенко Л. Арест судна в украинском порту: международный скандал или правовая норма // Судоходство. – 1999. – № 5. – С. 34-35.
113. Мельников А.А. Советский гражданский процессуальный закон. Вопросы теории гражданского процессуального права. – Москва: Издательство “Наука”, 1973. – 160 с.
114. Морское и рыболовное право, охрана природы / К.А. Бекяшев, А.А. Волков, С.Г. Каргополов.– М.: Агропромиздат, 1990. – 368 с.
115. Морское право. Учебное пособие / Ермолаев В.Г., Сиваков О.В. – М.: Издание г-на Тихомирова М.Ю., 2001. – 255 с.
116. Мохаммад Тахер Международно-правовые аспекты обеспечения всеобщей безопасности: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.10 / Киевский ун-т им. Т.Г. Шевченко. Институт международных отношений. – К., 1997. – 162 л.
117. Мусин В.А. Гражданско-правовая ответственность за убытки от загрязнения нефтью в современном морском праве // Труды ЦНИИМФ “Морское право”. Вып. 263. – Ленинград: Транспорт, 1981. – С. 22-34.
118. Мусин В.А. Новые правила страхования ответственности судовладельцев на английском морском страховом рынке // Проблемы ответственности в международном морском праве. Сборник научных трудов. – Л.: Транспорт. – 1983. – С. 103-116.
119. Мусин В.А., Фаддеева Т.А. Правоотношения перевозчика, грузовладельца и страховщика в процессе перевозки и страхования грузов в линейном судоходстве // Труды ЦНИИМФ “Морское право”. Вып. 108. – Ленинград: Издательство “Транспорт”, 1969. – С. 105-131.
120. Ницевич А., Лебедев В., Радзиховский Р. Правовое регулирование ареста судна в Украине // Судоходство. – 2001. – № 10-11. – С. 59-60.
121. Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. – М.: Юридическая литература, 1972. – 296 с.
122. Новичкова З. Обеспечение иска // Советская юстиция. – 1971. – № 15. – С. 23-24.
123. Ойгензихт В.А. Обеспечение исполнения обязательств: традиция и перспективы // Проблемы обязательственного права. Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск: Издательство Свердловского юридического института, 1989. – С. 27-38.
124. Особенности рассмотрения отдельных категорий гражданских дел / Под ред. М.К. Треушникова. – Изд-во МГУ, 1987. – 304 с.
125. Паліюк В.П., Брильов О.А. Види забезпечення морських вимог // Адвокат. – 2000. – № 4 - 5. – С. 26-28.
126. Паліюк В.П., Брильов О.А. Судовий арешт морських суден (деякі теоретичні та практичні аспекти). – Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 1. – С. 55-57.
127. Пахомов С.И. Таможенный контроль как средство обеспечения таможенного дела Украины (административно-правовой аспект): Дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одесский гос. ун-т им. И.И. Мечникова; Юридический ин-т. – О., 1997. – 166 с.
128. Пікінер К. Загальна характеристика суб’єктивних цивільних прав // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 10. – С. 94-97.
129. Полтавцев А.И., Сидорченко В.Ф. Влияние затраченного на спасание времени на размер вознаграждения // Рыбное хозяйство. – 1972. – № 4. – С. 35-37.
130. Притика Д.М. Арбітражний суд: проблеми організації та діяльності: Монографія. – К.: Оріяни, 2000. – (мова російська). – 320 с.
131. Притика Ю. Актуальні проблеми застосування забезпечувальних заходів у міжнародному комерційному арбітражі // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 8. – С. 16-20.
132. Проблемы методологии и методики правоведения. – Москва: Издательство “Мысль”, 1974. – 208 с.
133. Проблемы науки гражданского процессуального права / В.В. Комаров, В.А. Бигун, В.В. Баранкова; Под ред. проф. В.В. Комарова. – Харьков: Право, 2002. – 440 с.
134. Протопопова М.И. Некоторые разъяснения Ассоциации судовладельцев Великобритании по обеспечению уплаты демереджа // Информационный сборник ЦНИИМФ “Морское право и практика”. Вып. 122. – Москва-Ленинград: Издательство “Транспорт”, 1964. – С. 75-76.
135. Процессуальные особенности рассмотрения отдельных категорий гражданских дел в суде. Учебное пособие. – Издательство Казанского университета, 1989. – 243 с.
136. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях. – М.: Юрид. лит., 1984. – 224 с.
137. Райхер В.К. Штрафные санкции по морским грузовым перевозкам. – Москва: Издательство “Морской транспорт”, 1962. – 87 с.
138. Римское частное право: Учебник / Под ред. проф. И.Б. Новицкого и проф. И.С. Перетерского, – М.: Юрист, 1994. – 544 с.
139. Розвиток