ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ЗДОРОВ’Ю ТА ЖИТТЮ ОСОБИ, ЯКА БЕЗ ВІДПОВІДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ РЯТУВАЛА МАЙНО ІНШОЇ ОСОБИ :

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ..........................................................................................................4

Розділ 1. КОНЦЕПЦІЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ, ЩО ВИНИКАЮТЬ У ЗВ’ЯЗКУ З РЯТУВАННЯМ МАЙНА ІНШОЇ ОСОБИ, У ВІТЧИЗНЯНОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ.............................15

1.1. Формування поглядів на категорію зобов’язань, що виникають внаслідок рятування майна іншої особи, у вітчизняній цивілістиці................15
1.2. Сутність та види зобов’язань, що виникають у зв’язку з
рятуванням майна іншої особи, за ЦК України 2003 р..........................32
Висновки до розділу...................................................................................43

Розділ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОБОВ'ЯЗАНЬ, ЩО ВИНИКАЮТЬ У ЗВ’ЯЗКУ З РЯТУВАННЯМ МАЙНА ІНШОЇ ОСОБИ..................................................................................................................44

2.1. Типологічні ознаки та поняття зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи..........................................................................44
2.2. Місце зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, у системі зобов’язань цивільного законодавства України..........64
2.3. Підстави та умови виникнення зобов’язань у зв’язку
з рятуванням майна іншої особи..........................................................................77
Висновки до розділу...................................................................................95

Розділ 3. СУБ’ЄКТИ ТА ЗМІСТ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ЗДОРОВ’Ю ТА ЖИТТЮ ОСОБИ, ЯКА РЯТУВАЛА МАЙНО ІНШОЇ ОСОБИ.................................97

3.1. Суб’єкти зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди здоров’ю та життю особи, яка рятувала майна іншої особи.............................97
3.2. Визначення обсягу відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю рятувальника..............................114

3.3. Відшкодування моральної шкоди, завданої особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи……..........................133
3.4. Порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю особи, яка рятувала майно іншої особи. Право держави на регресний позов до винної особи …..................................150
Висновки до розділу………………………………………………....….158
ВИСНОВКИ.............................................................................................160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.……………………….......163

ВСТУП

Актуальність теми, обраної для виконання дисертаційного дослідження, зумовлена, передусім, тим, що максимальне забезпечення права на відшкодування шкоди відображує загальну тенденцію посилення захисту прав приватної особи, яка сформувалася в Україні від часів набуття незалежності.
Істотного значення при цьому набуває та обставина, що проголошення будь-яким суспільством курсу на розбудову правової держави означає не лише прийняття на себе обов’язку визнавати природні права людини, але й необхідність створення умов для реалізації цих прав і свобод. Відтак держава повинна чітко визначити правові засади своєї діяльності, межі своєї відповідальності перед тими своїми громадянами і взагалі перед будь-якими фізичними та юридичними особами, які, на вимогу Конституції України дотримуватися принципів співжиття, здійснювали дії, спрямовані на відвернення небезпеки, що загрожувала інтересам іншої особи, і внаслідок вчинення таких дій зазнали майнової або немайнової шкоди.
У зв’язку з цим у вітчизняній юриспруденції слушно наголошується на тому, що забезпечення прав та інтересів приватних осіб мусить мати не декларативні, а реальні форми, однією з гарантій чого є покладення на державу або іншу, зацікавлену у вчиненні рятувальних дій особу, обов’язку відшкодування шкоди у випадках, передбачених законом. Варто зазначити при цьому, що саме такий підхід характеризує ступінь розвитку демократії в суспільстві.
Актуальність теми дослідження зумовлюється також і тим, що зі здобуттям незалежності в Україні почалися розбудова демократичної правової держави, формування громадянського суспільства, в центрі уваги якого мають бути людина, захист її цивільних прав та законних інтересів. Всебічне забезпечення прав і свобод людини проголошено найвищою соціальною цінністю, що прямо закріплено у Конституції України від 28 червня 1996 року.
Звідси випливає, що турбота про відвернення небезпеки, яка може загрожувати як немайновим, так і майновим інтересам фізичних (а також юридичних) осіб, є моральним та конституційним обов’язком кожного громадянина України, а отже, певною мірою, й обов’язком колективів, які вони утворюють.
Гарантією майнових прав громадян і виконання відповідного обов’язку зацікавленими особами та державою є правило ст. 56 Конституції України, де закріплене право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, ор¬ганів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Це положення є дуже важливим, оскільки нерідко саме внаслідок бездіяльності державних органів виникає необхідність вчинення особами, які не мають відповідних повноважень, дій, спрямованих на відвернення небезпеки, рятування від реальної загрози майна іншої особи, життя та здоров’я фізичної особи. Оскільки такі особи діють, фактично виконуючи приписи Конституції, які є нормами прямої дії, це дає їм підстави у разі виникнення шкоди звернутися до суду з приводу відшкодування завданої їм при рятуванні майнової та моральної шкоди не лише до власника (володільця) майна, але за певних умов також і до держави.
Із прийняттям нового Цивільного кодексу України 2003 р., який містить низку спеціальних норм, що досить детально регулюють відносини, пов’язані з відшкодуванням шкоди, яка виникла у зв’язку із вчиненням правомірних дій, в нашій державі було створено додаткові правові передумови для реалізації принципу максимально повного відшкодування шкоди особі, яка зазнала її внаслідок вчинення нею дій по виконанню конституційних вимог стосовно вчинення дій в інтересах держави, інших фізичних та юридичних осіб.
Визначальним принципом тут є положення, згідно з яким, оскільки держава прийняла на себе обов’язок забезпечувати безпеку приватної особи та її майна, на неї має покладатися обов’язок відшкодування шкоди потерпілому у всіх тих випадках, коли небезпека, що загрожувала цивільним правам та інтересам осіб, попереджається та ліквідується не державними органами або відповідними державними службовцями, а іншими особами, які зазнали шкоди у зв’язку із вчиненням ними рятувальних дій.
Сказане, зокрема, стосується випадків відшкодування шкоди, завданої здоров’ю рятувальника у зв’язку з рятуванням майна, яке здійснювалося фізичними особами добровільно, виключно на основі усвідомлення свого морального обов’язку та на виконання приписів Конституції України. Провідною тут є ідея, згідно з якою особа, здоров’ю якої завдано шкоди при виконанні конституційного та морального обов’язку по рятуванню майна іншої особи, повинна мати право на відшкодування такої шкоди.
Разом із тим, українське цивільне законодавство тривалий час не знало загального правила стосовно відшкодування шкоди, яка виникла у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, що створювало труднощі при захисті прав і свобод громадян, а нерідко тягнуло й порушення їхніх цивільних прав та інтересів.
Глава 41 Цивільного кодексу УРСР 1963 р. містила лише норми, присвячені відшкодуванню шкоди, зазнаної громадянином внаслідок рятування соціалістичного майна, тією організацією, майно якої рятував потерпілий. Проте відшкодування шкоди, зазнаної при рятуванні майна фізичних осіб, так само, як і при рятуванні майна „несоціалістичних організацій” цивільним законодавством не передбачалося. У зв’язку з цим у працях вітчизняних та зарубіжних науковців (О.С. Йоффе, О.О. Красавчиков, С.Н. Ландкоф, Г.К. Матвєєв, П.Р.Стависький, Є.О. Харитонов та ін.) неодноразово зверталася увага на те, що відшкодування зазнаної при вчиненні таких дій шкоди можливе лише в порядку аналогії права, а деякі із цих вчених пропонували спеціальними нормами врегулювати це питання в цивільному законодавстві.
Однак, незважаючи на ці пропозиції, в радянському цивільному праві це питання так і не було вирішене. Існування зобов’язань, які виникають при рятуванні майна фізичної особи, цивільним законодавством не передбачалося аж до прийняття 16 січня 2003 р. нового Цивільного кодексу України, глава 80 якого, відображуючи зміни у концепції регулювання цивільних відносин, передбачає тепер поміж інших нових видів зобов’язань, спрямованих на відвернення шкоди, також і зобов’язання, які виникають внаслідок рятування майна іншої особи (ст. 1162 ЦК України).
Поява нового або кардинальне оновлення норм правового інституту, який існував раніше, природно, зумовлює необхідність теоретичного осмислення змісту та сутності норм, що складають цей інститут, ознак та умов виникнення відповідних зобов’язань, порядку та обсягу відшкодування шкоди в межах таких зобов’язань та аналізу низки інших питань, які виникають у цій галузі.
При цьому важливе значення має та обставина, що практика застосування судами положень відповідної норми значною мірою поки що відсутня (виняток складає практика відшкодування шкоди, зазнаної громадянами при рятуванні майна державних та громадських організацій, яка склалася ще на підставі норм глави 41 Цивільного кодексу УРСР 1963 р. Але й вона не відображує засад вирішення цього питання в новому цивільному законодавстві). Судова практика з цих питань ще лише має формуватися, а отже суддям також може бути корисним попередній теоретичний аналіз підстав, умов та порядку застосування ст. 1162 ЦК України 2003 р.
На підставі викладеного можна зробити висновок, що питання виникнення та реалізації обов’язку відшкодування шкоди, завданої здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, є актуальними з теоретичної та практичної точок зору, а тому є всі підстави для вивчення цієї проблеми на рівні дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертаційного дослідження відповідає напрямкам досліджень Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195), а також безпосередньо пов’язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 2001 – 2005 роки за темою “Традиція приватного права України”.
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, зокрема, твори М.М. Агаркова, С.С. Алексеєва, Д.В. Бобрової, В.Г. Вердникова, М.В. Гордона, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Йоффе, В.М. Ігнатенка, А.Ю. Кабалкіна, О.А. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, С.Н. Ландкофа, Л.А. Майданика, М.С. Малєїна, В.П. Маслова, Г.К. Матвеєва, І.Б. Новицького, В.Т. Нора, О.А. Підопригори, Й.О. Покровського, С.Д. Русу, В.О. Рясенцева, П.Р. Стависького, М.М. Сібільова, П. Сєдугіна, А.О. Собчака, Є.О. Суханова, В.А. Тархова, Є.О. Харитонова, Ю.С. Червоного, Я.М. Шевченко, М.Я. Шимінової, К.К. Яїчкова та ін.
Деякі з них присвячені аналізові деліктних зобов’язань та відповідальності за заподіяння шкоди в цілому (праці Д.В. Бобрової,
О.С. Йоффе, Н.С. Малєїна, В.П. Маслова, Г.К. Матвеєва, І.С. Ніжинської, В.Т. Нора, С.Д. Русу, А.А. Собчака, Я.М. Шевченко, К.К. Яїчкова та ін.). Але значна кількість досліджень стосується також окремих аспектів проблеми, що є предметом цього дисертаційного дослідження (зокрема, праці В.Г. Вердникова та А.Ю. Кабалкіна, С.Н. Ландкофа, М.С. Малєїна, П.Р. Стависького, П. Сєдугіна, Є.О. Харитонова та ін.).
Мета і задачі дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є встановлення поняття, правової природи, умов виникнення та змісту зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, за цивільним законодавством України, а також з’ясування підстав, умов та особливостей відшкодування шкоди, завданої здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи, логіки та специфіки правових рішень у цій галузі та визначення перспектив формування судової практики на підґрунті нових засад правового регулювання відповідних відносин в Україні.
У зв’язку з цим задачами автора цієї роботи були: з’ясування теоретичного підґрунтя аналізу таких ключових питань як встановлення загальних ознак та характеристика зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи; аналіз можливості та доцільності диференціації зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, як зобов’язань родових, на окремі види в межах одного роду; визначення особливих умов виникнення зобов’язань внаслідок завдання шкоди здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи; встановлення обсягу та порядку відшкодування шкоди, завданої життю та здоров’ю особи, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи.
Предметом дослідження є акти цивільного законодавства, якими встановлено відповідні зобов’язання, теоретичні питання та практика застосування відповідних норм.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного, порівняльного та історичного аналізу, які у сукупності були застосовані для з’ясування сутності зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, та підстав їхньої диференціації, а також специфіки цих зобов’язань у залежності від виду та характеру завданої рятувальнику шкоди.
При цьому метод історичного аналізу застосовувався, головним чином, для встановлення засад та перебігу формування зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, визначення тенденцій та характеру їхнього розвитку.
Метод логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди здоров’ю та життю особи, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи, у сучасному цивільному законодавстві України.
Метод системно-структурного аналізу служив для з’ясування системи недоговірних зобов’язань, місця у ній зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, у цивільному праві України, а також особливостей структури, видів, елементів тощо зобов’язань відшкодування шкоди, завданої здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи.
Використання методу порівняльного аналізу дало змогу здійснити порівняння головних положень зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, із суміжними відносинами та правовими інститутами, які пов’язані з проблематикою дисертаційного дослідження, а також порівняти між собою зобов’язання, які виникають внаслідок завдання шкоди здоров’ю та життю особи, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи, і зобов’язання, які виникають внаслідок завдання шкоди майну особи, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи.
Емпіричним підґрунтям дослідження є положення актів цивільного законодавства України та практика їхнього застосування. Оскільки судова практика з питань застосування ст. 1162 ЦК України 2003 р. ще тільки формується, авторові довелося обмежитися використанням тієї незначної практики з цих питань, що вже накопичилася, а також судовою практикою, що сформувалася стосовно випадків рятування державного майна. Разом із тим, теоретичний аналіз зобов’язань, що виникають у зв’язку із завданням шкоди здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, може служити у подальшому підґрунтям формування судової практики у цій галузі.
Наукова новизна одержаних результатів.
Дисертація є першим комплексним дослідженням проблем зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, в цивільному праві України взагалі, і відшкодування шкоди, завданої здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, зокрема, виконаним на матеріалах нового цивільного законодавства нашої держави.
У дисертаційному дослідженні вперше здійснено спробу сформулювати низку положень стосовно бачення проблем формування та розвитку інституту, норми якого регулюють відшкодування шкоди, що виникла у зв’язку з рятуванням майна іншої фізичної або юридичної особи, які враховували би сучасний стан вітчизняного цивільного законодавства та досягнення цивілістичної думки України.
Вперше зроблено спробу узагальнити та систематизувати положення норм цивільного законодавства України, що стосуються відшкодування шкоди, на підґрунті врахування специфічних правомірних дій, спрямованих на рятування майна іншої особи.
На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів на захист виносяться такі положення:
- Вперше обґрунтовується висновок про теоретичну логічність і практичну доцільність формування у вітчизняному цивільному законодавстві концепції відшкодування шкоди, завданої особі, яка вчиняла дії, спрямовані на відвернення загрози цивільним правам та інтересам іншої фізичної або юридичної особи;
- Вперше пропонується теза про формування у сучасному цивільному праві України диференційованої за суб’єктивними та об’єктивними критеріями системи зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи;
- Вперше зроблено висновок про те, що в сучасній концепції цивільного законодавства Україні фактично існують два подібних за сутністю і зовнішніми ознаками інститути: зобов’язання, що виникають у зв’язку із завданням каліцтва, іншого ушкодження здоров’я або смерті фізичної особи у зв’язку з рятуванням нею майна іншої особи, і зобов’язання, що виникають у зв’язку із завданням шкоди майну фізичної або юридичної особи внаслідок рятування нею майна іншої особи;
- Вперше обґрунтовується висновок про існування у цивільному праві України специфічного виду зобов’язань, що виникають у зв’язку із завданням шкоди здоров’ю або життю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи, що має істотну цінність;
- Додатково обґрунтовується положення про особливості суб’єктного складу зобов’язань, що виникають у зв’язку із заподіянням шкоди здоров’ю та життю особи, яка рятувала майно іншої особи, і які полягають в тому, що уповноваженим суб’єктом у таких зобов’язаннях може бути лише фізична особа (рятувальник або у випадку його смерті – особи, вказані у законі), а зобов’язаним суб’єктом – завжди лише держава;
- Вперше запропоноване положення про особливості змісту зобов’язань, що виникають у зв’язку із заподіянням шкоди здоров’ю та життю особи, що рятувала майно іншої особи, і які полягають у тому, що права та обов’язки учасників цих відносин пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої смертю, каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, і можуть виражатися як у матеріальній, так і в моральній шкоді, яка відшкодовується у повному обсязі державою;
- Вперше доведено, що суб’єктами зобов’язань, які виникають у зв’язку із заподіянням шкоди майну рятувальника, можуть бути будь-які фізичні особи, незалежно від ступеня їхньої дієздатності;
- Обґрунтовується положення про особливості пред’явлення регресних вимог до осіб, винних у завданні шкоди здоров’ю або життю рятувальника, які полягають в тому, що тут правила про зворотні вимоги до винних осіб мають застосовуватися з використанням аналогії закону та застосуванням норм ЦК України, що визначають наслідки створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.
Практичне значення одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що на підґрунті положень і висновків дисертаційного дослідження зроблено низку пропозицій щодо уточнення положень окремих статей глави 80 ЦК України, які можуть бути використані у процесі доопрацювання Цивільного кодексу, підготовці нових законодавчих актів, які мають бути прийнятті на його розвиток, а також при формуванні вітчизняної судової практики у зазначеній галузі.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася по частинах і в цілому на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії.
Головні положення дослідження викладені у 3 публікаціях:
1. Шапошніков Д. Поняття та характеристика зобов'язань, що виникають внаслідок рятування майна іншої особи за Цивільним кодексом України 2003 р. // Актуальні проблеми політики.  Зб. наук. праць.  Одеса: Фенікс, 2004.  Вип. 22.  С. 115121;
2. Шапошніков Д. Умови виникнення зобов’язань внаслідок рятування здоров’я та життя фізичних осіб, за новим Цивільним кодексом України // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць.  Одеса: Юрид. л-ра, 2004. – Вип. 22. – С. 577 – 585;
3. Шапошніков Д. Формування зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, в цивільному законодавстві // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць.  Одеса: Юрид. л-ра, 2004. – Вип. 23. – С. 317 – 325.
Теоретичні висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, доповідалися та обговорювалися на: 7-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 22-23 квітня 2004 р.); 3-й міжнародній науково-методичній конференції “Римське право і сучасність” (м. Одеса,
14-15 травня 2004 р.); 1-й міжнародній науково-методичній конференції “Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (м. Хмельницький, 3-4 грудня 2004 р.).
Структура дисертації. Дослідження будується за принципом поступального розгляду окремих питань, які пов’язані з його проблематикою.
Робота містить три розділи, присвячені оглядові літератури та встановленню особливостей формування концепції інституту, що є предметом дисертаційного дослідження; загальній характеристиці зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої фізичної або юридичної особи; встановленню особливостей відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність. Наприкінці дисертаційного дослідження узагальнено висновки, а також запропоновано деякі конкретні пропозиції стосовно вдосконалення норм актів цивільного законодавства України.
Повний обсяг дисертації становить 184 сторінки.
Список використаної літератури складає 253 найменування, займає 21 сторінку і охоплює використані автором законодавчі акти, а також спеціальні праці з проблематики дисертаційного дослідження, виконані українською, російською, польською та німецькою мовами.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи матеріали аналізу питань, розглянутих у цій роботі, та узагальнюючи проміжні висновки, сформульовані при загальній характеристиці зобов’язань, які виникають внаслідок рятування майна іншої особи, умов виникнення зазначених зобов’язань, обсягу та порядку відшкодування завданої при цьому шкоди, можна зробити такі загальні висновки.
Зобов’язання, які виникають внаслідок рятування майна іншої особи, є частковою новелою ЦК України 2003 р. Хоча про необхідність вдосконалення правового регулювання таких відносин вже давно говорилося у вітчизняній цивілістичній літературі, але вперше вказані зобов’язання повно були закріплені лише ст. 1162 нового ЦК України.
З цієї норми випливає, що внаслідок рятування майна іншої особи виникають зобов’язання, суб’єктами яких є особа, яка вчиняла рятувальні дії (рятувальник – ним може бути як фізична, так і юридична особа) і держава в особі відповідних державних органів.
Об’єктом зазначених зобов’язань є компенсація шкоди, завданої при рятуванні майна іншої особи.
Змістом зобов’язань, які виникають внаслідок рятування майна іншої особи, є право рятувальника на відшкодування зазнаної ним шкоди і обов’язок держави відшкодувати шкоду, зазнану рятувальником, у повному обсязі (втрачений заробіток, пошкоджене майно, витрати на лікування тощо).
Відшкодування шкоди, зазнаної рятувальником (або відмова у відшкодуванні) державними органами не позбавляє особу, якій належало майно, права на компенсацію шкоди рятувальнику.
Умовами виникнення зобов’язань внаслідок рятування майна іншої особи, як випливає зі змісту ст. 1162 ЦК України, є:
1) наявність реальної загрози для майна іншої особи;
2) відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні дії;
3) спрямованість дій на рятування майна іншої особи;
4) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи.
Проблеми практичного характеру можуть виникнути при вирішенні питань визначення обсягу та порядку відшкодування шкоди, завданої внаслідок рятування майна іншої особи. Це пов’язано з тим, що ст. 1162 ЦК України не містить ні прямої вказівки, ні відсильного правила стосовно того, в якому обсязі і в якому порядку має відшкодовуватися шкода, завдана внаслідок рятування майна іншої особи.
Вирішення цих питань можливе шляхом застосування у порядку аналогії закону правил глави 82 ЦК України, присвячених зобов’язанням, які виникають внаслідок заподіяння шкоди правопорушенням (деліктним зобов’язанням).
Проте, оскільки низка питань може тлумачитися по-різному, доцільним є відповідне роз’яснення Пленуму Верховного Суду України з питань відшкодування шкоди, завданої при вчиненні правомірних дій (зокрема, дій, спрямованих на рятування майна іншої особи).
Практично важливим є вирішення питань відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому у зв’язку із вчиненням рятувальних дій.
Одна з головних проблем тут полягає в тому, що ст. 1167 ЦК України визначає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду лише стосовно випадків, коли вона завдана винними протиправними діями відповідача.
Проте, для відшкодування державою моральної шкоди, завданої особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи, з’ясування протиправності поведінки взагалі не є актуальним. Це випливає з того, що дії рятувальника за своєю сутністю є правомірними і такими, що спрямовані на досягнення корисного результату.
Що ж стосується протиправності поведінки особи, якою створена загроза майну, відвертаючи яку зазнав шкоди рятувальник, то встановлення її має значення не для відшкодування моральної шкоди, а для встановлення можливості подання державним органом, який відшкодував шкоду, регресного позову до особи, що створила зазначену загрозу.
Крім того, за загальним правилом, відповідальність настає тільки за винне заподіяння моральної шкоди, що окремо підкреслюється у частині першій ст. 1167 ЦК України.
Однак, стосовно випадків відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому, який рятував без відповідних повноважень від реальної загрози майно іншої особи, відповідачем є не особа, яка завдала шкоди потерпілому, а держава. Це дає підстави для застосування правил частини другої ст. 1167 ЦК України, де йдеться про відшкодування моральної шкоди, зокрема, органами державної влади незалежно від їх вини у виникненні такої шкоди.
Однак вказана норма, поміж спеціальних випадків відшкодування моральної шкоди за відсутності вини не згадує відшкодування такої шкоди, завданої особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи від реальної загрози, у зв’язку з чим виникає питання, чи поширюється дія згаданого вище правила на дані відносини.
Тому було б доцільно доповнити частину другу ст. 1167 ЦК України пунктом 4 такого змісту:
„якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність.”
Своєрідним видом відшкодування моральної шкоди є вибачення, яке можна розглядати як немайнову компенсацію страждань, зазнаних потерпілим.
Вітчизняне цивільне законодавство не передбачає вибачення як спосіб захисту цивільних прав, але це питання було б доцільно вирішити за допомогою внесення відповідних доповнень до ст. 16 ЦК України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву // В кн.: Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву: В 2 т. –– М.: Центр ЮрИнфоР, 2002. – Т.1 – С. 163 – 460.
2. Агарков М.М. Проблема обязательств из причинения вреда: Содоклад на Первой научной сессии ВИЮН. Заключительное слово // В кн.: Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву: В 2 т.– М.: Центр ЮрИнфоР, 2002. – Т. ІІ – С. 218 – 246.
3. Агарков М.М. Вина потерпевшего в обязательствах из причинения вреда (обзор практики Верховного Суда СССР // В кн.: Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву: В 2 т.– М.: Центр ЮрИнфоР, 2002. – Т. ІІ – С. 247 – 268.
4. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М., 1999. – 712 с.
5. Антимонов Б.С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонарушении. – М.: Госуд. изд-во юрид. лит., 1950. – 275 с.
6. Антонюк О.І. Права учасників цивільних правовідносин на самозахист: Дис. канд. юрид. наук. – Харків, 2004. – 205 с.
7. Баринова И.И. Определение размера вознаграждения за спасение на море (Обобщение практики морской арбитражной комиссии по делам о спасении судов и грузов за период 1945 – 1969 гг.). – М., 1971. – 90 с.
8. Бахчисарайцев Х.Э. К истории гражданских кодексов советских социалистических республик (очерки). – М.: Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. – 160 с.
9. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда. Отдельные вопросы. – М.: МГУ, 1972. – 104 с.
10. Белякова А.М. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: МГУ, 1967.
11. Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина . – К.: Наук. думка, 2000. – 304 с.
12. Блошенко А. Гражданско-правовая ответственность государства за вред, причиненный судебными ошибками: Автореф. дис. д-ра права. – Кишинэу, 2001. – 22 с.
13. Боброва Д.В. Права граждан на возмещение вреда. – К., 1990.
14. Боброва Д. Недоговірні зобов'язання у проекті Цивільного кодексу України  Українське право – 1997. – № 1. – С. 93–100.
15. Боброва Д. Недоговірні зобов’язання у проекті Цивільного кодексу України 1996 р. // Українське право. – 1997. – № 3. – С. 180–182.
16. Богданов Е. Правовое положение органа юридического лица // Журнал российского права. – 2001. – С. 108 – 113.
17. Боннер А.Т. Применение нормативных актов в гражданском процессе. – М.: Юрид. лит., 1980. – 160 с.
18. Борисова В.І. Органи юридичної особи // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. збірник / Відп. ред. В.Я Тацій. – Харків: Нац. юрид. академія України, 2002. – Вип . 53. – С. 33 – 40.
19. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. – М.: Изд-во “Статут”, 1997. – 682 с.
20. Будякова Т.П. Извинение как форма компенсации морального вреда в истории российского государства и права // Государство и право.– 2004. – № 1. – С. 103–105.
21. Бурзель Ю. Щодо встановлення верхньої межі відшкодування моральної (немайнової) шкоди // Право України. – 2003. – № 3. – С. 40 – 42.
22. Вагацума С., Ариидзуми Т. Гражданское право Японии: В 2 кн. / Пер. с яп. В.В. Батуренко / Под ред. Р.О. Халфиной. – М.: Прогресс, 1983. Кн. 2 – 334 с.
23. Валюх В. Моральна шкода – примха потерпілого? // Закон і Бізнес. – 1999. – № 52. – С. 11.
24. Вердников В.Г., Кабалкин А.Ю. Возмещение вреда, понесенного гражданином при спасании социалистического имущества. – М.: Юрид. лит., 1963. – 66 с.
25. Вердников В.Г., Кабалкин А.Ю. О возмещении вреда, понесенного гражданином при спасании социалистического имущества // Сов. государство и право. – 1963. – № 1. – С. 102 – 106.
26. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М., 1979. – 123 с.
27. Вільнянський С. І. Радянське цивільне право. Ч. І: Навч. посібник. – Харків; 1966. – 320 с.
28. Воронов Є.Є. Критерії визначення моральної шкоди особи і матеріальної відповідальності за неї // Держава і право. – Вип.15.– 2002. – С. 251–257.
29. Галянтич М., Коваленко Г. Відшкодування моральної шкоди // Право України. – 1999. – № 9. – С. 56 – 61.
30. Галянтич М., Коваленко Г. Моральна шкода. Проблеми залишаються, якщо їх не вирішувати // Закон і Бізнес. – 1999 – № 13. – С. 11.
31. Гамбаров Ю.С. Добровольная и безвозмездная деятельность в чужом интересе. – Вып. 1. – М., 1879. – 196 с.
32. Гамбаров Ю.С. Добровольная и безвозмездная деятельность в чужом интересе. – Вып. 2. – М., 1880. – 160 с.
33. Германское право. Часть І. Гражданское уложение: Пер с нем. / Сер. Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
34. Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Пер. с фр. И.Б. Новицкого. // Ученые труды ВИЮН. – Вып. ХІІІ. – 1948. – 512 с.
35. Голованов Н.М. Обязательственное право: Учебник. – СПб.: Питер, 2002. – 448 с.
36. Гражданский кодекс Квебека. – М.: Статут, 1999. – 472 с.
37. Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая и вторая. С постатейными материалами из практики Высшего арбитражного суда Российской Федерации. – М.: Издат. группа НОРМА – ИНФРА, 1999. – 832 с.
38. Гражданский кодекс Польской Народной Республики: Закон от 23 апреля 1964 г. / Пер. с польск. Н.Г. Комлева. – М.: Изд-во „Прогресс”, 1966. – 374 с.
39. Гражданское и семейное право: Учебно-практич. справочник / Под ред. Е.О. Харитонова. – Харьков: Одиссей, 1999. – 544 с.
40. Гражданское и торговое право капиталистических стран: Учебник. В 2 ч. / Под ред. Р.Л. Нарышкиной. – М.: Междунар. отношения, 1983. –Ч. 1 – 288 с.
41. Гражданское право России. Общая часть: Курс лекций / Отв. ред. О. Н. Садиков. – М.: Юристъ, 2001. – 776 с.
42. Гражданское право Украине: В 2 ч. / Под общ. ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко. – Харьков: Основы, 1996. – Ч. 1 – 440 с.
43. Гражданское право. Т. 1: Учебник. Отв. ред. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – 816 с.
44. Гражданское право. – Ч. 1. 3-е изд., перераб. и доп. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1998. – 632 с.
45. Гражданское уложение. – Кн. 5: Обязательства (Проект Высочайше учрежденной Редакционной Комиссии по составлению Гражданского Уложения) – Т. V.– Ст. 937–1106. С объяснениями. – С.–Петербург, 1899. – 696 с.
46. Грешников И.П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 331 с.
47. Грищук О. Усвідомлення потерпілим порушення суб’єктивних прав, як необхідна умова виникнення права на відшкодування моральної шкоди // Вісник Львівського університету. – Львів.– 2000. – Вип. 35. – С. 26–32.
48. Гордон М.В. Радянське цивільне право. – Ч. ІІ. – 2-е вид. – Харків: Вид-во Харківського університету, 1966. – 315 с.
49. Гуев А.Н. Гражданское право России: Учебник: В 3 т. – М.: ИНФРА–М, 2003. – Т.1 – 457 с.
50. Демиденко В.В., Шемякин А.Н., Балобанов А.О., Прусс В.М., Ищенко А.Л. Морское право Украины. – Одесса: АО «БАХВА», 1996. – 140 с.
51. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности (социологический и юридический аспекты) – Л., 1983.
52. Додин Е.В., Серафимов В.В. Санкционированное вмешательство в сфере торгового мореплавання: Учеб. пособие. – Одесса: Юрид. лит., 2001. – 152 с.
53. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Издат. группа ИНФРА* М – НОРМА, 1996. – С. 704.
54. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М.: Юрид. Лит., 1990.
55. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. – М.: Спарк, 2001. – 767 с.
56. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда – Х.: Консум, 1996. – 112 с.
57. Захарова М.Л., Лившиц Р.З., Цедербаум Ю.Я. Возмещение ущерба: Комментарий. – М.: Профиздат, 1988. – 304 с.
58. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навч. посібник для студ. юрид. вузів і факультетів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та ін.; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
59. Зубар В.М. Зобов’язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 2001. – 18 с.
60. Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами. – М.: Лекс – Книга, 2002. – 160 с.
61. Іванівська О.П. Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект: Навч. посібник. – К.: ТОВ „УВПК „ЕКСОб”, 2002. – 264 с.
62. Історія українського права // За ред. О.О. Шевченка. – К.: Олан, 2001. – 214 с.
63. Ивакин А.А. Диалектическая философия: Монография. – Одесса: Юрид. л-ра., 2003. – 352 с.
64. Иоффе О.С. Новое обязательство в советском гражданском праве // Вестник Ленинград. уни-та. – № 11. Сер. экономики, философии и права. – Вып. 2. – Изд-во ЛГУ, 1962. – С. 94 – 104.
65. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: Юрид. лит., 1967.– 561 с.
66. Иоффе О.С. Советское гражданское право: Курс лекций. Отдельные виды обязательств. – Л.: Изд-во Ленінград. ун-та, 1961. – 528 с.
67. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит, 1975.
68. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории хозяйственного права. – М.: Статут, 2000. – 777 с.
69. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1984. – 144 с.
70. Калетнік І.Г. Зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів, в цивільному законодавстві України: Дис. канд. юрид. наук. – Одеса, 2004. – 194 с.
71. Климкин С.И. Реализации правоспособности юридического лица через его органы // Цивилистические записки: Межвуз. сб. науч. трудов. – М.: Статут, 2001. – С. 158–176.
72. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А.С. Довгерта. – К., 2000. – 336 с.
73. Комментарий к Гражданскому кодексу Молдавской ССР – Кишинев: Картя Молдованяскэ, 1971. – 536 с.
74. Комментарий к Гражданскому кодексу РСФСР. – 3-е изд., испр. и доп. / Под. ред. С.Н. Братуся, О.Н. Садикова. – М.: Юрид. лит., 1982. – 680 с.
75. Комментарий к Кодексу торгового мореплавания Союза ССР / Под ред. А.Л. Маковского. – М.: Изд-во «Транспорт», 1973. – 400 с.
76. Комментарий к Кодексу торгового мореплавания Российской Федерации / Под ред. Г. Г. Иванова. – М.: Спарк, 2000. – 734 с.
77. Корельский В.Ф., Гаврилов Р.В. Биржевой словарь: В 2 т. – М.: Междунар. отношения, 2000. – Т.1: А – М – 288 с.
78. Кофман В.И. Границы юридически значимого причинения // Антология Уральской цивилистики. 1925 – 1989: Сб. статей. – М.: Статут, 2001. – С. 131 – 146.
79. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958.
80. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: Юрид. лит., 1966. – 200 с.
81. Кротюк В., Іоффе А. Зміст та регламентація правовідносин, що пов’язані із заміною сторін в зобов’язанні // Право України. – 1998. – № 1. – С. 113–115.
82. Лаасик Э. Советское гражданское право. Часть особенная. – Таллинн: Валгус, 1980. – 572 с.
83. Ландкоф С.Н. Новая категория обязательств в советском гражданском праве // Юридичний збірник Київського державного університету. – 1948. – № 3. – С. 99–113.
84. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. – К.: Рад. школа, 1948. – 424 с.
85. Лапач В.А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная практика. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 544 с.
86. Ласк Г. Гражданское право США (право торгового оборота) / Сокращ. пер. с англ. Ю. Э. Милитаревой и В.А. Дозорцевой / Под ред. и со вступит. стат. Е. А. Флейшиц. – М.: Изд-во иностр. лит, 1961. – 774 с.
87. Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права. – К.: Україна, 1998. – 254 с.
88. Лунц Л.А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. – М.: Статут, 1999. – 332 с.
89. Луць В.В., Луць А.В. Загальні положення про договори // Суспільство. Держава. Право: Науково-практичний журнал. – Вип. 3. Цивільне право. – Одеса, 2003. – С. 25 – 27.
90. Майданик Л. А. О праве на возмещение вреда, понесенного при спасании жизни человека // Сов. юстиция. – 1964. – № 6. – С. 8 – 11.
91. Майданик Л. А. Обязательства из предотвращения вреда, угрожающего социалистической собственности или жизни человека // Социалистическая законность. – 1961. – № 5. – С. 39 – 41.
92. Майданик Л. Возмещение вреда, причиненного правомерными действиями // Сов. юстиция. – 1965. – № 14. – С. 7 – 8.
93. Малеин Н.С. Правовое регулирование обязательств по возмещению вреда // Сов. государство и право. – 1962. – № 10. – С. 76.
94. Малеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности.– М.: Юрид. лит., 1965. – 229 с.
95. Малеин Н.С. Вина – необходимое условие имущественной ответственности // Сов. государство и право. – 1971. – № 2.
96. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М., 1985.
97. Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита. – 2-е изд. – М., 2001. – 247 с.
98. Малеина М. Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита. – М.: МЗ Пресс, 2000. – 242 с.
99. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – К., 1955.
100. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1962. – 213с.
101. Маслов В.Ф. Обязательства из причинения вреда. – Х., 1961.
102. Матвеев Г.К. Теоретические вопросы причинности бездействия // Сов. государство и право. – 1962. – № 10. – С. 66 – 67.
103. Мацегорін О.І. Об’єкти цивільних прав у аспекті новітньої кодифікації // Часопис Київського університету права. – 2001. – № 1. – С. 50 – 58.
104. Миколенко Я. Система и основные принципы проекта гражданского кодекса СССР // Советская юстиция. – 1939. – № 7. – С. 18 – 32.
105. Миколенко Я.Ф. Система и основные принципы гражданского кодекса Союза ССР :Тезисы доклада. – М., 1939. – 35 с.
106. Ніжинська І.С. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів, з державного бюджету України // Право України. – 2002. – № 11. – С. 40 – 43.
107. Нинидзе Т.Г. Субъекты возмещения вреда, причиненного в состоянии крайней необходимости // Проблемы государства и права. Вып. 9. – М., 1974. – С. 187 – 193.
108. Нинидзе Ф.Г. Крайняя необходимость по советскому гражданскому праву: Дис. канд. юрид. наук. – М., 1974. – С. 67.
109. Новицкий И.Б. Солидарность интересов в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1951.
110. Нерсесов Н.О. О бумагах на предъявителя с точки зрения гражданского права // В кн.: Представительство и ценные бумаги в гражданском праве. – М.: Статут. Сер. Классика российской цивилистики – 1998. – 286 с.
111. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. – К.: Вид-во “Аконіт”, 1998. – Т. 3. – 928 с.
112. Новоженов В.М. Объем, характер и размер возмещения вреда по советскому гражданскому праву: Автореф. дис. … канд юрид. наук. – М., 1975. – 23 с.
113. Ойгензихт В.А. Воля и волеизъявление. – Душанбе, 1983.
114. Ойгензихт В.А. Мораль и право. – Душанбе: Ирфон, 1987.
115. Ойгензихт В.А. Риск в советском гражданском праве (часть общая). – Душанбе: Ирфон, 1972. – 224 с.
116. Ойгензихт В.А Юридическое лицо и трудовой коллектив: Сущность. Поведение. Ответственность. – Душанбе, 1988. – 116 с.
117. Олюха В.Г. Цивільно-правовий договір: поняття, функції та система: Дис. канд. юрид. наук. – К., 2003. – 191 с.
118. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик 1961 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1961. – № 50. – Ст. 525.
119. Павлов В.П. Проблемы теории собственности в российском гражданском праве: Монография. – М., 2000. – 426 с.
120. Паліюк В.П. Правове регулювання відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Харків, 2000. – 18 с.
121. Палиюк В.П. Моральный (неимущественный) вред. – К.: Право, 1999. – 232 с.
122. Паше-Озерский Н.Н. Обстоятельства, исключающие ответственность по уголовному праву: Автореф. дис. д-ра юрид. наук. – М., 1954. – 24 с.
123. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студ. юрид. спец. вищих навч. закладів: 3-є вид., перероб. та доп. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 440 с.
124. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
125. Петренко В. Деякі питання компенсації моральної (немайнової) шкоди // Право України. – 1995. – № 5 – 6. – С. 29
126. Победоносцев К. П. Курс гражданского права: В 3 т. – М.: Изд-во “Зерцало”, 2003. – Т. 3.– 608 с.
127. Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций. – К.: Наук. думка, 1988. – 264 с.
128. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. Статут. Сер. Классика российской цивилистики. – М., 1998. – 353 с.
129. Положення про медико-соціальну експертизу. Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83.
130. Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. // Урядовий кур’єр. – 1993. – № 41.
131. Предпринимательское право Украины: Учебник / Р.Б. Шишка, А.М. Сытник, В.Н. Левков и др. / Под общ. ред. Р.Б. Шишки. – Х.: Эспада, 2001. – 624 с.
132. Представительство. Поручение. Доверенность. – В кн.: Гражданский кодекс. Практический комментарий. – М., 1925.
133. Притика Д.Н., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Договорное право: общая часть: Комментарий к гражданскому законодательству Украины. – Киев – Севастополь: Институт юрид. исследований, 2002. – 880 с.
134. Примак В. Визначення вини як умови цивільно-правової відповідальності // Право України. – 2002. – № 10. – С. 115 – 117.
135. Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред. С. С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1979.
136. „Про охорону праці”: Закон України від .14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 49. – Ст. 668.
137. „Про приватизаційні папери”: Закон України від 6 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 24. – Ст. 352.
138. “Про страхування”: Закон України від 7 вересня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 18. – Ст. 78.
139. „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”: Закон України від 23 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 46 – 47. – Ст. 403.
140. „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”. Закон України від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 14. – Ст. 71.
141. „Про затвердження Порядку організації та проведення медико–соціальної експертизи втрати працездатності”: Постанова КМУ від 4 квітня 1994 р. № 221.
142. „Про затвердження переліку професійних захворювань”: Постанова КМУ від 8 листопада 2000 р. № 1662 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 45. – Ст. 1940.
143. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р. № 6 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002. Офіц. вид. / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – С. 110 – 127.
144. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 березня 1995 р. № 4 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002: Офіц. вид. / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – С. 66 – 73.
145. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди”: Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 року № 02–5/95 // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 23. – С. 6.
146. Проект нового Цивільного Кодексу України / Українське право. – 1999. – Число 1.
147. Проект Цивільного Кодексу України // Українське право. – 1996. – Число 2 (спецвипуск).
148. Пыжикова Б. Вопросы вины юридического лица в практике госарбитража // Сов. юстиция. – 1968. – № 23. – С. 14 – 16.
149. Рабинович П. Моральна шкода та право на її компенсацію: загальнотеоретичний підхід // Право України. – 2002. – № 4. – С. 100 – 103.
150. Рабинович П., Грищук О. Гідність людини як фундамент її природного права на компенсацію моральної шкоди // Вісник Академії правових наук України. – № 2 (29). – 2002. – С. 14 – 23.
151. Рейхель М.О. О взаимопомощи и добросовестности в гражданском праве // Сов. государство и право. – 1948. – № 10. – С. 62 – 65.
152. Римське приватне право: Конспект лекцій. Практикум. – Х.: Одіссей, 2000. – 272 с.
153. Римське право. Інституції / За заг. ред. Є.О. Харитонова. –Харків: Одіссей, 2001. – 288 с.
154. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні / Я.М. Шевченко, О.М. Малявко, А.Л. Салатко та ін. – Харків: Консум, 1999. – 272 с.
155. Русу С.Д. Делікти в цивільному праві України: Навч. посібник. – Хмельницький: Вид-во НАПВУ, 2001. – 164 с.
156. Рыженков А. Я. Компенсационная функция советского гражданского права. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1983. – 96 с.
157. Рясенцев В.А. Основы советского гражданского права. – М., 1987. – С. 35.
158. Рясенцев В.А. Представительство в советском гражданском праве: Дис. д-ра юрид. наук.– В 2 т. – М., 1948. – Т.1.
159. Рясенцев В.А. Деятельность от имени другого лица без полномочия // Ученые записки ВЮЗИ. – Вып. 5. – М., 1958. – С. 67 – 82.
160. Сакаэ Вагацума, Тору Ариидзуми. Гражданское право Японии: В 2 кн. / Пер. с яп. В.В. Батуренко / Под ред. и со вступ. статьей Р.О. Халфиной. – М.: Прогресс, 1983. – Кн. 1. – 352 с.
161. Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя. 4-е изд., перераб. и доп. – Х.: ООО «Одиссей», 2002. – 960 с.
162. Седугин П. Обязательства, возникающие из спасания социалистического имущества // Советская юстиция. – 1963. – № 17. – С. 3 – 5.
163. Сидорченко В.Ф. Правовые проблемы охраны человеческой жизни и имущества на море. – Л.: Изд-во Ленінград. ун-та, 1983. – 129 с.
164. Синайский В. И. Русское гражданское право. – М.: Статут. – Сер. Классика российской цивилистики, 2002. – 638 с.
165. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Харьков: Консум – Университет внутренних дел, 2000. – 704 с.
166. Слесарев В.Л. Вред как результат гражданского правонарушения // Советское государство и право. – 1976. – № 3. – С. 115.
167. Смирнов В.Т. Обязательства, возникающие из причинения вреда. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1973. – 72 с.
168. Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве: Учеб. пособие. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1983. – 152 с.
169. Советское гражданское право: Учебник: В 2 ч. / Под ред. В.А. Рясенцева – М.: Юрид. літ., 1987. Ч. ІІ – 576 с.
170. Советское гражданское право: Субъекты гражданского права / Под ред. С. Н. Братуся. – М.: Юрид. лит., 1984. – 288 с.
171. Советское гражданское право. – Ч. 1 / Под ред. В. А. Рясенцева. – М.: Юрид. лит., 1986.
172. Советское гражданское право. – 2-е. изд., испр. и доп. / Под ред. В.Т. Смирнова, Ю.К. Толстого, А.К. Юрченко. – Ленінград: Изд-во Ленинград. ун-та, 1982. – Ч. 1 – 414 с.
173. Советское гражданское право: В 2 т. / Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Изд-во «Высшая школа», 1972. – Т. 1. – 448 с.
174. Советское гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред. О.А. Красавчикова – М.: Юрид., лит., 1985. – Т.1.
175. Советское гражданское право: Учебник. В 2 т. / Под ред. В.А. Рясенцева. – М.: Юрид. лит., 1975. – Т.1.
176. Советское гражданское право / Под ред. В. А. Рясенцева.– М., 1968. – Т. І.
177. Советское гражданское право / Под общ. ред. В.Ф. Маслова и А.А.Пушкина.– К.: Вища школа, 1978. – Ч. 2 – 494 с.
178. Советское гражданское право. – М.: Юрид. лит., 1976. – Т. 2.– 528 с.
179. Советское гражданское право / Под общ. ред. В.Ф. Маслова и А.А.Пушкина. – К.: Вища школа, 1983. – Ч. 2 – 503 с.
180. Справа № 2–2192 за 1996 рік. Архів Малиновского місцевого суду Одеської області.
181. Стависский П.Р. Возмещение вреда при спасании социалистического имущества, жизни и здоровья граждан. – М.: Юрид. лит., 1974. – 128 с.
182. Стависский П.Р. Обязательства, возникающие вследствие спасания социалистического имущества, а также жизни и имущества граждан: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – М., 1967. – 21 с.
183. Стависский П.Р., Харитонов Е.О. Обязательства из ведения дел без поручения и некоторые смежные обязательства в советском гражданском праве // Проблемы социалистической законности. – Вып. 4. – Харьков, 1979. – С. 104 – 111.
184. Стависький П.Р. Відшкодування шкоди, зазнаної при вчиненні дій у громадських інтересах і при рятуванні людини // Радянське право. –1962. – № 5.
185. Стенограма засідань Верховної Ради України і обговорення проекту Цивільного кодексу України // Українське право. – 1997. – Число 1. – С. 134 – 135.
186. Стучка П.И. Курс советского гражданского права. ІІ. Общая часть гражданского права. – М.: Изд-во коммунистической академии, 1929. – 376 с.
187. Суд і судочинство на українських землях у ХІУ – ХУІ ст.ст. / За заг. ред. П.П. Музиченка. – Одеса: Астропринт, 2000. – 180 с.
188. Танаев В.М. Понятие «риск» в Гражданском кодексе Российской Федерации // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. С.С. Алексеева; Исследовательский центр частного права. Уральский филиал. Российская школа частного права. Уральское отделение. – М.: Статут, 2000. – 318 с.
189. Судебная практика Верховного Суда СССР. – 1949. – № 10. – С. 27 – 28.
190. Тархов В.А. Советское гражданское право. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1979. – Ч. 2. – 232 с.
191. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву.– Саратов: Издательство Саратов. ун-та, 1973. – 455 с.
192. Теория государства и права / Под ред. Г.Н. Манова. – М., 1996.
193. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М., 1997. – 672 с.
194. Тертишник В., Васильченко В. Проблеми захисту честі та гідності людини та відшкодування моральної шкоди у сфері правосуддя // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №1. – С. 96 – 100.
195. Ткачук А.Л. Значення вини у відносинах відповідальності за порушення договірних зобов’язань: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 2002. – 22 с.
196. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. – Л.: ЛГУ, 1959.
197. Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права. – СПб., 1998. – 224 с.
198. Ухвала Судової колегії з цивільних справ Верховного Суду Союзу РСР у справі Марцинюка // Советская юстиция. – 1940. – № 22. – С. 41 – 42.
199. Филиппова М. Бездокументарные ценные бумаги. Особенности правового регулирования // Право и экономика. – 1998. – № 6. – С. 31 – 35.
200. Франчази Д. Институционный курс римского права: Пер. с итал. / Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2004. – 428 с.
201. Французский гражданский кодекс 1804 года (с позднейш. изм. до 1939 г.): Пер. И.С. Перетерского. – М.: Юрид изд-во НКЮ СССР, 1941.
202. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. – 348 с.
203. Харитонова О.І. Структура правового відношення з погляду дихотомії: приватне право – публічне право // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. – Одеса: Юрид. л-ра, 2003. – Том 2. – С. 61 –70.
204. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції. – Харків: Одіссей, 2002. – 592 с.
205. Харитонов Е.О. Обязательства, возникающие из ведения дел без поручения, в советском гражданском праве: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Харьков, 1980. – 26 с.
206. Харитонов Є.О. Приватне право у Стародавньому Римі. – Одеса: Бахва, 1996. – 174 с.
207. Харитонов Є.О. Історія приватного (цивільного) права Європи. – Одеса: АО Бахва, 1999. Ч. І. Витоки. – 292 с.
208. Харитонов Є.О. Історія приватного права Європи: Східна традиція. – Одеса: Юрид. л-ра, 2000. – 260 с.
209. Харитонов Є.О. Історія приватного права Європи: Західна традиція. – Одеса: АО БАХВА – Юрид. л-ра, 2001. – 328 с.
210. Харитонов Е.О. К вопросу о юридической природе общей аварии // Проблемы правоведения. – Вып. 34. – К., 1975.
211. Харитонов Є.О. Новий цивільний кодекс України – завершення кодифікації чи її початок // Суспільство. Держава. Право: Наук.-практ. журнал. – Вип. І. Цивільне право. – Одеса, 2002. – С. 7 – 12.
212. Харитонов Є.О. Друга кодифікація цивільного законодавства в УРСР // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – № 2. – С. 30 – 39.
213. Харитонов Є.О. До питання про властивості сучасного українського цивільного права // Суспільство. Держава. Право: Наук.-практ. журнал. – Вип. 3. Цивільне право. – Одеса, 2003.– С. 46 – 50.
214. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України – К.: Вид-во “Істина”, 2003. – 776 с.
215. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины: Учебник. – Х.: ООО „Одиссей”, 2004. – 960 с.
216. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право. Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособие. – К.: А.С.К., 2001. – 832 с.
217. Харитонов Є.О. Коментар до книги першої проекту ЦК України // Суспільство. Держава. Право. – Вип. 2. – Цивільне право, 2002. – С. 38 – 45.
218. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне і сімейне право України: Навч.-практ. посібник. – 2-е вид., перероб. та доп. / За ред. Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 640 с.
219. Хвостов В.М. Система римского права: Учебник. – М.: Изд-во «Спарк», 1996. – 522 с.
220. Хропанюк В.Н., Шанин В.И. Теория государства и права. – М., 1993. – 936 с.
221. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2 т. – Основы: Пер. с нем. – М.: Междунар. отношения, 1998. – Т. 2. – 512 с.
222. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера (керівн. автор. кол.), Д.В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Т.2. – 640 с.
223. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової .– К.: Юрінком Інтер, 1999. – 784 с.
224. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Особлива частина. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – Т. 2. – 408 с.
225. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (керівн. автор. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.М. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 2. – 552 с.
226. Цивільне право України: Навч. посібник / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін.; – За ред. Р. О. Стефанчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 448 с.
227. Цивільне право України: Навч. посібник / За заг. ред. І.А. Бірюкова, Ю. О. Заїки. – К.: Істина, 2004. – 224 с.
228. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях / За ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Харків: ТОВ “Одіссей”, 2002. – 640 с.
229. Цивільний кодекс України (наук.-практ. коментар) / За заг. ред. Є.О. Харитонова. – Х.: ООО “Одіссей”, 2001. – 800 с.
230. Цивільний кодекс України: Коментар / За ред. Є. О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – 856 с.
231. Цивільний кодекс України: Коментар / За ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Одеса: Юрид. л-ра, 2003. – 1080 с.
232. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Одеса: Юрид. л-ра, 2004. – 1112 с.
233. Цивільний кодекс Української РСР // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1963. – № 30. – Ст. 463.
234. Цивільний кодекс Української РСР: Наук.-практ. коментар / За ред. О.Н. Якименка, М.Й. Бару, М.В. Гордона. – К.: Політвидав України, 1971. – 542 с.
235. Цивільний кодекс УСРР. Затв. Постановою ЦВК УСРР від 16 грудня 1922 // ЗУ УСРР. – 1922. – № 55. – Ст. 780.
236. Черепахин Б.Б. Органы и представители юридического лица // В кн.: Черепахин Б.Б. Труды по гражданскому праву. – М.: Статут, 2001. – 479 с.
237. Чернадчук В. Право на відшкодування моральної шкоди: деякі аспекти // Право України. – 2000 – № 3. – С. 106 – 109.
238. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз’яснення, коментарі. Відп. ред. П.І. Шевчук. – К., 1998. – С. 824.
239. Шаргородский М.Д. Некоторые вопросы причинной связи в теории права // Сов. гос. и право. – 1956. – № 7.
240. Шварц Х.И. Значение вины в обязательствах из причинения вреда. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1939. – 64 с.
241. Шевченко Я.Н. Правовое регулирование ответственности несовершеннолетних. – К.: Наукова думка, 1976. – 190 с.
242. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Тула: Автограф, 2001. – 720 с.
243. Шершеневич Г.Ф. Наука гражданского права в России. – М.: Статут, 2003. – 250 с.
244. Шиминова М.Я. Возмещение вреда, причиненного здоровью. – М., 1972.
245. Шиминова М.Я. Компенсация вреда гражданам (гражданско -правовое регулирование). – М.: Изд-во «Наука»,
1979. – 184 с.
246. Эрделевский А. Моральный вред: соотношение с другими видами вреда // Российская юстиция. – 1998. – № 6. – С. 19 – 21.
247. Юридична відповідальність (цивілістичні аспекти). – Львів, 1975. – 195 с.
248. Юрченко В.С. Охрана имущественных прав советских граждан. – Минск, 1962.