ПРАВОЧИНИ, ЯКІ ПОРУШУЮТЬ ПУБЛІЧНИЙ ПОРЯДОК ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ :



  • Название:
  • ПРАВОЧИНИ, ЯКІ ПОРУШУЮТЬ ПУБЛІЧНИЙ ПОРЯДОК ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
  • Кол-во страниц:
  • 208
  • ВУЗ:
  • ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • ЗМІСТ


    ВСТУП 3
    РОЗДІЛ 1. 10
    ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ І ВИБІР НАПРЯМКІВ ДОСЛІДЖЕННЯ 10
    РОЗДІЛ 2. 40
    ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОЧИНУ 40
    2.1. Поняття та ознаки правочину 40
    2.2. Умови дійсності правочину 49
    РОЗДІЛ 3. 75
    НЕДІЙСНІСТЬ ПРАВОЧИНУ ЯК ПРАВОВА КАТЕГОРІЯ 75
    3.1. Поняття недійсного правочину 75
    3.2. Юридична природа недійсного правочину 87
    3.3. Класифікація недійсних правочинів 93
    РОЗДІЛ 4. 105
    ПРАВОЧИН, ЩО ПОРУШУЄ ПУБЛІЧНИЙ ПОРЯДОК, 105
    ЯК ВИД НІКЧЕМНОГО ПРАВОЧИНУ 105
    4.1. Кваліфікуючі ознаки “антисоціального” правочину 105
    4.2. Склад правочину, що порушує публічний порядок 115
    4.3. Правові наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок 148
    ВИСНОВКИ 185
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 188

    ВСТУП

    Актуальність теми. Перетворення, що відбуваються в Україні, переслідують мету побудови якісно нової держави, одним із елементів якої має стати оновлена модель соціально-господарської системи. Ця модель ґрунтується на поєднанні ринкових відносин із державним регулюванням, що має забезпечити ефективну діяльність учасників суспільного виробництва. Невід’ємним елементом ринкових відносин є правочин – один із найбільш поширених юридичних фактів, з яким закон пов’язує виникнення, зміну і припинення цивільних правовідносин.
    Правочини використовуються в різних сферах суспільного життя і дозволяють узгоджувати інтереси учасників цивільного обігу: фізичних та юридичних осіб, держави та інших соціально-публічних утворень. Правочину як вольовому акту, притаманні властивості, що характеризують наміри та дії суб’єктів цивільних відносин. Саме цим пояснюється і та обставина, що дійсність правочину ставиться в залежність від дійсності елементів, що його утворюють. Вчинення правочину, що має ваду одного з елементів його складу, не може створити юридичних наслідків.
    Визнання правочинів недійсними пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом. Тому належне вирішення цього питання має велике значення не тільки для учасників цих правовідносин, але й для третіх осіб.
    У деяких випадках правочини можуть бути визнані недійсними внаслідок порушення публічного порядку (ст. 228 Цивільного кодексу України, далі – ЦК України). Ця норма в певній мірі є новелою цивільного законодавства, оскільки Цивільний кодекс УРСР 1963 р. (далі ЦК УРСР) містив схожу за диспозицією, але відмінну за санкцією норму (ст. 49), що передбачала недійсність “угоди, укладеної з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства”.
    Поява нового або кардинальне оновлення норм правового інституту, котрий існував раніше, природно, зумовлює необхідність теоретичного осмислення змісту та сутності норм, що складають цей інститут. Отже, актуальність дослідження пов'язана зі змінами в цивільному законодавстві України та, передусім, із формуванням нової концепції вітчизняного цивільного законодавства, відображеної в ЦК України, котрий зокрема містить істотні зміни щодо регулювання недійсних правочинів та їх наслідків. При цьому важливе значення має та обставина, що практика застосування судами положень ст. 228 ЦК України поки що не накопичилася. Однак можна припустити, що на її формування безпосередньо впливатиме досвід застосування ст. 49 ЦК УРСР в умовах незалежності України та ринкової перебудови , котрий є досить значним,
    Так, матеріали узагальнень практики за 2002-2003 роки свідчать, що місцевими господарськими судами у зазначений період розглянуто близько 3000 справ про визнання угод недійсними та стягнення коштів, одержаних без установлених законом підстав, з яких переглянуто в апеляційному порядку - 488 справ, Вищим господарським судом України переглянуто понад 200 справ, Верховним Судом України – майже 14 справ.
    Найбільшу кількість справ про визнання угод недійсними розглянуто господарськими судами Донецької області – 594 справи, міста Києва – 593 справи та Харківської області - 238 справ; переглянуто в апеляційному порядку - Донецьким апеляційним господарським судом – 198 справ та Харківським апеляційним господарським судом – 116.
    На підставі викладеного можна зробити висновок, що дослідження поняття та сутності правочинів, які порушують публічний порядок, та правових наслідків їхнього вчинення має актуальність з теоретичної та практичної точок зору, а тому є всі підстави для вивчення цієї проблеми на рівні дисертаційного дослідження.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195). Тема дисертації безпосередньо пов’язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 2001-2005 роки за темою “Традиції приватного права України”, і затверджена на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії 2 липня 2004 року, протокол № 23.
    Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення особливостей правовідносин, пов’язаних з вчиненням правочину, що порушує публічний порядок, та дослідження правових наслідків його вчинення, з’ясування наявності специфіки правових рішень у цьому аспекті, а також визначення відповідності потребам практики і перспектив розвитку цивільно-правового регулювання цього виду недійсного правочину та вдосконалення правового регулювання відповідних відносин в Україні.
    У зв’язку із цим завданнями автора дисертації були такі: визначення правової природи недійсних правочинів, зокрема правочинів, які порушують публічний порядок, а також установлення теоретичного підґрунтя їх класифікації, виявлення засад вітчизняного цивільного законодавства, що визначають наслідки вчинення таких правочинів, з’ясування характеру і тенденцій розвитку правового регулювання відповідних відносин.
    Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають у зв’язку з вчиненням правочинів, що порушують публічний порядок у цивільному праві України.
    Предметом дослідження є цивільне законодавство України, яке регулює відносини, що виникають у зв’язку з вчиненням правочинів, що порушують публічний порядок.
    Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного, порівняльного та історичного аналізу, які в сукупності були застосовані для з’ясування правової природи недійсного правочину, зокрема правочину, що порушує публічний порядок.
    Метод логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, які регулюють правові наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок.
    Метод системно-структурного аналізу слугував для з’ясування місця правочину, що порушує публічний порядок, у системі юридичних фактів.
    Використання методу порівняльного аналізу дало змогу провести порівняння загальних і спеціальних положень норм законодавства, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку з вчиненням недійсних правочинів взагалі, і які регулюють наслідки правочину, що порушує публічний порядок, зокрема. Крім того, порівняльний метод дав можливість установити подібні риси та відмінності у підходах до регулювання відповідних відносин у цивільному законодавстві різних країн.
    Метод історичного аналізу застосовувався, головним чином, для встановлення чинників та порядку регулювання відносин, що досліджуються, на різних етапах розвитку українського законодавства.
    Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, римського приватного права, загальної теорії права М. М. Агаркова, М. І. Брагінського, М. А. Блінової, Є. В. Васьковського, В. В. Вітрянського, А. Г. Власової, В. Н. Васєвої, Ю. С. Гамбарова, Д. М. Гєнкіна, О. В. Дзери, В. В. Джуня, В.О. Кучера, О.О. Красавчікова, Є.С. Кушнєрук, І. В. Матвєєва, Г. Т. Осіпової, В.І. Сінайського, І.В. Спасибо-Фатєєвої, М. М. Сибільова, Р.О. Стефанчука, К. П. Побєдоносцева, М.З. Прилуцької, Н.Б. Новицького, Н.В. Рабінович, В. А. Рясєнцева, Н.С. Хатнюк, Є. О. Харитонова, Ф. С. Хєйфєца, В. П. Шахматова, Г. Ф. Шершенєвича, Н. Д. Шестакової та ін.
    Емпіричним підґрунтям дослідження є акти цивільного законодавства України та практика їх застосування.
    Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням правочину, що порушує публічний порядок, у цивільному праві України.
    У дисертаційному дослідженні здійснено спробу сформулювати низку положень стосовно бачення проблем формування та розвитку норм, які регулюють вчинення таких правочинів, їх правові наслідки, котрі б ураховували сучасний стан цивільного законодавства та досягнення цивілістичної думки України.
    На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів сформульовано такі основні положення, яким притаманні елементи наукової новизни і які виносяться на захист.
    1. Уперше обґрунтовується висновок, що правочин, який порушує публічний порядок, є різновидом цивільного правопорушення, критерієм виокремлення якого є особливості суб’єктивного елементу – спрямованість на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави Автономної Республіки Крим, територіальних громад, незаконне заволодіння ним. На відміну від чинного раніше цивільного законодавства увага акцентується не на порушенні встановлених законодавством суспільних, економічних і соціальних основ держави, державної безпеки тощо, а передусім наголошується на тих порушеннях публічного порядку, які призначені забезпечити захист прав приватної особи.
    2. Уперше проаналізовано особливості правочину, що порушує публічний порядок, як протиправної поведінки, та обґрунтовується висновок, що така поведінка можлива лише у вигляді протиправної дії, але не може бути бездіяльністю.
    3. На підставі аналізу складу правопорушення “правочин, який порушує публічний порядок”, уперше у вітчизняній літературі обстоюється висновок, що об’єктом цього порушення є “публічний порядок” у змісті, визначеному в ст. 228 ЦК України; суб’єктом такого правопорушення може бути будь-який учасник цивільних відносин (у тому числі суб’єкт публічного права); об’єктивна сторона виражається у вчиненні правочину, передбаченого ст. 228 ЦК України; суб’єктивна сторона, як правило, характеризується прямим або непрямим умислом однієї чи обох сторін такого правочину.
    4. Уперше обґрунтовується точка зору, що за певних умов вчинення правопорушення – правочину, який порушує публічний порядок, - можливе і без наявності вини осіб, які його уклали. Такий висновок ґрунтується на аналізі змісту ст. 228 ЦК України, де йдеться про “спрямованість” правочину на порушення, а не про наявність вини. На цій підставі доводиться, що зазначена норма ЦК України стосується і тих протиправних дій, котрі лише об’єктивно спрямовані на порушення публічного порядку, а не обов’язково мають ще й суб’єктивну спрямованість на вчинення дій такого роду.
    5. Уперше обґрунтовується теза про те, що саме допущення визнання правочину, який порушує публічний порядок, об’єктивно протиправною дією слугує підставою відмови від конфіскаційних санкцій за його вчинення (як це мало місце в ст. 49 ЦК УРСР) і визначення правовими наслідками вчинення такого правочину повернення сторін у первісний стан на загальних підставах, установлених частиною першою ст. 216 ЦК України.
    6. Уперше запропоновано розглядати визнання правочину, що порушує публічний порядок, нікчемним як міру захисту, а не міру відповідальності. На користь такого висновку свідчить відмова законодавця від конфіскаційних санкцій та застосування звичайних наслідків недійсності правочину.
    7. Уперше обстоюється теза про необхідність розрізнення у ЦК України випадків винного і невинного вчинення правочину, що порушує публічний порядок, оскільки передбачена частиною другою ст. 216 ЦК України можливість стягнення з винної сторони збитків та моральної шкоди є загальною санкцією і не забезпечує виховного впливу на осіб, котрі навмисно прагнули вчинити порушення, передбачене ст. 228 ЦК України.
    8. Відповідно до пропозиції щодо розрізнення у ЦК України випадків винного і невинного вчинення правочину, що порушує публічний порядок, обґрунтовується доцільність доповнення ст. 228 ЦК України частиною третьою такого змісту: “Сторона правочину, що порушує публічний порядок, яка винна у його вчиненні, має повернути все безпідставно отримане або збережене майно суб’єкту, за чий рахунок вона отримала (зберегла) це майно за правилами глави 83 цього Кодексу. Крім того, вона зобов’язана в повному обсязі відшкодувати збитки та моральну шкоду, завдані вчиненням нею правочину, що порушує публічний порядок.
    Для сторони правочину, що порушує публічний порядок, яка не винна у його вчиненні, наслідки правочину визначаються за загальними правилами ст. 216 ЦК України”.
    Практичне значення одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що на підставі положень і висновків дисертаційного дослідження зроблено низку пропозицій щодо уточнення положень актів цивільного законодавства України. Крім того, сформульовано конкретні пропозиції стосовно вдосконалення положень ЦК України, котрі можуть бути використані в процесі його доопрацювання, а також при формуванні судової практики.
    Апробація результатів дослідження. Дисертацію підготовлено на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії, де проведено її обговорення.
    Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на конференціях: регіональній міжвузівській конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в України” (квітень 2005 р., м. Івано-Франківськ), 8-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (травень 2005 р., м. Одеса).
    Публікації. Головні положення дисертації викладено в шести публікаціях, п’ять з яких вміщено у фахових виданнях, що входять до затверджених ВАКом України переліків наукових видань.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    На підставі аналізу історичного розвитку правового інституту антисоціальних угод, а також судової практики можна запропонувати рішення важливих проблем, що постають перед законодавцем і правозастосувачем, зокрема щодо формування практики застосування ст. 228 ЦК України.
    Із прийняттям ЦК України інститут “антисоціальних правочинів” отримав свій подальший розвиток.
    За сучасних умов поняття “антисоціальний правочин” набуло нового змісту, але його сутність як правопорушення з плином часу не змінилася. Введення категорії “публічний порядок” пов’язано перш за все з необхідністю в приватноправових відносинах захистити публічний інтерес (перш за все йдеться про нікчемний правочин, що порушує публічний порядок).
    Уважаємо за необхідне визначити такі основні кваліфікуючі ознаки антисоціального правочину за новим цивільним законодавством:
    1) антисоціальний правочин може бути формою вчинення суспільно небезпечних діянь (кримінальних злочинів, адміністративних правопорушень), а може бути проступком;
    2) антисоціальний правочин має протиправний характер і посягає на встановлені законодавством суспільні, економічні і соціальні основи держави, державну безпеку, основні конституційні права і свободи громадян (публічний порядок України);
    3) антисоціальний правочин – це навмисне правопорушення (проступок). Причому винна сторона може діяти при здійсненні угоди як із прямим, так і непрямим умислом;
    4) правовими наслідками вчинення антисоціального правочину є повернення сторін у первісний стан, а також стягнення з винної сторони збитків та моральної шкоди.
    На основі виділених ознак пропонуємо наступне визначення.
    Правочин, що порушує публічний порядок (антисоціальний правочин) є навмисною дією, що має окремі ознаки правочину та порушує встановлені Конституцією і законодавством суспільні, економічні і соціальні основи.
    На наш погляд, за сучасних умов коло антисоціальних угод, що посягають на публічний порядок з врахуванням проаналізованої автором судової практики, та з врахуванням теоретичних здобутків цивілістичної науки можна згрупувати на наступні групи:
    1) правочини, що посягають на суспільні, економічні і соціальні основи держави, включаючи державну монополію. Правочини, вчинені в порушення законодавства України про державну монополію, повинні визнаватися за ст. 228 ЦК України недійсними. До цієї ж групи слід зарахувати правочини з продажу свідомо викраденого майна;
    2) правочини, що порушують правовий режим окремих видів діяльності. До цієї ж групи можна зарахувати угоди з порушенням законодавства про ліцензування окремих видів діяльності. Зокрема, відсутність ліцензії по окремих видах діяльності в суб’єкта підприємництва може викликати завдання шкоди правам, законним інтересам, здоров'ю громадян, безпеці держави. На наш погляд, відсутність ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної із захистом державної таємниці; у галузі виробництва й обороту етилового спирту, алкогольної та іншої продукції; у галузі використання атомної енергії; експлуатації вогненебезпечних виробництв, хімічно небезпечних об'єктів тощо спричиняє недійсність правочинів, пов'язаних зі здійсненням такої діяльності за ст. 228 ЦК України;
    3) правочини, що порушують правовий режим вилучених з обороту або обмежених в обороті об'єктів цивільного права. До цієї ж групи можна зарахувати правочини, вчинені з порушенням закону про валютне регулювання і валютний контроль;
    4) правочини, що посягають на основні конституційні права громадян. Зокрема, правочини, що порушують права громадян при приватизації, пов'язані з наданням інвестиційними фондами приватизаційних чеків у кредит, використанням незаконних засобів платежу тощо;
    5) правочини, що обмежують конкуренцію на ринках і суперечать антимонопольному законодавству.
    Недійсний правочин, що порушує публічний порядок, віднесений до нікчемних. Різноманіття проявів недійсних правочинів, що можуть кваліфікуватися за ст. 228 ЦК України, демонструє, що під ст. 228 ЦК можуть підпадати як очевидно протиправні дії (продаж людських органів), так і ті дії, протиправність яких неочевидна і вимагає судового встановлення (вчинення правочину з метою ухилення від сплати податків). Тому, відмовившись від судового визнання недійсності цього нікчемного правочину, ми повертаємося до проблеми “довільного” застосування даної норми.


    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Агарков М.М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву // Советское государство и право. – 1946. – № 3-4. – С. 40-98.
    2. Алексеев Н.Н. Основы философии права (по изд. 1924г.). – СПб.: Лань, 1999. – 252 с.
    3. Алексеев С. С. Юридическая наука в современный период // Правоведение. – 1985. – № 1. – С. 19.
    4. Аристотель. Риторика // Античные риторики / Общ. ред. А.А. Тахо-Годи. – М., 1978.
    5. Ансон В. Договорное право / Под общей ред. О.Н. Садикова. – М.: Юридическая лит-ра, 1984. – 463 с.
    6. Борисов В.В. Правовой порядок развитого социализма: Вопросы теории. Саратов, 1977. – С. 36-46,56-57.
    7. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (очерк теории). – М., 1976. -
    8. Бартошек М. Римское право: (Понятие, термины, определения): Пер. с чешск. - М: Юрид. лит., 1989.- 580 с.
    9. Белянєвич О.А. “Публічний порядок” як оціночна категорія договірного права: спроба тлумачення // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. – С. 331-338.
    10. Белов А.П. Публичный порядок. Законодательство, доктрина, судебная практика // Право и экономика. – 1996. – № 19-20. – С. 87.
    11. Белов Л.П. Применимое право во внешнеэкономических сделках // Право и экономика. – 1998. – № 4. – С. 24.
    12. Блинова М.А. Недействительность сделки, совершенной с целью противной интересам правопорядка и нравственности. Дисс…канд. юрид. наук: 12.00.03. – М., 2003. – 179 с.
    13. Брагинский М.И. Осуществление и защита гражданских прав. Сделки. Представительство. Доверенность. Исковая давность // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – 1995. – № 7. – С. 99-113.
    14. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. – М., 2001. – 841с.
    15. Богуславский М.М. Международное частное право. Учебник. – М.: Юристъ, 2000. – 408 с.
    16. Васьковский Е.В. Ученик гражданского права. – М.: Статут, 2003. – 380 с.
    17. Васева Н.В. Антисоциальные сделки по советскому гражданскому праву. Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03. – Свердловск, 1978. – 194 с.
    18. Вагацума С., Аргидзуми Т. Гражданское право Японии. Книга 1 / Под ред. P.O. Халфиной. – М.: Прогресс, 1983. – 350 с.
    19. Витрянский В.В. Комментарий к постановлению Пленума ВС РФ и Пленума ВАС РФ от 1 июля 1996 г. № 6 / 8/ // Хозяйство и право. – 1996. – № 9. – С.17.
    20. Власова А.Г. Сделки. Представительство. Исковая давность. – М., 1970. – 187 с.
    21. Власов А.А. Проблемы судебной защиты чести, достоинства и деловой репутации. – М.: Изд-во им. Сабашниковых, 2000. – С. 108.
    22. Вопросы советского гражданського права в практике суда и арбитража. – М.: Из-во Московского университета, 1960. – С. 99-134; Визнання договорів недійсними // Юридичний журнал. – 2003. – № 2 (8). – С. 105-110.
    23. Гамбаров Ю.С. Гражданское право / Под ред. В.А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2003. – 795 с.
    24. Гарсиа Гарридо М.Х.. Римское частное право: Казусы, иски, институты:/ Перевод с испанского. Отв.ред.Л.Л. Кофанов. –М.: Статут, 2005. – 812 с.
    25. Генкин Д.М. Недействительность сделок, совершенных с целью противной закону // Ученые записки ВИЮН. – Вып 5. – 1947. – С.42-50.
    26. Гейвандов Я.А. Этико-правовые проблемы банковской деятельности в Российской Федерации // Государство и право. – 2001. – №3. – С.61-62.
    27. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран. – Харьков: Одиссей, 2001. – 829 с.
    28. Голубев К.И., Нарижный С.В. Компенсация морального вреда как способ защиты неимущественных благ личности. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 325 с.
    29. Голубев B.C. О последствиях участия в схемах уклонения от налогообложения, предлагаемых страховыми компаниями // Налоговый вестник. – 1999. – № 7. – С. 116-120.
    30. Гостюк В.І. Поняття правочину за цивільним кодексом України // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2003. – Випуск 200. – С. 64-67.
    31. Гражданский кодекс Украины: Комментарий / За ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко – Т.1. – Издание второе. – Х: Одиссей, 2004. – 831с.
    32. Гражданское право / Oтв. ред. Е.Л. Суханов. – Т. l. – М.: БЕК, 1998. – 816с.
    33. Гражданское право Украины. Ч. 1 / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Харьков: Основа, 1996. – 440 с.
    34. Гражданское право. Учебник. В 3-х ч. Ч I. Издание пятое, переработанное и дополненное / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 2001. – 251 с.
    35. Гражданское право. Часть І: Учеб. / Под ред. А.Г.Калпина, А.И.Масляева. – М.: Юристъ, 1997. – 472 с.
    36. Гражданское право. Ч I. / Под общ. ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева – М.: Юристъ, 2002. – 241 с.
    37. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Отв ред. Е.А. Васильев. – М., 1993. – 345 с.
    38. Гражданское право Германской демократической республики. Общая часть. – М., 1957. – 370 с.
    39. Графский В.Г. Право и мораль в истории: проблемы ценностного подхода // Государство и право. – 1998. – №8. – С.16-20.
    40. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права (Под ред. и с предисловием В.А. Томсинова) /Пер. с нем. - М.: Зерцало, 2003. - 496 с.
    41. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – 2-е изд., стереотип. – М.: Статут, 2001.- С. 237
    42. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. – М., 1998.
    43. Гутников О.В. Недействительные сделки в гражданском праве. Теория и практика оспаривания. – М.: Книжный мир, 2005. – 381 с.
    44. Давид Р. Основные правовые системы современности: (Сравнительное право). Пер. с фр. М. А. Крутоголова и В. А. Туманова; Предисл. В. Туманова. – М.: Прогресе, 1967. – 357 с.
    45. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. В.А. Туманова. — М.: Междунар. отношения, 1997. – 400 с.
    46. Десятник В. Поняття правочинів та договору в Проекті Цивільного кодексу України // Українське право. – 1997. – № 3. – С. 98.
    47. Дженкс Э. Свод английского гражданского права.  М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1941. – 303 с.
    48. Джунь В.В. До питання про обов’язковість застосування реституції у разі неправозгідності угоди // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 4. – С. 165-167.
    49. Дзера О. Загальні положення про правочини в новому Цивільному кодексі України // Юридична Україна. – 2003. – № 7. – С. 24-31.
    50. Дювернуа И. Л. Чтения по гражданскому праву. – СПб., 1902.
    51. Дождев Д. В. Римское частное право. Учебник для вузов. – М.: ИНФРА-М - НОРМА, 1997. – 456 с.
    52. Егоров Ю.П. Сделки как средства индивидуального регулирования общественных отношений. Дисс. канд. юрид. наук: 12.00.03. – Екатеринбург, 1993. – 183 с.
    53. Ермолаев И. Л. Свод законов Киевской Руси. – Казань, 1985. –
    54. Зинченко С.И., Газарьян Б. Ничтожные и оспоримые сделки в практике предпринимательства // Хозяйство и право. – 1997. – № 2. – С. 120-128.
    55. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства /За заг. ред П.І. Шевчука. – К.: Видавничій дім “Юре”, 2002. – 414 с.
    56. Ильков С.В. Все о сделках. – М., СПб, 2000. – М., СПб: Издательский дом Герда. - 342 с.
    57. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: Юридическая литература, 1967. – 218 с.
    58. Иоффе О.С. Советское гражданское право. (Курс лекций). – Л.: ЛГУ, 1958. – 390 с.
    59. Иоффе О.С., Мусин В. А. Основы римского гражданского права. – Л., 1974. – 156 с.
    60. Иоффе О.С., Толстой Ю.К. Основы советского гражданского законодательства. – Л., 1962. –
    61. Иоффе О.С., Толстой Ю.К. Новый Гражданский кодекс РСФСР. – С.70.
    62. История государства и права СССР. – М., 1988. – Ч. 1. –
    63. Кант И. Основы метафизики нравов // И. Кант. Сочинения в 6 томах. Т. 4. – М., 1965.
    64. Калаур І. Окремі аспекти застосування правових наслідків нікчемних і оспорюваних договорів // Цивільне право. – 2003. – № 12. – С. 48-51.
    65. Керимов Д. А. Категория цели в советском праве // Правоведение. – 1964. – № 3. – С.33
    66. Киселёв А.А. Недействительность сделки, совершенной с целью, противной основам правопорядка и нравственности // Закон и право. – 2004. – № 8. – С. 40-41.
    67. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгерта. –К.: Український центр правничих студій, 2000.– 336 с.
    68. Кот О.О. До питання про визнання недійсним угод, укладених з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 4. – С. 177-182.
    69. Коблинков А.С. Юридическая этика. Учебник для вузов. – М.: Норма, 1999. – 176 с.
    70. Колер И. Современное гражданское право Германии / Гражданское право Германии /Под ред. В.Н Нечаева. – СПб, 1910. – 407 с.
    71. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ, части первой (постатейный) / Отв. редактор О.Н. Садиков. - М.: Юридическая фирма “Контракт”. – 1998 – 448 с.
    72. Красавчиков О.А. Теория юридических фактов в советском гражданском праве. Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Свердловск, 1950. – 17 с.
    73. Красавчиков О.А. Пояснения к ст. 49 // Гражданский кодекс РСФСР. Учебно-практическое пособие. – Свердловск, 1965. –
    74. Красавчиков О.А. Характерные особенности правового регулирования недействительных сделок по новому гражданскому законодательству // Советское государство и право. – 1965. – № 10. – 40-41.
    75. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 154 с.
    76. Крашенинников Е.А. Понятие и предмет исковой давности. – Ярославль, 1997. – 97 c/
    77. Кулматов Т.Ш. Недействительность сделок по гражданскому праву и правовые средства органов внутренних дел по их предотвращения.: Дис. на соиск...канд. юрид. наук. – М., 1996. – 187 с.
    78. Курылев С.В. Санкция как элемент правовой нормы // Советское государство и право. – 1964. – № 8. – С.54 –58.
    79. Кучер В.О. Особливості визначення правочину таким, що порушує публічний порядок // Право України. – 2003. – № 12. – С. 106-110.
    80. Кучер В. Нікчемні правочини і відповідальність за їх вчинення у порівняльному аналізі нового цивільного законодавства України і Цивільного кодексу УРСР 1963 р. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали VІІІ регіональної науково-практичної конференції. – Львів, 2002. – С. 220-222.
    81. Кушнерук Е.С. Недействительность сделок по ст. 169 Гражданского кодекса РФ: составы недействительных сделок и их правовые последствия. – Волгоград, 2002. – 185 с.
    82. Куник Я.А. Гражданско-правовые сделки. Представительство. Общее учение об обязательстве. Способы обеспечения обязательств. – М., 1960. – 96 с.
    83. Ласк Г. Гражданское право США (право торгового оборота) / Под ред. Е.А. Флейшиц. – М., 1961. – 774 с.
    84. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. Друге видання. – К.: Видавництво “Вища школа”, 1948. – С. 61 – 62.
    85. Лапач В.А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная практика. – СПб: Юридический центр Пресс. – 2002. – 542 с.
    86. Лобанов Г.А. Сделка ничтожна, но действие правомерно // Юрист. – 2000. – № 8. – С. 29-34.
    87. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: Автореф. дис..канд. юрид. наук. / Київ. Нац. університет імені Тараса Шевченко. – К., 2001. – 17 с.
    88. Макаров М.Г. К вопросу категории "цель" в философии диалектического материализма // Ученые записки Тартуского университета. – 1960. – Вып. № 83. – С.33-45.
    89. Малеин Н.С Правовые средства борьбы с нетрудовыми доходами. – М.: Наука, 1989. – 224 с.
    90. Матвеев И.В. Правовая природа недействительных сделок. – М.: Юрлитинформ, 2004. – 176 с.
    91. Мейер Д.И. Русское гражданское право. – М.: Статут, 2000. – 829 с.
    92. Мындря Д.И. Недействительность сделки, не соответствующей закону и иным правовым актам. Автореф. дисс. канд. юрид. наук: 12.00.03. Уральская государственная юридическая академия. – Екатеринбургург, 2003. – 25 с.
    93. Новицкий И.Б. Недействительные сделки. Сб. статей “Вопросы советского гражданского права” /Под ред М.М. Агаркова. – М., 1945.
    94. Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность – М.: Госюриздат, 1954. – 47 с.
    95. Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. – М.,1972. – 296 с.
    96. Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов. – М., 1997. – 490 с.
    97. Ойгензихт В.А. Воля и волеизъявление (Очерки теории, философии и психологии права). – Душанбе: Дониш, 1983. – 256 с.
    98. Онофрейчук В.Д. Прекарій у римському праві. Автореф. Дис...канд.юрид. наук. – К., 1996. – 16 с.
    99. Осипова Г.Т. Правовое регулирование сделок, совершаемых гражданами. – Минск: “Беларусь”, 1986. – 60 с.
    100. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование / Под ред.. В.В. Залесского. – М.: Норма, 1999. – 644 с.
    101. Паліюк В.П. Правове регулювання відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди. – Автореф. дис. канд.. юрид.наук: 12.00.03. – Харків, 2000. – 16 с.
    102. Приезжая Н.В. Оговорка о публичном порядке: применение в международном арбитражей //Московский журнал международного права. – 2000. – №4. – С. 66-67.
    103. Тихомиров Ю.А. Публичное право. Учебник. – М., 1995. – 485 с.
    104. Петражицкий Л.И Теория государства и права в связи с теорией нравственности. – СПб: Лань, 2000. – 608 с.
    105. Підвисоцький В.І. Позовна давність при визнанні правочинів недійсними у цивільному законодавстві України // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 1 (27). –С. 85-91.
    106. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
    107. Положення про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріально засвідчених, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 15.06.1994 р. // СД «НАУ» - стандарт. Випуск 10. – К.: АТ «Інформтехнологія», 2005; Правила державної реєстрації й обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, і мотоколясок // Офіційний Вісник України. – 1998. – № 36.
    108. Підопригора О.А. Римське приватне право. – К.: Видавничий дом “Ін-юре”, 2001. – 438 с.
    109. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Т.3. / Под ред. В.А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2003. – 591 с.
    110. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М., 2001. – 352 с.
    111. Прилуцкая М.З. Недействительность сделок по ст. 30 ГК РСФСР. Автореф. дис. канд. юрид. наук. – М., 1951. – 61 с.
    112. Пулова Л. Недействительные сделки и защита права собственности // Право и экономика. – 2003. – № 6. – С. 81-85.
    113. Пухан Иво, Поленак-Акимовская Мирьяна. Римское право (базовый учебник). Перевод с македонского. - М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1999. – 411 с.
    114. Рабинович Н.В. Недействительность сделок и её последствия. – Л.: ЛГУ, 1960. – 235 с.
    115. Разумов К.Л. Пороки воли как основание недействительности сделок: сравнительно-правовой анализ и международная унификация. Дисс. канд. юрид. наук. – М., 1978. – 191 с.
    116. Растеряев Н. Недействительность юридических сделок по русскому праву. Часть общая и часть особенная: догматическое исследование. – СПб., 1900. – 386 с.
    117. Римське право. Інституції. / За заг. ред. Є.О. Харитонова. – Харків: “Одіссей”, 2001. – 288 с.
    118. Римське приватне право (Конспект лекцій. Практикум)/ За ред. Є.О. Харитонова – Харків: Одіссей, 2000.– 272 с.
    119. Римское законодательство Х-ХХ веков. – М., 1984. – Т. 1.
    120. Рудковский В.А. Правовая идеология и правовая политика // Вестник Волгоградского государственного университета. Серия 5: Социология. Право. Политика. – Волгоград, 2000. Вип. 3. – С.55-С.56.
    121. Российское законодательство Х-ХХ веков. – 1984 – Т.1.
    122. Российское законодательство Х-ХХ веков. – 1987. – Т. 5.
    123. Рясенцев В.А. Вопросы действительности сделок в судебной практике // Социалистическая законность. – 1950. – № 8. – С. 34-47.
    124. Рясенцев В. А. Сделки по советскому гражданскому праву. – 1951. – 154 с.
    125. Сахарук Д. Поняття та види форми правочину // Цивільне право. – 2003. – № 12. – С. 43-47.
    126. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. – 1964.
    127. Савельев В.А. Гражданский кодекс Германии (история, система,
    институты). Учебн. пособие, 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрист, 1994. – С.24.
    128. Сібільов М.М. Акти цивільного законодавства і договір. – Методологія приватного права. – К.: Юрінком-Інтер, 2003. – С. 158-161.
    129. Сібільов М.М. Загальна характеристика нікчемних правочинів (договорів) // Проблеми законності. – Вип. 55. – 2002. – С. 45-56.
    130. Семушина О.В. Правові аспекти розмежування нікчемних і заперечних правочинів // Часопис Київського університету права. – 2005. – № 1. – С. 95-101.
    131. Синайский В.И. Русское гражданское право. – М.: Статут, 2002. – 636 с.
    132. Советское гражданское право. Учебник. В 2-х томах. Т.1 / Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высшая школа, 1985. – 423 с.
    133. Советское гражданское право. Т.1./ Под ред. В.А. Рясенцева. – М.: Юрид. лит., 1965. - 465 с.
    134. Соловьев B.C. Оправдание добра. Нравственная философия. Собр. соч.: В 2 т. – М., 1988. – Т.1.
    135. Сливицкий Сделки.// Комментарий ГК/ Под ред. А. Малицкого., 1927.
    136. Спасибо-Фатєєва І. Проблемні аспекти недійсних правочинів // Цивільне право. – 2002. – № 7. – С. 29-33.
    137. Спасибо-Фатєєва І. “Трансцендентна судова мімікрія”, або про принципи права, аналогію закону та права у судовій практиці // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 4 (35). – С. 137-149.
    138. Спасибо-Фатєєва І. Проблемні аспекти недійсності правочинів (на прикладі договору міні акцій) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 7. – С. 31.
    139. Степанов О. Проблемні питання визнання недійсними правочинів боржника у процедурі неспроможності (банкрутства) // Право України. – 2004. – № 12. – С. 44-47.
    140. Стефанчук Р.О. Цивільно-правовий захист честі, гідності та репутації. – Автореф. дис. канд.. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2000. – 16 с.
    141. Стефанчук Р.О. Injuria в римському праві як історико-правова передумова регулювання і охорони особистих немайнових відносин у сучасному цивільному праві // Актуальні проблеми держави і права. Вип.. 23. – Одеса: Юридична література, 2004. – С.113-117.
    142. Танага А.Н. Принцип свободы договора в гражданском праве России. – СПб.: Юридический центр, 2003. – 211 с.
    143. Теньков С. Визнання зобов’язань і податкових документів недійсними – підстави та відмінності (огляд судової практики) // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. – С. 303-310.
    144. Теньков С. Визнання договорів і документів за позовами податкових органів // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 2. – С. 163-168.
    145. Теория государства и права / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М., 2000. – 776 с.
    146. Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР. – Л., Изд-во ЛГУ, 1955. – 283 с.
    147. Ткачук А.Л. Значення вини у відносинах відповідальності за порушення договірних зобов’язань: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 2002. – С. 46.
    148. Томилин А. Ничтожные и оспоримые сделки в практике предпринимательства: трудности правоприменительной практики // Хозяйство и право. – 1998. – № 8. – С.105-109.
    149. Тузов Д.О. Иски, связанные с недействительностью сделок. Теоретический очерк. – Томск, 1998. – / Под ред. Б.С. Хаскедьберга, В.М. Чернова – Томск: Пеленг, 1998. – 71 с.
    150. Тузов Д.О. Реституции в гражданском праве России. – Автореф. дисс. канд. юрид. наук. – Томск., 1999. – 19 с.
    151. Тузов Д.О. Реституция и реституционные правоотношения в гражданском праве России. – Цивилистические исследования. Сб. науч. трудов. Вып. 1.– С. 213-245.
    152. Украинцева Е.П. Антисоциальные сделки // Актуальные проблемы правоведения. – Ярославль, 1997. – С.35-38.
    153. Федущак-Паславська М. Місце римського права в історії європейського права // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 13. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – С.139-143.
    154. Флейшиц Е.А. Общие начала ответственности по Основам гражданского законодательства // Советское государство и право. – 1962. – № 3. – С.37-39.
    155. Фролов В.Д. Цивільний кодекс України: правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти // Вісник господарського судочинства. – 2003. – № 4. – С. 186-188.
    156. Хатнюк Н.С. Юридична природа фіктивних та удаваних правочинів // Право України. – 2004. – № 4. – С. 37-41.
    157. Хатнюк Н.С. Правова природа оспорюваних правочинів // Вісник хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 3 .- С. 77-80.
    158. Хатнюк Н.С. Заперечні угоди та їх правові наслідки. Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2003. – 20 с.
    159. Халатов С.А. Представительство в гражданском и арбитражном процессе. – М.: Норма, 2002. – 208с.
    160. Халфина P.O. Договор в английском гражданском праве. – М., 1959. – 320 с.
    161. Халфина P.O. Значение и сущность договора в советском социалистическом гражданском праве. – М., 1952. – 282 с.
    162. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право. – К.: А.С.К., 2001. – 829 с.
    163. Харитонов Є.О. Друга кодифікація цивільного законодавства в УРСР // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – № 2. – С. 30 – 39.
    164. Харитонов Є.О. Історія приватного (цивільного) права Європи. Витоки. – Одеса, Бахва, 1999.–292 с.
    165. Харитонова Т.Є. Систематизація права у Візантійській імперії у першій половині VI ст. н.е. (систематизація Юстиніана). Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 2003. – 17 с.
    166. Хвостов В.М. История римского права. – М.: Спарк, 1996. – 522 с.
    167. Хейфец Ф.С. Недействительность сделки, совершенной с целью, противной интересам социалистического государства и общества // Советская юстиция. – 1972. – №11 – С. 19.
    168. Хейфец Ф.С. Недействительность сделок по российскому гражданскому праву. – М., 2001. – 164 с.
    169. Хозяйственный кодекс Украины: Комментарий / Под общ. ред. Н.А. Саниахметовой. – Х.: Одиссей. – 2004. – 860 с.
    170. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. – М., 1995. – 377 с.
    171. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2-х томах. – Т. 2. – М., 1998. – 510 с.
    172. Цвайгерт К, Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. В 2-х томах. Т.1. М.: Международные отношения, 2000. – 479 с.
    173. Цивільне право України / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. Книга перша. – К.: Юрінком- Інтер, 1999. – 864 с.
    174. Цивільне право України: В 2-х кн. Кн. 1. / За ред.. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком-Інтер, 2004. – 735 с.
    175. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М., 1999.
    176. Цивільне та сімейне право України в питаннях та відповідях. / За ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калитенко – Харків: Одіссей, 2002. – 638 с.
    177. Цивільне та сімейне право України (навчальний посібник) / Під ред.. Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка. – Харків: Одісей, 2003. – 638 с.
    178. Цивільне право України. Підручник. У 3 кн. Кн.. 1 /За ред. Є.О.Харитонова, А.І. Дрішлюка. – Одеса: Юридична література, 2005. – 528 с.
    179. Цивільне право України (в запитаннях і відповідях) / За ред. Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка – Харків: Одісей, 2005. – 575 с.
    180. Цивільне право України / За ред.. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. – К.: Істина, 2004. – 224 с.
    181. Цивільний кодекс України. Коментар.(Із змінами та доповненнями станом на 18 лютого 2004 року)./ За заг.ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. –Одеса: “Юрид.література”, 2004.– 1112 с.
    182. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар./ За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 928 с.
    183. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник у двох томах / За ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. – К.: Інюре. – 2003. – 408 с.
    184. Цивільне право України В 2-х т. Т.1. / За ред. В.І.Борісової, І. В. Спасибо-Фатєєвой та В.Л. Яроцького. – Київ: Юрінком-Інтер, 2004. – 480 с.
    185. Цивільний кодекс України. Коментар / Под. общ. ред. Е.О. Харитонова, О.М. Калитенко. – Одеса: Юридична література, 2003. – 1080 с.
    186. Цыганков Э. Суд позади, но проблемы остались // Экономика и жизнь. – 1996. – № 18. – С.22
    187. Черепахин Б.Б. Исковая давность в новом советском гражданском законодательстве // Актуальные вопросы советского гражданского права. – Вып. № 36. – М., 1964. –
    188. Шаповал Л.І. Проблеми вираження волі учасників правочину, укладеного представником // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 4 (30). –С. 108-113.
    189. Шапп Я. Основы гражданского права Германии. – М.: БЕК, 1996. – 304 с.
    190. Шахматов В. П. Составы противоправных сделок и обусловленные ими последствия. – Томск: Томский университет, 1967. – 87 с.
    191. Шахматов В.П. Виды несоответствия сделок требованиям закона // Антология уральской цивилистики. 1925-1989. – М.: Статут, 2001. – С. 301-346.
    192. Шахматов В.П. Сделки, совершенные с целью, противной интересам государства и общества // Социалистическая законность. – 1965. – С. 17-18.
    193. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М.: Спарк, 1995. – 556 с.
    194. Щенникова JI.B. Злоупотребление правом: дух и буква законам //Законодательство. – 1999. – №5. – С.20-25.
    195. Энцикрус Л. Курс германского гражданского права. – М., 1950. – 354 с.
    196. Эрделевский А. Компенсация морального вреда в России и за рубежом. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 342 с; Эрделевский А. Моральный вред: соотношение с другими видами вреда // Российская юстиция. – 1998. – № 6. – С. 19.
    197. Эрделевский А. Недействительность сделок. – М., 1999 // Российская юстиция. – 1999. – № 11-12; Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 304 с.
    198. Юрловська Г.В. Правочини як підстава виникнення цивільних прав і обов’язків // Адвокат. – 2004. – № 4. – С. 15-18.
    199. Яичков К.К. Система обязательств из причинения вреда // Вопросы гражданского права. – Изд-во МГУ, 1957. – С.170-175.
    200. Гражданское уложение Германии. – М.: Волтер Клувер, 2004. – 728 с.
    201. Гражданский кодекс Грузии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 750 с.
    202. Гражданский кодекс Латвийской Республики. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 830 с.
    203. Гражданский кодекс Республики Беларусь. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 1059 с.
    204. Гражданский кодекс Республиики Казахстан . – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 1029 с.
    205. Гражданский Кодекс Российской Федерации. Часть 1 // Свод законов Российской Федерации.  1994.  № 32. Ст. 3301.
    206. Про приватизацію державного майна: Закон України від // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.
    207. Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію): Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 360.
    208. Про оренду землі: Закон України від // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 46 - 47. – Ст. 280.
    209. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 30. – Ст. 379.
    210. Про нотаріат: закон України від 02.09.1993 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст.383; Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень: Закон України від 1 липня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 51. – Ст.553.
    211. Про заставу: Закон Украъни від Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст.642; Про іпотеку: Закон України від 5.06.2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38. – Ст.313.
    212. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 року// Відомості Верховної Ради України. – 2005. – N 32. – Ст.422.
    213. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 41. – Ст. 120; Господарський кодекс України: Закон України від 16.03.2003 // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – Ст. 89.
    214. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст.492.
    215. Французкий гражданский кодекс. – СПб: Юридический центр Пресс, 2004. – 1099 с.
    216. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство") від 9 липня 1998 року. Справа № 17/81-97. – Офіційний Вісник України. – 1998. – № 32.
    217. Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди): Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року. – Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002. Офіц.вид. / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: А.С.К., 2003. – С. 59 – 286.
    218. Про грошову реформу в Україні: Указ Президента від 25.08.1996 р. // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 161-162; Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 р.// Офіційний Вісник України. – 2004. – № 10. – Ст. 639; Офіційний Вісник України. – 2004. – № 15. Додаткова інформація. Інструкцією про порядок здійснення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів від 25.08.1994 р. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. – № 5.
    219. Про судову практику в справах про визнання угод недійсними: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – X.: Одіссей, 2000. – 368 с; Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними: Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року // Вісник Арбітражного суду України. – 1999. – № 3;
    220. Про практику Верховного Суду України в справах зі спорів, пов'язаних з визначенням угод недійсними: Інформаційний лист Вищого господарського суду від 17.10.2003 № 1-8/1257 // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1;
    221. Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – Х.: Одіссей, 2000. – С. 105.
    222. Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними: Оглядовий лист Вищого Арбітражного Суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3.
    223. Судовий розгляд справ про визнання договорів неукладеними. Постанова Вищого Господарського Суду України від 30.05.2000 р. № 04-1/232-4/8. Науково-практичний коментар рішень та постанов // Вісник господарського суду. – 2001. – № 2.
    224. Ухвала Вищого Арбітражного суду по справі № 04-0/1-7/28 і коментар до неї // Вісник Вищого Арбітражного суду України . – 1999. – № 4. – С. 189-191.
    225. Постанова Вищого Господарського суду України № 4/290 від 16.11.2001 р.– СД “НАУ- Стандарт”. Вип. 10. Жовтень 2003 .
    226. Справа № Х-ХХХ. Архив місцевого Маліновського районного суду м. Одеси.
    227. Постанова Вищого господарського суду України від 24.06.2004 р. у справі № 18/123. Ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.09.2004 р. відмовлено у порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку.
    228. Постанова Вищого господарського суду України від 19.11.2002 по справі № 17-6-34/02-3359 // Вісник господарського судочинства. – № 1. – 2003.
    229. Определение Судебной коллегии по гражданским делам Верховного суда СССР № 1178 за 1941 г. // Сборник постановлений Пленума и определений коллегий Верховного суда СССР за 1941 г. – С. 107.
    230. Определение по делу № 33 за 1948 г. // Судебная практика Верховного суда СССР. – 1948. – № 4; Судебная практика Верховного Суда СССР. – 1955. – № 2. – С. 3.
    231. Определения Судебной коллегии по гражданским делам Верховного суда СССР по делам № 379, 543, 575, 601 за 1944 год. – Сборник постановлений Пленума и определений коллегий Верховного суда СССР за 1944 г. – С. 225-229; Сборник постановлений Пленума и определений коллегий Верховного суда СССР за 1943 г. – С. 174 и др.
    232. Справа № 7/2662 за позовом Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому до Товариства та Приватного сільськогосподарського підприємства "Полква", за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дочірнього підприємства "Агропрогрес" про визнання недійсним на підставі статті 48 ЦК УРСР договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2001 року, укладеного між Товариством і Підприємством.
    233. Справа № 2-140/2001. в провадженні Суворовського районного суду м. Одеси.
    234. Справа № 4/400 (№ 6/408) за позовом державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" до корпорації "Укрзарубіжнафтогаз" та товариства з обмеженою відповідальністю "Енергокомплект" про визнання недійсним укладеного відповідачами договору уступки вимоги від 25.02.2002 року № 49-0 2002 на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР.
    235. Справа 4/447 (№ 8/55пд та 38/251) за позовом державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" до АТЗТ "Донбасресурси" про визнання недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР договору комісії від 1.08.2001 року № 6/08.
    236. Справа № 04/259 (№ 14/278) за позовом відкритого акціонерного товариства "Лисичанськнафтооргсинтез" до ЗАТ "Нафта-К" про визнання недійсним договору про надання послуг з переробки мазуту від 20.03.1998 року № Д-84-281 на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР моменту укладення. господарського суду м. Києва від 10.06.2002 року (№ 14/278); за позовом ВАТ "ЛИНОС" до ЗАТ "Нафта-К" про визнання недійсним договору про надання послуг з переробки сирої нафти від 02.12.1997 року № Д-84-1022 на підставі статті 48 ЦК УРСР (справа № 14/279).
    237. Постанова Вищого арбітражного суду України від 07.07.2000 р. у справі № 04-1/12-18/122 // НАУ
    238. Ухвала Судової колегії в цивільних справах ВСУ від 22.09.93 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1995. – № 2. – Ч. 1. – С. 51.
    239. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04.10.91 року // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1995. – № 2. – Ч. 1. – С. 33.
    240. Ухвала Судової колегії в цивільних справах ВСУ від 18.11.98. – Рішення Верховного Суду України. – 1999. – С. 13.
    241. Постанова Президії Миколаївського обласного суду від 28.08.98 р. - Рішення Верховного Суду України. – 1999. – С.9. Ухвалу судової колегії в цивільних справах ВСУ від 28 квітня 1999 року. – Див.: Рішення Верховного Суду України. – 2000. – С.12-14; Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 вересня 2002. – Рішення Верховного України. – Рішення Верховного Суду України. – 2003. – С. 10-11.
    242. П. 76 Правових позицій висловлених судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України в зв’язку з аналізом причин перегляду судових рішень в цивіль
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины