МЕЖІ ЗДІЙСНЕННЯ СУБ\'ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ :

Краткое описание

ПЛАН

Перелік умовних позначень 3

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1 СУБ'ЄКТИВНЕ ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО ТА ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ 11
1.1. Суб’єктивне цивільне право як правова категорія 11
1.2. Здійснення суб'єктивного цивільного права 32
1.3. Поняття меж здійснення суб'єктивних цивільних прав 51

РОЗДІЛ 2 ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ФОРМИ ЗЛОВЖИВАННЯ СУБ’ЄКТИВНИМ ЦИВІЛЬНИМ ПРАВОМ 88
2.1. Поняття та ознаки зловживання правом 88
2.2. Форми зловживання суб'єктивними правами 134

ВИСНОВКИ 174

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. 181

Додаток А 202

ВСТУП
Актуальність теми. Після проголошення незалежності Україна стала на шлях побудови демократичної, соціальної, правової держави, основним обов’язком якої є утвердження і забезпечення прав та свобод людини. Це призвело до необхідності реформування існуючої правової системи, оскільки майже вся нормативна база не могла бути пристосована до реалій існуючого життя, до ринкових перетворень, до належного забезпечення захисту прав людини.
Однією з найбільш важливих форм правового опосередкування соціальних інтересів та форм їх охорони, якими наділена особа, є суб’єктивні цивільні права. Саме їх здійснення дає особі можливість задовольняти власні інтереси та набувати для себе різноманітні блага. Але слід враховувати і те, що особа завжди перебуває у певній соціальній групі, і, здійснюючи свої суб’єктивні права та інтереси, вона може зіткнутися з інтересами іншої особи, яка також здійснює своє суб’єктивне право. Саме для уникнення порушення прав інших осіб необхідне існування меж здійснення суб’єктивних цивільних прав.
Над проблемою меж здійснення суб’єктивних цивільних прав почали замислюватись ще давньоримські юристи (Цельс і Гай), ця проблема була предметом дослідження провідних дореволюційних вчених Європи: Б. Віндшейда, Ж. Ш. Ф. Демоломба, Г. Дернбурга, Л. Еннекцеруса, Р. ф. Ієрінга, П. Лафарга, Д. І. Мейєра, Й. О. Покровського, Г. Ф. Пухти, Ф. К. ф. Савіньї, Г. Ф. Шершенєвіча; сучасних науковців: М. М. Агаркова, С. С. Алексєєва, М. Й. Бару, Д. В. Бобрової, А. В. Венедиктова, В. П. Грибанова, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, Б. С. Ебзеева, В. І. Ємельянова, С. Г. Зайцевої, І. В. Жилінкової, В. П. Камишанського, Л. О. Красавчикової, В. М. Коссака, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, В. В. Луця, А. А. Маліновського, В. В. Меркулова, В. М. Пашина, І. М. Панкевича, І. С. Перетерского, О. О. Поротікової, П. М. Рабіновича, О. В. Розгон, М. В. Самолової, О. В. Сауніної, П. Н. Сергейко, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Суховерхого, Ю. К. Толстого, Є. О. Суханова, В. С. Устінова, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко, Т. С. Яценко та інших.
Але на сьогодні так і залишаються дискусійними питання щодо визначення поняття суб’єктивного цивільного права та його структури і змісту, співвідношення суб’єктивного цивільного права із правоздатністю, правомочностями, умов та принципів здійснення суб’єктивних цивільних прав, строків і способів їх здійснення, можливість встановлення меж здійснення суб’єктивних цивільних прав за домовленістю суб’єктів правовідносин тощо.
Актуальність теми наукового дослідження також полягає і в неоднозначності застосування чинного законодавства щодо чіткого визначення меж здійснення суб’єктивних цивільних прав, адже нормативно-правове регулювання меж здійснення суб’єктивних цивільних прав хоча і закріплено у статті 13 ЦК України, але виникають спірні питання щодо можливості застосування цієї норми на практиці.
Враховуючи вищезазначене, можна вважати, що обрана тема даного дослідження є актуальною як з точки зору цивільного права, так і з точки вироблення рекомендацій до вдосконалення цивільного законодавства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України «Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України» (реєстраційний № РК 0102 U 007078).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у розробці цивілістичної концепції меж здійснення суб’єктивних цивільних прав в аспекті інституту зловживання суб’єктивними цивільними правами.
Для досягнення визначеної мети у дисертаційному дослідженні були поставлені такі задачі: дослідити поняття суб’єктивного права, його структури і здійснення, визначити поняття «меж» та «обмежень» здійснення суб’єктивних цивільних прав та розмежувати їх; проаналізувати умови та принципи здійснення цивільних прав і виділити їх системну класифікацію; визначити юридичну природу поняття «зловживання правом», його ознаки та форми у цивільному праві; розробити конкретні пропозиції та рекомендації з питань вдосконалення правового регулювання меж здійснення суб’єктивних цивільних прав.
Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини щодо здійснення суб’єктивних цивільних прав.
Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, зарубіжне законодавство щодо меж здійснення суб’єктивних цивільних прав.
Методи дослідження. У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ діалектичний метод, формально-логічний, історичний, нормативно-порівняльний, системно-структурний та інші.
Діалектичний метод дозволив розглянути проблеми меж здійснення суб’єктивних цивільних прав в їх розвитку та взаємозв’язку. Застосування історичного методу дозволило продемонструвати розвиток теоретичної думки, законодавства та обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження даної теми. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечностей у понятійному апараті, який застосовується у теорії цивільного права та нормах права. Метод аналізу і синтезу використовувався при дослідженні правової природи меж здійснення суб’єктивних прав; абстрагування та узагальнення — у процесі розробки дефініцій правових категорій та понять; формально-юридичний — при формулюванні нових правових норм і удосконаленні уже існуючих. Був застосований нормативно-порівняльний метод при дослідженні як норм національного так і зарубіжного права. За допомогою системно-структурного аналізу було досліджено класифікацію меж здійснення суб’єктивних прав.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що це є першим в Україні комплексним науковим дослідженням меж здійснення суб’єктивних цивільних прав.
В результаті проведеного дисертаційного дослідження вперше сформульовано і обґрунтовано або додатково аргументовано чи уточнено низку наукових положень, що виносяться на захист:
- аргументовано висновок про неможливість ототожнення таких понять як межі та обмеження здійснення суб’єктивних цивільних прав, оскільки «межі здійснення суб’єктивних цивільних прав» це передбачені актами цивільного законодавства чи правочином способи, якими управомочена особа може набути ті можливості, що містяться в юридичному закріпленні цих прав, а «обмеження здійснення суб’єктивних цивільних прав» є поведінкою як іншої особи, так і дії відповідних органів, що наділені владними повноваженнями, які направлені на унеможливлення здійснення особами своїх суб’єктивних прав повною мірою;
- додатково аргументовано висновок про те, що суб’єктивне цивільне право можна визначити як надану особі нормами права міру можливої поведінки, з метою задоволення її законного інтересу, що включає в себе правомочності по вчиненню певної поведінки самою управомоченою особою, вимозі визначеної поведінки від зобов’язаної особи чи осіб та захисту свого суб’єктивного цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання;
- вперше сформульовано та науково обґрунтовано власну систему принципів здійснення суб’єктивних цивільних прав, відповідно до якої будь-яке суб’єктивне цивільне право повинно здійснюватись на засадах законності, автономії волі, розумності та добросовісності;
- вперше доведено, що «обмеження» виникають тільки внаслідок волевиявлення інших осіб або відповідних органів, що наділені владними повноваженнями;
- зроблено висновок про неможливість самообмеження у здійсненні суб’єктивних цивільних прав у цивільних правовідносинах, оскільки особа може лише визначати межі здійснення суб’єктивних цивільних прав на підставі правочину;
- запропоновано власну класифікацію меж здійснення суб’єктивних цивільних прав, відповідно до якої вони поділяються: 1) за формою вираження на: ті, що визначені актами цивільного законодавства, і ті, які визначені правочином; 2) за колом осіб на: загальні, спеціальні та індивідуальні; 3) за часом на: безстрокові та тимчасові; 4) за обсягом суб’єктивних цивільних прав щодо яких встановлюються межі на: універсальні, групові і одиничні; 5) за ступенем визначеності на: абсолютно та відносно визначені; 6) за юридичною значимістю волі особи на: імперативні та диспозитивні;
- додатково обґрунтовано виділення таких ознак «зловживання правом» у цивільному праві як: закріплення в законі суб’єктивного цивільного права; реальна можливість здійснення суб’єктивного цивільного права; здійснення суб’єктивного цивільного права власним волевиявленням; завдання шкоди поведінкою по здійсненню суб’єктивного цивільного права;
- визначено поняття «зловживання правом» як передбаченої нормами права поведінки управомоченої особи по здійсненню свого суб’єктивного цивільного права, якою може бути завдано шкоди іншим особам;
- дістала подальший розвиток пропозиція визнати зловживання суб'єктивними цивільними правами правопорушенням, оскільки ч. 3 ст. 13 ЦК України прямо забороняє таку поведінку;
- вперше запропоновано виключити із ст. 13 ЦК України окремі види цивільних правопорушень (дії, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція), оскільки зазначені види правопорушень не можна вважати самостійними формами зловживання правом.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Отримані автором теоретичні положення можуть бути використані для подальшого розвитку вітчизняної науки цивільного права, дослідження юридичної природи меж здійснення суб’єктивних цивільних прав. Вони можуть бути методологічною основою та теоретичним підґрунтям для подальших наукових досліджень цієї тематики.
Теоретичні концепції автора можуть бути використані в науковій та навчально-педагогічній діяльності, в учбовому процесі при викладанні курсу «Цивільне право» і при підготовці відповідного розділу підручників, навчальних посібників.
Особистий внесок здобувача. У співавторстві з Р. О. Стефанчуком опублікована стаття «Право на ім’я фізичних осіб: поняття, юридична природа та межі реалізації», в якій особистим внеском автора є дослідження меж реалізації окремих правомочностей, що входять до змісту суб’єктивного права на ім’я. В опублікованій з С. Д. Русу статті «Проблеми визначення поняття добросовісності та розумності у цивільному праві» особистий внесок автора полягає у визначенні критеріїв «добросовісності» та «розумності», а також запропонованими змінами до чинного законодавства.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції по вдосконаленню законодавства України були оприлюднені на 4 науково-практичних конференціях: Перші всеукраїнські осінні юридичні читання студентів та аспірантів (10-11 листопада 2002 року, Хмельницький інститут регіонального управління та права, Хмельницький); Міжвузівська друга курсантська (студентська) наукова конференція «Проблеми сучасної цивілістики» (11 квітня 2003 року, Донецький інститут внутрішніх справ МВС України, Донецьк); Другі всеукраїнські осінні юридичні читання (14-15 листопада 2003 року, Хмельницький інститут регіонального управління та права, Хмельницький); ІІ Міжвузівська науково-практична конференція «Актуальні питання реформування правової системи України» (27-28 травня 2005 року, Волинський державний університет імені Лесі Українки, Луцьк).
Публікації. За темою дисертації та відповідно до її змісту всього опубліковано: 8 статей в журналах та збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженому ВАК України, глави у двох навчальних посібниках, а також тези 4 доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дисертаційному дослідженні нами було дано спробу вирішити деякі актуальні питання цивілістики щодо меж здійснення суб'єктивних цивільних прав, їх змісту, проблем законодавчого закріплення цих меж у законодавстві України. Зазначене питання знайшло своє відображення у висновках та пропозиціях основними з яких є:
1. Аналізуючи наукові та законодавчі підходи до питання співвідношення суб’єктивного цивільного права та цивільної правоздатності можна помітити неможливість ототожнення суб’єктивного цивільного права та правоздатності, оскільки остання є передумовою виникнення першого; не можна вважати суб’єктивне цивільне право також і елементом правоздатності тому, що інакше поняття правоздатності та правового статусу ототожнюватимуться, а це неприпустимо; правоздатність у суб’єкта є завжди, незалежно від наявності у нього суб’єктивного права, адже особа, яка стала суб’єктом цивільних правовідносин одразу ж набуває здатності бути носієм суб’єктивних цивільних прав, тому правоздатність варто розглядати як абстрактну можливість бути носієм права, яка має свій зміст, межі. Правоздатність вичерпується мірою дозволеної поведінки, в той час як суб’єктивне право включає в себе не лише міру дозволеної поведінки, а й право вимагати певної поведінки від зобов’язаних осіб. Визначено, що правоздатність, на відміну від суб’єктивного права, складається лише із однієї правомочності — на власну поведінку. Отже, підтримуючи позицію В. А. Белова та Ю. К. Толстого, можна зробити висновок, що поняття цивільної правоздатності та суб’єктивного цивільного права є взаємопов’язаними однак не тотожними правовими категоріями, які відповідно співвідносяться між собою як можливе і реальне, абстрактне і дійсне.
2. Із урахуванням існуючих точок зору суб’єктивне цивільне право можна визначити як надану особі нормами права міру можливої поведінки з метою задоволення її законного інтересу, що включає в себе правомочності по вчиненню певної поведінки самою управомоченою особою, вимагати визначеної поведінки від зобов’язаної особи чи осіб та захисту свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
3. Здійснення суб’єктивних цивільних прав можливе та повинно відбуватись за таких основних умов: особа повинна бути наділена необхідною правоздатністю щодо своїх цивільних прав; суб’єкт правовідносин має бути наділений необхідним обсягом дієздатності; поведінка щодо здійснення своїх цивільних прав повинна відповідати принципам здійснення суб’єктивних цивільних прав.
4. Система загальних принципів здійснення суб’єктивних цивільних прав повинна включати в себе: принцип законності здійснення суб’єктивних цивільних прав, автономії волі, принцип розумності і добросовісності. Здійснення суб’єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до вищевказаних принципів. Їх сукупність є обов’язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб’єктивних цивільних прав. При цьому даний перелік є не лише необхідним, але й достатнім.
5. Розглядаючи поняття добросовісності як принцип здійснення суб’єктивних цивільних прав, зроблено висновок, що поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, ч. 3 ст. 39 ЦК України), а оскільки обов’язковим елементом настання відповідальності є вина, то автор вважає, що такі діяння є винними.
6. Вважаємо, що перехід права власності на майно в зв'язку із так званим «добросовісним» володінням та користуванням є недопустимим, а особа, яка володіє і користується таким майном в силу об'єктивних та суб'єктивних обставин, не може визнаватись такою, що діє добросовісно, якщо нею не вичерпано можливостей для повернення такого майна власнику. Що ж стосується нерухомого майна, то в даному випадку добросовісного володільця взагалі не може існувати.
7. В зв'язку з вищесказаним пропонується виключити із ч. 1 ст. 344 ЦК України слова «нерухомим майном протягом десяти років або» та викласти її у наступній редакції: «Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти рухомим майном протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність) за умови, якщо нею було вжито всіх необхідних заходів по виявленню законного власника, які не принесли результату, якщо інше не встановлено цим Кодексом».
8. Проведено диференціацію між поняттями «межі» та «обмеження» здійснення суб’єктивних цивільних прав, відповідно до якої в поняття «межі права» ми вкладаємо всі ті можливості, які особа здатна для себе набути в зв’язку із юридичним закріпленням її прав, «межами здійснення права» слід вважати передбачені актами цивільного законодавства чи правочином способи, якими управомочена особа може набути ті можливості, що містяться в юридичному закріпленні цих прав, а до «обмеження здійснення суб’єктивних цивільних прав» слід віднести поведінку як іншої особи, так і дії відповідних органів, що наділені владними повноваженнями, які направлені на унеможливлення здійснення особами своїх суб’єктивних прав повною мірою і у такому значенні застосовувати їх у законодавстві. Неоднозначність застосування зазначених термінів є створенням об’єктивного підґрунтя помилкового правозастосування, тому вона повинна бути усунена шляхом внесення змін до відповідних нормативних актів.
9. Аналізуючи ст. 13 ЦК України запропоновано шляхи її вдосконалення, в яких вказується на необхідність встановлення меж, що визначаються не лише нормами цивільного законодавства, а й правочином; наголошено на недоцільності визнання моральних засад суспільства межами здійснення суб'єктивних цивільних прав на законодавчому рівні; висловлено пропозицію відмовитись від виокремлення в даній статті окремих правопорушень (використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція), оскільки дані правовідносини досить детально врегульовуються іншими нормативно-правовими актами.
10. Дослідження доктринальних позицій різних авторів дало змогу виокремити найбільш важливі із критеріїв класифікації меж здійснення суб’єктивних прав та запропонувати власний підхід щодо вирішення даного питання. Відповідно до нього межі здійснення суб’єктивних цивільних прав, поділяються: 1) за формою вираження на: ті, що визначені актами цивільного законодавства, і ті, які визначені правочином; 2) за колом осіб на: загальні, спеціальні та індивідуальні; 3) за часом на: безстрокові та тимчасові; 4) за обсягом суб’єктивних цивільних прав щодо яких встановлюються межі на: універсальні, групові і одиничні; 5) за ступенем визначеності на: абсолютно та відносно визначені; 6) за юридичною значимістю волі особи на: імперативні та диспозитивні.
12. Вчення про інститут зловживання правом пройшло, на нашу думку, п'ять історичних етапів. Перший етап ознаменувався тим, що правова доктрина Древнього Риму звернула увагу на такий спосіб здійснення особою своїх суб'єктивних цивільних прав при якому завдавалась шкода інтересам інших осіб. Саме в цей час у римському праві діяв принцип «qui jure suo utitur, nemini facit injuriam» (лат. – хто здійснює своє право, той не утискає права інших).
На другому етапі розвитку інституту зловживання права римські юристи вказали на необхідність встановлення меж здійснення суб'єктивних прав внаслідок того, що якісно змінився підхід до питання зловживання правом від принципу «qui jure suo utitur, nemini facit injuriam» до «malitiis non est indulgentum», що є надзвичайно позитивним явищем. Досить цінним із точки зору розвитку цивільної науки є розмежування видів вини і, як наслідок, виокремлення двох самостійних форм зловживання суб'єктивними правами. Перша форма – типове зловживання, яке характеризується наявністю шкоди, друга – так звана шикана, яка завжди характеризується dolus malus.
Третій етап розвитку полягає у тому, що західноєвропейська правова доктрина в XV – XVIII століттях сформулювала загальний принцип про неприпустимість здійснення належних особі прав із єдиною метою заподіяння шкоди чужим інтересам. Цей етап характеризувався пріоритетністю каральних норм перед превентивними. Зловживання правом як соціально шкідлива і небажана поведінка управомоченого суб'єкта розглядалося спочатку з позиції кримінального права, але згодом цей інститут віднайшов своє належне місце і в нормах цивільного законодавства. В цей період було закладено основу для розвитку усіх подальший ідей щодо інституту зловживання правом. Виникає ідея, що суб'єктами зловживання своїми правами можуть бути і держави.
Четвертий етап тісно пов'язаний із буржуазними революціями, коли права і свободи людини і громадянина були нарешті проголошені і офіційно закріплені. Саме в цей період відбулось найбільш активне дослідження проблеми зловживання правом. Виділено поняття «шикана». Розроблено концепції «суб'єктивного» та «об'єктивного» зловживання. Об'єктивний підхід передбачався Швейцарським Цивільним уложенням і випливав із того, що в основі здійснення суб'єктивних цивільних прав має бути покладений такий принцип як добросовісність поведінки. Суб'єктивний, характерний німецькій правовій думці XIX століття, залежав лише від суб'єктивного наміру заподіяти іншому шкоду.
П'ятий етап починається після Жовтневої революції 1917 року. Він характеризується процесом дослідження поняття зловживання, його ознак; віднесення «заборони зловживання суб'єктивним правом» до основних принципів (засад) цивільного права; диференціацією форм зловживання за видами вини; виділяються принципи здійснення суб'єктивних цивільних прав. Врахування історичного та зарубіжного досвіду вперше на законодавчому рівні дозволив закріпити норму про недопустимість зловживання правом у ЦК України
11. Після детального аналізу різносторонніх позицій вчених можемо зробити висновок про те, що зловживання суб'єктивним цивільним правом – це передбачена нормами права поведінка управомоченої особи по здійсненню свого суб’єктивного цивільного права, якою може бути завдано шкоди іншим особам.
12. Зловживання правом має місце при наявності наступних ознак: закріплення в законі суб’єктивного цивільного права (наявність уповноважуючої норми); реальної можливості здійснення суб’єктивного цивільного права; реального здійснення свого суб’єктивного цивільного права, відповідно до якого особа власним волевиявленням здійснює його (фактичним чи юридичним способом); управомочена особа своєю поведінкою по здійсненню суб’єктивного цивільного права завдає шкоду; управомочена особа діє винно.
13. На сьогодні в науці цивільного права лише дві форми зловживання правом – «дії з наміром завдати шкоди» (шикана) та «без наміру такого завдання», при цьому, шикана характеризується умисною формою вини щодо заподіяння шкоди іншій особи, а зловживання «без наміру» – формою вини у формі необережності.
14. Зловживання можливе як у формі активної, так і пасивної поведінки. Такий висновок можна зробити із того, що зловживання завжди є здійсненням свого суб’єктивного права, а воно, в свою чергу, може відбуватись як шляхом дій, так і шляхом утримання від їх вчинення.
15. На сьогодні існує нагальна потреба у перегляді концептуальних положень щодо формулювання нормативно визначеного підходу до категорії зловживання правом в частині визначенні його форм. Тому ми пропонуємо викласти ч. 3. ст. 13 ЦК України в такій редакції: «При здійсненні суб’єктивних прав слід не допускати поведінку особи, що спрямована на завдання шкоди іншій особі. Умисно завдана шкода, при здійсненні суб’єктивних цивільних прав, підлягає відшкодуванню у повному обсязі. Шкода, завдана зловживанням правом в інших формах може бути відшкодована за рішенням суду».
16. Вважаємо, що у випадку, коли особа зловживає суб'єктивним цивільним правом суд може:
- зобов'язати особу відмовитись від певних дій або зобов'язати її вчинити певні дії для того, щоб усі інші учасники правовідносин могли належним чином здійснити власні суб'єктивні права без будь-яких перешкод із боку особи, що зловживала правом;
- відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи;
- позбавити конкретного права, а в окремих випадках і обмежити цивільну дієздатності особи;
- позбавити особу результатів робіт та послуг, плодів, доходів та повноважень, якщо такі були набуті під час зловживання своїм правом;
- покласти на винну особу обов'язок, усунути за власний кошт негативні наслідки, заподіяні зловживанням правом;
- кваліфікувати правочин як нікчемний на підставі ст. 203, 215 ЦК України, що передбачає його невідповідність ЦК України, актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.
Зроблені висновки та пропозиції, сподіваємось, зможуть принести користь для цивільно-правової науки, для подальшого реформування та усталення правової системи України, посилення дотримання законності, покращення правової свідомості громадян.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.
1. Абушенко Д. Б. Судебное усмотрение в гражданском и арбитражном процессе. — М.: НОРМА, 2002. — 176 с.
2. Агарков М. М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т. Т. II. — М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. — 452 с.
3. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву. — М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. — 192 с.
4. Агарков М. М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве // Известия АН СССР. — 1946. — № 6. — С. 424-436.
5. Агудов В. В. Соотношение категорий «форма» и «структура» // Философские науки. — 1970. — № 1. — С. 64-70.
6. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе. — М.: Госюриздат, 1955. — 176 с.
7. Александров Н. Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. — М.: Госюриздат, 1961. — 271 с.
8. Алексеев С.С. Гражданское право в современную эпоху. — М.: Юрайт, 1999. — 40 с.
9. Алексеев С. С. Общая теория права: В 2-х тт. — М.: Юридическая литература, 1981. — Т. 1. — 360 с.
10. Алексеев С. С. Общая теория социалистического права. — Свердловск: Сред.—Урал. кн. изд-во, 1964. — Вып. 2. — 226 с.
11. Алексеев С. С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. — М.: Юрид. лит., 1989. — 288 с.
12. Алексеев С. С. Односторонние сделки в механизме гражданско-правового регулирования. Сборник ученых трудов. — Свердловск: Искра, 1970. — Вып. 13. — С. 46-63.
13. Алексеев С. С. Право: Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования. — М.: Статут, 1999. — 711с.
14. Алексеев С. С. Проблемы теории права: В 2—х тт. — Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1972. — Т. 1. — 396 с.
15. Анненков К. Н. Система русского гражданского права: В 4—х тт. — СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1894. — Т. 1: Введение и общая часть. — 599 с.
16. Аристотель. Риторика // Античные риторики. Собрание текстов, статьи, комментарии и общая редакция А. А. Тахо-Годи. — М.: Изд-во МГУ, 1978. — С. 15-164.
17. Баранов В. М. Поощрительные нормы советского социалистического права. — Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1978. — 148 с.
18. Барон Ю. Система римского гражданского права. Вып. 1. Кн. 1. Общая часть / Пер. с нем. Л. Петражицкого. — М., 1898. — 244 с.
19. Барон Ю. Система римского гражданского права. Вып. 3. Кн. 4. Обязательственное право / Пер. с нем. Л. Петражицкого. — СПб., 1899. — 260 с.
20. Бару М. И. О статье 1 Гражданского кодекса // Советское государство и право. — 1958. — № 12. — С. 117-120.
21. Басин Ю.Г., Диденко А.Г. Защита субъективных гражданских прав // Юридические науки. — Алма-Ата, 1971. — Вып. 1. — С. 3-10.
22. Безсмертна Н. В. Межі здійснення права приватної власності в Україні: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. — К., 2001. — 213 с.
23. Безсмертна Н. В. Межі здійснення права приватної власності в Україні // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 6. — С. 47-49.
24. Белов В. А. Гражданское право: Общая часть: Учебник. — М.: Центр ЮрИнфоР, 2002. — 639 с.
25. Беломестных Л. Л. Ограничение прав и свобод человека и гражданина: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. — М., 2003. — 180 с.
26. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. — М.: NOTA BENE, 2000. — 576 с.
27. Бірюков І. Інтерес і суб’єктивне цивільне право // Право України. — 2004. — № 8. — С. 18-21.
28. Богатырев Ф.О. Интерес в гражданском праве // Журнал российского права. — 2002. — № 2. — С. 33-43.
29. Боднар Т. В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 272 с.
30. Болвачева Н. Е. Ограничение как средство гражданско-правового регулирования // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып. 7 / Под ред. О. Ю. Шилохвоста. — М.: Изд-во НОРМА, 2003. — С. 1-27.
31. Боннер А. Т. Применение закона и судебное усмотрение // Советское государство и право. — 1979. — № 6. — С. 34-42.
32. Боннер А. Т. Применение нормативных актов в Гражданском процессе. — М.: Юридическая литература, 1980. — 160 с.
33. Брагинский М. И. Осуществление и защита гражданских прав. Сделки. Представительство. Исковая давность // Вестник ВАС РФ. — 1995. — № 7. — С. 99-113.
34. Братко А. Г. Запреты в советском праве. — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1979. — 92 с.
35. Братусь С.Н. О пределах осуществления гражданских прав // Правоведение. — 1967. — № 3. — С. 80-84.
36. Братусь С. Н. О соотношении гражданской правоспособности и субъективных гражданских прав // Советское государство и право. — 1949. — № 8. — С. 30-37.
37. Братусь С. Н. Предмет и система советского гражданского права. М.: Госюриздат, 1963. — 197 с.
38. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права. — М.: Госюриздат, 1950. — 367 с.
39. Бутнев В.В. Понятие механизма защиты субъективных гражданских прав // Механизм защиты субъективных гражданских прав. — Ярославль, 1990. — С. 5-17.
40. Васильев Ю. С. Взаимодействие права и морали // Советское государство и право. — 1966. — № 11. — С. 12-20.
41. Васьковский Е. В. Учебник гражданского права. — М.: Статут, 2003. — 382 с.
42. Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве. — Рига: Издательство «Зинатне», 1976. — 229 с.
43. Венгеров А. Б. Теория государства и права. Учебник. — М.: Омега—Л, 2002. — 608 с.
44. Виндшейд Б. Об обязательствах по римскому праву. — СПб.: Тип. А. Думашевского, 1875. — 603 с.
45. Виндшейд Б. Учебник пандектного права. — В 2—х тт. — СПб.: Гиероглифов и Никифоров, 1874. — Т. 1: Общая часть. — 375 с.
46. Власова А. В. Структура субъективного гражданского права. — Ярославль: Яросл. гос. ун-т им. П. Г. Демидова, 1998. — 115 с.
47. Воронова О. В. Підстави набуття права власності на житло: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. — К., 2005. — 210 с.
48. Гамбаров Ю. С. Курс гражданского права. — В 2-х тт. — СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1911. — Т. 1: Часть общая. — 793 с.
49. Гасанов К. К., Стремоухов А. В. Абсолютные права человека и ограничение прав // Правоведение. — 2004. — № 1. — С. 164-173.
50. Генкин Д. М. Право собственности в СССР. — М.: Госюриздат, 1961. — 223 с.
51. Генкин Д. М. Право собственности как абсолютное субъективное право // Советское государство и право. — 1958. — № 6. — С. 92-102.
52. Германское право. Часть 1. Гражданское уложение: Пер. с. нем. / Серия: Современное зарубежное и международное частное право. — М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. — 552 с.
53. Годэмэ Е. Общая теория обязательств. — М.: Юрид. изд-во МЮ СССР, 1948. — 511 с.
54. Головкова Н. Д. Знание как способ самозащиты // Российская газета. — 1997. — 4 апреля — № 67. — С. 10.
55. Гонгало Б. М. Идеи частного права: должное и сущее // Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 3. К 80-летию С. С. Алексеева. — М: «Статут»; Екатеринбург: Институт частного права, 2004. — С. 74-97.
56. Гонгало Б. М. Предмет гражданского права // Проблемы теории гражданского права. — М.: Статут, 2003. — С. 3-23.
57. Горбась Д. Сутність здійснення суб’єктивного цивільного права // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 2. — С. 27-29.
58. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18. — Ст. 144.
59. Гражданский кодекс Грузии / Науч. ред. З. К. Бигвава. Перевод с груз. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 750 с.
60. Гражданский кодекс Квебека / Науч. ред. О. М. Козырь, А. А. Маковский. — М: Статут, 1999. — 472 с.
61. Гражданский кодекс Латвийской Республики / Науч. ред. Н. Э. Лившиц, перевод с латыш. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. — 830 с.
62. Гражданский кодекс Республики Беларусь / Науч. ред. В. Ф. Чигирь. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. — 1059 с.
63. Гражданский кодекс Республики Казахстан / Науч. ред. Н. Э. Лившиц. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 1029 с.
64. Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий / Н. А. Саниахметова, Е. О. Харитонов, Ю. С. Червоный и др. / Под общей ред. Е. О. Харитонова. — Х.: Одиссей, 1999. — 848 с.
65. Гражданский кодекс Украины: Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года). — Т. 1 / Е. О. Харитонов, Ю. С. Червоный, Ю. В. Белоусов и др. / Под общ. ред. Е. О. Харитоновна, О. М. Калитенко. — Харьков: ООО «Одиссей», 2003. — 832 с.
66. Гражданский кодекс УСРР // Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. — 1923. — № 55. — С. 1039.
67. Гражданское и торговое право зарубежных прав: Учебное пособие / В. В. Безбах, Б. А. Герреро-Перес, Е. П. Ермакова и др. / Под. общ. ред. В. В. Безбаха и В. К. Пучинского. — М.: МЦФЭР, 2004. — 896 с.
68. Гражданское и торговое право зарубежных стран: Учебник в 2-х. т.: Т. І / Г. Н. Буднева, Е. А. Васильев, А. В. Грибанов и др. / Отв. ред. Е. А. Васильев, А. С. Комаров. — М.: Международные отношения, 2004. — 560 с.
69. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник / Е. А. Васильев, В. В. Зайцева, А. А. Костин и др. / Отв. ред. Е. А. Васильев. — М.: Международные отношения, 1993. — 560 с.
70. Гражданское право России. Общая часть: Курс лекций / М. И. Брагинский, В. В. Залесский, Н. И. Клейн и др. / Отв. ред. О. Н. Садиков. — М.: Юристъ, 2001. — 776 с.
71. Гражданское право России. Часть первая: Учебник / Н. П. Антипов, Н. А. Баринов, Т. А. Быкова и др. / Под ред. З. И. Цыбуленко. — М.: Юристъ, 1998. — 464 с.
72. Гражданское право: В 2 т.: Учебник / В. С. Ем, И. А. Зенин, Н. И. Коваленко и др. / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М.: БЕК, 2000. — Т. 1. — 816 с.
73. Гражданское право: Учебник: В 3 т. Т. 1 / Н. Д. Егоров, И. В. Елисеев, А. А. Иванов и др. / Отв. ред. А. П. Сергеев, Ю. К. Толстой. — М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. — 776 с.
74. Гражданское уложение Германии: вводный закон к Гражданскому уложению. Кн. 1: учеб. пособие: пер. с нем. / науч. ред. А.Л. Маковский и др. — М.: Волтерс Клувер, 2004. — 816 с.
75. Гражданское Уложение Цюрихского Кантона. — СПб.: Издание редакционной комиссии по составлению Гражданского Уложения, 1887. — 890 с.
76. Гревцов Ю. И. Проблемы теории правового отношения. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1981. — 83 с.
77. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. — М.: Статут, 2001. — 411 с.
78. Грибанов В. П. Ответственность за нарушение гражданских прав и обязанностей. — М.: Юриздат, 1973. — 216 с.
79. Грибанов В. П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. — М.: Статут, 1992. — 208 с.
80. Гуссаковский П. Н. Вознаграждение за вред, причиненный недозволенными деяниями // Журнал Министерства юстиции. — 1912. — № 8.
81. Дернбург Г. Пандекты. В 2-х тт. — М.: Университет. тип., 1906. — Т. 1. Общая часть / Под ред. П. Соколовского. — 465 с.
82. Дернбург Г. Пандекты. В 2-х тт. — СПб.: Гос. тип., 1905. — Т. 2. Вещное право / Под ред. А. Ф. Мейендорфа. — 376 с.
83. Дождев Д. В. Римское частное право. — М.: Инфра—М, 1996. — 704 с.
84. Должиков А. В. Конституционные критерии допустимости ограничения основных прав человека и гражданина в Российской Федерации: Дис… канд.. юрид. наук: 12.00.02. — Тюмень, 2003. — 226 с.
85. Доманжо В. Вопрос об ответственности за вред, причиненный при осуществлении права в проекте нашего Гражданского уложения // Сборник статей по гражданскому и торговому праву памяти Г. Ф. Шершеневича. — М.: Бр. Башмаковы, 1915. — С. 319-339.
86. Доманжо В. Ответственность за вред, причиненный путем злоупотребления правом // Ученые записки Казанского Императорского университета. — Казань, 1913. — 49 с.
87. Дюги Л. Общие преобразования гражданского права со времени Кодекса Наполеона. — М.: Гос. изд-во, 1919. — 110 с.
88. Егоров Н. Д. О понятии субъективного права // Правосубъектность по гражданскому и хозяйственному праву. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1983. — 197 с.
89. Емельянов В. Всегда ли возникает обязанность возмещения причиненного вреда? // Российская юстиция. — 2001. — № 1. — С. 24-25.
90. Емельянов В. И. Разумность, добросовесность, незлоупотребление гражданскими правами. — М.: Лекс—Книга, 2002. — 160 с.
91. Зайцева С. Г. Злоупотребление правом как правовая категория: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. — Коломна, 2003. — 198 с.
92. Зейдер Н. Б. Судебное решение по гражданскому делу. — М.: Юридическая литература, 1966. — 192 с.
93. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 3-4. — Ст. 27.
94. Зміст і форма: Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука — К.: Видавництво Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1972. — 600 с.
95. Иоффе О.С. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР // Советское государство и право. — 1956. — № 2 . — С. 55-66.
96. Иоффе О. С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». — М.: Статут, 2000. — 777 с.
97. Иоффе О. С. Правоотношение по советскому гражданскому праву / Отв. ред. С. И. Аскназий. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1949. — 144 с.
98. Иоффе О. С. Развитие цивилистической мысли в СССР. — В 2 чч. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1975. — Ч. 1. — 160 с.
99. Иоффе О. С. Советское гражданское право // Иоффе О.С. Избранные труды: В 4 т. — СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. — Т. ІІ. — С. 16-509.
100. Иоффе О. С. Спорные вопросы учения о правоотношении // Очерки по гражданскому праву. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1957. — С. 21-64.
101. Иоффе О. С., Шаргородский М. Д. Вопросы теории права. — М.: Госюриздат, 1961. — 381 с.
102. Камышанский В. П. Право собственности: пределы и ограничения. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. — 303 с.
103. Касяненко Ю. Я. Стадія // Юридична енциклопедія / голова редколегії Шемшученко Ю. С. — Т.5 «П-С». — К.: Видавництво «Українська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 2003. — С. 609.
104. Кечекьян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. — M.: Изд-во АН СССР, 1958. — 187 с.
105. Комиссаров К. И. Задачи судебного надзора в сфере гражданского судопроизводства. — Свердловск: Свердловск. юрид. ин-тут, 1971. — 167 с.
106. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации (части первой) / Т. В. Богачева, А. Г. Братко, Э. П. Гаврилов и др. / Под ред. С. П. Гришаева, А. М. Эрделевского. — М.: Юристъ, 2005. — 894 с.
107. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации части первой и второй (постатейный) / Сост. и автор комментария А. Б.Борисов. — М.: Книжный мир, 2001. — 1196 с.
108. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой / Т. Е. Абова, З. С. Беляева, Е. Н. Гендзехадзе и др. / Под ред. Т. Е. Айовой, А. Ю. Кабалкина. — М.: Юрайт-Издат: Право и закон, 2002. — 880 с.
109. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации: части первой (постатейный) / Г. Е. Авилов, В. В. Безбах, М. И. Брагинский и др. / Под ред. О. Н. Садикова. — М.: Контракт — Инфра-М, 1997. — 778 с.
110. Комментарий к Гражданскому кодексу РСФСР / З. С. Беляева, С. Н. Братусь, Д. М. Генкин и др. / Под ред. Е. А. Флейшиц, О. С. Иоффе. — М.: Юридическая литература, 1970. — 823 с.
111. Конвенція про захист прав людини та основних свобод (Рим, 4.XI.1950), підписана 4 листопада 1950 р., ратифікована 17 липня 1997 р., набрала чинності для України 11 вересня 1997 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2005. — № 1.
112. Конституция (Основной закон) Союза Советских Социалистических Республик. — М.: Известия, 1988. — 64 с.
113. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
114. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. — СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. — 430 с.
115. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. — М.: Госюриздат, 1958. — 183 с.
116. Крашенинников Е. А. К учению о гражданско-правовых обязанностях // Вопросы теории юридических обязанностей. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1988. — С. 6-8.
117. Крашенинников Е. А. Структура субъективного права // Построение правового государства: вопросы теории и практики. — Ярославль: Ярослав. гос. ун-т, 1990. С. 3-8.
118. Крашенинников Е. А. Структура субъективного права и права на защиту // Проблема защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. — Вып. 4. — Ярославль: Ярослав. гос. ун-т, 1979. — С. 78-82.
119. Крашенинников Е. А., Лисова Т. Н. Вопросы теории субъективных прав // Философские проблемы субъективного права. — Ярославль: Ярослав. гос. ун-т, 1990.— 3-10 с.
120. Крашенинников П. В. Право собственности и иные вещные права на жилые помещения. — М.: Статут, 2000. — 124 с.
121. Курдиновский В. И. К учению о легальных ограничениях права собственности на недвижимость в России: Монография. — Одесса: Экон. тип., 1899. — 388 с.
122. Кучеренко І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: Монографія. — К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. — 328 с.
123. Кучеренко І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2004. — 36 с.
124. Кучинский В. А. Правовой статус и субъективные права граждан // Правоведение. — 1965. — № 4. — С. 43-55.
125. Леонов Н. Н. Структура // Новейший философский словарь / сост. А. А. Грицанов. — Мн.: Изд-во В. М. Скакун, 1988. – С. 686
126. Максименко С. Т. Осуществление гражданских прав и исполнение обязанностей: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.712 / Саратовский юридический институт им. Д. И. Курского. — Саратов, 1970. — 17 с.
127. Малеин Н. С. Осуществление гражданских прав и проблема «злоупотребления правом» // Проблемы охраны прав граждан и организаций в свете положений Конституции СССР: Труды ВЮЗИ. — М., 1980. — С. 90-98.
128. Малеин Н. С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. — М.: Юрид. лит., 1985. — 192 с.
129. Малеин Н. С. Юридическая ответственность и справедливость. — М.: Манускрипт, 1992. — 204 с.
130. Малеина М. Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита. — М.: МЗ—Пресс, 2001. — 244 с.
131. Малиновский А. А. Злоупотребление правом. — М.: МЗ—Пресс, 2002. — 128 с.
132. Малиновский А. А. Злоупотребление правом: теоретические аспекты // Журнал российского права. — 1998. — № 7. — С. 70-75.
133. Малиновский Д. А. О классификации субъективных гражданских прав // Юрист. — 2002. — № 3. — С. 17-23.
134. Малько А. В. Стимулы и ограничения в праве. — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1994. — 184 с.
135. Малько А. В., Субочев В. В. Законные интересы как правовая категория. — СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. — 359 с.
136. Манукян А. А. Ограничения права собственности по законодательству РФ: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ. — М., 1997. — 25 с.
137. Маттеи У., Суханов Е. Л. Основные положения права собственности. — М.: Юристъ, 1999. — 384 с.
138. Матузов Н. И. Субъективное право как мера свободы и форма осуществления правовых норм // Тезисы докладов и научных сообщений всесоюзной конференции «Юридические гарантии правильного применения советских правовых норм и укрепление социалистической законности» 28—30 октября 1970 г. — К.: Наукова думка, 1970. — С. 92-95.
139. Матузов Н. И. Субъективные права граждан СССР. — Саратов: Приволж. кн. изд-во, 1966. — 190 с.
140. Межа: Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь, 2001. — С. 517.
141. Мейер Д. И. Русское гражданское право (по изданию 1902 г.): В 2-х ч.: Ч. 1. — М.: Статут, 1997. — 290 с.
142. Мейер Д. И. Русское гражданское право (по изданию 1902 г.): В 2-х ч.: Ч. 2. — М.: Статут, 1997. — 455 с.
143. Мечетина Т. А. Ограничение права собственности: проблемы публичных и частных интересов: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Российский институт интеллектуальной собственности. — Рязань, 2001. — 25 с.
144. Мирошникова Н. И. Механизм осуществления субъективных гражданских прав: Учеб. пособие. — Ярославль: Ярослав. гос. ун-т, 1989. — 82 с.
145. Михайлов С. В. Категория интереса в российском гражданском праве. — М.: Статут, 2002. — 205 с.
146. Мурадьян Э. М. Превентивные иски // Государство и право. — 2001. —№ 4. — С. 23-27.
147. Муранов А. И. Проблема «обхода закона» в материальном и коллизионном праве: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. — М., 1999. — 272 с.
148. Муранов А. И. Проблема «обхода закона» в материальном и коллизионном праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Московский государственный институт международных отношений (университет) МИД Российской Федерации. — М., 1999. — 28 с.
149. Муромцев С. А. Гражданское право Древнего Рима. — М.: Статут, 2003. — 685 с.
150. Мусин В. А. К вопросу о соотношении гражданской правоспособности и субъективных прав // Вестник ЛГУ. — 1964. — № 17. — Вып. 3. — 107-109.
151. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / Ю. Б. Бек, Й. Г. Богдан, Л. В. Григоровська та ін. / За ред. В. М. Коссака. — К.: Істина, 2004. — 976 с.
152. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т.: Т. І / Н. С. Кузнєцова, І. О. Дзера, В. М. Коссак та ін. / За відповід. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 832 с.
153. Научно-практический комментарий к ГК РСФСР / Б. С. Антимонов, З. С. Беляева, С. Н. Братусь и др. / Под ред. Е. А. Флейшиц. — М.: Юридическая литература, 1966. — 640 с.
154. Научно-практический комментарий к части первой Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. 2-е изд. / Брагинский М.И., Витрянский В.В., Звеков В.П. и др. / Под общ. ред.: Карпович В.Д. — М.: Спарк, Хозяйство и право, 1999. — 736 с.
155. Новгородцев П. И. Введение в философию права: Кризис современного правосознания. — СПб.: Наука, 1996. — 269 с.
156. Новицкий И. Б., Лунц Л. А. Общее учение об обязательстве. — М.: Госюриздат, 1950. — 416 с.
157. Обмежувати: Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь, 2001. — С. 643.
158. Общая теория права и государства / Под ред. В. В. Лазарева. — М.: Юрист, 1994. — 360 с.
159. Охрана прав и интересов личности: гражданско-правовой аспект. / Я. Н. Шевченко, И. Н. Кучеренко, В. П. Мусияка, М. Й. Штефан / Отв. ред. Я. Н. Шевченко. — К.: Наукова думка, 1992. — 200 с.
160. Памятники римского права: Законы ХІІ таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. — М.: Зерцало, 1997. — 608 с.
161. Пашин В. М. Институт злоупотребления субъективными правами de lege ferenda // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып. 7. / Под ред. О. Ю. Шилохвоста. — М.: Изд-во НОРМА, 2003. — С. 28-62.
162. Певзнер А. Г. Понятие гражданского правоотношения и некоторые вопросы теории субъективных гражданских прав // Ученые записки ВЮЗИ. — Вып. V. — М.: Госюриздат, 1958. — С. 3-34.
163. Певзнер А. Г. Понятие и виды субъективных гражданских прав: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.712 / Моск. гос. ун-т. — М., 1961. — 16 с.
164. Перетерский И. С. Дигесты Юстиниана. — М.: Госюриздат, 1956. — 131 с.
165. Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. — В II—х тт. — СПб.: Тип. М. Меркушева, 1910. — Т. ІІ. — 758 с.
166. Пионтковский А. А. Юридическая наука, ее природа и метод // Советское государство и право. — 1965. — № 7. — С. 73-82.
167. Победоносцев К. П. Курс гражданского права: В трёх томах. Том 1 / Под ред. В. А. Томсинова. — М.: Издательство «Зерцало», 2003. — 768 с.
168. Победоносцев К. П. Курс гражданского права: В трёх томах. Том 2 / Под ред. В. А. Томсинова. — М.: Издательство «Зерцало», 2003. — 656 с.
169. Победоносцев К. П. Курс гражданского права: В трёх томах. Том 3 / Под ред. В. А. Томсинова. — М.: Издательство «Зерцало», 2003. — 608 с.
170. Подмарев А. А. Конституционные основы ограничения прав и свобод человека и гражданина в Российской Федерации: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.02. — Саратов, 2001. — 235 с.
171. Покровский И. А. История римского права. — М.: Статут, 2004. — 540 с.
172. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. — М.: Статут, 2003. — 351 с.
173. Постанова судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13 травня 2003 року // Архів Верховного Суду України.
174. Постанова судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16 серпня 2005 року // Архів Верховного Суду України.
175. Постанова судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14 вересня 2004 року // Архів Верховного Суду України.
176. Постанова судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16 серпня 2005 року // Архів Верховного Суду України.
177. Приходько И. М. Ограничения в российском праве (проблемы теории и практики): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Саратовская государственная академия права. — Саратов, 2002. — 26 с.
178. Приходько И. М. Ограничения в российском праве (проблемы теории и практики): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01. — Саратов, 2002. — 195 с.
179. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень: Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-IV // Відомості Верховної Ради — 2004. — № 51. — Ст. 553.
180. Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів: Наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій