Особливості правового становища держави як суб’єкта приватного (цивільного) права :

Краткое описание

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ І. Загальнотеоретичні особливості держави як суб’єкта приватного (цивільного) права
15
1.1. Сутність поняття “держава” 15
1.2. Поняття та зміст цивільної правосуб'єктності держави 33
1.2.1. Цивільна правоздатність держави 40
1.2.2. Цивільна дієздатність держави 45
Висновки 59
РОЗДІЛ ІІ. Особливості участі держави у приватних (цивільних) відносинах
61
2.1. Загальна характеристика цивільно-правового статусу держави 61
2.2. Майнові відносини держави, що виникають з права власності держави
2.2.1. Поняття державної власності та права власності держави
2.2.2. Випадки та умови набуття державою права власності
2.2.3. Підстави припинення права державної власності
2.2.4. Орендні та концесійні правовідносини
109
109
120
140
150
2.3. Договірні відносини за участю держави 156
2.4. Особливості деліктної відповідальності держави 169
Висновки 181
ВИСНОВКИ 185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституція України закріпила становлення суверенної та незалежної України як демократичної, соціальної та правової держави, визнала її суб’єктом відносин власності. Це зумовило активізацію участі держави у сфері цивільних правовідносин. У цій сфері держава не може владарювати над людиною, оскільки це сфера автономії особистості, свободи її волевиявлення. Входячи у приватноправове середовище, держава має підпорядковуватися правилам визнання приватного інтересу. Покладання на неї обов’язків щодо захисту приватного інтересу передбачає можливість визнання його значущості порівняно із загальносуспільним або державним інтересом. Водночас, участь держави в приватних правовідносинах, насамперед майнових (держава виступає власником значної кількості майна), зумовлена необхідністю виконання нею публічних функцій, що становлять сутність публічної влади держави. Тому в цивільних правовідносинах держава має діяти не в єдності своїх політичних функцій як владний суверен, а у функціонально-правових формах, адекватних цим відносинам. Проблема полягає саме у визначенні таких форм.
Участь держави в цивільних правовідносинах вимагає чіткого визначення в національному законодавстві її правового становища як суб’єкта приватного (цивільного) права, її місця в системі суб’єктів цивільних відносин, встановлення обсягу її цивільної правосуб’єктності та механізмів реалізації останньої. Однак відсутність належної теоретичної основи вирішення зазначеного питання не дозволяє системно та узгоджено підходити до правотворчої діяльності, нерідко призводить до помилок у законодавчому регулюванні відповідних суспільних відносин. Прикладом може слугувати наявність юридичних колізій між положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, що врегульовують цивільні відносини за участю держави.
Наведене зумовлює необхідність проведення комплексних наукових досліджень особливостей правового становища держави у визначеній сфері з урахуванням закономірностей історичного розвитку національної правової системи та подальших перспектив євроінтеграційного виміру.
Правовий статус держави у цивільному праві – це комплексна правова категорія, витоки якої містяться в міжнародному публічному праві, що відображає взаємозв’язки певної держави з іншими державами щодо зобов’язань, які вони на себе взяли, і водночас визначається правом національним, яким на внутрішньодержавному рівні встановлюються правові взаємозв’язки держави з суспільством, фізичною та юридичною особами. Ось чому є нагальна потреба у вивченні науково-теоретичних основ, теоретичному узагальненні визначення правового статусу держави як суб’єкта цивільного права з урахуванням її загального правового статусу, у встановленні особливостей правового становища держави в міжнародному цивільному обороті відповідно до сучасних тенденцій розвитку приватноправових відносин.
Ці питання недостатньо вивчались у правовій науці, а проведені дослідження не мали комплексного характеру. Певні наукові розробки були здебільшого фрагментарними і спрямовувались на вирішення окремих питань. Тому при дослідженні загальнотеоретичних аспектів теми автор опрацював роботи таких вчених: М.І. Абдуллаєва, В.І. Акуленка, С.С. Алексєєва, Д.А. Керимова, В.В. Копєйчикова, В.О. Котюка, В.М. Корельського, О.В. Малька, Г.Н. Манова, М.Г. Матузова, В.С. Нерсесянца, Н.М. Онищенко, В.Ф. Погорілка, В.М. Протасова, П.М. Рабіновича та ін. Базовою основою дослідження міжнародно-правових аспектів теми стали праці вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі міжнародного приватного та міжнародного публічного права: В. Бернхема, М.М. Богуславського, Г.К. Дмитрієвої, А.С. Довгерта, В.І. Кисіля, І.І. Лукашука, Л.А. Лунца, О.О. Мережка, О.К. Романова, Л.Д. Тимченка, Ж. Тузкоза, Г.С. Фединяк, Л.С. Фединяк, Х. Шака, К.М. Шміттгоффа, В.М. Шумілова. При цьому визначальний вплив на результати дисертаційної роботи мали праці вчених: Ч.Н. Азімова, І.А. Бірюкова, Д.В. Бобрової, М.І. Брагінського, Н.С. Глусь, О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, В.К. Мамутова, Н.А. Саніахметової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, С.Я. Фурси, Є.О. Харитонова, М.С. Шакарян, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, М.Й. Штефана та ін.
Тож обрання теми дисертаційного дослідження зумовлено такими аспектами: відсутністю дисертаційних і монографічних робіт з даної теми на рівні комплексного дослідження; необхідністю вивчення й узагальнення науково-теоретичного підґрунтя та концептуальних підходів до визначення правового становища держави в приватних правовідносинах (враховуючи закономірності історичного розвитку національної правової системи та подальші перспективи інтеграційно-європейського виміру), місця держави в системі суб’єктів цивільного права, встановлення змісту й обсягу її цивільної правосуб’єктності та механізмів реалізації. Тому актуальність теми пояснюється як практичним значенням реалізації функцій держави у цивільних відносинах, так і науково-теоретичним, оскільки існує потреба узгодити не тільки сучасні наукові концепції з новелами цивільного законодавства, а й з іншими нормативними актами тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана із:
- планом науково-дослідної діяльності кафедри міжнародного права Української академії зовнішньої торгівлі Міністерства економіки України;
- науково-дослідними працями відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Української академії зовнішньої торгівлі Мінекономіки України, в яких автор брала участь як виконавець, за темами „Науково-економічний та правовий аналіз дії міжнародних договорів України про сприяння і взаємний захист інвестицій та їх вплив на інвестиційний клімат України” (держ. реєстр. № 0101U006911), „Науково-економічний та правовий аналіз ефективності укладання міжнародних договорів України про вільну торгівлю” (держ. реєстр. № 0101U006912);
- науково-дослідною тематикою роботи відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз та узагальнення науково-теоретичних основ правового статусу держави як суб’єкта приватного (цивільного) права відповідно до сучасних потреб і перспектив подальшого розвитку суспільства, правничої (насамперед, цивілістичної) науки, зокрема з урахуванням міжнародних тенденцій розвитку правового регулювання у цій сфері, а також вироблення на зазначеній основі конкретних пропозицій щодо вдосконалення певних нормативно-правових актів для оптимізації та підвищення ефективності національного законодавства при регулюванні цивільних відносин.
Для досягнення поставленої мети було визначено такі основні завдання:
- дослідити й узагальнити різні наукові концепції, теорії, доктрини стосовно встановлення сутності держави і на підставі цього дати власне визначення поняття держави, яке відповідало б сучасним потребам юридичної (у т.ч. цивілістичної) науки;
- на підставі аналізу існуючих теорій щодо розуміння держави як суб’єкта приватного права виробити концептуальні підходи та критерії визначення цивілістичної сутності правосуб’єктності держави у разі її участі у цивільних відносинах;
- встановити та проаналізувати характерні індивідуалізуючі ознаки держави як суб’єкта приватного (цивільного) права, а також дослідити їх особливості;
- визначити та проаналізувати характерні ознаки цивільної правосуб’єктності держави та особливості механізму її реалізації;
- з’ясувати особливості участі держави у цивільному обороті на прикладі конкретних цивільних правовідносин;
- на підставі теоретичних розробок і конструктивного аналізу чинного законодавства України, що регулює цивільні відносини за участю держави, розробити конкретні рекомендації та пропозиції щодо його вдосконалення.
Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають за участю держави, наукові доробки, які є надбанням теорії держави та права, науки цивільного права, міжнародного приватного права.
Предметом дослідження є правове становище держави як суб’єкта цивільних правовідносин, особливості її цивільної правосуб’єктності, а також нормативні матеріали, що стосуються цієї сфери правового регулювання.
Методи дослідження. З метою найбільш ґрунтовного пізнання, всебічного вивчення предмета дослідження та отримання належних наукових результатів у процесі написання дисертаційної роботи було використано наступні методи:
- діалектичний метод – через аналіз таких філософсько-теоретичних категорій, як „зміст та форма”, „можливе та дійсне”, „історичне та логічне”, „належне та суще” визначено поняття „держава” та її формально-індивідуалізуючи ознаки як суб’єкта права; закон єдності та боротьби протилежностей було покладено в основу визначення цивільної правосуб’єктності держави відповідно до єдності прав та обов’язків суб’єктів цивільних правовідносин;
- історичний метод покладено в основу з’ясування історичних традицій соціокультурних зв’язків державного утворення із суспільством, що дало можливість визначити соціально-правову сутність держави;
- системний метод використано для вивчення держави як впорядкованої та структурованої системи з урахуванням множинності її елементів (державних органів); виявлення системоутворюючих функцій права у формуванні суб’єктів держави, які забезпечують її участь у цивільному обороті;
- конструктивно-критичний та формально-юридичний методи сприяли дослідженню правових конструкцій цивільного права і законодавства щодо теоретичної обґрунтованості та формальної визначеності правових форм участі держави у цивільних відносинах, що дало можливість напрацювати конкретні пропозиції стосовно вдосконалення законодавства;
- порівняльно-правовий метод дозволив виявити загальні підходи до визначення становища держави у цивільних правовідносинах різних правових систем, одночасно проаналізувати положення актів цивільного, конституційного та адміністративного законодавства з урахуванням положень теорії держави та права, що необхідно для узгодженого та системного закріплення понять і правових конструкцій у системі права України;
- метод правового моделювання допоміг визначити форми участі держави у цивільних правовідносинах, що дало змогу виявити певні спільні риси держави та юридичних осіб, застосувати юридико-технічну модель „юридичної особи” до держави як суб’єкта цивільного права та з достатнім ступенем вірогідності вважати, що держава у цивільних правовідносинах діє як юридична особа;
- аналітичний метод дав можливість дослідити певні правові проблеми, які виникають у сфері цивільних правовідносин за участю держави, зокрема, при аналізі конкретних судових справ щодо визначення договірних та деліктних зобов’язань держави, що сприяло виявленню ступеня ефективності функціонування держави, правового регулювання відповідних правовідносин в Україні, виробленню пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у вітчизняній цивілістичній науці ця робота є першим комплексним дослідженням, в якому на концептуальному рівні визначено особливості цивільної правосуб’єктності держави, її участі у приватних (цивільних) правовідносинах, а також напрацьовано численні пропозиції стосовно вдосконалення цивільного законодавства.
У дослідженні одержано наступні результати, що мають наукову новизну, практичне значення, і виносяться на захист як запропоновані автором вперше:
1. Враховуючи подвійну природу держави як суб’єкта приватного (цивільного) права, яка: 1) є публічно-правовим утворенням (принципи, умови виникнення, функціонування визначаються публічним правом), метою якого є забезпечення публічних інтересів як умови існування та розвитку суспільства; 2) у цивільних відносинах є юридично рівним учасником поряд з іншими суб’єктами цивільного права, встановлено, що у сфері цивільних правовідносин держава проявляє себе через системні соціально-правові зв’язки з такими її елементами, як людина, громадянин, населення, народ, суспільство, юридичні особи, та виявляє ознаки складеного суб’єкта цивільного права, в особі якого втілюється публічний інтерес.
2. Доведено, що держава у цивільному обороті має власні інтереси, що становлять квінтесенцію інтересів суспільства, забезпечених цивільним правом, які відмінні від індивідуалізованого приватного інтересу; її участь у ньому є правовою формою узгодження загальносуспільного (публічного) інтересу, представленого державою, з індивідуальним інтересом приватної особи.
3. Аргументовано, що цивільна правоздатність держави є спеціальною, становить визначену законом можливість бути суб’єктом цивільних прав та обов’язків, умовою реалізації якої (на відміну від інших осіб) є не індивідуальне волевиявлення, спрямоване на реалізацію суб'єктивного права, а обов'язок щодо виконання державних функцій, що у рамках позитивного права збігається з її суб’єктивним правом та означає міру можливої поведінки зобов’язаного державного суб’єкта.
4. Встановлено, що цивільна правосуб’єктність держави проявляється як її внутрішня та зовнішня властивість, підставою виникнення й умовою реалізації якої є: а) на внутрідержавному рівні – соціальна легітимація влади всіма громадянами та юридичне оформлення у нормах цивільного законодавства; б) у міжнародному цивільному обороті – офіційне визнання держави на міжнародному рівні.
5. Доведено, що дієздатність держави виявляється у двох взаємозалежних формах: 1) організаційній: утворення механізму держави – системи суб’єктів (органів та організацій), наділення їх компетенцією щодо реалізації державних функцій; 2) функціональній: діяльність державних суб'єктів, які через виконання делегованих їм повноважень або наділення інших осіб спеціальними повноваженнями безпосередньо реалізують правоздатність держави (у тому числі цивільну).
6. Обґрунтовано, що особливістю реалізації цивільної правосуб'єктності держави є механізм інституту представництва, що є способом внутрішньої організації держави: у цивільних відносинах персоніфікованим носієм цивільних прав та обов’язків є держава, а виразниками державного (публічного) інтересу – правомочні та зобов’язані особи, уповноважені виконувати державні функції. Реалізація ними цивільної дієздатності держави набуває змісту юридичного обов’язку.
7. Диференційовано форми реалізації дієздатності держави і форми участі держави у цивільному обороті: 1) через державні органи у межах їх компетенції – законне представництво; 2) через повірених осіб (фізичних та юридичних), які діють на підставі спеціального доручення (договору), посвідченого повноважними представниками держави – договірне представництво.
8. Обґрунтовано, що державі як суб’єкту цивільного права властиві риси колективного утворення, притаманні юридичній особі: організаційна єдність, майнова самостійність, наявність власного найменування, цивільна правосуб’єктність. Запропоновано визнати та закріпити у Цивільному кодексі України такі положення: 1) у цивільних відносинах держава діє як юридична особа; 2) щодо держави у цивільних відносинах застосовуються норми, які регулюють правове становище юридичних осіб у цивільних відносинах, якщо законом не встановлено інше.
9. Визначено, що однією з основних ознак сучасної держави є неприбуткова (некомерційна) господарська діяльність, пов’язана з виконанням покладених на державу функцій з управління майном державної власності у загальносуспільних інтересах.
10. Аргументовано, що конструкції майнових відносин держави із створеними нею на основі державної власності юридичними особами відповідає модель речових прав на чуже майно: 1) держава є власником майна, переданого державним підприємствам, установам на праві господарського відання та оперативного управління; 2) визначальною правомочністю права власності держави щодо такого майна є право верховного розпорядження, тобто вирішення питань щодо юридичної долі майна, зміни форми власності, використання за призначенням; 3) такі юридичні особи набувають обмежених речових прав на державне майно у формах права господарського відання, права оперативного управління; 4) останні є спеціальними способами цільового майнового відокремлення з метою здійснення ефективного управління державним майном.
11. Встановлено, що особливістю правочину, вчиненого державою, спрямованого на встановлення цивільних правовідносин, виникнення цивільних прав та обов’язків тощо, є наявність публічного інтересу, що втілюється у поєднанні безпосередньо державного інтересу (як прояву інтересу загальносуспільного) та рівних можливостей реалізації приватного інтересу для всіх приватних суб'єктів – потенційних учасників цивільних правовідносин за участю держави.
12. Визначено особливості правового становища держави у відносинах спадкування: а) неможливість виступати заповідачем; б) набуття прав на спадкове майно за законом пов’язане з виникненням через невиявлений або нереалізований приватний інтерес загальносуспільного інтересу (з мотивів запобігання перетворенню майна у безхазяйне) та встановленням щодо відкритої спадщини особливого правового режиму – відумерлості; в) особливі повноваження щодо збереження майна відумерлої спадщини.
13. Уточнено зміст понять “державна власність” як основної форми загальносуспільної власності українського народу на матеріальні блага, що визначені як державне майно, та “право власності держави” як правових можливостей держави здійснювати правомочності власника (набувати, володіти, розпоряджатись) в інтересах суспільства.
14. Запропоновано визначити спеціальні способи набуття державою права власності (націоналізація, реквізиція тощо) як встановлені законом її правові можливості втручатись у сферу власності приватних осіб у виняткових випадках, визначених законом, що зумовлено необхідністю виконання державою своїх функцій у суспільних інтересах.
Практичне значення одержаних результатів. Запропоновані автором теоретичні новації, його висновки та пропозиції можуть бути використані для подальших досліджень загальнотеоретичних, цивільно-правових та міжнародно-правових проблем правосуб’єктності держави, вдосконалення термінологічної бази, а також у законодавчій діяльності.
З 2001 року окремі результати цього дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі під час викладання автором навчальної дисципліни „Міжнародне приватне право”. Вони також можуть бути корисні під час викладання дисципліни „Цивільне право”, підготовки підручників і навчальних посібників з означених дисциплін. Теоретичні здобутки автора використані ним при розробці та викладанні теми „Галузеві проблеми у законотворчій діяльності: цивільне право” у рамках навчального курсу “Законотворча діяльність” в Українській школі законотворчості Інституту законодавства Верховної Ради України (2005 р.).
Зроблені за результатами дисертаційного дослідження висновки та пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства отримали позитивну оцінку на засіданні відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту Верховної Ради України та рекомендовані для направлення у профільні комітети Верховної Ради України для врахування при підготовці проектних документів, зокрема стосовно змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів законодавства (Цивільного кодексу України, Закону України “Про оренду державного та комунального майна”), законопроекту про націоналізацію в Україні (Витяг із протоколу засідання відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України № 2 від 16.02.2006 р.).
Наукова достовірність результатів дисертації підтверджується здійсненим комплексним аналізом великої кількості нормативних актів, серед яких: Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, закони України “Про державну службу” “Про власність”, “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” та ін., рішення Конституційного Суду України, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, а також міжнародні договори тощо (список використаних нормативних актів становить 145 найменувань).
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях: Української академії зовнішньої торгівлі на тему „Проблеми регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в сучасних умовах” (м. Київ, 25.05.2001 р.), „Вплив глобалізації на формування та розвиток зовнішньоекономічних зв’язків України” (м. Київ, 30.05.2002 р.), „Актуальні правові та економічні проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків” (м. Київ, 30-31.05.2003 р.); Тверського університету та Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова на тему “Розвиток цивільного процесуального права Росії, країн СНД та Балтії” (Росія, м. Твер, 26-28.09.2003 р.); Національної академії управління на тему „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, 28-29.04.2004 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені в підготованих автором самостійно семи наукових статтях, шість з яких опубліковані у фахових виданнях, а також у тезах виступів на п’ятьох конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення та запропоноване нове вирішення наукового завдання, що полягає у комплексному дослідженні правового становища держави як суб’єкта приватного (цивільного) права, визначенні особливостей її цивільно-правового статусу та правових форм участі у цивільних правовідносинах.
Проблема наукового визначення правового статусу держави як суб’єкта приватного (цивільного) права обумовлена відсутністю чітких критеріїв встановлення цивілістичної сутності правосуб’єктності держави у разі її участі у цивільних відносинах, а відповідно і науково-обґрунтованих правових форм такої участі, та є одним з найбільш гострих питань вітчизняної цивілістичної науки. Відсутність комплексних науково-теоретичних розробок із цього питання, які б враховували публічно-правову природу держави як суб’єкта права, специфіку сфери приватноправових відносин та були орієнтовані на прогресивні тенденції суспільно-державного розвитку, негативно відзначилась і в практичному плані. Насамперед, це стосується положень Цивільного та Господарського кодексів України, що регулюють цивільні відносини за участю держави, які містять чимало неузгодженостей та протиріч. У дисертації доведено, що проблеми законотворчої діяльності з зазначених питань пов’язані саме з відсутністю комплексних теоретичних досліджень з цієї теми. Тому дисертаційне дослідження спрямоване не лише на теоретичну розробку питання щодо цивільно-правового статусу держави, а й на вдосконалення законодавства України.
Таким чином, узагальнені результати дисертаційного дослідження було покладено в основу обґрунтування наступних висновків, котрі характеризуються теоретичним та практичним значенням та на підставі яких окреслені положення наукової новизни, що винесені на захист, а саме:
1. Встановлено, що визначальною особливістю держави як суб’єкта приватного (цивільного) є подвійність природи її цивільно-правового статусу: 1) держава є публічно-правовим утворенням (принципи, умови виникнення, функціонування визначаються публічним правом), метою якого є забезпечення публічних інтересів як умови існування та розвитку суспільства; 2) у цивільних відносинах вона є юридично рівним учасником поряд із іншими суб’єктами цивільного права.
2. Цивільна правосуб’єктність держави проявляється як її внутрішня та зовнішня властивості; підставою виникнення та умовою реалізації якої є: а) на внутрідержавному рівні – соціальна легітимація влади, тобто визнання її всіма громадянами, що юридично оформлюється у нормах цивільного законодавства; б) у міжнародному цивільному обороті – офіційне визнання держави на міжнародному рівні, що здійснюється шляхом юридичного оформлення у міжнародних нормативних документах.
Правоздатність держави має універсальний характер, становить стабільну правову категорію – невідчужувану та неподільну властивість виступати суб’єктом права, мати права та обов’язки. Цивільна правоздатність держави є спеціальною, тобто визначеною законом, спрямованою на виконання юридичного обов'язку щодо реалізації державних завдань та функцій у сфері цивільно-правових відносин.
Диференційовано форми реалізації дієздатності держави (організаційна, функціональна) і форми участі держави у цивільному обороті: 1) через державні органи у межах їх компетенції – законне представництво; 2) через повірених осіб (фізичних та юридичних), які діють на підставі спеціального доручення (договору) – договірне представництво. Доведено, що державні органи, які від імені держави вступають у цивільні відносини (ст. 170 ЦК), не користуються статусом самостійної юридичної особи.
3. Визначено, що принцип юридичної рівності учасників є визначальним, оскільки забезпечує встановлення у цивільному обороті балансу: по-перше, між публічним інтересом, представленим державою, та приватним інтересом конкретної особи; по-друге, між публічно-правовими засобами організації й діяльності держави та свободами особистості щодо здійснення її прав. Особливості правового становища держави як суб’єкта приватного (цивільного) права обумовлені наявністю публічного (загальносуспільного) інтересу щодо її участі у цивільних відносинах та їх правових наслідках.
4. Встановлено, що державі як суб’єкту цивільного права властиві риси колективного утворення, притаманні юридичній особі, а саме: організаційна єдність, майнова самостійність, наявність власного найменування, цивільна правосуб’єктність, та обґрунтовано можливість і доцільність поширення на державу як учасника цивільних відносин конструкції юридичної особи.
5. Обґрунтовано, що введена у ЦК класифікація юридичних осіб за критерієм їх належності до публічного та приватного права (ч. 2 ст. 81 ЦК) не відповідає засадам приватного права, та запропоновано замінити зазначену класифікацію класифікацією юридичних осіб за характером діяльності: а) публічні юридичні особи – участь у цивільних відносинах має загальнокорисний, суспільно значущий характер, в основі якого лежить публічний інтерес; б) приватні юридичні особи – діяльність спрямована на реалізацію приватних інтересів, визначених метою засновника.
6. Встановлено, що держава як власник майна, яке є державною власністю, несе юридичний обов’язок із здійснення функцій управління таким майном, що передбачає участь держави у відносинах власності та управління акціонерним капіталом, у загальносуспільних інтересах. У таких правомочностях держава виступає суб’єктом господарських правовідносин, що потребує відповідного закріплення у Господарському кодексі України.
7. Запропоновано вдосконалити правові конструкції майнових відносин держави із створеними нею на основі державної власності юридичними особами ефективним механізмом зворотного зв’язку, що втілюється у моделі речових прав на чуже майно: a) визнати за державою щодо майна державної власності, переданого державним підприємствам та установам, право верховного розпорядження, що є складовою її прав власника та включає право вирішення питань щодо зміни форми власності, використання за призначенням; б) такі юридичні особи набувають прав на державне майно у формах речових прав на чуже (державне) майно: право господарського відання, право оперативного управління. Відповідно доцільно закріпити у ЦК конструкцію “право державної власності на майно, що передається утвореним державою юридичним особам”, тому пропонується доповнити ст. 326 ЦК положенням про те, що держава в особі уповноважених органів державної влади здійснює верховне розпорядження майном, що є державною власністю, яке передане юридичній особі на основі обмеженого речового права (на чуже майно).
8. Конкретизовано зміст таких форм обмежених речових прав як право господарського відання та право оперативного управління через встановлення: 1) зобов’язальних правовідносин між власником майна (державою) та суб’єктом речового права на чуже (державне) майно; 2) абсолютних речових правовідносин між правомочною особою-володільцем та всіма третіми особами, до числа яких також входить власник майна (держава).
9. Визначено зміст поняття „права участі” щодо такого засновника як держава, участь у створенні юридичної особи якої полягає у передачі останній відповідних матеріальних цінностей, та встановлено, що в залежності від виду господарських організацій, що утворюються:
а) права участі, що випливають з акціонерних прав держави, є її особистими немайновими правами участі в управлінні справами АТ, включають зобов’язальні права держави щодо створеної нею юридичної особи та речові права на акції;
б) права участі, що випливають із формування державою майна юридичної особи (відмінної від АТ), включають зобов’язальні права держави щодо такої особи та майнові права на передане їй майно.
10. Встановлено, що корпоративні права держави можуть бути: а) реальними – це такі, що опосередковують участь держави в управлінні господарською діяльністю товариства (вироблення рішень, контроль); б) номінальними, коли вони виступають правовим способом досягнення відповідних соціально-економічних цілей (непов’язаних із здійсненням функцій з управління товариством).
11. Диференційовано категорії „власність держави” і „власність народу України”, що як за матеріально-об’єктивованим, так і за правовим змістом є самостійними правовими явищами. Встановлено, що державна власність на відміну від загальносуспільної (всенародної) власності є індивідуалізованою за суб’єктним критерієм. Щодо об’єктів власності народу України держава виступає правомочною особою на виконання функцій управління. Запропоновано вдосконалити правову конструкцію механізму реалізації права власності народу України, визначену ст. 13 Конституції України, та замінити за її контекстом слова „права власника” на „верховне управління”.
12. Сформульовано визначення спеціальних способів припинення права державної власності, які можуть бути застосовані лише державою (приватизація майна, відчуження акцій акціонерних товариств, що є державною власністю), як встановлених законом способів передачі у власність приватних осіб об’єктів державної власності з метою досягнення позитивного соціально-економічного ефекту.
13. Запропоновано для цілей цивільного права відповідальну особу в деліктних правовідносинах термінологічно визначити “деліктвентом” (а не делінквентом), термін “деліктвентність” вважати синонімом поняття деліктної правоздатності особи, що дасть можливість відмежувати це поняття від терміну “делінквентність”, який використовується у кримінології та кримінальному праві як синонімом терміна “злочинність”.
14. Особливості деліктоздатності держави обумовлені покладенням на неї абсолютної відповідальності за шкоду, заподіяну приватній особі, незалежно від вини державних суб’єктів.
Визначено особливості деліктного зобов’язання держави: 1) юридичний факт порушення абсолютних прав приватних осіб пов’язаний з виконанням представниками держави їх обов’язків або з умовами крайньої необхідності; 2) пов’язаність його з функціональним обов’язком держави щодо здійснення правозахисту прав і законних інтересів постраждалої особи; 3) є додатковим обов’язком, оскільки реалізується у правовідновленні, компенсації, відшкодуванні тощо; 4) його зміст включає такі елементи: а) деліктне зобов’язання звичайного деліктвента; б) застосування до зобов’язаних осіб заходів адміністративного, стимулюючого, превентивно-виховного характеру; в) публічно-офіційне визнання й осудження (обґрунтування, пояснення) дій, що викликали настання шкідливих наслідків.
15. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства України:
1) у Цивільному кодексі України:
- ст. 228 „Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок” доповнити положенням про застосування до особи, якою було умисно вчинено дії, що мають ознаки зазначеного правопорушення, цивільно-правових санкцій у формі конфіскації одержаного прибутку та/чи належного за правочином;
- ч. 1 ст. 720 конкретизувати, визначивши, що держава за договором дарування може виступати лише на стороні обдаровуваного;
- ст. 720 ЦК доповнити положенням про заборону отримання державними службовцями подарунків, що пов’язані з виконанням ними службових обов’язків;
- ст. 1187 ЦК доповнити положенням, що шкода, завдана особі джерелом підвищеної небезпеки через обставини непереборної сили відшкодовується державою;
2) у Законі України „Про оренду державного та комунального майна”:
- ч. 1 ст. 10, якою визначено перелік істотних умов договору оренди, доповнити вимогою використання майна за його цільовим призначенням, правовими наслідками невиконання якої може стати розірвання договору та відшкодування орендодавцю шкоди, заподіяної орендарем неналежним використанням орендованого майна;
3) Закон України “Про концесії” (ч. 2 ст. 9) та Закон України „Про оренду державного та комунального майна” (ст. 12) привести у відповідність до ст. 182, ч. 3 ст. 640 ЦК, згідно з якими моментом укладення договору щодо нерухомості визначити момент державної реєстрації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативні документи
1. Конституція України від 28.061996 р. № 254 к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 р. – 1996, № 30, ст. 141.
2. Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН: Міжнародний договір від 24.10.1970 р. // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV (із наступн. змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 03.10.2003 р. – 2003, № 40, ст. 356.
4. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15.12.1993 р. № 3689-ХІІ (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 15.02.1994 р. – 1994, № 7, ст. 36.
5. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 р. № 3792-XII (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 29.03.1994 р. – 1994, № 13, ст. 64.
6. Про заходи, пов'язані з визнанням недійсним договору купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "Криворіжсталь": Постанова Кабінету Міністрів України вiд 11.06.2005 р. № 440 // Офіційний вісник України вiд 01.07.2005 р. – 2005, № 24, стор. 32, ст. 1348.
7. Про цінні папери та фондову біржу: Закон України від 18.06.1991 р. № 1201-XII (із наступними змінами, чинна редакція від 02.03.2004 р.) // Відомості Верховної Ради України вiд 17.09.1991 р. – 1991, № 38, ст. 508.
8. Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти: Закон України від 22.02.2000 р. № 1490-ІІІ (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 19.05.2000 р. – 2000, № 20, ст. 148.
9. Про нотаріат: Закон України Закон вiд 02.09.1993 р. № 3425-XII (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 28.09.1993 р. – 1993, № 39, ст. 383.
10. Про деякі приписи законодавства про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій: Лист Вищого арбітражного суду України від 29.12.2000 р. № 01-8/795 (із наступними змінами) // Вісник господарського судочинства. – 2001, № 1, стор. 102.
11. Про інвестиційну діяльність: Закон України 18.09.1991 р. № 1560-ХІІ (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 19.11.1991 р. – 1991, № 47, ст. 646.
12. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 05.02.1991 р. – 1991, № 6, стор. 37.
13. Про споживчу кооперацію: Закон України 10.04.1992 р. № 2265-ХІІ (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 28.07.1992 р. – 1992, № 30, ст. 414.
14. Про державну виконавчу службу: Закон України від 24.03.1998 р. № 202/98-ВР (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 25.09.1998 р. – 1998, № 36, ст. 243.
15. Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 28.12.1993 р. – 1993, № 52, ст. 490.
16. Господарський процесуальний кодекс України вiд 06.11.1991 р. № 1798-XII (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 11.02.1992 р. – 1992, № 6, ст. 56.
17. Про власність: Закон України від 07.02.1991 р. № 697-XII (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 14.04.1991 р. – 1991, № 20, стор. 249.
18. Про управління майном, що є у загальнодержавній власності: Декрет Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 р. № 8-92 (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 16.02.1993 р. – 1993, № 7, ст. 52.
19. Європейська конвенція про громадянство: Міжнародний договір вiд 06.11.1997 р. (ст. 2) // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
20. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 р. № 2235-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2001, № 13, ст. 65.
21. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 4.02.1994 р. № 3929-XII (із наступними змінами) // Урядовий кур'єр вiд 01.03.2001 р. – 2001, № 39.
22. Про біженців: Закон України від 21.06.2001 р. № 2557-ІІІ (із наступними змінами) // Голос України вiд 31.07.2001 р. – 2001, № 134.
23. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. № 92-ІV (із наступними змінами) // Урядовий кур'єр вiд 14.08.2002 р. – 2002, № 148.
24. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 (із наступ. змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 27.04.1993 р. – 1993, № 17, ст. 184.
25. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV // Голос України вiд 14.03.2003 р. – 2003, № 49.
26. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р. № 1501-VІ (із наступними змінами) // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
27. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-ІV (не набрав чинності) // Офіційний вісник України вiд 07.05.2004 р. – 2004, № 16, стор. 11, ст. 1088.
28. Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України: Постанова Верховної Ради України від 07.07.1992 р. № 2558-ХІІ (із наступними змінами від 21.05.1997 р.) // Відомості Верховної Ради України вiд 29.09.1992 р. – 1992, № 39, ст. 581.
29. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 09.04.1999 р. № 586-ХІV (із наступними змінами) // Офіційний вісник України вiд 21.05.1999 р. – 1999, № 18, стор. 3.
30. Про затвердження Основних концептуальних підходів до підвищення ефективності управління корпоративними правами держави: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2004 р. № 155 // Офіційний вісник України вiд 27.02.2004 р. – 2004, № 6, стор. 67, ст. 327.
31. Про організацію діяльності прокурорів по представництву інтересів громадянина або держави в суді та нагляду за додержанням законів у виконавчому провадженні: Наказ Генеральної прокуратури України від 28.10.2002 р. № 6 // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
32. Про ратифікацію Кредитної угоди між Європейським Співтовариством (Кредитор) і Україною (Позичальник) та Національним банком України (Агент Позичальника) про надання Україні позики в сумі 85 млн. ЕКЮ: Закон України від 24.11.1995 р. № 464/95-ВР // Відомості Верховної Ради України вiд 07.11.1995 р. – 1995, № 45, ст. 332.
33. Про затвердження переліку органів ліцензування: Постанова Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 р. № 1698 (із наступними змінами) // Офіційний вісник України вiд 01.12.2000 р. – 2000, № 46, стор. 218, ст. 2001.
34. Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно: Наказ Мін’юсту від 07.02.2002 р. № 7/5 (зареєстрований від 18.02.2002 р. за № 157/6445) // Офіційний вісник України вiд 07.03.2002 р. – 2002, № 8, стор. 471, ст. 383.
35. Про Консульський статут України: Указ Президента України від 02.04.1994 р. № 127/94 (із наступними доповненнями) // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
36. Деякі питання надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям: Постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.2001 р. № 1091 (із наступними змінами) // Офіційний вісник України вiд 07.09.2001 р. – 2001, № 34, стор. 94, ст. 1590.
37. Про ветеринарну медицину: Закон України від 25.06.1992 р. № 2498-XІІ // Відомості Верховної Ради України вiд 08.09.1992 р.– 1992, № 36, ст. 531.
38. Про затвердження Порядку проведення авіаційних операцій (робіт) з пошуку і рятування у разі авіаційної події в районі відповідальності України за пошук і рятування: Наказ МНС України, МВС України, Міноборони України, Мінтранс України від 15.12.2000 р. № 333/863/467/708 (Зареєстровано: Мін'юст України вiд 15.01.2001 р. № 18/5209) // Офіційний вісник України вiд 09.02.2001 р. – 2001, № 4, стор. 221, ст. 149.
39. Про виконавче провадження: Закон України вiд 21.04.1999 р. № 606-XIV // Офіційний вісник України вiд 28.05.1999 р. – 1999, № 19, стор. 194.
40. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України вiд 16.04.1991 р. № 959-XII (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 16.07.1991 р. – 1991, № 29, стор. 377.
41. Про Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 26.10.2000 р. № 1604 // Офіційний вісник України вiд 10.11.2000 р. – 2000, № 43, стор. 98, ст. 1846.
42. Про Український державний центр соціальних служб для молоді: Наказ Міністерства у справах сім'ї та молоді України вiд 27.03.1997 р. № 6/5 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.08.1997 р. за № 305/2109) // Офіційний вісник України вiд 22.08.1997 р. – 1997, № 33, стор. 117.
43. Бюджетний кодекс України: Закон вiд 21.06.2001 р. № 2542-III // Голос України вiд 24.07.2001 р. – № 129.
44. Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України: Закон вiд 18.05.2000 р. № 1741-III // Офіційний вісник України вiд 30.06.2000 р. – 2000, № 24, стор. 35, ст. 982.
45. Про Державну програму приватизації: Закон України від 18.05.2000 р. № 1723-III // Урядовий кур'єр вiд 22.06.2000 р.
46. Порядок захисту закріплення пакетів акцій у державній власності: Наказ Фонду державного майна України від 18.08.2000 р. № 1732 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.09.2000 р. за № 585/4806) // Офіційний вісник України вiд 29.09.2000 р. – 2000, № 37, стор. 80, ст. 1601.
47. Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі: Закон вiд 10.07.1996 р. № 290/96-ВР // Голос України вiд 07.08.1996.
48. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з судовим захистом права державної власності: Роз’яснення Вищого господарського (арбітражного) суду України від 02.04.1994 р. № 02-5/225 (із наступними змінами) // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
49. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон вiд 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 24.01.1995 р. – 1995, № 4, ст. 28.
50. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон вiд 12.07.2001 р. № 2658-III (із наступними змінами) // Офіційний вісник України вiд 07.09.2001 р. – 2001, № 34, стор. 1, ст. 1577.
51. Про управління корпоративними правами держави: Постанова Кабінету Міністрів України від 15.05.2000 р. № 791 (із наступними змінами) // Офіційний вісник України вiд 02.06.2000 р.– 2000, № 20, стор. 56, ст. 827.
52. Про затвердження Типової Генеральної угоди про передачу повноважень на здійснення функцій управління державними корпоративними правами органам виконавчої влади: Наказ Фонду державного майна України від 25.05.2000 р. № 1067 // Офіційний вісник України вiд 23.06.2000 р. – 2000, № 23, стор. 352, ст. 977.
53. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 3, частини другої статті 5, частин другої та сьомої статті 7… Закону України "Про приватизацію державного майна" вiд 01.07.1998 р. № 9-рп // Офіційний вісник України вiд 20.07.1998 р. – 1998, № 27, стор. 131.
54. Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України від 31.03.2004 р. № 59 та скасування нормативних документів: Наказ Держспоживстандарт України вiд 28.05.2004 р. № 97 // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
55. Про Державний бюджет України на 2004 рік: Закон вiд 27.11.2003 р. № 1344-IV // Урядовий кур'єр вiд 03.12.2003 р. – 2003, № 228.
56. Про затвердження Положення про Реєстр об'єктів державної власності, які використовуються у сфері господарської діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 14.04.2004 р. № 467 // Офіційний вісник України вiд 30.04.2004 р. – 2004, № 15, стор. 63, ст. 1043.
57. Про право власності на окремі види майна: постанова Верховної Ради України від 17.06.1992 р. № 2471-XII (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 01.09.1992 р.– 1992, № 35, ст. 517.
58. Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України: Закон вiд 25.03.2005 р. № 2505-IV // Урядовий кур'єр вiд 31.03.2005 р. – 2005, № 58, (№№ 58-59).
59. Земельний кодекс України вiд 25.10.2001 р. № 2768-III // Урядовий кур'єр вiд 15.11.2001 р. – 2001, № 211.
60. Угода між Урядом України та Урядом Республіки Албанія про сприяння та взаємний захист інвестицій: Міжнародний договір вiд 25.10.2002 р. (ратифіковано Законом № 1502-IV ( 1502-15 ) від 18.02.2004 р.) (ст. V) // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
61. Угода між Україною та Боснією і Герцеговиною про заохочення і взаємний захист інвестицій: Міжнародний договір вiд 13.03.2002 р. (ратифіковано Законом № 1285-IV ( 1285-15 ) від 18.11.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004, № 12, ст. 157) (ст. 4) // Офіційний вісник України вiд 09.04.2004 р. – 2004, № 12, том 2, стор. 492, ст. 798.
62. Угода між Урядом України та Урядом Держави Кувейт про сприяння та взаємний захист інвестицій: Міжнародний договір вiд 12.01.2002 р. (ратифіковано Законом № 510-IV ( 510-15 ) від 06.02.2003 р.) (ст. 6) // Офіційний вісник України вiд 18.06.2004 р. – 2004, № 22, стор. 281, ст. 1535.
63. Про затвердження Методики оцінки майна: Постанова Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. № 1891 // Офіційний вісник України вiд 02.01.2004 р. – 2003, № 51, том 1, стор. 93, ст. 2669.
64. Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про заохочення та взаємний захист інвестицій від 04.03.1994 р. (ст. 3) (ратифіковано Законом № 226/94-ВР від 21.10.1994 р.) // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
65. Про режим іноземного інвестування: Закон вiд 19.03.1996 р. № 93/96-ВР // Відомості Верховної Ради України вiд 07.05.1996 р.– 1996, № 19, ст. 80.
66. Про інвестиційну діяльність: Закон вiд 18.09.1991 р. № 1560-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 19.11.1991 р. – 1991, № 47, ст. 646.
67. Про захист іноземних інвестицій на Україні: Закон вiд 10.09.1991 р. № 1540а-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 12.11.1991 р. – 1991, № 46, ст. 616.
68. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Кодекс України, Закон, Кодекс вiд 07.12.1984 р. № 8073-X // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 18.12.1984 р. – 1984, № 51, стор. 1122.
69. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин: Міжнародний договір від 20.12.1988 р.(ратифікована Постановою Верховної Ради України № 1000-ХІІ від 25.04.1991 р.) // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
70. Конвенція про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах: Міжнародний договір від 07.10.2002 р. (м. Кишинів) // Інтернет ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
71. Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах: Міжнародний договір вiд 28.05.2001 р. (Договір ратифіковано Законом № 2927-III (2927-14) від 10.01.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002, № 23, ст. 147) // Інтернет ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
72. Договір між Україною та Республікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивільних та кримінальних справах: Міжнародний договір вiд 27.03.2003 р. (Договір ратифіковано Законом № 1368-IV (1368-15) від 10.12.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004, № 15, ст. 223) // Інтернет ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
73. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах: Міжнародний договір вiд 24.05.1993 р. (Договір ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 3941-XII (3941-12) від 04.02.1994 р.) // Інтернет ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
74. Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах: Міжнародний договір вiд 07.07.1993 р. (Договір ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 3737-XII (3737-12) від 17.12.1993 р.) // Інтернет ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
75. Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах: Міжнародний договір вiд 09.01.1995 р. (Договір ратифіковано Законом № 451/95-ВР від 22.11.1995 р.) // Інтернет ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
76. Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах: Міжнародний договір вiд 06.04.2000 р. (Договір ратифіковано Законом № 2080-III (2080-14) від 02.11.2000 р.) // Інтернет ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
77. Договір між Україною та Республікою Македонія про правову допомогу в цивільних справах: Міжнародний договір вiд 10.04.2000 р. (Договір ратифіковано Законом № 2081-III (2081-14) від 02.11.2000 р.) // Інтернет ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
78. Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах: Міжнародний договір вiд 23.05.1995 р. (Договір ратифіковано Законом № 452/95-ВР від 22.11.1995 р.) // Інтернет ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
79. Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах: Міжнародний договір вiд 13.12.1993 р. (Договір ратифіковано Законом № 238/94-ВР від 10.11.1994 р.) // Інтернет ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
80. Договір між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах Міжнародний договір вiд 15.02.1995 р. (Договір ратифіковано Законом № 450/95-ВР від 22.11.1995 р.) Інтернет ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
81. Угода між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах: Міжнародний договір вiд 23.11.2000 р. (Угоду ратифіковано Законом № 2605-III (2605-14) від 05.07.2001 р.) // Інтернет ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
82. Про деякі заходи із вшанування ветеранів Великої Вітчизняної війни з нагоди 60-ї річниці визволення України від фашистських загарбників: Постанова Верховної Ради України вiд 05.10.2004 р. № 2048-IV // Голос України вiд 19.10.2004 р. – 2004, № 195.
83. Про приватизацію державного майна: Закон України від 04.04.1992 р. № 2163-XII (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 16.06.1992 р. – 1992, № 24, ст. 348.
84. Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації: Закон України від 07.07.1999 р. № 847-ХІV (із наступними змінами) // Офіційний вісник України вiд 10.09.1999 р. – 1999, № 34, стор. 1.
85. Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності: Закон від 03.03.1998 р. № 147/98-ВР (із наступними змінами) // Офіційний вісник України вiд 16.04.1998 р. – 1998, № 13, стор. 3.
86. Про затвердження Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю: наказ Фонду державного майн України від 30.07.1999 р. № 1477 (Зареєстровано: Мін'юст України вiд 19.08.1999 р. № 573/3866) // Офіційний вісник України вiд 10.09.1999 р. – 1999, № 34, стор. 142.
87. Про затвердження Методики оцінки вартості майна під час приватизації: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1554 (із наступними змінами) // Офіційний вісник України вiд 03.11.2000 р. – 2000, № 42, стор. 87, ст. 1791.
88. Про єдину систему органів приватизації в Україні: Указ Президента України від 19.02.1994 р. № 56/94 (із наступними змінами) // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
89. Про затвердження Положення про регіональне відділення та про представництво Фонду державного майна України у районі, місті: Постанова Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р. № 412 (із наступними змінами) // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
90. Про делегування Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Луганській обласним державним адміністраціям повноважень щодо управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності: Указ Президента України вiд 26.11.1993 р. № 560/93 // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
91. Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області: Закон України від 24.12.1998 р. № 356-XIV (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 19.02.1999 р. – 1999, № 7, ст. 50.
92. Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області: Закон України від 15.07.1999 р. № 970-XIV (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 24.09.1999 р. – 1999, № 38, ст. 351.
93. Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області: Закон України від 05.04.2001 р. № 2354-ІІІ (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 08.06.2001 р. – 2001, № 23, ст. 113.
94. Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області: Закон вiд 24.12.1998 р. № 357-XIV // Відомості Верховної Ради України вiд 19.02.1999 р. – 1999, № 7, ст. 51.
95. Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні: Указ Президента України від 29.12.1999 р. № 1626/99 (із наступними змінами) // Офіційний вісник України вiд 14.01.2000 р. – 1999, № 52, стор. 19.
96. Про пядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України вiд 21.12.2000 р. № 2181-III (п. 1.14) // Відомості Верховної Ради України вiд 09.03.2001 р. – 2001, № 10, ст. 44.
97. Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації: Указ Президента України від 11.05.1994 р. № 224/94 // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua
98. Про затвердження Положення про продаж цілісних майнових комплексів державних підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави чи займають монопольне становище на загальнодержавному ринку: Наказ Фонду державного майна України вiд 23.10.2001 р. № 1937 (втратив чинність на підставі Наказу ФДМ № 1336 від 26.07.2002) // Офіційний вісник України вiд 18.01.2002 р. – 2002, № 1, стор. 183, ст. 31.
99. Про затвердження Положення про продаж цілісних майнових комплексів державних підприємств, які за класифікацією об'єктів приватизації віднесені до груп В, Г: Наказ Фонду державного майна України від 26.07.2002 р. № 1336 (за розпорядженням Антимонопольного комітету України від 26.07.2002 р. № 226-р та рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 01.08.2002 р. № 222) // Офіційний вісник України вiд 18.10.2002 р. – 2002, № 40, стор. 138, ст. 1886.
100. Про організаційні заходи з підготовки об'єктів права державної власності до приватизації: Указ Президента України вiд 19.03.2002 р. № 267/2002 // Голос України від 27.03.2002 р. – 2002, № 57.
101. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 29.06.2001 р. – 2001, № 25, ст. 131.
102. Про затвердження Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів: Наказ Фонду державного майна України вiд 02.07.1998 р. № 1303 (Зареєстровано: Мін'юст України вiд 03.07.1998 р. № 416/2856) // Офіційний вісник України вiд 20.07.1998 р. – 1998, № 27, стор. 233.
103. Про затвердження Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації: Наказ Фонду державного майна, Антимонопольного комітету, Держкомісціннихпаперів вiд 13.09.2000 р. № 1908/11/271 (Зареєстр.: Мін'юст України вiд 28.09.2000 р. № 665/4886) // Офіційний вісник України вiд 20.10.2000 р. – 2000, № 40, стор. 501, ст. 1730.
104. Про оренду державного та комунального майна: Закон України від 10.04.1992 р. № 2269-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 28.07.1992 р. – 1992, № 30, ст. 416.
105. Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду: Декрет Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. № 57-93 (із наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України вiд 27.07.1993 р. – 1993, № 30, ст. 337.
106. Про деякі питання практики застосування Закону України „Про оренду державного та комунального майна”: Роз’ясненні Вищого господарського (арбітражного) суду України від 25.05.2000 р. № 02-5/237 (із наступними змінами) // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
107. Про концесії: Закон України від 16.07.1999 р. № 997-ХІV (із наступними змінами) // Офіційний вісник України вiд 03.09.1999 р. – 1999, № 33, стор. 79.
108. Про затвердження Переліку об'єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 11.12.1999 р. № 2293 // Офіційний вісник України вiд 31.12.1999 р. – 1999, № 50, стор. 155.
109. Про реєстр концесійних договорів: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 18.01.2000 р. № 72 // Офіційний вісник України вiд 04.02.2000 р. – 2000, № 3, стор. 73, ст. 82.
110. Про затвердження Методики розрахунку концесійних платежів: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 12.04.2000 р. № 639 // Офіційний вісник України вiд 28.04.2000 р. – 2000, № 15, стор. 79, ст. 622.
111. Про затвердження Типового концесійного договору: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 12.04.2000 р. № 643 // Офіційний вісник України вiд 28.04.2000 р.– 2000, № 15, стор. 92, ст. 626.
112. Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг: Закон України вiд 14.12.1999 р. № 1286-XIV // Відомості Верховної Ради України вiд 21.01.2000 р. – 2000, № 3, ст. 21.
113. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією: Міжнародний договір від 31.05.1997 р. (Договір ратифіковано Законом № 13/98-ВР від 14.01.1998 р.) // Офіційний вісник України вiд 04.06.1999 р. – 1999, № 20, ст. 931.
114. Договір між Україною та Російською Федерацією про економічне співробітництво на 1998-2007 роки: Міжнародний договір від 27.02.1998 р. (Договір ратифіковано Законом № 791-XIV ( 791-14 ) від 30.06.1999 р.) // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
115. Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.08.2000 р. № 1346 (втратила чинність на підставі Постанови КМ № 1734 (1734-2004-п) від 23.12.2004 р.) // Офіційний вісник України вiд 15.09.2000 р. – 2000, № 35, стор. 158, ст. 1498.
116. Про укладення Угоди між Кабінетом Міністрів України, Урядом Республіки Казахстан і Урядом Російської Федерації про сприяння у розвитку та діяльності закритого акціонерного товариства „Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. № 1150 (із наступними змінами) // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
117. Питання Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення: Постанова Кабінету Міністрів України від 09.10.1996 р. № 1247 (із наступними змінами) // Інтернет-ресурс: http://zakon1.rada.gov.ua.
118. Про внесення змін до Положення про порядок надання суб'єктам зовнішньоек