ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ ЗДОРОВ’Ю ПРИ НАДАННІ ПЛАТНИХ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………..……….. 3
Розділ 1. Особливості цивільних правовідносин з надання платних медичних послуг

1.1. Характеристика правовідносин з надання платних медичних послуг……….….……………………………………………………………….….11
1.2. Особливості об’єкта та мети цивільних правовідносин з надання
медичних послуг……………………………….….………………………………35
1.3. Правове становище суб’єктів правовідносин з надання
платних медичних послуг…………………………………………..…………… 49
1.4. Зміст цивільних правовідносин з надання платних медичних
послуг…………………………………….……………………………………….. 60
1.5. Інформована згода пацієнта як підстава виникнення цивільних правовідносин у медичній сфері та необхідна умова надання медичної
послуги ……………………………………...…………………………………… 84

Розділ 2. Специфіка цивільно-правової відповідальності при наданні платних медичних послуг

2.1. Поняття та особливості цивільно-правової відповідальності при
наданні платних медичних послуг....……………………………………………105
2.2. Співвідношення договірної та деліктної відповідальності у разі
заподіяння шкоди здоров’ю при наданні платних медичних послуг…..….….118
2.3. Можливість правової кваліфікації медичної помилки як випадку
незастосування цивільно-правової відповідальності.……………………….…125

Розділ 3. Склад правопорушення як підстава цивільно-правової відповідальності при ятрогенному делікті

3.1. Характеристика складу правопорушення як підстави
цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди здоров’ю
при наданні платних медичних послуг . …………………….………………..140
3.2. Специфіка відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю пацієнта………..161

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….….175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………….182

ДОДАТОК ……………………………………………………………………….206

ВСТУП
Актуальність теми. Здоров'я є вищим невідчужуваним особистим благом людини, без якого тією чи іншою мірою, втрачають сенс усі інші блага. Українська держава та суспільство вже багато років намагаються віднайти ефективну систему захисту цього блага. Практика засвідчує, що для досягнення цієї мети замало декларативних положень Конституції – потрібні кардинальні зміни не тільки системи охорони здоров’я, а й самого механізму правового регулювання медичної діяльності. Після набуття незалежності замість адміністративного контролю та централізованої державної системи охорони здоров'я в Україні почав створюватися більш менш цивілізований ринок медичних послуг, які надаються закладами різних форм власності як на безоплатній, так і на платній основі.
Реформування системи охорони здоров'я України та формування інституту платного надання медичних послуг дають своєрідний поштовх для наукових досліджень у цій галузі, а особливо цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди здоров’ю пацієнтів. Ще недавно будь-які порушення у правовідносинах між лікарем та пацієнтом, як правило, зумовлювали притягнення до дисциплінарної або кримінальної відповідальності. Застосування цивільно-правових норм у згаданих відносинах в умовах публічно-правового регулювання медичної діяльності особливо не досліджувалося. Крім того, з прийняттям та введенням в дію нового Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року постало багато інших проблемних питань, зокрема: визначення змісту та особливостей правовідносин з надання платних медичних послуг, відповідності окремих ризикованих видів медичних послуг джерелу підвищеної небезпеки, забезпечення прав пацієнта на різних етапах медичного втручання тощо. Крім того, у вітчизняній судовій практиці ще не визначено засад застосування цивільно-правової відповідальності, на основі яких суди мали б змогу справедливо та однаково вирішувати такі справи, а також уникати судових помилок.
У правовій літературі дослідженню цивільної відповідальності медичних закладів і працівників за заподіяння шкоди здоров’ю пацієнтів присвячена порівняно невелика кількість публікацій. Наявні роботи, в яких розглядалися окремі аспекти цієї проблематики, належать представникам переважно російської правової науки або науковцям з інших країн, зокрема таким, як: М.Ф. Герасименко, С.Б. Глушаченко, А.П. Громов, Є.В. Козьміних, А. Корбет, Е.В. Кузнєцов, М.М. Малеїна, В.П. Новосьолов, Л. Вестерголл, Ж. Пенно, Ю.Д. Сергєєв, С.Г. Стеценко, Д. Сток, А.В. Тихомиров, Ю.П. Титов, К.Б. Ярошенко. Однак усі ці дослідження та публікації ґрунтуються на законодавстві країн, представниками яких є зазначені автори. Дослідження, у т. ч. дисертаційні, вітчизняних науковців з медично-правової проблематики: С.Б. Булеци, О.В. Ворошилова, Л.М. Малюги, А.М. Савицької, В.Л. Суховерхого, О.І. Смотрова, А.В. Степанека, Я.М. Шевченко та деяких інших теж можуть бути своєрідним фундаментом для наукової творчості та удосконалення правового регулювання медичної діяльності, однак вони виконані переважно на основі цивільного законодавства УРСР. Крім того, після набрання чинності новим ЦК України, ще не з’явилися дисертаційні роботи, які були присвячені саме комплексному дослідженню цивільно-правової відповідальності медичних закладів і працівників за заподіяння шкоди здоров’ю пацієнтів під час надання платних медичних послуг. Тому нові дослідження у сфері правовідносин з надання платних медичних послуг є сьогодні особливо актуальними для цивілістичної науки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно із планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України” (державна реєстрація за № РК 0102U007078).
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування специфіки та умов застосування цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди здоров’ю при наданні платних медичних послуг, у т. ч. можливостей застосування договірної відповідальності, випадків звільнення від відповідальності, а також розробці на основі одержаних результатів рекомендацій щодо усунення прогалин і суперечностей у чинному законодавстві, зміні чинних і прийнятті нових цивільно-правових норм.
Відповідно до поставленої мети основну увагу було приділено вирішенню таких завдань:
– провести теоретичний аналіз правової регламентації відносин з надання платних медичних послуг, визначити їх особливості, об’єкт, мету впливу;
– з’ясувати правове становище, обсяг прав і обов’язків учасників правовідносин з надання платних медичних послуг;
– проаналізувати сучасний стан наукової розробки поняття та змісту цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди у сфері надання медичних послуг;
– визначити, як співвідносяться деліктна та договірна відповідальність при заподіянні ятрогенної шкоди;
– надати правову характеристику складу правопорушення як підставі настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди при наданні платних медичних послуг;
– з’ясувати обов’язкові умови, що входять до складу деліктного ятрогенного правопорушення;
– сформулювати дефініції понять, які є найбільш вживаними при правовій регламентації медичної діяльності, з урахуванням положень нового ЦК України та сучасної доктрини цивільного права;
– розробити пропозиції та рекомендації щодо розв’язання проблем правового регулювання охорони здоров’я для чинного законодавства та практики його застосування.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, які виникають у сфері надання платних медичних послуг і реалізації прав громадян на охорону здоров’я.
Предметом дослідження є норми цивільного законодавства, які встановлюють відповідальність медичних закладів і працівників за заподіяння шкоди здоров’ю громадян при наданні їм платних медичних послуг, особливості такої відповідальності при різних видах медичних послуг, а також вітчизняні та зарубіжні наукові праці, судова та інша правозастосовча практика.
Методами дослідження, що головним чином використовувалися у процесі роботи над дисертацією, є: історично-правовий – при дослідженні розвитку законодавства, що закріплює цивільно-правову відповідальність за заподіяння шкоди при наданні платних медичних послуг; системно-функціональний – при визначенні основних правових засад правового регулювання та охорони прав громадян на безпечні для їх здоров’я медичні послуги; порівняльно-правовий – при аналізі вітчизняних правових норм та законодавства та наукової літератури інших країн. Використовуючи формально-догматичний метод дослідження, було зроблено спробу дати об’єктивну загально-правову характеристику поняття та сутності цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди здоров’ю, а також особливостей умов її настання. За допомогою формально-юридичного методу було сформульовано власне бачення правових норм та дефініцій, що стосуються випадків заподіяння шкоди у медичній сфері. Формально-логічний – дав змогу виявити суперечності та прогалини у чинному законодавстві, яке регулює відносини у досліджуваній сфері та запропонувати власні пропозиції щодо його вдосконалення.
Нормативною та емпіричною базою дослідження стали нормативні акти, вітчизняна та зарубіжна наукова література, публікації в періодичних виданнях, матеріали української та зарубіжної судової практики щодо випадків захисту прав пацієнтів, яким було заподіяно шкоди здоров’ю при наданні платних медичних послуг, статистичні дані Одеського експертного бюро судової медицини, архівні дані Дарницького, Печерського та Подільського районних судів м. Києва, окремі прецеденті справи США, Канади, ПАР, Австралії, Нової Зеландії, а також Швеції, Великої Британії та інших країн Західної Європи.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дисертація є першим після проголошення незалежності і прийняття нового Цивільного кодексу України комплексним дослідженням цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди здоров’ю при наданні платних медичних послуг.
Аналіз норм чинного законодавства України та інших країн світу, судової практики і теоретичних джерел дав змогу сформулювати основні науково-теоретичні положення та пропозиції щодо удосконалення вітчизняного законодавства, що містять наукову новизну та виносяться на захист:
1) надано нове обґрунтування положення, за яким при заподіянні шкоди здоров’ю при наданні платних медичних послуг підставою настання цивільно-правової відповідальності є скорочений склад правопорушення, який включає: протиправну поведінку (дії чи бездіяльність); шкідливий результат такої поведінки у вигляді шкоди здоров’ю; причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою;
2) вперше аргументовано введення до цивільного законодавства України поняття “відносна форма деліктної відповідальності”, яке дало б змогу визначати міру неналежності дій медичних працівників, що зменшили вірогідність виліковування пацієнта при складних захворюваннях;
3) уперше надано наукове обґрунтування правової кваліфікації окремих ризикових видів медичних послуг, зокрема, стоматологічних втручань за великої швидкості борів стоматологічних установок, доплерографії судин статевих органів в урології як діяльності, що має ознаки джерела підвищеної небезпеки та передбачає застосування цивільно-правової відповідальності без вини;
4) з огляду на підприємницький характер приватної медичної практики з метою забезпечення відшкодування заподіяної шкоди здоров’ю пацієнта обґрунтовується висновок про доцільність створення спеціального страхового фонду відшкодування такої шкоди, до якого підприємницькі медичні заклади (приватно практикуючі лікарі) відраховували б визначені проценти від вартості наданих платних медичних послуг;
5) уперше запропонована класифікація медичних помилок залежно від факторів, які їх викликають, та обґрунтовано, що помилки “казуального характеру” не зумовлюють настання цивільно-правової відповідальності;
6) уперше запропоновано розглядати інформовану згоду пацієнта на медичне втручання як підставу виникнення цивільних правовідносин з надання медичних послуг;
7) уперше обґрунтовано закріплення окремим наказом Міністерства охорони здоров’я України переліку медичних втручань, для проведення яких потрібна письмова форма інформованої згоди пацієнта;
8) доведено доцільність нормативного закріплення у спеціальному законі фіксованого для кожного захворювання “мінімального” обсягу інформування пацієнта про стан його здоров’я, особливості плину захворювання та можливі ризики наступного медичного втручання;
9) уперше надано наукове обґрунтування введення до ЦК України положення про застосування у разі непризначення пацієнтом свого законного представника, який має право надавати за нього згоду на медичне втручання, певної послідовності представників з числа осіб, які перебувають з ним у родинному зв’язку;
10) вперше аргументовано право всіх категорій пацієнтів погоджуватися на застосування до них нових і ризикованих методів лікування, а також законодавчого закріплення (на підставі окремого закону, та з внесенням змін до ст. 23 ЦК України та ст. 52 Основ законодавства про охорону здоров’я) механізму реалізації права невиліковно хворого на пасивну та активну евтаназію. Зокрема, евтаназію запропоновано розглядати як особливий вид медичної послуги на підставі відповідного цивільно-правового договору.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертації, висновки та пропозиції автора можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – для подальших досліджень як загальних проблем правового регулювання відносин у сфері надання медичних послуг, так і більш “вузьких” питань, зокрема розв’язання юридичних конфліктів між суб’єктами правовідносин з надання медичних послуг;
– у правотворчій сфері – для удосконалення цивільного законодавства, шляхом внесення змін до чинних нормативних актів або прийняття нових з окремих питань захисту прав споживачів платних медичних послуг;
– у сфері практичної діяльності – як загальні рекомендації щодо ефективного застосування правових норм, що регулюють відносини у галузі надання медичних послуг та захист прав громадян, а також як конструктивні пропозиції для удосконалення діяльності окремих державних органів сфери охорони здоров’я;
– у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін “цивільне право”, спецкурсів “медичне право”, “захист особистих немайнових прав фізичних осіб”, “цивільно-правовий захист прав пацієнтів”, під час проведення тематичних семінарів і тренінгів для практикуючих юристів і медичних працівників.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана та обговорена у відділі проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. Одержані у процесі дослідження висновки, узагальнення та пропозиції оприлюднювалися здобувачем на науково-практичній конференції “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України” (березень 2004 року, м. Київ) та міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (червень–липень 2004 року, м. Запоріжжя).
Публікації. За результатами наукового дослідження надруковано 6 наукових публікацій, де відображено основні результати дослідження, в тому числі 4 – у фахових виданнях, визначених ВАК України, та апробовано у 2 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації:
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (350 найменувань) та 1 додатку. Загальний обсяг дисертації становить 206 сторінок друкованого тексту, у т. ч. обсяг використаних джерел – 23 сторінки, додаток – одна сторінка.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Підбиваючи підсумки дисертаційного дослідження в цілому, можна зробити такі висновки:
1. Застосування норм цивільного права є найбільш адекватним не тільки для регламентації відносин між особами, що надають медичні послуги, та їх пацієнтами чи встановлення порядку надання медичних послуг (допомоги), а й для забезпечення реалізації та захисту немайнових і майнових прав і благ громадян. Надання платних медичних послуг належить до сфери регулювання цивільного права відповідно до положень глав 63 та 82 ЦК України.
2. Об'єктом правовідносин з надання платних медичних послуг є сама медична послуга (тобто дії з її надання), яка включає в себе застосування спеціальних медичних заходів стосовно здоров'я, результатом яких є поліпшення загального стану чи функціонування окремих органів або систем організму людини, а також (або) досягнення певних естетичних змін зовнішності. Медична послуга не має речового результату, споживається під час її надання, а її корисний ефект не може бути гарантований послугодавцем.
3. Дефініції понять “медична допомога” та “медична послуга” не збігаються. Існує декілька критеріїв, за якими можна відрізнити медичну допомогу від медичної послуги, головні з них – мета (корисний результат) та платність. Головною метою медичної послуги є поліпшення чи підтримання стану здоров’я людини. При наданні медичної послуги може досягатися не тільки лікувальний (відновлювальний) результат, а й додатковий естетичний ефект.
4. Здоров'я неподільно пов'язане з об'єктом у натурі – людським тілом. Незважаючи на те що право на охорону здоров'я не може передаватися, у медичній діяльності стосовно здоров'я можливе укладання договорів, вчинення угод, предметом яких є вплив на здоров'я.
5. Цивільні правовідносини з надання платних медичних послуг мають такі характерні особливості:
– конституційний характер;
– спрямовані на особливий об’єкт – організм людини;
– їх мета – поліпшити чи підтримати здоров’я людини;
– вони соціально значущі, публічні, високо професійні та технологічні;
– потребують особливого контролю з боку держави та суспільства.
6. Правовідносини з надання платних медичних послуг мають складну структуру. Їх суб’єкти – надавач (виконавець) медичних послуг і пацієнт (споживач, замовник) наділені цілою низкою прав і обов’язків. Фактично кожному праву пацієнта відповідає похідний обов’язок особи, яка надає медичні послуги (допомогу). Причому обсяг обов’язків останнього значно більший, ніж у пацієнта.
7. Для закріплення прав і обов’язків учасників правовідносин у сфері надання платних медичних послуг найбільше виправданою правовою конструкцією є цивільно-правовий договір про надання послуг, укладений відповідно до вимог передбачених главою 63 ЦК України. Договір про платне надання медичних послуг: консенсуальний, двосторонньо зобов’язуючий і платний. Він може бути віднесений до категорії договорів на користь третіх осіб, а також до публічних і підприємницьких договорів.
8. Інформована згода, яка є однією з важливих умов медичного втручання, може розглядатися як підстава виникнення правовідносин між медичним закладом і пацієнтом або як попередній договір.
9. Найбільш виправданим і об’єктивним є варіант письмової форми оформлення згоди на медичне втручання. Така форма згоди не повинна залежати від складності втручання (окрім низки звичайних, неризикованих), тяжкості можливих ускладнень чи будь-яких особливостей відносин пацієнта з медичним працівником. Для окремих неризикованих видів процедур, перелік яких потрібно затвердити окремо, можна не застосовувати письмову форму інформування пацієнта. Положення про письмову форму згоди потрібно внести до ч. 1 ст. 43 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”.
10. Доцільно нормативно закріпити надання фіксованого для кожного захворювання “мінімального обсягу” інформації з урахуванням кожного конкретного клінічного випадку. Для цього потрібно внести зміни до ст. 39 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” та викласти її в такій редакції: “…в особливих випадках, коли повна інформація може завдати шкоди здоров’ю пацієнта, лікар може її обмежити із зазначенням причин таких дій у медичній документації”.
“Мінімальний обсяг” інформування пацієнта повинен відповідати наступним умовам: єдиний для даного виду медичного втручання зразок документа; друкована (письмова) форма надання інформації; збереження копій документа у пацієнта (родичів, представників) та у медичному закладі.
11. На думку дисертанта, у законодавстві потрібно додатково передбачити можливість звернення до суду медичних закладів за захистом інтересів малолітніх та недієздатних пацієнтів у випадках, коли законні представники останніх не погоджуються на здійснення медичного втручання для врятування життя. Для цього потрібно внести зміни до ст. 43 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я ” та ст. 284 ЦК України.
12. На особливість цивільно-правової відповідальності осіб, що надають платні медичні послуги, впливають загальні принципи юридичної відповідальності та власні функції цього виду відповідальності. Особистий характер втрат потерпілих від негативних наслідків медичної послуги особливо позиціонує майнову (компенсаційну) ознаку такої відповідальності.
13. За цивільним правом України відповідальність медичних закладів чи медичних працівників (приватних підприємців) за заподіяння шкоди здоров’ю пацієнта має деліктний характер, однак до правопорушників можливе застосування і додаткової договірної відповідальності. При розмежуванні деліктної та договірної відповідальності у медичній сфері основна увага приділяється встановленню шкоди абсолютно захищеному благу особистості – здоров’ю, за наявності якої умови укладеного з пацієнтом договору не можуть зменшувати відповідальність медичного закладу (лікаря, що займається приватною практикою). Інакше неналежне виконання послугодавцем своїх обов’язків можна розглядати лише як порушення договірних зобов’язань.
14. Пропонується розуміти під шкодою здоров’ю, яка заподіяна при медичному втручанні (медичної послуги чи допомоги) тілесні ушкодження, які полягають у порушенні анатомічної цілісності органів і тканин або їх фізіологічних функцій; виникнення супутнього основному захворюванню пацієнта, послідовно розвинутого хворобливого процесу або патологічного стану, що залишають після зникнення (видужання) стійкі наслідки ушкодження у вигляді спотворення зовнішнього вигляду частин тіла, порушенні функцій органів чи їх систем; зараження невиліковною хворобою чи хворобою, яка потребує тимчасової або постійної ізоляції від суспільства; безповоротне упущення можливості вилікування хворого; розвиток психічного захворювання, що виникли в результаті медичного втручання при наданні медичних послуг.
15. У визначенні “немайнова (моральна) шкода” слід виділяти моральні переживання потерпілої особи та її психічні (нервові) страждання. Для найбільш справедливої компенсації страждань (як нервових процесів у організмі) і психічних переживань під час усвідомлення негативних для організму та особистості наслідків доцільно визначати розмір кожної із складових “немайнової шкоди” окремо. Подібні положення слід закріпити у ч. 3. ст. 23 ЦК України.
16. До джерел підвищеної небезпеки у сфері медичної діяльності слід відносити: рентгенівські установки, радонові ванни, кобальтові гармати, ядерні водії ритму серця, лазерні апарати, прибори з використанням ультразвуку, отруйні, наркотичні, сильнодіючі лікарські препарати, вибухо- та вогненебезпечні лікарські засоби (ефір та інші), використання електричних струменів; великих швидкостей борів стоматологічних установок; доплерографії судин статевих органів в урології та сексопатології, діяльність спеціалістів з біоенергетики; вакцинацію.
17. З метою справедливої та адекватної компенсації за немайнову моральну шкоду, завдану здоров'ю або життю громадян, доцільно було б закріпити в окремій постанові Кабінету Міністрів України, а також в ч. 3 ст. 23 ЦК України мінімальний розмір відшкодування для кожного виду ушкодження за тарифною системою. При визначенні розміру відшкодування потрібно заздалегідь враховувати повну чи часткову втрату органу (функції), а також вік потерпілого пацієнта. Розмір відшкодування міг би визначатися з урахуванням різниці між віком пацієнта на момент безпосереднього заподіяння шкоди (виникнення шкідливих наслідків лікування) та середньою тривалістю життя в країні.
18. Для спрощення процедури відшкодування такої шкоди потерпілим потрібно створити спеціальний страховий Фонд відшкодування шкоди здоров’ю, заподіяної наданням платних медичних послуг. До цього фонду комерційні медичні підприємства та приватно практикуючи лікарі повинні щомісячно сплачувати визначені збори. Сума такого збору повинна розраховуватися залежно від кількості наданих послуг та їх вартості. У випадку заподіяння шкоди пацієнтові її відшкодування здійснюватимиться за рахунок акумульованих у фонді коштів відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України мінімальних тарифів, окрім моральної шкоди.

На підставі найбільш важливих теоретичних та практичних результатів, одержаних у дисертації, можна сформулювати такі конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства:
– доповнити ст. 23 ЦК України таким пунктом: “Грошове відшкодування моральної шкоди у вигляді фізичного болю та страждань, яких фізична особа зазнала внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, визначається залежно від тяжкості фізичного болю та страждань в розмірах та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України”;
– змінити ч. 4 ст. 281 ЦК України, виклавши її в такій редакції: “Задоволення прохання невиліковно хворого пацієнта про припинення його життя можливе тільки в передбаченому спеціальним законом порядку та на підставі окремого договору, який укладається між пацієнтом і медичною організацією”;
– внести зміни до ч. 3 ст. 52 Закону України “Основи законодавства про охорону здоров’я”, виклавши її в такій редакції: “Здійснення медичними працівниками евтаназії – навмисного припинення штучного підтримання життя невиліковно хворого, що страждає від постійного болю, або припинення його життя шляхом застосування спеціальних безболісних методів можливе в передбаченому чинним законодавством порядку та відповідно до оформленої згоди хворого чи його представників”;
– доповнити ст. 3 чинного Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” (шляхом внесення до тексту статті), а також проекти Закону “Про захист прав пацієнтів” та Медичного кодексу України запропонованими автором визначеннями понять:
“медична допомога – це комплекс спеціальних, науково обґрунтованих заходів, які застосовуються медичними працівниками, а у випадках передбачених законодавством, представниками інших професій, спрямовані на допомогу хворій чи постраждалій людині подолати негативні наслідки захворювань, травм, отруєнь чи інших складних станів або розладів здоров’я”;
“медична послуга – це вид професійної або господарської діяльності, яка включає застосування спеціальних заходів стосовно здоров'я, результатом яких є поліпшення загального стану чи функціонування окремих органів або систем організму людини, а також (або) досягнення певних естетичних змін зовнішності”;
“пацієнт – це фізична особа, яка має потребу в медичній допомозі та звернулася по неї до закладу охорони здоров’я чи медичного працівника, чи вже одержала таку медичну допомогу та перебуває під медичним спостереженням, або особа, що бере участь як учасник біомедичного дослідження, а також споживач медичних і пов’язаних з ними послуг незалежно від стану його здоровя” (таке визначення доречно закріпити у ст. 3 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, у Законі “Про права пацієнтів”, Медичному кодексі);
“інформована згода на медичне втручання – це добровільне, компетентне та усвідомлене прийняття пацієнтом запропонованого варіанта лікування, діагностики або іншої медичної процедури, засноване на отриманні ним достатньо повної, об’єктивної та всебічної інформації з приводу наступного медичного втручання, його можливих ускладнень, альтернативних методів медичної допомоги та негативних наслідків відмови”;
“медична помилка – це несприятливий наслідок медичного втручання, пов’язаний з невідповідними або неправильними діями медичного працівника з погляду медичної технології чи стану здоров’я пацієнта, які можуть характеризуватися як хибністю при їх вчиненні, незалежно від уважності та професійності медичного працівника, так і браком професійного досвіду, відсутністю усвідомлення небезпеки, але без передбачення можливості заподіяння шкоди, або при впевненості в її запобіганні за відсутності умислу чи інших ознак складу не цивільного правопорушення”;
– внести зміни до ст. 39 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” та викласти її в такій редакції: “…в особливих випадках, коли повна інформація може завдати шкоди здоров’ю пацієнта, лікар може її обмежити із зазначенням причин таких дій у медичній документації”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абашин Э. Возмещение вреда: Учебно-практическое пособие/ Серия: «Юридическое эссе». – М.: Грантъ, 2000. – 316 с.
2. Агарков М.М. К вопросу о договорной ответственности // Избранные труды по гражданскому праву. – М.: Грантъ, 2000. – 349 с.
3. Акопов В.И. К истории судебной ответственности врачей // Медицина. – 23 мая 2001 года. – № 10. – С. 5.
4. Акопов В.И. Медицинское право в вопросах и ответах. – М.: Издательство ПРИОР, 2000. – 208 с.
5. Акопов В.И. Проблемы эвтаназии в современном праве Российской Федерации // Северо-Кавказский юрид. вестник. – 2000. – № 2. – С.47–53.
6. Акопов В.И. Экспертиза вреда здоровью (правовые вопросы судебно-медицинской практики). – М.: Экспертное бюро-М, 1998. – 256 с.
7. Акопов В.И., Бова А.А. Юридические основы деятельности врача: Учебно-методическое пособие для студентов медицинских ВУЗов. – М.: Экспертное бюро-М, 1997. – 256 с.
8. Акопов В.И., Бова А.А Отказ от медицинского вмешательства и проблемы эвтаназии в медицинском праве РФ. // Сборник докладов первой международной конференции “Общество–Медицина–Закон”. – М.: ГРАНТЪ, 1999. – С.17–19.
9. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Прогресс, 1999. – 402 с.
10. Алексеев С.С. Предмет советского социалистического гражданского права. Ученые труды. Т.1. – Серия “Гражданское право”. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т им. А.Я. Вышинского, 1959. – 336 с.
11. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций: В 2-х т.– Свердловск: Свердловский юридический институт, 1972. – Т. 1. – 396 с.
12. Амосов Н.А. Спорное и бесспорное // Литературная газета. – 21 февраля 1968 года. – С. 10.
13. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР. – М.: Прогресс, 1980. – 108 с.
14. Анисимов В., Гладун О., Шиленко Ю. Здравоохранение в новых условиях хозяйствования // Российская юстиция. – 1995. – № 8. – С. 41–43.
15. Антимонов Б.С. Основания договорной ответственности социалистических организаций. – М.: Юрид. лит-ра, 1962. – 241 с.
16. Аргунов В.Н., Краснов С.В. Особенности рассмотрения судами дел о защите прав потребителей // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1996. – № 4. – С. 55–58.
17. Аргунова Ю.Н. Проблемы права и психиатрии в контексте медицинского права. Медицина и право // Сборник докладов первой международной конференции “Общество–Медицина–Закон”. – М.: ГРАНТЪ, 1999. – С. 17.
18. Ардашева Н. Понятие эксперимента в медицине и защита прав человека // Государство и право. – 1995. – № 12. – С. 102–107.
19. Артамонов Р. Альтернатива эвтаназии // Медицинская газета. – 2001. – 12 янв. – С. 14.
20. Артюх Е. Виды медицинской помощи, предоставляемые населению бесплатно // Человек и закон. – 2001. – № 6. – С. 31–32.
21. Архів Дарницького районного суду м. Києва / Справа № Ш 03-7.
22. Архів Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи / Акт 68/1995.
23. Архів Печерського районного суду м. Києва / Справа № С-05.
24. Архів Подільського районного суду м. Києва / Справа № 2-306/03.
25. Афанасьева Е.Г. Права пациента и некоторые проблемы медицинской этики в США. – М.: ИНИОН РАН, 1993. – 214 с.
26. Афанасьева Е.Г. Правовое регулирование оказания коммерческих медицинских услуг в США: Автореф. дис. …канд.юрид.наук: 12.00.03 / Московский государственный университет. – М., 1995. – 19 с.
27. Ащев А.В., Ащева Н.Л. Оформление информационного согласия пациента на медицинское вмешательство / Сборник докладов Первой международной конференции “Общество–Медицина–Закон”. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1999. – С. 44–45.
28. Балашова Г.В. Право на охрану здоровья и медицинскую помощь в Российской Федерации: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.02 / Московский государственный университет. – М., 2000. – 24 с.
29. Балло А.М., Балло А.А. Права пациентов и ответственность медицинских работников за причиненный вред. – СПб.: Изд-во “БиС”, 2001. – 289 с.
30. Беляцкин С.А. Возмещение морального (неимущественного) вреда. – М.: ИНФРА М – НОРМА, 1997. – 187 с.
31. Белов В.А. Гражданское право: Общая часть. – М.: Прогресс, 2002. – 734 с.
32. Белов В.А. Добросовестность, разумность, справедливость как принципы гражданского права // Законодательство. – 1998. – № 8. – С. 15–18.
33. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. – 104 с.
34. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1986. – 151 с.
35. Беспалов Ю. Возмещение вреда, причиненного жизни или здоровью ребенка // Российская юстиция. – 1998. – № 10. – С. 31–35.
36. Библия. Книги Священного писания Ветхого и Нового Завета. – М.: Изд-во Моск. подворья Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 1994. – 1005 с.
37. Биоэтика: принципы, правила, проблемы. – М.: Эдиториал УРСС, 1998. – 472 с.
38. Блинов А.Г. Понятие о пациенте и его правах в российском законодательстве // Сборник докладов первой международной конференции “Общество–Медицина–Закон”. – М.: ГРАНТЪ, 1999. – С. 31–32.
39. Богданов Е.В. Категория «добросовестности» в гражданском праве // Российская юстиция. – 1999. – № 9. – С. 16–17.
40. Богданов О.В. Вред – как условие гражданско-правовой ответственности: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.03 / Саратовская государственная академия права. – Саратов, 2001. – 24 с.
41. Болотіна Н. Медичне право у системі права України // Право України. – 1999. – № 7. – С. 120–121.
42. Большая медицинская энциклопедия: В 30-ти т. 3-е изд. – М.: Сов. энцикл., 1986. – Т. 27. – С. 555–556.
43. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. – М.: Юристъ, 1998. – 392 с.
44. Брагинский М.А. Договор подряда и подобные ему договоры. – М.: Юрид. лит-ра, 1999. – 217 с.
45. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. – Изд. 2-е, испр. – М.: Статут, 1999. – 848 с.
46. Братусь С.Н. Спорные вопросы теории юридической ответственности // Советское государство и право. – 1973. – № 4. – С. 27–36.
47. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1963. – 197 с.
48. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (очерк теории). – М.: Знание, 2001. – 247 с.
49. Булеца С.Б. Право фізичної особи на життя та здоров’я як об’єкт цивільно-правової регламентації: порівняльний аналіз регулювання в Україні, Угорській, Словацькій та Чеській республіках: Автореф. дис. …канд.юрид.наук: 12.00.03 / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2005. – 23 с.
50. Варул П.А. Методические проблемы исследования гражданско-правовой ответственности. – Таллинн: Ээсти раамат, 1986. – 152 с.
51. Введение в биоэтику: Учебное пособие / Под общ. ред. Б.Г. Юдина, П.Д. Тищенко. – М.: Прогресс-Традиция, 1998. – 384 с.
52. Власов В.В., Гриценко В .Р., Зайцева И.А. и др. Ваши права при получении медицинской помощи. – М.: Триумф, 1999. – 154 с.
53. Воротилин Е.А. Основные правовые доктрины в США и странах Западной Европы 20 века. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко – М.: Контур, 1996. – 475 с.
54. Врачебные ошибки в судах. Ошибки английских кардиологов, которые привели к судебным искам (обзорная информация по материалам судов 1991–1995 гг.) // Качество медицинской помощи. – 2000. – № 1. – С. 37–38.
55. Гаврилов Э. Как определить размер компенсации морального вреда? // Российская юстиция. – 2000. – № 6. – С. 13–14.
56. Герасименко Н.Ф. Очерки становления современного российского законодательства в области охраны здоровья граждан. – М.: Триумф, 2001. – 71 с.
57. Германское право. Часть 1. Гражданское уложение: Пер. с нем. / Серия: Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международный центр финансово-экономического развития. – 1996. – 552 с.
58. Гілленшмидт М. Юридические аспекты альтернатив переливания крови // Международный симпозиум ассоциации по развитию альтернатив переливанию крови (NATA), Москва, 06.10.1998 г. / Альтернативы переливанию крови (приложение-спецвыпуск журн. “Анестезиология и реаниматология”), – М., 1999. – С. 164–173.
59. Гладун З.С. Законодательство о здравоохранении: проблемы формирования новой теоретической модели // Государство и право. – 1994. – № 2. – С. 116–122.
60. Глушков В.А. Ответственность за преступления в области здравоохранения. – К.: Вища школа, 1987. – 273 с.
61. Глянцев В. Споры о возмещении вреда здоровью // Российская юстиция. – 1997. – № 11. – С. 24–27.
62. Годэмэ Е. Общая теория обязательств: Пер. с франц. И.Б. Новицкого. – М.: Госюриздат, 1948. – 512 с.
63. Голоднюк М.Н. Развитие российского законодательства о принудительных мерах медицинского характера // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1998. – № 5. – С. 51–52.
64. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.
65. Гражданский кодекс Российской Федерации, часть вторая. Текст. Комментарий. Алфавитно-предметный указатель / Под ред. О.М. Козырь, А.Л. Маковского, С. А. Хохлова. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 836 с.
66. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. Е.А. Васильева – М.: НОРМА, 1992. – 668 с.
67. Гражданское и торговое право капиталистических стран / Под ред. В.П. Мозолина, М.И. Кулагина– М.: Юрид. лит-ра, 1980. – 561 с.
68. Гражданское право: Учебник 5-е изд., перераб. и доп. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого.– М.: ПБОЮЛ Л.В. Рогожников, 2001. – Т. 1. – 632 с.
69. Гражданское право: Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1997. – Ч. II. – 784 с.
70. Гражданское право. Учебник: В 2-х т. / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК, 2000. – Т. 1. – 816 с.
71. Гражданское право Украины: Учебное пособие / Под редакцией С.А. Слипченко, В.А. Кройтор. – Х.: Эспада, 2000. –Ч. II. – 399 с.
72. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях / А.А. Пушкин, В.М. Самойленко, Р.Б. Шишка и др. / Под. ред. проф. А.А. Пушкина, доц. В.М. Самойленко. – Х.: Ун-т внутр. дел; “Основа”, 1996. – Ч. 1. – 440 с.
73. Грандо О.А. Етичні проблеми еутаназії // Назар П.С., Віленський Ю.Г. Основи медичної етики. – К.; Здоров’я, 2002. – 344 с.
74. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. Классика российской цивилистики. – М.: Статут, 2000. – 411 с.
75. Гришина Т.А. Конституционное право граждан на охрану здоровья и его обеспечение Советами народных депутатов: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.03 / Московский государственный университет. – М., 1987. – 21 с.
76. Грищенко В., Жуков В. Пациент и врач: дискуссионные проблемы // Юридическая практика. – 2002. – 19 ноября. – С. 8.
77. Громов А.П. Юридические аспекты хирургической деятельности // Судебно-медиц. эксперт. – 1992. – №2. – С. 16–18.
78. Гусаков А.Г. Деликты и договоры, как исторические обязательства в системе цивильного права Древнего Рима. – М.: ТП К. Савичева, 1846. – 438 с.
79. Давыдовский И.В. Врачебные ошибки // Сов. медицина. – 1941. – № 3. – C. 3–10.
80. Дегтярев С.Л. Возмещение убытков в гражданском и арбитражном процессе: учебно-практическое пособие. – М.: БЕК, 2001. – 168 с.
81. Декларация о политике в области обеспечения прав пациента в Европе. 1994 // Сборник офиц. док-тов Ассоциации врачей России / Под ред. В.Н. Уранова. – М.: ПАИМС, 1995. – С. 88–90.
82. Джейніс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / Наук. ред. В. Шибко, перекл. О. Савчин. – К.: Артек, 1997. – 583 с.
83. Дмитриева О. В. Oтветственность без вины в гражданском праве: Учеб. пос. – Воронеж.: Изд-во ВВШ МВД РФ, 1997. – 136 с.
84. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под общ. ред. академика РАН, доктора юридических наук, проф. В.С. Нерсесянца. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА-Инфра•М, 2000. – 784 с.
85. Домбровська О. Зміст конституційного права на життя людини і громадянина // Право України. – 2002. – № 5. – С. 37–41.
86. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1990. – 272 с.
87. Донцов С.Е., Маринина М.Я. Имущественная ответственность за вред, причиненный личности. – М.: Юрид. лит., 1986. – 160 с.
88. Дргонец Я., Холлендер П. Современная медицина и право: Пер со словац. – М.: Юрид. лит-ра, 1991. – 336 с.
89. Духно Н.А., Ивакин В.И. Понятие и виды юридической ответственности // Государство и право. – 2000. – № 6.– С. 71–74.
90. Дьяконов И.М. Законы Вавилонии, Ассирии и Хеттского царства // Вестник древней истории. – 1952. – № 3. – С. 225–303.
91. Евтеев В.С. Понятие и сущность возмещения убытков как вида ответственности // Гражданин и право. – 2000. – № 2. – С. 14–16.
92. Егизарова С.В. Особенности компенсации морального вреда при ненадлежащем оказании медицинской помощи // Медицинское право. – 2003. – №1. – С. 24–27.
93. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений: Единство и дифференциация. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1988. – 174 с.
94. Ем В.С. Право на защиту как субъективное гражданское право: Учебник: Гражданское право. В 2 т. / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – М.: НОРМА-М, 1998. – Том 1. – 549 с.
95. Ершов В. Гражданское законодательство и иные акты, содержащие нормы гражданского права // Российская юстиция. – 1995. – № 6. – С. 52–56.
96. Жалинская-Рерихт А.А. Актуальные проблемы французского медицинского права (Реферативный обзор) // Социальные и гуманит. науки. Серия 4. Госуд. и право. – 2001. – № 3. – С. 153–160.
97. Жилинский А., Рёрихт А. Введение в немецкое право. – М.: Спарк, 2001. – 405 с.
98. Жилінкова І. Зобов’язання з надання послуг у сфері інтерактивної (дистанційної) освіти // Право України. – 2002. – № 4. – С. 108–113.
99. Жиляева Е.П., Жилинская Е.В. Защита прав пациента в странах Европы // Бюллетень НИИ социальной гигиены, экономики и управления здравоохранением им. Н.А. Семашко. – 1994. – Вып. 4. – С. 71–77.
100. Жуков В.И. Правовая охрана объектов научно-технического творчества: Учеб. пос. – Х.: Юрид. ин-т, 1983. – 94 с.
101. Жуков В.И., Юровский Б.И. Юридическая природа «услуги» // Экспресс-анализ. – 1999. – № 15. – С. 20–22.
102. Журилов Н.В. Виды юридической ответственности за вред, причиненный здоровью граждан // Материалы конференции «Правовые вопросы охраны здоровья». – М.: ОРНЕТ, 2000. – С. 56–59.
103. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності» // ВВР України. – 2000. – №. 36. – Ст. 299.
104. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19 листопада 1992 року №2801-ХІІ (в редакції Закону від 27 листопада 2003 року) // ВВР України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.
105. Закон України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” від 12 грудня 1991 року № 1972-ХІІ (із змінами, внесеними згідно із Законом) // ВВР України. – 1991. – № 11. – Ст. 152.
106. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ (із змінами, внесеними згідно із Законом) // ВВР України. – 1991. – № 6. – Cт. 102.
107. Закон України “Про психіатричну допомогу” від 20 лютого 2000 року №1489-ІІІ (із змінами, внесеними згідно із Законом) // ВВР України. – 2000. – № 19. – Cт. 143.
108. Захаров И.А., и др. Гражданская ответственность лечебных учреждений за нарушение прав пациента при оказании платной медицинской помощи // Сборник докладов первой международной конференции «Общество–Медицина–Закон». – М.: ГРАНТЪ, 1999. – С. 65–69.
109. Здоровье и здравоохранение в Нидерландах / Под ред. А.Й. Шрийверса. – К.: Сфера, 1998. – 324 с.
110. Здравоохранение: экономика, маркетинг, менеджмент: Учебн. Пос. / Под ред. д.э.н., академика НАН Украины А.А. Чухно. – Симферополь: Таврида, 2001. – 340 с.
111. Зильбер А.П. Трактат об эйтаназии. – Петрозаводск: Изд-во ПетрГУ, 1998. – 464 с.
112. Зильбер А.П. Этика и закон в медицине критических состояний// Этюды критической медицины. – Петрозаводск: Изд-во ПетрГУ, 1998. – Т. 4. – 560 с.
113. Зумакулов Д.М. Общество, медицина, закон // Сборник докладов первой международной конференции “Общество–Медицина–Закон”. – М.: ГРАНТЪ, 1999. – С. 11–14.
114. Ивашкевич Г.А. Преступление без наказания. – Львов: Край, 1995. – 106 с.
115. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву / Из истории цивилистической мысли. Серия “Классика Российской Цивилистики”. Ред. Л.А. Козакова. – М.: Статут, 2000. – 777 с.
116. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит-ра, 1975. – 880 с.
117. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. / Сборник трудов Ленингр. гос. ун-т. / Отв. ред. А.К. Юрченко. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1955. – С. 13–21.
118. Інтернет-сайт джерел цивільного і торгового права зарубіжних країн. – http://www.icpo.at.tut.by.civilru.html.
119. Інтернет-сайт Книги рекордів Гіннесса – http:// www.guinnessworldrecords.com.
120. Інтернет-сайт Національної наукової бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. – http://www.nbuv.gov.ua.
121. Інформаційний Інтернет-сайт Верховної Ради України. – http://www.rada.kiev.ua.
122. История государства и права зарубежных стран: Учебник для вузов: В 2-х ч. 2-е изд., стер. / Под ред. Н.А. Крашенинниковой и О.А. Жидкова. – М.: НОРМА–ИНФРА-М, 2000. – Ч.1. – 624 с.
123. Кабалкин А. Договор возмездного оказания услуг // Российская юстиция. – 1998. – № 3. – С. 88–93.
124. Кабатов В.А. Возмездное оказание услуг. Гражданский кодекс РФ. Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель / Под ред. О.М. Козырь, А.Л. Маковского, С.А. Хохлова. – М.: КРОНОС, 1996. – Ч. 2. – 322 с.
125. Кадыров Ф.Н. Платные медицинские услуги. (Экономико-правовые основы организации оказания платных медицинских услуг). – М.: ГРАНТЪ, 1999. – 496 с.
126. Казанцев В. Возмещение морального вреда // Российская юстиция. – 1996. – № 5. – С. 20–22.
127. Казанцев В., Коршунов Н. В каких случаях компенсируется моральный вред // Российская юстиция. – 1998. – № 2. – С. 50–52.
128. Калмыков Ю.Х. К понятию обязательств по оказанию услуг в гражданском праве // Сов. гос-во и право. – 1966. – № 5. – С. 116–119.
129. Каменская М.А. Актуальные аспекты этики в реаниматологии: доктрина информированного согласия и понятие смерти мозга // Реаниматология и интенсивная терапия. – 1999. – №1. – С. 28–37.
130. Канзафарова І.С. Цивільно-правова відповідальність (основні положення). – Одеса: Астропринт, 1998. – 76 с.
131. Карчевський К.А. Платні освітні послуги вищих закладів освіти МВС України: Цивільно-правовий аспект: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. унів. внутр. справ. – Х., 2001. – 19 с.
132. Кисилев С.В. Формы и виды вины в гражданских правоотношениях // Российская юстиция. – 2000. – № 4. – С. 23–26.
133. Клык Н., Соловьев В. Медицинский кодекс России: каким ему быть? // Российская юстиция. – 1997. – № 9. – С. 20–22.
134. Ковнер С. История медицины. – Вып. 1: Медицина Востока. Медицина в древней Греции до Гиппократа. – К.: Университет. тип., 1878. – 184 с.
135. Козьминых Е. Об обязательствах вследствие причинения вреда при оказании медицинских услуг // Российская юстиция. – 2001. – № 2. – С. 32–34.
136. Колесникова Л. Медицина и право // Вечерняя Казань. – 1999. – 9 июня. – С. 8.
137. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций / Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: Манускрипт, 1996. – 624 с.
138. Комментарий к Закону Украины “О защите прав потребителей»” / Под ред. В.Н. Тищенко. – К.: ГЛАЗУР, 2001. – 89 с.
139. Компаниец В. Права пациента на медицинскую помощь надлежащего качества // Юридическая практика. – 2003. – 30 дек. – С. 3.
140. Кондакова Н. Врачебные ошибки и их анализ: еще один взгляд на проблему // Качество медицинской помощи. – 2000. – № 1. – С. 3–4.
141. Кони А.Ф. О врачебной тайне: Собр. соч.: В 8-ми т.– М.: Юрид. литер., 1967. – Том 4. – 496 с.
142. Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 43.
143. Конституція України: Науково-практичний коментар / За ред. М.І. Козилець – Х.: Консум, 1998. – 498 с.
144. Конституция Итальянской Республики от 22 декабря 1947 г. // Конституции зарубежных государств: Учебн. пос. – М.: ГРАНИТ-С, 1997. Ст. ст. 13, 32 – С. 687–817.
145. Конституция Испании от 27 декабря 1978 г. // Конституции зарубежных государств. Учебное пособие – М.: ГРАНИТ-С, 1997. – Ст. 43. – С. 817–971.
146. Конституция Республики Греция от 09 июня 1975 г. // Конституции зарубежных государств: Учебн. пос. – М.: ГРАНИТ-С, 1997. – Ст. 7. – С. 112–139.
147. Концевич И.А. Долг и ответственность врача. – К.: Вища школа, 1983. – 112 с.
148. Концевич И.А. Судебно-медицинские аспекты врачебной практики. – К.: Здоров’я, 1974. – 128 с.
149. Корбетт А. Возмещение вреда, причиненного неудачным лечением в Австралии // Социальные и гуманит. науки. Серия 4. Госуд. и право. – 1998. – № 2. – С. 141–144.
150. Коротких Р.В., Рытвинский С.С. Медицина и права пациентов // Бюллетень НИИ социальной гигиены, экономики и управления здравоохранением им. Н.А. Семашко. – 1994. – Вып. 4 . – С. 30–36.
151. Корсаков С. Медицинский кодекс как первый шаг к медицинскому праву // Медицинский вестник. – 1999. – № 8. – С. 15.
152. Красавчиков О.А. Ответственность, меры защиты и санкции в Советском гражданском праве. Проблемы гражданско-правовой ответственности и защита гражданских прав. Вып. 27 / Ученые труды Свердл. юрид. ин-та – Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1973. – С. 5–16.
153. Красавчикова Л.О. Перспективы и проблемы регулирования личных неимущественных отношений по новому ГК РФ. // Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 2001. – 276 с.
154. Красицька Л.В. Право громадян України на життя, здоров’я, свободу та особисту недоторканність: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія. – Х., 1999. – 19 с.
155. Кротов М.В. Обязательства по оказанию услуг / Учебник: Гражданское право: В 3 ч. / Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1999. – Ч. 2. – С. 304–397.
156. Кротов М.В. Обязательство по оказанию услуг в советском гражданском праве. – М.: Пролог-М, 1999. – 142 с.
157. Кричагин В.И. Законодательство о правах пациентов в США // Качество медицинской помощи. – 1998. – № 3. – С. 28–30.
158. Кулагин М.И. Избранные труды. – М.: Статут, 1997. – 456 с.
159. Кучеренко В.З., Мыльникова И.С. К оценке качества медицинской помощи в новых условиях хозяйствования // Здравоохранение Рос. Федерации. – 1991. – № 3. – С. 5–8.
160. Ларнова Р.Л. Не навреди! – Заповедь врача превращается в молитву пациента. // Слово. – 2000. – 10 нояб. – С. 8.
161. Левицкий А.П. Очерки по истории медицины в России // Медицинское обозрение. – 1909. – № 1. – С. 72–95.
162. Легмаат Я. Право пациента на обжалование действий медицинского персонала в Нидерландах // Социальные и гуманит. науки. Серия 4. Госуд. и право. – 1997. – № 3. – С. 136–139.
163. Лейбович Я.Л. Ответственность врача. – М.: ИНФРА, 1989. – 122 с.
164. Лейст О.Э. Политические и правовые учения в Голландии и Англии в период ранних антифеодальных революций. История политических и правовых учений: Учебник / Под ред. Лейста О.Э. – М.: М-Конгресс, 2000. – 516 с.
165. Лейст О.Э. Понятие ответственности в теории права // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1994. – № 1. – С. 56–59.
166. Лейст О.Э. Правонарушение и юридическая ответственность. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: ПРИОР, 1996. – 389 с.
167. Леонтьев О.В., Гурова Е.В., др. Врач и закон. – М.: Эдиториал УРСС, 1998. – 112 с.
168. Линденбратен А.Л., Шаровар Т.М., Васюкова В.С. Оценка качества и эффективности медицинской помощи: Метод. реком. / Под ред. акад. РАМН О.П. Щепина. – М.: НИИ соц. гигиены, экономики и управления здравоохранением им. Н.А. Семашко, 1999. – 73 с.
169. Лиссабонская декларация относительно прав пациента, принята 34-й Всемирной медицинской ассамблеей, Лиссабон, Португалия, сентябрь/октябрь 1981 г. // Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів / Упоряд. і наук. ред. Н.Б. Болотіна. – К.: Ін Юре, 2001. – С. 388.
170. Лыков В. Медицина на коленях // Человек и закон. – 2000. – № 2. – С. 5–9.
171. Лыков В. Миллион зараженных // Человек и закон. – 2001. – № 2. – С. 7–8.
172. Ломакина И.Г. Права потребителя-пациента и их защита при некачественном оказании медицинской услуги. Медицина и право: Материалы первой Всероссийской конференции. – М.: Медицина, 1999. – С. 45–46.
173. Магазинер Я.М. Объекты права // Очерки по гражданскому праву. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1957. – С. 65–78.
174. Майданик Л.А. Ответственность медицинских учреждений за ненадлежащее лечение // Советская юстиция. – 1967. – № 16. – С. 12–13.
175. Майданик Л.А., Сергеева Н.Ю. Матери