ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА АВТОРСЬКИХ ПРАВ В УМОВАХ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ :

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Вплив інформаційних технологій на розвиток
авторського права
1.1. Основні тенденції розвитку авторського права в умовах
інформатизації 12
1.2. Поняття об’єкта авторського права у сфері інформаційних
технологій 26
1.3. Розвиток поняття автора твору в умовах інформаційних
технологій 46
Висновки до розділу 1 53

РОЗДІЛ 2. Особливості цивільно-правової охорони авторських прав
в умовах розвитку інформаційних технологій
2.1. Поняття та умови охорони авторських прав 57
2.2. Охорона особистих немайнових прав у інформаційному
середовищі 69
2.3. Специфіка охорони майнових прав автора в цифровому
середовищі 80
2.4. Проблеми права слідування в умовах розвитку інформаційних
технологій 103
Висновки до розділу 2 111

РОЗДІЛ 3. Захист авторських прав в умовах розвитку
інформаційних технологій
3.1. Поняття захисту авторських прав в умовах розвитку
інформаційних технологій 116
3.2. Способи захисту особистих немайнових і майнових прав автора
в умовах розвитку інформаційних технологій 122
3.2. Поняття та правовий статус технічних засобів захисту
авторського права в умовах інформаційних технологій 137
Висновки до розділу 3 152

ВИСНОВКИ 156

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 166

В С Т У П

Актуальність теми. Сучасний світ переживає фундаментальні й динамічні зміни, пов’язані з бурхливим розвитком новітніх інформаційних технологій. В економіках розвинених держав світу з кожним роком збільшується питома вага галузей виробництва інтелектуальних продуктів, зокрема об’єктів авторського права. Це підвищує роль авторського права як галузі, що забезпечує правову охорону результатів творчої діяльності. Разом з тим, стрімкий розвиток інформаційних технологій у світі загострив існуючі та виявив нові проблеми в авторському праві - проблеми правового статусу нових об’єктів авторського права, охорони авторських прав у цифрових мережах, недопущення обходу технічних засобів захисту авторського права, які вимагають негайного вирішення.
Процес удосконалення цивільного законодавства, який відбувається в нашій державі, підвищує актуальність охорони авторських прав в умовах розвитку інформаційних технологій. Новий Цивільний кодекс потребує удосконалення та усунення суперечностей з нормами інших законодавчих актів, зокрема Закону України “Про авторське право і суміжні права”, а також з положеннями міжнародних договорів у сфері авторського права, до яких приєдналася Україна.
Теоретичну базу дослідження склали праці дореволюційних російських цивілістів Г.Ф. Шершеневича та Я.О. Канторовича; радянських цивілістів І.Я. Хейфеца, М.В. Гордона, В.І. Серебровського, О.С. Іоффе, В.Я. Іонаса, І.В. Савельєвої, М.І. Нікітіної, В.Ф. Яковлєва та інших; вітчизняних вчених-юристів Ю.С. Шемшученка, Я.М. Шевченко, Ю.Л. Бошицького, О.А. Підопригори, М.Й. Штефана, О.В. Дзери, З.В. Ромовської; російських дослідників – В.А. Дозорцева, Е.П. Гаврилова, А.П. Сєргеєва, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, Н.М. Малеїної, В.М. Ведяхіна, В.О. Калятіна, Н.В. Макагонової та інших, а також вчених інших країн – Д. Ліпцик, Р. Дюма, Б. Едельмана, А. Люка, С. Дюсольє, А. Керевера, П. Сірінеллі, І. Пульє, М. Бюйдена, А.Лепаж, Е.-П. Рокічіолі, Г. Пфенніга, Т. Рамсауера, І. Гобіа та інших.
У вітчизняній юридичній науці проблеми, пов’язані з охороною авторського права в умовах розвитку інформаційних технологій досліджені фрагментарно. Більшість авторів у своїх роботах зачіпають лише окремі аспекти цих проблем: досліджуються загальні проблеми охорони авторських прав за чинним законодавством України, захист окремих об’єктів авторського права, зокрема творів науки та комп’ютерних програм, особливості реалізації та захисту авторських прав у мережі Інтернет, особливості укладення видавничих договорів, зокрема у нових технологічних умовах. Піднімалися питання правового статусу веб-сайту, можливості розповсюдження правових норм, що регулюють діяльність засобів масової інформації, на інформаційні ресурси й об’єкти авторського права, що розміщені в загальнодоступних інформаційних мережах. На жаль, значна кількість праць про вплив інформаційних технологій на сучасне авторське право носять постановочний характер, сигналізуючи про наявність тих чи інших правових проблем і вказуючи на неможливість використання тих чи інших норм чинного законодавства та необхідність внесення до нього змін.
Незважаючи на охоплення науковими дослідженнями багатьох проблем охорони авторського права, відсутні комплексні дослідження проблем охорони авторського права в умовах розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.
Стан сучасного авторського законодавства України відображає відсутність системного підходу до регулювання авторсько-правових відносин в умовах цифрової епохи, що проявляється у нечіткості правової термінології, двоякому тлумаченні та наявності суперечностей між нормами нового Цивільного кодексу України і Закону України “Про авторське право і суміжні права” та власне нормами цих законодавчих актів між собою, прогалинами у законодавстві в питаннях, які стосуються визначення правового статусу нових об’єктів авторського права, зокрема мультимедійних творів, технічних засобів захисту авторського права. Не завжди чітко переносяться положення міжнародних договорів у сфері авторського права, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в процесі їх імплементації.
Крім того, в Україні відсутня правова база, яка б належно забезпечувала регулювання відносин, що виникають у зв’язку з використанням об’єктів авторського права у цифрових мережах. Незважаючи на значні зусилля в цьому напрямку, не створено поки що ефективного механізму реалізації та охорони авторських прав, не тільки у цифровому, але й у традиційному аналоговому середовищі.
Наявність соціально-економічної потреби в підвищенні рівня охорони авторських прав у сфері інформаційних технологій, реформування авторського законодавства та загалом цивільного законодавства, яке сьогодні відбувається в нашій державі, а також відсутність комплексних досліджень, присвячених вирішенню актуальних проблем авторського права у сфері інформаційних технологій, зумовлюють актуальність теми даної роботи.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної теми відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Проблеми удосконалення національного законодавства у галузі інтелектуальної власності в умовах інтеграції України до Європейського Союзу”.
Мета і задачі дослідження. Метою даного дослідження є розробка цивілістичної концепції охорони авторських прав в умовах розвитку інформаційних технологій за чинним законодавством України та формулювання на її основі теоретичних положень і практичних пропозицій щодо удосконалення законодавства і правозастосовчої практики.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі: дати загальну характеристику основних тенденцій розвитку авторського права в умовах розвитку інформаційних технологій; виявити зміни у підходах до поняття об’єкта авторського права, зумовлені впливом інформаційних технологій, та визначити правовий статус нових об’єктів авторського права; охарактеризувати зумовлену інформаційними технологіями переоцінку ролі автора твору як центрального суб’єкта авторського права та його місця у авторських відносинах; визначити поняття охорони авторських прав та окреслити її межі згідно чинного законодавства України; розглянути сучасний стан охорони особистих немайнових та майнових прав автора у їх статиці; проаналізувати вплив інформаційних технологій на традиційні авторські правомочності; розробити та обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення механізму охорони авторських прав в умовах інформатизації з урахуванням досвіду розвинених держав світу та проголошеного курсу на адаптацію вітчизняного авторського законодавства до законодавства Європейського Союзу; проаналізувати систему цивільно-правового захисту авторських прав у законодавстві України; дослідити сутність технічних засобів захисту як частини системи захисту авторського права та внести пропозиції щодо деталізації їх правового статусу.
Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини щодо охорони авторських прав в умовах розвитку інформаційних технологій.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти України та практика їх застосування, законодавство іноземних держав щодо охорони авторських прав в умовах розвитку інформаційних технологій, а також наукові погляди, ідеї, концепції вітчизняних та іноземних вчених з цього питання.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використані такі методи пізнання правових явищ як діалектичний, історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, системно-структурний та деякі інші загальні та спеціальні наукові методи дослідження.
Перші три з зазначених методів використовувалися дисертантом при визначенні основних тенденцій розвитку сучасного авторського права, дослідженні поняття об’єкта авторського права, а також змін у підходах до поняття автора твору.
За допомогою системно-структурного аналізу було досліджено умови та межі охорони авторських прав. Для встановлення меж охорони авторських прав згідно чинного законодавства України, вивчення правового регулювання відносин щодо створення й охорони нових об’єктів авторського права, правового статусу автора в сучасному авторському праві, проблем реалізації особистих немайнових і майнових авторських прав, цивільно-правових способів їх захисту, а також розробка й обґрунтування пропозицій щодо удосконалення механізму охорони авторських прав здійснювалися дисертантом з використанням порівняльно-правового методу. Для виявлення суперечностей у понятійному апараті цивільного права загалом та авторського зокрема автор використав формально-логічний метод. Також застосований порівняльно-правовий метод при дослідженні норм національного та зарубіжного права. При дослідженні судової практики застосовано методи аналізу та узагальнень.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що дана дисертація є першою роботою у вітчизняній цивілістичній науці, в якій зроблено комплексне дослідження актуальних проблем вітчизняного авторського права, зумовлених розвитком інформаційних технологій, і котра виконана на базі нового Цивільного кодексу України й інших законодавчих актів та міжнародно-правових угод. Для дослідження сучасного стану правового регулювання авторсько-правових відносин, тенденцій його розвитку застосовано новий підхід в аспекті дослідження їх в нових технологічних умовах, що суттєво впливають на весь правовий механізм охорони авторських прав. Висунуто пропозиції щодо удосконалення законодавства і правозастосовчої практики у сфері охорони авторських прав з урахуванням тенденцій їх розвитку.
Загальна направленість дослідження дала можливість обґрунтувати наступні теоретичні положення, висновки і пропозиції, які виносяться на захист:
1. Зроблено висновок про наявність наступних тенденцій розвитку авторського права на сучасному етапі: 1) загальне посилення авторсько-правової охорони, яке поєднується з послабленням охорони окремих авторських правомочностей; 2) розповсюдження авторсько-правової охорони на нові об’єкти, які не є результатами творчої діяльності (нетворчі бази даних, технічні засоби захисту авторського права); 3) звуження можливостей застосування обмежень авторських прав та їх підміна укладенням ліцензійних угод.
2. Висновок про необхідність чіткого розмежування понять опублікування та розповсюдження, для чого пропонується в Законі України “Про авторське право і суміжні права” викласти визначення поняття розповсюдження в такій редакції: “розповсюдження – це будь-яка дія, за допомогою якої оригінали або примірники творів вводяться в обіг”; а визначення поняття опублікування уточнити, вилучивши з нього фразу “надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором”.
3. Аргументовано висновок про необхідність встановлення у Законі України “Про авторське право і суміжні права” права автора чи іншого суб’єкта, якому належать авторські права, надавати примірник твору в строкове безоплатне користування (позичку), для чого пропонується внести відповідні зміни до Закону України “Про авторське право і суміжні права” з метою вилучення поняття “комерційний прокат” та включення до вказаного Закону поняття “позичка”.
4. Висновок про необхідність внесення до Закону України “Про авторське право і суміжні права” змін з метою включення до системи авторських прав окремого виключного права автора дозволяти або забороняти подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором, яке дозволить забезпечити належний рівень захисту прав автора у випадку використання його творів у інформаційних мережах.
5. Вперше запропоновано усунути суперечності між положеннями Цивільного кодексу України та Закону України “Про авторське право і суміжні права” щодо визначення права слідування шляхом застосування цього права тільки до продажів творів образотворчого мистецтва і фотографічних творів через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо.
6. Вперше подано пропозицію щодо законодавчого закріплення обов’язку суб’єктів, які здійснюють наступний за першим публічний продаж творів образотворчого мистецтва і фотографічних творів, щорічно повідомляти організації колективного управління авторськими правами про такий здійснений ними продаж.
7. Висновок про те, що виплата компенсації за порушення авторського права у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат замість відшкодування збитків або стягнення доходу може розглядатися як таке, що суперечить Європейській конвенції з прав людини, а рішення про виплати такої компенсації можуть оскаржуватися в Європейському суді з прав людини. Для уникнення цього пропонується викласти п. “г” ч. 2 ст. 52 Закону в новій редакції, надавши суду право постановити рішення чи ухвалу про “виплату компенсації, що визначається судом у подвійному розмірі доходу, який отриманий або міг бути отриманий внаслідок порушення, а за наявності умислу порушника – в потрійному розмірі, замість відшкодування збитків або стягнення доходу”.
8. Вперше запропоновано деталізувати в чинному авторському законодавстві правовий статус технічних засобів захисту авторського права шляхом введення до чинного Закону нової ст. 50-1 “Технічні засоби захисту авторського права і (або) суміжних прав”, в якій визначаються межі охорони технічних засобів захисту та окреслюється коло заборонених дій, предметом яких є засоби (пристрої, обладнання) чи їх складові, призначені для обходу технічних засобів захисту.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання сформульованих в дисертаційній роботі висновків і пропозицій у законотворчій діяльності при подальшому вдосконаленні авторського законодавства, у правозастосовчій практиці для упорядкування судового захисту і підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України і Вищого Господарського Суду України з питань захисту авторських прав. Крім того, наведені висновки і пропозиції можуть використовуватися у науковій діяльності для подальших наукових розробок актуальних проблем авторського права та у викладацькій роботі під час викладання курсу авторського права, курсу права інтелектуальної власності, підготовці матеріалів для підручників, методичних матеріалів, учбових посібників, науково-популярної та довідкової літератури.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та обговорена і прорецензована на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, були викладені на науково-практичних конференціях: Міжнародній науковій конференції “Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку освіти та науки” (м. Ужгород та м. Сніна (Словаччина) 16–18 жовтня 2002 р.; тези опубліковані); Міжнародній науковій конференції “Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний, інформаційно-технологічний та освітньо-правовий аспекти” (м. Ужгород та м. Сніна (Словаччина) 12–15 березня 2003 р.; тези опубліковані); Науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України”, (м. Київ 14 травня 2003 р.; тези опубліковані); Міжнародній науковій конференції “Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку освіти та науки” (м. Ужгород та м. Сніна (Словаччина) 15–17 жовтня 2003 р.; тези опубліковані).
Публікації. За темою дисертації та відповідно до її змісту опубліковано 4 статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези 4 доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг рукопису становить 179 сторінок друкованого тексту, у тому числі 14 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 166 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результати, отримані в ході дисертаційного дослідження актуальних проблем авторського права в умовах формування в Україні інформаційного суспільства, дозволяють зробити наступні висновки.
1. Новітні інформаційні технології справили значний влив на розвиток національних законодавств про охорону авторських прав усіх без винятку держав світу та на міжнародно-правову охорону авторських прав. Виходячи з процесів, що відбуваються, у вітчизняному законодавстві та в національних законодавствах розвинених держав, а також враховуючи зміст прийнятих в останнє десятиліття міжнародно-правових договорів, можна констатувати наявність наступних тенденцій розвитку авторського права:
- дуалізм у розвитку авторського права на сучасному етапі полягає у загальному посиленні авторсько-правової охорони поєднане, разом з тим, з послабленням охорони деяких авторських прав;
- розповсюдження авторсько-правової охорони на нові об’єкти, які не є результатами творчої діяльності, - нетворчі бази даних, створені в результаті значних інвестицій, та технічні засоби захисту;
- звуження можливостей застосування обмежень авторських прав та їх підміна укладенням ліцензійних угод.
Останні дві тенденції викликають занепокоєння у значної частини дослідників. На наш погляд, об’єкти, що не є результатом творчої праці, не можуть підлягати авторсько-правовій охороні.
Установлення обмежень авторських прав у національних законодавствах є імплементацією норм міжнародно-правових договорів, таких як Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів та Договір ВОІВ про авторське право. Вони необхідні для збереження балансу інтересів в авторському праві, норми якого не можуть, на нашу думку, підмінятися ліцензійними договорами.
Указані тенденції є у повній мірі характерними для України.
2. Критеріями надання творам авторсько-правової охорони є творчий характер та об’єктивна форма вираження. Введення поняття “оригінальності”, що використовується в якості одного з критеріїв охороноздатності стосовно баз даних та назв творів, потребує визначення щодо його співвідношення з критерієм творчого характеру об’єкта авторського права.
Виходячи з лінгвістичного та доктринального тлумачення досліджуваних понять, спираючись на аналіз вітчизняної судової практики можна зробити висновок про аналогічність понять “творчий характер” та “оригінальність” як критерія надання авторсько-правової охорони.
3. Твір створюється в процесі творчої діяльності, яка має дві сторони: внутрішню, яка полягає у роботі людського мозку, що продукує оригінальні ідеї та образи, та зовнішньої, яка полягає у їх матеріалізації. Творче мислення є внутрішньою складовою творчої діяльності. Однак даний різновид є лише одним різновидів діяльності людського мозку – інтелектуальної діяльності або мислення. Ще одним різновидом інтелектуальної діяльності є репродуктивне мислення, під яким розуміють інтелектуальні операції з відомими людині поняттями, які завершуються отриманням результату, детермінованого у цілому ходом його відтворювальної мислительної роботи. Прикладом репродуктивного мислення є вирішення задачі за певним алгоритмом. Виходячи з наведеного, вжиття у ст. 433 Цивільного кодексу України терміну “результати інтелектуальної діяльності” щодо баз даних та збірників творів як критерія надання їм авторсько-правової охорони є некоректним і має бути замінено на “результати творчої діяльності”.
4. Поява та широке використання нового виду об’єктів авторського права – творів мультимедіа, породжених розвитком цифрових технологій, вимагає визначення їх правового статусу. Виявлені властивості творів мультимедіа не дають можливості віднести їх до якого-небудь з існуючих різновидів об’єктів авторського права, як з огляду на суб’єктний склад його творців, так і з огляду на властивості самого об’єкта. Тому застосування правового режиму відповідного різновиду творів є неможливим. Введення особливого режиму для нового виду творів уявляється недоцільним з огляду на багатогранність та постійного удосконалення нової категорії творів.
У зв’язку з цим найбільш логічним видається врегулювання відносин щодо використання творів мультимедіа, виходячи з загальних положень авторського права. При цьому для визначення правового режиму мультимедійних творів слід встановлювати обставини, за яких було створеноданий твір, характер вкладу кожного з його розробників, характер кожної з частин твору, як творчих, так і нетворчих, обставини їх створення, а також інші фактичні обставини, які мають значення у випадку, що розглядається.
5. Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій призвів до корінної зміни процесу творчості: з’явилася величезна кількість банків даних, в яких можна відносно швидко і легко віднайти необхідний матеріал; твори стало можливим створювати у мультимедійному режимі; більшість нових об’єкти авторського права внаслідок їх складності створюються сьогодні колективно. Величезна кількість об’єктів авторського права сьогодні створюється за допомогою машин, які звільняють автора від технічної роботи і дають змогу зосереджится безпосередньо на творчому процесі.
Разом з тим, творчість залишається процесом виключно людської психіки, тобто притаманним за своєю суттю тільки людині. Творча діяльність є поєднанням свідомих та несвідомих процесів у психіці людини. Останні неможливо вивчити та, як наслідок, змоделювати, – вони не зводяться до суми більш простих явищ і навичок. Тому машина не може визнаватися в якості автора художніх та літературних творів.
Поява творів мультимедіа дала змогу користувачам не бути пасивними спостерігачами, а в інтерактивному режимі маніпулювати твором, змінюючи його. Однак вибір таких змін обмежений чіткими рамками, які встановив автор інтерактивного твору.
Таким чином, незважаючи на всі зміни, які торкнулися процесу творчості, слід констатувати незмінність традиційної концепції автора, який і далі продовжує залишатися джерелом творчого процесу та його головною дійовою особою.
6. Для належного дослідження цивільно-правової охорони авторських прав необхідно установити умови та межі цієї охорони.
Умови надання чинним законодавством охорони авторським правам визначені ст. 3 Закону України “Про авторське право і суміжні права”. У випадку невідповідності суб’єктивних авторських прав визначеним умовам, охорона таким правам чинним законодавством України не надається.
Межі охорони встановлюються нормами чинного цивільного законодавства, які визначають, з одного боку, правомірність набуття авторських прав, а з іншого боку, межі набутих суб’єктивних авторських прав.
Правомірність набуття авторських прав визначається загальними нормами Цивільного кодексу України та спеціальними нормами Закону, які визначають два способи набуття авторських прав: внаслідок створення твору та переходу авторських прав.
Загальні та конкретні межі суб’єктивних прав визначають форми дозволеної поведінки уповноваженої особи. Перші, характерні для усіх цивільних прав, визначаються ст. 12 і 13 ЦК України. Установлені Законом конкретні межі суб’єктивних авторських прав або визначаються самою природою даного виду прав – строковий і територіальний характер дії – або визначені в інтересах суспільства. За винятком територіального характеру дії вказані обмеження не стосуються особистих немайнових прав автора.
Суб’єктивні авторські права, набуті не у відповідності до визначених законодавством підстав і способів, а також дії уповноважених осіб, що виходять за рамки визначених форм реалізації прав, не підлягають авторсько-правовій охороні.
7. Відсутність легального визначення особистих немайнових прав автора створює певні незручності для цілісного уявлення про дану категорію авторських прав. Аналіз положень Цивільного кодексу та Закону дає змогу виділити в якості характерних особливостей особистих немайнових прав наступні: абсолютний характер, невідчужуваність, безстроковість і неуспадковуваність.
Для даного виду прав характерна самостійна мета – захист інтелектуальних потреб особи автора, та окрема сфера застосування.
Особисті немайнові права опосередковують нерозривний зв’язок між автором та твором, який він створив.
Виходячи з наведеного, можна дати наступне визначення особистих немайнових прав: це сукупність абсолютних невідчужуваних безстроково охоронюваних та неуспадковуваних прав автора, які визначають нерозривний зв’язок між автором і його твором, позбавлені економічного змісту та спрямовані на захист особи автора.
8. З утвердженням інформаційного суспільства концепція особистих немайнових прав не зазнала принципових змін. Разом з тим у цифровому середовищі зросла вірогідність порушення цього виду авторських прав. Тому слід звернути особливу увагу на чітку побудову системи особистих немайнових прав та узгодженості цих прав у різних нормативних актах.
Стаття 442 нового ЦК змінює зміст поняття опублікування, розширюючи його обсяг порівняно з Законом. Таке розширення порушує усталену систему особистих немайнових прав, нівелює зміст авторської правомочності по оприлюдненню твору, а також суперечить чинним міжнародно-правовим договорам з авторського права, зокрема ст. 3 Бернської конвенції.
Норми ЦК і Закону, що закріплюють право автора на недоторканність його твору, покладають на автора обов’язок доведення шкоди його честі та репутації у будь-якому випадку перекручення, спотворення чи іншої зміни твору. Покладення на автора такого тягара доказування суперечить як нормам самого Закону, зокрема ч. 2 ст. 29 Закону, яка зобов’язує спадкоємців автора доводити завдання шкоди честі та репутації автора тільки у випадку “іншої зміни твору”, так і положенням Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (ст. 6-bis).
Беручи до уваги наведені аргументи, вважаємо за необхідне викласти ст. 442 ЦК у новій редакції, привівши її у відповідність з Законом, а норми ст. 438 ЦК і ст. 14 Закону, які закріплюють право автора на недоторканність твору у відповідність з положеннями ст. 6-bis Бернської конвенції.
9. Наявне в Законі визначення відтворення, опублікування та розповсюдження твору створює труднощі із розмежуванням цих понять на практиці. Зокрема, вітчизняна судова практика розглядає розміщення твору в Інтернеті тільки як його відтворення, не зважаючи на те, що дане поняття не охоплює які-небудь дії щодо ознайомлення третіх осіб з твором.
Включення до опублікування дій по наданню доступу до твору через електронні системи інформації суперечить природі цього способу використання, який нерозривно пов’язаний з виготовленням матеріальних носіїв твору та випуском в обіг визначеної їх кількості, а також стирає різницю між опублікуванням та розповсюдженням.
Легальне визначення розповсюдження є надто нечітким: нове поняття розповсюдження відкидає природньо притаманний йому зв’язок з матеріальним носіями творів та охоплює дії, що відносяться до інших способів використання, наприклад до публічного сповіщення. За такого підходу до розповсюдження, а також через невдалість формулювання п. 8 і 10 ч. 3 ст. 15 Закону питання вичерпання права на розповсюдження, зокрема у цифровому середовищі, не можуть бути вирішені за сучасного рівня розвитку вітчизняного авторського законодавства.
Визначення опублікування та розповсюдження слід чітко розмежувати, визначивши розповюдження наступним чином: “Розповсюдження – будь-яка дія, за допомогою якої оригінали або примірники творів вводяться в обіг”. Також з метою недопущення різного тлумачення права на розповсюдження та установлення єдиного підходу до вичерпання цього права необхідно об’єднати п. 8 і 10 ч. 3 ст. 15. Визначення опублікування у ст. 1 Закону слід уточнити, вилучивши з нього фразу “надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором”.
10. Поняття комерційного прокату як одного з шляхів розповсюдження оригіналу та примірників твору законодавством не визначене. Аналіз норм Цивільного кодексу не дає змоги відмежувати його від майнового найму.
Порівняння норм вітчизняного та європейського законодавства дає підстави вважати, що розмежування зазначених понять повинно здійснюватися за ознакою оплатності. Враховуючи, що договір найму, так само, як і договір прокату згідно норм ЦК є оплатним, а також зважаючи на наявність у Законі визначення майнового найму, доцільним вважається вилучення з Закону поняття “комерційний прокат” та включення до нього поняття “позичка”.
11. Традиційні виключні права автора не пристосовані до інформаційного середовища, де користувач отримує доступ до твору в будь-який час з будь-якого місця за власним вибором. Саме таку можливість надають глобальні інформаційні мережі, наприклад Інтернет. У вітчизняному авторському законодавстві донедавна надання досупу до творів у цифрових мережах у цілому не охоплювалася ніяким окремим авторським правом. Надання такого доступу до твору є єдиною дією, яка складає використання твору і повинна охоплюватися єдиним виключним авторським правом.
Враховуючи європейський і світовий досвід, пропонується включення до чинного законодавства окремого виключного права, яке б забезпечувало усі способи подання своїх творів до загального відома публіки в інформаційних мережах в електронній (в тому числі цифровій), оптичній чи іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер, для чого включити в статтю 1 Закону визначення публічного повідомлення, що відповідало б п. 9 ч. 3 ст. 15 Закону.
12. Надання новим ЦК можливості автору та його спадкоємцям отримувати винагороду з кожного продажу оригіналу художнього твору та оригіналу рукопису літературного твору суттєво розширило обсяг права слідування порівняно з закріпленим у Законі. Правильність такого розширення обсягу викликає серйозні сумніви.
В Україні поки що відсутній дієвий механізм забезпечення реалізації права слідування. Зміни щодо змісту права слідування, зроблені Цивільним кодексом унеможливлюють контроль за правочинами купівлі-продажу оригіналів відповідних творів. Більше того, вони сворюють реальну загрозу втручання в особисте життя громадян через застосування права слідування до так званого “приватного” продажу.
Для вирішення вказаних проблем пропонується формулювання права слідування в ЦК привести у відповідність з Законом, дещо розширивши перелік творів, до яких застосовується це право за рахунок фотографічних творів. Таке включення продиктоване подібністю даного виду творів до творів образотворчого мистецтва за формою вираження, художньою цінністю, а також подібністю способів їх використання.
З метою створення дієвого механізму реалізації права слідування доцільно було б, на наш погляд, законодавче закріплення обов’язку професійних учасників ринку творів образотворчого мистецтва, таких як галереї, аукціони, салони тощо, щорічно повідомляти організації колективного управління авторськими правами про здійснений ними продаж оригіналів творів образотворчого мистецтва та фотографічних творів. Цій же меті має слугувати визначення в Законі поняття оригіналу твору.
13. Підставою для реалізації суб’єктом авторського права наданих йому законом способів цивільно-правового захисту є порушення авторського права, визначені ст. 50 Закону.
Проте в переліку правопорушень, наведений у ст. 50 Закону відсутній єдиний критерій розмежування зазначених у переліку дій, внаслідок чого вчинення деяких дій є правопорушеннями, передбаченими декількома нормами ст. 50.
Зважаючи на те, що ст. 50 визначає саме цивільно-правові порушення авторського права, сумнівним є включення до переліку правопорушень дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав. Зазначені дії не порушують особисті немайнові чи майнові права суб’єктів авторського права, не завдають майнової чи немайнової шкоди уповноваженим особам, а тому не можуть вважатися деліктами.
Законодавство та судова практика розвинених країн чітко розмежовує дії по обходу технічних засобів захисту авторського права від виготовлення і розповсюдження засобів для такого обходу, пов’язуючи з вчинення кожної з цих дій різні юридичні наслідки. Такий підхід уявляється справедливим з точки зору шкоди, що заподіюється суб’єкту авторського права.
Враховуючи наведені зауваження, а також запропоноване вище визначення піратства пропонується викласти ст. 50 Закону в новій редакції.
14. Компенсація за порушення авторського права передбачена чинним Законом в якості одного з способів цивільно-правового захисту авторського права. Компенсація за порушення авторського права передбачена чинним Законом в якості одного з способів цивільно-правового захисту авторського права.
Спираючись на тлумачення Європейського суду з прав людини, європейські суди відмовляють у визнанні та виконанні рішень про стягнення компенсації за порушення авторського права, оскільки кваліфікують даний інститут як такий, що відноситься для кримінального, а не цивільного права.
Оскільки Україна приєдналася до Європейської конвенції з прав людини, судові рішення про виплату компенсацій за порушення авторського права можуть оскаржуватися до Європейського суду з прав людини. Для недопущення цього пропонується викласти п. “г” ч. 2 ст. 52 Закону в новій редакції, надавши суду право постановити рішення чи ухвалу про “виплату компенсації, що визначається судом у подвійному розмірі доходу, який отриманий або міг бути отриманий внаслідок порушення, а за наявності умислу порушника – в потрійному розмірі, замість відшкодування збитків або стягнення доходу ”.
15. Цивільна відповідальність зажди пов’язана з завданням шкоди особі, право якої порушено та має на меті відновлення майнового стану цієї особи. Крім того, цивільна відповідальність – це завжди відповідальність перед особою, право якої порушено, а не перед будь-якою іншою особою чи державою.
Частинами 3 та 4 ст. 52 Закону передбачено відповідальність порушника авторського права у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь потерпілого від порушення, а також вилучення чи конфіскації контрафактних примірників творів, виготовлених з порушенням авторського права, і засобів обходу технічних засобів захисту. Ці міри відповідальності не можуть бути визнані цивільно-правовими, оскільки суперечать загальним засобам цивільної відповідальності: штраф стягується у доход бюджету в невизначеній сумі, незалежній від розміру завданих збитків; вилучення і конфіскація не слугують меті відновлення майнового стану особи, чиї права порушено, може здійснюватися незалежно від її волі і на користь бюджету.
16. Необхідність дотримання балансу між інтересами автора та суспільства, недопущення зловживання своїми правами з боку уповноважених осіб, вимагають деталізації правового статусу технічних засобів захисту авторських прав.
Розповсюдження засобів для обходу технічних засобів захисту авторського права є неприпустимим, для чого постає необхідність заборони виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження засобів (пристроїв, обладнання) та їх складових, головним або одним головних призначень яких є обхід технічних засобів захисту авторського права чи полегшення такого обходу, а також реклама та інші заходи, спрямовані на просування зазначених засобів (пристроїв, обладнання) чи їх складових на ринок.
З метою введення зазначених положень до чинного законодавства України пропонується доповнити Закон ст. 50-1 “Технічні засоби захисту авторського права”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авторське право і суміжні права в інформаційному просторі. “Зелений документ”, прийнятий Комісією Європейського Співтовариства 19 липня 1995 р. // Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х кн. / За ред. А.С. Довгерта. – К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 2001.– Кн. 1: Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України. – С. 64–83.
2. Авторське право (рішення господарського суду м. Києва) // Юридична газета. – 2004. – № 16. – С. 42–43.
3. Азимов Ч.Н. Научно-техническая информация и право. – Харьков: Высш. шк.: Изд-во при Харьковском гос. ун-те, 1987. – 132 с.
4. Алексеева И.Ю. Возникновение идеологии информационного общества // Информационное общество. – 1999. – № 1. – С. 30–35.
5. Андрощук Г.А., Крайнев П.П. Экономическая безопасность предприятия: защита коммерческой тайны. – К.: Издательский Дом "Ин Юре", 2000. – 400 с.
6. Антимонов Б.С., Флейшиц Е.А. Авторское право. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1957. – 280 с.
7. Антонов В.А. Інтелектуальна власність і комп’ютерне авторське право. – К.: КНТ, 2005. – 520 с.
8. Афанасьева Ю. Новые информационные технологии: интеллектуальная собственность в Интернете // Авторское право и смежные права. – 2005. – № 3. – С. 22–35.
9. Бабарыкин П.В. Гражданско-правовое регулирование создания и использования сайтов сети Интернет: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Санкт-Петербург, 2005. – 167 с.
10. Барбрі Е. Боротьба з порушеннями прав інтелектуальної власності для нових цифрових технологій // Інтелектуальна власність. – 1999. – № 6. – С. 29–42.
11. Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика его применения. – М.: Юристъ, 2002. – 288 с.
12. Бернская конвенция об охране литературных и художественных призведений // Свод нормативных актов ЮНЕСКО. – М., 1993. – С. 500–532.
13. Близнец И., Антонова А. Право следования: состояние и перспективы развития // Авторское право и смежные права. – 2005. – №3. – С. 4–23.
14. Близнец И., Подшибихин Л., Леонтьев К. Анализ соответствия законодательства Российской Федерации положениям «Интернет-договоров» ВОИС // Авторское право и смежные права. – 2005. – № 6. – С. 9–26.
15. Бобнев М.И. Эвристические программы, лабиринты и некоторые вопросы психологии // Вопросы психологии. – 1964. – № 5. – С. 31–57.
16. Бошицький Ю.Л. Концептуальні аспекти сприяння розвитку інтелектуальної власності нації // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: Зб. наук. статей / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 13–41.
17. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. – М.: Статут, 2000. – Кн. 1: Общие положения. – 848 с.
18. Бувері П.-М. Колективне управління: сучасний стан і перспективи // Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х кн. / За ред. А.С. Довгерта. – Кн. 2: Виступи, статті європейських спеціалістів. – К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 2001. – 520 с.
19. Бузова Н., Подшибихин Л. Положения об охране технических средств защиты произведений и объектов смежных прав: проблемы их практического применения // Авторское право и смежные права. – 2005. – № 5. – С. 8–29.
20. Ведяхин В.М., Шубина Т.Б. Защита права как правовая категория // Правоведение. – 1998. – № 1. – С. 9–27.
21. Витрук Н.В. О юридических средствах обеспечения реализации и охраны прав советских граждан // Правоведение. – 1964. – № 4. – С. 16–39.
22. Власник і право власності / Я.М. Шевченко, М.В. Венецька, І.М. Кучеренко та ін. – К.: Наукова думка, 1994. – 162 с.
23. Выготский Л.П. Психология и искусство. – М.: Искусство, 1986. – 572 с.
24. Гаврилов Э.П. Авторское право. Издательские договоры. Авторский гонорар. – М. : Юрид. лит., 1988. – 175 с.
25. Гаврилов Э.П. Комментарии Закона об авторских и смежных правах. – М.: Экзамен, 2003. – 352 с.
26. Гаврилов Э.П. Советское авторское права. Основные положения. Тенденции развития. – М.: Наука, 1984. – 222 с.
27. Герхард П. Практика применения права следования, в том числе в цифровой среде, и его влияние на международном рынке произведений искусства и на совершенствование охраны интересов творческих работников в области изобразительных искусств // Бюллетень по авторскому праву. –2001. – № 3. – С. 8–52.
28. Гобиа И. Исчерпание прав в аналоговой и цифровой среде // Бюллетень по авторскому праву. – 2002. – № 4. – С. 17–35.
29. Гонгало Б.М. Обеспечение исполнения обязательств. – М.: Спарк, 1999. – 152 с.
30. Гордон М.В. Советское авторское право. – М.: Госюриздат, 1955. – 232 с.
31. Городов О.А. Интеллектуальная собственность: правовые аспекты коммерческого использования: Автореф. дисс. ... докт. юрид. наук: 12.00.04 / Петербург. гос. ун-тет. – С.-Пб., 1999. – С. 35.
32. Глоссарий терминов по авторскому праву и смежным правам Всемирной организации интеллектуальной собственности. – Женева: Изд-во ВОИС, 1981. – 828 с.
33. Гражданское право Украины: В 2 частях / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Х.: Основа, 1996. – Ч. 1. – 440 с.
34. Гражданское право: В 2 ч. / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М.: Юристъ, 2002. – Ч. 1. – 536 с.
35. Гражданское право: В 2 т. / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: Изд-во БЕК, 2002. – Т. 1. – 816 с.
36. Гражданское право: В 2 ч. / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – Ч. 1: Общая часть. – М.: Проспект, 1999. – 632 с.
37. Гражданско-правовая охрана интересов личности / О.С. Иоффе, Ю.К. Толстой, Б.Б. Черепахин и др. – М.: Юрид. лит., 1969. – 256 с.
38. Де Фрейтас Д. Пиратство в сфере интеллектуальной собственности и меры борьбы с ним // Бюллетень по авторскому праву. – 1993. – № 3. – С. 8–26.
39. Дзіс С.А. Проблеми авторського права в сфері новітніх комп’ютерних технологій: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 20 с.
40. Доброхотова Э.Э. Судебные штрафы в гражданском процессе // Личность. Общество. Государство. – СПб.: Питер, 1998. – 320 с.
41. Дозорцев В.А. Авторские правомочия // Проблемы современного авторского права. – Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1980. – С. 124–143.
42. Дозорцев В.А. Авторское право – на новый уровень // Проблемы советского авторского права. – М.: Изд-во МГУ, 1979. – С. 55–73.
43. Дозорцев В.А. Законодательство и научно-технический прогресс. – М.: Юрид. лит., 1978. – 192 с.
44. Дозорцев В.А. Интеллектуальные права. Понятие, система, задачи кодификации. – М.: Статут, 2003. – 416 с.
45. Дозорцев В.А. Понятие исключительного права // Проблемы современного гражданского права: Сборник статей. – М.: Городец, 2000. – 416 с.
46. Дунаев В.В. Понятие и виды форм защиты гражданских прав // Сибирский юридический вестник. – 2003. – № 4. – С. 38–56.
47. Дюма Р. Литературная и художественная собственность. – М.: Международные отношения, 1989. – 320 с.
48. Дюсолье С., Пулье И., Бюйден М. Авторское право и доступ к информации в цифровой среде // Бюллетень по авторскому праву. – 2001. – № 2. – С. 4–43.
49. Едвардз М. Порушення авторського права і суміжних прав // Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х кн. / За ред. А.С. Довгерта. – К.: Видавничий Дім “ІнЮре”, 2001. – Кн. 1: Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України. – С. 273–293.
50. Едельман Б. Моральні права автора // Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х книгах / За ред. А.С. Довгерта. – К.: Видавничий Дім “ІнЮре”, 2001. – Кн. 2: Виступи, статті європейських спеціалістів / Уклад. Р.В. Дроб’язко. – С. 53–69.
51. Закон РФ “О правовой охране программ для ЭВМ и баз данных” // Ведомости Съезда народных депутатов Российской Федерации и Верховного Совета Российской Федерации. – 1992. – № 42. – Ст. 2325.
52. Закон України “Про авторське право і суміжні права” // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 43. – Ст. 214.
53. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” // Офіційний вісник України. – 2001. – № 32. – Ст. 1450.
54. Закон України “Про електронний цифровий підпис” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 276.
55. Закон України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 52. – Ст. 312.
56. Захист прав інтелектуальної власності: досвід Сполучених Штатів Америки / За заг. ред. О.Д. Святоцького. – К.: Видавничий Дім “ІнЮре”, 2003. – 366 с.
57. Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 910 с.
58. Інструкція про порядок складання звіту про використання програмних продуктів і комп’ютерних мереж, затверджена наказом Держкомстату від 27.08.1998 р. № 10 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 41. – Ст. 186.
59. Інтелектуальна власність: словник-довідник: У 2 т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького. – К., 2000. – Т. 1: Авторське право і суміжні права. – 420 с.
60. Илларионова Т.И. Система гражданско-правовых охранительных мер. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1982. – 168 с.
61. Информационное письмо Президии ВАС РФ от 28.09.1999 г. № 47 “Обзор практики рассмотрения споров, связанных с применением Закона РФ “Об авторском праве и смежных правах” // Бюллетень Высшего Арбитражного Суда РФ. – 1999. – № 10. – С. 18–28.
62. Ионас В.Я. Критерий творчества в авторском праве и судебной практике. – М.: Юридическая литература, 1963. – 188 с.
63. Ионас В.Я. Произведения творчества в гражданском праве. – М.: Юридическая литература, 1972. – 168 с.
64. Иоффе О.С., Грибанов В.П. Пределы осуществления субъективных гражданских прав // Советское государство и право. – 1964. – № 7. – С. 71–98.
65. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
66. Иоффе О.С. Советское гражданское право: Курс лекций. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1965. – 368 с.
67. Истечение авторских прав и доктрина первой продажи в цифровой среде: позиция библиотечной ассоциаций в дискуссии, проходившей в США // Бюллетень по авторскому праву. – 2002. – № 4. – С. 8–43.
68. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права). – М.: Норма, 2000. – 480 с.
69. Канторович Я.А. Авторское право на литературные, музыкальные, художественные и фотографические произведения. – Петроград, 1916. – 290 с.
70. Керевер А. Европейская директива о гармонизации некоторых аспектов авторского права и смежных прав в информационном обществе // Бюллетень по авторскому праву. – 2001. – № 1. – С. 4–36.
71. Керевер А. Проблемы адаптации в цифровую мультимедийную среду. Права на воспроизведение и права на сообщение публике // Бюллетень по авторскому праву. – 1998. – № 2. – С. 4–23.
72. Кириллов М. Развитие советского авторского права. – Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1982. – 212 с.
73. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.
74. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ, части первой (постатейный) / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Изд. Дом «ИНФРА-М», 1997. – 778 с.
75. Кохановська О.В. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 212 с.
76. Клык Н.Л. Охрана интересов по авторскому договору. – Красноярск: Изд-во Красноярского гос. ун-та, 1987. – 156 с.
77. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Просвіта, 1996. – 80 с.
78. Корецкий В.И. Авторские правоотношения в СССР. – Душанбе: Госюриздат, 1959. – 212 с.
79. Косса П. Кибернетика. – М.: Наука, 1958. – 166 с.
80. Куликова Е.В. Влияние новых технологий на развитие авторского права и смежных прав: Автореф. дисс. .... канд. юрид. наук: 12.00.03 / МГИМО МИД РФ – М., 2001. – 24 с.
81. Леонтьев К.Б. Проблемы развития авторского права в современных технологических условиях: Автореф. диск. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ин-т междунар. права и экономики им. А.С. Грибоедова. – М., 2003. – 28 с.
82. Лепаж А. Обзор изъятий и ограничений авторского права в цифровой среде // Бюллетень по авторскому праву. – 2003. – № 1. – С. 3–21.
83. Липцик Д. Авторское право и смежные права. – М.: Изд-во ЮНЕСКО, 2002. – С. 487.
84. Люка А. Авторское право и цифровые компьютерные технологии. – М.: Изд-во ТАСИС, 2001. – 850 с.
85. Макагонова Н.В. Авторское право. – М.: Юридическая литература, 1999. – 288 с.
86. Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М.: Юридическая литература, 1981. – 196 с.
87. Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита. – М.: МЗ Пресс, 2001. – 244 с.
88. Мамиофа И.Э. Правовая защита авторства и успехи кибернетики // Правоведение. – 1965. – № 4. – С. 120–139.
89. Мелюхин И.С. Информационное общество: истоки, проблемы, тенденции развития. – М.: Издательство МГУ, 1999. – 320 с.
90. Мельник О.М. Суб’єкт права інтелектуальної власності та його цивільно-правовий статус. – Х: Вид-во Нац. ун-ту внутрішніх справ, 2003. – 286 с.
91. Мельников В. Охрана интеллектуальной собственности за рубежом: достигнутый уровень и тенденции развития // Авторское право и смежные права. – 2003. – № 10. – С. 26–43.
92. Мельников В. Эволюция авторского права от времен Венецианской республики до наших дней // Авторское право и смежные права. – 2003. – № 3. – С. 54–70.
93. Мернер А. Уругвайский раунд ГАТТ и авторское право // Бюллетень по авторскому праву. – 1992. – № 2/3. – С. 5–18.
94. Милле А. Правовой статус мультимедийных произведений // Бюллетень по авторскому праву. – 1998. – № 2. – С. 10–56.
95. Минков А.М. Международная охрана интеллектуальной собственности. – С.-Петербург: Питер, 2001. – 720 с.
96. Мирзоян С. Гражданско-правовые способы защиты авторских прав: законодательство, доктрина и судебная практика // Авторское право и смежные права. – 2003. – № 7. – С. 42–67.
97. Мотузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 188 с.
98. Мэггс П.Б., Сергеев А.П. Интеллектуальная собственность. – М.: Юристъ, 2000. – 400 с.
99. Никитина М.И. Авторское право на произведения науки, литературы и искусства. – Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1972. – 244 с.
100. Новосельцев С. Мультимедиа – синтез трех стихий // Компьютер-Пресс. – 1991. – № 7. – С. 18–25.
101. Оглядовий лист Вищого господарського суду від 14.01.2002 р. № 01-8/31 // Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики. – 2002. – № 1. – С. 3–8.
102. Оглядовий лист Вищого господарського суду від 06.05.2005 р. № 01-8/784 // Юридическая практика. – 2005. – № 22. – С. 12–14.
103. Ограничения и изъятия из сферы авторского права и смежных прав в цифровой среде: международная библиотечная перспектива (позиция Международной федерации библиотечных ассоциаций и учреждений (IFLA) // Бюллетень по авторскому праву. – 2003. – № 1. – С. 4–38.
104. Основные направления исследований психологии мышления в капиталистических странах / Отв. ред. Е.В. Шолохов. – М.: Наука, 1966. – 299 с.
105. Підопригора О., Кравченко С., Теленик С. Реалізація захисту права інтелектуальної власності в Україні // Інтелектуальна власність. – 2003. – № 8. – С. 3–14.
106. Підопригора О.А. Проблеми цивільно-правового захисту права інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: Зб. наук. статей / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 361–389.
107. Подшибихин Л.И., Леонтьев К.Б., Бузова Н.В. Европейский опыт совершенствования законодательства об авторском праве в эпоху становления «информационного общества» // Авторское право и смежные права. – 2001. – № 11. – С. 38–51.
108. Подшибихин Л., Леонтьев К. Продукты мультимедиа: правовые проблемы и экономические перспективы // Авторское право. – 2003. – № 10. – С. 14–33.
109. Попов В.А. О понятии и признаках объекта авторского права // Проблемы советского авторского права. – М.: МГУ, 1979. – С. 59–66.
110. Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 18.04.1986 г. № 8 “О применении судами законодательства при рассмотрении споров, возникающих из авторских правоотношений” // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1986. – № 3. – С. 14–26.
111. Постанова ВАСУ від 12.06.1998 р. у справі № 04/1/5-7/82 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 2. – С. 14.
112. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, О.А. Підопригора та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 812 с.
113. Право інтелектуальної власності / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 624 с.
114. Птушенко А. Правовая защита интеллектуальной собственности // Авторское право и смежные права. – 2002. – № 2. – С. 40–53.
115. Рамсауэр Т. Авторское право Германии на пороге информационного века // Бюллетень по авторскому праву. – 2003. – № 4. – С. 4–36.
116. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 р. № 04-5/1107 // Юридическая практика. – 2004. – №. 38. – С. 18–26.
117. Ричеранд Г.Е.Л. ГАТТ, интеллектуальная собственность и развивающиеся страны // Бюллетень по авторскому праву. – 1992. – № 2/3. – С. 12–29.
118. Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 р. № 02-5/215 // Збірник офіційних документів Вищого арбіражного суду України. – К., 1997. – С. 23–28.
119. Рокічіолі Е.-П. Новітні технології і авторське право // Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х книгах / За ред. А.С. Довгерта. – К.: Видавничий Дім “ІнЮре”, 2001. – Кн. 2: Виступи, статті європейських спеціалістів / Уклад. Р.В. Дроб’язко. – С. 78–86.
120. Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. – Львов: Вища шк., 1985. – 180 с.
121. Савельева И.В. Правовое регулирование отношений в области художественного творчества. – М.: Изд-во МГУ, 1986. – 141 с.
122. Серебровский В.И. Вопро